Вікові анатомо-фізіологічні особливості системи травлення у дітей. Семіотика уражень органів травлення та основних захворювань

Вікові nанатомо-фізіологічні особливості системи травлення у дітей. Семіотика уражень nорганів травлення та основних захворювань (гастрит, виразкова хвороба, nхолецистит, дискінезія жовчних шляхів та ін.)у дітей. Синдром n«гострого живота».

                                   План лекції

1.     Анатомо-фізіологічні nособливості ротової порожнини у новонароджених дітей.

2.     Особливості nгортані у дітей.

3.     Стравохід: nособливості будови і функціонування.

4.     Характеристика nморфологічних та фізіологічних особливостей шлунка в дитячому віці.

5.     Анатомо-фізіологічні nособливості кишківника у дітей.

6.     Представники і nзначення нормальної мікрофлори кишківника.

7.     Анатомо-фізіологічні nособливості печінки та жовчовивідних шляхів у дітей.

8.     Семіотика nуражень органів травлення та основних захворювань (гастрит, виразкова хвороба, nхолецистит, дискінезія жовчних шляхів та ін.) у nдітей.

9.     Синдром n«гострого живота».

 

Велика поширеність захворювань органів травлення серед дітей потребує nвдосконалення шляхів попередження їх виникнення. Знання анатомо-фізіологічних nособливостей травної системи дають можливість організувати раціональний nхарчовий режим та догляд за дитиною. Розпізнавання основних симптомів ураження nзабезпечує ранню діагностику патології травного каналу та дозволяє вибрати nоптимальний діагностичний алгоритм.

Захворювання органів травлення найбільш часто діагностуються у дітей nдошкільного і шкільного віку. У 70 % дітей 7-14 років з хронічним гастритом і гастродуоденітом захворювання починається в дошкільному nвіці, але діагностується пізніше. При цьому захворювання набувають рецидивуючого перебігу, ускладнюються станами, що nзагрожують здоров’ю.

Ротова порожнина. Слизова оболонка рота відносно суха, так як у новонароджених nспостерігається незначне виділення слини, багата на кровоносні судини. Епітелій nслизової оболонки дуже ніжний, тому слизова досить уразлива і легко nтравмується. Реакція слини новонароджених слабокисла, nтому зрозуміле легке інфікування слизової ротової порожинини nCandida albicans з nрозвитком пліснявки, та часте виникнення стоматиту. Слинні залози до моменту nнародження не зовсім розвинуті і слабо функціонують, хоча в слині міститься nдостатня кількість птиаліну (звичайно на рідку їжу nслина не утворюється, але на молоко виділяється). Весь комплекс слини направлений nна зменшення поверхневого натягу молока, тому навіть невелика її кількість nсприяє швидкому перетравленню. В 4-6 місяців у дітей грудного віку відмічається nпосилення слинотечі, що може пояснюватись декількома причинами:

–                     nподразнення трійчастого нерву зубами, що починають прорізуватися;

–                     nвведення до раціону прикормів;

–                     nнездатність дітей ковтати слину.

У плода смоктальний рефлекс формується рано, його ознаки відмічаються у nплода 13 тижнів. До 21-24 тижня смоктальний рефлекс набуває характер цілісної nскоординованої реакції. Ковтальний рефлекс у плода розвивається пізніше. Тільки nдо 7 місяця гестації він формується повністю. У глибоконедоношених дітей немає ковтального і смоктального nрефлексів, особливо у дітей, що народилися до 34 тижнів вагітності. Фактори, що nсприяють акту смоктання у новонароджених, наступні:

–                     nротова порожнина відносно мала;

–                     nпіднебіння сплощене;

–                     nширокий язик, який має відносно більші, ніж у дорослих, розміри;

–                     nжувальні м’язи і м’язи губ гарно розвинуті;

–                     nжирові грудочки Біша, які складаються з твердих nжирних кислот – пальмітинової і стеаринової, що надають щокам пружності навіть nпри сильному виснаженні дитини;

–                     nдублікатура слизової оболонки на яснах;

–                     nвидима частина слизової губ має поперечну складчастість у вигляді маленьких nподушок, що розташовані поперечно до довжини губ.

Стравохід

До народження стравохід в основному сформований. Довжина стравоходу у nновонароджених приблизно 10-12 см. Топографічно він nпочинається на 2 тіла хребців вище, ніж у дорослих (новонароджені – на рівні nІІІ-IV шийних хребців, до 2-х років – IV-V, в 12 років – VI-VII шийні хребці). nЦе забезпечує умови майже для одночасного ковтання і дихання.

Слизова оболонка суха і ніжна, залози майже не функціонують. Еластичні nволокна і м’язовий шар розвинені слабо. Слизова оболонка має гарно виражену складчатість, що приводить до повного змикання його стінок nв стані спокою. Поза актом ковтання перехід глотки в стравохід закритий.

Інервація стравоходу відбувається нервовими утворами, які знаходяться на ранній nстадії розвитку. Перистальтика стравоходу не сформована, він може пропускати nлише рідку їжу (молоко). Відсутність щільного охоплення стравоходу ніжками nдіафрагми як у доношених, так і у недоношених дітей сприяє частим зригуванням.

Шлунок

У дітей раннього віку шлунок не має певної форми. Вона змінюється залежно nвід наповнення і характеру харчування. Тіло шлунка розвинене слабко, воно nстановить 1/4 його довжини, тоді як у дорослих – 2/3. Протягом 1-го року життя nвідбувається інтенсивний ріст тіла і пілоричного відділу шлунка. Розташований nбільш горизонтально, ніж у дорослих (в лівому підребер’ї, його кардіальна частина фіксована зліва від Х грудного хребця, nпілорична – приблизно посередині відстані між пупком і мечовидним відростком nдесь на рівні XII грудного хребця). Тільки наприкінці 1-го року життя він nнабуває вертикального положення.

Моторна діяльність шлунка новонароджених відрізняється низьким ритмом і nшвидкістю хвиль скорочень. Перистальтика в’яла, швидкість скорочень nперистальтики 2-4 в 1 хв. Моторна періодика шлунку у новонароджених натще nвідсутня. Спостерігаються лише слабкі безперервні скорочення шлунку. У дітей nгрудного віку можливе підвищення тонусу мускулатури шлунка в пілоричному nвідділі, максимальним проявом якого є пілороспазм. nПри грудному вигодовуванні шлунок звільняється від їжі через 2-3 години, при nхарчуванні коров’ячим молоком – через 3-4 години. М’язова оболонка розвинена nслабо і нерівномірно. Значно слабше розвинута в кардіальному nвідділі, сильніше – в пілоричному. Еластична тканина шлунка у грудних дітей nтакож виражена недостатньо. Слизова товста, має багату васкуляризацію, nале кількість келихоподібних (“пепсиногенних”) клітин nна одиницю поверхні у дітей до 2-х років значно менша, ніж у дітей старшого nвіку і дорослих. Не повністю диференційовані інші клітини (головні, обкладні, додаткові) слизової оболонки. Вважають, що nгістологічна диференціація шлунка триває до кінця 2-го року.

Розрізняють анатомічну і фізіологічну ємкість шлунка. При визначенні nфізіологічної ємкості дитину зважують до і після їжі, анатомічної ємкості – при nбезпосередніх вимірюваннях у випадку видалення шлунку або на секції.

 

n

Вік	Анатомічна ємкість шлунка	Фізіологічна ємкість шлунка
Новонароджені 2 тижні 1 рік 3 роки	30 – 35 мл 90 мл 250 – 300 мл 575 – 680 мл	7 мл 80 мл 250 мл 400 – 600 мл

 

Схильність до зригувань – одна із характерних рис новонароджених і дітей nперших місяців життя. Це обумовлено певними особливостями будови верхніх nвідділів травного тракту у цьому віці:

–                     nстравохід не охоплюється щільно ніжками діафрагми;

–                     nслабість кардіального сфінктеру при гарно nрозвиненому пілоричному;

–                     nгоризонтальне розташування шлунка і форма його у вигляді “мішка”;

–                     nвисокий тиск в черевній порожині;

–                     nгоризонтальне положення дитини;

–                     nвеликий об’єм харчування (добовий об’єм їжі складає 1/5 від маси тіла nдитини).

У здорових новонароджених зригування може виникнути внаслідок 2 причин: nперегодовування та аерофагії.

Ферментний склад шлункового соку не відрізняється від такого у дорослих. nАле на 1-му році життя протеолітична активність шлункового соку низька. nАктивність пепсину на 30-50 % нижче, ніж у дорослих: новонароджені – 2-16 од, nстарший вік – 16-32 од. Причина цього – мала кількість клітин, що виробляють nпепсин та лужна реакція шлункового соку. Протягом 1-го року життя протеолітична nактивність шлункового соку зростає в 3 рази, а у дорослих вона в 2 рази вища, nніж у дітей 2-го року життя.

Загальна кислотність на 1-му році життя в 2,5-3 рази нижче, ніж у дорослих nі дорівнює 20-40. Вільна соляна кислота визначається при природному nвигодовуванні через 1-1,5 години, при штучному – через 2,5-3 години після nгодування, тобто кислотність шлунка залежить від характеру і режиму nвигодовування.

Шлункова nсекреція

 

n

Вік	Загальна кислотність, титр. од.	Вільна кислотність, титр. од.
1-2 місяці 12 місяців 4 – 7 роки 8 – 12 років	3,6 – 10 12 – 21 30-36 40-60	0,8-4,5 6-10 10-15 15-20

 

Підшлункова залоза

У доношених новонароджених маса підшлункової залози 2-4 г, у недоношених – n1 – 1,5 г. Вона розташована глибоко в черевній порожині nна рівні Х грудного хребця, довжина її 5-6 см. Найбільш інтенсивно залоза росте nв перші 3 роки і в пубертатному періоді. Дольки залози гарно розвинуті, між nними видно розвинуті острівці Лангерганса.

У новонароджених nзнижена активність гранулоцитів ацинусів підшлункової nзалози до стимуляторів секреції. В перший день після народження секреція nамілази і ліпази майже не збільшується, дещо зростає секреція трипсиногену.

Печінка

Печінка із системою протоків і жовчний nміхур розвиваються на 4-му тижні внутрішньоутробного розвитку. До народження nпечінка є одним із найбільших органів. Її маса складає 4,38 % від маси тіла. nЛіва доля при народженні більша, що пояснюється особливістю її кровопостачання. nВ постнатальному періоді печінка продовжує рости, але швидкість збільшення її nмаси відстає від маси тіла. Печінка плода і новонародженого є активним nкровотворним і імунним органом, про що свідчить дуже високий вміст гематопоетичних клітин – попередників, але після народження nвони швидко зникають. При патологічних станах (важкі інфекції, анемії) nвідновлюються екстрамедулярні вогнища кровотворення в nпечінці.

Паренхіма печінки малодиференційована, дольчаста будова виявляється лише до кінця 1-го року. nПечінка повнокровна, швидко збільшується при інфекціях, легко перероджується nпід дією неблагоприємних факторів.

Жовчний міхур у новонароджених, як правило, nсхований під печінкою, що утруднює його пальпацію. Він має різноманітну форму: nциліндричну, грушевидну, веретеноподібну, S – подібну. nОстання пов’язана, в основному, із незвичним положенням печінкової артерії. nРозміри – варіабельні. Дно жовчного міхура покрите з усіх сторін очеревиною, а nтіло і шийка – лише з 3-х сторін (з боків і знизу).

Жовчовиділення відмічається вже в 3 – місячного плода, але жовчоутворення в ранньому віці ще недосконале. Жовч nвідносно мало містить жовчних кислот. Характерною особливістю жовчі дитини є nпереважання таурохолевої кислоти над глікохолевою, так як таурохолева nкислота посилює бактерицидний ефект жовчі і прискорює виділення панкреатичного nсоку. В перший тиждень життя новонародженого спостерігається транзиторна жовтяниця, причиною якої є ферментативна nнедостатність печінки (глюкоронілтрансферази).

Кишківник

Дванадцятипала кишка: розташована nна рівні І поперекового хребця і має округлу форму. До 12 років вона nзнаходиться на рівні ІІІ-IV поперекових хребців. У дітей раннього віку вона nдосить рухома, але до 7 років навколо неї з’являється жирова тканина, яка nфіксує кишку.

Тонкий кишківник: має непостійне розташування, яке залежить від ступеня його наповнення, nположення тіла, тонусу кишок і м’язів черевної стінки. В порівнянні з дорослими nвін має відносно більшу довжину, а петлі його лежать більш компактно за рахунок nвідносно великої печінки і недорозвитку малого тазу. Після 1-го року життя по nмірі розвитку малого тазу розташування петель тонкого кишківника nстає більш постійним. В тонокому кишківнику nгрудної дитини міститься відносно багато газів, кількість яких поступово nзменшується і вони зникають до 7 років (у дорослих в нормі газів в тонкому кишківнику немає). М’язовий шар пухко зв’язаний із nпідслизовим, що в поєднанні з вираженою перистальтикою кишківника nможе зумовити інвагінацію.

Тонкий кишківник лежить інтраперитонеально, nслабо фіксується довгою брижею до задньої стінки черевної порожнини. Спереду nтонка кишка покрита великим сальником. Мускулатура кишківника nрозвинута слабо, особливо у недоношених дітей, тому при метеоризмі він легко n“роздувається”. Кишківник у дітей відносно довше, ніж nу дорослих. Абсолютна довжина коливається в широких індивідуальних межах. nСлизова оболонка має високу проникність, вона тонка і ніжна, ворсинок менше n(7-12 на 1 мм), ніж у дорослих. На дні крипт в більшій кількості, ніж у nдорослих, зустрічаються ентероцити, що виділяють травні nферменти. Ферментативна здатність тонкої кишки висока.

До інших особливостей тонкого кишківника у дітей nгрудного і раннього віку відносяться:

–                     nзначна проникність кишкового епітелію;

–                     nслабкий розвиток м’язового шару та еластичних волокон кишкової стінки;

–                     nніжність слизової оболонки і великий вміст в ній кровоносних судин (об’єм nкрові в мезентеріальному ложі приблизно 10-30% від nусього об’єму);

–                     nгарний розвиток ворсинок і складок слизової оболонки;

–                     nбрижа у новонароджених довга, тонка і значно збільшується в довжину на 1-му nроці життя;

–                     nлімфа, що відходить від тонкої кишки, не проходить через печінку, тому nпродукти всмоктування разом з лімфою через грудний протік попадають nбезпосередньо в циркулюючу кров.

У недоношених:

–                     nзнижена перистальтика, що легко приводить до вздуття nі перерозтягнення кишківника;

–                     nзниження активності лактази (транзиторний стан, nтак як з початком ентерального годування відбувається nїї підвищення);

–                     nнизьке всмоктування жирів через знижену продукцію жовчних кислот і nемульгування;

–                     nоскільки перистальтика кишківника більш слабка і nв’яла, то відмічається схильність до закрепів.

Товстий кишківник у nновонароджених варіабельний за формою, розмірами і положенням. Найбільш nрозвинутим відділом є сигмовидна кишка, nяка характеризується великою довжиною, звивистістю і вираженою рухомістю через nдовгу очеревину. Апендикс іноді є безпосереднім продовженням сліпої кишки, так nяк має достатньо широкий вхід, що сприяє гарній евакуації його вмісту.

Клубова кишка закінчується ілеоцекальним nклапаном. У дітей раннього віку відмічається відносна його слабкість, у зв’язку nз чим вміст сліпої кишки, найбільш багатий бактеріальною флорою, може nзакидатися в клубову кишку. У дітей старшого віку такий стан рахується nпатологічним.

Сліпа кишка розташована тим вище, чим nмолодша дитина. У новонароджених вона знаходиться безпосередньо під печінкою. У nновонароджених немає сальникових відростків, tenia nободової кишки ледь помітні, гаустри відсутні до n6-місячного віку. Анатомічна будова товстої кишки після 3-4-річного віку така nж, як у дорослих.

Пряма кишка відносно довга і при наповненні nможе займати малий таз. У новонароджених ампула прямої кишки не сформована, nжирова клітковина не розвинута, внаслідок чого ампула погано фіксована. Через nгарно розвинений підслизовий шар та слабку фіксацію слизового може у дітей nраннього віку спостерігатися випадіння слизової прямої кишки.

Меконій – густа в’язка маса темно-зеленого кольору, виділяється в перші 1-2 дні nжиття. Він складається з жовчі, епітеліальних клітин, слизу, ферментів, nнавколоплідних вод.

Далі випорожнення стають більш частими, негомогенними як по консистенції n(грудочки, слиз, рідка частина), так і по забарвленню (ділянки темно-зеленого nкольору чергуються з зеленкуватими, жовтими, білими), більш водянистими. При nмікроскопії виявляють слиз, лейкоцити (20-30 в полі зору), жирні кислоти. Такий nстілець називають перехідним, він спостерігається з 3-4 до 7-8 дня.

Нормальна nмікрофлора товстого кишківника

Мікрофлора травного тракту виконує важливі фізіологічні та імунологічні nфункції в організмі. Її склад регулюється антимікробними чинниками, nвзаємовідносинами окремих видів мікроорганізмів, будовою відділів травного nканалу та їх слизової оболонки, наявністю поживних речовин, об’ємом та рН травних секретів, перистальтикою. Певний вплив на склад nфлори справляє вік, харчування дитини, пора року, емоційний стан. В нормі на n200 м² міститься 10бактеріальних клітин, серед яких розрізняють анаеробні nі факультативно анаеробні мікроорганізми. Основною функцією нормальної nмікрофлори кишківника є перешкоджання розмноженню nпатогенної, гнильної і газоутворюючої флори. Крім nтого, вони сприяють ферментативному перетравленню харчових інгредієнтів, nстимулюють перистальтику кишківника, стимулюють nевакуацію кишкового вмісту, впливають на всмоктування води, сприяють nрозщепленню целюлози, трансформації білірубіну в стеркобілін nі уробілін, виконують вітаміноутворюючу функцію.

 

Склад мікрофлори товстого кишківника

 

n

Назва мікроорганізму	Вік і вид вигодовування
	1-9 міс., природнє	1-9 міс., змішане	1-18 міс., штучне	Старші 18 міс. і дорослі
Біфідобактерії	10	10	10	10– 10
Е.coli	10- 10	10- 10	10	10– 10
Ентеробактер лактозонегативний	0	1,3 – 2,0 · 10	6,0 – 6,5 · 10	До 10
Ентерококи	4 – 4,6 · 10	2 · 10	6 · 10	До 10
Стафілококи	3 · 10³	2 · 10	5 · 10	До 10
Протеї	60 – 70 в г	2 · 10	3 · 10	До 10
Гриби роду Candida	1 – 2 · 10	4 – 5 · 10²	4 – 5 · 10³	До 10

 

У разі nпорушення сталості нормального біоценозу в здоровому організмі відбувається nшвидке її відновлення шляхом саморегуляції.

 

Обстеження nорганів травлення

Обстеження nпочинають зі збору скарг у дитини чи nїї батьків, або ж особи, яка доглядає за дитиною, з уточненням часу їх nвиникнення, послідовності, динаміки розвитку та тривалості. Збирають харчовий анамнез, анамнез nзахворювання, життя, спадковий.

Огляд здійснюють в nположенні дитини стоячи або лежачи. При огляді визначають:

·        nПоложення дитини (активне, пасивне при профузних nкровотечах, вимушене при гострому апендициті, гострому панкреатиті, перфоративній виразці шлунка)

·        nСтан шкіри: сухість, блідість (геморагічний nгастрит, перитоніт), жовтушність (вірусний гепатит, nатрезія жовчних шляхів), ушкодження, телеангіоектазії.

·        nСтан язика: білі нашарування при пліснявці, жовтуваті – при захворюваннях nпечінки та жовчовивідних шляхів, наявність відбитків зубів на бокових nповерхнях, атрофії сосочків язика при В12-авітамінозі.

·        nФорму живота в горизонтальному й вертикальному положеннях. Збільшення nрозмірів вказує на наявність гепатоспленомегалії, nасциту, метеоризму, хвороби Гіршпрунга, пухлини, nкісти черевної порожнини. Запалий живіт характерний для дизентерії, пілоростенозу, профузних nпроносів, може вказувати на голодування дитини.

·        nПортальна гіпертензія проявляється розширенням венозної сітки на передній nчеревній стінці

·        nУчасть м’язів передньої черевної стінки в акті дихання не прослідковується nза умови розвитку перитоніту.

·        nСиметричність живота може порушуватись при збільшенні печінки, селезінки, nпухлинному процесі.

·        nСтан анального отвору, який зіяє при дизентерії.

·        nОгляд калу спрямований на виявлення змін консистенції, кількості, кольору, nзапаху, домі шків слизу і крові.

Під час пальпації живота визначають

·        nболючість різної локалізації. Так, при хворобах шлунка і дванадцятипалої nкишки болючість визначається в епігастрії, nпідшлункової залози –в лівому підребер’ї. Виявлення болючості в правому nпідребер’ї свідчить про патологію печінки та жовчних шляхів, навколо пупка-у nдітей дошкільного віку при будь-якій патології, а правій здухвинній ділянці-при nапендициті та гінекологічній патології у дівчаток, в лівій здухвинній ділянці nта внизу живота – ознака ураження сечо-статевої nсистеми.

·        nНапруження м’язів передньої черевної стінки буває розлитого характеру при nперитоніті, локального – при перфоративній виразці nшлунка, гострому апендициті.

·        nЗбільшення розмірів та зміна консистенції печінки вказує на патологію гепато-біліарної зони (гепатит, цироз, пухлини) та інших nсистем, які супроводжуються застоєм у великому колі кровообігу (сепсис, лейкоз, nсерцева недостатність, цукровий діабет).

·        nЗбільшення розмірів селезінки визначається при патології травної системи n(гепатит, цироз, портальна гіпертензія) та захворюваннях системи крові n(гемолітичній анемії, лейкозах).

Перкуторно над всією nповерхнею живота у здорових дітей визначається тимпанічний відтінок звуку, nоднак підвищена його вираженість вказує на наявність nметеоризму. Тупість над боковими поверхнями живота при перкусії в nгоризонтальному положенні виникає при асциті, в ілеоцекальній nділянці – при збільшенні мезентеріальних лімфовузлів. n

Аускультація поверхні живота у здорових дітей виявляє «кишкові шуми». Вони посилюються nпри гострому запаленні слизових оболонок кишківника n(ентерит, коліт), при інвагінації. Зникнення шумів над всією поверхнею живота nвказує на атонію кишківника при його парезі, nперитоніті.

Лабораторні nта інструментальні методи дослідження

1.     Біохімічний аналіз крові виявляє nпатологію гепатобіліарної зони. При цьому розрізняють nнаступні біохімічні синдроми при хронічних захворюваннях печінки (А.С.Логінов, Ю.Е.Блок, 1987)

 

n

Синдром

Зміни біохімічних показників сироватки крові

Цитоліз     Холестаз     Поліклональна гамапатія   Білково-синтетична недостатність   Печінкова гіперазотемія

Підвищуються рівень АсТ, АлАТ, ГДГ, заліза, ЛДГ, вітаміну В12 (гепатит).   Зростає рівень кон’югованого білірубіну, ЛФ, холестерину, лейцинамінопептидази, 5-нуклеотидази (холецистохолангіт)   Зростає рівень загального білка, глобулінів, Іg A, IgG, осадкові колоїдні проби позитивні   Знижується рівень альбумінів, протромбінового індексу, холінестерази, холестерину (гепатит, цироз).     Підвищення рівня аміаку, загального амінного азоту, фенолів, індикану, ароматичних амінокислот (фенілаланіну тирозину, триптофану)

 

2.     Копрограма характеризує nстан ферментної системи певних відділів ШКТ.

Копрологічні синдроми:

 

1.     Оральний n(неперетравлені залишки їжі).

Причини: непережована їжа, прискорене проходження nчерез кишечник.

2.     Гастрогенний (неперетравлені м’язові волокна, сполучна тканина).

Причини: секреторна недостатність шлунка і підшлункової залози.

3.     Пілородуоденальний (незмінені м’язові волокна, сполучна тканина, рослинна клітковина).

Причини: виражена функціональна недостатність шлунка, підшлункової залози.

4.     Секреторна nнедостатність підшлункової залози (випорожнення рідкі, об’ємні, жовто-сірого nкольору, мазеподібні, є нейтральні жири, м’язові волокна.

5.     Недостатність nжовчовиділення (сірого кольору, багато жирних кислот, від’ємна реакція на стеркобілін).

Причини: холецистохолангіт, аномалії розвитку nШКТ.

6. Ентеральний (рідкий, гомогенний, жовтого nкольору, лейкоцити, епітеліальні клітини, кристали жирних кислот, розчинні nбілки).

Причини: ентерит.

7.     Ілеоцекальний (зі слизом, nпінисті, кислий запах, неперетравлена целюлоза, крохмальні зерна, йодофільна флора).

Причини: ентероколіт.

8.     Колітний (зі слизом, іноді щільної nконсистенції („овечий кал”), є лейкоцити, кров, nепітеліальні клітини).

Причини: коліт.

 

3.     Аналіз калу на приховану кров позитивний при nвиразковій хворобі шлунка, дванадцятипалої кишки, при геморагічному nдіатезі, ентероколіті.

4.     Бактеріологічне дослідження калу проводять з nметою ідентифікації збудника та визначення чутливості його до антимікробних nзасобів.

5.     Аналіз калу на дисбактеріоз дозволяє nвизначити глибину дисбактеріозу та переважання певних представників флори.

6.     Аналіз калу на яйця глистів визначає вид nгельмінтів.

7.     рН-метрія шлункового вмісту дозволяє вивчити кислотоутворюючу функцію шлунка.

8.     Визначення діастази сечі, амілази в крові проводять з метою встановлення секреторної активності підшлункової залози. nПідвищення цих показників спостерігається при диспанкреатизмі, nзниження –при хронічному панкреатиті, нефриті.

9.     Визначення уробіліну в сечі має nдіагностичне значення при патології печінки: цироз, продромальний період гапатиту, з’являється при сепсисі, атрезії жовчних шляхів.

10. Ультразвукове дослідження органів черевної порожнини допомагає візуалізувати зміни їх структури при nзапальних процесах (ехогенність печінки, підшлункової nзалози) деформації жовчного міхура, розширення жовчних ходів при холециститі, холангіті.

11. За допомогою фіброезофагогастродуоденоскопії n(ФЕГДС) визначають глибину запального nпроцесу слизових оболонок, наявність вроджених чи набутих вад, рефлексів, nновоутворень, сторонніх тіл.

12. Колоноскопія допомагає виявити ступінь nураження слизових оболонок товстого кишківника, новоутвори.

13. Рентгенологічне дослідження ШКТ у дітей nпроводять рідко, однак за допомогою цього методу виявляють сторонні тіла, nстеноз, стравоходу, виразки шлунка і дванадцятипалої кишки, кишкову nнепрохідність.

 

Основні синдроми при захворюваннях травної системи

1.     Диспепсичний: нудота, зригування, блювання, nвідрижка, печія, здуття живота, пронос, закреп.

2.     Синдром ендогенної інтоксикації: зниження nапетиту, субфебрильна температура тіла, головний nбіль, головокружіння, слабкість, біль в ділянці nсерця.

3.     Больовий синдром: «нічний», n«голодний» біль спостерігається при виразковій хворобі шлунка, різкий nкинджальний біль характерний для перфоративної nвиразки шлунка, біль після фізичного навантаження вказує на ураження гепатобіліарної зони, біль при дефекації – ознака патології nпрямої кишки.

Синдром n«гострого живота» у дітей. Загальний термін «гострий живіт» відомий давно, але стосовно патології дитячого віку був nвперше використаний Fevre (1933). Гострий живіт є синдромом, а не нозологічним nдіагнозом. Це комплекс взаємопов’язаних і взаємообумовлених nсимптомів, які свідчать про гострі процеси, що відбуваються nв черевній порожнині. Провідним симптомом є біль у животі, тактику лікування визначає хірург, на відміну від абдомінального синдрому, де тактику визначає педіатр (сімейний лікар). Синдром n«гострого живота» вимагає швидкого вирішення: дитина потребує оперативного nвтручання чи ні, тобто, потребує невідкладної операції. Гострий живіт – це синдромальний діагноз. Як попередній діагноз його може nвстановлювати педіатр, а не хірург; останній зобов’язаний визначити більш точний діагноз: nгострий апендицит, кишкова непрохідність тощо.

Головними клінічними симптомами гострого живота є наступні: біль у животі (самостійний і провокований); nблювання (виникає після болів); порушення випорожнення та відходження газів; defense musculaire (напруження м’язової стінки живота); симптоми подразнення очеревини; nперистальтика кишечника, що визначається оком; рідина nу спадистих місцях черевної порожнини.

Вважається, що якщо у дитини nє біль у животі й хоча б один з вищезазначених симптомів, то огляд хірурга обов’язковий, бо тільки останній nможе адекватно вирішити питання nпро подальшу тактику.

Усі патологічні процеси, які об’єднуються поняттям «гострий живіт», можна згрупувати nу три блоки:

A. Гостре запалення одного або декількох органів черевної порожнини (за частотою виявлення у дітей гострий апенди цит, апендикулярний перитоніт, первинний перитоніт, мезаденіт, дивертикуліт тощо).

Б. Непрохідність nшлунково-кишкового тракту (обтурація, странгуляція, інвагінація).

B. Кровотеча у черевну порожнину або у просвіт шлунково–кишкового тракту (розрив nпаренхіматозних органів, виразкова хвороба тощо).

Таким чином, обсяг патології, яка nобумовлює гострий живіт, досить широкий, але, як писав великий хірург Франції Mondor, «… лікар, який їде до дитини з «гострим животом», у дітей до 1 року nповинен думати, перш за все, про інвагінацію, у старших дітей про апендицит, бо nці захворювання трапляються у дітей найбільш часто і найчастіше у дітей nуказаного віку».

Особливості догляду за дітьми із nзахворюваннями органів травлення

При захворюваннях nшлунка та дванадцятипалої кишки особливості догляду полягають у:

·        nдотриманні оберігаючого режиму: нормалізація nвідпочинку, денний сон;

·        nдієтичного харчування: хімічно-, термічно-, механічно щадна дієта, страви готуються на парі, nкратність вживання їжі – 5-6 разів на добу;

·        nдотримання правил особистої гігієни дитини;

·        nконтроль за характером випорожнень;

·        nдопомога при блюванні з метою запобігання аспірації в дихальні шляхи.

У догляді за nдітьми із захворюваннями органів гепатобіліарної nзони важливим є дотримання

·        nлікувального режиму: обмеження фізичного навантаження;

·        nдієтичного харчування з вилученням смажених, гострих страв, екстрактивних nречовин, бульйонів, шоколаду, кави, жирних сортів м’яса, при 5- разовому nвживанні їжі;

·        nдотримання правил особистої гігієни дитини;

·        nпроведення сліпих зондувань;

·        nконтроль за характером випорожнень.

При nзахворюваннях кишківника

·        nв харчуванні обмежують жири, вуглеводи, вилучають речовини, що посилюють nсекрецію травних соків та процеси гниття і бродіння. Готують їжу на парі, nперетирають, дають їсти дитині 5-6 разів на добу;

·        nконтролюють об’єми вжитої їжі та випитої рідини;

·        nздійснюють догляд за шкірою і слизовими оболонками, після кожного акту nдефекації дитину підмивати;

·        nконтролюють характер калових мас, частоту випорожнень, наявність nпатологічних домішок;

·        nпроводять очисні та лікувальні клізми.