Введення у клінічну косметологію. Мета та задачі клінічної косметології. Законодавча база, яка регламентує діяльність косметологічних структур. Об’єкти клінічної косметології. Косметичні засоби та процедури лікувально-профілактичної дії. Класифікація, номенклатура, косметичний та фармакологічний ефект, механізм дії, показання до застосування косметичних засобів та процедур лікувально-профілактичної дії.
Прагнення бути красивим та подобатися іншим було з давніх давен. Беручи початок в далекому минулому, виникнувши ще в доісторичні часи, косметика була тісно пов’язана з загальною гігієною тіла. Колискою сучасної косметики є Стародавній Схід. Ідеалом краси в Стародавньому Єгипті була Нефертіті, дружина фараона Ехнатона. Прешим письмовим документом, який містив дані по косметології та доглядом за обличчям та тілом є папірус Еберса. Перший довідник по косметиці був складений царицею Клеопатрою.
Першими людьми, котрі займалися косметикою були жреці. Вони володіли мистецтвом виготовлення різних косметичних препаратів, масел, пудр, натуральних барвників.
Про використання духмяних речовин стародавніми народами Середньої Азії та Закавказзя поетично описують Нізамі, Фірдуосі, Руставеллі. Косметика згадується і в Біблії. Стародавні Іудеї розумілися в різноманітних натираннях та ароматичних речовинах.
Косметика в сучасному значенні слова бере початок від древніх греків. Вони сформували один із принципів косметики: “немає сучасної краси без гармонії тіла і духу”. Перша книга про догляд за зовнішністю була написана гречанкою-лікарем і називалась “Косметика”.
У Стародавньому Римі лікар гладіатор Гален виділив два напрямки в косметиці. Перший – це догляд за тілом, другий – вміння приховувати вади зовнішності. Гален винайшов рецептуру крему, котрий називався кольдкрем.
В Середні віки косметика була заборонена церквою, як гріховне прагнення догляду за тілом. Дбати про жіночу вроду вважалось порочним заняттям. Красивих жінок звинувачували у чаклунстві.
Епоха Відродження з новою силою пробуджує в людях прагнення до краси та прекрасного. В косметиці відроджується багато стародавніх рецептів. Перша спеціальна література по косметиці з’явилась в Італіїї в 14 ст., авторами якої були Джованні Сцебелла, Кортезе, Марінелло, Баптіста.
А в другій половині 17 ст. французи почали диктувати моду. З’являються перуки, “мушки” різноманітної форми. Це час розквіту косметики та одночасно занепаду гігієни.
У 18 ст. з’являється велика кількість крамничок, де продавались по високих цінах різні косметичні засоби: пудри, лосьйони, парфуми.
Розвиток косметики як науки розпочався в 19 ст. Нині всі косметичні засоби проходять ретельну фармакологічну і клінічну обробку та перевірку. З’являється нова галузь медицини – косметологія.
Косметологія – це наука, яка вивчає методи діагностики, профілактики та лікування захворювань, ліквідацію косметичних недоліків шкіри, вроджених і набутих дефектів голови, лиця і тіла, а також здійснює перевірку на нешкідливість косметичних препаратів, які виготовляються і випускаються промисловістю Косметологія в перекладі із грецької означає мистецтво прикрашати і доглядати за обличчям і тілом для надання їм більшої привабливості. Тому в медичній косметології використовується не лише косметологічні, а й фізіотерапевтичні, хірургічні та інші методи.
Косметологію прийнято поділяти на медичну та декоративну.
КОСМЕТОЛОГІЯ
МЕДИЧНА ЛІКУВАЛЬНА ДЕКОРАТИВНА
консервативна хірургічна
(електрокоагуляція, електоепіляція, (ліпосакція, пластична хірургія)
процедури міостимуляції, АНА пілінги)
профілактична діагностична побутова театральна
Профілактична попереджує появі проблем, діагностична дає можливість вчасно проявити і розпізнати захворювання, а лікувальна дозволяє вилікувати захворювання за допомогою терапевтичних та хірургічних методів.
Сучасна лікувальна косметологія потребує хороших знань не тільки по питаннях гігієни, правильного, поетапного догляду за шкірою обличчя і тіла, але і потребує широкої орієнтації лікарів по питаннях дерматології, мікології, хірургії, фізіотерапії, фармакології, медичної естетики. Тому саме медична косметологія стає досить актуальною сьогодні, багато пацієнтів, які звертаються в косметичний кабінет потребують консультації саме лікаря – косметолога.
МОРФОЛОГІЯ ШКІРИ
Шкіра утворює зовнішній покрив людського тіла, має складну будову і виконує цілу низку важливих функцій. Її загальна площа — 1 ,5-2 м2, вага — в середньому 4 кг, що становить 4-9 % від загальної маси тіла. Товщина шкіри на різних ділянках різна і коливається в межах 0,5-4 мм.
На поверхні шкіри є борозенки, гребені і дотикові валики, які утворюють індивідуальний малюнок, свій, неповторний, зумовлений спадковими особливостями організму та шкіри. На долонній поверхні пальців кистей малюнок шкіри у кожної людини різний, цю особливість використовують у криміналістиці (дактилоскопія — вивчення відбитків пальців).
Колір шкіри обумовлюють чотири пігменти: синій (дезоксигемоглобін), червоний (оксигемоглобін), жовтий (каротин), коричневий (меланін).
Саме від кількості меланіну, обумовленої генетично, залежить колір шкіри основних людських рас. Під впливом ультрафіолетового проміння кількість меланіну збільшується і виникає засмага (індукована пігментація).
Крім цього, є ще так звані додатки шкіри: волосся, нігті, потові та сальні залози.
Гістологічно у шкірі розрізняють епідерміс, дерму (власне шкіру), підшкірну клітковину та додатки шкіри (рис. 1).
Епідерміс (epidermis). Це зовнішній епітеліальний покрив шкіри, який складається із таких шарів: базальний, або зародковий (stratum basale, seu germinativum), шипоподібний (stratum spinosum), зернистий (stratum granu-losum), блискучий (stratum lucidum). роговий (stratum corne.urn). Мальпігіс-вим називають усі шари епідермісу, крім рогового. Клітини епідермісу складаються із кератиноцитів (90 %), які оновлюються кожні 4 тижні.
Епідерміс постійно оновлюється, глибокі шари клітин епідермісу поступово наближаються до поверхні, в них відбуваються біохімічні та структурні зміни, вони стають плоскими, перетворюючись у рогові пластинки, які постійно злущуються. Просування клітин від базального до зернистого шару в процесі росту відбувається впродовж 30-40 днів, а проходження через роговий шар триває приблизно 14 днів. Увесь епідерміс змінюється в середньому впродовж 60 днів. У цій частині шкіри немає кровоносних судин.
Базальний шар — це один ряд циліндричних клітин, розміщених на базальній мембрані, тобто найглибше, і перпендикулярно до поверхні шкіри. Між клітинами є міжклітинні проміжки, в яких видно міжклітинні місточки — десмосоми, що з’єднують клітини між собою. Десмосоми складаються із семи шарів. У цитоплазмі базальних епітеліоцитів є гранули пігменту меланіну у вигляді меланосом, багато мітохондрій, ендоплазматичної сітки, внутрішньоклітинного сітчастого апарату Гольджі, рибосом, центріолей, лізосом. Базальні епітеліоцити мають зовнішню клітинну мембрану із нерівною складчастою поверхнею, ядра із зовнішньою та внутрішньою мембранами і 1 -2 ядерцями.
Шипоподібний шар складається із 4-8 рядів полігональних клітин із цитоплазматичними відростками (шипами), основу яких становлять тоно-фібрили. Цими відростками клітини з’єднуються між собою, а проміжки пронизані мережею каналів, якими циркулює міжклітинна рідина. У цьому шарі є клітини Лангерганса. У клітинах верхніх рядів цього шару містяться кератиносоми, в яких виявлені такі ферменти: кисла фосфатаза, нуклеозид-фосфатаза, арилсульфатаза та інші.
Зернистий шар розміщений над шипоподібним, має різну товщину і складається із 1-3 рядів (на долонях і підошвах до 10 рядів) ромбоподібних клітин із ядрами. В цитоплазмі цих клітин є кератогіалінові гранули. Наявність цих гранул свідчить про початок процесу зроговіння клітин епідермісу. Одночасно відбувається зменшення міжклітинних проміжків і потоншення зовнішніх клітинних мембран, ядра клітин зморщуються, менше виражені органоїди та тонофіламенти. В кератогіалінових гранулах є протеази (до 99 %), ліпіди, карбогідрази.
Блискучий шар виявляють переважно в епідермісі долонь і підошов. Він складається із 1-3 рядів без’ядерних, плоских, гомогенних клітин, які майже зливаються між собою і просякнуті білковою речовиною — елеїдином (попередником рогової речовини — кератину).
Роговий шар вкриває поверхню шкіри і складається із плоских без’ядерних зроговілих клітин, які пов’язані між собою редукованими десмосомами. Ці клітини містять переважно білкову речовину кератин, до складу якого входить сірка, цистин, аргінін, лізин, гістидин. Кератин стійкий до впливу різних хімічних речовин. Товщина цього шару неоднакова на різних ділянках шкіри. Він найтонший на долонях і підошвах. У чоловіків товщина цього шару більша, ніж у жінок, і з віком вона зменшується. Найтонший він у дітей. Ближче до поверхні шкіри зв’язки між роговими клітинами слабшають і вони відпадають, що становить основу фізіологічного лущення (десквамації).
Як уже зазначалось, в епідермісі є меланоцити, клітини Лангерганса.
Меланоципш становлять 10-20 % всіх клітин базального шару. Під електронним мікроскопом меланоцити мають відростки, не мають десмосом, тому вільно розміщені між епітеліоцитами. В цитоплазмі є багато мітохонд-рій, ендоплазматична сітка, рибосоми, полісоми, апарат Гольджі, цитоплазматичні філамепти. Гранули меланіну розміщуються переважно у відростках у вигляді меланосом. Залежно від стадії розвитку меланіну структура меланоцитів змінюється. Синтез меланіну: в рибосомах синтезується фермент тирозиназа і переміщується в зону апарату Гольджі, де з’являються конденсати аморфної речовини, що є початком утворення премеланосом. Згодом ця речовина ще більше ущільнюється і перетворюється в електроннощільні гранули — меланосоми.
Клітини Лангерганса (епідермальні макрофагоцити) мають дендритичну форму, а в цитоплазмі є ціла низка ферментів: аденозинтрифосфатаза, амінопептидаза, холінестераза, лужна і кисла фосфатаза. Клітини мають зубчасте ядро, а в цитоплазмі, крім мітохондрій, рибосом, вакуолей, є характерні гранули у вигляді паличок зі здуттям на кінці. Є дані, що вказують на мезенхімальне походження цих клітин. Вони мають на своїй поверхні рецептори для JgG і для СЗ компонента комплементу, HLA-DR-молекули, що визначають їх антигенні властивості. Все це вказує на те, що ці клітини беруть участь в імунологічних процесах.
Базальна мембрана (дермоепідермальне з’єднання) відділяє епідерміс від дерми у вигляді хвилястої лінії завдяки заглибленням епідермальних відростків у дерму, забезпечуючи міцність з’єднання епідермісу і дерми. Через цю мембрану відбувається живлення епідермісу внаслідок проникнення живильних речовин і продуктів обміну між капілярною сіткою сосочкового шару дерми і міжклітинною рідиною епідермісу. Базальна мембрана складається із кількох компонентів: клітинної’мембрани базальних епітеліоцитів, напівдесмосом, базальної”, світлої та фіброретикулярної пластинок, які побудовані із колагенових білків і неколагенових глікопротеїдів.
. Дерма (власне шкіра) складається із волокнистої субстанції, до складу якої входять колагенові, еластичні та ретикулярні волокна, а між ними є клітинні елементи та основна речовина. Основна речовина — це аморфна речовина, просякнута тканинною рідиною, В ній є мукололіса-харяди (переважно гяікозаміноглікани), білки, полісахариди, Найважливіші глікозаміни: гіалуронова та хондроїтинсірчана кислоти, кератосульфат, хондроїтин та інші. Протеїн-полісахаридні комплекси впливають на механічні властивості сполучної тканини, а також беруть участь у репаративних процесах. Товщини дерми в різних місцях становить від 0,5 до 5 мм.
Умовно дерму поділяють на сосочковий і сітчастий шари.
Сосочковий шар (stratum papillare) знаходиться безпосередньо під епідермісом і утворений сосочками дерми, які заглиблюються в епідерміс. Він складається із міжноволокнистої сполучної тканини, густої капілярної сітки та клітинних елементів.
Сітчастий шар (stratum reticulare) розміщується ижче сосочкового і межує із підшкірною клітковиною. Основу його складають переплетені в різних напрямках грубі еластичні та колагенові волокна, які проникають у підшкірну клітковину. Цим забезпечується міцність шкіри. У цьому шарі менше клітинних елементів, проте в ньому знаходяться волосяні фолікули, потові та сальні залози, пучки гладеньких м’язів, які охоплюють волосяні фолікули, залози і, скорочуючись, витискають секрет сальних залоз та піднімають волосся.
Підшкірна жирова клітковина складається із волокнистої сполучної тканини, скупчення жирових клітин, кровоносних судин, нервових стовбурів та волокон, цибулин волосся і клубочків потових залоз. Жирові клітини нафаршировані крапельками жиру, які відсувають ядра та невеличку смужку протоплазми до периферії. Підшкірна клітковина створює своєрідну амортизаційну прокладку шкіри.
Колагенові волокна в дермі розташовані у вигляді пучків. У сосочковому шарі дерми вони розміщуються перпендикулярно до поверхні епідермісу і їх тут небагато. У сітчастому шарі дерми вони товстіші і розміщуються паралельно до поверхні епідермісу. ЦІ волокна складаються із білка колагену і мають вигляд фібри із поперечною Іюсмугованістю.
Еластичні волокна складаються із білкових комплексів і хондроїтин-судьфату В, які представлені аморфною частиною І щільними фібрилами.
Ретикулярні волокна розміщуються переважно субепідермально навколо судин, сальних і потових залоз, фолікулів. Вони складаються із тонких колагенових фібрил, що знаходяться в аморфному матриксі.
Клітинні елементи. Фібробласти в цитоплазмі мають фібрили, а па їхній поверхні знаходяться рецепторні білки і гліколіпіди, які синтезують і виділяють глікозаміноглІкани, Ці клітини синтезують і виділяють колаген, з якого надалі формуються первинні фібрили колагенових волокон.
Гістіоцити (осілі макр о фагоцити) трапляються навколо судин та додатків шкіри. У цитоплазмі цих клітин є фосфоліпіди, ліпопротеїни, глікоген, іноді меланін, лізосоми і фаголізосоми, багато різних ферментів, РНК. Вони неправильної форми, із численними псевдоподіями, великим ядром.
Тканинні базофіли знаходяться навколо судин, волосяних мішечків, а також вільно, переважно у верхній половині дерми. У цитоплазмі цих клітин с специфічні гранули, що складаються із комплексів основного білка і гепарину, гістаміну, серотоніну, є також фосфоліпІди, ферменти. У дозрілих базофілів відбувається деграиуляція із виділенням біологічно активних речовин.
Плазматичні клітини трапляються рідко навколо судин, вони овальні і досить великі, містять багато РНК, мають дуже розвинуту гранулярну ендоплазматичну сітку, яка займає усю протоплазму.
Лімфоцити представлені Т-лІмфоцитами, які обумовлюють клітинний тип імунних реакцій, і В- лімфоцитами, які формують гуморальний імунітет.
Судини шкіри. Розрізняють поверхневу судинну сітку в межах сосочкового шару дерми і глибоку (глибоке сплетення). Ендотелій цих судин здатний до фагоцитозу і піноцитозу, обумовлюючи явище проникності. У ньому знаходиться багато ферментів. У шкірі переважають капіляри артеріального типу.
. Нерви шкіри. У підшкірній клітковині нерви утворюють глибоке сплетення, від якого, нервові волокна простягаються в сосочковий шар дерми, утворюючи поверхневе сплетення, що іннервує-судини та Шкірні рецептори — це кінцеві відділи чутливих (аферентних) волокон, які сприймають зовнішні подразнення і називаються екстерорецепторами. Розрізняють мехаиорецептори, хеморецептори, терморецептори і больові рецептори. За морфологічними ознаками рецептори шкіри поділяють на вільні (розгалужені) та Інкапсульовані. Вільні нервові закінчення у функціональному відношенні є найважливішими, їх багато у всіх шарах дерми. Інкапсульовані нервові закінчення складаються із внутрішньої колби і капсули.
Диски Меркеля складаються із дотикового меніска і епітеліоцита, в протоплазмі якого є осміофільні гранули.
Тільця Мейснера найбільше зосереджені в місцях вираженої тактильної чутливості у сосочковому шарі дерми, тісно прилягають до базальної поверхні епідермісу І з’єднуються з ним еластичними фібрилами. Внутрішня колба — це нагромадження клітин, між якими проходять тонкі гілочки нервів у вигляді спіралі, що закінчуються здуттям.
Колби Краузе -— це механорсцептори, які складаються із внутрішньої колби, де знаходяться немієлізовані нервові волокна, а колба оточена сполучнотканинною капсулою. Колби Краузе розмішуються у субкапілярному шарі дерми.
Тільця Фатера-Пачіні локалізуються на пальцях, статевих органах і сосках молочних залоз. У центрі є клубок нервових гілочок, оточених кон-центричними пластинками, в проміжках між якими є рідина, колагенові фібрили, кровоносні судини. Капсула цього утворення переходить в ендо невральну оболонку аферентного волокна.
Слизово-шкірні прикінцеві тільця знаходяться у місцях переходу шкіри у слизові оболонки. Вони складаються із сітки немієлінізованих волокон, оточених капсулою Із допоміжних клітин.
Додатки шкіри. До них відносять волосся, нігті, потові І сальні залози.
Потові запози (glandulae sudonparae) знаходяться на всіх ділянках шкіри, крім голівки статевого члена, препуціуму та малих соромітних губ. Це прості трубчаста залози, які складаються із тіла у вигляді клубочка, розміщеного в глибоких шарах дерми, і вивідної протоки, яка в межах дерми є прямою, а в межах епідермісу — звивистою і закінчується на поверхні шкіри отвором. За способом секреції розрізняють два типи потових залоз: мерокринові, у яких секреція відбувається без втрати секреторних елементів, і апокринові, у яких під час секреції руйнується частина клітини (голокриновий тип секреції).
Мерокринові залози на всій шкірі, особливо багато на долонях, підошвах, в ділянці лоба, живота. Прикінцевий відділ знаходиться у сітчастому шарі дерми на межі підшкірної клітковини у вигляді закрученого клубочка, вистеленого одним шаром клітин світлих і темних екзокрино цитів. Кінцевий відділ оточений базального мембраною. Вивідна протока залози розміщена перпендикулярно до поверхні шкіри і складається із одного шару внутрішніх клітин і кількох шарів зовнішніх, які з’єднані між собою десмосомами. При наближенні клітин до поверхні у них з’являються керати-носоми і кератогіалііюві зернятка.
Апокринові залози локалізуються під пахвами, на шкірі статевих органів і калитки, в ділянці лобка, молочних залоз, апуса І пахових складок. Ці залози складаються із прикінцевого відділу, який розвивається тільки в пубертатному періоді, дермальної та епідермальної частин протоки. Прикінцевий відділ складається із одного шару секреторних клітин і шару міоепітеліоцитів. У секреторних клітинах є різних розмірів секреторні гранули, оточені мембраною. Вивідні протоки цих залоз такі самі, як і в мерокринових.
Сальні залози (glandulae sebaceae) — альвеолярні із голокриновим типом секреціїл знаходяться на всіх ділянках тіла, крім долонь і підошов. Розрізняють сальні залози, вивідні протоки яких відкриваються у волосяні фолікули, і вільні, не пов’язані із ними. ЦІ залози мають часточкову будову, в периферійних ділянках є один ряд кубічних клітин, а над ними знаходяться секреторні клітини полігональної форми, у яких наявні крапельки жиру. При наближенні секреторних клітин до вивідної протоки межі їх стають нечіткими, збільшуються крапельки жиру, протоплазма стає однорідною і виділяється у протоку у вигляді секрету. Секреторний відділ залоз оточений мембраною. Протока сальної залози складається із концентричних шарів зроговілих клітин, протоплазма яких заповнена волокнистими структурами.
Волосся є кількох типів: головне, пушкове, пахвове, лобкове, брови, вії, волосся бороди, носове і вушне волосся. Немає волосся на долонях, підошвах, слизових оболонках. Волосина складається із стрижня, який виступає над поверхнею шкіри, і кореня, що знаходиться в шкірі й закінчується потовщенням у вигляді волосяної цибулини. Звідси відбувається ріст волосся, оскільки в цибулину заглиблюється сосок, що містить кровоносні судини І нерви. Стрижень волосини складається Із мозко,вої (зроговілі клітини, що розміщуються перпендикулярно до стрижня, у пушковому волоссі мозкова речовина відсутня) і кіркової речовини (сплющені зроговілі клітини, між якими є бульбашки повітря). В клітинах кіркової речовини є пігмент, завдяки якому волосся має певний колір. Зовнішня оболонка волосини — кутикула, утворена черепицеподібними зроговілими клітинами. Корінь волосини знаходиться у волосяному мішечку (фолікулі), який відкривається на поверхні шкіри фолікулярною лійкою (вічком), біля неї відкривається також протока сальної залози, секретам якої змащується волосина. Отже, волосяний фолікул складається Із трьох частин: глибока — від сосочка до з’єднання із м’язом, що піднімає волосся; середня — від з’єднання із м’язом до впадання протоки сальної залози; верхня – від впадання протоки сальної залози до вічка фолікула. Глибока нижня частина фолікула складається із сосочка волосини, матриксу i власне волосини. Волосяний мішечок має внутрішню епітеліальну i зовнішню сполучнотканинну оболонку, до якої прикріплюються м’язи, що випрямляють волосся. Епітеліальна оболонка складається теж iз внутрішнього i зовнішнього шарів;
Ріст волосся відбувається циклічно: стадія росту – анаген, коротка перехідна стадія – катаген, стадія спокою – телоген, коли волосся припиняє ріст i поступово випадає. По закінченню телогену у фолікулі починається ріст нової волосини. Волросся бороди i волосистої частини голови має відносно коротку стадію телогену, а волосся вій, брів, під пахвами i в ділянці лобка – тривалішу. В нормі в стадії анагену знаходиться до 80-90 % волосся, у стадiї1 катагену – 5 %, у стадi1 телогену – 10-15 %.
Нігті. Ніготь – розміщується на пiднiгтi, вкритому епітелієм. Biн складається із тіла, кореня і вільного краю i двох бічних країв. У ділянці заднього нігтьового валика ніготь оточений тоненькою епітеліальною пластинкою – над нігтя, а біля його основи просвічується бiла смужка у вигляді півмісяця (мiсячок). Нігтьова пластинка з трьох боків обмежена нігтьовими валиками (заднім i боковими). Корінь нігтя, що знаходиться у шкірі, називається нігтьовим ложем i росте за рахунок проліферації епітеліальних клітин матриксу. Межа матриксу розміщена на 7-8 мм. проксимальніше від заднього валика. Нігтьове ложе багате на кровоносні судини, якi обумовлюють рожевий колір нігтя. Поверхня нігтя гладенька. Швидкість оновлення нігтя залежить вiд віку людини. Повна його регенерація відбувається в середньому впродовж 110-170 днів, скоріше на кистях і довше на ступнях.
ФІЗІОЛОГІЯ ШКIРИ ЛЮДИНИ
Шкірі як органу притаманна ціла низка функцій:
1. захисна функція шкіри: обумовлює захист організму від:
а) надмірного ультрафіолетового опромінення, вирішальну роль в якому
відіграє наявність у шкірі пігменту меланiну, кількість якого різко збільшується під впливом ультрафіолетового опромінення і шкіра стає темнішою, виникає засмага. Один iз механізмів біологічного захисту шкіри вiд можливих ушкоджень, спричинених ультрафіолетовим опроміненням, пов’язаний iз фотопротективними властивостями урокаїнової кислоти – продукту метаболізму – гiстидину. Бiохiмiчнi механізми антиоксидантного захисту забезпечують iнгiбiцiю вiльнорадикальних реакцій на різних стадіях;
б) фізичних впливів внаслідок значної механічної міцності шкіри, її еластичності, електроопірності тощо;
в) хімічних чинників, тому що роговий шар шкіри досить стійкий до хімічних впливів, а також тому, Ідо на шкірі є так звана ліпідна мантія, тільки
розчинивши яку, хімічні речовини можуть проникнути в глибину шкіри;
г) інфекційних чинників внаслідок наявності щільного рогового шару
епідермісу, через який практично не проникають мікроби за умови відсутності його ушкоджень, в тому числі і мікротравм; певного хімічного складу шкірного сала і поту, які створюють на поверхні шкіри несприятливе для мікроорганізмів середовище; постійного фізіологічного злущування рогового шару, бактерицидності шкірного сала.
2. Обмінна функція шкіри обумовлена участю шкіри у водному, мінеральному, вітамінному, вуглеводному, жировому та інших видах обміну
речовин. Загальновідомо, що в шкірі під впливом ультрафіолетового опромінення синтезується вітамін D, який відіграє важливу роль у підтриманні кальцієвого та фосфорного гомеостазу. Тут відбуваються біохімічні процеси, що обумовлюють синтез рогової речовини кератину, пігменту меланіну.
Шкіра також є жировим депо, а її судини своєрідним містким депо крові.
3.Терморегуляторна функція шкіри полягає у підтриманні сталої
температури організму шляхом збалансування величини теплопродукції і
тепловіддачі (95 % її припадає саме на шкіру), яка здійснюється шляхом
тепловипромінювання (44 %), теплопровідності (31 %), випаровування води з поверхні шкіри (20 %). У теплорегуляції основну роль відіграють рефлекторні механізми та теплорегулюючий центр гіпоталамуса.
4. Видільна (секреторна) функція шкіри визначається наявністю у шкірі людини до 2 млн потових залоз, які в основному зосереджені під пахвами, на долонях, підошвах та у інших місцях. Впродовж доби вони виділяють 0,5-1,0 л поту, який на 99 % складається Із води, хоча містить органічні (білки, амінокислоти, сечовина, креатин, аміак та інші) та неорганічні (натрію і калію хлорид, сульфати, фосфати та інші) речовини. Взагалі з потом може виділятись до двох сотень хімічних речовин, а його хімічний склад може періодично змінюватися. Піт у нормі слабокислої реакції. Посиленому потовиділенню сприяє фізичне та емоційне навантаження, висока температура довкілля. За таких умов кількість виділеного поту впродовж доби може сягати 10-15 л і обумовити хворобливий стан організму. Піт немає запаху, він утворюється при взаємодії із бактеріями, які є на шкірі. Секреторна функція шкіри також зумовлена функціонуванням сальних залоз, які виділяють впродовж доби до 20 г складного за хімічним складом напіврідкого шкірного сала. Головними компонентами шкірного сала є жирні кислоти, зокрема вільні жирні кислоти, які мають бактерицидні властивості. Змішуючись із потом, шкірне сало утворює кислотну мантію шкіри, яка відіграє суттєву роль у підтриманні її нормального фізіологічного стану. Склад шкірного сала та його кількість знаходяться під регулюючим впливом нервової та ендокринної систем.
Нервові закінчення в шкірі виділяють (секретують) медіатори: речовину Р, ВІП, соматостатин, гастрин- рилізинг -пептид, нейропептид G, пептид гіс-тидин-ізолейцин, нейротензин, нейрокініни А і В, брадикінін, ацетилхолін, катехоламіни, ендорфіни, енкефаліїш. Нейромедіатори і нейрогормони сскретують також клітини шкіри.
5.Рєзорбтивна (всмоктувальна) функція шкіри. Водорозчинні речовини майже не проникають через неушкоджену шкіру, проте речовини, які розчиняють жирову мантію шкіри, проникають через неї значно легше.
Всмоктування через шкіру ліків має практичне значення в дерматології. Вони можуть всмоктуватися трансдермально через роговий шар або проникати через волосяні фолікули, сальні залози. Гідратація посилює всмоктування у 10-100 разів. Цю властивість використовують при накладанні на уражені ділянки оклюзійних пов’язок, під якими, власне, І посилюється гідратація. Посилюють всмоктування ліків через шкіру гіперемія внаслідок розширення судин, мацерація внаслідок руйнування захисного рогового шару шкіри, застосування димексиду, який транспортує в глибину шкіри різні ліки. Всмоктування ліків через шкіру залежить також від площі, на яку вони наносяться, та концентрації ліків. Наприклад, змащування великих площ ураженої шкіриЗ-10 % саліциловими мазями може призвести до значного всмоктування саліцилової кислоти І отруєння нею організму. Це ж стосується й інших ліків, особливо тоді, коли їх застосовують у випадках еритродермії (еритема всієї або майже всієї шкіри). Значно посилюється всмоктування через шкіру після її обробки органічними розчинниками. Через дитячу
шкіру хімічні речовини всмоктуються інтенсивніше.
6. Імунологічна функція шкіри. Основні функції шкіри як органа імунної системи: розпізнавання антигену, його активація, проліферація Імунокомпетентних клітин, їх диференціювання та регуляція. 1-му некомпетентні клітини шкіри (кератиноцити, клітини Лангерганса, клітини Гренштейна, тканинні гістіоцити, Т-лімфоцити, гранулоцити, судинні ендотеліальні клітини) синтезують багато біологічно активних речовин, що виконують різні фізіологічні функції. Відомо, що епідермальні клітини першими реагують на антигенні субстанції. Існує два види дендритних клітин, які представляють антигени: власне клітини Лангерганса — передають інформацію про антиген Т-хелперам, і клітини Гренштейна- – передають аналогічну інформацію Т-супресорам. Кооперація клітин Лангерганса і Т-лімфоцитів обумовлена безпосередньою подачею антигену і шляхом секреції розчинного імуностимулюючого шкірного чинника іптєрлейкіпу. Епідермальний іптерлейкін1може індукувати ріст і диференціювання Т- і В-лімфоцитів, посилювати продукування Т-хелперами іптерлейкіну-2, стимулювати хемотаксис лейкоцитів в епідермісі. Епідермальні клітини продукують також чинники, що активують природні кіллери, гранулоцити. Діяльність імунних клітин модулюється нейромедіаторами через відповідні рецептори.
У здорової людини фіксовані в тканинах шкіри імуноглобуліни або взагалі не виявляються, або виявляються у невеличких кількостях у дермі. В епідерміс імуноглобуліни в нормі практично не проникають. У випадках патологічних процесів фіксовані в шкірі Імуноглобуліни у вигляді антитіл входять до складу імунних комплексів із антигеном. Є дві форми фіксації імуноглобулінів у тканинах: зв’язування імуноглобулінів із антигенами структур шкіри, проти яких спрямовані антитіла, і фіксація Імуноглобулінів у гранулах імунних комплексів, де антитіла можуть бути спрямовані проти чужорідних антигенів або антигенів іншого органа. В першому випадку шкіру слід розглядати як орган-мішень для аутоантитіл, а у другому — як видільний орган, в якому при порушенні видільної функції нагромаджуються гранули імунних комплексів, які здатні спричинити порушення обміну і структури шкіри. Вона виступає в ролі органа-мішені при пемфігусі та бульозному пемфігоїді, а класичним прикладом імунопатологічної хвороби є системний червоний вовчак.
7. Чутлива функція шкіри. Загальновідомо, що шкіра є органом відчуття.
Вона насичена рецепторами, що забезпечує її зв’язок із центральною нервовою системою та внутрішніми органами. Розрізняють три види шкірної чутливості:
*тактильна — обумовлює” відчуття дотику, тиску і найбільше виражена на кінчиках пальців, в ділянці статевих органів, сосків молочних залоз;
*температурна — забезпечує відчуття тепла і холоду;
*больова — обумовлює захист організму від згубного впливу різних надмірних подразників (ушкодження, запалення тощо).
Виявлення порушень-чутливості використовують з діагностичною метою (лепра, сирингомієлія).
Шкіра обличчя відображає стан внутрішніх органів індивідуума. Проблемна шкіра нерідко свідчить про існуючий гормональний дисбаланс андрогенів в організмі, хронічних захворювань шлунково-кишкового тракту. Ось чому такі хворі повинні пройти обстеження в терапевта, ендокринолога та гінеколога.
ВИЗНАЧЕННЯ ТИПІВ ШКІРИ.
Косметологи виділяють 4 основні типи шкіри обличчя: жирна, нормальна, суха, комбінована, що обумовлено генетичними особливостями кожної людини, які знаходяться в кореляційному зв’язку з станом внутрішніх органів окремої людини.
Крім того кожен з перерахованих типів шкіри може бути ще й чутливим.
Чутлива шкіра, як суха так і жирна, комбінована чи нормальна досить часто лущиться під впливом механічних дій, погано підібраних препаратів по догляду, при зміні метерологічних умов.
При діагностиці шкіри розрізняють основні і додаткові симптоми. Основні симптоми притаманні будь-якій шкірі:
· Жирність шкіри в залежності від активності сальних залоз;
· Чутливість шкіри до механічних і хімічних агентів; сюди відноситься і температура шкіри;
· Еластичність шкіри;
· Кровопостачання;
· Товщина шкіри;
· Колір, що залежить від насиченості шкіри пігментом;
· Ступінь кератинізації;
· Реакція на вплив ультрафіолетових променів.
До додаткових симптомів відносять: наявність комедонів, пустул, телеангіектазій, папілом, міліумів, пігментних плям, надмірного оволосіння, які присутні не завжди.
По мірі старіння шкіра стає в’ялою та атрофічною. Вікові зміни змішують тип шкіри в сторону сухості, втрати вологості і еластичності, що виражається в появі зморшок, складок, надмірному відкладенні жиру в ділянці підборіддя, провисання тканин, надлишок яких в майбутньому можна ліквідувати лише хірургічним шляхом.
Жирна шкіра – товста, щільна, з широкими порами, багато відкритих і закритих комедонів, іноді з пустульозними висипами, має жирний блиск по всій поверхні.
При даному типі шкіри формується своя сильна ліпідна мантія, яка покриває епідерміс, і служить захистом від шкідливих зовнішніх умов і дозволяє шкірі зберігатись молодою напротязі багатьох років.
Рівень саловиділення в період менопаузи знижується. Жирний тип шкіри трансформується в нормальний без явних ознак старіння. Однак підсилена продукція екскрета сальними і потовими залозами, сильний роговий шар потребує досить інтенсивного догляду і систематичного очищення сучасними косметологічними препаратами і апаратними методами.
Гіперпродукція шкірного сала сприяє розвитку сапрофітноїі потогенної мікрофлори на поверхні шкіри.
Різновидом жирної шкіри можна рахувати пролемну шкіру молодого і середнього віку, як варіант норми, який потребує терапевтичної і дерматологічної корекції. Основні ознаки проблемної шкіри:
– підвищення саловиділення
– великі пори
– камедони, пустульозні висипання.
В молодому та середньому віці частіше зустрічається шкіра змішаного або комбінованого типу. Це поєднання нормальних та жирних ділянок (лоб, ніс, підборіддя), нормальних і сухих (шкіра шиї, навколо очей), сухих і жирних (крила носа) ділянок шкіри. Таку неоднорідність слід чітко враховувати при використанні косметичних препаратів по догляду за шкірою, при проведенні фізіотерапевтичних процедур і накладанні масок.
Нормальна шкіра середньої товщини – еластична, гладка, пружна з натуральним блиском, нормальним саловиділенням, бархатисто – шовковиста на дотик, без замітних пор і комедонів. По мірі старіння даний тип шкіри трансформується в сухий.
Суха шкіра – дуже тонка біла шкіра, матова без натурального блиску, погано переносить воду, миючі препарати, легко червоніє і лущиться. В холодну пору року у жінок з даним типом шкіри відмічається відчуття стягненості. Суха шкіра може бути індикатором білкової, вітамінної недостатності організму, ознакою пригніченості функцій статевих залоз. Така шкіра потребує особливого догляду. Вона дуже швидко старіє і покривається дрібними зморщечками.
Однією із характеристик стану шкіри є її РН, тобто показник захисної мантії шкіри. Кислотність якої залежить від цілого ряду хімічних речовин, які входять в її склад:
– амінокислот, молочної і оцтової кислоти,
– аміака,
– муккополісахаридів
– вільних жирних кислот
– білкових комплексів;
Шкіра різних типів має різний РН. Більш того, він неоднаковий на різних ділянках шкіри. Рівень РН нормальної шкіри такий:
· на шкірі верхньої частини тіла від 5 до 5,5
· на шкірі нижньої частини тіла від 5,5 до 6
· на долонях від 6,2 до 6,5
· на шкірі голови від 4 до 5
На різних ділянках обличчя також різний він коливається від 4 до 6. шкіра повік. Наприклад, завжди більш суха і РН в неї зміщений в лужну сторону. На носі завжди більш жирна шкіра з більш кислим РН. Прирізних захворюваннях РН також змінюється: при жирній себореї і акне в лужну сторону. При псоріазі – в кислу.
Визначення інтенсивності пігментації шкіри. Використовують метод фотопігментометрії, який оснований на принципі фотоелемента і дозволяє визначити інтенсивність поглинання світлового потоку. Гіперпігментовані ділянки шкіри більше поглинають світла ніж де пігментовані. Метод використовують для оцінки ефективності лікування при вітіліго і інших видах дисхромії, коли візуально пігмент в шкірі ще не визначається.
Визначення температурної чутливості шіри. Використовують метод теплової естезіо і алгезіометрії, що дозволяє визначити поріг тепло відчуття і максимально температуру шкіри, при якій з’являється біль, тобто поріг алгезіометрії. Цей поріг характеризується двома показниками: градусами і секундами. Різниця між термобольовим і термоестезіометричним порогом називається функціональним діапазоном. Метод з великим успіхом можна використовувати при реабілітації хворих після дермобразії, пластичних операцій, лазеротерапії, глибоких пілінгів.
В цілях вивчення загального стану організму при різних косметичних захворюваннях широко використовують загальноприйняті біохімічні методи:
– визначення цукру в крові,
– білка і білкових функцій в крові
– залишкового азоту і сечовини
– фосфоліпідів крові
– визначення фракції естрогенів в сечі методом Брауна.
Біохімічні методи використовують також для характеристики обмінних процесів в шкірі так як і в крові: визначать загальний білок і білкові фракції, гормональний обмін.
Тести, які визначають тургор і еластичність шкіри.
Крім того, що треба визначити тип шкіри, потрібно провести ряд проб, які дозволять знайти вікові зміни шкіри, а значить визначити необхідний комплекс процедур, який необхідно провести пацієнту:
Шкірна складка:
Двома пальцями правої руки утворюємо складку на боковій частині лиця.
1. шкірну складку утворити тяжко – відмінний тонус
2. складку сформувати можна, але вона відразу вирівнюється – гарний тонус, але шкіра дещо в’яла
3. складку легко утворити і вона легко тримається – поганий тонус, в’яла шкіра
Ротаційно-компресійний тест.
Великий палець прикладаємо до середньої частини лиця і злегка натиснувши, здійснюємо ротаційний рух. Якщо виникає опір ротації і тиску, тест рахується негативним. При виникненні зникаючого віяла зморщок тест слабо позитивний. Вільна ротація з утворенням дрібних зморщок при слабкому натискуванні – тест позитивний.
Косметичні препарати призначені для догляду за шкірою обличчя, рук, порожниною рота, волосяною частиною голови, для лікування та профілактики деяких захворювань і косметичних недоліків шкіри, а також для декоративних цілей. В залежності від призначення косметичну продукцію поділяють на: гігієнічну, лікувально-профілактичну, декоративну.
До препаратів гігієнічної косметики відносять очищаючі та тонізуючі лосьйони для шкіри обличчя та волосяної частини голови, туалетні мила та шампуні, препарати по догляду за ротовою порожниною – зубні пасти та еліксири, мильні палички, креми для гоління, для пом’якшення шкіри рук та ніг.
Препарати профілактичної та лікувальної косметики включають в себе різні креми з біологічно активними речовинами, які використовуються для лікування вугрової хвороби, себореї шкіри обличчя, волосяної частини голови, випадання волосся, в’янучої шкіри.
В групу декоративної косметики входять: пудри, губні помади, рум’яна, препарати для вкладання волосся, лаки для фіксації зачіски, лаки для нігтів, рідинна для зняття лаку, креми для засмаги і від засмаги.
Останні два тисячолітті косметична промисловість випускає продукцію з біологічно активними речовинами, в склад яких входять жиророзчинні вітаміни: А, Е, F, Д, біостимулятори – екстракт і сік алое, апілак, настої і екстракти лікарських речовин – тисячолистника, звіробою, кропиви, хмелю, ромашки, календули, витяжки із водоростей.
В деякі лосьйони входять соки – томатний, огірковий, лимонний, апельсиновий, березовий, грейфруктовий. Заслуговують уваги хлорофіловмісні препарати, хвойна і хлорофілокаротинова паста, хлорофілін натрію, хвойний провітамінний концентрат, прополіс, азулен, евкаліптові та інші натуральні ефірні масла і синтетичні пахучі речовини. Сировина і матеріали, які використовують при виготовленні косметичних препаратів повинні відповідати державним стандартам і вимогам Держфармакопії. Пахучі і фарбуючи речовини не повинні бути токсичними.
Основні косметичні препарати.
До очищаючих препаратів відносять: очищаюче молочко, емульсія типу М/В, у своєму складі мають 70-90 % води, воски, синтетичні жирові композиції, а також поверхнево – активні речовини. Косметична промисловість випускає молочко для кожного окремого типу шкіри, в залежності від цього в його складі можуть бути протизапальні або антисептичні добавки (для жирної шкіри), збільшена кількість жирових добавок (для сухої).
Очищаюча емульсія (бактерицидна) жирна, проблемна шкіра.
Очищаючі вершки – суха, чутлива шкіра.
Очищаючий крем – суха, чутлива шкіра.
Піноутворюючий крем – жирна, проблемна шкіра.
Гель для очищення шкіри без мила – чутлива шкіра.
Гель або пінка для вмивання – жирна шкіра.
Лосьйони займають велику роль в косметичній продукції, як речовини, що очищають, освіжають, дезінфікують і тонізують шкір
Лосьйон – це суміш двох або більше рідин, повністю розчинних одна в одній.
Косметична промисловість випускає великий асортимент тоніків, які призначені для догляду за жирною, нормальною, сухою та комбінованою шкірою обличчя та волосяної частини голови.
Лосьйони для жирної шкіри в своєму складі можуть мати воду, етиловий спирт і гліцерин.
В лосьйонах для нормальної та сухої шкіри не повинно бути спирту. В склад лосьйонів крім води, гліцерину, етилового спирту – ректифікати і від душок, входить різноманітні речовини, в тому числі кислоти (борна, лимонна, саліцилова, молочна), бура, камфора, ментол, резорцин, анестезин, формалін, касторове масло.
Лосьйони дуже часто використовують в косметології, причому в їхній склад часто включають рослинні масла та емульгатори. Подібні суміші називаються емульсіями. В дерматології лосьйони використовують не так часто – при лікуванні себореї, розацеа. В їх склад при необхідності можна включати антибіотики – еритроміцин, левоміцетин. Тонік використовується не для очищення шкіри, а для тонізації обличчя. В зв’язку з цим шкіру обличчя спочатку очищають молочком, а після цього протирають тоніком. Лосьйон має антибактеріальну порозвужуючу, протизапальну та заспокійливу дію.
Креми.
В теперішній час в косметичних салонах використовують як жирні креми на основі насичених кислот, так і легкі живильні креми з ненасиченими кислотами. Проте, класифікація живильних кремів не враховує цих тонкощів, а виходить з співвідношення водної і жирової фази в препараті, не беручи до уваги, який жировий склад дана жирова фаза має.
Одною з головних характеристик косметичного препарату є РН, яка залежить від призначення препарату. Величина РН повинна бути такою, щоб активні речовини, які містяться в кремі, добре виконували свою роботу. І ця величина далеко не завжди становить 5,5. Кожній шкірі в залежності від характеру її проблем потрібен крем з керамідами РН – біля 4 жирній, а також старіючій – крем з фруктовими кислотами – РН біля 3. Для лікування акне використовують креми з кислим РН – 4 – 5,5.
По своїй дії на шкіру креми поділяються на:
живильні
відбілюючі (в складі є саліцилова кислота, пергідроль)
фотозахисні (речовини, які затримують ультрафіолетове випромінювання (оксид Zn))
масажні та інші
зволожуючі.
Жирні креми – складаються з жирів та жироподібних компонентів, не містять води і як правило консервантів.
Групи препаратів, які відносяться до жирних кремів:
очищаючі креми та масла
метеозахисні креми
креми та масла для засмаги
креми та масла для масажу
масла, воски для волосся
Емульгуючі креми – обезводнені креми, складаються з жирів та жироподібних речовин. В склад цих кремів входять емульгатори (високомолекулярні спирти, полі спирти, воски) завдяки яким препарати утворюють емульсію з водою. Наявність емульгатора забезпечує швидке змивання препаратів водою зі шкіри і волосся.
Групи препаратів, які відносяться до емульгуючи кремів:
креми та масло по догляду за сухою шкірою
очищаючі креми та масла
масла, воски, креми по догляду за волоссям
Емульсійні препарати:
“масло у воду” з безбарвною водною фазою
“вода в маслі” з безбарвною масляною фазою
Група препаратів, які відносяться до емульсійних препаратів:
1.живильні нічні креми
денні креми – основи
живильні маски
2.препарати по догляду за волоссям:
бальзами
маски
3
креми для ніг
креми для рук
Гель – не містить жирових добавок. Високі зволожуючі властивості досягаються за рахунок утворення плівки, проте у дуже сухої та чутливої шкіри може виникнути відчуття стягнення (в холодну пору року обмежити застосування). Гелі, які містять целюлозу, при нанесенні трохи більшим шаром скачуються (враховувати під час нанесення макіяжу). Якщо волога повітря недостатня, то і дія такого гелю також низька.
Самими ефективними із зволожуючими властивостями є засоби, які містять хітин і гіалуронову кислоту.
Зволожуючі властивості будь – яких гелів підвищується якщо в їх склад включені:
сечовина
молочна кислота
алантоїн
водорості
пектин
Дія живильних кремів.
Креми цієї групи поділяються на: нічні, пом’якшуючі, гідратантні. Їхня особливість в тому, що проникають в нижні шари епідерміса в зв’язку з їхньою легкою резорбцією. Ці креми використовують для затримку водної фази рогового шару. Такими чином сприяють пом’якшенні шкіри.
Комбінована діє жирів і водної фази має сприятливу дію на шкіру людини. Властивість шкіри зв’язувати воду визначається вмістом в ній розчинних у воді речовин. З віком роговий шар втрачає властивість утримувати воду, і для того, щоб компенсувати випаровування води рекомендують використовувати гідратуючі препарати.
Нічні креми.
Поділ на „денний” та „нічний” крем на даний час втрачає актуальність, оскільки шкіра і вдень і вночі функціонує однаково. Раніше вважалось, що денний крем повинен добре всмоктуватись і надавати шкірі матовість. А нічний крем повинний бути жирний, живити і заспокоювати шкіру обличчя.
Сьогодні креми не поділяють на денні і нічні. Тепер їх підбирають в залежності від актуального стану шкіри, наявність тих чи інших косметичних проблем, пори року, клімату, віку. Такий підхід не потребує залежності від часу доби. Наприклад, сухій шкірі не вистачає жиру і вологи і вдень і вночі. Жирна проблемна шкіра так сам в будь-який час доби потребує заспокійливих додатків.
Тим не менше класичний розподіл денних та нічних кремів все ж таки існує в лексиконі косметологів – лише для того щоб зробити графік домашніх процедур для пацієнта максимально простим.
крем наноситься на добре очищену шкіру приблизно за 1,5 – 2 год до сну, легким шаром, щоб не спровокувати на ранок появу набряків
через 20 – 30 хв. після нанесення крему його залишки акуратно забирають за допомогою косметичної серветки
Денні креми.
Дана група поділяється на матові креми та тональні емульсії. Вони сприяють посиленню природної захисної мантії шкіри, завдяки якій зберігається еластичність і опірність рогового шару. Денні креми частіше мають зволожуючі властивості. В їхньому складі містяться ультрафіолетові фільтри, вітаміни, пантенол, рослинні екстракти.
Матові креми – мають м’яку консистенцію, швидко всмоктуються в шкіру, зберігають на поверхні шкіри тонкий, невидимий шар, завдяки чому зменшується блиск і шкіра захищена від несприятливих факторів зовнішнього середовища.
Тони для обличчя – це креми, основу яких складають пудра і грим. Ця група
кремів в своєму складі мають від 3 до 25 % фарбників. При наявності більше 10 % фарбників – їх називають крем – пудрами.
Захисні креми.
В залежності від призначення вони поділяються на 2 групи:
проти дії води і розчинних в ній речовин
проти дій жирових і розчинних в жирах речовин
Основні вимоги до захисних кремів відсутність подразливої та сенсибілізуючої дій, здатність легко розмащуватись та покривати шкіру еластичною плівкою, яка не повинна розриватись і в той час легко змиватись.
Кольдкреми.
Сучасні кольдкреми мають складний склад і є емульсіями типу М/В і В/М. Вони мають більш густу чи рідку консистенцію, яка регулюється вмістом воску. Кольдкреми добре очищують шкіру і легко наносяться на її поверхню. Кольдкреми поділяються на: живильні і спеціального призначення (наприклад, для спорту – спортивні креми), які наносять тонким шаром. Вони мають довготривалу дію. В склад кремів входять високоякісні рослинні масла.
Зволожуючі креми.
Зволожуючі креми – в їхній склад входять речовини, які попереджують дегідратацію шкіри, а також вітаміни, ферменти і ліпосоми.
Ліпосоми є ідеальним (контейнером) для передачі біологічно активних речовин, які можуть включатись як в їх мембрану, так і у внутрішню водну фазу. Розрізняють ліпосоми по розміру (від 0,03 до 100 мкм) і структурі. Вони можуть відрізнятись по заряду, що дає можливість змінювати їх властивість. Методи активної дії залежать від їх властивостей. Ліпосоми мають здатність зменшувати подразнюючу дію деяких косметичних компонентів (консервантів). В ліпосоми можна додавати біологічно активні речовини, які забезпечують швидке і довготривале підвищення вологості шкіри, усувають зморшки, розгладжують шкіру.
Явище гідратації здійснюється за допомогою різних механізмів – затримки води по осмотичному або фізіологічному типу. Є такі гітратуючі речовини:
лактат натрію
піролідиноцтову кислоту
похідні амінокислот і цукрів
протеїни і муко полісахариди
Креми із фруктовими кислотами (АНА).
Ефект косметичних препаратів, які мають в своєму складі АНА:
пілінг-ефект
процеси регенерації клітин,завдяки чому покращується тургор і еластичність шкіри, зменшується кількість зморшок.
В непрофесійній косметиці концентрація АНА неповинна перевищувати 4% (бо такий крем може викликати сильне подразнення). В професійній косметиці концентрація кислот набагато перевищує цю цифру (від 10% до 70%).
Креми з цитокінами.
Цитокіни –речовини білкової природи. На відміну від ензимів цитокіни не включаються в обмін речовин у шкірі, а координують його. Косметичні креми в склад яких входять цитокіни, стимулюють процеси регенерації.
Гормональні креми.
Мають в складі незначну кількість естрогена і прогестерону. Вони покращують кровообіг і дещо знижують функцію сальних залоз. Ці креми не варто використовувати до 30-35 років.
Ензимна косметика.
Ензими або ферменти – це біологічно активні речовини білкової природи, які каталізують хімічні процеси. Частіше використовуються в косметичних препаратах для пілінгу Ензимні препарати є прекрасними консервантами, проте недоліком є те, що вони нестабільні.
Ензими швидше і делікатніше розчиняють відмерлі лусочки епідермісу на відміну від інших препаратів для пілінгу. Ензимний пілінг (містить ензими папаї, трипсин і хімотрипсин) має мінімум протипоказів та побічних ефектів на відміну від пілінга фруктовими кислотами.. Він руйнує пептидні зв’язки білка кератину і він розпадається на фрагменти. Кожен ензим діє тільки на певний пепдидний зв’язок. Є ще ензимні пілінги у вигляді гелів та емульсій. В таких препаратах ензими менш активні і швидше інактивуться, тому їх використовують тільки для легкого пілінгу. Для того щоб добитись більшого ефекту, ензимні гелі і емульсії використовують в поєднанні з бросажем.
Препарати для механічного очищення шкіри.
Скраби. Мають у своєму складі тверді частинки (ексфоліатори), які при втиранні в шкіру сприяють механічне злущування відмерлих клітин рогового шару. Косметичною формою випуску препарату може бути: емульсійний крем, гель без миючих агентів, піноутворюючий крем або гель. В жорстких скрабах в якості ексфоліантів використовують: дрібний пісок, пемза, кременисті водорості, мілко подрібнені частинки шкаралупки грецького горіха, мигдалю, оливкових та абрикосових кісточок. Про те вони дещо травматичні для обличчя, тому останнім часом в склад скрабів частіше додають дрібні поліетиленові кульки, частинки воску, парафін.
Гомаж, ролінг-креми. Такі препарати створені на основі латексу, парафіну, глини і воску. Крем застигає м’якою плівкою, яку через5-10 хв. кінчиками пальців скачують з поверхні шкіри разом із відмерлими клітинами. Ці препарати не рекомендують для в’ялої, атонічної шкіри тому, що є небезпека для шкіри. Верхні шари стають тонші, вміст вологи і жиру в тканинах зменьшується. В шкірі стає меньше”живильних” кровоносних судин.
КОСМЕТИЧНІ ПРОЦЕДУРИ ПО ДОГЛЯДУ ЗА ШКІРОЮ ГІГІЄНІЧНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ
Покази до проведення чистки обличчя: вугрева хвороба, пориста та жирна шкіра. Протипоказання до проведення чистки обличчя: гнійничкові захворювання шкіри (в області голови – фурункулах; сікозі, імпетиго), при шкірних захворюваннях – екземі, герпесі, при епілепсії, тяжких формах гіпертонічної хвороби, бронхіальній астмі.
Перед початком процедури пацієнту вдягають халат або пеньюар, волосся забирають під шапочку. На процедурному столику для чистки обличчя повинні знаходитись: стерильні лоточки, стерильна голка, ложечка Уна для видалення вугрів, стерильні марлеві серветки (або одноразові мякі паперові серветки) ватні тампони, перекис водню 3 %, саліциловий спирт і косметичні препарати, які будуть використовуватись під час чистки.
Косметолог миє руки з милом і щіточкою. Шкіру перед безпосередньою чисткою протирають лосьйоном відповідно до типу шкіри. Якщо забруднення досить значне, використовують очищаюче молочко або гель чи пінку відповідно до типу шкіри. Очищують шкіру обличчя масажними круговими рухами. Мильну пінку змивають теплою водою, а обличчя висушують паперовою серветкою. Далі проводимо один із видів пілінгу: пілінг – бросаж – це очищення або відлущення поверхневого рогового шару шкіри.
Пілінг сприяє:
видаленню з рогового шару шкіри дрібних епідермальних мікро зморшок;
згладжуванню нерівностей шкіри;
видаленню продуктів життєдіяльності сальних та потових залоз, залишків макіяжу, виведенню з шкіри накопичених вільних радикалів.
стимуляції регенераторних процесів, полегшенню відлущення рогового шару, який представлений склеєними між собою лусочками кератогліканатів;
створенню умов для подальшої підготовки шкіри до сприйняття косметичних масок і кремів.
Пілінг жирної шкіри проводиться 1 – 2 рази на тиждень, сухої – 1 раз на 2 тижні, нормальної – 1 –2 рази на місяць.
Пілінг шкіри тіла проводиться перед ручним, вібровакуумним масажем, перед обгортанням для створення умов кращого проникнення в шкіру речовин, які розчеплять жирові клітини.
Механічний пілінг – (ручний або апаратний) більш поверхневий, він знімає тільки ті кератиноцити рогового шару, які здатні відлущуватись самостійно. Такими ж властивостями володіє і рослинний пілінг – фітогомаж.
Апаратний пілінг – може виконуватись щіточками (бросаж) і ультразвуком. Є щіточки різної степені жорсткості призначені для шкіри обличчя і для тіла.
В залежності від типу шкіри час проведення процедури може змінюватись від 5 – 7 хв до 10 хв. залишки від відлущуючої емульсії або скраба видаляються змоченими у воді тампоном. Після бросажу поверхня шкіри згладжується, вирівнюється, створюються благо приємні умови для всмоктування косметичних масок і кремів. Крім звичайного очищення бросаж добре впливає на кровообіг шкіри, являючись своєрідним масажем. Бросаж можна завершити процедурою вапоризації і наступною вакуумною чи ручною чисткою або накласти маску відповідно до типу шкіри та очікуваного ефекту.
Після процедури забруднені щіточки промивають під проточною водою з милом, а потім дезінфікуються в стерилізаторі.
Показання до проведення бросажу – пориста шкіра, наявність камедонів, в’яла шкіра, нерівномірний колір обличчя.
Протипоказання до бросажу – хронічні дерматози, у разі загострення (екзема, демодекоз) гострі запальні процеси (герпес), акне, вугрі, розширені капіляри і множинні телеангіектазії.
Є ще ультразвуковий пілінг. Він сприяє: глибокій очистці шкіри, тонізації, видаленню відмерлих клітин, зменшенні дрібні зморшки, стимуляції кровообігу та регенерації шкіри.
Покази до ультразвукового пілінгу:
себорея;
вугрева хвороба
старіюча шкіра
целюліт
післяопераційні рубці.
Після процедури пілінгу шкіру обличчя зволожують ватним тампоном змоченим 3% розчином перекису водню (для того, щоб пом’якшити шкіру) потім легкими рухами знімають наліт жиру і рогові лусочки, рухаючись по щоках в напрямку до носа, на крилах носа – від основи до спинки, на лобі знизу вверх, в області підборіддя – від нижнього краю до центру.
Камедони можна видалити за допомогою ложечки Уна, розміщуючи її перпендикулярно поверхні шкіри так, щоб в центрі отвору знаходилась чорна крапочка вугра. Самий простий і ефективний метод видалення камедонів – мануальний, тобто пальцями. Перед цією процедурою руки необхідно продезинфікувати, а кінчики пальців обгорнути паперовими серветками. Важливим є те, що видаляти камедони потрібно повністю. Це означає, що капсула, в якій він знаходиться, а також вся епітеліальна тканина, яка його оточує, повинна бути видалена разом з ним, тому що камедон дуже швидко з’явиться знову. У повністю видаленого камедона неозброєним оком видно білуватий “хвостик”. Якщо камедон не видаляється накладають ще один гарячий компрес або змочують в гарячій воді спонж (ні в якому випадку не використовують спирт: він стягне шкіру, що видалити комедон буде не можливо). Якщо і після цього нічого не вийде, краще відкласти маніпуляцію до наступного разу. Звичайні і більші вугри видаляються вказівними пальцями обидвох рук, захоплюючи, а потім відтягуючи шкіру і здавлюючи основу вугра. Якщо вугрі не видаляються, то вустя вивідного протоку сальної залози розширяють стерильною голочкою.
Міліуми також видаляються з попереднім проколом. Голку направляють паралельно шкірі, потім натискуючими рухами пальців видаляють.
Після механічної чистки шкіру протирають 2 % спиртовим розчином саліцилової кислоти, роблять азот і накладають підсушуючи маску на 15 – 30 хв. знімають маску вологим тампоном.
Камедони можна видалити і вакуумною чисткою проте вона не завжди дає позитивний результат.
Що ж собою являє вакуумна чистка? Це видалення надлишків шкірного секрету шляхом негативного барометричного тиску за рахунок викачування повітря з дренажної трубки. Негативна притягуючи сила дренажних трубочок при обробці шкіри викликає часткове відлущування рогового шару епідерміса, сприяє потоку крові до шкіри, посилює кровообіг, розкриває пори, відсмоктує камедони і вугри, має лімфодренажну дію. Складаються умови для покращення кровообігу, насичення шкіри киснем і поживними речовинами.
Протипоказання для вакуумної чистки: суха шкіра, розширена підшкірна капілярна сітка, телеангіектазії, рожеві вугрі, хронічні дерматози у фазу загострення. До апарату додаються три насадки:
клювовидна – для обробки жирних ділянок шкіри
плоска – для роботи із зморшками
кругла дренажна трубка – для лімфодренажа обличчя.
Виконувати вакуумну чистку повинен досвідчений косметолог тому, що при неправильному підборі режиму або не забере камедони або витягне з такою силою, що на шкірі залишаться синці.
Вакуумний спрей як правило додається до апарату вакуумної чистки. Він являє собою пульвілізатор, в який наливають в спеціальні речовини – тоніки, лосьйони.
Вакуум спреєм проводиться дрібне розширення тоніка, який має механічну і біологічну дію на шкіру. Він використовується для очищення шкіри при демакіяжі , для видалення відлущуючи речовин і інших препаратів, для надання пом’якшуючого, зволожуючого ефекту на шкіру і зволоження колагенових листів – масок.
Також ефективним апаратним методом рахується дезінкрустація. На поверхню шкіри наноситься склад з бікарбонатом Na. Потім під дією гальванічного струму починається реакція очищення жирів, які знаходяться у вивідних протоках сальних залоз і жири виходять назовні.
Закриті камедони частіше видаляються за допомогою одноразової голки. Надто часті прояви гнійних елементів свідчать про чутливість стінок фолікул. Тоді краще не видаляти камедони механічним методом тому, що збільшується ризик запалення. За такою шкірою рекомендується доглядати тільки за допомогою протизапальних і заспокійливих препаратів.
Маски – можуть бути додатковими процедурами (після масажу, чистки, відлущування шкіри) або самостійною процедурою. Косметологи використовують дві класифікації масок: за функціональними ознаками та за консистенцією.
За функціональними ознаками: зволожуючі, живильні, абсорбуючі надлишковий жир, порозвучуючі та тонізуючі.
За консистенцією: рідкі, висихаючи, желеподібні, у вигляді плівки, кремоподібні, порошкоподібні.
В основному використовують чотири види масок: пастоподібні, рідкі, воскові, порошкоподібні.
Пастоподібні маски мають в своєму складі високий процент твердих речовин, наприклад, білої глини. До цієї групи косметичних процедур належать також каолінові та грязьові компреси. Під час нанесення пастоподібної маски (10 – 15 хв.) відчувається стягнення шкіри.
Рідкі маски мають незначну в’язкість. Їх простіше накладати на обличчя, вони швидше висихають. На обличчі утворюється плівочка. Основою у рідких масках є желатин, рідкою частиною – вода. Рівномірно еластична плівка, яка утворилась на обличчі, не пропускає воду і водяні пари, тобто діє як теплоізолятор (ця маска протипоказана при шкірі з куперозом).
Воскові маски. В склад таких масок входить віск, парафін, ланолін.
Парафінові маски – дуже ефективні, оскільки вони допомагають активним речовинам, нанесених під маску препаратів швидко попасти в глибокі шари шкіри. Парафін перекриває доступ повітря до шкіри і її температура під маскою підвищується на 1-2 градуси. Маска не випускає тепло і вологу назовні і вони починають діяти, розм’якшують роговий шар шкіри. Застигаючи парафін викликає ефект оклюзії, в результаті чого потові і сальні залози помітно активізуються. Сальний секрет пом’якшується і легко виходить на поверхню, ліквідуючи тим самим сальні пробки. Активізується потовиділення і лімфовідтік, шкіра звільняється від токсичних продуктів обміну, покращується тканинне дихання. Також парафінові маски використовують для пришвидшення розсмоктування різних ущільнень обличчя (інфільтрати після вугрів, свіжі рубцеві зміни) для стимуляції старіючої шкіри обличчя, а також профілактично. Парафінова маска для обличчя може бути виконана у вигляді окремих аплікацій і масок – пов’язок.
Протипоказання: гострі запальні процеси, сонячні опіки, травми після епіляції, екзема, гнійничкові ураження шкіри обличчя, гіпертріхоз, рожеві вугри, виражені телеангіектазії, туберкульоз, гіпертонічна хвороба ІІ – ІІІ етапі.
В склад желеподібних масок входять желатиноподібні компоненти.
Плівкові маски являють собою прозорий желеподібний препарат. При нанесенні на шкіру основа випаровується, полімеризується, а маска застигає в щільну оклюзивну плівку. Маска знімається разом з приліпленими до неї відмерлими лусочками. Експозиція від 20 хв. Плівкові маски погано переносяться сухою і чутливою шкірою: спирт часто викликає подразнення. Вони протипоказані для в’ялої атонічної шкіри з дрібними зморшками. Протипокази до використання плівкових масок – надлишок пушкового волосся на обличчі.
Омолоджуючі маски, їх призначають не тільки при віковій шкірі, але і при тонкій, сухій та втомленій шкірі. Такі маски у своєму складі мають біостимулятори – гормони, вітаміни, екстракти і витяжки. Вона тонізує шкіру, покращує зовнішній вигляд, згладжує дрібні зморшки.
Для блідої, тонкої і сухої шкіри рекомендують використовувати живильні маски, виготовленні з меду, рослинних масел, лецетина.
Сублімовані маски Вони виготовляються по спеціальній технології з водоростями, лікарськими травами, які заморожують, потім шляхом сублімації з заморожених речовин витягують воду. Залишається обезводнений порошок – натуральна основа з високою концентрацією біологічно активних субстанцій – мікроскопічний біоматрикс. Його пресують і отримують пластини, які дуже зручно накладати на обличчя. Консерванти, хімічні речовини і ароматизатори в такі маски не додають. Пластини довго не втрачають свою мікробіологічну, хімічну і фізичну стабільність. У сублімованих масках є безумовна перевага – навіть самі вибагливі субстанції, які є в них, наприклад, вітамін С, зберігає свої властивості. Біоматрикс може бути різним і по формі і по складу. Якщо він створений, наприклад, на базі колагену, тоді маска буде освіжати шкіру, утримувати в ній вологу і знімати подразнення. Маски на основі сухих рослинних екстрактів і гіалуранової кислоти пом’якшують і зволожують шкіру, одним з варіантів біоматрикса-маски – масаж на основі водоростей. Після додавання води вона перетворюється в желеподібну речовину і втирається в шкіру за допомогою масажу. Ця маска особливо корисна сірій і втомленій шкірі обличчя і тіла, шкірі з камедонами. Сублімовані маски на основі водорослей призначають після пластичних операцій, тому що з їхньою допомогою шкіра швидше відновляється.
Обгортання – цей метод процедур використання для догляду за тілом. Обгортання має стимулюючу, заспокійливу, оздоровлюючу і тонізуючу дію. Його використовують для вирішення естетичних проблем при витонченні підшкірно-жирових відкладень, боротьбі з целюлітом. Для зменшення розтяжок і покращення тонусу шкіри. Широко розповсюджені обгортання на основі морських водоростей. Водорості мікронної консистенції – це багате джерело вітамінів, амінокислот та мікроелементів необхідних для життя і живлення клітин, вони стимулюють обмінні процеси в глибоких шарах шкіри. Йод, в більшості кількості, який є в складі ламінарій, регулює і активізує процес гідроліза – згортання жирів. Речовина – манітол в комплексі з амінокислотами створює в поверхневих шарах епідерміса плівку, яка утримує в клітинах вологу, що сприяє еластичності і пружності шкіри. Фікус, пришвидшує процес випаровування і потовиділення, має здатність виводити з організму шкідливі токсини і шлаки, одночасно насичуючи тканини мінералами. (Детальніше див. розділ 7)
Компреси мають благоприємний вплив на шкіру. Їх легко застосовувати в
домашній умовах. Для компресів можна використовувати звичайну воду, розчини лікарських препаратів (з борною кислоти, гідрокарбонатом Na, перманганатом Са), відваром лікарських трав (квіток ромашки, липового цвіту).
Гарячі компреси накладають перед чисткою обличчя, масажем і живильною маскою для розсмоктування запальних інфільтратів.
Протипоказання: гнійничкові ураження шкіри, екзема, рожеві вугрі, розширені капіляри шкіри, гіпертонічна хвороба.
Компреси з настою липового цвіту сприяють потовиділенню, з відвару квітів ромашки і трави укропу діють пом’якшуючи на запальні ділянки шкіри. Для виготовлення відвару беруть 1 столову ложку суміші трав, заливають 2 склянками води, кип’ятять на протязі 5 – 10 хв., проціджують марлю складену в декілька шарів, змочують в гарячому відварі (40 – 42 градуса) і кладуть на обличчя, залишаючи ніс та рот відкритими, на 30 – 40 хв.
Холодні компреси: використовують для в’ялої і вікової шкіри (до води обов’язково додають пом’якшуючі речовини). Протизапальний ефект мають компреси з додаванням розчину тетраборату або 1 – 2 % розчину перманганату Са. Дуже корисно закінчувати масаж лиця холодними компресами.
При в’ялій шкірі рекомендується проводити контрастні компреси (останній холодний).
Парова ванна благоприємно впливає на шкіру, судинну систему. Під дією пару розширюються кровоносні судини, покращується кровопостачання шкіри, пори розширяються і через них легко проникають живильні речовини. Завдяки паровій ванні шкіра механічно очищується від відмерлих клітин, жиру, рогових пробок. Крім того, розсмоктуються інфільтрати при різних запальних процесах. Показання жирна шкіра, юнацькі вугрі, камедони і міліуми.
При сухій шкірі процедуру проводять тільки тоді, коли є сильне забруднення. При цьому обличчя змащують живильним кремом. Парова ванна протипоказана людям з гіпертонічною хворобою і з патологією серцево-судинної системи.
В косметичних кабінетах для проведення парової ванни використовують спеціальний апарат – вапоризатор. Розпарюють шкіру 5 – 15 хв. після ванни обличчя підсушують. Шкіра обличчя стає чистою, гладкою. Якщо інші процедури виконуватись не будуть. Обличчя слід протерти тоніком, який звужує пори. В холодну пору року зразу ж після парової ванни не рекомендується виходити на вулицю, бажано відпочити 15 – 20 хв. Парову ванну можна приготовити в домашніх умовах. Для цього необхідно прокип’ятити 0,5 л води і додати 1 г гідрокарбонату Na або лікарські трави (на 1 літр води 1 ст. ложка рослин) чи 2-3 краплі ефірної олії.
Ромашка має протизапальну дію, використовується при сухій, подразненій шкірі, шкірі, яка лущиться.
Полин і розмарин покращує кровообіг шкіри і освіжає її, рекомендується при зморшках.
Польовий хвощ стимулює епітелізацію шкіри, показаний при віковій шкірі.
Білий тисячолистник покращує кровообіг, рекомендується при сухій і в’ялій шкірі.
Хміль – покращує епітелізацію, використовується при почервонені і висипанні нервового походження.
Після закипання води голову нахиляють над парою і покривають махровим рушником на 10 – 15 хв. поки обличчя не розпариться.
Після чистки проводять сеанс кріотерапії рідким азотом.
Рідкий азот – це рідина без кольору і запаху з температурою кипіння 195,8, не вогненебезпечна, не зривається, зберігають в спеціальних дюарах. Для проведення кріотерапії рідкий азот наливають в звичайний термос. Для попередження тріщин в колбі, краї повинні бути захищенні прокладкою з пінопласту або липкого пластиру. Термос закривається пробкою з отвором в центрі.
Рідкий азот використовується при лікуванні тяжких форм вугревої хвороби з локалізацією на обличчі і тулубі. Аплікатором з рідким азотом проводять безперервні обертаючі рухи з легким натискуванням по ураженій частині шкіри до появи швидко зникаючого побіління шкіри. Пацієнт відчуває холод і легке пощіпування. Процедуру повторюють 2 – 3 рази на протязі 5 – 10 хв. з перервою. Перерва триває до зникнення побіління шкіри,враховуючи індивідуальні особливості . Процедуру повторюють через 1 – 3 дні. Всього на курс лікування 10-15 процедур.
Видалення рідким азотом бородавок, кератом, папілом основане на заморожуванні елементів шкіри. Для цього використовують аплікатор. Аплікатор опускається в термос з рідким азотом швидко з невеликим тиском прикладається до бородавки і притримується 10 – 20 с (в залежності від величини бородавки і її локалізації). Маніпуляцію повторюють 2 – 3 рази. Бородавка під дією рідкого азоту біліє, потім через деякий час, появляється гіперемія, набряк, через декілька годин міхур з серозною або кров’яною рідиною. Міхур тримається 5 – 7 днів, поступово зменшується, утворюючи щільну кірку. Кірочка відходить на 10 – 12 день. При утворенні великих міхурів, які заважають роботі, міхур можна підколоти біля основи, поверхню обробити зеленкою і накласти асептичну пов’язку.
Дарсонвалізація один з найстаріших і найтрадиційніших і широко поширених методів електролікування. Він був розроблений в 1892р. Французьким лікарем і фізиком Д”Арсонвалем, який запропонував використовувати для лікування токи високої частоти. Місцева дарсонвалізація являє собою локальну дію перемінними високочастотними токами високої напруги і малої сили, вона здійснюється за допомогою скляних вакуумних електродів різного типу імпульсами (50 – 100 мкс) колоподібній по амплітуді форми з частотою модуляції 50 Гц.
Для високочастотного імпульсно – модульованого току Д”Арсонваля найбільш виражені безпосередньо під електродом і слабне з відстанню. Місцева дарсонвалізація має безпосередньо благо приємну дію на процеси метаболізму в клітинах, активізує процеси метаболізму кисню, підвищує ефективність внутрішньоклітинної енергетики, інтенсифікує кисневий шлях окислення глюкози, покращується метаболізм у всіх клітинних елементах шкіри і її додатках: волосяних цибулинах, сальних залозах, нігтьовому ложі і нігтях. Під дією токів Д”Арсонваля підвищується тургор, еластичність, сповільнюється розвиток вікових зморшок і складок. Стимулюється проліферативна активність зародкових клітин волосяної цибулини, посилюється ріст волосся, сповільнюється випадання. Має антисептичну та заспокійливу дію. Електрофорез: перед процедурою потрібно добре очистити шкіру, так як жир діє як ізолятор і знижує ефект процедур. Гальванізація поєднується з впливом іонів лікарських речовин, які вводяться. Електрофорез з використанням препаратів йоду, іхтіола, новокаїна, лідази, вітамінів, антибіотиків (тетрациклінового ряду), гормонів широко використовується при лікуванні вугрової хвороби, запальних інфільтратів, також електрофорез підсилює ефект масок. Сила току приблизно 0,5 мА на 1 куб.см, проте може дещо коливатись. Курс лікування – 10-15 процедур.
Джерела інформації
1. Дрибноход Ю. Введение в косметологію.-СПб.: Питер,2000.-187с.
2. Практическое пособие для косметолога эстетиста /Под ред. Л.В.Новиковой. 4.1.-М., 1999.-130 с.
3. Практическое руководство по косметологии и аромологии /Под ред. А.Г.Башуры,- Харьков: Прапор, 1999.-352 с.
1. Гайдук И.В., Гайдук В.И. Всё о косметике.-Запорожье: Колос, 1989.- 191с.
2. Глухенький Б.А. Справочник по врачебной косметике,- К. Здоровье, 1989.-360 с.
3. Джером 3. Литт Ваша кожа от макушки до пят.-Вильнюс: Полина, 1997.-330 с.
