02. Зуби, зубні ряди.

Зуби, зубні ряди. групи nзубів, анатомотопографія. фізіологічні та патологічні види прикусів.

 

Морфологія зубa

Зубо-щелепний сегмент

Зуби розвиваються із зубних зачатків, кожен з яких nвключає три компоненти

1)  Емалевий nорган, який утворюється із багатошарового епітелію вистилки порожнини рота n(ПР);

2)  Зубний nсосочок, утворений мезенхімою, що заповнює порожнину емалевого органу;

3)  Зубний nмішечок – похідне мезенхімне утворення, яке nконденсується навколо емалевого органу.

Емалевий nорган бере участь в утворенні емалі зуба, зубний сосочок дає початок дентину та nпульпі, а зубний мішечок – цементу та періодонту.

Розвиток зуба є безперервним процесом, хоча умовно його nможна розділити на 3 основні періоди:

1)  Період закладки зубних зачатків. У цей період епітеліальна вистилка ПР ембріона утворює виріст в нижчележачу nмезенхіму, що має вигляд зубної пластинки, на якій з’являються вирости у nвигляді зубних бруньок, які в подальшому перетворюються в емалевий орган, а nвзаємодіюча з ними мезенхіма – в зубний сосочок і зубний мішечок.

2)  Період формування і диференціації зубних зачатків включає стадії “шапочки” і “дзвіночка”, названі так по формі емалевого органу, характерних для цих стадій. nДаний період завершується для тимчасових зубів до кінця 4-го місяця nвнутрішньоутробного розвитку. В ході подальшого розвитку і росту зубних nзачатків відбувається їх nдиференціювання і підготовка до утворення твердих тканин зуба – дентину та nемалі.

3)  Гістогенез тканин зуба є найбільш тривалим: починаючись у внутрішньоутробному періоді, nвін закінчується після народження. Із твердих тканин nпершим утворюється дентин (дентиногенез). Після nвідкладання перших шарів дентину по периферії зубного сосочка в епітеліальному nемалевому органі розпочинає продукуватись емаль (амелогенез), поверх nформуючогося дентину.

В кінці 5-го місяця внутрішньоутробного nрозвитку розпочинається процес первинної мінералізації дентину. Він nздійснюється одонтобластами за допомогою їх відростків. Утворення органічної nматриці дентину випереджає його мінералізацію, тому його внутрішній nшар (предентин) завжди залишається немінералізованим.

 

 

Емаль — тверда мінералізована тканина білого чи злегка жовтуватого nкольору, що покриває зовні коронку зуба і захищає дентин і пульпу від дії зовнішніх подразників. Товщина шару емалі максимальна в nділянці горбиків жувальних зубів, де вона досягає 2,3-3,5 мм і мінімальна в ділянці шийки (0,01 мм). На апроксимальних nповерхнях постійних зубів вона звичайно дорівнює 1-1,3 мм. Тимчасові nзуби мають шар емалі, що не перевищує 1 nмм.

Емаль — найтвердіша тканина nорганізму людини. Вона містить 95% мінеральних речовин (переважно nгідроксиапатит, фторапатит, карбонатапатит і ін.), 1,2% органічних, 3,8% води, nзв’язаної з кристалами й органічними компонентами та вільну. Емаль проникна в обох напрямках. Найменшою проникністю nволодіють її зовнішні, звернені в порожнину рота ділянки. Ступінь проникності неоднаковий nу різні періоди розвитку зуба. В nемалі постійно відбувається обмін

речовин (іонів), що поступають як із дентину та пульпи, так і зі слини. nОдночасно з надходженням іонів (ремінералізація) nвідбувається їхнє вимивання (демінералізація). Ці процеси знаходяться в стані nдинамічної рівноваги. Емаль не містить клітин і не здатна до регенерації при nушкодженні.

Емаль утворена емалевими призмами і міжпризматичною речовиною. Основні nструктурно-функціональні одиниці емалі — емалеві призми. Вонипроходять через товщу емалі nрадіально, переважно перпендикулярно емалево-дентинній границі, зігнуті у nвигляді букви S. S-подібний хід пучків nемалевих призм обумовлює появу на подовжніх шліфах темних (діазони) і світлих n(паразони) смуг, перпендикулярних поверхні емалі. Вони називаються смугами nГунтера — Шрегера.

 

Емалеві призми розташовуються пучками, по 10—20 призм. В ділянці шийки призми розташовуються nгоризонтально. Форма призм на поперечномуперетині nовальна, полігональна, частіше — арочна. Емалеві призми складаються з щільно nукладених і впорядкованих кристалів гідроксиапатита. nКристали в зрілій емалі приблизно в 10 разів крупніші кристалів дентину, цементу і кістки: їхня nтовщина складає 25—40 ним, ширина—40-90 нм і довжина— 100-1000 нм. Кожен nкристал покритий гідратною оболонкою товщиною близько 1 нм. Між кристалами є nмікропростори, заповнені водою (емалевою рідиною), nщо служить перенощиком молекул ряду речовин і іонів. В центральній частині nпризми кристали розташовані паралельно осі призми, при віддаленні від центру — nвідхиляються від її напрямку.

На подовжніх шліфах визначаються також лінії Ретціуса. nВони коричнево-жовтого кольору, мають вид арок, що йдуть криво від поверхні емалі до емалево-дентинної nмежі. На поперечних шліфах — це концентричні круги. Лінії Ретціуса —  nлінії росту емалі, з’являються у зв’язку з періодичністю процесу звапнення.

 

Якщо простежити лінії nРетциуса до їхнього виходу на поверхню зуба, то вони будуть відповідати nциркулярним борозенкам, тобто ділянкам емалі, де вона має меншу товщину. nПо краях борозенок і на їхньому дні виявляються численні дрібні вдавлення на поверхні емалі nдіаметром 4-6 мкм і глибиною 0,5-3 мкм — ямки. Вони з’являються в ході розвитку nі відповідають розташуванню відростків Томса знамелобластов у період завершення секреції матрикса nемалі.

Між цими борозенками розташовуються валики висотою 2-4,5 мкм і шириною n30—160 мкм, називані перикиматіоми. Перикиматії оперізує коронку у виді nгоризонтальних рівнобіжних ліній. nВони розташовані рівномірно в 70 n% випадків і неоднаково  помітні в зубах різних людей. Особливо чітко nперикиматії помітні в пришийковій ділянці. nУ напрямку до ріжучого краю, вони згладжуються. Перикиматії зникають з віком nвнаслідок стирання поверхні емалі.

Міжпризмова речовина по будові ідентична емалевим призмам, але кристали nгідроксиапатиту орієнтовані під nпрямим кутом до кристалів призм.  Міжпризмова речовина оточує призми nокруглої і полігональної форми і розмежовує їх. При арковій структурі призм nїхні частини знаходяться в безпосередньому контакті одна з одною, а міжпризмова речовина, як така nпрактично відсутня. Міжпризмова речовина в емалі людини на шліфах має дуже малу nтовщину (менш 1 мкм). Ступінь мінералізації міжпризмової речовини нижча, ніж емалевих nпризм, але вища, ніж оболонок емалевих призм. У зв’язку з цим при декальцинації nв процесі виготовлення гістологічного чи препарату в природних умовах (під nвпливом карієсу) розчинення емалі відбувається в наступній послідовності: nспочатку в ділянці оболонок призм, потім міжпризмової nречовини і лише після цього самих призм. Міжпризмова речовина має меншу nміцність, ніж емалеві призми, тому при виникненні nтріщин в емалі вони звичайно проходять по ній, не торкаючись призми

Структурні nелементи — емалеві пучки, пластинки і веретена — ділянки емалі, що містять недостатньо звапнені емалеві призми і nміжпризмову речовину, містять білки (типу енамеліну) у високій концентрації. Емалеві nпластинки тягнуться від поверхні емалі до ємалево-дентинного з’єднання. Вониможуть служити шляхами nрозповсюдження мікроорганізмів з поверхні емалі в глибину. Емалеві пучки — nпроникають в емаль на невелику відстань. Емалеві веретена — короткі nверетеноподібні структури, розташовані у внутрішній третині емалі nперпендикулярні емалево-дентинній межі. Припускають, що це замуровані відростки nодонтобластів або енамелобласти, замуровані в емалі.

Поверхню емалі покриває тонка оболонка — кутикула, яка nскладається з двох шарів:

1)  первинної кутикули (оболонки Насміта) — nвнутрішнього тонкого (близько 0,5-1,5 мкм) гомогенного шару гликопротеинов, що nє кінцевим секреторним продуктом енамелобластів;

2)   вторинної кутикули,  утвореної nзовнішнім  більш товстим (близько   10 мкм) шаром скороченого nепітелію емалевого органа.

Після прорізування зубів кутикула стирається на їхніх nжувальних поверхнях, частково зберігаючи на бічних.

Функції емалі — захисна, трофічна.

Дентин — звапнена nтканина зуба, що становить його основну масу і форму. В ділянці коронки він покритий емаллю, а nв ділянці кореня — цементом. Містить 70% неорганічних речовин n(гідроксиапатит), 20% органічних (колаген типу І), 10% воды. Дентин складається nз звапненої міжклітинної речовини, пронизаної дентинними трубочками.

Міжклітинна речовина утворена колагеновими волокнами, пов’язаними з nкристалами гідроксиапатиту. Кристали відкладаються у вигляді зерен і глибок, nякі потім зливаються в кулясті nутворення — глобули і калькосферити.

Зони гіпомінералізованого дентину включають:

1)  інтерглобулярний дентин —- розміщується в зовнішній третині nкоронки паралель емалево-дентинній межі. Він представлений nнезвапненнимифібрилами, між якими розміщуються глобули  звапненого nдентину.

зернистий шар Томса — розміщується на периферії

2)  кореневого дентину. Складається з дрібних слабозвапнених ділянок (зерен) nвздовж дентино-цементної межі.

Предентин — внутрішня (незвапненна) частина дентину, що прилягає до шару одонтобластів. Предентин — зона росту nдентину.

Виявляють 2 шари дентину з різним nходом колагенових волокон:

1. Біляпульпарний дентин — внутрішній шар. Переважають волокна, що nйдуть тангенціально до емалево-дентинної межі (тангенціальні волокна, або nволокна Ебнера).

2.  Плащовий дентин — зовнішній, який  покриває біляпульпарний. Переважають волокна радіального nнапряму (радіальні волокна, або волокна Корфа.

Дентинні трубочки — тонкі канальці, які пронизують дентин від пульпи до периферії. Вони забезпечують nтрофіку дентину. В дентинних трубочках знаходяться відростки одонтобластів. При карієсі nдентинні трубочки із загиблими відростками одонтобластів служать шляхами nрозповсюдження мікроорганізмів і називаються “мертвими шляхами”.

Стінку дентинної трубочки утворює перитубулярний дентин. Між дентинними nтрубочками розміщується інтертубулярний дентин.

Дентин поділяють на:

—  первинний — утворюється до прорізування зуба;

—  вторинний (регулярний, фізіологічний)— утворюється після nпрорізування. Характеризується меншою кількістю трубочок, менш впорядкованим nрозташуванням трубочок і волокон. Але ці відмінності незначні. В результаті nвідкладення вторинного дентину порожнина зуба зменшується в розмірах;

— третинний (іррегулярний, замісний, репаративний) дентин nутворюється у відповідь на подразнення. Утворюється nлокально, в місці подразнення, він нерівномірний nі слабомінералізований. Трубочки мають неправильний хід або відсутні.

 

Склерозорований (прозорий) дентин. Утворюється в результаті відкладення перитубулярного nдентину в дентинних трубочках, що викликає їхнє звуження і облітерацію.

Функції дентину: трофічна, сенсорна, захисна.

 

Цемент — звапнена nтканина зуба. Покриває корені і nшийку зуба. Найбільша його товщина в апикальній ділянці. Містить 50—60 % неорганічних nречовин (гідроксиапатит), 30—40 % — органічних (колаген).

Поділяється на: безклітинний n(первинний) цемент — nпокриває середню третину кореня і шийку. Не містить клітин, складається зі звапненої  nміжклітинної речовини, що включає щільно розташовані колагенові волокна і nосновну речовину. Частина волокон розташовується подовжньо, паралельно поверхні nцементу. Інша частина більш тонких nволокон (шарпієвих) проходить радіально. Вони направляються в пучки колагенових nволокон періодонту. З іншого боку шарпієві волокна спаяні з радіальними nволокнами дентину.

Клітинний (вторинний) nцемент — покриває апікальну третину коренів і ділянці біфуркації коренів багатокореневих зубів. Складається з nклітин і міжклітинної речовини. Міжклітинна речовина включає волокна і основну nречовину. Відбувається  постійне, але циклічне відкладення цементу.

Гіперцементоз — надмірне відкладення цементу.

Функції цементу: захисна, утримуюча, репаративна, пасивне прорізування.

 

 

Пульпа — рихла nволоконна сполучна тканина, що заповнює порожнину зуба. Складається з клітин і міжклітинної речовин. Клітини – nодонтобласти,фібробласти, в меншій кількості — макрофаги, дендритні клітини, nлімфоцити, плазматичні і тучні клітини, еозинофільні гранулоцити. Одонтобласти n— клітини грушовидної форми в коронковій пульпі, кубічні — в кореневій. Вони продукують nдентин. Відростки — волокна Томса — прямують в дентин.Фібробласти — найбільш nчисленні клітини. Міжклітинна речовина — власне колагенові і ретикулярні nволокна, занурені в основну речовину. В тимчасових зубах пульпа має приблизно nоднакову гістологічну будову на всьому протязі, тоді як у постійних nвона поділяється на коронкову та кореневу.

Коронкова пульпа — рихла, багато васкуляризована і nінервована сполучна тканина, з великою кількістю клітин. Одонтобласти nрозташовуються в декілька рядів. Коренева — містить більше волокон, більш nщільна, слабше васкуляризована і інервована, її клітинний склад менш різноманітний.

В пульпі nрозрізняють 3 клітинних шари:

1) периферичний — компактний шар одонтобластів в 1— n8 рядів;

2) проміжний (субодонтобластичний) має 2 зони:

— зовнішню (зона Вейля) — бесклітинний шар, бідний клітинами. Містить відростки клітин внутрішньої зони, nнервове сплетення Рашкова, кровоносні капіляри;

— nвнутрішня (клітинна, багата клітинами), містить фібробласти, малодиференційовані клітиники, преодонтобласти, nкапіляри, мієлінові і безмієлінові волокна;

3) центральний шар утворений рихлою волокнистою тканиною, nщо містить фібробласти, nмакрофаги, більш крупні судини, пучки нервових волокон.

Кровоносні судини і нерви входять в пульпу через апікальний отвір. Артеріоли в каналі віддають nбічні розгалуження до шару одонтобластів, калібр їх зменшується. В коронці nартеріоли утворюють аркади, з яких беруть початок більш дрібні судини. В коронковій пульпі nвиявлені всі елементи мікроциркуляторного русла та анастомози.

В пульпі містяться є лімфатичні nсудини (відтік лімфи на верхній щелепі через нижньощелепний отвір до підщелепних вузлів, на нижній щелепі — в глибокі nлімфатичні вузли внутрішньої яремної вени).

Пучки нервових волокон входять в судинно-нервовий пучок. Субодонтобластичнє nнервове сплетення (Рашкова) розташовується досередини відшару одонтобластів. nВолокна пульпи міелинові і безмієлінові.

В пульпі можуть формуватись nдентиклі і петрифікати. Петрифікати — дифузні ділянки nзвапнення. Дентиклі — локальне звапнення, утворення круглої або неправильної nформи, що складаються з дентину (високоорганізовані) або дентиноподібної nтканини (низькоорганізовані). Перші утворюються одонтобластами, другі — nмалодиференційованими клітинами. Бувають вільні (з усіх боків оточені пульпою), пристінкові (стикаються із стіною), nінтерстиціальні (замуровані в дентині).

Функції пульпи: пластична, трофічна, сенсорна, захисна і nрепаративна.

Не дивлячись на те, що  розвиток тимчасових і nпостійних зубів перебігає однотипно, вони мають ряд особливостей, як на окремих nетапах їх розвитку, так і по завершенні останніх. Відмінності між повністю nсформованим тимчасовими і постійними зубами стосуються, як анатомічних ознак, nтак і їх мікроскопічної структури.

 

ПЕРІОДОНТ, ПАРОДОНТ. БУДОВА nТА ФУНКЦІЇ

Періодонт — зв’язка,” що nутримує корінь зуба в зубній комірці. Його волок­на у вигляді товстих nколагенових пучків одним кінцем вплітаються у цемент, другим n— у комірковий відросток, створюючи кілька груп. Між пучками воло­кон nє проміжки, заповнені пухкою волокнистою сполучною (інтерстиціальною) тканиною, nщо містить в собі судини і нервові волокна. Тут же розташовуються епітеліальні nзалишки (острівки Маляссе) — залишки гертвігівської епітеліаль­ної кореневої nпіхви та епітелію зубної пластинки .

Функції періодонта

1) опорна (утримувальна та nамортизаційна) — утримування зуба у зубній

комірці, розподілення nжувального навантаження на волокна основної речови­ни і nрідини, пов’язаної з ними;

2)участь nу прорізуванні зубів;

3)пропріоцептивна — завдяки nнаявності численних сенсорних нервових закінчень механорецептори, nякі сприймають навантаження, сприяють регуляції жувальних сил;

4)трофічна — забезпечує nживлення і життєздатність цементу, частково (через додаткові канали) — nпульпи зуба;

5)гомеостатична — регуляція проліферативної nі функціональної актив­ності клітин, процесів поповнення колагену, nрезорбції і репарації цементу, перебудови коміркової частини n— усіх механізмів, пов’язаних з безперервними структурно-функціональними nзмінами зуба та апарату, що його утримує в умовах росту і виконання nжувальної функції;

6)репаративна — бере участь у nвідновних процесах шляхом утворення цементу як у разі перелому nкореня зуба, так і під час резорбції його поверхневихшарів; nволодіє великим потенціалом власного відновлення після ушкодження; завдяки nособливостям репаративних процесів у періодонті анкілозування кореня зуба не nвідбувається;

7)захисна — забезпечується nмакрофагами і лейкоцитами.

Будова періодонта. Волокна nперіодонта натягнуті в дуже вузькій щілині, обмеженій коренем зуба і nкомірковими відростком та частиною, яка називаєть­ся nперіодонтальним простором. Ширина цього простору складає в середньому 0,2-0,3 nмм і неоднакова в різних його відділах (мінімальна в середній третині кореня). nВона скорочується під час бездіяльності зуба і наростає за умови над­мірних nоклюзійних навантажень. Об’єм періодонтального простору дорівнює 30-100 nмм³ для однокореневих зубів і 60-150 мм³ — для nбагатокореневих. 62% цього об’єму займають коллагенові пучки, 38% n— пухка волокниста сполучна (інтерстиціальна) тканина (див. мал. n12).

Структурними компонентами періодонта є його клітини і nміжклітинна речовина, яка утворена волокнами і основною аморфною nречовиною.

Підтримувальний апарат зуба (пародонт) включає: цемент, nперіодонт, стінку зубної комірки і ясна. Він виконує низку функцій:

1)  nопорну та амортизаційну, утримуючи зуб у комірці, розподіляючи жувальне nнавантаження і регулюючи тиск під час жування;

2)бар’єрну, nформуючи бар’єр, перешкоджаючи проникненню мікроорганізмів nі побічних речовин у ділянку кореня;

3)трофічну, забезпечуючи nживлення цементу;

4)рефлекторну, nзавдяки наявності в періодонті великої кількості чутливих нервових закінчень.

Анатомо-фізіологічні особливості слизової оболонки порожнини рота

 COПР, що вистеляє порожнину рота, на відміну від інших її відділів, nмає низку особливостей. Вона стійка до дії механічних, термічних і хімічних nподразників, проникнення інфекції, великою мірою здатна до відновлення. Ці вла­стивості  зумовлені  її  топографо-анатомічним розташуванням, nоточуючим середовищем та морфофунк-ціональними особливостями.

СОПР має чітку будову. Вона складається з:

1.                                     Епітелію,

2.                                     Власної пластинки,

3.                                     Підслизової основи.

Співвідношення товщини цих шарів на різних ділянках порожнини рота nнеоднакове. В CO твердого піднебіння, язика, ясен епітеліальний шар найтовщий. nВласна пластинка добре виражена в CO губи, щоки.

Підслизова основа є найбільш розвиненою в ділянці дна порожнини рота та nперехідних складок. Така будова зумовлена особливостями функцій різних ділянок nСОПР.

Слизова оболонка рота людини має деякі nструктурні і функціональні особливості. Вона стійка nдо впливу фізичних, термічних і хімічних под­разників, а також до проникнення nінфекції, регенераторна здатність її підвищена.

Найглибший шар епітелію — базальний. Він складається з одного ряду nциліндричних або кубічних клітин. Вище розташовується шипуватий шар, nпредставлений кількома рядами полігональних клітин зі світлою цитоплазмою і різко вираженими міжклітинними з’єднаннями — nшипами.Електронно-мікроскопічними дослідженнями встановлено, що шипуваті nклітини не мають розвинутого синцитію, фібрили міжклі­тинних містків не nпереходять з однієї клітини в іншу, їхні відростки вклинюються в проміжки між nвідростками сусідніх клітин подібно до застібки-“блискавки”; між nсусідніми відростками є щілина.

Ближче до поверхні шипуваті клітини перетворюються у nплоскі, які здатні до фізіологічного злущування. Епітелій слизової оболонки в ді­лянці nщік, губ, м’якого піднебіння, перехідних складок, дна рота не ороговіває; на nтвердому піднебінні і яснах за nнормальних умов епітелій піддається неповному або повному зроговінню, що є nпроявом пристосу­вання до впливу термічних, хімічних і механічних подразників. nУ міс­цях зроговіцня епітелію поверх шипуватого розташовується зернистий шар, nякий складається з витягнутих клітин, що містять у протоплазмі зерна nкератогіаліну.

Регенерація епітелію nвідбувається за рахунок поділу клітин базаль­ного шару.

Особливістю клітин епітелію слизової оболонки порожнини рота nє їх­ній великий розмір, що найбільш помітно в слизовій оболонці щік і губ. nТовщина епітелію в різних ділянках неоднакова. nНайбільш стовщений епітелій на губах і щоках; тонкий епітелій nвистилає дно порожнини рота.

У базальному шарі місцями (більше в nприсінку) є меланоцити, що ут­ворюють пігмент nмеланін. У людей з темною шкірою в слизовій оболон­ці рота меланоцитів і nмеланіну більше, тому їхні ясна і щоки мають ко­ричневі плями.

Епітелій слизової оболонки рота відрізняється високим nрівнем ак­тивності ферментних систем. На межі епітеліального nшару і власної пластинки слизової оболонки розташовується базальна мембрана, що nскладається з фібрил і безструктурної речовини.

Власна пластинка слизової оболонки представлена пухкою nволок­нистою сполучною тканиною, яка пронизана колагеновими і еластич­ними nволокнами. Вона утворює виступи вбік епітелію n(сполучнотка­нинні сосочки). Вирости епітелію nв сполучну тканину називають епіте­ліальними сосочками. Наявність цих сосочків nзначно збільшує площу контакту епітелію nзі сполучною тканиною, забезпечуючи кращий обмін речовин і механічну міцність.

Власна пластинка nслизової оболонки містить фібробласти, гістіоци-ти, нервові волокна і nрецептори, кровоносні і лімфатичні судини.

Без чіткої межі власна пластинка nпереходить у підслизову nоснову, що складається з nбільш пухкої сполучної тканини. У деяких ділянках по­рожнини рота (ясна, тверде піднебіння) підслизова основа nвідсутня, і власна пластинка nбезпосередньо зрощена з окістям, тому слизова обо­лонка нерухома.

Будова слизової оболонки в різних відділах порожнини рота

Губи складаються зі шкірної, проміжної частини і nслизової оболон­ки. Верхня і нижня губи з’єднуються з кожної сторони спайкою, nутво­рюючи ротову щілину, зовнішні відрізки якої складають кут рота. У се­редньому nвідділі верхньої губи є зубний жолобок.

Червона кайма nгуб є місцем переходу шкіри в слизову оболонку і пок­рита багатошаровим плоским nзроговілим епітелієм, що внаслідок вміс­ту в клітинах nелейдину робить її прозорою. З внутрішньої, ротової, сто­рони губи nвистелені слизовою оболонкою, покритою багатошаровим плоским незроговілим nепітелієм. У підслизовій основі розташовуються численні слинні залози; нерідко nтут виявляються (головним чином на нижній губі) сальні залози у вигляді nжовтуватих горбиків.

У ділянці nверхнього і нижнього присінку рота, по середній лінії, сли­зова оболонка губ nутворює складку — вуздечку верхньої і нижньої губ. При близькому nприкріпленні до краю ясен вуздечка може сприяти ви­никненню nдіастеми та запаленню пародонта. Функція губ полягає в за­миканні порожнини nрота, прийомі їжі, в акті мовлення і дихання.

Щоки — це м’язові утворення, nпокриті ззовні шкірою, а зсередини — слизовою оболонкою. Товщу щоки складають nжирова тканина і пучки щічного м’яза. При закриванні рота слизова оболонка nутворює складки. Підслизова nоснова щік добре виражена. У ній є велика кількість слизо­вих і змішаних залоз, nщо розташовані переважно по лінії змикання зу­бів. У задньому відділі щік під шаром епітелію іноді видимі nчисленні дрібні сальні залози (залози Фордайса). На внутрішній поверхні щоки, в nділянці коронки другого моляра верхньої щелепи, помітне підвищен­ня слизової оболонки у nвигляді сосочка, на вершині якого або під ним відкривається вивідна протока nпривушної слинної залози.

Кісткова основа твердого піднебіння вкрита багатошаровим зрогові­лим nепітелієм. У передньому відділі твердого піднебіння симетрично розташовані 3—4 nпоперечні борозни. Перед ними по середній лінії в напрямку шийок центральних різців є стовщення слизової оболонки — різцевий сосочок. У ділянці піднебінного шва виступає поздовжнє nкіс­ткове підвищення — піднебінний nвалик (торус). Слизова nоболонка пе­реднього відділу твердогопіднебіння не має підслизової основи, тому nнерухома. У бокових ділянках задньої частини твердого піднебіння в підслизовій основі nрозташоване велике скупчення жирової і лімфоїдної тканини. Слизова оболонка цих nділянок покрита епітелієм, що має nтен­денцію до зроговіння. На межі з м’яким піднебінням, з боків від шва по­мітні симетричні nзаглиблення (піднебінні ямки), у які відкриваються вивідні протоки слизових nслинних залоз.

М’яке піднебіння являє собою м’язову nпластинку, покриту слизовою оболонкою. Поверхня м’якого піднебіння, звернена до носоглотки, ви­стелена nбагатошаровим миготливим епітелієм. Виступ м’якого підне­біння по середній nлінії називається піднебінним язичком. З боків від м’якого піднебіння розміщені дві nдужки — піднебінно-язична і підне­бінно-глоткова, між ними розташовані nскупчення лімфоїдної тканини — піднебінний мигдалик. Упідслизовій основі nм’якого піднебіння за­лягає велика кількість слизових слинних залоз.

Язик — м’язовий орган, що бере участь у nмеханічній переробці їжі, акті ковтання, сприйнятті смаку, формуванні мови. nЙого утворюють м’язова і пухка сполучна тканина. Розрізняють корінь, спинку і nкінчик язика. Спинка язика розділена борозною різної глибини.

На спинці язика і nйого бічних поверхнях розташовується 4 види сосоч­ків: ниткоподібні, nгрибоподібні, жолобуваті і листоподібні. Додатково виділяють конусоподібні і nсочевицеподібні сосочки.

1.     Ниткоподібні сосочки відіграють роль органів дотику і виконують nмеханічну функцію. Вони численні, щільно прилягають один до nодного, тому поверхня язика має оксамитовий вигляд. Епітелій, що вкриває ниткоподібні nсосочки, зроговілий, злущування його поверхневого шару є наслідком nфізіологічної регенерації; при гіподинамії язика, порушен­ні функції органів nтравлення та інших соматичних хворобах злущення посилюється або сповільнюється, nвнаслідок чого утворюються ділянки яскравої гіперемії або язик вкривається nсуцільним нальотом.

2.     Грибоподібні сосочки розміщені серед ниткоподібних, мають nвузьку основу і розширену вершину, в якій розташовані смакові рецептори на nсолодку, кислу, солону їжу; найбільша кількість їх міститься на кінчи­ку язика. Епітелій на цих сосочках порівняно прозорий n(незроговілий), крізь нього просвічуються капіляри, надаючи сосочкам червоного nза­барвлення. У нормі грибоподібні сосочки блідо-рожевого кольору і не nвиступають над рівнем поверхні nслизової оболонки, при патології вони яскраво-червоні, збільшені; може nвиникнути ослаблення, втрата чи спотворення смакової чутливості. У товщі nсосочків містяться також ре­цептори, які виконують сенсорну функцію (тільця nМеркеля).

3.     Жолобуваті сосочки є структурами з підвищеною чутливістю до nгір­кої та кислої їжі. їх буває 8—15, вони розташовані близько один від од­ного nміж коренем і тілом язика, не виступаючи над поверхнею слизової оболонки. Кожен nсосочок оточує потовщення слизової оболонки (ва­лик), яке відокремлюється від nнього глибокою борозною (жолобком). nВін заповнений рідиною й очищується секретом серозних ебнерівських залоз, nрозташованих під сосочком, протоки яких відкриваються на дні n”жолобка”. Жолобуваті сосочки нагадують за формою грибоподібні. В епітелії сосочка знаходяться смакові nрецептори, що містять велику кількість ацетилхолінестерази і кислої фосфатази.

4.     Листоподібні сосочки у вигляді 3—8 складок nдовжиною 2—5 мм роз­ташовуються на бічній поверхні язика. Вони розділені nщілинами, в які відкриваються протоки білкових nзалоз. В епітелії сосочків nвиявляють­ся овальні смакові рецептори. Від базальної мембрани їх відокремлює n2—3 шари плоских епітеліальних nклітин. У ділянці кінчика язика є змішані слизові залози, що кількома вивідними nпротоками відкрива­ються на нижній поверхні язика.

Слизова оболонка нижньої поверхні nязика безрельєфна, тонка, пок­рита багатошаровим плоским незроговілим епітелієм, підслизова осно­ва майже nвідсутня. При переході слизової оболонки нижньої поверхні язика на дно порожнини рота утворюється вертикальна складка n(вуз­дечка язика), біля якої з обох боків симетрично розміщені потовщення nслизової оболонки (м’ясце); на ній відкриваються устя проток підниж-ньощелепної і під’язичної nслинних залоз.

Кровопостачання та іннервація. Васкуляризація органів порож­нини рота nзабезпечується гілочками зовнішньої сонної артерії: від внут­рішньої щелепної nартерії відходить декілька судин до щелепи, зубів і слизової оболонки. На nнижній щелепі нижня альвеолярна артерія утво­рює гілочки, що кровопостачають періодонт і ясна. Артерія щічного м’яза постачає кров у м’язи, nслизову оболонку присінка рота і ясна вер­хньої щелепи. Живлення ясен у ділянці nверхніх молярів забезпечуєть­ся задньою верхньою альвеолярною артерією; nінфраорбітальною артері­єю кров постачається в ясна біля премолярів і передніх nзубів. Гілочки піднебінної nартерії кровозабезпечують слизову оболонку піднебіння. Вени, що супроводжують nартерії, впадають у внутрішню яремну вену.

Лімфа від nорганів порожнини рота відтікає у регіонарні лімфатичні вузли.

Органи порожнини рота іннервуються другою і третьою гілками трійчастого нерва (n. maxillaris, n. mandibularis). Від них відходять нер­ви, що утворюють nзубні сплетення, які віддають гілочки до пульпи, пе­ріодонта і ясен. Від основного піднебінного вузла відходять носопідне-бінний і піднебінний нерви, nщо іннервують слизову оболонку піднебін­ня. В іннервації слизової оболонки щік і ясен бере участь щічний нерв; слизову оболонку дна порожнини nрота і язика іннервує язиковий нерв. Язикоглотковий нерв разом з язичною nгілкою блукаючого нерва іннер­вує слизову оболонку кореня язика.

Слинні залози, слина і ротова рідина

Слинні залози. У порожнину рота відкриваються вивідні nпротоки трьох пар великих слинних залоз: привушної, піднижньощелепної і під’язичної. Крім того, у слизовій оболонці рота nє численні малі слинні залози (glandula salivariae minores). За топографічною ознакою розріз­няють щічні, губні, nязичні, піднебінні (твердого і м’якого піднебіння) nслинні залози. Малі слинні залози розташовуються поодинці або група­ми, nїх діаметр не перевищує 1—5 мм. Найбільша кількість їх знаходить­ся в підслизовому шарі губ, твердого і nм’якого піднебіння. За характером секрету розрізняють білкові, слизові та nзмішані слинні залози.

Три пари великих слинних залоз (glandula salivariae majores), дося­гаючи значних розмірів, виходять за межі слизової nоболонки і зберіга­ють зв’язок із порожниною рота через свої вивідні протоки. Ці залози являють собою дольчаті утворення, nїх можна відчути при пальпації з боку порожнини рота.

Привушна nзалоза (glandula parotis) — найбільша з трьох великих слинних залоз, продукує серозний n(білковий) секрет. Вона розташована на латеральній стороні обличчя попереду і nтрохи нижче вушної ракови­ни; її вивідна (стенонова) протока (ductus parotideus), довжиною 5— 6 см, відкривається nвище лінії змикання зубів проти другого великого корінного зуба верхньої nщелепи.

Кровопостачання nзалози запезпечує відгалуження від зовнішньої сонної артерії (a. temporalis superficialis).

Іннервація привушної слинної залози здійснюється за рахунок чут­тєвих, nсимпатичних і парасимпатичних нервів: чуттєва — гілками вуш­но-скроневого нерва n(третя гілка V пари), симпатична — із зовнішнього сонного сплетення, nпарасимпатична — постгангліонарними волокнами у складі вушно-скроневого нерва, nщо відходять від вушного вузла. Че­рез привушну слинну залозу проходить лицевий nнерв.

Піднижньощелепна nзалоза (glandula submandibularis) — змішаного типу секреції. Розташована в nпіднижньощелепній ямці і знаходиться на задньому краю щелепно-під’язичного nм’яза. По задньому краю цьо­го м’яза від залози відходить вивідна протока (ductus submandibularis), що відкривається nнапід’язичному сосочку.

Під’язична залоза (glandula sublingualis) — слизового типу, розташо­вана поверх nщелепно-під’язичного м’яза, на дні порожнини рота, між язиком і внутрішньою nповерхнею нижньої щелепи. Вивідні протоки (ductus sublingualis minores) відкриваються самостійно в порожнину рота вздовж під’язичної складки (plicae sublingualis). Велика вивідна протока під’язичної залози (ductus sublingualis major) іде поруч із про­токою піднижньощелепної залози і nвідкривається або одним загальним з нею отвором, або поруч.

Кровопостачання піднижньощелепної та під’язичної слинних nзалоз забезпечується відгалуженням від лицевої та язичної артерій. Іннерва­ція обох nзалоз: чуттєва — язичним нервом (третя гілка V пари), пара­симпатична — лицевим нервом (VII пара) через барабанну струну і під-нижньощелепний вузол; nсимпатична — сплетенням навколо зовніш­ньої сонної артерії.

Ендокринна функція слинних залоз nполягає в продукуванні таких біологічно активних речовин, як: калікреїн, ренін, nфактор росту нер­вів,епідермальний фактор росту, паротин та ін.

Слина (saliva) — секрет слинних залоз, що виділяється в nпорожнину рота. За добу у дорослої людини виділяється 1500—2000 мл слини. nШвидкість секреції слини нерівномірна і залежить від: віку (після 55— 60 років nслиновиділення сповільнюється), нервового збудження, харчо­вих подразників. nШвидкість слиновиділення впливає на ураження зу­бів карієсом.

Ротова рідина, крім секрету слинних залоз, включає nмікрофлору і продукти її життєдіяльності, вміст пародонтальних кишень, ясенну nрі­дину, десквамований епітелій, мігровані в порожнину рота лейкоцити, залишки nхарчових продуктів тощо.

Буферна nємність слини. Це здатність нейтралізувати кислоти і осно­ви n(луги), що визначається гідрокарбонатною, фосфатною і білковою буферними системами. Слина nзатримує розчинення фосфату кальцію в кислому середовищі при рН 5,0. nСтимульована слина, зібрана під nчас їжі, має більш високу буферну ємність, ніж слина в проміжках між їжею. nБуферна ємність слини збільшується при вживанні в їжу білків і овочів і nзменшується при вживанні їжі, багатої вуглеводами, а також у беззубих людей. nВисока буферна ємність підвищує nрезистентність зубів до карієсу.

Концентрація водневих іонів (рН) у ротовій рідині, як і швидкість слиновиділення, змінюється у різних людей і nв різний час доби; в середньому рН слини в порожнині рота нейтральна і nколивається в межах 6,5—7,5. Після прийому nїжі рН знижується, а потім підвищується. У однієї й тієї ж людини рН відносно nпостійна, однак є невеликі розход­ження вночі на різних зубах і поверхнях. Так, у nділянці верхніх зубів рН трохи нижча, ніж у ділянці нижніх зубів. Найбільшим nдестабілізу­ючим фактором слини є активність мікрофлори, що особливо посилю­ється після прийому їжі, багатої nвуглеводами. “Кисла” реакція ротової рідини спостерігається дуже рідко, nхоча локальне зниження рН — яви­ще закономірне й зумовлене життєдіяльністю nмікрофлори зубного на­льоту і каріозних порожнин.

Склад слини і ротової рідини. Слина складається з n99,0—99,4% води і 1,0—0,6% розчинених у ній органічних і мінеральних речовин. З не­органічних nкомпонентів у слині є кальцієві солі, фосфати, калієві і нат­рієві сполуки, nхлориди, гідрокарбонати, фториди, роданіди тощо. Кон­центрація кальцію і nфосфору в слині має значні індивідуальні коливан­ня (від 1 до 4); ці елементи в nосновному знаходяться в зв’язаному з біл­ками слини стані. Іонна активність nкальцію і фосфору в ротовій рідині nє показником розчинності гідрокси- і фторапатитів. Слина в фізіологіч­них nумовах при рН 6,8—7,0 перенасичена щодо гідроксиапатиту і фто-рапатиту, що nдозволяє говорити про неї як про мінералізуючий розчин. Перенасичення слини в nнормальних умовах не приводить до відкладен­ня мінеральних компонентів на nповерхнях зуба, вільних від бляшки, бо наявні в ротовій рідині пролін- і тирозинзбагачені nбілки інгібують спонтанну преципітацію з розчинів, перенасичених кальцієм і nфосфором.

При зниженні рН ротової рідини nрозчинність емалі збільшується. Критичне значення показника рН складає від 4,5 nдо 5,5. При рН 4,0— 5,0, коли ротова рідина nне насичена гідроксиапатитом і фторапатитом, роз­чинення емалі йде з її nповерхні по типу ерозії (Ю. М. Максимовський). В тих же випадках, коли слина не nнасичена гідроксиапатитом, але пе­ренасичена фторапатитом, процес відбувається nпо типу підповерхневої nдемінералізації, що характерно для карієсу. Таким чином, рівень рН ротової рідини визначає nхарактер демінералізації емалі.

У слині вміст кальцію (1,2 ммоль/л) нижчий, а фосфору n(3,2 ммоль/л) — вищий, ніж у сироватці крові; концентрація фтору в ротовій nрідині визначається його надходженням в організм. Органічні компоненти nротової рідини частково nсинтезуються слинними залозами, а частково — гематогенного походження. У nслинних залозах синтезу­ються глікопротеїди, амілаза, муцин, а також nімуноглобуліни класу А; nгематогенне походження мають амінокислоти, сечовина. Видоспеци-фічні антитіла й nантигени, що входять до складу слини, відповідають групі крові. Методом nелектрофорезу з ротової рідини nвиділено до 17 біл­кових фракцій.

Ферменти в змішаній слині представлені п’ятьма основними група­ми: nкарбоангідрази, естерази, протеолітичні ферменти, ферменти пере­носу і змішана nгрупа. У ротовій рідині нараховують nпонад 60 фермен­тів. За походженням вони розподіляються на 3 групи: 1) nферменти, що секретуються паренхімою слинної залози; 2) ферменти бактерій; 3) nфер­менти, що звільняються у порожнині рота під час лізису мікроорганіз­мів у nпроцесі розпаду лейкоцитів.

а-амілаза змішаної слини в порожнині рота частково гідролізує вуг­леводи, nперетворюючи їх у декстрани, мальтозу, манозу та ін.; фосфата­зи (кисла і nлужна) беруть участь у фосфорно-кальцієвому обміні, від­щеплюючи фосфат від сполук nфосфорної кислоти, і тим самим забезпе­чують мінералізацію емалі і дентину.

Гіалуронідаза і калікреїн є ферментами, що змінюють проникність nтканин, у тому числі емалі зуба; лізоцим забезпечує неспецифічний за­хист nорганів порожнини рота.

Функції слини і nротової рідини. Слина відіграє nвеличезну роль у під­тримці nнормального стану органів і тканин порожнини рота. Відомо, що при гіпосалівації nй особливо при ксеростомії (відсутності слини) швидко розвивається запалення nслизової оболонки рота, а через 3 — 6 місяціввідзначається множинне ураження nзубів карієсом. Відсутність ротової рідини nутруднює пережовування і ковтання їжі. Функції слини різноманітні, але nосновними з них є травна і захисна.

Травна функція виражається в первинній ферментній обробці nїжі і формуванні харчової маси перед ковтанням.

Захисна функція: зволоження і покриття слизової оболонки nшаром слизу (муцину), що захищає її від висихання, утворення тріщин і впли­ву механічних подразників; очищення (змивання) nповерхні зубів і сли­зової оболонки рота від мікроорганізмів і продуктів nїхнього метаболіз­му, залишків їжі, детриту. Бактерицидна дія здійснюється nферментами (лізоцим, ліпаза, РНКаза, ДНКаза, опсоніни, лейкіни та ін.).

У реалізації захисних функцій слини важлива роль належить nгемо-коагулюючій та фібринолітичній системам, тромбопластину, антигепа-риновій nсубстанції, протромбіну, активаторам та інгібіторам фібринолі­зу. Ці речовини відіграють важливу роль у nзабезпеченні місцевого гоме­остазу, поліпшенні процесу регенерації ушкодженої слизової nоболонки. Буферна ємність слини нейтралізує кислоти і луги; важливу захисну nроль відіграють імуноглобуліни.

Мінералізуюча дія слини полягає в протидії демінералізації емалі nта сприянні її мінералізації.

Кальцій у слині знаходиться як у іонному, так і в nзв’язаному стані. Вважають, що в середньому 15% кальцію зв’язано з білками, nблизько 30% — в комплексних сполуках фосфатів, цитратів та ін. і майже 5% nкальцію — в іонному стані.

 

 

Анатомічні особливості будови постійних зубів.

Зуби – тверді nоргани, що забезпечують пережовування їжі. Вони неохідні також для процесу nмовлення і виконують певну естетичну функцію. Зуби роташовуютья в порожнині nрота і займають близько 20% її поверхні. В зубі розрізняють коронку, корінь, nчастину яка розміщена у лунці (альвеолі) щелепи і шийку зуба -місце переходу коронки в корінь. nУсередині зуба є порожнина, яка ділиться на коронкову частину і кореневі nканали, а в ділянці верхівки закінчуються верхівковим (апікальним) отвором. nМісце переходу коронкової частини в канали називається гирлом кореневого nканалу. В порожнині зуба розміщена пульпа зуба. 

Зуби  — це важлива частина жувальномовного nапарату, що є комплексом анатомічно й функціонально пов’язаних органів, які nберуть участь у жуванні, голосоутворенні та артикуляції. До цього комплексу nналежать:

1)     тверда опора — лицевий скелет і nскронево-нижньощелепний суглоб;

2)     жувальні м’язи;

3)     органи захоплювання, перемішування та пересування їжі, формування харчової nгрудки для ковтання, а також забезпечення функцій звуко-мовного апарату (губи, nщоки, піднебіння, зуби, язик);

4)     органи подрібнення їжі — зуби;

5)     залози, секрет яких розріджує їжу та ферментативно її nобробляє.Розвиток зубів у ряду хребетних спричинився дуже важливими життєвими nфункціями організму — захоплюванням, утримуванням і грубим механічним nобробленням їжі, а часто також захистом і нападом.

Еволюційно зуби є похідними nектодермального епітелію, утвореного з луски. Луска давніх риб, що росла з nкраїв щелеп, поступово залучалась до механічного оброблення їжі, набуваючи nнових функцій. Внаслідок nзношування луска замінювалась на нову, звідси зміна зубів, яка у нижчих nхребетних повторюється багаторазово протягом життя, а в людини — двічі.

Спеціалізовані зуби людини nрозвиваються з епітелію ротової nямки й розташованої нижче мезенхіми. З епітелію формується емалевий орган, а nз мезенхіми — дентин, пульпа, цемент, тверді та м’які тканини, які оточують зуб n(пародонт).

Зуб складається з таких частин: коронки; шийки; кореня. Різні у функціональному відношенні nзуби мають неоднакову кількість коренів (1-3).

Основна маса зуба (коронка, корінь) складається з nдентину, який визначає форму зуба. Дентин коронки вкритий емаллю, а дентин nкореня (коренів) — цементом. Місце з’єднання емалі коронки й цементу кореня nрозташоване в ділянці шийки зуба. Є чотири види з’єднання емалі з nцементом: у стик (щільно прилягаючи); наповзання емалі на цемент; перекривання nемалі цементом; незакривання ділянки дентину внаслідок того, що емаль не nдоходить до краю цементу.

Розрізняють анатомічну коронку зуба, вкриту емаллю, і nклінічну коронку — частину зуба, що виступає над яснами. Клінічна коронка nвнаслідок атрофії тканин з віком збільшується. На коронках усіх зубів nрозрізняють кілька поверхонь: жувальну, або змикальну, поверхню — поверхню nдоторкування верхнього і нижнього зубних рядів під час їх сходження; присінкову, або nщічну; язикову, або піднебінну; контактну, яка має медіальну і дистальну поверхні. На жувальній nповерхні малих і великих кутніх зубів є горбки зуба.

Всередині зуба міститься nневелика порожнина, форма якої залежить від форми зуба. Порожнина коронки тією nчи іншою мірою повторює форму коронки. Вона продовжується у вигляді каналу nкореня зуба, який закінчується на nверхівці кореня отвором. Просвіти каналів можуть розгалужуватись, роздвоюватись nі знову з’єднуватися в один.

Корінь зуба закінчується верхівкою кореня зуба, отвором nверхівки зуба, через який всередину зуба входять артерії та нерви до пульпи, а nвиходять вени.

Корінь nзуба прикріплюється до зубної альвеоли за допомогою великої кількості пучків nсполучнотканинних волокон, що разом з пухкою волокнистою сполучною тканиною та nклітинами формують сполучнотканинну оболонку зуба між альвеолою і цементом, яка називається кореневою оболонкою, або nперіодонтом. Сукупність nутворів, які оточують корінь зуба (альвеола, відповідна ділянка альвеолярного nвідростка та ясна, що вкривають його, називають пародонтом.

Коронку і корінь зуба поділяють на третини. Так, nподіляючи зуб уздовж вертикальної осі, в коронці виділяють змикальну, середню і nшийкову третини; укорені — nшийкову, середню і верхівкову третини. Уздовж лобової осі коронку поділяють на nприсередню, середню й дистальну третини; сагітальної — на присінкову, середню, nязикову третини.

Заміна зубів у людини відбувається один раз (рідко двічі nяк відлуння філогенетичних особливостей). Перша генерація зубів (20) — це nтимчасові (випадні), або молочні (dentes deciduï), які починають nпрорізуватись на 6 — 7-му місяці життя і закінчують у 2 роки (ембріональний nрозвиток зубів). Друга генерація зубів (32 постійних зуби) (dentes npermanentes), починають прорізуватись у 5 — б років життя і закінчують у 16—18 nроків.

Коронки зубів утворюють зубні дуги: верхню і нижню. Кожна nзубна дуга містить у дорослої людини по 16 зубів: чотири різці, два ікла, чотири малих кутніх nзуби і шість великих кутніх (молочних зубів лише 20, оскільки немає премолярів nі третіх молярів).

Порядок розташування зубів реєструється у вигляді зубної nформули, в якій окремі зуби позначаються цифрами nабо літерами. Отже, анатомічну формулу молочних зубів можна записати так: 2, 1, n2, тобто на кожному боці як верхньої, так і нижньої щелеп є два різці, ікло і два великих кутніх. nАнатомічна формула постійних зубів: 2,1,2,3 два різці, ікло, два малих кутніх і nтри великих кутніх. Третій великий кутній, або зуб мудрості, мінливий як за nформою і розмірами, так і за терміном прорізування.

Зуби nверхніх і нижніх дуг під час змикання щелеп перебувають у nпевному співвідношенні. Так, горбки малих і великих кутніх зубів nоднієї щелепи відповідають заглибинам на однойменних зубах іншої. У певному nпорядку доторкуються протилежні різці та ікла. Під час змикання щелеп таке nспіввідношення зубів у зубних дугах називається оклюзією.

Розрізняють чотири види оклюзії: центральну, передню і nдві бічні. Центральна оклюзія — наявність під nчас змикання зубів максимальної кількості контактуючих точок, причому серединна nлінія лиця проходить між центральними різцями. Передня оклюзія — серединне nсходження зубних рядів, але із зміщеною допереду нижньою дугою. Бічна оклюзія — зміщення нижньої nщелепи праворуч (права оклюзія) чи ліворуч (ліва оклюзія).

Положення зубних дуг у центральній оклюзії називається nприкусом. Розрізняють фізіологічні (нормальні) і патологічні прикуси. До nфізіологічних прикусів належать nортогнатичний, прямий, деякі ступені прогнатичного й опістогнатичний; до nпатологічних — прогнатичний, прогенічний, глибокий, відкритий і перехресний. nУсі види прикусів вивчають у курсі ортопедичної стоматології.

Зуби верхніх та нижньої щелеп, які доторкуються один до nодного, називають зубами-антагоністами. Як правило, кожен зуб має по два nантагоністи — головний і додатковий. Винятком є медіальній нижній різець і третій верхній великий кутній nзуб, що мають по одному антагоністу. Однойменні зуби правої і лівої сторін називаються nантимерами.  При змиканні nзубних рядів верхні різці перекривають нижні на 1/3 висоти їхніх коронок, nріжучі краї нижніх різців спираються на зубні горбики піднебінної поверхні nверхніх різців; щічні горбики верхніх бічних зубів перекривають відпо­відні nгорбики нижніх зубів; верхні ікла при змиканні зубів попадають між нижніми nіклами і першими премолярами. Мезіально-щічні nгорбики верхніх молярів укладуються в борозенку між щічними горбиками ниж­ніх перших молярів.

Описані ознаки відповідають ортогнатичному прикусові, що nє етало­ном норми.

Єдність nзубних дуг морфологічно і функціонально забезпечується міжзубними контактами, nальвеолярним відростком і пародонтом. Провідну роль nу стійкості зубних дуг як однієї функціональної системи відіграє порядок nрозташування зубів (напрямок їх коренів і коронок). Міжзубні контакти передніх nзубів розташовані поблизу ріжучого  краю, а бічних — поблизу поверхні nзмикання (жувальної). Під nміжзубними контактами міститься трикутний простір з основою в бік альвеолярного nвідростка. Цей простір заповнений nясенним (міжзубним) сосочком, який таким чином захищається від ушкодження їжею nпід час жування. З віком контактні точки внаслідок nстирання емалі збільшуються і замість них утворюються контактні площини.

Стійкість nзубів нижнього зубного ряду збільшується щічною випуклістю зубної дуги, нахилом nкоронок кутніх зубів присередньо і вперед, а коренів назовні, формою коронок, nяка з боку жувальної поверхні має вигляд трапеції. Тому контактні поверхні nнижніх зубів не паралельні, а конвергують до язика, внаслідок чого зуби під час nжування зазнають здавлювання. Стійкість зубів верхнього зубного ряду nдосягається збільшенням кількості коренів.

Під час nрозжовування їжі розвивається такий тиск, який має руйнівну силу, що вбиває зуб nу альвеолу. Проте цього не трапляється завдяки морфологічним nструктурам періодонта, який виконує зв’язувальну та амортизаційну функції. nРезервні сили його можна збільшувати тренуванням жувального апарату.

Прорізування зубів молочних звичайно починається в середині першого року життя. Першими nна б —8-му місяці прорізуються медіальні, на 7 — 10-му — бічні різці, на 12 —16-му — перші великі nкутні, на 16 —20-му — ікла, на 20 —24-му — другі великі кутні зуби.

Спочатку прорізуються зуби нижньої щелепи, потім nверхньої, за винятком перших молочних великих кутніх зубів. Як для nмолочних, так і для постійних зубів характерною є парність прорізування. Від nпочатку 3-го року до 6-го року функціонують тільки молочні зуби. Формування nкоренів молочних зубів повністю закінчується для медіальніх і бічних nлатеральних різців під кінець n2-го року, для великих кутніх зубів — до 4 років, для ікол — до 5 років.

Після розсмоктування nкоренів і випадіння молочних зубів починають прорізуватись постійні зуби: nмедіальні різці — 7 — 8 років; бічні різці — 8 — 9; ікла — 10—13; перші малі nкутні — 9—10; другі малі кутні — 11 — 12; перші великі кутні — 6 — 7; другі nвеликі кутні 12—13; треті великі кутні — у 20 —25 років і пізніше.

 

Коронки зубів мають 5 поверхонь:

1.                      Вестибулярну, яка nповернута до передстінку порожнини рота. У фронтальних зубів вона ще nназивається губною, в бічних nзубів – щічною.

2.                      Оральну, яка звернута до власне порожнини рота. В nзубів нижньої щелепи вона ще називається язиковою, в зубів верхньої щелепи n-піднебінною.

3.                      Апроксимальні або контактні – це nбокові поверхні зубів. При цьому передня поверхня, звернута до серединної nлінії, називаєтьсямедіальною, а задня — дистальною або латеральною.

4.                      Жувальна.

У людини розвиваються дві генерації зубів – тимчасові і постійні. Це явище nочевидно пов’язане з адаптацією розміру і числа зубів до розміру щелеп. Завдяки тому, що в nмаленьких щелепах розвиваються спочатку дрібні nзуби у зменшеному числі, і тільки у подальшому, в міру росту щелеп, в них nутворюються більш великі у більшій кількості зуби, розміри і функція зубів nперебувають у відповідності з розмірами щелеп. Молочних або тимчасових зубів налічується 20, а постійних – 32.

 

За формою і функцією розрізняють 4 групи зубів:

1. Різці — nпередні зуби, по 4 на кожній щелепі. Функція їх полягає у відкусуванні їжі.

2. Ікла — по 2 на кожній щелепі, служать для відриву їжі.

3.     Премоляри — по 4 на кожній nщелепі в постійному прикусі, в молочному їх немає. Служать для роздавлювання, грубого nперемолювання їжі.

4.   Моляри — по 6 зубів на кожній щелепі в nпостійному прикусі і по 4— в  молочному. Призначені для подрібнення і nрозтирання їжі.

 

 

 

В клініці формула повна формула зубного nряду молочних зубів верхньої і нижньої щелеп записуються арабськими цифрами і має такий вигляд:

Формула молочних зубів:

 Постійні зуби позначають арабськими цифрами і при написанні клінічної формули слід пам‘ятати, що кожен зуб верхньої і нижньої щелеп праворуч і ліворуч має свій порядковий номер від серединної лінії:

Формула постійних зубів:

 

Горизонтальна лінія вказує на приналежність зуба до nверхньої або нижньої щелепи, а вертикальна — до правої або лівої сторони.

Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ) nзапропонована дещо інша форма запису зубної формули. Крім того, що кожний зуб має цифрове nпозначення, цифрами вказуються і сторони верхньої і нижньої щелепи. При записі nу такий спосіб не ставиться значок, що визначає ту чи іншу половину щелепи, а ставиться nтільки цифра.

Під час записування формули зубів цим способом треба nставити не значок відповідної половини щелепи, а її порядковий номер. Так, nчисло 2 8 означає третій великий кутній зуб лівої nполовини верхньої щелепи.

За формулою ВООЗ запис молочних зубів роблять аналогічно n— арабськими порядковими числами, а половин щелеп — за ходом годинникової стрілки від 5 до 8:

Формула постійних зубів по nВООЗ: 

 

Формула молочних зубів по nВООЗ: 

      Перевагою nнової системи вираження зубної формули перед загальноприйнятою схемою є nможливість легкого перенесення позначень в ЕВМ та подальшої обробки інформації комп’ютером.

Варіантом такої цифрової системи є система nпозначення зубів Американської Асоціації Стоматологів (Дантистів), згідно з nякою всі зуби постійного прикусу nпозначаються цифрами від 1 до 32. Зуби правої по­ловини верхньої щелепи, починаючи з третього моляра, помічаються цифрами 1—8. На nлівій половині рахунок продовжується: перший різець позначається цифрою 9 і далі до третього моляра — номер 16. Зуби нижньої щелепи записують, nпочинаючи з третього лівого моляра — номер 17 і далі по порядку до номера 32 — третього nправого моляра.

Розроблені також nсхеми зубної формули, на яких відображені всі по­верхні nкоронок зубів немов би в розгорнутому вигляді. На них можна точнонанести локалізацію каріозної nпорожнини, пломби або іншого патологічного nураження на кожному окремому зубі. У цій формулі фронтальні зуби мають 4 nповерхні, а премоляри і моляри — 5 поверхонь. Для правильної інтерпритації даних nцієї формули прийняті умовні позначення nповерхонь для фронтальних зубів (різці та ікла): 1 — вестибуляр­на n(губна) поверхня; 2 — медіальна (серединна); 3 — язикова (піднебін­на) і 4 — дистальна поверхня. На премолярах і nмолярах: 1 — жувальна поверхня; 2 — вестибулярна (щічна); 3 — медіальна; n4 — язикова (під­небінна) і 5 — nдистальна поверхня.

Для схематичного занесення захворювань та стану зубів у зубну формулу використовують nлітерні позначення: С — карієс, Р — пульпіт, Рt — періодонтит, П — nпломба, К — штучна коронка, Н — штучний зуб незнімного (мостоподібного) nпротеза, X — корінь зуба, О — nвідсутній зуб, Т — травма (коронки nзуба), Г — гіпоплазія, Ф — флюороз. Ступінь рухомості зубів nуказують римськими цифрами І, II або III.

Інколи при nописуванні каріозні порожнини позначаються латинськими літерами і nкласифікуються залежно від їх локалізації на поверхнях зу­бів. При цьому прийняті наступні літерні позначення різних поверхонь зубів:

Комбіновані nкаріозні порожнини, які розміщені одночасно на де­кількох поверхнях зубів, позначаються сполученням літер, наприклад:

Аналогічно nпозначають порожнини, розміщені на інших поверхнях коронок зубів.

З постійних зубів першими прорізуються перші великі нижні кутні, nпотім медіальні різці та перші великі верхні кутні зуби, після них — бічні nрізці. Далі настає черга перших малих кутніх зубів, ікол, других малих кутніх nзубів, других великих кутніх і в останню чергу — третіх великих кутніх зубів.

Прорізування nвсіх молочних чи всіх постійних зубів закінчується утворенням зубних рядів. Верхній nряд постійних зубів має форму напівеліпса, нижній — параболи. Верхній зубний nряд ширший за нижній, тому верхні передні зуби перекривають однойменні нижні, а nщічні горбки верхніх кутніх зубів розташовані назовні від однойменних нижніх. nТаке співвідношення зубних рядів збільшує жувальну екскурсію нижньої щелепи й nрозширює площу для подрібнення і розтирання їжі.

Зуби, що прорізались, займаючи визначене положення в nщелепі,  мають ряд ознак, за якими можна встановити їх належність до відповідної nщелепи і сторони (правої чи лівої). Основних ознак три:

1)     ознаки кута коронки;

2)     ознака кривизни коронки;

3)     ознака відхилення кореня

На верхній щелепі в 21   12  nбільшвиражені ознаки кута і кривизни коронки, а ознака відхилення кореня nвиражена незначно; усі три ознаки виражені добре в  43   34 , а в 5   5 більш слабко; у 7 6 6 7 чітко виражені ознаки кривизни коронки nі відхилення кореня, але незначно – ознака кута.

На нижній щелепі ознака кута в центральних різцях відсутня, а в бокових різцях виражена nслабко, ознаки кривизни коронки і відхилення кореня майже не виражені; у іклах nчітко виражені всі три відмінних ознаки; у перших премолярах добре виражені nзворотня ознака кривизни коронки й ознака відхилення кореня, ознака кута не nвиражена; у других премолярах розпізнавальні ознаки зуба виражені слабко, а в nперших і других молярах явно виражені ознаки кривизни коронки і відхилення nкореня.

У людини розвиваються дві генерації зубів – тимчасові і постійні. nЦе явище очевидно пов’язане з адаптацією розміру і числа зубів до розміру щелеп. Завдяки тому, що в nмаленьких щелепах розвиваються спочатку дрібні nзуби у зменшеному числі, і тільки у подальшому, в міру росту щелеп, в них nутворюються більш великі у більшій кількості зуби, розміри і функція зубів nперебувають у відповідності з розмірами щелеп. Молочних або тимчасових зубів nналічується 20, а постійних зубів у людини 32: різців — 8; ікол — 4; малих кутніх — 8; великих кутніх n— 12.

Кожен із зубів характеризується певними анатомічними та nтопографічними особливостями будови.

 

nРізці мають по одному nкореню. Коронка схожа на лопатку, рівний nрізальний край якої утворює вістря зуба. Ікла звичайно також однокореневі, а nрізальний край клином звужується й утворює верхівку вістря (apex cuspidis). У nмалих кутніх зубів один-два, рідко nтри корені, на поверхні змикання коронки видно горбки, відокремлені один від nодного борознами. Нижні великі, кутні зуби звичайно мають два, рідко три корені, верхні великі кутні nзуби, як правило, трикореневі. На поверхні змикання коронок різної форми nгорбки.

Різці  — по чотири на кожній щелепі, розташовані спереду, посередині nзубних дуг, через що їх називають передніми зубами. Розрізняють верхні, нижні, nмедіальні й бічні різці. Ними відкушують їжу, тому їх nкоронки розташовані майже у лобовій площині, закінчуються різальним краєм. nКоронки медіальніх різців більші, ніж бічних.

Центральний різець.   Центральний різець є найбільшим серед різців. Має широку, опуклу nкоронку, що звужується до шийки зуба. Емаль коронки утворює в ділянці шийки nзакруглений виступ у вигляді напливу. Зуб долотоподібний. Вестибулярна поверхня nкоронки злегка опукла. По середній лінії є повздовжній валик. Ріжучий край дещо скошений латерально nі має гострий медіальний кут. На ріжучому nкраї є три горбики. Корінь один,добре розвинутий, nконусоподібний. На поперечному розпилі овальної форми. У цілому порожнина зуба nза формою повторює зовнішні обриси коронки і кореня зуба.

Корінь верхнього центрального різця дещо сплющений у nмезіодистальному напрямку. Верхівка кореня заокруглена, згин між коронкою і nкоренем на мезіальному краї nбільший, ніж на дистальному. Ознака кривини емалі коронки разом з ознаками кута nкоронки і положення кореня дає можливість досить легко визначити належність nзуба до правої чи лівої половини зубної дуги.

Піднебінна поверхня коронки верхнього центрального різця часто має мезіальний nі дистальний крайові валики (crista marginales mesialis et distalis), спрямовані від основи коронки до її nріжучого  краю. Ступінь розвитку крайових валикив у nрізних людей неоднаковий: їх може зовсім не бути, якщо вся язикова поверхня nрівномірно увігнута, а можуть бути настільки розвинуті, що піднебінна поверхня має вигляд жолоба n(лопаткоподібна). У випадках великої жолобуватості крайові валики сходяться в nпришийковій частині настільки, що формується шийковий пояс (cingulum ncervicale). У шийковій nтретині коронки добре помітний горбок зуба (tuberculum dentis), форма й ступінь розвитку якого різні. Поверхня дуже розвинутого горбка спрямована в бік nріжучого  краю коронки, може nбути зубчастою. Найчастіше є два горбки — мезіальний і дистальний, іноді між nними може бути третій — центральний горбок, а ще nрідше 4 — 5 горбків.

Горбки nтакож мають різну довжину: тонкі горбки довгі, добре nрозвинуті — короткі; у рідкісних випадках горбки можуть досягти ріжучого  краю.

Коронка верхнього центрального різця з мезіального боку має (на nцентральний нормі) клиноподібну форму, присінковий контур її опуклий, піднебінний— увігнутий. На присінковій nповерхні контур кореня опуклий, на язиковій — прямий, опуклий або увігнутий.

Порожнина коронки верхнього центрального різця подібна до її зовнішньої форми, nмає щілиноподібну форму вздовж ріжучого  краю nі сплощену в присінково-піднебінному напрямку. nБлижче до кореня порожнина коронки звужується й переходить без різкої межі в канал кореня. Біля nверхівки кореня канал може поділятися на кілька канальців, що відкриваються nсамостійними отворами.

Висота коронки верхніх медіальніх різців по присінковій поверхні nстановить 9—12 мм, ширина ріжучого  краю n— 8 — 9, довжина кореня — 12 — 15, мезіодистальний діаметр шийки — 6,3 — 6,9, nприсінково-піднебінному — 7,1—7,5 nмм.

 

 

Бічний різець. Бічний різець nподібний до центрального, але nменший за нього. Проте є суттєві відмінності nміж різцями. Коронка nдолотоподібна, ріжучий край nвнаслідок добре вираженого центрального кута дещо нагадує горб. Вестибулярна nповерхня коронки опукла. Увігнутість язикової поверхні обмежена гранями nкоронки. Дистальний кут коронки (між жувальним і дистальним краями) більш nзаокруглений, ніж у центрального різця. Різальний край також заокруглений, nіноді його майже не видно, а на верхній частині коронки є загострений горбок, nщо надає зубу форми кілочка. Горбки нарізальному краю та борозенки між ними nмайже непомітні. На язиковій поверхні бічних різців є такі самі валики й nгорбки, бічні валики часто nсходяться в пришийковій ділянці, утворюючи трикутник, на вершині якого nрозташоване заглиблення (сліпа ямка). Якщо горбок на бічному різці двозубчастий, то бічний зубець nбільший; багатозубчасті горбки трапляються рідко. Двозубчастий горбок може nпродовжуватися до ріжучого  краю бічного різця. У таких випадках nбічний різець набуває різної nформи: бочкоподібної, премоляроподібної тощо. Корінь nмає виражену сплющеність у медіолатеральном напрямку. Порожнина nзуба відповідає зменшеній в розмірі формі коронки і кореня. Як і в центрального різця, горбикам ріжучої поверхні з nбоку порожнини зуба відповідають три роги пульпи, з яких медіальний виражений nкраще. 

Розміри nбічних різців менші, ніж медіальніх: висота коронки — 8 — 10 мм, ширина — 6 — n7, довжина кореня — 11,5 — 14,5, мезіодистальний розмір основи коронки — 4,8 — n5,4, присінково-піднебінному — 5,8 — 6,2 мм.

 

Природжені nаномалії. У деяких випадках різці зовсім не розвиваються. Найчастіше n(після зубів мудрості) не прорізуються бічні верхні різці. Трапляється більша nкількість різців. Між медіальніми різцями може розвинутися додатковий, nсередній, зуб (mesiodens) nнайчастіше у вигляді кілочка, що не доходить до ріжучого  краю зубів.

З аномалій nположення різців трапляється краудинг — розташування зубів у два ряди. При nцьому обидва чи один бічний різець nміститься позаду центрального, ікло зближується з медіальнім різцем. Медіальні nверхні різці у випадках краудингу nможуть бути повернуті навколо поздовжньої осі бічними кутами вперед чи назад. nМоже бути також збільшення проміжків (діастема) між різцями — рідше між медіальніми, nчастіше — між бічним різцем та іклом. Можливі аномалії у вигляді різної форми викривлень кореня різців.

Ікло. Зуб займає nкутове положення в щелепі, тому їх ще називають кутовими зубами. Це великі зуби nз одногорбковою коронкою, одним потужним довгим коренем.  Верхні ікла мають коронку, що nнагадує наконечник списа. Вестибулярна nповерхня коронки опукла, ромбоподібна, різальний край складається з двох nполовин, що утворюють зубець, кут якого майже прямий, але може бути тупим nабо гострим.  Мезіальна nлінія завжди коротша за дистальну. Повздовжні nемалеві валики обох поверхонь коронки переходять у ріжучий горбик. На дистальному ребрі ріжучого  краю іноді може бути проміжний горбок. nКут, утворений мезіальною частиною ріжучого  краю з мезіальним краєм коронки, nвідсунутий далі від шийки, ніж кут між дистальною частиною ріжучого  краю і дистальним краєм коронки. Бічні nграні коронки утворюють із ріжучим краєм два кути. Дистальний кут найчастіше nтупий і закруглений, мезіальний наближається до прямого. Отже, на верхньому nіклі ознака кута коронки досить виразна.

Від головного горбка до шийки ікла тягнеться по nприсінковій поверхні широкий валик. На дистальному та мезіальному краях nприсінкової поверхні ікла видно невеликі крайові гребені. Між серединним валком nі крайовими гребенями проходять дві невеликі борозни, що відповідають на nмезіальній і дистальній частинах ріжучого  краю неглибоким вирізкам, з яких nбільше розвинута вирізка між головним горбком і мезіальним кутом коронки. nДистальні краї коронки зближуються в напрямку до шийки зуба.

На язиковій поверхні верхнього ікла добре видно крайові nгребені, що продовжуються до кутів коронки (до язикового зубного горбка, nзвичайно добре розвинутого). Від нього до головного горбка ріжучого  краю зуба тягнеться досить помітний nсерединний гребінь. Між ним і дистальним гребенем утворюються заглибини (їх ще nназивають фасетками), іноді навіть ямки. Дистальна заглибина часто чіткіша, ніж nмезіальна. В окремих випадках язиковий зубний горбок перетинає щілина. nТрапляється, що дистальна половина язикової поверхні коронки має 1—2 трикутні nямки, кут яких найчастіше відкритий у бік ріжучого  краю ікла. Контактні поверхні nтрикутної форми.

На контактній поверхні коронки ікла видно велику товщину nоснови коронки у присінково-язиковому напрямку. Контур присінкової поверхні опуклий, nязикової — дуже увігнутий, але якщо добре розвинутий язиковий зубний горбок, nможе бути трохи опуклим. Контур емалево-цементної межі дугоподібний; при цьому nдуга на присінковій і язиковій поверхнях ікла повернута опуклістю в бік кореня, nа на дистальних поверхнях — у бік ріжучого краю коронки.

В ікла один довгий, nдобре розвинутий, конусоподібний nпрямий корінь. На поперечному розпилі корінь круглої чи злегка овальної форми. nКорінь ікла злегка стиснутий з боків, внаслідок чого звужене устя кореневого каналу. nПорожнина зуба  повторює  контури  коронки  і  nкореня.  У дентині коронки зуба, відповідно до проекції ріжучого горбика знаходиться ріг nпульпи. Присінковий контур кореня nзвичайно опуклий, рідше плоский, язиковий — опуклий у шийковій та середній третинах nі увігнутий у верхівковій. На бічних поверхнях кореня видно поздовжні борозни, nіноді досить чіткі. У рідкісних випадках корінь верхнього ікла може nрозщіплюватися на два — вестибулярний і язиковий. Верхівка кореня часто дещо nзігнута. Ознаки кута й кривини емалі, виразні. Кореням верхніх ікол на nальвеолярному відростку відповідає іклове підвищення.

Висота коронки верхнього ікла — 10 — 12 мм, ширина — 7 — n8, довжина кореня — 16—18, присінково-язиковий розмір шийки зуба — 7 — 8,5, nмезіодистальний — 5 — 6 мм.

 

Перший премоляр. Коронка призматичної форми, щічні і язичні nповерхні якої опуклі. На жувальній поверхні два горбики — щічний і язиковий, з nяких перший значно більше. Між горбиками в nпередньозадньому напрямку проходять борозни, які, не доходячи до країв, перериваються невеликими nемалевими валиками. Коронка зуба на поперечному розпилі має форму витягнутого овала з nнайбільшим поперечним розміром у щічно-язиковому напрямку. Корінь сплющений, nчасто розділяється на щічний і язиковий (останній виражений краще) і містить відповідні кореневі канали.

Малі кутні зуби, як і великі, належать до бічних зубів. nТому їх контактні поверхні правильніше називати: мезіальна — поверхня, nрозташована ближче до середини зубного ряду, і дистальна. Верхні малі кутні nзуби найчастіше мають два корені, нижні — по одному. Коронки кутніх зубів nсвоїми змикальними поверхнями  стикаються nіз зубами протилежного зубного ряду. На цих поверхнях піднімаються жувальні nгорбки — щічні і язикові. Малі кутні зуби крім розтирання їжі разом з іклами беруть nучасть в її роздавлюванні. Тому коронки малих кутніх зубів певною мірою nнагадують форму коронок ікол, а жувальна поверхня має лише по два горбки. nВерхні малі кутні зуби звичайно більші за нижні. Розрізняють перші й другі nверхні малі кутні зуби.

Перший nверхній малий кутній зуб з боку присінкової (щічної) поверхні має форму nкоронки, що нагадує форму коронки ікла; язикова поверхня коронки дещо менша за nщічну, діаметр коронки більший у щічно-язиковому напрямку. Посередині nріжучого  краю коронки nміститься головний горбок, нижчий, ніж у ікол. Від головного горбка під тупим nкутом розходяться мезіальна й дистальна частини краю. Щічна поверхня зуба nопукла, виразна ознака кривини емалі коронки, яка в цих зубів може бути nзворотною. Від головного горбка ріжучого  краю до шийки зуба посередині щічної nповерхні коронки тягнеться широкий опуклий серединний валик. Від дистальних і nбічних кутів коронки відходять до шийки зуба вузькі крайові валки, які біля nемалевої межі можуть з’єднуватися з серединним валком. Між крайовими та nсерединним валками утворюються дві неглибокі борозни; серединний валик nрозвинений краще, ніж крайові. Ознаки кута коронки для верхніх малих кутніх nзубів застосувати не можна внаслідок закругленості кутів коронки, а також через nневизначеність співвідношення мезіального й дистального країв з різальним краєм nкоронки. Контактні поверхні коронки утворюють з мезіальною і дистальною nповерхнями кореня невеликі кути.

Корінь верхніх малих кутніх зубів сплощений у nмезіодистальному напрямку. Верхівки коренів найчастіше відхиляються дистально, nале трапляються й прямі корені або навіть відхилені мезіально. Отже, ознаку nположення кореня також можна застосувати не завжди. Досить часто на щічній nповерхні кореня видно поздовжню борозну, а іноді — розщеплення щічного кореня nна два.

На nжувальній поверхні першого верхнього малого кутнього зуба помітні два жувальних nгорбки — більший присінковий (щічний) і менший піднебінний (іноді вони мають nоднакові розміри). Між ними лежить міжгорбкова борозна, яка не доходить до nкраїв коронки. По краях змикальної поверхні коронки розташовані крайові гребені n— мезіальний і дистальний. Кожен з цих гребенів складається з двох частин: nприсінкової, що відходить від присінкового жувального горбка, і язикової, яка nйде від піднебінного горбка.

Нахил щічного і язикового горбків, а також крайові nгребені неоднакові; гребені, що прилягають до присінкового жувального горбка, nбільші. Міжгорбкова борозна залежить від розвитку гребенів і може бути nглибокою, середньою або мілкою. Важливою відмітною ознакою верхніх малих кутніх nзубів є мезіальне зміщення язикового горбка.

Піднебінна поверхня коронки і кореня перших верхніх малих nкутніх зубів гладка. Емалево-цементна межа на щічній і піднебінній поверхнях nпроходить дугою, опуклістю до кореня. Жувальна поверхня коронки опукла. nЕмалево-цементна межа на контактних поверхнях зубів з одним коренем проходить nдугоподібно, опуклістю до змикальної поверхні, з двома коренями — має два nвигини, відкриті в бік коренів.

Контур щічної поверхні коронки верхнього малого кутнього nзуба рівномірно опуклий або нахилений у піднебінному напрямку. У ділянці шийки nзуба контур коронки на щічній і піднебінній поверхнях може підніматися. Контур nпіднебінної поверхні коронки має аналогічні особливості. З бічної поверхні nдобре помітно співвідношення щічного та піднебінного жувального горбків, яке nможе бути трьох типів: щічний горбок набагато вищий за піднебінний; щічний nгорбок трохи більший за піднебінний; горбки однакові.

Верхні малі кутні зуби можуть мати один, два, а то й три корені. nСтупінь диференціації кореневої системи різний: слабкий — наявні лише борозни; nсередній — часткове розщеплення кореня на два; великий — формування двох nкоренів; дуже великий — утворення трьох коренів (з них піднебінний корінь nокруглий, два щічних сплощені).

Порожнина коронки верхніх малих кутніх зубів досить nвелика, наближається до циліндричної форми й відповідно до горбків має два nвиступи. Щічний виступ довший за піднебінний. Порожнина коронки поступово nпереходить у канали коренів зуба. Якщо корінь один, то його канал стиснутий у nмезіодистальному напрямку.

Висота коронки першого верхнього малого кутнього зуба по nщічній поверхні становить 7,5 — 9 мм, піднебінній — 6 — 8, ширина коронки — 6,5 n— 7, довжина кореня — 12 — 16, мезіодистальний розмір коронки — 4,8—5,5, щічно- nпіднебінний — 8,5 — 9,5 мм.

 

   Другий nпремоляр. Другий nверхній малий кутній зуб за формою мало відрізняється від першого, але він nтрохи менший. Присінкова поверхня коронки опукла, має нечіткий поздовжній nвалик. Контактні поверхні опуклі (дистальна більше, ніж мезіальна).

Коронка призматичної форми. На жувальній поверхні є два nгорбики, з яких щічний розвинутий краще. Горбики розділені між собою поперечною борозною, що nпроходить по центру жувальної поверхні і відділена від граней коронки nневеликими емалевими валиками. Розміри nщічної та піднебінної поверхонь коронки трохи менші, ніж першого малого nкутнього зуба. На жувальній поверхні розташовані два майже однакові горбки. Зуб nмає один конусоподібний, дещо сплощений корінь з неглибокими борознами на nбічних поверхнях (дуже рідко корінь розщеплюється на два біля верхівки).

Висота коронки другого малого кутнього зуба по щічній nповерхні — 7,5—8,5 мм, піднебінній — 6,5 — 7,5, ширина коронки — 6 —7, довжина nкореня — 12,5 —16,5, мезіо-дистальний розмір шийки зуба — 4,5 — 5,5, щічно- nпіднебінної — 8 —9,5 мм.

 

  

 Людина має 12 великих кутніх зубів: по три верхніх nі нижніх на кожній половині зубної дуги. Розрізняють перший, другий і третій n(зуб мудрості) великі кутні зуби. їх розміри поступово зменшуються від першого nдо третього.

Коронки великих кутніх зубів найбільші серед зубних nкоронок з великою змикальною поверхнею, на якій розташовано від трьох до п’яти nжувальних горбків. Зуби мають по два (нижні) і три (верхні) корені, рідко nбільше. Великі кутні зуби розташовані в зубній дузі позаду малих, тому їх ще nназивають задніми. Під час жування вони зазнають великих навантажень (у nсередньому на перший зуб 77 кг, на ікло та малий кутній — від 20 до 40 кг).

Верхні nвеликі кутні зуби відрізняються від нижніх за розмірами (вони більші), nкількістю коренів (три у верхніх, два у нижніх) і формою коронки. Коронки nверхніх зубів мають форму ромба, а борозни між горбками утворюють косо написану nлітеру Н. Коронки нижніх великих кутніх зубів трохи витягнуті вздовж зубного nряду, а борозни між горбками перехрещуються чи нагадують літеру Ж. Розміри nповерхні змикання коронок і коренів також поступово зменшуються від першого до nтретього зуба. Ознаками належності великих кутніх зубів до правої чи лівої nполовини зубної дуги є: кривина емалі присінкової поверхні коронки має форму nсхилу в мезіодистальному напрямку; зменшення мезіального кута коронки, який nпомітно виступає в бік змикальної поверхні; чітке відхилення кореня дистально nвідносно поздовжньої осі зуба.

Перший моляр.  Перший верхній великий кутній зуб має nмасивну коронку, яка від шийки зуба розходиться у всіх напрямках. Коронка має форму прямокутника, на nромбовидній жувальній поверхні 4 горбики: два піднебінних і два більш розвитих щічних. Горбики nрозділені Н-подібною фісурою. В ділянці передньоязикового горбика дугоподібна nборозна відокремлює невеликий, що не доходить до жувальної поверхні, додатковий nгорбик. Щічно-мезіальна борозна nвідходить під кутом і відокремлює щічно-мезіальний горбок. У ній розрізняють nщічну та мезіальну частини. Друга борозна, піднебінно-дистальна, дугоподібна, nвід’єднує піднебінно -дистальний горбок; має дистальну та язикову частини. nТретя борозна коротка, коса, з’єднує дві перші борозни, проходить через центр nкоронки (її ще називають центральною ямкою). Щічні горбки переважно конічні, nпіднебінні — заокруглені. Піднебінна поверхня коронки, так само як і щічна, nзвичайно ділиться серединною борозною на дві половини. Контактні поверхні n(мезіальна й дистальна) коронки більші за щічну та піднебінну.

Порожнина коронки зуба широка і загалом повторює форму nкоронки. Відповідно до горбиків nна жувальній поверхні в порожнині зуба є чотири заглиблення для рогів nпульпи. Заглиблення з щічної сторони виражені більше. Дно порожнини коронки в центрі опукле, nа в кутках має три лійкоподібні заглибини, від яких починаються канали коренів. nЩічно-мезіальний корінь в 60 % випадків має два канали. Найширшим є канал nпіднебінного кореня (округлий, великий). З віком порожнина зуба зменшується.

Висота коронки на щічній поверхні становить 6 — 8,5 мм, nдовжина коренів — 13 —16, мезіодистальний розмір основи коронки — 9—11, nщічно-язиковий — 11 — 13 мм.

 

 

 

   Другий моляр. Другий верхній великий кутній зуб менший за перший. nКоронка дещо стиснута в мезіодистальному напрямку, і її форма дуже варіабельна. nРозрізняють такі варіанти коронки: 1) нагадує коронку першого великого кутнього nзуба, але без додаткового горбка; 2) ромбоподібна, піднебінно -мезіальний і nщічно-дистальний горбки зближені, і борозна між ними майже непомітна; 3) з nтрьома горбками (один піднебінний і два щічних) на жувальнійповерхні внаслідок nзлиття піднебінно -мезіального та щічно-дистального; 4) трикутної форми з nтрьома горбками (один піднебінний і два щічних). Найчастіше трапляються перша й nчетверта форми коронки. У 5 % випадків зуб може бути двогорбковим внаслідок nредукції щічно-дистального та щічно-мезіального горбків і розвитку мезіальних.

На жувательній поверхні 4 горбики, розділених Х-подібною nфісурою. Щічні горбки розвинуті nкраще за піднебінні. Число nгорбиків і розташування фісур можуть бути у різних  варіантах.

На піднебінній поверхні помітне невелике звуження nкоронки. Піднебінний корінь коротший, ніж у першого зуба, відхилений дистально. nОсобливістю рельєфу контактних поверхонь є зміщення на дистальній поверхні nкоронки серединної борозни внаслідок редукції піднебінно -дистального горбка в nдистальному напрямку.

Розташування коренів може бути різним. Найчастіше зуб має nтри корені, які йдуть паралельно або сходяться чи розходяться. Іноді nщічно-мезіальний і піднебінний корені зростаються й по лінії зрощення видно nпоздовжню борозну.  Піднебінний nнайбільш великий, прямий, добре прохідний. Обидва nщічних – передній і задній – сплющені, nіз широкими основами, відхилені в передньо-задньому напрямку. Передні корені nможуть мати декілька каналів і верхівкових отворів. Щічна поверхня другого зуба майже не nвідрізняється від першого. На ній також видно щічно-мезіальний і nщічно-дистальний горбки й серединну борозну коронки, що переходить у nміжкореневу борозну. Щічні корені відхилені дистально

Порожнина коронки відповідає її зовнішній формі. За nнаявності трьох горбків є три роги порожнини. Якщо щічно-мезіальний і nпіднебінний горбки зрощені, то в зрощеному корені проходять два канали.

Висота коронки другого верхнього великого кутнього зуба — n6 — 8 мм, ширина — 9 — 12, довжина коренів — 12 — 15, мезіодистальний розмір nоснови коронки — 8 — 11, щічно- піднебінний — 10,5 —13 мм.

 

 

 

   Третій моляр. За будовою третій моляр нагадує другий моляр nі може мати різноманітні варіанти nяк за розміром, формою коронки і числом коренів. Число горбиків і розташування nфісур на жувальній поверхні буває різним. Його nкоронка може досягати розмірів першого або другого великого кутнього зуба, а nможе бути зовсім невеликою, нагадуючи формою штифтовий зуб. Найчастіше вона має nтри горбки, рідше чотири, але трапляється й п’ять-шість горбків. Зуб має nтенденцію до редукції, у зв’язку з чим його зачаток іноді відсутній. Розміри і nформа коренів зуба також досить варіабельні, а їх кількість коливається від nодного до чотирьох-п’яти. Найчастіше їх буває три або два, в останньому випадку nзростаються щічні корені. Можливе зрощення всіх трьох коренів з утворенням nглибоких поздовжніх борозен. Порожнина зуба відповідає його формі. Форма nпорожнини зуба і число кореневих каналів можуть не відповідати зовнішнім nобрисам зуба. У чотиригорбковому зубі порожнина має чотири роги, із зменшенням nкількості горбків зменшується також кількість рогів — до одного рога в nодногорбковому зубі. Незалежно від зрощення корені найчастіше мають три канали. nУ штифтовому зубі, як правило, один канал.

Висота коронки не перевищує 6 мм, ширина коливається в nнезначних межах, довжина коренів становить 9—10 мм.

 

 

Постійні зуби нижньої щелепи.

 

 

Нижні різці менші за верхні, коронка у них вужча, корені nстовщені в мезіодистальному напрямку.

Центральний різець – це найбільш дрібний зуб. Долотоподібна, nвузька коронка порівняно висока, вестибулярна (губна) поверхня її злегка опукла, nа язикова, навпаки, увігнута, зі слабо вираженим крайовим емалевим валиком. nКути між різальним, мезіальним і nдистальним краями коронки майже однакові, і ознака кута коронки майже не nвирізняється. Різальний край nкоронки має три горбки, добре помітні на нестертих зубах. На присінковій nповерхні зуба від горбків ідуть у nнапрямку до шийки зуба три валки. У середній частині коронки nвалки сплощуються й зникають. Добре помітні мезіальний і дистальний валки. nЧасто горбків і валків немає, тоді nвестибулярна поверхня гладка, рівномірно опукла або сплощена. Межа емалі nутворює дугу, верхівка якої спрямована до кореня зуба. Ознака кривини емалі nкоронки невиразна.

На nязиковій поверхні нижніх медіальніх різців є крайові валики, які менше nрозвинені, ніж на верхніх різцях. У пришийковій nчастині коронки є серединний зубний горбок і невиразний валик, множинних nгорбків немає. Нижні медіальні nрізці можуть бути лопатоподібними, найчастіше коли таку форму мають верхні nрізці. Язикова поверхня коронки може бути увігнутою, плоскою, рідше — опуклою.

Контактні поверхні (мезіальна та дистальна) центрального nнижнього різця мають форму клина. nКонтур присінкової поверхні утворює опуклу дугу, а язикової — увігнуту. Межа nемалі дугоподібна, опуклістю в бік кореня.

Корінь центрального нижнього різця відносно короткий, здавлений у nмезіодистальному напрямку, на поперечному розпилі має форму витягнутого овалу з nнайбільшим розміром у вестибулярно-язиковому напрямку. Контур присінкової поверхні кореня nопуклий або рівний, язикової — опуклий, рівний або навіть увігнутий. На мезіальній nі дистальній поверхнях посередині тягнуться поздовжні борозни, причому на nдистальній борозна виразніша, що дає змогу визначати, до якої nполовини зубної дуги належить зуб. Порожнина зуба повторює його форму, канал nкореня може роздвоюватися.

Висота коронки центрального нижнього різця становить 7 — 9,5 мм, ширина — 5 n—5,5, довжина кореня — 10,5 —14, присінково-язиковий розмір шийки — 5,5 — 6, nмезіодистальний — 3,5 — 5 мм.

 

Бічний різець. Цей зуб більший за центральний різець. Долотоподібна вузька коронка nна вестибулярній поверхні  має невеликі nповздовжні валики.Краї коронки в напрямку до шийки зуба дещо сходяться. Ріжучий край має два кути, із яких nлатеральний – тупий і значно виступає убік ікла, а медіальний – більш гострий. Отже, в будові бічного нижнього різця nчітко визначається ознака кута коронки. Кривина емалі між дистальним краєм nкоронки і коренем чіткіша, ніж на мезіальному краї, тобто бічний нижній різець nмає ознаку кривини емалі коронки. На nязиковій поверхні в пришийковій ділянці коронки є емалевий валик, який добре nконтурує шийку.

Корінь один, прямий, сплющений у мезіодистальному напрямку й nвідхиляється дистально, на поперечному розпилі має форму витягнутого овала.Посередині nбічних поверхонь кореня проходять поздовжні борозни, з яких найбільш розвинута nборозна на дистальній поверхні. Порожнина nкоронки зуба щілиноподібної форми, кореневий канал вузький, важкопрохідний.

Бічний нижній різець має коронку, форма якої нагадує nдолото. Різальний край її ширший, ніж у присередніх різців. Висота коронки nстановить 8 — 10,5 мм, ширина — 5 —6, довжина кореня — 12,5 — 15, nмезіодистальний розмір шийки — 4 — 4,5, присінково-язиковий — 6 — 6,5 мм.

Природжені аномалії різців на нижній щелепі трапляються nрідше, ніж на верхній. Дуже рідко трапляється природжена відсутність nприсередніх нижніх різців. Частіше спостерігається краудинг нижніх різців, що nполягає в нагромадженні їх докупи в різних поєднаннях. Досить рідко можна nбачити між присередніми різцями додатковий зуб. Діастема може розвинутися nпереважно між бічними різцями та іклами. Набагато рідше трапляються аномалії nформи кореня зуба.

         Ікло. За будовою схоже з відповідним зубом верхньої nщелепи, але дещо менших розмірів. Відрізняються nвід них вужчою коронкою та сплощеним у поперечному напрямку коренем зуба.  Менш чіткий, ніж на верхніх nіклах, головний горбок краю зуба зміщений мезіально. Кути коронок також різні; nмезіальний чіткіший за дистальний, він тупий або прямий, в той час як nдистальний завжди тупий. Серединний валик і крайові гребені малопомітні. nМезіальний край коронки майже вертикально продовжується в мезіальний контур nкореня, дистальний край утворює з контуром кореня вигин; корінь зуба nвідхиляється дистально. Коронка частково зберігає ромбічну форму, виглядає nбільш вузькою, подовженою з опуклою вестибулярною порерхнею.На ріжучому краї виділяється центральний nголовний ріжучий горбик, в ділянці котрого сходяться грані коронки. Медіальна nчастина ріжучого краю коротша латеральної. nОстання крутіша і довша. Медіальна частина вестибулярної поверхні коронки більш nпрямовисно переходить у контактну, а латеральна – більш полого. Від головного nгорбика убік премоляра йде невелика вирізка, що відокремлює медіальний nгорбик.

Язикова поверхня коронки зуба дещо ввігнута, язиковий nгорбок і валик виразні, але менше, ніж на верхньому іклі. Чим більше розвинутий nсерединний валик, тим менше помітні крайові гребені, і навпаки. Контур язикової nповерхні ввігнутий і більш прямовисний, ніж на верхніх іклах. Контур nприсінкової поверхні має меншу опуклість. Висота коронки з боку присінкової та nдистальних поверхонь більша за висоту на язиковій і мезіальній.

Порожнина веретеноподібна, з найбільшим розширенням у nділянці шийки зуба, менша за порожнину верхнього; порожнина коронки nбезпосередньо переходить у канал кореня. У корені ікла нижньої nщелепи іноді трапляються два канали — вестибулярний і язиковий.

 Корінь злегка сплющений з боків, на дистальних поверхнях має чіткі nпоздовжні борозни. Часто він роздвоюється, при цьому обидва корені можуть мати nоднакові довжину й товщину, якщо ж вони неоднакові, то вестибулярний коротший і nтовщий. На поперечному розпилі має овальну форму.Порожнина нижнього ікла nверетеноподібної формиВисота коронки нижніх ікол становить 9 — 12 мм, ширина — n6 — 7, довжина кореня — 12,5—16,5, мезіодистальний діаметр основи коронки — 5 — n6, присінково-язиковий — 7 — 8 мм.

Природжені nаномалії. Верхні та нижні ікла в зубних рядах є стабільними зубами. Трапляються nдодаткові ікла (частіше верхні), які прорізуються поза зубною дугою (або nзалишаються в щелепі). Ікла дещо здіймаються над рештою зубів і виступають з nрядів у напрямку присінка рота. У разі краудингу ікла можуть мати неправильне nположення, найчастіше зміщуючись також у цьому напрямку. Часто спостерігається nдіастема між іклами та першими малими кутніми зубами, а також між іклами й nбічними різцями.

 

Перший премоляр. Коронка на поперечному розпилі круглої форми, на nвестибулярній поверхні є широкий повздовжній валик. Жувальна поверхня має два nгорбики: щічний, більш масивний, сильно нахилений усередину, язиковий нахилений nзначно менше. Горбики жувальної поверхні з’єднані між собою nваликом, з боків містяться невеликі заглиблення (ямки). Нижні малі кутні зуби порівняно з nверхніми мають менші коронки, але довший корінь, переважно один. Перший і nдругий нижні малі кутні зуби відрізняються один від одного за формою й будовою nбільше, ніж верхні. Щічна поверхня коронки на різальному краю має головний nгорбок, нижчий, ніж у ікла. Може бути високий головний горбок, тоді зуб дуже nсхожий на ікло. По щічній поверхні коронки від головного горбка в напрямку nшийки тягнеться поздовжній широкий валик, поступово зменшуючись і зникаючи на nсередній третині коронки. Від кутів коронки ідуть невеликі й короткі кутові nгребені. Кривизна емалі на щічній поверхні коронки опукла, ще більш опукла на nязиковій поверхні. Іноді перші нижні кутні зуби мають згладжений контур nязикової поверхні.

Контур nкоронки з щічної поверхні майже прямий і дуже відхиляється в язиковому напрямку, nконтур з язикової поверхні також прямий, його різальний край нависає над nосновою коронки.

Язикова поверхня коронки першого нижнього малого кутнього nзуба опукла, її краї рівномірно наближаються до шийки. Посередині nріжучого краю піднімається язиковий горбок. Язикова поверхня кореня гладка nй округла. Корінь дещо стиснутий у мезіодистальному напрямку, його контури nпрямі або трохи опуклі, на мезіальній і дистальній поверхнях проходять nневиразні борозни.

Перший nнижній малий кутній зуб найчастіше має один корінь, іноді він подвійний; повне nрозщеплення кореня трапляється рідко. У двокореневому зубі мезіальний корінь nзсунутий у щічному напрямку, дистальний — у язиковому. Обидва корені сплощені, nіноді на них помітні поздовжні борозни. Часто коронка та корінь зуба nрозташовані один відносно одного під тупим кутом з нахилом коронки в бік язика. nДуже виразна ознака положення кореня.

Порожнина коронки першого нижнього малого кутнього зуба nокругла, має два роги, що відповідають горбкам на жувальній поверхні. Канал nкореня зуба широкий, іноді роздвоюється.

Висота коронки зуба на щічній поверхні — 7,5 — 11 мм, на nязиковій — 5 —6, довжина кореня — 13 — 16, ширина коронки — 6 —8, nщічно-язиковий діаметр шийки зуба — 8,2 — 8,6, мезіодистальний — 5,4 — 5,8 мм.

Корінь один, прямий, злегка сплющений з боків. Порожнина nзуба відповідає його зовнішнім обрисам. Порожнина коронки без чіткої границі переходить у кореневий nканал.

 

 

Другий премоляр. Другий премоляр більший за перший за рахунок майже nодинакового розвитку обох горбиків жувальної поверхні. Його коронка напівкуляста, її щічна nповерхня рівна. Коронка частково нагадує форму ікла, nале на поперечному розпилі менш кругла. Серединний валик, що тягнеться від nголовного горбка ріжучого  краю nкоронки, широкий і порівняно плоский.  Горбики nрозділені між собою емалевим валиком, по сторонах від котрого є невеликі nзаглиблення (ямки). Від граней зуба валик відділений підковоподібною фіссурою. Язикова поверхня коронки гладка й nопукла, контактні поверхні трохи зближуються біля шийки зуба. На жувальній nповерхні піднімаються два майже однакові добре розвинуті горбки, між якими nпроходить глибока борозна. Від борозни часто відходить додаткова борозенка, яка nділить язиковий горбок на два, перетворюючи зуб у тригорбковий. Дуже рідко nжувальна поверхня може бути чотири-горбковою, а ще рідше — п’ятигорбковою.

Контактні поверхні (мезіальна та дистальна) коронки nнагадують зрізану півкулю. На відміну від першого зуба контури щічної та nязикової поверхонь коронки мають форму дуг великого радіуса або можуть бути nпрямими зі скошенням до змикальної поверхні.

Корінь зуба (найчастіше один конусоподібний) більш nрозвинутий і довший, ніж у першого нижнього малого кутнього. Поздовжні борозни nна бічних поверхнях кореня трапляються рідко. Порожнина коронки стиснута в nпередньозадньому напрямку. Канал один, має лійкоподібне устя; рідко верхівкова nйого частина роздвоєна.

Висота коронки зуба на щічній поверхні становить 7 — 9,5 nмм, на язиковій — 6,5 — 9, ширина коронки — 7 — 8, довжина кореня — 14 — 17, nщічно-язиковий діаметр основи коронки — 6,5 — 9, мезіодистальний — 4,5 — 6,5 nмм.

Змикання nверхніх і нижніх малих кутніх зубів відбувається таким чином, що кожен нижній nзуб припадає на два сусідніх верхніх.

Природжені аномалії. Трапляється відсутність другого nверхнього малого кутнього зуба, а також поява третього, який може розвиватися nяк у межах зубного ряду, так і поза ним.

У ряду нижніх малих кутніх зубів більш варіабельний (як і nу верхніх) другий зуб. Трапляються різні перехідні форми його змикальної nповерхні до великих кутніх зубів. Може зовсім не бути малого кутнього зуба чи nвиникає краудинг. Діастеми найчастіше розвиваються між іклом і першим малим nкутнім, дуже рідко — між нижніми малими кутніми зубами.

Перший моляр. Коронка нижніх великих кутніх зубів має nкубічну форму. На жувальнійповерхні розташовані чотири горбки, проте їх nкількість може варіювати від трьох до шести. Зуби мають два корені — мезіальний nі дистальний.

З боку щічної поверхні зуба видно невелике звуження nкоронки в напрямку кореня, три її частини, поділені двома борознами. Коронка кубічної форми, на жувальній nповерхні 5 горбків; три щічних і два більш розвинутих язикових. З щічних nгорбків краще виражений задній. Горбики жувальної поверхні розділені фісурою Ж-подібної форми.

Язикова поверхня коронки поділена поздовжньою борозною на nдві приблизно рівні частини. Щічна поверхня коронки нахилена в язиковому nнапрямку. Контури щічної та язикової поверхонь опуклі, дугоподібні. На nмезіальній і дистальній поверхнях коронки поблизу ріжучого  краю видно короткі неглибокі борозни. nКонтактна фасетка на мезіальній поверхні розташована на щічно-мезіальному nгорбку, на дистальній — на дистальному. Коронка зуба нахилена в бік порожнини nрота.

Жувальна nповерхня майже квадратна і найчастіше має чотири горбки: два щічних (мезіальний nі дистальний) і два язикових (мезіальний і дистальний), відокремлених один від nодного чотирма борознами (мезіальною, щічною, дистальною і язиковою). Усі nборозни сходяться, утворюючи центральну ямку. Рідше трапляються п’ять жувальних nгорбків; у цьому разі на жувальнійповерхні розрізняють поздовжню борозну й nпоперечну, яка починається на щічній поверхні, перетинає жувальну поверхню і nзакінчується на язиковій. Щічно-дистальна ділянка може мати додаткову nборозну; тоді розрізняють три щічних і два язикових горбки.

Зуб має два корені — мезіальний і дистальний. Мезіальний n(передній) корінь широкий, клиноподібної форми, з країв має виразні гребені, nміж якими пролягає западина. Верхівка звичайно відхилена дистально. Дистальний nкорінь вужчий і коротший за мезіальний, поверхня його плоска або рівномірно nопукла. Іноді дистальний корінь розщеплений на два — щічний та тонший і nкоротший язиковий.

Порожнина коронки має форму куба з чотирма —шістьма nрогами в напрямку жувальних горбків. Найбільш об’ємним рогом є nщічно-мезіальний, а найвищими — щічні. Мезіальний корінь, як правило, має два nканали, у дистальному корені два канали трапляються в половині випадків.

Висота коронки першого нижнього великого кутнього зуба — n6 — 8 мм, мезіодистальний розмір — 10—13, щічно-язиковий — 9—12, довжина nкоренів — 13 — 15,5 мм.

 

 

Другий моляр.  За розмірами уступає першому, nмає подібну з ним форму коронки і таке ж число коренів. Кубічна злегка витягнута nв передньозадньому напрямку коронка на жувальній поверхні має 4 горбики: два nщічних і два язикових, з яких останні підняті. nПовздовжня фісура розташована ближче до язичного краю. Поперечна частина фісури, розділяє передні і nзадні горбки, часто виходить на вестибулярну поверхню коронки і закінчується на nній сліпими заглибленнями. Щічна nповерхня коронки поділена на дві випуклі частини виразною вертикальною nборозною, що проходить посередині. Додатковий горбок буває рідко.

На язиковій nповерхні іноді трапляється мезіолінгвальне підвищення, яке розташоване на nязиково-мезіальному горбку та може досягати великих розмірів і мати власний nкорінь. Добре помітна ознака положення кореня. Зуб nмає два корені — передній і задній. Задній корінь масивний, прямий, на nпоперечному розпилі округлий чи злегка овальний. Передній корінь сплющений у nпередньозадньому напрямку. Щічний nі язиковий канали переднього кореня вигнуті, труднопрохідні, часто nанастомозують між собою, на верхівці кореня відкриваються ізольованими nотворами.

Порожнина коронки має форму куба з чотирма рогами, nнаправленими в бік жувальних горбків. У мезіальному корені едва канали, у nдистальному — звичайно один, дуже рідко два.

Висота коронки становить 6 — 8,5 мм, мезіодистальний nрозмір — 9 — 12, щічно-язиковий — 8—11, довжина коренів — 13—15,5 мм.

Третій моляр. Третій нижній великий кутній зуб може бути різним як за формою, так і за nрозмірами. Часто має подібну з другим моляром будову.Проте кількість варіантів nменша, ніж у такого самого зуба верхньої щелепи. Зуб менший за два інші нижні nвеликі кутні, але більший, ніж верхній третій зуб. Коронка кубічної форми, на жувальній nповерхні може бути багато горбиків, розділених повздовжніми і поперечними nфіссурами. На  поверхні коронки в 50 % випадків nформується чотири жувальних горбки, в 40 % — п’ять, nу 10 % — від трьох до шести горбків.

 Два корені – передній і задній (іноді більше) nрозташовуються тісно один біля nодного і можуть з’єднуватимь в один порівняно короткий і товстий корінь. Зуб nмає тенденцію до редукції, у зв’язку із чим він відрізняється різноманітністю nбудови. Коренів найчастіше два, nале вони часто зливаються в один конусоподібний. Трапляються зуби з кількома nнедостатньо розвинутими коренями.

Порожнина коронки неправильної форми, роги відповідають nкількості й розташуванню жувальних горбків. Природжені аномалії. Верхні великі nкутні зуби розташовані в зубній дузі майже на прямих або трохи зігнутих nрозбіжних лініях, тому кут нахилу зубів збільшується від першого до nтретього.Стабільним у верхньому ряду є перший, nмінливими — другий і особливо третій великі кутні зуби. Часто трапляються nгіподонтія — відсутність третього зуба, ретенція (непрорізування), аномалії nрозташування, дистальне або щічне відхилення. Рідше nрозвивається гіперодонтія, коли з’являється четвертий зуб або недорозвинутий і nприрослий до третього з утворенням дистомолярного горбка.

У нижній nзубній дузі великі кутні зуби розташовані по прямій nлінії. Стабільним, як і у верхньому зубному ряду, є перший зуб, варіабельним — nтретій. Можливі різні аномалії nрозташування, особливо третього великого кутнього зуба, а також його природжена nвідсутність чи ретенція. Трапляються випадки четвертого зуба.

Вертикальні осі коронок верхніх і нижніх великих кутніх nзубів нахилені в протилежних напрямках. Під nчас змикання щелеп ряд верхніх зубів у нормі накладається на ряд нижніх, трохи nзмішуючись дистально. Внаслідок цього кожен зуб стикається з двома — nвідповідним йому і наступним.

 

Стертість зубів. З віком зуби поступово стираються. nСтупінь стертості залежить від віку, характеру їжі, а також від індивідуальних nособливостей. За стертістю зубів певною мірою можна визначити вік людини. Для nцього стертість зубів позначають у балах: 0 — немає стертості; 1 — поява nвідшліфованих поверхонь на коронках, стертість верхівок горбків (16 —20 років); n2 — поява ділянок дентину на різальних краях і горбках (20 — 30 років); 3 — nвеликі ділянки дентину, стирання всіх крайніх частин коронки, емаль nзберігається тільки в ямках і борознах; 4 — цілковите зникнення емалі із nзмикальної поверхні, часткове стирання коронки (40 — 60 років); 5 — стирання nполовини коронки (60 — 70 років); 6 — повне стирання коронки до рівня шийки nзуба (понад 70 років).

Молочні зуби також стираються, що особливо помітно в nперіод їх заміни. Затримка в стиранні молочних зубів спричинює порушення nрозвитку щелеп.

Топографія коренів зубів. Практичне значення для nлікаря-стоматолога має взаємозв’язок коренів зубів з порожниною носа, nверхньощелепною пазухою і каналом нижньої щелепи. Знати деталі цього зв’язку nдуже важливо, оскільки при близькому розташуванні коренів зубів до цих утворів nможуть прориватися і поширюватися гнійники з верхівок коренів у ці порожнини nабо під час маніпулювання в ділянці верхівок коренів зубів можна проникнути в nці порожнини.

Корені nверхніх присередніх різців відносно порожнини рота можуть розташовуватись nпо-різному, але найбільше заслуговує на увагу варіант, коли корені дуже близько nпідходять до губчастої речовини твердого піднебіння і до нижньої стінки (дна) nпорожнини носа. Це трапляється у людей з великою головою, широким лицем і nневисоким альвеолярним відростком верхньої щелепи.

Корені бічних верхніх різців звичайно не підходять nблизько до порожнини носа, оскільки вони коротші. Верхівки коренів верхніх ікол nнечасто досягають нижньої стінки порожнини носа поблизу носової вирізки nверхньої щелепи. Дуже рідко верхівки коренів верхніх ікол можуть підходити nвпритул до дна верхньощелепної пазухи.

Корені nмалих і великих кутніх зубів взаємозв’язані з верхньощелепною пазу хою. Якщо пазуха велика, nдобре розвинута, то вони дуже близько підходять до її нижньої стінки. Корінь nдругого верхнього малого кутнього зуба часто відмежовується від порожнини nпазухи тонким шаром кістки (2 — 3 мм). Надзвичайно рідко дно зубної альвеоли, в nякій міститься язиковий корінь цього зуба, випинається на нижній стінці пазухи nв її порожнину й відмежовується тільки слизовою оболонкою.

Корені nвеликих кутніх зубів можуть розташовуватись щодо верхньощелепної пазухи nпо-різному. Часто верхівки коренів проникають через дно пазухи до її nпорож-нини й відділені від неї лише слизовою оболонкою. Найчастіше це nтрапляється з першими та другими великими кутніми зубами; за ними йдуть другі nмалі кутні й треті великі кутні. Якщо у верхньощелепній пазусі розвивається nзапальний процес, то в нього можуть втягуватись зуби верхньої щелепи і, nнавпаки, запальний процес із зубів може переходити на слизову оболонку nверхньощелепної пазухи (синусит одонтогенного походження).

До стінки каналу нижньої щелепи можуть підходити впритул верхівки nкоренів другого її третього нижніх великих кутніх зубів.

Кровопостачання nзубів верхньої і нижньої щелеп забезпечують гілки верхньощелепної артерії. До nзубів верхньої щелепи від верхньощелепної артерії (перед її входом у nкрилопіднебінну ямку) відгалужується задня верхня альвеолярна артерія (a. alveolaris superior posterior), її гілки через однойменні отвори у nгорбі верхньої щелепи проникають до задніх кутніх зубів, ясен і альвеол, nвіддаючи їм гілки (rr. dentales, gindivales, interalveolares). Зубні гілки підходять до верхівок nкоренів зубів і через отвори у верхівках проникають у пульпу зуба. До передніх nзубів верхньої щелепи несуть кров передні верхні альвеолярні артерії (аа. nalveolares superiores anteriores) — гілки підочноямкової артерії (a. infraorbitalis), nякі вона віддає, проходячи в нижньоочно-ямковому каналі.

Нижня nальвеолярна артерія (a. alveolaris ninferior), яка відходить від nщелепного відділу верхньощелепної артерії, огинаючи шийку нижньої щелепи, через nfor. тапdibulae вступає в канал нижньої щелепи і віддає nгілки до зубів, ясен і альвеол нижньої щелепи. Виходить з каналу через nпідборідний отвір (for. mentale) під назвою a. mentalis і постачає кров’ю м’які тканини підборіддя і нижньої губи, nз’єднуючись з нижньою губною (a. labialis inferior) і підпідборідною артеріями (a. submentalis).

Поруч з nартеріями ідуть однойменні вени, якими венозна кров відтікає із зубів до nкрилоподібного венозного спроківення.

Лімфовідтік nвідбувається через лімфокапілярну мережу в пульпі зубів і яснах верхньої та nнижньої щелеп, яка формує відвідні лімфатичні судини, що тягнуться спочатку до nнайближчих регіонарних, а потім і до більш віддалених лімфатичних вузлів. Від nзубів верхньої щелепи лімфатичні судини відводять лімфу спочатку в глибокі nпривушні, піднижньощелепні та заглоткові лімфатичні вузли. Найближчими nрегіонарними лімфатичними вузлами для зубів нижньої щелепи є підборідні та nпіднижньощелепні. Звідти лімфа виносними судинами надходить до глибоких nшийних лімфатичних вузлів, які зосереджені в передніх і бічних ділянках шиї.

Іннервація. nЗуби верхньої і нижньої щелеп іннервуються гілками трійчастого нерва (п. trigeminus). До зубів верхньої щелепи тягнуться nверхні альвеолярні нерви (пп. alveolares superiores), які відходять від підочноямкового нерва n(п. infraorbital) — nнайбільшої гілки верхньощелепного нерва (п. maxillaris) (другої гілки трійчастого нерва). Верхні nальвеолярні нерви віддають такі гілки: передні (rr. alveolares superiores anteriores), середню (r. alveolaris superior medius), задні (rr. alveolares superiores posteriores). У товщі альвеолярного відростка nверхньої щелепи усі гілки верхніх альвеолярних нервів утворюють верхнє зубне nспроківення (plexus dentalis superior), від якого відходять верхні зубні та ясенні гілки (rr. dentales superiores, rr. gingivales superiores).

Зуби nнижньої щелепи іннервуються третьою гілкою трійчастого нерва — нижньощелепним nнервом (п. mandibulars). Від нього nвідгалужується нижній альвеолярний нерв (п. alveolaris inferior) (чутливий), який у каналі нижньої щелепи nвіддає гілочки, що формують у товщі щелепи нижнє зубне спроківення (plexus ndentalis inferior). Від цього nспроківення відходять гілки до нижніх зубів (rr. dentales inferiores) і нижніх ясен (rr. gingivales inferiores), іннервуючи зуби і тканини нижньої щелепи, nщо їх оточують.

АНАТОМІЧНІ ВІДМІННОСТІ

ТИМЧАСОВИХ ТА ПОСТІЙНИХ ЗУБІВ

1.     Зубів в тимчасовому nприкусі 20, в постійному — 32.

2.     В постійному прикусі є різці, ікла, премоляри і моляри, в nтимчасовому – різці, ікла, моляри, а премолярів немає.

3.     Молочні зуби мають голубувато-білий відтінок, а постійні nжовтуватий.

4.     По величині nкоронка і коріння молочного зуба завжди менше, ніж однойменного постійного.

5.     Ширина коронок молочних зубів більш виражена в порівнянні з їхньою nвисотою.

6.     Форма коронки тимчасових зубів більш nопукла, чим постійного, через що коронка молочного зуба різкіше відмежовується від кореня.

7.     В ділянці шийки молочного зуба є nпотовщення емалі – емалевий валик.  За рахунок цього найбільший діаметр nкоронка молочного зуба має в ділянці шийки, а постійного — в ділянці екватора.

8.     Товщина твердих тканин молочного зуба nменше, ніж постійного.

9.     Тверді тканини молочних зубів менше nмінералізовані в порівнянні з постійними, тому менш nтверді.

10. Порожнина молочних nзубів обширніша порожнини зуба постійних зубів.

11. Кореневі канали і апікальні отвори тимчасових  зубів більш широкі і вільно прохідні, чим nпостійних, особливо в період формування коренів.

12. Коренів nмолочних зубів менш округле в порівнянні з постійними, коротші і nпрямі.

13.                       Широко розходяться в сторони, оскільки між ними nрозташовується зачаток постійного зуба.

 

 

 

БУДОВА ЗУБНИХ ДУГ

Зубні ряди являють собою єдине ціле як у морфологічному, nтак і в функ­ціональному відношенні. Єдність зубного ряду nзабезпечується міжзубними кон­тактами, комірковими відростком та nчастиною і пародонтом.

Значну роль у стійкості nзубних рядів відіграє характер розташування зубів, спрямування nїх коронок і коренів. Міжзубні контактні пункти у фронтальних зубах nрозташовані поблизу різального краю, а в бокових — поблизу змикальної поверхні. nПід ними знаходиться трикутний простір, обернений основою до ко­міркового nвідростка. Цей простір заповнений ясенним (міжзубним) сосочком, який, nтаким чином, є захищеним від ушкодження їжею. Міжзубні контакти, забезпечуючи nморфологічну одиницю зубних рядів, надають їм під час жуван­ня nхарактер органа. Тиск, який припадає на будь-який зуб, поширюється не тільки nпо його коренях на коміркові відросток та частину, але й по міжзубних контактах nна сусідні зуби. З віком контактні пункти стираються і замість них утворюються nконтактні площадки. Стирання контактних пунктів є доказом фізіологічної nрухомості зубів, яка здійснюється у трьох взаємноперпендику-лярних nнапрямках: вертикальному, поперечному і сагітальному. Стирання кон­тактних nпунктів не порушує неперервності зубної дуги. Пояснюється цей факт медіальним nзсувом зубів, унаслідок чого відбувається укорочення зубного ряду, яке nдосягає 1 см.

Єдність зубного ряду nзабезпечується також пародонтом і комірковими відростком та nчастиною. Важливе значення для зв’язку між окремими зубами є міжзубні nзв’язки маргінального пародонта. Вони йдуть від цементу одного зуба до nцементу другого над верхівкою міжзубної перегородки у вигляді міцного пучка nсполучнотканинних волокон. Завдяки цій зв’язці зсув одного зуба меді­ально nабо дистально спричиняє зсув зубів, що стоять поруч.

Нижні зуби, крім того, одержують nдодаткову стійкість за рахунок щічної випуклості зубної дуги, nнахилу і форми коронок зубів. Слід зазначити, що язи­кові nповерхні нижніх зубів вужчі, ніж присінкові (лицеві), і тому контактні поверхні nкоронок не паралельні, а зближуються (конвергують) у напрямку до язика. nЦя особливість форми зубів не пов’язана з випуклістю зубних дуг, оскільки nверхні зуби мають паралельні контактні поверхні. У першого верх­нього nмоляра ці поверхні інколи навіть конвергують у зворотному, nщічному, на­прямку.

Зуби нижньої щелепи nнахилені ко­ронками досередини, а коренями — до-зовні. nВипуклість зубної дуги, форма і положення зубів нижньої nщелепи нада­ють таким чином стійкість нижньому зубному nряду. Коронки нижніх молярів, крім того, нахилені вперед, а корені — назад. Таке положення nперешкоджає зсуву зубного ряду.

Нахил зубів верхньої щелепи nменш сприятливий для стійкості: зуби верх­ньої nщелепи нахилені коронками до-зовні, а коренями — досередини. Сили, які nвиникають під час жування, діють го­ризонтально; вони здатні nлише посили­ти нахил зуба, який у міру його відхи­лення nдозовні все більше втрачає підтримку сусідніх. Ця особливість роз­ташування nзубів робить верхній зубний ряд менш стійким (порівняно з нижнім) і nкомпенсується більшою кількістю ко­ренів у верхніх жувальних зубах.

Як було вже зазначено, верхній nзуб­ний ряд за формою нагадує напівеліпс, а nнижній — параболу. Форма зубних дуг, розташування у них зубів і nхарактер їх нахилу є індивідуальними особливостя­ми. nТому поряд з типовою і найпошире­нішою формою зубних дуг спостері­гається відхилення у той чи інший бік .

В ортопедичній стоматології nприй­нято розрізняти крім зубної коміркову і базальну (апікальну) nдуги.

Під комірковою дугою розуміють дуги, nпроведену по гребеню коміркового відростка або частини. Базальна дуга nпроходить по верхівках коренів і часто називається апікальним nбазисом. Оскільки на верхній щелепі коронки нахи­лені дозовні, а nкорені досередини, її зубна дуга ширша від коміркової, а остан­ня nширша від базальної. Базальна дуга, таким чином, є місцем, де зосереджуєть­ся nжувальний тиск і беруть свій початок контрфорси.

 

 

Форма зубних дуг

На нижній щелепі, навпаки, внаслідок нахилу коронок зубів nдосередини, а коренів — дозовні зубна дуга вужча від коміркової, а nостання вужча від базаль­ної. З цієї причини у разі повної втрати nзубів нижня щелепа під час її набли­ження до верхньої виступає nвперед, створюючи враження прогенії (стареча прогенія).

ОКЛЮЗІЙНІ КРИВІ

Поверхня, яка проходить через жувальні площадки і nрізальні краї зубів, називається змикальною поверхнею, або nоклюзійною. У ділянці бічних зубів верхньої щелепи змикальна nповерхня має викривлення, спрямоване своєю ви­пуклістю донизу, яке nотримало назву сагітальної оклюзійної кривої. Оклю-зійна крива чітко nвиявляється після прорізування усіх постійних зубів. Вона починається на nдистальній контактній поверхні першого премоляра і закін­чується на дистальному nщічному горбку зуба мудрості. Практично її вста­новлюють на рівні nперехрестя нижніх і щічних горбків з верхніми. Крім сагі­тальної nоклюзійної кривої розрізняють трансверзальну криву. Вона прохо­дить nчерез жувальні поверхні молярів з правого і лівого боків у поперечному напрямку.

Мал. Сагітальні n(а) та трансверзальні (б) оклюзійні криві

ПРИКУС. ВИДИ ПРИКУСУ

Прикус — це взаємовідношення між зубними рядами в стані nцентральної оклюзії. Центральною оклюзією, як відомо, називається nтаке змикання зубних рядів, у разі якого зуби мають максимальну кількість nконтактних точок, а суг­лобові головки нижньої щелепи розташовуються nза допомогою диска в основі скату суглобових горбків.

Прикуси поділяються за функціональною ознакою на 2 nгрупи: фізіологічні та патологічні. До фізіологічних відносять nприкуси, які забезпечують повноці­нну функцію незалежно від різних nморфологічних особливостей, до патологіч­них — прикуси з порушенням nфункції.

Патологічні nприкуси

Фізіологічні прикуси. До nфізіологічних прикусів відносять ортогнатич­ний, прямий, фізіологічну nпрогнатію і фізіологічну опістогнатію.

Ортогнатичний прикус. Ортогнатія nхарактеризується морфологічними ознаками, з яких одні nстосуються всієї зубної дуги, другі — тільки до фронталь­них nзубів, а треті — тільки до жувальних .

 

 

 

 

Ознаки, nщо стосуються  всієї зубної дуги:

Верхня зубна дуга має nеліпсоподібну форму, нижня — форму параболи.

2. На_верхній_щелепі зубна дуга більша від коміркової а nкоміркова — більша від базальної.

На нижній щелепі спостерігаються зворотні nвзаємовідношення: зубна дуга менша від коміркової, а остання — від nбазальної. Таким чином, верхня зубна дуга більша від нижньої, а верхня nкоміркова дуга менша від нижньої. Це пояснює той факт, що за nнаявності зубів в ортогнатичному прикусі верхній зубний ряд пере­криває nнижній, а в разі втрати всіх зубів і навіть за незначної атрофії коміркових відростків nспостерігається зворотнє співвідношення коміркових дуг.

З..Кожен.із_зубів змикається звичайно з двома nантагоністами, із яких один називається головним, а другий — додатковим n(Алтухов), за винятком верхніх зубГв мудрості і нижніх центральних nрізців, які мають по одному антагоністу. Кожен верхній зуб змикається з nоднойменним (головним) і розміщеним поза­ду нижнім зубом; кожен nнижній зуб зми­кається з однойменним (головним) і розміщеним nпопереду верхнім зубом.

4.Зуби кожного  зубного nряду, при­лягаючи один до одного, взаємно торка­ються nконтактними точками, розташо­
nваними на апроксимальних поверхнях.

5.Висота зубних nкоронок поступо­во зменшується від центральних різців до nмолярів (виняток складають ікла).

6.Верхні nзуби нахилені коронками дозовні, а коренями — досередини,

 

ОРТОГНАТИЧНИЙ ПРИКУС

нижні зуби, навпаки, нахилені коронками у бік nязика, а коренями — дозовні. Ознаки, що стосується змикання фронтальних зубів:

1. Верхні nфронтальні зуби перекривають, подібно до ножиць, нижні зуби приблизно nна одну третину коронки (1,5-3 мм).

2.Середні nлінії між верхніми і нижніми центральними різцями знаходять­ся в nодній сагітальній площині.

Ознаки, що стосуються змикання жувальних зубів, можуть nбути двоякого роду: а) у разі змикання у щічно-піднебінному напрямку; nб) у разі змикання у передньозадньому напрямку.

Ознаки, які стосуються nзмикання зубів у щічно-піднебінному напрямку:

1. Щічні nгорбки верхніх зубів розташовані дозовні від однойменних горбків нижніх зубів, а щічні nгорбки нижніх зубів — до середини від однойменних горбків верхніх зубів, тому верхні піднебінні горбки потрапляють у nзмикальні щілини нижніх зубів, а нижні щічні — у змикальні щілини верхніх nзубів.

2.Язикові горбки нижніх зубів nрозташовані досередини від піднебінних горбків верхніх зубів.

3.Зовнішні (щічні) і внутрішні nгорбки, як верхніх, так і нижніх жувальних Лубів, з обох боків щелеп nрозташовані на різних рівнях. Фронтальний розріз щелеп через жувальні nзуби, який іде справа наліво або в зворотному напрямку, являє nсобою поперечну криву, випуклу на верхніх зубах і ввігнуту на нижніх.

Ознаки, які стосуються змикання жувальних nзубів у передньо -задньому напрямку:

1. Передній nщічний горбок першого верхнього моляра розташований на щічному nбоці першого нижнього моляра в поперечній борозні між щічними горбками, nа задній щічний горбок верхнього першого моляра розташовується між nдистально-щічним горбком першого нижнього моляра і медіально-щічним горбком nдругого нижнього моляра.

2.Жувальні nповерхні нижніх зубів, починаючи від премолярів і закінчую­ чи останнім моляром, nстворюють сагітальні ввігнуті криві поверхні. Жувальні поверхні nверхніх зубів створюють сагітальну криву, але не ввігнуту, а випуклу, яка nповторює форму нижньої увігнутої кривої.

Таке взаємовідношення між nзубними рядами має пояснення:

1. Верхні nцентральні різці ширші від нижніх центральних різців і артику­люють nз двома нижніми різцями, тому верхні зуби зміщені дистально по відно­ шенню nдо зубів нижнього ряду і кожен зуб має два антагоністи. Верхній зуб мудрості nвужчий від нижнього зуба мудрості, тому дистальне зміщення верхніх зубів nпо відношенню до однойменних нижніх вирівнюється у ділянці зубів мудрості, nі задні поверхні верхнього і нижнього зубів мудрості знаходяться в одній nфронтальній площині. Змикання одного зуба з двома антагоністами дуже важливо: nнавіть у разі втрати одного антагоніста другий захищає зуб на протилежній nщелепі від зміщення. З цієї точки зору фронтальні зуби розташовані точніше, nніж бічні.

Ділянки, що знаходяться у nділянці дотику зубів, називаються контактними точками. Це взаємне nрозташування зубів має вели­ке значення як для їх стійкості, так і nдля функції. По-перше, воно захищає зуби від зсувів у передньо-задньому nнапрямку, зменшуючи амплітуду фізіологічної рухомості їх під час дії nгоризонтальних компонентів жувального тиску, що важ­ливо nз точки зору стійкості зубів. По-друге, контактні точки на апроксимальних nповерхнях зубів зумовлюють проходження їжі у напрямку до ясенного со­сочка nі цим захищають його від травми і від застрягання харчових часточок. Зрештою, nякщо б зуби не мали контактів, то зубний ряд являв би собою просту суму nі кожен зуб діяв би автономно, тобто самостійно, ізольовано від інших зубів. nЗавдяки бічним контактам не тільки один зуб сполучається з іншим, але і nввесь зубний ряд із числа зубів, що діють самостійно, перетворюється у систе­му nтісно пов’язаних елементів зубної дуги. Завдяки фізіологічній рухомості зубів nі контактам, з одного боку, робота кожного зуба залежить від роботи інших елементів nзубо-щелепної системи, а з іншого — функція кожного зуба відобра­жається nна роботі всієї гілки.

3. Запобігає nруху зубного ряду назад і його розхитуванню, на думку Катца,той nфакт, що нижні моляри нахилені коронками медіально, а коренями — дис­тально; nзуби, що розміщені позаду, ніби підпирають зуби, що розміщені спереду.

4. Починаючи від різців довжина nкоронок зменшується у напрямку до жу­вальних зубів, особливо в nнижньому зубному ряді. Таке розміщення зубів є доброю умовою для nфункціонування зуба, його жувальна здатність залежить

від місця розташування і від довжини коронки: чим далі nрозташований зуб від середньої лінії, тим вищою повинна бути його nфункціональна цінність.

5.         На верхній щелепі коронки спрямовані дозовні, у nбік щоки і губи, а корені — nдосередини. На нижній щелепі коронки спрямовані у бік язика, а корені — дозовні. Завдяки цьому верхня зубна дуга більша від нижньої і верхній nзуб­ний ряд перекриває nнижній. Усі ці анатомічні особливості значною мірою спри­яють стійкості нижньої зубної дуги.

Нижні фронтальні зуби, як і всі інші, мають тенденцію до nруху допереду, але така можливість обмежена внаслідок nперекриття нижніх зубів верхніми.

Для зубів верхньої щелепи тенденція руху nвперед дещо обмежена тим, що верхня щелепа нерухомо сполучена з nмісцевими кістками.

6.                                        nНижні моляри нахилені коронками досередини, nа верхні — дозовні. Це сприяє потраплянню язикових горбків верхніх nмолярів у змикальні щілини нижніх молярів, а щічних горбків нижніх nмолярів — у змикальні щілини верхніх молярів. Таким чином зуби утримуються nвід зсуву в щічно-піднебінному на­прямку. Оскільки верхня nзубна дуга більша від нижньої, то вона охоплює ниж­ню, як описана дуга вписану, nі передні зуби діють на харчовий комок як різаль­

7.                                          nний пристрій, подібний до ножиць.

Ножицеподібна будова зубних дуг ортогнатичного прикусу nзбільшує, крім того, жувальну поверхню і забезпечує великий nрозмах для жувальних екскурсій нижньої щелепи. Нарешті, nперекриття верхньою зубною дугою нижньої запобігає защем­ленню щік і язика під nчас змикання зубів.

7. Нижній зубний ряд сформований, з точки зору стійкості, nдосконаліше, ніж верхній. Клиноподібна форма коронок, медіо-дистальний нахил nмолярів, нахил nжувальних зубів у бік язика сприяють стійкості його. Крім того, за А.Я.Катцом, зовнішня пластинка компактної речовини nнижньощелепної кістки охоплює усю зубну дугу. Зрештою, стійкості бічних ділянок nзубної дуги сприяє вигин nкортикальної пластинки в ділянці внутрішньої і зовнішньої косих ліній. Верхній зубний ряд сформований, з точки зору nстійкості, менш сприятливо. Коронки nверхніх зубів нахилені дозовні, тому під час жувальних рухів, спря­мованих на верхній щелепі дозовні, зубний ряд nможе набути ще більш віялопо­дібної nформи. Від цього захищають верхній зубний ряд чотири чинники: 1) на­явність системи контрфорсів у ділянці ікол і nжувальних зубів; 2) піднебінні відростки, nякі з’єднують бічні ділянки в поперечному напрямку; 3) велика ела­стичність присінкової стінки коміркового відростка nу ділянці передніх зубів; 4) nнаявність третього кореня — піднебінного, який є у верхніх молярів. Усі ці особливості надають верхній зубній дузі nнезаперечну стійкість.

Прямий прикус.

Іншим варіантом фізіологічного прикусу є прямий. Пря­мий nприкус відрізняється від ортогнатичного тим, що різальні краї верхніх зубів не nперекривають, а потрапляють прямо, подібно до щипців, на різальні краї нижніх nзубів. У ділянці бічних зубів взаємовідношення між зубами таке ж, як і в nортогнатичному прикусі. У результаті за наявності прямого прикусу інколи відбувається nбільш швидке стирання зубів, ніж у разі ортогнатичного. За такої умови nповерхні зубів відполіровані, останні вирізняються резистентністю до карієсу, nстійко утримуються у комірках і уражаються парадонтозом чи паро-донтитом не nчастіше, ніж за інших форм фізіологічного прикусу .

Фізіологічна опістогнатія і фізіологічна прогнатія nхарактеризуються тим самим взаємовідношенням зубних рядів, що й за nортогнатичного прикусу. Різни­ця лише у напрямку коміркових nвідростків та частин і фронтальних зубів. У разі опістогнатичного nприкусу фронтальні зуби разом з комірковим відрост­ком nта частиною спрямовані дозаду, у разі прогнатичного — допереду. Харак­тер nзмикання зубних рядів у стані цент­ральної оклюзії за умови цих nрізновидів прикусу nтакий, як і в разі ортогнатії, тому вони nтакож повноцінні у функціо­нальному nвідношенні .

n

Патологічні прикуси. До nпатоло­гічних прикусів належать прогнатія, прогенія, nглибокий, відкритий, пере­хресний прикуси. Для патологічних прикусів nхарактерне порушення як взаємовідношення зубних рядів, так і Прямий прикус функції жування, мовлення та зовнішнього вигляду хворого.

характери­зується nвисунутим поло­женням верхньої щелепи. Унаслідок nдистального зсу­ву нижньої щелепи чи вису­вання nверхньої щелепи впе­ред спостерігається пору­шення nзмикання як пе­редніх, так і бічних зубів .

За умови нормальних співвідношень nщелеп фрон­тальні зуби верхньої щеле­пи перекривають нижні nз наявністю різально-горбко-вого контакту. Зуби верх­ньої nщелепи у разі прогнатії висунуті вперед, між ними і nнижніми зубами є щілина. Часто нижні зуби торка­ються nслизової оболонки, ушкоджуючи її під час змикання..

 За наявності про­гнатії nпорушення спів­відношень у ділянці nкорін­них зубів призводить до того, nщо передньощічний горбок першого верхнього моляра потрапляє на од­нойменні горбки нижнього моляра, а інколи у змикаль-ну щілину між премоляром і передньощічним горбком першого нижнього моляра..

Зуби верхньої щелепи дуже виступають вперед, висуваючи nверхню губу, з-під якої видно різальні краї зубів. Нижня губа, nнавпаки, потрапляє під верхні фронтальні зу-би. Усе це в цілому nвідображається на зовнішньому вигляді і од­ночасно порушує функцію nжування та мовлення.

Прогенія. У nразі прогенічного співвідношення зубних рядів спостерігається

 

 

Фізіологічна прогнатія (а), nфізіологічна

Прогнатія опістогнатія (б)

 

 

nПрогенія

 Прогенія – висування нижньої щелепи вперед, nунаслідок чого нижні передні зуби пере­кривають nоднойменні верхні. Якщо нижня щеле­па висунута незначно, між передніми зубами збері­гається контакт. їжа у разі подібних взаємовідношень щелеп відкушується пере­дніми зубами. За наявності значного зміщення нижньої щелепи вперед між зубами утворюється щілина, відку­шування nїжі різцями стає неможливим і переносить­ся на nбічні зуби.

Оскільки є медіальний зсув nнижньої щелепи, то передній щічний горбок верхнього nпершого моляра вступає у контакт із заднім щічним горбком одноймен­ного nнижнього моляра або потрапляє у змикальну щілину nміж першим і дру­гим молярами. Нижня зуб­на nдуга у разі прогенії часто ширша, ніж верхня, від чого щічні горбки nжувальних зубів розміщуються до-зовні від однойменних nверхніх. Зовнішній вигляд хворого різко змінений, у нього nпорушені мова і жування.

 

 

Глибокий прикус

характеризується значним nперекриттям фронтальними зубами верхньої щелепи фронтальних зубів nнижньої за відсутності різально-горбкового контакту. nРізальні краї нижніх зубів можуть торкатися шийки верхніх nзубів. Інколи контакт відсутній і зуби торкаються ясен, ушкоджуючи їх. nБічні різці змикаються, як за умови ортогнатичного прикусу .

Слід розрізняти глибокий прикус і nглибоке перекриття. За наявності гли­бокого перекриття верхні nфронтальні зуби перекривають нижні більше ніж на 1/3 висоти своїх nкоронок, однак різально-горбковий контакт зберігається. У разі nглибокого прикусу він звичайно відсутній. Глибоке перекриття є анатомі­чним nваріантом ортогнатичного прикусу. Глибокий прикус, навпаки, належить до nаномалій.

Відкритий прикус. За nтакого виду прикусу відсутнє змикання фронтальних зубів,

n

 

 

Глибокий прикус

 

 

Відкритий прикус

 

 

у контакт вступають лише nмоляри. Одночасно є глибокі функціональні по­рушення. Відсутність nкон­тактів між фронтальними зубами примушує nхворого відкушувати їжу премоля-рами або молярами. nСко­рочення корисної жуваль­ної поверхні n(оклюзійне поле) утруднює і розжову­вання їжі. У розтиранні їжі значну nучасть бере язик, який збільшується у роз­мірах. nМова хворого пору­шена, як і його зовнішній вигляд .

Перехресний при­кус. Під nперехресним прикусом розуміють таке співвідношення зубних рядів, nза якого щічні гор­бки нижніх бічних жу­вальних nзубів розташо­вані дозовні від одноймен­них верхніх. Фронтальні зуби змикаються правиль­но. Цей прикус виникає унаслідок звуження верхньої зубної дуги та може nбути однобічним і двобіч­ним.

 

Перехресний прикус