МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ СТУДЕНТІВ

8 Червня, 2024
0
0
Зміст

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТОВКИ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ № 1

 

ТЕМА: Типи ЛПЗ, їх структура та nфункції. nЛікувально – охоронний режим медичних закладів. Первинна, вторинна і третинна nмедична допомога. Основні типи, структури та функції лікувальних закладів ( лікарні, nклініки, госпіталі, санаторії, пологові будинки.) Поліклініка. Жіноча nконсультація. Особливості дитячої поліклініки. Робота медичної сестри в nкабінеті поліклініки ( терапевтичного і хірургічного профілю). Станція « nшвидкої допомоги», її структура і функції. Структура та оснащення відділення nлікарні. Медсестринський пост та його оснащення. Професійні обов’язки медичної nсестри відділення. Документація постової медичної сестри. Прийом і здача nчергувань палатними сестрами. Режим роботи стаціонару. Внутрішньо лікарняна nінфекція. Джерела збудників, шляхи передачі. Безпечне лікарняне середовище.

 

Є три типи nлікувально-профілактичних закладів:

амбулаторні – амбулаторія, здоровпункти n(лікарські і фельдшерські), ФАП (фельдшерсько-акушерські пункти), поліклініки ( nрайонна, обласна, дитяча), медико-санітарна частина, жіноча консультація,   станція швидкої допомоги, станція nпереливання крові. Допомога у цих закладах виконується за дільничним принципом, nщо може бути:

– nтериторіальним, коли медична допомога надається за місцем проживання пацієнта

– nцеховою, коли медична допомога надається за місцем роботи.

 

             

 

стаціонарні – лікарня, клініка, nпологовий будинок, госпіталь, санаторій, будинок пристарілих, сиротинці, nхоспіси;

 

 

        

 

         nзмішані – диспансер, денний стаціонар, профілакторій.

 

 

 

 

Медико-санітарну nдопомогу населенню нині надають на трьох рівнях:

         nпервинний;

         nвторинний (спеціалізований);

         nтретинний n(висококваліфікований).

Первинна медико-санітарна nдопомога – основна ланка в організації охорони здоровя nлюдини. Вона передбачає:

         nконсультацію лікаря;

         nдіагностику та лікування nнайпоширеніших захворювань, травм;

         nпрофілактичні заходи;

         nнаправлення пацієнта для nнадання спеціалізованої та висококваліфікованої допомоги.

Вторинна медико-санітарна nдопомога – рівень її більш складний: вона включає допомогу nспеціалізованих служб. Вторинну медичну допомогу в містах забезпечують, nголовним чином, багатопрофільні, 

міські nлікарні та стаціонари медико-санітарних частин; у селах – центральні районні nлікарні. Крім того, вторинну медичну допомогу надають спеціалізовані лікувальні nзаклади стаціонарного типу – диспансери (протитуберкульозні, психоневрологічні, nонкологічні, шкірно-венеричні, наркологічні, тощо).

Третинна медична допомога включає висококваліфіковане обслуговування, яке повинно недеватися у nспеціально обладнаних центрах та спеціалізованих лікарнях. До центрів третинної nмедичної допомоги належать обласні медичні заклади – багатопрофільні та nспеціалізовані лікарні, диспансери, центри медичної допомоги державного рівня, nнауково-дослідні інститути. Основні функції цих  nзакладів – надання пацієнтам висококваліфікованої і nвузькоспеціалізованої медичної допомоги та організаційно-методичне керівництво nзакладами вторинного рівня надання медичної допомоги. На базі закладів nтретинного рівня розгорнуті клініки медичних, вищих навчальних закладів.

    У складі багатопрофільної обласної лікарні nє санітарна авіація – єдине для регіону відділення медичної консультативної nдопомоги жителям міст та сільських районів в екстенних випадках. Таку допомогу nнадають кращі фахівці обласних лікарень, диспансерів та клінік.

    Обласна лікарня повинна мати також nорганізаційно-методичне відділення, до складу якого входить кабінет медичної nстатистики. Відділення здійснює організаційно-методичне керівництво вторинним nрівнем., а також інформаційну роботу (збір, оброблення, зберігання медичної nінформації та її аналіз).

    Диспансери третинного рівня за nспеціалізацією поділяються на: протитуберкульозні, психоневрологічні, nонкологічні, шкірно-венеричні, наркологічні, фізкультурні.

 

Амбулаторія ( здоров пункти) – це спеціальний заклад, який розміщений на території самих підприємств nабо недалеко від них. Вони діляться на:

         nлікарські здоровпункти nорганізовуються на підприємствах з кількістю робітників 1000 і більше, і

         nфельдшерські – з кількістю nпрацюючих до 1000.

Принцип nроботи амбулаторій – дільнично-цеховий, працюють у одну або дві зміни (в nзалежності від роботи підприємства).

     Основне завдання здоров пунктів:

         nнадання першої допомоги при nнещасних випадках і травмах;

         nраптових захворюваннях;

         nпроведення профілактичної nроботи в цехах.

Надання nпершої допомоги при нещасних випадках передбачає такі види невідкладної допомоги, nяк зупинка кровотечі, накладання гіпсової пов’язки, штучне дихання, тощо. У nвипадку необхідності здоров пункт скеровує потерпілого в поліклініку або nстаціонар. У цих закладах надається первинна МСД.

 

Медико-санітарна частина створюється на великих підприємствах з кількістю робітників 4000 і більше, nа на підприємствах хімічної, вугільної, нафтопереробної та гірничорудної nпромисловості – з числои працівників – 2000 і більше.

МСД – nвторинного рівня, здійснює:

         nкваліфіковану nлікувально-профілактичну роботу;

         nдиспансерне спостереження за nхворими пацієнтами і здоровими;

         nорганізацію і проведення nпопередніх медичних оглядів при влаштуванні на роботу, а також періодичні і nцільові профогляди;

         nекспертизу тимчасової nнепрацездатності;

         nаналіз показників захворюваності, nїх причини;

         nкомплекс заходів з метою nреабілітації, хворих та інвалідів, включаючи рекомендації про переведення їх на nіншу роботу;

         nсанітарно-освітню роботу і nрекомендації щодо раціонального режиму праці та відпочинку, пропаганду nздорового способу життя.

 

Станція швидкої допомоги (СШД)  – працює цілодобово. Вона надає nдопомогу:

         nудома;

         nза місцем проживання;

         nза місцем робота, або

         nна місці виникнення гострого nзахворювання та при

         nрізних невідкладних станах, а nтакож

         nздійснює перевезення хворих із nодного стаціонару в інший.

Виклик nбригади ШД здійснюється за єдиним номером – «103».

Структура СШД складається із:

         nзагально лінійної бригади – до nскладу якої входить: лікар-терапевт, фельдшер і санітар;

         nспеціалізовані бригади, які створюються nза такими профілями: кардіологічна, психіатрична, акушерська, педіатрична, nневрологічна та інші. До складу спеціалізованої бригади входять: лікар nвідповідного фаху, фельдшер, медична сестра чи акушерка та два санітари. Серед nспеціалізованих бригад виділяють інтенсивну терапію, яка надає допомогу nпри гострих захворюваннях, травмах та отруєннях;

         nбригади, що здійснюють nперевезення хворих пацієнтів із одного ЛПЗ в інший, працює згідно заявки nлікарів. До складу такої бригади входять: лікар відповідного фаху ( або nфельдшер) та 2 чи 4 санітарів.

Машини nСШД оснащені спеціальною лікувально-діагностичної апаратурою для термінової nдіагностики та лікування станів, загрозливих для життя, проведення штучного nдихання, переливання крові, проведення електрокардіографії, дефібриляції і nелектростимуляції діяльності серця.

 

Поліклініка – ( грец. «poli» – місто,  «klinice» – мистецтво лікування) – багатопрофільний лікувально n– профілактичний заклад амбулаторного типу, призначений для надання медичної nдопомоги, у тому числі і спеціалізованої, а при необхідності – для обстеження nта лікування пацієнта на дому.

     Структура поліклініки включає такі підрозділи:

         nадміністративно-господарська nчастина;

         nреєстратура;

         nгардероб;

         nкабінети різного профілю n(терапевтичні, кардіологічні, гастроентерологічні, пуль монологічні, nстоматологічні та інші);

         nдіагностичні кабінети ( nрентгенологічні, функціональної діагностики, ендоскопічний);

         nлабораторії;

         nфізіотерапевтичне відділення;

         nпроцедурні кабінети.

Функції поліклініки:

         nприйом пацієнтів лікарями nрізних фахів – терапевти, хірурги, невропатологи, гінекологами тощо;

         nобслуговування хворих вдома;

         nобстеження пацієнтів у різних nдіагностичних кабінетах (рентгенологічному, ендоскопічному, функціональної nдіагностики, тощо) та в лабораторному відділенні;

         nнадання різних видів медичної nдопомоги та виконання лікувальних процедур у фізіотерапевтичному відділенні, nвідділенні ЛФК та процедурні кабінетах;

         nлікування та спостереження за nпацієнтами у денних стаціонарах, де пацієнти протягом дня може пройти такі самі nобстеження і одержувати таке ж лікування, що й у стаціонарі.

У nполіклініці робота медичних працівників здійснюється за графіком, який nскладений та затверджений завідуючим поліклінікою. Принцип роботи поліклініки – nтериторіально-дільничний, коли за дільничним лікарем-терапевтом та медичною nсестрою закріплюється дільниця з відповідною кількістю населення. Вони несуть nвідповідальність за проведення всіх лікувальних і профілактичних заходів на nдільниці.

     До складу поліклініки входить ряд різних nкабінетів: до клінічного прийому, терапевтичного, хірургічного, кабінети nвузьких спеціалістів, ЛФК, процедурні та інші. Всі кабінети повинні відповідати nсанітарно-гігієнічним вимогам. Площа кабінету має бути не меншою 15 кв. м., висотою – не nменше ніж 3 м. nСтіни пофарбовані у світлий колір. Площа вікон має складати не менш 1/6 площі nпідлоги. Температура повітря в кабінеті повинна бути – 18 20°С, а у nперев’язочній та процедурному кабінеті – 20-22°С, вентиляція – приточно-витяжна nабо із застосуванням кондиціонерів, холодна і гаряча вода.

    У кабінетах, незалежно від його профілю nповинно бути: стіл, крісла, кушетка, шафа, умивальник та залежно від профілю і nінше обладнання. У кабінеті долі карського прийому – медичні шпателі, nтермометри, тонометр, фонендоскоп, журнал реєстрації.

Штатні nпрацівники поліклініки:

         nзаклад працює під керівництвом nзавідуючого поліклініки;

         nлікарі-спеціалісти (терапевти, nхірурги, гінекологи, підліткові лікарі та лікарі вузьких спеціальностей);

         nстарша медична сестра nполіклініки;

         nмедичні сестри, які працюють з nлікарями вузьких спеціальностей, процедурні, патронажні;

         nлаборанти;

         nмолодші медичні сестри n(санітарки, сестра-господиня).

Медичні сестри у nполіклініці працюють у різних спеціалізованих кабінетах, допомагають лікарям у nїхній роботі. Функції медичних сестер різнобічні, вони охоплюють широке коло nлікувально-профілактичних заходів. Поряд із веденням медичної документації, nпідготовкою кабінетів до прийому пацієнтів, медичні сестри виконують обов’язки, nякі залежать від спеціальності лікаря з яким вони ведуть прийом пацієнтів.

 

     Дільнична медична сестра nполіклініки є помічником дільничного терапевта у забезпеченні nлікувально- профілактичних заходів на дільниці:

         nвиконує лікувальні та nдіагностичні призначення лікаря у поліклініці та вдома;

         nпроводить профілактичні заходи nсеред населення;

         nбере участь в амбулаторному nприйомі пацієнтів;

         nготує медичні картки nамбулаторних хворих, необхідні бланки, інструменти;

         nслідкує за результатами nлабораторних та інших досліджень;

         nрегулює прийом пацієнтів, nзалежно від по черговості та стану пацієнтів;

         nпроводить термометрію, вимірює nАТ, здійснює інші, призначені лікарем, процедури;

         nзаповнює статистичні талони, nбланки направлень на лікувально-діагностичні дослідження, рецепти, посильні nлисти, виписки з медичної карти;

         nвидає талони для повторних nвідвідувань;

         nзаповнює диспансерну карту n(форма №30) та на вперше виявлених хворих;

         nведе картотеку диспансерних nхворих та викликає їх у поліклініку, відповідно до термінів спостереження;

         nвивчає умови життя та побуту диспансерних nпацієнтів;

         nпроводить профілактичні nщеплення.

Дані nпро обсяг виконаної роботи медична сестра повинна щомісячно подавати у кабінет nмедичної статистики (облік роботи за встановленою формою).

 

     В хірургічних відділеннях поліклініки медичній сестрі відводиться особлива роль. Вона повинна добре знати:

– десмургію;

– володіти гіпсовою nтехнікою;

– технікою ін’єкцій та nвнутрішньовенних ін фузій;

– прийомами тимчасової nзупинки кровотечі;

– знати методи nстерилізації матеріалу та інструментарію;

– проводити імобілізацію nкінцівок;

– робити перев’язки.

Під час прийому з nхірургом медична сестра:

         nвиконує перев’язки;

         nвиписує направлення, довідки, nлистки тимчасової непрацездатності;

         nведе журнал госпіталізації і nпрофілактичних щеплень;

         nготує стерильний стіл з nінструментами для операцій та перев’язок;

         nпроводить профілактику правцю;

         nбере участь у різних nінструментальних дослідженнях, які проводить лікар;

         nскладає звіт про діяльність nхірургічного кабінету.

Крім ведення необхідної nмедичної документації, медичні сестри спеціальних кабінетів повинні виконувати nспеціальні маніпуляції.

     Медична сестра отоларингологічного nкабінету:

         nпроводить дослідження слуху;

         nбере мазки із зіву та носа, nзовнішнього слухового проходу;

         nзакапує краплі у вуха та nпорожнину носа;

         nвводить у зовнішній слуховий nпрохід туруни з лікарськими засобами;

         nпродуває вуха;

         nвидаляє сірчані корки із nзовнішніх слухових ходів;

         nпромиває лунки мигдаликів.

Медична nсестра офтальмологічного кабінету:

– перевіряє гостроту nзору;

– допомагає підбирати окуляри;

– вимірює nвнутрішньоочний тиск;

– перевіряє кольорові nвідчуття та поля зору;

– за допомогою nмедикаментозних препаратів розширює зіниці;

– бере участь у складних nапаратних дослідженнях хворих;

– видаляє сторонні тіла;

– надає невідкладну nдопомогу при опіках і травмах очей;

– бере участь у ранньому nвиявленні диспансерних хворих і активному спостереженні за ними.

     Медична сестра урологічного кабінету:

         nпроводить катетеризацію nсечового міхура;

         nпроводить промивання сечового nміхура антисептичними розчинами;

         nготує стерильний матеріал, nінструменти та прилади для спеціальних досліджень;

         nдопомагає лікареві під час nінструментального обстеження.

 

Документація, що ведеться в поліклініці:

         nжурнал обліку відвідування nпацієнта;

         nалфавітний журнал;

         nжурнал обліку відвіданих на nдому пацієнтів;

         nжурнал реєстрації консультацій;

         nжурнал реєстрації nпрофілактичних щеплень;

         nмедичні картки амбулаторного nхворого (форма № 025-о;

         nстатистичний талон (форма № n025-2-о);

         nталон на візит до лікаря (форма n№ 025-4-о);

         nконтрольна карта диспансерного nспостереження (форма № 030-о);

         nщоденник роботи дільничної nпатронажної медичної сестри (форма № 016-о);

         nекстрене повідомлення про nінфекційне захворювання, харчове, гостре професійне отруєння (форма № 058-о);

         nбланки скерувань на обстеження nпацієнта;

         nсанітарно-курортні карти;

         nдовідки, листки тимчасової nнепрацездатності;

         nрецептурні бланки.

 

Жіноча консультація (ЖК) – працює згідно з дільнично-територіальним принципом. Одна nакушерсько-гінекологічна дільниця територіально включає дві терапевтичні n(4000-4500 жінок усіх вікових груп). На одній такій дільниці працює один лікар nакушер-гінеколог і одна акушерка, які обслуговують від 7000 до 8000 відвідувань nжінок протягом року.

Основні nзавдання ЖК:

         nпроведення профілактичних nзаходів, спрямованих на запобігання ускладненням вагітності, пологів, nгінекологічних захворювань, тощо;

         nформування у жінок здорового nспособу життя;

         nнадання лікувальної допомоги nпід час вагітності і пологів та гінекологічним пацієнткам;

         nпроведення роботи з метою nпрофілактики абортів (застосування засобів контрацепції), своєчасного звертання nвагітних у ЖК (термін до 12 тижнів);

         nзниження материнської та nперинатальної смертності;

         nпроведення nсанітарно-профілактичної роботи;

         nвивчення умов праці й побуту nжінок;

         nнадання соціально-правової nдопомоги жінкам, відповідно до діючого законодавства.

 

Дитяча поліклініка – обслуговує дітей віком від 0 до 16 років, дільничним педіатром та nлікарями- педіатрами дитячих дошкільних закладів та шкіл. МСД – першого рівня. Кількість nдітей на педіатричній дільниці, в середньому, становить – 800 осіб на одного nпедіатра.

    Особливістю дитячої поліклініки nє: наявність двох входів:

         nодин вхід – для здорових дітей n– діти з хронічними захворюваннями, хворі із неінфекційними захворюваннями без nгострих явищ, які прийшли на прйом повторно, та діти що оформляються в табори nвідпочинку, дошкільні заклади та школи;

         nдругий – для хворих дітей.

Вхід nдля хворих дітей веде до спеціального приміщення фільтру, де чергова медична nсестра розпитує у матерів, які привели дітей на прийом про початок nзахворювання, оглядає горло та шкіру дітей, вимірює їм температуру тіла з метою nвиявлення інфекційного захворювання. Якщо дитина хвора, її направляють у nспеціальний кабінет бокс, де її оглядає педіатр і дає рекомендації nматері стосовно лікування та догляду. Дітей з гострими інфекційними явищами nобслуговують вдома.

Обов’язки медичної сестри дитячої поліклініки: 

        nпрофілактична робота з метою виховання здорової дитини;

         nнадання медичної допомоги дітям nна дому, згідно з призначенням лікаря;

         nпроведення профілактичних nщеплень;

         nсанітарно-освітня робота серед nматерів;

         nсистематичне проведення nантропометричних даних з метою оцінки фізичного розвитку дітей;

         nоблік роботи за встановленою формою;

         nсистематичне підвищення nкваліфікації;

         nпровідним методом роботи nдільничної педіатричної служби є диспансерний метод – активне, динамічне nспостереження за зродоровими і хворими пацієнтами.

 

Сільська дільнична лікарня. Величина території сільської лікарської дільниці визначається залежно від nчисельності населення та радіусу обслуговування. Середня чисельність населення, nщо проживає на території становить 5-6 тисяч осіб, радіус обслуговування – 5-7 кілометрів.

Основним завданням дільничної лікарні є:

         nнадання первинної nмедико-санітарної допомоги населенню села.

Залежно nвід кількості ліжок сільські дільничні лікарні бувають 4-х категорій:

         nІ – 75 – 100 ліжок

         nІІ – 50 – 75 ліжок

         nІІІ – 35 – 50 ліжок

         nІV – 25 – 35 ліжок

Переважно nрозгортаються дільничні лікарні ІІІ – ІV категорій, які надають медичну допомогу за такими найпоширенішими nспеціальностями, як: терапія, педіатрія, акушерство. Сільська дільнична лікарня nскладається з таких основних підрозділів: амбулаторії, стаціонар, допоміжні nпідрозділи (рентгенологічний кабінет, маніпуляційнй кабінет, аптека), nгосподарська частина (кухня, пральня, гараж), подекуди кабінет медичної nстатистики. Первинну МСД надають такі спеціалісти , як: терапевт, педіатр, nстоматолог. Якщо кількість мешканців дозволяє вводять іще посади – хірурга та nакушер-гінеколога. З кожним спеціалістом працює медична сестра. При кожній nамбулаторії працює фельдшер. Посади дільничних медичних сестер встановлюється nна кожних 2500 осіб дорослих і 600 дітей, акушерок – на 3500 осіб, але не менше nоднієї особи при обслуговуванні 1500 осіб.

Медична nсестра дільничної лікарні виконує:

         nпризначення лікаря, як у nполіклініці, так і вдома;

         nрегулює прийом хворих дорослих nі дітей;

         nнадає першу невідкладну медичну nдопомогу;

         nпроводить диспансерне nспостереження;

         nзабезпечує медичну допомогу nпрацівникам сільського господарства в період масових польових робіт;

         nпроводить nсанітарно-протиепідемічну та санітарно-освітню роботу серед сільських nмешканців.

 

ФАП (фельдшерсько-акушерський пункт) – організовується в селах з кількістю жителів 700 і більше, якщо відстань nдо найблищого медичного закладу більше 2 км, а також у населених пунктах з меншою nкількістю населення, якщо відстань до найближчого медичного закладу перевищує 4 км.

На ФАПах, залежно від nкількості мешканців, що обслуговуються, можуть працювати тільки:

         nфельдшер і санітарка;

         nфельдшер, акушерка, і nсанітарка;

         nфельдшер, акушерка, дільнична nмедична сестра і санітарка.

Основна nфункція ФАПу – первинна МСД:

         nнадання мешканцям долікарської nдопомоги;

         nв повному об’ємі своєчасне nвиконання призначень лікаря;

         nорганізація патронажу дітей і nвагітних жінок;

         nпроведення, згідно за планом, nпрофілактичних щеплень;

         nпроведення, під керівництвом nлікаря, комплексу профілактичних, протиепідемічних і санітарно-гігієнічних nзаходів з метою зниження захворюваності й травматизму, смертності немовлят;

         nсанітарно-освітня робота.

     До стаціонарних ЛПЗ належать: лікарні, клініки, госпіталі, санаторії, пологові будинки, диспансери – це nмедичні лікувальні заклади для пацієнтів, що потребують тривалого лікування та nдогляду, або, в разі необхідності, проведення складних оперативних втручань.

    В лікарнях розрізняють три системи nзабудови:

– nпавільйонну – коли на території розміщують невеликі 1-3-х поверхові окремі nприміщення;

– nцентралізовану – коли побудований один або де-кілька великих будинків, що nз’єднані між собою коридорами;

– і nзмішану – коли поєднують великі корпуси, що з’єднані коридорами з маленькими, nокремими приміщеннями.

Ділянка території лікарні повинна мати три зони:

         nІ зона – зона лікувально-профілактичних nбудівель;

         nІІ зона – зона господарських nбудівель (адміністрація, пральня, харчоблок, гараж, складські прміщення) та nінші;

         nІІІ зона – зелена захисна зона: nпарк, сквер, сад, клумби.

Стаціонарні заклади можуть бути:

         nмонопрофільні, в яких лікуються nпацієнти з однаковою хворобою (диспансери: кардіологічний, неврологічний, nтуберкульозний та інші); і

         nбагатопрофільні – коли в них є nбагато різних відділень.

 

Очолює стаціонарні nустанови – головний лікар. Безпосередніми його помічниками є:

         nзаступник з лікувальної роботи n(начмед);

         nзаступник з поліклінічної nроботи;

         nзаступник з медсестринства n(головна медична сестра);

         nзаступник з господарської nроботи та інші.

Стаціонари nскладаються з:

         nприймального та

         nспеціалізованих відділень.

Потужність nстаціонарів:

         nу міських лікарнях, в nсередньому – 250 – 300 ліжок;

         nу районних – 350 – 400 ліжок;

         nу обласних – 500 – 1000 ліжок.

 

Клініки – це великі спеціалізовані лікувально-профілактичні заклади, що звичайно nвходять до складу вищого навчального закладу або науково-дослідницького nінституту, в яких лікування хворих поєднують з педагогічною та nнауково-дослідницькою роботою. Клініки, зазвичай, доьре оснащенні апаратурою, nмають великий штат досвідчених фахівців.

 

Гопіталі – це лікувально-профілактичні заклади, стаціонарного типу, що призначені nдля лікування військовослужбовців, їх сімей, учасників бойових дій та їх сімей.

 

 

 

Санаторії – це заклади, які призначені для проведення реабілітації пацієнтів(переважно nна різні хронічні захворювання), за допомогою різних природних чинників: nклімату, мінеральних вод, грязей, у поєднанні з дієтотерапією, лікувальною nфізкультурою та фізіотерапевтичними методами лікування, тощо.

 

 

Диспансери – це лікувально- профілактичні заклади, що обслуговують хворих з певними nзахворюваннями: туберкульозом, онкологією, нервовими захворюваннями, nпсихічними, кардіологічниим та іншими захворюваннями.

В їх функції входять:

– nлікування;

– nпрофілактика;

– nпатронаж;

– nактивне виявлення пацієнтів з даною патологією.

 

 

 

 

Пологові будинки – призначені для допологової підготовки вагітних жінок, проведення пологів nта післяпологового перебування матерів і немовлят, а також для профілактичного nлікування вагітних жінок у відділенні патології.

 

 

 

 

Терапевтичне відділення nстаціонару – призначене для надання медичної допомоги хворим nз внутрішніми хворобами, які потребують тривалого лікування, догляду, nпроведення складних діагностичних процедур.

Розрізняють:

         nзагально терапевтичні n(неспеціалізовані) відділення, що за звичайно розміщені в невеликих районних nлікарень, і

         nспеціалізовані (кардіологічні, nпульмонологічні, гастроентерологічні та інші).

1. nКожне відділення очолює його завідувач. Це найбільш досвідчений лікар, який:

         nкерує всім лікувальним процесом nу відділенні;

         nпроводить обхід пацієнтів;

         nконсультує палатних nлікарів-ординаторів;

         nконтролює роботу середнього і nмолодшого персоналу.  Першими помічниками nзавідуючого відділення є старша медична сестра та сестра-господиня.

2. Лікування хворих nведуть лікарі-ординатори. За існуючими нормативами, на одну посаду лікаря nприпадає – 25 ліжок.

3. Догляд та nспостереження за хворими здійснюють палатні медичні сестри, медичні сестри nманіпуляційного та процедурного кабінетів, молодші медичні сестри та буфетниці nвідділення.

    Птиміщення терапевтичного відділення може nбути на 25-50 ліжок. За сучасними гігієнічними нормами вважається, що 60% палат nмають бути розраховані на 4 ліжка, 20% – на 2 ліжка, 20% – на 1 ліжко. Відстань nміж ліжками повинна бути не меншою 1 метра, щоб було зручно при транспортуванні nхворого при наданні йому допомоги. На одного хворого має припабати не менше 7 кв. м. площі. Висота nпалат повинна бути не нижчою 3-х метрів. На 1 пацієнта має припадати 22-25 nкуб.метрів повітря. Температура повітря в палатах повинна бути 18-20°С. Бажано, nщоб у кожній палаті був окремий душ і санвузол. Вони повинні бути добре nосвітлені. Стіни слід фарбувати світлою, олійною фарбою, радіатори опалення nтакож. Найкращою, з гігієнічної точки зору, є підлога, вкрита лінолеумом. nВентиляція палат здійснюється за рахунок провітрювання, але кращим засобом nвентиляції є кондиціювання повітря. Освітлення палат, у вечірні години, має nздійснюватися за рахунок матових освітлювачів, бажано, щоб на кожній при nліжковій тумбочці був настільний освітлювач. В палатах мають стояти металеві nабо деревяні ліжка з пружною сіткою, поверх якої кладеться матрац, що nприкривається простирадлом, ковдрою з півковдрою, подушкою в наволочці. На nкожного пацієнта виділяється по два рушника. Між ліжками повинні бути nприліжкові столики або тумбочки, стілець для відвідувачів.Біля кожного ліжка nповинні бути вмонтовані: радіонавушники, кнопка сигналізації та підведений nкисень. У всіх палатах повинен бути кімнатний термометр.

    Палати у відділені розділяють на:

         nзагальні – зазвичай розраховані nна 2-4 місця, де лікуються пацієнти, що можуть самі себе обслуговувати, та nхворі, тіло яких немає неприємного запаху, і

         nпалати для тяжкохворих – nрозраховані на 1-2 ліжка, з окремим санвузлом. Вони можуть бути 2-х видів:

а) nпалати інтенсивної терапії – де розміщюють пацієнтів з тяжкими гострими nпорушеннями органів дихання та кровообігу та інші. Ці палати мають бути nобладнанні сучасною лікувальною та діагностичною апаратурою, яка забезпечує nпостійний контроль за життєво важливими функціями організму. При потребі, у nтакій палаті може розташовуватися додатковий пост медичної сестри;

б) nпалати для тяжкохворих з хронічними і дуже тяжкими захворюваннями. Це група хворих, nякі потребують не стільки інтенсивного лікування, скількм постійного догляду. nУе можуть бути онкологічні хворі, хворі старечого віку, хворі на паралічі та nінші.

Крім лікувальних палат, nу структуру відділеня входять: ординаторська, маніпуляцій ний та процедурний nкабінети, буфетна і столова, санітарна кімната, санвузли, кабінети старшої nмедичної сестри, сестри-господині, кімнати відпочинку для медичного персоналу.

 

Пост медичної сестри – це робоче місце чергової медичної сестри. Розрахований один пост на n25-30 ліжок, розміщується в коридорі, біля палат, щоб хворі перебували під nпотійним наглядом медичної сестри. Як правило на один пост потрібно не менше 5 nмедичних сестер, які працюють за змінним графіком.

Обладнання та устаткування мед сестринського поста:

         nстіл з шухлядами для медичної nдокументації (листки лікарських призначень, бланки направлень, аналізів, зошити nдля виписка медикаментів та інше);

         nмедичні шафи для медикаментів;

         nстолик для роздавання ліків;

         nтелефон;

         nумивальник, мило, рушник.

Документація постової медичної сестри:

         nлисток лікарських призначень, nякий підписується медичною сестрою відразу після виконання даного призначення;

         nтемпературні листка;

         nжурнал руху хворих;

         nжурнал обліку наркотичних nанальгетиків;

         nжурнал вимог медикаментів;

         n порційні вимоги до харчоблоку;

         nЖурнал для реєстрації списку nхворих, які потребують консультації лікарів-фахівців;

         nЖурнал із списком хворих, яким nнеобхідно провести те чи інше лабораторне або інструментальне дослідження;

         nЖурнал обліку хворих з високою nтемпературою;

         nЖурнал передачі чергувань.

Обовязки медичної сестри nстаціонару. Медсестринська справа – це догляд за пацієнтами. nДогляд поділяється на загальний і спеціальний. Особиста гігієна медичної nсестри: слідкувати за чистотою тіла, насити чистий, випрасуваний халат (костюм) nі шапочку, коротко обстрижені нігті, мінімально носити прикраси та неяскравий nмакіяж.

Основні напрямки роботи палатної медичної сестри:

         nстворення сприятливих умов для nпацієнта. Ці умови, в оановному, визначаються матеріально-технічною базою nлікарні. Однак, від палатної медичної сестри багато в чому залежить якими nбудуть ці умови. Зокрема, вона може запропонувати раціональне використання nпалат, розміщення лікарняного інструментарію та меблів, передбачити створення nзатишку у відділенні, безумовно, з дотриманням необхідних санітарно-гігієнічних nвимог;

         nдогляд та спостереження за nпацієнтами: створення і підтримання належного санітарно-гігієнічного середовища nв палаті, догляд за тяжкохворими (здійснення і допомога при проведенні їх особистої nгігієни, зміна положення тіла, годування, тощо);

         nвимірювання температури тіла nвранці та ввечері із занесенням показників до температурного листка;

         nпідрахунок частоти серцевих nскорочень, пульсу, дихання та їх реєстрація;

         nпідготовка пацієнтів до лабораторних, nрентгенологічних, інструментальних та інших досліджень, збирання матеріалів та nсвоєчасна і правильна доставка їх до лабораторій;

         nвизначення добового діурезу та nводного балансу;

         nпідготовка пацієнтів до nвідвідування ними діагностичних та лікувальних кабінетів;

         nприйом пацієнтів, які nпоступають у відділення для лікування;

         nперевірка проведеної санітарної nобробки пацієнтів у приймальному відділенні;

         nознайомлення пацієнтів з nвнутрішнім розпорядком відділення та особистої гігієни;

         nконтроль за отриманням nпацієнтом призначеної йому дієти;

         nскладання порційних вимог;

         nретельне виконання лікарських nпризначень;

         nучасть у харчуванні пацієнтів;

         nведення медичної документації;

         nконтроль за роботою молодшого nмедичного персоналу.

Прийом та передача чергувань nпостовими медичними сестрами відділення. nРобочий день палатної медичної сестри, зазвичай, розпочинається щ 800, n830, чи в 900. Слід пам’ятати, що чергова медична сестра, nні в якому разі, не може самостійно залишити пост, поки не прийде її зміна. nЗдавати і приймати чергування необхідно безпосередньо в палатах, біля ліжка nпацієнтів, за їх присутності, та на посту. Таким чином, можна виявити якісь nнедоліки в роботі нічної чи денної зміни і відразу ж їх усунути.

Чергова медична сестра, яка прийшла на зміну повинна перевірити:

         nякість ранкового прибирання nпалат та інших приміщень відділення;

         nчистоту натільної і постільної nбілизни хворих;

         nякість проведення ранкового nтуалету, особливо дітей і тяжкохворих;

         nякість зідраного матеріалу для nаналізів;

         nпідготовку хворих до діагностичних nпроцедур;

         nякість проведення ранкових nпризначень лікаря;

         nвідмітку температури тіла nхворих у температурному листку;

         nперевірка запису ліків, nнаркотичних засобів, сильнодіючих ліків, ядів, спиртів у журналах;

         nнаявність облікової nдокументації, медикаментів, одноразових шприців та систем та інших nінструментів. При передачі зміни обов’язково передаються ключі від сейфу.

Медична сестра, яка здає зміну готує звіт на ранкову nконференцію у відділенні. Цей звіт відображає:

         nкількість пацієнтів на даному nпосту;

         nрух хворих за минулу добу n(виписалися, переведено в інші відділення чи інші лікувальні установи, nпомерли);

         nстан важкохворих;

         nкількість пацієнтів з гарячкою;

         nсанітарний стан відділення;

         nроботу молодшого медичного nперсоналу.

На nпосту ведеться журнал прийому і здачі чергувань, де обидві медичні сестри nставлять свої підписи про здачу і прийом чергування.

 

ГІГІЄНА nЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНИХ УСТАНОВ

 

              Починаючи з часів nГіппократа і до наших днів, неодноразово підкреслювалось, що ефективне лікування хворого можливе лише при умові суворого nдотримання гігієнічних рекомендацій, органічно поєднаних з раціональною nсхемою лікування. Враховуючи значні досягнення nмедичної науки (розвиток генної інженерії, біотехнології, створення і nвикористання високоефективних антибіотиків, ангіопротекторів, nпсихофармакологічних і інших засобів, трасплантація органів, гамодіаліз, гемо- nі ентеросорбція, використання різних видів випромінювання, нових засобів nмедичної техніки тощо), та інші успіхи лікувальної медицини в певній мірі nсприяли послабленню уваги медичного персоналу до необхідності прискіпливого nдотримання вимог санітарно-гігієнічного і противоепідемічного режиму в nлікувально-профілактичних закладах, особливо в лікарняних стаціонарах, що nпривело до зростання кількості внурішньолікарняних інфекцій.

Практика показує, що успіхи nлікування в значyій мірі залежать не тільки від використання сучасних технологій лікування, nа і від дотримання санітарно-протиепідемічних заходів в стаціонарах. Наглядним прикладом цьому є лікування в стаціонарах хворих з nімунодифецітними станами (при онкологічних захворюваннях, ВІЛ –інфекції, nпроменевої патології), при трансплантації органів, в післяопераційних і nакушерських стаціонарах.

Сучасна лікарня представляє собою nкомплекс, насичений різноманітним, часто досить складним обладнанням (системи nопалення, вентиляції, кондиціювання, пилеуловлення, лікувального nгазопостачання, дистанційного спостереження і контролю, сигналізації і зв’язку, nвичислювальної, діагностичної та іншої спеціальної медичної техніки тощо). Умовно їх можна об’єдн

                     nапарати, nприлади і обладнання для загальної і спеціальної хірургії, для служби крові, nанатомічних досліджень, для анестезіології, штучного дихання, для nтравматології. А також для механотерапії, офтальмології,  акушерства і гінекології, стоматології, nмедичної радіології, стерилізації, для аптеки, для клініко-лабораторних nдосліджень, для дезінфекції і дезінсекції;

 

                     nмеблі загального і спеціального призначення, для служби nхарчування, пральної, господарське і санітарно-технічне обладнання, для nвіваріїв;

                     nоргтехніка, зв’язок і сигналізація.

Загальна кількість найменувань і nмоделей перевищує 3500. Розрізняють лише понад 40 конструкцій ліжок, біля 20 nтипів операційних столів, понад 25 ортопедичних пристосувань тощо.

Великі і складні nвнутрішньолікарняні потоки вантажів. В лікарні на 600 ліжок протягом доби перевозять 6 т їжі (з nпосудою), понад 2,5 т білизни, 300кг покидьок, 150-300 кг медикаментів та інші вантажі. В лікарні nна 1000 ліжок середньомісячна кількість вантажів досягає 400-500 т.

В розрахунку на 1 ліжко в лікарнях щодобово перевозиться: їжі і харчових nвідходів – 11-12 кг, nчистої білизни – 2 кг, nмедикаментів – 1 кг, nстерильних матеріалів – 8,8-1кг. В середньому протягом доби накопичується твердих nпобутових покидьок в лікарні (на 1 ліжко) –0,65 кг (2- 2,5 л), за рік – 235-250 кг (790-800 л).

Процес створення оптимальних гігієнічних умов у nлікувально-профілактичних закладах в значній степені також визначається особливостями nпланування й забудови земельної ділянки, упорядкуванням та внутрішнім nплануванням будинків, їх санітарно-технічним благоустроєм, а також санітарним nстаном під час експлуатації.

Відповідно організації діяльності nлікувально-профілактичних закладів  гігієнічні вимоги:             

                nнадають можливість створити найкращі  умови зовнішнього середовища для хворих;                 

                nсприяють запровадженню лікувально-охоронного режиму;

                n запобігають nвиникненню внутрішньолікарняних інфекцій;

                nполегшують лікувальну роботу медичному персоналу;

                nсприяють якнайшвидшому видужанню хворих та nзабезпеченню оптимальних   умов для nдіяльності медичних працівників.           n

Успіх стаціонарного лікування хворих залежить від багатьох nчинників.Перш за все це оптимізація лікар­няного середовища. Для успішного nлікування та швидкого виду­жання хворих необхідні  сприятливі  nумови перебування: світло, тепло, достатній простір, добре інсольована і nвентильована палата, зручне ліжко, спокійні умови оточення, здоровий  відпочинок, раціональне і дієтичне харчування, nдобре санітарно-гігієнічне обслуговування, достатнє озеленення території для nпрогулянок на свіжому повітрі, повний соматичний і психічний комфорт.

Створення гігієнічних  умов є важливим фактором у запобі­ганні nгоспіталізму, перш за все  nвнутрішньолікарняній інфекції. Це актуально не лише для nінфекційних,  але й усіх інших відділень. nТак, у стаціонарах різних країн на госпітальну інфекцію хворіє від 3,9 до 9,9 % nусіх осіб, які лікуються. Насамперед є це післяопераційні гнійно-септичні та nінші усклад­нення, зараження грипом, гепатитом В, СНІДом, туберкульозом, nдитячими інфекційними захворюваннями тощо.

Особливо високого рівня nгігієнічного забезпе­чення вимагають впровадження нових методів діагностики і nлікування таких, як: ра­діонукліди та інші джерела іонізуючих випромінювань, nелектронні мікроскопи, лазери, бароопераційні, найно­віші фізіотерапевтичні nустаткування, операції з трансплантації органів, застосування   різноманітних полімерних матеріалів, nбактерици­дних барвників, дезінфекційних, мийних засобів тощо.

Зразкове дотримання вимог гігієни в лікарні, проведення nсанітарно-освітньої роботи серед персоналу і хворих  допо­магають стати лікарні школою гігієнічних nнавичок для хворих.

Гігієнічні вимоги до nпланування, влаштування та організації діяльності

лікувально-профілактичних nзакладів

Процес створення оптимальних nгігієнічних умов у лікувально-профілактичних закладах визначається nособливостями планування й забудови земельної ділянки, упорядкуванням та nвнутрішнім плануванням будинків, їх санітарно-технічним благоустроєм, а також nсанітарним станом під час експлуатації.

Улаштування та організація nдіяльності лікувально-профілактичних закладів,  nзгідно  з гігієнічними nвимогами  дають можливість створити nнайкращі  умови зовнішнього nсередовища  для хворих; сприяють nзапровадженню лікувально-охоронного режиму;  nзапобігають виникненню внутрішньолікарняних інфекцій; полегшують nлікувальну роботу медичного персоналу; сприяють якнайшвидшому видужанню хворих nта забезпеченню оптимальних умов для діяльності медичних працівників. Адже без nвідповідних гігієнічних умов терапевтичні дії є  nбезсилими.

Існують чотири основні системи забудови лікарняних nкомплексів:  децентралізована, nцентралізована, змішана та централізовано-блочна.

При децентралізованій, або павільйонній, системі забудови лікарняний заклад складається з ряду окремих, порівняно невеликих, nмалоповерхових корпусів (павільйонів), в яких розміщуються різні за профілем nлікувальні відділення. Слід відзначити, що її перевагою   є добра ізоляція відділень лікарні між nсобою, що, у свою чергу, полегшує запровадження лікувально-охоронного режиму і nзапобігає виникненню внутрішньолікарняних інфекцій.

Централізована nсистема забудови характеризується тим, що лікувальний заклад міститься nв одному багатоповерховому будинку, при цьому здешевлюється будівництво і nполегшується експлуатація санітарно-технічних служб, скорочуються шляхи nпересування хворих і медичного персоналу від окремих відділень до діагностичних nі фізіотерапевтичних кабінетів. Але і є ряд недоліків – шум від nрізного виду транспорту (ліфти, каталки тощо), великий контакт між хворими, nменше користуються  лікарняним садом nтощо.

Змішана nсистема забудови лікувально-профілактичних закладів передбачає об’єднання в nодному головному корпусі лікарні загальносоматичних відділень,  лікувально-діагностичних кабінетів, nлабораторій, централізованого приймального покою тощо. Разом із тим, в окремих nбудинках розміщуються поліклініка, інфекційне та пологове відділення, секційна nі господарські служби. Ця система поєднує позитивні властивості nдецентралізованої та централізованої систем.

     Зараз nчастіше застосо­вують централізовано-блочну систему, при якій лікарня nскладається з декількох корпусів (терапевтичного, хірургіч­ного тощо), зблокованих nв одне ціле. У цьому випадку краще використовуються позитивні сторони nцентралізованої системи будівництва. За допо­могою  підземних, наземних або поверхових nпереходів  на каталках перевозять хворих, nпересувну ліку­вально-діагностичну апаратуру і різноманітні вантажі, що nдозволяє більш ефективно затосовувати можливості лікувального закладу.

Основним елементом архітектурної nкомпозиції при застосуванні централізованоблочної nсистеми є головний корпус – лікувально-діагностичний блок, до якого nприєднуються стаціонар і поліклініка. Такий варіант, у свою чергу, забезпечує nяк централізацію медичних процесів так і використання обладнання, та реалізацію nпринципу ізоляції окремих лікувальних відділень. Централізовано-блочна система nдозволяє об’єднати функціонально однорідні підрозділи і ство­рити відповідні nкомплекси (операційний, стерилізаційний, рентгенодіагностичний, лабораторний nтощо).

У західних країнах через обмежену площу земельної ділянки nчасто будують централізовано-блочні лікарні у декілька наземних і 2—3 підземні nповерхи, в яких розміщують операційний комплекс, стерилізацій­ний відділ, бомбо nгазосховище, господарські та допоміжні служби тощо. При цьому на сьогоднішній nдень технічні і інженерні можливості дозволяють повністю забезпечити nкондиціонування пові­тря, раціональне опалення та освітлення і створити на  всіх  nоб’єктах  нормальні й стабільні nумови праці.

В Україні  однаковою nмірою   функціонують лікарні всіх систем. nОскільки наука і техніка, в тому числі й медицина, технологія лікарської nсправи, саніта­рна техніка,  постійно nзазнають вдосконалення, поглиблення і наукового розвитку в нас постійно  перебудовуються  і добудовуються  лікарняні будівлі.

Централізована nсистема забудови характеризується тим, що лікувальний заклад nміститься в одному багатоповерховому будинку, при цьому здешевлюється nбудівництво і полегшується експлуатація санітарно-технічних служб, скорочуються nшляхи пересування хворих і медичного персоналу від окремих відділень до nдіагностичних і фізіотерапевтичних кабінетів.

Змішана nсистема забудови лікувально-профілактичних закладів передбачає nоб’єднання в одному головному корпусі лікарні загальносоматичних nвідділень,  лікувально-діагностичних nкабінетів, лабораторій, централізованого приймального покою тощо. Разом із тим, nв окремих будинках розміщуються поліклініка, інфекційне та пологове відділення, nсекційна і господарські служби. Ця система поєднує позитивні властивості nдецентралізованої та централізованої систем.

     Зараз nчастіше застосо­вують централізовано-блочну систему, при якій лікарня складається з декількох корпусів n(терапевтичного, хірургіч­ного тощо), зблокованих в одне ціле. У цьому випадку nкраще використовуються позитивні сторони централізованої системи будівництва. nЗа допо­могою  підземних, наземних або nповерхових переходів  на каталках nперевозять хворих, пересувну ліку­вально-діагностичну апаратуру і різноманітні nвантажі, що дозволяє більш ефективно застосовувати можливості лікувального nзакладу.

Основним елементом архітектурної nкомпозиції при застосуванні централізованоблочної nсистеми є головний корпус – лікувально-діагностичний блок, до якого nприєднуються стаціонар і поліклініка. Такий варіант, у свою чергу, забезпечує nяк централізацію медичних процесів так і використання обладнання, та реалізацію nпринципу ізоляції окремих лікувальних відділень. Централізовано-блочна система nдозволяє об’єднати функціонально однорідні підрозділи і ство­рити відповідні nкомплекси (операційний, стерилізаційний, рентгенодіагностичний, лабораторний nтощо).

У західних країнах через обмежену nплощу земельної ділянки часто будують централізовано-блочні лікарні у декілька nназемних і, 2—3 підземні поверхи, в яких розміщують операційний комплекс, nстерилізацій­ний відділ, бомбо газосховище, господарські та допоміжні служби nтощо. При цьому на сьогоднішній день технічні і інженерні можливості дозволяють nповністю забезпечити кондиціонування пові­тря, раціональне опалення та nосвітлення і створити на  всіх  об’єктах  nнормальні й стабільні умови праці.

В Україні  однаковою nмірою   функціонують лікарні всіх систем. nОскільки наука і техніка, в тому числі й медицина, технологія лікарської nсправи, саніта­рна техніка,  постійно nзазнають вдосконалення, поглиблення і наукового розвитку в нас постійно  перебудовуються  і добудовуються  лікарняні будівлі.

При розміщенні лікарні на око­лиці nнаселеного пункту легше вибрати ділянку, достатню за роз­мірами й озелененням. nТут  менше шуму, пилу, чистіше повітря nбільше гігієнічного комфорту.  Тому туберкульозні, психіатричні лікарні або nреабілітаційні центри, не пов’язані з амбулаторним прийомом хворих, часто nбудують навіть за межами населеного пункту. Амбулаторії, щоб наблизити медичну nдопомогу до насе­лення, доцільно розміщувати у центрі району об­слуговування. А nлікарні загального типу, які мають ста­ціонар і поліклініку, нерідко  розташовують у межах селітебної зони.

Земельна nділянка повинна знаходитися з навітряного боку і на значній nвідстані від джерел шуму та об’єктів забруднення повітря. Необхідно, щоб рівень nшуму  на її терито­рії в денний час nне  перевищував 45 дБ, у нічний – 35 дБ.

Земельна ділянка nлікувально-профілактичного закладу повинна  nрозташовуватись на добре інсольованій та провітрюваній території, бажано nпоблизу від водопровідної мережі, каналізаційних комунікацій,  джерел водопостачання та якомога далі від nмісць спуску стічних вод, а також поза зоною впливу промислових підприємств та nінших джерел забруднення навколишнього середовища. Площа земельної ділянки для nлікарень загального типу,  залежно від nзагальної кількості ліжок, повинна складати від 80 до 300 м2,  для дитячих лікарень – від 135 до 250 м2  з розрахунку на 1 ліжко. Для nлікарень, що розташовані у приміській зоні, площа земельної ділянки nзбільшується, порівняно з вказаними, на 15-20 %.

В умовах реконструкції і великих nмістах розміри площі під забудову лікарні можуть бути зменшені на 25 %.

Вибираючи земельну ділянку під забудову, необхідно мати nвідомості про те, що раніше було розташовано на цій території. Недопустимо  використовувати ті ділянки, на яких були nрозміщені  склади отрутохімікатів, nрадіоактивних речовин, сміттєзвалища тощо, а також якщо рівень залягання nґрунтових вод становить менше 1,5м до підошви фундаменту.

Спеціалізовані лікарні або nкомплекси потужністю понад 1000 ліжок для перебування хворих протягом тривалого nчасу, а також стаціонари з особливим режимом (психіатричні, туберкульозні тощо) nрозташовують в приміській зоні чи на околиці району на відстані не менше 1000 м від селітебної зони.

На земельній ділянці виділяють ряд функціональних nзон: зону лікувальних корпусів для неінфекційних хворих, nзону інфекційного та пологового відділень, зону поліклініки, зону nрадіологічного та патологоанатомічного корпусів, садово-паркову та господарську nзони. Ділянка повинна мати окремі вїзди до лікувальних nкорпусів, і господарської зони та патологоанатомічного відділення. Важливою nумовою, що забезпечує реальну можливість функціонального зонування, є nоптимальна конфігурація ділянки. Вона повинна бути прямокутної nформи із співвідношенням сторін 1:2 (3:4).

До складу  nлікарні загального типу  входять:

1) приймальне відділення; 2) nстаціонар із терапевтичним і хірургічним, аку­шерсько-гінекологічним, дитячим, nінфекційним, анестезіологічно-реанімаційним, радіологічним відділенням, nвідділенням   переливання крові з банком nкрові та кровозамінників,  тощо;

3) поліклініка;4) nлікувально-діагностичні підрозділи з відділеннями функціональної діагностики, nрентгенодіагностики, фізіо­терапевтичним, реабілітації та лікувальної nфізкультури;

5) патологоанатомічне відділення з nморгом; 6) допоміжні служби – харчоблок, пральня з дезкаме­рою, центральний nстерилізаційний відділ, майстерні з  nремонту медичної техніки й апаратури, гараж, овочесховище тощо;

7) адміністративно-господарська nчастина –  канцелярія, медичний архів, nбібліотека тощо.

     Розміщення nвсіх вищезазначених підрозділів у лікарняних будівлях залежить від системи nлікарня­ного будівництва. Будинок поліклініки розташовують ізольовано на nвідстані 30—50 м від лі­кувальних корпусів.  nНеобхідно, щоб вхід у поліклініку був  nокремим.

Площа nзабудови лікарні повинна становити 12-15 %, зона зелених насаджень – nне менше  60 % (з розрахунку 25 м2 на одне nліжко), решта території – пішоходні й проїжджі дороги. Ширина захисної зеленої nсмуги за  периметром ділянки – 15-30 м. При розташуванні nбудівель на ділянці необхідно дотримуватися слідуючих розривів між ними: між nстінами корпусів з вікнами з палат – 2,5 висоти протилежного будинку, але не nменше 25 м; nміж корпусами з палатами і патологоанатомічним корпусом, будинком швидкої nмедичної допомоги, харчоблоком – не менше 30 м, між радіологічним корпусом та іншими – не nменше 25 м.

Смуги зелених насаджень повинні nбути розташовані між функціональними зонами лікарень і складати 15 м. Санітарний розрив між nлікувальними корпусами та харчоблоком, патологоанатомічним корпусом і захисною nсмугою зелених насаджень – не менше  ніж 30 м. Патологоанатомічний nвідділ з моргом  розміщують в nізольованому місці, якого не видно з вікон лікар­ні.

Перед головним входом в лікарню nнеобхідно передбачити благоустроєні площадки для відвідувачів з розрахунку 0,2 м2 на 1 nліжко, але не менше 50 м2, nа також для автотранспорту співробітників і відвідувачів – не ближче 100 м від палатних корпусів.

Із підвітряного боку і нижче за nрельєфом місцевості, на відстані 30-40 м від лікарняних будинків, розташовують nгосподарське подвір’я з центральною котельнею, пральнею,  дезінфекцій­ною камерою, гаражами, nскладськими  приміщеннями, овочесхо­вищем. nГосподарське подвір’я ізолюють від інших зон смугою зелених насаджень завширшки n8—10 м.

Для озеленення території лікарні nможна використовувати різні комбінації декоративних дерев (березу, каштан, nклен, липу тощо), кущів (бузок, жасмін, шипшину тощо), виткові рослини (плющ, nвиноград, ліани та ін.). Мінімальна відстань дерев nвід стіни будівель повинна бути не менше 5 м, кущів від місця посадки – 1,5 м.

Хворі, направлені лікарями полі­клініки на стаціонарне nлікування,  звертаються у nприймально-виписну канцелярію, де їх приймає черговий медперсонал. Там nпацієнтів  реєструють, якщо необхідно – nобстежують, проводять санітарну обробку, видають лікарняний одяг,  взуття, рушник, дають направ­лення, вказують nномер палати і проводять у відповідне відділення. Породіллі, минаю­чи nканцелярію, потрапляють в акушерсько-гінекологічне відділення, заразні хворі – nв інфекційне відділення.

Хворих, які потребують швидкої допомоги, направляю­ться nбезпосередньо у лікувальне відділення приймального відділення.  Це одна  nабо дві великі палати на 10 -12 ліжок, які розділено  шторами з тканини або плів­кового матеріалу, nутворюючи  наче­бто бокси. До кожного nліжка підведено трубопроводи для подачі кисню й інших медичних газів. Біля nкожного ліжка є настінні елек­тричні лампи, сигналізація, яка дозволяє nвикликати медперсонал. Палати обладнано  nтумбочками, шафами для медикаментів та особистих речей хворого. У nприміщенні  є діагностична і лікувальна nпересувна апаратура, яка в лічені секунди може бути по­дана до будь-якого nліжка. У палаті є умиваль­ник.

Стаціонар складається із nспеціалізованих відділень, призначених для пацієнтів із захворюваннями одного nпро­філю. Спеціалізоване відділення є найважливішим функ­ціональним елементом nлікарні. Якщо в ньому міститься понад 30 ліжок, його організовують із палатних nсекцій і розташованих між ними приміщень, які є спільними для всього nвідділення.

Основним функціональним nпідрозділом  кожної лікарні є лікарняне nвідділення, що існує для хворих з однорідними захворюваннями і, складається з nокремих палатних секцій. Палатна секція  основна структурна одиниця  лікувального відділення, головним завданням якої є збереження гігієнічного комфорту і nзручності обслуговування хворих. Вона  nрозрахована на 30 ліжок, зокрема  nодноліжкові (площею 9 м2), nдво- та чотириліжкові (площею 2 на одне ліжко) палати. У палаті повинно nбути не більше 4 ліжок. Цей показник є  nоптимальним  як у технологічному, nтак і  гігієнічному відношенні. У таких палатах nнайбільш зручно розташовувати ліжка  nпаралельно до світлоносної стіни. Це покращує огляд хворих, проведення nрізних медичних маніпуляцій, зміну постільної білизни, догляд за пацієнтами, nстворює однакові параметри бактеріологічного забруднення повітряного середовища nй інсоляції. На рисунках 7.1, 7.2, 7.3, 7.4 nнаведено можливі варіанти планування й обладнання одно-, дво-, три- і nчотиримісних палат. У  палатах nвідстань між ліжками повинна бути не меншою ніж 0,8-1,0 м. Ліжка ставлять на nвідстані не ближче ніж 0,9-1,0м від зовнішньої стіни. Крім ліжок, у палаті повинні nбути приліжкові тумбочки, стільці, стіл, вішалка. Необхідно, щоб у палатній nсекції для дорослих мають були ще й такі приміщення:  пост чергової медичної сестри (4-6 м2), кабінет nлікаря (10 м2), nпроцедурна (13-18 м2), nклізмова (8 м2), nїдальня (18 м2), nмісце денного перебування хворих (15м2), санітарний вузол.

     Пост чергової медсестри розміщують біля процедурної nта палат на одне ліжко, призначених для важкохворих. З поста повинно бути видно nкоридор, вхід до палат і допоміжні приміщення. Відстань від поста до палат, що nобслугову­ються, не повинна перевищувати 15 м. Пост  nобладнують столом, двома шафами (для історій хвороб, медикаментів і nматеріалу для перев’я­зок), стерилізатором, холодильником, умивальником, nтелефоном, сигналізацією для виклику з палати медперсоналу і двосторон­нього nрозмовного (або відеорозмовного) зв’язку сестри і хворого.

     У багатопрофільних лікарнях, коли відділення nскладаються з декількох палатних секцій, між палатними секціями розміщують nкабінет завідувача відділенням (12м2), кімнати старшої медичної сестри і nсестри-господарки (по 10 м2), nприміщення для збері­гання переносної апаратури (12 м2), місце для nкаталок (5 м2), nдві кімнати для персоналу, приміщення для спеці­алізованих кабінетів (їх призначення nзалежить від профілю відділення), наприклад, у хірургічному відділенні – nперев’язоч­на (22 м2). nБуфет та їдальня можуть бути спільними для двох суміжних секцій.

Крім звичайних па­лат, облаштовують nпалати інтенсивної терапії, півбокси та бокси, баропалати, nпалати-біотрони, “стерильні” палати тощо. Чим менше ліжок у палаті, тим менша nнебезпека внутрішньолікарняної інфекції; крім того, це дозволяє ізолюва­ти nнеспокійних та тяжкохворих.

Палата інтенсивної терапії з подвійним медичним постом і nкомплексом моніторингового спостереження забезпечує можливість проведення nекспрес-аналізів, різноманітних діагностичних досліджень і реанімаційних nзаходів.

 Відділення nанестезіології та реанімації обладнують­ся апаратурою для дистанційного nбезперервного контро­лю за станом життєво важливих функцій організму хво­рого n(кардіомонітором, кардіокомплексом тощо). У цьому випадку на посту чергової nмедсестри встановлюють ви­носний сигналізатор ритму і тривоги.

     Хірургічне nвідділення. У сучасних багатопрофільних лікарнях nкількість хіру­ргічних ліжок становить від 25 до 45 % ліжкового фонду лікарні. nХірургічне відділення складається з палат і операційного блоку (комплексу). nГоловною особливістю цього відділення є  nнаявність операційного блоку. Кількість столів повинна бути з розрахунку nодин стіл на 25-30 ліжок. Операційний блок, як правило, складається із nстерилізаційної (6-12 м2), nпередопераційної (10-20 м2), nопераційної (25-35 м2) nз наркозним (20-30 м2), nгіпсовим (20 м2), nінструментальним (10 м2) nта іншими підсобними приміщеннями. Особливим різновидом хірургічних блоків є nопераційні-барокамери .

 

     Гігієнічні вимоги до хірургічного відділення не nвідрізняються від вимог, що їх ставлять до терапевтичних відділень, за винятком nтого, що тут необхідна перев’язочна (22 м2), а туалети, особливо nортопедичного відділення, повинні мати дещо більшу площу  і  nперила для  стійкого опору хворих.

     У палатах для хворих з нагноєнням ран слід nвиділяти окремі ділянки коридора, але   nякомога да­лі від операційного блоку, оскільки у таких палатах у повітрі nу 2-3 рази більше міститься гнійної мікрофлори, ніж у інших. Забруднене повітря nможе поширюватися на відстань до 30м, забруднюючи коридори та операційний блок.

     Найскладнішим функціональним елементом хірургічних nвідділень у сучасних лікарнях є операцій­ний блок. Операційні блоки декількох хірургічних відділень nоб’єднуються в один опера­ційний комплекс. Кількість операційних визначається з nрозрахунку одна на 30—40 хірургічних ліжок..  nДля хірургіч­ного комплексу відводять окреме крило наземного або під­земного nповерху чи  розміщують його у спеціальній nприбу­дові, що з’єднана безпосередньо зі стаціонаром  або за допомогою закритого переходу. Цей nваріант найбільш оптимальний, тому що забезпечує повну ізоляцію від стаціонару.

     Щоб запобігти nзабрудненню повітря, операційний блок розміщують у тупиковій зоні відділення nабо в окремо­му крилі будинку на першому поверсі враховуючи, що мікроби з nконвекційними потоками повітря піднімаються вверх і чим вище поверх, тим більше nзабруднене повітря. При розташуванні операційних на верхніх поверхах в nопераційному блоці обов’язково повинна бути припливно-витяжна вентиляція з nперевагою притоку

Операційний комплекс повинен nмати вигідні зв’язки з хірургічними відділеннями,  анестезіологічно-реанімаційним, рентгенодіагностики nі стерилізації. При наявності операційного комплексу більш ефективно nвикористовуються уста­ткування й обладнання допоміжних при­міщень,  раціональним організовується робота nперсоналу.

Приміщення   операційного блоку групується у три зо­ни: стерильну, nособливо чисту та чисту. До першої зони ставлять найвищі ви­моги асептики. Це nопераційні, стерилізаційні інструмента­рію. До другої зони належать приміщення, nщо безпосере­дньо пов’язані з операційною: передопераційна, наркозні. До nтретьої – приміщення для зберігання крові та переносної апаратури, протокольні, nдля хірурга і медичних сестер, лабораторія термінових аналізів, чиста зона. photo

     Стіни операційної повинні бути гладенькими, легко nмитися і піддаватися зрошенню дезінфікуючими роз­чинами. Усі види проводки та nнагрівальні прилади вмон­товуються у стіни. Стіни і стелю рекомендується nфарбувати світлою ма­товою олійно-восковою фарбою, що усуває світлові відблиски nі не втомлює очі хірурга.  Підлогу nвкладають плиткою з невеликим нахилом до трапа. В операційній бажано мати двоє nдверей: одні – для ввезення хворого на операцію, а другі, у бічній стіні,- для nвивезення прооперованого. Вікна операційної орієнтують на північні румби. nСвітловий коефіцієнт повинен становити  n1:3 -1:4. Двері операційної потрібно щіль­но зачиняти.

     Джерелом загального осві­тлення можуть бути лампи nнажарювання та люмінесцен­тні лампи білого кольору потужність ламп повинна бути nне меншою  200 лк (краще – 300-500 лк). nДля  забаспечення  роботи  nопераційної сестри (маніпуляції з голками, матеріалом для швів, nінструментами) й анестезіолога, який спостерігає за кольором шкіри та слизових nоболо­нок, реакцією зіниць хворого. Потрібно, щоб мікроклімат  відповідав  nвимогам комфорту. Температура повітря влітку в nопе­раційній повинна  бути +20-22 °С n(взимку -19 -20 °С) при вологості n50-55 %, швидкість руху повітря не повинна перевищувати 0,1 м/с. Опалення nопераційної краще влаштовувати водяне радіаційне з розташуванням панелей на nстелі або  підлозі.

     Повітря операційної nможе інтенсивно забруднюва­тись парами ефіру, фторетану та інших летких нарко­тичних nречовин. Ще більше значення мають забруднення повіт­ряного середовища операційної nмікроорганізмами, що  приблизно у 80 % nпісляоперацій­них хворих є причиною септичних ускладнень.

     Джерелами nобсіменіння повітря операційної патоген­ною мікрофлорою може бути персонал і nхворі. Тому до роботи в операційній не допускають осіб nіз септич­ними ранами та будь-якими гноячковими забрудненнями шкіри.      Усе устаткування, що надходить в nопераційну, потрібно попередньо продезінфікувати, а інструменти і матеріали для nперев’язок – простерилі­зувати. Дуже перспективними є метод газової nдезінфекції, наприклад оксидом ети­лену, однак він триває  декілька годин. Після операції приміщення nстаранно прибирають, ретельно провітрюють, підлогу та панелі миють nдезінфекційним розчином і гаря­чою водою.

     Для доброго nповітрообміну в операційних припливні отвори розміщують під стелею біля однієї nстіни операційної, а витяжні – на протилежному боці біля підлоги. Така nвентиляція дозволяє зни­зити мікробне обсіменіння повітря у 2-4 рази.

     З метою створення nасептичних умов на час проведення операції операційна бригада працює в шлемах nіз пластику і повітронепроникних костюмах (скафандрах) з індивіду­альним nпостачанням повітря. Стерильне повітря з необхідними параметрами мікроклімату nподається під шлем, а забруднене відсмоктується. Голова хворого ізольована від nприміщення фіранкою з пластику. Тут же розміщується анестезіолог з nреанімаційною апарату­рою У цьому разі частота септичних ускладнень навіть при nнайтриваліших і надто травматичних операціях не перевищує 0,3 %.

Акушерське nвідділення включає у свою структуру пологове та післяпологове nфізіологічні обсерваційні відділення, відділення патології вагітних,   

Палатні секції тут проектуються згідно з вимогами до nзагальносоматичних відділень для дорослих.

Інфекційне nвідділення  розміщують в окремому будинку.  Воно повинно мати два входи: один – для nхворих, другий – для персоналу, доставки їжі та чис­тих речей. Для nіндивідуальної госпіталізації хворих застосовують одноліжкові палати зі шлюзом, nнапівбокси і бокси. На­півбокс складається з палати, шлюзу та санітарного nвузла.  Суттєвим nнедоліком напівбоксу є те, що хворі потрапляють у нього через палатний коридор. nПри цьому можливе обсіменіння повітря коридора патогенною мікро­флорою, nяка  може проникати в інші палати.

Повністю гарантує від nвнутрішньолікарняного зара­ження   nінфекціями,   що   передаються   nповітряно-краплинним шляхом, лише індивідуальний nповний бокс.  Він складається з nвуличного тамбура, санітар­ного вузла, власне палати і шлюзу. Хворий потрапляє nв бокс через тамбур безпосередньо з вулиці (якщо відді­лення на другому nповерсі,- то з галереї). Персонал же входить з палатного коридора через шлюз. У nстіні, яка відділяє бокс від  коридора, nвлаштовують засклені вікна для спостереження за хворим.  Миття і дезінфекцію посуду проводять у боксі. nУ повному бок­сі розміщують  перш за nвсе  хворих із нез’ясованим діаг­нозом nабо зі змішаною інфекцією. Таке планування та суворе дотримання санітарного nрежиму дозволяє звести до мінімуму і навіть повністю ліквідувати nвнутрішньолікарняні інфекції в дитячих інфекційних відділеннях. Площа nбоксу  на1 ліжко – 22 м2, на 2 – 27 м2 . Палати nмають площу 7,5 м2 nна 1 ліжко.

У відділенні обовязково повинен бути nсанітарний пропускник з роздягальнею, душовою,  nодягальнею і приміщенням для тимчасового зберігання речей.

У дитячому відділенні палатні секції nдля дітей до одного року розраховані на 24 ліжка, а для дітей віком понад один nрік – на 30 ліжок. Вони складаються з одно – (9 м2 на n1 ліжко), дво- (7 м2 nна 1 ліжко) та чотириліжкових палат (4 м2 на 1 ліжко), поста чергової nмедичної сестри, їдальні, приміщення для матерів, ігрової кімнати, приміщення nдля денного перебування дітей, умивальні, убиральні та процедурної.

Для запобігання поширенню повітряно-краплинної інфекції у nдитячих лікарнях застосовують палати-бокси. У них  можна розміщувати лише хворих з однією nвизначе­ною інфекцією, наприклад  nскарлатиною або дифтерією. Біля входу в палату є шлюз.

     Основними nгігієнічними чинниками, які формують умови у палаті, є чистота повітря, nмікроклімат, освітлен­ня та інсоляція, внутрішньолікарняний та вуличний шум.

    

     Особливу групу nлікарняних закладів складають  шість nтипів: рентгенодіаг­ностичне, дистанційної променевої терапії, променевої nтерапії закритими радіоактивними речовинами, промене­вої терапії відкритими nрадіоактивними речовинами, діаг­ностичне  nз використанням закритих радіоактивних речовин, змішані відділення. nНесприятливі наслідки у всіх відділеннях  nпов’язані з дією іонізуючих випромінювань на персонал і пацієнтів, що nвимагає цілеспря­мованого здійснення запобіжного нагляду і дотримання  науково обґрунтованих правил їх експлуатації. nКожне відділення зобов’язане мати спе­ціальний nсанітарний паспорт, інст­рукції з радіаційної  аварії та пожежної безпеки.

 

 

 

 

    

 Найпоширенішими радіологічними установами є nрентгенодіагностичні кабі­нети або рентгенодіагностичні відділення. Робота в nних повинна забезпечувати радіаційну безпеку обслуговуючому персоналові й nлюдям, які  перебувають у суміжних nприміщеннях. Середньодобова доза опромінення для лікарів-рентгенологів повинна nстановити 3,5 бера на рік, а для лабо­рантів – 3 (при ГДД-5 бер). Для захисту nобслуговуючого персоналу від радіаційного випромінювання  використовуються захисні екрани, пересувні nзахисні ширми,  запони з просвинцьованої nгуми, нагрудний фартух і захисні рукавиці, які необхідно періодично nперевіряти.  Унаслідок утворення в nповітрі процедурної  озону й оксиду азоту nпід дією іонізуючої радіації   для nзахисту персоналу   влаштовують  припливно-витяжну  вентиляцію  nз перевагою притоку.

З метою захисту від рентгенівського опромінен­ня людей у nсуміжних приміщеннях стіни, перекриття, перегородки, оглядові вікна в кабінетах nроблять з просвинцьованого скла або  nбетону, баритобетону, цегли, сталі.

     Радіологічні nвідділення інших типів розміщують в nізольованій прибудо­ві  або   окремому будинку. Їх планування передбачає nчотири  групи приміщень: для діагностики nвідкритими джерелами іоні­зуючих випромінювань, променевої терапії відкритими і nзакритими, дистанційної променевої терапії.  nПри роботі з джерелами іонізуючого випромінювання основними  принципами профілактики є захист дозою, часом, віддаллю та  екрануванням. За­хист дозою проведення роботи з якомога менш nінтенсивним джерелом випромінювання, захист часомзменшення  опромінення nперсо­налу за рахунок зменшення тривалості робочого дня і кількості процедур. Захист віддаллю nоснований на тому, що потужність ви­проміювання зворотно пропорційна квадрату nвіддалі між джерелом (точковим) випромінювання і робочим місцем (використання nманіпуляторів,  візочків з довгими nручками тощо). Захист екрануванням оснований на здатності різно­манітних nматеріалів поглинати іонізуючі випромінювання. Так, nдля захисту від β-випромінювання використовують органічне скло, пласт­маси, nалюміній, від рентгенівського і γ-випромінювання — ек­рани зі свинцю, nсталі, просвинцьованого скла, цегли, бетону, баритобетону. Для поглинання nнейт­ронного випромінювання необхідними є матеріали, які містять велику nкількість атомів водню:  вода, парафін, nбетон.

     Поліклініка nскладається з вестибюлю-роздягальні, чекальні, а також лікарських кабінетів. nВхід до поліклініки здійснюється, переважно через вестибюль, який має nбезпосередній зв’язок з реєстратурою та гарде­робом. Великі зали для чекання nприйому лікаря робити недоцільно, оскільки це призводить до значного збільшення nконтактів людей із різними захворюваннями. З цією метою для очі­кування використовують nкоридори, які повинні бути завширшки не менше 3,2 м, добре освітлюватися і nпровітрюватися. При фтизіатричному, шкірно-венерологічному, гінекологічному і nрентгенологічному кабінетах доцільно влаштовувати окремі приміщення для nочікування. Мінімальні розміри лікарського кабінету становлять 12 м2, а nспеціалізованих — 15—18 м2. Вікна приміщень не повинні виходити на nшумну вулицю і бути  орієнтовані на  північні румби.

     Дитячу nполіклініку потрібно  повністю ізольована nвід поліклініки для дорослих. Вхід у неї здійснюється через «фільтр-бокс». Тут nмедична сестра проводить бесіду з батьками, оглядає шкіру та слизові оболонки nхворої дитини, вимірює тем­пературу тіла. Дітей з ознаками інфекційних nзахворювань направляють в оглядовий бокс, що має окремий вихід на вулицю. Усі nінші діти направляють до лікарів за фахом. З метою профілактики nвнутрішньолікарняних інфекцій у дитячих відділеннях, крім убиралень для хло­пчиків nі дівчаток, повинна бути кімната з горщиками для маленьких дітей,  унітазом для змиву нечистот та устаткуванням nдля миття і дезінфекції горщиків.

Характеризуючи особливості nсанітарно-гігієнічного режиму та умови зовнішнього середовища в палатах та nінших приміщеннях лікувально-профілактичних закладів, необхідно зазначити, що nнайкращими видами опалення є nцентральне водяне та променеве. Температура повітря в палатах загального nпрофілю повинна складати 20 °С, а в nреанімаційних, опікових, післяпологових палатах та палатах для дітей – 22 °С, в кабінетах лікарів і nманіпуляційних – 20 °С. Відносна nвологість повітря – у межах  35-60 %, nшвидкість руху повітря – у межах   n0,2-0,3 м/с.

Однією з вайважливіших ланок nлікарняного забезпечення є вентиляція. У невеликих лікарнях використовують nпереважно такі засоби природної  вентиляції, nяк кватирки, фрамуги, припливні й  nвитяжні канали. У лікарнях на 100 ліжок і більше в обов’язковому порядку nрекомендується обладнувати припливно-витяжну механічну вентиляцію. Операційні й nпологові повинні мати індивідуальну припливно-витяжну вентиляцію з перевагою nприпливу або бути обладнані кондиціонерами. Кратність обміну повітря в nзагальних палатах повинна становити 2-3 рази за годину, в пологових, nопераційних, післяопераційних палатах та палатах інтенсивної терапії – до 10 nразів за годину.

Серед провідних характеристик природного nта штучного освітлення необхідно назвати такі: світловий nкоефіцієнт у палатах, кабінетах лікарів і процедурних – 1:5-1:6, в операційних n- 1:2-1:4, коефіцієнт природного освітлення в палатах – 0,5 %, кабінетах nлікарів – 1 %, операційних – 2 %. Штучне освітлення ліжок у палатах повинно nстановити 30 лк при використанні ламп нажарювання та 100 лк  при застосуванні люмінесцентних ламп, у nкабінетах лікарів – 100  та 200 лк, відповідно  у процедурній, а також на посту чергової nсестри, – 75 та 150 лк, в коридорах – 30  nта 75 лк.

     Встановлено, що в лікарні необхідно на добу 500 л води на одне ліжко та 15 л води  на одного амбулаторного хворого. Для nневеликих сільських лікарень, що мають місцевий водогін і малу каналізацію, мі­німальна nкількість води становить 150-250л на одне ліжко на добу. Кращим джерелом водопостачання nмісцевого водогону є артезіанські або інші підземні води з до­статнім дебетом.

     У nкожній  лі­карні  повинна бути добре організована сис­тема nзбору, тимчасового зберігання, видалення та знеза­раження покидьок в умовах, nякі не допускають поширення інфекції. Для лікарень загального типу характерні nтакі добові норми їх накопичення: 500-600 г (1,0-1,5 л) твердих; 350-400 г харчових залишків з nрозрахунку на одне ліжко. У поліклініках на одного відвідувача – 200 г (0,05 л).  Найкращим способом видалення стічних вод є nприєднання лікарняних приміщень до загальної каналізації, а де її немає – nпобудова  місцевої каналізацію з nлокальними очисними спорудами. Тверді покидьки дезінфікують та вивозять звичайним nспособом або знешкоджують у біотермічних камерах на території господарського nдвору.

Отже, умови перебування хворих  у лікарні  nзначною мірою залежать від санітарного режиму  та розпорядку дня,  утримання приміщень, дотримання персоналом та nхворими правил особистої гігієни.

Велике значення в житті людини, а nособливо хворої, має гігієнічний режим. Під гігієнічним режимом хворого nрозуміють науково обгрунтовану систему правил, nякі регулюють його спосіб життя і поведінку з метою забезпечення найефективнішого nлікування та відновлення здоровя і працездатності. Лікарня також є школою nособистої гігієни для хворого, а вироблення в нього гігієнічних навичок сприяє nзакріпленню результатів лікування після виписування.

У приміщеннях  лікарняних відділень необхідно щодня nпроводити вологе прибирання з використанням дезінфікуючих розчинів підлоги, nвитирання пилу з меблів,   дверей, nдверних ручок, панелей та підвіконників. Не менше одного разу на тиждень nпроводять генеральне прибирання приміщень: миття підлог, панелей тощо. Для nприбирання використовують спеціально виділений і прмаркований інвентар.

Однією з найважливіших вимог щодо nорганізації лікувально-охоронного режиму є nстворення тиші. Тому сила шуму в лікарняних палатах не повинна перевищувати 30 nдБ. При цьому велике значення мають звукоізолювальні властивості стін і nміжповерхових перекриттів, тиша на території лікарні, а також поведінка nперсоналу: тиха розмова, нестукання дверима, запобігання дзвенінню посуду тощо.

Медичний персонал повинен бути nзразком для хворих і у дотриманні правил особистої nгігієни: мати акуратний, зібраний і культурний зовнішній вигляд, коротко nпідрізані нігті,  чистий, випрасуваний nспецодяг, що відповідає за розмірами і формою фігурі медичного працівника.

Під час санітарного обстежування nрізних приміщень лікарні (палат, коридорів, кабінетів лікаря, маніпуляційних, nприміщень денного перебування хворих, кімнати старшої сестри), земельної nділянки та оцінки її санітарно-технічного забезпечення складають акти nсанітарного обстеження. Він має   3 частини. nУ першій (паспортній) частині вказують прізвище, імя та nпо-батькові особи, яка здійснює перевірку, і присутніх, назву й адресу об’єкта, nдату обстеження. У другій (констатуючій) частині наводяться дані огляду nтериторії, основних, допоміжних і службових приміщень та вказують результати nінструментальних досліджень. У третій частині (висновок) вказуються виявлені nнедоліки і наводять конкретні строки їх ліквідації,  узгоджені з адміністрацією закладу. Акт nпідписують особа, яка перевіряє, і представник адміністрації. Для зручності в nрозділі 18 “Самостійні роботи студентів” наводять  схеми обстеження різних лікарняних об’єктів.

 

Отже, умови перебування хворих  у лікарні  nзначною мірою залежать від санітарного режиму  та розпорядку дня,  утримання приміщень, дотримання персоналом та nхворими правил особистої гігієни.

Велике значення в житті людини, а nособливо хворої, має гігієнічний режим. Під гігієнічним режимом хворого nрозуміють науково обгрунтовану систему правил, які регулюють його спосіб життя і nповедінку з метою забезпечення найефективнішого лікування та відновлення здоровя nі працездатності. Лікарня також є школою особистої гігієни для хворого, а nвироблення в нього гігієнічних навичок сприяє закріпленню результатів лікування nпісля виписування.

У приміщеннях  лікарняних відділень необхідно щодня nпроводити вологе прибирання з використанням дезінфікуючих розчинів підлоги, nвитирання пилу з меблів,   дверей, nдверних ручок, панелей та підвіконників. Не менше одного разу на тиждень nпроводять генеральне прибирання приміщень: миття підлог, панелей тощо. Для nприбирання використовують спеціально виділений і прмаркований інвентар.

Однією з найважливіших вимог щодо nорганізації лікувально-охоронного режиму nє створення тиші. Тому сила шуму в лікарняних палатах не повинна перевищувати n30 дБ. При цьому велике значення мають звукоізолювальні властивості стін і nміжповерхових перекриттів, тиша на території лікарні, а також поведінка nперсоналу: тиха розмова, нестукання дверима, запобігання дзвенінню посуду тощо.

Медичний персонал повинен бути nзразком для хворих і у дотриманні правил особистої гігієни: мати nакуратний, зібраний і культурний зовнішній вигляд, коротко підрізані nнігті,  чистий, випрасуваний спецодяг, що nвідповідає за розмірами і формою фігурі медичного працівника.

Під час санітарного обстежування nрізних приміщень лікарні (палат, коридорів, кабінетів лікаря, маніпуляційних, nприміщень денного перебування хворих, кімнати старшої сестри), земельної nділянки та оцінки її санітарно-технічного забезпечення складають акти nсанітарного обстеження. Він має   3 nчастини. У першій (паспортній) частині вказують прізвище, імя nта по-батькові особи, яка здійснює перевірку, і присутніх, назву й адресу nоб’єкта, дату обстеження. У другій (констатуючій) частині наводяться дані огляду nтериторії, основних, допоміжних і службових приміщень та вказують результати nінструментальних досліджень. У третій частині (висновок) вказуються виявлені nнедоліки і наводять конкретні строки їх ліквідації,  узгоджені з адміністрацією закладу. Акт підписують nособа, яка перевіряє, і представник адміністрації. Для зручності в розділі 18 n“Самостійні роботи студентів” наводять  nсхеми обстеження різних лікарняних об’єктів.

 

 

Внутрішньолікарняна інфекція. nІнфекція (infekcio) – це nстан зараження організму патогенними мікробами, при якому відбувається nвзаємодія між збудником захворювання і мікроорганізмом. Даний процес, який nвідбувається в організмі людини, називають інфекційним процесом. nІнфекційний процес має завжди специфічний характер, тобто він супроводжується nпатологічними та імунологічними змінами в організмі, які залежать від виду nзбудника.

Джерелом збудника внутрішньолікарняної інфекції є nзаражений (хворий, а іноді і здоровий) організм людини або (при зоонозах) тварини. nДжерело збудника – неоднозначне поняття. Ними можуть бути:

         nзахворювання, які знаходяться в nінкубаційному періоді (кір, вітряна віспа, епідемічний паротит, тощо), або при nнерозпізнаному чи неправильно поставленому діагнозі;

         nбактеріоносії, наприклад: носії nсальмонел, стафілококів, пневмоцист та інші);

         nпевну небезпеку становлять nматері в акушерських стаціонарах і відділеннях для дітей раннього віку (носії nзбудників або нерозпізнані хвороби з легкими атиповими формами);

         nмедичний персонал при наявності nнерозпізнаної хвороби, а також носії патогенних або умовно патогенних nзбудників.

Специфічна локалізація збудників інфекційних хвороб в організмі, nвідповідний їх механізм передачі хвороб людини:

 

n

Група інфекцій

Первинна локалізація

Механізм передачі

Кишкові

Травний канал

Фекально-оральний

Дихальних шляхів

Дихальні органи

Крапельний

Кров’яні

Кров

Трансмісивний

Зовнішніх покривів

Зовнішні покриви

Контактний

 

Епідемічний nпроцес виникає і підтримується тільки за умови спільних дій таких трьох nпервинних рушійних сил (чинників, агентів). Як:

         nіснування джерела інфекції;

         nздійснення механізму його nпередачі;

         nсприятливість населення до nданої інфекції.

При nвиключені хоча би одного з них епідемічний процес припиняється. На цьому законі nбазуються заходи профілактики  всіх nінфекційних хвороб, а також і виникнення внутрішньолікарняної інфекції. nТермін 

«внутрішньолікарняна nінфекція» має збірний характер, тому що поняття об’єднує різні нозологічні nформи.

Внутрішньолікарняною інфекцією nвважають будь-яке клінічно виражене захворювання, мікробного походження, якщо nвоно вражає пацієнта в результаті його госпіталізації або відвідування nлікувального закладу з метою діагностики чи лікування.

    Внутрішньолікарняні інфекції можуть вражати також і медичний персонал при nздійсненні їхньої фахової діяльності.

Причиною внутрішньолікарняної інфекції можуть nстати збудники відомих і поширених інфекційних хвороб. Поряд із збудниками nінфекційних хвороб причинами можуть бути умовно-патогенні агенти, які спроможні nвиклакити хворобу. До таких збудників найчастіше належать: стафілококи, nстрептококи, ентерококи, синьогнійна паличка, протей, кишкова паличка, nсальмонели, ентеробактерії та інші мікроорганізми.

 

 

n

1.

Контингент, який вражається

Пацієнти, медичний персонал

2.

Місце зараження

Всі стаціонарні, поліклінічні заклади, лабораторії, донорські пункти.

3.

Причини зараження

Контакт із хворими пацієнтами, носіями інфекції, порушення протиепідемічного та санітарно-гігієнічного режимів, невиконання профілактичних заходів в ЛПУ, фахова діяльність, аварії в ЛПЗ (лабораторіях, ЦСВ, пральні, харчоблоку та інше)

 

Внутрішньолікарняні nінфекції можуть бути: екзогенного та ендогенного nпоходження.

Шляхи передачі   внутрішньолікарняної інфекції:

         nконтактно-побутовий – через руки медичного персоналу, білизну, предмети догляду за хворими, nмедичний інструмент і апаратуру становить небезпеку, особливо в опікових, nдитячих відділеннях, а  також для контингенту nпідвищеного ризику до збудників внутрішньолікарняної інфекції;

         nхарчовий шлях – відбувається при порушеннях роботи харчоблоку, технології приготування nїжі або збереження харчових продуктів і готових страв, а також при nнерозпізнаних джерел інфекції серед працівників харчоблоку;

         nпарентеральна передача збудників можлива при використанні не знезаражених шприців та nголок, інструментів, при введенні інфікованих препаратів крові (ВГ, nВІЛ-інфекція, стафілококи, малярія та інші);

         nкрапельним або пиловим шляхом можна заразитися через повітря, оскільки бактерії виявили в поросі, nносі й глотці пацієнтів;

       гнійно-запальні nабо гнійно-септичні внутрішньолікарняні інфекції виникають при зараженні nвнаслідок проведених операцій, пологів, абортів, у зв’язку з переливанням nкрові, гемодіалізом, катетеризаціхю судин та іншими процедурами.

Контингент nпідвищеного ризику до збудників внутрішньолікарняної інфекції:

         nновонароджені, головним чином nнедоношені діти;

         nоперативне втручання;

         nлікувальні і діагностичні nпроцедури (ін’єкції, інкубація, ендоскопія, катетеризація, забір крові);

         nхворі діабетом;

         nонкологічні хворі, які nприймають променеву терапію;

         nопікові хворі;

         nособи літнього та перестарілого nвіку при проведенні нераціональної антибіотикотерапії.

На nкожне внутрішньолікарняне інфекційне захворювання заповнюється екстрене nповідомлення, яке передається в санепідемстанцію. Виявленого хворого переводять nв окрему палату (ізолятор, бокс), а потім у інфекційну лікарню.

Безпечне лікарняне nсередовище.

   Медична сестра повинна грамотно допомогти nхворому при зміні положення тіла, переміщені в постелі і кваліфіковано nзабезпечити його транспортування.

 

Безпека пацієнта в ЛПЗ

 

n

№ з/п

Травматизація

Інфікування

Передозування ліків

Опіки

Електротравма

1.

Заборона пацієнтам ходити по мокрій підлозі

Проведення заходів профілактики ВЛІ, зменшення сприйнятливості пацієнта до інфекцій (забезпечення оптимальног харчування, режиму сну, відпочинку)

Дотримання правил зберігання лікарських речовин, засобів боротьби з гризунами, тараканами та інших хімічних засобів

Правильне використання грілок, ламп УФО, заборона паління цигарок у лікувальному закладі

Дотримання правил безпеки під час роботи з електрообладнанням (перевірка обладнання, ізоляції, шнурів, тощо)

2.

Відсутність предметів на шляху пересування пацієнта

 

 

 

 

3.

Обовязковий супровід пацієнтів, які страждають на запаморочення, загальну слабкість

 

 

 

 

4.

Дотримання особливої обережності під час переміщень пацієнта

 

 

 

 

5.

Достатнє освітлення на шляху переміщення пацієнта

 

 

 

 

6.

Обладнання ліжка додатковими брильцями

 

 

 

 

 

Чинники, які шкідливо впливають на здоров’я медичного nперсоналу:


n
n

 

n

№з/п

Фізичне навантаження

Токсичні речовини, в тому числі дезінфекційні та деякі фармакологічні засоби

Радіація

Інфекція

Стрес

та нервове виснаження

1.

Використання допоміжних пристроїв для пересування пацієнта

Використання захисного одягу; рукавичок, бахіл, щитків, окуляр, масок

Дотримання відстані, тобто розміщення якомога далі від джерела випромінювання

Проведення заходів профілактики ВЛІ

Робота має надавати почуття задоволення, інакше слід подумати про зміну роботи

2.

Дотримання безпечних технічних прийомів під час ходіння:

– утримання пацієнта;

– підняття пацієнта;

– переміщення пацієнта

Приготування і правильне зберігання дезінфікуючих розчинів у спеціальних приміщеннях з вентиляцією

Використання засобів захисту (свинцевого фартуха або пересувного екрану)

Гарантування безпечного робочого місця на час вагітності

Емоційне перенапруження може бути пов’язане з сімейними конфліктами або фізичним виснаженням, отже. Необхідно розробити механізм вирішення цих проблем

3.

 

Промивання великою кількістю холодної води очей, рота, шкіри, в разі потрапляння на них хімічних препаратів

 

 

Організація нормальних умов праці та добрих взаємин у колективі

4.

 

Надягання рукавичок, миття рук після роботи з лікарськими препаратами

 

 

 

5.

 

Заборонено використання препаратів місцевої дії голими руками

 

 

 

6.

 

Заборонено розбризкування розчинів у повітря

 

 

 

 

 

 

Правильна біомеханіка тіла

 

 

 

 

n

№ з/п

У положенні сидячи

У положенні стоячи

У разі підняття важких речей

1.

Коліна мають бути дещо вищими стегон (для зменшення навантаження на поперековий відділ хребта)

Коліна мають бути розслаблені так, щоб колінні суглоби рухалися вільно

Перед підняттям важких речей розташуйте ступні на відстані 30 см одна від одної, поставте одну ступню злегка вперед (для кращої опори)

2.

Спина має бути прямою, а мязи живота напруженими

Маса тіла має бути розподілена на обидві ноги

Станьте поряд з хворим, якого ви будете піднімати, так, щоб вам не треба було нахилятися вперед

3.

Плечі мають бути розправленими і розташованими симетрично стегнам

Ступні мають бути розправлені на ширину плечей

Притискайте хворого, якого піднімаєте, до себе в процесі піднімання

4.

Для того, щоб повернутися, перебуваючи в положенні сидячи, поверніться усім корпусом, а не лише грудьми або плечима

Для того, щоб знизити навантаження на поперековий відділ хребта, станьте прямо і напружте мязи живота та сідниць

Згинайте лише коліна, піднімаючи вантаж, зберігаючи тулуб у вертикальному положенні

5.

 

Розташуйте плечі в одній площині зі стегнами

Не робіть різких рухів

6.

 

Для того,щоб повернутися, перебуваючи в положенні стоячи, спочатку поверніть ступні так, щоб за ними йшов корпус тіла. Не починайте поворот з попереку!

Для того, щоб повернутися, спочатку підніміть хворого, а потім, спираючись на ступні, плавно повертайтеся, не згинаючи тулуба, доки вантаж перебуває у вас на руках

 

 

Питання для самоконтролю:

       типи nлікувально-профілактичних установ;

   рівні медико-санітарної допомоги;

    nхарактеристика nпервинної медико-санітарної допомоги;

    nхарактеристика nвторинної медико-санітарної допомоги;

        nтретинна nмедична допомога, її характеристика.

         nякі ЛПЗ амбулаторного типу ви nзнаєте, їх структура, обладнання та режим роботи;

         nза яким принципом здійснюється nробота медичної сестри в поліклініці;

         nякі функції поліклініки;

         nякі особливості та об’єм роботи nдільничної медичної сестри;

         nяка медична документація nполіклініки;

         nякі ви знаєте ЛПЗ стаціонарного nтипу;

         nструктура терапевтичного nвідділення, медичний штат відділення;

         nосновні функціональні обов’язки nта напрямки роботи постової медичної сестри;

         nпост медичної сестри, його nоснащення та документація;

         nприйом та передача чергувань nпостовими медичними сестрами;

         nщо таке внутрішньолікарняна nінфекція;

         nякі збудники nвнутрішньолікарняної інфекції;

         nякі шляхи передачі nвнутрішньолікарняної інфекції;

         nназвіть контингент підвищеного nризику до збудників внутрішньолікарняної інфекції;

         nщо таке інфекційний процес.

 

 

 

 

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Приєднуйся до нас!
Підписатись на новини:
Наші соц мережі