Зуби
Зуби є частиною жувального апарату і складаються nголовним чином з мінералізованих тканин. Вони беруть також участь у вимові nзвуків язика людини, а у тварин це ще й орган захисту і нападу. У людини вони nпредставлені двома генераціями: спочатку утворюються випадають, або молочні, а nпотім постійні зуби. У лунках щелепних кісток зуби зміцнюються щільною nсполучною тканиною – періодонтом, який в області шийки зуба утворює циркулярну nзубну зв’язку. Колагенові волокна зубної зв’язки мають переважно радіальний напрямок. nЗ одного боку вони проникають в цемент кореня зуба, а з іншого – в альвеолярну nкістку. Періодонт виконує не тільки механічну, а й трофічну функцію, тому що в nньому проходять кровоносні судини, що живлять корінь зуба.
Розвиток.
У nрозвитку зубів розрізняють 3 етапи, або періоди: 1 – утворення і відокремлення nзубних зачатків, 2 – диференціювання зубних зачатків, 3 – гістогенез зубних nтканин.
Перший етап при розвитку молочних nзубів протікає одночасно з відокремленням ротової порожнини і утворенням її nприсінку. Він починається в кінці 2-го місяця внутрішньоутробного періоду, коли nв епітелії ротової порожнини виникає щічні-губна пластинка, зростаючи в nмезенхіму. Потім у цій платинці з’являється щілина, що знаменує відокремлення nпорожнини рота і поява присінку.
В nобласті закладки однокореневих зубів від дна присінку росте друге епітеліальне nвипинання у вигляді валика, що перетворюється в зубну пластинку (lamina ndentalis). Зубна пластинка в області закладки багатокореневих зубів nрозвивається самостійно безпосередньо з епітелію ротової порожнини.
На внутрішній поверхні nзубної пластинки спочатку з’являються епітеліальні скупчення – зубні зачатки n(germen dentis), з яких розвиваються емалеві органи (ovganum enamelium). nНавколо зубного зачатка ущільнюються клітини мезенхіми, які носять назву nзубного мішечка (sacculus dentis). Надалі назустріч кожній брунці починає рости nмезенхіма у вигляді зубного сосочка (papilla dentis), вдавлюючись в nепітеліальний орган (див. рис. 196), який стає схожим на двостінковий келих або nковпачок.
Другий етап – диференціювання nепітеліального емалевого органу на три види клітин: внутрішні, зовнішні і nпроміжні. Внутрішньоемалевий епітелій розташовується на базальній мембрані, яка nвідокремлює його від зубного сосочка. Він стає високим і набуває характеру nпризматичного епітелію (рис. 261, А, Б).
Згодом nвін утворює емаль (enamelum), у зв’язку з чим клітини цього епітелію і отримали nназву енамелобластів (епаглеlobiasti, ameloblasti). Зовнішній емалевий епітелій nв процесі подальшого зростання органу ущільнюється, а клітини проміжного шару nнабувають зірчастої форми внаслідок накопичення між ними рідини. Так nутворюється пульпа емалевого органу, яка пізніше бере участь в утворенні nкутикули емалі (cuticula enameli).
Диференціація nзубного зачатка починається в той період, коли в зубному сосочку розростаються nкровоносні капіляри і перші нервові волокна. В кінці 3-го місяця емалевий орган nповністю відділяється від зубної пластинки.
Третій етап – гістогенез зубних nтканин – починається на 4-му місяці ембріонального розвитку з диференціювання nпросвітників дентину – дентинобластів або одонтобластів (рис. 262). Цей процес nпочинається раніше і активніше протікає на вершині зуба, а пізніше на бічних поверхнях. nВін збігається за часом з підростанням нервових волокон до дентинобласти. З nпериферійного шару пульпи зуба, який розвивається, диференціюються спочатку nпреодонтобласти, а потім одонтобласти. Одним з факторів диференціювання їх nвиступає базальна мембрана внутрішніх клітин емалевого органу. Одонтобласти nсинтезують колаген I типу, глікопротеїни, фосфопротеїни, протеоглікани і nфосфорин, характерні тільки для дентину. Насамперед утворюється плащової nдентин, розташований безпосередньо під базальною мембраною.
Колагенові nфібрили в матриксі плащового дентину розташовуються перпендикулярно базальної nмембрані внутрішніх клітин емалевого органу («радіальні волокна Корфа»). Між nрадіально розташованими волокнами залягають відростки дентинобластів.
Мінералізація nдентину починається насамперед у коронки зуба, а потім в корені, шляхом nвідкладення кристалів гідроксиапатиту на поверхні колагенових фібрил, nрозташованих поблизу відростків одонтобластів (перитубулярний дентин).
Дентинобласти – клітини мезенхімної nприроди, високі призматичні клітини з чітко вираженою полярною диференціацією. nЇх верхівкова частина має відростки, через які відбувається секреція органічних nречовин, що утворюють матрицю дентину – предентину. Преколагенові і колагенові nфібрили матриці мають радіальний напрямок. Ця м’яке речовина заповнює проміжки nміж дентинобластами і внутрішніми клітинами емалевого органу – енамелобластами. nКількість предентину поступово збільшується. Пізніше, коли відбувається nкальцифікація дентину, ця зона входить до складу плащового дентину. У стадії nзвапніння дентину солі кальцію, фосфору та інших мінеральних речовин nвідкладаються у вигляді грудочок, які об’єднуються в глобули. Надалі розвиток nдентину сповільнюється, а близько пульпи з’являються тангенціальні колагенові nволокна навколопульпарного дентину.
В кінці n5-го місяця ембріонального розвитку предентину зачатків зуба починаються nвідкладення вапняних солей і формування остаточного дентину. Однак процес nзвапнення предентину при цьому не захоплює ділянки, навколишні апікальні nвідростки дентинобласти. Це веде до виникнення системи радіальних каналів, що nйдуть від внутрішньої поверхні дентину до зовнішньої (рис. 263). Крім того, nділянки предентину на кордоні з емаллю також залишаються незвапненими і носять nназву інтерглобулярних просторів.
Паралельно nрозвитку дентину в закладці зуба йде процес диференціювання пульпи, в якій за nдопомогою фібробластів поступово утворюється основна речовина, що містить nпреколагенові і колагенові волокна. Гістохімічно в периферійній частині пульпи, nв області розташування дентинобласти і предентину, виявляються ферменти, nгідролізуючі фосфатні сполуки (фосфогідролази), завдяки яким фосфатні іони nдоставляються до дентину і емалі.
Відкладення nперших шарів дентину індукує диференціювання внутрішніх клітин емалевого nоргану, які починають продукувати емаль, що покриває просвічений шар дентину. nВнутрішні клітини емалевого органу секретують білки неколагенового типу – nамелогеніни.
Мінералізація nемалі на відміну від такої дентину і цементу відбувається дуже швидко після nутворення органічної матриці. Цьому сприяють амелогеніни. У зрілої емалі nмінеральних речовин міститься більше 95%. Утворення емалі відбувається циклічно, в результаті nчого в її структурі відзначається смугастість. Енамелобласти зазнають інверсію nполюсів і розташування апарату Гольджі, в якому формуються секреторні гранули.
Енамелобласти – клітини епітеліальної nприроди, високі, призматичної форми, з добре вираженою полярної диференціацією. nПерші зачатки емалі з’являються у вигляді кутикулярних пластинок на поверхні nенамелобластів, звернених до дентину в області коронки зуба (див. рис.264).
За nорієнтації ця поверхня базальна. Однак з початком емалеоутворення відбувається nпереміщення, або інверсія, ядра і органел клітини (центросома і апарат Гольджі) nу протилежний кінець клітини. У результаті базальна частина енамелобластів стає nніби апікальною, а апікальна – базальною. Після такої зміни полюсів клітин nживлення їх починає здійснюватися з боку проміжного шару емалевого органу, а не nз боку дентину. У під’ядерній зоні енамелобластів виявляються велика кількість nрибонуклеїнової кислоти, а також глікоген і висока активність лужної фосфатази. nКутикулярні пластинки на енамелобластах при фіксації зазвичай зморщуються і nвидно як штифтиками або відростками.
При nподальшому утворенні емалі в прилеглих до відростках ділянках цитоплазми nенамелобластів з’являються гранули, які поступово переміщаються у відростки, nпісля чого починаються їх кальцинація та утворення передемалевих призм. При nподальшому розвитку, емалі енамелобласти зменшуються в розмірах і відсуваються nвід дентину. До завершення цього процесу, приблизно до моменту прорізування nзубів, енамелобласти різко зменшуються і редукуються, а емаль виявляється nпокритою лише тонкою оболонкою – кутикулою, утвореної клітинами проміжного шару nпульпи. Зовнішні клітини емалевого органу при прорізуванні зуба зливаються з nепітелієм ясна і надалі руйнуються. З появою емалевих призм поверхня дентину nробиться нерівною. Часткова резорбція дентину, очевидно, сприяє зміцненню його nзв’язку з емаллю і посиленню кальцинації емалі, які вивільнилися солями кальцію. n
Розвиток nцементу відбувається пізніше емалі, незадовго до прорізування зубів, з nнавколишнього зубної зачаток мезенхіми, що утворює зубний мішечок. У них nрозрізняють два шари: більш щільний – зовнішній і пухкий – внутрішній. У nпроцесі розвитку цементу у внутрішньому шарі зубного мішечка в області кореня з nмезенхіми диференціюються цементобласти. Цементобласти, подібно остеобластів і nдентинобласти, синтезують колагенові білки, які виділяють у міжклітинну nречовину. У міру розвитку міжклітинної речовини цементобласти перетворюються на nвідрощаті цементоцити, які занурюються у міжклітинну речовину.
Цементоцити nрозташовані в порожнинах і відходять від них канальцями. Зовнішній шар зубного nмішечка перетворюється на зубну зв’язку – періодонт.
Таким nчином, емалевий орган виконує насамперед морфогенетичну роль, визначаючи форму nрозвивається зуба.
Закладка nпостійних зубів починається в кінці 4-го – початку 5-го місяця nвнутрішньоутробного розвитку (10 перших зубів, що змінюють 10 молочних), а nзакінчується у віці 2,5-3 років («зуб мудрості»). Зачаток постійного зуба nзнаходиться позаду кожного зачатка молочного зуба.
Прорізування молочних зубів у дитини починається на n6-7-му місяці життя. До цього часу сформована тільки коронка зуба, а формування nкореня лише починається. Молочні великі корінні зуби (моляри) замінюються nпостійними малими корінними (премолярами).
Закладка nпостійних великих корінних зубів відбувається на 1-4-му році життя. Спочатку nобидва зуба (молочний і постійний) лежать в загальній альвеолі. Потім між ними nз’являється кісткова перегородка.
Постійний nзуб розвивається дуже повільно. Коли настає час випадання молочних зубів, тобто nу віці 6-7 років, остеокласти руйнують цю перегородку і корінь зуба, який nвипадає, а постійний зуб починає посилено розвиватися. Так само як і молочні, nпостійні зуби виштовхуються (прорізуються) під тиском, яке створюється в пульпі nзуба у зв’язку з утворенням основної речовини сполучної тканини. До nпрорізування зубів мінеральні речовини (кальцій, фосфор, фтор тощо) і поживні nречовини надходять тільки з крові. Після прорізування в цих процесах зростає nроль слини і відповідно її хімічного складу.
Будова.
Зуб nскладається з твердих і м’яких частин. У твердої частини зуба розрізняють nемаль, дентин і цемент; м’яка частина зуба представлена так званою пульпою.
Емаль (enamelum) покриває коронку зуба. nНайбільшого розвитку вона досягає біля вершини коронки (до
Зовні nемаль покрита тонкою кутикулою (cuticula enameli), яка на жувальній поверхні nзуба швидко стирається і залишається помітною лише на його бічних поверхнях. nХімічний склад емалі змінюється залежно від обміну речовин в організмі, nінтенсивності розчинення кристалоїдних металів гідрооксиапатиту і nремінералізації органічної матриці. У певних межах емаль проникна для води, nіонів, вітамінів, глюкози, амінокислот і інших речовин, що надходять nбезпосередньо з порожнини рота. При цьому велику роль відіграє слина не тільки nяк джерело надходження різних речовин, але і як фактор, активно впливає на nпроцес проникнення їх у тканини зуба. Проникність підвищується під дією кислот, nкальцитоніну, спирту, дефіциту в їжі солей кальцію, фосфору, фтору та ін. Емаль nі дентин з’єднуються за допомогою взаємних інтердігітацій.
Дентин (dentinum) утворює більшу частину nкоронки, шийки і кореня зубів. Він складається з органічних і неорганічних nречовин: органічного речовини 24% (головним чином колагену), неорганічних nречовин 72% (головним чином фосфат nкальцію і магнію з домішкою фториду кальцію).
Дентин nпобудований з основної речовини, яка пронизана трубочками, або канальцями n(tubuli dentinalis) (рис. 264). Основна речовина дентину містить колагенові nфібрили і розташовані між ними мукопротеїни. Колагенові фібрили в дентині nзібрані в пучки і мають переважно два напрями: радіальне і майже поздовжнє, або nтангенціальне. Радіальні волокна переважають у зовнішньому шарі дентину – так nзваному плащової дентині, тангенціальні – у внутрішньому, навколопульпарном nдентині. У периферичних ділянках дентину виявляються званий інтерглобулярний nпростір, який представляє собою його незвапновані ділянки, що мають вигляд nпорожнин, з нерівними, кулястими поверхнями. Найбільш великі інтерглобулярні nпорожнини зустрічаються в коронці зуба, а дрібні, але численні знаходяться в nкорені, де вони утворюють зернистий шар. Інтерглобулярний простір бере участь в nобміні речовин дентину.
Основна nречовина дентину пронизана дентинними канальцями, в яких проходять відростки nдентинобластів, розташованих в пульпі зуба (див. с. 365), і тканинна рідина. nКанальці беруть початок в пульпі, близько внутрішньої поверхні дентину, і, nвіялоподібно розходячись, закінчуються на його зовнішній поверхні. У відростках nдентинобластів виявлена ацетилхолінестеразою, що грає велику роль у передачі нервового nімпульсу.
Кількість nканальців в дентині, їх форма і розміри неоднакові в різних ділянках. Більш nщільно вони розташовані близько пульпи. У дентині кореня зуба канальці nгілкуються на всьому протязі, а в коронці вони майже не дають бічних гілок і nрозпадаються на дрібні гілочки близько емалі. На кордоні з цементом дентинні nканальці також розгалужуються, утворюючи анастомозуючі між собою аркади. Деякі nканальці проникають в цемент і емаль, особливо в області жувальних горбків, і nзакінчуються Колбовідними здуттями. Система канальців забезпечує трофіку nдентину. Дентин в області з’єднання з емаллю має звичайно фестончатий край, що nсприяє більш міцному їх з’єднанню. Внутрішній шар стінки дентинних канальців nмістить багато преколлагенових аргірофільних волокон, які сильно мінералізовані nв порівнянні з рештою речовиною дентину.
На nпоперечних шліфах дентину помітні концентричні паралельні лінії, поява яких, nочевидно, пов’язано з періодичністю зростання дентину.
Між nдентином і дентинобластами знаходиться смужка предентину, або незвапненого nдентину, що складається з колагенових волокон і аморфної речовини. У дослідах nіз застосуванням радіоактивного фосфору показано, що дентин зростає поступово nшляхом нашарування нерозчинних фосфатів у предентину. Утворення дентину не nприпиняється у дорослої людини. Так, вторинний, або замісний, дентин, що nвідрізняється нечіткої спрямованістю дентинних канальців, наявністю численних nінтерглобулярних просторів, може бути як у предентині, так і пульпі (дентиклі). nДентиклі утворюються при порушенні обміну речовин, при місцевих запальних nпроцесах. Зазвичай вони локалізуються близько дентинобластів, з діяльністю яких nпов’язане утворення дентиклів.
Джерелом nїх розвитку є дентинобласти (див. с. 360). Невелика кількість солей може nпроникати в дентин через періодонт і цемент.
Цемент (cementum) покриває корінь зуба і nшийку, де у вигляді тонкого шару частково може заходити на емаль. У напрямку до nверхівки кореня цемент потовщується.
За nхімічним складом цемент наближається до кістки. У ньому міститься близько 30% nорганічних речовин і 70% неорганічних речовин, серед яких переважають солі nфосфату і карбонату кальцію.
За nгістологічною будовою розрізняють неклітинний, або первинний, і клітинний, або nвторинний, цемент. Неклітинний цемент розташовується переважно у верхній nчастині кореня, а клітинний – в його нижній частині (рис. 265). У nбагатокореневих зубах клітинний цемент залягає головним чином у розгалужень nкоренів. Клітинний цемент містить клітини – цементоцити, численні колагенові nволокна, що не мають визначеної орієнтації. Тому клітинний цемент за будовою та nскладом порівнюють з грубоволокнистою кістковою тканиною, але на відміну від nнеї він не містить кровоносних судин. Клітинний цемент може мати пошарову nбудову.
У nнеклітинному цементі немає ні клітин, ні їх відростків. Він складається з nколагенових волокон і з лежить між ними аморфної речовини, що їх склеює. nКолагенові волокна проходять в подовжньому і радіальному напрямках. Радіальні nволокна безпосередньо продовжуються в періодонт і далі у вигляді прободающих nволокон входять до складу альвеолярної кістки. З внутрішньої сторони вони nзливаються з колагеновими радіальними волокнами дентину.
Живлення nцементу здійснюється дифузно через кровоносні судини періодонту. Циркуляція nрідини в твердих частинах зуба відбувається за рахунок ряду факторів: тиску nкрові в судинах пульпи і періодонту, яке змінюється при перепаді температури в nпорожнині рота при диханні, прийомі їжі, жуванні та ін Певний інтерес nпредставляють дані про наявність анастомозів дентинних канальців з відростками nклітин цементу. Такий зв’язок канальців служить додатковою живильної системою nдля дентину в разі порушення кровопостачання пульпи (запалення, видалення nпульпи, пломбування каналу кореня, зрощення порожнини і т.д.).
Пульпа n(pulpa dentis), або зубна м’якоть, знаходиться в коронковій порожнині зуба і в nкореневих каналах. Вона складається з пухкої волокнистої сполучної тканини, в nякій розрізняють три шари: периферійний, проміжний і центральний (див. рис. n264).
Периферійний nшар пульпи складається з декількох рядів багатовідросткових клітин nгрушоподібної форми – дентинобластів, що відрізняються вираженою базофілією nцитоплазми. Довжина їх не перевищує 30 мкм, ширина – 6 мкм. Ядро дентинобластів nлежить в базальній частині клітини. Від апікальної поверхні дентинобластів nвідходить довгий відросток, який проникає в дентинний каналець. Вважають, що ці nвідростки дентинобластів беруть участь у постачанні мінеральними солями дентину nі емалі. Бічні відростки дентинобластів короткі. За своєю функцією nдентинобласти подібні з остеобластами кістки. У дентинобластів виявлена лужна nфосфатаза, що грає активну роль у процесах кальцифікації зубних тканин, а в їх nвідростках, крім того, виявлені мукопротеїди. У периферійному шарі пульпи nзнаходяться незрілі колагенові волокна. Вони проходять між клітинами і тривають nдалі в колагенові волокна дентину.
У nпроміжному шарі розташовуються незрілі колагенові волокна і дрібні клітини, nякі, піддаючись диференціюванню, замінюють віджилі дентинобласти.
Центральний nшар складається з пухко розміщених клітин, волокон і кровоносних судин. Серед nклітинних форм цього шару розрізняють адвентіціальні клітини, макрофаги і nфібробласти. Між клітинами виявляються як аргірофільні, так і колагенові nволокна. Еластичних волокон в пульпі зуба не виявлено.
Пульпа nзуба має визначальне значення в живленні і обміні речовин зуба. Видалення nпульпи різко загальмовує обмінні процеси, порушує розвиток, зростання і nрегенерацію зуба.
Зубоясневі nз’єднання.
Зуб nзміцнюється в альвеолі щелепи за допомогою періодонту і зрощення багатошарового nплоского епітелію з кутикулою шийки зуба.
Періодонт n(періцемент) утворений щільною волокнистою сполучною тканиною, що складається з nтовстих пучків колагенових волокон, що йдуть в основному в горизонтальному і nкосому напрямках.
Періодонт nне тільки утримує зуб в лунці щелепи, а й амортизує тиск при жуванні, а також nзавдяки великій кількості рецепторних закінчень є рефлексогенною зоною.
Епітелій nясен – багатошаровий плоский зроговілий, особливо на вестибулярної поверхні. nПід епітелієм розташовується власна пластинка nсполучної тканини, яка щільно зростається з окістям альвеоли. Залози в nяснах відсутні. Між поверхнею зуба і яснами є кишеня, дно якого розташоване на nрівні з’єднання емалі та цементу.
Порушення nцілісності зубоясенного з’єднання може призвести до інфікування і запалення.
Васкуляризація nі іннервація.
Судини (розгалуження верхньощелепної nартерії) разом з нервами (розгалуження трійчастого нерва) проникають в nпорожнину зуба через основний і додатковий канали, розташовані в корені зуба. nАртерії входять в корінь зуба одним або кількома стволиками. Розгалужуючись в nпульпі на безліч анастомозуючих капілярів, вони збираються далі у вену. У nпульпі виявлена невелика кількість лімфатичних капілярів.
Нерви утворюють в пульпі зуба два nсплетення: більш глибоке складається переважно з мієлінових волокон, більш nповерхневе – з безміелінових. Термінальні розгалуження рецепторів пульпи nнерідко пов’язані одночасно з сполучною тканиною і судинами пульпи n(полівалентні рецептори). Дентинобласти густо обплітаються тонкими закінченнями nтрійчастого нерва.
Питання nпро природу чутливості дентину остаточно не вирішене.
Багато nдослідників заперечують дані про проникнення нервових закінчень в дентинні nканальці, хоча в початкових відділах цих канальців закінчення іноді виявляються n(рис. 266).
Можливо, nу виникненні болю певну роль грає гідродинамічний механізм подразнення нервових nзакінчень, розташованих у внутрішніх відділах дентинних канальців (передача nтиску рідини кістки, яка циркулює по дентинних канальцях, на терміналі чутливих nнейронів).
Вікові nзміни.
Протягом nперших 12-15 років життя відбувається послідовна зміна молочних зубів на nпостійні. Першим прорізується великий корінний зуб (перший моляр), потім nцентральні і бічні різці, в 9-14 років прорізуються премоляри і ікла, і тільки nв 20-25 років – «зуб мудрості».
Одночасно nз віком відбуваються поступові зміни в хімічному складі і структурі зубів. nЕмаль і дентин на їх жувальної поверхні стираються. Емаль тьмяніє і може давати nтріщини, на ній відкладається мінералізований наліт. Вміст органічних сполук в nемалі, дентині і цементі зменшується, а кількість неорганічних речовин зростає. nУ зв’язку з цим послаблюється проникність емалі, дентину і цементу для води, nіонів, ферментів, амінокислот і інших речовин. З віком новоутворення дентину nмайже повністю припиняється, кількість же цементу в корені зуба збільшується. nПульпа зуба з віком піддається атрофії в результаті погіршення живленя, nвикликаного склеротичним зміною її судин. Кількість клітинних елементів при nцьому зменшується. У дентинобластів відзначається редукція значної частини nклітинних органел, знижується піноцитозна активність клітини.
Дентинобласти nперетворюються на дентиноцити. Колагенові волокна стають товстішими. Після n40-50 років у періодонті часто виявляються склеротичні зміни судин.
Регенерація.
Регенерація nзуба відбувається дуже повільно і не повністю. При пошкодженні дентину або nподразненнях його каріозним процесом в зубі з боку пульпи проти вогнища nушкодження утворюється невелика кількість замісного, або вторинного, дентину. nЦей процес супроводжується регенерацією периферійного шару пульпи шляхом nдиференціювання клітинних елементів проміжної зони і перетворення їх в nдентинобласти. Показано також, що в дентинобластичному шарі пульпи на всіх nстадіях розвитку зуба містяться клітини, що мають здатність до проліферації. nУтворення дентину відбувається приблизно через 2 тижні після ушкодження. Цей nпроцес починається з появи предентину. Волокна в основній речовині замісного nдентину на відміну від первинного навкколопульпарного дентину розташовуються nбез певного порядку. До кінця 4-го тижня предентин вапнується. Канальці nзамісного дентину мають неправильну орієнтацію і дуже слабо розгалужуються. nЦемент зуба регенерує погано. Відновлення емалі після пошкодження зуба не nвідбувається взагалі. При впливі на емаль патогенних факторів емаль реагує nутворення зон гіпермінералізації.
Глотка
У nглотці перехрещуються дихальний і травний шляхи. У ній розрізняють три відділи, nякі мають різну будову: носової, ротової і гортанний. Кожен з цих відділів nвідрізняється від іншого будовою слизової оболонки.
Слизова nоболонка носового відділу глотки покрита багаторядним війчастим епітелієм, nмістить змішані залози (респіраторний тип слизової оболонки).
Слизова nоболонка ротового і гортанного відділів вистелена багатошаровим (плоским) nепітелієм, розташованим на власній пластинці слизової оболонки, в якій є добре nвиражений шар еластичних волокон. В підслизовій основі лежать кінцеві відділи nскладних слизових залоз. Вивідні протоки їх відкриваються на поверхні епітелію. nСлизова оболонка і підслизова основа глотки примикають до м’язової стінки n(аналог м’язової оболонки), яка складається з двох шарів поперечнопосмугованих nм’язів – внутрішнього подовжнього і зовнішнього кільцевого. Зовні глотка nоточена адвентиційною оболонкою.
Зуби (dentes) – закріплені в альвеолах верхньої та nнижньої щелеп тверді органи ротової nпорожнини, основне функціональне призначення яких полягає у подрібненні та механічній обробці їжі. Зуби відіграють nважливу роль в артикуляції, мають значний естетичний nефект.
Анатомічно в складі кожного зуба розрізняють nкоронку, шийку та корінь. Коронка виступає над nповерхнею ясен, корінь втоплений у зубну альвеолу, шийка є ділянкою переходу коронки у корінь зуба. Існує поняття клінічної nвисоти коронки, яка визначається від вільного краю ясен до ріжучого краю або жувальної поверхні nзуба, та клінічної довжини кореня, яка починається nвід клінічної коронки, йде вглиб альвеолярних відростків верхньої чи нижньої щелепи і закінчується на верхівці кореня. У nкоронці зуба розрізняють 5 поверхонь: обернену до порожнини рота язикову поверхню; обернену до переддвер’я рота nвестибулярну поверхню; обернену до nтакої ж поверхні зубів протилежної щелепи поверхню змикання (оклюзійну, жувальну); дві апроксимальні (стичні) nповерхні – мезіальну та дистальну.
З урахуванням форми, локалізації та nфункціонального значення у дорослої людини розрізняють чотири різновиди зубів: різці, ікла, малі nкутні (премоляри) та великі кутні (моляри). Різці, dentes incisivi, загальним числом 8 (по 4 на кожній щелепі), nвключають 2 медіальних і 2 латеральних. Коронка різців nдолотоподібна, з гострим ріжучим краєм, корінь nодинарний, конусоподібний, стиснутий nз боків. Ікла, dentes ncanini, загальним числом 4, локалізовані латеральніше від різців, по одному з кожного nбоку щелепи. Ікла мають конусоподібну коронку і довгий, одинарний, стиснутий з боків, корінь. Малі кутні зуби, dentes premolares, nу кількості 8, лежать позаду від ікол, по 2 з кожного боку щелепи. Форма nповерхні змикання премолярів близька nдо чотирикутної, корінь частіше одинарний, у перших верхніх премолярів nроздвоєний. Великі кутні зуби, dentes molares, загальним числом 12, лежать позаду від nпремолярів, по З з кожного боку nщелепи. Поверхня змикання коронки молярів утворює переважно 4 горбки, коронка nтретього нижнього моляра формує 5 горбків. Моляри верхньої щелепи мають по З корені, нижньої – по 2. Третій моляр – зуб nмудрості, dens serotinus – найменший, з варіабельною коронкою і числом nкоренів.
Протягом nжиття людини функціонує дві генерації зубів. Перша Генерація – так звані nмолочні (випадні, тимчасові) зуби – налічує 20 nзубів, по 10 на верхній та нижній щелепі: два медіальних різці, два латеральних різці, два ікла та nчотири моляри. Премоляри серед молочних зубів відсутні. Графічний запис означеного вище складу має назву зубної nформули. Зубна формула молочних зубів nзаписується римськими цифрами і має вигляд:
або, у nвідповідності до груп зубів,
Молочні зуби менші від відповідних постійних, nїхні коронки нижчі і ширші, корені коротші. Прорізуються nвони у проміжку з 6 місяців до 2 років, функціонують протягом перших 12 років nжиття.
Друга генерація – постійних зубів – включає 32 nзуби, по 16 на кожній щелепі: два медіальних різці, два латеральних різці, два nікла, чотири премоляри та шість молярів. Клінічна формула постійних зубів nзаписується арабськими цифрами і має наступний вигляд:
або, у nвідповідності до груп зубів,
Для уніфікації запису зубної формули nВсесвітня організація охорони здоров’я запропонувала двосимвольну систему позначення зубів. У відповідності з цією nсистемою, кожен зуб позначається не однією, nа двома арабськими цифрами. Перша цифра визначає квадрант зубної формули. Праву nполовину верхньої щелепи умовно позначають цифрою 1, ліву – цифрою 2. nЛіву половину нижньої щелепи позначають nцифрою 3, праву – цифрою 4. Порядковий номер зуба позначають відповідно до nзагальноприйнятої системи починаючи від центрального різця (1) до третього nмоляра (8). Зубна формула при такому способі nпозначення має наступний вигляд:
Зубну формулу молочного (тимчасового) прикусу nу відповідності з рекомендаціями ВООЗ також позначають nарабськими цифрами:
Ембріональна закладка молочних і постійних зубів здійснюється nодночасно, однак прорізування постійних nзубів і заміна ними молочних відбувається, в основному, у проміжку з 6 до 12 років.
Зуб побудований з твердих тканин – емалі, nдентину та цементу, а також м’якої тканини – пульпи. Дентин складає тверду основу зуба, він локалізований у коронці, nшийці та корені. Дентин коронки вкритий nемаллю, дентин кореня – цементом. Всередині твердих тканин зуба є виповнена nпульпою порожнина, яка включає порожнину коронки та канал кореня. nОстанній відкривається отвором на верхівці nкореня, через який до пульпи проходять судини і нерви. Зуби закріплені у зубних nальвеолах зубною зв’язкою – nперіодонтом. Герметизм зубної альвеоли забезпечується щільним зрощенням епітелію ясен з шийкою зуба.
Постійні nзуби верхньої і нижньої щелеп. вид справа.
Постійні зуби nверхньої і нижньої щелеп: вид зовні справа. Зовнішня кісткова пластинка альвеолярних дуг видалена, пазуха верхньої nщелепи і, частково, канал нижньої щелепи відкриті.
Загальний nплан будови зуба
Схема будови зубів різного типу: а) – nоднокореневий б) – двокореневий. Вертикальний розріз.
Комплект постійних правих зубів верхньої (а, nб, в) та нижньої (г, д, є) щелеп, вид іззовні: а, є –сагітальний розріз; б, д – оклюзійна n(жувальна) поверхня; в, г – зовнішній вигляд, вестибулярна поверхня. 1 – nмедіальний різець, 2 – латеральний різець, 3 – ікло, 4,5 – премоляри, 6,7,8 – nмоляри (8 – зуб мудрості).
Сагітальний розріз нижнього nмедіального різця зі збереженими пульпою, періодонтом, стінками зубної альвеоли nта яснами, а також схематичне відтворення мікроструктури твердих тканин зуба.
Мікроанатомія однокореневого зуба: а – nвертикальний зріз верхнього медіального різця людини, х5; б – деталь рис. а. nЛінії Рєтціуса і Гантера-Шреґера в складі емалі, х 50; в – напівсхематичне nвідтворення поперечного шліфа кореня ікла людини, х 15
.
Мікроанатомія багатокореневого зуба: а – nпоздовжній зріз премоляра людини;
б n- пояснювальна схема, х4; в – nсхематичне відтворення вертикального зрізу моляра людини для
демонстрації nйого тканинних компонентів і навколозубних структур, х5.
Емаль
Емаль (enamelum) n- найтвердіша тканина людського організму, що вкриває коронку зуба, досягаючи максимального розвитку (до
Емаль n- безклітинна тканина, що формується в результаті секреторної активності клітин nенамелобластів. Структурною і функціональною одиницею емалі є емалева призма, nяка пронизує всю товщу емалі. Кожна призма nє продуктом життєдіяльності однієї клітини – енамелобласта. Своєю формою призма nнагадує вигнуте у вигляді літери S веретено nз розширеною середньою частиною діаметром близько 4-8 мкм і потоншеними кінцями. Емалева призма побудована з пучка nсинтезованих енамелобластом філаментів, звапнованих кристалами гідроксиапатиту кальцію. Маркерними білками філаментів nростучих емалевих призм є амелогенши,енамеліни nта пучковий протеїн. Зрілі емалеві призми містять лише енамеліни та пучковий nпротеїн.
На межі з дентином, а також на поверхні емалі призми відсутні n(безпризмова емаль). Матеріал, що оточує nпризми, має назву оболонки або піхви емалевої призми. Між кристалами nгідроксидпатиту присутні мікроскопічні nотвори (мікропори), сукупність яких забезпечує дифузію. Крім мікропор, в емалі nє отвори між призмами – пори. nПроникливість емалі незначна. Порівняно невеликі молекули води, іони, вітаміни, nмоносахариди, амінокислоти можуть дифундувати в емалі. Проникливість nемалі збільшується під впливом кислот, nспирту, при дефіциті кальцію, фосфору, фтору.
Продуценти емалі – клітини енамелобласти n(амелобласти, адамантобласти),- мають витягнуту циліндричну форму, овальне ядро, добре розвинені nмітохондріальний апарат, Гранулярну ендоплазматичну сітку та елементи комплексу Гольджі. В апікальній частині nлокалізовані щільно укладеш глікопротеїнові філаменти, з яких формується осьова нитка енамелобласта. nСпецифічний виріст апікальної частини енамелобласта має назву відростка Томса і забезпечує виділення продуктів nсинтетичної діяльності клітини. Слід зазначити, що час життя енамелобластів обмежений відносно коротким nперіодом гістогенезу тканин зуба. Після прорізування зубів ці клітини nруйнуються і лише їх редукована апікальна частина (відросток Томса) nзберігається в складі кутикули емалі. nТому пошкоджена емаль не відновлюється.
В емалі сформованого зуба між окремими nпризмами лежить менш звапнована міжпризматична речовина. nЗавдяки тому, що емалеві призми мають S-подібну форму, на поздовжньому шліфі емалі одні призми виявляються зрізаними поздовжньо, інші n- поперечно. Цим створюється специфічне чергування світлих і темних ліній (лінії Гантера-Шрегера). Окрім цього, nна поздовжніх шліфах зуба у складі емалі можна розрізнити тонкі паралельні nлінії, виникнення яких пов’язане із періодичністю росту і звапнування емалевих nпризм (лінії Ретціуса).
Ділянки nемалі з низьким вмістом неорганічного компоненту мають назву емалевих пластин nта пучків. Емалеві пластини nпронизують всю товщу емалі, поділяючи останню на ряд сегментів. Емалеві пучки локалізовані лише на межі емалі з дентином. Емалеві пластини і nпучки найчастіше стають місцем проникнення nв зуб інфекції. Емаль сполучається з дентином через взаємні пальцеподібні nвростання –інтердигітації. У тих nділянках, де в емаль вростають відростки nдентинобластів, утворюються колбоподібні потовщення цих відростків, що nотримали назву емалевих веретен.
Поверхня емалі вкрита тонкою щільною оболонкою, побудованою з nвідростків Томса редукованих енамелобластів n- кутикулою емалі, або оболонкою Насміта. Ця оболонка стійка до дії кислот, nоднак швидко стирається на жувальній nповерхні і у функціонуючому зубі виявляється лише на бічних поверхнях коронки. Після прорізування зубів на поверхні nкутикули адсорбується тонкий шар глікопротеїнів сливи –пелікула емалі. Пелікула впливає на дифузію nречовин у поверхневих шарах емалі, протидіє її кислотним ушкодженням, а також nвідіграє певну роль у виникненні і перебігу патологічних процесів.
Незважаючи nна значну твердість, емаль може бути пошкоджена внаслідок декальцинуючої дії кислотоутворюючих бактерій. Останні nрозмножуються у складі харчових залишків на поверхні коронки зуба, і можуть служити патогенетичним nчинником розвитку карієсу. В присутності фтору nміцність гідроксиапатитних сполук зростає. На цьому грунтується протикаріозний nефект фторомістких зубних паст, питної води, nвітамінів дитячого вжитку тощо.
Поверхнева мііфоморфологія емалевих призм nзачатка постійного моляра 3-річної дитини. Декальцинація, nзабарвлення гематоксиліном і еозином, X 200.
Скануюча електронна мікроскопія nдекальцинованого зрізу емалі зуба: а – характерна S-подібна форма nемалевих призм з взаємним перехрестям сумЬкних призм. Для кращого виявлення nповерхневих структур використаний метод протравлювання, X 1 000; б – емалеві призми у поперечному та косопоздовжньому nзрізах. Для збільшення контрасту поверхня зрізу оброблена демінералізуючим nагентом, Х4000.
Пронизуюча електронна мііфоскопія nдемшералізованої емалі: а – поперечний зріз емалевих призм, х7 500; б – nпоздовжньо зрізана емалева призма з прилеглою міжпризматичною речовиною, Х20000.ї
Пронизуюча електронна мікроскопія визріваючої nемалі: а – косопоздовжній зріз емалевих призм, X 15000; б – ділянка nміж двома суміжними емалевими призмами, х 60 000. Темні голкоподібні nструктури-молоді кристали гідроксиапатиту, простір між ними заповнений органічним nматриксом. По мірі визрівання емалі у ній наростає вміст кристалів nгідроксиапатиту і зменшується вміст органічного матриксу.
Морфологія енамелобластів і енамелогенезу: а – nформування емалі коронки зуба людини, х 256; б – енамелобласти щура, X 1 800; в – схематичне відтворення структури енамелобласта за nданими електронної мікроскопії v 4 000.
Електронна мікрофотографія відростка Томса nенамелобласта і продукованого ним філаментозного органічного матриксу емалі, х n15 000.
Ділянка дентино-емалевого з’єднання шліфа nкоронки моляра людини: а – емалеві пучки, х 100; б – емалеві веретена, х 380
ДЕНТИН
Дентин (dentinum) n- тверда тканина, що лежить під емаллю та цементом і складає основу коронки, шийки та кореня зуба. Включає 70 % nнеорганічних і ЗО % органічних речовин. Неорганічними компонентами дентину є nфосфорнокислі солі кальцію та магнію, а також фтористий кальцій. Органічний nматрикс дентину утворений пучками колагенових волокон (колаген І типу), між nякими лежить основна речовина. У радіальному напрямі дентин пронизують трубочки n(канальці), у яких проходять відростки nдентинобластів (волокна Томса). Просвіт дентинних трубочок оточений подвійною концентричною манжеткою із nщільною периферією – це так званий перитубулярний дентин, зубні або nНойманівські піхви.
Дентин Нойманівських піхв мінералізований nсильніше, ніж міжтубулярний дентин. Тут відсутні колагенові фібрили, а кристали гідроксиапатитів мають іншу організацію. nПеритубулярний дентин утворюється nпостійно. У дорослих перитубулярного дентину більше ніж у дітей, тому nпроникливість дентину дітей вища. Клітинні тіла дентинобластів, що є nпродуцентами органічного матриксу дентину, лежать nу периферійній зоні пульпи зуба, тому дентин, рівно ж як і емаль, вважають nбезклітинною тканиною. В дентині nвідсутні кровоносні судини, його трофіку забезпечують відростки дентинобластів.
Розрізняють дентин припульпарний (глибокий), nплащовий (поверхневий), а також предентин. Припульпарний nдентин має тангенціальний напрям колагенових волокон (волокна Ебнера) і вищу насиченість дентинними трубочками. Для nплащового дентину характерний радіальний напрям nколагенових волокон (волокна Корфа) та менша насиченість дентинними трубочками. nПредентин межує з пульпою зуба, він nпобудований з незвапнованих колагенових волокон і основної речовини. Незвапновані ділянки, які nможна зустріти у плащовому дентині, мають назву nінтерГлобулярних просторів, або інтерґлобулярного дентину. Найбільші за nрозмірами ділянки інтерґлобулярного nдентину локалізовані у коронці зуба. У дентині кореня, на межі з цементом, інтерглобулярні простори формують nзернистий шар Томса.
Гістогенез, функціонування і фізіологічна nрегенерація дентину пов’язані з клітинами дентинобластами n(одонтобластами). Тіло дентинобласта має витягнуту циліндричну форму, розміри 6 nх 30 мкм, від його звуженої апікальної частини відходить довгий розгалужений nвідросток. Цитоплазма дентинобласта базофільна, дрібнозерниста, ядро зміщене у nбазальну частину клітини. nДентинобласти мають розвинені мітохондріальний апарат, гранулярну ендоплазматичну сітку, елементи комплексу Ґольджі. Тіла nдентинобластів лежать у периферійній зоні nпульпи зуба, а відростки по дентинних трубочках проникають вглиб дентину. nЧастина відростків при цьому досягає nемалі зуба, утворюючи в ній колбоподібні розширення – емалеві веретена. Унікальною рисою дентинобластів є nвнутрішньоцитоплазматичне формування і сполучення з солями кальцію колагенових nфіламентів. Цей процес здійснюється у складі специфічних пресекреторних пухирців комплексу Ґольджі – так званих nтілець-лотків. По мірі визрівання тілець-лотків і їх перетворенні у nсекреторні Гранули в останніх наростає вміст солей кальцію, що проявляється підвищеною електронною щільністю.
Через відростки дентинобластів здійснюється nсекреція компонентів предентину. При цьому тіла nдентинобластів поступово зсуваються вглиб зуба, ближче до пульпарної порожнини. nВслід за цим іде хвиля мінералізації. nВідростки дентинобластів витоншуються, прилеглий до них дентин перетворюється на перитубулярниЙ nдентин (Нойманівські піхви), між яким лежить міжтубулярний дентин. Віддзеркаленням ритмічності процесів дентиногенезу є nінкрементальні лінії дентину – лінії Ебнера і nОуена – які відповідають певним віковим відрізкам розвитку зуба і організму в nцілому. На основі дослідження nінкрементальних ліній (зоїфема, неонатальної лінії дентину), можна встановити вік суб’єкта або час, коли до складу nзуба включалися ті чи інші специфічні речовини (наприклад, сполуки nсвинцю). Це має значення у судовій медицині.
При nушкодженні зуба патологічним процесом дентинобласти активуються, внаслідок чого nу прилеглій до дефекту ділянці з боку пульпи nнашаровується вторинний (замісний) дентин. Вторинний nдентин завжди відмежований темною лінією від первинного, він відрізняється від останнього також ступенем мінералізації, nнасиченістю, напрямком та способом галуження дентинних трубочок. Невеликі скупчення вторинного дентину в пульпі зуба nмають назву дентиклів, або каміння nпульпи.
Мікроморфологія дентину на поперечному шліфі nкореня зуба людини: а – припульпарний дентин. nФарбування за Шморлем, X 160; б – nплащовий дентин. Контрастування фуксином, X 108; в n- характер галуження відростків дентинобластів. Імпрегнація сріблом, х 400; г – nділянки інтерглобулярного дентину. Імпрегнація сріблом, х 400.
Морфологія дентинобластів та прилеглих nмікроструктур: а- світлова мікроскопія припульпарного nдентину та периферійної зони пульпи зуба дитини, х 250; б – світлова nмікроскопія групи дентинобластів щура, х 1 n800; в – схематичне відтворення дентинобласта за даними електронної мікроскопії, х 5 000.
Дентиклі nподіляються на вільні, не зв’язані з дентином, пристінкові, що зберігають nзв’язок з дентином, та nінтерстиційні, що замуровані у вторинний дентин. Джерелом утворення дентиклів nслужать дентинобласти або предентинобласти. Причини nутворення дентиклів вивчені недостатньо.
В окремих випадках, при необхідності, nнекротизована або пошкоджена пульпа може бути видалена з пульпарної порожнини і кореневих каналів nхірургічним шляхом, а вивільнений простір заповнений інертним матеріалом. Такий депульповаї-шй зуб nзвичайно називають мертвим зубом.
Мікроморфологія nпульпи: а – корозійний препарат пульпарної порожнини і кореневих каналів nпершого верхнього моляра; б – конфігурація ділянки переходу пульпарної nпорожнини у кореневі канали: зріз зубів верхньої (А) та нижньої (Б) щелеп на nрівні шийки зубів; в,г – зріз декальцинованого nзуба, забарвлення гематоксиліном і еозином: в – X 120; г – х 200.
’Рис.4.30. Поперечний зріз кореня декальцинованого зуба людини: а – nх 100; б – х 300. Забарвлення гематоксиліном і еозином.
Специфічні nмікроструктури пульпи зуба людини: а – ріг пульпи моляра 18-річного чоловіка, х n40; б – ділянка переходу волокон Корфа периферійного шару пульпи в матрике nприпульпарного дентину. Імпрегнація сріблом, х 700; в – дентиклі (каміння nпульпи). Забарвлення гематоксиліном і еозином, х 250.
Цемент
Цемент n(cementum) – тверда тканина, що вкриває дентин кореня зуба. За будовою цемент близький до nгрубоволокнистої кісткової тканини, але відрізняється від неї відсутністю кровоносних судин. Подібно до nкісткової тканини, біля 65% цементу складає мінеральний компонент (фосфорнокислі та вуглекислі солі nкальцію), 23% – органічні сполуки, 12% – вода. Органічний матрикс цементу утворений колагеновими волокнами (колаген І типу) nта основною міжклітинною речовиною.
Колагенові nволокна мають поздовжню і радіальну орієнтацію. Радіальні волокна продовжуються nу періодонт, і далі, у вигляді проривних Шарпеєвих волокон, вплітаються в nокістя зубної альвеоли. З протилежного nбоку вони зливаются з пучками радіальних волокон дентину.
Розрізняють nдва різновиди цементу – безклітинний (первинний), та клітинний (вторинний). Безклітинний цемент лежить ближче до шийки nзуба. Він утворений лише колагеновими волокнами і склеювальною речовиною. Клітинний цемент, до складу якого, окрім nколагенових волокон і основної міжклітинної nречовини, входять також цементоцити, зосереджений на верхівці кореня, а у багатокореневих зубах також між розгалуженнями nкореня.
Клітинні nелементи цементу – цементоцити – за будовою та функцією нагадують остеоцити nкісткової тканини. Вони мають nполігональну форму, лежать у порожнинах – лакунах, свої відростки надсилають у nканальці основної речовини цементу. Відростки сусідніх цементоцитів nанастомозують між собою, а також з відростками nдентинобластів. Цементоцити розвиваються із цементобластів, які у процесі гістогенезу тканин зуба активно синтезують nколаген та компоненти органічного матриксу цементу.
У nсформованому зубі цементобласти локалізуються поверхнево – у шарах, прилеглих nдо періодонту, тому, подібно до кісткової тканини, новоутворення цементу nвідбувається шляхом апозиції. Оскільки, на відміну від кісткової тканини, nцемент не містить кровоносних судин, його живлення відбувається дифузно через кровоносні судини періодонту.
Циркуляція nрідини у твердих тканинах зуба залежить від ряду факторів: осмосу, тиску крові nв судинах пульпи і періодонту, який, у свою чергу, змінюється при перепадах nтемператури у ротовій порожнині, диханні, nспоживанні їжі, жуванні. Анастомози між відростками цементоцитів і nдентинобластів служать додатковою nсистемою забезпечення трофіки дентину при порушенні кровопостачання пульпи (запалення, видалення пульпи, пломбування кореневого каналу, nзарощення пульпарної порожнини тощо).
Мікронорфологія nклітинного цементу зуба люзини: а – Х250: б – х420.’
n
Періодонт
Періодонт n(periodontium) – щільна сполучна тканина, nщо забезпечує фіксацію зуба у альвеолі верхньої або нижньої щелепи. Тому nперіодонт називають ще зубною зв’язкою. Окрім фіксації зуба, періодонт забезпечує умови для перебудови кістки у nпроцесі прорізування та функціонування зубів, nпропріо- та барорецепцію, живлення пародонту, створює передумови для nпрорізування зубів.
Періодонт nпобудований з товстих пучків колагенових волокон, ніж якими залягають прошарки nпухкої сполучної тканини з судинами і нервами. З nодного боку волокна зубної зв’язки вростають у цемент кореня зуба, з протилежного – в окістя nзубної альвеоли. Пучки колагенових волокон періодонту мають дещо скошений напрям від поверхні зубної nальвеоли до верхівки кореня зуба. При цьому завдяки S-подібній конфігурації волокнистих пучків періодонту зуб nзнаходиться ніби у підвішеному стані, що послаблює nдію на нього механічних навантажень при жуванні. Ділянки прикріплення волокон nперіодонту як до цементу, так і окістя nзубної альвеоли, перебувають у стані постійної перебудови: зони резорбції чергуються тут із зонами аппозиції. Це nремоделювання, що здійснюється за участю остеокластів і остеобластів, свідчить про постійну зміну nположення зуба у процесі життя людини і служить гістофізіологічним підґрунтям ортодонтичного лікування (виправлення nаномалій положення зубів).
У ділянці шийки nзуба періодонт формує циркулярну зубну зв’язку. Частина колагенових волокон nперіодонту, що мають радіальний напрям і з одного боку вплітаються в окістя nзубної альвеоли, а з протилежного – у nцемент кореня зуба, мають назву проривних (Шарпеєвих) волокон. Окрім типових колагенових волокон, у періодонті зустрічаються nтакож ретикулярні, еластичні і окситаланові волокна. Ретикулярн і волокна лежать між пучками nколагенових волокон і повторюють їхній напрям. Еластичних волокон у nперіодонті небагато, переважно вони зв’язані зі стінками кровоносних судин.
Окситаланові nволокна описані порівняно недавно у пришийковій та біляверхівковій ділянках періодонту. Свою назву вони отримали через nвисоку стійкість до дії кислот. За амінокислотним складом та структурою nокситаланові волокна близькі до незрілих еластичних, їхній напрям загалом nзбігається з напрямом колагенових nволокон. Навколо верхівки кореня зуба окситаланові волокна формують сітку. Частина окситаланових волокон зв’язана з nадвентицією кровоносних судин. Встановлено, що з підвищенням функціонального навантаження на зуб кількість окситаланових nволокон у періодонті зростає.
У nпроміжках між компактними пучками колагенових волокон періодонту лежать nпронизані кровоносними та nлімфатичними капілярами прошарки пухкої сполучної тканини. Клітинні елементи сполучної тканини періодонту різноманітні: nфібробласти, тканинні базофіли, плазмоцити, остеобласти, остеокласти. Вважають, що фібробласти nперіодонту мають здатність рухатися, залишаючи за собою слід у вигляді свіжостворених колагенових волокон. Деякі nфібробласти виконують також функцію резорбції колагенових фібрил, забезпечуючи nцим ремоделювання зубної зв’язки.
У nпухкій сполучній тканині періодонту зустрічаються скупчення епітеліальних nклітин, що мають назву епітеліальних nзалишків (острівців) Малассе. Вони є залишками епітеліальної піхви Гертвіґа nзубного емалевого органа, що служить матрицею для формування кореня зуба у nпроцесі одонтогенезу. У періодонті, крім nтого, можна виявити дистопічні скупчення цементу – так звані цементиклі: як nгомогенні, без певної структури, так nі структуровані, що мають ядро з нашаруваннями цементу навколо нього.
Герметизм nперюдонту забезпечується щільним сполученням багатошарового плоского епітелію nдна ясенноїщілини з кутикулою емалі nшийки зуба (див. розділ “Ясна”). Порушення цілості зубо-ясенного nсполучення може спричинитися до nінфекування періодонту і розвитку запального процесу у ньому (періодонтит), nатакож інших навколозубних тканинах (пародошит).
Схема nвзаємозв’язку зуба і навколозубних тканин (пародонту): а – періодонт, ясна, nкісткова тканина альвеолярних nвідростків; б – епітеліальне прикріплення та орієнтація пучків колагенових nволокон між поверхнею цементу шийки зуба та окістям альвеолярного гребеня у nділянці зубо-ясенного з’єднання.
Мікроморфологія nперіодонту кореня зуба
Мікроморфологія періодонту серединної частини nкореня зуба: а – моляр собаки, х 170; б – різець щура, що знаходиться у стані nпостійної фізіологічної регенерації, х 480. Декальциновані зрізи, забарвлення nгематоксиліном і еозином.
Структура проривних волокон періодонту: а – nдекальциновании зріз ділянки контакту періодонту з окістям альвеолярних nвідростків, х 600; б – електронна мікрофотографія ділянки вростання Шарпеєвих nволокон у цемент кореня зуба, х 4 500.
Схема пошкодження цементу зуба у процесі nутворення зубної кишені і розвитку різних форм пародонтопатій: а – клінічно nнормальний пародонт з незначною лімфоцитарною Інфільтрацією; б – хронічне nзапалення ясен; в – дифузна лімфоцитарна інфільтрація, прогресуючий nмаргінальний періодонтит; г – дистрофічна пародонтопатія (пародонтоз); д – nзмішана пародонтопатія (пародонтит з вираженим запаленням).
Вікові особливості та реакція тканин nзуба на пошкодження
З nвіком, по мірі функціонування зубів, на їхній жувальній поверхні частково nстираються емаль і дентин, а також nзмінюється хімізм тканин. Так, у складі емалі, дентину та цементу зменшується nвміст органічних компонентів і зростає вміст неорганічних. На корені зуба наростає кількість цементу. Пульпа внаслідок nпогіршення трофіки частково атрофується.
Реакція nрізних тканин зуба на пошкодження неоднакова. Пошкоджена емаль, внаслідок nвідсутності енамелобластів, не відновлюється. nДентин і пульпа реагують на пошкодження шляхом проліферації предентинобластів і перетворення їх nу дентинобласти, посиленням синтетичної активності останніх. У результаті nцього з боку пульпи в ділянці, протилежній місцю ушкодження, нашаровується nвторинний дентин.
Інкрементальні лінії дентину
n
Схема фізіологічного стирання зубів людини: а n- різець на стадії завершення прорізування; б n- різець з частково стертою емаллю; в – різець зі стертими емаллю і дентином, nвіковими нашаруваннями цементу і nвторинного дентину.
Сагітальний зрiз ікла людини з частково стертою верхівкою коронки,
напівсхематично. х n7. n
Зубна nальвеола
Ділянки nверхньої і нижньої щелеп, у яких розміщені корені зубів, мають назву nальвеолярних частин. У складі кожної nальвеолярної частини розрізняють дві стінки: зовнішню – губну або щічну, і nвнутрішню – ротову або язикову. nПростір між зовнішньою та внутрішньою стінками альвеолярної частини розділений поперечними кістковими перегородками на ряд nямочок – зубних альвеол (alveoli ndentales), комірок, у яких містяться корені зубів.
Кісткові nперегородки, що відокремлюють зубні альвеоли одну від одної, мають назву міжзубних nперегородок. Альвеоли багатокореневих зубів, nокрім того, містять міжкореневі кісткові перегородки, які ділять альвеолу на окремі комірки для кожного nз розгалужень кореня. Міжкореневі перегородки нижчі від міжальвеолярних і nвідходять від дна відповідних альвеол. Краї альвеолярних відростків і міжальве-олярні перегородки закінчуються трохи нижче nвід шийки зуба, тому глибина зубної альвеоли дещо менша від довжини кореня nзуба. Вище від краю альвеол шийку зуба в нормі охоплює край ясен (див. розділ “Ясна”).
Зовнішню nта внутрішню поверхню кожної альвеолярної частини вкриває кортикальна пластинка nкомпактної кістки, яка через край nальвеолярної частини (гребеня) продовжується у стінку зубної альвеоли. Тонка nстінка останньої утворена компактно укладеними кістковими nпластинками і пронизана великою кількістю проривних Шарпеєвих волоюн. Стінка nзубної альвеоли містить численні дрібні отвори, через які до періодонту nпроходять судини і нерви. Проміжки nміж кортикальними пластинками стінки зубної альвеоли та поверхні альвеолярної nчастини щелепи заповнені губчастою кістковою тканиною, з якої також утворені nміжальвеолярні та міжкореневі перегородки.
Кортикальна nпластинка побудована з поздовжніх кісткових пластинок і остеонів (гаверсових nсистем), що мають вертикальний напрям. nНа поверхні кортикальних пластинок альвеолярних відростків, а також зубних альвеол можна виявити ділянки nгрубоволокнистої кістки. Губчаста кістка верхньої та нижньої щелеп утворена анастомозуючою системою кісткових nтрабекул, проміжки між якими у дітей виповнені червоним кістковим мозком, у дорослих їх заповняє жовтий nкістковий мозок. У ділянці передніх зубів губчастої кістки дуже мало, тоді як альвеоли молярів оточені nширокими прошарками губчастої кісткової тканини. Трабекули губчастої кістки, nякі прилягають до бічних стінок альвеол, орієнтовані переважно у nгоризонтальному напрямі. Біля дна альвеол вони набувають вертикальної nорієнтації. Таке просторове розміщення кісткових трабекул сприяє передачі навантаження з періодонту не nлише на стінку зубної альвеоли, але й на кортикальні пластинки альвеолярних частин верхньої та нижньої nщелепи.
У nпроцесі життєдіяльності, по мірі функціонування зубощелепної системи, nвідбувається постійна фізіологічна перебудова nпідтримуючого апарата зуба – періодонту, цементу, стінки зубної альвеоли. При nцьому в місцях підвищеного nтиску кісткова тканина резорбується остеоюіастами; активація остеобластів у nмісцях натягу волокон періодонту nпризводить до відкладання на поверхні стінки зубної альвеоли грубоволокнистої nкісткової тканини. Ці зміни, викликані певними nпереміщеннями зуба під дією вектора сили навколо так званої осі обертання зуба, nщо локалізується між середньою і апікальтюю третиною кореня зуба, лежать в nоснові орто-донтичного лікування зубощелепних аномалій. Захворювання пародошу, nрівно ж як і відсутність функціональної nоклюзії зуба з його нормальним опонентом, як правило, призводять до резорбції nальвеолярної кістки.
Схема nвзаємозв’язку зубів альвеолярної частини нижньої щелепи людини: nа-сагітальний зріз нижньої щелепи з однокореневим медіальним різцем; б- зубні nальвеоли багато кореневих зубів.
Ясна
Ясна n(gingivae) – ділянка слизової оболонки nротової порожнини, яка вкриває альвеолярні частини nверхньої та нижньої щелепи і є фрагментом так званої жувальної слизової оболонки. У яснах розрізняють прикріплену та nвільну частини, які розмежовує ясенна борозна. Вільна частина закінчується nясенним краєм. Вона облягає шийкову частину nкоронки зуба, відмежовуючись від неї ясенною щілиною. Прикріплена частина ясен nзрощена з окістям альвеолярних відростків і шийкою nзуба. Та частина ясен, що виповнює проміжки між сусідніми зубами, має назву міжзубного ясенного сосочка.
Ясна nвкриті багатошаровим плоским епітелієм з ознаками зроговіння чи паракератозу. Для епітеліоцитів цієї ділянки характерний nпідвищений вміст глікогену, а також висока насиченість міжклітинними nдесмосомними контактами. Власна пластинка слизової оболонки ясен утворює високі вузькі вростання в nепітелій, так звані сполучнотканинні сосочки, nякі зміцнюють контакт між сполучною тканиною і епітелієм, а також, за рахунок багатої васкуляризації, покращують трофіку nостаннього.
Міцність nконтакту між епітелієм і сполучною тканиною забезпечується специфікою будови nбазальної мембрани. Остання містить побудовані з колагену VII типу короткі якірні волокна, які зв’язані з nутвореними колагеном IV типу якірними nпластинками сполучної тканини. Результатом nтакого зв’язку є складно організована сітка взаємно переплетених волокон, що має високу стійкість до дії механічних nнавантажень. Глибокий шар власної пластинки слизової оболонки ясен переходить в періост nкортикальної пластинки альвеолярних відростків. Оскільки пухка сполучна тканина ясен розвинута слабо, слизова оболонка nцієї ділянки ротової порожнини нерухомо зрощена з окістям альвеолярних частин nверхньої та нижньої щелеп.
На n1-
При nвідкладанні у ясенній щілині солей та дії бактеріальних токсинів епітеліальне nприкріплення дна ясенної щілини може руйнуватися. При цьому порушується nгерметизм періодонту і створюються передумови для проникнення у nнавколокореневий простір зубної альвеоли nмікроорганізмів і розвитку запалення навколозубних тканин (пародонтит).
Мікроморфологія nясен і ділянки зубо-ясенного з’єднання: а – схема взаємозв’язку зуба і навколо nзубних структур; б – окреслина прямокутником ділянка
|
|
n
Рис. Міжзубний nясенний сосочок і структура пародонту: а – схема міжзубних ясенних сосочків nдвох суміжних зубних альвеол з розміщеними в них коренями зубів і пучками nволокон періодонту; б – міжзубний ясенний nсосочок 14-річного підлітка. Декальцинований зріз, забарвлення гематоксиліном і nеозином; в – міжзубний пародонт 23-річного чоловіка. Справа – прикріплення nепітелію до цементу зуба, зліва – нормальне nепітеліальне прикріплення на межі емалево-цементного з’єднання.
