ФАРМАКОЛОГІЯ ЗАСОБІВ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА АДРЕНОРЕЦЕПТОРИ
Адренергічні засоби – це лікарські речовини, які діють у ділянці адренергічних синапсів.
Речовини, які збуджують адренорецептори, називаються адреноміметиками. Вони поділяються на:
а) адреноміметики прямої дії – ті, які, подібно до норадреналіну, активують адренорецептори шляхом безпосередньої взаємодії з ними;
б) адреноміметики непрямої дії, або симпатоміметики, – ті, які сприяють вивільненню норадреналіну з пресинаптичних закінчень.
Речовини, які блокують адренорецептори, називаються адреноблокаторами, або адренолітиками.
Речовини, які зменшують ефекти адренергічної іннервації шляхом зменшення кількості медіатора в синаптичній щілині, називаються симпатолітиками.
Залежно від впливу на певні адренорецептори і спрямованості ефектів, що виникають, адренергічні засоби поділяються на такі групи:
І. Адреноміметики
1. a– і b-адреноміметики (адреналіну гідрохлорид, норадреналіну гідротартрат)
2. дофаміно-, a-, b-адреноміметики (дофамін)
3. a-адреноміметики (мезатон, нафтизин, галазолін)
4. b-адреноміметики (ізадрин, сальбутамол, фенотерол, тербуталін, добутамін)
ІІ. Симпатоміметики (ефедрину гідрохлорид)
ІІІ. Адреноблокатори
1. a-адреноблокатори (фентоламін, тропафен, празозин, піроксан)
2. b-адреноблокатори (анаприлін, атенолол,талінолол, ацебутолол)
3. a– і b-адреноблокатори (лабеталол)
ІІІ. Симпатолітики (резерпін, октадин).
Залежно від хімічної будови, адреноміметичні речовини можна поділити на дві групи. Перша – речовини, які мають гідроксильну групу в положенні 3 і 4 бензольного кільця. Вони називаються катехоламінами. До них належать норадреналін, адреналін, дофамін, ізадрин. Друга група – некатехоламінові речовини (мезатон, ефедрин).
АДРЕНОМІМЕТИКИ
Адреналін (епінефрин) є гормоном мозкового шару надниркових залоз, який використовується у вигляді препарату адреналіну гідрохлориду. Він є адреноміметиком, який стимулює a1,- a2– і b1,- b2-адренорецептори. Вплив на відповідні рецептори залежить від дози препарату. У невеликій дозі він збуджує тільки b-адренорецептори, у середній і великих дозах – і a-, і b-адренорецептори.
При стимуляції b1-адренорецепторів серця зростають сила, частота серцевих скорочень, автоматизм, швидкість проведення імпульсів. Одночасно підвищуються метаболічні процеси в міокарді та його потреба в кисні. Іноді ця властивість адреналіну застосовується при раптовій зупинці серця, наприклад, під час хірургічного наркозу, при електротравмі та ін. У таких випадках препарат вводять внутрішньосерцево по 0,2-0,5 мл 0,1 % розчину, попередньо пересвідчившись, що голка знаходиться у порожнині серця. Введення адреналіну у міокард може спричинити небезпечні шлуночкові фібриляції.
При струминному внутрішньовенному введенні адреналіну спостерігається різке зростання артеріального тиску. Це відбувається за рахунок стимуляції a-адренорецепторів судин шкіри, слизових оболонок, брижі, органів черевної порожнини (a1-адренорецептори) і підсилення серцевої діяльності (b1-адренорецептори). Одночасно стимулюються b2-рецептори судин скелетних м’язів із їх розширенням. Але цей компонент дії адреналіну не помітний, тому що нівелюється ефектами збудження a-адренорецепторів судин відповідних ділянок. Через 5 хвилин артеріальний тиск знижується, оскільки препарат швидко руйнується КОМТ і МАО, що призводить до значного зменшення його концентрації в організмі. У невеликій кількості, як вже зазначалося, адреналін збуджує лише b-адренорецептори. При цьому залишаються розширеними судини скелетних м’язів і стимулюються b-адренорецептори серця. Але діяльність серця сповільнюється, тому що в результаті підвищення ударного об’єму, яке спостерігалось у першій фазі дії адреналіну, рефлекторно (через блукаючий нерв) розвивається брадикардія. Сумарним результатом цих впливів на артеріальний тиск може бути деяке його зменшення нижче вихідного рівня (Рис. …). Для пролонгування гіпертензивної дії адреналіну гідрохлорид необхідно вводити внутрішньовенно крапельно, розчинивши 1-2 мл в 500-1000 мл 5 % розчину глюкози або 0,9 % розчину натрію хлориду. Ця процедура застосовується при шокових і колаптоїдних станах. Разом з тим, введення адреналіну гідрохлориду при геморагічному та кардіогенному шоках може підсилити ішемію внутрішніх органів, зокрема, нирок.
Крім того, при введенні адреналіну серце опиняється між двома впливами: прямим стимулювальним на b1-адренорецептори і гальмівним рефлекторним. На фоні зростання автоматизму і провідності це може спричинити небезпечні серцеві аритмії. Їх виникненню також сприяє підвищення потреби міокарда в кисні. Даний факт обмежує застосування адреналіну в якості пресорного агента.
Адреналін ефективно знімає спазм бронхів будь-якого походження шляхом стимуляції b2-адренорецепторів бронхіальних м’язів. Для цього препарат достатньо вводити підшкірно – 0,2-0,5 мл 0,1 % розчину, оскільки, як зазначалось вище, він стимулює b-адренорецептори вже в невеликих дозах. У наш час адреналін втратив своє значення як засіб для зняття нападу бронхіальної астми. Це пов’язано з тим, що він проявляє значну побічну дію на серцево-судинну систему, та з появою бронхолітиків вибіркової дії. Повторне введення адреналіну для зняття бронхоспазму іноді призводить до пародоксального погіршання бронхообструкції. Подібний ефект пов’язаний з десенситизацією (втратою чутливості) b-адренорецепторів бронхіальних м’язів до препарату та одночасним збереженням його впливу на a-адренорецептори гладеньких м’язів передальвеолярного жому. Крім того, введення адреналіну невдовзі після інгаляції ізадрину може призвести до розвитку небезпечних шлуночкових серцевих аритмій і до смерті хворого. Якщо бронхіальна астма у хворого поєднується з ішемічною хворобою серця, гіпертонічною хворобою, захворюваннями міокарда, введення йому адреналіну протипоказане.
Адреналін є засобом вибору при анафілактичному шоку. Висока лікувальна активність адреналіну гідрохлориду при цьому невідкладному стані зумовлена одночасним впливом на декілька ланок його патогенезу. Препарат усуває бронхоспазм, стимулює діяльність серця і підвищує артеріальний тиск. Крім того, він має здатність гальмувати вивільнення біологічно активних речовин з тучних клітин шляхом стабілізації оболонки останніх. При анафілактичному шоку адреналін вводять внутрішньом’язово по 0,5-1 мл 0,1 % розчину, при необхідності ін’єкцію повторюють через 15-20 хв. Адреналін є також життєво необхідним засобом при ангіоневротичному набряку гортані.
Здатність адреналіну гідрохлориду збільшувати рівень глюкози в крові шляхом стимуляції глікогенолізу в печінці (b2– адренорецептори) використовується при гіпоглікемічній комі. У цій ситуації корисною є і стимуляція адреналіном a2-адренорецепторів підшлункової залози, що супроводжується гальмуванням секреції інсуліну.
Адреналін сприяє збільшенню рівня лактату в крові за рахунок активуючого впливу на b-адренорецептори у скелетних м’язах і стимуляції розкладання глікогену до молочної кислоти.
Адреналін й інші засоби, що стимулюють b2-адренорецептори, здатні спричинити гіпо-К+-ємію за рахунок збільшення поступлення іонів калію в клітини тканин . Це може мати практичне значення при введенні b2-адреноміметичних препаратів у хворих на інфаркт міокарда, при лікуванні деякими сечогінними засобами, серцевими глікозидами.
Адреналін й інші катехоламіни сприяють збільшенню скорочення скелетних м’язів. Це відбувається шляхом збудження пресинаптичних a2-адренорецепторів у холінергічних синапсах, що супроводжується активацією виділення ацетилхоліну і покращанням нервово-м’язової провідності. Іноді це проявляється тремором, який може розвиватися при застосуванні цих препаратів.
При закапуванні в око 1-2 % розчину адреналіну гідрохлориду за рахунок стимуляції a1-адренорецепторів m.dilatator pullae райдужної оболонки виникає розширення зіниці і знижується внутрішньоочний тиск. Вплив адреналіну на b2-адренорецептори циліарного м’яза може спричинити його розслаблення і викликати незначне зниження акомодації. Останній ефект пов’язаний із зменшенням під впливом препарату продукції внутрішньоочної рідини і застосовується при лікуванні відкритокутової глаукоми.
Іноді адреналін додають до розчинів місцевих анестетиків з метою гальмування їх всмоктування, пролонгування дії та попередження токсичних ефектів.
Норадреналіну гідротартрат (норепінефрин) є адреноміметиком прямої дії, який стимулює a1-, a2– і b1-адренорецептори. Активуючий вплив на b1-адренорецептори в нього виражений значно менше, ніж в адреналіну гідрохлориду. Вводиться виключно внутрішньовенно крапельно. При струминному введенні тривалість його дії не перевищує декількох хвилин. Впливаючи на a-адренорецептори судин, викликає значне зростання артеріального тиску, рівень якого регулюється швидкістю крапельної інфузії препарату. 1-2 мл 0,2 % розчину норадреналіну перед введенням розчиняють в 1 л 5 % розчину глюкози. Для стабілізації у цей розчин додають 500-1000 мг кислоти аскорбінової. Застосовують норадреналіну гідротартрат у випадках гострого зниження артеріального тиску – при шокових, колаптоїдних станах, при хірургічних втручаннях, травмах. Як зазначалося вище, при кардіогенному і геморагічному шоках з вираженою гіпотензією норадреналін може погіршити кровопостачання внутрішніх органів. За рахунок стимуляції b1-адренорецепторів під впливом препарату зростає ударний об’єм серця. При цьому рефлекторно виникає брадикардія і хвилинний об’єм не змінюється або навіть дещо зменшується. Препарат абсолютно протипоказаний для підшкірного і внутрішньом’язового введення. Якщо розчин норадреналіну потрапляє у тканини навколо судин, розвивається локальний судинний спазм, некроз, відшарування клітковини і гангрена. У разі випадкового потрапляння препарату під шкіру, необхідно в це місце негайно ввести розчин a-адреноблокатора фентоламіну для попередження спазму судин.
Дофамін є попередником норадреналіну при його синтезі в адренергічних синапсах та мозковій речовині надниркових залоз. При введенні дофаміну зі швидкістю 7-10 і більше мкг/(кг.хв) проявляється його стимулююча дія на b– і a-адренорецептори. Це призводить до зростання периферичного опору судин, в тому числі до звуження ниркових судин, збільшення артеріального тиску, ударного та хвилинного об’ємів серця, можуть виникати серцеві аритмії. Враховуючи, що при лікуванні шокових та колаптоїдних станів основною метою є забезпечення адекватного кровопостачання життєвоважливих органів, вказані властивості дофаміну роблять його засобом вибору при лікуванні шоку і колапсу різної етіології, в тому числі кардіогенного та геморагічного.
Мезатон (фенілефрин) є синтетичним a1-адреноміметичним засобом прямої дії. Для підвищення артеріального тиску мезатон можна вводити внутрішньовенно струменем або крапельно, внутрішньом’язово і під шкіру. Тривалість гіпертензивного ефекту коливається, залежно від шляху введення, від 20 до 40-60 хв. У зв’язку з цим мезатон можна використовувати не лише у випадках гострих гіпотензивних станів, але й для профілактики зниження артеріального тиску при інфекційних захворюваннях, отруєннях тощо. Препарат може призвести до погіршання мікроциркуляції при кардіогенному і геморагічному шоках. На відміну від катехоламінів, мезатон може бути використаний при зниженні артеріального тиску під час наркозу фторотаном та циклопропаном. Адреналін, норадреналін і дофамін у такій ситуації викликають небезпечні серцеві аритмії, тому що вказані наркозні засоби підвищують чутливість міокарда до катехоламінів. Іноді мезатон використовують у 0,25-2 % розчинах для закапування в ніс при ринітах.
Нафтизин є a2-адреноміметиком прямої дії. При нанесенні на слизові оболонки викликає тривале звуження судин, що супроводжується зменшенням набряку і протизапальним ефектом. Використовується при ринітах для закапування в ніс по 1-2 краплі 2-3 рази на день. Якщо його застосовувати частіше, швидко розвивається тахіфілаксія і судинозвужувальна дія зникає. У зв’язку з цим, нафтизин не рекомендують використовувати при хронічному нежиті. Для пролонгування дії місцевих анестетиків можна додати 2-4 краплі 0,1% розчину препарату до 1 мл розчину місцевоанестезуючого засобу.
Галазолін, або ксилометазолін, є a2-адреноміметиком, який за фармакодинамікою близький до нафтизину. Використовується для зменшення набряку слизових оболонок при ринітах, синуситах, ларингітах запального та алергічного походження. Має незначну подразнювальну дію. Не показаний при хронічному нежиті.
Ізадрин (ізопреналін, новодрин, еуспіран) – синтетичний катехоламін, який є сильним стимулятором b1– і b2-адренорецепторів. Під впливом ізадрину, за рахунок стимулюючої дії на b1-адренорецептори, підсилюється і частішає серцева діяльність, прискорюється проведення імпульсів по провідній системі серця. Тому ізадрин використовують при атріовентрикулярних блокадах – 1/2-1 таблетку тримають під язиком до повного розсмоктування 3-4 рази на день. За рахунок стимулюючого впливу на b2-адренорецептори проявляє сильну бронхолітичну дію, в зв’язку з чим використовується інгаляційно при бронхоспазмах (.
Сальбутамол (вентолін) є селективним b2-адреноміметиком прямої дії.
Стимуляція препаратом b2-адренорецепторів бронхів призводить до усунення бронхоспазму. На b1-адренорецептори серця препарат не впливає, тому не змінює його діяльність. Широко використовується для інгаляцій при нападах бронхіальної астми і бронхоспазмах іншої етіології, особливо у тих випадках, коли хворі мають супровідні захворювання (ішемічну хворобу серця, гіпертонічну хворобу, тиреотоксикоз). Тривалість дії препарату – 4 і більше годин.
За рахунок стимуляції b2-адренорецепторів матки сальбутамол знижує її тонус і скоротливу діяльність. Ця властивість препарату (токолітична дія) застосовується при передчасних пологах, при бурхливій пологовій діяльності.
Симпатоміметики
Ефедрину гідрохлорид (Ephedrini hydrochloridum) є алкалоїдом рослин роду Ephedra, який має непряму a-, b-адреноміметичну (симпатоміметичну) активність. Він стимулює вихід норадреналіну з пресинаптичних закінчень у синаптичну щілину, гальмує зворотне захвачування медіатора, підвищує чутливість адренорецепторів до ендогенних катехоламінів, проявляє незначний стимулюючий вплив на адренорецептори. Ефедрин стійкий у кислому середовищі, не інактивується МАО і КОМТ, добре всмоктується з шлунково-кишкового тракту. Препарати ефедрину гідрохлориду призначають всередину, підшкірно, внутрішньом’язово, внутрішньовенно та інгаляційно. Незалежно від шляху введення, тривалість його дії становить 3-4 год.
Ефедрину гідрохлорид показаний для профілактики і зняття бронхоспазму. Найшвидше ефект у такому випадку досягається інгаляцією 0,5 %-1 % розчинів препарату. Але можливе підшкірне і внутрішньом’язове введення, для профілактики – у таблетках. У наш час як бронхолітик препарат використовується рідко, оскільки з’явились засоби більш вибіркової дії. Ефедрин стимулює центральну нервову систему. Вже в терапевтичних дозах він може викликати неспокій, збудження, тремор, незначну ейфорію, безсоння, у великих дозах – судоми. Іноді цей збуджувальний вплив препарату використовується при нарколепсії, нічному нетриманні сечі. Для профілактики безсоння його краще не призначати у другій половині дня. Препарат може викликати лікарську залежність, тому будь-яку його форму видають з аптеки лише за рецептом, що має печатку “для рецептів”.
Для ефедрину гідрохлориду та деяких інших адреноміметичних речовин при частому повторному застосуванні характерний розвиток тахіфілаксії. При цьому ефект препарату різко зменшу-ється або зовсім зникає, причому, відновити дію лікарського засобу шляхом підвищення його дози не вдається. Якщо зробити перерву у призначенні препарату, тахіфілаксія зникає.
Адреноблокатори
Для адреноблокуючих, або антиадренергічних, засобів є характерним блокування адренорецепторів з порушенням взаємодії їх з норадреналіном. Синтез медіатора при цьому не змінюється. До речовин цієї групи, як вже зазначалося, належать a- і b-адреноблокатори.
До a-адреноблокаторів належать алкалоїди маткових ріжок (ерготамін), їх дигідровані похідні (дигідроерготамін), а також синтетичні препарати (фентоламін, тропафен, празозин).
Фентоламін є синтетичним a1, a2-адреноблокатором. Блокує a-адренорецептори гладенької мускулатури судин, що супроводжується їх розширенням і зниженням артеріального тиску. Препарат використовується для діагностики і симптоматичного лікування феохромоцитоми (гормонально активної пухлини надниркових залоз). При цьому захворюванні утворюється величезна кількість норадреналіну, що зумовлює інтенсивне зростання артеріального тиску. Препарат також показаний при порушеннях периферичного кровообігу при ендартеріїті, хворобі Рейно, трофічних виразках, пролежнях. Внутрішньовенно вводять фентоламіну метансульфонат, попередньо розчинивши 10 мг у 20 мл ізотонічного розчину натрію хлориду, в комплексному лікуванні гіпертензивних криз, гострої серцевої недостатності. Але у цих випадках його застосування обмежується здатністю викликати тахікардію.
Празозин – селективний a1-адреноблокатор. Під впливом препарату розвивається периферична вазодилятація. Вона зв’язана не лише з a-адреноблокуючою дією празозину, але й з його міотропними спазмолітичними властивостями. На відміну від попередніх препаратів, празозин не викликає тахікардію. Використовується для лікування різних форм гіпертонічної хвороби, при застійній серцевій недостатності. Його прийом починають з невеликої дози (0,5-1 мг), яку призначають перед сном. Це необхідно для профілактики, так званого, “феномену першої дози”: різкого зниження артеріального тиску і навіть розвитку ортостатичного колапсу.
До антиадренергічних засобів належить також піроксан, який блокує a-адренорецептори центральних і периферичних адренореактивних систем. Препарат застосовується для лікування і профілактики захворювань, які супроводжуються патологічним зростанням симпатичного тонусу: при діенцефальних та гіпертензивних кризах тощо. У хворих з алергічними дерматозами піроксан зменшує свербіння. Використовується для профілактики морської та повітряної хвороби, для полегшення перебігу хвороби Мен’єра. Знайшов також застосування у хворих з абстинентними явищами при морфінній наркоманії та алкоголізмі. При цьому піроксан усуває психічне напруження, тривогу, безсоння, зменшує інтенсивність потягу до психоактивної сполуки.
b-адреноблокатори – це група лікарських засобів, які блокують b-адренорецептори, попереджуючи вплив на них норадреналіну. До цих препаратів належать анаприлін (пропранолол, обзидан), окспренолол (тразикор), талінолол (корданум), атенолол, ацебутолол, тимолол.
Анаприлін є неселективним b1– і b2-адреноблокатором. Він майже не впливає на серце людини, яка знаходиться у стані спокою. Але при підвищенні симпатичного тонусу анаприлін зменшує частоту, силу серцевих скорочень, пригнічує автоматизм, атріовентрикулярну провідність, знижує потребу міокарда в кисні. Всі ці ефекти пов’язані з блокадою b1-адренорецепторів серця. Анаприлін знижує артеріальний тиск у хворих з будь-якою формою гіпертонічної хвороби. Цей ефект зумовлений зменшенням роботи серця, продукції реніну, ангіотензину ІІ і альдостерону. З іншого боку, під впливом препарату підвищується утворення судинорозширювальних агентів – простациклінів у судинній стінці.
У наш час анаприлін широко використовується для лікування хворих на ішемічну хворобу серця, на гіпертонічну хворобу, серцеві аритмії. Як протиаритмічний засіб анаприлін також застосовують при синусовій і пароксизмальній тахікардії, екстрасистолії, мигтінні та тріпотінні передсердь, при шлуночковій екстрасистолії. Препарат знижує частоту серцевих скорочень і покращує стан хворих на тиреотоксичний зоб.
Поширена точка зору, що анаприлін найкращу гіпотензивну дію проявляє при гіпертонічній хворобі з гіпердинамічним типом кровообігу – при посиленій серцевій діяльності. Дослідження останніх десятиліть доводять його високу лікувальну активність при різних формах гіпертонічної хвороби, при будь-якій тяжкості її перебігу. Засіб широко використовується як для тривалого призначення при цьому захворюванні, так і в комплексній терапії гіпертензивних криз.
При призначенні анаприліну необхідно враховувати, що його біодоступність залежить від ступеня інактивації при першому проходженні через печінку. Швидкість біотрансформації препарату у різних пацієнтів може відрізнятися в 7-20 разів. Тому дози анаприліну повинні підбиратися індивідуально.
При тривалому застосуванні препарату перед його відміною треба поступово знижувати дозу. Раптове припинення прийому може призвести до розвитку синдрому відміни: гіпертензивної кризи, гострого інфаркту міокарда тощо.
Побічна дія анаприліну різноманітна. Можуть розвиватися брадикардія і серцева слабкість, атріовентрикулярна блокада, бронхоспазм, погіршання перебігу цукрового діабету (розвиток стійкої гіпоглікемії за рахунок блокади механізмів, що регулюють рівень цукру в крові), хвороби Рейно, диспепсичні явища, депресія, м’язова слабкість.
Препарат протипоказаний при схильності до бронхоспазму, синусовій брадикардії, атріовентрикулярній блокаді, серцевій недостатності, цукровому діабеті, вагітності, порушеннях периферичного кровообігу.
Кардіоселективні b-адреноблокатори – це група засобів, які у середньотерапевтичних дозах вибірково блокують лише b1-адренорецептори серця і не впливають на b2-адренорецептори, зокрема бронхів, судин скелетних м’язів, матки, печінки, підшлункової залози. Тому ці препарати можуть бути використані при наявності у хворих на ішемічну хворобу серця, гіпертонічну хворобу, серцеві аритмії такої супутньої патології, як хронічний обструктивний бронхіт, цукровий діабет, захворювання периферичних судин. Вказана селективність дії може зникати при застосуванні цих засобів у великих дозах. При бронхіальній астмі, особливо у період загострення, ці препарати протипоказані.
b-адреноблокатори із внутрішньою симпатоміметичною активністю, зв’язуючись з b-адренорецепторами, не тільки їх блокують (роблять нечутливими до катехоламінів), але й одночасно дещо активують. При низькій активності симпатичної нервової системи ефект внутрішньої симпатоміметичної активності цих засобів може переважати їх b-адреноблокуючі властивості. І навпаки, при високому симпатичному тонусі переважає b-адреноблокуюча дія. Порівняно з анаприліном, препарати цієї групи не викликають значну кардіодепресію (брадикардію, зниження скоротливої функції міокарда). Рідше провокують бронхоспазм, порушення ліпідного та вуглеводного обмінів. При їх застосуванні майже не розвивається синдром відміни.
Талінолол, або корданум, є кардіоселективним b-адреноблокатором. Має помірно виражену негативну іно- та хронотропну дію на серце, гіпотензивну дію, протиаритмічну активність при супревентрикулярних та шлуночкових порушеннях серцевого ритму (екстрасистолії, пароксизмальній тахікардії, тріпотінні та мигтінні передсердь), ефективно усуває синусову тахікардію, зокрема при тиреотоксикозі. Вибірковий вплив на b1-адренорецептори серця проявляється при його застосуванні у малих дозах. Призначають при стенокардії, артеріальній гіпертензії, порушеннях серцевого ритму. Атенолол (тенормін) – кардіоселективний b-адреноблокатор тривалої дії. Період напіввиведення препарату становить 6-9 годин. Застосовується всередину 1-2 рази на добу. Показання до застосування атенололу такі ж, як і до інших b-адреноблокаторів. Йому віддають перевагу, якщо лікування b-адреноблокаторами необхідне хворим на цукровий діабет або з патологією периферичних судин. Рідше, ніж неселективні препарати, викликає бронхоспазм та інші негативні побічні ефекти. Разом з тим, для нього характерна значна брадикардія. При підвищенні дози кардіоселективність зникає.
Ацебутолол (сектраль) – b1-адреноблокатор із внутрішньою симпатоміметичною активністю. При застосуванні всередину всмоктується на 70 %. Інтенсивно метаболізується у печінці. При цьому утворюється активний метаболіт диацетолол, який має антиаритмічну активність. Призначається двічі на добу. Показаний хворим із порушеннями серцевого ртму, при гіпертензії та ішемічній хворобі серця.
Лабетолол – a-, b-адреноблокатор. Препарат блокує a1, a2, b1та b2-адренорецептори. Має, крім того, внутрішню симпатоміметичну активність відносно b2-адренорецепторів. Проявляє сильну вазодилатуючу дію. Використовується для лікування хворих на гіпертонічну хворобу, при гіпертензивних кризах. В останньому випадку призначається внутрішньовенно струминно повільно або крапельно. Максимальний ефект розвивається через 5 хвилин, тривалість дії – 5-8 годин. Лікування проводять у лежачому положенні хворого у зв’язку з небезпечністю розвитку ортостатичної гіпотензії. Лабетолол, як правило, не викликає бронхоспазму. Разом з тим, у хворих на бронхіальну астму його необхідно застосовувати з обережністю. Протипоказаний при атріо-вентрикулярній блокаді, серцевій недостатності.
Симпатолітики
До симпатолітиків належать резерпін і октадин. Резерпін є сумою алкалоїдів рослини раувольфії. Під впливом препарату знижується артеріальний тиск. Це відбувається за рахунок розширення судин і зменшення частоти і сили серцевих скорочень. Максимальна гіпотензивна дія розвивається через 5-7 днів регулярного прийому препарату. Після проведеного курсу лікування ефект може зберігатися протягом двох тижнів.
Резерпін показаний для лікування різних форм гіпертонічної хвороби. Він має значну кількість побічних ефектів. Оскільки належить до групи нейролептичних засобів, то при тривалому його застосуванні можуть розвиватися явища паркінсонізму. Характерні також в’ялість, сонливість, депресія, брадикардія. Підвищується моторна і секреторна активність шлунково-кишкового тракту, що може спричинити загострення виразкової хвороби, проноси. Характерним є набухання слизової носа з утрудненням носового дихання.
У зв’язку з побічними ефектами і створенням нових ефективних антигіпертензивних засобів резерпін для лікування гіпертонічної хвороби використовується рідко. Але він входить до складу ряду комбінованих препаратів, які призначаються хворим на гіпертонічну хворобу. Це такі засоби, як адельфан, бринердин, кристепін, трирезид.
Октадин є симпатолітиком із сильним гіпотензивним ефектом. Зниження артеріального тиску при його застосуванні розвивається поступово, через 2-3 дні. Після припинення прийому препарату ефект зберігається протягом 2 тижнів. До появи сучасних засобів октадин був одним з основних препаратів для лікування гіпертонічної хвороби. Зараз його призначають при тяжких формах артеріальної гіпертензії. Дози необхідно підбирати індивідуально, краще в умовах стаціонару. Добову дозу октадину можна приймати один раз на день, зранку. Препарат має значну кількість побічних ефектів: загальна слабість, нудота, блювання, набухання слизової оболонки носа, пронос, затримка рФідини в організмі. При його застосуванні можливий розвиток ортостатичного колапсу. Для профілактики цього ускладнення хворий повинен 2 години лежати і повільно переходити з горизонтального у вертикальне положення. Для октадину не характерні побічні ефекти з боку ЦНС, тому що він не проникає через гематоенцефалічний бар’єр.
