ЗАСТОСУВАННЯ У ФІЗІОТЕРАПІЇ ЕЛЕКТРИЧНИХ СТРУМІВ ВИСОКОЇ ЧАСТОТИ. КЛІМАТОЛІКУВАННЯ.

ВОДОЛІКУВАННЯ. ТЕПЛОЛІКУВАННЯ.

КУРОРТОЛОГІЯ.

 

План

1.  Ефекти в тканинах при дії струмів високої частоти.

2.  Механізм дії, показання і протипоказання для:

·        дарсонвалізації;

·        ультратонтерапії;

·        індуктотермії;

·        УВЧ-терапії;

·        мікрохвильова терапія.

3.  Кліматотерапія, її складові.

4.  Водолікування: класифікація, показання, протипоказання, застосування.

5.  Бальнеотерапія. Класифікація мінеральних вод, основні методики їх застосування.

6.  Теплолікування. Класифікація, механізм дії пелоїдів.

7.  Курортологія, класифікація курортів. Періоди санаторно-курортного лікування.

 

Електромагнітні коливання мають дві складові:

·     електричне поле, яке утворюється між статичними електричними зарядами;

·   магнітне поле, яке утворюється між рухомими електричними зарядами.

Електромагнітні коливання характеризуються 2-ма взаємопов’язаними параметрами:

·   довжиною хвилі (метри);

·  частотою коливань (Гц).

Із наростанням частоти коливань переважає локальна дія випромінювання.

При дії постійного електричного струму в тканинах відбувається електроліз і переміщення іонів до електродів. При високій частоті змінного електричного струму іони не переміщаються, а лише коливаються. Механічна енергія цього тертя частинок переходить в теплову, що призводить до ендогенного виділення тепла в тканинах. Це неспецифічна або теплова дія

Активуються ферментні системи, процеси синтезу і обміну речовин. Крім того, коливання глобулярних білків, гліколіпідів і фосфоліпідів, які складають мембрани клітин призводить до підвищення дисперсності білків і фосфоліпідів, проникності клітинних мембран і підвищення активності іонтранспортних систем мембрани.

 

Дарсонвалізація

Це метод електролікування, який заснований на застосуванні змінного струму високої частоти (160-400 кГц), високої напруги (10-100 кВ) і малої сили (10-15 мА). Змінний синусоідальний струм застосовується у вигляді імпульсів з поступово наростаючою і спадаючою амплітудою і частотою 50 Гц. Інтервали між імпульсами набагато більші, ніж тривалість імпульсів.

Механізм дії. Дарсонвалізація може бути загальною і місцевою.

Найчастіше застосовується місцева дарсонвалізація. При місцевій дарсонвалізації імпульсні струми подразнюють нервові рецептори шкіри і слизових оболонок. При високій напрузі іонізується повітря за рахунок чого утворюється тихий електричний розряд, який проявляє виразну подразнюючу дію на нервові рецептори. Якщо напруга дуже висока, то відбувається вторинна самостійна іонізація повітря в результаті чого утворюється іскровий розряд, який викликає не тільки функціональні тканинні зсуви, але й припікаючу дію в результаті великої потужності іскри і високої температури.

В цілому, можна виділити наступні терапевтичні ефекти дарсонвалізації:

·   нормалізує тонус судин (знімає кардіалгію);

·   поліпшує стан, повязаний з венозним застоєм;

·    поліпшує трофіку тканин (пришвидшує загоєння ран);

·   має бактерицидну та бактеріостатичну дії (виділення БАР, стимулює міграцію лейкоцитів у патологічне вогнище);

·   має знеболюючий і протисвербіжний ефект;

·   пришвидшує зростання переломів.

Показання:

·   порушення трофіки шкіри, яке супроводжується раннім старінням шкіри, обличчя, шиї, випадінням волосся;

·  пародонтоз, гінгівіт, глосалгія;

·  вазомоторний риніт, хвороба Рейно і початкова стадія облітеруючого ендартеріїту;

·  варикозне розширення вен кінцівок, гемороїдальних вен;

·  парестезія, мігрень;

·  рани, які повільно загоюються, тріщини шкіри, анального отвору; трофічні виразки шкіри

Протипоказання:

·   загальні;

·   гострі інфекційні хвороби;

·  друга половина вагітності;

·   гострий інфаркт міокарда (до 6 місяців);

·  істеричний невроз;

·  несприйнятливість струму.

 

 

Ультратонтерапія

Це застосування з лікувальною метою змінного синусоїдального струму високої частоти (22 кГц), високої напруги (4-5 кВ) та вихідною потужністю до 10 Вт.

Діючим фізичним фактором є тихий електричний розряд і тканинне ендогенне тепло, утворення якого є значнішим в результаті великої вихідної потужності.

Струм надтональної частоти викликає в тканинах фізіологічні реакції, які подібні до реакцій на тихий електричний розряд при дарсонвалізації, тобто:

·    знімає спазм судин;

·    зменшує біль;

·    активує трофіку;

·   активує фагоцитоз;

·    сприяє розсмоктуванню інфільтратів.

Показання:

·    гострі і хронічні запальні процеси в стадії затихання;

·  больові синдроми (крім протипоказань);

·   рубці, зрощення.

 

Протипоказання: ті ж, що для дарсонвалізації.

 

Методика і апаратура. Для ультратонтерапії використовується апарат “Ультратон ТНЧ – 10-1”, який виконаний за 1-м класом безпеки і потребує заземлення.

До апарата додаються 6 скляних газорозрядних електродів – 4 для порожнинних процедур і 2 для зовнішніх. Методика тільки контактна, вплив може бути місцевий і рефлекторно-сегментарний (у випадку коли діють вздовж хребетного стовпа). В ділянці впливу хворий відчуває слабке поколювання і легке тепло. За потужністю, що подається хворому виділяють 3 дози:

·    мала – до 3 Вт;

·   середня – 4-6 Вт;

·   велика – 7-10 Вт.

Тривалість процедури – 5-20 хв в залежності від захворювання. Процедури проводять кожен день або через день, на курс – до 20 процедур.

 

Індуктотермія

Це лікувальний метод в основі якого лежить дія високочастотного (13,56 мГц) змінного наведеного магнітного поля, результатом чого є теплоутворення в тканинах (inductio – наведення; therme – тепло).

Магнітне поле є наведеним, утворюється струмом, що проходить в котушці (соленоїді). Магнітне поле проникає на глибину 5-8 см від поверхні шкіри і викликає там утворення індукційних струмів, які мають перпендикулярну спрямованість до магнітних силових ліній поля. Ці індукційні струми називаютьсяи вихровими струмами або струмами Фуко, механічна енергія яких переходить в тепло. Тому, процеси ендогенного теплоутворення більше виражені в глибині тканини і менше – в шкірі та підшкірній клітковині.

Місцеві реакції:

·   розширення капілярів (сповільнення течії крові);

·   підвищення обміну речовин;

·   локальне підвищення температури;

·   пришвидшення загоєння ран;

·   збільшення рівня Са⁺⁺ в кістках (пришвидшення загоєння переломів);

·   підвищення зсідання крові (за рахунок зміни концентрації Са⁺⁺ в крові – ІV фактора зсідання крові);

·   активація тромбоутворення (за рахунок активації тріади Вірхова – а) ушкодження судинної стінки, б) порушення активності зсідальної і протизсідальної систем крові, в) сповільнення течії крові).

При дії індуктором на наднирники активується секреція глюкокортикоїдів.

Терапевтична дія індуктотермії. Проявляється активним судинорозширюючим ефектом, значним посиленням крово- і лімфообігу. В результаті швидше розсмоктуються вогнища запалення. Індуктотермія усуває спазми сфінктерів, кишок, бронхів завдяки підвищенню температури в тканинах; знімає спазм гладких і поперечно-смугастих м’язів, збільшує жовчовиділення, знімає бронхоспазм, посилює виділення харкотиння. Індуктотермія стимулює тканинний обмін, окислювально-відновні реакції, глюкокортикоїдну функцію кори надниркових залоз, секрецію катехоламінів. Підвищується імунологічна реактивність організму, зростає активність фагоцитозу, пригнічується життєдіяльність бактерій, при середній тепловій дозі посилюються процеси розсмоктування, зменшується активність запалення.

Показання:

·   підгострі та хронічні захворювання внутрішніх органів (пневмонія, бронхіт, бронхіальна астма, хронічний гепатит, холецистит,  виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, гастрит, спастичний коліт);

·   запальні захворювання органів малого таза у жінок;

·   захворювання суглобів (артрит, артрозо-артрит, ревматоїдний артрит) і хребта (остеохондроз із радикулярним і ангіоспастичним синдромами);

·   захворювання нервової системи (неврит, радикулоневрит);

·   переломи кісток;

·   склеродермія.

Протипоказання:

·   загальні;

·    гнійні процеси;

·   післяінфарктний період (протягом 6 міс.);

·   тиреотоксикоз середньої тяжкості;

·    наявність вживлених електростимуляторів або металевого тіла в полі локалізації індуктора..

 

УВЧ-терапія

Це лікувальний метод, за якого на тканини хворого дистанційно впливають змінним безперервним або імпульсним переважно електричним полем (в меншій мірі магнітним полем) ультрависокої частоти і потужністю від 1 до 350 Вт. При довжині хвилі 7,37 м частота становить 40,68 МГц, а при довжині 11,05 м – 27,12 МГц.

Основні ефекти, які викликає електричне поле УВЧ:

·  активує утворення сполучної тканини;

·   активує фагоцитоз;

·   зменшує набряк тканин;

·  розширює судини;

·  активує обмін речовин;

·   зменшує біль;

·  збільшує рівень іонів Са⁺⁺ в крові;

·  знімає спазми мускулатури.

Показання: В першу чергу це гострі і хронічні запальні захворювання внутрішніх органів, які супроводжуються набряком.

Протипоказання:

·   загальні;

·  процеси, що супроводжуються розростанням сполучної тканини (хронічні запальні процеси, пневмосклероз, пневмофіброз та ін.);

·  гіпотензія;

·  наявність сторонніх металічних тіл  в тілі пацієнта (кардіостимулятори);

·  вагітність;

·  ІХС з порушенням ритму;

Апарати поділяють за їх вихідною потужністю на 3 групи:

·  малої потужності (5 Вт) – апарат ЛОР (для лікування ЛОР-органів, панариціїв);

·   середньої потужності (60-80 Вт) – апарати УВЧ-30, УВЧ-62, УВЧ-66 (для лікування органів грудної клітки, черевної порожнини, суглобів середнього розміру);

·   великої потужності (350 Вт) – апарати УВЧ-300, “Экран-1”, “Экран-2” (для лікування крупних суглобів).

 

Мікрохвильова терапія

Мікрохвильова терапія (надвисокочастотна) – метод електролікування, який заснований на впливі високочастотних електромагнітних коливань (300-30000 МГц) з довжиною хвилі від 1 мм до 1 м.

1.ДМХ-терапія (довжина хвилі 69, 65, 33 см);

2.СМХ-терапія (довжина хвилі 12,6 і 12,2 см);

3.ММХ-терапія.

Вважають, що саме теплова й осциляторна дії мікрохвиль індукують нейрогуморальні та рефлекторні реакції, які замикаються:

·   на рівні відповідного метамера спинного мозку (вісцеро-вісцеральний рефлекс);

·   на рівні вищих регуляторних центрів головного мозку.

У терапевтичних дозах мікрохвилі мають болезаспокійливу, протизапальну, антиспастичну, бактеріостатичну дії.

Конкретний ефект дії МКХ залежить від конкретного місця впливу на тіло пацієнта. Зокрема, при впливах на:

·   проекцію ендокринних залоз – збільшується продукція гормонів;

·   серце – активується ваготропна реакція;

·    комірцеву зону – зменшується венозний застій в судинах головного мозку;

·    поперекову зону – знижується артеріальний тиск;

·   черевну ділянку – активується секреторна і моторна функції шлунка;

·    грудну клітку – активується бронхолітична дія;

·    будь-які тканини – поліпшується мікроциркуляція, стан гістогематичних бар’єрів.

При застосуванні МКХ-терапії може виникнути ускладнення, яке називається стоячі хвилі. Це характерно для СМХ-терапії. Утворення стоячих хвиль можливе тоді, коли товщина підшкірно-жирової клітковини співпадає з ¼ довжини хвилі. Товщина  підшкірно-жирової клітковини в нормі становить 0,5-2,0 см, а довжина сантиметрових хвиль досягає 10 см, тобто є відповідність згаданій вище пропорції. Сантиметрові хвилі мають сильні властивості світла (сильніші, ніж ДМХ) і на межі тканин заломлюються і відбиваються. Хвиля, що надходить накладається на відбиту хвилю і їх енергії сумуються, що створює небезпеку перегріву шкіри і підшкірно-жирової клітковини і виникнення опіку.

Методика проведення і дозування процедур: Процедури проводять в лежачому або сидячому положенні хворого, залежно від ділянки впливу. Ділянка, що підлягає опроміненню, повинна бути оголена, всі металеві предмети усунені. Вплив проводиться випромінювачами різної форми.

Показання:

·   дегенеративно-дистрофічні захворювання суглобів кінцівок та хребта (бурсит, епікондиліт, періартрит, деформуючий остеоартроз і спондильоз, шпора п’яткової кістки);

·   захворювання периферичних нервів (нейроміозит, неврит, плексит);

·   ревматоїдний поліартрит на стадії фіброзних змін;

·   виразкова хвороба шлунка без схильності до кровотеч;

·   облітеруючі захворювання судин кінцівок;

·  хронічні запальні процеси ЛОР-органів;

·   хронічні та підгострі запалення жіночих статевих органів; гідраденіти;

·    післяопераційний інфільтрат.

Протипоказання:

·   загальні;

·    тиреотоксикози;

·   вагітність;

·   наявність набряку тканин, пов’язаного з місцевими розладами кровообігу;

·   наявність у тканинах металевих предметів (осколки, кулі. тощо);

·   інфаркт міокарда і стан після нього протягом 6 міс.;

·    період після курсу рентгенотерапії до 2 тижнів.

Порядок призначення: Вказують назву процедури, ділянку впливу, назву апарата, форму та діаметр випромінювача, повітряний прошарок, потужність у Вт, тривалість впливу на одне поле, послідовність проведення процедур, їх кількість на курс лікування.

 

Кліматотерапія – це використання впливу різних метеорологічних факторів та особливостей клімату місцевості, а також спеціальних кліматичних впливів з лікувальною і профілактичною метою.

До кліматичних процедур відносяться:

·   аеротерапія – перебування на відкритому повітрі. Це основний метод кліматотерапії, не вимагає точного дозування;

·   геліотерапія – сонячні ванни;

·   повітряні ванни;

·   купання.

Останні три процедури вимагають точного дозування.

Аеротерапія відноситься до активної подразнюючої терапії і вкючає:

·   тривале перебування на відкритих верандах і балконах;

·   сон на відкритому повітрі;

·   повітряні ванни – вплив свіжого повітря на частково або повністю оголене тіло.

Повітряні ванни за температурою поділяються на:

·    холодні (+1-8˚ С)

·    помірно холодні (+9-16 ˚ С);

·   прохолодні (+17-20 ˚ С);

·   індиферентні (+21-22˚ С);

·   теплі (+23˚ С і більше);

Геліотерапія – це застосування сонячних променів з лікувальною та профілактичною метою. В основі фізіологічної дії сонячних променів лежать різні фотохімічні процеси.

Сонячна радіація може бути:

·   прямою (від сонця);

·    розсіяною (від небесного купола);

·    відбитою (від поверхні предметів).

Водолікування або гідротерапія – це зовнішнє застосування з лікувальною метою прісної води (водопровідної, річкової, озерної) у вигляді обливань, обтирань, закутувань, душів, ван, купання тощо.

Душі – це водолікувальні процедури при яких на тіло пацієнта впливають водою у вигляді струменя або багатьох струменів дозованої температури і тиску. Основними діючими факторами душів є температурне і механічне подразнення.

·        прохолодні (+20-35°С);

·        теплі (+35-39°С);

·        гарячі (+40°С і вище).

      В залежності від змін температури води:

·        з перемінною температурою;

·        з постійною температурою.

За тиском струменів води:

·        з низьким тиском (0,3-1 атм);

·        з середнім тиском (1,5-2 атм);

·        з високим тиском (3-4 атм).

За механізмом дії та інтенсивністю механічного впливу на організм душі можна розмістити в такому порядку:

·        пиловий (нисхідний);

·        промежинний (висхідний);

·        дощовий;

·        голчастий;

·        віялоподібний;

·        циркулярний;

·        струминний (Шарко, Шотландський).

Ванною називається водолікувальна процедура, основним діючим фактором якої є гідростатичний тиск водяного стовпа, а також механічне та хімічне подразнення рецепторів шкіри і слизових оболонок водою та розчиненими в ній речовинами.

Розрізняють ванни: ·   загальні (коли у воду занурюється майже все тіло, за винятком голови та верхньої частини тулуба);

·   напівванни (коли тіло занурюється у ванну до половини);

·    місцеві (у воду занурюється яка-небудь невелика частина тіла).

За складом води ванни бувають:

·   прісні (із звичайної води);

·   з додаванням солей;

·    з додаванням газів;

·    з додаванням ароматичних речовин.

За температурою води розрізняють ванни:

·   холодні (температура води + 20°С і нижче);

·    прохолодні (температура води  + 20-33 °С);

·   індиферентні (температура води +34-37°С);

·   теплі (температура води +38-39°С);

·   гарячі (температура води вище +40°С).

До ароматичних ван відносяться:

·   хвойні;

·    шалфейні;

·   скипидарні;

·    гірчичні та ін.

Хвойні та інші ароматичні ванни подразнюють не тільки шкірні рецептори, але й закінчення нюхового нерва. Хвойні ванни готують шляхом розчинення в прісній воді 1-2 таблеток або 1-2 столових ложок сухого чи густого натурального соснового екстракту. При цьому вода набуває зеленуватого або зеленувато-жовтого кольору і запаху хвої. Температура води +34-36°С; тривалість процедури — 10-15 хв, через день. Курс лікування — 10-15 ван. Хвойні ванни мають приємний запах і діють заспокійливо на нервову систему. Застосовуються при функціональних розладах нервової системи.

Соляні ванни готують, додаючи до прісної води від 2 до 10 кг солі. Ванни зі вмістом 10 кг і більше солі називаються розсольними або рапними.

Сіль, подразнюючи периферичні нервові закінчення, знижує поріг їх збудливості, внаслідок чого при індиферентній температурі води соляна ванна сприймається як теплувата або тепла.

Соляні ванни посилюють обмін речовин, поліпшують периферичний кровообіг. Ці ванни застосовують при поліартритах, невритах, гіпертонічній хворобі І стадії, початкових явищах кардіосклерозу, а також у дитячій практиці при лікуванні рахіту, як загальнозміцнюючі процедури. Використовується температура води 35-38°С, тривалість процедури — 15-20 хв, ванни проводять через день. Курс лікування — 10-15 ванн. Часто застосовують соляно-хвойні ванни.

Лужні або содові ванни готують, додаючи до води 500 г — до 1 кг соди, температура води +35-37°С, тривалість — 10-15 хв, курс лікування — 10-15 процедур. Ці ванни призначають при шкірних захворюваннях для пом’якшення рогового шару епідермісу та змивання шкірного жиру. Деколи застосовують соляно-лужні ванни (2-5 кг солі і 500 г соди).

При газових ваннах вода перенасичується газом, в результаті чого газ у ванні виділяється у вигляді бульбашок. Ступінь насичення води газом знаходиться у прямій залежності від:

·    коефіцієнту його розчинності;

·   тиску, під яким воду насичують газом, і в зворотній залежності від температури води у ванні.

В механізмі дії газових ван крім температурного та механічного факторів роль відіграє особливість самого газу. Міхурці газу, які осідають на шкірі подразнюють рецептори шкіри, що спричинює тактильний масаж. Крім того, температура води у ванні становить +37º – +34ºС, а у міхурці +25º – +12ºС, що спричинює температурний масаж.

Хімічна дія газової ванни проявляється при проникненні газу в кров і при вдихуванні газу, що виділяється з води. Найпоширеніші газові ванни – вуглекислі, сірководневі, азотні, перлинні, радонові, комбіновані.

Природними газовими ваннами пацієнти лікуються на курортах. У водолікарнях поза курортами застосовують штучні газові ванни.

Вуглекислі ванни викликають нагромадження у шкірі речовин, які мають парасимпатичну дію, тому їх, як правило, застосовують при підвищеному артеріальному тиску. Температура води на початкових процедурах +35-36°С, на наступних процедурах поступово знижується до +32-30°С, тривалість ванни — від 5 до 15 хв. Процедури проводять, як правило, через день. Вуглекислі ванни рекомендується приймати через годину після сніданку. Після ванни необхідний відпочинок протягом 15-20 хв. До ванни також необхідний відпочинок протягом 15-20 хв. Курс лікування — 12-15 вуглекислих ванн.

Ці ванни призначають також при початкових формах недостатності кровообігу, пов’язаної з вадами серця, міокардитом, але не раніше ніж через 8 місяців після припинення гострих явищ, при початкових формах атеросклеротичного кардіосклерозу, гіпотонії, функціональних розладах нервової системи.

Сірководневі (сульфідні) ванни є в природному вигляді та штучно приготовані (за допомогою технічної сірчаної кислоти та розчину сірчистого натрію). Сульфідні ванни проявляють на серцево-судинну систему таку ж дію, як і вуглекислі, тільки більш сильнішу, значно підвищують обмін речовин. Під впливом такої ванни сповільнюється пульс, поглиблюється та сповільнюється дихання, поліпшується кровообіг, підвищується проникність капілярів.

Показаннями до призначення сірководневих ванн є захворювання серцево-судинної системи (не раніше 8 місяців після припинення гострих явищ), поліартрити різної етіології, захворювання периферичної нервової системи, деякі шкірні захворювання (нейродерміт), порушення обміну речовин (подагра, ожиріння). Протипоказані ці ванни при гострих ендокардитах, міокардитах, недостатності кровообігу ІІ і ПІ ступенів, при захворюваннях легень, печінки та нирок, вираженому тиреотоксикозі, а також туберкульозному ураженні органів.

При захворюваннях суглобів, периферичної нервової системи і т. ін., при яких показано тепло, температуру води від +35-36 °С на першій процедурі поступово підвищують до +37-38°С на 6-7 процедурі. При лікуванні шкірних захворювань сульфідні ванни іноді призначають температурою +33-35°С. Курс лікування — 8-10 процедур.

У дні прийому сірководневих ванн (як і вуглекислих та радонових) бажано не призначати хворому інших процедур. При скаргах на сонливість, запаморочення, слабість необхідно зменшити тривалість ванни і концентрацію сірководню. Якщо вказані явища тривають при наступних процедурах, доцільно їх відмінити.

До газових ванн відносять також кисневі (вода ванни насичується киснем), азотні (насичення азотом) і перлинні ванни (через дрібні отвори спеціальних трубок у воду надходить під тиском 1-2 атм стиснене повітря, яке наповнює ванну великою кількістю дрібних бульбашок). Гідростатичний тиск таких ванн зменшується. Кисневі та перлинні ванни діють заспокійливо на нервову систему. Застосовуються при захворюваннях серцево-судинної системи і неврозах.

Азотні ванни мають седативну, болезаспокійливу та десенсибілізуючу дію і призначаються для лікування початкових форм гіпертонічної хвороби, неврастенії, нейродермітів, остеоартрозу, тиреотоксикозу.

Радонові ванни існують також у природному та штучно приготовленому вигляді. Радонова вода має значний імуно-супресивний, десенсибілізуючий впливи, заспокійливу та знеболюючу дії. Радонові ванни сприяють нагромадженню попередників катехоламінів, що призводить до активації симпатичної нервової системи.

Тривалість загальної ванни — від 6 до 15 хв, а місцевої (ручної, ножної) —до 20-30 хв. Лікування щоденне або через день. На курс лікування в середньому призначають 12-15 ван. Радонові ванни, на відміну від вуглекислих і сульфідних, викликають блідість шкіри з наступним розширенням судин. Артеріальний тиск звичайно знижується, підвищується обмін речовин, поліпшується діяльність серцево-судинної системи.

Показаннями до призначення радонових ванн є захворювання опорно-рухового апарату (остеоартроз, хронічні та підгострі поліартрити, особливо подагричні); порушення периферичного кровообігу за типом облітеруюючого ендартеріїту; хронічні радикуліти й поліневрити; деякі шкірні захворювання (нейродерміт, початкові стадії склеродермії); початкові форми дизтиреозу; захворювання серцево-судинної системи (через 8 місяців після затухання гострих явищ).

Протипоказаннями для призначення радонових ванн є недостатність кровообігу II й III стадій, запальні захворювання серця при неповній ліквідації процесу, гострі запальні процеси будь-якої локалізації, розповсюджений атеросклероз, усі строки вагітності.

Вихрові ванни – гаряча та холодна вода попередньо змішуються у змішувачі і надходять звідти у ванну під тиском багатьма струменями. Ці ванни застосовують як допоміжний метод лікування при травмах, опіках, ампутації кінцівок.

Гідроелектричні ванни – застосовується дія теплої води і гальванічного (постійного) струму. Має виразну седативну, антиспастичну та болевгамовуючу дії.

Бальнеотерапія

Розділ водолікування, завданням якого є застосування мінеральних вод з метою профілактики, лікування та відновлення порушених хворобою функцій організма.

Мінеральні води – це природні води, хімічний склад і фізичні властивості яких дозволяють застосовувати їх з лікувально-профілактичною метою..

В залежності від аніона, що переважає у складі води розрізняють воду:

·   гідрокарбонатну (HCO₃);

·    хлоридну (Cl^–);

·   сульфідну (SO₄^-2);

·    нітратну (NO₃^–);

·   складного складу.

Основними катіонами води є:

·       Na⁺

·       K⁺

·       Ca⁺⁺

·       Mg⁺⁺

Саме за основними іонами, які знаходяться в мінеральній воді, вода отримує свою назву.

За газовим складом розрізняють воду:

·       вуглекислу (CO₂);

·       сірководневу (H₂S);

·       азотну (N₂);

·       радонову.

За вмістом біологічно активних мікроелементів вода поділяється на:

·       йодобромну;

·       залізовмісну;

·       кремнійвмісну;

·       миш’яковисту.

Кількість (в грамах) мінеральних солей, що розчинені в 1 літрі води називається мінералізацією. За цим показником розрізняють воду:

·       слабкої мінералізації (2,0-2,5 г/л);

·       середньої мінералізації (5,0-15 г/л);

·       високої мінералізації ( більше 15 г/л).

 Крім того враховують рН (кислотність) мінеральної води, її температуру.

До мінеральних питтєвих вод відносять води із загальною мінералізацією не менше, ніж 2 г/л. Їх поділяють на 4 групи:

·       мінеральні питтєві (загальна мінералізація становить 8-12 г/л);

·       мінеральні питтєві лікувально-столові (загальна мінералізація становить 2-8 г/л);

·       природні столові (загальна мінералізація становить менше 1 г/л).

Кількість органічних речовин не повинна бути більшою 30 мг/л (у лікувальних водах) і 10 мг/л (у лікувально-столових).

Методика приймання мінеральної води. Приймають натщесерце 3-4 рази в день перед їдою. На 1 кг маси тіла приймають приблизно 3 мл мінеральної води.

При хронічному гастриті з підвищеною секрецією – мінеральну воду температурою +38-45ºС в кількості 180-250 мл приймають 3-4 рази в день за 1-1,5 год до їди, швидко, великими ковтками (дуодентальна дія).

При хронічному гастриті з пониженою секрецією – мінеральну воду температурою +18-25ºС в кількості 180-250 мл приймають 3-4 рази в день за 15-20 хв до їди, повільно, невеликими ковтками (пілорична дія).

При хронічному гастриті з нормальною секреторною активністю – мінеральну воду температурою +28-35ºС в кількості 180-250 мл приймають 3-4 рази в день за 45-60 хв до їди, повільно, невеликими ковтками (пілорична і дуодентальна дія).

Гідрокарбонатні води зменшують спазми шлунка і кишечника.

Хлоридні води посилюють секрецію шлункового соку, підвищують його кислотність.

Сульфідні води знижують секрецію, проявляють послаблюючу і жовчогінну дію.

Активні речовини, які містяться в деяких водах всмоктуючись у шлунково-кишковому тракті мають специфічну дію:

·       Fe – при анеміях;

·       I – активує окисно-відновні процеси, посилює функцію щитовидної залози;

·       Br – гальмує ЦНС.

Мінеральні ванни – це зовнішнє застосування природної мінеральної води із загальною мінералізацією не менше 2 г/л або штучно приготовлених мінеральної і газованої води. На відміну від прісних, ванни з мінеральної води крім температурного та механічного впливу проявляють на організм ще й хімічний вплив (діє через рецептори і безпосередньо на клітини і структури організму).

Мінеральні ванни бувають сульфідні, хлоридні, йодобромні, миш’яковисті, шлакові.

Теплолікування

Для передачі конвекційного тепла організму, крім води, застосовуються фізичні фактори, які проявляють вплив шляхом контактного прикладання теплової енергії. До них відносяться:

·       лікувальні грязі;

·       озокерит;

·       парафін;

·       глина;

·       пісок.

Вони є теплоносіями або пелоїдами, тому їх застосування з лікувальною метою називають пелоїдотерапією.

Пелоїди можна вважати лікувальними, якщо вони відповідають певним вимогам, а саме:

·        мають чорний або темно-сірий колір;

·        мають запах сірководню;

·        відносна щільність становить 1,2-1,6;

·        мають консистенцію, яка дозволяє легко розмасти по тілу;

·        засмічення крупними частинками (розміром більше 0,25 мм) становить не більше 2-3%;

·        кількість води становить 35-70 % (утримує тепло);

·        час остигання становить – 300-400 с.

Лікувальні грязі – це природні органічно-мінеральні, колоїдні утворення, яким притаманна висока теплоємкість і теплоутворююча здатність і які містять, як правило, терапевтично активні речовини (солі, гази, біостимулятори) та живі мікроорганізми.

Є 4 основних групи грязей:

1.      Торфяні (органічні речовини становлять 50%, ступінь розкладання – 40%). Містяться в місцях залягання торфу.

2.      Сапропелеві (органічні речовини становлять більше 10 %). Це намул прісних водоймищ.

3. Мулові сульфідні (органічні речовини становлять менше 10 %). Це намул солених водоймищ.

4. Сопочні. Утворюються при руйнуванні і перетиранні гірських порід).

За структурою грязі поділяються на 3 основні частини:

·       грубодисперсну (остов);

·       тонкодисперсну (колоїдний комплекс);

·       рідку (грязевий розчин).

За вмістом органічних речовин грязі поділяються на:

·       органічні (торфяні, сапропелеві), у яких вміст органічних речовин становить більше 10% сухого залишку;

·       мінеральні (мулові, сопочні), у яких вміст органічних речовин становить менше 10% сухого залишку.

За вмістом водорозчинних солей лікувальні грязі поділяються на:

·       прісноводні (мінералізація грязьового розчину становить до 1 г/л);

·       низькомінералізовані (мінералізація грязьового розчину становить 1- 15 г/л);

·       середньомінералізовані (мінералізація грязьового розчину становить 15- 35 г/л);

·       високомінералізовані (мінералізація грязьового розчину становить 35-150  г/л);

·       насичені солями (мінералізація грязьового розчину становить 150- 300 г/л);

·       перенасичені солями (мінералізація грязьового розчину становить більше 300 г/л).

За реакцією середовища:

·       ультракислі (рН < 2,5);

·       кислі (рН 2,5-5,0);

·       слабокислі (рН 5,0-7,0);

·       слаболужні (рН 7,0-9,0);

·       лужні (рН > 9,0).

Механізм фізіологічної дії лікувальних грязей

Грязі – це природні подразники. За своїм складом вони складніші багатьох фармакологічних препаратів. Тому, їх дія є менш специфічною і більш складною та інтегрованою.

Дія на організм лікувальних грязей здійснюється шляхом рефлекторного, нервового та гуморального впливів. Утворення БАР носить вторинний характер.

Лікувальні грязі впливають на організм через температурний, хімічний та механічний фактори.

Механічний фактор реалізує свою дію через:

·       подразнення механорецепторів шкіри, що призводить до активації загальнорефлекторних реакцій організму;

·       стискання венозних судин, що впливає на мікроциркуляцію та гемодинаміку;

·       стискання грудної клітки і черевної порожнини, що призводить до посилення і поглиблення дихальних рухів;

·       посилення передачі тепла в глибину тканин.

Хімічні речовини можуть впливати різними шляхами:

·       безпосередньо на шкіру та її структури;

·       рефлекторно через рецептори шкіри;

·       гуморально після проникнення їх через шкіру в кров.

В основному лікувальні грязі діють неспецифічно.

Специфічна дія їх визначається наявністю у них різних компонентів в іонній та дисоційованій формах.

Протипоказанням до грязелікування, крім загальних до фізіотерапії, є гострі запальні процеси. З пелоїдотерапією несумісні ванни і душі низьких температур ( у зв’язку з контрастною дією).

Розрізняють загальні і місцеві грязеві процедури. До загальних відносяться грязеві ванни і загальні грязеві аплікації.

Місцеві проводяться у вигляді локальних грязевих аплікацій.

Показання для локальних грязевих аплікацій: радикуліти, неврити, невралгії, артрити, артрози, переломи із сповільненим утворенням кісткової мозолі, хронічні запальні процеси органів черевної порожнини.

Протипоказання: загальні для фізіотерапевтичних процедур.

Парафін поряд з тепловою дією проявляє незначну механічну (компресійну) дію, здійснюючи тиск на шкіру, який посилюється в міру остигання і затвердіння парафіну. Методика застосування парафіну – місцева.

Озокерит (гірський віск) – це мінерал нафтового походження. Він складається із суміші вуглеводнів парафінового ряду, мінеральних масел, асфальтосмолистих речовин та газоподібних вуглеводнів. Лікувальна дія його реалізується не тільки за рахунок теплового та механічного ефектів , але й впливу БАР з ацетилхоліноподібною та естрогенною дією, які є у складі цього мінералу, тобто має місце ще й хімічна дія. Методика застосування – місцева. Проникаючи через непошкоджену поверхню шкіри, ці речовини проявляють як рефлекторну, так і резорбтивну дії, впливають на стан вегетативної нервової системи, крово- та лімфообіг, обмін речовин.

Лікування парафіном і озокеритом проводиться за такими методиками:

·        кюветно-аплікаційна;

·        салфетно-аплікаційна;

·        парафінової ванночки або мішечка;

·        нашарування.

Показання: запальні та дегенеративно-дистрофічні захворювання опорно- рухового апарату, хронічні запальні процеси органів малого таза, неврити, невралгії, спайкова хвороба.

Протипоказання: гострі запальні процеси будь-якої локалізації та загальні протипокази до фізіотерапевтичних процедур.

Таким чином, пелоїди здійснюють наступну дію:

·        грязі – термічну, механічну та хімічну;

·        парафін – термічну та механічну;

·        озокерит – термічну, механічну та хімічну.

Курортологія

Місцевості, які мають природні лікувальні фактори (мінеральні джерела, лікувальні грязі, сприятливий клімат тощо), а також бальнеологічні, гідротехнічні споруди і лікувально-профілактичні заклади називаються курортами.

Санаторно-курортне лікування протипоказане хворим з:

·        інфекційними хворобами, в т. ч. венеричними;

·        психічними розладами;

·        хронічними захворюваннями в стадії загострення ;

·        захворюваннями, що супроводжуються вираженою системною або органною недостатністю;

·        схильністю до кровотеч;

·        новоутворами, а також жінкам у 2-й половині вагітності.

В залежності від цього виділяють санаторії для хворих із захворюваннями:

·        серцево-судинної системи;

·        органів травлення;

·        органів дихання;

·        жіночих статевих органів;

·        органів руху і опори;

·        шкіри;

·        нирок і сечовивідних шляхів, а також порушеннями обміну речовин.

За кліматичними особливостями розрізняють курорти:

·        приморські (ПБК, Одеса);

·        гірські (Карпати);

·        розташовані на рівнинах (у лісовій місцевості, лісостеповій, у степах).

Основні кліматичні курорти – Кисловодськ, Алупка, Ялта, Алушта, Євпаторія, Сочі та ін.

Головними лікувальними чинниками кліматичних курортів є:

·        аеротерапія;

·        геліотерапія;

·        таласотерапія;

·        купання в річках, озерах;

·        кумисотерапія;

·        лікування виноградом;

·        теренкур.

Бальнеологічні курорти. Основний лікувальний чинник – це мінеральна вода. Бальнеологічні курорти поділяються на чисто бальнеологічні, у яких мінеральну воду застосовують лише для ван та інших водних процедур та бальнеопитні, у яких мінеральну воду застосовують не лише для ван, але й для пиття (Трускавець, Моршин).

В залежності від води, яка застосовується, курорти поділяються:

·       з радоновими водами ( Білокуриха в Алтайському краї; П’ятигорськ в Ставропольському краї; Хмельник у Вінниицькій обл.);

·       із сульфідними водами (Сочі, Єйськ, П’ятигорськ, Конопківка у Тернопільській обл.);

·       з вуглекислими водами (Кисловодськ);

·       з вуглекисло-сульфідними (П’ятигорськ);

·       з вуглекисло-гідрокарбонатними (Єсентуки, Боржомі тощо).

На бальнеологічних курортах застосовуються як основні лікувальні заходи ванни (купання в басейнах з мінеральною водою). Ванни призначають за навантажувальним режимом (з одним днем перерви на тиждень), або частіше за щадним режимом (через день), за тренувальним режимом (2 дні підряд з одним днем перерви). Всього на курс лікування призначають здебільшого 12-15 ван. Температура ван — від +34 до +37°С.

Бальнеологічні курорти з газовими водами в основному показані для лікування хворих на хронічні захворювання міокарда, з вадами клапанів серця при явищах компенсації, помірним атеросклерозом, гіпертонічною хворобою І-ІІ ст.; на всіх бальнеологічних курортах лікуються пацієнти із хронічними захворюваннями суглобів та хребта, а також хронічними захворюваннями периферичної й центральної нервової систем, хронічними запальними захворюваннями статевої системи.

Грязьові курорти. Головний чинник це грязі. До грязьових курортів відносять Саки, Євпаторію, Куяльник, П’ятигорськ, Липецьк, Миргород, Конопківку (Тернопільської обл.).

Є курорти, у яких грязі застосовують лише як додаткові лікувальні чинники (Любень Великий, Трускавець).

Обов’язковий перелік досліджень і консультацій, які необхідні для рекомендації санаторно-курортного лікування:

·       повний аналіз крові;

·       загальний аналіз сечі;

·       рентгеноскопія грудної клітки.

Для уточнення показань можуть бути проведені додаткові дослідження:

·       ЕКГ;

·       огляд гінеколога (для жінок);

·       огляд психіатра (при нервово-психічних захворюваннях).

Курс санаторно-курортного лікування умовно поділяється на 3 періоди:

Перший – період адаптації (перші 3-5 днів). Використовується для адаптації та акліматизації. Проводиться необхідне обстеження хворого, призначається комплексне лікування.

Другий – основний період (наступні 18-20 днів). Проводиться комплекс оздоровчих заходів.

Третій – заключний період (2-3 дні). Потрібний для підведення підсумків лікування, призначення рекомендацій щодо подальших оздоровчих заходів.

Всі лікувально-оздоровчі заходи санаторно-курортного лікування проводяться комплексно в рамках 3-х кліматорухових режимів.

Режим перший – щадний (слабкого впливу). Обмежений за інтенсивністю кліматичних та бальнеологічних процедур.

Призначається:

·       в період адаптації;

·       особам, які потребують постійного лікарського нагляду;

·       при схильності до загострення хронічних захворювань;

·       при неповній компенсації хронічних захворювань.

Режим другий – тонізуючий (помірного впливу). Забезпечує високу інтенсивність рухових, кліматичних, бальнео- та фізіотерапевтичних навантажень, підвищує тонус і загартування організму. Призначається у фазі ремісії хронічної хвороби після повної адаптації до курорту.

Режим третій – тренуючий (сильного впливу). Застосовується для інтенсивного тренування і активного загартування організму.

Призначається:

·       при стійкій компенсації і стабільній ремісії хронічних захворювань;

·       у фазі реконвалесценції після гострих захворювань і травм;

·       при хорошій і повній адаптації до курортного середовища.