АНАЛІЗ ЛІКАРСЬКОЇ РОСЛИННОЇ СИРОВИНИ, ЯКА МІСТИТЬ АНТРАЦЕНПОХІДНІ

АНАЛІЗ ЛІКАРСЬКОЇ РОСЛИННОЇ СИРОВИНИ, ЯКА МІСТИТЬ АНТРАЦЕНПОХІДНІ

 

Антраценпохідні – це природні сполуки, в основі яких лежить антрацен різного ступеня окиснення.

                   

                                                                                         

           

 

Залежно від будови агліконів антртаценпохідні розподіляють на три основні підгрупи:

§        мономерні – антртаценпохідні з однією молекулою антрацену;

§        димерні – сполуки з двома молекулами антрацену;

§        конденсовані – антртаценпохідні, в яких два мономери зв’язані між собою двома одинарними і одним подвійним зв’язком.

У більшості рослин зустрічаються антрахінони та їх відновлені форми, а також сполуки у вигляді глікозидів. Уміння їх виявляти та визначати необхідні для подальшого вивчення фармацевтичної хімії, аптечної та заводської технології ліків.

В залежності від ОН-групи у молекулі мономерні антртаценпохідні ділять на класи емодину та алізарину.

 

 

Димерні сполуки у природі зустрічаються здебільшого у відновленій формі.

 

 

 

 

 

 

 

 

Антртаценпохідні у лікарській рослинній сировині представлені глікозидами і агліконами. Вуглеводні компоненти зв’язуються з агліконами через атом кисню (О-глікозиди). Зустрічаються також С-глікозиди і змішані.

Рослинна сировина, що містить антраценпохідні, застосовується як проносний засіб (листя касії, кора крушини, плоди жостеру, корінь ревеню), при захворюваннях нирок та печінки (кореневища та корені марени), а також при лишаях, бронхіальній астмі, як біогенний стимулятор.

 

 

 

 

КАСІЯ ГОСТРОЛИСТА (СЕНА АФРИКАНСЬКА)– Cassia acutifolia Del.

КАСІЯ ВУЗЬКОЛИСТА (СЕНА ІНДІЙСЬКА) – Cassia angustifolia Vahl.

РОДИНА БОБОВІ – Fabaceae

Інші назви: александрійський лист, сена.

 

Лікарські засоби. Листя сени, брикети листя сени, настій. Листки входять до складу проносних зборів. Препарати “Кафіол” (у виді брикетів), “Сенадексин” (таблетки), екстракт сени. Імпортні препарати (“Сенаде“, “Глаксена” (таблетки, Індія), “Регулакс” (фруктові кубики, Німеччина). Протигемороїдальний збір.

Застосування. Касія – один з основних засобів, які застосовуються на всіх континентах як проносний засіб. Касію використовують при запорах, перед хірургічним втручанням, при післяопераційній атонії кишечника.

Проносні засоби, які містять антраглікозиди, протипоказані при вагітності й у період лактації, тому що можуть викликати аборт і надходять у молоко матері в токсичних для дитини концентраціях.

Листя сени відпускають з аптек в упаковках по 50 г і в складі проносних або жовчогінних зборів. У домашніх умовах готують настої.

Протигемороїдальний збір. Склад: листів сени, трави деревію, кори жостеру, плодів коріандру, кореня солодки по 20 г (близько 1 столової ложки). Столову ложку збору заливають склянкою окропу, настоюють протягом 20 хвилин, проціджують, приймають по 0,5-1 склянці на ніч. Кору жостеру і корінь солодки можна заварювати окропом окремо, кип’ятити протягом 5-10 хвилин на водяній бані, процідити і влити в загальний настій.

Збір проносний. Склад: листків сени 3 частини, кори жостеру, плодів жостеру по 2 частини, плодів анісу і коренів солодки по 1 частині.

Сенаде (Senade), Випускаються в упаковках по 50 таблеток. Препарат надходить з Індії.

Глаксена (Glaxena) – препарат, аналогічний сенаде, застосовується в тих же дозах. Надходить з Індії.

Кафіол (Cafiolum) – комбінований препарат, що містить у 1 брикеті листків сени 0,7 г, плодів сени 0,3 г, м’якоті плодів сливи 2,2 г, плодів інжиру 4,4 г, олії вазелінової 0,84 мл. Має приємний фруктовий запах і смак.

Регулакс – аналогічний кафіолу препарат, не містить лише м’якоті сливи. Випускається в Німеччині.

 

 

КРУШИНА ВІЛЬХОПОДІБНА (КРУШИНА ЛАМКА) – FRANGULA ALNUS  Mill. (syn. RHAMNUS FRANGULA L.)

РОДИНА ЖОСТЕРОВИХ – RHAMNACEAE

Лікарські засоби. Кора крушини, відвар, рідкий екстракт. Різана кора входить до складу  зборів – проносного і протигемороїдального. Препарат “Рамніл” (сухий екстракт у таблетках) містить близько 55 % похідних антрацену.

Застосування. Препарати крушини застосовують при хронічних запорах, що часто розвиваються у людей, які ведуть сидячий спосіб життя. Тривале призначення препаратів крушини приводить до звикання, тому необхідно збільшувати дозу або ж періодично змінювати проносний засіб. При тривалому застосуванні великих доз препаратів крушини у вагітних можливий викидень.

В акушерстві кору крушини застосовують тільки в післяпологовому періоді. Рамніл (Rhamnilum) – сухий стандартизований препарат кори крушини. Випускається в таблетках, що містять 0,05 г препарату. Приймають по 1-2 таблетки на ніч.

Збір проносний №1. Склад: кори крушини 3 частини, листків кропиви 2 частини, трави деревію 1 частина. Столову ложку суміші заливають склянкою гарячої кип’яченої води, кип’ятять на водяній бані 15 хвилин, остуджують і приймають по 1/2-1/4 склянки на ніч при хронічному запорі, коліті або ентероколіті.

Збір проносний №2. Склад: листків сени 6 частин, кори крушини і плодів жостеру по 5 частин, плодів анісу, коренів солодки по 2 частини. Столову ложку суміші заливають склянкою гарячої кип’яченої води, кип’ятять на водяній бані 15 хвилин, остуджують, проціджують і приймають по 1/2-1/4 склянки на ніч.

 

РЕВІНЬ ТАНГУТСЬКИЙ – RHEUM PALMATUM L. var. TANGUTICUM Maxim

РОДИНА ГРЕЧКОВІ – POLYGONACEAE

 

Зовнішні ознаки. Частини кореневищ і коренів різної форми до 3 см завтовшки й до 25 см завдовжки. Крупні шматки коренів циліндричні або конусоподібні, поверхня їх поздовжньо-зморщена. Кореневища трапляються рідко, поверхня їх поперечно-зморщена.

Колір з поверхні темно-бурий, на зламі жовто-бурий або оранжево-бурий, свіжий злам зернистий, сіруватий з оранжевими або рожевими прожилками. Запах своєрідний. Смак гіркий, в’яжучий. При жуванні тріщить під зубами (дуже крупні друзи), слина забарвлюється в жовтий колір.

Застосування. У великих дозах (0,5-1 г) застосовується как проносний засіб, у малих (0,05-0,1 г) – як засіб, який збуджує апетит і покращує обмін речовин, а також як в’яжучий засіб. Проносний ефект наступає через 8-10 годин після прийому всередину і обумовлений, головним чином, емодином, реїном і хризофаном, які після подразнення слизової оболонки товстого кишечника викликають посилення перистальтики і швидке проходження калових мас. Проносна і в’яжуча дія ревеню залежить не лише від дози, але і від розчинника. Водні екстракти з кореня ревеню вміщують більше антраглікозидів, а спиртові витяги –  дубильних речовин.

Протипокази до застосування препаратів ревеню : гострий апендицит і холецистит, перитоніт, вагітність.

 

ЖОСТЕР ПРОНОСНИЙ (КРУШИНА ПРОНОСНА) – RHAMNUS  CSTHARTICA L.

РОДИНА ЖОСТЕРОВІ – RHAMNACEAE

 

ЗОВНІШНІ ОЗНАКИ. Плоди блискучі, зморшкуваті, чорні, з залишками стовпчика і з плодоніжками. В буроватій мякоті знаходяться 3-4 темно-бурі тригранні кісточки. Сировина має неприємний слабий запах и солодкувато-гіркий смак. Не допускаються до заготівлі плоди крушини вільхоподібної, які  викликають блювоту. Вони круглі, неблискучі, чорні, вміщують 2-3 чечевицеподібні кісточки дзьобоподібним вузьким носиком. 

Лікарські засоби.  Плоди жостера, відвар, збори (проносний і за прописом М. Н. Здренко).

Застосування. М’якодіючий  проносний (діє повільно) засіб,  приймають на ніч при хронічних запорах.

 

 

ЩАВЕЛЬ КІНСЬКИЙ – RUMEX CONFERTUS Willd.

РОДИНА ГРЕЧКОВІ – POLYGONACEAE

 

ЗОВНІШНІ ОЗНАКИ. Готова сировина складається з цілих твердих кореневищ з коренями або з їх кусків, з поздовжньо– зморшкуватою поверхнею, довжиною не менше 3 см і товщиною 2-10 см, ззовні бурого, всередині жовто-оранжевого кольору. Злам  нерівний. Запах відсутній. Смак гіркувато–в’яжучий.  

Лікарські засоби. Відвар і порошок.

Застосування. Щавель кінський застосовують для лікуваня колітів, ентероколітів, геморою. В малих дозах препарати щавлю кінського проявляють в’яжучу  дію, в великих – проносну. Препарати щавлю протипоказані при сечокам’яній хворобі і хворобах нирок..

 

Л

АЛОЕ ДЕРЕВОПОДІБНЕ – ALOE ARBORESCENS Mill.

РОДИНА ЛІЛІЙНІ – LILIACEAE

Інші назви: столітник, столітнє дерево

 

Зовнішні ознаки. Свіжі соковиті листки мечеподібної форми довжиною 15-45 см, шириною біля основи 2-5,5 см, товщиною 0,7-1,5 см; з верхньої сторони ввігнуті, з нижньої – випуклі, голі, товсті, м’ясисті, покриті восковим нальотом, із зубчатим краєм. Листки мають слабкий своєрідний запах і дуже гіркий смак.

          Листки консервують за методом академіка В.П. Філатова (витримують у темряві при температурі 4-8 С 11 діб, а потім сушать при температурі 75-80 С).

Лікарські засоби. Екстракт алое рідкий для ін’єкцій, лінімент алое, сік алое, таблетки алое, водний екстракт. Свіжий сік одержують шляхом вижимання з наступним консервуванням спиртом.

Застосування. Алое – старий лікувальний засіб. Його використовували для лікування гнійних ран, виразок ще в Древньому Єгипті і Греції більш 3000 років тому. Алое згадується в російському народному травнику И. Г. Кашинского, у курсі органічної фармакодинаміки А. А. Соколовського (1864).

У минулому сторіччі алое застосовували лише як проносний засіб. Інтерес до алое зріс у 30-х роках нашого сторіччя. Під час Великої Вітчизняної війни сік алое використовували для лікування довгострокових що не гояться ран і виразок. Лікувальну дію алое пояснювали впливом вітамінів, що містяться в ньому, і підвищенням захисних функцій організму.

Поняття про біостимуляційні властивості рослинних і тваринних тканин було вперше обґрунтоване В. Н. Філатовим. Відповідно до вчення В. Н. Філатова в ізольованих тканинах або органах, що знаходяться в екстремальних умовах, накопичуються речовини, що мобілізують усі життєві процеси в тканинах і клітках, спрямовані на збереження життя. Він установив, що якщо ізольовану тканину рослини (листи алое) помістити в несприятливі умови (покласти в холодильник), то в клітинах тканин відбудуться біохімічні зміни, у результаті яких виробляються особливі біологічно активні речовини. Ці речовини були названі біогенними стимуляторами, що здатні активізувати життєві функції організму.

З рослинних біостимуляторів найбільш вивчені, доступні і давно застосовуються в практиці препарати з листів алое. Їх використовують при захворюваннях очей – кератитах, іритах, помутніннях склоподібного тіла, пігментних ретинітах, міопічних хоріоретинітах, короткозорості, що прогресує, атрофії зорового нерва, блефаритах, кон’юнктивітах, туберкульозно-алергічних кератитах. Призначають екстракт алое рідкий для ін’єкцій по 1 мл під шкіру дорослим, дітям до 5 років по 0,2-0,3 мл, старше 5 років по 0,5 мл. Курс лікування 15-50 ін’єкцій щодня або через день у залежності від важкості захворювання і показань. Повторний курс можна провести через 2-3 місяці. При  захворюваннях очей застосовують також електрофорез з соком алое.

При виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки екстракт алое використовують як засіб неспецифічної стимуляції, або таблетки алое, покриті оболонкою.

Ін’єкції екстракту алое рекомендують хворим з неспецифічними захворюваннями легень для профілактики недостатності кровообігу. Біостимулюючі властивості алое використовують в онкології.

Алое застосовують з метою підвищення неспецифічної опірності організму при тривалому введенні антибіотиків, у період реконвалесценції після важких захворювань, при запальних захворюваннях жіночої статевої сфери.

Алое використовують у комплексному лікуванні хворих псоріазом, при туберкульозних виразках шкіри і гортані, при трофічних виразках шкіри, рубцевих змінах, склеродермії, запальних захворюваннях периферичної нервової системи.

Як біостимулятор використовують також таблетки з листів алое: містять по 0,05 м здрібненого консервованого листа алое деревоподібного; випускають в упакуванні по 20 штук. Застосовують як біогенний стимулятор у комплексному лікуванні при ряді захворювань, що протікають на тлі зниженої опірності організму.

Лінімент алое. Рідка мазь. До складу препарату входять: консервований сік з листів алое деревоподібного – 78 частин, касторова олія – 11 частин, емульгатор – 11 частин, евкаліптова олія – 0,1 частини.

Емульсія алое. Однорідна густа маса білий або світло-кремовий кольори з характерним запахом. На світлі трохи жовтіє.

Лінімент і емульсію алое застосовують для профілактики і лікування виразок шкіри в хворих, що проходять курс променевої терапії з приводу злоякісних новоутворень. Для лікування виразок шкіри при променевій терапії хворим на уражені місця накладають пов’язку з емульсією алое.

Емульсію із соку алое застосовують також при променевих виразках шкіри, що супроводжуються болями. Крім того, емульсію алое застосовують при дерматитах, екземах і нейродермітах.

Сік алое випускають у флаконах по 100 мл. Склад: соку зі свіжозібранних листів алое 80 мл, спирту 95% 20 мл. Сік –  мутна рідина світло-жовтогарячого кольору, гіркого смаку, з пряним запахом, містить антраглікозиди і смолисті речовини. Під впливом світла і повітря сік темніє. Зберігають у прохолодному темному місці.

Сік алое приймають при гастритах, ентеритах, запорах по 1 чайній ложці перед їжею 2-3 рази в день. Курс лікування від 3 тижнів до 2 міс. При нежиті сік алое (3-5 краплі) закапують у ніс.

При зовнішнім застосуванні сік алое ефективний при опіках, трофічних виразках, інфікованих ранах, остеомієліті з відкритим гнійним вогнищем, абсцесах, флегмонах і т.д. Застосовують його у виді примочок (1-2 чайні ложки) і для зрошення ран, опіків. Використовують при нейродермітах, екземі, рубцевих деформаціях шкіри, невралгіях, радикуліті, головному болі, при пародонтозах, стоматитах, гінгівітах; для профілактики карієсу зубів призначають зрошення, аплікації або тампони із соком алое.

При хронічних і гострих постгеморагічних анеміях, гіпохромних анеміях різної етіології, після інфекційних і інших хвороб, що виснажують, і інтоксикацій, при анемії на ґрунті променевої хвороби застосовують сироп алое з залізом. Склад: розчину хлориду закисного заліза зі вмістом 20 % заліза 100 мл, хлористоводневої кислоти розведеної 15 мл, лимонної кислоти 0,4 мл, сиропу із соку алое деревоподібного до 1000 мл. Злегка мутна сиропоподібна рідина від світло-жовтогарячого до бурого кольору, кислої реакції,  з гіркуватим-солодким металевим смаком.

 

 

ЗВІРОБІЙ ЗВИЧАЙНИЙ – HYPERICUM PERFORATUM L.

РОДИНА ЗВІРОБІЙНІ – HYPERICACEAE

 

Зовнішні ознаки. Стебла супротивногіллясті, циліндричні, з двома поздовжніми ребрами, голі, довжиною 23-30 см, з квітками, бутонами і  недоспілими плодами. Листки сидячі, супротивні, довжиною 0,7-3,5 см, шириною до 1,4 см, голі, довгасті, цільнокраї, з притупленою верхівкою, численними вмістищами у вигляді світлих крапок; помітні і темні (пігментовані) вмістища. Стебла і листи матово-зеленого кольору. Квітки правильні, двостатеві, п’ятипелюсткові, золотисто-жовті, зібрані в щиткоподібну волоть. Плід – тригранна багатонасінна коробочка. Насіння  дрібне, циліндричне, темно-коричневого кольору. Запах сировини слабкий, ароматний. Смак гіркуватий, злегка в’яжучий.

 

Лікарські засоби. Трава звіробою, брикети, настої, звіробійна олія (олійний  екстракт), препарат “Новоіманін“. Рослина входить до складу комплексних препаратів „Поліфітол”, „Гербогастрин”, „Фітоліт”, „Фітулвент”, „Армон”. Входить до складу збору „Арфазетин” та інших зборів.

Застосування. Розмаїтість біологічно активних речовин у звіробою обумовлює різнобічне застосування його препаратів.

Препарати звіробою застосовують як спазмолітичний, в’яжучий, дезинфікуючий і протизапальний засіб.

Водні настої і відвари звіробою призначають при гастритах, гострих і хронічних ентеритах і колітах небактеріального походження і як допоміжний засіб при бактеріальних захворюваннях кишечника, при дискінезіях жовчних шляхів, холециститах, жовчнокам’яній хворобі, гепатитах, метеоризмі. Звіробій у комплексі з іншими лікарськими рослинами застосовують у період реконвалесценції.

При запальних захворюваннях нирок, сечового міхура, при сечокам’яній  хворобі, а також при зниженні фільтраційної здатності нирок, затримці рідини й електролітів в організмі, відвари і настої звіробою застосовують як сечогінний засіб.

Відвар звіробою використовують при рентгенологічному дослідженні товстого кишечника. Барієва суспензія на відварі звіробою легше просувається по кишечнику, що скорочує час дослідження.

В отоларингологічній практиці в даний час широко використовують рослинні антимікробні препарати. В експерименті відзначена більш висока чутливість мікробної флори до настойок трав, ніж до ряду синтетичних антибіотиків.

Настойку звіробою (1:5 на 40 % спирті) застосовують при хронічних гнійних отитах у вигляді крапель або вводять у слуховий прохід турунди, змочені настойкою.

Для полоскання при хронічному тонзиліті, ангіні, гінгівітах, стоматитах застосовують 30-40 крапель настойки на склянку води.

Препарати звіробою, що мають фотосенсибілізуючі властивості, використовують для усунення депігментації при витиліго.

Випускають брикети з трави звіробою – прямокутної форми розміром 120 x 65 x 10 см, масою 75 г, розділені на часточки. Відвар готують з однієї часточки і 200 мл води.

Настойка звіробою (Tinctura Hyperici) 1:5 на 40 % спирті. Застосовують як в’яжучий і протизапальний засіб у стоматологічній практиці. Усередину призначають по 40-50 крапель 3-4 рази на день. Для полоскання – по 30-40 крапель на 1/2 склянки води.

 

МАРЕНА КРАСИЛЬНА –

RUBIA TINCTORUM L.

МАРЕНА ГРУЗИНСЬКА –

RUBIA IBERICA (Fisch. Ex DC). C/ Koch.

РОДИНА МАРЕНОВІ –

RUBIACEAE

 

ЗОВНІШНІ ОЗНАКИ. Циліндричні, поздовжньо-зморшкуваті шматки кореневищ і коренів різної довжини товщиною 2-18 мм, як правило, зі злущеним корком. Кореневища в центрі мають порожнину. Діагностичне значення має колір сировини. Зовні вона червонувато-коричнева, на зламі видно червонувато-коричневу кору і оранжево-червону деревину. Запах слабкий, специфічний. Смак солодкуватий, потім злегка в’яжучий і гіркий.

 

Лікарські засоби. Кореневища і корені марени, відвар, сухий екстракт, що входить до комплексного препарату „Марелін” (екстракти: марени, золотушника канадського і хвоща, келін, корглікон, саліциламід, фосфорнокислий магній); настойка марени, яка входить до препарату „Цистенал”.

Застосування. Нефролітичний засіб, який сприяє виведенню з організму фосфатів, оксалатів, уратів при нирковокам’яній хворобі. Проявляє також спазмолітичну і сечогінну дію.

 

Якісне виявлення антраценпхідних у ЛРС

Якісні реакції

1.     Якісне виявлення антраценпохідних на поверхні кори крушини. Нанести краплину розчину лугу на поверхню кори крушини, відмітити темно-червоне забарвлення (антраценпохідні). Змочити внутрішню поверхню кори крушини краплями залізо-амонійних галунів, поступово з’являється бура пляма (відсутність дубильних речовин). Аналогічні реакції провести з можливими домішками.

2.     Реакція з лугом. 1,0 г сировини подрібнити до розміру частин 1-3 мм. Наважку сировини масою  0,2 г помістити в колбу зі зворотнім холодильником. Кип’ятити сировину протягом 2 хвилин з 5 мл 10% спиртового розчину натрію гідроксиду або калію гідроксиду. Після охолодження додати 5 мл води, профільтрувати. Фільтрат перенести в ділильну лійку і додати 10% розчин хлористоводневої кислоти (до слабо кислої реакції) та 10 мл диетилового ефіру. Після перемішування та розшарування рідин ефірний шар, забарвлений у жовтий колір, відділити. 5 мл ефірного витягу збовтати у ділильній лійці з 3 мл 10% розчину амонію гідроксиду. Ефірний шар залишається жовтим (хризофанол), а розчин амонію гідроксиду стає червоним (емодини).

 

3. Реакція сублімації. 0,2 г подрібненої сировини помістити в суху пробірку і обережно нагріти на полум’ї газового пальника, тримаючи пробірку майже горизонтально. Після охолодження пробірки сублімат, що утворився на її стінках, перенести в іншу пробірку і додати краплину 5% спиртового розчину натрію гідроксиду. Наслідки спостережень та хімізм реакції занести до лабораторного журналу.

4. Хроматографія в тонкому шарі сорбенту. 0,3 г подрібненої сировини внести в колбу зі зворотним холодильником і нагріти на водяній бані з 3 мл етанолу на протязі 5 хв. Після охолодження надосадову рідину нанести капіляром на лінію старту пластинки “Силуфол”. Паралельно на лінію старту нанести зразки антрахінонів (“свідків”), пластинку помістити в камеру з системою розчинів: етилацетат-метанол-вода (100:17:13). Після хроматографування пластинку висушити на повітрі під витяжною шафою. Хроматограму вивчити при денному та УФ-світлі до і після обробки 5% спиртовим розчином калію гідроксиду.

Примітка. Антрахінони виявляють за забарвленням плям від жовтого до червоного кольору при денному та УФ-світлі. Після обробки хроматограм лугом забарвлення хроматограм підсилюється, набуваючи червоного відтінку. Результати занести в таблицю.

Кількісне визначення вмісту антраценпохідних

Аналітичну наважку сировини подрібнити до розміру часточок, що проходять крізь сито з отворами 1 мм. Приблизно 0,05 г (точна наважка) подрібненої сировини помістити в колбу із зворотнім холодильником об’ємом 100 мл і додати 7,5 мл льодяної оцтової кислоти. Суміш нагріти на киплячій водяній бані протягом 15 хвилин. Потім витяжку охолодити, профільтрувати через вату в ділильну лійку об’ємом 300 мл і вату промити 20 мл ефіру. Вату перенести знову в колбу, додати 30 мл ефіру і кип’ятити 10 хвилин. Охолоджену ефірну витяжку профільтрувати через вату в ту ж ділильну лійку. Колбу двічі ополоскати ефіром (по 10 мл) і профільтрувати через ту ж вату.

До об’єднаних витяжок обережно по стінках додати 100 мл лужно-аміачного розчину і обережно збовтати 5-7 хвилин, охолоджуючи лійку під струменем води. Після повного розшарування прозорий червоний нижній шар, не фільтруючи, злити в мірну колбу об’ємом 250 мл, а ефірний шар обробити порціями по 20 мл лужно-аміачного розчину до припинення зафарбовування рідини. Злити зафарбовані розчини в ту ж мірну колбу і довести об’єм колби до мітки тим же лужно-аміачним розчином.

25 мл отриманого забарвленого розчину помістити в колбу на 100 мл і нагріти 15 хвилин на киплячій водяній бані зі зворотнім холодильником. Після охолодження виміряти оптичну густину розчину на фотоелектроколориметрі при довжині хвилі 540 нм в кюветі з товщиною шару 10 мм, використовуючи для порівняння лужно-аміачний розчин. Концентрацію похідних антрацену в розчині визначити за калібрувальним графіком.

Вміст похідних антрацену в перерахунку на істизин у відсотках до абсолютно сухої сировини обчислити за формулою:

Х ₌ С×250×100×100,

         m×(100-w)

де С – вміст похідних антрацену, обчислений за калібрувальним графіком;

m – маса сировини, г;

w – вологість сировини, %

 

▪ Перерахувати практичні навички, а також вміння студентів

Студент повинен вміти використовувати методи фармакогностичного аналізу для визначення ЛРС, розпізнавати живі ЛР та ЛР на гербарних зразках, використовувати методи фармакогностичного аналізу для якісного виявлення та кількісного визначення антраценпохідних у ЛРС.

Джерела інформації

Основні:

1.     Фармакогнозія з основами біохімії рослин /за ред. проф. Ковальова В.М. та ін .-Харків: вища школа. – 2000. – С. 279-296.

2.     Государственная фармакопея СССР. – 11-е изд. -М.: Медицина, 1987. – Вып.1. – 1990. – Вып.2. – С. 230-233, 269-272, 293, 311-314, 352-356, 366-369.

Додаткові:

1.     Солодовниченко Н.М., Журавльов М.С., Ковальов В.М. Лікарська рослинна сировина та фітопрепарати /Посібник з фармакогнозії з основами біохімії лікарських рослин. – Харків: Золоті сторінки. – 2001. – 406 с.

2.     Муравьева Д.А. Фармакогнозия. – М.: Медицина. – 1991. – 656 с.

3.     Гулько Р.М. Словник лікарських рослин світової медицини. Латинсько-українсько-російсько-англійський. – Львів: Ліга-Прес, 2005. – ХХІV+506 с.

4.     Энциклопедический словарь лекарственных растений и продуктов животного происхождения: Учебное пособие / Под ред. Г. П. Яковлева и К. Ф. Блиновой. – СПб: Специальная литература, Издательство СПХФА, 2002. – 407 с.