МАТЕРІАЛИ ПІДГОТОВКИ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ №11

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТОВКИ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ №11

Тема: Парентеральне введення лікарських засобів. Внутрішньом’язові ін’єкції. Вибір місця введення. Вибір шприца та голка. Розведення та розрахунок дози антибіотиків. Особливості введення біциліну. Правила доставки шприца до ліжка пацієнта. Можливі ускладнення при внутрішньом’язових ін’єкціях.

 

Внутрішньом’язові ін’єкції 

застосовують в тому випадку, коли потрібно одержати більш швидкий ефект, ніж у разі введення лікарських засобів підшкірно, оскільки м’язи краще, ніж підшкірна жирова клітковина, постачаються кров’ю та лімфою. Деякі препарати при підшкірному введенні спричиняють біль, подразнення та погано розсмоктуються, що призводить до утворення інфільтратів. У таких випадках застосовують внутрішньом’язовий метод  ін’єкцій. Це дає змогу ввести більшу, ніж при підшкірному введенні, кількість препарату – до 10 мл. Використовують одноразові шприци, ємністю – 5,0 – 10,0 мл, голку довжиною 4 см і діаметром 0,8 мм.

Місце введення внутрішньом’язових ін’єкцій. Для  внутрішньом’язових ін’єкцій використовують такі анатомічні ділянки:

   

 

      

 

–         верхньозовнішній квадрант сідниці ( для визначення його, сідницю умовно розділяють на чотири квадранти: проводять вертикальну лінію через сідничний горб, а горизонтальну – через великий вертлюг стегнової кістки, тут немає великих судинних і  нервових стовбурів);

–         передньозовнішню поверхню стегон;

–         підлопаткові ділянки, рідше, рідше триголовий м’яз плеча.

Перед проведенням внутрішньом’язової ін’єкції в сідницю хворому пропонують лягти на живіт. Шкіру при цьому розтягують. Кут введення голки – 90°.

          

   При виконанні внутрішньом’язових ін’єкцій в стегно, хворий лежить на спині. Місцем ін’єкції є передньозовнішня поверхня середньої третини стегна. Шкіру та підшкірну клітковину захоплюють у складку. Кут введення голки – 70°.

   При виконанні ін’єкції в підлопаткову ділянку хворий сидить на стільці з випрямленою спиною та притиснутим до спинки стільця правим або лівим боком. Руку, на боці ін’єкції, слід опустити та трохи відвести назад. В утворену складку уводять голку під кутом 70°.

Щоб визначити місце для внутрішньом’язової ін’єкції в зовнішній ділянці плеча, потрібно однією рукою знайти нижній край над плечового відростка, другою взятися за латеральну частину руки на рівні пахвової ямки. Перевернутий умовно вниз, гострим кінцем трикутник є місцем уведення. . Кут введення голки – 70°.

Підготовку рук медичної сестри, психологічну підготовку пацієнта, набирання ліків у шприц, знезараження шкіри відповідної анатомічної ділянки здійснюють за загальноприйнятими правилами.

   Шкіру сідниці розтягують і фіксують між І та ІІ пальцями лівої руки. Пропонують пацієнтові зробити глибокий вдих. Перпендикулярно до поверхні шкіри, помірно, різким рухом, уводять голку на глибину 3-4 см, проколюючи при цьому шкіру, підшкірну жирову клітковину (фасцію), великий сідничний м’яз, але голку всю не уводять, залишають на зовні не менше ¼ довжини. Дещо відтягують поршень і переконуються в тому, що голка не потрапила в судину ( у шприці з’являється кров). Якщо препарат темного кольору і кров у шприці побачити неможливо, від голки від’єднують шприц, і, переконавшись у відсутності крові в муфті, знову їх з’єднують. Ліки уводять повільно, щоб звести до мінімуму больові відчуття і рівномірно роз приділити препарат у тканині. Притискають стерильним ватним тампоном в місці уколу і швидким рухом видаляють голку, а місце ін’єкції масажують 1-2 хвилини.

Запам’ятайте!!!

–         не треба виконувати ін’єкцію в напружений м’яз, оскільки це може призвести до утрудненого уведення голки і навіть до її ламання;

–         не слід виконувати ін’єкцію хворому у положенні стоячи, тому, що він може знепритомніти;

–         якщо голка зайшла дуже глибоко в тканини, негайно треба її витягнути на 1/3 довжини;

–         якщо при видаленні з тканини шприц від’єднався від голки, то захвачують муфту голки І і ІІ пальцями правої руки і швидко видаляють її;

–         при неправильному виборі місця ін’єкції в ділянці сідниці голка може потрапити в нервовий стовбур, що може призвести до парезу та паралічу;

–         при уведенні ліків в окістя (у виснажених хворих) у місці ін’єкції спостерігається стійкий біль;

–         ті препарати, які справляють подразнювальну дію на тканини, рекомендується вводити Z-методом. Для цього відтягують шкіру та підшкірну жирову клітковину в бік на 1,5-2 см від місця ін’єкції. Уводять голку, все ще відтягуючи шкіру і підшкірну жирову клітковину. Препарат уводять зі швидкістю 1 мл за 10 секунд. При такому методі препарат ніби запечатується в м’яз і не витікає  в тканини.

 

 АНТИБІОТИКИ – 1 (бензилпеніциліну натрієва сіль, бензилпеніциліну калієва сіль, біцилін – 1, -3, -5, оксациліну натрієва сіль, ампіцилін, амоксицилін, амоксиклав,  цефотаксим (клафоран), цефалексин (цепорекс), цефазолін (кефзол), цефтріаксон, цефпіром, іміпенем (тієнам), азтреонам).

АНТИБІОТИКИ – 2 (еритроміцин, кларитроміцин, азитроміцин, тетрациклін, доксицикліну гідрохлорид, метацикліну гідрохлорид, левоміцетин, стрептоміцину сульфат, неоміцину сульфат, гентаміцину сульфат, амікацину сульфат, поліміксину В сульфат,  рифампіцин, лінкоміцину гідрохлорид, фузидин натрію). СУЛЬФАНІЛАМІДНІ ПРЕПАРАТИ. ПРОТИМІКРОБНІ ЗАСОБИ РІЗНОЇ ХІМЧНОЇ БУДОВИ (сульфадимезин, сульфацил-натрій, сульфадиметоксин, сульфапіридазин, фталазол, бісептол (бактрим), кислота налідиксова,  фуразолідон, етазол, нітроксолін, фурацилін, ципрофлоксацин, офлоксацин, сульфален).

 

Антибіотики-1

 антибактеріальні лікарські засоби

ПРОТИМІКРОБНІ  ХІМІОТЕРАПЕВТИЧНІ ЗАСОБИ

Антибіотики (лат. апіг — проти і bios — життя) — це речовини мікробного, рослинного й тваринного походження, котрі мають високу протимікробну активність, в основі якої лежить принцип антагонізму. Антибіотики широко застосовують у медицині, а також у різних галузях народного господарства.

Ще в давні часи індіанці племені майя застосовували плісняву для лікування при ранах і захворюваннях кишок. У середні віки Ібн-Сіна використовував плісняву при гнійних ранах. У 1871 р. терапевт В. О. Манассеїн відкрив пригнічення зеленою пліснявою мікроорганізмів у живильному середовищі Пастера, а дерматолог О. Г. Полотебнов застосував емульсію цієї плісняви для лікування при виразках та гнійних ранах. У 1877 р. у дисертації Н. В. Лебединськнй вказав, то продукти, які запліснявіли, зменшують кількість мікроорганізмів у кишках, В 1877 р. Луї Пастер та Жубер відкрили принцип антагонізму мікроорганізмів, установивши за­гибель бацили сибірки в суміші з гвоєтворною флорою. На основі вчення Л. Пастера про антагонізм мікроорганізмів І. І. Мєчніков показав, що культура молочнокислих бактерій гальмує розвиток гноєтворної флори кишок. У 1928 р. англійський вчений О. Флемінг відкрий антибіотик пеніцилін із плісняви Penicillinum nodosum , очищеннй препарат якого було отримано у 1940 р. американськими вченими X. В. Флорі та Н. Б. Чейном. У Росії в 1942 р. пеніцилін було отримано із плісняви Penicillinum crustosum З.В.Єрмолаєвою,  яка також налагодила його промисловий випуск. Виділення стрептоміцину із променистого гриба у 1944 р. пов’язано з ім’ям американського вченого 3. Ваксмана,

Починаючи від зоолога В. П. Токіна (1928), вчені займаються також речовинами рослинного  походження — фітонцидами, які мають антибактеріальну дію. Сьогодні відомо понад 2000 препаратів антибіотиків.

 

Механізм дії антибіотиків складний, вони порушують різні сторони метаболізму. Так, стрептоміцин порушує окремі фази вуглеводного обміну; левоміцетин пригнічує активність ферментів типу естераз; тетрациклін вступає у процеси комплексоутворення з іонами магнію та кальцію.

У деяких антибіотиків переважає бактерицидна дія — пеніциліни, аміноглікозиди; у інших — бактеріостатична — тетрацикліни, левоміцетин, макроліди.

 

Антибіотики класифікують за різними ознаками.

За походженням:

1. Плісняві гриби (пеніциліни, цефалоридини та ін.).

2.   Променисті гриби (стрептоміцин, левоміцетин, тетрациклін).

3.    Бактерії (граміцидин).

4. Рослини(новоіманін).
За хімічним складом:

1.   β-Лактамні (група пеніциліну, цефа-лоспорину, монобактами, карбапенеми).

2.Лнтибіотики-макроліди і азаліди (еритроміцин, олеандоміцину фосфат, спірамі-цин, рокситроміцин, азитроміцин, кларитроміцин).

3.         Група тетрацикліну (тетрацикліну гідрохлорид, метацикліну гідрохлорид,доксицикліпу гідрохлорид).

4.    Група левоміцетину (левоміцетин, левоміцетину стеарат, левоміцетину сукци-нат).

5.    Аміноглікозиди (стрептоміцину, нео- міцину, гентаміцину сульфат, каиаміцин, мономіцин, амікоцику сульфат, тобраміцин, снзоміцину сульфат).

6.    Поліпептиди (граміцидин С, поліміксини, бацитрацин).

7.    Глікопептиди (ванкоміцин, ристоміцин).

8.    Полієни (амфотерицин, амфоглюкамін, ністатин, леворин).

9.Анзаміцини (рифампіцин, рифаміцин).

10.Похідні кислоти аурелової (олівоміцин, мітоміцин).

11.Препарати стероїдної структури (фузидин-натрій).

12.Лінкозаміди (лінкоміцину гідрохлорид).

13.Похідні антрацикліну (рубоміцину,доксорубіцину, ідарубіцину гідрохлорид).

14. Антибіотики різних груп (фузафунгін).

За спектром протимікробної дії:

1.      Переважно на грампозитивні бактерії (пеніциліни, макроліди).

2.   Переважно на грамнегатнвні бактерії (поліміксини).

3.     Широкого спектра дії (тетрацикліни, левоміцетини; напівсинтетичні пеніциіни — ампіцилін та ін., цефалоспорини,аміпоглікозиди, напівсинтетичні макроліди, азаліди  — рокситроміцин, азтреонамта ін.).

4.      Вибіркової дії:

а) протимікозні (ністатин, леворин, амфотерицин, гризеофульвін та ін.);

б) протипухлинні (рубоміцину гідрохлорид, блеоміцин).

За переважним механізмом дії:

1.    Порушують синтез оболонки мікробної клітини:

а)   блокують активність ферментів: транспептидази, карбоксипептидази, що призводить до припинення полімеризації пептидоглікану;

б) гальмують входження в мономери пептидоглікану одного із елементів (ристоміцину сульфат, ванкоміцин).

2. Порушують функцію клітинної оболонки (мембрани):

а) взаємодіють із білково-ліпідними комплексами, викликають дезорганізацію структури (ністатин, амфотерицин);

б) порушують проникність низькомолекулярних речовин (поліміксин).

3.      Порушують синтез білка (тетрацикліни, левоміцетини).

4.      Порушують синтез нуклеїнових кислот:

а) порушують синтез  РНК на рівні РНК-полімерази (рифампіцин, рифамі­цин);

б) порушують синтез ДНК на рівні ДНК-матриці (рубоміцнну гідрохлорид, брунеоміцин).

5. Пригнічують тканинне дихання мікроорганізмів

 β-ЛАКТАМНІ АНТИБІОТИКИ

Препарати групи пеніциліну

В основі молекул цих антибіотиків ле­жить гетероциклічне β -лактамне кільце, з’єднане різними бічними радикалами.

До групи β-лактамннх антибіотиків належить невелика кількість препаратів, які отримують шляхом біологічного синтезу (природних) і напівсинтетичних (пеніциліни, цефалоспорини, монобактами, карбапенеми). Ці антибіотики мають високу протимікробну активність, але до більшості з них швидко розвивається стійкість мікроорганізмів, оскільки вони продукують фер­менти β-лактамази (пепіцилінази), які гідролізують β-лактамне кільце антибіоти­ків. Внаслідок цього антибіотики втрачають протимікробні властивості й розвива­ються резистентні штами мікроорганізмів.

 

Більшу стійкість до дії β-лактамаз мають карбапепеми і монобактами.

Останнім часом створено специфічні інгібітори β-лактамаз (кислота клавуланова, сульбактам, тазобактам), застосування яких разом з антибіотиками підвищує стійкість і активність останніх.Пеніцилін продукують плісняві гриби, головним чином роду Penicillinum.

Класифікація. Препарати групи пеніциліну поділяють на такі, що отримують біосинтетичним шляхом (природні), і напівсинтетичні.

Антибіотики групи пеніциліну, що отримують біосинтетичним шляхом, поділяють на такі:

1. Препарати для парентерального введення (руйнуються в кислому середови­щі шлунка):

а) препарати короткочасної дії (бензилпеніциліну натрієва і калієва сіль);

б)   препарати подовженої дії (бензилпеніциліну новокаїнова сіль, 6іцилін-1 (ре-тарпен, екстенцилін), біцилін-5).

2.  Препарати для ентерального введення (феноксимегилпеніцилін – пеніцилін фау, феноксиметилпеніцилін-бензатин  — оспен).

Препарати короткочасної дії. Бензилпеніциліну натрієва сіль менш токсична і при внутрішньом’язовому введенні викликає менше місцеве подразнення тканин, що є підставою для застосування її у педіатричній практиці. Вводять внутрішньом’язово, внутрішньовенно, ендолюмбально, у вигляді аерозолю, інтраназально, в кон’юнктиву) та ін.

 

 

         

 

 

 Бензилпеніциліну калієву сіль вводять тільки внутрішньом’язово або за­стосовують місцево у зв’язку з більшою подразною дією і токсичним впливом на ЦНС

Фармакокінетика. Бензилпеніци­лін із травного каналу практично не абсорбується: руйнується в кислотному се­редовищі шлунка та під впливом β-лактамази кишкової мікрофлори.

При внутрішньом’язовому введенні максимальна концентрація антибіотика у крові визначається через ЗО хв, утримуючись протягом 3 — 4 год. Для підтримання постійної концентрації його вводять через кожні 4 год. Із крові швидко проникає у слизові оболонки, до цереброспінальної рідини проникає погано, навіть при запаленні оболо­нок мозку концентрація становить 10 — 15 %. Мало проникає до бронхів, у харко­тинні його майже немає. Ось чому в разі потреби препарат вводять у порожнину плеври, суглобів та у вигляді аерозолю. Виводиться бензилпеніцилін із організму переважно нирками шляхом активної сек­реції у проксимальних канальцях (90 %) та клубочкової фільтрації (20 %).

 

При внутрішньовенному введенні бензилпеніцилін через 15 —ЗО хв виводиться з кров’яного русла.

Для перорального застосування випускають феноксиметилпеніцилін (пеніцилін фау), який є кислотостабільним і не пригнічується β-лактамазою. Дія препа­рату триває 4 — 6 год. Феноксиметил-пеніцилін бензатин діє протягом 8 год

Ф а р м а к о д и н а м і к а. До дії бензилпеніциліну чутливі аеробні та анаеробні бактерії, переважно грампозитивні: стрептокок, стафілокок, деякі штами ентерокока, клостридії газової гангрени, правця, ботулізму, збудника дифтерії, лістеріозу, сибірки, еризипелоїду, а з грамнегативних бактерій — менінгокок, гонокок, деякі штами протею та спірохети (особливо тре-понеми). Малочутливі до пеніциліну більшість грамнегативних бактерій: синьогнійна паличка, клебсієли, шигели, сальмонели, ешерихії, деякі штами протею, інші ентеробактерії, вібріони, збудники чуми, сапу, меліоїдозу та бруцельозу, коклюшу, гемофільна паличка інфлюенци, штами бактероїдів та інших грамнегативних анаеробів, деякі актиноміцети, частина штамів ентерококу, мікоплазми, більшість грибів, найпростіші, віруси. При тривалому застосуванні препаратів бензилпеніциліну чутливість мікроорганізмів до них втрачається. Разом з тим препарати бензилпеніциліну малотоксичні, не кумулюють.

 

Механізм дії препаратів бензилпеніциліну полягає у порушенні утворення клітинної оболонки шляхом пригнічення синтезу її складника — мукопротеїду муреїну. Це призводить до розладу життєдіяльності бактерій, припинення їх поділу, потім до їх розчинення і загибелі. Клітини тварин і людей, які не мають щільної цитолеми, що містить муреїн, не чутливі до бензилпеніциліну.

Показання: пневмонія, тяжкі форми бронхіту, емпієма легень, сепсис, септичний ендокардит, гнійний менінгіт, остеомієліт, ангіна, скарлатина, сифіліс, сибірка, дифтерія, інфекція сечових та жовчних шляхів, гнійні ураження шкіри та ін.

Протипоказання: підвищена індивідуальна чутливість, алергічні захворювання, мікоз.

 

Побічна дія. Найчастішим побічним ефектом препаратів бензилпеніциліну є алергічні реакції (дерматит, кропив’янка, кон’юнктивіт, еозинофілія, рідко — анафілактичний шок). Перед призначенням пеніциліну треба робити пробу на індивідуальну чутли­вість, а в разі алергічної реакції вводити препарати антагоністичної дії: кальцію хлорид, адреналін, димедрол, супрастин, ди-празин, гідрокортизон, преднізолон.

Невротоксична дія проявляється у вигляді нападів епілептичних судом (пені-цилінова епілепсія), які супроводжуються зблідненням обличчя й кінцівок; підвищенням температури тіла, лейкоцитозом. Іноді такі напади закінчуються загибеллю хворого. У випадках тривалого внутрішньом’язового введення іноді розвивається периферичний неврит, який є наслідком ненротоксичпої дії бензилпеніциліну на окремі нервові стовбури як результат конкуренції з ГАМК.

 

Можливий розвиток дисбактеріозу, особливо кандидозу.

До пеніцилінів подовженої дії відносять бензилпеніциліну новокаїнову сіль, біцилін-1 і біцилін-5.

Бензилпеніциліну новокаїнова сіль (новоцин та ін.) створює терапевтичні концентрації тривалістю 8— 12 год, вводять 2 рази на добу. Однак вміст бензил­пеніциліну новокаїнової солі в організмі дещо менший, ніж при введенні калієвої або натрієвої солі. Через це, а також че­рез вміст новокаїну, який підвищує ана­філактичні властивості препарату, його застосовують рідше.

Біцилін-1 — М,М-дибензилетилендіа-мінова сіль бензилпеніциліну, для якої є властивим тривале перебування в організмі, оскільки у місці введення створюється депо, з якого антибіотик надходить у кров у невеликій кількості. Дорослим біцилін-1 вводять до 600 000 ОД раз на тиждень або по 1 200 000 ОД кожні 2 тижні тільки внутрішньом’язово, шприцем з довгою голкою.

 

     

 

 

Препарат використовують для профілактики рецидивів та ускладнень ревматизму у зв’язку з високою чутливістю до нього гемолітичного стрептокока. Його також рекомендують для лікування хворих на сифіліс, іноді на скарлатину, хро­нічний тонзиліт, при ускладненнях після тонзилектомії.

Побічна дія. Відомі випадки мікроемболії, психічного збудження. При введенні біциліну-1 можуть розвиватися стійкі алергічні ускладнення. Ослаблені хворі та люди похилого віку (понад 55 років), жінки після 3 місяців вагітності повинні залишатися протягом 3 год під наглядом лікаря внаслідок особливої небезпеки анафілактичного шоку.

 

Біцилін-5 — це суміш чотирьох частин біциліну-1 і однієї частини бензилпеніциліну новокаїнової солі. Препарат найчастіше застосовують для профілактики ревматизму протягом року. Така профілактика запобігає подальшому розвитку процесу і ураженню серця. Введення біциліну-5 різко зменшує кількість носіїв гемолітич­ного стрептокока в осередках скарлатини.

 

 

 

 

При вадах серця з тривалим чи рецидивуючим перебігом та при ревмокардиті з частими ремісіями і хронічним перебігом потрібно проводити введення біциліну-5 протягом не менше 5 років. Перші З роки після перенесеного ревматизму його вводять щомісяця, а наступні 2 роки — навесні та восени.

Біцилін-5 вводять дорослим по 1 500 000 ОД раз на 3 —4 тижні. Позитивним при застосуванні пеніцилінів подовженої дії є те, що вони рідко вводяться, а негативним — складніше боротися з побічною дією.

Завдяки синтезу пеніцилінової кислоти до медичної практики увійшли понад 20 напівсинтетичних препаратів пеніциліну. Деякі з них стійкі в кислотному се­редовищі, добре абсорбуються в кишках, стійкі до руйнування пеніциліназою, мають широкий спектр дії, виділено препарати, які нагадують левоміцетін і тетрациклін. Низька токсичність дає змогу використо­вувати їх у значно більших дозах. Нанів-синтетичні препарати можуть викликати, наприклад, кандидоз, диспепсичні явища. Можуть викликати перехресну алергію з препаратами бензилпеніциліну, хоча й виражену менше (виникає рідше).

Класифікація. Залежно від фармакологічних властивостей та антибактеріальної активності сучасні напівсинтетичні пеніциліни поділяють на групи:

1.    Стійкі до дії β-лактамаз (пеніциліназ) — метицилін, диклоксацилін, нафіци-лін. Ці препарати ефективні щодо штамів стафілокока, стійких до бензилпеніциліну. Препарати вводять парентерально.

2.    Стійкі до дії β-лактамаз і кислотостійкі (оксациліну натрієва сіль).

3. Напівсинтетичні пеніциліну широкого спектра дії:  а)   препарати, які не впливають на синьогнійну паличку (ампіцилін, ампіокс, амоксицилін);

б) препарати, які впливають на синьо-гнійну паличку (карбеніциліну динатрієва сіль, карфеніцилін, тикарцилін, піпера-цилін, азлоцилін, мезлоцилін).

Ампіцилін (пентрексил, пентарцин та ін.) і ампіциліну тригідрат призначені для перорального прийому, ампіциліну натрієва сіль — для парентерального.

Фармакокінетика. Після прийому всередину швидко абсорбується, створюючи терапевтичні концентрації, найбільші — в печінці та нирках. Частково пре­парат руйнується у шлунку і кишках. Створює максимальну концентрацію в крові через 1—2 год. При внутрішньом’язовому введенні вміст антибіотика в крові вищий, максимальна концентрація визначається через 30 — 60 хв, при внутрішньовенному — через 15 — 20 хв.

Виводиться переважно нирками. Тривалість дії 4 — 6 год. Не подразнює тканини, не кумулює, малотоксичний, сенсибілізуюча дія незначна. Препарат стійкий у кислому середовищі, але руйнується пеніциліназою.

Фармакодинаміка. Ампіцилін має досить широкий спектр протимікробної дії, до нього чутливі грампозитивні та грам-негативні бактерії. Активно впливає на штами стафілокока, чутливі до пеніцилі­ну, а також на стрептокок і пневмокок.

Показання: тяжкі форми пневмонії, бронхіту, абсцеси, флегмони, остеомієліт, інфіковані рани тощо.

Призначають усередину дорослим і дітям після 12 років по 0,5 г через кожні 4—6год (2 — 4 рази на добу); внутрішньо-м’язово, внутрішньовенно — по 0,25 — 0,5г через кожні 4 — 6 г.

Проти показання,побічна дія —   Можливий дисбактеріоз, диспепсія, псевдомембранозний коліт.

Ампіокс — комбінований препарат, до складу якого входить 2 частини ампіциліну тригідрату та 1 частина оксациліну натрієвої солі. Препарат широкого спект­ра, діє бактерицидно на пеніциліназоутворюючий стафілокок.

 Створено препарати, що поєднують ампіциліну натрієву сіль з інгібітором (лактамази сульбактамом:  — застосовують внутрішньовенно і внутрішньом’язово, сультаміцилін — усередину.

Амоксицилін – напівсинтетичний пеніцилін широкого спектра дії, що має бактерицидну активність відносно всіх штамів гемолітичних стрептококів, пневмококів, ентерококів, лістерій, актиноміцетів, стафілококів, гонококів, менінгококів, сальмонел, бруцел, лептоспір, трепонем та ін. Добре абсорбується з травного каналу, не руйнується в кислому середовищі шлунка, не проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр. Через 60 хв визначається у крові у високій концентрації і зберігається протягом 6—8 год. Виводиться з сечею, частково з жовчю.

 

Показання: застосовують при інфекціях, що викликані чутливими до амо-ксициліну мікроорганізмами (гостра і хронічна інфекції сечових, жовчних шляхів, ангіна, бронхіт, отит, фарингіт, пневмонія, гонорея). У поєднанні з метронідазолом іастосовують при хронічному гастриті, а також пепсичній виразці шлунка і дванадцятипалої кишки.

Протипоказання: підвищена чутливість до препаратів групи пеніциліну, цефалоспоринів, інфекційний мононуклеоз, вагітність, вік до 18 років.

Побічна дія: алергічні реакції, дис­пепсичні явища, глосит, стоматит, коліт, гепатит, порушення гемопоезу.

Комбінація амоксициліну з інгібітором 3-лактамази кислотою клавулановою має назву амоксиклав (аугментин, клавоцин, клавунат).

Карбеніциліну динатрієва сіль — препарат широкого спектра дії, який перевищує спектр дії ампіциліну. До неї чутливі грампозитивні й особливо грам-негативні бактерії, а також синьогнійна паличка, протей, сальмонели, шигели, ешери-хії, інші ентеробактерії, збудники холери.

Карфеніцилін і тикарцилін подібні за дією до карбеніциліну, проте карфеніцилін є також кислотостійким, і його можна вводити всередину.

Піперацилін, азлоцилін, мезлоцлін більше впливають на клебсієли та синьогнійну паличку, ніж карбеніцилін, карфеніцилін і тикарцилін.

Відома також комбінація піперациліну з інгібітором р-лактамаз тазобактамом, тазоцин, який є високоефективним пре­паратом при внутрішньочеревних інфекціях (перитоніт), пневмонії, інфекціях шкіри, м’яких тканин, урологічних, гінекологічних.

Оксациліну натрієва сіль (оксазоцилін, простафілінта ін.) — напівсинтетичний антибіотик з переважною дією на грам-позитипні мікроорганізми, не руйнується в кислому середовищі шлунка, тому його застосовують через рот і парентерально.

Фармакокінетика. Після перорального прийому швидко абсорбується в кишках, створюючи максимальну концентрацію в крові через 1 — 1,5 год, у терапевтичних концентраціях визначається протягом 2 — 3 год. При внутрішньом’язовому введенні максимальна концентрація оксациліну в крові визначається через 30 –45 хв, проте зберігається в ній дещо коротший час. З крові антибіотик надходить до внутрішніх органів, особливо високий вміст його зафіксовано у нирках, печінці.

Показання: інфекційні процеси, викликані стафілококом, стійким до пеніциліну; стафілококові септичні процеси, пневмонія, інші захворювання органів дихання, сечових шляхів, печінки, жовчних шляхів, кісток (остеомієліт, остит) тощо.

Призначають через рот дорослим і дітям після 6 років – по 0,25 — 0,5 г на прийом через 4 — 6 год, за годину до чи через 2 — З год після їди. Внутрішньом’язово дорослим і дітям після 6 років вводять по 2 — 4 г на добу на 4 — 6 прийомів; дітям від 2 до 6 років — по 2 г на добу; від 2 місяців до 2 років — 1 г на добу; до 3 місяців — 60 — 80 мг/ кг; новонародженим та недоношеним дітям — по 20 —40 мг/кг на добу.

Побічна дія: алергічні реакції, при застосуванні всередину — диспепсичні яви­ща, кандидоз та інші суперінфекції.

  

 

 

 Виконання скарифікаційної та внутрішпьошкірної діагностич­ної проби па індивідуальну чутливість організму до антибіотика

1.     Проведіть психологічну підготовку хворого.

2.     За наявності волосся поголіть ділянку шкіри.

3.     Внутрішню поверхню передпліччя однієї руки протріть дво­ма стерильними тампонами, зволоженими 70% розчином етилово­го спирту.

4.     Із заповненого розчином антибіотика шприца через гол­ку на шкіру нанесіть кілька крапель і за допомогою стерильної голки зробіть навхрест або паралельно 2 подряпини-скарифікації так, щоб не виділилася кров. Спостерігайте реакцію через 20 хв.

5.     При від’ємній скарифікаційній пробі внутрішню поверхню передпліччя другої руки також протріть двома стерильними там­понами, зволоженими 70% розчином етилового спирту, і введіть внутрішньошкірно 0,1 мл або 0,2 мл розчину, щоб утворилася па­пула. Для контролю в ділянку внутрішньої поверхні передпліччя протилежної руки іншим стерильним шприцом уведіть внутріш­ньошкірно 0,1 мл 0,9% розчину натрію хлориду.

6.     Результат проб перевірте через 20 хв.

7.     За наявності гіперемії, свербежу, висипання реакція вважа­ється позитивною. У такому випадку обов’язково покажіть хво­рого лікареві.

8.     Якщо змін на шкірі, крім подряпин і проколу, немає, то ре­акція негативна. У такому разі зробіть ін’єкцію, але перший раз уведіть внутрішньом’язово в передиьозовнішню поверхню стегна 1/3 призначеної лікарем дози, щоб у разі виникнення алергійної реакції можна було накласти джгут. За відсутності реакції на част­кове введення антибіотика здійсніть чергове внутрішньом’язове введення препарату в повній, призначеній лікарем дозі, у верхньозовнішній квадрант сідниці.

Запам’ятайте! Результат проби обов’язково занесіть у лис­ток лікарських призначень і поставте свій підпис (проба пози­тивна, підпис, або: проба негативна, підпис). Простежте, щоб у разі позитивної проби лікар відмінив призначення препарату хво­рому.

Внутрішньошкірні проби в 100 разів чутливіші, ніж скарифі­каційні.

Слід пам’ятати, що деякі алергени (пеніцилін) при проведен­ні алергійної діагностичної проби можуть спричинювати тяжкі ускладнення (шок), тому перед проведенням діагностичної проби необхідно ретельно зібрати алергологічний анамнез.

 Розведення антибіотиків для внутрішньом’язового введення Розчинниками антибіотиків для внутрішньом’язового введення можуть бути: 0,9% розчин натрію хлориду, 0,25—0,5% розчин но­вокаїну, вода для ін’єкцій (див. Інструкцію).

Якщо хворому призначено до 500 000 ОД, або 0,5 г препарату, то кількість розчинника використовуйте із розрахунку 1 мл на 100 000 ОД, або 0,1 г препарату.

Якщо хворому призначено 600 000 ОД, або 0,6 г і більше, то використовуйте розчинник із розрахунку 1 мл на 200 000 ОД, або 0,2 г препарату.

Наприклад, якщо хворому призначено 300 000 ОД бензилпе­ніциліну натрієвої солі, тоді у флакон, де міститься 300 000 ОД препарату, уведіть 3 мл розчинника.

Якщо хворому призначено 1 000 000 ОД бензилпеніциліну нат­рієвої солі, то у флакон уведіть 5 мл розчинника.

Для розведення бензилпеніциліну не використовуйте 2% роз­чин новокаїну, тому що препарат кристалізується і випадає в осад.

Запам’ятайте! Для проведення діагностичних проб на індиві­дуальну чутливість і внутрішньом’язового введення антибіотиків хворим треба застосовувати шприци та голки одноразового вико­ристання, оскільки на упаковках шприців багаторазового викори­стання можуть бути залишки антибіотиків, які переходять у стій­ку форму. Молекули антибіотиків потрапляють на внутрішні стін­ки шприців під час стерилізації і у високосенсибілізованих хво­рих спричинюють алергійні реакції.

Під час роботи з антибіотиками треба використати стерильні гумові рукавички, що забезпечить профілактику дерматитів.

Після введення антибіотиків хворим необхідно своєчасно ре­тельно промити та продезінфікувати шприци та голки.

Ускладнення

При виконанні внутрішньомязевих ін’єкцій можуть виникнути певні ускладнення:

– при порушенні правил асептики, користуванні тупою або короткою голкою на місці ін’єкції виникає інфільтрат (ущільнення) або абсцес;

 

       

 

 

– одномоментне введення великих об’ємів лікарських препаратів (понад 10 мл) призводить до перерозтягнення м’язів і поганого розсмоктування ліків;

– попадання голки в нервовий стовбур з виникненням парезів та паралічів можливе при неправильному виборі місця ін’єкції;

– при введенні ліків в окістя відзначається стійка болючість у місці ін’єкції;

– іноді при введенні лікарських препаратів можуть виникати різноманітні алергічні реакції (особливо при введенні антибіотиків). Для запобігання алергічним реакціям необхідно проводити пробу на чутливість організму до антибіотиків;

– не виключена можливість поломки голки, тому при введенні її в товщу м’яза стежать, щоб над поверхнею шкіри залишалося не менше ніж 1 см довжини голки.

 

Алгоритм виконання маніпуляції:

1. Провести психологічну підготовку пацієнта до маніпуляції.

2. Перевірити, чи відповідає напис на ампулі чи флаконі листку призначень, а також термін придатності.

3. Здійснити гігієнічну обробку рук, надягнути нестерильні гумові рукавички.

4. Набрати у шприц ліки (згідно з алгоритмом) і випустити з нього повітря.

5. Запропонувати пацієнту зайняти зручне положення, краще лягти на живіт або на бік. Попросити оголити місце проведення ін’єкції (верхній зовнішній квадрант сідниці).

6. Протерти почергово двома ватними кульками, змоченими спиртом, шкіру в місці проведення ін’єкції.

7. Взяти шприц з голкою в праву руку (вказівним пальцем фіксувати поршень шприца, мізинцем – муфту голки, а іншими підтримувати циліндр шприца).

8. Великим і вказівним пальцями лівої руки розтягнути шкіру в місці проведення ін’єкції.

9. Перпендикулярно до поверхні шкіри різким рухом ввести голку на 2/3 її довжини.  

10. Відтягнути поршень шприца до себе і переконатись, що голка не потрапила в просвіт судини.

11. Повільно ввести ліки, натискаючи на поршень шприца лівою рукою.

12. Притиснути до шкіри ватну кульку, змочену спиртом, швидким рухом витягнути голку.

 

 

Контрольні питання:

1.     Які переваги введення лікарських засобів при внутрішньом’язових ін’єкціях?

2.     Які анатомічні ділянки найчастіше використовують для при внутрішньом’язових ін’єкцій?

3.     Яку кількість речовини можна ввести одномоментно при при внутрішньом’язових ін’єкціях?

4.     Які групи антибіотиків ви знаєте?

5.     Які проби необхідно провести пацієнту перед введенням антибіотиків?

6.     Як правильно  розвести антибіотики першого порядку?

7.     Як правильно  розвести антибіотики другого порядку?

8.     Як правильно вводити хворим біцилін?

9.     Як запобігти можливим ускладненням при внутрішньом’язових ін’єкціях?

10.  Які методи профілактики та допомоги пацієнтам при: виникненні інфільтрату, поломці голки, алергічній реакції?

 

Матеріали підготувала асистент кафедри загального догляду за хворими Максимова В.В.