ГРУПИ ЗДОРОВ’Я ТА ЇХ ОЦІНКА. РОЛЬ МЕДИЧНОЇ СЕСТРИ У

ГРУПИ ЗДОРОВ’Я ТА ЇХ ОЦІНКА. РОЛЬ МЕДИЧНОЇ СЕСТРИ У ДИСПАНСЕРИЗАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ РАЦІОНАЛЬНОГО І ЗБАЛАНСОВАНОГО ХАРЧУВАННЯ НАСЕЛЕННЯ. РОЛЬ ХАРЧУВАННЯ В РІЗНІ ВІКОВІ ПЕРІОДИ ЖИТТЯ: ОСОБЛИВОСТІ ХАРЧУВАННЯ ДІТЕЙ РАННЬОГО, ШКІЛЬНОГО, ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ, ХАРЧУВАННЯ ДОРОСЛИХ І ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ.

 

У преамбулі статуту ВООЗ подано таке визначення здоров’я: «Здоров’я — це стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб і фізичних дефектів». Порівняно з багатьма іншими це визначення здоров’я має такі принципові переваги. По-перше, у ньому наголошується на неоднозначність співвідношення між здоров’ям і хворобами. Відсутність останніх не є критерієм здоров’я, тому людина, яка за звичайними медичними поняттями вважається здоровою, може перебувати за іншими критеріями в стані перед хвороби, тобто бути нездоровою. По-друге, у визначенні ВООЗ паралельно із традиційними критеріями здоров’я — фізичним (соматичним) та душевним (психічним) — враховано й соціальний (громадський). Нерозривність біологічного та соціального в природі людини робить такий підхід до здоров’я цілком виправданим.

Фізичне й соціальне благополуччя людини забезпечує спроможність виконувати п’ять найважливіших життєвих функцій, а саме: здатність до виконання фізичної роботи (рухливість, працездатність), до пізнавальної діяльності (сприйняття, запам’ятовування і переробка інформації), до адекватної емоційної оцінки подій зовнішнього світу і свого місця у ньому, а також уміння розрізняти «своє-чуже на основі механізмів клітинного і гуморального імунітету і здатність до репродукції та народження здорового потомства. Усі інші функції організму людини (кровообіг, дихання, травлення, нейроендокринна регуляція тощо) можна розцінювати як фізіологічні гаранти п’яти перерахованих. Наявність чи відсутність функціональних лімітів у п’яти найважливіших життєвих функціях людини потрібно оцінювати не як статичну, а як динамічну характеристику організму людини.

Здоров’я кожної людини визначається двома групами чинників: внутрішніми (ендогенними), що включають генетичні особливості організму, його конституцію, тобто фенотип у широкому розумінні цього слова, і зовнішніми (екзогенними), котрі зумовлені етнічними традиціями, харчовими звичками, впливом клімату та шкідливих речовин на виробництві тощо. Поміж цими двома групами чинників існує тісний взаємозв’язок. Повна відповідність між внутрішніми та зовнішніми складовими здоров’я рідко буває ідеальною. Постійне порушення рівноваги зовнішніх та внутрішніх чинників призводить до перед хворобливого стану і різних захворювань, особливо тоді, коли зміни довкілля виходять за межі пристосувальних, компенсаторних можливостей організму. Виникають чинники ризику екзогенного та ендогенного характеру щодо розвитку певних захворювань. Ці чинники треба своєчасно визначати для кожного конкретного пацієнта. Якщо, знаючи про обтяження спадкового анамнезу щодо певної патології, зменшити або усунути вплив певних екзогенних чинників, котрі сприяють небажаним проявам спадковості, то у багатьох випадках можна запобігти певним захворюванням.

Поняття «громадське здоров’я» не може не включати в себе всього, що пов’язане зі здоров’ям індивіда, однак воно не може бути зведене лише до характеристики останнього.

ВООЗ запропонувала такі критерії «здоров’я для всіх»:

 1) частка валового національного продукту, що витрачається на охорону здоров’я;

2) доступність первинної медико-санітарної допомоги;

3) охоплення населення безпечним, що відповідає санітарним нормам, водопостачанням;

4) відсоток осіб, яким проведено імунізацію проти 6 небезпечних інфекцій (дифтерії, коклюшу, правця, кору, поліомієліту, туберкульозу);

5) доступність кваліфікованої медичної допомоги під час вагітності та пологів;

6) стан вигодовування дітей (кількість дітей, що народилися з масою тіла до 2500 г);

7) рівень дитячої смертності;

8) середня тривалість життя;

9) рівень грамотності дорослого населення.

Вибір цих досить «грубих» показників зв’язаний з тими обставинами, що економічно розвинуті країни і ті, що розвиваються, значно відрізняються за показниками захворюваності, смертності та рівнем медико-санітарної допомоги. Хоча у «Загальній декларації прав людини», прийнятій ООН ще у 1948 р., проголошено право кожного на такий життєвий рівень (у тому числі на їжу, одяг, житло, медичний догляд і соціальне обслуговування), який потрібен для підтримки здоров’я і – благополуччя або оптимального самопочуття, справжній стан речей ще дуже далекий від цих ідеалів.

Та відомо, що профілактика не лише ліпша, ніж лікування, але й значно дешевша за нього. Це змушує замислитись і над суто економічними аспектами санології. Санологічна концепція стилю й способу життя, медицини та охорони здоров я, соціальної політики держави можлива лише у разі збігу інтересів у системі «людина — лікар — суспільство —держава». Власне, цей ланцюг замкнутий у кільце, і хоч проблеми індивідуального та громадського здоров’я не зводяться одна до одної, роз’єднати їх неможливо.

ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ ДІЛЬНИЧНОЇ МЕДИЧНОЇ СЕСТРИ

Ефективність боротьби із хворобами внутрішніх органів значною мірою залежить від рівня організації профілактичної, реабілітаційної та санітарно-протиепідемічної роботи лікувально-профілактичних закладів, зокрема поліклінік.

Успіх профілактичної роботи визначається організацією роботи дільничної терапевтичної та педіатричної служб і спеціалізованих відділень поліклініки, їх забезпеченням лабораторно-діагностичною апаратурою, рівнем кваліфікації медичних працівників. Грунтуючись на законодавстві України про охорону здоров’я населення, дільнична медико-санітарна допомога переходитиме на принципи сімейної медицини, яка є перспективнішою і економічно вигіднішою.

Основними напрямками роботи дільничної терапевтичної служби є:

— ведення амбулаторно-поліклінічного прийому хворих та здорових;

— лікування хворих удома та в денному стаціонарі поліклініки;

—   надання їм невідкладної допомоги;

—— диспансерне обслуговування населення з метою виявлення чинників ризику стосовно різних хвороб та їх профілактика;

— реабілітація хворих з широким використанням усіх реабілітаційних заходів;

— вирішення питань експертизи тимчасової непрацездатності;

— відбір хворих для санаторно-курортного лікування;

— ведення медичної документації;

— планування роботи, облік і аналіз захворюваності та ефективності роботи медичних працівників;

— пропаганда санітарно-гігієнічних знань та принципів здорового способу життя серед населення.

Медичні працівники поліклініки працюють за графіком, затвердженим завідувачем відділення чи керівником лікувально-профілактичного закладу. У графіку роботи вказують години:

1) амбулаторного прийому хворих; 2) надання допомоги вдома; 3) профілактичної роботи.

Важливим документом, що забезпечує ефективність і цілеспрямованість проведення запланованих заходів, є медичний паспорт дільниці. На кожного пацієнта, що звертається в поліклініку або отримує допомогу вдома, заповнюють єдину медичну картку амбулаторного хворого (обл. ф. 025), куди вносять дані анамнезу і об’єктивного обстеження, результати лабораторних та інструментальних досліджень, висновки консультантів, відомості про лікування і дані про експертизу непрацездатності.

Медикаментозне лікування хворих вимагає виписування рецептів з використанням трьох видів бланків:— рецепт (дорослий, дитячий — форма № 107/0);— рецепт (безкоштовний, оплата 50 % вартості — форма № 106/0);— рецепт на отримання ліків, що містять наркотичні речовини.

У разі виявлення інфекційного захворювання або за підозри на нього медпрацівники зобов’язані відправити в санепідстанцію екстрене повідомлення про інфекційне захворювання (форма № 058/0) для своєчасного проведення відповідних протиепідемічних заходів у осередку інфекції.

Основним помічником дільничних педіатра, терапевта і сімейного лікаря є дільнична медична сестра. Разом з лікарем вона надає кваліфіковану лікувально-профілактичну допомогу дорослому населенню і дітям. Працюючи під безпосереднім керівництвом і контролем дільничного лікаря і старшої медичної сестри, дільнична медична сестра виконує такі види роботи:

— надає лікувальну допомогу, виконує лікарські призначення хворим у поліклініці та вдома:

— регулює прийом хворих залежно від стану їх здоров’я;

— за вказівкою лікаря вимірює АТ, проводить термометрію та інші маніпуляції;

 — заповнює під контролем лікаря карту амбулаторного хворого, бланк екстреного повідомлення, скерування хворого і на лікувальні процедури та діагностичне обстеження;

— веде картотеку диспансерних хворих (контрольні карій диспансерного спостереження, облікова форма № 030);

— вносить у медичну карту хворого результати флюорографії, ЕКГ, лабораторних досліджень;

— допомагає – лікарю заповнювати посильні листи на МСЕК, санаторно-курортні карти, виписки з карт амбулаторних хворих;

— виписує рецепти на ліки, заповнює певні графи листка непрацездатності, медичної карти амбулаторного хворого; видає талони хворим для повторного відвідування лікаря;

— готує хворого до лабораторних та інструментальних досліджень;— допомагає в госпіталізації хворих;

— комплектує сумку дільничного лікаря для надання невідкладної допомоги під час амбулаторного прийому та вдома.

У разі надання медичної допомоги хворому вдома медсестра проводить таку роботу:

— відвідує хворого і виконує призначені лікарем маніпуляції;

— комплектує відповідним набором медикаментів, перев’язного матеріалу й інструментами спеціальну сумку для надання допомоги хворому вдома;

— інформує лікаря про виконання призначених лабораторно-інструментальних досліджень;

— організовує догляд за самотніми хворими та інвалідами;— виконує профілактичні щеплення.

Основною функцією дільничної медсестри є санітарно-освітня робота серед населення дільниці щодо профілактики найпоширеніших хвороб і травм, режиму праці та відпочинку, раціонального харчування, планування сім’ї, тобто з питань сексуального виховання, шкідливості наркоманії, куріння, зловживання алкоголем, токсикоманії; популяризація здорового способу життя. Дільнична медсестра систематично підвищує свій професійний рівень, набуває знань із суміжних професій, бере участь у сестринських конференціях та конкурсах.

РОЛЬ МЕДИЧНОЇ СЕСТРИ У ДИСПАНСЕРИЗАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ

Диспансеризація —- система лікувально-профілактичних заходів, яка включає активне спостереження за здоров’ям певних груп населення, вивчення умов праці та побуту, забезпечення їх правильного фізичного розвитку і збереження здоров’я, а також запобігання захворюванням шляхом проведення відповідних лікувально-профілактичних, санітарно-гігієнічних і соціальних заходів.

Основою диспансеризації є диспансерний метод обслуговування населення, за допомогою якого відбувається синтез лікувального і профілактичного напрямків у медицині.

Мета диспансеризації здорових — збереження і зміцнення здоров’я, забезпечення правильного фізичного і психічного розвитку, створення нормальних чи оптимальних умов праці і побуту, раннє виявлення захворювань, запобігання розвитку і прогресуванню хвороби, збереження працездатності.

Мета диспансеризації хворих — охоплення динамічним медичним спостереженням хворих на ранній стадії захворювання, запобігання загостренням і ускладненням патологічного процесу, зменшення захворюваності з тимчасовою втратою працездатності та виходом на інвалідність, збільшення тривалості й поліпшення якості життя хворих і періоду їх активної працездатності.

Етапи диспансерного обслуговування                                

Перший етап —- відбір контингентів для диспансеризації. Згідно з положенням про диспансеризацію, обов’язковому нагляду підлягають такі групи здорового населення:

— діти віком до 14 років;

— підлітки й допризовники;

— учні профтехучилищ, технікумів, студенти вищих навчальних закладів;

— працівники дитячих закладів, комунальних і харчових об’єктів;

— жінки віком понад 30 років;

— ті, хто працює у шкідливих умовах;

— учасники та інваліди війни, репресовані, інваліди праці;

— учасники ліквідації аварії на ЧАЕС;

— медичні працівники.

Крім того, диспансеризації підлягають хворі з такими захворюваннями, як гіпертонічна хвороба, гостра і хронічна ішемічна хвороба серця, ревматизм, дифузні захворювання сполучної тканини, хронічні неспецифічні захворювання органів дихання, бронхіальна астма, бронхоектатична хвороба, абсцес легенів, пневмоконіоз, емфізема легенів, хронічний анацидний гастрит, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, хронічний гепатит, цироз печінки,жовчнокам’яна хвороба, хвороба Крона, хронічні гломерулонефрит і пієлонефрит, цукровий діабет, дифузний зоб з порушенням функції щитоподібної залози, захворювання крові, онкологічні та алергічні захворювання тощо.

Особливо важливе значення для проведення першого етапу диспансеризації має активне та своєчасне виявлення хворих на ранніх стадіях захворювання, коли ще немає скарг і хворобу можна призупинити або ліквідувати. Для цього медичні працівники проводять амбулаторні прийоми, відвідують хворих удома, влаштовують профілактичні огляди аналізують дані амбулаторних карт, виписок з історій хвороби листків непрацездатності тощо.

Своєчасним диспансерний облік вважається тоді, коли хворий взятий під нагляд не пізніше, як через 30 діб з часу встановлення діагнозу.

Подальшим завданням медичних працівників на першому етапі диспансеризації є групування так званого диспансерного контингенту.

Існує п’ять диспансерних груп:

1-ша — здорові люди, які не скаржаться і не мають об’єктивних ознак хвороби на час обстеження та не хворіли в минулому;

2-га — практично здорові люди, у яких в анамнезі вказується на перенесені захворювання та чинники ризику щодо розвитку певної патології, але на даному етапі не висловлюють скарг;

3-тя — хворі з хронічними захворюваннями в стадії компенсації;

4-та — хворі з хронічними захворюваннями в стадії субкомпенсації;

5-та — хворі з хронічними захворюваннями в стадії декомпенсації.

На хворого, взятого на диспансерний облік, заповнюють амбулаторну карту, позначаючи буквою «Д» на лицевій сторінці, і контрольну карту диспансерного спостереження (форма № 030/0). У диспансерній карті хворого записують скарги, анамнез захворювання і життя, дані об’єктивного обстеження, включно з результатами лабораторних та інструментальних методів дослідження, а також висновки консультантів-фахівців. Діагноз формулюють з урахуванням змін в організмі, тяжкості перебігу захворювання і його стадій, користуючись Міжнародною класифікацією хвороб.

Після діагнозу записують лікувально-профілактичні рекомендації та вказують термін повторного планового обстеження хворого. У контрольній карті диспансерного обстеження вказують групу, до якої належить певний пацієнт, дату взяття на облік і термін його наступного профілактичного огляду. Крім цього, в контрольній карті роблять помітки про виконання лікувально-профілактичних рекомендацій. Карти зберігають у картотеці тих медичних працівників, які здійснюють диспансерний нагляд за хворим. Вони служать для контролю за своєчасним виконанням планових профілактичних оглядів.

Другий етап диспансеризації — здійснення диспансерного нагляду, а саме — виконання плану заходів, накреслених в процесі відбору здорових і хворих на диспансерний облік.

Під час диспансерного нагляду важливе значення мають три чинники — клінічний, санітарно-оздоровчий та психологічний. Клінічний чинник передбачає детальне обстеження пацієнтів, застосування комплексу лікувальних заходів, скерування в спеціалізовані клініки, діагностичні центри, а також систематичний контроль за виконанням хворими лікувальних призначень, визначення ступеня втрати працездатності та проведення санітарно-освітньої роботи.

Повторні диспансерні обстеження хворих і здорових треба проводити активно (здорових — раз на рік; хворих у стадії компенсації — двічі і частіше), систематично, згідно з планом,а також з урахуванням динаміки в стані здоров’я пацієнта.

Активне диспансерне спостереження включає також проведення комплексу лікувальних і санітарно-оздоровчих заходів, серед яких на першому місці є створення раціональних умов праці для кожного пацієнта. Особливе значення має проведення і таких профілактичних та лікувальних заходів, як санація осередків хронічної інфекції (карієс зубів,тонзиліт, аднексит), медикаментозне лікування, хірургічні втручання, спеціальні методи лікування, лікувальна фізкультура, фізіотерапія, мануальна терапія і рефлексотерапія, дієтичне харчування і санаторно-курортне лікування.

Ефективність комплексного профілактичного лікування (вторинної профілактики) особливо помітна за його циклічного проведення. Вона виражається у запобіганні загостренню хвороби, прогресуванню її та виникненню ускладнень.

Важливе значення для успішної диспансеризації має психологічний чинник. З одного боку, він залежить від ставлення медичних працівників до диспансеризації та контингенту диспансерних груп, яке визначається їх умінням переконувати людей в необхідності змінити стиль життя, позбутися шкідливих звичок, що впливають на медичну культуру населення та його свідомість. З іншого боку, має значення ставлення самих пацієнтів до диспансеризації, їх дисциплінованість і відповідальність за виконання накреслених лікувально-профілактичних заходів.

Третій етап диспансерного обстеження включає аналіз якісних показників ефективності диспансеризації — розрахунок і аналіз певних клініко-статистичних критеріїв щодо захворюваності диспансерної групи пацієнтів з втратою працездатності, а також виходу на інвалідність. Зниження цих показників у динаміці протягом 3—5 років переконливо демонструє соціально-гігієнічне й лікувально-профілактичне значення диспансерного нагляду за здоровими і хворими.

Для визначення ефективності диспансеризації хворих 3, 4-ї та 5-ї груп користуються такими критеріями:— переведення хворого в 1-шу групу (здорових), якщо захворювання повністю вилікуване і протягом останніх 2 років не було рецидивів, немає скарг і проявів недуги, засвідчених клініко-лабораторними та інструментальними методами дослідження;

— стійке поліпшення стану здоров’я хворого, тобто протягом останнього року не було загострень, результати клініко-лабораторних та інструментальних методів дослідження теж свідчать про поліпшення стану здоров’я;

—— тимчасове поліпшення стану здоров’я хворого — воно настає тільки під час лікування, а між курсами лікування перебіг хвороби загострюється, однак рецидиви проявляються в легшій формі;

— стан здоров’я хворого залишається без змін, після лікування поліпшується на короткий час;

— погіршення стану здоров’я хворого — патологічний процес поступово прогресує, незважаючи на лікування;

— тимчасова непрацездатність хворого зумовлена прогресуванням патологічного процесу і зворотними функціональними розладами, які через 3—4 міс зникають і працездатність відновлюється;

— стійка непрацездатність і первинний вихід на інвалідність через погіршення стану і необоротні функціональні розлади в організмі;

—   зняття з диспансерного обліку внаслідок переїзду в інше місце проживання або у разі смерті хворого.

Громадська медична сестра-бакалавр як помічник дільничного терапевта чи сімейного лікаря бере активну участь у забезпеченні успішного диспансерного нагляду за хворими і здоровими. Насамперед вона веде документацію (паспорт дільниці, картотеку контрольних карт диспансерного спостереження), виписує направлення на лабораторні та інструментальні дослідження, готує хворих до планових профілактичних оглядів. Після профоглядів медсестра-бакалавр забезпечує виконання лікувально-профілактичних заходів щодо кожного хворого як в умовах поліклініки, так і вдома. Медсестра-бакалавр бере участь у проведенні епідеміологічних обстежень на дільниці і профілактиці інфекційних захворювань. Під час патронажу хворих удома проводить індивідуальні бесіди на теми здорового способу життя, профілактичного і раціонального харчування, ролі шкідливих

звичок у виникненні тяжких недуг.

РОЛЬ РАЦІОНАЛЬНОГО ХАРЧУВАННЯ У ЗБЕРЕЖЕННІ ТА ЗМІЦНЕННІ ЗДОРОВ’Я

Раціональне харчування — це фізіологічне повноцінне харчування, що забезпечує потреби людини в енергії та основних поживних речовинах у найсприятливішому їх співвідношенні та з урахуванням віку, статі, характеру праці,кліматичних умов тощо.

Основними вимогами до раціонального харчування є його повноцінність, різноманітність і помірність. Для підтримання здоров’я людини та його зміцнення надзвичайно важливе значення має своєчасне, систематичне надходження в організм харчових речовин: білків, жирів, вуглеводів, вітамінів, макро- та мікроелементів, джерелами яких є харчові продукти.

Харчовий раціон людини слід складати так, щоб його енергетична цінність покривала енергетичні витрати організму.

Дослідження вчених спрямовані на уточнення оптимальної потреби Людини в поживних речовинах. Найповніше розроблені принципи збалансованості харчування щодо білків, амінокислот» жирів, жирних кислот, вуглеводів і мінеральних речовин.

Збалансованим називають таке харчування, в якому забезпечені оптимальні співвідношення поживних речовин,здатних найактивніше впливати на організм, і яке відповідає пластичним, енергетичним і регуляторним потребам організму.

Потреба людини в енергії

В організмі постійно відбуваються процесу синтезу та розпаду речовин, утворення та витрачання енергії. Ці перетворення називаються обміном речовин. Головними постачальниками енергії в організмі людини є вуглеводи та жири, котрі, окислюючись в організмі, перетворюються на кінцеві продукти — воду й вуглекислий газ.

У процесі окиснення в організмі 1 г білків або вуглеводів виділяється 4 ккал (16,7 кДж), 1 г жиру — 9 ккал (37,3 кДж) енергії. Енергія, що вивільняється в організмі, витрачається на основний обмін, травлення та засвоєння їжі, фізичну (м’язову) та розумову діяльність.

Витрати енергії в стані повного спокою (лежачи та натще) має назву основного обміну. Енергія при цьому витрачається на підтримання м’язового тонусу, нормальної температури тіла і роботу внутрішніх органів. Сумарні показники основного обміну залежать від віку, маси тіла, статі та стану здоров’я людини. Середнє значення його в дорослої людини дорівнює 1 ккал (4,187 кДж) за 1 год. на 1 кг маси тіла. У молодих людей з масою тіла 60—70 кг воно становить за добу 1440—1680 ккал (6039—7034 кДж). Активізовує обмін речовин приймання та засвоєння їжі. Наприклад, у разі харчування їжею, що містить білки, витрати енергії організмом підвищуються на 30—40 % від основного обміну (на засвоєння цієї їжі). Харчування жирною їжею супроводжується підвищенням основного обміну на 4—14 %, їжею, що багата на вуглеводи, — трохи меншим. За вживання змішаної їжі інтенсивність основного обміну зростає на 10 %. Крім згаданих витрат, енергія потрібна також для трудової діяльності, пересування, занять спортом тощо. Значне фізичне навантаження зумовлює підвищення витрат енергії порівняно зі станом спокою в 15—-20 разів. Енерговитрати протягом доби залежать від професії, статі, кліматичних умов тощо.

Фізіологічні норми розроблено для людей віком від 18 до 60 років за п’ятьма групами енерговитрат:

І — для людей, що зайняті переважно розумовою працею(керівників підприємств та інженерно-технічних працівників,медичних працівників, крім хірург», медичних сестер і санітарок, педагогів, науковців, літераторів, журналістів» бухгалтерів, секретарів, працівників культури, праця яких не пов’язана з істотною фізичною активністю, та ін.);

II — для тих, хто зайнятий легкою фізичною працею (для частини інженерів і техніків, робітників, зайнятих на автоматизованих процесах; швейників, агрономів, зоотехніків, ветеринарних працівників, медсестер і санітарок; продавців промислових магазинів; працівників сфери обслуговування, зв’язку, викладачів, інструкторів з фізкультури та спорту, тренерів);

III — для осіб, зайнятих середньою за ступенем важкості працею (для верстатників, слюсарів, настроювачів; лікарів хірургів, хіміків, текстильників, взуттєвиків; водіїв різних видів транспорту; працівників харчової промисловості, комунально-побутового обслуговування та громадського харчування; продавців продуктових магазинів; бригадирів тракторних та рільничих бригад; залізничників, водників; машиністів підйомно-транспортних механізмів; поліграфістів);

IV — для осіб, зайнятих важкою фізичною працею (для будівельників, більшості сільськогосподарських працівників і механізаторів; наземних робітників шахт, нафтової та газової промисловості; металургів та ливарників; робітників целюлозної та деревообробної промисловості; стропальників,такелажників; більшості робітників у галузі будівельних матеріалів);

V — для осіб, зайнятих особливо важкою фізичною працею (гірників, зайнятих на підземних роботах, сталеварів,лісорубів, які обробляють деревину; каменярів, бетонників,землекопів, вантажників, праця яких не механізована; косарів).

Добова потреба в енергії цих груп людей наведена в табл. 1.

Таблиця 1

Добова потреба в енергії людним, яка працює, ккал кДж)

Потреба в енергії чоловіків віком від 60 до 70 років, які вийшли на пенсію, в середньому не перевищує 2300 ккал (9630 кДж) на добу, від 75 років і більше — 2000 ккал (8374 кДж); потреба в енергії жінок — відповідно 2100 ккал (8792 кДж) і 1900 ккал (7955 кДж).

Роль білків і амінокислот у харчуванні людини

Без обміну білків неможливі життя, ріст і розвиток будь якого організму.

Білки — основний пластичний матеріал клітин, ферментів, гормонів, імунних тіл. Вони беруть участь у обміні вітамінів,мінеральних речовин, у транспорті кисню, жирів, вуглеводів та інших речовин, сприяють детоксикації організму. В організмі з білків можуть утворюватися жир і вуглеводи,але вони не можуть замінити білки.

Білки — це складні органічні речовини, що містять понад 20 амінокислот. Біологічна цінність білків їжі залежить від вмісту та збалансованості незамінних амінокислот, які не утворюються в організмі, а надходять з продуктами харчування. Особливо важливими є незамінні амінокислоти, лізин, триптофан і метіонін. Дефіцит лізину зумовлює порушення процесу кровотворення та кальцифікації кісток. Метіонін, що належить до ліпотропних речовин, впливає на обмін жирів і фосфоліпідів у печінці, відіграє певну роль у профілактиці атеросклерозу. Триптофан вкрай потрібний для росту організму, утворення гемоглобіну.

Найцінніші білки містяться в продуктах тваринного походження (м’ясо, риба, сир, молоко, яйця). У них є всі незамінні амінокислоти у найсприятливішому співвідношенні,а в білку молока — дефіцитні амінокислоти (триптофан, лізин, метіонін). У нежирних та з малим вмістом жиру молочних продуктах, нежирному м’ясі (яловичині, телятині, кролятині, курятині) міститься більше повноцінного легкозасвоюваного білка, ніж у жирних продуктах. Основними джерелами рослинного білка є хліб, круп’яні вироби, бобові, картопля, капуста. Однак для забезпечення організму амінокислотами потрібно комбінувати продукти тваринного й рослинного походження.

Добова потреба в білку залежить від віку, статі, характеру праці та стану організму людини. Для здорової особи масою тіла 70 кг, яка не зайнята важкою фізичною працею,така потреба становить 70—90 г білків, із яких 55 % припадає на білки тваринного походження. Брак білків у організмі призводить до затримки росту та розумового розвитку дітей, зниження захисних сил організму, порушення обміну жирів, вітамінів, процесів травлення,кровотворення, діяльності нервової та ендокринної систем.

Жири та холестерин. Жири є енергетичними та пластичними речовинами. За рахунок їх забезпечується в середньому 33 % добової енергоцінності харчового раціону. Жири складаються з гліцерину та вищих жирних кислот, які ділять на насичені (масляна, стеаринова, пальмітинова) та поліненасичені (ПНЖК). До останніх належать лінолева, ліноленова та арахідонова, які беруть активну участь у обміні речовин, сприяють нормалізації рівня холестерину, стимулюють його окиснення та виведення з організму. ПНЖК е структурним елементом клітинних мембран.

Вони підвищують опірність організму до інфекцій та впливу радіації. Дефіцит цих речовин у організмі зумовлює багато порушень: зниження опірності, підвищення вмісту холестерину в крові, погіршення транспорту речовин між клітинами, іонного обміну тощо. Найбагатшими джерелами ПНЖК є рослинні жири (олії). Так, у соняшниковій олії міститься 68 % лінолевої кислоти, у кукурудзяній — 50 %, у соєвій — 58 %, у маслиновій — 14 %. Добову потребу в лінолевій кислоті забезпечує 25—30 г олії.

До складу природних жирів входять також жироподібні речовини — фосфати та холестерин. До фосфатів належить лецитин, у складі якого є гліцерин, фосфор і холін. Це так званий ліпотропний чинник, який нормалізує обмін жирів у організмі та запобігає ожирінню печінки, а також сприяє зниженню рівня холестерину. Джерелом лецитину є вершки, сметана, яєчний жовток і нерафінована олія.

Холестерин — жироподібна речовина, що бере участь у таких життєво важливих для організму людини процесах, як утворення жовчних кислот, гормонів (статевих і кортикостероїдних), вітаміну Р₃. За підвищення вмісту холестерину в їжі рівень його в крові також зростає. Олії містять ситостерин, який ослаблює всмоктування кишками холестерину. Із жирами в організм людини надходять жиророзчинні вітаміни: А (ретинол), О (кальцифероли), Е (токоферол), каротин. Джерелом вітамінів А, О, Е та каротину, а також фосфатидів є вершкове масло.

Незважаючи на низький вміст у ньому ПНЖК, вершкове масло має високу біологічну цінність. Рослинні жири містять токофероли та фосфатиди. Для забезпечення необхідної кількості ПНЖК і вітамінів у добовому раціоні здорової людини тваринні жири мають становити 2/3, а олії — 1/3 загальної кількості жирів.

Вуглеводи — це органічні сполуки, до складу яких входять вуглець, водень і кисень. Вони діляться на прості (моно дисахариди) та складні (полісахариди). До моносахаридів належать глюкоза, фруктоза, галактоза і маноза; до дисахаридів — сахароза, лактоза і мальтоза. Полісахариди — це крохмаль, глікоген, клітковина, геміцелюлози, пектинові речовини.

Основним джерелом вуглеводів є рослинна їжа. Тільки лактоза і глікоген містяться в продуктах тваринного походження. Моносахариди та дисахариди добре розчиняються у воді, швидко всмоктуються у травному каналі та легко окиснюються в організмі. Вони солодкі на смак містяться переважно у солодких сортах фруктів, ягід, а також у овочах. Сахарозу використовують переважно у вигляді цукру. Фруктоза повільніше засвоюється, ніж сахароза, швидше виводиться з крові. Лактоза міститься тільки у молоці (4—6 %). Мальтоза — солодовий цукор — є у пророслому зерні, особливо ячменю та жита. Складні вуглеводи всмоктуюся в організмі повільно після розщеплення у травному каналі ферментами на прості вуглеводи. Основним джерелом вуглеводів є крохмаль. Сповільнене розщеплення крохмалю має важливе фізіологічне значення: глюкоза, яка при цьому утворюється, поступово всмоктується в кров і протягом тривалого часу забезпечує організм вуглеводами. Частина глюкози надходить у печінку, де перетворюється а полісахарид — глікоген.

Полісахариди — целюлоза (клітковина), гемілюлози та пектинові речовини, що разом з білками формують стінки рослинних клітин і називаються харчовими волокнами, сприяють секреції травних залоз, травленню їжі, посилюють перистальтику кишок, стимулюють виділення жовчі, впливають на обмін холестерину, мають властивість зв’язувати у кишках солі важких металів. Харчові волокна сприяють розвитку корисної кишкової мікрофлори, без якої гальмується синтез гормонів, вітамінів, амінокислот та інших біологічно активних речовин.

Значення вітамінів, незважаючи на малу потребу в них організму, надзвичайно велике: вони беруть участь у обмінних процесах. Білки, жири та вуглеводи трансформуються в організмі людини за безпосередньої участі багатьох вітамінів. Вони також входять до складу численних ферментних систем, що дають змогу організму раціонально використовувати основні поживні речовини. Вітаміни сприяють підвищенню стійкості організму до не сприятливих умов навколишнього середовища, підвищують імунобіологічні реакції та опірність організму до інфекційних захворювань. Антиоксидантна дія вітамінів, що полягає у зменшенні перекисного окиснення багатьох поживних речовин як у продуктах харчування, так і в організмі людини, має важливе значення для збереження здоров’я. Добре вивчена антиоксидантна дія вітамінів на процес перекисного окислення ПНЖК у складі клітинних мембран, яка затримує процеси старіння клітин організму та запобігає розвитку атеросклерозу.

Брак вітамінів у їжі призводить до виникнення таких тяжких захворювань, як цинга, пелагра тощо, які ще називають авітамінозами. Нині авітамінози майже не зустрічаються, однак досить часті гіповітамінози, спричинені недостатнім забезпеченням організму тим чи тим вітаміном. У разі дефіциту в організмі кількох вітамінів виникає гіпополівітаміноз.

Гіповітамінози можуть бути як первинними, так і вторинними. Первинні гіповітамінози найчастіше зумовлюються нестачею вітамінів у їжі, вторинні ж виникають унаслідок порушення засвоєння вітамінів при захворюваннях системи травлення, а також через підвищені потреби організму людини у вітамінах, наприклад, під час вагітності, при інфекційних захворюваннях, несприятливих умовах довкілля тощо.

Деякі вітаміни у природних продуктах харчування мають своїх антагоністів. Наприклад, вітамін С окислюється не тільки під час нагрівання або тривалого зберігання овочів і фруктів, а й після їх подрібнення. При цьому значно активується фермент аскорботоксидаза, що руйнує вітамін С.Особливо багато аскорботоксидази у цвітній капусті, огірках, кабачках, гарбузах. Тому салати з цих продуктів слід готувати безпосередньо перед вживанням. Подібні антагоністи вітаміну В^ містяться у м’ясі деяких риб, вишнях,чорницях, шпинаті, картоплі, рисі; вітаміну Е — у сирих квасолі, кукурудзяних зернах.

Гіповітамінози супроводжуються зниженням працездатності, загальною слабкістю, зниженням гостроти зору та опірності до інфекційних захворювань. Відомі кілька десятків вітамінів, однак добре вивчені лише близько двадцяти. Раніше вітаміни позначали буквами латинського алфавіту, однак після глибшого вивчення кожному з них було дано назву, що відбиває точніше будову та функцію вітаміну в організмі. Залежно від розчинності вітаміни діляться на водорозчинні та жиророзчинні. Наведемо сучасну класифікацію вітамінів:

І. Водорозчинні вітамін II,                                    Жиророзчинні вітаміни

Аскорбінова кислота (С)                                      Кальцифероли (0)

біотин (Н)                                                             Ретаноя(А)

Біофлавоноїди (Р)                                               Токофероли (Е)

Нікотинова кислота                                        Філохінони (К)

(ніацин, РР, В)                                                   III. Вітаміноподібні сполуки

Пантотенова кислота (В)                             Вітамін й (метилметіонін)

Пірвдоксин (В)                                                   Інозит (В)

Рибофлавін (В)                                                  Карнітин

Тіамін (В,)                                                          Ліпоєва кислота

Фолієва кислота                                              Оротова кислота

(фолацин, В)                                                     Пангамова кислота (В)

Ціанокобаламін (В)                                           Параамінобензойна кислота

                                                                         Холін

Мінеральні речовини

Обов’язковою складовою харчування людини є мінеральні речовини, які беруть участь у пластичних процесах, відновленні тканин, забезпеченні функціонування ферментних систем, входять до складу всіх тканин організму, але найбільше їх міститься в кістках. Мінеральні речовини нормалізують обмін речовин між клітинами, водно-електролітний обмін, підгримують електролітний склад крові, входять до складу гормонів і вітамінів. Особливе значення мають мінеральні речовини для підтримання кислотно-основного стану та функціонування клітин.

Мінеральні речовини, що є в продуктах і в організмі у значній кількості, належать до макроелементів, які мають лужний або кислотний характер. Лужні макроелементи — це кальцій, малий, нагрій та калій. Макроелементи кислотного характеру — це фосфор, сірка, хлор.

Кальцій — основний структурний компонент кісткової тканини. Процес згортання крові відбувається тільки за наявності іонів кальцію. За його участю встановлюється рівновага між збудженням і гальмуванням у корі головного мозку, регулюється проникність мембран кровоносних судин.

Кальцій активізує ферменти шлунка і підшлункової залози,а також гормони. Добова потреба в кальції для дорослих становить 800 мг.

Магній регулює роботу нервової системи, кальцієвий та холестериновий обмін, стимулює перистальтику кишок, посилює жовчовиділення, знижує АТ. Добова потреба в магнії для дорослих становить 400 мг. Магній міститься у хлібі,крупах, горосі, горіхах.

Натрій бере участь у багатьох фізіологічних процесах: внутрішньоклітинному обміні, утворенні буферних систем крові, водно-електролітному обміні, регуляції АТ, функцій нервової системи та м’язових тканин. Надходить у організм переважно у складі кухонної солі, вживання якої здоровою дорослою людиною за добу не повинно перевищувати 8г, а за малорухливого способу життя — 4—6 г.

Калій — обов’язкова складова частина клітин організму. Він підвищує тонус м’язів, зокрема серця, сприяє виділенню рідини з організму, бере участь у процесах нервового збудження. Добова потреба в калії для дорослої людини становить 2,5—5 г. Особливо багаті на калій картопля, морква, яблука, ізюм, чорнослив, груші, банани.

Фосфор входить до складу білків, нуклеїнових кислот, кісткової тканини. Йому належить провідна роль у забезпеченні нормального функціонування центральної нервової системи, в обміні білків і жирів. Добова потреба дорослої людини у фосфорі — 1200 мг. Багато фосфору в квасолі, горосі, рибі, хлібі, молоці та молочних продуктах.

Хлор бере участь у регуляції осмотичного тиску в клітинах і тканинах, водно електролітному обміні, утворенні шлункового соку та активації низки ферментів. Добова потреба у хлорі для дорослих становить 2 г, для чого достатньо споживати по 3—4 г кухонної солі.

Сірка вкрай потрібна для синтезу амінокислот — метіоніну, цистину. Вона входить до складу вітамінів, гормонів, нервової тканини, крові, жовчі, кісток. Людині на добу потрібно близько 1 г сірки, що надходить у організм переважно з м’ясом, рибою, яйцями, молоком, сиром.

Мікроелементи — це група хімічних елементів, що в організмі людини є у невеликих кількостях, а добова потреба дорослої людини в кожному з них не перевищує 20 мг. Мікроелементам властива висока біологічна активність. До них належать залізо, мідь, кобальт, нікель, марганець,стронцій, цинк, хром, йод, фтор тощо. Нестача цих речовину харчуванні може спричинити структурні та функціональні зміни в організмі людини, а їх надлишок — токсичну дію.

Вода і питний режим

Без води неможливі синтез речовин у клітинах організму, процеси обміну речовин і травлення. Загальний вміст води в організмі дорослої людини становить 70 %, а у новонароджених — 80 % від маси тіла. За добу доросла людина в умовах нормальної температури повітря і помірного фізичного навантаження вживає звичайно у вигляді напоїв 1000 г води, а ще 700—1000 г — з харчовими продуктами. Крім того, в самому організмі за рахунок окиснення білків, жирів і вуглеводів утворюється ще приблизно 300—400 г води. Виділяється вода з організму головним чином через нирки (1000—1500 г за добу), а також через шкіру разом із потом(500—1000 г), через легені з видихуваним повітрям (350 г) і через кишки (100—150 г).

За раціонального питного режиму підтримується на нормальному рівні водно-електролітний обмін, що позитивно впливає на діяльність нервової системи, роботу серця, нирок та інших органів. Необмежене споживання води може призвести до водної інтоксикації, яка супроводжується нудотою, блюванням, судомами. При цьому погіршується травлення, створюється додаткове навантаження на систему кровообігу, нирки.

Через тривале зневоднення організму порушуються фізіологічні процеси, що призводить до погіршення самопочуття,підвищення температури тіла, прискорення пульсу і дихання,різкого зниження працездатності. Без води людина може прожити лише кілька діб. При температурі повітря 40 °С і низькій вологості потреба у питній воді зростає до 6—6,5 л на добу. У таких випадках треба утримуватися від частого та надмірного пиття. Пити воду потрібно невеликими ковтками, підсолену (0,5 % розчин солі) газовану воду, добре тамують спрагу узвари. За інтенсивного потовиділення гальмується шлункова секреція. У такому разі для нормалізації секреції шлункового соку п’ють хлібний квас, неконцентрований підсолений томатний сік, виноградний сік, напої з вишень, журавлини. Добре діє чай, особливо зелений.

Режим харчування

Правильний режим харчування передбачає приймання їжі в певний час, дотримання певного регламенту, раціональний розподіл продуктів за масою, об’ємом, енергоцінністю, хімічним складом тощо. Режим харчування залежить від розпорядку дня, характеру роботи, кліматичних умов.

Велике значення має регулярність приймання їжі, оскільки при цьому процес секреції стає ритмічним, що сприяє виділенню багатого на ферменти шлункового соку. За нерегулярного харчування шлунок не підготовлений прийняти їжу, вона погано засвоюється, робота секреторних залоз порушується, що може призвести до різних захворювань органів травлення (гастриту, виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки).

Інтервали між вживанням їжі повинні становити 4—-5 год. Цим досягається рівномірне навантаження на травну систему. Великі проміжки між прийняттям їжі сприяють тому, що людина за один-два рази з’їдає значну кількість їжі, переобтяжуючи цим шлунок. Їжа погано перетравлюється,затримується в шлунку, порушується ритм діяльності кишок, виникає запор. За такого харчування посилюється відкладання жиру в організмі, створюються умови для розвитку захворювань печінки, атеросклерозу та ожиріння. У разі ж коротких інтервалів їжа не встигає повністю перетравитися і всмоктатися.

Здоровій людині потрібно харчуватися 4 рази на день. При цьому добову енергоцінність раціону слід розподілити так: сніданок — 25 %, обід — 35 %, підвечірок (або другий сніданок) — 15 %, вечеря — 25 %. Сніданок не повинен бути дуже ситним, може складатися з другої страви —- м’ясної чи рибної з овочевим або круп’яним гарніром, рекомендуються салати із сирих овочів, сир, бутерброди, чай, кава, молоко. Другий сніданок — легкий, наприклад, кефір з печивом чи булочкою. Обід повинен включати закуску (салат, вінегрет),яку слід з’їдати спочатку, тому що під впливом овочів посилюються секреція та активність шлункового соку; обов’язковою є перша страва — суп або борщ. Друга страва — м’ясна або рибна з овочевим гарніром; на десерт — компот, кисіль, що гальмує виділення шлункового соку. Вечеря для молодих людей складається з другої страви, для старших — з домашнього сиру, овочевих страв, кефіру. На вечерю не рекомендують їсти смажене м’ясо, пити каву та інші тонізуючі напої, що збуджують нервову систему і можуть погіршити сон. Вечеряти потрібно не пізніше, ніж за 2 год. до сну.

Для робітників, які працюють у першу зміну, пропонують два режими харчування: І — сніданок перед роботою—25—30 % енергоцінності; другий сніданок —20 % (яйця, бутерброди, кефір); обід – 35-40 %, вечеря – 10—15 %; II —сніданок до роботи — 30-35 %; обід — 30 %; вечеря —25 %; друга вечеря — за 2 год. до сну — 5—8 % енергоцінності добового раціону.

У разі роботи в другу зміну: сніданок о 9—10-й годині —20—25 % енергоцінності, обід о 13–14-Й годині — 40 %,вечеря на роботі в перерву — о 18—20-й годині — 20—25 %, друга вечеря вдома після роботи — о 0—1-й годині — 5—Х % енергоцінності.

Робітникам, котрі працюють у нічну зміну, рекомендують вечеряти за годину до робота (30 % енергоцінності добового раціону), потім обов’язково під час роботи між 3 ю та 4-ю годинами (20 % енергоцінності). Після повернення з роботи уранці — легкий сніданок (20 % енергоцінності) і обід після сну — 30 % енергоцінності.

Режимом харчування регламентується також тривалість приймання їжі. Їсти треба не поспішаючи, добре пережовуючи їжу. Під час їжі не рекомендують читати, дивитись телевізор, обговорювати важливі питання.

Температура перших страв та гарячих напоїв має становити 60 °С, других страв — 55 °С, холодних закусок — 10—14 °С. Їжа температури понад 60 °С може спричинити опіки слизової оболонки стравоходу та шлунка. Дуже холодні напої приємні, однак погано тамують спрагу і порушують функцію травного каналу.

ПРИРОДНЕ ВИГОДОВУВАННЯ

Проблема харчування здається простою тільки в її назві. В дійсності головною задачею перед батьками і лікарями для нормального розвитку дитини протягом всього подальшого життя є повноцінне харчування в грудному віці, що в педіатрії називається вигодовування. Саме в цьому періоді відзначається найбільш інтенсивне збільшення маси і довжини тіла, формування внутрішніх органів і систем, імунологічного статусу. Необхідним компонентом повноцінності цих процесів є надходження в організм всіх основних інгредієнтів і додаткових елементів з харчовими продуктами.

Знання основ раціонального вигодовування дітей першого року життя необхідне лікарям будь-якого профілю. Проблема правильної організації харчування має не лише медичне, але й велике соціальне значення, оскільки визначає увесь наступний розвиток людини. Стан здоров‘я дитячогоо населення, рівень захворюваності та смертності залежать від якості харчування. Раціональне харчування, що відповідає фізіологічним потребам організму дитини, поряд з правильним вихованням та доглядом забезпечує гармонійний розвиток особистості, підвищує імунітет. Єдиною їжею, що найкраще пристосована самою природою до потреб немовляти, є материнське молоко

Дієтетика — один із самих складних фізіологічних і клінічних розділів лікаря педіатра.

Старогрецький поет Феогнід ще в VI столітті до нашої ери писав: «Ситість надмірна більше людей згубила, ніж голод». Проте, маленькій дитині небезпечні як переїдання, так і неповноцінне вигодовування. Для запобігання наслідків таких порушень лікар проводить розрахунок вигодовування дітям при патологічних відхиленнях фізичного розвитку (гіпотрофія і паратрофія), недостатньому або надмірному надходженні інгредієнтів в організм, багатьох ендокринних захворюваннях і т.д.

Проблема дитячого харчування має особливе значення в ряді сла-борозвинених країн, де на фоні голодування, білково-калорійної недостатності, епідемії інфекційних захворювань, які там нерідко розвиваються, набувають катастрофічного перебігу.

Знаходячись в утробі матері, плід «отримує їжу» через плацентарний кровообіг: з крові матері в систему кровообігу плода надходять всі необхідні живильні інгредієнти. І тому шлунково-кишковий тракт і сечовидільна система плода протягом всієї вагітності поступово дозрівають для виконання необхідних функцій, які будуть на них «покладені» після народження дитини (прийом, перетравлювання і всмоктування їжі, виведення залишків обміну речовин). Від плода все зайве знову повертається в кров матері.

Харчування забезпечує такі основні, життєві особливості і функції організму:

— фізичний і нервово-психічний розвиток дитини;

__в дитячому віці створення, а потім беззупинне відновлення всіх тканин;

— з їжею надходить енергія, необхідна для зовнішньої роботи, руху, а також для всіх внутрішніх процесів в організмі;

— з продуктами надходять інгредієнти, з яких синтезуються гормони, імуноглобуліни, антитіла, ферменти й інші необхідні для орга­нізму речовини.

Для здійснення цих функцій дитина повинна одержати поживні речовини необхідного складу та об’єму. Це має особливе значення для молодого організму, що росте. В зв’язку з нераціональним харчуванням виникають порушення фізіологічного і психічного розвитку, відставання в масі тіла і рості дитини, які після досягнення певного віку є незворотними і не можуть бути компенсовані ні в які наступні періоди життя.

Отже, харчування дитини на першому році життя називається вигодовування» Вигодовування забезпечує адаптацію малюка до зовнішнього світу і визначає ріст і розвиток дитячого організму.

Існує 3 основних види вигодовування:

– природне=натуральне=грудне;

— штучне;

— змішане.

Звідси випливає основна вимога до раціонального (лат. гаїіопаїік — розумний) харчування — кількість і якість прийнятої їжі повинні відповідати потребам організму.

Основні принципи раціонального вигодовування дітей першого року життя

Принципи природного вигодовування

-збалансованість харчування (або кореляції харчових речовин)

-вікова адекватність;

-оптимальність;

-поступовість;

-індивідуальність;

-повноцінністьякостіхарчовихпродуктів;

– предзабезпечення (спрямований на жінку, що має намір мати дитину і вагітну).

Природним називається таке вигодовування, коли дитина на першому році життя отримує тільки материнське молоко. Проте, якщо до введення прикорму, молоко складає не менше 4/5 від загального об’єму прийнятої їжі або дитина отримує донорське молоко, вигодовування теж називається природним.

Грудне вигодовування забезпечується молочними залозами матері при їх нормальному функціонуванні. Грудні залози починають розвиватися у дівчаток в старшому шкільному віці, остаточно формуються під час вагітності.

Правила природного вигодовування

1. Перед кожним годуванням необхідно помити молочну залозу (за сучасними правилами при частому — за показами вигодовуванні це робиться не кожного разу).

2. При задовільному стані матері на другий день після пологів вигодовування проводиться в її спокійному, впевненому стані, в зручному, розслабленому сидячому (можна лежачому) положенні. Тіло дитини необхідно притиснути до тіла матері, обличчя направити до материнських грудей. Підтримані знизу голова і тіло малюка повинні бути в одній площині. Мати в цей час повинна ласкаво дивитися на малюка, любуватися ним.

3. При кожному вигодовуванні дитина прикладається тільки до однієї молочної залози, чередуючи їх.

4. Спочатку потрібно зцідити декілька струмин молока, потім прикласти дитину до грудей. Малюк повинен добре захопити ротом не тільки сосок, але і велику частину ареоли, щільно доторкнувшись до грудей підборіддям. Рот при цьому повинен бути добре відкритий, а нижня губа вивернута назовні (мал. 2 Б).

Порушення таких правил прикладання до грудей викликає біль, потім порушується цілісність соска, і на ньому з’являються тріщини. В результаті цього годування буде дуже болючим, не в повному об’ємі. Виникаюча при цьому затримка молока в молочній залозі (лактостаз) зменшує подальшу секрецію і сприяє розвитку гіпогалактії.

А Б

В Г

Мал. 2. Правила прикладання дитини до грудей.

Позначення: А,В — правила не дотримані; Б,Г — правила дотримані

5. Після годування на 1-2 місяці життя дитини необхідно зціджувати з грудей молоко, яке залишилося (затримка молока в залозі гальмує процес лактації). Надалі, як правило, стабілізується утворення потрібної кількості грудного молока, і зціджування не проводиться.

6. З метою додаткової профілактики утворення на соску тріщин необхідно після годування витерти молочну залозу чистою тонкою пелюшкою.

7. Тривалість годування приблизно 20-30 хв. Проте, за сучасними поглядами, не існує точного часу разового вигодовування дитини. Різні діти смокчуть груди з дещо різною частотою протягом дня і з різною тривалістю одного годування. Так звані «ліниві смоктуни» довго смокчуть, «прудкі смоктуни» швидко наїдаються. Не можна віднімати малюка від грудей, якщо він ще смокче. По-перше, він повинен задовольнити свої «апетитні» потреби, та, по-друге, молоко значно відрізняється за своїм складом на початку і наприкінці годування.

8. Якщо з якоїсь причини дитина не смокче груди, необхідно зцідити грудне молоко для того, щоб продовжувалась його секреція надалі.

9.При необхідності, для з’ясування ступеня лактації, дитині призначається контрольне зважування. З цією метою на терезах визначається фактична маса тіла дитини до годування і після нього. Дитину не переодягати, навіть якщо вона оправилася або було сечовиділення.

Різниця між отриманими цифрами вказує на кількість молока, прийнятого малюком за одне вигодовування. Проводиться це 3-4 рази на день. Розрахувавши між отриманими цифрами середній показник і помноживши його на кількість годувань протягом доби, ми дізнаємося про загальний об’єм молока, що дитина висмоктує за 24 години.

Приклад. Дитині 2 місяці. Маса тіла до годування 4 100 г, після — 4 150 г. Дитина висмоктала 4 150-4 100 = 50 ми молока.

За три такі годування малюк висмоктав 45 мл, 50 мл і 35 мл. В цілому встановлено, що за 4 годування дитина отримала 50+45+50+35 мл = 180 мл молока. Б середньому за одне годування малюк висмоктує 180:4 = 45 мл молока. Мама годує дитину б разів на добу. Загальна кількість молока 45×6 = 270 мл.

Штучне вигодовування — це такий вид вигодовування дитини І півріччя, коли вона зовсім не отримує материнського молока або воно складає 1/5 і менше добового об’єму їжі.

За останніми даними у нашій країні близько 50% дітей переводять­ся на штучне вигодовування до 3 місяців, більше 70% — до 6 місяців. В США вже в пологових будинках ця цифра зменшена до 21%. Справж­ня причина великої частоти штучного вигодовування не встановлена.

Основними етіологічними чинниками і показаннями є:

—агалактія;

—декомпенсована патологія у матері (серцево-судинної, ниркової, печінкової й інших систем);

—психічні захворювання матері (епілепсія, шизофренія, післяпологовий психоз та ін.);

—захворювання шкіри;

—соціально-побутові умови — ранній після пологів вихід матері на роботу, заняття в навчальних закладах;

—особисте небажання матері годувати дитину грудьми з метою зберігання форми грудних залоз.

При штучному вигодовуванні дитина замість материнського молока отримує спеціально приготовлені суміші, що діляться на 2 групи:

—адаптовані, або гуманізовані;

—неадаптовані.

Кожна з цих груп ділиться ще на 2 частини: солодкі і кисломолочні суміші.

Адаптовані молочні суміші

Адаптовані суміші найчастіше готуються з коров’ячого молока. В деяких країнах з цією метою використовується кобиляче і верблюже молоко.Найголовніша позитивна відмінність адаптованих сумішей полягає в тому, що вони по складу білків, жирів, вуглеводів, вітамінів, мінераль­них речовин наближаються до грудного молока. Крім того, вони адапто­вані до особливостей травлення і метаболізму дітей раннього віку.

Адаптовані солодкі молочні суміші

В різних країнах світу широко розробляються і застосовуються солодкі суміші:

—    Україна — «Малютка», «Малятко-М», «Малиш», «Віталакт», «Детолакт», «Фітовіт», «Дніпрянка»;

—    Голландія — «Нутрілон», «Топ-Топ»;

—    Хорватія — «Бебіпапа»;

—    Фінляндія — «Бона», «Туттели»;

—    Швейцарія — «Нан», «Нестожен», «Пеларгон»;

—    США — «8МА», «Сімілак»;

—    Англія — «Преміум», «Остермілк», «Бебімі-сек»;

—    Австрія — «ХіПП Пре»;

—    Японія — «Мейджи» та ін.

 

 

 

 

 

 

 

Основні інгредієнти адаптованих сумішей

Білок. Після спеціальної технологічної обробки молока в готових дитячих продуктах кількість білків зменшена до цифр, близьких до жіно­чого молока. Дуже важливим є аналогічне наближення складу білкових фракцій: збільшена кількість альбумінів і глобулінів, а кількість казеїну зменшена, співвідношення між ними — 3:2. Амінокис­лотний склад сумі­шей наближається до амінокислотного складу жіночого молока (табл. 1).

Таблиця 1.

Кількість деяких амінокислот в жіночому і коров’ячому молоці і адап­тованих молочних сумішах (% до загальної кількості білка)

 

Амінокислоти	Жіноче молоко	Коров’яче молоко	Адаптовані молочні суміші
			«Малютка», «Малиш»	«Віталакт»	«Сімілак»
Валін	8,19	6,6	9,04	4,6	6,8
Лізин	10,95	7,8	10,95	9, 7	8,4
Триптофан	2,29	1,4	3,43	2,4	1,4

 

 

 

 

 

 

Як подано в таблиці, поки не вдалося досягти повної відповідності складу амінокислот в штучних сумішах складу материнського молока. Проте в сумішах «Малютка» і «Малиш» є оптимальна кількість валіну, лізину, в «Віталакті» — триптофану. В останні роки в суміші добавляється таурин («Фітовіт», «Малятко-М», «Дніпрянка»).

Проте варто підкреслити, що, на жаль, при існуючій подібності по кількісних показниках в сумішах жоден з білків коров’ячого молока по якісних показниках не ідентичний жодному з білків жіночого.

Жири. В адаптованих молочних сумішах підібраний правильний склад жирних кислот. З метою їх корекції застосовується рослинна олія, в нашій країні — кукурудзяна або соняшникова. Завдяки гомогенізації в молоці утворюється дрібнодисперсна жирова емульсія, що легко засвоюється.

Вуглеводи. Як відомо, в коров’ячому молоці вуглеводи подані, головним чином, небіфідогенною альфа-лактозою. Для наближення його складу до жіночого молока в сумішах «Малютка», «Віталакт» є лактоза, сахароза, декстрин-мальтоза, яким властива біфідогенність.

В адаптованих молочних сумішах змінена кількість жиро- і водорозчинних вітамінів. Так наприклад, в жіночому і коров’ячому молоці і в більшості адаптованих сумішей вітаміну Е відповідно 0,63, 0,18 і 0,4-0,6 мг%, вітаміну С — 4,2, 1,5 і 4,5-5 мг%. Кількість деяких з щ адаптованих сумішах більша, ніж в жіночому молоці (А, В₁ , В₆, В₁₂). Це зроблено спеціально в зв’язку з можливою втратою їх під час виробництва. Проте, наблизити в сумішах склад мінеральних речовин до жіночого молока поки не вдалося. Наприклад, калію, в жіночому і коров’яче му молоці та адаптованих сумішах є відповідно 55, 140, 70-95 мг%, от кількість заліза в сумішах збільшена спеціально, так як засвоюваність його нижче — до 10%. Важливе значення має показник осмолярності молочних сумішей. В середньому він дорівнює 320-330 мосм/л, що набагато ближче до осмолярності жіночого молока (260-270 мосм/л), ніж до аналогічного показника коров’ячого молока (400-420 мосм/л). Ще однією перевагою адаптованих сумішей є їх стерильність. При виробництві сухий порошок або рідка суміш розфасовуються в стерильні пакети, де повітря попередньо замінюється інертним газом. Різні адаптовані суміші дитячого вигодовування за складом деще відрізняються між собою. Для розрахунку вигодовування завжди необхідно скористатися цифровими показниками основних інгредієнтів і додаткових частин, зазначених на упаковці суміші.

Розглянемо особливості приготування. Більшість адаптованих сумішей випускаються в сухому виді. Однак, існує невелика кількість сумішей в готовому для використання виді. Так, суміш «Туттели» (Фінляндія) — це готове для прийому дитиною молоко в об’ємі 200мл. Бажано тільки підігріти суміш перед використанням. Суміш «Малютка», яка випускається в нашій країні, застосовується для дітей перших 2-3-х місяців життя, «Малиш» – з 3-х місячного віку.Правила приготування цих сухих сумішей:

–         перед годуванням необхідну кількість порошку потрібно розвести в певній кількості води і кип’ятити 3 хвилини;

–         дитина може прийняти готову суміш після охолодження до 37°– 38° С.

Кип’ятіння цих сумішей відрізняє їх від інших.

Суміші «Детолакт», «Дніпрянка» застосовуються від народження    і до кінця першого року життя. Спеціальною мірною ложкою, яка є в кожній упаковці, потрібно взяти аналогічну об’єму ложки кількість порошку, розвести його у вказаному об’ємі кип’яченої води температурою 37°-38°С і гомогенно розмішати. Суміш готова до вживання. Не кип’ятити! Терміни застосовування суміші «Віталакт» аналогічні суміші «Детолакт». Проте є дві форми випуску цієї суміші: перша — потрібно кип’ятити, друга — необхідно тільки розвести в теплій воді.

Однією з кращих сумішей є суміш «Нутрілон», застосовувана від народження до 6 місяців, і «Нутрілон-2», використовувана від 6 місяців до 2 років. Зверніть увагу на кількість інгредієнтів в цих сумішах. Їх різниця відповідає віковим потребам дитини.

Методика готування більшості сухих сумішей, що виготовляються в різних країнах світу, аналогічна суміші «Детолакт». Проте для попередження помилок в кожному випадку лікар повинен уважно прочитати інструкцію на упаковці і докладно розповісти правила батькам. При розрахунку вигодовування також необхідно користуватися кількістю білків, жирів і вуглеводів в сумішах, зазначених на упаковці.

Адаптовані кисломолочні суміші

Адаптовані кисломолочні суміші — «Малютка М», «Віталакт», «Нутрилон», «Бона» тощо — мають як сухий, так і рідкий вид. Відмінністю їх готування на виробництві є бактеріальна ферментація або додавання кислот. За складом інгредієнтів (співвідношення між альбуміно-глобулінами і казеїном, кількість жиру, вуглеводів, вітамінів і т.д.) вони наближаються до жіночого молока.

Кисломолочні суміші, в порівнянні з солодкими, володіють наступними перевагами і відмінностями:

– білок в них знаходиться в звурдженому стані;

—ці суміші стимулюють функцію слинних залоз;

—повільно евакуюються зі шлунка, що сприяє підвищенню сек­реторної функції шлунково-кишкового тракту;

— перед годуванням необхідну кількість порошку потрібно розвес­ти в певній кількості води (див. упаковку) і кип’ятити 3 хвилини;

—дитина може прийняти готову суміш після охолодження до 37°-38°С.

—легше перетравлюються;

—сприяють всмоктуванню їжі в кишківнику;

—в товстій кишці мають антибіотичну активність на патогенну мікрофлору, формують нормальний біоценоз;

—сприяють секреції підшлункової залози (трипсин) і кишкових ферментів (ентерокінази);

—посилюють жовчовиділення;

—нормалізують обмін речовин;

—стимулюють гемопоез;

—сприятливо впливають на неспецифічний імунітет;

—сприяють фізичному розвитку дитини.

Кисломолочні суміші застосовуються при штучному вигодовуванні дітей 1 року життя як основний вид вигодовування і складають головний або частковий об’єм одного годування. Як видно з переваг, особливе значення вони набувають при вигодовуванні недоношених дітей, при кишкових розладах, гіпотрофії, дисбактеріозі, ексудативно-катаральному діатезі, рахіті та інших захворюваннях, при яких спостерігається пригнічення функцій шлунково-кишкового тракту і порушення процесів обміну речовин.

Увага! При використанні кисломолочних сумішей варто пам’ятати, що їхня осмолярність вище, ніж солодких. При вигодовуванні ними в організм уводиться велика кількість кислих радикалів і відзначаєть­ся підвищене виведення солей. Підвищена їх кількість може призвести до патологічного порушення обміну речовин.

Застосовуються кислі суміші в середньому 1-3 рази на добу, чергуючи їх з солодкими сумішами.

Неадаптовані молочні суміші — це продукти харчування дитини 1 року життя, приготовані зі свіжого або сухого молока тварин без спеціальної його обробки. Вони бувають солодкі і кисломолочні.

Неадаптовані солодкі молочні суміші

Солодкі неадаптовані молочні суміші — це звичайне молоко тва­рин. В нашій країні найчастіше застосовується коров’яче молоко. Так як цільне коров’яче молоко за складом значно відрізняється від жіночого, його перед вживанням необхідно розвести. Краще не водою, а круп’яним відваром. Приготовлений кип’ятінням 5% відвар (1 чайна ложка рисової чи гречаної крупи на 100 мл води) проціджується і молоко розводиться отриманою рідиною. Всі неадаптовані суміші, в залежності від ступеня розведення, діляться на 2 групи — суміш 2 (або Б-суміш) і суміш 3 (або В-суміш).

Дитина в перші 2 тижні життя отримує суміш 2 (Б-суміш), в якій співвідношення коров’ячого молока і відвару 1:1 {наприклад: 50 мл молока і 50 мл відвару). В залежності від складу відвару такі суміші нази­ваються Б-рис, Б-гречка.

З 2 тижнів до 3 місяців застосовується суміш 3 (В-суміш, В-рис, В–гречка), де співвідношення коров’ячого молока і відвару 2:1 (приклад: 100 мл молока і 50 мл відвару).

Увага! Прийом малюком до 3 місяців нерозведеного молока викликає гіперосмолярність і гіпернатріємію. Зазначені порушення можуть призвести до судом, ушкодження центральної нервової системи, летаргії (стан патологічного сну з ослабленням фізіологічних процесів, зниженням обміну речовин, відсутністю реакції на звукові, тактильні і больові подразники). Небезпека особливо зростає при великих зовнішніх втратах рідини (висока температура навколишнього середовища, гіпертермія, захворювання шлунково-кишкового тракту). Після 3 місяців використовується цільне коров’яче молоко. Розведення молока призводить до значного зменшення вуглеводів, кількість яких в коров’ячому молоці і так менша, ніж в жіночому — відповідно 4,7 і 7,0 г/100 мл. Тому всі ці суміші необхідно збагатити 5% цукру.

Неадаптовані кисломолочні суміші

Застосовуються різноманітні неадаптовані кисломолочні суміші: кефір, розведений рисовим відваром Б-кефір і В-кефір (методика готу­вання відвару та ж), ацидофільне молоко, суміш «Біолакт» та і ін. Виготовляються вони з цільного коров’ячого молока шляхом заквашення його кисломолочними бактеріями. По складу основних інгредієнтів неадаптовані кисломолочні суміші значно відрізняються від коров’ячого молока. В деяких з них більше вітамінів С і групи В, ферментів (кефір), вільних амінокислот, вітаміну В₁₂, антибіотичних речовин, мікроелементів («Біолакт»), міді, заліза, віт. Е і лізоциму.

Загальні переваги неадаптованих кисломолочних сумішей і та їх застосування аналогічні адаптованим.

Особливості правил штучного вигодовування і його розрахунку

1.  Приготовану свіжу штучну суміш дитина отримує із пляшечки із соскою. Тримати пляшечку при годуванні потрібно під нахилом, щоб повітря не надходило в ротову порожнину (значне ковтання повітря призводить до зригування — пригадайте про аерофагію і блювання). 2. Для поступового надходження їжі 2-3 отвори в сосці повинні бути такими, щоб молочна суміш з пляшечки не текла цівкою, а виходила краплями.

В теперішній час педіатри багатьох країн це правило годування дитини з пляшечки вважають невірним. Основна причина: навіть якщо у матері ще є хоч незначна кількість молока (менше 1/5 необхідного об’єму — вигодовування штучне), його, враховуючи переваги молока, дитині на обов’язково повинна висмоктати. А ось після легкого надходження суміші в великій кількості з пляшечки приведе до того, що «трудитися» біля материнських грудей дитя відмовиться. І, таким чином, відмовиться від необхідного материнського молока. Крім того, останнім часом встановлено, що навіть таке незначне годування грудьми може значно стимулювати лактацію і надалі збільшить кількість молока. На основі цього, більш раціонально годувати малюка не пляшечкою, а маленькою ложечкою.

3.  Суміш повинна бути стерильною і підігрітою до 37-38°С.

4.  В разі потреби приготовану суміш можна зберігати при кімнатній температурі не більше 2 годин, в холодильнику — до 24 годин.

5.  Добовий об’єм їжі при штучному вигодовуванні відповідає віковому об’єму при природному вигодовуванні.

6.  Якщо дотримуватись регулярності, то добова кількість годувань до введення прикорму на одне менше, ніж при природному вигодову­ванні, тобто 6 разів на добу з першого місяця життя. В неонатальному періоді, особливо недоношених, ослаблених дітей можна годувати 7-8разів на добу. Найбільш оптимальним є вільний режим.

Після введення прикорму режим годувань однаковий при всіх ви­дах вигодовування — 5 разів на добу.

7.  Правила дачі харчових добавок аналогічні природному вигодо­вуванню.

8.  Прикорми вводяться на 4 тижні раніше, ніж при природному ви­годовуванні, тобто І прикорм — в 3,5-4 місяці і т.д. Інші правила дачі І—III прикормів такі ж.

9. Дитина, що знаходиться на штучному вигодовуванні, повинна от­римувати білка більше, ніж при природному. Крім того, кількісна необхідність білка у такого малюка залежить ще від виду отримуваних штучних сумішей, так як інтенсивність всмокту­вання білків неадаптованих сумішей менша, ніж адаптованих. Тому при прийомі неадаптованих сумішей потреба в білках ще вища наприклад:дитина 2 міс. отримує «Детолакт» — потреба в білках 3 г/кг м.т.; малюк 2 міс. отримує В-суміш — 4 г/кг м.т.).

10.       Необхідна кількість жирів і вуглеводів однакова при всіх видах вигодовування (табл. 2).

11.Енергетична потреба в кілокалоріях не залежить від виду виго­довування (табл. 2).

12.У випадку необхідності переведення дитини з природного ви­годовування на штучне необхідно при кожному годуванні спочатку дати штучну суміш, після чого докормити грудьми. Об’єм суміші по­ступово збільшується до повної заміни.

Таблиця 2.  Добова потреба дітей першого року життя в основних інгредієнтах (г/кг маси тіла)

Приклади рішення задач

Задача Дитині 4,5 місяці, маса тіла при народженні 4 000 г. В зв’язку з зах­ворюванням матері в 4 місяці дитина переведена на штучне вигодову­вання. Складіть дієту на один день.

Рішення задачі

Належна маса тіла = 4000 + 600 + 800 х 2 + 750 + 350 = 73С Добовий об’єм їжі = 7300 :7-і 043 = 1000мл. Об’єм їжі на одне годування 1000: 5=200 мл.

Потреби дитини:

білки           —3,5×7,3 =25,5 г,

жири — 6 х 7,3 = 43,8 г,

вуглеводи — 13 х 7,3 = 94,9 г.

Розрахунок вигодовування

Лист вигодовування

 

ЗМІШАНЕ ВИГОДОВУВАННЯ

Вигодовування дитини грудним молоком і додаткове введення сумішей у випадку недостатньої кількості грудного молока називається змішаним вигодовуванням. При цьому суміші (догодовування) повинні становити не менше 1/5 добового раціону. У тих випадках, коли суміші становлять незначну частину всього об’ єму харчування (менше 1/5), його можна вважати природнім. Невелика кількість сумішей не має вирішального значення, дитина буде розвиватися так, як і на грудному вигодовуванні. Коли дитина отримує переважно суміші, а грудне молоко становить менше 1/5 об’ єму їжі, то таке вигодовування називають штучним. Залежно від кількості грудного молока за ефективністю змішане вигодовування буде наближатися або до природнього, або до штучного.  

Змішане вигодовування немовлят, наближене до природнього – це таке вигодовування дітей грудного віку грудним молоком та штучними сумішами, коли співвідношення між ними у добовому раціоні харчування дитини складає 2:1 (2/3:1/3).  

Змішане вигодовування немовлят, наближене до штучного це таке вигодовування дітей грудного віку грудним молоком та штучними сумішами, коли співвідношення між ними у добовому раціоні харчування дитини складає 1:2 (1/3:2/3).

Причиною догодовування є: 1.Нестача молока (гіпогалактія) у матері; при цьому дитина отримує недостатню кількість їжі.

2.Вихід матері на роботу, коли не вистачає зцідженого молока.

3.Тяжка фізична праця, систематичне недоїдання матері, грубе порушення режиму.

4.Небажання, зі сторони матері, грудного вигодовування, так як на це затрачається досить багато часу, або, на хибну думку матері, негативно “впливає” на її фігуру.

5.Материнське молоко низького гатунку ( низької якості), що зустрічається дуже рідко.

6.Захворювання матері, при яких не має підстав для відлучення дитини від грудей, але є необхідність зменшити кількість годувань.

7.Спадкова патологія, зі сторони дитячого організму, пов’язана з непереносимістю молочного цукру (лактози) або його складових частин (галактози), амінокислот (фенілаланін) тощо.

Види гіпогалактій :

ПЕРВИННА ГІПОГАЛАКТІЯ: – зустрічається рідко;

– внаслідок нейрогуморальних порушень в організмі матері ;

– недорозвиток молочних залоз;

– внаслідок перенесених запальних захворювань молочних залоз.

ВТОРИННА ГІПОГАЛАКТІЯ:

– рання – на 2-3-му тижні життя дитини;

– пізня – на 4-му тижні життя дитини і пізніше;

– внаслідок недотримання режиму дня під час вагітності та в післяпологовий період, неправильного харчування;

– внаслідок неправльного догляду за молочними залозами (тріщини, ерозії, мастит) та ін.

СТУПЕНІ ГІПОГАЛАКТІІ:

Дорівнюють різниці між необхідною та добовою кількостю молока, що виділяється молочними залозами, висмоктується дитиною і зціджується після кожного годування:

І ступінь – дефіцит молока до 25%

ІІ ступінь – дефіцит молока до 50%

ІІІ ступінь – дефіцит молока до 75%

IV ступінь – дефіцит молока понад 75%.

ПРОФІЛАКТИКА ГІПОГАЛАКТІЇ МАТЕРІ:

– раціональне харчування жінки; – достатній сон;

– перебування на свіжому повітрі не менше 2 годин на день;

– щоденна ранкова гімнастика вагітної;

– підготовка молочних залоз до годування грудьми;

– УФО (за 4-5 тижнів до пологів, починаючи з ¼ біодози поступовим доведенням до 1-2 біодоз);

– голкотерапія;

– сприятливі взаємовідносини з оточуючими, доброзичливе ставлення всіх близьких до вагітної і молодої мами;

– проведення масажу молочних залоз до і після годування;

– повітряні ванни (10-15 хв);

– прикладання дитини до грудей в один і той же час;

– правильна техніка вигодовування з дотриманням гігієнічних заходів та зцідження залишків молока;

– заохочення нічного годування (гормон пролактин, який стимулює утворення молока, найбільш активно проявляє свою дію в нічний час).

Ознаки недостатності грудного молока:

– безпричинний неспокій (не витримуються необхідні проміжки між годуваннями);

ПРОЯВИ ГОЛОДУВАННЯ ДИТИНИ:

– при тривалому голодуванні дитя стає апатичним, байдужим до оточуючих;
– при задовільному стані відсутня прибавка в масі; – зменшується кількість сечі,

– випорожнення в перші місяці життя можуть бути темно-зеленого кольору, слизистого характеру, перед і під час годування;

– в копрограмі – збільшена кількість лейкоцитів (інколи).

Для уточнення кількості висмоктаного молока дитиною, необхідно провести контрольне зважування, а саме зважити дитину до і після годування декілька разів на протязі доби. Різниця в масі дозволяє судити про кількість висмоктаного молока, а знаючи разовий об’єм їжі, можна легко визначити необхідну кількість молочної суміші ( догодовування). Контрольне зважування необхідно проводити не рідше одного разу на 2 тижні.  Абсолютним показом до контрольного зважування є прояви голодування.

Техніка проведення контрольного зважування:

Матеріальне забезпечення: 1) електронна або медична вага; 2) комплект пелюшок; 3) 0,5% розчин хлораміну.

Хід виконання:

– Протерти вагу розчином хлораміну. – Запеленати дитину.

– Зважити до годування і записати вагу.

– Прикласти дитину до грудей на 20-30 хв.

– Зважити після закінчення годування, не перепеленуючи дитину.

– Різниця в масі до і після зважування вказує на кількість висмоктаного молока.

Систематизувавши основні причини недостатності грудного вигодовування, можна намітити шляхи її корекції .

Причини догодовування та методи корекції

Причини недостатності грудного вигодовування	Методи корекції
1.Інфекційні (дихальних шляхів, сечової системи тощо), спадкові захворювання, аномалії розвитку (атрезія стравоходу, заяча губа, розщелина піднебіння, алактазія, галактоземія тощо).	Активне лікування
2.     Недостатня кратність грудного вигодовування (менше 5 разів на добу), що призводить до зменшення секреції та виділення молока: а) мама годує дитину грудьми лише 1-2 рази на добу; б) зайнятість матері, яка не дозволяє їй на кожен плач, неспокій дитини, брати її на руки і годувати; в) деякі мами не годують дітей вночі (в грудні ніч, наприклад, 16 год); г) пропускання одне-два годування з метою “збереження” молока; д) деякі діти не завжди вимагають,щоб їх годували; е) буває, що мами ідуть на роботу, залишаючи маля на старшого брата чи сестру, які не виконують всіх настанов. Це призводить до зниження секреції та виділення молока.	Поговорити з мамою про необхідність збільшення кратності годувань. Якщо протягом декількох днів дитину будуть частіше годувати, в тому числі і вночі, то кількість молока в грудях збільшуватиметься. Дуже добре, щоб дитину приносили на роботу до мами для грудного годування; не виключати можливість нічного годування; зціджувати молоко і залишати його на день.
3. Дитина смокче груди недостатньо тривалий час. Це буває, коли дитя під час годування тепло вдягнуте. Іноді, після декількох секунд смоктання малюк засинає, а через деякий час, прокидаючись, плаче (вимагає годування). В такому випадку, мати думає, що в неї мало молока.	Дитину необхідно привчити смоктати не менше 15 хв., при цьому її не слід тепло вдягати. В разі засинання – ніжно погладжувати щічку.
4.     Мати самостійно обмежує тривалість годування на 5-10 хв., відлучаючи маля від грудей. Внаслідок чого, дитина не отримує достатньо за кількістю та якістю молока (не висмоктує пізнє молоко, збагачене жирами), поступово відстає в розвитку. Все це сприяє зниженню секреції та виділенню молока.	Надати можливість дитині смоктати груди триваліше ( 20-30 хв.); збільшити час відпочинку матері.
 Раннє введення догодовування (коров’яче молоко, каші, дитячі суміші, солодкі чаї) забезпечує недостатнє висмоктування молока з грудей матері і одночасно призводить до зменшення його секреції та виділення. Відомо, що після годування коров’ячим молоком, кашами, дитина, як правило, довше спить і менше плаче від голоду. Все це підтверджує неправильне уявлення мами про необхідність догодовування дитини, хоча, насправді, така поведінка малюка зумовлена затримкою коров’ячого молока в шлунку, порівняно з грудним молоком.	Необхідно переконати матір про шкідливість такого догодовування, і збільшити кратність грудного вигодовування з метою посилення виділення молока.
 Неправильне положення дитини під час годування сприяє неефективному опорожненню грудної залози, що призводить до зменшення виділення і секреції молока.	Навчити маму правильно годувати дитину, надавши їй відповідне положення.
 У мами поганий рефлекс виділення молока, пов’язаний із збудженням, болями, емоційним дискомфортом, життєвими труднощами різного характеру. Спочатку зменшується секреція молока, а згодом й виділення.	Вилучити негативні фактори зовнішнього середовища. Якщо на початку годування мати відчуває напруження грудей, то рефлекс виділення молока задовільний, і, навпаки. Варто переконати матір в тім, що в неї багато виробляється молока, і вона здатна годувати дитину. Обговорення з мамою її проблем, навіть і не вирішення їх, допомагає врівноваженню стану. Необхідно вибрати таке положення під час годування (сидяче або лежаче), яке б забезпечувало максимальне розслаблення матері. Випитий теплий напій перед годуванням, сміх з задоволенням, плач “ вдосталь” – все це сприяє ефетивній секреції та виділенню молока. Необхідно переконатися у відсутності болей у матері під час годування та правильному положенні малюка при цьому.
8.     Невпевненість матері в здатності грудного вигодовування.	Запевнити маму в її здатності достатнього забезпечення малюка грудним молоком. Дати обгрунтовані відповіді на всі її запитання. Обізнаність матері та близьких до неї людей про переваги грудного Вигодовування.
9.     Байдужість матері до грудного вигодовування.	Пояснити батькам, що штучне вигодовування небезпечне для здоров’я дитини, а ефективне грудне – як для мами, так і для сім’ї в цілому ( економія грошей, позбавлення багатьох клопотів).
10.                                                                                                                                                                                                           Виснаження самої жінки внаслідок годування, при цьому дитина отримує недостатню кількість та менш якісне молоко (особливо зменшується кількість жирів). В такому випадку, мама, як правило, мало скаржиться на нестачу молока та неспокій дитини.	Нормалізувати харчування матері-годувальниці ( якісно та кількісно), так як грудне вигодовування корисне і для дитини, і для мами.
11. Вживання протизаплідних препаратів з підвищеним вмістом естрогенів, які знижують продукцію молока	Використовувати інші протизаплідні засоби; запевнити маму про відновлення лактації.
12. У жінки дійсно виробляється менше молока (тільки 1% жінок страждають істинною гіпогалактією).	Розпочати годування двома грудьми почергово; слідкувати за технікою годування, положенням дитини. У випадку захворювання малюка – лікувати

Причини догодовування та методи корекції

Для догодовування використовуються такі ж суміші, як при штучному вигодовуванні:

Класифікація молочних сумішей, що використовуються для догодовування немовлят при змішаному вигодовуванні:

Адаптовані: 1) Солодкі: ”Малютка”, ”Малыш”, ”Детолакт”, ”Виталакт”, “Симілак”, “Енфаміл” (США), “Пилти”, “Бона”, ”Тутели” (Фінляндія), “Нан”, “СМА”, “Нутрілон” та ін. 2) Кислі – ацидофільна “Малютка”, ацидофільний “Малиш”, ”Белбобек”, ацидофільний “Віталакт” та ін.

Неадаптовані (прості):

1) Солодкі: суміш №2 (Б), суміш №3 (В), “Крепыш”, ”Здоров’я” та ін.

2) Кислі: А-кефір, Б-кефір, В-кефір, ”Биолакт”, ”Мацони”, ”Нарине”, “Балдырган” та ін.

Слід пам´ятати, що неадаптовані суміші не можуть задовільнити оптимальний фізичний та інтелектуальний розвиток дитини, вимагають постійної корекції в білках, жирах, вуглеводах, вітамінах і мінеральних речовинах. Це вимушений вид догодовування (батьки не мають змоги купити адаптовані суміші, а держава не допомагає їм у цьому).

Біологічно активні добавки (БАД):

БАД-1Л (з лізоцимом), БАД-1Б (з біфідум-бактерином), БАД-2 (лізоцим і біфідум-бактерин). Використання їх при вживанні неадаптованих сумішей обов´язкове.

Догодовування слід давати тільки після годування грудьми (повністю висмоктаного молока). При невеликому за об”ємом догодовуванні найкраще його давати за допомогою ложечки,  в іншому випадку дитина відмовиться від грудей, так як смоктання материнського молока потребує значних енергетичних зусиль, а їжа з пляшечки, як правило, поступає легко, без затрат енергії дитячого організму.Це приводить до швидкого згасання лактації. .

У випадку догодовування дитини з пляшечки)  соска повинна бути пружньою і мати декілька (3-5)дрібних отворів, щоб смоктання було активним. Ще один вид догодовування – за допомогою горняти.

При такому вигодовуванні дитя легко перегодувати або недогодувати, тому розрахунки енергетичної цінності їжі, кількості білків, жирів, вуглеводів, їх співвідношення необхідно проводити 1 раз в 1-2 тижні. У випадку вживання адаптованих сумішей, розрахунки – як при природньому вигодовуванні. Та, на превеликий жаль, діти часто отримують неадаптовані суміші, в кількісті 50 % і більше добового об’єму їжі, тому в таких випадках всі розрахунки ведуться як при штучному вигодовуванні, наприклад, потреба в білках становить не 2-2,5 г/кг на добу, а 3,5-4 г/кг .

           Те саме стосується і фруктових соків, пюре, пригодовування. Якщо ж об’єм догодовування становить 1/2 – 1/3 добового раціону, то термін їх введення співпадає з штучним вигодовуванням; при меншому об’ємі догодовування – з природнім.

Змішане вигодовування немовлят, наближене до природнього1-6 міс: 115 ккал/кг/добу; 7-12 міс: 110 ккал/кг/добу

Змішане вигодовування немовлят, наближене до штучного 1-6 міс: 125 ккал/кг/добу; 7-12 міс: 120 ккал/кг/добу.

Підсумовуючи вище сказане, можна виділити

Основні правила змішаного вигодовування:

             – Необхідно враховувати кількість висмоктаного грудного молока, а нестачу – замінити молочними сумішами.

– Навіть при невеликій кількості материнського молока, його слід зберегти.

– Догодовування дають після годування грудьми, на відміну від пригодовування та введення харчових добавок з метою корекції харчування.

– Якщо догодовування за об’ємом невелике, його слід давати чайною ложкою , так як годування через соску сприяє відмові дитини від грудей, і швидкому згасанню лактації. При догодовуванні з пляшечки соска повинна бути достатньо пружною з дрібними (3-5) отворами. Інший вид догодовування – за допомогою горняти.

– Необхідно залишити не менше 2 – 3-х грудних годувань, щоб не згасла швидко лактація.

– Залежно від кількості молока у матері догодовування дають після деяких, або всіх, або як окремі годування; останні у випадку повної адаптації дитини до нової їжі.

– Ретельне і точне виконання технології приготування суміші. Суміші дають стерильними, підігрітими до 35-38 С.

– Недопустиме як перегодовування, так і недогодовування дитини.

– Проведення контрольного зважування дитини кожні 1-2 тиж.(чим більший відсоток суміші в загальному об’ємі їжі, тим частіший контроль).

Режим годування дитини на змішаному вигодовуванні

– до 2 міс – 6 разів на добу, кожні 3,5 години з 6,5-годинною нічною перервою; – старше 2 міс – 5 разів на добу, кожні 4 години з 8-годинною нічною перервою.

Без сумніву, всі переваги грудного молока стимулюють збереження грудного вигодовування. При відсутності материнського молока, бажано використовувати донорське, яке має особливо важливе значення в перші місяці життя дитини, при гіпотрофії (розлади харчування з відставанням маси і зросту), під час захворювань (особливо травного каналу), в період виздоровлення. Звісно, що забезпечити дитя донорським молоком для систематичного і тривалого вигодовування не завжди вдається, і цінність його, порівняно з грудним – материнським, помітно менша. Варто звернути увагу на те, що донорське молоко зазнає термічної обробки, а відповідно, зменшується кількість вітамінів, біологічно активних речовин, змінюється характер білка; жінки, які здають молоко на донорські пункти не так ретельно слідкують за характером свого харчування, режимом, а тому якісна характеристика цього молока значно гірша. Наприклад, кількість білка в донорському молоці всього 0,8-0,9 %. Основним завданням медичних працівників, а також і кожної освіченої людини повинно бути пропагування природнього вигодовування, одним із варіантів якого є вигодовування донорським молоком. Ось чому необхідна широка агітація та активне заохочування жінок-годувальниць до здачі залишків молока на донорські пункти, де проводиться його дослідження, провірка і підготовка до видачі потребуючим дітям.

Правила проведення штучного і змішаного вигодовуання:

Періодично проводити розрахунок необхідної кількості їжї, виходячи із середніх потреб у білках, жирах, вуглеводах і калоріях на масу тіла.  При цьому добова кількість їжі по об`єму не повинна перевищувати один літр.

Слідкувати щоб співвідношення між білками, жирами і вуглеводами складало 1:1.5:4, а кількість калорій на 5% більше ніж при природньому вигодовуванні.

Дитина повинна отримувати тільки одну суміш

Не можна часто міняти суміші, заміна суміші допустима при поганому набиранні маси протягом двох тижнів.

Всі прикорми вводити на 2-3 тижні раніше.

Суміші завжди давати стерильними і підігрітими до 35-40` С

Плящечку тримати так, щоб соска була заповнена молоком.

Отвір у сосці повинен бути невеликих розмірів.

Правила введення прикормів і корекції

Починати вводити тільки здоровим дітям

Суворо дотримуватись методів тренування або щадіння:

Об`єм нових страв нарощують поступово і кожен день і доводять до необхідного об`єму на протязі 10-14 днів.

Наступний прикорм (або корективні додатки) вводять коли дитина звикла до попереднього.

Прикорм дають перед молочною їжею в одне і те ж годування до повної адаптації і витіснення молока в цілому годуванні.

Перше і останнє годування залишають без прикормів і корективних додатків.

Додатки при штучному вигодовуванні.

Рекомендовано дадовати фтор, якщо водопровідна вода не фторується.

Якщо суміш готується у домашніх умовах слід додавати 35мг. аскорбінової кислоти на протязі двох тижнів з моменту народження. Рекомендується вживати синтезовану аскорбінову кислоту, тому що у дітей грудного віку виникають алергічні реакції на соки цитрусових. Дитині 4 – 6 місяців дають каші, збагачені залізом, щоб задовільнити її потреби у залізі. При використанні дитячих сумішей, що приготовані на основі соєвого молока необхідно додавати вітамін В-12, якщо суміш ним не збагачена.

Змішане вигодовування – це такий вид вигодовування, коли дитина поряд із жіночим молоком отримує докорм – молочні суміші (якщо дитині по віку ще не можна давати прикорм).

Якщо жіноче молоко складає 2/3-3/4 добового раціона то ефективність змішаного наближаєтья до природнього вигодовування, якщо менше 1/3, то ефективність наближаєтья до штучного вигодовування.

Література:

1.      Громадське здоров’я і громадське медсестринство/ За ред. Є.Я. Склярова, В.І.Пирогової. – Київ: Здоров’я, 2000. – 255 с.

2.      Медсестринство в сімейній медицині / за ред. Є.Х. Заремби. – Київ: Здоров’я, 2001. – 309 с.

3.       Воронцов И.М., Мазурин А.В. Справочник по детской диететике.- Л.:Медицина, 1980.-416 с.

4.     Студеникин М.Я., Ладодо К.С. Питание детей раннего возраста.-Л.:Медицина, 1991.-176 с.

5.     Усов И.Н. Здоровый ребенок.-Минск: Беларусь, 1984.- 207 с.

6.     Чеботарева В.Д., Мельник А.И. Основные принципы организации питания здорового ребенка раннего возраста.-К., 1986.- 37 с