Методична вказівка

Методична вказівка

для студентів ННІ медсестринства

ЗАНЯТТЯ № 1 (практичне – 6 год)

 

Тема. Медична біоетика, деонтологія: предмет, мета і завдання. Етико-деонтологічні кодекси професії медичної сестри. Моральні якості медичного працівника.

 

Мета. Студент повинен знати історію розвитку біоетики як науки, основні положення біоетики та деонтології – теоретичну підставу для сформованого в останні десятиліття нового міжнародно-визнаного етичного стандарту медичної практики; основні етико-деонтологічні кодекси професії медичної сестри.

 

Професійна орієнтація студентів.

Відсутність системної освіти медичних працівників у сфері сучасної біоетики і деонтології негативно позначається на іміджі в очах міжнародного медичного співтовариства, ставить їх в невигідне положення по відношенню до більш підготовлених у даній сфері зарубіжних колег (наприклад, при розробці сумісних програм наукової співпраці), негативно позначається на проблемі конвертованості дипломів, що видаються випускникам медичних вузів, перешкоджає формуванню нових відносин у вітчизняній охороні здоров’я, більш адекватно тих, що відповідають сучасним політико-економічним умовам; не дає можливості ґрунтовно і об’єктивно дивитися на сучасні проблеми, пов’язані із питаннями життя, смерті.

 

Методика виконання практичної роботи. 9⁰⁰-12^00. Виконання практичної роботи відбувається згідно з такою схемою: номер протоколу, дата, тема заняття, назва роботи, основні положення вивчених матеріалів.

 Робота 1. Порівняти біоетичні аспекти клятви Гіппократа і клятви сучасної медсестри (Фло́ренс Найтінґе́йл). Заповнити таблицю за схемою:

Клятва Гіпократа

Клянусь Апполоном-цілителем, Асклепієм, Гігією та Панакеєю і усіма богами та богинями, беручи їх у свідки, виконувати чесно, відповідно до моїх сил і мого розуміння, наступну присягу і письмове зобов’язання: вважати того хто навчив мене лікарського мистецтва рівним з моїми батьками, ділитися з ним своїми статками і, за необхідності, допомагати йому в його потребах; його нащадків вважати за своїх братів, і це мистецтво, якщо захочуть його вивчити, викладати їм безоплатно і без усялякої домовленості; настанови, усні уроки і все інше у навчанні повідомляти своїм синам, синам свого вчителя і учням, що пов’язані зобов’язанням і клятвою за законом медичним, але нікому іншому. Я спрямовую режим хворих до їх користі згідно моїх сил і мого розуміння, утримуючись від завдання всілякої шкоди та несправедливості. Я не дам нікому, хто буде просити, смертельного засобу і не вкажу шляху для подібного задуму; так само я не дам ніякій жінці абортивного пессарія. Чисто і непорочно буду я проводити своє життя і своє мистецтво. В жодному разі не буду робити розтин у тих, хто страждає камінною хворобою, надавши це людям, що займаються цією справою. У який би дім я не зайшов, я зайду туди для користі хворого, без всілякого навмисного, неправедного і згубного, особливо від любовних справ з жінками і чоловіками, вільними і рабами.

Що б при лікуванні, і також без лікування, я не побачив або не почув відносно життя людей з того, що не потрібно розголошувати, я промовчу про те, вважаючи подібні речі за таємницю. Мені, тому хто непорушно виконує цю клятву, нехай буде надано щастя в житті і в мистецтві і слава у всіх людей довіку; порушникові ж цієї клятви та тому, хто дає несправжню клятву, нехай буде все навпаки.

Клятва Флоренс Найтінгейл

Перед Богом і перед обличчям зібрання я урочисто обіцяю вести життя, сповнене чистотою, і чесно виконувати свої професійні обов’язки. Я буду утримуватися усього отруйного та шкідливого і ніколи свідомо не використаю і не призначу ліків, які можуть завдати шкоди. Я зроблю все, що у моїх силах, щоб підтримувати і підвищувати рівень моєї професії. Я  буду зберігати у таємниці особисту інформацію, яка опиниться у моєму впорядженні під час роботи з пацієнтами та їх родичами. Я буду віддано допомагати лікарю в його роботі і присвячу себе невтомному піклуванню про благополуччя всіх доручених моїй турботі.

 

 Робота 2. Скласти логічну схему “Основні напрямки діяльності біоетичних комітетів в Україні”.

Біоетичні комітети в Україні

Нехтування правами людини на здорове довкілля за минулих часів призвело до неприпустимого концентрування в окремих регіонах виробничих об’єктів, які перенаситили життєвий простір України промисловими відходами, пестицидами, солями важких металів, іншими отруйними хімічними речовинами до концентрацій, які значно перевищують допустимі. Становище ще більше погіршилося після аварії на Чорнобильській АЕС. Все це разом зумовило швидке погіршення стану здоров’я населення до критичної межі та призвело до серйозних демографічних зрушень (досить згадати, що населення України за останні роки зменшилось більш, як на три мільйони осіб). Отже, наша держава особливо зацікавлена в дотриманні норм біоетики та повинна підтримувати зусилля науковців, що спрямовані на розробку їх теоретичних основ, пошук шляхів вирішення окремих їх проблем, а також створення необхідної законодавчої бази.

Останнім часом в Україні серед наукових, громадських та політичних кіл спостерігається все більш глибоке осмислення біоетичних проблем, передусім в галузі сучасної медицини і біології, філософії і правознавства тощо. В Україні біоетичні комітети діють на всіх рівнях – національному, галузевому і локальному. Це Комітет з питань біоетики при Президії НАН України, Комітет з біоетики при АМН України, Етичний комітет при МОЗ України, етичні комітети і комісії при науково-дослідних та лікувальних установах АМН і МОЗ України. І якщо останні діють як галузеві або локальні, то Комітет при Президії НАН України створено як міжгалузевий та міждисциплінарний орган, до складу якого були залучені провідні вчені та представники зацікавлених міністерств і відомств. У його роботі беруть участь медики, біологи, екологи, юристи, філософи тощо. Комітет організував у вересні 2001 року проведення Першого національного конгресу з біоетики, у роботі якого взяли участь понад 400 делегатів з 14 країн світу. На Конгресі було підтверджено важливість, актуальність і необхідність проведення роботи в галузі біоетики в Україні.

Членами Комітету систематично організовуються семінари, тренінги, лекції, виступи у засобах масової інформації, вони беруть участь у міжнародних та національних біоетичних форумах тощо. Завдяки активності Комітету з питань біоетики при Президії НАН України на його базі наприкінці 2001 року була утворена Комісія з питань біоетики як консультативно-дорадчий орган при Кабінеті Міністрів України (Постанова Кабінету Міністрів України від 13.12.2001 р. № 1677).

Комісія з питань біоетики виконує роль незалежної експертної структури, що консультує та готує рекомендації для установ, організацій та підприємств усіх форм власності щодо дотримання принципів і норм біоетики. Створення Комісії з питань біоетики в Україні, безумовно, позитивно вплине на подальшу реалізацію прав людини і її фундаментальних свобод, забезпечить подальший розвиток в Україні міжнародно-визнаних морально-етичних норм і правил в галузі біології та медицини, захисту тваринного світу та довкілля. Постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2002 р. № 1256 затверджено Положення про Комісію з питань біоетики, в якому визначили основні завдання її діяльності.

Біоетика озброює медиків знанням, як специфічних питань медичної етики, так і здібністю до системного аналізу, виробляє звичку розглядати проблеми в міждисциплінарному і соціокультурному контексті, при цьому розвиває уяву, практичні навики і моральну відповідальність за схвалювані етичні рішення, а також відчуття эмпатії і співчуття до людей, тварин, природи.

Ціль діяльності Ради з біоетики – вивчення умов, при яких можливо збереження Життя на землі, встановлення правових основ біоетики у області охорони здоров’я як суспільного блага і умови виживання суспільства, зокрема при здійсненні медичної та екологічної діяльності, застосування наукових знань в практичній діяльності. Діяльність цієї служби має 2 основних напрями:

• медичне – сконцентровано навколо відносин “лікар-пацієнт”, біомедична етика або медична біоетика;

• екологічне – обґрунтовування цінності і права окремих живих істот і природних екосистем, дикої природи, біогеоценозів і ін.

Діяльність цієї служби є стимулом для удосконалювання систем охорони здоров’я та охорони природи.

Основу виконання головної задачі Ради з біоетики забезпечують Комісії з біоетики, розташовані в регіонах України. Комісії є підрозділами відповідних регіональних відділень Ради і будують свою діяльність на основі залучення до вирішення своїх задач фахівців в області медицини, біології, генетики, етики і права, психології, соціології, екології а також представників конфесій, громадських організацій, що займаються питаннями, пов’язаними з охороною здоров’я, захистом прав пацієнтів та оточуючого середовища. У необхідних випадках Комісії залучають фахівців інших професій: наприклад, з метою проведення незалежної фінансової експертизи залучається фахівець з економічною освітою.

На Комісії покладений основний обов’язок по виконанню задач, поставлених перед Радою в регіонах відповідно до Положення про Службу, що затверджує Кабінет Міністрів України.

Діяльність Комісій координується і контролюється Радою з біоетики.

Найвищим органом управління Радою є Наглядовий комітет, що формується за принципом представництва всіх зацікавлених міністерств, державних комітетів, адміністративних відомств, громадських організацій і релігійних конфесій. До складу Наглядового комітету входять по 6 представників від держави, медичних установ та представників громадських організацій і релігійних конфесій, які виконують свої обов’язки на громадських засадах.

Наглядовий комітет обирається чи призначається строком на чотири роки.

Представники від держави призначаються та звільняються Кабінетом Міністрів України, представники від медичних та громадських організацій і релігійних конфесій обираються (делегуються) та відкликаються сторонами самостійно.

Фінансово-економічне обґрунтування проекту Ради з біоетики:

Діяльність Ради здійснюється на госпрозрахунковій основі і великих надходжень з державного бюджету не вимагає.

Джерелами формування коштів Ради з біоетики є:

·           асигнування з Державного бюджету України та з місцевих бюджетів;

·           суми штрафів, накладених за порушення норм цього Закону;

·           суми благодійних та добровільних внесків підприємств, установ, організацій та фізичних осіб;

·           інші надходження, не заборонені законодавством.

Безпрецедентна актуалізація проблем, які нині об’єднуються терміном «біологічна етика», є своєрідним індикатором корінного перелому в історії людства. Така актуалізація, крім усього іншого, приводить до того, що цей термін стає модним і, отже, потребує постійної семантичної корекції, а сама біоетика — уточнення меж і можливостей своєї компетенції.

Реалії сучасності зумовили органічне поєднання таких принципово різних феноменів, як біологія і етика. Природничі науки від самого початку свого існування орієнтувались на об’єктивізм як ідеал науковості, на вивчення об’єктивної реальності «такою, яка вона є», безвідносно до емоцій, сподівань та гуманітарно-моральних уподобань людини. В результаті виник, як зазначав Джон Дьюї, серйозний конфлікт між натуралізмом і гуманізмом, «глибокий і нездоланний розрив між природним предметом науки і поза- (якщо не над-) природним предметом моралі». Наука, яка обмежується емпіричною реальністю і спирається на спостереження та експеримент, не повинна ігнорувати те, що перебуває за межами компетенції її засобів дослідження.

Надзвичайне важливе завдання біоетики – чітке формулювання сучасних біоетичних принципів, оскільки необхідність їх виконання не викликає сумнівів у наукової спільноти, але сьогодні існує значна розбіжність у поглядах на те, якими вони мають бути. А це пов’язане із серйозною небезпекою маніпулювання різними поняттями при визначенні того чи іншого принципу. Для того, щоб ці принципи стали основними у соціальній політиці урядів усіх держав, необхідні чіткі і прості їх формулювання, узгоджені на рівні світової спільноти.

Метою державної політики в галузі біоетики є гарантування громадянам України особистих прав і свобод, забезпечення поваги до їх людської гідності, тілесної цілісності та індивідуальності, в процесі розробки, впровадження та використання результатів наукової і практичної діяльності людства, а також дотримання етичних норм у відносинах суспільства до живої природи та її окремих складових.

Основою для досягнення мети державної політики в галузі біоетики є створення економічної, законодавчої, соціальної та матеріальної бази, що забезпечить вирішення таких завдань:

– підготовка рекомендацій щодо основних напрямів діяльності в галузі біоетики і біоетичної експертизи в Україні;

– розроблення пропозицій щодо законодавчого регулювання в галузі біоетики;

– сприяння встановленню основних засад регулювання відносин в цій сфері, що виникають в процесі подолання негативних наслідків науково-технічного прогресу, а також розробки і використання результатів наукової та практичної діяльності, які можуть негативно вплинути а біологічну безпеку людини і довкілля, з дотриманням етичних норм і принципів;

– підготовка рекомендацій щодо механізму гарантування громадянам України особистих прав і свобод, поваги до людської гідності, тілесної, психічної та духовної цілісності відповідно до Конвенції про захист прав та гідності людини у зв’язку з використанням досягнень науково-технічного прогресу, в тому числі в біології та медицині;

– забезпечення участі України в міжнародному співробітництві з біоетичних питань та виконання відповідних зобов’язань, що випливають з міжнародних договорів України в межах повноважень, що встановлені чинним законодавством.

Враховуючи досвід інших країн, реалізацію основних заходів державної політики в галузі біоетики слід впроваджувати поетапно. Концепція була розроблена згідно рішень та рекомендацій Конвенції Ради Європи про захист прав та гідності людини у зв’язку з використанням досягнень біології і медицини (1997 р.), Загальної декларації ЮНЕСКО про геном людини та права людини (1998 р.), та постанови Президії НАН України від 03.10.2002 р. № 259 „Про результати проведення I Національного конгресу з біоетики”.

Державна політика в галузі біоетики – це комплекс заходів, спрямованих у відповідності до міжнародних вимог на створення умов для дотримання етичних принципів і норм в процесі наукової та практичної діяльності людства, що може негативно вплинути на стан здоров’я населення та навколишнє природне середовище.

На I етапі (2003-2005 рр.) реалізації державної політики здійснюється ратифікація Конвенції про захист прав та гідності людини у зв’язку з використанням досягнень біології і медицини (Конвенції про права людини та біомедицину). З метою втілення в життя положень Конвенції розробляються нові та вносяться пропозиції та зміни до вже існуючих законів, що стосуються біоетики. Проводиться робота із створення нових етичних комітетів у діагностично-лікувальних та інших закладах. Узагальнюється досвід роботи з утворення і діяльності локальних та галузевих біоетичних комітетів, розробляються методичні рекомендації для їх роботи. Здійснюються підготовка членів біоетичних комітетів шляхом періодичного

проведення семінарів, тренінгів тощо. Готуються та проводяться міжнародні симпозіуми, конгреси та конференції, а також забезпечується участь українських вчених у таких подіях за кордоном з метою обміну досвідом, удосконалення роботи етичних комітетів та здійснення біоетичної експертизи, а також розробки загального нормативного акту з біоетики. Розробляється процедура проведення та вводиться біоетична експертиза кандидатських та докторських дисертацій, зокрема в галузі біології і медицини. Здійснюється підготовка підручників з біоетики та розробляються програми викладання біоетики для студентів вищих навчальних закладів. Вводяться уроки з біоетики у загальних та спеціальних закладах середньої освіти. Висвітлюються в закладах масової інформації найбільш актуальні питання в галузі біоетики.

На II етапі (2006-2008 рр.) Продовжується робота з удосконалення та створення нових нормативних актів в галузі біоетики та біоетичної експертизи. Завершується процес створення біоетичних комітетів у медичних закладах України. Розробляється процедура проведення та вводиться біоетична експертиза при друкуванні наукових статей в галузі біології і медицини.

Основні принципи державної політики в галузі біоетики

– об’єктом державної політики в галузі біоетики є громадяни України та їх права;

– здоров’я людини – найважливіший пріоритет держави;

– впровадження і використання результатів наукової та промислової діяльності повинні не спричиняти негативну дію на стан здоров’я людини та живої природи і її складових. Держава створює нормативні акти, які гарантують громадянам дотримання етичних принципів і норм в процесі наукової та практичної діяльності, зокрема в галузі біології та медицини.

Найважливішим фактором державної політики в галузі біоетики є принцип розвитку біоетичних норм і правил, які повинні випереджати впровадження в практику новітніх технологій, гарантувати при їх застосуванні громадянам України особисті права і свободи, забезпечувати повагу до їх людської гідності, тілесної цілісності та індивідуальності, а також збереження навколишнього природного середовища.

Основні напрямки та заходи реалізації державної політики в галузі біоетики Основними напрямками державної політики в галузі біоетики є:

Формування законодавчої та нормативної бази:

– здійснення ратифікації Конвенції про захист прав та гідності людини у зв’язку з використанням досягнень біології і медицини (Конвенції про права людини та біомедицину);

– удосконалення існуючої нормативної та законодавчої бази, що стосується біоетики, з врахуванням положень Конвенції про права людини та біомедицину;

– створення нових законів та нормативних актів стосовно біоетики та біоетичної експертизи.

Участь в міжнародних подіях:

– організація та проведення міжнародних симпозіумів, конгресів та конференцій в Україні;

– забезпечення участі українських вчених у подіях за кордоном з метою розробки загального нормативного акту з біоетики.

Проведення біоетичної експертизи:

– удосконалення існуючих та створення нових положень з біоетичної експертизи;

– створення нових етичних комітетів у діагностично-лікувальних та наукових закладах; – узагальнення досвіду роботи з утворення та діяльності локальних і галузевих біоетичних комітетів;

– розроблення методичних рекомендацій для роботи локальних та галузевих біоетичних комітетів;

– здійснення підготовки членів біоетичних комітетів шляхом періодичного проведення семінарів, тренінгів тощо;

– проведення біоетичної експертизи кандидатських та докторських дисертацій в галузі біології і медицини;

– здійснення біоетичної експертизи при друкуванні наукових статей в галузі біології і медицини.

Налагодження учбового процесу:

– підготовка підручників з біоетики;

– розроблення програми викладання біоетики для студентів вищих навчальних закладів;

– введення уроків з біоетики у загальних та спеціальних закладах середньої освіти.

Інформування населення:

– забезпечення інформування населення з питань біоетики та біоетичної експертизи шляхом широкого висвітлення цих проблем у закладах масової інформації.

Механізми реалізації державної політики в галузі біоетики

Найбільш важливими аспектами механізму реалізації державної політики в галузі біоетики є ратифікація Конвенції про захист прав та гідності людини у зв’язку з використанням досягнень біології і медицини та розробка, підготовка та прийняття закону України про біоетику та біоетичну експертизу.

Крім того, реалізація державної політики в цій галузі повинна передбачати:

– державний контроль за дотриманням принципів і норм біоетики в процесі наукової та практичної діяльності, що пов’язана з втручанням у стан здоров’я людини і довкілля;

– розроблення принципів та норм біоетичної експертизи;

– створення нових локальних та галузевих біоетичних комітетів;

– створення системи підготовка кадрів з біоетики, перш за все правознавців;

– розвиток системи підготовки та перепідготовки членів біоетичних комітетів;

– розроблення учбових програм та підручників;

– створення системи аналізу та оцінки інформації про досягнення та тенденції розвитку біоетики в країні та за кордоном;

– створення умов для залучення представників різних релігій та конфесій до постійної роботи з пропаганди біоетичних принципів;

– налагодження постійної пропаганди принципів та норм біоетики.

 

 Робота 3. Вивчити статті ККУ, які захищають права пацієнта.

Ознайомитись з статтями 139, 141, 145 ККУ. Знайдіть твердження Клятви українського лікаря, які співпадають з Етичним Кодексом медсестри України.

КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
 

{ Кодекс набирає чинності з 1 вересня 2001 року,
            див. п.1  розділу I “ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ
            ПОЛОЖЕННЯ” }
 

( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, N 25-26, ст.131 )

(ВИТЯГ)

 

Стаття 139. Ненадання допомоги хворому медичним працівником

1. Ненадання без поважних причин  допомоги  хворому  медичним працівником,  який зобов’язаний, згідно з установленими правилами, надати таку допомогу,  якщо йому завідомо відомо, що це може мати тяжкі наслідки для хворого, – карається штрафом  до  п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права  обіймати  певні  посади  чи займатися   певною   діяльністю на строк до трьох років або громадськими  роботами  на  строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до двох років.

2. Те саме діяння,  якщо воно спричинило смерть  хворого  або інші тяжкі наслідки, – карається обмеженням  волі  на  строк  до  чотирьох років або позбавленням волі на строк до трьох років,  з  позбавленням  права обіймати  певні  посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

{  Стаття  139  із  змінами,  внесеними згідно із Законом N 270-VI ( 270-17) від 15.04.2008 }

 

 

Стаття 141. Порушення прав пацієнта

Проведення клінічних   випробувань лікарських  засобів без письмової згоди пацієнта  або  його  законного  представника,  або стосовно неповнолітнього чи недієздатного,  якщо ці дії спричинили смерть пацієнта або інші тяжкі наслідки, – карається обмеженням волі на строк від трьох до  п’яти  років або позбавленням волі на той самий строк.

{  Стаття  141  із  змінами,  внесеними згідно із Законом N 270-VI ( 270-17 ) від 15.04.2008 }

 

Стаття 145. Незаконне розголошення лікарської таємниці

Умисне розголошення  лікарської таємниці особою, якій вона стала відома у  зв’язку  з  виконанням  професійних  чи  службових обов’язків, якщо таке діяння спричинило тяжкі наслідки, – карається штрафом  до  п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами  на  строк  до  двохсот сорока годин, або позбавленням  права  обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.

Робота 4: Визначити основні спільні риси Етичного кодексу медичної сестри України та Етичного Кодексу Українського лікаря.

ЕТИЧНИЙ КОДЕКС МЕДИЧНОЇ СЕСТРИ УКРАЇНИ

Медичні сестри України приймають даний Етичний Кодекс, враховуючи велике значення морально-етичних норм в охороні здоров’я населення, важливу роль медичної сестри, як пред­ставника однієї із самих масових медичних професій в суспільстві, а також керуючись сучасними етико-нормативними документами міжнародних медичних організацій.

ЧАСТИНА 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

В житті і діяльності медичної сестри органічно поєднуються: високий професіоналізм, гуманність та милосердя, глибоке по­няття громадського значення своєї роботи, комплексний всебічний догляд за пацієнтами і полегшення їх страждань, відновлення здоров’я і реабілітація, сприяння зміцненню здоров’я і попередженню захворювань, готовність цілком віддати себе об­раній професії, навіть в самих тяжких умовах. Етичний Кодекс висвітлює моральний рівень медичної сестри, її світогляд, покли­каний підвищувати престиж і авторитет сестринської професії в суспільстві, сприяти розвитку сестринської справи в Україні.

ЧАСТИНА 2. МЕДИЧНА СЕСТРА І ПАЦІЄНТ

СТАТТЯ 1. Медична сестра як особистість

Особистість медичної сестри — це органічний сплав висо­ких моральних якостей, загальної освіченості, професійної еру­диції та майстерності. Медична сестра оберігає людське життя, починаючи з зачаття і ніколи, навіть під загрозою, не повинна використовувати медичні знання в збиток нормам гуманності. Етичною основою медичної сестри є гуманізм та милосердя,повага до невід’ємних прав людини і громадянина. Відновлення і покращання здоров’я пацієнта є для медичної сестри найвищою винагородою за її працю. У своїй діяльності медичні сестри України повинні керуватися міжнародними деклараціями про пра­ва людини, Конституцією і законами України, загальнолюдськи­ми моральними цінностями, принципами і нормами професійної етики та духовними надбаннями нашої національної культури.

СТАТТЯ 2. Медична сестра і право пацієнта на якісну медичну допомогу

Кожна людина, яка звертається за медичною допомогою, має право не тільки на своєчасну і висококваліфіковану медичну допо­могу, але й на чуйне, уважне відношення до себе медичної сест­ри, на її доброзичливість, правдивість, чесність, терпіння, безкорисливість, старанність і охайність. Щоб виправдати довіру своїх пацієнтів, медична сестра повинна працювати якісно, згідно професійним стандартам. Медична сестра в міру своєї компетенції повинна надавати невідкладну допомогу пацієнтам, хто б він не був: чоловік, жінка, дитина, стара людина, немовля чи той, хто помирає. Медична сестра несе моральну відповідальність за свою діяльність перед пацієнтом, колегами, суспільством.

СТАТТЯ 3. Професійна компетентність — головна умова сестринської діяльності

Медична сестра повинна завжди виконувати свої обов’язки професійно, згідно стандартам діяльності медичної сестри, виз­наченим Міністерством охорони здоров’я України. До про­фесійних вимог належить: творче відношення до своїх обов’язків, уміння швидко орієнтуватися в інформації, вибрати з неї найнеобхідніше, безперервно удосконалювати свої спеціальні знання та навички, підвищувати свій культурний рівень. Медична сестра повинна бути компетентною у відношенні моральних і юридичних прав пацієнта. Медична сестра підтримує самі високі стандарти у сфері сестринської практики з урахуванням реальних ситуацій, керуючись вимогами законодавства України, принципами про­фесійної етики. Медична сестра несе персональну відповідальність за виконання своїх професійних обов’язків.

СТАТТЯ 4. Повага прав пацієнта, гуманне відношення до пацієнта

Співчуття та повага до життя пацієнта є невід’ємною рисою в професії медичної сестри. Медична сестра повинна поважати права пацієнта на полегшення страждань, не має права сприяти самогубству хворого. Медична сестра повинна діяти в рамках своєї компетентності, щоб захистити права пацієнта, які були про­голошені ВООЗ та Всесвітньою медичною асоціацією. Пацієнт має право на зручності у різному плані, які гарантують таємницю його індивідуальних особливостей при оглядах, діагностичних та лікувальних процедурах. Присутніми можуть бути тільки особи, необхідні для проведення медичних втручань. У виняткових і особливих ситуаціях діагностичні і лікувальні процедури, опе­раційні втручання при невідкладному стані пацієнта можуть бути проведені всупереч волі уповноважених осіб. Медична сестра у таких випадках повинна керуватися невід’ємними правами люди­ни, законами України та найвищими інтересами пацієнта.

СТАТТЯ 5. Шанування людської гідності, потреб та цінностей пацієнта

У роботі та поведінці медична сестра має бути взірцем висо­кої культури, ввічливості, скромності та акуратності. Стосунки з пацієнтами мають бути такими, щоб максимально оберігати психіку хворого: чуйно та уважно ставитися до хворого, стриму­вати себе в різних ситуаціях, бути коректною при звертанні до пацієнта. Медична сестра не повинна принижувати гідність пацієнта при виконанні маніпуляцій. Медична сестра повинна по­важати особисту гідність пацієнта, ставитись з повагою до його індивідуальних потреб і цінностей. Такі фактори, як раса пацієнта, релігійні погляди або відсутність таких, етнічне поход­ження, соціальний або сімейний статус, сексуальна орієнтація, вік або стан здоров’я не повинні впливати на якісний медичний догляд. Медична сестра не має права втручатися без відома і волі пацієнта в його особисте життя, за виключенням тих ви­падків, коли це пов’язано виключно з професійною необхідністю. Сподівання та стиль життя пацієнта повинні бути відомі мед­сестрі для створення індивідуальних програм медсестринського догляду, які б співпадали з психологічними, соціальними, куль­турними, духовними та фізіологічними інтересами пацієнта.

СТАТТЯ 6. Перш за все — не нашкодь

Медична сестра постійно повинна пам’ятати виконання найдавнішого етичного принципу медицини: “передусім — не нашкодь!”, проявляючи максимальну уважність і обережність під час сестринських втручань і виконання медичних призна­чень. Виконуючи втручання, які можуть негативно вплинути на пацієнта, медична сестра повинна передбачити міри безпеки та профілактичні заходи по запобіганню ускладнень.

СТАТТЯ 7. Медична сестра і право пацієнта на інформацію

Медична сестра повинна поважати права пацієнта на отри­мання інформації про стан його здоров’я, про можливий ризик та переваги передбачуваних методів діагностики, лікування. Враховуючи те, що повідомлення про хворобу належить лікарю, медична сестра має моральне право інформувати пацієнта тільки після узгодження з лікарем, як член медичної бригади, обслуговуючий даного пацієнта. Медична сестра має право приховати від пацієнта професійну інформацію тільки в тому разі, якщо вона впевнена, що ця інформація нанесе йому серй­озне ушкодження. Медична сестра повинна дотримуватися безпосереднього контакту з хворим. Говорячи про стан здоров’я пацієнту, необхідно дотримуватися такту і повної обережності. Медична сестра повинна вибирати варіанти пом’якшеного повідомлення про зміни в перебігу хвороби. Медична сестра повинна бути правдивою і чесною, поважати право пацієнта на отримання інформації про стан його здоров’я.

СТАТТЯ 8. Медична сестра і право пацієнта на згоду щодо медичного втручання або відмови від нього

Медична сестра повинна поважати право пацієнта чи його представника (коли вона має справу з дитиною або недієздат­ним психічно хворим) погоджуватись на медичне втручання або відмовитися від нього. Медична сестра повинна бути впевнена, що пацієнт погоджується або відмовляється добровільно та свідомо. Моральний і професійний обов’язок медичної сестри в міру своєї кваліфікованості роз’яснити пацієнту наслідки відмо­ви від медичного втручання. Відмова пацієнта не повинна нега­тивно впливати на відношення до нього медичних працівників. Пацієнт має право відмовитися від участі у науково-дослідній діяльності медичної сестри, а також у навчальних програмах ме­дичних закладів. Для медичного втручання щодо неповнолітніх або недієздатних пацієнтів треба мати попередню згоду юридично уповноважених осіб (батьки, родичі, опікуни, адвокати).

СТАТТЯ 9. Обов’язок зберігати професійну таємницю

Медична таємниця має моральний та юридичний аспект. Медичні сестри не мають права розповсюджувати відомі їм при виконанні професійних обов’язків відомості про хворобу, інтимні та сімейні сторони життя пацієнта. За розповсюдження професійної таємниці медична сестра несе моральну та юридичну відповідальність. Медична сестра має право розкрити конфіденційну інформацію про пацієнта іншій особі тільки за згоди пацієнта. Всі відомості про пацієнта, що пов’язані із станом його здоров’я або особистого характеру зберігаються у таємниці, навіть після смерті пацієнта, якщо це не загрожує іншим людям. Вся інформація пацієнта повинна бути надійно захищена від сто­ронніх осіб Це стосується і біологічних матеріалів, взятих для ла­бораторних аналізів чи наукових досліджень організму пацієнта.

СТАТТЯ 10. Медична сестра та помираючий хворий

Медична сестра повинна володіти знаннями, уміннями та навичками в обсязі паліативної допомоги, що дає змогу поми­раючому полегшити страждання. Медична сестра повинна на­дати помираючому і його сім’ї психологічну підтримку. Пацієнт має право на гідну людині смерть, право на застосування всіх сучасних засобів, що зменшують передсмертні страждання, право скористатися морально-психологічною підтримкою сім’ї, родичів, друзів, співробітників, а також духовного служителя будь-якої релігійної віри. Евтаназія, тобто акт навмисного припинення життя пацієнта, зроблена по волі самого пацієнта чи на прохання його близьких, вважається неетичною. Медична сестра повинна з повагою відноситись до померлого пацієнта. При обробці тіла слід враховувати релігійні та культурні традиції. Медсестра зобов’язана поважати права громадян відносно патолого-анатомічних розтинів.

СТАТТЯ 11. Медична сестра як учасник наукових досліджень і навчального процесу

В справі самовдосконалення медичної сестри велике зна­чення має участь медсестри в дослідницькій роботі, вивчення наукової, довідкової медичної літератури. Медична сестра повинна творчо підходити до своїх обов’язків, вміти швидко зорієнтуватися в великій кількості інформації, вибрати з неї го­ловне та необхідне. В дослідницькій роботі з участю людини як об’єкта медична сестра повинна слідувати міжнародним документам по медичній етиці і законодавству України. Інтереси пацієнта як особистості для медичної сестри повинні бути вище інтересів суспільства та науки. Беручи участь в наукових дослідженнях, медична сестра повинна особливо захищати тих пацієнтів, які самі не в змозі про себе потурбуватися в зв’язку з тяжким станом, або якщо цей пацієнт — дитина.

ЧАСТИНА 3. МЕДИЧНА СЕСТРІ І її ПРОФЕСІЯ

СТАТТЯ 12. Повага до своєї професії

Професійний обов’язок медичної сестри щодо хворого, його родичів та колег по роботі — це комплекс дій, спрямованих на одужання хворого, а також поведінка медичної сестри в кон­кретній ситуації, які виникають у медичній практиці. Медична сестра повинна постійно контролювати свої дії, бути пунктуальною, дотримуватись правил особистої гігієни, підтримувати авторитет і репутацію своєї професії. Медична сестра повинна мати відповідну психологічну підготовку, вміти керувати собою і конкретними ситуаціями в практичній діяльності. Право і обов’язок медичної сестри — відстоювати свою моральну, економічну і професійну незалежність. Медична сестра несе особисту моральну відповідальність за впровадження, підтримання та покращання професійних стандартів сестринської справи. Інтимні стосунки з пацієнтом засуджуються медичною етикою. Поведінка медичної сестри не повинна бути прикладом негативного ставлення до свого здоров”я.

СТАТТЯ 13. Медична сестра і колеги

Медична сестра повинна поважати своїх вчителів. Для медсестри однією з необхідних умов є культура спілкування в колективі. Медична сестра повинна поважати колег, зважати на їх погляди, знання, досвід, переконання, бути уважною, чуйною, делікатною, справедливою у стосунках з своїми колегами. Медична сестра повинна допомагати колегам по професії в міру своїх знань і навичок. Високий професіоналізм медичної сестри є важливим моральним фактором товариських колегіальних взаємовідносин медичної сестри і лікаря. Медична сестра повинна точно і кваліфіковано проводити призначені лікарем сестринські втручання. Медична сестра повинна підтримувати ав­торитет колег серед пацієнтів та населення. У тих випадках, ко­ли медична сестра стає свідком неправомірних чи помилкових дій колег, вона повинна стати на захист інтересів пацієнта шля­хом зауваження, попередження, звернення до авторитетних спеціалістів і керівника медичного закладу. Медична сестра по­винна поважати давню традицію своєї професії — надавати ме­дичну допомогу колегам безвідплатно.

СТАТТЯ 14. Медична сестра та сумнівна медична практика

Медична сестра повинна знати правові норми, регулюючі сестринську справу, систему охорони здоров’я, дозволені законо­давством методи лікування. Медична сестра повинна захищати інтереси пацієнта та суспільства, якщо вона виявила нелегальну, неетичну та некомпетентну медичну практику. В цьому разі медична сестра має право звернутись за підтримкою в державні органи охорони здоров’я, Асоціацію медичних сестер України.

ЧАСТИНА 4. МЕДИЧНА СЕСТРА ТА СУСПІЛЬСТВО

СТАТТЯ 15. Моральна та правова відповідальність медичної сестри перед суспільством

Медичній сестрі довіряють турботу про здоров’я і життя громадян. Суспільство вимагає, щоб медичні сестри чесно ставились до цієї почесної і важливої справи, з почуттям високої відповідальності виконували свій обов’язок, підвищували свої професійні знання. Медична сестра зобов’язана відповідати за всі упущення, які стали­ся внаслідок недбайливості, злочинної байдужості, умисного зловживання. Моральний обов’язок медичної сестри піклуватися про доступність і високу якість сестринської допомоги населенню. Медична сестра повинна брати активну участь в медико-санітарній освіті населення. Медична сестра повинна допомагати в удосконаленні методів боротьби з хворобами, попереджувати пацієнтів, ор­гани влади та суспільство в цілому про екологічну небезпеку, вносити свій вагомий вклад в організацію рятувальних служб.

СТАТТЯ 16. Підтримка сестринської справи

Моральний обов’язок медичної сестри є всебічне сприяння розвитку реформи сестринської справи в Україні. Медична сестра повинна підтримувати незалежність, цілісність сестринської справи, її автономію, привертати увагу суспільства та засобів масової інформації до потреб, досягнень та недоліків сестринської справи. Медич­на сестра повинна захищати суспільство від невірної інформації про сестринську справу. Самореклама несумісна з медичною етикою.

СТАТТЯ 17. Гарантії і захист законних прав медичної сестри

Медична сестра має право законного захисту почуття власної гідності, фізичної незайманості і право на допомогу при виконанні своїх професійних обов’язків як в мирний, так і в військовий час. Рівень життя медичної сестри повинен відповідати статуту її професії. Розмір гонорару, визначений приватно практикуючою сестрою, повинен відповідати об’єму та якості наданої медсестринської допомоги, ступенем її компетентності з врахуванням особливих обставин в кожному конкретному випадку.

Безвідплатна допомога пацієнтам з тяжким матеріальним становищем етично схвалюється. Медичних сестер не можна змушувати працювати в несприятливих умовах. Забезпечення умов професійної діяльності медичних сестер повинно відповідати вимогам охорони праці.

ПРОФЕСІЙНІ МЕДСЕСТРИНСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ

СТАТТЯ 18. Відповідальність професійних медсестринських організацій

Професійні медсестринські організації відповідають за роз’яснення та підтримання етичної поведінки медичної сестри. Виконання цих завдань потребує того, щоб професійні медсестринські організації залишались чутливими до прав, потреб та законних інтересів пацієнтів та медсестер.

СТАТТЯ 19. Взаємозв’язок та співробітництво

між професійними медсестринськими організаціями

Асоціація медсестер України може створювати по всій Україні свої осередки. Встановлення зв’язку та співробітництва між Асоціацією медсестер України, її територіальними філіями (осе­редками) та іншими організаціями медсестер є невід’ємним кро­ком в напрямку забезпечення етичної поведінки медичних сестер.

Діяльність професійних осередків Асоціації медсестер повинна в усі часи відображати первинну турботу про якісний догляд за пацієнтом.

ЧАСТИНА 5. ДІЯ ЕТИЧНОГО КОДЕКСУ МЕДИЧНОЇ СЕСТРИ УКРАЇНИ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЙОГО ПОРУШЕННЯ ТА ПОРЯДОК ЙОГО ПЕРЕГЛЯДУ

СТАТТЯ 20. Дія Етичного Кодексу

Вимоги Кодексу обов’язкові для усіх медичних сестер України. Лікарі та медичні сестри, які викладають в медичних училищах, коледжах та на медсестринських факультетах медичних вузів, повинні ознайомити студентів з Етичним Кодексом ме­дичних сестер України. Лікарі та медичні сестри, які викладають в навчальних закладах, своєю поведінкою повинні подавати приклад студентам.

СТАТТЯ 21. Відповідальність за порушення Етичного Кодексу

Медичні сестри несуть відповідальність за порушення Етичного Кодексу медичної сестри України. За порушення етичних норм Кодексу до членів Асоціації медичних сестер України мо­жуть бути застосовані слідуючі стягнення:

1) зауваження;

2) попередження про неповну професійну ВІДПОВІДНІСТЬ;

3) припинення членства в Асоціації на строк до 1 року;

4) повідомлення в місцеві та центральні керівні органи охорони здоров’я про факти порушення Етичного Кодексу.

СТАТТЯ 22. Перегляд та тлумачення Етичного Кодексу

Зміна обставин потребує постійного перегляду цього Кодексу. Додатки до Кодексу можуть бути необхідними для того, щоб знайти шлях у вирішенні особливої ситуації.

Право перегляду Етичного Кодексу медичних сестер Ук­раїни та тлумачення його окремих положень належить Міністер­ству охорони здоров’я України по узгодженню з Асоціацією ме­дичних сестер України.

 

Етичний кодекс лікаря

Стаття 1. У медичних установах створюються етичні комісії (комітети), які впроваджують положення Етичного кодексу лікаря в практичну діяльність.

Стаття 2. Етичні засади лікаря випливають з прийнятої присяги, загальнолюдських засад християнської етики, принципів гуманізму і милосердя, документів Всесвітньої медичної асоціації з етики, конституційного законодавства України в частині права громадян на охорону здоров’я і медичну допомогу.

Стаття З. Для виконання своїх обов’язків лікар повинен мати
свободу професійних дій, узгоджених з його сумлінням і вимогами сучасної медицини і законодавством.

Стаття 4. Українське лікарське товариство здійснює нагляд за дотриманням вимог етики, лікарської деонтології та професійної честі і гідності усіма членами лікарського товариства, а також слідкує, щоб правові приписи не порушували основ етичного кодексу лікаря.

РОЗДІЛ І. Ставлення лікаря до пацієнта

Стаття 5. За лікарем зберігається свобода вибору в застосуванні обґрунтованих методів, які, на його думку, є найбільш виправданими.Лікар повинен, однак, обмежитись такими діагностичними, лікувальними і профілактичними заходами, які дійсно необхідні хворому та відповідають сучасному рівню медичних знань.

Стаття 6. В окремих ситуаціях лікар може відмовитись від лікування хворого, крім випадків, коли надання невідкладної лікарської допомоги не терпить зволікання. Не маючи змоги надати медичну допомогу хворому, лікар зобов’язаний вказати йому, а також його законним представникам, на іншу можливість її одержання.

Стаття 7. Лікар може здійснювати лікарські заходи виключно з медичних та (або) естетичних показів.

Стаття 8. Лікар зобов’язаний поважати право пацієнта на свідому участь у прийнятті основних рішень, що стосуються його здоров’я. Тим самим досягається “терапевтична співпраця”, коли пацієнт стає “терапевтичним союзником” у лікувальному процесі. Пацієнт має знати про ступінь потенційного ризику профілактичних і лікувальних заходів та очікуваного результату, а також про можливість вдатися до іншої практики лікування. Пояснення лікаря має здійснюватися зрозумілою хворому мовою, без застосування специфічної термінології.

Стаття 9. Лікар не може впливати на рішення пацієнта, не пов’язані з лікуванням.

Стаття 10. Профілактика, діагностування і лікування вимагають письмової згоди пацієнта. Якщо пацієнт не здатний до усвідомленого виявлення своєї волі, тоді це може зробити його законний представник чи опікун.Профілактику, діагностування чи лікування можна розпочати без згоди хворого лише в особливих випадках, коли є загроза життю пацієнта або інших осіб.У випадку відмови пацієнта від пропонованих заходів лікар повинен, у міру можливостей, оточувати його лікарською опікою.

Стаття 11. За бажанням пацієнта, лікар може не інформувати його про стан здоров’я чи перебіг лікування. Пацієнт може також назвати осіб, які контактуватимуть з лікарем від його імені. Надання інформації родині, коли це можливо, повинно бути погоджене з хворим.Якщо хворий непритомний, то лікар може поінформувати іншу особу, будучи впевненим, що вона діє в інтересах хворого.У разі хвороби дитини лікар зобов’язаний вичерпно поінформувати її батьків або опікунів.

Стаття 12. Якщо прогноз для хворого несприятливий, йому слід тактовно й обережно повідомити про це. Інформацію щодо діагнозу та несприятливого прогнозу лікар може подати лише тоді, коли він твердо переконаний, що це не завдасть глибоких страждань або інших шкідливих для здоров’я пацієнта наслідків; проте, якщо пацієнт наполягає на цьому, лікар повинен її подати.

Стаття 13. Лікар не має права перешкоджати хворому звернутись до іншого лікаря з проханням про визначення стану його здоров’я і оцінки лікувальних заходів. Якщо хворий цього бажає, лікар повинен сприяти в одержанні такої консультації.

Стаття 14. Коли ж стан хворого вимагає застосування особливих методів профілактики, терапії чи діагностування, які одночасно не можна застосувати усім пацієнтам, котрі їх потребують, лікар встановлює черговість їх здійснення для пацієнтів, керуючись медичними критеріями.

Якість медичної опіки

Стаття 15. Лікар повинен старанно проводити профілактику, діагностування і лікування в необхідних обсягах.

Стаття 16. Лікар повинен розпочати лікування після встановлення попереднього діагнозу. Винятком є тільки надзвичайні ситуації, за яких негайна лікарська допомога у формі поради може бути надана лише дистанційно.

Стаття 17. Проводячи профілактику, діагностування і лікування, лікар не повинен виходити за межі своїх професійних можливостей. Якщо необхідні заходи перевищують компетенцію лікаря, він повинен звернутися до компетентнішого колеги. Це не стосується надзвичайних ситуацій і невідкладних заходів у разі захворювань, за яких зволікання загрожує життю людини.

Стаття 18. Лікар повинен дбати про такі умови виконання своїх обов’язків, які забезпечують відповідну якість опіки над хворим.

Стаття 19. Лікар зобов’язаний доброзичливо та з пошаною ставитися до пацієнта, шанувати його особисту гідність.

Стаття 20. Під час лікування осіб, які страждають на психічні захворювання, лікар повинен керуватися також і законом України “Про психіатричну допомогу”.

Лікарська таємниця

Стаття 21. Лікар зобов’язаний зберігати лікарську таємницю, яку становлять дані про пацієнта та його оточення, отримані лікарем під час виконання своїх обов’язків. Смерть хворого не звільняє лікаря від дотримання таємниці.

Стаття 22. Інформування іншого лікаря про стан здоров’я пацієнта, якщо це необхідно для подальшого лікування чи формулювання висновку про стан його здоров’я, не є порушенням лікарської таємниці.

Стаття 23. Лікар звільняється від обов’язку дотримання лікарської таємниці, якщо: цього вимагає закон; збереження таємниці загрожує життю і здоров’ю пацієнта або інших осіб; є згода на це пацієнта.

Стаття 24. Передавання результатів проведеного лікарського обстеження на вимогу компетентного органу та за умови попереднього інформування про це пацієнта не є розголошенням лікарської таємниці.

Стаття 25. Лікар повинен виявляти факти загрози для здоров’я або життя людини, що виникають унаслідок порушень її громадянських прав.

Стаття 26. Лікар повинен відслідковувати, щоб його асистенти і помічники дотримувалися принципів збереження професійної таємниці. Лікар може довірити їм тільки ту частину інформації, яка потрібна для виконання їх обов’язків. Лікар стежить за дотриманням правильного ведення медичної документації, запобігає розголошенню її даних. Медична документація повинна містити лише інформацію, передбачену вимогами чинного законодавства в галузі охорони здоров’я.

Допомога хворим у термінальних станах

Стаття 27. Лікар докладає всіх зусиль для забезпечення хворому гуманної опіки та належних умов. Лікар полегшує страждання хворих до останньої хвилини, по можливості, підтримуючи згасаюче життя.

Стаття 28. За жодних умов лікар не може вдатись до евтаназії.

Стаття 29. Лікар бореться за життя хворого, який перебуває у термінальному стані, до останньої можливості.

Трансплантація

Стаття З0. Трансплантація – застосування методу пересадки від донора до реципієнта органів та інших аналогічних матеріалів здійснюється у визначеному законодавством порядку в разі наявності їхньої згоди або згоди їхніх законних представників за умови, якщо використання інших засобів і методів для підтримання життя, відновлення або поліпшення здоров’я не дає бажаних результатів, а завдана при цьому шкода донору є меншою, ніж та, що загрожувала пацієнту (Ст. 47 основи законодавства України про охорону здоров’я від 19.11.92).

Стаття 31. Після констатації смерті мозку пацієнта комісія лікарів може дати дозвіл на здійснення забору клітин, органів і тканин від трупа для їх пересадки за умови, якщо померлий не висловив за життя протесту проти цього та є згода його законних представників.

Стаття 32. Після констатації смерті мозку лікар підтримує функціонування тих органів і тканин, які будуть використані для трансплантації.

Стаття 33. Лікар не може одержувати плати за клітини, тканини і органи, які будуть використані для трансплантації.

Стаття 34. Органи і тканини живого донора можуть бути взяті для трансплантації лише у повнолітньої особи за її добровільною письмовою згодою. Кістковий мозок від дитини дозволяється брати лише за згодою батьків або інших її законних представників. Якщо донор – неповнолітня особа, здатна висловити свідому згоду – слід її отримати.

Стаття 35. Лікар повинен заздалегідь поінформувати донора та його законних представників про всі можливі наслідки, пов’язані з цією операцією.

Геном людини

Стаття 36. Лікарю заборонена дискримінація осіб з огляду на генетичну спадковість.

Стаття 37. Лікар, який бере участь у дослідженнях, метою яких є ідентифікація носійства гену захворювання або генетичної схильності до захворювання, може проводити їх тільки за необхідності використання результатів у лікуванні або наукових досліджень, зумовлених необхідністю лікування, лише за згодою пацієнта і після забезпечення йому генетичної консультації.Лікар не може брати участь у діях, метою яких є генетичні зміни спадковості людини.

Стаття 39. Лікар може проводити дії, які впливають на людський геном з профілактичною та терапевтичною метою, лише відповідно до Статті 45 даного Кодексу.

Прокреація

Стаття 40. З почуттям особливої відповідальності лікар повинен ставитися до процесу передачі людського життя. Він повинен надавати вичерпну інформацію щодо процесів запліднення та регулювання зачать, сприяти продовженню, а не медично необгрунтованому припиненню життя плоду абортом, що рівнозначно вбивству.

Стаття 41. В разі проведення лікарських втручань у вагітної жінки лікар одночасно відповідає за здоров’я і життя її дитини.

Стаття 42. Лікар може провести пренатальну діагностику лише у випадку, якщо, за його переконанням, застосовані методи не зашкодять плодові та (або) матері.

Посвідчення та лікарські висновки

Стаття 43. Довідки і лікарські висновки видаються лише на підставі дійсного обстеження або відповідної документації.

Стаття 44. Дії лікаря в разі застосування новітніх медичних технологій визначаються етико-правовими і законодавчо-нормативними актами України, рекомендаціями та вимогами Всесвітньої організації охорони здоров’я, етичного комітету ЮНЕСКО та Комісії з питань етики при Кабінеті Міністрів України.

РОЗДІЛ IIНаукові дослідження і медичні експерименти

Стаття 45. Лікарі проводять біомедичні експерименти за добровільною участю і згодою людей лише тоді, коли ці експерименти служать поліпшенню здоров’я пацієнтів, які беруть у них участь, або коли їх результати суттєво поглиблюють лікарські знання і навички. Лікар, який проводить клінічний експеримент, повинен бути переконаним, що очікувана користь від експерименту для пацієнта вартує ризику.

Стаття 46. Особа, на якій проводять біомедичний експеримент, повинна бути заздалегідь вичерпно поінформованою про всі його аспекти, що можуть її стосуватись; вона має також право в будь-який час відмовитись від подальшої участі в експерименті.

Стаття 47. За пацієнтів, які не здатні прийняти свідоме рішення і висловити свою волю, письмову згоду на участь у біомедичному експерименті дають їх законні представники.Згоду на участь у біомедичному експерименті неповнолітніх осіб дають не лише їх законні представники, але й сама неповнолітня особа, якщо вона може виразити свідомо своє рішення в цій справі.

Стаття 48. Біомедичні експерименти дослідницького характеру проводяться з урахуванням загальноприйнятних засад наукових досліджень. Експериментам має передувати вивчення результатів дослідів у даній галузі лабораторно (in vitro) або на тваринах (in vivo).Піддослідні тварини вимагають гуманного до них ставлення.

Стаття 49. Проект кожного експерименту на людині чітко викладають у письмовій формі та подають для узгодження незалежній комісії з питань етики.

Стаття 50. Лікар повинен знайомити лікарське середовище зі своїми професійними здобутками, які він одержав унаслідок медичних досліджень, експериментів і практики.

Стаття 51. Публікувати результати медичних досліджень та експериментів можуть лише ті особи, які мають безпосереднє відношення до їх проведення.

Стаття 52. Для участі в наукових чи дидактичних демонстраціях потрібна згода пацієнта або його законного представника.Під час проведення демонстації слід зберігати анонімність особи пацієнта.

РОЗДІЛ III

Стаття 53. Лікарі зобов’язані шанобливо ставитись один до одного. В присутності хворого, його оточення, асистентського персоналу лікар не повинен давати негативних оцінок професійній діяльності іншого лікаря або в будь-якій формі дискредитувати його.Про всі помилкові дії свого колеги лікар, насамперед, повідомляє йому. Інформування органів лікарського самоврядування, етичних комітетів (комісій) про недотримання етичних норм і професійну некомпетентність іншого лікаря не порушує засад професійної солідарності.

Стаття 54. Досвідчені лікарі повинні давати поради й допомагати менш досвідченим колегам.Лікарі, які зобіймають керівні посади, зобов’язані дбати про підвищення професійної кваліфікації підлеглих їм колег.

Стаття 55. У разі виникнення сумнівів щодо діагнозу чи лікування лікар, у міру можливості, забезпечує хворого консультацією іншого лікаря. Думка консультанта здебільшого має характер поради, оскільки за проведені заходи повністю відповідає лікар, який лікує хворого.

Стаття 56. Лікар, що контролює роботу колеги, повинен, якщо це можливо, заздалегідь повідомити йому про заплановану перевірку, щоб він міг бути на ній присутнім і безпосередньо довідатись про її результати.

РОЗДІЛ IVПринципи лікарської практики

Стаття 57. Лікар зобов’язаний постійно поглиблювати і вдосконалювати свої знання та передавати їх своїм колегам.Лікарі повинні брати активну участь у діяльності лікарських товариств.

Стаття 58. Лікар не може застосовувати методи, які науково визнані шкідливими або неефективними. Він не повинен також співпрацювати з особами, які займаються лікуванням, не маючи для цього відповідної кваліфікації.

Стаття 59. До медичного персоналу лікар повинен ставитися з належною повагою і шаною. Але йому слід пам’ятати, що лише він має право приймати рішення стосовно лікування.

Стаття 60. Лікарі солідарні у підтримці дій свого органу самоврядування, завдання якого полягає в забезпеченні лікарям належного становища в суспільстві.

Стаття 61. Якщо заплямовано добре ім’я лікаря, а відповідний експерт чи лікарський суд не підтверджують закидів, потерпілий має право звернутися до органу лікарського самоврядування для виправлення ситуації щодо завданої йому шкоди.

Стаття 62. Незалежно від того, де працює лікар: у державній, громадській чи приватній установі, органі самоврядування, він повинен сумлінно виконувати обов’язки щодо цих установ. Водночас, лікар не повинен виконувати наказів працедавців, якщо вони суперечать засадам лікарської етики і деонтології або можуть зашкодити здоров’ю людини.

Стаття 63. Лікар практикує лише під своїм прізвищем.

Стаття 64. Репутацію фахівця лікар здобуває за результатами лише власної праці. Будь-яка самореклама не бажана. Лікар не повинен давати згоди на використання свого прізвища з комерційною метою.

Стаття 65. У медичних установах не можна проводити святкувань із вживанням алкоголю.

Стаття 66. Лікар не має права нав’язувати хворим своїх послуг або переманювати пацієнтів від інших лікарів.

Стаття 67. Перед початком лікування лікар приватної практики має право обумовити розмір свого гонорару, крім надання допомоги у невідкладних випадках. У разі відсутності відповідних розцінок лікар бере до уваги вартість наданої послуги, власні витрати, свою кваліфікацію і, по можливості, майновий стан пацієнта.

Стаття 68. Доброю традицією є безкоштовне і безкорисне лікування інших медичних працівників, їхніх найближчих родичів, а також вдів, вдівців і сиріт медичних працівників.

Стаття 69. Якщо лікар працює в лікувальній установі, яка надає пацієнтам допомогу безплатно, він не має права вимагати від них винагороди у будь-якій формі.

РОЗДІЛ VЛікар і суспільство

Стаття 70. Гуманітарний характер завдань, покладених на лікаря, дає йому підставу вимагати законної охорони його особистої гідності, тілесної недоторканості, а також допомогти у виконанні своїх професійних обов’язків як у мирний час, так і під час війни.

Стаття 71. Обов’язок лікаря – звернути увагу суспільства, органів влади та кожного пацієнта на значення збереження здоров’я, а також на екологічну загрозу. Своєю поведінкою лікар не може пропагувати звичок, шкідливих для здоров’я людини (вживати алкоголь, палити).

Стаття 72. Масові епідеміологічні обстеження повинні проводитися з метою поліпшення здоров’я суспільства; вони не можуть загрожувати здоров’ю осіб, які беруть у них участь.

Стаття 73. Лікар, який бере участь в організованій формі протесту, не звільняється від обов’язку надавати медичну допомогу.

Стаття 74. Лікар за жодних обставин не має права брати участі в акціях позбавлення життя людини, асистувати в разі тортур чи інших дій, що принижують людську гідність. З огляду на це він не може використовувати свої знання та вміння для сприяння у будь-якому жорстокому поводженні з іншою особою.

Стаття 75. Лікар може застосувати допінгові засоби і методи тільки з лікувальною метою.

РОЗДІЛ VIВзаємовідносини лікаря з медичним промислом

Стаття 76. Співпраця лікаря з медичним промислом не повинна впливати на необ’єктивність його фахових висновків щодо застосування медикаментів, технічних засобів, предметів догляду тощо.

Стаття 77. Лікар не може отримувати матеріальну винагороду за скерування пацієнтів на обстеження та лікування медичним обладнанням і медикаментами, які продукує спонсор.

Стаття 78. Спонсорування медичних досліджень, реклама продуцентами ліків чи медичних виробів можуть здійснюватися виключно на засадах етичних принципів, прийнятих лікарською спільнотою.

РОЗДІЛ VIIЗаключні положення

Стаття 79. У випадках, не передбачених Етичним кодексом лікаря, слід керуватися засадами, які сформульовані в постановах органів лікарського самоврядування, вироках лікарських судів, а також тими добрими традиціями, що склалися у лікарському середовищі.

Стаття 80. Лікарі-викладачі повинні виховувати студентів згідно з Етичним кодексом лікаря.

Стаття 81. Лікарі-педагоги своєю поведінкою повинні бути гідним прикладом для студентів і лікарів-курсантів.

 

 

Програма самопідготовки студентів до заняття.

1.  Історичні моделі і моральні принципи біоетики.

2. Модель Гіппократа, Парацельса

3. Християнський погляд на питання біоетики, деонтології.

4. Деонтологічна модель і принцип «дотримання обов’язку»

5. Флоренс Найтінгейл і “Нотатки про догляд”

6. Міжнародна Рада Сестер

7. Основні функції медичної сестри в сучасному суспільстві (навчальні матеріали із сестринської справи “Лемон” (Європейське Регіональне Бюро ВООЗ, 1996).

8. Найважливіші риси, якими повинен бути наділений медичний працівник

9. Важлива роль власного психічного здоров’я медсестри

 

Семінарське обговорення теоретичних питань.

12³⁰-14⁰⁰ год.

 

Тестові завдання та ситуаційні задачі.

1. Біоетика – це:

a) наука, яка визначає норми поведінки людини у сфері життя і здоров’я відповідно до раціональних і моральних засад.

b) сукупність наук про живу природу, про живих істот, що населяють Землю чи вже вимерли, їхні функції, розвиток особин і родів, спадковість, мінливість, взаємні стосунки, систематику, поширення на Землі; про зв’язки між живими істотами і живих істот з неживою природою.

c) норми і правила, що відображають уявлення про належну поведінку людей у суспільстві.

d) набір певних правил та норм, який вказує на заборони медичному працівнику

e) наука про мінімізацію зла у людських стосунках.

2. Медицину і етику об’єднує:

a) людина як предмет вивчення

b) методи дослідження

c) оволодіння прийомами подолання конфліктів в людських взаєминах

d) прагнення до знання механізмів людської поведінки і    до управління їм

e) орієнтація на досягнення фінансового добробуту людини

3. Правильним визначенням етики як науки є:

a) етика – наука про відношення живих істот між собою

b) етика – наука про природу і сенс моральних взаємин і етичних принципів

c) етика – наука про мінімізацію зла в людських відносинах

d) етика – наука про уміння правильно поводитися в суспільстві

4. Біомедична етика і медичне право повинні знаходитися у співвідношенні:

a) незалежності

b) медичне право – пріоритетне

c) повинен бути витриманий пріоритет біомедичної етики

d) біомедична етика – критерій коректності медичного права

e) медичне право визначає коректність біомедичної етики

 

5. До приймального відділення звернувся невідомий пацієнт без супроводу, в неадекватному стані, вербальному контакту не доступний, через деякий час втратив свідомість. В реанімаційному відділенні стан погіршувався і пацієнт впав в кому. Жодних документів та контактної інформації не виявлено. Подано заяву в міліцію. Чи можуть лікарі розпочати лікування?

 

6. На лікуванні в онкодиспансері перебуває чоловік 75років з онкологічною патологією тонкого кишківника. Для лікування запропоновано резекцію більшої частини кишківника з пухлиною, проте пацієнт категорично відмовляється від втручання в тіло, керуючись християнськими правилами. Чи оправдане хірургічне лікування?

 

Самостійна робота студентів. Перевіряється рівень знань студентів, які попередньо не дали відповіді на запитання тест-контролю Moodle

-14⁰⁰-15⁰⁰ (1 год.).

 

Студент повинен знати:

1. Медична біоетика, деонтологія: предмет, мета і завдання.

2. Етико-деонтологічні кодекси професії медичної сестри.

3. Моральні якості медичного працівника.

 

Студент повинен вміти:

 

1. Відстоювати моральну гідність і чистоту медичної професії.

2. Знати про основні етико-деотологічні кодекси.

3. Зберігати конфіденційність (лікарську таємницю).

4. Проявляти такт і делікатність при спілкуванні з хворими і родичами хворих людей.

 

Еталони відповідей на тести і ситуаційні задачі:

1 –а                               

2 –а

3 –b

4 –d

5. Так, діють за принципом довіри до терапії, тобто довіри, яку пацієнт виявив, коли звернувся за медичною допомогою. У разі тривалої непритомності та неможливості вільного волевиявлення пацієнта працівники служби охорони здоров’я можуть діяти за принципом відповідальності за опіку над здоров’ям пацієнта.

6. Терапевтична маніпуляція в таких випадках може бути виправдана на підставі принципу цілісності як терапевтичний принцип, згідно з яким «окремий орган підпорядкований цілісності тіла і у разі конфліктної ситуації є залежним від нього. Через це особа має право пожертвувати одним органом, якщо його збереження або функціонування завдає суттєвої шкоди всьому організму, і жодного іншого способу усунути цю шкоду нема».

 

Джерела інформації.

Основні:

1. Основи загальної і медичної психології/За ред. І.С. Вітенка і О.С. Чабана. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2003. – 344 с.

2. Апель К.-О. Апріорі спільноти комунікації та основи етики. До проблеми раціонального обгрунтування етики за доби науки // Сучасна зарубіжна філософія.Течії інапрямки. Хрестоматія / Упорядники В.В.Лях, В.С.Пазенок. – К.: Ваклер, 1996. – С. 360-421.

3. Атфилд Р. Этика экологической ответственности // Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности. – М.: Прогресс, 1990. – С.203-258.

4. Бек У. Общество риска. – М.: Прогресс-Традиция, 2000. –384 с.

5. Борейко В.Е. Философия дикой природы и природоохраны // Серия: Охрана дикой природы. – Вып. 24. –К., 2000. – 160 с.

6. Вековшинина С.В., Кулиниченко В.Л. Биоэтика: начала и основания (Философско-методологический анализ). – К.: Сфера, 2002. – 162 с.

7. Веб-сторінка університету => Інтранет => На допомогу студентам => Матеріали для підготовки студентів до практичних занять => Сестринська справа (бакалавр) – дистанційна форма навчання => українська => 1 курс => Медсестринська етика та деонтологія => Медична біоетика, деонтологія: предмет, мета і завдання. Етико-деонтологічні кодекси професії медичної сестри. Моральні якості медичного працівника. 

Додаткові:

1. Алексєєв С. С. Теорія має рацію. – М.: БЕК, 1995. – З. 31.

2. Лікарські асоціації, медична етика і загальномедичні проблеми. Збірка офіційних документів. – М., 1995. – З. 7.

3. Лікарські асоціації, медична етика і загальномедичні проблеми. Збірка офіційних документів. – М., 1995. – З. 23.

4. Лікарські асоціації, медична етика і загальномедичні проблеми. Збірка офіційних документів. – М., 1995. – З. 74.

5. Алексєєв С. С. Теорія має рацію. – М.: БЕК, 1995. – З. 31.

6. Хайдеггер М. Лист про гуманізм // Час і буття. – М.,1993. – З. 21.

 

 

Методичну вказівку склала : асист. О. Ю. Бідованець 

 

Обговоренo і затвердженo на засіданні кафедри

30 травня 2013 р., протокол № 11