Пародонтоз та пародонтит

Пародонтоз та пародонтит. Клініка. Класифікація

 

ЗАХВОРЮВАННЯ ТКАНИН ПАРОДОНТА

Захворювання nтканин пародонта — це велика група різних за етіологією та патогенезом уражень тканин ротової nпорожнини. Хвороби пародонта по­стійно nпрогресують, тому їх значення як загальномедичної проблеми пояс­нюється значним поширенням, втратою великої nкількості зубів, появою ясен­них та nпародонтальних кишень, зниженням реактивності організму.

Питання nетіології детально висвітлюються у підручниках з терапевтичної стоматології. Тут будуть розглянуті клінічна nта патоморфологічна характери­стики різних форм захворювань тканин пародонта, nякі визначають тактику та обсяг nортопедичної допомоги.

Клінічно nсистемне захворювання тканин пародонта (пародонтоз, пародон-тит) супроводжується резорбцією коміркового nвідростка і коміркової частини, утворенням nпатологічної ясенної кишені, гноєтечею з неї, гінгівітом та функ­ціональним їх nперевантаженням. Термін “травматична оклюзія” запропонував P.R.Stillman у n1919 р. Для характеристики та визначення перевантаження тка­нин пародонта були й інші терміни: n”травматична артикуляція”, “функціональ­ний травматизм”, n”патологічна оклюзія”, “функціональне травматичне переван­таження зубів” тощо.

За nмеханізмом розвитку розрізняють три види травматичної оклюзії: пер­винну, nвторинну та комбіновану.

Первинна nтравматична оклюзія розвивається на тлі неураженого (інтакт­ного) пародонта в результаті дії надмірного nза величиною або зміненого за на­прямком nоклюзійного навантаження. Звичайно перевантаження зубів за вели­чиною та nзміненого за напрямком буває у разі підвищеного прикусу на плом­бах, вкладках, поодиноких коронках або nмостоподібних протезах, нераціональ­ного nрозміщення кламерів у разі форсованого або нераціонального ортодон-тичного лікування. У людей похилого віку nперевантаження спричинюється втратою nзубів, патологічною стертістю твердих тканин останніх, зниженням висоти nприкусу, порушенням функції скронево-нижньощелепного суглоба та жувальних м’язів.

Іншою nхарактерною особливістю первинної травматичної оклюзії є обме­женість зони ураження зубного ряду — зміни nспостерігаються тільки у групі зубів, які nперевантажені.

Значну nроль у виникненні патологічних процесів у тканинах пародонта відіграють парафункції. Характерним проявом nпарафункції є бруксизм. Упер­ше в nлітературі бруксизм описав Е. Кагоіу (1902), тому в спеціальній літера­турі бруксизм ще називають феноменом Каролі. nБруксизм проявляється знач­ним nстисненням зубних рядів або своєрідними скреготливими рухами нижньої щелепи. У разі таких станів обов’язково nвідбувається перевантаження тканин пародонта. До парафункцій також належать nприкушування та смоктання язи­ка, nвтягування між зубними рядами слизової оболонки губ, щік, розташування язика між зубними рядами, натискання язиком nна фронтальні зубі.

Вторинна nтравматична оклюзія на тлі захворювань тканин пародонта ви­никає в результаті патологічних змін у них. nЗа таких умов навіть звичайне навантаження nна зубні ряди буде перевищувати компенсаційні можливості при­леглих тканин і перетворюватися у травмівний nчинник. У такому разі будуть спостерігатися на протязі всього зубного ряду nдегенеративні та запальні про­цеси, які супроводжуються nрезорбцією кісткової тканини коміркових відрост­ка і частини, гінгівітами, nутворенням патологічних кишень. Резорбція кістко­вої тканини зубних комірок призводить до порушення будови та функції паро­донта. Це стає пусковим механізмом біомеханічних nзмін зубів та прилеглих тка­нин. За nтакої умови порушуються нормальні взаємовідношення поза- та внут-рішньокоміркової частини зуба (мал. 210).

Оголюється nшийка і збільшується позакоміркова частина зуба, що є од­ним із патологічних nмеханізмів у розвитку вторинної травматичної оклюзії.

Клінічна nкартина вторинної травма­тичної оклюзії nдуже різна і залежить від віку nхворого, форми захворювання (па-родонтит, nпародонтоз), його важкості та стадії nрозвитку тощо.

Під час проведення диференційної діагностики nнеобхідно брати до уваги такі важливі моменти. За наявності первинної травматичної оклюзії чітко простежуються локалізовані зони ураження у ділянках nодного або кількох зубів, на які припадає nпідвищене функціональне навантаження у nразі дії травмівних чинників, тоді як nу неперевантажених зубів таких змін немає. nЗа наявності вторинної травматичної nоклюзії первинно уражаються тканини пародонта усіх nзубів. Іншою важливою ознакою nє те, що у разі первинної травма n

 

 

Мал. 210. Схематичне зображення тичної оклюзії можна виявити зони патокоронки та кореня зуба (пояснення у логічної nстертості зубів, у разі вторинної

Проведення nдиференційної діагностики за наявності комбінованих (по­єднаних) форм перевантаження зубів, коли є nознаки первинної і вторинної трав­матичної оклюзії, викликає значні труднощі. У nтакому разі виявлення чинників, які nдіють на тлі захворювань тканин пародонта, має вирішальне значення для постановки правильного діагнозу та складання nплану комплексного лікуван­ня. Поліетіологічність запально-дистрофічних nпроцесів у тканинах пародон­та, nвідсутність виявлених причин їх розвитку не дозволяють застосовувати нині етіотропне лікування, яке в основному nспрямоване на патологічні ланки хво­роби. Тому визначальною у загальній nкомплексній терапії є роль ортопедич­них методів лікування захворювань тканин nпародонта.

КЛАСИФІКАЦІЯ ЗАХВОРЮВАНЬ nТКАНИН ПАРОДОНТА

В Україні nта інших країнах СНД прийнята термінологія і класифікація захворювань тканин пародонта, затверджена на XVI пленумі Всесоюзної спілки стоматологів (листопад 1983 p.). nЦя класифікація може бути використана для наукової, педагогічної та лікувальної роботи. nУ ній використано нозологічний принцип nсистематизації хвороб пародонта, які схвалені ВООЗ.

I.         Гінгівіт — запальне nураження ясен, зумовлене несприятливою дією місце­
nвих та загальних чинників, яке nперебігає без порушення цілісності зубо-ясен-
nного прикріплення.

Форма: катаральна, гіпертрофічна, виразкова. Переребіг: гострий, хронічний, загострення, ремісія. Важкість перебігу: легкий, середньої важкості, важкий. Поширеність nпроцесу: локалізований, генералізований.

II.        Пародонтит n— запальне ураження тканин пародонта, яке nхарактери­
nзується прогресивною деструкцією періодонта та кісткової тканини.

Перебіг: гострий, хронічний, загострення, ремісія. Важкість перебігу: легкий, середньої важкості, важкий. Поширеність nпроцесу: локалізований, генералізований.

III.       Пародонтоз — дистрофічне ураження тканин пародонта.
nПеребіг: гострий, хронічний, загострення, ремісія.
nВажкість перебігу: легкий, середньої важкості, важкий.
nПоширеність процесу: локалізований, генералізований.

IV.      Ідіопатичні nзахворювання тканин пародонта з nпрогресивним
nлізисом тканин.

V.        Пародонтоми — пухлини та пухлиноподібні процеси в nтканинах па­
nродонта.

В Україні прийнято використовувати nкласифікацію захворювань тканин пародонта М.Ф.Данилевського (1994). І. Запальні ураження:

1. Папіліт, гінгівіт.

Форма: катаральний, гіпертрофічний, виразковий, атрофічний.

Перебіг: гострий, хронічний.

Глибина ураження: м’які тканини, остеопороз міжкоміркових

перегородок. Поширеність: обмежений, дифузний.

2.         Локалізований пародонтит:

Форма: катаральний, гіпертрофічний, виразковий, атрофічний.

Перебіг: гострий, хронічний.

Глибина ураження: м’які тканини, коміркові відросток та nчастина.

Ступінь розвитку: початковий, І, II, III

Поширеність: обмежений.

II.        Дистрофічно-запальні:

1. Генералізований пародонтит.

Перебіг: хронічний, загострення, стабілізація. Ступінь розвитку: початковий, І, II, III. Поширеність: nдифузне ураження пародонта.

III.       Прогресивні ідіопатичні захворювання nпародонта:

1.         Які супроводжують захворювання крові: лейкоз, nцитопічна

нейтропенія, агранулоцитоз.

2.         Гістіозцитоз X, nхвороба Леттера-Зіве, хвороба Хенда—Шюллера—

Крісчена, еозинофільна nгранульома.

3.         Які супроводжуть порушення обміну: хвороба nНімана—Піка,

хвороба Гоше, синдром Папійона—Лефевра.

4.         У разі вроджених захворюваннь: хвороби Дауна, акаталазії,

десмодонтозу.

IV.       Продуктивні nпроцеси(пародонтоми):

доброякісні, злоякісні.

Усі nзахворювання тканин пародонта прийнято поділяти на системні та вогнищеві. До системних відносять пародонтоз nта генералізований пародон­тит, до nвогнищевих – пародонтити окремих зубів та первинний травматичний синдром, що розвивається за умови первинної nтравматичної оклюзії.

ГІНГІВІТИ

Гінгівіт — nзапальне ураження слизової оболонки ясен. Причинами виник­нення катаральною гінгівіту звичайно бувають nаномалії зубо-щелепної систе­ми, nнегативний вплив зубних протезів, незадовільний гігієнічний догляд за ро­товою nпорожниною. До місцевих причин відносять під- та над’ясенний зубний камінь, широкий або подовжений край штучної nкоронки, краї пломби, що на­висають, вкладок, відсутність nміжзубних контактів.

Причини nвиникнення гінгівітів у клініці ортопедичної стоматології мож­на поділити на nті, що пов’язані з використанням незнімних зубних протезів, та

ті, nщо пов язані з використанням знімних nконструкцій (часткових, бю-гельних) nзубних протезів.

Штучні коронки, nякі нещільно охоплюють шийку зуба, або nзадовгі їх краї травмують тканини nмаргінального пародонта, що з часом nпризводить до ураження останніх запальним nпроцесом. Набряк, який обов’язково nвиникає і запального ураження.

 

 

 

 

 

 

Мал. 211. nЗображення руху

Механічна nтравма ясенного краю можлива за відсутності анатом­ічного пояса зуба внаслідок анатомічного розвитку або у разі його nнахилу.

Гінгівіт nвиникає також у разі неправильного моделювання штучної корон­ки, на якій не відтворено пояс зуба та nконтактний пункт. Ураховуючи вище­сказане nта знаючи функціональне призначення пояса зуба для відведення хар­чового комка від ясенного краю, ми розуміємо nмеханізм виникнення гінгівіту і можливі nшляхи запобігання цьому ускладненню (мал. n211).

У разі неправильно nствореного краю знімного протеза може виникати сероз­ний або гіпертрофічний nгінгівіт. Звичайно побічна дія знімного протеза на маргі­нальний пародонт пов’язана з його конструкцією. nМеханізм виникнення травма­тичного ураження тканин пародонта пов’язаний nз мікроекскурсіями протеза у по­перечному та nвертикальному напрямках під час жування та ковтання їжі. У ре­зультаті цього ясенний край буде піддаватися дії nдвох твердих тіл: з одного боку — базису nпротеза, а з другого — зубів. На мал. 212 представлена схема nураження тка­нин маргінального пародонта під час вертикальних nрухів протеза.

Профілактика виникнення гінгівітів зводиться nдо: 1) своєчасного лікуванняаномалій nрозвитку зубо-щелепної систе­ми; 2) nстворення контактних пунктів у разі nвідновлення анатомічної будови зуба пломбуванням; n3) застосування литих вкладок; 4) nсуворого контролю за якістю штучних коронок.

Профілактичні nзаходи щодо запо­бігання nвиникненню гінгівітів у разі протезування nзнімними протезами пе­редбачають насамперед ліквідацію за­пальних уражень у тканинах маргі-

 

Мал. 212. Схематичне зображення дії кального пародонта. nЕфективним є ви­краю протеза на nтканини маргінально- користання за показаннями бюгельних го пародонта (пояснення у тексті)        nпротезів замість пластинкових.

ВИДИ ШИНУВАННЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ШИН

Розрізняють nтимчасове та постійне шинування зубів у разі лікування за­хворювань тканин nпародонта. Шини, в свою чергу, діляться на тимчасові та постійні, а також на nзнімні і незнімні.

Тимчасові nшини застосовують на незначний термін, після чого їх видаля­ють. Залежно від мети лікування даним видом nшинування час користування ними може nскладати від кількох тижнів до місяців. Тимчасове шинування про­водять для іммобілізації зубів під час nтерапевтичного або хірургічного ліку­вання, nщо поліпшує умови для репарації тканин та закріплення ефекту від ліку­вання. Цей вид шин широко застосовують також nпід час підготовки до ортопе­дичного nлікування як ретенційні апарати. За допомогою такого шинування збе­рігають зуби, що залишилися, у період nпідготовки ротової порожнини до про­тезування. Тимчасове шинування доцільно nпроводити перед вибірковим при­шліфовуванням зубів у розвинутих стадіях nпародонтиту, а також застосовува­ти протягом усього періоду комплексного nлікування, до моменту фіксації по­стійного nшинувального апарату. На початковому етапі лікування тимчасове шинування дозволяє ліквідувати травматичний nчинник, який ушкоджує тка­нини пародонта, та негативну дію патологічної nрухомості зубів. Тимчасове шинування nдозволяє ефективно вирішити питання видалення чи збереження рухомих зубів.

Значення nтимчасового шинування не можна недооцінювати у плані забез­печення успіху лікування, його необхідно nрозглядати як один із елементів ліку­вально-профілактичного nрежиму.

Необхідно nзазначити, що поділ шин на тимчасові та постійні певною мірою є умовним і деколи між ними не можна nпровести чіткої межі.

Постійні nшини застосовують як лікувальні апарати для іммобілізації зубів на тривалий період. Хворі такими шинами nкористуються постійно.

Незнімні шини. nОцінюючи незнімні шини щодо їх лікувальних nвластиво­стей у порівнянні зі nзнімними, слід зазначити, що незнімні мають незаперечні переваги, оскільки nзабезпечують надійну фіксацію рухомих зубів, утворюючи з них єдиний блок, який може протидіяти як nєдине ціле горизонтальним та вер­тикальним nсилам, що виникають під час жування. Залежно від виду стабілі­зації зубних рядів застосовують велику nкількість конструкцій незнімних шин та шинувальних мостоподібних протезів. nНайбільша кількість шин розробле­на nта запропонована для фронтальної групи зубів, що пов’язано з особливостя­ми nатрофії коміркової частини нижньої щелепи в ділянці фронтальних зубів, а також вищими естетичними вимогами, які nставляться до даної групи зубів.

До недоліків nнезнімних шин слід віднести необхідність значного зпрепа-рування твердих тканин nзубів, що складає значні труднощі для лікаря стома-толога-ортопеда та хворого. Серйозним nнедоліком незнімних шин є також утворення nретенційних пунктів, де затримуються залишки їжі, що створює не-

безпеку nураження твердих тканин зубів каріозним процесом, значно погіршує гігієнічний догляд за ураженими ділянками nзубного ряду.

Стрімкий nрозвиток стоматологічної індустрії дозволяє нині використову­вати незнімні конструкції шин як ефективний nметод лікування захворювань тканин nпародонта.

ШИНИ ДЛЯ ФРОНТАЛЬНОЇ ГРУПИ nЗУБІВ

У nкомплексному лікуванні захворювань тканин пародонта широко засто­совують методи nіммобілізації рухомих зубів фронтальної ділянки. З цією ме­тою використовують шини: кільцеві, nнапівкільцеві, вкладкові, коронкові, на-півкоронкові, nковпачкові, композитні тощо.

Кільцева шина. Конструктивною особливістю nкільцевої шини є те, що вона

складається nіз системи кілець, які спаяні між собою nі покривають зуби з присінкового боку nдо пояса, а з язикового або піднебінно­го nзаходять за зубний горбок, різальний край зуба nу такому разі завжди залишається вільним. nПідготовка зубів під дану конст­рукцію nє нескладна і полягає тільки в сепа­рації nїх контактних поверхонь. Кінцевою метою nтакої підготовки є створення місця для двох спаяних кілець, товщина кожного складає приблизно 0,2-0,25 мм. До недоліків Мал. 213. Кільцева шина для Даної шини насамперед необхідно віднести

естетичний nдискомфорт. Існує також вели­ка nймовірність розцементовування даної конструкції, nоскільки шина не покриває різальні краї зубів і є можливість рухів її у вертикальному напрямку та розсмоктування nцементу (мал. 213).

Ковпачкова nшина являє собою систему спаяних ковпачків, які покривають різальні краї зубів, nїх онтактні поверхні, а з язикової nповерхні досягають пояса зуба, nобов’язково перекриваючи зубний горбок n(мал. 214). Ступінь перекриття при-сінкової nповерхні залежить від рухомості зуба n— чим більше вона виражена, тим більше nповинно бути перекриття. Шину для nбільшої міцності спаюють з повними штампованими nкоронками, якими покривають ікла або nпремоляри. Особливості препарування полягають у тому, що зішліфо-

 

 

 

 

 

Мал. n214. Ковпачкова шина для вувати nрізальний край, присінкову поверх фронтальної nгрупи зубів  ню зуба nкраще з уступом, а також проводити nсепарацію контактних поверхонь біля різального краю. Відбитки знімають силіконовими масами. У зуботехнічній лабораторії nштампують ковпачки, які після nпримірки в ротовій порожнині спаюють. Шину фіксують на цемент. Не­обхідно nзазначити, що ковпачкова шина є простою у виготовленні, забезпечує добру іммобілізацію зубів, але є неприйнятною в nестетичному відношенні і має низькі nмеханічні властивості — часто настає розцементування.

Шина nз напівкоронок. Особливістю nданої шини є те, що група напівкоро-нок nспаяні між собою. Даний вид шини забезпечує добру іммобілізацію та доб­рий естетичний ефект. До недоліків належать nскладне препарування та трудо­місткий nпроцес їх виготовлення. Крім того, для успішного застосування даної шини необхідні певні умови, а саме nпаралельність опорних зубів. Останнє є проблематичним, nособливо у разі оголення коренів зубів, коли необхідно зішліфовувати значний їх шар, унаслідок чого nміж ними утворюються значні проміжки, nякі будуть заповнені в подальшому металом шини, що, безумовно, є негативним моментом в естетичному nвідношенні.

Шина nз панцирних накладок. Технологічною nособливістю даної шини є те, що вона nвиготовляється суцільнолитою. Дана шина являє собою суцільно-литий блок накладок, які розміщені на nязиковій або піднебінній поверхні фрон­тальних nзубів, без перекриття зубного горбка. Шина фіксується на парапуль-парних штифтах у твердих тканинах зуба. nЗабезпечує добру іммобілізацію і є прийнятною в nестетичному відношенні. До недоліків необхідно віднести складність препарування та відливки. Кращими металами для даної шини вва­жаються nзолото та сучасні сплави, які використовуються для виготовлення ме­талокераміки. Використання даної конструкції у nклініці ортопедичної стома­тології є перспективним.

Шина nМамлока. Шина фіксується на nкореневих штифтах, складається з суцільнолитої nметалевої пластинки, яка щільно прилягає до ротової поверхні та різального краю фронтальних зубів. Шини, nякі фіксуються на кореневих

штифтах, можуть nбути кількох типів.
nШина Мамлока забезпечує добру іммобілізацію і має хороший естетичний вигляд. До недоліків даної шини відносять необхідність депульпування опорних зубів.

Крім nвищеназваних шин для шинування nфронтальної групи зубів раніше ви користовували nблоки спаяних повних металевих nкоронок. Така шина дає найкращий nшинувальний ефект, але є неприйнятною nв естетичному відношенні. Пропонуються nконструкції суцільнолитих зубних Методи односеансного шинуван­ня фронтальних зубів композитними матеріалами з ізоляцією ясенного краю, міжзубних проміжків та пришийкової частини зубів за допомогою спеціаль­них nвоскових форм (мал. 216).

За nданою методикою спочатку виго­товляють nвоскові форми. Для цього за­готовляють nдві пластинки з базисного воску, nрозміри яких визначають з таким розрахунком, nщоб кожною з них можно було перекрити nзуби, які підлягають ши­нуванню, та nротову поверхню комірко­вого відростка nчи частини. Розм’якше­ним воском nпочергово у два шари обтис­кують nзуби та комірковий відросток чи коміркову частину. Після того віск охо­лоджують й обережно знімають зовніш­ню пластинку, а в нижній вирізають ложе для шинувального матеріалу.

Після nвидалення воскових форм з ротової nпорожнини проводять підготов­ку зубів nта приготування композитного матеріалу nзгідно з інструкцією.

 Наступним nетапом є безпосереднє композитними матеріалами (пояс- nвиготовлення шини. Воскову форму знення у nтексті) раніше створеним ложем для nматеріалу

розміщують nна своє місце у вихідному положенні і вікна, які є, заповнюють композитним матеріалом. Потім під тиском nрозміщують другу воскову плас­тинку. nПісля повного затвердіння композитного матеріалу віск видаляють і проводять завершальну обробку шини.

Трансрадикальна (ендодонто-ендоосальна) імплантація. Якщо атрофія коміркових відростка і частини досягла такого ступеня, що зуб nутримується тільки м’якими тканинами, простим шинуванням повернути зуб до nнормаль­ного функціонування неможливо. За таких клінічних умов для nіммобілізації розхитаних зубів (зуба) nможна використати металевий штифт, який уводиться через кореневий канал у щелепну кістку. Цей nметод ще називають трансради-кулярною nфіксацією. З цією метою найчастіше використовують танталові, віта-лові, віронові та титанові штифти.

Але в багатьох клінічних випадках трансрадикулярна nфіксація сама по собі є недостатньою nдля стабілізації розхитаних зубів, тому її необхідно доповнити шинуванням. Цей вид шинування можна nпоєднувати з реплантацією зуба. Внутрішньокісткова nімплантація буває ефективною, якщо відразу після

неї nзабезпечити надійну фіксацію штифта. Засобом для цього може служити міцна шина або фіксований протез. Як nсвідчить практика, у разі негайної фіксації nвнутрішньокісткового імплантата через 9 міс він фіксується не тільки сполучною тканиною, але й кісткою. Стабілізований nтаким чином зуб стає май­же рівноцінним nіз сусідніми.

ШИНИ ДЛЯ ЖУВАЛЬНОЇ ГРУПИ nЗУБІВ

Найефективнішим nспособом іммобілізації рухомих жувальних зубів є ви­користання групи спаяних повних металевих nштампованих коронок. Однак маючи nхороші фіксувальні властивості, вони мають і низку серйозних не­доліків. Так, nконтактуючи із тканинами маргінального пародонта, вони ще більше поглиблюють патологічний процес, nперешкоджаючи проведенню те­рапевтичних заходів. Бажано у разі використання nданої конструкції металеві штамповані nкоронки виготовляти так, щоб вони не контактували з ясенним краєм. Використання блоку спаяних екваторних nкоронок у цьому плані до­цільніше та nефективніше, оскільки вони, по-перше, створюють надійну іммо­білізацію у трьох взаємноперпендикулярних nплощинах, по-друге — дозволя­ють вільно nпроводити терапевтичні процедури у пришийковій ділянці (мал.217, а).

Для nшинування бічної групи зубів можна використовувати також вкладкові шини (мал. 217,6).

Клінічний nдосвід свідчить, що за умови пародонтозу зуби дуже рідко ура­жаються карієсом, а отже, відпадає nнеобхідність під час препарування про­філактичного nрозширення порожнин. Завдяки такому препаруванню вклад­ка набуває форми бруса. Але широке використання вкладкових шин у клініці ортопедичної стоматології стри­мується складністю їх виготовлення, а також тим, що вони забезпечують іммо­білізацію зубів у передньо-задньому та поперечному напрямках, не створюючи блоку для вертикальних рухів. У дея­ких випадках шини подібного типу фіксують на штифтах.

Окремі автори nрекомендують зас­тосовувати nкомбінацію вкладкових шин з nекваторними коронками. Еква-торні коронки виготовляють методом штамповки, а вкладкову шину — мето надає nшинувальній конструкції значної жорсткості, що значно поліпшує ліку­вальні властивості.

Прийнято nнезнімні постійні шини, які застосовують на зубах зі збереже­ною пульпою, поділяти на дві групи. У першу nгрупу входять шини, які покри­вають зуби ззовні у вигляді ковпачка, кільця, nнапівкільця і виготовляються для кожного nзуба окремо, а потім з’єднуються разом. Проте більшість таких шин, які фіксовані на поверхні зубів, незручні для nхворих, негігієнічні та малоприй-нятні в естетичному відношенні. Усе це змусило nклініцистів проводити пошу­ки нових методів шинування. Можна виділити другу nгрупу шин, конструкцій­ною особливістю nяких є будь-який вид мікропротеза. До неї належать вклад-кові шини, напівкоронкові, балкові, деякі nвиди дротяних шин (їх ще називають напівпостійними).

ЗНІМНІ ШИНИ

Хороші nшинувальні властивості знімних шин забезпечуються використан­ням різних nкомбінацій неперервних опорно-утримувальних та перекидних кла-мерів, а також nрізної форми оклюзійних накладок. Упровадженню знімних шин у клініку ортопедичної стоматології сприяла nрозробка методів паралелометрії, прицезійного nлиття, лиття на вогнетривких моделях, застосування кобальто-хромових сплавів та nблагородних металів, використання силіконових відбит-кових мас. Знімні шини можуть nвикористовуватися для шинування однієї гру­пи nзубів або для всього зубного ряду. Якщо шинування проводять для фрон­тальної групи зубів, то шину бажано доводити nдо премолярів, а в разі шинуван­ня nбічної групи — доводити до ікол. Якщо знімна шина включається у конст­рукцію бюгельного протеза як складова nчастина, тоді говорять про шину-про-тез. nВиділяють три типи шин: 1) шину типу неперервного кламера; 2) шинукапу; 3) єдину шину для всього зубного ряду.

Винахід nта застосування неперерв­ного кламера nпов’язують з іменами Бічата Кеннеді: nйого можна використовува­ти як nфіксувальний, так і шинувальний пристрій. nНеперервний кламер може ви-¹ користовуватися як шина у двох варіан­тах. У разі першого (мал.218) неперерв­ний кламер проходить як із присінкової,так і з язикової поверхні зубів, утворюю­чи кругову шину для нижніх фронталь­них nзубів. Ланцюг ланок кламера з язи­кового nбоку з’єднується з ланцюгом.

З язикової nповерхні зубів ланки непе­рервного кламера розміщуються вище від горбків, а на щічній поверхні безперервне з’єднання проходить уздовж ясен, не тор­каючись і не тиснучи на них.

Створюються nдобрі умови для фіксації шини nі в той же час зводяться до мінімуму nможливі порушення есте­тичного nвигляду.

Недостатні nестетичні показники у разі nвикористання кругової шини спо­нукали до nстворення дугової шину-вальної nконструкції, у якій зуби фіксу­ються за nдопомогою нігтеподібних відростків. Вони беруть свій початок nвід неперервного кламера з язикового боку, проходять у міжзубному про­міжку до краю різців і лягають на губ­ну поверхню nфронтальних зубів. Але і цей метод nшинування фронтальних зубів має nнедоліки й основний з них

полягає nу тому, що нігтеподібні відростки заважають нормальному змикан­ню зубів і спричиняють додаткову травму nтканин пародонта.

У nподальшому в результаті пошуку нових способів шинування зубів у разі захворювань тканин пародонта зазнав змін nі сам безперервний кламер. Його дещо nрозширили і перетворили в шинувальну смужку. Одна з таких модифікацій була nвикористана в шині для нижніх фронтальних зубів, запропонованій Шпрен-гом(мал. 219).

У nзапропонованій конструкції шинувальна смужка перекриває язикову поверхню нижніх різців та ікол, лягає на nрізальний край цих зубів і частково — на nпремоляри. Фіксація шини досягається за допомогою системи опорно-ут-римувальних кламерів, а за наявності nдефектів зубного ряду шина з’єднується з бюгельним протезом.

У nразі використання даної шини здійснюється підготовка фронтальної гру­пи зубів, яка полягає у тому, що вкорочуються nрізальні краї різців. У такому разі скіс nроблять у язиковий бік, після препарування поверхні детально полірують. Запропонована шина має низку недоліків. nЦе, по-перше, існування ранової nповерхні після препарування різальних країв, по-друге – шина, пере­криваючи різальні краї фронтальних зубів, не nпереходить на губну (присінко-ву) поверхню, що не виключає можливості висування nзубів уперед, а також їх повороту. Цей nнедолік не дозволяє використовувати шину у разі протрузії фрон­тальної групи зубів.

Недолік, описаний вище, з успіхом nліквідовується шиною, у якій метал не

тільки nперекриває різальні краї, але й заходить nна присінкову поверхню нижніх фронтальних nзубів.

Надійна nфіксація шини-капи Ван-Тіля nздійснюється за допомогою систе­ми nопорно-утримувальних кламерів аботелескопічних систем. Шина-капа може бути складовою частиною бюгельного протеза, nмає добрі функціональні особ ливості. nАле наявність металу на губній поверхні nзначно знижує її естетичну
nцінність. Накладка металу на губній поверхні може бути причиною оклюзійних порушень. З метою запобігання цим недолікам необхідно проводити спеціаль.

ЄДИНА ШИНА ДЛЯ ЗУБНОГО РЯДУ

Прототипом для створення знімної шини на весь зубний ряд по­служила шина, запропонована Ельб-рехтом (мал. 221).

Вона являє nсобою з’єднання непе­рервних nкламерів, які розміщені на зубах з nротової та присінкової поверхонь, зав­дяки nчому бічні зусилля, які припадають на nбудь-яку ділянку зубної дуги, розпо­діляються по всьому зубному ряду. Та­кий принцип залишився основним під час конструювання подібної шини, а сама конструкція єдиної шини зазнала вели­ких змін, що призвело до втрати авторсь­кої приналежності.

Проведені nудосконалення торкну лися усіх nвідділів шини. Розміщення присінкових nбагатоланкових з’єднань викликало nзаперечення з естетичних.