ЛР ТА ЛРС, ЯКА МІСТИТЬ РІЗНІ ГРУПИ БІОЛОГІЧНО АКТИВНИХ РЕЧОВИН.

 

ПАГОНИ КАЛАНХОЕ СВІЖІ – CORMUS KALANCHOES RECENS

КАЛАНХОЄ ПЕРИСТЕ – KALANCHOE PINNATA (LAM) PERS.

РОДИНИ ТОВСТОЛИСТІ – CRASSULACEAE

 

Ботанічна характеристика. Рослина багаторічна трав’яниста вічнозелена сукулентна. Стебло прямостояче, міцне, м’ясисте, заввишки 50-150 см, при основі часто дерев’яніле. Листки супротивні, короткочерешкові, товсті, соковиті, еліптичні або яйцеподібні, по краю тупозубчасті; спочатку прості, потім стають складними, непарноперистими з три – пятиеліптичними листочками. Суцвіття – багатоквіткова волоть. Квітки двостатеві, чашечка зеленкувато-біло-рожева, дзвоникоподібна, завдовжки 2–4 см з чотирма трикутними загостреними зубцями, віночок завдовжки 4–4,5 см, із зеленкуватою видовженою чотиригранною трубочкою. Плід – листянка

Походить з тропічної Африки. Культивується в тропіках Азії, Америки, Австралії. В Україні вирощують як однорічну культуру в умовах теплиць.

Заготівля. Сировиною є рослини, які досягли заввишки 45-65 см і мають злегка злерев’янілі нижні частини стебел, а також після появи у них верхніх перистих листків. Пагони зрізають ножем на висоті 3–4 см від грунту. Збирають сировину тричі на рік. Перед переробкою її витримують сім діб у темному місці при температурі 5-10 ⁰С.

Хімічний склад. У надземній частині рослини містяться полісахариди, лектини, катехіни, флавоноїди, органічні кислоти (яблучна, щавлева, лимонна, оцтова), ферменти (дегідраза, карбоксилаза тощо), аскорбінона кислота, мікроелементи.

Лікарська сировина – молоді свіжі сизо-зелені листі стебла та листки. При розрізі стебла чи листка відчувається своєрідний ароматний запах. Смак гіркувато-кислий із солодким присмаком.

Застосування. Каланхое перисте використовується в науковій медицині з 60-х років XX століття завдяки дослідженням професорів Київського медичного інституту О.О. Федоровського і М.М. Баса, а також жителя Кіровоградської області А.П. Червоного, який запропонував цю рослину для вивчення. Ботанічна наукова назва Kalanchoe pinnatum походить від грецьких слів calamos – «стебло» і choe – «струмінь», «потік» (рослина має своєрідний трубчастий стовбур), а також латинського слова pinnatum – «перистий». Фізіологічно активні речовини каланхое перистого (полісахариди до 20%, флавоноїди, дубильні речовини, катехіни, органічні кислоти, ферменти, вітаміни, біометали: алюміній, залізо, кальцій, магній, марганець, мідь, силіцій) мають протимікробні, протизапальні, протиалергічні властивості, сприяють загоюванню ран, а також здатні поліпшувати епітелізацію шкіри й слизових оболонок. Тому препарати каланхое перистого широко використовують не лише для лікування виразок трофічних, а й ран, пролежнів, фурункулів, карбункулів, опіків, кон’юнктивітів.

Фармакологічні властивості. Каланхое сік має протизапальну дію, сприяє швидкому очищенню від некротичних тканин та епітелізації ран та виразок. Не подразнює шкіру та слизові оболонки, малотоксичний.

Каланхое сік застосовують у хірургічній, стоматологічній та акушерсько-гінекологічній практиці.

В хірургічній практиці каланхое сік застосовують при лікуванні ран, що довго не загоюються, трофічних виразок гомілки, пролежнів, опіків, у комплексі з іншими засобами для підготовки ран до накладання вторинних швів та для пересадки шкіри. У стоматологічній практиці каланхое сік застосовують при гінгівітах (гострий дифузний катаральний гінгівіт, підгострі та хронічні форми гіпертрофічного катарального гінгівіту), при запально-дистрофічній формі пародонтит ІІ-ІІІ ступеня, при рецидивуючому хронічному афтозному стоматиті. В акушерсько-гінекологічній практиці сік застосовують при ранах промежини, розривах при пологах, при тріщинах сосків.

Лікарські засоби. Сік свіжих листків каланхое перистого. Випускається фармацевтичною промисловістю оригінальний препарат – сік каланхое в ампулах по 10 мл та у флаконах по 100 мл. Можна приготувати сік рослини в домашніх умовах: свіжі листки ретельно промити водою, витримати 7 діб у темному місці при температурі 5-10 °С, пропустити через простерилізовану кип’ятінням м’ясорубку, відтиснути через 3-4 шари марлі або через густу тканину, витримати 3 доби при температурі 40 °С, процідити і додати для консервування хлороформ у кількості 0,5%. Офіцінальною є мазь каланхое, яка готується з соку каланхоє, фуразолідону, вазеліну і ланоліну.

Каланхое перисте є помічним при тромбофлебіті. Настоянка з рослини готується так: на дрібненькі шматочки порізати листки каланхое, залити 40%-ним розчином спирту етилового до заповнення, настояти 7 днів, періодично помішувати, профільтрувати. Настоянку втирати у шкіру 1-2 рази на день в уражене місце. Лікувальна дія виявляється швидко і зумовлена вмістом у рослині флавоноїдів, катехінів, дубильних речовин, мікроелементів (мідь, марганець, силіцій та ін.), є у ній також флавоноїди, ефірна олія, смоли, дубильні речовини та ін., які не лише знижують артеріальний тиск, а й гальмують зсідання крові, мають протизапальні властивості.

 

 

 

ТРАВА ОЧИТКУ ВЕЛИКОГО СВІЖА – HERBA SEDI MAXIMI RECENS

ОЧИТОК ВЕЛИКИЙ – SEDUM MAXIMUM (L.) HOFFM

РОДИНА ТОВСТОЛИСТИХ – GRASSULACEAE

Очиток великий назва походить від латин. sedare — утамовувати, заспокоювати біль; maximus – дуже великий, найбільший.

Ботанічна характеристика. Рослина 6агаторічна трав’яниста сукулентна. Корені веретено–подібно потовщені. Стебла могутні, прямі або дуговидно-зігнуті біля основи, вгорі розгалужені зелені або пурпурові, заввишки 40-80 см. Листки соковиті, м’ясисті, плоскі, супротивні, іноді нижні чергові або зближені по три, сидячі, видовжено-еліптичні, виразно-виїмчасті, завдовжки 4–13, завширшки 2-5 см. Суцвіття – густа щитовидна волоть діаметром 5–10 см. Чашечка втричі коротша за віночок. Віночок біло-рожевий, роздільнопелюстковий, пелюстків п’ять. Плід – складна листянка. Насіння дрібне, буре, видовжено-яйцеподібне, завдовжки близько 0,5 мм.

Росте в лісах серед чагарників, розсіяно в Поліссі та Лісостепу, переважно на захід від Дніпра.

Заготівля. Зрізують квітучу рослину ножами або сікачами без грубих частин. Складають без ущільнення по 15-20 кг в яшики з отворами в бокових стінках і на кришці. Зберігають не більше доби, але краще переробляти одразу.

Хімічний склад. Трава містить піперидинові алкалоїди (одним з яких є седамін). Фенольні сполуки в основному представлені флавоноїдами (біля 2 %), у незначній кількості є оксикоричні кислоти та кумарини (кумарин, ескулетин). У сумі флавоноїдів основними є флавоноли кверцетину, кемпферолу мірицетину, ізорамнетину та їхніми глікозидами. Наявні також катехіни. Містяться фенолкарбонові кислоти, арбутин, дубильні речовини, органічні кислоти (лимонна, щавлева, яблучна), амінокислоти, вітамін С, полісахариди (15,4 %) класу пектинів, специфічний сахар седогептулозу; макро- та мікробіогенні елементи (марганець, магній, стронцій, срібло).

Лікарська сировина – свіжо зібране листя.

Біологічна дія. З листків після попереднього “біостимулювання” отримують препарат “Біосед”. Це водний стерильний екстракт, використовується, як засіб стимуляції обмінних та регенеруючих процесів. В офтальмології при опіках рогової оболонки, свіжих помутніннях роговиці, травматичних іридоциклітах. У стоматологічній практиці при лікуванні пародонтозу, у хірургії для швидшої консолідації кісткових переломів, трофічних язва голені, та терапевтичній практиці (виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки).

 

 

 

ЧАГА (БЕРЕЗОВИЙ ГРИБ) – FUNGUS BETULINUS

СТЕРИЛЬНА ФОРМА ФІТОПАТОГЕННОГО ГРИБА ІНОНОТУСА СКОШЕНОГО (ТРУТОВИК КОСОТРУБЧАСТИЙ) – INONOTUS OBLIQUUS (PERS.) PIL.

РОДИНА ГИМЕНОХЕТОВІ – HYMENOCHAETACEAE

Ботанічна характеристика. Багаторічний паразитичний гриб, що розвивається на стовбурах берези у вигляді наростів, форма яких залежить від характеру ушкодження, через яке відбулося зараження дерева. Спори гриба проникають на ушкоджених місцях кори дерев в деревину і руйнують її. На місці зараження дерева з’являється плодове тіло з базидіоспопами. На четвертий рік грибниця виходить на зовні і міцелій починає розвиватися, утворюючи через 10-15 років нарости різної форми масою до 5 кг.

Період росту гриба 10 – 15 років. Вага може досягати 5 кг.

Трапляється по всій лісовій зоні Європи та Азії. Розвивається на живих дорослих стовбурах берези, рідше вільхи, горобини, в’яза, клена.

Заготівля. Можна заготовляти протягом усього року, але краще з осені до весни, коли чагу не маскує листя. Нарости підрубують уздовж стовбура дерева, відсікають трухляву внутрішню частину, лишаючи зовнішню і тверду середню, очищають від лубу. Непридатні для заготівлі нарости з сухих або засихаючих дерев, а також великі старі крихкі, які зустрічаються поблизу основи старих дерев і мають чорний колір по всій товщині Для швидкого висихання чагу розрубують на шматки завдовжки до 10 см і сушать у сушарках при температурі 50 – 60 °С. У сирих приміщеннях сировина швидко псується.

Хімічний склад. Основними БАР чаги вважають водорозчинні інтенсивно забарвлені хромогени, які утворилися з комплексу активних альдегідів, поліфенолів, гідроксифенолкарбонових кислот та хінонів. Усі сполуки генетично пов’язані з гідроксиароматичними попередниками біосинтезу дубильних речовин і лігнанів кори і деревини берези. До складу плодового тіла гриба входять полісахариди, вільні феноли, тритерпеноїд інонотодіол, стерини, органічні кислоти, лігнін, целюлоза. Виділені також гуміноподібні речовини, які складаються з високомолекулярних оксикарбонових ароматичних кислот. Протипухлинну дію пов’язуютъ з вмістом птеринів, які є похідними птеридину. Вільний птерин — фрагмент фолієвої кислоти, деяких пігментів. Чага містить до 12% золи, багатої на марганець.

Лікарська сировина – тверді, чорні нарости, які поступово збільшуються в розмірах і мають пагорбисту поверхню з численними неглибокими тріщинами. Частіш за все вони округлі, видовжені або кулясті, з неправильными контурами, завдовжки до 30 – 40, завширшки 10 – 15см. На розрізі видно три шари: зовнішній — чорний, дуже твердий, завтовшки 1 – 2 мм, який сильно розтріскується; середній – щільний, буро-брунатний, із дрібними, різної товщини жовтими прожилками, кількість яких збільшується до внутрішньої частини наросту, частіш за все тягнеться по всьому наростові до стовбура дерева; внутрішній – трухлявий, бурий або жовтуватий, поширюється усередину дерева у вигляді гнилі деревини. Якість сировини визначають розмірами середньої частини наросту. Щоб визначити доброякісність чаги з сировини отримують водний витяг. Його підкислюють концентрованою хлористоводневою кислотою випадає осад, що називають хромогенним комплеком. Різниця у масі сухого залишку водного витягу та фільтрату (після відділення осаду) повинна бути не менше 50 %.

Чагу легко відрізнити від гриба берези – трутовика, що має копитоподібну форму; нижня частина виросту плоска із бархатистою поверхнею – це гіменіальний шар з базидиоспорами.

Біологічна дія. Бефунгін — напівгустий екстракт з доданням солей кобальту, застосовують як загальнотонізуючий і болетамувальний засіб при хронічних гастритах, дискінезії шлунково-кишкового тракту з явищами атонії, при виразковій хворобі шлунка. Призначають також онкохворим для покращення загального стану.

 

 

 

КОРЕНІ ПЕРЕСТУПНЯ СВІЖІ – RADICES BRYONIAE RECENS

ПЕРЕСТУПЕНЬ БІЛИЙ – Bryonia ALBA

РОДИНА ГАРБУЗОВІ – CUCURBITACEAE

 

Ботанічна характеристика. Росинна багаторічна трав’яниста однодомна ліана з товстим м’ясистим ріпоподібнопотовщеним коренем. Стебла численні, лазячі, зі спірально закрученими вусиками завдовжки 5-6 см. Листки чергові, черешкові, яйцеподібні, п’яти – семилопатеві, із серцеподібною основою, великозубчасті. Квітки одностатеві (рослина однодомна), правильні, в пазушних суцвіттях, тичинкові зібрані у китиці, маточкові — в щитки. Віночок зрослопелюстковий, жовтувато-білий, з п’ятироздільним розправленим відгином. Плід соковитий, ягодоподібний, кулястий, чорний, діаметром 8-10 мм, з чотирма — шістьма чорними яйцеподібними сплющеними, зморщеними насінинами. Цвіте у червні-липні. Плоди дозрівають у липні-вересні.

Зустрічається по всій території України, на Кавказі й у Центральній Азії, частіше в лісових і лісостепових районах, по долинах річок, серед чагарників, на гірських схилах, біля парканів; як заносне і здичавіле — на півдні і заході європейської частини СНД.

Заготівля. Запаси сировини обмежені, тому заготівлю ведуть після узгодження з державними органами охорони природи. Корені від дво, -трирічних рослин викопують до цвітіння (квітень-травень) або восени, обережно, грунт струшують, обрізають наземну частину і корені миють у холодній воді. Відправляють на переробку у день збирання. Рослина отруйна.

Лікарська сировина – товсте м’ясисте ріпоподібнопотовщене коріння завдовжки до 50—70 і діаметром 3—4 см, зовні жовтувате, у середині біле.

Хімічний склад. Корені містять тритерпеноїди: кукурбітацини В, L, D (елатерицин А), Е (α-елатерин), І (елатерицин В), та ін.; алкалоїди (0,24 %), ефірну олію (0,34 %); холін, 3-гідроксиоктадекадієнові кислоти, ліпіди, стероїди, флавоноди, кумарини, полісахариди, сахарозу.

Біологічна дія. Лоштак (таблетована форма) вживають як тонізуючий, радіозахисний та імуномодулюючий засіб. Настойка свіжих коренів має болетамувальні й місцеві подразнюючі властивості, входила до препарату акофіт, яким лікують радикуліт, ревматизм, неврити. У гомеопатії використовують свіже коріння при запальних процесах суглобів, черевної та мозкової оболонок, крупозній пневмонії, плевритах, виразковій хворобі.

 

 

 

КОРЕНI ЖИВОКОСТУ ЛIКАРСЬКОГО —RADICES SУMPHYTI

Живокіст лікарський — Sуmphytum officinale L.

родина шорстколисті – Boraginaceae

 

Ботанічна характеристика. Рослина багаторічна трав’яниста. Стебло пряме, заввишки 40–100 см, розгалужене, внизу — гранчасте. Листки великі, чергові, жорстковолосисті, яйцеподібно-ланцетні або видовжено-ланцетні, решта стеблових листків — сидячі, ланцетні, гострі, збіжні. Квітки правильні, пониклі, зібрані завитками на верхівці стебла та гілок. Чашечка п’ятироздільна; віночок дзвоникоподібний, п’ятилопатевий, спрямований вгору, спочатку червоно-фіолетовий, наприкінці цвітіння жовтувато-білий. Плід сухий, розпадається на чотири горішки.

Зустрічається по всій Європі, на Кавказі, в Сибіру, Середній Азії росте на вологому µрунті по берегах річок, на луках, серед чагарників.

Заготівля. Заготовляють навесні, на початку вегетації (квітень-травень), або восени, коли відмирає наземна частина, викопують корені, обтрушують грунт, швидко миють у холодній воді, щоб запобігти ослизненню, зав’ялюють, ріжуть на шматки і, якщо потрібно, розщеплюють уздовж. Сушать на горищі або під накриттям, розкладаючи шаром 1–2 см, або в сушарках при температурі 45–50 °С.

Лікарська сировина – коротке кореневище з грубим (угорі до 2 см завтовшки), м’ясистим, галузистим, зморшкуватим чорно-бурим коренем, на зламі сірувато-жовтим.

Хімічний склад. Корені багаті на алантоїн (до 6 %), який за будовою наближається до пурпурину; містять піролізидинові алкалоїди (0,3 %) вірідіфлорин, ехінатин та інші у формі N-оксидів; є тритерпени, фенолкарбонові кислоти, вуглеводи (16 %), слизисті глюкофруктозани.

Біологічна дія. Корені використовував ще Парацельс для лікування ран, виразок, різних захворювань кісток. Сировина офіцинальна в країнах Східної Європи. Застосовується тільки зовнішньо — у вигляді компресів, мазей при переломах кісток, вивихах, розтягах і розриві зв’язок (завдяки регенеруючій дії алантоїну). У гомеопатії використовуються свіжі корені, зібрані до початку цвітіння рослини, при травмах кісток, а також гастриті, виразковій хворобі, геморої. Коренi близького виду — живокосту шорсткого (Symphytum asperum)

є компонентом збору за прописом Здренко.

 

 

 

ЛУШПИННЯ КВАСОЛI — PERICARPIUM PHASEOLI

ТРАВА КВАСОЛI — HERBA PHASEOLI

Квасоля звичайна — Phaseolus vulgaris L.

родина бобові —Fabaceae

 

Ботанічна характеристика. Рослина однорічна трав’яниста. Стебло прямостояче, розгалужене, невитке, заввишки 30–80 см (кущова форма). Листки довгочерешкові. Стебла і черешки листків опушені відстовбурченими волосками; листочки трійчасті, бічні — нерівнобоко-яйцеподібні, кінцеві — трикутні, біля основи округлі, на кінці загострені, завдовжки 8–15 см, коротковолосисті. Квітки білі, рожеві або лилові, в пазушних китицях. Плід — біб. Оплодні висячі, завдовжки 5–20 см, 1–2,5 см завширшки, прямі або незначно зігнуті, голі або короткощетинисті, від блідо-жовтих до жовтих.

Походить з Південної або Центральної Америки. На Україні вирощують як харчову культуру.

Заготівля. Траву збирають у період плодоношення. Лушпиння залишається після заготівлі плодів. Сушать сировину у затінку на відкритому повітрі.

Хімічний склад. Трава містить флавоноїди (кемпферол-3-глюкуронід, кверцетин-3-глюкуронід, робінін); кавову, ферулову, хлорогенову та неохлорогенову кислоти; кумарини (умбеліферон, скополетин, ізоскополетин, ескулетин); амінокислоти, мікроелементи (мідь, кобальт, нікель, кремній). Лушпиння багате на сполуки, які містять азот (амінокислоти, холін, тригонелін, піперидиновий алкалоїд піперколінову кислоту, алантоїн), вищі жирні кислоти та ненасичену дикарбонову травматинову кислоту. У свіжих недозрілих оплоднях є токсальбумін фазин.

 

 

 

 

 

 

Біологічна дія. Трава квасолі є сировиною для виготовлення препарату гліфазин, який застосовують при легких та середніх формах цукрового діабету та набряках, спричинених захворюваннями нирок. Лушпиння виявляє властивості «рослинного інсуліну» – знижує концентрацію глюкози в крові, входить до складу антидіабетичного збору арфазетин.

 

 

 

 

КОРЕНI ЛОПУХА — RADICES BARDANAE

Лопух справжній — Arctium lappa L., syn. Lappa major Gaertn.

родина айстрові — Asteraceae

Ботанічна характеристика. Рослина дворічна трав’яниста. Стебло прямостояче, заввишки до 2 м, бороздчасте, розчепірено-галузисте, павутинистоопушене. Листки черешкові, чергові, яйцеподібно-серцевидні, загострені, знизу тонкосіроповстисті; прикореневі листки завдовжки до 50 см, верхні значно менші. Квітки двостатеві, трубчасті, пурпурові, в кулястих кошиках, що утворюють китице- або щиткоподібне суцвіття. Плід — сім’янка.

Зустрічається майже по всій Україні, зрідка в південних степових районах. Росте у садах, на городах, смітниках, поблизу житла, коло доріг, по берегах річок і струмків, у лісах.

Заготівля. Восени заготовляють корені рослин першого року вегетації, навесні, на початку вегетації,— корені другого року. Викопують лопатами, обтрушують від землі, відрізають наземну частину і тонкі корінчики, промивають у холодній воді, очищають від кори, розрізають на шматки завдовжки 10–25 см, при необхідності розчахують ще уздовж і сушать на відкритому повітрі або на горищі під залізним дахом, у приміщеннях з доброю вентиляцією, розіславши тонким шаром; штучне сушіння проводять при температурі до 50 °С.

Лікарська сировина – корені розгалужені, м’ясисті, веретеноподібні, зовні сірувато-бурі, всередині — блідо-сірі.

Хімічний склад. Корені містять багато поліацетиленових вуглеводнів, основні з яких — С₁₇-алкіни: тридекадієн (1,11)-тетраїн-(3,5,7,9), тридецен(1)-пентаїн(3,5,7,9,11), тридекатетраєн(1,3,5,11)-діїн(7,9), тридекатриєн(1,3,11)-триїн-(5,7,9), ацетиленову кислоту тощо. У сировині є ефірна олія, гіркий сесквітерпеновий лактон типу гермакраноліду — арктиопікрин, флавоноїди, інулін (близько 20 %), жирна олія, сполуки, що містять сірку. З насіння виділені специфічні лігнанові глікозиди, один з яких — арктиїн.

Біологічна дія. Корені лопуха справляють діуретичну, жовчогінну, дезинфікуючу та потогінну дію, стимулюють утворення протеолітичних ферментів та інсуліну, активно впливають на обмін речовин. Сильну антибіотичну і фунгістатичну дію мають деякі поліацетилени, але вони нестійків індивідуальному стані. Зовнішньо використовують настій коренів на прованській олії (Oleum Bardanae) під назвою «реп’яхова олія» для лікування кругової або гніздової плішивості, висівковидного лишаю обличчя, себореї, облисіння, для кращого зростання волосся. «Реп’яхову олію» отримують також з інших видів лопуха: лопуха павутинистого (Arctium tomentosum L.), л. малого (А. mіnus L.) і л. дібровного (А. nеmorosum L.).

 

 

 

ТРАВА ПОЛИНУ ЗВИЧАЙНОГО —HERBA АRTHEMISIAE VULGARIS

Полин звичайний — Arthemisia vulgaris L.

родина айстрові — Asteraceae

 

Ботанічна характеристика. Рослина багаторічна трав’яниста. Кореневища майже вертикальні, багатоголові, здерев’янілі, циліндричні, з численними бурими придатковими коренями. Стебел декілька; вони прямі або біля основи висхідні, здебільшого волотисторозгалужені, ребристі, у верхній частині опушені. Листки чергові, перисторозсічені, верхівкові – три – п’ятироздільні або з цілою листовою пластинкою, нижні –  черешкові, стеблові – сидячі, зверху темно-зелені, голі, зісподу – біло-повстисті, опушені. Квітки дрібні, рожеві або червонуваті, в обернено-яйцеподібних або еліптичних кошиках, що по одному або декілька на коротких гілочках містяться в пазухах лінійно-ланцетних листків і утворюють волотисті суцвіття. Крайові квітки кошиків жіночі, з вузькотрубчастим

двозубчастим віночком, середні — двостатеві, з лійковидно-трубчастим п’ятизубчастим віночком, плід — сім’янка. Цвіте з липня до серпня. Плоди дозрівають у серпні-вересні.

Поширена майже повсюди, крім районів Крайньої Півночі. Росте на луках, узліссях, лісових галявинах, по берегах річок і водойм, гірських схилах, серед чагарників, біля житла як бур’ян, зустрічаються зарості.

Заготівля Траву заготовляють на початку цвітіння (липень-серпень), зрізаючи ножем верхівки стебел і бокові гілки завдовжки до 35 см, завтовшки не більше 5 мм. Траву зв’язують у пучки і розвішують або розкладають тонким шаром (5–7 см) на папері чи тканині. Сушать у затінку на протязі або у провітрюваному приміщенні.

Хімічний склад. Трава містить ефірну олію (0,1–0,3 %), у складі якої знайдені феландрен, пінен, цинеол, камфора, кадинен, туйон та його ефіри; гіркий сесквітерпеновий лактон псилостахіїн, флавоноїди (глюкозиди кверцетину, ізорамнетину), рутин, хал-

кони з ізопреноїдним радикалом (кордоїн, ізокордоїн та їхні похідні);

кумарини (умбеліферон, скополетин, ескулін, ескулетин та ін.), пол-

ісахариди, смолисті та дубильні речовини.

Біологічна дія. Трава офіцинальна в багатьох країнах Європи та Америки як гіркота, яка збуджує апетит. В експерименті виявляє протипухлинну і противиразкову дію. Застосовується в східній медицині. У гомеопатії використовується свіжа трава з коренями при епілепсії, в гінекології при маткових кровотечах, загрозі викидання.

 

 

 

КВIТКИ ГЛУХОЇ КРОПИВИ БIЛОЇ – FLORES LAMII ALBI

Глуха кропива біла – Lamium album L.

рододина ясноткові — Lamiaceae

Ботанічна характеристика. Рослина багаторічна, трав’яниста, кореневищна, м’якоопушена. Стебла чотиригранні, прямі, заввишки 15–50 см. Листки супротивні, черешкові, яйцеподібні або яйцеподібнотрикутні, із серцевидною основою та великопилчастим краєм, завдовжки 3–12 і завширшки 5–6 см. Квітки по 6–16 у пазушних кільцях, майже сидячі, з лінійно-шиловидними приквітками. Чашечка трубчасто-дзвоникоподібна, з п’ятьма зубцями. Віночок двогубий, білий або жовтувато-білий, зовні опушений, його трубка коротка, зігнута, всередині волосиста. Плоди — видовжено-яйцеподібні оливково-зелені горішки.

Росте розсіяно у західних і правобережних районах України, в лісах, серед чагарників на засмічених місцях. Промислова заготівля здійснюється, головним чином, у лісових і лісостепових районах України.

Заготівля. Віночки квіток збирають вручну, висмикуючи з чашечок, у фазі повного цвітіння на початку в’янення. Складають без ущільнення в тару і негайно сушать під наметом або в провітрюваних приміщеннях, розсипавши тонким шаром і періодично перемішуючи.

Хімічний склад. Найважливішим класом БАР квіток кропиви глухої білої є флавоноїди (ізокверцитрин, кверцетин, кемпферол, астрагалін); містять вони також значну кількість слизу (до 10 %), іридоїди (ламіол, ламіозид), сапоніни, дубильні речовини, ефірну олію, аскорбінову кислоту, сліди алкалоїдів, хлорогенову і галову кислоти. Певний внесок у фармакологічну активність сировини вносять холін, гістамін, тірамін.

 

Біологічна дія. Сировину імпортують у країни Західної Європи, де вона використовується як діуретичний та кровоспинний засіб при геморої, уретритах, нефритах, циститах; має вона також слабку гіпотензивну дію, що пов’язують із вмістом тритерпенових сапонінів.

 

 

 

КОРЕНI ЛЮБИСТКУ – RADICES LEVISTICAE

Любисток лікарський – Levisticum officinale Koch.,

родина зонтичні — Apiaceae

 

Ботанічна характеристика. Багаторічник заввишки 1–2 м, з товстим кореневищем завдовжки до 5 см і великими розгалуженими, м’ясистими коренями завдовжки до 40 і завширшки близько 3 см. Стебло прямостояче, у верхній частині галузисте, округле, бороздчасте, дудчасте, із сизуватим нальотом. Листки піхвові: нижні довгочерешкові, великі, двічі-, тричіперисторозсічені, середні — дрібніші. Квітки двостатеві, правильні, п’ятипелюсткові, білувато-жовті, дрібні, зібрані у верхівкові складні зонтики, які біля основи оторочені багатолистими обгортками. Плід — двосім’янки.

Походить з гірських областей Південної Європи. В Україні культивується як пряна, ефірноолійна, декоративна рослина.

Заготівля. Корені викопують восени, коли рослина досягне три, -чотирирічного віку. Сушать сировину у затінку на відкритому повітрі або у теплому приміщенні. Штучне сушіння проводять при температурі 35–40 °С. Сировина гігроскопічна.

Хімічний склад. Вміст ефірної олії в коренях перевищує 1 %. Її головними компонентами є фталіди (70 %), серед яких ідентифіковані лігустилід, 3-бутилфталід, кнідієвий лактон, седанолід; α-і β-пінен, α- і β-феландрен тощо. Крім того, сировина містить кумарини (псорален, бергаптен), кавову і хлорогенову кислоти, глюкозид β-ситостеролу.

Біологічна дія. Сировина офіцинальна в країнах Європи, має діуретичну активність; екстракт входить до складу препарату канефрон, який застосовують при хронічних захворюваннях нирок.

 

 

 

ПРОПОЛIС — PROPOLIS

Прополіс бджолиний клей) — восково-смолиста речовина, яку виробляють робочі бджоли. Вони збирають його з дерев, головним чином тополі, берези і верби, для герметизації та дезинфекції вуликів. За літо на один вулик припадає 100–150 г прополісу. Свіжий прополіс має тістоподібну консистенцію, темно-жовтий або червоний колір, приємний запах і гіркуватий смак. Внаслідок окислення і конденсації сировина твердішає, змінює колір на темний брунатно-зелений. При температурі 40 °С прополіс пластичний; після охолодження до 15 °С стає крихким; температура топлення лежить у межах 80–100 °С; легко змішується з воском; у воді нерозчинний, розчинний у спирті.

Хімічний склад. Прополіс має гетерогенний склад, який наближається до хімічного складу бруньок тополі, берези або верби і залежитьвід співвідношення видів дерев біля пасіки. Містить багато смолистих речовин (40–53 %), ефірної олії (8–10 %) і воску (23–30 %), а також фенольні сполуки (14–16 %), полісахариди (2–2,5 %), домішки квіткового пилку, леткі речовини. Біологічну дію забезпечують флавоноїди (флавонони пінобанксин, піноцембрин, флавони хризин, флаванол галангін та ін.), сесквітерпеноїди (бетулен, бетуленол), ферменти. Свій внесок в активність дають мікроелементи: марганець, мідь, цинк, кобальт та ін.

Біологічна дія. Прополіс має широкий спектр фармакологічної активності: на першому місці знаходяться бактеріостатичні та бактерицидні властивості, доведено його антимікробну, антивірусну, антимікотичну, протизапальну та спазмолітичну дію. Препарати підвищують імунний захист організму.

У медицині використовують настойку прополісу, аерозольні препарати пропомізоль і пропосол, мазь пропоцеум як антизапальні, антимікробні та репаративні засоби.

У деяких людей спостерігається гіперчутливість до прополісу.

 

КВIТКОВИЙ ПИЛОК

Квітковий пилок відноситься до додаткових продуктів бджільництва. Він містить білки, аміно- та нуклеїнові кислоти, нуклеопротеїди, ферменти, гормоноподібні речовини, жирні кислоти (лінолеву та ліноленову), ліпіди й ліпоїди (серед них фосфоліпіди, стерини), вітаміни (каротиноїди, токофероли, аскорбінову, пантотенову, фолієву, нікотинову кислоти), фенольні й тритерпенові сполуки, мінеральні елементи.

Обніжжя — це пилок, який бджоли зібрали й обробили секретом слинних залоз. З такого пилку бджоли формують кульки, переносять їх на ніжках у вулик, поміщають у воскові чарунки і заливають медом. Хімічний склад обніжжя відрізняється від квіткового пилку більшим вмістом біологічно активних сполук.

Під дією ферментів і кислот, які містять мед і слина бджіл, обніжжя перетворюється на пергу, або «бджолиний хліб». У перзі зростає кількість простих сахарів, молочної кислоти, простих пептидів і амінокислот, які утворюються після розпаду складних білків.

Біологічна активність та препарати. Пилок справляє регенеруючу дію на функції печінки, нирок, травного каналу, стимулює кровотворення. Пилок і обніжжя регулюють ліпідний обмін.

Пилок, обніжжя й пергу доцільно приймати як харчові добавки знесиленим хворим, дітям, особам похилого віку.

Поленапин — таблетки, які містять обніжжя. Препарат використовують для лікування захворювань шлунка, печінки, а також як тонізуючий засіб.

Мікропол, апікомплекс — містять пилок, маточне молочко, прополіс, мед. Препарати виробляються у формі супозиторіїв та облаток.

Цернілтон — таблетки з екстрактом пилку. Використовують при загальній слабкості у похилих людей, дітей, хворих, при хронічних інфекційних хворобах.

У вигляді таблеток, капсул, екстрактів використовується як харчова добавка, що діє тонізуюче. Препарати, до складу яких входить квітковий пилок, протипоказані при схильності до алергічних реакцій

 

 

Джерела інформації

Основні:

1.     Фармакогнозія з основами біохімії рослин/ за ред. проф. Ковальова В.М. та інші/ – Харків: Вища школа, 2000. – 703 с.

2.     Государственная Фармакопея СССР, 11-ое изд. – М.: Медицина, 1987.

Додаткові:

1.     Солодовниченко Н.Н., Журавльов М.С., Ковальов В.М. Лікарська рослинна сировина та препарати. – Харків: Золоті сторінки, 2001. – 407 с.

2.     Муравьева Д.А. Фармакогнозия. – М.: Медицина, 1991.

3.     Атлас ареалов и ресурсов лекарственных растений СССР /Под ред. П.С. Чикова, Л.И. Зайко, А.И. Шретера. – М.: ГУГК. 1976. – 340 с.

4.     Кузнецова М.А. руководство к практическим занятиям по фармакогнозии. – М.: Медицина, 1986. –  272 с.

5.     Макро- и микроскопический анализ лекарственного растительного сырья, содержащего фенольные соединения и их гликозиды, алкалоиды, витамины. Методические указания к лабораторным занятиям по фармакогнозии./ Под ред. К.Ф. Блиновой, Н.П. Харитоновой. – СПб.: СПХФА, 1998. – 60с.