Лекція № 2
Тема: Іннервація обличчя. Основні клінічні синдроми ураження деяких черепно-мозкових нервів (трійчастий, лицевий, язикоглотковий).
План лекції.
1. Вступ.
2. Анатомія, функції трійчастого нерва.
3. Симптоми ураження трійчастого нерва.
4. Анатомія, функції лицевого нерва.
5. Симптоми ураження трійчастого нерва
6. Анатомія, функції язикоглоткового нерва.
7. Симптоми ураження язикоглоткового нерва.
8. Бульбарний синдром.
– 3 чутливих (І пара — нюховий, II пара — зоровий і VIII пара — присінково-завитковий), 5 рухових (III пара — окоруховий, IV пара — блоковий, VI пара — відвідний, XI пара — додатковий, XII пара — під’язиковий) і 4 змішаних (V пара — трійчастий, VII пара — лицевий, IX пара — язикоглотковий і X пара — блукаючий), до складу останніх входять чутливі, рухові і вегетативні волокна. Однак цей розподіл значною мірою умовний, оскільки «чисто» рухових нервів немає у зв’язку з тим, що ці нерви у своєму складі мають волокна глибокої чутливості, а також вегетативні волокна (III пара).
Відмінність цих нервів в основному полягає в тому, що із двох корінців — вентрального — рухового і дорсального — чутливого, характерних для формування спинномозкових нервів, у деяких черепних нервів один корінець може бути повністю редукований. Такий нерв стає або руховим, або чутливим. Крім цього, деякі частини цих нервів можуть зливатися або набувати надмірного розвитку.
Між черепними нервами існує настільки значна відмінність, що серед них немає двох однакових пар.
Розглядаючи функціональне значення 12 пар черепних нервів з урахуванням їх формування, всі нерви можна поділити на кілька груп.
Насамперед слід сказати про нюхові і зорові нерви, які є своєрідними мозковими шляхами. З цієї точки зору вони значно відрізняються від усіх останніх черепних нервів.
Нюхові нерви утворюються з так званого нюхового мозку. До складу цих нервів входять чутливі волокна, що йдуть від органів сприйняття нюхових подразнень. Розвиток цих нервів тісно пов’язаний з розвитком і диференціюванням нюхового аналізатора.
Зоровий нерв містить чутливі волокна, які є продовженням аксонів гангліозних нервових клітин сітківки. У процесі онтогенезу він розвивається із проміжного мозку. У філогенезі зоровий нерв утворюється із середнього мозку, і його розвиток тісно пов’язаний з диференціацією зорового аналізатора в цілому.
Проекція ядер черепних нервів в стовбурі мозку
Окоруховий нерв є за розвитком руховим і пов’язаний з диференціюванням першого передвухового міотома. Він складається із рухливих волокон, що іннервують більшість зовнішніх м’язів очного яблука. У його складі є також прегангліонарні парасимпатичні волокна до циліарного вузла; від цього вузла постгангліонарні волокна ідуть до внутрішніх зорових м’язів (сфінктер зіниці і війковий м’яз).
Блоковий нерв є руховим корінцем другого передвухового міотома і містить рухові волокна, що пов’язані із верхнім косим м’язом ока.
Відвідний нерв — це руховий корінець третього передвухового міотома; він є руховим нервом і іннервує зовнішній прямий м’яз ока. Сучасні дослідники вважають, що у складі вказаних нервів є і невелика кількість чутливих (пропріоцептивних) волокон.
До третьої групи – віднесені нерви, визначені як нерви вісцеральних дуг (трійчастий, лицевий, язикоглотковий і блукаючий). Вони аналогічні заднім корінцям спинномозкових нервів. Ці нерви мають вузли, у яких знаходяться нервові клітини, подібні за формою до клітин спинномозкових вузлів. Названа група нервів вміщує чутливі і рухові волокна. Рухові нервові волокна, наявні в цих нервах ( як і в спинномозкових), проходять поза вузлом. У кожному із цих нервів можна віднайти риси типового у філогенетичному минулому вісцерального нерва риб.
Із названих черепних нервів ці характерні риси будови проявляються тією чи іншою мірою у будові трійчастого, лицевого, язикоглоткового і блукаючого нервів. Слід зазначити, що додатковий нерв також може відноситися до цієї групи, оскільки він є «відщепленням» блукаючого нерва.
Дещо інший щодо походження присінково-завитковий нерв. Він є чутливим нервом, відокремленим у процесі розвитку від лицевого нерва.
До четвертої групи відноситься під’язиковий нерв, який розвивається шляхом злиття 3 — 4 спинномозкових (потиличних) сегментарних нервів.
Усі чутливі (аферентні) волокна черепних нервів, як і чутливі волокна спинномозкових нервів, починаються з гангліозних клітин, що знаходяться у вузлах поза мозком. Рухові (еферентні) волокна виходять з ядер, що лежать у сірій речовині стовбура мозку.
У – трійчастий нерв.
До розгалужень нерва приєднуються симпатичні волокна, які несуть вазомоторні, секреторні та трофічні імпульси.
Анатомія.
Змішаний за своєю функцією (чутливий і руховий) нерв. Чутливі волокна трійчастого нерва починаються від клітин трійчастого (гассерового) вузла (g. trigeminus), що знаходиться на піраміді скроневої кістки в дуплікатурі твердої мозкової оболони. Центральні відростки клітин цього вузла ідуть до чутливих ядер: 1) верхнього чутливого ядра (глибокої та тактильної чутливості; nucl. sensorius principalis n. trigemini), яке знаходиться у верхньому відділі мосту; 2) ядро спинномозкового шляху, який починається у мості і проходить до задніх рогів шийних сегментів спинного мозку (ядро больової та температурної чутливості; nucl. tractus spinalis n. trigemini). До ядра надходять імпульси больової та температурної чутливості. Периферичні відростки клітин цього вузла — три гілки трійчастого нерва (очна, верхньощелепна, нижньощелепна), які іннервують шкіру чола, слизову оболонку рота,
Перша гілка трійчастого нерва, очний нерв (n. ophthalmicus), пронизує зовнішню стінку печеристої пазухи і проникає у порожнину очної ямки через верхню очноямкову щілину. У цьому місці він розміщується зовнішніше від відвідного нерва і нижче від блокового. Перед входом в очну ямку від стовбура нерва відходить гілка, що постачає тверду мозкову оболону. Далі нерв, ще перед вступом у верхню очноямкову щілину, поділяється на три гілки: лобовий нерв, сльозовий нерв і носовійковий нерв.
Лобовий нерв проходить спереду під верхньою стінкою очної ямки і через надокову вирізку виходить на шкіру чола. Ще в порожнині очної ямки він поділяється на дві гілки: надочноямковий нерв, що має бічну і присередню гілки, і надблоковий нерв.
Сльозовий нерв продовжується на шкіру і кон’юнктиву зовнішнього кута ока.
Носовійковий нерв іннервує частину носової порожнини (передній і задній решітчасті нерви), очне яблуко (довгі війкові нерви), шкіру в ділянці внутрішнього кута ока, кон’юнктиву.
Друга гілка трійчастого нерва, верхньощелепний нерв (п. maxillaris), виходить із порожнини черепа через круглий отвір. Потім нерв розміщується у крилопіднебінній ямці і проходить через нижню очноямкову щілину в нижньоокову підочноямкову борозну і підочноямковий канал, розташований у верхній стінці верхньощелепної кістки. Цей нерв розходиться на кінцеві гілки, які іннервують шкіру нижньої повіки, бокової поверхні носа і верхньої губи.
Ще до виходу з черепа від нерва відходить оболонна гілка (середня), яка розгалужується у твердій мозковій оболоні разом з середньою оболонною артерією.
У крилопіднебінній ямці від верхньощелепного нерва відходить виличний нерв, який розгалужується на вилично-скроневу і вилично-лицеву гілки. Вони йдуть до шкіри щоки і передньої частини скроневої ділянки. Нерв, як уже зазначалося, має зв’язки зі сльозовим нервом (перша гілка трійчастого нерва). Далі від верхньощелепного нерва відходять крилопіднебінні нерви, звичайно у вигляді двох-трьох коротких тонких стовбурів, які з’єднують описаний нерв з крилопіднебінним вузлом.
Продовженням верхньощелепного нерва є підочноямковий нерв. Вийшовши з підочноямкового отвору, він дає кільця гілок; крім того, від очного стовбура відходять верхні ямкові нерви, які в товщі верхньої щелепи утворюють верхнє зубне сплетення, іннервують зуби верхньої щелепи і верхні ясенні гілки — до ясен.
До шкіри передньої поверхні чола йдуть нижні повікові гілки, зовнішні і внутрішні носові гілки, а також верхні губні гілки.
Третя гілка трійчастого нерва, нижньощелепний нерв (n. mandi–bularis), за функцією змішаний (чутливий і руховий). Відділившись від вузла, нерв утворює оболонову гілку. Далі нерв виходить із черепа через овальний отвір і розгалужується на дві групи гілок (чутливі і рухові).
Із чутливих гілок важливими є: щічний нерв, що іде до слизової оболонки щоки, вушно-скроневий нерв і язиковий нерв.
Вушно-скроневий нерв є основним продовженням стовбура нижньощелепного нерва. Він проходить через нижньощелепний отвір у канал щелепи і тут формує нижнє зубне сплетення, від якого відбувається іннервація зубів.
Язиковий нерв іннервує слизову оболонку спинки язика на протязі передніх двох третин. У язиковому нерві проходять від язика волокна загальної чутливості.
Рухові волокна трійчастого нерва починаються від рухового ядра, що розміщується у варолієвому мості (n. motorius seu masticatorius n. trigemeni). Названі волокна виходять на основі мозку поряд з чутливими у нижньолатеральному відділі мосту, близько до мосто-мозочкового кута (чутливі волокна утворюють великий корінець, а рухові — малий).
Далі рухові волокна приєднуються до третьої гілки трійчастого нерва і іннервують жувальні м’язи (скроневий, жувальний, бічний і присередній крилоподібні), а також м’язи дна ротової порожнини (щелепно-під’язиковий м’яз, переднє черевце двочеревцевого м’яза).
У складі всіх трьох гілок трійчастого нерва є також вегетативні волокна, які йдуть до вегетативних вузлів (підочноямкового, крилопіднебінного, вушного тощо) і приєднуються по ходу окремих гілок цих нервів.
Скарги: біль в ділянці обличчя, відчуття затерпання, оніміння в цій ділянці, затруднене відкривання рота, затруднене жування.
Методика досліджння: Досліджують чутливість, наносячи на симетричні ділянки обличчя больові та температурні подразники. Перевіряють болючість точок
Дослідження кон”юнктивального (1) та кореального (2) рефлексів
Симптоми ураження нерва.
1. При патології однієї з гілочок нерва в зоні інервації знижується або випадає чутливість, зникають чи знижуються рефлекси, виникає біль.
2. При ураженні Гасерового вузла, окрім перелічених вище ознак, з”являється герпетична висипка на шкірі та слизових. Особливо небезпечним є поява везикул на рогівці, що може спричинити її помутніння, а, отже, і сліпоту.
3. При ураженні рухових корінців нерва – знижується тонус жувальної мускулатури, утруднюється жування, при відкриванні рота щелепа зміщується в сторону ослабленого м”яза.
4. До особливих розладів слід віднести невралгію трійчастого нерва – пароксизми болю в ділянці інервації нерва без ознак порушення його функції.
Симптоми ураження на різних рівнях. Якщо уражена одна з гілок трійчастого нерва, спостерігається випадання всіх видів чутливості в зоні іннервації даної гілки.
Подразнення кожної з гілок викликає біль у зоні їх іннервації.
Ураження в ділянці трійчастого вузла, яке найчастіше викликане герпетичною інфекцією, зумовлює випадання всіх видів чутливості на всій половині обличчя (на боці ураження). За такої умови на обличчі можуть з’явитися герпетичні висипання. Виражені всі три больові точки. Подразнення трійчастого вузла зумовлює також сильний біль на відповідній половині обличчя.
Ураження ядра спинномозкового шляху зумовлює випадання больової і температурної чутливості на обличчі, глибока і тактильна чутливість зберігаються (так зване дисоційоване порушення чутливості). Однак це ядро рідко уражується повністю, оскільки має досить значну довжину. Звичайно уражуються деякі його частини. Залежно від того, які відділи даного ядра уражені, порушується чутливість у відповідній ділянці обличчя. Ці порушення носять характер сегментарних кільцевих анестезій — так званих дужок (умовно їх можна виділити три — зовнішню, середню і внутрішню). Зокрема, патологічне вогнище у ділянці нижніх відділів даного ядра, розміщеного у верхньошийних сегментах спинного мозку, зумовлює дисоційовані порушення чутливості у ділянці зовнішнього сегмента, вогнище в середніх відділах викликає чутливі порушення в ділянці середнього сегмента, а вогнище у ділянці верхніх відділів — у ділянці внутрішнього сегмента.
Ураження рухового ядра або його волокон, що приєднуються до третьої гілки трійчастого нерва, зумовлює периферичний парез жувальних м’язів на боці вогнища. Це проявляється атрофіями в ділянці скроневого і жувального м’язів, неможливістю стиснути щелепи на тому боці, якщо патологія значно виражена, щелепа відвисає. Під час відкривання рота нижня щелепа відхиляється в бік вогнища. Це відбувається за рахунок здорових крилоподібних м’язів, які рухають щелепу в протилежний бік.
Ураження центральних чутливих волокон, що йдуть від чутливих ядер трійчастого нерва через таламус, внутрішню капсулу в задню центральну звивину протилежного боку (разом з чутливими шляхами від тулуба до кінцівок), викликає анестезію (всіх видів чутливості) половини обличчя на протилежному від вогнища боці.
Подразнення задньої центральної звивини в зоні, що іннер-вує обличчя, викликає на протилежному від вогнища боці парестезії в різних ділянках обличчя типу сенсорної джексонівської епілепсії.
Якщо є однобічне ураження кортико-нуклеарних волокон, що йдуть від передньої центральної звивини в складі пірамідного шляху до рухового ядра трійчастого нерва, жувальні м’язи не страждають (за рахунок двобічної іннервації кортико-нуклеарними волокнами цього ядра).
Значення патології трійчастого нерва в неврологічній клініці. Найчастіше у клінічній практиці зустрічається невралгія трійчастого нерва — больовий синдром у ділянці різних гілок даного нерва.
Необхідно пам’ятати, що друга і третя гілки нерва іннервують зуби і невралгічний біль у зоні іннервації цих гілок нагадує сильний зубний біль. Це може призвести до неправильної діагностики захворювання зубів і навіть їх екстракції.
Різні форми головного болю, парестезій у ділянці обличчя перебігають за участю трійчастого нерва.
Якщо уражена сіра речовина спинного мозку (за наявності такого неврологічного захворювання, як сирингомієлія), спостерігається випадання больової і температурної чутливості на обличчі, як правило, у ділянці зовнішніх сегментів. Це має важливе значення для діагностики цього захворювання.
УІІ пара – лицевий нерв.
Функція – руховий нерв, який керує мімічною мускулатурою обличчя. В складі нервового корінця йдуть також чутливі та парасимпатичні волокна, які забезпечують смакову інервацію передніх 2/3 язика, сльозовиділення.
Анатомія. Лицевий нерв є в основному руховим, у складі його стовбура є також чутливі (смакові) і парасимпатичні (секреторні) волокна, що утворюють проміжний нерв.
Рухове ядро лицевого нерва розташовується в каудальних відділах покришки мосту.
З практичної точки зору в ядрі лицевого нерва прийнято виділяти дві частини — верхню і нижню; верхня частина має зв’язок з корою обох півкуль мозку, оскільки кортико-нуклеарні волокна підходять до неї з свого і з протилежного боку (здійснюють неповний над’ядерний перехрест). Нижня частина ядра має зв’язок тільки з протилежною півкулею, оскільки кортико-нуклеарні шляхи, які ведуть до неї, перехрещуються повністю.
Верхні і нижні відділи ядра пов’язані відповідно з іннервацією м’язів верхньої і нижньої частини обличчя. Таким чином, м’язи лоба і круговий м’яз ока мають зв’язок з корою правої і лівої півкуль, а м’язи нижньої частини обличчя — тільки з корою протилежної півкулі. У ядро лицевого нерва входять також численні чутливі волокна, за допомогою яких замикаються рефлекторні дуги для мімічних м’язів. Ці волокна відходять від чутливого ядра спинномозкового шляху трійчастого нерва (А. М. Гринштейн, 1946, та ін.). Ядра проміжного нерва відносяться до системи лицевого нерва і є спільними з ядром язикоглоткового, а також блукаючого нервів. Це — верхні частини одинокого пучка (писі, tractus solitarii) і верхнє слиновидільне ядро (п. solivatorius superior). До проміжного нерва відносяться також дифузно розташовані поблизу від рухового ядра лицевого нерва накопичення парасимпатичних клітин, що забезпечують іннервацію сльозової залози.
Хід волокон лицевого нерва в товщі мосту дуже складний: аксони, що виходять від клітин ядра, на початку прямують дорсально і медіально, доходячи майже до дна четвертого шлуночка. Виступ на дні ромбоподібної ямки, утворений цими волокнами, називається colliculus facialis. В утвореній цими волокнами петлі розташовується ядро відповідного нерва. Далі волокна лицевого нерва проходять через товщу мосту і на межі його з проміжним мозком виходять із речовини мозку. Ця ділянка має назву мосто-мозочкового кута.
На основі мозку рухові, смакові і секреторні волокна лицевого нерва розташовуються разом з VIII парою (присінково-завитковим нервом) і входять до каналу лицевого нерва піраміди скроневої кістки. Проходячи в каналі, лицевий нерв утворює ряд згинів і потім виходить з нього через шило-соскоподібний отвір.
У товщі піраміди скроневої кістки відходять такі гілки:
1. Великий кам’янистий нерв (n. petrosus major) складається із волокон проміжного нерва і починається з вузла колінця, розташованого в колінці каналу лицевого нерва піраміди. Цей нерв через отвір лицевого каналу виходить із пірамід, покидає порожнину черепа через остистий отвір і потім, проходячи через крилоподібний канал клиноподібної кістки, підходить до крило-піднебінного вузла (у крилопіднебінній ямці). Цей нерв містить, за даними Бускирка, від 862 до 1687 волокон (з них 65 % м’якотних). У складі великого кам’янистого нерва є волокна, що іннервують сльозову залозу і слинні залози ротової порожнини.
2. Стремінцевий нерв (n. stapedius) іннервує одноіменний м’яз стремінця, що напружує барабанну перетинку.
3. Проміжний нерв — це порівняно велика гілка, до складу якої входять волокна діаметром від 2 до 4 мк (припускається, що цей діаметр характерний для смакових волокон, за даними С.М.Блінкова). Ця гілка відходить від основного стовбура лицевого нерва поблизу шилососкоподібного отвору і входить у каналець барабанної струни. Гілка проходить через барабанну порожнину між рукояткою молоточка і ніжкою коваделка і залишає порожнину черепа через кам’янисто-барабанну щілину. Потім вона входить в язиковий нерв (гілка трійчастого). Барабанна струна іннервує дві передні третини язика (смакові волокна — відростки клітин колінчастого вузла). Друга частина волокон, що входять до складу барабанної струни, йде до підщелепного і під’язикового вузла, а від них — до підщелепної і під’язикової залоз.
Після відділення барабанної струни в складі стовбура лицевого нерва залишаються рухові волокна. Після виходу із шилососкоподібного отвору стовбур нерва розділяється на дві основні гілки, які в товщі привушної залози діляться, в свою чергу, на велику кількість гілок (скроневі, виличні, щічні, крайова гілка нижньої щелепи, шийна), утворюючи привушне сплетення, або велику гусячу лапку. Лицевий нерв, його моторні волокна іннервують усі мімічні м’язи обличчя (м’язи лоба, круговий м’яз ока, виличний, щічний, усі м’язи, які беруть участь у виражених рухах губ, носа, вух), за винятком м’яза — підіймача верхньої повіки. Цей нерв іннервує також підшкірний м’яз шиї, заднє черевце дво-черевцевого м’яза, шилопід’язиковий м’яз. За нашими спостереженнями, між правим та лівим лицевими нервами є зв’язок на середній лінії (трансмедіальні зв’язки). За спостереженням деяких анатомів і клініцистів, лицевий нерв у деяких випадках бере участь, разом з блукаючим нервом, в іннервації м’язів м’якого піднебіння.
Скарги: на перекошеність обличчя, сухість ока чи, навпаки, сльозотечу, неадекватне підвищення сприйняття звуків, зниження смакових відчуттів.
Методика дослідження: Починаючи огляд хворого, передусім необхідно проаналізувати, чи немає рухових порушень мімічних м’язів. Під час огляду слід ураховувати, що в нормі часто спостерігається асиметрія обличчя, яка може призвести до неправильного діагнозу парезу лицевого нерва.
За наявності ураження лицевого нерва відбувається згладжування природних складок на лобі, носогубної складки. Під час огляду звертають увагу на ширину повікової щілини, розташування брів тощо.
1) заплющити очі;
2) примружити очі (в цей час дослідник повинен активно з
двох боків спробувати розкрити повікові щілини);
3) підняти брови;
4) нахмурити (зсунути) брови;
5) зморщити ніс;
6) вискалити зуби;
7) надути щоки;
8) подути, засвистіти;
9) скоротити підшкірний м’яз шиї — утворити складку на шиї.
Слід простежити, чи всі рухи виконуються симетрично з обох боків.
Ураження секреторних волокон супроводжується сухістю ока. Ураження смакових волокон веде до зниження або втрати смаку на передніх 2/3 язика.
Втягнення в процес нерва, який натягує барабанну перетинку, супроводжується підвищеним сприйняттям звуків на стороні ураження.
Якщо нерв уражений у каналі піраміди скроневої кістки на відрізку від внутрішнього слухового ходу до колінчастого вузла, то звичайно параліч супроводжується порушенням функції (ослабленням слуху), порушене також сльозовиділення.
Ураження нижче від колінчастого вузла, де водночас із лицевим нервом і в його складі проходить барабанна струна, крім паралічу, зумовлює порушення смаку на передніх двох третинах язика; щодо слуху, то може спостерігатися його підвищення внаслідок паралічу стремінцевого м’яза (барабанна перетинка знаходиться у напруженому стані і легко сприймає навіть незначні звукові коливання — гіперакузія). Якщо ураження нижче від місця відходження барабанної струни, порушення смаку і слуху не спостерігається.
У разі невропатії лицевого нерва у пізній період може спостерігатися з’ява контрактури з перетягуванням обличчя у здоровий бік, що необхідно врахувати під час діагнозу.
Якщо уражене рухове ядро лицевого нерва, то спостерігається периферичний параліч мімічних м’язів на боці ураження.
Функція: змішаний нерв, забезпечує інервацію м”язів глотки, чутливу інервацію слизової язика, глотки, середнього вуха, смакову інервацію задньої третини язика. В складі нерва йдуть також секреторні (слиновидільні) волокна.
Анатомія. Язикоглотковий нерв (IX пара) змішаний за своєю функцією (руховий, чутливий та вегетативний).
Рухове ядро (n. ambiguus, загальне з X парою) знаходиться у середній частині довгастого мозку. Волокна від цього ядра виходять позаду олив, а потім — через яремний отвір із черепа іннер-вують шилоглотковий м’яз. Ізольований параліч цього м’яза зустрічається рідко.
Чутливі волокна загальної чутливості починаються у верхньому яремному вузлі (g. jugularae superius). Дендрити цих волокон іннервують задню третину язика, м’язи піднебіння, глотку, передню поверхність надгортанника, барабанну перетинку, барабанну порожнину. Аксони цих волокон закінчуються в ядрах сірого крила (nucl. alae сіпегеае). Волокна від цього ядра ідуть на протилежний бік до медіальної петлі, що закінчується у таламусі (у вентральному і медіальному ядрах). Третій нейрон через внутрішню капсулу (задню ніжку; іде в кору до задньої центральної звивини.
Чутливі волокна смаку починаються від нижнього яремного вузла (gangl. jugularae inrerius), від якого дендрити підходять досмакових сосочків задньої третини язика, а аксони їх закінчуються в ядрах одинокого пучка (nucl. tractus solitarii, загального з VII парою). Нейрони від цих волокон ідуть до таламуса. Особливістю анатомії цих та інших нейронів є підхід до обох боків, як і до кори (третього нейрона) скроневої частки
Таким чином, за наявності однобічних вогнищ у цих центральних відділах нервової системи відчуття смаку не порушується за рахунок компенсації з другого боку.
Секреторні вегетативні волокна починаються від слиновидільного ядра (nucl. salivatorius), що знаходиться на нижній частині довгастого мозку, вони іннервують привушну залозу. Передвузлові волокна підходять до вушного вузла, що знаходиться під овальним отвором. Післявузлові волокна від цього ганглію іннервують вже названу слинну залозу.
Скарги хворого: на затруднене ковтання (рідка їжа виливається через ніс), зниження смаку.
Методика обстеження. Для дослідження смаку беруть краплини солодкого, солоного, гіркого чи кислого розчину і послідовно наносять їх на передні і задні частини язика з правого і лівого боку, щоб встановити топічний діагноз порушення смаку, відчуття якого пов’язане з VII парою черепних нервів, а також з V парою, рецептори якої реагують тільки у разі сильних подразнень
Симптоми ураження: відхилення язичка в здорову сторону
зниження піднебінного та глоткового рефлексів, зниження або відсутність смакових відчуттів на задній третині язика, біль в ділянці кореня язика.
Ураження волокон IX —XII пар нервів може бути наслідком травми черепа, менінгіту, невриту, аномалії в розвитку основи черепа, збільшення лімфатичних вузлів
Бульбарний синдром – симптомокомплекс, який виникає при ураженні рухових ядер чи корінців ІХ, Х, ХІІ пар черепномозкових нервів.
Синдром клінічно проявляється:
а) дисфагією – затрудненим ковтанням їжі або афагією – втратою здатності ковтати;
б) дизартрією – нечіткою, погано модульованою мовою або анартрією;
в) дисфонією – охриплістю голосу або афонією – втратою голосу.
Крім перелічених вище ознак, виявляють атрофію м”язів язика, фібрилярні посмикування в них. Глотковий і піднебінний рефлекси знижуються або відсутні
Центральний псевдобульбарний параліч.
Збережені рефлекси з задньої стінки глотки і м’якого піднебіння.
Є патологічні рефлекси орального автоматизму (хоботковий, долонно-підборідний та ін.). Може бути насильницький сміх та плач.Не буває атрофій м’язів язика і фасцикуляцій.
Параліч завжди двосторонній. Не буває альтернуючих синдромів.
Не буває вітальних дихальних і серцево-судинних порушень.
Рефлекси орального автоматизму
Хоботків рефлекс , рефлекс Маринеску-Радовичі та лабільність емоцій – насильницький плач і сміх.
