Тема:Розумове виховання.
ПЛАН
1. Розумове виховання як один з основних напрямів змісту виховання, його сутність, завдання, провідні шляхи реалізації.
а) Умови ефективного розумового виховання
2.Провідні чинники формування культури розумової праці студента – майбутнього медичного працівника.
ЛІТЕРАТУРА
1. Державна національна програма «Освіта. Україна XXI століття» // Освіта. – 1993. – № 44-46.
2. Демиденко В.К. Навчання, виховання та розумовий розвиток. – Бердянськ, 2002. – 47 с.
3. Механізми інтелектуального розвитку // Завуч. – 2005. – № 22 (серпень). – 45с.
4. Вітенко І.С., Борисюк А.С., Вітенко Т.І. Основи психології. Основи педагогіки: Навчально-методичний посібник. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2006. – 200 с.
5. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: Видавничий центр “Академія”, 2003. — 576 с.
6. Основи психології і педагогіки : навчальний посібник / О. М. Степанов, М. М. Фіцула. – 2-ге вид., виправ., доп. – Київ : Академвидав, 2006. – 520 с
7. Лазарчук Л.Ю.Основи педагогіки: Матеріали для лекційного курсу та семінарських занять/ Л.Ю.Лазарчук, І.З.Майданюк.- Тернопіль: Укрмедкнига, 2005.- 550 с.
8. http://osvita.ua/school/upbring/742
1. Розумове виховання як один з основних напрямів змісту виховання, його сутність, завдання, провідні шляхи реалізації.
Системоутворюючим фактором, що визначає і цементує виховну систему навчального закладу, є конкретизовані цілі й завдання.
Одна із особливостей виховної системи навчального закладу є його ступеневий характер, кожен рік навчання (курс) є одночасно етапом формування особистості, готує основи для наступного, нового, вищого етапу.
Виховний процес – це складна єдність соціальних, психологічних і педагогічних проблем, що їх вирішують вищі навчальні заклади, завдання яких — формувати спеціалістів – патріотів суверенної держави.
На сучасному етапі становлення державності завдання і напрямки виховної роботи недостатньо глибоко й повно розкриті як у державних документах, так і в педагогічній літературі.
На основі результатів педагогічного дослідження зміст виховання проектується за такими основними напрямками:
Розумове виховання становить важливу складову частину теорії і методики національного виховання. Це цілеспрямована діяльність викладацького колективу з розвитку розумових сил і мислення студентів, прищеплення культури розумової праці. Під розумовим розвитком розуміємо процес вдосконалення інтелектуальної сфери і пізнавальних здібностей людини.
В період формування ринкових відносин сучасному спеціалістові потрібні глибокі знання, практичні навики, високорозвинуте мислення, здатність до чіткого аналізу, прогнозування майбутнього. Під час навчання у навчальному закладі завдання колективу полягає в тому, щоб розвивати розумові сили, котрі сприяють нагромадженню знань, оволодінню певними інтелектуальними вміннями, пов’язаними з різними аспектами мислення, що характеризують розумову діяльність людини. У процесі виховання проходить розвиток мислення в таких видах: логічне, діалектичне, узагальнене, абстрактне, теоретичне, індуктивне, дедуктивне, алгоритмічне, творче, репродуктивне, системне. За період навчання майбутні спеціалісти нагромаджують визначений програмами фонд знань: факти, цифри, термінологію, назви, символи, імена, поняття різного виду, що є базовими для практичної діяльності.
Розумове виховання майбутнього спеціаліста в навчальному закладі проходить у процесі цілеспрямованої діяльності. Процес формування особистості спеціаліста — це процес засвоєння тих провідних ідей, знань, умінь, навиків, які спрямовують розумову, емоційну, вольову сферу діяльності, стають переконанням, формою поведінки. Як провідна форма розумової діяльності навчання становить складний психологічний процес. Рівень засвоєння знань, їх характер, глибина і виховний вплив на особистість визначаються якістю, глибиною аналітико-синтетичної діяльності, правильним відображенням усвідомленої об’єктивної дійсності. Під впливом навчання розвиваються пізнавальні здібності, формуються логічне мислення, вміння і практичні навики, необхідні для майбутньої діяльності.
Розумове виховання здійснюють у процесі як засвоєння основ наук, так і в практичній діяльності, формують настанову на розумову дію, що передбачає розвиток спостережливості, тобто постійну готовність бачити в трудовій ситуації змогу застосування наукових висновків, законів, які потрібні в майбутньому.
Засвоюючи основи наук, практичний досвід, майбутні спеціалісти не тільки набувають потрібних знань, умінь, навичок, необхідних для праці в галузі медицини, а й розвивають розумові здібності, вміння творчо мислити, перед ними розкривається велич людської культури, сила пізнання у перетворенні об’єктивно існуючого світу.
Розумове виховання — основа всебічного розвитку особистості, тому що без засвоєння відповідних ідей, знань, умінь і навичок неможливо реалізувати зміст морального, патріотичного, правового, естетичного та фізичного виховання. Воно є важливим засобом подолання відмінностей між розумовою і фізичною працею, оскільки сприяє підвищенню загальної освіченості й культурного рівня, наповнює його інтелектуальним сенсом.
Основним завданням, яке вирішується в процесі розумового виховання, є розвиток мислення взагалі і різних його видів: діалектичного, логічного, абстрактного, узагальненого, категоріального, теоретичного, індуктивного, дедуктивного, алгоритмічного, технічного, репродуктивного, творчого (продуктивне), системного.
У процесі розумового виховання необхідно оволодіти основними мислительними операціями (аналіз, синтез, порівняння, систематизація).
Розумове виховання —діяльність вихователя, спрямована на розвиток інтелектуальних сил і мислення учнів з метою прищеплення культури розумової праці.
Розумове виховання відбувається у процесі засвоєння знань і не зводиться до нагромадження певного їх обсягу. Процес здобуття знань і якісне їх поглиблення є чинником розумового виховання лише тоді, коли знання стають особистими переконаннями, духовним багатством людини.
У процесі навчання та виховання реалізується головна мета розумового формування особистості учня — розумовий розвиток.
Мета – забезпечення засвоєння учнями основ наук, розвитку їх пізнавальних здібностей, формуванні на цій основі наукового світогляду.
Розумовий розвиток — процес розвитку інтелектуальних сил, пізнавальних здібностей мислення учнів.
Під час розумового виховання відбувається накопичення певного фонду знань: термінології, символів, імен, назв, дат, понять, існуючих між ними зв’язків і залежностей, відображених у правилах, законах, закономірностях, формулах.
Основним завданням розумового виховання є розвиток мислення взагалі та різних його видів. Воно також передбачає оволодіння основними розумовими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням, систематизацією). Важливим завданням розумового виховання є формування в учнів культури розумової праці, до якої належать навчальні вміння. Їх поділяють на загальні, які використовуються під час вивчення будь-яких навчальних предметів (вміння читати, слухати, усно висловлювати свої думки, писати, працювати з книгою, контролювати себе), і спеціальні — необхідні для оволодіння знаннями в певній галузі (вміння читати ноти, технічні креслення, карти, слухати музичні твори, записувати числа, формули, нотні знаки, користуватися словниками, довідниками тощо).
Питанням розумового виховання надасться великого значення в сучасній зарубіжній школі. Для виявлення рівня інтелектуального розвитку дітей використовуються спеціальні тести для перевірки розумової обдарованості. На основі дослідження виводиться так званий коефіцієнт розумової обдарованості (“ай-к’ю”). Тести допомагають педагогам “сортувати” учнів за здібностями і розділяти їх за навчальними “потоками” А, В, С, D. З учнями потоків А і В проводяться інтенсивні заняття, а з учнями потоків С і D робота ведеться тільки з засвоєння елементарних знань.
Процес розумового виховання людини супроводжує її впродовж усього життя. Можна виділити певні напрямки розумового виховання:
1) стихійне сприйняття явищ і процесів навколишної природної та соціальної дійсності людиною з раннього віку;
2) навчання в загальноосвітніх навчально-виховних закладах, де відбувається оволодіння основами наук;
3) навчання у професійних навчальних закладах;
4) користування засобами масової інформації (книгами, газетами, журналами, радіо, телебаченням);
5) участь людини у продуктивній праці;
6) залучення учнів до позакласної і позашкільної виховної роботи;
7) організація досвіду поведінки особистості в соціальній діяльності;
8) включення людини у систему самоосвіти.
Засобами розумового виховання є широкий спектр предметів, які використовуються у системі пізнавальної діяльності людини: книги, комп’ютерна техніка, лабораторне обладнання, письмове приладдя та ін.
«У системі розумового виховання широко використовуються різноманітні методи пізнавальної діяльності людини. У підході до вибору методів треба виходити з головного завдання – забезпечувати інтелектуальний розвиток вихованців. Тому варто надавати перевагу тим методам, які сприяють включенню особистості в активну самостійну пізнавальну діяльність».
Розумове виховання – це цілеспрямована діяльність педагогів, батьків, громадськості, самого учня щодо розвитку розумових сил і мислення, прищеплення їм культури розумової праці.
Завдання розумового виховання:
1) озброєння учнів знаннями основ наук;
2) формування наукового світогляду та національної свідомості;
3) розвиток мислення взагалі і різних його видів (діалектичного, логічного, абстрактного, узагальненого, теоретичного, індуктивного, дедуктивного, алгоритмічного, технічного, репродуктивного, творчого, системного); оволодіння основними мислительними операціями (аналіз, синтез, порівняння, систематизація);
4) формування в учнів культури розумової праці (загальні та спеціальні навчальні вміння, вміння раціонально організовувати режим розумової роботи, здатність робити все точно й акуратно, тримати в порядку робоче місце, матеріали; уміння зосереджено й уважно працювати, долати труднощі, розвивати пам’ять, контролювати себе).
Особливу роль у формуванні світогляду учнів відіграє соціальна і професійна позиція педагога.
У процесі розумового виховання загальноосвітня школа має прищепити учням такі навчальні вміння:
— читати — виразно, в необхідному темпі, з урахуванням жанру тексту, усвідомлюючи зміст прочитаного;
— слухати — зосереджувати увагу на змісті сприйнятого, аналізувати й оцінювати текст;
— усно формулювати і викладати свої думки — відповідати на запитання; переказувати зміст прочитаного чи почутого; словесно описувати картини, прилади, об’єкти; ставити запитання до розповіді вчителя, прочитаного тексту тощо;
— писати — правильно списувати з дошки, з книжки; описувати побачене; писати під диктовку; писати твір на задану чи вільну тему, реферат; конспектувати прочитане тощо;
— працювати з книжкою — підібрати необхідну літературу за бібліографією; визначити її загальний зміст; використовувати різні форми запису прочитаного; послуговуватися довідковою літературою, періодикою;
— спеціальні — читати ноти, технічні креслення, карти; слухати музику; записувати формули, нотні знаки та ін.
Розумове виховання спрямоване на розвиток розумових здібностей учнів, зокрема таких рис особистості:
· спостережливості (за словами К. Ушинського, «уміння бачити розумними очима нашими предмет у центрі всіх відношень);
· допитливості, збільшення місткості розуму, забезпечення системності знань;
· дисциплінованості, гнучкості та самостійності розуму;
· набуття знань і вмінь ними користуватись у практичній діяльності;
· способів запам’ятовування (цілеспрямоване, довільне).
Навчальні вміння мають доповнюватися культурою розумової праці — здатністю раціонально організувати розумову працю, чергувати її з відпочинком, поступово входити в роботу, працювати в оптимальному ритмі і т. ін.
Правильно організоване навчання, що передбачає залучення всіх учнів до активної пізнавальної діяльності й використання спеціальних завдань на розвиток мислення, позитивно позначається на інтелектуальному розвитку і вихованні школярів.
Одним із найголовніших завдань вузівського етапу розумового виховання є прищеплення студенту умінь і навичок самостійного опрацювання наукової та навчальної літератури, розв’язання різноманітних пізнавальних задач, користування довідковою літературою (енциклопедіями, довідниками та ін.), складанню конспектів, а також написання робіт, які вимагають творчого підходу і самостійного аналізу певної проблеми (рефератів, доповідей, курсових робіт і т. ін.). Крім того, у студента має сформуватися потреба постійно поповнювати свій багаж професійних знань після закінчення вузу. Вища освіта покликана дати майбутньому фахівцю і міцні науково-світоглядні орієнтири, надати їм форми твердих особистісних переконань.
а) Умови ефективності розумового виховання. Ефективність розумового виховання значною мірою залежить від багатьох чинників. Узагальнено їх можна звести до таких положень:
— уміння педагога виділити в навчальному предметі світоглядні твердження, ідеї, закони, закономірності, концепції і реалізувати їх під час навчання;
— дотримання педагогом принципу внутріпредметних і міжпредметних зв’язків як фактора єдності і взаємозв’язку явищ, процесів реального світу;
— оволодіння учнями, студентами аналізом, синтезом, порівнянням, узагальненням, виробленням навичок аргументувати свої думки, захищати свої світоглядні позиції;
— залучення учнів, студентів до активної громадської діяльності з метою зміцнення єдності світогляду і поведінки;
— своєчасне коригування відхилень у поведінці окремих учнів, студентів;
— відповідність світоглядної позиції педагогів і батьків потребам суспільства.
Попри певні універсальні особливості розумове виховання у вищій школі має свою специфіку. Оскільки кожен вищий навчальний заклад забезпечує професійну підготовку, то основним його завданням є максимальний розвиток пізнавальних і творчих здібностей студентів — майбутніх спеціалістів, формування у них наукового світогляду. Не менше значення має й подальший розвиток культури розумової праці. З цією метою багато вищих навчальних закладів передбачають заняття, які розкривають особливості планування самостійної роботи, конспектування лекцій, наукової літератури, користування каталогами бібліотек, Інтернетом, опанування основами наукових досліджень тощо.
2.Провідні чинники формування культури розумової праці студента – майбутнього медичного працівника.
Культура розумової праці означає вміння раціонально використовувати режим розумової роботи, точно і акуратно виконувати всі операції, підтримувати порядок на робочому місці і т. ін. Вона передбачає і вироблення в учнів особливих якостей, необхідних для засвоєння знань у будь-якій галузі: вміння зосереджено й уважно працювати, долати труднощі; розвиток пам’яті та використання різних її видів — логічної, моторної, зорової; вести спостереження і нотатки; контролювати себе, застосовувати знання в інших умовах.
Формуванню інтелектуальних умінь сприяють певні типи завдань:
— дослідницькі (спостереження, дослід, підготовка експерименту, пошуки відповіді в науковій літературі, екскурсії та експедиції і т. ін.);
— порівняльні, що свідчать про подібність або відмінність понять, складних явищ;
— спрямовані на впорядкування мислительных дій, а також користування алгоритмами або самостійне їх складання;
— аналіз і узагальнення ознак для виділення явища в певний клас чи вид.
Особливе значення для розумового виховання має формування наукового світогляду учнів.
Науковий світогляд — цілісна система понять, поглядів, переконань і почуттів, які визначають ставлення людини до дійсності й самої себе.
Його основу становлять погляди і переконання, сформовані на основі знань про природу, суспільство, які є внутрішньою позицією особистості.
Світогляд складається з таких підсистем:
— загальних знань (основи формування поглядів і переконань);
— світоглядних умінь (розумові операції, здатність робити висновки та ін.);
— сукупності почуттів, в яких виражається позиція особистості;
— можливостей вирішення світоглядних проблем на основі вольових якостей (цілеспрямованість, рішучість, самовладання, принциповість).
Науковому світогляду властиві: правильне бачення минулого і сучасного (наукової картини світу), здатність передбачати розвиток подій і явищ суспільства та природи, гуманістичний характер. Формування його відбувається у процесі вивчення навчальних дисциплін завдяки теоретичній спрямованості навчально-виховного процесу, міжпредметним зв’язкам. Важливим при цьому є забезпечення діалектичного мислення учнів, збагачення світоглядних знань, формування поглядів і переконань, залучення до різноманітних видів діяльності.
Оскільки світогляд є системою наукових, політичних, філософських, правових, естетичних, моральних понять, поглядів і переконань, які визначають ставлення людини до навколишнього світу і до себе, тому кожен шкільний навчальний предмет є складовим елементом єдиного цілого. Вчитель математики, фізики, хімії, біології, історії, літератури зможе успішно формувати світогляд учнів, якщо він не тільки добре знатиме свій предмет, а й суміжні навчальні дисципліни, здійснюючи в процесі навчання міжпредметні зв’язки. Це сприятиме розкриттю наукової картини світу, його єдності, чого не може зробити жоден навчальний предмет сам по собі.
Перетворення знань у світоглядні погляди і переконання тісно пов’язане з формуванням в учнів системного ставлення до дійсності та до себе. Тому виховна робота повинна передбачати створення умов, в яких учень мав би змогу виявити своє ставлення до подій, явищ, що сприятиме формуванню єдності слова і діла, світогляду і поведінки, активної життєвої позиції.
Інтелектуальна культура включає інтерес до роботи з книгою і новими інформаційними технологіями; розвинені розумові сили, мислення, здатність здійснювати саморегуляцію інтелектуальної діяльності.
Розумові сили (розум) – це сукупність індивідуальних здібностей до накопичення знань, оволодіння основними розумовими операціями, інтелектуальними уміннями.
Накопичення певного фонду знань є важливою умовою інтелектуальної і активної пізнавальної діяльності. Без запасу систематизованих знань не може розвиватися жодна цінна якість розуму. Накопичення певного фонду знань учнем передбачає перш за все оволодіння конкретним навчальним матеріалом: фактами, термінологією, символами, іменами, назвами, датами, поняттями різного роду (загальними, частковими, конкретними, абстрактними і под.), зв’язками і залежностями, які існують між ними і знаходять відображення у правилах, законах, закономірностях, формулах. До знань відносять також уявлення про галузі і способи застосування цих знань, а також володіння методами їх використання.
Оволодіння основними розумовими операціями передбачає опанування методикою аналізу, синтезу, порівняння, класифікації. Нагадаємо коротко основні характеристики цих операцій. Аналіз – це мислене розкладання цілого на складові частини або мислене виділення окремих його частин; синтез – мислене об’єднання частин предметів або окремих сторін явищ, їх ознак і властивостей; порівняння – встановлення подібності чи відмінності між предметами або явищами за однією чи кількома ознаками, виділеними в певній послідовності; класифікація (систематизація) – розподіл предметів чи явищ за групами залежно від подібності або відмінності між ними.
Уміння проводити аналіз, синтез, порівняння і класифікацію дозволяють зробити висновки, оцінити, прийняти рішення, визначити належність явища чи предмета до певного класу і под.
Оволодіння інтелектуальними уміннями – це оволодіння навчальними уміннями, або уміннями навчальної діяльності. Нам вже відомо, що навчальні уміння поділяються на загальні навчальні уміння, які використовуються під час вивченні будь-яких навчальних дисциплін, і спеціальні, необхідні для оволодіння знаннями з окремої галузі чи окремої навчальної дисципліни.
До загальних навчальних умінь відносять уміння читати (виразно, свідомо, з правильною вимовою слів, звуків, з інтонацією, темпом, урахуванням жанру і стилю тексту, читати швидко текст за рахунок великого зорового охоплення); уміння слухати (зосереджуватися на змісті розповіді, пояснення, лекції чи запитань учителів, відповідей, повідомлень чи доповідей учнів; довготривалість сконцентрованої уваги, уміння аналізувати, рецензувати й оцінювати прослухане повідомлення), уміння усно формулювати і викладати свої думки (відповідати на запитання, переказувати зміст прочитаного чи почутого, словесно описати картину, малюнок, спостереження, висловлювати свої думки за темою, ставити питання за текстом і под.); уміння писати (оволодіння технікою письма та писемною мовою: правильно списувати з дошки, з книжки, описувати побачене, писати під диктовку, написати твір на задану або на вільну тему, використати різні стилі викладу), уміння праг^ювати з книжкою (уміння знайти книгу, визначити її загальний зміст, використовувати різні форми запису прочитаного; уміння користуватися книгами різного призначення; науковою, художньою, довідковою літературою, періодикою, словниками).
До спеціальних навчальних умінь – відносять, як вже зазначалось, уміння читати карти, ноти, технічні креслення, обчислювальні вміння з математики, вміння слухати музичні твори, уміння записувати числа, формули, нотні знаки, користуватися словниками під час вивчення іноземних мов та інші.
Мислення є процесом опосередкованого і узагальненого пізнання предметів і явищ об’єктивної дійсності в їх істотних зв’язках і відносинах.
Мислення властиве всім людям. Думка є результатом перероблення мозком конкретних чуттєвих даних (відчуттів, сприймань, уявлень), відриву від конкретної дійсності. Тобто вона завжди є абстракцією.
Кожен учень в процесі розвитку формує такі властивості розуму, які характеризують ті чи інші сторони і форми мислення. Традиційно в педагогічній і психологічній літературі, адресованій учителю, даються рекомендації розвивати мислення взагалі і його окремі види. Серед видів називають діалектичне мислення, логічне, абстрактне, узагальнене, категоріальне, теоретичне, індуктивне і дедуктивне, алгоритмічне, технічне, репродуктивне і продуктивне, творче, системне.
Діалектичне мислення передбачає вміння бачити в явищі протилежності, тенденції їх розвитку, зародження нових тенденцій.
Логічне мислення – це оволодіння учнем прийомами логічної обробки знань, тобто встановлення узагальнених зв’язків між новими знаннями і раніше вивченим матеріалом, приведення знань у певну впорядковану систему. Його характеризує уміння давати визначення понять, а також оволодіння прийомами міркування, доведення, спростування, підведення підсумків, висуванням гіпотез, прогнозів.
Абстрактне мислення передбачає уміння учня відриватися від несуттєвих, другорядних ознак, виділяти загальні та суттєві і на цій основі формувати абстрактні поняття.
Узагальнене мислення характеризується умінням знаходити загальні принципи або способи дії, що поширюються на певну групу явищ.
Категоріальне мислення – уміння об’єднувати поняття в класи і групи на підставі певних істотних ознак подібності.
Теоретичне мислення передбачає здатність до засвоєння знань високого рівня узагальнення, розуміння наукових засад і принципів розвитку тих чи інших галузей знань, уміння бачити залежності і закономірності існуючих зв’язків між явищами.
Індуктивне мислення передбачає рух думки від окремого до загального, від фактів до узагальнень, висновків.
Дедуктивне мислення пов’язане з мисленнєвим процесом, який характеризується рухом думки від загального до окремого (наприклад, від правил до прикладів).
Алгоритмічне мислення характеризується неухильним дотриманням інструкції чи розпорядження, які-вказують строгу послідовність дій, що забезпечує отримання потрібного результату.
Технічне мислення пов’язане з мисленнєвою діяльністю в процесі інженерно-технічної праці. Вона передбачає розуміння наукових основ і загальних принципів виробничих процесів, психологічну готовність людини до роботи з технікою.
Репродуктивне мислення характеризує мисленнєву діяльність, яка пов’язана з актуалізацією засвоєних знань для розв’язання задач відомого типу або виконання дій у знайомих умовах.
Продуктивне (або творче) мислення пов’язане із самостійним вирішенням учнем нових завдань на основі набутих знань, а також із використанням нових даних, способів і засобів, необхідних для їх вирішення.
Системне мислення проявляється в здатності людини виявляти зв’язки між науками, розуміти загальнонаукові закони, які лежать в основі їх розвитку, мати узагальнені уявлення про закономірності розвитку природи і суспільства, що пов’язано з формуванням наукового світогляду.
Розбудова демократії в Україні неможлива без розумної, мислячої людини, яка не сліпо сприймає певні положення, декларації, а здатна їх критично аналізувати, корегувати свою поведінку відповідно до життєвих ситуацій.
Критичне мислення (гр. kritike – мистецтво розбирати, судити) виявляється в здатності самостійно вказати на причину загально прийнятих стандартів або заперечити їх, висуваючи суттєві та переконливі аргументи.
Це мислення є нестандартним. Воно не може грунтуватися на алгоритмах чи на інших механічних процедурах. В його основі лежить здатність учнів до самостійних логічно грамотних роздумів і суджень; тобто уміння не піддаватися впливу чужих думок, а “правильно оцінювати їх, бачити їхні сильні й слабкі сторони, виявляти те цінне, що в них є, і ті помилки, що допущені в них” (С.О.Смирнов). До критичного мислення вдаються у тих випадках, коли необхідно зважити та оцінити альтернативи, а також коли потрібні оцінка пріоритетів і визначення достовірності й доречності.
Особистість, яка критично мислить, використовує критичне мислення як засіб корекції та ліквідації помилок, насамперед у власному мисленні. При цьому здійснюються не окремі розумові дії та операції, а сам процес мислення, пов’язаний із такими основними характеристиками, які відчуття життєвої ситуації, здатність до висновків, самокорекція.
За своєю суттю критичне мислення є діалогічним, тобто представляє безперервну дискусію. Увага в ній зосереджується більше на предметі дискусії, а не на індивідуумах. Головна мета дискусії – сприяти кращому функціонуванню процесу пізнання.
Культура розумової праці передбачає і вироблення особливих якостей, необхідних для оволодіння знаннями в будь-якій галузі:
l а) вміння зосереджено і уважно працювати;
l б) уміння долати труднощі;
l в) розвиток пам’яті і використання різних її форм — логічної, моторної, зорової;
l г) уміння вести спостереження і записи;
l д) володіння деякими раціональними способами розумових дій;
l е) уміння контролювати себе.
Шляхами вирішення завдань розумового виховання є навчання і позакласна робота з учнями. Незалежно від змістовного наповнення вони забезпечують умови для обговорення питань і проблем, що мають для учня життєве значення, розвитку діалогу (полілогу), формування уміння висловлювати свою думку, вислухати інших, наводити аргументи, оцінювати їх вагомість, шукати протиріччя тощо.
У позакласній роботі з цією метою використовують: сокра-тівські бесіди, дискусії, диспути, відверті розмови, інтелектуальні аукціони, ринги, захисти фантастичних проектів, конкурси, олімпіади, ярмарки творчих робіт, КВК, фестивалі тощо.
