Лікарські рослини та лікарська рослинна сировини, які містять індольні та пуринові алкалоїди

Лікарські рослини та лікарська рослинна сировини, які містять індольні та пуринові алкалоїди.

 

 

ІНДОЛЬНІ АЛКАЛОЇДИ (ГРУПА ТРИПТОФАНУ)

Індольні алкалоїди містять у молекулі ядро індолу або його похідних — дигідроіндолу, гідіооксиіндолу, псевдоіндолу та N-ациліндолу. Вони широко розповсюджені в рослинному cвіті і і налічують понад 1400 представників з 40 родин. Найбільш ба­гаті на них рослини з родин Аросупасеае (близько 600 речовин), Rubiaceаe, Loganiaceae.

Богенетично індольні алкалоїди походять від триптофану, який на першій стадії біосинтезу декарбоксилюється з утворенням трип-таміну. Далі можливі різні типи реакцій конденсації триптаміну (або його N-метильного похідного) з різноманітними метаболітами. Цей процес, як правило, супроводжується циклізацією з утворенням шести- або п’ятичленного N-гетероциклу, а часто й інших цикліч­них структур. Так, при конденсації триптаміну з активованим аце­татом утворюються індольні алкалоїди типу гарману.

Триптофан дає початок індольним алкалоїдам іноді без попе­реднього декарбоксилювання. Наприклад, біосинтез ергоалка-лоїдів (алкалоїдів споринні) починається з конденсації трипто­фану з «активованим ізопреном» — ізопентенілдифосфатом. Далі з цих двох компонентів внаслідок ряду складних реакцій утворю­ються поліциклічні сполуки з двома N-гетероциклами — лізергінова та ізолізергінова кислоти (стереоізомери), які Дають поча­ток усім ергоалкалоїдам.

Під впливом ферменту стриктозидин-синтетази триптофан кон-денсується з секоіридоїдом секологаніном, внаслідок чого ут­ворюється стриктозидин, що є загальним прекурсором численних іридоїдних індольних алкадоїдів різноманітної структури.

Розрізняють два основні класи індольних алкалоїдів. До першого, порівняно малочисельного, відносять алкалоїди, що мають одиничні індольні угрупування. Вони об’єднані в групу, що отримала назву «тил гарману» (b-карболіну). Але чим складнішу струк­тура таких речовин, тим рідше вони зустрічаються у природі. На­приклад, гарман виділений з рослин 19 родин, коєнегін знайдено тільки у родині Rutaceae, нітрарин — тільки у роді Nitraria, Zygophyllaceae.

Другий клас налічує понад 1200 алкалоїдів і хактеризуєть-ся наявністю двох  структурних одиниць: індольної і монотерпе-нової, що утворюється, як сказано вище, із секологаніну. В алка­лоїдах цього класу можна виділити основні структурні типи: йохімбану (йохімбін, аймаліцин, серпентин, коринантеїн), резер­піну (резерпін, дезерпідин, ресцинамін),аспідосперматану

(віндолін, дихотин), стрихнану (стрихнін, 6руцин, α– і β-колубрин, вомі-
цин). Алкалоїди з перегрупованою секологаніновою частиною розділяють
на типи: ебурнану (алкалоїди Vinca minor )та ібогаїну (катарантин, аймалін,
еліпцитин). Окрему групу складають бімолекулярні алкалоїди, що мають
два індольних або два дигідроіндольних ядра (С-дигідротоксиферин), або
змішані — із двома різними ядрами (індольним та дигідроіндольним, або
псевдоіндодьним і дигідроіндольним — вінкатицин, катарин, вінбластин,
вінкристин тощо).                                                   ,

 Деякі індольні алкалоїди широко застосовуются у медицині як транквілізатори (резерпін), стимулятори ЦНС (стрихнін), маткові (бревіколін), антиаритмічні (аймалін) та гіпотензивні (вінкамін) засоби, або препарати, що знижують внутрішньоочний тиск (фізостигмін). Багато алкалоїдів цієї групи отруйні (бруцин, С-токсиферин тощо).

·        Тип гарману (β-карболіну), Нор-гарман, або β-карболін — основа
алкалоїдів цього типу.          

 

Гарман, гармін, гармол — індольні алкалоїди з роду Passiflora, Passifloraceae. Гарман дуже розповсюджена сполука, але накопичується в рослинах у невеликій кількості. Гармін, крім пасифлори, накопичується у виді Реganum garmala, Zygophyllaceae та в родині Eleagnaceae. Має галюциногенні властивості. Продукт дегідратації гарміну— гармалін є сильним інгібітором моноамінооксидази (МАО).

·        Тип йохімбану (Corynanthe). Складні за будовою алкалоїди, які розповсюджені в родинах Арocynaceae, Loganiaceae, Rubiaceae, Еuphorbiaceae. В основі  мають скелет  йохімбану з різними радикалами у С-16, а також при 10, 11,17 і 18 атомах вуг­лецю. Три асиметричні атоми дають можливість існування оптич­них ізомерів.

Йохімбін – головний алкалоїд кори Pausinystalia  yohimbe, син. Corynanthe  yohimbe,  Rubiaceae  може існувати у формі 32 оптичних ізомерів.  

Йохімбін є симпатолітиком, знижує тиск крові. Застосовуєть­ся у вигляді йохімбіну гідрохлориду (препарат йохімбін) як тоні­зуючий засіб при імпотенції і клімактерії.

         

                     Йохімбін                                                     Аймаліцин

Серпентин

Аймаліцин — похідне йохімбіну, щб накопичується в рослинах родини Аросупасеае. Дуже слабка основа. Має симпатолітичну ак­тивність, блокує α-рецептори, посилює мозковий кровообіг. Вхо­дить до складу гіпотензивних препаратів.

Серпентин —дуже сильна четвертинна основа. Синтезується в кількох видах з родів Rauwolfia i Vіпса. Подібно до аймаліцину біо­генетично пов’язаний з алкалоїдами типу йохімбіну.

·        Тип резерпіну. Резерпін — найважливіша фармакологічно активна речовина коренів раувольфії (Radices Rauwolfiae). На відміну від попередньої групи мають кільце, сполучене з триметоксибензойною кислотою. Є слабкою основою. Внаслідок гідролізу утворює резерпінову кислоту, 3,4,5-триметоксибензойну кислоту і ме­танол.   

Резерпін є симпатолітиком із психоседативною та антипсихотичною  активністю. Заспокійлива дія зумовлена впливом на кору го­ловного мозку, гіпоталамічну область і ретикулярну формацію спин­ного мозку. Знижуючи тонус симпатичної нервової системи, резерпін, навпаки, підвищує тонус парасимпатичної системи. Це призводить до уповільнення серцевих скорочень, посилення перисталь­тики кишок, посилення секреції хлористоводневої кислоти у шлунку  тощо. Резерпін викликає гіпотермію і знижує обмін речовин.

Седативна та гіпотензивна дія резерпіну пов’язана із зменшен­ням кількості серотоніну і катехоламінів у ЦНС, що послаблює ад­ренергічний вплив на периферійні органи, у тому числі адренорецепторів кровоносних судин. У дозі 0,25 мг резерпін викликає значне і тривале зниження тиску крові. Передозування веде до пси­хопатичного стану, репресії тощо. Резерпін має сильну ульцерогенну дію, тому його використовують в експериментальній фарма­кології для створення моделі язви шлунка у тварин.

 

Ресциинамін

Резерпін є складовою частиною комплексних препаратів зас­покійливої дії (анксіолітиків).

Ресцинамін замість триметоксибензоїльного радикала в кільці Е містить триметоксицінамоїльний радикал.

Тип аспідосперміну. Алкалоїди, що відносять до цього типу, належать до похідних дигідроіндолу і розповсюджені в родині Аросупасеае, в родах Aspidosperma, Vinca, Catharanthus тощо.

Віндолін є головним алкалоїдом листя виду Catharanthus roseus. Має димерну структуру, лежить в основі вінбластину і вінкристину.

 

 

                       Вінкамін

·        Тип ебурнану. Вінкамін — алкалоїд барвінку малого Vinca minor, Arocynaceae, подібно до резерпіну_г знижує артеріальний тиск, виявляє слабкий седативний ефект, справляє також кровоспин­ну і протизапальну дію.

·        Тип ібогаїну. Алкалоїди мають ізохінолінову структуру що скон’югована з індодьним фрагментом.

Катарантин –  один із важливіших алкалоїдів листя Catharanthus roseus (Аросупасеае) та інших видів цього роду.

        

                      Катарантин                                                      Аймалін

 

Аймалін — алкалоїд коренів раувольфії, що біогенетично по­в’язаний із серпентином. Не має нейролептичних властивостей, по-мірно підвищує артеріальний тиск, посилює коронарний кровообіг. Застосовується як антиаритмічний засіб.

·        Алкалоїди Strychni. Виділені в окрему групу алкалоїди чилібухи. Мають складну конденсовану багатоядерні структуру, що складається із семи кілець і містить терпеноїдний фрагмент. Кільце А — ароматичне, з двох, атомів азоту тільки один — третинний (N–19), який має основний характер і здатність утворювати солі. Дру­гий атом азоту міститься в лактамному кільці, яке може розмика­тися під дією спиртового лугy з утворенням карбоксилу й аміногрупи.

Стрихнін – головний алкалоїд насіння чіилібухи Semina Strychni, Strychnos пux–vomiса L. (Loganiaceae). Ізольований у 1819 р. Пелетьє і Кавенту, але структура була розшифрована лише у 60-ті роки.

Стрихнін належить до сильних рослинних отрут. У терапевтичних дозах  збуджус ЦНС, підвищує, у першу чергу, рефлекторну збудливість спинного мозку.

 

R₁=R₂=H – Стрихнін

R₁=R₂=OCH₃ -Бруцин

Під впливом стрихніну підвищується виділення адреналіну над нирковими залозами. Тривале застосування препаратів стрихніну по­довжує позитивні рефлекси (тривають близько двох місяців після припинення вживання препарату):

Бруцин — диметоксипохідне стрихніну, що у 50 разів поступається йому у фізіологічній активності. Практичного значення не має. Застосовується в аналітичній хімії як реактив на нітрат-йон.

Димерні індольні алкалоїди. Алкалоїди побудовані з двох простих індольннх або днгідроіндольних алкалоїдів. Звичайно ма­ють дуже складну хімічну будову. Можуть бути симетричними і складатися з однакових фрагментів або несиметричними. Деякі димерні індольні алкалоїди застосовуються в медицині, наприклад вінбластин, вінкристин, токсиферин С тощо.

Вінбластин —один з найважливіших алкалоїдів катарантуса рожевого, є несиметричним димером, що утворюється з віндоліну і велбанаміну; виділений у 1958 р. Виявляє цитостатичну дію, блокує мітоз клітин у метафазі.

R=CH₃  – Вінбластин, R=CHO –Вінкристин

 

Вінкристин містить формільну групу при азоті віндалінового ядра, діє подібно до вінбластину, застосовується при лейкемії у дітей. Накопичується в листках катарантуса в надзвичайно малій кількості. Розроблено методику переводу вінбластину у вінкрис­тин, а також повний синтез цих сполук.

Основну масу токсичних алкалоїдів кураре складають димер­ні ізохінолінові сполуки. Калебасове кураре, що виготовляється з чилібухи отруйної Strychnos toxifera, Loganiaceae, містить ди­мерні індольні алкалоїди, у складі яких два четвертинні атоми азо­ту, наприклад токсиферин С з дуже сильною курареподібною дією.

·                Алкалоїди споринні (ерголінові алкалоїди). Спориння — отруй­ний гриб, що паразитує на зернівках злакових. Захворювання на клавіцеп-токсикоз, або ерготизм, який обумовлений здатністю алкалоїдів маткових ріжок викликати скорочення гладенької мускулатури і судин, тепер у людей буває рідко. Ерготизм у Західній та Центральній Європі був настільки по­ширений, що у 1095 р. Папа Римський заснував орден Св. Антонія, завдан­ням якого було лікувати людей, хворих на ерготизм. Звідси й виникла давня назва хвороби — «вогонь св. Антонія», або «антонів вогонь».

   

                            Ерголін                               D-лізергінова кислота        D-ізолізергінова кислота

 

          

Ергометрин

Ядро пептидних алкалоїдів споринні

 

В основі хімічної будови алкалоїдів споринні лежить скелет ерголіну, з якого походять D-лізергінова або D-ізрлізергінова кислота.

Фармакологічну активність мають, тільки лівообертаючі похідні D-лізергінової кислоти. Назви ліво- та правообертаючих алкалоїдів відрізня­ються суфіксом—«-нін»

Серед ергоалкалоїдів виділяють: прості аміди лізергінової кислоти та пептидні алкалоїди. До першої групи належить ергометрин, який є амінопропанолом лізергінової кислоти. Пептидні алка­лоїди (ергопептидини) мають ядро D-лізергінової кислоти, що поєднане з кількома амінокислотами, що з’єднані пептидними зв’язками в циклічні структури. Однією з амінокислот завжди є пролін.

Ерготамін має пептидний фрагмент, що складається з α-гідроксиаланіну, фенілаланіну і проліну. До групи ерготаміну належить ергозин, у якого пептидна частина складається з α-гідроксиаланіну, лейцину і проліну.

Група ерготоксину об’єднує ергокристин, ергокриптин і eр–гокорнін. Пептидна частина ергокристину складається з α-гідрок-сиваліну, фенілаланіну і проліну; ергокриптин – з α-гідроксиваліну, лейцину і проліну, а ергокорнін — з α-гідроксиваліну, валіну і проліну.

Крім похідних лізергінової кислоти, спориння містить так звані клавінові алкалоїди, які утворюються на основі скелета ерголену.

    

     R=H, OH, або – OC(O)CH₃                                        Ханоклавін

                        Ерголен                               

Найважливіші сполуки з цієї групи — агроклавін, елімоклавін, лізергін, сетоклавін, пеніклавін. Ханоклавін має відкрите кільце D і є одним з попередників усіх ергоалкалоїдів. Наведені сполуки не мають самостійного фармакологічного значення.

Алкалоїди маткових ріжок чинять складну дію на організм. Роз­різняють такі головні види фармакологічної активності: маткова; периферійна α-адренолітична; дія на ЦНС.

Характерний є підвищення тонусу тa специфічна ритмічна діяльність матки під впливом терапевтичних доз алкалоїдів. Особ­ливо чутлива мускулатура матки під час вагітності та після пологів. Найсильніший вплив на міометрій має ергометрин, але він не діє адренолітично. Застосовується як утеротонічний засіб, що поси­лює скорочення матки.

Ергокристин і ергокриптин гальмують виділення гормону пролактину, завдяки чому впливають на ріст новоутворень. Вчені досліджують різні напівсинтетичні продукти як самостійні лікувальні засоби, так і в комбінаціях з іншими субстанціями. Напівсинте­тичне похідне 2-бром-α-ергокриптин стимулює дофамінові рецеп­тори і застосовується при хворобі Паркінсона (препарат парлодел). Діетиловий ефір лізергінової кислоти (LSD) — дуже сильна наркотична субстанція із психотропною дією.

·        Інші індольні алкалоїди. Фізостигмін — основний алкалоїд калабарських бобів Physostigma, Fabaceae – ліани, що росте в тропічних лісах Західної Африки. Алкалоїди такої будови не знайдені у рослинах інших родів. Це ефір кармамінової кислоти. Біо­генетично фізостигмін походить з 5-ОН-триптофану. Алкалоїд дуже чутливий до світла й швидко руйнується. За фармакологічними вла­стивостями близький до галантаміну з цибулин проліски Воронова; має антихолінестеразну дію. Фізостигмін посилює секрецію слин­них, потових залоз, бронхів, шлункову і кишкову секрецію, звужує зрачок і знижу є внутрішньоочний тиск.

 

Фізостигмін

Бетаніни, або беталаїни, також належать до похідних дигідроіндолу. Це забарвлені сполуки, що містять азот. Вперше виділені з роду Centrosperma, род.  Caryophyllaceae. Характерні для буряка червоного Beta vulgaris sрр. esculenta, род. Chenopodiaceae.

Відомо, що у 10 % людей при вживанні в їжу буряку ці природні
барвники не перетворюються на безбарвні сполуки, а виводяться з
сечею у незміненому вигляді. Ця генетична схильність може бути ви­користана у діагностичній медицині.

 

 

Пуринові алкалоїди

 

 

Пуринові основи, або просто пурини— органічні гете­роциклічні природні речовини, похідні пурину. Відіграють значну біо­логічну роль, насамперед як структурні фрагменти нуклеотидів і нук­леїнових кислот усіх живих організмів. До найпоширеніших пуринових основ належать аденін і гуанін, які входять до складу нук­леїнових кислот і багатьох коферментів. 

                                                            лактамна форма                                        лактимна  форма

           Пурин                                                                            Ксантин

Ксантин (2,6-діоксипурин) є важливою ланкою в процесі обміну пуринових сполук, утворюється  при дезамінуванні гуаніну і окис­люванні гіпоксантину. В організмі тварин окислюється до сечової кислоти. Він знайдений у сечі, сечових каменях, крові у деяких рослинах (листки чаю) і мікроорганізмах. У водних розчинах існує дві таутомерні форми ксантину: оксо- (лактамна) і енольна (лактимна). Рівновага залежить від рН: лактамна форма переважає у нейтраль­них та слабкокислих середовищах рослинних тканин. Ксантин діє як сильний діуретик.

У медицині використовують N-метильовані похідні ксантину — кофеїн, теофілін, теобромін. За класифікацією Хігнауера, їх відно­сять до псевдоалкалоїдів, оскільки вони нe походять від амі­нокислот і не мають характерних фізико-хімічних властивостей ал­калоїдів.

Біогенетично пуринові алкалоїди утворюються шляхом, влас­тивим усім пуринам, які являють собою конденсовану систему з двох гетероциклів — піримідину та імідазолу. Біосинтез починається з α-D-рибозо-5-фосфату. Сполуками, що залучаються до процесу, є гліцин (глікокол), аспарагінова кислота, глутамінова кислота або глютамін, дві формільні групи С₁ (з активованої мурашиної кислоти). Біосинтетичний процес є високоенергетичним при залученні АТФ. Кінцевою субстанцією, що формується, є інозин-5-монофосфат, з якого постає ксантин, аденозинмонофосфат (АМФ) або гуанозинмонофосфат (ГМФ).   

Пуринові алкалоїди відносяться до психостимулюючих лікарських засобів (аналептичні засоби).

Кофеїн – 1,3,7-триметилксантин головний алкалоїд насіння кави Coffеа spp., Rubіасеae. Поширений в родинах Theaceae (Camellia, Тhеа), Sapindaceae (Pautinia), Aquifoliaceae (Іlex), Sterculiaceae  (роди Theobroma, Cola), а в малих кількостях — в інших рослинах, наприклад журавельнику цикутовому (Erodiиm cicularium, Geraniaceae).

 

Кавове дерево аравійське –Coffea Arabica L.: 1-квітуча гілка, 2- насіння.

 

Кофеїн впливає на кору головного мозку, зменшує стомленість, покра­щує зір, слух, розумову діяльність, здатність сприймати зовнішні подраз­ники навколишнє середовище. Він стимулює послаблену діяльність серця посилює систолу при серцевій недостатності, розширює судини мозку, серця, скелетної мускулатури, нирок, шкіри. Навпаки, судини черевної порожнини  звужуються під дією кофеїну. Кофеїн є антагоністом алкоголю і наркотичних речовин. Встановлено, що добова доза
кофеїну може становити 1,5г.

 

                   Кофеїн         СН₃    СН₃

                                                                                         Теобромін    СН₃       Н

                                                         Теофілін        Н       СН₃   

Насіння коли Semіna Colae, Nuxes Cоlаe (кола бискуча — Cola nitida, кола загострена — Cola acuminata, род. стеркулієві –Sterculiaceae)  містить кофеїн (2,5-3 %) і теобромін у вільному стані й у вигляді танатів. У свіжому насінні кофеїн міститься у виг­ляді глікозиду коланіну (колакатехін), який гідролізується на глю­козу, кофеїн і кола-дубильні речовини. Під час сушіння цей комплекс руйнується, утворюються вільні алкалоїди і насіння забарвлюється в червоний колір.

Кола загострена – Cola acuminata Schott et Endl.:  1-квітнуча гілка; 2- плід.

 

Порошок коли в інших країнах додають у деякі сорти шоко­ладу для посилення його тонізуючої дії, використовують для приготування напоїв кока-кола, пепсі-кола. Міжнародний комітет з харчових стандартів вимагає, щоб у напоях цього типу вміст ко­феїну був у межах 50-200 мг/л. Напої, які містять меншу кількість кофеїну, вважаються декофеїнізованими. Таблетки кола і шоколад­кола вживають льотчики, альпіністи, спортсмени.

Паста гуарана — Pasta Guarana (гуарана, паулінія, бразильсь­кий шоколад — Paulinia сирапа, род. сапіндові  Sapindaceae) містить кофеїн (4-6 %), смоли, дубильні речовини. Її вживають при мігрені і як тонізуючий засіб. Із кори готують стимулюючі напої, які знімають втому й відчуття голоду. Застосовують кору як засіб від малярії й жовтухи. Види паулінії ростуть у тропічних лісах Ла­тинської і Америки, в Західній Африці.

Четверте місце серед рослин світу, які містять кофеїн і з яких виготовляють напої (після чаю, кави та какао), є листя мате — Folia Mate, парагвайський чай, падуб парагвайський — Ilex para–guayensis, syni. Ilex mate, род. падубові – Aquifoliaceae.

Листки падубу широко застосовували індіанці Північної Аме­рики, а також мешканці Південного Китаю для приготування лікарського напою. Добре висушену сировину розтирають в порошок, який називається йерба (уеrba mate) і заварюють як чай. У листках цієї рослини знайдено до 2 % кофеїну, 10-16% хлороге­нової кислоти, велику кількість ефірної олії, багато вітамінів.

Напій справляє тонізуючу, діуретичну дію, а у великих дозах —послаблює.

Теобромін є головним алкалоїдом насіння какао Тheobromа cacao, Stercutiaceae. Часто супроводить кофеїн, наприклад у лис­тках чаю, горішках кола. Дія теоброміну спазмолітична й діуретична. Теофілін  – 1,3-диметилксантин, часто зустрічається разом з теоброміном. Діє як психоаналептик, але слабший за кофеїн.

Плоди какао

Теобромін і теофілін – стимулятори серцевої діяльності. Вони розширюють судини серця та нирок, розслаблюють мускулатуру бронхів, посилюють сечовиділення. Алкалоїди застосовуються при недостатності кровозабезпечення міокарда, як сечогінні засоби, входять до складу гіпотензивних і антиаритмічних засобів.

ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ ТА СИРОВИНА, ЯКІ МІСТЯТЬ ІНДОЛЬНІ ТА ПСЕВДОАЛКАЛОЇДИ

Барвінок малий –Vinca minor L.

Родина Кутрові – Apocynaceae

Хімічний склад сировини.  Трава багата на індольні алкалоїди. Першим був ідентифікований мінори (вінкамін), далі ізовінкамін та інші похідні ебурнану. Пізніше встановлено, що ізовінкамін є сумішшю вінкаміну, вінкамініну, вінцину та вінциніну. Фізико-хімічні властивості цих алкалоїдів подібні до резерпіну. Крім того, вилучені вінкамінорин, його ізомер вінкамінореїн, первіцин, вінкамідин. Крім алкалоїдів, у траві барвінку знайдені урсолова кислота, флавоноїд робінін, лейкоантоціани.

Напрями використання. Галенові препарати барвінку малого виявляють гіпотензивну, в’яжучу, протимікробну, протизапальну та кровоспинну дію. Вони знижують артеріальний тиск, розширюють венозні судини серця і судини головного мозку, розслаблюють мускулатуру тонкого кишечника, стимулюють скорочення матки. З трави барвінку виготовляють препарати вінка пан (Vincapanum) і девінкан (Devincanum), які призначають при гіпертонії, спазмах  судин головного мозку, неврогенній тахікардії та при інших вегетативних неврозах. Девінкан призначають і при мігрені. Кумарини барвінку виявляють протипухлинну активність. У народній медицині траву барвінку використовують при гіпертонії, мігрені, зубному болю, скорбуті, кровотечі ясен, при неприємному запаху з рота, при хворобах горла, туберкульозі та емфіземі легень, дизентерії, діареї, білях, маткових і кишкових кровотечах, статевій слабкості, неплідності, при екземі та інших шкірних хворобах. Напар квіток вживається, щоб надати шкірі м’якості , еластичності й матовості. Широко використовується і в гомеопатії.

Переробка. Використовують траву барвінку. Заготовляють у травні – червні. Сушать під наметами, на горищах або в сушарках при температурі 40-50°С. Сухої сировини виходить 40%. Зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях. Строк придатності –   2 роки.

 

Катарантус рожевий, барвінок рожевий –

Catharanthus roseus G. Don, syn. Vinca rosea L.,

Родина кутрові – Apocynaceae.

 

Поширення. Рослина походить з Мадагаскару, поширена в тропіках обох півкуль. Культивується у Флориді, Африці, Австралії. В СНД культивується у вологих субтропіках Грузії (Аджарія), Краснодарському краї, Казахстані.

Хімічний склад сировини.   З трави катарантуса вилучено понад 80 алкалоїдів групи індолу, в тому числі 26 димерних основі, які мають індол-індолінову структуру. Головним мономерним алкалоїдом є аймаліцин (раубазин, 0,1%), крім того виділені серпентин, віндолін, лохнерін тощо. Високу фармакологічну активність виявляють чотири димерні індол-індолінові компоненти: алкалоїди вінбластин (вінколейкобластин, 0,005%), вінкристин (вінколейкокристин 0,001%), лейрозин (вінлейрозин), лейрозидин (вінкозидин), а також віндезин, лейкокристин, ровідин, лейрозивін. З мономерних основ найбільш цінними є катарантин та віндолін. Вінбластин ізольований у 1958р., пізніше, у 1963р. було досліджено вінкристин.

Максимальна кількість алкалоїдів відмічена у фазі масового плодоношення. При культивуванні на Кавказі в траві переважає віндолін та лейрозин. Алкалоїдний склад коренів значно відрізняється від складу надземної частини катарантуса.

Напрями використання. Алкалоїди барвінку рожевого виявляють протипухлинну, антибактеріальну й гіпотензивну активність. В онкологічній практиці застосовують два протипухлинні препарати: вінбластин і вінкристин. У зарубіжній народній медицині барвінок рожевий використовують при гіпертонії, діабеті, кровотечах, для лікування і очищення ран, а у вигляді полоскань – при цинзі і зубному болю. Свіжий сік рослини використовували при укусах ос.

Переробка. Сушать траву у період масового цвітіння і на початку достигання насіння на висоті 10-15 см від землі. Сушіння повітряно-тіньове або штучне при температурі 40-50° С. Суху траву обмолочують для видалення грубих стебел.

Пасифлора інкарнатна – Passiflora  incarnate L.,

Родина страстоцвіті – Passifloraceae.

 

Малюнок. Пасифлора інкарнатна – Passiflora  incarnate L.

Поширення. Батьківщина пасифлори – Північна Америка. Культивується в країнах СНД – на Чорноморському узбережжі Кавказу.

Хімічний склад сировини.  Трава пасифлори містить до 0,05% суми алкалоїдів, серед яких головним є гармін, гарман, гармол.

Крім алкалоїдів у траві присутні пектинові речовини, фенольні сполуки (флавоноїди, кумарини, хінони), аскорбінова кислота.

Напрями використання. Препарати пасифлори використовують як седативний засіб при неврастенії, безсонні, хронічному алкоголізмі, гіперкінезах, пост грипозних арахноїдитах, клімактеричних порушеннях та іншій патології ЦНС. При інфаркті міокарда, стенокардії й атеросклерозі судин мозку і серця препарати пасифлори протипоказані.

Переробка. Траву заготовляють протягом вегетаційного періоду: у фазі бутонізації, цвітіння, на початку плодоношення.

 

Спориння пурпурова (маткові ріжки)- Claviceps purpurea Tulasne,

Родина спориннєві – Clavicepitaceae,

Клас сумчасті гриби – Ascomycetes.

Поширення. Ріжки паразитують на 170 культурних і дикорослих злаках, але найчастіше на житі. Останнім часом поширення хвороби у посівах зменшилося, тому в спеціалізованих господарствах по вирощуванню лікарських рослин ріжки почали розводити штучно.

Хімічний склад сировини. Алкалоїди містяться тільки в склероціях гриба в кількості 0,01-0,02%. Але відомі раси, в яких накопичується понад 1% алкалоїдів. Спостерігається велика різноманітність співвідношень головних груп алкалоїдів. На це впливає як вид рослини-хазяїна, так і район культивування.

Класичні алкалоїди споринні – похідні лізергінової та ізолізергінової кислот (ерголінові алкалоїди).

Відомо більш як 20 алкалоїдів першої групи, 18 з них є діастереоізомерами дев’яти сполук. У сумі алкалоїдів ерготамінового штаму кількість ерготаміну становить близько 70% так само у ерготоксиновому штамі 70% усієї суми  алкалоїдів належить ерготоксину.

Крім алкалоїдів – похідних лізергінової кислоти, в споринні присутні алкалоїди групи клавіну. Як правило, вони містяться в значно меншій кількості й накопичуються в споринні, яка паразитує на дикорослих злаках.

Серед інших хімічних сполук слід відмітити прості аміни: гістамін, тирамін, ацетилхолін, амінокислоти, імідазольні алкалоїди, жирну олію (30-35%), ергостерол (близько 0,1%), фунгістерол. Є в споринні й молочний цукор, похідні ксантону (ергохризин, ергофлавін, секалонові кислоти А і В). Фіолетове забарвлення склероціїв є наслідком поєднання антоціанових пігментів, так званих ергохромів з жовтими пігментами.

Напрями використання. Терапевтичний ефект ріжків зумовлений наявністю в
них алкалоїдів, основними серед яких є ергометрин, ерготамін і ерготоксин. В терапевтичних до­зах вони строго вибірково діють на матку, посилюючи її скоро­чення. При великих дозах настає спазм м’язів. Найбільш вираженою вибірковою дією на матку і найменшою токсичністю від­значається ергометрин, але за тривалістю ефекту на скоротливу здатність матки він поступається перед        ерготоксином  і ерготаміном.   

Особливо чутливі до ріж­ків м’язи матки під час вагітності й після родів. В акушерсько-гінекологічній практиці ріжки і ви­готовлені з них препарати широко використовують при атонії матки і пов’язаних з нею матко­вих. кровотечах (кровоспинна дія пояснюється стисненням стінок судин при скороченні м’язів матки),   у  післяпологовий  період, щоб прискорити скорочення мат­ки, при менорагіях та при маткових кровотечах, не пов’язаних
з         порушенням                                  менструального циклу.    Застосування   ріжків    і    ви­готовлених    з них                                                           препаратів протипоказане      при   вагітності      й під    час    родів    (тонічне    скорочен­ня    м’язів    матки    може    спричинити     асфіксію     плода).      Небезпечно застосовувати          ріжки безпосе­редньо     після      народження      дити­ни,    якщо    дитяче    місце    ще    в    порожнині          матки          (спазм           м’язів може    перешкодити    відокремлен­ню      посліду).      При      надто      трива­лому    застосуванні,     а    інколи    при підвищеній    чутливості    До    препа­ратів   ріжків   можливі   явища   ерго­тизму,        пов’язані        зі        звуженням  судин       і   порушенням       живлення  тканин    (особливо   кінцівок),    а   також        психічні         розлади.         Явища ерготизму      можуть      виникнути      і при     вживанні     хліба, випеченого з      борошна,      змеленого      з      неочищеного   від   ріжків   зерна.    Всі   пре­парати   ріжків,   так   само   як   і   ріжки  в   нативній  формі,   надзвичайно отруйні,     їх     треба     застосовувати лише     з     дозволу     і     під      наглядом лікаря.      Випадкове     або     навмисне отруєння     великими     дозами     ріжків      супроводиться       нестерпними болями        у       шлунку        й  сильними судомами,    нерідко    настає    смерть. Як    маткові     засоби     використову­ють  настій  ріжків,   препарат   ерготал,    що    являє    собою    суму    алка­лоїдів      ріжків,       та      індивідуальні  алкалоїди –  ергометрин,       ергота­мін   і   їхні   похідні.   Тією   чи   іншою мірою      алкалоїди      ріжків       і       їхні похідні       стимулюють      центральні дофамінові   рецептори   і    в    зв’язку з     цим     можуть     пригнічувати     секрецію         пролактину. Рідкий та густий екстракти спорині ерготал (суміш фосфатів алкалоїдів ерготоксинового штаму), ергометрину малеат, ерготаміну мале ат, ерготаміну гідротартрат застосовуються у монотерапії та входять до складу  комбінованих препаратів.

Переробка.  Промислове виробництво алкалоїдів маткових ріжків можна вести трьома методами:

·                вирощуванням на рослинах та одержанням алкалоїдів із склероціїв;

·                біосинтезом у сапрофітній культурі споринні;

·                частковим або повним хімічним синтезом алкалоїдів.

Найбільш економічним є культивування споринні на житі. Для зараження рослин у полі використовують завись конідій гриба, одержаних у сапрофітній культурі або на  житі в теплицях. Зараження проводять за допомогою спеціальних пристроїв. Збирають склероції вручну або за допомогою машин.

 

Раувольфія зміїна –Rauwolfia serpentine Benth.,

Родина кутрові – Apocynaceae.

 

 

Поширення. Раувольфія зміїна росте в Індії, Пакистані, Індокитаї, Таїланді, Індонезії,  на Яві, Цейлоні; культивується в Індії. Великий ареал має раувольфія сіра: тропічні райони Південної Америки, Карибський район, Індія, Австралія. У тропічних районах Африки (Конго) росте раувольфія блювотна.

Хімічний склад сировини. У видах раувольфії знайдено близько 100 індольних алкалоїдів, сума яких становить 0,7-2,4%; у раувольфії зміїній – 0,8-1,3%, у раувольфії блювотній – понад 1,5%. Кора коренів містить алкалоїдів у десятеро більше, аніж деревина. Головними біологічно активними речовинами вважаються резерпін, ресцинамін, аймалін, серпентин.

Напрями використання. Раунатин, раувазан, резерпін та препарати, до складу яких він входить (адельфан, кристепін, бринердин та інші), призначають при гіпертонії, психоневрозах.

Ресцинамін і препарати (канесцин, реканесцин) діють гіпотензивно, подібно до резерпіну, але без побічних ефектів. Аймалін виявляє анти аритмічну активність.

За кордоном дозволяється отримання алкалоїдів з інших видів раувольфії: Rauvolfia micrantha, R. denciflora, R. peracensis  (Мексика, Гватемала). В африканських  країнах резерпін одержують з Rauwolfia caffa, R. mombasiana, R.oreogiton, R. obscura, R. cummincii, R. volkencii, R. rosea.

У гомеопатії використовується кореневище з корінням як гіпотензивний засіб.

Чилібуха, блювотний горіх – Strychnos nu–vomica L.,

Родина логанієві – Loganiaceae.

 

Поширення. Тропічні ліси Цейлону, Індії, Бірми, Австралії, культивується в тропічних районах Азії, Африці.

Хімічний склад сировини. Усі частини рослини містять алкалоїди, але більш за все – насіння (1-2%). Головними є стрихнін і бруцин. Вміст інших алкалоїдів сягає 30% від загальної суми. Запасними субстанціями є крохмаль та білки, накопичується  хлорогенова кислота, похідне іридоїду логаніну  – логанінова кислота.

Напрями використання. Настойку і сухий екстракт чилібухи отримують з імпортної сировини. Їх використовують для рефлекторного збудження ЦНС, як тонізуючі  засоби.

У гомеопатії використовується висушене і розтерте на порошок насіння. Засіб діє на хворих у стані перезбудження. Вважається регулятором ШКТ і застосовується при спастичному стані кишечника й ентериті з болючими тенезмами; призначають при алкоголізмі, імпотенції, головному болі з нудотою, невралгії трійчастого нерва, атрофії зорового нерва, глаукомі та ін.

Переробка.  Сировину збирають у фазі плодоношення. Рослина отруйна.

 

Чемериця лобелієва – Veratrum lobelianum Bernh.,

Родина мелантієві – Melantiaceae.

 

Поширення. Зустрічається в європейській частині СНД, Сибіру і на Кавказі у вологих місцях, на луках і лісових галявинах по всій лісовій і лісостеповій смузі. Чемериця біла росте с Україні тільки у західних областях і на схилах Карпат.

Хімічний склад сировини.  Усі частини рослини містять алкалоїди (корені -2,4%, кореневища – до 1,3, трава – до 0,55%), головними є алкалоїди цевератрової групи, а також йєрвін, псевдойєрвін, рубійєрвін, ізорубійєрвін; супутні дубильні сполуки, смоли, сахара та ін.

Напрями використання. Настойку та чемеричну воду використовують як зовнішній проти паразитарний засіб. У ветеринарії  застосовують відвар сировини при гіподерматозі великої рогатої худоби.

За кордоном з чемериці зеленої – Veratrum viride виділяють алкалоїди, які у вигляді ефірів застосовують як гіпотензивний засіб. Висока токсичність перешкоджає впровадженню препаратів чемериці у медичну практику.

У гомеопатії використовуються висушені кореневища з коренями чемериці білої при захворюваннях, які супроводжуються блюванням, проносом та колапсом, при важких дитячих диспепсіях; подібно до камфори – при послабленні серцевої діяльності. Висушені кореневища з корінням чемериці зеленої застосовуються при стенокардії, гіпертонічному кризі, сепсисі, початковій стадії гострого маститу.

Переробка. Збирають звичайно восени. Кореневища з коренями викпують, обтрушують від землі, промивають водою, великі кореневища розрізають уздовж і сушать у сушарках окремо від іншої сировини. Пил сухої сировини подразнює слизові оболонки дихальних шляхів, тому працювати слід у марлевій пов’язці. Рослина отруйна.

 

Глечики жовті – Nuphar luteum (L.) Smith.,

Родина лататтєві – Numphaeaceae.

 

Поширення. Глечики жовті ростуть заростями в неглибоких річках, що повільно течуть, ставках, озерах по всій Україні, окрім Криму.

Хімічний склад сировини.  Алкадоїди глечиків мають унікаль­ну будову й містять, крім азоту, гетероатоми сірки й кисню (фуранове кільце). Ці алкалоїди відомі під назвою нуфаридини, тіобіну-фаридини. Раніше їх відносили до групи хінолізидинових алкалоїдів, проте біогенетично вони мать ізопреноїдне походження.

У сумі алкалоїдів знайдені α- і β-нуфаридини (0,4-0,5%), нуф­леїн (основна частка), псевдотіобінуфаридин, дезоксинуфаридин тощо. Кореневища також містять дубильні речовини, сітостерин, стигмастерин, каротин, крохмаль (20%).

 

    

       Дезоксинуфаридин                              Нуклеїн (тіобінуфаридин)

Напрями використання.  Виготовлений з глечиків препарат лютенурин діє бактеріостатично на грам позитивні мікроорганізми, фунгістатично  – на патогенні гриби роду Candida, виявляє протитрихомонадну активність, має сперматоцидні властивості. Його призначають при отитах різного походження, при гострих і хронічних трихомонадних урогенітальних захворюваннях, при лікуванні трихоманозів, ускладнених грибковою і бактеріальною флорою, для лікування захворювань шкіри і слизових оболонок, спричиненихгрампозитивними мікроорганізмами і патогенними грибами типу Candida та як протизаплідний засіб.

 

Переробка. Під час цвітіння й восени кореневища попередньо підрізують ножем, а потім витягують з води вилами, граблями або руками. Відділяють листки, корені, гнилі частини, далі кореневища миють, ріжуть на шматки, розкладають тонким шаром, підв’ялюють на сонці й досушують під наметом або в сушарках при температурі 60° С.

 

Список рекомендованої літератури.

1.  Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник/За ред. академіка АН УССР А.М. Гродзінського. – К.: Голов. ред. укр. рад. енциклопедії ім.. М.П. Бажана, 1991.-544 с.

2. Фармакогнозія з основами біохімії рослин/ Ковальов В.М., Павлій О.І., Ісакова Т.І. – Х.: Вид-во НФаУ, МТК-книга,2004.-704с.

3. Практикум з фармакогнозії/За ред. професора В.М. Ковальова. – Х.: Вид-во НФаУ, МТК-книга,2004.-512с.

4. Муравьева Д.А. Фармакогнозія (с основами биохимии лекарственных растений). – М.: Медицина, 1978.-656 с.