Гігієна ґрунту як складовий елемент навколишнього середовища. Основні принципи санітарного очищення населених місць.

          Серед оточуючих людину складових біосфери,які оточують людину, особливе місце займає літосфера. Під дією фізичних, хімічних і біологічних факторів у природі з неорганічних геологічних порід і залишків органічного світу утворився природний зовнішній покрив землі – грунт.

          Грунт являє собою комплекс мінеральних і органічних частинок, заселених великою кількістю мікроорганізмів. Мінеральними компонентами грунту є дрібні частки материнських гірських порід. Органічна частина складається з рослинних і тваринних організмів та їх залишків, які перебувають на різних стадіях свого розкладання. Серед них велике значення мають стійкі гумінові речовини.

          Особливу роль в утворенні грунту відіграють мікроорганізми. Їх у грунті надзвичайно багато. На глибині 50 см загальна маса бактерій у грунті досягає 7 тонн на 1 га площі. Вони розкладають органічні рештки рослинного і тваринного походження аж до утворення безпечних для людей азотвмістних солей, гумінованих речовин (добрива), синтезують білкові речовини.

          Грунт  значною мірою впливає на здоров’я і санітарні умови проживання людей.  Залежно від хімічного складу і характеру грунту змінюються рослинність місцевості, хімічний склад продуктів рослинного і тваринного походження. Від нестачі чи надлишку певних елементів у грунті залежить їх кількість у воді, рослинах, що впливає на здоров’я населення. Так, при нестачі йоду виникає ендемічний зоб, при нестачі фтору – карієс зубів, при надлишку фтору – флюроз і ряд інших так званих ендемічних захворювань. Території з недостатністю чи надлишком певних елементів у грунті називають  геохімічними зонами, чи геохімічними провінціями.

          У зв’язку з науково-технічним прогресом, значно зросло забруднення грунту екзогенними хімічними і радіоактивними речовинами, які містяться в викидах в  атмосферу  та інших відходах промисловості, електростанцій, транспорту. Важливим джерелом забруднення грунту стали стійкі пестициди, які використовуються у сільському і лісовому господарствах. Впливають на природний хімічний склад грунту і мінеральні добрива. Мігруючи з грунту в середовища, які контактують з ним, екзогенні хімічні речовини через харчові продукти, воду та іншими шляхами можуть впливати на організм і здоров’я людини.

          Від фізико-хімічних властивостей грунту залежить формування складу підземних вод. Заболоченість грунту або високе стояння рівня грунтових вод робить клімат місцевості нездоровим і може бути причиною появи надлишкової вологості у будинках.

          Потрапляння шкідливих речовин з грунту в організм людини можна схематично представити у вигляді таких біологічних ланцюжків (контактів):

1.  Грунт – людина. Частіше при ручній праці в сільському господарстві.

2.  Грунт – атмосферне повітря – людина. У результаті розпаду органічних речовин  утворюються метан, аміак, сірководень тощо, які можуть  змінювати  природний склад повітря, грунту  і впливати на хімічний стан атмосфери.

3.  Грунт – підземні води – людина. Хімічні речовини з грунту проникають у підземні води.

4.  Грунт – підземні води – відкрита водойма – людина. Хімічні речовини (добрива, отрутохімікати, промислові відходи), що знаходяться в грунті можуть потрапляти у підземні води  далеко від водойми, можуть мігрувати на великі відстані.

5.  Грунт – відкрита водойма – людина. Зливовими і розталими водами хімічні речовини змиваються  з прилягаючих територій у водойму,  звідти через рот або  шкіру проникають в організм людини.

6.  Грунт – відкрита водойма – риба – людина. Акумуляція хімічних речовин, що потрапили у водойму, поглинаються  рибою, яка   вживається людиною.

7.  Грунт – рослинні продукти харчування – людина. Через кореневу систему хімічні речовини потрапляють у рослини, які вживаються людьми.

8.  Грунт – сільськогосподарські рослини – тварини – людина. Рослини спочатку  вживаються тваринами, а продукти тваринного походження – людиною.

          Від механічного складу, величини часток і їх характеру залежать пористість, повітропроникність, водопроникність, вологоємність, теплоємність, тепловий режим і ряд інших властивостей, які  зумовлюють інтенсивність біохімічних процесів, що відбуваються у грунті. Крупнозернистий грунт має менше пор, ніж дрібнозернистий. Великий об’єм пор має грунт, що складається з мілких глинястих часток, змішаних з органічними речовинами. У крупнозернистому піску пори займають приблизно 39,4 % всього об’єму, в глинястому грунті – 52,7 %, в торф’яному – 84 %.

          У грунті завжди знаходиться певна кількість газів, які постійно обмінюються з атмосферним повітрям. Інтенсивність газообміну залежить від змін барометричного тиску, різниці температур надземного повітря і повітря грунту, коливань рівня грунтових вод, наявності й кількості атмосферних опадів, глибини промерзання грунту, швидкості вітру і ряду інших факторів. Порівняно з атмосферним, у грунтовому повітрі завжди більше діоксиду вуглецю, водяних парів, менше – кисню.

          Важливе значення грунту полягає і в тому, що його використовують для знезаражування багатих на органічні речовини, патогенні мікроорганізми і яйця гельмінтів рідких і твердих покидьків, які утворюються в населених пунктах. При незадовільному впорядкуванні населених місць і погано організованій очистці покидьки і нечистоти забруднюють грунт, а при розкладанні органічних речовин – і атмосферне повітря сморідними газами. Забруднений органічними речовинами грунт є поживним середовищем для патогенних мікроорганізмів, які можуть заражати поверхневі й підземні води, овочі, поширюватися мухами, гризунами і з грунтовим пилом.

          У сучасних умовах зростає гігієнічне значення грунту в створенні оптимальних санітарних умов життя населення не тільки з точки зору розміщення населених пунктів, але і використання великих земельних масивів для різноманітних сфер людської діяльності. При цьому грунт не повинен шкідливо впливати на здоров’я людей.

          З метою запобігання негативному впливу грунту на здоров’я людей вирішальне значення мають благоустрій і утримання населених пунктів, а також улаштування каналізації, брукування, озеленення, систематичне прибирання і поливання вулиць та дворів, санітарна охорона грунту і раціонально організована очистка територій від покидьків.

          У грунті постійно знаходиться велика кількість мікроорганізмів. Є мікроби, які живуть у грунті постійно, інші можуть знаходитися тривалий час, а деякі  швидко гинуть. Велике значення при цьому має здатність ряду мікроорганізмів утворювати спори, що захищають їх від згубної дії різних негативних природних факторів. Тоді вони можуть жити у грунті роками. До таких мікробів належать збудники ботулізму, правця, газової гангрени  і сибірки.

          Палички сибірки можуть потрапляти у грунт з екскрементами і трупами тварин, хворих на сибірку, зі стічними водами шкірних заводів, а також з водою, у якій мили вовну. Спори бактерій сибірки живуть у грунті, протягом десятків років. При поїданні трави, забрудненої спорами, худоба заражається сибіркою. При ходьбі босоніж по забрудненому грунті, при наявності на шкірі ніг подряпин чи ран люди можуть також заразитися сибіркою.

          Патогенні мікроорганізми, які не мають спор, умов для розмноження у грунті, переважно гинуть через декілька днів або тижнів, хоч можуть жити і декілька місяців (табл.5.1). Однак, ще до своєї загибелі ці мікроорганізми можуть потрапити з грунту в поверхневі або підземні води, на поверхню овочів або ягід, на руки людей. Їх поширюють також гризуни, мухи та інші комахи. Гризуни при цьому можуть бути не тільки переносниками інфекцій, але і їх джерелом, оскільки вони самі мають ці інфекції.

          При травматичних пошкодженнях і вогнепальних пораненнях, коли відбувається забруднення ран грунтом, можливе виникнення правцю і газової гангрени. Тому з метою попередження захворювань на правець і газову гангрену людям із забрудненими землею ранами в обов’язковому порядку необхідно робити відповідні щеплення. Деякі групи населення, зокрема землекопів, пожежників та інших, необхідно також імунізувати проти правцю.

          Особливо велику роль відіграє грунт у поширенні глистяних захворювань, таких, як  аскаридоз та трихоцефальоз. Одна самка аскариди за добу відкладає в кишечнику людини десятки тисяч яєць, які з фекаліями потрапляють у грунт. У грунті протягом 10-15 діб яйця дозрівають до інвазійної стадії. За сприятливих умов яйця аскариди можуть зберігатися у грунті більше року. Їх знаходять у грунті подвір’їв, дитячих майданчиків, шкіл, пляжів, у ящиках з піском  для ігор тощо. Дозрілі яйця аскариди можуть потрапляти в організм людини з овочами, забрудненими під час удобрення грунту свіжими фекаліями, стічними водами, а також з питною водою, харчовими продуктами, пилом, заноситися в рот забрудненими руками. Забруднення грунту і рослин фекаліями людини, що містять яйця стрічкових глистів, може бути причиною інвазування великої рогатої худоби і свиней з подальшим поширенням теніаринхозу і теніозу серед населення.

На виживання яєць геогельмінтів у грунті  значною мірою впливають кліматичні умови. У районах з теплим або помірним і вологим кліматом при погано організованому  зберіганні й знешкоджуванні нечистот захворюваність населення аскаридоз і трихоцефальоз  може досягати 50 % і більше.

          Різні покидьки, в тому числі виділення людей і тварин, рештки рослин, тварин, потрапивши в грунт, піддаються певним перетворенням, пов’язаним з процесами самоочищення грунту.

          Самоочищення грунту – це елемент великого кругообігу речовин на планеті, складний процес, який залежить від фізичних властивостей грунту, його структури і хімічного складу. Органічні речовини при цьому знешкоджуються. У процесі самоочищення бере участь велика кількість мікроорганізмів. Внаслідок їх життєдіяльності відбувається мінералізація нечистот, гною, трупів тварин до неорганічних солей, води, діоксиду вуглецю, які потім  вживаються рослинами.

          Мікроорганізми, зокрема  патогенні, відмирають, вода випаровується чи проникає в глибші шари грунту, газ надходить у повітря, а мінеральні речовини залишаються в гумусі. До чинників, які сприяють відмиранню мікроорганізмів і яєць гельмінтів відносять  бактеріофаги й антибіотики, які наявні у грунті, сонячну радіацію., температуру грунту. Так, внаслідок дії сонячної радіації, висихання грунту яйця аскарид на його поверхні гинуть протягом 5 днів. Хоча на глибині 2,5-10,0 см вони зберігають свою життєздатність протягом року.

          Самоочищенню грунту сприяє контакт органічних решток з повітрям (аерація), а також оранка, перекопування чи інші методи зрихлення. Недостатня кількість повітря або надлишок органічних речовин уповільнюють самоочищення, і розкладання органічних речовин проходить з утворенням смердючих газів, які забруднюють атмосферу. Це необхідно враховувати при виборі методу ліквідації покидьок, що утворюються в процесі життя і діяльності людини. Кінцевим продуктом самоочищення грунту є гумус. Гумус – це перегній, який містить органічні речовини, але не загниває, не виділяє газів з неприємним запахом, не принаджує мух і гризунів, є безпечним в епідемічному відношенні і широко використовується як добриво в городництві й квітковому господарстві.

         

В процесі жттєдіяльності людей утворюється значна кількість рідких і  твердих  покидьок. До рідких покидьок відносяться відходи життєдіяльності людей і тварин (фекалії, сеча), води, що утворюються при приготуванні їжі, митті тіла, прибиранні приміщень, пранні білизни, залишки їжі, помиї, стічні води різних підприємств, атмосферні й поливні води. До твердих  належать сміття, що утворюється при прибиранні приміщень і вулиць, відходи на промислових підприємствах і в побуті, при утриманні тварин та ін. (сміття, гній, трупи тварин, залишки продуктів тощо).

          Як рідкі, так і тверді покидьки погіршують умови проживання населення, забруднюють довкілля, негативно впливають  на санітарний стан населених пунктів та здоров’я людей. Фекалії, гній, сеча, рештки продуктів, трупи тварин, розкладаючись, виділяють смердючі гази. Крім того вони містять патогенні мікроорганізми і є небезпечними в епідемічному відношенні.

          У процесі життєдіяльності кожен мешканець протягом року утворює приблизно 6 т покидьок. З них від 0,7 до 1,0 тонн складають екскременти, 200-250 кг – сміття, а решта – помиї. Ще по 10 кг сміття утворюється на кожному квадратному метрі вулиць з твердим покриттям. При цьому не враховуються забруднені атмосферні й промислові води.

          Рідкі покидьки, оскільки містять велику кількість поживних речовин, є добрим середовищем для розмноження не тільки мікроорганізмів, а  і мух. На поверхні нечистот, в скупченні гною або сміття муха за один раз відкладає приблизно 100-150 яєць, з яких через 5-7 днів виростають дорослі мухи. З одного ящика для відходів, який знаходиться в антисанітарних умовах, влітку виплоджується кілька тисяч мух на добу.

          З нечистот, покидьок мухи залітають у житло, сідають на продукти харчування,  посуд, забруднюючи їх хвороботворними мікробами, що знаходяться в них на лапках, у стравоході, кишківнику, виділеннях. Мухи можуть розносити понад 60 видів збудників інфекційних захворювань, особливо кишкових інфекцій.

Чистота дворів і вулиць – найкращий спосіб боротьби з мухами. Якби не було в населених пунктах забрудненого грунту, куп сміття та інших покидьків з домішкою органічних речовин, дворових непромивних, погано утримуваних убиралень – не було б і мух. Усі інші засоби боротьби з мухами (липкий папір, сітки тощо) є допоміжними.

          Тверді покидьки забруднюють приміщення, вулиці, надвір’я, території парків, пляжів і разом з частинками грунту у вітряну погоду утворюють пил, який проникає у приміщення, осідає на харчові продукти і предмети вжитку. Покидьки можуть бути причиною поширення ряду інфекцій і глистяних інвазій, є добрим середовищем для виживання і розмноження мікроорганізмів. При погано організованій очистці населених місць вони можуть забруднювати грунт, підземні й поверхневі води.

Очистка населених місць

                    У профілактиці кишкових інфекцій і глистяних інвазій надзвичайно велике значення мають впорядкування і правильно організована очистка населених місць. Це незамінний захід і в плані охорони грунту, води і повітря від забруднення.

Видалення і знезаражування нечистот і покидьок в населених пунктах переважно проводять шляхом вивозу або сплаву (каналізації). У першому випадку рідкі покидьки видаляють за межі населеного пункту за допомогою відповідного транспорту в спеціально відведені місця, де їх  знешкоджують, у другому – сплавляють по трубах, на очисні споруди.

          Очистка населених пунктів  полягає у плановому збиранні, тимчасовому зберіганні, видаленні, знешкоджуванні й утилізації покидьків. Це необхідно робити в найкоротші строки і регулярно.  Кожний з цих заходів повинен до мінімуму зводити можливість контакту людини з покидьками, починаючи з моменту збирання їх у герметичні ящики, контейнери, відра, баки тощо, вивезення і знешкоджування їх. Усі процеси необхідно максимально механізувати. Вибираючи найраціональніші методи знешкоджування, слід враховувати, що покидьки містять азот, фосфор, калій та інші мінеральні й органічні речовини, які є цінним добривом.

          Отже, раціональна очистка населених пунктів від покидьок є одним із  найважливіших заходів у справі санітарної охорони грунту, а також води і повітря,  невід’ємним елементом впорядкування населених пунктів і одним з основних заходів профілактики кишкових інфекцій і глистяних інвазій.

          Вивізна система видалення рідких покидьків складається з таких етапів: 1) збирання покидьків  різного типу пристосування (убиральні, помийниці); 2) вивезення їх спеціальним транспортом у місця ліквідації; 3) знезаражування й утилізація відходів.

Збирання рідких відходів

          Для збирання і тимчасового зберігання фекалій та  сечі людей  будують різного типу убиральні. Убиральні повинні бути зручними  і теплими,  не забруднювати повітря, грунт, підземні води. Незалежно від типу, убиральні потрібно утримувати в чистоті. Необхідно  виключити доступ мух до нечистот.

          Убиральні можуть бути індивідуальними, якщо призначені для окремої сім’ї, або громадськими. Вони повинні мати просту будову, що не потребує спеціальних матеріалів. При можливості знешкодження нечистот необхідно проводити  на території садиби. Найбільш гігієнічними  є промивні убиральні, але їх можна будувати лише при наявності водогону і каналізації.

          Найбільш вдалим видом убиральні є люфт-клозет Переважно його влаштовують в одно- і двоповерхових будинках. Нечистоти з люфт-клозета по вертикальній трубі (чавунній, керамічній, пластиковій або бетонній) потрапляють у вигріб, влаштований під землею ззовні будинку. Вигріб повинен мати водонепроникні стіни і люк для очистки. Обов’язковим елементом люфт-клозета є вентиляційна труба, що проходить з вигребу через весь будинок поряд з димоходом (що стимулює витяжку повітря з вигребу) і виходить на дах на 0,5 м вище димової труби. Вигріб чистять 1-2 рази на рік. Влітку, коли печі не працюють і руху теплого повітря немає, замість люфт-клозета користуються дворовою убиральнею.

          З гігієнічної точки зору непоганими є пудр-клозети і дворові убиральні ящикового типу. Пудр-клозет – це убиральня із засипкою нечистот поглинаючими  запах матеріалами (торфом, землею, гумусом). Це споруда наземного типу розміром 1,0 х 1,2 м, висотою 2,1-2,2 м. Під стульчаком влаштовують металевий ящик розміром 0,8 х 0,7 х 0,6 м для збору виділень. На дно ящика насипають  дрібний торф, суху землю або попіл шаром 5-8 см. Для дезодорації і захисту від мух виділення щоразу засипають цим же матеріалом. Вміст ящика щодня викидають у влаштований на території садиби компост. Убиральню ящикового типу можна будувати поза будинком. Ящик для збирання нечистот роблять з відкидною задньою стінкою, через яку його очищають.

          Найбільш поширеними є дворові убиральні  з вигребом, хоч з гігієнічної точки зору вони  найменш прийнятні. Їх будують не ближче 20 м від житлових будинків і 50 м від джерел питної води. Вигріб роблять водонепроникним з витяжною трубою для видалення газів.

          У місцях скупчення людей  в населених пунктах (наприклад, на ринках, у парках) будують громадські убиральні з вигребом. Вони можуть бути каналізованими і неканалізованими. Їх улаштовують на декілька вічок, між якими встановлюють перегородки висотою не більше як 1,5 м. У громадських убиральнях стульчаки не потрібні, отвори роблять у підлозі. Убиральні обов’язково забезпечують природним і штучним світлом. Щоб не допустити проникання мух в приміщення, вентиляційні отвори затягують дрібною сіткою. У теплу пору року в неканалізованих убиральнях нечистоти щоденно засипають сухим хлорним вапном з розрахунку 1-2 кг на 1 м² поверхні ями, або іншою речовиною, що віднаджує мух і знищує їхні личинки. Підлогу, стіни в убиральні постійно миють освітленим 1 % розчином хлорного вапна. Після очистки вигребу забруднену поверхню землі й люка рясно поливають 20 % розчином хлорного вапна.

          У місцях тимчасового перебування людей (наприклад, у польових станах) доцільно споруджувати убиральні типу польових рівчаків. Польовий рівчак копають завширшки 0,3 м,  глибиною до 0,6 м з незначним розширенням донизу, щоб стінки не забруднювалися екскрементами. Після кожного користування виділення засипають землею. Коли рівчак заповнюється на 3/4 глибини, його засипають землею, а поряд  викопують інший.

          Іншим видом рідких відходів є помиї. Санітарна та епідемічна небезпека їх менша, ніж нечистот, хоч і вони містять велику кількість органічних решток, здатних загнивати, і нерідко патогенні мікроорганізми. При невеликій щільності забудови бажано ліквідувати помиї на місці. Для цього на садибі виділяють ділянку землі, на яку виливають помиї і час від часу її перекопують. Можна помиї виливати на компостну купу.

          Для збирання і зберігання помий викопують спеціальні ями-помийниці, які складаються з наземної і підземної частини. Підземна частина влаштовується так само, як вигріб дворової убиральні, а наземна являє собою ящик з кришкою і дерев’яною решіткою, на яку кладуть  солому або інший фільтрувальний матеріал для затримання крупних часток. Люк вигребу роблять утепленим і щільним. Решітку періодично очищають від покидьків і переносять їх у ящик для сміття. У міру заповнення  ями рідину вивозять на поля заорювання, асенізації або поливають нею компостні купи. На сьогодні типовими  проектами передбачають поєднані вигреби для помий і нечистот.

                      Нечистоти в неканалізованих населених пунктах знезаражують грунтовим методом на полях асенізації чи полях заорювання. Перші, крім знезаражування нечистот, використовуються і для вирощування сільськогосподарських культур, другі –  тільки для знезаражування. В обох випадках застосовують здатність грунту до самоочищення. При цьому  органічні рештки нечистот мінералізуються, патогенні мікроорганізми гинуть, а грунт збагачується поживними речовинами.

 Поля заорювання поділяють на дві ділянки.  Одну заливають  влітку, другу- зимою. Перед заливкою ділянку переорюють і на підготовлену землю рівномірно з автоцистерн виливають нечистоти. Через 1-2 дні влітку, коли ділянка підсохне, нечистоти переорюють. Зимові ділянки переорюють восени і заливають взимку. А весною, коли все розмерзнеться, нечистоти всмокчуться в грунт, а грунт підсохне, ділянку знову переорюють. Поля заорювання для вирощування сільськогосподарських культур не використовуються, і тому вони можуть прийняти більше нечистот, ніж поля асенізації.

Поля асенізації складаються з 4 ділянок. Кожну ділянку заливають нечистотами один раз у три роки. Через рік після заливу на цьму полі  можна вирощувати трави, наступного- злаки, на третій кормовий буряк, на четвертий – картоплю тобто такі сільськогосподарські культури, які не вживаються в їжу у сирому вигляді.

          У частково каналізованих населених пунктах нечистоти з асенізаційного транспорту зливають у каналізаційну мережу. З цією метою на великих колекторах каналізації спеціально влаштовують зливні станції. Відстань від зливної станції до найближчого житла повинна бути не меншою 300 м.

          При вивантажуванні вигребів і вивезенні важливо не допустити забруднення транспортних засобів і грунту, інфікування обслуговуючого персоналу. Для цього асенізаційний транспорт повинен легко завантажуватися, розвантажуватися й очищатися. Найраціональнішим видом транспорту є пневматичні асенізаційні автоцистерни, які засмоктують нечистоти через шланг, опущений у вигріб. Підчас роботи необхідно користуватися спецодягом.

          При недбалому використанні нечистот як добрива на присадибних ділянках завжди є епідемічна небезпека. При внесенні їх у грунт часто відбувається забруднення овочів збудниками хвороб, які потім можуть стати причиною захворювань людей навіть тоді, коли овочі перед споживанням миють чистою проточною питною водою. Особливо забруднюються рослини під час поливання грядок розведеними водою нечистотами або гноєм.

          З метою попередження забруднення території і повітря нечистоти найкраще викидати в компостні купи. Якщо ж за місцевими умовами воно чомусь не прийнятне, нечистоти можна  певною мірою знешкодити за допомогою витримування  їх протягом року у вигребній ямі вбиральні. Для цього вбиральню переносять на новий вигріб, а старий засипають землею.

Тверді покидьки

          На одну людину нагромадження сміття за добу в середньому становить 1 дм³, а за рік – близько 0,5 м³, що дорівнює близько 200 кг. Висока вологість і наявність органічних речовин у смітті сприяють розмноженню мікроорганізмів, принаджують мух і гризунів. Домове сміття містить до 20-25 % органічних речовин, азоту і фосфору, утильсировини (ганчір’я, кістки, папір тощо).

          Для збирання твердих покидьків треба мати в квартирі відро з покришкою, а ще краще окремі збирати утиль і харчові відходи, придатні для годівлі тварин. Кожного дня відходи виносять у дворові збірники для сміття, влаштованих на майданчиках з твердим покриттям.

          Вивіз сміття проводять  шляхом планово-подвірної або планово-поквартирної очистки. При планово-подвірній очистці сміття з дворових сміттєзбірників пересипають у сміттєвози. При планово-поквартирній очистці за сигналом сміттєвоза, що приїхав, сміття з квартир виносять на подвір’я і безпосередньо з відер пересипають у сміттєвоз. На подвір’ї сміття не зберігається. Обидва види планового вивезення  покидьків попереджують  виплодження мух і відіграють значну роль в профілактиці інфекційних захворювань. Але перевагу слід надавати планово-поквартирному вивезенню покидьків.

          У сільських умовах часто замість змінних сміттєзбірників користуються менш гігієнічними ящиками для сміття. Ящик для сміття повинен мати водонепроникні стінки і щільно закриватися, щоб вміст його був недоступний для мух і гризунів. Ящик роблять без дна, а щоб запобігти міграції личинок мух з покидьків у землю для заляльковування. Майданчик під ящик улаштовують  не ближче 15 м від житлових будинків. Він повинен мати  асфальтоване, цементоване або   глиняне покриття шаром не менше 25 см. Ділянку огорожують  живоплотом. Щоб не допустити загнивання покидьок і виплоду мух, ящики необхідно очищати не рідше одного разу на тиждень.

          Найраціональнішим методом знешкодження нечистот, попелу, сміття, гною, харчових відходів та інших покидьків, які не можуть бути використані для відгодівлі тварин, є компостування. У сільських умовах компост можна закладати безпосередньо на присадибній ділянці. Його влаштовують на віддалі 10-15 м від жител, на добре утрамбованій глиною, обложеній навколо валом заввишки приблизно 30 см площадці. Ширина площадки 2-3 м, довжина довільна. Компостна купа має вигляд зрізаної піраміди. Для пухкості спочатку насипають 10-15-сантиметровий шар компостуючого матеріалу: торфу, городньої землі, дозрілого компосту тощо. На компостний матеріал укладають шар в 15 см із сміття. Сюдиж можна викидати вміст з убиралень, гній, золу, січену солому, сухе листя і інші відходи. Покидьки, після внесення їх в компостну купу, треба засипати шаром компостного матеріалу товщиною 15 см. Цей шар перешкоджає відкладенню мухами яєць і захищає компост від висихання. Потім знову кладуть шар покидьок, засипають його компостним матеріалом і т.д. Щоб зручно було працювати, таких шарів може бути до 10, а загальна висота компостної купи не повинна перевищуватиа 1,5 м. Щоб не допустити розмноження мух, штабель компосту з усіх боків і зверху ще обкладають шаром землі. Для захисту від розмивання дощем компост вкривають солом’яними матами або роблять над ними навіс.

          Внаслідок життєдіяльності термофільних бактерій температура  у  покидьках  підвищується до 50-70 С. При цьому гинуть заразні мікроби, яйця глистів і личинки мух. Для кращого перебігу біохімічних процесів компости періодично  зволожують (поливають помиями,  гноївкою, водою тощо) і через 2-3 міс – перелопачують. Процес дозрівання компосту в умовах з помірним кліматом влітку закінчується через 5-7 міс, а взимку – через 8-10 міс. При цьому органічні речовини розпадаються і з сміття утворюється цінне добриво – перегній (гумус), який є безпечним  у санітарному відношенні.

          На ділянці рекомендується закладати не менш як 2 компости – один з них дозріває, а інший завантажується. Після дозрівання готовий компост являє собою розсипчасту, як торф’яний дрівняк, масу темно-землистого кольору. Він не має сморідного запаху і не принаджує мух, не забруднює грунт, воду і повітря, не містить патогенні мікроорганізми й є цінним добривом для теплиць, квітників, в саду і на городі. Відпадає необхідність у влаштуванні на садибі вигрібної вбиральні, ящика для сміття, а також у транспорті для вивезення покидьків.

          У міських умовах можуть влаштовуватися поля компостування. Для цього відводять земельну ділянку за містом, не ближче 1 км від житла. Привезене сміття сортують і складають у штабелі, як було описано вище. Оскільки в зовнішніх шарах штабелів можуть зберігатися личинки мух, то бажано поверхню штабелів обробляти інсектицидами.

          Сміття можна знезаражувати і на удосконалених звалищах, використовуючи поза населеними пунктами колишні кар’єри, котловани, рівчаки або спеціально викопані рови, розташовані не ближче як за 500 м від населеного пункту. Сміття, привезене сюди спеціальним транспортом, скидають, вирівнюють і утрамбовують і того ж дня закидають шаром землі товщиною 20-30 см. У засипаному смітті відбуваються біотермічні процеси, як і в компостних кучах. Територію звалищ озеленюють. Після завершення мінералізації сміття ділянки можна використовувати під промислові, складські і т.п. будівлі.

          У великих містах і курортних центрах з обмеженою кількістю вільних територій ділянки під полігони для складання покидьок відводять на великі відстані (10-20 і більше км) від населених пунктів, що економічно не вигідно. Ці обставини змушують будувати заводи по механізованій переробці і знешкодженню твердих покидьків. Витрати на будівництво заводів в 7-10 разів перевищують затрати на спорудження самих надійних в гігієнічному відношенні полігонів. Доходи від знешкодження, як правило, не покривають всі витрати на експлуатацію заводів, але під їх забудову потрібно ділянку в 10-15 разів меншу. Санітарні вимоги до заводів такі ж, як і до промислових підприємств, розташованих в промисловій зоні міст.

          З гігієнічної точки зору найбільш ефективним методом знешкодження твердих покидьок є їх спалювання на сучасних високомеханізованих установках . Спалювання проводиться при температурі близько 900-1200 С. При нижчих температурах газоподібні сполуки з неприємним запахом не руйнуються. При більш високих – важко забезпечити довговічність дорогого обладнання. При спалюванні необхідно дотримувати наступних санітарно-гігієнічних вимог:

          – приймальне відділення повинно бути герметичним;

          – за межами санітарно-охоронної зони кількість нетоксичної золи в атмосферному повітрі не повинна перевищувати 0,5 мг/м³;

          – після знешкодження твердих залишків вміст органічних речовин, здатних до загнивання, не повинен перевищувати 0,2 %.

          Заслуговує уваги і такий термічний метод переробки твердих покидьок як піроліз. Основна перевага піролізу полягає в розподіленні процесу термічної переробки покидьок на дві стадії – отримання горючих газів або мазуту і використання їх в якості палива або хімічної сировини.          Продукти піролізу – гази і мастила – можна накопичувати в газгольдерах, або резервуарах і подавати споживачам по мірі потреби.