Морфологічний аспект ділової мови

 

Морфологічний аспект ділової мови.

 

Морфологічні норми.

ХВОРИЙ БУВ ПРИЙНЯТИЙ У ЛІКАРНЮ – ХВОРИЙ ПОСТУПИВ У ЛІКАРНЮ. Медики і пацієнти часто застосовують вирази: дата і час поступлення хворого, хворий поступив у лікарню, діагноз при поступленні, – вони є реквізитами медичної карти стаціонарного хворого. Більшість опитаних медичних працівників вважають, що ці конструкції – нормативні. Але давайте з’ясуємо, чи не є порушенням літературної норми таке слововживання.

Якщо заглянемо в одинадцятитомний академічний “Словник української мови” (далі – СУМ), то побачимо, що усі значення слів поступати, поступлення трактуються як розмовні, рідковживані. Отже, дуже активізувалися ці слова у сучасній мовній практиці тільки під впливом російської мови. В офіційній комунікації їх не треба застосовувати.

До 50-х рр. у Західній Україні, як видно з аналізу формулярів “історій хвороб” того часу, у цьому стереотипі вживали українське слово вступ: час вступу до лікарні, діагноз при вступі. Але й цей вираз не є бездоганним, оскільки тут бачимо спробу не зовсім вдало розширити значення слова вступати, яке вже означає “ставати, ступати в середину чого-небудь” (вступати у човен), “входити, в’їжджати куди-небудь” (вступати у кімнату), “по дорозі заїжджати, заходити куди-небудь” (вступити до Львова), “ставати членом якої-небудь організації, товариства; вступати до навчального закладу” (вступати в університет) тощо. Крім того, дієслово вступати в усіх значеннях має активну форму, що не зовсім відповідає часто “пасивному” станові хворого.

Тому є цілком доречним у такому звороті застосовувати слова приймати, прийняття, (незавершена дія) приймання: дата і час прийняття хворого, хворий був прийнятий (-им) у лікарню (хворого прийняли у лікарню), діагноз на час прийняття. На підтвердження цієї думки відмітимо, що СУМ фіксує значення слова приймати як “брати кого-небудь в якийсь заклад для тимчасового перебування”, “Російсько-український словник (сфера ділового спілкування)” О.О.Тараненка та В.М.Брицина (К., 1996) так перекладає це значення слів поступать / вступить: “… (на лечение и т. п.) бути (несов.) прийнятим (ж. прийнятою)”. Крім того, рекомендовані конструкції є пасивними (що відповідає “пасивності” пацієнта) і мають у медичній галузі споріднені слова, як-от: приймання хворих, приймальна палата, приймальне відділення, приймально-евакуаційне відділення, приймальні години тощо.

Крім лексеми прийняття, яка сполучається в мові з різними словами, можна також рекомендувати до вжитку слово госпіталізувати, що означає “поміщати хворого в лікарню, госпіталь для лікування”, а також похідний іменник – госпіталізація.

Отже, слід вживати звороти хворий був прийнятий (-им) у лікувальний заклад, хворий був госпіталізований, дата і час прийняття (госпіталізації) хворого, діагноз на час прийняття (госпіталізації).

ЛІКУВАЛЬНИК – ЛІКАР-КУРАТОР – ЛІКУЮЧИЙ ЛІКАР. На позначення лікаря, який здійснює діагностику захворювання й лікування конкретного хворого, часто застосовують вираз лікуючий лікар, фіксують його й деякі нові медичні словники. Але чи відповідає це словосполучення нормам сучасної української літературної мови?

Розмірковуючи над цим, зазначимо, що, по-перше, цей термін є калькою російського лечащий врач. Очевидно, даний термін в російській мові має вказувати, що саме цей врач не тільки врёт, але й лечит. До речі, терміна лечащий врач не подає авторитетний російський медичний словник – Энциклопедический словарь медицинских терминов: В 3 т.: Около 60000 терминов. – М., 1982 – 1984. В українській мові вже саме слово лікар вказує на лікування. Тому в тавтологічному виразі лікуючий лікар є тільки недоречна надлишковість. По-друге, до складу цього терміносполучення входить не властивий українській мові активний дієприкметник лікуючий. Слова лікуючий не фіксує жоден словник української мови! Отже, терміносполучення лікуючий лікар є неприйнятним.

Тому як відповідник до російського лечащий врач пропонують вживати термін лікар-куратор. Слово куратор (лат. curator) пов’язане з латинським curatio, яке перекладається як піклування, догляд, лікування. Застаріле значення слова курувати в українській мові – лікувати. Тепер термін курація в медицині означає “сукупність дій лікаря для діагностики захворювання й лікування хворого, а також з оформлення медичної документації”. Таким чином, вираз лікар-куратор точно передає внутрішню форму терміна. Саме це терміносполучення наводить як переклад до рос. лечащий врач академічний “Російсько-український словник наукової термінології. Біологія. Хімія. Медицина” (К.: Наук. думка, 1996).

Київський мовознавець І.Борисюк пропонує свій варіант перекладу – слово лікувальник. Ця порада є слушною, оскільки для творення терміна лікувальник використано часто вживану в українській мові модель із формантом -альник (складальник, відпочивальник, піклувальник, сватальник), складається цей термін з одного слова. А недоліком терміна лікар-куратор є ще й те, що у свідомості мовців, очевидно, існує й інше значення слова куратор – “студент-медик, який стежить за перебігом хвороби у хворого, що перебуває на стаціонарному лікуванні”. Крім того, певна плеонастичність у словосполученні лікар-куратор все ж таки зберігається і відчувається мовцями, що вивчали латинську мову. Тому під час розмов з лікарями, що пишуть підручники, про відповідники рос. терміна лечащий врач автор цих рядків відмітив, що медики віддали б перевагу саме термінові лікувальник, якби той був зафіксований в авторитетних словниках.

Отже, до російського терміна лечащий врач можна рекомендувати два українських відповідники – лікувальник і лікар-куратор.

СИБІРКА чи СИБІРСЬКА ВИРАЗКА? Після 11 вересня 2001 р. стрімко перейшов до активного вжитку вузькоспеціальний термін сибірка. Уточню: переважно вживають як синоніми форми сибірська виразка і сибірка, рідше – тільки сибірка. З’ясуємо, наскільки це відповідає літературній нормі.

Якщо звернемося до медичних словників, то побачимо, що протягом останніх п’ятдесяти років як відповідник рос. сибирская язва (лат. anthrax) подають тільки термін сибірка, у двадцяті роки словники фіксували ще кілька синонімічних назв: телій, гербарець, жабур.

Отже, словосполучення сибірська виразка є фразеологічною калькою (дослівним перекладом) російського терміна і не відповідає нормі української літературної мови. Вживати його не треба. Слід застосовувати тільки слово сибірка.

ДЕЗІНФЕКЦІЙНИЙ ЗАСІБ – ДЕЗІНФІКУЮЧИЙ ЗАСІБ. Вживаючи ці терміносполучення, медичні працівники майже завжди віддають перевагу виразові з активним дієприкметником на -учий, -ючий: дезінфікуючий засіб, рецидивуюча лихоманка, коригуюча гімнастика. Ці дієприкметники в українських текстах набули значного поширення із 40-х рр. ХХ ст. Авторитетні мовні порадники Б.Антоненка-Давидовича “Як ми говоримо” (К., 1970), О.Пономарева “Культура слова” (К., 1999), за ред. С.Єрмоленко “Культура мови на щодень” (К., 2000) замість форм на -учий, -ючий рекомендують уживати віддієслівні прикметники на -льний та інші синонімічні засоби. Ця норма зафіксована в сучасному академічному “Російсько-українському словнику наукової термінології. Біологія. Хімія. Медицина” (К., 1996), де реєстрові активні дієприкметники та терміносполучення з дієприкметниковим компонентом на -ущ- / -ющ-, -ащ- / -ящ- залежно від змісту поняття перекладаються віддієслівними прикметниками із суфіксами -н-, -увальн- / -ювальн-, -івн- / -ивн-: дезинфицирующее, жаропонижающее, моющее средство дезінфекційний, жарознижувальний, мийний засіб, рецидивирующая лихорадка рецидивна пропасниця, опоясывающий лишай оперізувальний лишай, давящая повязка стисна (стискальна) пов’язка, стимулирующая, тормозящая гормонотерапия стимулювальна, гальмівна гормонотерапія, корригирующая гимнастика коригувальна гімнастика тощо. Хоча у поодиноких випадках використовуються й дієприкметники на -уч- / -юч-, які асимілювалися мовою: фиксирующая повязка фіксуюча пов’язка, блуждающая почка блукаюча нирка, объём циркулирующей крови об’єм циркулюючої крові та ін. У мовній діяльності треба дотримуватися цієї норми.

ЩИТОПОДІБНА ЗАЛОЗА – ЩИТОВИДНА ЗАЛОЗА. У медичній термінології вживаються словосполучення, до складу яких входять прикметники з ознакою подібності, які мають кінцеві терміноелементи -видний і -подібний: щитовидна (щитоподібна) залоза, мечовидний (мечоподібний) відросток, клиновидна (клиноподібна) кістка, сосковидне (соскоподібне) тіло, грушовидний (грушоподібний) м’яз тощо. Більшість сучасних медичних словників подають їх як синоніми, а лікарі в наукових творах, у медичній документації та в усній мові майже завжди віддають перевагу формам на -видний. Але які з наведених термінів відповідають законам української мови? Спробуємо з’ясувати це.

“Словарь” за ред. Б.Грінченка (К., 1907 – 1909), “Правописний словник” Г.Голоскевича (Х. – К., 1930) не фіксують жодного слова з афіксами -видний, -подібний. У медичних словниках 20-х рр. ХХ ст. (Галин М. Російсько-український медичний словник. – К., 1920; Галин М. Медичний латинсько-український словник. – Прага, 1926; Кисільов В. Медичний російсько-український словник. – Харків, 1928) російські терміноелементи -видный і –образный послідовно перекладено українськими суфіксами -аст (ий), -уват (ий), -оват (ий), -ов (ий), -еват (ий), -ев (ий), -ат (ий), -ист (ий), -н (ий) тощо: щитовидный борлаковий, щитовий; мечевидный мечеватий, мечевий, мечикуватий, мечиковий; клиновидный клиновий, клинкуватий, клинчастий, клинчатий; грушевидный грушкуватий; гроздевидный г(ґ)ронистий, гронуватий, г(ґ)рончатий; дугообразный луку(о)ватий, дугуватий, дугастий, дужний, лучковатий; ромбовидный ромбу(о)ватий, косо-чотирікутній; шаровидный кулястий, круглий, округлий, кулюватий, опуклий, круглястий; крыловидный крилуватий, криловий, крилястий; гребневидный гребінястий, гребнюватий; клювовидный дзюбатий, дзюбуватий; шишковидный г(ґ)улястий; серповидный серпуватий; крестовидный хрещатий, хрестатий, навхрестний; стекловидный склистий, склуватий, скловатковий тощо. У словниках М.Галина є кілька слів з афіксом (або словом) -подібний: arciformis лукоподібний, дугоподібний; alaeformis крилоподібний; piliformis подібний до волосу (і волоскуватий); sigmoideus подібний до Ѕ (і луквовий). Тільки у процесі “наближення української мови до російської” в українську медичну термінологію було введено терміноелемент -видний. Нині він функціонує паралельно з афіксом -подібний.

Але терміноелемент -подібний відповідає системі української мови (навіть саме слово подібний означає “який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось”, а видний – “якого можна бачити; приступний зорові; помітний; ясний, світлий”), тільки він зафіксований в СУМі.

Тому треба застосовувати тільки терміни з афіксом -подібний: щитоподібна залоза, мечоподібний відросток, клиноподібна кістка, соскоподібне тіло, грушоподібний м’яз тощо; серед термінів-синонімів бажано давати перевагу словам без цього афікса: кулясте плодове тіло (а не кулеподібне), склисте тіло (а не склоподібне), гачкуватий відросток (а не гачкоподібний), як це рекомендують нові медичні словники.

ПУНКТ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я чи ЗДОРОВПУНКТ? Труднощі та непорозуміння часто можуть виникати, коли лікарі намагаються відтворити адекватними мовними засобами (з їхньої точки зору) “російсько-старослов’янські” терміни здравоохранение, здравпункт, здравоохранительный і терміносполучення Всемирная организация здравоохранения (ВОЗ), Министерство здравоохранения Украины (Минздрав Украины), органы здравоохранения, отдел здравоохранения, здравоохранительные мероприятия. Калькуючи й “українізуючи” ці російські слова, медики замінюють старослов’янське -ра- на укр. -оро- і перекладають іншу частину терміна. Тоді в них виходять такі покручі: здоровоохорона, здоровпункт, здоровоохоронний, міністерство здоровоохорони (мінздоров, міноздоров), органи здоровоохорони, відділ здоровоохорони, здоровоохоронні міроприємства. Ці форми вже переходять з медичного середовища навіть у радіо- й телерекламу (можна почути: “Ліцензія Мін(о)здоров України № …”).

Насправді усі ці щойно наведені стереотипи є грубим порушенням літературної норми, яка вимагає так перекладати ці слова і словосполучення: охорона здоров’я, пункт охорони здоров’я, який (що) стосується охорони здоров’я, Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ), Міністерство охорони здоров’я України (МОЗ України), органи охорони здоров’я, відділ охорони здоров’я, заходи щодо охорони здоров’я. В усіх медичних словниках зафіксовані саме ці вирази, саме їх треба вживати у наукових творах і під час розмов з колегами і пацієнтами.

КУРИТИ (ЦИГАРКИ) – ПАЛИТИ (ЦИГАРКИ). Обидві ці конструкції, згідно із СУМом, є нормативними. Але майже усі медичні словники ХХ ст. фіксують як термін тільки одну лексему курити (куріння). Це пов’язано з тим, що слово палити у значенні “вдихати і видихати дим якої-небудь речовини, переважно тютюну” погано надається для використання в офіційному спілкуванні. Наприклад, вивіску “НЕ ПАЛИТИ” без зображення перекресленої цигарки, розміщену на стіні в коридорі установи, можна розуміти по-різному: і як прохання (1) не палити стін, усього будинку, (2) не освітлювати коридору свічкою, не палити тут вогнища, (3) не стріляти (залпами) з вогнепальної зброї і (4) не курити в коридорі тютюн. Вжити саме слово курити в цьому контексті було б куди доречніше. Крім того, нині вже відомо, що курити можна не тільки тютюн, а й інші наркотичні речовини. А палять їх тільки представники влади після конфіскації у наркоділків. Спалити цигарки, які в нього залишилися, може й той, хто вирішив кинути курити. Отже, слово курити точно передає внутрішню форму терміна, має в мові похідні слова: куріння, курильний, курець, недокурок тощо. Тому слід краще популяризувати цю ідею, бо досі навіть автори науково-популярних медичних творів чомусь “бояться” давати перевагу термінові курити (куріння). Його спорідненість з російським словом ще не означає, що це русизм.

КИШКІВНИК – КИШЕЧНИК. У середовищі лікарів з початку 90-х рр. набула поширення ідея, що слово кишечник – русизм, а єдино правильне українське слово – кишківник. Дійшло навіть до того, що одні словники просто не фіксують цього терміна, у деяких наведено два терміни-синоніми: кишечник і кишківник, а більшість сучасних медичних словників подають термін кишечник. Словники 20-х рр. рос. кишечник перекладають термінами кишківнúк, кúшки. Лікарі переважно підтримують термін кишечник, хоча кишківник тепер часто можна зустріти в писемній та усній мові, насамперед в текстах дисертацій, навіть почути по радіо (іноді як кишковник).

Очевидно, що замінити кишечник на кишківник не є доцільним. Краще залишити обидва терміни як синоніми. Мовна практика врегулює вживання цих слів.

НЕМАЄ БОЛЮ, КОРУ чи НЕМАЄ БОЛІ, КОРІ? В усній і писемній мові лікарі дуже часто порушують морфологічну норму при відмінюванні термінів біль, кір. Мовці переважно трактують слова біль та кір як іменники жін. роду (якими вони є в російській мові) – і відмінюють їх за парадигмою іменників ІІІ відміни: у називному відмінку – гостра біль, природжена корь; у родовому відмінку – гострої болі, природженої корі; в орудному відмінку – гострою біллю, природженою корью.

Насправді ці слова – іменники ІІ відміни чоловічого роду. В українській мові нормативними є такі словоформи: у називному відмінку – гострий біль, природжений кір; у родовому відмінку – гострого болю, природженого кору (не кіру); в орудному відмінку – гострим болем, природженим кором (не кіром, корем). Ця норма зафіксована усіма медичними словниками.

СПРИЯТЛИВИЙ ПРОГНОЗ ХВОРОБИ чи БЛАГОПРИЄМНИЙ ПРОГНОЗ ХВОРОБИ? У невідредагованих наукових творах, медичній документації, розмовах лікарів дуже часто можна зустріти вирази благоприємний прогноз хвороби, неблагоприємний прогноз хвороби. Вживаючи їх, медики калькують російські терміносполучення благоприятный прогноз болезни, неблагоприятный прогноз болезни. Але слів благоприємний, неблагоприємний українські словники не фіксують. Вони переважно подають як відповідники до лат. benignus, secundus і рос. благоприятный українське сприятливий, до лат. infaustus і рос. неблагоприятный українське несприятливий: благоприятный прогноз болезни сприятливий прогноз хвороби, неблагоприятный прогноз болезни несприятливий прогноз хвороби.

Слово прогноз також має синоніми в українській медичній термінології: передбачення, завбачення, передрікання, провіщення. Але більшість сучасних медичних словників віддають перевагу для позначення спеціального поняття саме іншомовному слову прогноз (навіть якщо й наводять синоніми), оскільки в медичній термінології усталені споріднені слова прогнозування, прогностичний.

Отже, слід вживати у книжно-писемних стилях терміносполучення сприятливий прогноз хвороби, несприятливий прогноз хвороби як такі, що відповідають літературній нормі й вимогам наукового стилю.

ПЕРЕБІГ ХВОРОБИ – ПРОТІКАННЯ ХВОРОБИ. У комунікаціях лікарів часто зустрічається стереотип протікання хвороби, який вживають як відповідник рос. течение болезни (лат. cursus morbi), хоча всі основні українські медичні словники передають цей термін словосполученням перебіг хвороби. Помилкове терміновживання у цьому виразі зумовлено тим, що мовець, який не знає нормативного перекладу, намагається використати в укр. відповіднику слово, спільнокореневе з російським. Та й дещо підтримують таке хибне терміновживання деякі загальномовні словники, коли так перекладають одне із значень рос. слова протекать: “3. (о ходе болезни) проходити, протікати, -кає”.

В українській термінології слово протікання застосовують в хімії стосовно речовини. У процесуальному значенні можна вживати слова перебіг, хід, проходження: перебіг хвороби, перебіг (проходження, хід) пологів, проходження (перебіг, хід) реакції тощо.

ПОЛІПШЕННЯ СТАНУ ЗДОРОВ’Я – ПОКРАЩЕ(А)ННЯ СТАНУ ЗДОРОВ’Я. Сучасні лікарі замість рос. улучшать, улучшение, як правило, вживають слова покращувати, покращення або покращання: “Обов’язковим є призначення препаратів, спрямованих на покращання функції життєво важливих органів”, “Отже, протягом лікування у хворих… спостерігалось значне покращення скоротливої діяльності жовчного міхура”, “Для покращення травлення слід вживати…” тощо. Крім того, можуть завзято сперечатися, як правильно: покращення чи покращання. Натомість майже ніколи у цих стереотипах не вживають слів поліпшувати, поліпшення.

Але якщо звернутися до словників й довідників з питань культури мови, то побачимо, що в подібних контекстах вони рекомендують вживати насамперед слова поліпшувати, поліпшення. Це бачимо в перших українських медичних словниках, виданих у 20-ті рр. ХХ ст.: у М.Галина улучшение перекладено як поліпшення, (по)кращання, улучшать – поліпшувати, улучшаться – ліпшати, кращати, correctio – напрáва, зліпшення, analepsis – зліпшення здоровля, у В.Кисільова улучшение – полíпшування; (сов.) – полíпшення; улучшать, улучшить – полíпшувати, полíпшити; –ться – крáщати, покрáщати; лíпшати, полíпшати. В “Українсько-латинсько-російському медичному словнику” 1960 р. терміна покраща(е)ння нема, а поліпшення – це correctio, улучшение, исправление, поліпшення фізичного розвитку дітей – puericultūra, улучшение физического развития детей.

Б.Антоненко-Давидович вважав, що між словами покращити й поліпшити є значеннєва (нюансова) різниця. Спираючись на словник Б.Грінченка, він пише, що дієслово покращити походить від прикметника кращий, який являє собою вищий ступінь порівняння прикметника красний, а покращити рос. мовою буде сделать более красивым. Тому якщо у фразі йдеться не про красу, а про потребу щось виправити, впорядкувати, вдосконалити – тоді треба послуговуватися словом поліпшити. Конструкцію з віддієслівним іменником для покращення він також вважав невластивою українській мові, замість неї слід вживати дієслівну форму щоб покращити.

У нових словниках 90-х рр. слово улучшение перекладено як поліпшення, поліпшування; поправлення, поправляння; покращення, покращування.

Усі ці наведені факти дають підстави рекомендувати до вжитку в науковій комунікації лікарів насамперед слово поліпшення (поліпшування): поліпшення стану здоров’я, поліпшення функціонування життєво важливих органів, поліпшення біохімічних показників крові, поліпшення фізичного розвитку дітей, поліпшувати якість лікування тощо. У цих стереотипах допустиме й уживання слів покращення, покращання, хоча це більшою мірою стосується усно-розмовної комунікації.

ПОВНЕ ВИДУЖАННЯ чи ПОВНЕ ВИЗДОРОВЛЕННЯ? Типовою помилкою у комунікаціях лікарів є вживання слова виздоровлення замість видужання, одужання, виздоровлювати замість видужувати (одужувати). Слова виздоровлення, виздоровлювати є елементами просторіччя, вони скальковані з рос. выздоровление, выздоравливать. Всі основні сучасні медичні словники відповідниками лат. reconvalescentia (рос. выздоровление) і лат. convalescĕre (рос. выздоравливать) наводять видужання, одужання, (рідше) реконвалесценція і видужувати, одужувати, (рідше) реконвалесувати

Отже, основним українським відповідником терміна reconvalescentia є видужання. Саме його треба застосовувати у складі терміносполучень: неповне видужання, повне видужання, прогноз видужання.

ЗАПОБІГАННЯ ХВОРОБІ – ПОПЕРЕДЖЕННЯ ХВОРОБИ. Усі авторитетні сучасні медичні словники як відповідники лат. терміна prophylaxis (рос. предупреждение) наводять тільки слово запобігання. Воно входить до складу таких терміносполучень, як запобігання хворобі, запобігання вагітності. Хоча в історії кодифікації є два приклади, коли поряд з терміном запобігання рекомендували слово попередження.

Укладачі словників термінові запобігання віддають перевагу над словом попередження у зв’язку з тим, що він має в медичній термінології споріднений прикметник запобіжний (запобіжне щеплення) і не має в сфері ділового спілкування тої багатозначності, яку мав би термін попередження, який вже означає один з видів адміністративного стягнення (догана з попередженням).

Тому використання в комунікаціях лікарів слова попередження (попередження хвороби, попередження вагітності), що можна повсякчас спостерігати, є порушенням чинної мовної норми. Його можна трактувати як вияв русифікації, а не збагачення мови. Нормативними є терміносполучення запобігання хворобі, запобігання вагітності, вживання яких в усній мові не може утруднювати взаєморозуміння під час спілкування.

ВИСНОВОК ЕКСПЕРТА чи ЗАКЛЮЧЕННЯ ЕКСПЕРТА? Під час перегляду ділових паперів часто доводиться бачити стереотипи з неіснуючим в українській літературній мові словом заключення: консультативне заключення, експертне заключення, заключення судово-медичної експертизи, гістологічне заключення, заключення контракту. Таке слововживання неприпустиме в літературній мові. Слова заключення не фіксує жоден словник української мови. Цей покруч виник під впливом багатозначного російського слова заключение. В українській мові в наведених стереотипах залежно від значення треба вживати слово висновок, яке СУМ тлумачить як “остаточна думка про що-небудь, логічний підсумок, зроблений на основі спостережень, міркувань або розгляду певних фактів” і укладення (укладання), утворене від дієслів укладати, укласти, одне із значень яких “офіційно домовлятися про що-небудь, визначаючи умови, складати (угоду, союз і т. ін.)”: консультативний висновок, висновок ЛТЕК, висновок щодо призначення наркотичних препаратів, висновок експерта, висновок судово-медичної експертизи, гістологічний висновок і укладення (укладання) контракту.

ДОБРЕ СТАВЛЕННЯ – ГАРНІ ВЗАЄМИНИ (СТОСУНКИ). Різноманітні посібники й довідники з питань культури мови вже понад 80 років вміщують коментарі, спрямовані на підсилення слабкої ділянки літературної норми – вживання слів відношення, взаємини, стосунки, ставлення.

Застосовуючи ці слова у складі мовних стереотипів, лікарі також часто порушують норму: часто зустрічається вираз хороше відношення (до людей, пацієнтів) замість добре (гарне) ставлення, хороші відношення (з пацієнтами, родичами хворих) замість гарні взаємини (стосунки), взаємовідношення лікаря і хворого замість взаємини лікаря і хворого тощо.

У медичній галузі слово відношення допустиме, напевно, тільки у складі терміна променевої терапії відношення тканина – повітря.

ПІДПІД’ЯЗИКОВА ДІЛЯНКА – ПІДПІД’ЯЗИКОВА ОБЛАСТЬ. Медики-мовці іноді помиляються, вживаючи на позначення різних частин організму в ролі відповідника лат. regio (regiōnes) стереотипи із словом область (області): підпід’язикова область, область живота, область нюхова, області нігтьові тощо. Нормою сучасної української літературної мови є вживання у таких терміносполученнях, створених за зразком латинської мови, слова ділянка (ділянки): regio subhyoidea s. infrahyoidea ділянка підпід’язикова, regio abdomĭnis ділянка живота, regio olfactoria ділянка нюхова, regio palpebrālis ділянка повіки, regio lumbālis ділянка поперекова, regio sacrālis ділянка крижова, regiōnes volāres digitōrum ділянки пальцеві долонні, regiōnes unguiculāres ділянки нігтьові, regiōnes perinei muliĕbris ділянки жіночої промежини та ін. Так радять усі без винятку головні медичні словники ХХ ст.

Відхилення від цієї норми в особистій практиці мовців можна пояснити впливом рос. мови, на яку лікарі орієнтуються, тільки якою вони вивчали анатомію людини, оскільки поки що українською мовою з цієї дисципліни майже не створено якісних (у мовному й поліграфічному відношенні) посібників. А в рос. мові слово область має набагато більше термінологічних значень ніж в українській, у тому числі воно є відповідником лат. анатомічного терміна regio (укр. ділянка). І тому відбувається підміна укр. слова ділянка іншим українським словом область, але з невластивим йому значенням.

ХВОРИЙ НА АНГІНУ – ХВОРИЙ АНГІНОЮ – ХВОРИЙ З АНГІНОЮ. Часто медики-мовці порушують синтаксичну норму, неправильно сполучаючи назви хвороб з терміном хворий і спорідненими з ним словами хворіти, захворіти, захворювати, захворілий, перехворілий, захворюваність: помилково ставлять назву хвороби, поєднуючи її із словом хворий, в орудному відмінку: хворий ангіною, хворів грипом, захворів ГРЗ, захворілий пневмонією, висока захворюваність гепатитом.

В українській мові такі терміносполучення будуються за моделлю: слово хворий (хворіти, захворіти, захворювати, захворілий, захворюваність, перехворіти, перехворілий) + назва хвороби в знахідному відмінку однини з прийменником на: хворий на ангіну, хворів на грип, захворів на ГРЗ, захворілий на пневмонію, висока захворюваність на гепатит, перехворілий на кір.

Цю норму обстоює Б.Антоненко-Давидович у книжці “Як ми говоримо” (К., 1991), автори “Антисуржика” (Львів, 1994), О.О.Тараненко й В.М.Брицин у “Російсько-українському словнику” (К, 1996). Деякі словники, напр. “Новий російсько–український словник-довідник юридичної, банківської, фінансової, бухгалтерської та економічної сфери” за ред. С.Я.Єрмоленко, Л.О.Пустовіт (К., 1998), допускають варіантність: хворіти на що і хворіти чим. Серед медичних словників цю норму можна побачити тільки в статті хворий на курячу сліпоту в «Українсько-латинсько-російському медичному словнику» (К., 1960) і в словниках двадцятих років: болеть – нездэжати, слабувбти, хорувбти, болнти, недугувбти, недэжати, хирнти, кволнти, лежбти на що (Кисільов В.Ф. Медичний російсько-український словник. – Харків, 1928); polyposis хорування на поліпи (Галин М. Медичний латинсько-український словник. – Прага, 1926).

Модель хворий з чим: хворий з катарактою, хворі із захворюваннями.., яку часто вживають лікарі, є елементом розмовної комунікації, застосовувати її в наукових творах не бажано.

ХВОРОМУ РЕКОМЕНДОВАНА ЛАЗЕРОТЕРАПІЯ – ХВОРОМУ ПОКАЗАНА ЛАЗЕРОТЕРАПІЯ. В усіх різновидах наукового та в офіційно-діловому стилі на практиці активно вживається слово показаний з просторічним, не зафіксованим в академічному одинадцятитомному “Словнику української мови” значенням у таких стереотипах: хворому показане лікування, хворому показане оперативне лікування, показане призначення гормональних препаратів, показана хіміотерапія, не показано голодування для таких хворих. Напр., автор зустрічав такі речення: “Лазеротерапія показана як у гострій, так і в хронічній стадії захворювання”, “Встановивши, що оперативне лікування цій хворій безумовно показане, хірург повинен обрати методику операції…”. Навіть у словниках іноді можна знайти: “Особливо конвален показаний при гострій декомпенсації серця”, “… [стрептоміцин] показаний при туберкульозному менінгіті…” тощо. Насправді тут нічого не показують, а рекомендують, радять, призначають, застосовують!

Причина “живучості” стереотипу показане лікування, як не парадоксально, – у системності термінології, а також у впливі новолатинської мови. Так, існує антонімічна пара показання // протипоказання (показання – особливості характеру, локалізації, перебігу патологічного процесу й викликаних ним розладів, які є підставою для проведення певного лікувального або діагностичного заходу; протипоказання – особливості характеру, локалізації, перебігу патологічного процесу і викликаних ним розладів, які перешкоджають застосуванню певного методу лікування або обстеження хворого), а-от термін протипоказаний, якого фіксують, до речі, не всі медичні словники, антоніма не має. Вживати в наукових творах професіоналізм показаний – елемент усної неофіційної комунікації – не бажано.

РОДИЛЬНИЙ БУДИНОК – ПОЛОГОВИЙ БУДИНОК. Протягом останнього десятиліття серед лікарів точаться суперечки щодо термінів роди, родильний і пологи, пологовий. Одні вважають, що оскільки в рос. мові є слова роды, родильный, родовой, то в укр. мові мають право на існування тільки терміни пологи, пологовий, а роди, родильний, родовий – русизми; інші стверджують, що й слова роди, родильний, родовий – українські, їх внутрішня форма є прозорою, творяться вони від існуючого в мові дієслова родити. Справа доходить навіть до того, що одна половина співробітників кафедри в колективній монографії може принципово вживати тільки терміносполучення із словами роди, родильний, родовий (патологічні роди, механізм родів, родильний будинок, родильне відділення, родовий канал, родовий акт), інша – тільки із словами пологи, пологовий (патологічні пологи, механізм пологів, пологовий будинок, пологове відділення, пологовий канал, пологовий акт).

Сучасні авторитетні медичні і загальномовні словники й довідники з питань культури мови наводять або тільки слова пологи, пологовий, або подають пологи і роди, пологовий і родильний як терміни-дублети із словами пологи, пологовий на першому місці.

Якщо глянемо в історію кодифікації, то побачимо, що в 20-х рр. роды переважно перекладали як пологи, родиво, порід, злоги; родильный – пологовий, поліжничий, породільний, породовий (поліжничий заклад, породільний будинок, будинок поліжничий, пологовий дім), родовой – родовий.

Словник за ред. Б.Грінченка фіксує слова злоги, полог, родиво, родини, родіння у значенні рос. роды.

Отже, і традиція кодифікації, і сучасна мовна практика у парі слів роди – пологи не віддає чіткої переваги жодному слову. Хоча не слід забувати, що в сучасній українській медичній термінології ще є багато слів з коренем род / родж / рід: родити, народжувати, народження, роділля, породілля, новонароджений, народжуваність, дітородіння, родозбудження, родопоміч, родопомічний, розродження, спорідненість, рід, родина, родовід, – але майже немає споріднених із словами пологи, пологовий. Внутрішня форма термінів пологи, пологовий не є прозорою для мовця.

Якщо зробимо етимологічний аналіз, застосовуючи “Етимологічний словник української мови” (К., 1982 – 1989) та “Етимологічний словник російської мови” М.Фасмера (М., 1964 – 1973), то побачимо, що слова пологи, пологовий, очевидно, пов’язані з лежати, ложити, лягти, споріднені з діалектним піл “лавка для спання”, ложе “послід (у породіллі); постіль”, лоно “груди; живіт, утроба (як символ материнства)”, уположитися “розродитися”, злягти “лягти; занедужати; розродитися”, плід, плем’я та ін., з фразеологізмами розділяти (ділити) ложе “бути з ким-небудь в інтимних стосунках”, чистого ложа “законнонароджений, шлюбний”, неправого ложа “незаконнонароджений”, панського ложа “знатного роду”, з медичними термінами 20-х рр. ХХ ст. злоги “роди”, бути у полозі, бути у злогах “родити”, пол “стать”, половий “статевий”, споловання “статевий акт”, поліжниця “породілля, роділля”, із сучасними медичними термінами злягання, передлежання, плід, положення. А в остаточному підсумку, ймовірно, походять від індоєвропейського *pel “творити, родити”.

Таким чином, на сьогодні немає вагомих підстав як для вилучення з медичної термінології слів роди, родильний, родовий, так і для надання лексемам пологи, пологовий пріоритету у вживанні в усіх сферах комунікації. Очевидно, тут слід зберегти синонімію як характерну рису української медичної термінології. Щоправда, застосування слів пологи, пологовий у текстах з акушерства може допомогти позбутись нагромадження споріднених слів, чого не буде при застосуванні тільки термінів з коренем род: роди, родовий, родильний.

ТАТУЮВАННЯ – ТАТУЇРОВКА. Деякі сучасні словники фіксують два відповідники російського татуировка – слова татуювання і татуїровка. Медичні працівники, як правило, набагато частіше вживають термін татуїровка. Але проаналізуємо, яке з цих слів має право на існування в українській мові?

Суфікс -ір- / -їр- / -ир-, який є у слові татуїровка, був уведений в українські словники в 30-х рр. ХХ ст. за зразком російської мови, яка, в свою чергу, запозичила його з німецької. До того часу не було кодифіковано у словниках лексем із суфіксом -ір-. У “Правописному словнику” Г.Голоскевича (1930) зафіксовано слова без цього суфікса: татуювання, маршування, телеграфування, дресувати тощо. Нині в українській мові із суфіксом -ір- / -їр- / -ир- є лише декілька слів: марширування, дресирування, репетирування, маркірування (і маркування), купірування.

Отже, суфікс -ір- / -їр- / -ир- німецького походження, його в українській мові можна трактувати як русизм і бажано уникати. Ще Володимир Самійленко про суфікс -ир- (в його термінології “надставка”) 1918 р. писав: “В нашу мову такі слова повинні ввійти без тієї надставки, насамперед через те, що вона плеонастична, бо стоїть поруч – іще й з другою, своєю, по-друге, через те, що вона належить не тій навіть мові, з якої позичається само слово”. Тому з пари синонімів татуїровка – татуювання слід віддавати перевагу термінові татуювання, який твориться за допомогою питомо українського словотворчого афікса. Одинадцятитомний “Словник української мови” фіксує у всіх значеннях тільки слово татуювання. Саме його треба вживати у складі терміносполучень: еротичне татуювання, професійне татуювання, татуювання рогівки.

ЛІ′КАРСЬКА ДІЛЬНИЦЯ – ЛІКА′РСЬКИЙ ЗБІР. В українській літературній мові існує семантична диференціація слів лнкарський // лікбрський. Лнкарський (лат. medĭcus, рос. врачебный) – загальномедичний термін, означає “який стосується лікаря і його діяльності”; лікбрський (лат. medicamentōsus, medicinālis рос. лекарственный) – вживається переважно у складі фармацевтичних термінів, означає “який стосується ліків”, “який має лікувальні властивості”. Ця норма зафіксована всіма сучасними авторитетними медичними і загальномовними словниками. Відповідно до неї слід вживати: лнкарська відповідальність, лнкарська етика, лнкарська помилка, лнкарська дільниця, лнкарський огляд, лнкарський обхід, лнкарський висновок тощо і лікбрський збір, лікбрський засіб, лікбрський препарат, лікбрські рослини, лікбрська п’явка, лікбрська хвороба, лікбрський дерматит тощо.

Норма 20-х рр. була такою: врачебный (medicinalis) – лнкбрський; лекарственный (medicamentosus) – ліковъй, помічнъй (Кисільов В.Ф. Медичний російсько-український словник. – Харків, 1928); у сучасному двотомному «Українсько-латинсько-анґлійському медичному тлумачному словнику» (Львів, 1995) також наведено синоніми до лікбрський – медикаментузний і ліковъй.

НАРИ′ВНА ПОВЕРХНЯ – НАРИВНИ′Й ЗАСІБ. Загальномовні словники диференціюють за допомогою наголосу значення слів наръвний і наривнъй: наръвний (від нарив: наръвна поверхня); наривнъй (призначений для лікування наривів: наривнъй пластир). Підтримують це розмежування й медичні словники. Наприклад, в академічному «Російсько-українському словнику наукової термінології» (Київ, 1996) так перекладено російські терміни нарывной і нарывный: “нарывной фарм. наривнъй; н-ное средство наривнъй збсіб”, “нарывный вет., мед. наръвний”.

А′ДРЕСНИЙ БЛАНК – АДРЕ′СНА ДОПОМОГА. В останні роки, коли погіршилося бюджетне фінансування медицини, набула поширення всіляка благодійна допомога конкретним регіонам, лікувальним закладам, пацієнтам – адрйсна допомога. Оскільки цей вираз прийшов з російської мови, де немає семантичного розрізнення слів адрйса // бдрес (адрйса – назва місця мешкання людини, бдрес – урочисте ювілейне вітання), адрйсний (від адрйса) // бдресний (від бдрес), лікарі-мовці помилково наголошують бдресна допомога, за зразком російської мови, замість адрйсна допомога. Ця норма зафіксована в багатьох словниках.

МАГІ′СТЕРСЬКИЙ ТИТУЛ – МАГІСТЕ′РСЬКИЙ ДИПЛОМ. Нещодавно під час спроби реформувати вищу медичну освіту було уведено ступінь магістра медицини – і в мові лікарів з’явився прикметник магістерський: магістерський екзамен, магістерський диплом, магістерська робота. Але майже усі без винятку медичні працівники у цих словосполученнях помилково вимовляють слово магнстерський з наголосом на і. В усіх українських словниках зафіксовано, що слово магнстерський – це “пов’язаний з главою лицарського ордену, магістром”, а магістйрський – “пов’язаний з особою, що має ступінь магістра”. Отже, слід наголошувати: магістйрський екзамен, магістйрський диплом, магістйрська робота.

ОБЛІПИХОВА ОЛІЯ – ОБЛІПИХОВЕ МАСЛО. Надто часто виникають труднощі у вживанні терміносполучень із словами масло й олія. Як правило, у всіх стереотипних виразах замість слова олія застосовують, за зразком російської мови, слово масло: евкаліптове масло, масло–какао, камфорне масло, лавандове масло, ефірні масла, – а до слова олія додають зайвий прикметник: рослинна олія, – забуваючи, або не знаючи, української літературної норми, яка, до речі, ніколи суттєво не змінювалася. У нашій мові слово масло позначає харчовий продукт (тваринного походження), який виробляють збиванням вершків або сметани, а також жирову речовину, яку видобувають із мінеральних речовин, а слово олія – рідку жирову речовину, яку добувають з деяких рослин. Відповідно до цього, нормативними в українській мові є такі терміносполучення медичної галузі: блекотна олія (рос. беленное масло), олія, в якій виварено звіробій (рос. масло, в котором выварен зверобой), ефірна гірчична олія (эфирное горчичное м.), ефірна олія з голок (глиць) лісової сосни (эфирное м. из игл лесной сосны), какаова олія, олія–какао (м.-какао), камфорова (камфорна) олія (камфорное м.), кропова олія (укропное м.), лавандова олія (лавандовое м.), лимонна олія (лимонное м.), лляна (льняна) олія (льняное м.), мигдальна (мигдалева) олія (миндальное м.), обліпихова олія (облепиховое м.), оливкова (маслинова) олія (оливковое м.), персикова олія (персиковое м.), рицинова олія (касторовое м.), соняшникова олія (подсолнечное м.), шипшинова олія (м. шиповника), ялицева олія (пихтовое м.), олія ялівцевих ягід (м. можжевёловых ягод), ефірні олії (эфирные м.), вазелінове масло (рос. вазелиновое масло).

Слід звернути увагу на мовний стереотип рослинна олія. Якщо взяти до уваги, що його вживають як відповідник до рос. растительное масло, то стає зрозумілим, звідки з’явився в українській мові цей плеонастичний вираз. Російська мова, для того щоб точно розмежувати значення полісемічного слова масло, змушена вдаватись до уточнень: растительное масло // животное масло. В останні десятиліття стереотип растительное масло бездумно “переселили” в українську мову, в якій однозначне слово олія вже має сему “рослинна”. Такі ж заперечення викликає стійке словосполучення тваринне масло, адже масло завжди “тваринне”, хоча може бути зроблене з вершків або сметани. Українській мові уточнювальні прикметники рослинний, тваринний в аналізованих стереотипах не потрібні.

До речі, норма української літературної мови щодо вживання термінів масло і олія настільки ослаблена одночасним впливом російської і латинської норми, що виникають суперечності між словниками. Так, одні словники наводять термін вазелінове масло (це узгоджується із одинадцятитомним “Словником української мови”, адже вазелін – продукт перегонки нафти), інші – вазелінова олія (бо лат. oleum Vaselini; але в латинській мові диференціація здійснюється за іншим принципом: oleum – рідка, змащувальна речовина будь-якого походження, це й олія, й масло, й жир; butyrum – тверда речовина, коров’яче масло).

Отже, норма щодо вживання слів масло // олія ослаблена впливом російської і латинської мов і вимагає уточнення й зміцнення.

ВІТАМІН E [е] чи ВІТАМІН [je]? Часто трапляється помилка у вимові терміна вітамін E – неправильно кажуть: вітамін [jе] замість вітамін [е]. Так кажуть лікарі пацієнтам, проникла ця вада й у телерекламу. Зумовлена помилка тим, що графічне зображення латинської літери E, яка має назву е й вимовляється як [е], збігається з російською буквою Е [je]. Тому не зовсім освічені російськомовні медики, які погано засвоїли або забули латинську абетку, звичайно читають вираз вітамін Е [е] як вітамін [jе]. Отже, не забуваймо, що лат. Е треба вимовляти так само, як й укр. Е: вітамін [е].

КРИЛО ПІВНЯЧОГО ГРЕБЕНЯ – КРИЛО ПІВНЯЧОГО ГРЕБ(І)НЯ. Однією з труднощів для лікарів є відмінювання слів, в яких відбуваються історичні чергування, або у винятках з цих правил. Як правило, вживають такі просторічні відмінкові форми медичних термінів:

р. гребня, гребіня, ор. гребнем, гребінем тощо замість нормативного р. гребеня, ор. гребенем: крило півнячого гребеня, решітчастим гребенем (мовці намагаються відмінювати слово гребінь або за зразком рос. мови, де є чергування /э/:/Ш/, або відмінювати без нормативного чергування /е/:/і/);

р. камня, н. мн. камні, р. мн. камнів, ор. мн. камнями замість нормативного р. каменя, н. мн. камені, р. мн. каменів, ор. мн. каменями: зубного каменя, камені печінкові, роздроблення сечових каменів (мовці, очевидно під впливом спорідненої російської мови і місцевих говірок, ігнорують у слові камінь чергування /е/:/і/);

р. свербіжу, ор. свербіжем тощо замість нормативного р. свербежу, ор. свербежем: алергійного свербежу, алергійним свербежем (під час відмінювання маловживаного слова свербіж мовці помилково ігнорують чергування /е/:/і/);

р. кесарева розтину, ор. кесаровим розтином замість нормативного р. кесаревого розтину, ор. кесаревим розтином (мовці або вживають слово кесарів за аналогією до російського кесарево сечение, або не знають, що під час відмінювання прикметника кесарів відбувається саме чергування /е/:/і/);

р. ступня, ступіня, ступені, ступеню, ор. ступнем, ступінем, ступенню замість нормативного р. ступеня, ор. ступенем: визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, нефропатія ІІІ ступеня, ступенем тяжкості захворювання (мовці відмінюють слово ступінь із значенням “порівняльна величина, що характеризує розмір, інтенсивність чого-небудь” за одним із зразків відмінювання його омоніма “рух ногою вперед, убік або назад” чи дивляться на російську мову, де це слово жін. роду і в ньому не відбувається чергування голосних);

р. профеля замість нормативного р. профілю: лейкоцитарного профілю (мовці відмінюють слово профіль як давнє запозичення, в якому має відбуватися чергування /е/ з /і/);

р. вісі, ор. оссю, місц. (на) вісі тощо замість нормативного р. усі, ор. внссю, місц. (на) осн: анатомічної усі серця, (на) провідній осн таза, оптичною віссю кришталика, (на) осі другого і останнього закрутка завитки (мовці, які знають нормативну форму називного відмінка вісь, намагаються поставити це слово в усіх відмінках з протетичним в, без чергування /о/:/і/, як слово вулиця; інші мовці, які не знають нормативної форми називного відмінка, намагаються відмінювати слово вісь за зразком російської мови, без протетичного в у всіх відмінкових формах);

р. пліду, ор. плідом тощо замість нормативного р. плоду, плода, ор. плодом: зганяння плода (плоду), життєздатним плодом (мовці не знають, що в українському слові плід під час відмінювання відбувається чергування /о/:/і/);

р. кір, ор. кіром тощо замість нормативного р. кору, ор. кором: мітигованого кору, мітигованим кором (мовець, який недавно дізнався, що в українській мові є кір а не корь, не завжди відчує ще й потребу чергувати /о/ з /і/ в непрямих відмінках);

р. хворіб замість нормативного р. хвороб: лікування хвороб (мовці можуть не знати винятку з правил чергування /о/ з /і/: це чергування не відбувається у повноголосих сполуках /-оро-/, /-оло-/ із сталим наголосом);

р. немовля замість нормативного р. немовляти: лікування немовляти (мовці відмінюють цей термін як іменник ІІ відміни);

р. ступнів замість нормативного р. ступень: епідермофітія ступень (мовці, очевидно під впливом місцевих говірок чи просторіччя, ігнорують у слові ступні чергування /е/:/Ш/);

місц. (на) перебізі замість нормативного місц. (на) перебігу: (на) перебігу захворювання (мовці намагаються відмінювати термін перебіг за зразком слів з історичним чергуванням /г/:/з’/).

 

Література:

Юкало В.Я. Культура мови. – Тернопіль, 1999. – С. 5-6.

Учіться висловлюватися. – К., 1990.

Глущик С.В., Дияк О.В., Шевчук С.В. Сучасні ділові папери. – К., 2002.

Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Мова ділових паперів. – К., 1998.

Українська мова: Енциклопедія / Редкол.: В.М.Русанівський, О.О.Тараненко (співголови), М.П.Зяблюк та ін. – К., 2000.

Тараненко О.О., Брицин В.М. Російсько-український словник (сфера ділового спілкування). – К., 1996.

Культура мови на щодень / За ред. С.Я.Єрмоленко. – К., 2000.