ЕПІДЕМІОЛОГІЯ ЗЛОЯКІСНИХ ПУХЛИН

ЕПІДЕМІОЛОГІЯ ЗЛОЯКІСНИХ ПУХЛИН.

МЕТОДИ ДІАГНОСТИКИ

Проф. В.І. Дрижак (слайд 1).

 

         Епідеміологія – наука, що займається вивченням особливостей розповсюдження і причин масових захворювань людей. Епідеміологія онкологічних хвороб бере свій початок, як самостійний розділ онкології, з середини ХХ сторіччя, коли було накопичено достатньо даних, що свідчать про нерівномірність онкологічної захворюваності в різних географічних регіонах світу. Вивчення цих особливостей, структури онкологічних захворювань і смертності, в різних популяціях людей, що живуть в різних умовах, дає багато важливого для з’ясування причин і розуміння механізмів розвитку злоякісних пухлин. Епідеміологія онкологічних новоутворень займається вивченням географічних і мінералогеологічних особливостей навколишнього середовища, в якому живуть люди, побутових традицій, шкідливих звичок, професійних чинників, гігієнічних умов життя людини і так далі. Все це аналізується і оцінюється з погляду можливого впливу цих чинників на структуру онкологічної захворюваності. Матеріалом для вивчення епідеміології злоякісних пухлин служать демографічні показники населення, перш за все народжуваність, захворюваність і смертність, а також вікові і статеві показники.

         Основною умовою наукового підходу в епідеміології злоякісних пухлин повинен бути так званий багатофакторний аналіз. Наприклад, для вивчення епідеміології раку молочної залози в будь-якій конкретній географічній зоні необхідно враховувати не тільки географічні особливості, але і побутові звички жінок даної етнічної групи, особливості статевої гігієни, вплив релігійних традицій, трудовій діяльності, вікові показники, конституційні особливості, характер живлення і так далі. Чим більше показників притягується для характеристики того або іншого захворювання, тим об’єктивніше будуть висновки.

         (слайд 2). Епідеміологія раку має свою передісторію. Ще в 1700 році італійський лікар Рамазіні відмітив часте ураження раком молочної залози у черниць і пов’язав це з відсутністю дітородної функції. Відомі спостереження англійського ученого Потта (1775 р.), який пов’язав виникнення раку шкіри калитки з професією сажотрусів. У ХVIII столітті був встановлений причинний зв’язок між нюханням тютюну і раком слизової оболонки носа, а також між курінням і раком нижньої губи. Цей перелік можна було б продовжити.

         Основна мета епідеміології раку полягає у вивченні причин і оцінці ризику захворювання, пов’язаного з окремими чинниками навколишнього середовища.

         Завдання клінічної онкології постійно ускладнюються, у тому числі і у зв’язку з неухильним зростанням захворюваності, все більшим розповсюдженням екологічно шкідливих як природних, так і створених людиною чинників, сприяючих розвитку пухлин.

         Численними епідеміологічними дослідженнями встановлено більше 100 екзогенних чинників, які відповідальні за розвиток раку у людини. Як відомо, із понад 10 млн. випадків раку, які щорічно реєструються у всьому світі (дані за 2009 р.), в 3 млн. випадків причиною з виникнення є екзогенні чинники.

         Високий рівень захворюваності і смертності від раку, стійкі тенденції до їх збільшення свідчать про надзвичайну гостроту проблеми, про необхідність включення в систему протиракової боротьби не тільки онкологічних медичних установ, але і всіх лікувально-профілактичних установ та інших структур, включаючи науку, освіту, культуру, засоби масової інформації. Необхідний комплексний підхід до вирішення проблем профілактики, своєчасної діагностики лікування і реабілітації онкологічних хворих.

         У 2009 р. в Україні зареєстровано 160797 первинних онкологічних хворих або 349,8 на 100 тис. нас. Показник захворюваності збільшився в порівнянні з 2007 роком на 0,5 %.

(слайд 3). Показники захворюваності злоякісними новоутвореннями в Україні (2009 р.).

Локалізація пухлини	Абс. кількість	На 100 тис. нас.
Всі зл. новоутворення	160 797	349,8
легені	17 372	37,8
шкіра	18 667	40,6
молочна залоза	16 384	65,6 на 100 тис.жін.нас.
шлунок	11 637	25,3
ободова кишка	10 177	22,1
пряма кишка	9 267	20,1
простата	6 692	31,6
тіло матки	6 824	27,5
шийка матки	5 074	20,5

 

         Найвищі темпи приросту спостерігалися у чоловіків: рак глотки (6,4 %), рак ободової кишки (5,2 %), рак підшлункової залози (5,9 %), меланома шкіри (6,1 %). У жінок – рак щитовидної залози (8,2 %), рак шийки матки (3,4 %), рак сечового міхура (11,4 %), злоякісні лімфоми (8,1 %). Вже сьогодні кожен 3-4-й чоловік і кожна 5-а жінка мають вірогідність протягом свого життя захворіти на рак.

         Загальна кількість померлих в 2009 р. склало 84 927 чоловік або 184,8 випадку на 100 тис. нас. Слід зазначити, що рак є причиною більше 15 % всіх смертей в Україні, поступаючись лише смертності від серцево-судинних захворювань.

         Найчастіше вмирають від раку легенів, шлунку, колоректального раку, раку молочної залози, яєчників і передміхурової залози.

          У структурі онкологічної захворюваності населення України провідні місця займають рак легенів, молочної залози, шлунку, шкіри, колоректальний рак, рак простати, тіла і шийки матки, які визначатимуть пріоритети в організації протиракової боротьби на найближчих 20 років. На вказані нозологічні форми раку доводиться близько 55 % всіх випадків раку.

         У основі вирішення проблеми лікування злоякісних новоутворень лежить перш за все проблема ранньої і своєчасної діагностики. На жаль, рівень ранньої діагностики злоякісних пухлин в Україні залишається низьким. У 2010 р. була виявлена трохи більше половина хворих (51,4 %) в І і ІІ стадії захворювання. Летальність до 1 року з моменту встановлення первинного діагнозу раку склала 34,1 % (слайд 4).

 

(слайд 4). Летальність онкохворих до 1-року з моменту встановлення діагнозу (2009 р.)

Локалізація пухлини	Показник (%)
Всі зл. новоутворення	34,1
легені	64,1
шлунок	62,2
ободова кишка	36,8
пряма кишка	31,4
яєчники	32,0
гортань	30,3
сечовий міхур	25,0
простата	20,5
шийка матки	15,4
молочна залоза	11,4

 

Особливо невтішні показники летальності до 1 року серед хворих раком легенів – 64,1 %, шлунку – 62,2 %, яєчників – 32,0 %, ободової – 36,8 % і прямої кишки – 31,4 %, гортані – 30,3 %.

         Під час профілактичних оглядів було виявлено лише 24,9 % хворих (2009 р.), п’ятирічне виживання не перевищило 41,4 % (за рахунок в основному раку шкіри, шийки і тіла матки, молочної залози).

         На поданому нижче слайді представлений порівняльний аналіз показників летальності до 1 року і 5-річній виживаності хворих деяких нозологічних форм раку в Україні і США.

 

(слайд 5). Показники летальності до 1 року і 5-річній виживаності хворих

у Україні і США (2009 р.)

Локалізація пухлини	Летальність до 1 року (%)		5-річна виживаність (%)
	Україна	США		Україна	США
Всі зл. новоутворення	34,1	26,0		41,4	64,0
меланома	16,1	2,0		49,7	90,0
молочна залоза	11,4	2,0		56,2	88,0
простата	20,5	3,0		45,2	98,0
колоректальний рак	35,2	18,5		32,0	64,4
гортань	30,3	11,0		33,6	67,0

 

         За деякими локалізаціями раку летальність до 1 року в США в 2-5 рази нижче, ніж в Україні, а 5-річна виживаність хворих в 2 рази вище. Все це свідчить про значно кращий стан справ з діагностикою раку в США і, як наслідок, збільшення тривалості життя хворих після лікування.

 

ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ ДІАГНОСТИКИ

ЗЛОЯКІСНИХ ПУХЛИН

         Головною тенденцією в розвитку сучасної клінічної онкології є її орієнтація на раннє розпізнавання злоякісних пухлин. Важливість даної установки цілком зрозуміла, оскільки лише на ранніх стадіях хвороби методи лікування, що існують на сьогоднішній день, можуть бути успішними.

         Застосування різноманітних методів діагностики необхідне для виявлення пухлинного процесу, визначенні його стадії і вибору тактики лікування хворих, що страждають онкологічними захворюваннями. У багатьох випадках для диференціальної діагностики необхідно провести декілька досліджень, використовуючи різні методи. При плануванні дослідження перш за все необхідно враховувати індивідуальні особливості пацієнта і особливості перебігу захворювання, а також знати принципи, можливості і обмеження кожного з методів, щоб забезпечити максимально ефективну діагностику і лікування. Тому вибір методу діагностики і тактики дослідження є одним з основних компонентів лікування онкологічних пацієнтів, а аналіз результатів, окрім відповіді на питання про наявність пухлини, повинен сприяти отриманню інформації про тип пухлини, стадії пухлинного процесу і про залучення до патологічного процесу суміжних з ураженим органом анатомічних структур. Для кваліфікованого і ефективного дослідження із застосуванням методів діагностики, а, значить, і успішного лікування онкологічних хворих, необхідна тісна взаємодія онкологів, лікарів-рентгенологів, радіологів, лаборантів, гістологів, імунологів, лікарів функціональної діагностики і ін.

         Рання діагностика раку має на увазі виявлення захворювання в осіб при профоглядах і які самі звернулися за медичною допомогою з скаргами при появі перших симптомів або ознак захворювання. Своєчасна діагностика раку – це розпізнавання процесу на такій стадії, коли переважну більшість хворих можна вилікувати від цієї недуги. Більшість випадків злоякісної пухлини діагностуються лікарями амбулаторно-поліклінічних установ і активно виявляються при профілактичних оглядах населення.

         Залежно від того, в якому з періодів розвитку діагностується пухлина, розрізняють наступні рівні діагностики: надзвичайно рання, рання, своєчасна і невчасна (пізня).

 

(слайд 6) Рівні діагностики злоякісних новоутворень

Рівні	Назва
Надзвичайно рання діагностика	Передракові захворювання
Рання діагностика	Передінвазивний рак (СІS)
Своєчасна діагностика	І-ІІ стадії
Невчасна діагностика	ІІІ-ІV стадії

 

Враховуючи виражену залежність результатів лікування злоякісних пухлин від стадії захворювання, високий ризик рецидивів, в діагностиці керуються наступними принципами:

• рання діагностика

• онкологічна настороженість

• гіпердіагностика.

1.     Рання діагностика

У онкології існує поняття про своєчасність діагностики. Отже:

o        рання діагностика: діагноз злоякісного новоутвору встановлений на стадії рак in situ. Адекватне лікування повинне привести до одужання.

o        своєчасна діагностика: діагноз виставлений на І–II стадіях процесу. Лікування дозволяє повністю вилікувати пацієнта від онкологічного захворювання, але добитися цього вдається тільки у частини хворих.

o        пізня діагностика: встановлення діагнозу на пізніх стадіях – III і IV, коли вилікувати пацієнта принципово неможливо.

Ясно, що потрібно прагнути діагностувати злоякісну пухлину щонайшвидше, оскільки рання діагностика дозволяє добитися значно кращих результатів лікування. Лікування повинне бути почате не пізніше за 2 тижні після встановлення діагнозу.

2.     Онкологічна настороженість

При обстеженні будь-якого пацієнта і з’ясуванні будь-яких клінічних симптомів кожен лікар повинен ставити собі питання: а чи не можуть ці симптоми бути проявом злоякісної пухлини? Після цього треба зробити всі зусилля, щоб підтвердити або виключити виниклі підозри.

Такі ж питання повинні задавати собі і пацієнти, не намагаючись при цьому відкласти візит до лікаря. Треба пам’ятати: смертність від онкологічних захворювань вийшла на друге місце.

3.     Принцип гіпердіагностики

При діагностиці злоякісних новоутворень у всіх сумнівних випадках прийнято використовувати гіпердіагностику і робити радикальніші методи лікування. Наприклад, якщо в слизовій оболонці шлунка виявлений невеликий виразковий дефект, і застосування всіх доступних методів не дозволяє точно вирішити, чи звичайна це виразка або ж виразкова форма раку, вважають, що у хворого рак, і лікують його як онкохворого.

До речі, виявлення в біоптаті (шматочку тканини, узятої у пацієнта) злоякісних клітин достовірно підтверджує діагноз, в той же час негативна відповідь не дозволяє його зняти: буває, що помилково була взята здорова тканина. У таких випадках орієнтуються на клінічні дані і результати інших досліджень, а також зазвичай повторюють біопсію (це процес отримання шматочка тканини для дослідження з організму пацієнта).

Профогляди

Для ранньої і своєчасної діагностики злоякісних захворювань (in situ і в I стадії) потрібно проводити профілактичне обстеження, оскільки на цих стадіях поставити діагноз раку по клінічній картині вкрай сутужно.

Обстеженню підлягають люди з груп ризику:

• люди, за родом діяльності пов’язані з дією канцерогенних чинників: азбест, іонізуюче випромінювання та ін.

• особи з передраковими захворюваннями.

Передраковими називаються хронічні захворювання, на тлі яких зростає частота розвитку пухлин. Наприклад:

• дисгормональна мастопатія (для молочної залози)

• хронічна виразка, поліпи, хронічний атрофічний гастрит (для шлунку)

• ерозія і лейкоплакія шийки матки.

Всі передракові захворювання (передраки) діляться на облігатних (злоякісна пухлина обов’язково виникне рано чи пізно) і факультативних (може розвинутися, а може і ні). Наприклад, для раку шкіри облігатними вважаються пігментні ксеродерми, хвороба Педжета, хвороба Боуена і еритроплазія Кейра. Факультативним передраком є хронічні дерматити, тривало незаживаючі рани і виразки, хронічні дистрофічні і запальні процеси.

Пацієнти з факультативним передраком підлягають щорічному огляду онколога з проведенням спеціальних досліджень, за наявності облігатних передраків – оздоровлення із застосуванням хірургічного, променевого та інших методів лікування.

У діагностиці злоякісних пухлин виділяють 4 основних синдроми:

• синдром “плюс-тканина”

• синдром патологічних виділень

• синдром порушення функції органу

• синдром малих ознак.

Тепер докладніше про кожен з них.

1.     Cиндром “плюс-тканина”.

Пухлина може виявлятися безпосередньо в зоні розташування як нова, додаткова тканина – плюс-тканина. Її легко виявити при поверхневій локалізації пухлини (у шкірі, м’язах), іноді вдається промацати пухлину в черевній порожнині.

Плюс-тканину можна визначити за допомогою спеціальних методів дослідження: ендоскопії, УЗД, рентгенографії і так далі. При цьому можна побачити саму пухлину або характерні для плюс-тканини симптоми (дефект наповнення при рентгенівському дослідженні шлунку з контрастуванням сульфату барію та ін.).

 

2.     Cиндром патологічних виділень.

Якщо ви уважно читали відмінності злоякісних та доброякісних пухлин, то знаєте, що злоякісні пухлини мають інфільтруючий ріст (тобто проростають в навколишні тканини). Руйнуючи кровоносні судини, така пухлина може викликати:

o        шлункову кровотечу при раку шлунка

o        кров’яні виділення, що мажуть, або маткова кровотеча (пухлина матки)

o        геморагічні (кров’яні) виділення з соска (рак молочної залози)

o        кровохаркання (рак легенів)

o        геморагічний випіт в плевральній порожнині (проростання пухлиною плеври, яка вистилає грудну порожнину зсередини)

o        гематурію (кров в сечі) при раку нирки.

Якщо навколо пухлини виникає запалення або виявляється слизоутворююча форма раку, з’являються слизисті або слизово-гнійні виділення (наприклад, при раку ободової кишки).

Перераховані симптоми отримали загальну назву синдром патологічних виділень. Ці ознаки допомагають відрізняти пухлини: якщо при новоутворенні молочної залози є кров’яні виділення – це злоякісна пухлина.

3.     Cиндром порушення функції органу.

Прояви цього синдрому різноманітні і залежать від місцезнаходження пухлини і функції органу:

o        кишкова непрохідність

o        диспептичні розлади (нудота, печія, блювота) при раку шлунка

o        дисфагія (порушення ковтання) при раку стравоходу.

Всі ці симптоми неспецифічні, але часто зустрічаються у онкохворих.

4.     Cиндром малих ознак.

Хворі із злоякісними новоутвореннями часто пред’являють, здавалося б, не зовсім зрозумілі скарги:

o        слабкість

o        стомлюваність

o        нез’ясовне збільшення температури тіла

o        схуднення

o        поганий апетит (характерна огида до м’ясної їжі, особливо при раку шлунка)

o        анемія

o        підвищення ШОЕ (швидкість осідання еритроцитів в загальному аналізі крові).

Академік А.І.Савіцький описав ряд малих неспецифічних симптомів – «синдром малих ознак», одночасна наявність яких у хворого є специфічною для злоякісної пухлини. Це: 1) невмотивована слабкість, швидка стомлюваність, 2) схуднення, 3) анемізація (недокрів’я, що виявляється блідістю), 4) психічна депресія.

         Іноді цей синдром з’являється рано, будучи єдиним проявом злоякісної пухлини. Іноді ж він виявляється пізніше у вигляді ракової інтоксикації. Такі хворі мають характерний “онкологічний” вигляд: зниженого харчування (тобто худі), тургор тканин понижений, шкіра бліда з іктеричним (жовтяничним) відтінком, запалі очі. Подібний зовнішній вигляд хворого свідчить про наявність запущеного онкологічного процесу.

         Сучасні методи обстеження значно розширили можливість діагностики злоякісних новоутворень. Доцільно зупинитися на деяких з них.

Рентгенологічні методи

Рентгенографічні обстеження – є основним методом розпізнавання при пухлинах легенів, шлунка, товстої кишки. Тому цей метод застосовується при обстеженні онкологічних хворих. (слайд 7). Сучасна рентгенологія широко застосовує дослідження томографії (пошарове) і з контрастуванням органу. За останні роки значно розширилося застосування спеціальних методів дослідження, таких як ангіографія, бронхографія, що підвищують ефективність діагностичних досліджень, які виконуються в основному в стаціонарі.

Флюорографія, особливо крупнокадрова, відіграє велику роль в профілактичних оглядах населення. Рентгенологічне обстеження є одним з основних, що проводяться з профілактичною метою. Кожна доросла людина повинна проходити профілактичні огляди і рентгенографію легенів не рідше за один раз на рік. Маммографія – це спеціальне рентгенівське обстеження молочної залози. Маммографія допомагає виявити в тканині залози ущільнення, які важко визначити за допомогою пальпації, а також інші зміни, які можуть вказувати на можливий розвиток пухлини ще до того, як що-небудь взагалі можна промацати. Знімки виконуються при деякому здавлені молочної залози. Це робиться для того, щоб зменшити дозу опромінювання і отримати знімки вищої якості. Зазвичай проводиться по два знімки кожної залози. (слайди 8, 9).

У ряді випадків проводяться додаткові знімки. Обстеження краще проводити на 7й – 10й день від першого дня менструального циклу. Жінкам в менопаузі маммографія виконується в будь-який слушний час. Як правило, рекомендується, щоб кожна жінка після 45 років маммографію проходила щорічно.

Комп’ютерна томографія. Серед методів, що дозволяють отримувати зображення різних ділянок людського тіла, комп’ютерній томографії (КТ) відводиться особлива роль, а саме роль стандарту. Якість КТ-зображення, а значить і його інформативність, залежать від фізичних характеристик і особливостей будови органу (щільність, концентрації електронів на одиницю маси та інших властивостей біологічних тканин), а також від енергії використовуваного рентгенівського випромінювання. (слайди 10-13).

Перевагами КТ є вищий в порівнянні з іншими методами візуалізації дозвіл по контрасту, можливість отримати за короткий час велике число поперечних зрізів, що особливо цінно для визначення локалізації, з якої надалі береться біопсія, а також для планування хірургічного втручання і подальшої радіотерапії. Обмеженням методу КТ при дослідженнях внутрішніх органів є відсутність можливості отримувати зображення від великих ділянок в подовжніх і фронтальних проекціях. Цей недолік можна подолати, використовуючи в ході дослідження спеціальні контрастні речовини.

Ультразвукова томографія (УЗД, сонографія)

Ультразвукова томографія – високоінформативний метод дослідження; застосовується для діагностики пухлин органів черевної порожнини (особливо печінки, жовчного міхура, головки підшлункової залози) і заочеревинного простору (нирок, наднирників), малого тазу (сечового міхура, матки та її придатків, передміхурової залози), щитовидної залози, м’яких тканин тулуба і так далі. (слайди 14, 15). Під час дослідження також може бути виконана прицільна пункція пухлини. Останнім часом з розвитком сучасної апаратури широкого поширення набула допплеросонографія – УЗД-дослідження з використанням ефекту Допплера. При цьому стало можливим спостерігати напрям і швидкість кровотоку в судинах органу або патологічного вогнища, що дає додаткову цінну інформацію про його будову. Оскільки ультразвукова томографія поєднує в собі високу інформативність з простотою і безпекою дослідження, вона широко використовується як обов’язковий метод дослідження при підозрі на рак будь-яких локалізацій для виключення наявності метастазів у внутрішні органи і в першу чергу печінку.

Ендоскопічний метод

Ендоскопічний метод дослідження завдяки досягненням сучасної електроніки і оптики придбав вирішальне значення для ранньої діагностики раку внутрішніх локалізацій: шлунка, стравоходу, товстої і прямої кишок, бронхів. Ендоскопічні апарати з волоконною оптикою (гастроскопи, інтестиноскопи, колоноскопи, бронхоскопи та ін.) дають можливість ретельно оглянути всю слизисту оболонку внутрішніх органів, провести цитологічне дослідження, а при підозрі – взяти шматочок тканини для гістологічного дослідження. Ендоскопічно можна оглянути не тільки порожнинні органи, але і природні порожнини нашого тіла – грудну (плевральну) порожнину, черевну, порожнини суглобів, середостіння та ін. Огляд плевральної порожнини (торакоскопія) і черевну (лапароскопія) застосовуються для зовнішнього огляду зовнішньої поверхні внутрішніх органів.

Лабораторні дослідження.

Клінічні аналізи: аналіз крові, сечі, шлункового соку, калу необхідний в діагностиці первинного хворого. Наявність прихованої крові в сечі, калі, мокроті є важливим симптомом злоякісної пухлини. Істотне значення має встановлення факту наростаючої анемізації. Біохімічні методи дослідження дають корисну інформацію при обстеженні онкологічних хворих. Хоча специфічних біохімічних змін в організмі онкологічних хворих не встановлено, при деяких пухлинах виявляються деякі характерні зміни. При диссемінованому раку передміхуровий залози високий рівень кислої фосфатази встановлений у 75% хворих (проте при локалізованому раку – нижче 20%); при раку підшлункової залози – збільшення амілази (25%), при раку печінки – збільшення печінкової фракції лужної фосфатази. Велике практичне значення має виявлення високого рівня α-фетопротеїну при раку печінки, яєчка, різних тератокарциномах; карциноембріонального антигена – при раку товстої кишки; хоріонічного гонадотропіну – при хоріонепітеліомі матки і яєчка. Біохімічні тести можуть виявити ендокринну секрецію пухлини і пояснити багато клінічних синдромів, обумовлені тканеспецифічною або паранеопластичною ендокринною активністю.

Виявляється високий рівень АКТГ, антидіуретичного, паратиреоїдного, тиреостимулючого, фолікулостимулюючого, лютеотропного, меланостимулюючого гормону, еритропоетину; кортизолу, адреналіну, норадреналіну, інсуліну, гастрину, серотоніна та т. д. Біохімічні методи дозволяють з’ясувати вміст рецепторів деяких гормонів в пухлинній тканині (естрадіол, прогестерон, тестостерон, кортикостероїди). Такий аналіз проводять при біопсії або видаленні пухлини з швидким заморожуванням тканини; результат дослідження корисний при виробленні лікувальної тактики (наприклад, при раку молочної залози та ін. Досягнення генетики і молекулярної біології останніх десятиліть відкривають в перспективі принципово нові можливості в діагностиці і лікуванні злоякісних новоутворень. Вплив конкретних генетичних порушень, лежачих в основі пухлинного зростання, дозволив виявити специфічні молекулярні маркери. На їх основі розробляються тести ранньої діагностики пухлин. В даний час сформувалося декілька напрямів використання молекулярних тестів в онкології.

Імунодіагностика. Встановлено, що в деяких злоякісних пухлинах знаходяться антигени – білкові структури, характерні для ранніх періодів онтогенезу, так звані ембріональні антигени. Ці та інші антигени виявляються в кількостях, що значно перевищують їх концентрацію в нормальних тканинах. До них відносяться:

o       альфафетопротеїн – виявляється у близько 80 % випадків раку печінки;

o       раково-ембріональний антиген (РЕА) – виявляється у хворих раком товстої кишки, легенів, молочної залози;

o       СА-125 – високоспецифічний для раку яєчників;

o       СА-199 – пропонується для раку підшлункової залози;

o       СА-153, МСА – для раку молочної залози.

Цито- гістологічні методи

Цитологічний метод дослідження отримав заслужене визнання і розповсюдження. Простота і доступність його використання в поліклінічних установах, а головне – достовірність дозволяють у багатьох випадках розпізнавати ранні форми злоякісного процесу. Вперше він був застосований при діагностиці раку шийки матки. У мазках із стінок піхви були виявлені ракові клітки. В даний час цитологічний метод широко застосовується при дослідженні мокроти хворих з підозрою на рак бронхів, легенів, виділень з соска молочної залози і пунктату з пухлини, які дають можливість раніше поставити діагноз раку молочної залози. Дослідження промивних вод шлунка, сечі допомагає у встановленні точнішого діагнозу. При підозрі на рак язика, нижньої губи, шкіри діагноз може бути поставлений в ранній стадії при використанні цитологического дослідження відбитків, укритого виразками місця. Біопсія – висічення або відщипування шматочка пухлини або підозрілої на пухлину тканини для гістологічного дослідження. Вона буває тотальною, коли весь пухлинний вузол або підозрілий на метастаз лімфатичний вузол віддаляється цілком. Якщо для дослідження, висікається лише ділянка пухлини або підозрілої на пухлину тканини – це інцизійна біопсія.

Широке застосування біопсія знайшла в онкологічних установах, як один з достовірних діагностичних методів. Біопсія широко використовується в поліклінічних установах при ендоскопічних дослідженнях прямої і товстої кишок, шийки матки та інших органів. Отриманий при цьому матеріал передається в патологоанатомічне відділення, або використовується (для термінового гістологічного дослідження), або занурюється у фіксуючу рідину, якщо матеріал біопсії спрямовується через деякий час. Якщо матеріал для гістологічного дослідження отримують за допомогою спеціальної або звичайної ін’єкційної голки, біопсія називається пункцією. У онкологічних кабінетах і відділеннях поліклінік пункція проводиться зазвичай тонкою ін’єкційною голкою. Одночасно з отриманого шляхом аспірації матеріалу готуються 1-2 і більше цитологічних мазків, які спрямовують в клінічну лабораторію до цитолога. При підозрі на меланому, на злоякісність пігментної плями або пігментної бородавки біопсія, як правило, протипоказана.

Інші новітні методи діагностики

Новітні методи діагностики з використанням сучасних досягнень науки в області променевої, магнітної і ядерної фізики. Радіоізотопна діагностика. У онкологічній практиці застосовується метод сканування органів при підозрі їх на пухлинне ураження (первинне або метастатичне). Метод контактної бета-радіометрії використовується в діагностиці меланоми шкіри, при поверхнево розташованих пухлинах молочної залози, при хворобі Педжета. Радіонуклідні методи. Радіонуклідні методи вельми перспективні (мається на увазі створення опухолеспецифічних мічених антитіл). В даний час для діагностики застосовують сцинтіграфію кісток скелета, мозку, легенів; для характеристики функціонального стану – сцинтіграфію нирок, печінки. (слайд 16).

Радіоімунологічне дослідження засноване на аналізі вмісту моноклональних антитіл в досліджуваних тканинах, дозволяє виявляти багато видів пухлин на ранніх етапах розвитку процесу, коли розміри пухлин малі. Тести на виявлення антитіл, специфічних для певного виду пухлин, дозволяють найефективніше вирішувати проблему низького вирішення по контрасту між тканинами схожої щільності, характерного для звичайних рентген-досліджень. Магнітно-резонансна томографія (МРТ) – це метод отримання зображень, що індукуються сигналом ядерного магнітного резонансу.

Принциповою відмінністю МРТ від КТ є те, що при МРТ вимірюваною величиною є намагніченість ядер певного типу, що знаходяться у виділеному елементі об’єму, тоді як при КТ – коефіцієнт поглинання рентгенівського випромінювання різними біологічними тканинами. Клінічне застосування методу МРТ полягає у вивченні просторового розподілу ядер водню, фосфору і деяких інших елементів в тілі людини. Основною величиною, що реєструється в МР-дослідженні, є відгук магнітних ядер на дію змінного магнітного поля, який залежить від щільності ядер та інших параметрів, специфічних для кожної ділянки тіла.

Переваги МРТ: метод дозволяє досягати виключно високого контрастування тканин, отримувати в ході одного дослідження зображення у всіх анатомічних проекціях, вивчати динамічні процеси, пов’язані з рухом біологічних рідин (крові, ліквору, сечі, жовчі), а також, завдяки застосуванню контрастних речовин, з високою точністю розрізняти перитуморальний набряк і власне пухлина. До недоліків МРТ слід віднести досить високу (не тільки у Україні, але і у всьому світі) вартість дослідження, а також неможливість його проведення у пацієнта феромагнітних імплантатів. ЯМР-спектроскопія in vivo. Історія ядерного магнітного резонансу (ЯМР) почалася з відкриття на початку 40-х років минулого століття фундаментального фізичного явища – магнітного резонансу. Впродовж десятиліть багато аспектів його розвитку було пов’язано з дослідженням властивостей і структури різних хімічних речовин.

Вдосконалення техніки дослідження розширювало круг вирішуваних із застосуванням ЯМР завдань і дозволяло досліджувати все більш складні об’єкти, зокрема структуру біомолекул і їх функції в організмі на рівні кліток. Отримувана in vivo біохімічна інформація, яка характеризує рівень енергозабезпечення кліток і особливості метаболізму у виділеній ділянці будь-якої біологічної тканини, дозволяє онкологові отримати вельми цінні відомості (доповнюючі дані МРТ-дослідження) про наявність і тип пухлини, ступінь її злоякісності і збереження органів і систем. Особливо значуща метаболічна інформація, що отримується при динамічному дослідженні пацієнтів з онкопатологією: вона дає можливість поетапно оцінювати ефективність лікування, підбираючи дозу препарату або променевої дії, фіксуючи миттєві або віддалені реакції на терапію, що проводиться.

Серед безлічі клінічних додатків методу МРС найбільше число відноситься до дослідження пацієнтів з пухлинами головного мозку. Позитронна емісійна томографія (ПЕТ) є виключно ефективним методом клінічних досліджень пацієнтів з онкопатологією; його широке розповсюдження в останнє десятиліття пов’язане перш за все з розробкою і технічним удосконаленням приладів, призначених для дослідження всього тіла.

ПЕТ дозволяє отримувати унікальну інформацію про метаболічну активність пухлин і зміни метаболізму, пов’язані з терапією, що проводиться. За швидкістю і інтенсивності накопичення ізотопомічених метаболітів або спеціальних лікарських препаратів можна судити про біологічні особливості пухлинної тканини в порівнянні з тканиною інтактною, а також що особливо цінно для онкології – оцінювати ефективність лікування і складати прогноз подальшого перебігу процесу.

Термографія. Це створення за допомогою спеціального апарату, чутливого до інфрачервоного (теплового) випромінювання, зображення тіла людини, де різними кольорами відображаються ділянки з різною температурою шкіри. Термографічне дослідження молочних залоз дозволяє діагностувати ракове ураження у 80-87 % досліджуваних. Поєднання термографічного дослідження з рентгенологічним підвищує точність діагностики цієї локалізації до 99 %. Термографічне дослідження ефективне при діагностиці раку щитовидної залози, при меланомі.

Радіонуклідні методи. В основі методу радіонуклідної діагностики пухлин лежить принцип нерівномірного розподілу радіоактивних ізотопів між пухлиною і нормальними тканинами. У одних випадках (злоякісні пухлини кісток, шкіри) спостерігається підвищене накопичення радіоактивних препаратів (радіоактивний фосфор, технецій), в інших (рак щитовидної залози, печінки) – зниження рівня накопичення (радіоактивний йод, золото).