РАК МОЛОЧНОЇ ЗАЛОЗИ
Епідеміологія. Статистичні дані свідчать про неухильний ріст захворюваності на РМЗ за останні 20 років без тенденції до стабілізації показників. Щорічно у світі реєструється понад 1 млн нових випадків цього захворювання. В Україні 3 1992 р. по 2005 рік показник захворюваності на РМЗ мав щорічний приріст 1-2 % і досягнув 60,9 випадків на 100 тис. жіночого населення. Якщо в 1985 році захворюваність на РМЗ в Україні становила 27,0 на 100 тис. жіночого нас., то в 2005 році вона збільшилась до 60,9, тобто за 20 років захворюваність зросла у 2,2 рази. У структурі онкологічної захворюваності жіночого населення України захворюваність на РМЗ у 2005 р. займала перше місце і становила 19 %. В нашій країні щороку виявляється понад 15 тис. хворих на РМЗ і щороку близько 7,5 тис жінок помирає від цієї онкопатології.
Слід зазначити, що серед населення різних країн світу РМЗ поширюється нерівномірно. Найвищі показники захворюваності спостерігаються в країнах Західної Європи і США і становлять порядка 100-120 випадків на 100 тис. жін. нас. У той же час у країнах Африки і Азії, а також у Японії і Китаї РМЗ трапляється досить рідко.
Етіологія. Найбільшу кількість досліджень з метою вияснення причин та механізмів виникнення раку молочної залози було проведено на мишах. У 1936 році Біттнер, підсаджуючи новонароджених мишат низькоракової лінії до лактуючої самки із високоракової лінії, отримав різке збільшення частоти пухлин молочної залози у мишат, які кормились цим молоком. Таким чином, Біттнер доказав наявність у молоці високоракових мишей-самок якогось канцерогенного агента, що отримав з тих пір назву “фактора молока”. Пізніше “фактор молока” був індентифікований як один із онкогенних вірусів. У людини роль цього віруса не доведена.
Проти вірусного походження раку молочної залози слугували класичні досліди Лакассана, якому ще в 1932-1936 рр. вдалось штучно отримати пухлини молочної залози у мишей низькоракової лінії, вводячи великі дози фолікуліну. Отже, за допомогою однієї лише гормональної стимуляції можна індукувати бластоматозний ріст.
На сьогоднішній день серед визначальних факторів, що спричиняють появу раку молочної залози, виділяють порушення ендокринних взаємозв’язків. Гормональні зв’язки молочної залози досить складні і різноманітні. Безумовно, що основна роль належить естрогенам, які продукують яєчниками. Однак, діяльність яєчників знаходиться під впливом фолікулотропіну і лютропіну, які продукує гіпофіз і функція якого в свою чергу контролюється гіпоталамусом. Гормони гіпофізу і самі мають безпосередній вплив на молочну залозу, а також на наднирники і щитоподібну залозу.
Значення гормональних факторів у розвитку раку молочної залози підтверджується клініко-статистичними дослідженнями.
До факторів, які можуть сприяти виникненню раку молочної залози, належать:
1. Відхилення у строках появи перших менструацій (ранні чи пізні);
2. Пізня перша вагітність (після 27 років);
3. Відсутність вагітностей, аборти;
4. Вживання гормональних препаратів (особливо естрогенів) з метою лікування чи контрацепції;
5. Пізня менопауза;
6. Рак молочної залози у близьких родичів, спадковість (10-15 %)
7. Надлишкова маса тіла (понад
8. Дисфункція залоз внутрішньої секреції (щитоподібна залоза, наднирники, гіпофіз);
9. Народження плода масою понад
10. Гіпертонічна хвороба;
11. Цукровий діабет, захворювання печінки;
12. Травми молочної залози, мастит.
До групи ризику відносяться хворі на запальні процеси статевих органів, пухлини яєчників і матки, захворювання печінки, цукровий діабет, гіпертонічну хворобу.
Велике значення у виникненні пухлин молочної залози має травма залози, перенесений мастит (рубці), онкологічно обтяжена спадковість.
Експериментальні дані свідчать, що при виникненні раку молочної залози він обов’язково переходить через ряд стадійних змін: гіперплазію дольок залози, зміни у внутрішньодольковій сполучній тканині, проліферацію епітелію, утворення сосочкових розростань із різною атипією клітин.
ПЕРЕДРАКОВІ СТАНИ
КЛАСИФІКАЦІЯ ДИСГОРМОНАЛЬНИХ ДИСПЛАЗІЙ
1. Дифузна мастопатія:
а) дифузна мастопатія з переважанням залозистого компонента (аденоз);
б) дифузна мастопатія з переважанням фіброзного компонента (фіброаденоматоз);
в) дифузна мастопатія з переважанням кістозного компонента;
г) змішана форма – фіброзно-кістозна мастопатія.
2. Вузлова мастопатія
3. Доброякісні пухлини:
а) аденома;
б) фіброаденома;
в) листовидна фіброаденома;
г) внутрішньопротокова папілома (хвороба Мінца);
д) кіста
Мастопатія (фіброаденоматоз) – загальна назва передпухлинних захворювань молочних залоз, в основі яких лежать гормональні порушення. По суті своїй вони є дисгормональними протіфератами.
Клінічно розрізняють дві форми мастопатії: дифузну і вузлувату.
Дифузна мастопатія – більш рання стадія хвороби, яка проявляється больовими відчуттями в молочних залозах за декілька днів до початку місячних. Поступово болі стають постійними і інтенсивними, ірадіюють в руку, лопатку. Молочні залози збільшуються, підпухають. Із сосків може виділятись при натисканні серозна, бруднозелена, коричнева рідина. При пальпації визначається дисковидне ущільнення обох залоз із наявністю тяжистості і дрібної зернистості. Повного пом’якшення молочних залоз після закінчення місячних не наступає.
Лікування дифузної мастопатії консервативне, комплексне і індивідуальне. Перш за все необхідно усунути причини, які призвели до виникнення мастопатії. Дотримання оптимального режиму праці і відпочинку, нормалізація статевого життя, нормальні пологи, тривала лактація (не менше року), профілактика абортів, вилікування запальних процесів матки, зміцнення нервової системи, призначення вітамінів та гепатотропних препаратів з метою покращення функції печінки можуть призвести до значного ефекту і навіть вилікування.
Лікування андрогенами спрямоване на зменшення естрогенної активності яєчників в тих випадках, коли вона є підвищеною. Призначається метилтестостерон по 10-15 мг щоденно в перші два тижні після закінчення місячних на протязі декількох міжменструальних періодів.
При недостатності функції жовтого тіла призначають органетрил 50 мг/добу, прегнін по 20 мг щоденно на протязі двох тижнів перед менструацією (декілька періодів).
У більшості хворих на мастопатію спостерігається зниження функції щитоподібної залози. В таких випадках доцільне призначення тиреоідину по 30 мг на добу на протязі 6-12 міс. У частини жінок причиною виникнення мастопатії може бути гіперпролактинемія – показане призначення достінексу, парлоделу (бромкриптину).
З метою блокування рецепторів естрогенів призначається анти естроген тамоксифен по 20 мг/добу.
Вузлувата мастопатія – характеризується наявністю в одній або обох молочних залозах обмежених ущільнень у вигляді вузлів. Вони чіткіше визначаються при обстеженні хворої у вертикальному положенні, в лежачому положенні хворої і при натисканні на залозу долонею до грудної стінки ущільнення зникає (позитивний симптом Кеніга). Шкіра над вузлом не змінена, рухома. Однак, необхідно підкреслити, що провести диференціацію між вузлуватою мастопатією і початковими стадіями раку на основі клінічних ознак не завжди можливо. Тому необхідно застосовувати додаткові методи обстеження (мамографія, УЗД, біопсія пухлини).
Лікування вузлуватої мастопатії хірургічним методом – секторальна резекція молочної залози з терміновим гістологічним дослідженням препарату.
Фіброаденома молочної залози – доброякісна пухлина, яка виникає у жінок частіше у віці до 30 років, може бути поодинокою і множинною, у більшості випадків поєднується з мастопатією. При пальпації визначається пухлина з чіткими контурами в капсулі, з гладкою поверхнею, рухома, щільно еластичної консистенції. Шкіра над пухлиною не змінена, зміщується. Величина фіброаденоми буває від мікроскопічної до розмірів у декілька сантиметрів. Листовидні (філоідні) фіброаденоми ростуть швидко, досягаючи великих розмірів. Діагноз ставлять на основі клінічних проявів, мамографії, пункційної біопсії.
Лікування хірургічне – секторальна резекція молочної залози.
Папілома протоки (хвороба Мінца) – одна із форм мастопатії, в основі якої лежать папіломатозні розростання епітелію кістозно розширених вивідних проток молочної залози. Основною ознакою хвороби є виділення крові із соска. Оскільки папіломатозні вирости розміщенні повернево, то вони легко травмуються при стисканні залоз, при цьому папіломи відриваються і наступає мікрокровотеча. Лише ретельна послідовна пальпація може виявити ту ділянку молочної залози, при натисканні на яку на соску з’являється крапля крові. У ряді випадків уточнити локалізацію папіломи протоки допомагає контрасна дуктографія. Папілома протоки нерідко малігнізується, тому її відносять до облігатного передраку.
Лікування хірургічне – секторальна резекція молочної залози з терміновим гістологічним дослідженням.
ПАТОГЕНЕТИЧНІ ФОРМИ РМЗ
1. Гіпотиреоїдна форма – 5 %
2. Яєчникова форма – 40-50 %
3. Гіпертензивно-наднирковозалозна форма – 40 %
4. Інволютивна (стареча) форма – 5-10 %
5. Рак вагітних (пізні вагітності)
1. Гіпотиреоїдна форма. До цієї форми відносять біля 50 % хворих молодого віку (до 30 років). Це жінки, які хворіють на гіпотиреоз, раннє ожиріння, ранню появу менструацій. Прогноз у хворих на гіпотиреоїдну форму раку молочної залози несприятливий.
2. Яєчникова форма – найчастіша форма раку молочної залози, виникає у половини хворих віком від 30 до 50 років. Це особи з вираженими порушеннями функції яєчників, з сексуальними розладами і зі схильністю до дисгормоанльних гіперплазій молочних залоз. Прогноз при даній формі раку також малосприятливий, оскільки пухлина схильна до раннього метастазування.
3. Надниркова форма трапляється прилизно у третини хворих із порушеннями функції наднирників, наявності гіперплазії. Пухлини цієї форми схильні до ранньої генералізації процесу. Корекція гормональних порушень може сприятливо вплинути на перебіг процесу.
4. Стареча (інволютивна) форма трапляється у 10 % випадків у хворих віком понад 70 років. Етіологічним фактором є гіперпродукція рилізинг-гормонів і гормонів гіпофіза. Прогноз відносно сприятливий.
КЛІНІЧНІ ФОРМИ РМЗ
Виділяють декілька клінічних форм: а) початкова (непальпабельна), б) вузлувата, в) дифузна і г) рак Педжета.
1. Початкова форма (пухлина до
2. Вузлова форма
3. Дифузна форма:
а) набряково-інфільтративна;
б) панцирна;
в) маститоподібна;
г) бешихоподібна
4. Рак Педжета
Початкова – форма раку молочної залози є доклінічною стадією розвитку пухлини і її діагностика базується на застосуванні додаткових спеціальних методів обстеження – мемографії, УЗД, пункційної і ексцизійної біопсії. Необхідно підкреслити, що більше половини часу розвиток раку молочної залози проходить приховано. Відомо, що від малігнізації однієї клітини до пухлини величиною в
Профілактичне обстеження може здійснюватись як шляхом проведення індивідуальних профілактичних оглядів жінок, які звертаються в медичні лікувальні заклади, так і шляхом систематичних оглядів організованих груп жіночого населення за розробленою скринінговою програмою. Активний пошук “мінімальних” форм пухлин (до
Вузлувата форма раку клінічно проявляється наявністю щільного вузла в тій чи іншій дільниці молочної залози (частіше верхньо-зовнішній квадрат). При пальпації вузол має обмежені контури, поверхня його горбиста; рухомість в молочній залозі обмежена. Нерідко спостерігаються шкірні ознаки: симптом зморшкуватості, втягнення шкіри над пухлиною при спробі зміщення шкіри, симптом “площини”, “умбілікації”. При поширеному процесі з’являються симптоми лимонної кірки над пухлиною і за її межами, проростання шкіри пухлиною з утворенням виразки, потовщення, втягнення і фіксація соска, деформація молочної залози, збільшення лімфатичних вузлів у пахвовій і надключичній ділянках.
Дифузний рак – включає набряково-інфільтративну, панцирну, маститоподібну, бешихоподібну форми. Ці клінічні форми раку молочної залози характеризуються швидким перебігом процесу.
Набряково-інфільтративна форма зустрічається частіше у молодих жінок, нерідко в період вагітності і лактації. Молочна залоза при цьому збільшена, шкіра її пастозна і набрякла. Може бути невелика гіперемія. Позитивний симптом лимонної кірки. Пухлинний вузол як такий не визначається, а пальпується ущільнення по типу інфільтрату без чітких контурів, який розміщується в центральному відділі молочної залози, або поширюється на значну її частину. В регіонарних зонах пальпуються множинні метастатичні вузли.
Панцирний рак характеризується пухлинною інфільтрацією як самої тканини залози, так і всієї товщі шкіри та підшкірної клітковини. Залоза зменшується, підтягується догори, фіксується до грудної стінки. Шкіра стає щільною, пігментованою, нерухомою. На її поверхні з’являються множинні пухлинні вузлики, частина з них вкривається виразками і кірочками.
Маститоподібний рак – молочна залоза збільшена, щільна, напружена, обмежено рухома по відношенню до грудної стінки. Шкіра гіперемована, шкірна температура підвищена. Пухлина швидко інфільтрує всю тканину залози, поширюючись на шкіру, ретромамарну клітковину, грудні м’язи. З’являються множинні регіонарні метастази. Перебіг захворювання швидкий, прогноз несприятливий.
Бешихоподібний рак проявляється дифузною пухлинною інфільтрацією молочної залози, при якій відбуваються внутрішньошкірне поширення пухлини по лімфатичних щілинах. Шкіра залози вкривається рожевими плямами з нерівними, язикоподібними краями, які по зовнішньому вигляді нагадують бешиху. Гіперемія може поширюватись на шкіру грудної стінки. Здебільшого перебіг захворювання гострий, з високою температурою (39-400 С).
Рак Педжета – це своєрідна форма раку молочної залози, перебіг якої супроводжується ураженням соска і ареоми. Нерідко його приймають за екзему соска і призначають відповідне лікування. Виникає рак Педжета з епітелію молочних ходів соска. Починається процес з появи на шкірі соска і ареоми сухих лусочок, щільних кірочок, тріщин, поверхневих ерозій з червоною зернистою поверхнею. Такий стан може тривати від декількох місяців до 3-х років і більше. З часом сосок стає плоским, втягується, деформується. В його основі утворюється щільний вузол, який інфільтрує сосок і поширюється на ареолу і вглиб залози. В паховій дільниці можуть пальпуватись метастатичні лімфатичні вузли.
Патанатомія. За гістологічною класифікацією раку молочної залози, прийнято ВООЗ (1969), розрізняють:
1. Внутрішньопротокова і внутрішньодолькова не інфільтруюча карцинома.
2. Інфільтруюча карцинома 1, 2 і 3 ступеня злоякісності: інвазивні аденокарциноми, скірозні, солідні, змішані, низькодиференційовані форми.
3. Особливі гістологічні варіанти карциноми:
· медулярний рак;
· папілярний рак;
· фіброзний рак; (решітчатий) рак;
· слизовий рак;
· плоскоклітинний рак;
· рак Педжета.
Основний шлях метастазування раку молочної залози лімфогенний, тому уражуються насамперед регіонарні лімфатичні вузли (пахвові, підключичні, парастернальні і надключичні). Віддалені метастази найчастіше локалізуються в хребті, кістках тазу, ребрах, а також в печінці, яєчниках, мозку, легенях.
Класифікація за стадіями. Розрізняють чотири стадії раку молочної залози.
І стадія (Т1N0М0 – пухлина до
ІІ стадія має дві підстадії: ІІа стадія (Т0-1N1М0;Т2N0М0) – пухлини до
ІІІ стадія (Т1-4N2М0) – пухлина будь-яких розмірів з наявними фіксованими множинними метастазами в пахвові лімфовузли;
ІV стадія (будь-яке Т і N при М1) – пухлина будь-яких розмірів за наявності віддалених метастазів (кістки, печінку, легені, мозок і т.п.).
Класифікація за стадіями має виняткове значення при вирішенні тактики лікування хворих, а також для прогнозу.
Діагностика раку молочної залози базується на клінічних даних (огляд; пальпація) і даних додаткових методів обстеження: рентгенологічного, морфологічного і ультразвукового.
При огляді необхідно звертати увагу на симетричність, розміри і форму молочних залоз, стан соска і ареоли. Наявність патологічних утворень і деформацій, а також гіперемії, пігментації та інших змін на шкірі. Після поверхневої пальпації переходять до глибокої бімануальної пальпації молочних залоз. При цьому отримують дані про форму, розміри, консистенцію, поверхню пухлини, і її відношення до оточуючих тканин, рухомість. Заключним станом фізикального обстеження є огляд і пальпація пахвових, підключичних і надключичних лімфатичних вузлів.
На жаль, охоплення жінок профілактичними оглядами не перевищує 15-17 %. Особливо це стосується певних вікових груп жінок. Ризик виникнення РМЗ збільшується з віком. Якщо у віці менше 30 років РМЗ зустрічається у 0,3-0,4 % випадків, то пік захворюваності припадає на вікову групу понад 50 років (70-80 %).
Скринінг раку молочних залоз – метод виявлення ранніх форм пухлин молочних залоз при масових обстеженнях здорових жінок. На сьогоднішній день стандартом при здійсненні програм скринінгу на РМЗ є мамографія і лікарський огляд молочних залоз. Ці методи взаємно доповнюють один одного. Така програма, що має назву «Онкологія», діє і в Україні. Завдяки впровадженню мамографічних скринінгових програм в економічно розвинутих країнах Європи і Північної Америки відзначений значний ріст діагностики РМЗ на стадії in situ, на долю якого припадає 20-30 %.
СКРИНІНГОВА ПРОГРАМА
ВИЯВЛЕННЯ РАКУ МОЛОЧНОЇ ЗАЛОЗИ
|
Вікові групи |
Методи обстеження |
Терміни обстеження |
|
20 – 35 рр. |
Самообстеження молочних залоз Лікарський огляд |
Щомісячно Двічі на рік |
|
35 – 40 рр. |
Самообстеження молочних залоз Лікарський огляд Первинна мамографія |
Щомісячно Двічі на рік як еталон для порівнянь |
|
40 – 50 рр. |
Самообстеження молочних залоз Лікарський огляд Мамографія в комбінації з УЗД |
Щомісячно Двічі на рік Кожні 1-2 роки |
|
понад 50 р. |
Самообстеження молочних залоз Лікарський огляд Мамографія в комбінації з УЗД |
Щомісячно Двічі на рік Щорічно |
Завдяки впровадженню скринінгових програм відзначений значний ріст виявлення РМЗ in situ, на долю якого припадає ≈ 20-30 %
Що це дає? Проілюструємо цифрами. В США показник 5-річного виживання хворих після лікування складає 85 %, а в Україні –49-50 %. У США показник захворюваності на РМЗ перевищує показник смертності у 5 разів, а в Україні лише у 2 рази.
За рекомендаціями ВООЗ для забезпечення оптимального мамо графічного скринінгу необхідно мінімум 10 мамографів на 1 млн населення. В нашій області, де проживає 1 млн 170 тис. населення, функціонує лише один мамограф. Ідея профоглядів полягає в ранньому виявленні злоякісної пухлини. А як же можна виявити непальпабельну пухлину, тобто пухлину на до клінічній стадії розвитку, без мамографії?
Важливе значення для ранньої і своєчасної діагностики РМЗ надається самообстеженню молочних залоз. Воно повинно проводитись щомісячно у міжменструальний період, починаючи з 20-річного віку. Техніка само обстеження подана на слайді.
Рентгенологічне дослідження – один з основних методів діагностики різноманітних форм раку молочної залози.
Безконтрасна мамографія є найбільш розробленим і поширеним методом додаткового обстеження молочної залози. Він достатньо інформативний не лише для розпізнавання патологічного вогнища і встановлення діагнозу, але й для вирішення питання про характер росту і поширення пухлини, що вкрай важливо для вибору тактики лікування. За допомогою мамографії можна виявити ущільнення тканини молочної залози величиною
Питання про променеве навантаження і канцерогенну загрозу профілактичних мамографічних обстежень піднімалось ще у 1976 році. Підставою були емпіричні розрахунки, проведені в США і Канаді, згідно яких виявилось, що в результаті щорічного опромінення молочних залоз у жінок віком після 35-40 років дозою в І рад через 10 років можна очікувати появу додаткових 3,5-7,5 випадків раку молочної залози. Встановлено, що у жінок віком до 50 років, які проходили мамографію на протязі 5 років, рак молочної залози виник у 9:5000.
В той же час теоретично підраховано, що частота виникнення раку молочної залози у цієї групи жінок коливається від 6 до 8,5:500 без застосування мамографії.
Проведені в останні роки спеціальні статистичні дослідження можливого ризику і реальної користі мамографії у так званих “здорових” жінок засвідчили, що при щорічному активному мамографічному скринінзі жінок віком 40 років і більше реальна користь у 6,2 рази перевищує можливий ризик.
Однак, повністю заперечувати негативні наслідки мамографії і нехтувати ними буде невірно. Тому розроблені покази до проведення мамографії у тієї чи іншої групи жінок:
1) жінки з групи “ризику”, 2) жінки, у яких виявлені клінічні ознаки захворювання молочних залоз, 3) жінки віком понад 50 років.
Необхідно підкреслити, що у 90 % випадків пухлини в молочних залозах виявляють самі жінки і лише у 10 % – під час профілактичних оглядів.
Термографія – високочутливий метод регістрації інфрачервоного випромінювання, який дозволяє виявити різницю температури в межах 0,1-0,010 С між симетричними ділянками молочних залоз. При злоякісних пухлинах температурна різниця між здоровою і ураженою молочною залозою досягає 1,5-20 С, що дозволяє використовувати цей метод для діагностики ранніх форм раку при профілактичних оглядах жіночого населення.
Ультразвукова діагностика пухлин молочної залози базується на різниці ехографічного зображення обстежуваних тканин неоднакової щільності. Інформація, отримана при УЗД, дозволяє об’єктивно судити про пухлинний процес, його локалізацію, форму і величину.
Радіоізотопне дослідження основане на підвищеному поглинанні злоякісними клітинами деяких речовин порівняно з нормальними (фосфор, цитрат галію, технецій і ін.). через деякий час після введення в організм названих радіоактивних препаратів за допомогою лічильника визначається величина їх накопичення в молочних залозах. Доцільним виявилось застосування данного методу з метою діагностики метастазів раку молочної залози в кістках, печінці і лімфатичних вузлах.
Морфологічне підтвердження клінічного діагнозу здійснюється за допомогою пункційної біопсії пухлини, або лімфатичного вузла, а також цитологічного дослідження виділень із соска молочної залози. В окремих випадках вдаються до ексцизійної біопсії пухлини молочної залози з субопераційною експресдіагностикою.
МЕТОДИ ЛІКУВАННЯ РМЗ
1. Хірургічний
2. Поліхіміотерапія (системна і реґіонарна)
3. Променева терапія
4. Гормонотерапія
Лікування раку молочної залози носить індивідуальний характер і залежить в першу чергу від стадії процесу, форми росту пухлини, морфологічних особливостей (темп росту, ступінь злоякісності), віку хворої, стану репродуктивної функції, супутньої паталогії. Лікування включає ряд одночасних і послідовних лікувальних заходів і тому буває, як правило, комбінованим і комплексним. У початкових доклінічних стадіях та при стадії Т1-2N0М0, вузлуватих формах і зовнішніх локалізаціях пухлини допустимі органозберігаючі операції у вигляді радикальної резекції молочної залози або квадрантектомії з післяопераційним опроміненням залишеної частини залози. При медіальних і центральних локалізаціях раку І-ІІа стадій, а також при ІІб стадії (Т2 N1) лікування починають з доопераційної телегаматерапії, поліхіміотерапії з наступною радикальною мастектомією за Пейті і/або Мадденом. У післяопераційному періоді опромінюють додатково парастернальну і підключичну зони, а також призначають ад’ювантні курси поліхіміотерапії.
В ІІІ і ІV стадіях раку молочної залози (місцеве поширення процесу) проводять радикальну мастектомію за Холстедом-Майором з перед- і післяопераційною телегаматерапією як первинного вогнища так і всіх зон регіонарного метастазування. Опромінення проводять в режимі дрібного фракціонування дози. Можлива також доопераційна поліхіміотерапія (2-4 цикли). В найближчі півроку після операції призначають 5-6 циклів поліхіміотерапії, гормонотерапію (антиестрогени, інгібітори ароматази).
В занедбаних випадках і при деяких клінічних формах раку молочної залози, що характеризуються агресивністю клінічного перебігу (маститоподібний, бешихоподібний, набряковий, панцирний), показане консервативне лікування – променева та хіміогормонотерапія.
Гормональне лікування раку даної локалізації визначається гормонозалежністю молочної залози. Пригнічення або виключення функції органів, що стимулюють проліферацію залозистого епітелію молочних залоз, призводить до атрофії структур залози і водночас до регресії раку.
Виключення продукції відповідних гормонів досягається хірургічним, променевим медикаментозним шляхом. З цією метою застосовують хірургічну оваріектомію, рідше променеву кастрацію. В останні роки все частіше застосовуються аналоги лютеїн-рилізінг-гормону (гозерелін-золадекс, бузерелін-супрефакт та ін.). Постійне введення цих препаратів у над фізіологічних дозах призводить до розвитку рефрактерності рецепторів гіпофіза на пульсуючу фізіологічну стимуляцію гонадотропінів і, як наслідок, до різкого зменшення концентрації в крові гонадотопіну, ест радіолу, прогестерону, тестостерону, пролактину. Ефект гормонотерапії спостерігається приблизно у третини хворих на рак молочної залози. Для того, щоб прогнозувати клінічний ефект від застосування гормонотерапії, враховують гормональний стан хворої і наявність гормональних естрогенних і прогесторонових рецепторів на поверхні ракових клітин. Досвід показав, що хворі з пухлиною, позбавленою гормональних рецепторів, не реагують на гормонотерапію.
Андрогени застосовують при збереженій менструальній функції або в перші менопаузи. Вони доцільні при метастазах у кістки. Естрогени застосовують у хворих, які перебувають у глибокій менопаузі. Ефект від застосування андрогенів і естрогенів пояснюється пригніченням функції гіпофізу.
Кортикостероїди також пригнічують функцію кори наднирників, таким чином, знижують секрецію естрогенів. Тому призначення кортикостероїдів особливо показане для хворих, що знаходяться в менопаузі.
Методом вибору гормональної терапії у хворих менопаузального віку є призначення антиестрогенів і/або інгібіторів ароматази (за умови наявності рецепторів естрогенів у пухлині).
Прогноз. Ефективність терапії залежить від стадії захворювання. Після комбінованого лікування 5-річна тривалість життя становить в загальному 50-60 %.
Джерела інформації:
1. Вибрані лекції з клінічної онкології: Навч. посіб./ Бондар Г.В., Думанський Ю.В., Антіпова С.В., Попович О.Ю. та ін. – Луганськ: ВАТ «Луганська обласна друкарня», 2009. – С. 421-454.
2. Галайчук І.Й. Клінічна онкологія. Частина І: Посібник. – Тернопіль. Укрмедкнига, 2003. – С 18-43.
3. Довідник з онкології / Шалімов С.О., Гріневич Ю.Я., Возіанов О.Ф. та ін.; за ред. С.О. Шалімова, Ю.А. Гріневича, Д.В. М’ясоєдова. – К.: Здоров’я, 2000. – С. 148-170.
4. Онкологія: Підручник. – 3-тє видання, перероб. і доп./Б.Т. Білинський, Н.А. Володько, А.І. Гнатишак, О.О. Галай та ін.; за ред. проф. Б.Т. Білинського. – К.: Здоров’я, 2004. – С. 233-255.
5. Щепотін І.Б., Ганул В.Л., Кліменко І.О. та ін. Онкологія. – К.: Книга плюс, 2006. – С. 170-195.
6. Баженова А.П., Островцев Л.Д., Хаханашвили Г.Н. Рак молочной железы. – М.: Медицина, 1985. – 269 с.
7. Вуд М., Банн П. Секреты гематологии и онкологии / Пер. с англ. – М.: “Издательство Бином”, 1997. – С. 378-384.
8. Дегрелль И. Атлас заболеваний молочной железы. – Будапешт: Издательство академии наук Венгрии, 1977. – 174 с.
9. Дымарский Л.Ю. Рак молочной железы. – М.: Медицина, 1980. – 200 с.
10. Комбинированное и комплексное лечение больных со злокачественными опухолями: Руководство для врачей /Под ред. В.И. Чиссова. – М.: Медицина, 1989. – С. 207-235.
11. Ошибки в клинической онкологии: Руководство для врачей /Под ред. В.И. Чиссова, А.Х. Трахтенберга. – М.: Медицина, 1993. – С. 248-268.
12. Семиглазов В.Ф., Винин А.Г., Моисеенко В.М. Минимальный рак молочной железы.– Санкт-Петербург: “Гиппократ”, 1992.– 240 с.
13. Трапезников Н.Н., Летягин В.П., Алиев Д.А. Лечение опухолей молочной железы. – М.: Медицина, 1989. – 176 с.
14. Шпарик Я.В., Білинський Б.Т. Ад’ювантна хіміотерапія раку грудної залози. – Львів, 1997. – 64 с.
15. Шпарик Я.В. Довідник онколога. – Львів: “Галицька видавнича спілка”, 2002. С. 69-74.
Підготував проф. В.І. Дрижак
