АНАЛІЗ ЛРС, ЯКА МІСТИТЬ ЛІПІДИ. АНАЛІЗ ЖИРНИХ ОЛІЙ. ВИЗНАЧЕННЯ ЧИСТОТИ, ФІЗИЧНИХ ТА ХІМІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ
Ліпідами називають групу органічних сполук – жирів і жироподібних речовин, неоднорідних за хімічним станом, що мають спільні фізико-хімічні властивості. Ліпіди нерозчинні у воді і добре розчинні в органічних розчинниках (ефір, хлороформ, ацетон, гексан, бензол тощо).
Існують три основні класифікації ліпідів: хімічна (структурна), біологічна та фізнко-хімічна. За біологічною класифікацією ліпіди поділяють на резервні та структурні. За фізико-хімічною визначають: неполярні (нейтральні) та полярні ліпіди; омилювані (жири, воски, складні ліпіди) і неомилювані (ізопреноїди, каротиноїди, простагландини тощо).
За розчинністю і здатністю омилюватися до ліпідів відносять терпеноїди, стероїди, каротиноїди, а також хлорофіл, але ці сполуки розглядаються в інших розділах підручника, тому не ввійшли до цієї глави. Нижче ми розглянемо лише групу ліпідів, у структурі яких є залишки жирних кислот. Це безпосередньо жирні кислоти, жири (власне ліпіди) і жироподібні речовини (ліпоїди).
ЖИРНІ КИСЛОТИ
У рослинному світі ідентифіковано понад 200 жирних кислот. За кількістю вуглецевих атомів їх поділяють на вищі (містять від 16 до 24 атомів) і нижчі (у яких атомів вуглецю менше) жирні кислоти.
Будова і класифікація.
За хімічною будовою найпоширеніші в рослинному і тваринному світі жирні кислоти – це насичені або ненасичені монокарбонові кислоти з нерозгалуженим вуглецевим ланцюгом і парною кількістю атомів вуглецю.
За хімічною будовою найпоширеніші в рослинному і тваринному світі жирні кислоти — це насичені або ненасичені монокарбонові кислоти з нерозгалуженим вуглецевим ланцюгом і парною кількістю атомів вуглецю. Ненасичені кислоти мають подвійні зв’язки в цис–конфігурації. У структурі поліненасичених кислот знаходяться подвійні зв’язки, між якими містяться метиленові групи. Поряд з систематичною і тривіальною назвою для ненасичених жирних кислот застосовують скорочені позначення, в яких наводять загальну кількість атомів С, число і розташування подвійних зв’язків. Наприклад, 9, 12, 15-октадекартиєнову кислоту (α-ліноленову) позначають 9, 12, 15-С18:3, або Δ9, 12, 15-С18:3, або 18:39,12,15. Відомості про кислоти, що входять до складу більшості ліпідів.
У деяких видах рослин зустрічаються кислоти з особливостями будови, наприклад гідроксикислота в олії рицини; епоксигрупа міститься в жирних кислотах роду Camelia, циклічна чаульмугрова кислота — в чаульмугровій олії. У хлоропластах є кислоти з транс-конфігурацією подвійних зв’язків.
Особливу групу складають ейкозаполієнові кислоти і нерозгалужені С20 кислоти з двома і більше подвійними зв’язками, між якими містяться метиленові групи. Вони утворюють поширену групу біологічно активних речовин, що отримали назву ейкозаноїди. До них належать простагландини, споріднені їм речовини (простаноїди, тромбоксани тощо) і лейкотриєни.
Останніми роками з’явилося поняття «незамінні жирні кислоти», або вітамін F. Спершу тільки лінолеву і α-ліноленову кислоти відносили до незамінних жирних кислот, що не синтезуються в організмах тварин, і відсутність яких в їжі викликає симптоми недостатності. Далі до есенціальних почали приєднувати сполуки із загальною формулою СН3(СН2)Х (СН=СН—СН2)у(СН2)zСООН, де х = 1,4,5,7; у = 1–6; z = 0–7, які мають від 18 до 24 атомів вуглецю і цис-конфігурацію (табл. 3), бо іноді ці кислоти утворюються в живому організмі, тобто у точному значенні слова не є незамінними.
При метаболізмі незамінних жирних кислот положення найбільш віддаленого від групи СООН подвійного зв’язку залишається незмінним, тому біохіміки почали застосовувати нові позначення, в яких записують загальну кількість атомів вуглецю, подвійних зв’язків і положення найбільш віддаленого подвійного зв’язку, наприклад для α-ліноленової кислоти 18:3ω–3. Таким чином з’явилися певні біогенетичні родини кислот, які називають ω-3, ω-6, ω-9 ненасиченими кислотами, що вказує на шлях їх біосинтезу і метаболізму.
Поширення та біологічні функції жирних кислот.
У природі вільні жирні кислоти зустрічаються рідко у насінні і плодах деяких рослин, у крові та екскрементах тварин. Вони входять до складу жирів, жирних олій, восків, складних ліпідів. У ліпідах тваринного походження переважають насичені кислоти — пальмітинова і, на другому місці, стеаринова (табл. 4). Кількість коротких (С6, С14) і довгих (до С24) кислот мала, вони існують як продукти метаболізму. Серед незамінних жирних кислот лінолева і α-ліноленова кислоти входять до складу рослинних олій і тваринних жирів, інші кислоти характерні тільки для тваринних жирів. Ненасичені жирні кислоти входять до складу жирних олій. Із ω-9 жирних кислот в олії рослин присутні 11-ейкозенова кислота (20:1), ерукова кислота, їх вищі гомологи. Часто зустрічаються ω-6 кислоти в планктоні, рідше — у вищих рослинах. 11,14-Ейкозадієнова кислота (20:2) та γ-ліноленова кислота знайдені в рослинах з родини Borаginaceae. Арахідонова кислота зустрічається у водоростях, мохах та папоротях, але не у вищих рослинах. Для нижчих представників рослинного світу характерні ω-3 жирні кислоти. Довжина їхнього ланцюга частіш за все С16—С22; вони мають 3–6 подвійні зв’язки і між ними — метиленові групи. Але трапляються винятки, наприклад у листках рапсу (Вrassica napus) була знайдена 7, 10, 13-гексадекатрієнова кислота. Жирні кислоти виконують енергетичну і структурну функцію. При їх розщепленні виділяється велика кількість енергії. При розкладанні жирних кислот в організмі утворюється активована оцтова кислота (ацетил-КоА), яка використовується у багатьох біосинтетичних реакціях для побудови вуглеводів, амінокислот, терпенів тощо. Як пластичний матеріал жирні кислоти входять до складу жирів і жироподібних речовин.
Біологічна роль незамінних жирних кислот з’ясована не повністю. Арахідонова, 8,11,14-ейкозатриєнова і 5,8,11,14,17-ейкозапентаєнова кислоти є попередниками біосинтезу простагландинів та інших ліпопероксидів (простациклінів, тромбоксанів, лейкотрієнів), крім того, вони є обов’язковим компонентом усіх біологічних мембран. Відсутність незамінних жирних кислот в їжі пригнічує ріст та репродуктивну функцію молодих тварин, викликає дерматити, зменшує коагулюючі властивості крові і впливає на артеріальний тиск. Есенціальні кислоти деякою мірою гальмують розвиток атеросклерозу. Арахідонова кислота в 10 разів активніше нормалізує ці порушення, аніж лінолева. Потреба людини в незамінних жирних кислотах, які іноді називають вітаміном F, у перерахунку на лінол
Простагландини – біологічно активні ліпіди, які є похідними простанової кислоти і розрізняються між собою положенням замісників і подвійних зв’язків у циклопентановому кільці і бічних ланцюгах.
Скелет простагландинів містить 20 атомів вуглецю, від одного до трьох подвійних зв’язків, одну (C15) або дві гідроксильні групи, карбоксильні, а іноді карбонільні залишки.
Простагландини і їхні похідні знайдені в клітинах практично всіх ссавців. Вперше виділені з везикулярної залози. Поширені серед багатьох хребетних і безхребетних тварин (наприклад, у птахів, жаб, коропів, акул, крабів, коралових поліпів, деяких комах) та у ряді рослин (наприклад, Allium сера), проте у дуже малих кількостях (1 мкг/г і менше). Єдине природне джерело, що багате на простагландини, це корали (Plexaura homomalla), в яких вміст PGA2 та його похідних становить 1,5–2 % сухої маси.
Простагландини не накопичуються в тканинах, а синтезуються у відповідь на біологічний стимул з ендогенних кислот: ейкозатриєнової, ейкозатетраєнової (арахідонової) і ейкозапентаєнової (тімнодонової). Внаслідок швидкого розпаду простагландини діють, на відміну від гормонів, неподалік від місця секреції. Через високу фізіологічну активність простагландини іноді називають гормонами. Вони взаємодіють із специфічними рецепторами цитоплазматичних мембран, що призводить до зміни (зменшення або росту) концентрації внутрішньоклітинних нуклеотидів, здатні проходити крізь мембрани, включаючи гематоенцефалічний бар’єр, і зв’язуватися з компонентами клітин, мають вплив на синтез ДНК. Деякі простагландини індукують перенесення катіонів крізь біологічні мембрани, змінюючи фізіологічний стан клітин. Препарати простагландинів застосовують в експериментальній і клінічній медицині для переривання вагітності, допомоги породіллі, лікування язви шлунка, бронхіальної астми тощо.
ЖИРИ (ВЛАСНЕ ЛIПIДИ, ТРИАЦИЛГЛIЦЕРИДИ)
Жири — високомолекулярні органічні сполуки, які складаються виключно з тригліцеридів жирних кислот загальної формули:
тобто вони є складними ефірами гліцерину і вищих одноосновних жирних кислот з кількістю атомів вуглецю в ланцюгу від 6 до 24 (R′, R′′, R′′′). В утворенні жирів беруть участь як насичені, так і ненасичені кислоти.
Класифікація та склад
Власне жири існують у формі моно-, ді- і триацилгліцеридів. Ді- та триацилгліцериди можуть бути утворені різними кислотами (змішані триацилгліцериди), або однією кислотою (прості триацилгліцериди).
За походженням жири бувають рослинні і тваринні. За консистенцією — тверді, або жирні масла (із залишками насичених кислот), та рідкі, або жирні олії, до складу яких входять переважно ненасичені кислоти.
Жирні олії за складом ненасичених кислот класифікують на невисихаючі (гліцериди олеїнової кислоти), напіввисихаючі (гліцериди лінолевої кислоти) і висихаючі (гліцериди ліноленової кислоти).
У жирах завжди присутні супутні речовини, які впливають на їхній зовнішній вид, фізико-хімічні властивості та фармакологічну дію. Вони становлять неомилюваний залишок жиру (2–3 %). До супутніх речовин належать: стерини, жиророзчинні вітаміни, пігменти (хлорофіл, ксантофіл, каротиноїди).
Стерини, або стероли,— одноатомні вторинні спирти, похідні циклопентанпергідрофенантрену (стерану). Вони є найпоширенішими в природі стероїдами і за походженням поділяються на тваринні (зоостерини) і рослинні (фітостерини). В складі тканин стерини знаходяться у вільному стані та у вигляді ефірів з жирними кислотами — стеридів.
Найпоширенішим фітостерином є ситостерин (β-ситостерол). За будовою він схожий з зоостерином — холестерином. У дріжджах, пліснявих грибах, зернах пшениці, ріжках споринні міститься ергостерин, який належить до провітамінів. Після ультрафіолетового опромінювання він перетворюється на кальциферол (вітамін D2).
Фітостерини і фітостериди є основною частиною неомилю-
ваного залишку в жирах.
Жиророзчинні вітаміни A i D зустрічаються тільки у продуктах тваринного походження. В рослинах знаходяться лише їх попередники — провітаміни. У жирних оліях містяться вітаміни групи Е (токофероли). Тваринні жири бідні на вітамін Е; риб’ячий жир не містить його взагалі. Вітаміни групи К у незначній кількості входять до складу як рослинних, так і тваринних жирів.
Хлорофіли (від грецьк. chloros — зелений і phyllon — листок) – природні макрогетероциклічні пігменти, які беруть участь у процесі фотосинтезу, і відносяться до металопорфіринів. Зелений колір рослин обумовлений присутністю хлорофілів, які локалізовані у хлоропластах вищих рослин, або хроматофорах нижчих рослин у вигляді пептидних комплексів.
З вищих рослин, водоростей і фотосинтезуючих бактерій вилучено і структурно охарактеризовано понад 50 різних хлорофілів. Основні пігменти вищих рослин і водоростей — хлорофіли α і β. Основа цих хлорофілів — дигідропорфіриновий цикл з центральним атомом магнію. Порфірини з’єднані ефірним зв’язком із залишками дитерпенового спирту фітолу.
Хімічна будова хлорофілу близька до структури гема — пігмента крові.
Тіньовитривалі рослини містять хлорофілу більше, ніж світлолюбні. Його в рослинній сировині міститься від 0,2 до 2 %. Хлорофіли α і β вилучають головним чином з листя евкаліпту (препарат хлорофіліпт), кропиви та шпинату, а хлорофіл α — з синьо-зелених водоростей, які не містять хлорофілу β.
Дослідженнями доведені бактерицидні властивості хлорофілу, його стимулюючий вплив на обмін речовин, підвищення тонусу ССС.
Деякі рослинні олії містять значну кількість складних ліпідів – фосфатидів (фосфоліпідів), будову яких буде розглянуто в розділі «Ліпоїди».
Вміст супутніх речовин, ступінь насиченості жирних кислот і властивості специфічних кислот відчутно впливають на фізичні властивості жирів.
Фізико-хімічні властивості
Жири та олії маслянисті на дотик, на папері залишають пляму, яка збільшується при нагріванні. Це одна з їхніх відзнак від ефірних олій, пляма від яких швидко вивітрюється. При нормальній температурі жири не загоряються, але після нагрівання горять яскравим полум’ям.
Жири тваринного походження, як правило, тверді, рослинні (жирні олії) — рідкі.
Винятками серед тваринних жирів є риб’ячий жир (рідина), а серед рослинних жирів — масло какао (тверде).
Колір жирів залежить від способу їх отримання. Більшість жирів мають білий або світло-жовтий колір. Олії жовтуваті завдяки присутності каротиноїдів або зеленкуваті, якщо з хлорофілом. Рідко трапляється червоно-жовтогарячий або інший колір — залежно від ліпохромів.
Запах і смак — специфічні і обумовлені супутніми речовинами. Всі жири легші за воду. Питома вага жирів та олій коливається в межах 0,910 — 0,976 г/см3. Через те, що жири є сумішшю сполук, вони не мають чіткої температури плавлення. Більшість з них плавиться в інтервалі від 22 до 55°С. Температуру кипіння для жирів не визначають, бо вони руйнуються при 250 °С з утворенням акролеїну:
Жири і олії легко розчинні в органічних розчинниках (діетиловому ефірі, хлороформі, бензолі, гексані, петролейному ефірі, вазелиновій олії тощо); мало розчинні в етиловому спирті, розчиняються в спирті при нагріванні, але при охолодженні розчин розшаровується; нерозчинні у воді, але в присутності емульгаторів утворюють емульсії. Жири — добрі розчинники ефірних олій. Рицинова олія, на відміну від інших жирів та олій, добре розчиняється у спирті, але не розчиняється у діетиловому ефірі і не змішується з вазелиновою олією. Між собою жири та олії змішуються в усіх пропорціях.
Жирні олії оптично неактивні, якщо вони не містять залишків оптично активних речовин. Винятком є рицинова олія. Жирні олії мають значну рефракцію: показник заломлення тим вищий, чим більше в жирі гліцеридів з ненасиченими кислотами.
Жири як складні ефіри здатні гідролізуватися. Під впливом гідроксидів лужних металів утворюється гліцерин та солі вищих жирних кислот (мила), тому реакції лужного гідролізу жирів називають омиленням. У природі омилення жирів йде під впливом ферменту ліпази в присутності вологи.
Згіркнення жирів. При довгому зберіганні жирів у них відбувається складний хімічний процес, який отримав назву згіркнення. На світлі в присутності вологи та повітря жири набувають специфічного запаху, подразнюючого, неприємного, іноді гіркого смаку. В результаті цього процесу утворюються пероксиди, альдегіди, кетони, кислоти тощо.
Вміст пероксидів визначають у жирах і препаратах, виготовлених з останніх, за допомогою хімічного числового показника, який називається пероксидним числом.
Висихання жирів. Жири, які мають у своєму складі ненасичені кислоти, під впливом повітря змінюють консистенцію. Зовнішньо це призводить до загуснення олії з подальшим затвердінням, особливо при намащуванні тонким шаром. Висихання жирних олій – дуже складний фізико-хімічний процес, який починається з окислення метиленових груп, сусідніх з подвійним зв’язком, потім іде полімеризація, конденсація тощо.
Показником висихання жирів є елаїдинова проба або йодне число. Олеїнова кислота здатна під дією азотистої кислоти переходити в трансізомер — елаїдинову кислоту, яка при кімнатній температурі має тверду консистенцію. Ця реакція під назвою елаїдинова проба використовується для визначення типу олії: якщо проба позитивна, досліджувану олію слід віднести до невисихаючих.
Вірогідним показником того, що олія висихаюча, є йодне число. За місцем розриву подвійних зв’язків приєднуються галогени. Отже за величинами йодного числа легко встановити тип олії.
Гідрогенізація жирів — це процес приєднання водню до залишків ненасичених кислот у місці подвійних зв’язків, внаслідок чого олії стають твердими. Гідрогенізовані жири використовують як основи для мазей.
Поширення, локалізація та біологічна функція в рослинах
Жири — одна з основних груп речовин, що входять до складу організму людини, тварини або рослини.
Рослинні жири накопичуються в плодах та насінні як запасний матеріал. Жирні олії зустрічаються в клітинах паренхіми у вигляді крапель. Найбагатші на жири плоди рослин з родин капустяні, макові, льонові, маслинові та інші.
Кількість жирної олії в насінні деяких рослин може становити десятки процентів. Наприклад, насіння соняшнику містить 25–30 % жиру, насіння бобівника — 17–27, льону — 29–44, рицини — 50–55 %.
Рослини, що зростають на півночі, мають більше ненасичених кислот, аніж ті, що зростають ближче до екватора (наприклад, масло какао багатше на тригліцериди насичених кислот). Олійні культури помірного та північного клімату містять напіввисихаючу жирну олію. Ті, що зростають далі на північ, містять більше подвійних зв’язків у жирних кислотах, що входять до їх складу.
У тваринному організмі жир відкладається переважно в черевній порожнині у вигляді жирової тканини. Зустрічається також в інших тканинах організму. Дуже багато його в молоці. Значну кількість жиру істить печінка, особливо в риб та морських тварин.
Жири в організмі є основним джерелом енергії. При окисленні жирів її виділяється удвічі більше, ніж при окисленні вуглеводів і білків. Жири, що входять до складу мембранних утворень клітин, виконують важливі структурні функції. Внаслідок низької теплопровідності жир, що відкладається в підшкірному шарі, є термоізолятором, який захищає організм від охолодження і надає шкірі еластичності. Жири їжі і кормів постачають організмам вітаміни А, D, Е, F (риб’ячий жир, олії).
Способи одержання жирів
Одержують жири пресуванням, екстракцією та витоплюванням.
Метод холодного пресування застосовують для насіння з вмістом жиру 10 % і більше. Отримані олії мають бліде забарвлення, нейтральну реакцію, приємний смак. Вони використовуються як розчинники вітамінів, гормонів, камфори тощо.
Олії, одержані гарячим пресуванням, містять більше вільних жирних кислот і мають слабокислу рН. Вихід їх за цим методом вищий, але якість нижча за рахунок фарбуючих речовин та інших домішок. Вони, як правило, використовуються зовнішньо, а після рафінування (очищення) — ще й внутрішньо.
Олії, отримані екстракцією органічними розчинниками, застосовують в основному в техніці, і тільки після старанного рафінування — в їжу. Для медичних цілей вони непридатні.
Тваринні жири отримують витоплюванням із застосуванням «гострої» або «глухої» пари з подальшим очищенням.
Тільки-но отримані олії та жири прийнято називати «сирими», бо в них у вигляді колоїда міститься до 3 % супутніх речовин (стерини, воски, пігменти, вітаміни, білки та ін.). Для очищення такі жири рафінують за допомогою фізичних (відстоювання, фільтрування, центрифугування), хімічних (обробка сірчаною кислотою, гідратація, окислення та ін.), фізико-хімічних (адсорбційне очищення, дезодорування) методів.
Дослідження жирів
Дослідження жирів складається з органолептичного аналізу (консистенція, колір, смак, запах), встановлення їх розчинності, якісних реакцій (визначення домішок), встановлення фізичних (питома вага, показник заломлення) і хімічних числових показників.
Хімічне дослідження жиру полягає головним чином у визначенні числових показників: кислотного, ефірного, йодного числа, числа омилення.
Кислотним числом називають кількість міліграмів калію гідроксиду, яка необхідна для нейтралізації вільних кислот, що містяться в
Числом омилення називають кількість міліграмів калію гідроксиду, яка необхідна для нейтралізації вільних кислот та омилення складних ефірів, що містяться в
Ефірним числом називають кількість міліграмів калію гідроксиду, яка необхідна для омилення складних ефірів, що містяться в
Вміст неомилюваних речовин у жирах знижує число омилення, як і інші показники жирів.
Йодне число — це кількість грамів йоду, еквівалентна галогену, що приєднується до
Йодне число є одним з найважливіших хімічних констант жирів, бо дає можливість відрізняти окремі групи олій (висихаючі, напіввисихаючі, невисихаючі). Встановлено, що у невисихаючих олій воно коливається в межах 80–100 одиниць, у напіввисихаючих — 100–140, висихаючих — 140–200.
Склад і вміст жирних кислот у ліпідах визначають газовою хроматографією.
Біологічна дія та використання
У фармацевтичному виробництві жири використовуються як основа для мазей, пластирів, лініментів, супозиторіїв, емульсій. Маслинову, мигдальну та персикову олії використовують як розчинник камфори, статевих гормонів, інших жиророзчинних речовин.
Фармакологічна дія жирів залежить від вмісту есенціальних жирних кислот і супутніх речовин. Жирні олії, до складу яких входять ненасичені жирні кислоти, виявляють гіпохолестеринемічну активність (вітамін F). Вони застосовуються як харчові добавки для профілактики атеросклерозу.
Жири широко використовують у парфумерно-косметичній промисловості та для виробництва мила, гліцерину, стеарину, пластмас, μуми, мастильних матеріалів тощо.
Фармакологічна дія жирів, профілактичне та медичне застосування їх, а також препаратів з них наведені в табл
ДЖЕРЕЛА ОДЕРЖАННЯ ЖИРІВ РОСЛИННОГО ТА ТВАРИННОГО ПОХОДЖЕННЯ
МАСЛИНОВА ОЛІЯ – OL1VARUM OLEUM
Маслина європейська — ОІеа europaea L.,
род. маслинові — ОІеасеае
Назва походить від латинізованої оlеа грецьк. еlаіа — назва оливкового дерева; латин, europaeus, –a — європейська.
Поширення. Походить зі східного Середземномор’я. На півдні Криму її вирощують як плодову та декоративну рослину. Сировина і олія імпортуються.
Характеристика олії. Безбарвна або жовтувата рідина, без запаху, приємного оліїстого смаку. Кислотне число не повинно перевищувати 2, йoдне — 75-88.
Хімічний склад олії.
Плоди М.є. містять жирну олію, антоціани, катехіни фенолкарбонові кислоти, у т.ч. кавову, пірокатехову; пектинові речовини, каротиноїди, токофероли. У складі жирної олії — гліцериди насичених жирних кислот: пальмітинової (7,5–20,0%), стеаринової (0,5–5,0%), арахідонової (0,8%), бегенової (0,3%), міристинової (0,1%), ненасичених кислот, мононенасичених кислот: олеїнової (55,0–83,0%), пальмітолеїнової (0,3–3,5%), поліненасичених: ліноленової (3,5–21,0%) та лінолевої (1,5%). В частині олії, яка не омилюється, містяться ситостерол (головний компонент цього залишку), холестерол, 7-стигмастерол, кампестерол і сквален (кількість якого найвища серед усіх рослинних олій). Крім того, олія містить вітаміни Е і К. Злегка пекучий смак натуральної неочищеної оливкової олії пояснюється присутністю олеоканталю. У невеликих кількостях (50 мг/кг) плоди містять фенольні речовини, які мають антиоксидантні властивості, серед них тирозол, гідрокситирозол, кавова та ферулова кислоти. Ці сполуки також зумовлюють гіркувато-пекучий смак олії.
Жирна олія (близько 7 %), до складу якої входять гліцериди олеїнової, пальмітинової, стеаринової, лінолевої та інших кислот. Деякі сорти маслинової олії містять 13-25 % твердих тригліцеридів, до 5 мкг токоферолів, каротиноїди.
Біологічна дія та застосування. З плодів маслини одержують медичну, харчову та технічну олію. У медицині маслинова олія застосовується як проносний, жовчогінний, репаративний засіб; використовується як розчинник ін’єкційних препаратів, у складі мазевих основ та косметичних засобів.
Вітчизняними замінниками маслинової олії є мигдальна та персикова.
МИГДАЛЬНА ОЛІЯ — AMYGDALARUM OLEUM
Мигдаль звичайний — Amygdalus communis L.,
род. pозові — Rosaceae
Назва походить від латинізованої грецьк. amygdalos — назва мигдалю, можливо, від сирійської аі-mugdala — гарне дерево; латин, communis — звичайний.
Поширення. Мигдаль гіркий росте в горах Туркменії, у Західному Тянь-Шані і в Південній Вірменії. В Україні, переважно в Криму, вирощують форми з солодким насінням.
Одержання олії. Мигдальну олію одержують холодним пресуванням з насіння як солодкого, так і гіркого мигдалю.
Характеристика олії. Безбарвна або жовтувата рідина, без запаху, приємного оліїстого смаку. Кислотне число медичної олії не більш 2,5, йодне — 93-102.
Хімічний склад олії. Жирна олія солодкого та гіркого мигдалю складається переважно з тригліцериду олеїнової кислоти; серед інших кислот лінолева (12 %) та насичені жирні кислоти (3 %).
Фармакопея 2005 описує М.о., отриману холодним пресуванням достиглого насіння двох різновидів мигдалю звичайного (солодкого і гіркого) — Amydalus communis L., Var dulcis D. C. et Amygdalus communis L., var amara D. C. або їх суміші. За необхідності додають відповідний антиоксидант М.о. Фармакопея США 23 описує М.о. як продукт, отриманий віджиманням насіння Prunus amygdalus Batsch (piд Rosaceae). М.о. — це прозора жирна рідина, безбарвна або блідо-жовтого кольору, без запаху, приємного олійного (горіхового) смаку; не висихає на повітрі; не застигає при температурі –10 °С, а лишається прозорою й рідкою. Олія має такі стандартні показники: Тсамозайм — 320 °С, Тпл — 18 °С, показник заломлення nD40=1,4630–1,4650, точка задимленості — 220 °С, густина — 0,910–0,915 г/см3, кислотне число не більше 2,0, йодне число 95–105, число омилення — 190–200. М.о. змішується з хлороформом і ефіром; розчинна в безводному спирті.
Біологічна дія та застосування. Замінник маслинової олії. Рафіновану мигдалеву олію, що одержують гарячим пресуванням, використовують як харчовий продукт та у парфумерній промисловості.
Мигдальну олію застосовують як розчинник: у педіатрії (ніжна проносна речовина у формі емульсії), для виготовлення розчинів і суспензій (для підшкірних і в/м ін’єкцій), у виробництві назальних спреїв, у препаратах для місцевого застосування на шкіру, особливо косметичних.
ПЕРСИКОВА ОЛІЯ — PERSICORUM OLEUM
Персик звичайний — Persica vulgaris Mull.,
род. розових — Rosaceae
Назва походить від латин, persicum –персик, vulgaris — звичайний.
Поширення. Походить із Східної Азії. Розводять як плодову рослину у південних районах України.
Одержання олії. Насіння всіх кісточкових містить жирну олію персик до 55%, абрикос до 50, алича та слива 40%. Жирну олію із загальною назвою «персикова олія» одержують холодним способом з насіння персика — Persica vulgaris, а також абрикоса — Armeniaca vulgaris.
Характеристика олії. Безбарвна або жовтувата рідина, без запаху, приємного оліїстого смаку. Кислотне число медичної олії не більше 2,5, йодне — 96-103.
О.п. — прозора жирна рідина світло-жовтого кольору, без запаху або із слабким своєрідним запахом, приємного олійного смаку. На повітрі не висихає. При температурі –10 °С олія не повинна застигати, залишаючись рідкою й прозорою, допускається лише виникнення тонкої плівки на поверхні олії. Розчинна в 60 ч. абсолютного спирту, легкорозчинна в етері, хлороформі; густина — 0,914–0,920; показник заломлення — 1,470–1,473; кислотне число не більше 2,5; число омилення — 185–195; йодне число — 96–103.
Хімічний склад персикової олії наближається до складу мигдальної олії.
Біологічна дія та застосування. Замінник маслинової олії. Застосовують як розчинник для виготовлення ін’єкційних розчинів (кризанолу, камфори, дезоксикортикостерону ацетату, діетилетильбестролу пропіонату, ергокальциферолу, прогестерону, ретинолу ацетату, синестролу, тестостерону пропіонату). Входить до складу спермацетової мазі, емульсій, тетрациклінової мазі, стоматологічної пасти. Ніжна проносна лікарська речовина.
РИЦИНОВА ОЛІЯ — RICINI OLEUM
Рицина звичайна — Ricinus сот-mitnis L.
род. молочайні — Enphorbiaceae
Назва походить від латинізованої грецьк. rikinos — назва рослини або від древнь-оєвропейської rikar — кулястий, латин. commnnis — звичайний.
Заготівля. Плоди рицини достигають неодночасно, і це ускладнює їх збирання. Розтріскувані сорти дають більший осип, і, щоб уникнути втрати насіння, збирання проводять достроково, в момент побуріння коробочок в нижній третині грона, їх обрізують вручну серпом або ножем і складають для достигання і просушування на токах. Насіння для остаточного очищення провіюють на віялці. Сорти з коробочками, що не розтріскуються, збирають спеціальними комбайнами, а потім обмолочують та очищують.
Поширення. Походить з Африки. У південних областях України її культивують як олійну і декоративну рослину.
Одержання олії. Медична рицинова олія є фракцією, яку одержують першим гарячим пресуванням. Для руйнування токсальбуміну рицину подрібнене насіння заздалегідь обробляють гарячою парою.
Характеристика олії. В’язка, густа рідина блідо-жовтуватого кольору, з характерним запахом, оліїстого смаку. Має найбільшу питому вагу – 0,97 г/см3 і велику в’язкість; змішується в усіх співвідношеннях із спиртом; при температурі 16 °С застигає на білувату мазеподібну масу; на повітрі не окислюється; йодне число 81-90, кислотне — не більше 1,5.
Хімічний склад. Рицинова олія складається з однокислотного гліцериду рицинолевої кислоти (85 %) і гліцеридів олеїнової (9 %), лінолевої (3 %), стеаринової та діоксистеаринової кислот.
Р.о. одержують холодним пресуванням (не вище 60 °С) із достиглого свіжого насіння рицини (Ricinus communis Linne, род. Eurhorbiaceae) з наступним рафінуванням, відстоюванням і фільтруфанням. Насіння рицини містить близько 60% жиру, 20% білка, ліпазу, токсальбумін, що викликають аглютинацію еритроцитів. З огляду на це слід дотримуватися стислого технологічного процесу. Чиста олія — прозора, безбарвна або ледь жовтувата, в’язка, жирна рідина зі слабким своєрідним запахом. Смак також своєрідний, ледь їдкий (без гіркоти). При охолодженні до – 16 °С застигає в білувату мазеподібну масу. В’язкість (динамічна) 1000 мПа·с (при 20 °С) та 200 мПа·с (при 40 °С). Температура обвуглення — 449 °С, Ткип — 313 °С, густина — 0,955–0,968 г/см3 (25 °С), Тзайм — 229 °С, Тпл — 12 °С, вміст вологи не більше 0,25%, показник заломлення n25D = 1,473–1,477; n40D = 1,446–1,473; кислотне число не більше 1,5; число омилення — 176–186; йодне число — 82–88. Р.о. змішується у всіх співвідношеннях з безводним спиртом, льодяною оцтовою кислотою, етером, хлороформом і метанолом; вільно розчиняється в етиловому спирті (95%) і петролейному етері (1:1). При збільшенні кількості розчинника його надлишок відшаровується; практично нерозчинна у воді та мінеральних оліях (за винятком, коли змішують з іншою рослинною олією). На повітрі в тонкому шарі поступово густішає, але не утворює щільної або твердої плівки.
Р.о. є стабільною речовиною, не прогіркає, якщо не піддається надмірному нагріванню. При нагріванні до 300 °С протягом декількох годин олія полімеризується, стає розчинною в мінеральних маслах. При охолодженні до 0 °С густішає. Р.о. необхідно зберігати при температурі, не вищій за 25 °С, у заповнених доверху герметичних контейнерах зі світлозахищених матеріалів.
Біологічна дія та застосування. Класичний проносний засіб. При надходженні у дванадцятипалу кишку рицинова олія частково гідролізується на гліцерин і рицинолеву кислоту, солі якої посилюють перистальтику кишечника.
Рицинова олія широко застосовується у фармації, косметології та харчовій промисловості. У фармації Р.о. найчастіше використовується в кремах і мазях у концентрації 5–12,4% як складова речовина і розчинник для багатьох АФІ (у дерматологічних мазях, спиртових рідинах, лініментах, еластичному колодії, мазі від обмороження) та в/м ін’єкцій, а також як пластифікатор при виробництві таблеток і капсул. Входить до складу багатьох косметичних препаратів.
Входить до складу препаратів уролесан, есенціале, лініменту Вишневського, мазі алором та ін.
Уролесан – призначають при гострій та хронічній інфекції сечовидільних шляхів (цистит та пієлонефрит), сечокам’яна хвороба та сечокислий діатез (профілактика утворення каменів після їх видалення), хронічні холецистити (в т.ч. калькульозні), дискінезії жовчних шляхів тощо.
Есенціале – гепатити, дистрофії та цироз печінки, токсичні ураження печінки, ураження печінки, пов’язані з діабетом, алкоголізмом та ін.; токсикози вагітності; псоріаз; радіаційний синдром; порушення функцій печінки
Лінімент Вишневського – комбінований препарат для зовнішнього застосування. Надає антисептичну та місцевоподразнюючу дію, прискорює процеси регенерації.
Алором – застосовують при артриті, плекситі, радикуліті, тендовангініті, міалгії, для профілактики пролежнів
Як зовнішній засіб використовують для лікування запрілостей, трофічних виразок, радіодерматитів, себореї, дифузного випадання волосся.
СОНЯШНИКОВА ОЛІЯ — Helianthi оleum
Соняшник однорічний — Неlianthus annum L., род. айстрові — Asteraceae
Назва походить від грецьк. helios — сонце і anthos — квітка, латин, anmnis — однорічний.
Поширення. Культивують по всій території України як олійну рослину.
Характеристика олії. Одержують з насіння соняшнику пресуванням та екстракцією. Для медичних цілей використовують нерафіновану олію. Вона має колір від світло-жовтого до жовтого, запах слабкий, смак приємний, оліїстий.
Хімічний склад. Насіння містить напіввисихаючу жирну олію (35 %), яка складається з гліцеридів олеїнової, лінолевої і насичених кислот, серед яких пальмітинова, стеаринова, арахінова та лігноцеринова; є стерини, каротиноїди і токофероли (60 мг %).
|
Біологічна дія та застосування. Соняшникову олію використовують як основу для мазей, пластирів та розтирань, вживають як жовчогінний засіб при хронічних захворюваннях печінки і жовчних шляхів. Входить до складу аерозолю лівіан (для лікування опікових ран), є розчинником лікарських речовин (камфори, концентратів каротиноїдів шипшини, горобини, обліпихи тощо). |
|
ТВЕРДІ ЖИРИ
КАКАО МАСЛО – BUTYRUM CACAO
КАКАО ОЛІЯ –Cacao Oleum
Шоколадне дерево Theobroma cacao L.,
род. стеркулеві — Sterciiliaceae
Назва походить від грецьк. theos – бог; broma — їжа.
Поширення. Батьківщиною І вологі тропічні ліси Америки. Рослина культивується; плантації знаходяться в Західній Африці, Бразилії, на Цейлоні.
Одержання масла. Насіння підсмажують, звільняють від твердої оболонки, розтирають при нагріванні на однорідну рідку масу, яку потім пресують гарячою на гідравлічних пресах.
Характеристика масла. Тверда маса жовтуватого кольору, масляниста на дотик, має приємний запах і смак; при кімнатній температурі ламка, при 30-35 °С плавиться, перетворюється на прозору рідину. Розчинна у 10 частинах спирту. Справжня олія какао, що не має домішок, повністю розчиняється у трьох частинах ефіру і розчин її залишається прозорим при температурі 15 °С протягом доби. Кислотне число 2,25, йодне — 28-43.
Хімічний склад сировини. До складу олії входять дво- і три-кислотні гліцериди стеаринової, лауринової та пальмітинової, олеїнової і лінолевої кислот.
Біологічна дія та застосування. Температура топлення знаходиться у межах температури тіла людини, тому його використовують як основу для виготовлення супозиторіїв, кульок та паличок або (в розтопленому вигляді) змішують з відповідними лікарськими речовинами і розливають у форми.
ТВАРИННІ ЖИРИ
РИБ’ЯЧИЙ ЖИР – JECORIS OLEUM
Одержують риб’ячий жир з печінки тріскових риб – трісковий жир.
Для медичних потреб одержують тільки з печінки свіжої риби.
Характеристика жиру. Прозора рідина блідо-жовтого або жовтого кольору з різким характерним запахом і смаком. Йодне число високе – 150-175.
Хімічний склад. Трісковий жир має специфічні тригліцериди, в утворенні яких бере участь докозагексаєнова та ейкозапентаєнова кислоти, серед інших кислот фізетолова, аселінова (гептадецилова), олеїнова, ерукова, терапінова. Міститься також вітамін А, лецитин, холестерол, сліди мікроелементів, серед яких бром і йод.
Біологічна дія та застосування. Риб’ячий жир вживають при гіпо- та авітамінозах А і D. Випускають риб’ячий жир з підвищеним вмістом вітаміну А (до 500 ME) і D (також 500 ME). Зовнішньо застосовують при ранах, виразках, опіках та в клізмах.
Для лікування очей використовують екорофталмол.
ЖИРОПОДIБНI РЕЧОВИНИ (ЛIПОЇДИ)
Ліпоїди — група жироподібних речовин, до яких належать воски і складні ліпіди. Останні поділяються на фосфоліпіди (фосфатиди) і гліколіпіди. Ліпоїди нерозчинні у воді, розчинні в органічних розчинниках, при нагріванні з лугом омилюються. Складні ліпіди входять до складу клітинних мембран.
Фосфоліпіди
Фосфоліпіди — це складні ефіри багатоатомних спиртів, жирних кислот (або їхніх альдегідів) і фосфорної кислоти. До складу молекул, крім того, входять азотисті основи холін і коламін, амінокислота серин або циклічний спирт інозит.
де R′ та R′′ — залишки жирних кислот, а Х — залишок спирту, сахару або аміноспирту. До фосфатидів належать лецитин, кефалін, фосфатидилсерин, фосфатидилінозит і сфінгомієліни.
Значна кількість фосфатидів міститься в плазмі крові у складі ліпопротеїдів. Фосфатиди виявлені в усіх клітинах і тканинах живих організмів; найбагатша на фосфатиди нервова тканина. Деякі фосфоліпіди є транспортною формою жирів в організмі. З рослинних фосфоліпідів виготовляють препарати гепатопротекторної дії – есенціале, лецитин та ін.
Л е ц и т и н и — жироподібні речовини, до складу яких входять гліцерин, жирні кислоти, залишки фосфорної кислоти та холін. На вигляд воскоподібні, білі, дуже гігроскопічні. Містяться в тканинах як у вільному стані, так і в формі сполук з білками та вуглеводами. Найбагатшими на лецитини є яєчний жовток, ікра, насіння сої і соняшнику. Лецитини відіграють важливу роль у транспортуванні жирів кров’ю, проникності клітин та в клітинному обміні жирів.
Воски природні
Воски природні — переважно складні ефіри високомолекулярних аліфатичних одноосновних кислот (С24 — С36) і вищих спиртів (кількість атомів вуглецю С16 — С36); за консистенцією – тверді та рідкі.
За походженням воски поділяють на рослинні, тваринні, викопні та синтетичні. Рослинні воски виділяються тканинами рослин. До тваринних належать: бджолиний віск (виділяється восковими залозами бджоли), шерстяний віск — ланолін (одержують під час миття овечої вовни), спермацет (добувають із китів). Викопні воски: церезин — гірський воск (одержують з озокериту), монтанний віск (добувають з бурого вугілля або торфу). Синтетичні воски одержують гідруванням окису вуглецю або з низькомолекулярних поліфенолів.
Складні ефіри є основною частиною восків і зумовлюють їх характерні властивості. Жирні кислоти, що входять до складу восків, відносяться, як правило, до насичених; іноді зустрічаються й інші кислоти. До складу восків входять також вільні спирти, кислоти, вуглеводні.
При звичайній температурі воски — це тверді, іноді мазеподібні речовини білого або жовтого кольору, з приємним запахом або без запаху та смаку. Розчиняються в ефірі, хлороформі, важко — в холодному спирті, не розчиняються у воді. Подібно до жирів при розтопленні залишають жирний слід на папері. На відміну від олій воски дуже повільно омиляються водними розчинами лугів. Їх омиляють спиртовими розчинами лугів при температурі 300 °С з розпадом, але без виділення акролеїну. Воски є захистом від води, оскільки не змочуються (бджолиний віск, ланолін, віск водяних птахів).
Б д ж о л и н и й в і с к (Cera) — це продукт, що його виробляють залози, розміщені на животі медоносної робочої бджоли (Apis mellifica L., род. — Apidae).
Для одержання воску щільники, вощину або воскові нарости з вуликів варять з водою. Розплавлений віск спливає, його відокремлюють, проціджують і виливають у форми. Так одержують натуральний віск (жовтий) — Cera flava. Під дією сонця або УФ–випромінювання жовті пігменти руйнуються, і віск стає білим – Cera alba з температурою топлення 63–65 °С. У хімічному відношенні віск — це складні ефіри одноатомних спиртів з жирними кислотами; в основному ефіри мелісилового спирту з пальмітиновою кислотою. Крім того, до нього входять вільні кислоти С16—С36 (15 %) — неоцеритинова, церитинова, монтанова, мелісинова та спирти — неоцериловий, цериловий, мерициловий та мелісиловий, насичені нерозгалужені вуглеводні С21—С35 (12–15 %). Жовтий віск містить каротиноїди та вітамін А. Використовують при виготовленні мазей (для ущільнення основи). Сприяє загоюванню ран за рахунок присутності вітаміну А.
Л а н о л і н (Lanolinum, syn. Adeps lanae) — це вовняний віск, який виробляють шкірні залози вівці; він рясно вкриває вовну (5–16 % від маси). Ланолін одержують з промивних вод вовномийки або екстрагуванням вовни органічними розчинниками. Після обробки лугами, відбілення окислювачами і адсорбентами отримують очищений ланолін. Він являє собою густу, в’язку, жовтувато-буру масу, мазеподібної консистенції, зі специфічним запахом, нейтральної реакції. Топиться при температурі 38–42 °С, добре розчиняється в ефірі, бензолі, ацетоні, хлороформі; дуже важко розчиняється в спирті і не розчиняється у воді, але при розтиранні поглинає її в 1,8–2 рази більше за свою масу і не втрачає мазеподібної консистенції.
Одержують також водний ланолін (Lanolinum hуdricum), який містить до 30 % води; у порівнянні з безводним ланоліном він менш густий. До складу ланоліну входять складні ефіри жирних кислот і вищих спиртів, у тому числі ланолінового С11Н21СН2ОН. Вміст кислот — 12–40 %, спиртів — 44–45, вуглеводнів — 14–18, стеринів (холестерин, ізохолестерин, ергостерин) у вільному вигляді та в складі ефірів — 10 %.
Основне використання ланоліну як емульгатора пов’язане з його здатністю поглинати воду. Він добре всмоктується шкірою і вживається у супозиторіях, мазях і косметичних засобах.
С п е р м а ц е т, к а ш а л о т о в и й ж и р — (Cetaceum) — воскоподібна маса, яку одержують з морського ссавця — кашалота (Phyґ seter macrocephaґ lus). Голова кашалота має спермацетовий мішок, з якого добувають жир. Під час його охолодження виділяється тверда частина — спермацет. З одного кашалота одержують 15 т рідкого жиру та 3 т спермацету.
Спермацет — це білі легкі шматки з перламутровим блиском, кристалічної будови. На 98 % він складається з спирту цетину (С16Н33ОН) та ефірів пальмітинової та стеаринової кислот. Знайдені також лауринова, міристинова, пальмітинова кислоти. Рідка частина жиру, яка містить цетиловий спирт, під час гідрування утворює спермацетоподібну речовину зі схожими властивостями.
Спермацет — компонент мазевих основ та лікувальних кремів.
ЖИРНІ ОЛІЇ, ЯКІ МІСТЯТЬ ФОСФОЛІПІДИ
НАСІННЯ СОЇ — SEMINA SOJAE,
СОЄВА ОЛІЯ — OLEUM SOJAE
Соя щетиниста – Glycine hispida Moench). Maxim., syn. Glycyne soja Sieb. t. Zucc., род. бобові — Fabaceae
Поширення. Відомо 75 видів, які поширені у тропіках Африки. Культивується як білково-олійна культура. В країнах СНД росте один вид — соя щетиниста.
Заготівля. Насіння сої в Україні не визріває. Сировина імпортується і переробляється на підприємствах харчової промисловості.
Хімічний склад сировини. В залежності від сорту та умов вирощування насіння сої містить 30-45 % білків, 17-25 % напіввиси-хаючої жирної олії, вітаміни А, В,, В2, В6, D, Е, С, холін, біотин (вітамін Н), фолацин (вітамін Вс). До складу жирної олії входять пальмітинова, олеїнова, лінолева і ліноленова кислоти. Характерною ознакою насіння є великий вміст фосфатидів — лецитину і кефаліну, а також ізофлавонових глікозидів.
Характеристика олії. Жовтого або жовтогарячого кольору, прозора рідина, із слабким запахом, приємного смаку. Йодне число — 114-140. Одержують олію сої методом пресування або екстракцією органічними розчинниками достиглого насіння сої (Glycine soya), яке містить 32–40% білка, 14–20% жиру, близько 32% вуглеводів, а також лецитин, ензими, мінеральні солі.
Соєва олія рафінована є рідиною жовтуватого кольору, без запаху, що має такі стандартні властивості: густина — 0,916–0,922 г/см3 (25 ˚С), температура автозаймання — 445 ˚С, Тзайм — 282 ˚С, точка замерзання — в межах від –10 до –16 ˚С; гідроксильне число — 4–8; поверхневий натяг — 50 дин/см (при 20 ˚С), показник заломлення nD25=1,471–1,475; в’язкість (динамічна) — 172,9 мПа·с (0 ˚С), 99,7 мПа·с (10 ˚С), 50,09 мПа·с (205 ˚С), 28,86 мПа·с (40 ˚С).
Біологічна дія та застосування. Фосфоліпіди сої разом з комплексом вітамінів і флакуміном є складовою частиною препарату ліпофен, який застосовується для лікування захворювань ШКТ.
Жирна олія з нестиглого насіння містить велику кількість каротиноїдів, тому сприяє загоєнню ран і виразок, утворених внаслідок дії радіаційного випромінювання.
Білок насіння сої за хімічним складом наближається де тваринного і заміняє його в харчуванні. Шрот сої після видобування жирної олії використовують для отримання препарату глісабол. До його складу входять ізофлавони, пектини, сахари, білки.
Входить до складу гепатопротекторних (ессенціале, есел) та венотонізуючих препаратів (есгефол, есавенгель).
Використовується соєва олія в емульсіях, головним чином як джерело жиру в загальних парентеральних харчових схемах. Хоча арахісова олія також використовується з цією метою, проте соєвій олії на сьогодні віддається перевага через її менші побічні ефекти. Емульсії з С.о. використовуються як для орального, так і в/в застосування, напр. амфотерицин, діазепам, ретиноїди, вітаміни, поганорозчинні у воді стероїди, флюорокарбони та інсулін. С.о. використовується у косметичних препаратах, для ванн при лікуванні сухості шкіри, а також як харчовий продукт.
СОЯ КУЛЬТУРНА — Glýcine máxima (L.) Merr. або G. híspida (Moench) Maxim. або G. soja Sieb. et Zucc. (грец. glykys — солодкий; лат. maximus, a, um — дуже великий, найбільший; hispidus, a, um — щетинистий; soja — японська назва росл.) — однорічна трав’яниста рослина родини бобових Fabaceae, підродини метеликових Faboideae, роду соя Glycine L.; рос. назва — соя культурная.
Батьківщина С.к. — Південно-Східна Азія. До Європи завезена наприкінці XVIII ст., у США — на початку XIX ст. У наш час С. культивують у Східній Азії, Північній та Південній Америці, у Східній та Західній Європі, на Балканах та Кавказі. Умовно рід С. розподілено на 5 підвидів: дикоросла, напівкультурна, індокитайська, маньчжурська, корейська. С. представлена кількома тисячами сортів, які культивуються. Соя культурна — однорічна трав’яниста опушена рослина до
Насіння С.к. містить 33–47% білка, багатого на незамінні амінокислоти (треонін, валін, метіонін, ізолейцин, лейцин, фенілаланін, гістидин, лізин, аргінін), 19–22% олії, до 30% вуглеводів. З вуглеводів С.к. містить 9–12% розчинних цукрів (рафіноза, стахіоза, сахароза), 3–9% крохмалю, 3–6% клітковини. До складу насіння та зеленої маси С.к. входять флавоноїди: кверцитин, кемпферол та їх глікозиди — ізокверцетрин, астрагалін, рутин, кемпферол-3-О-рутинозид, кверцетин-3-О-софорозид; ізофлавоноїди: генистеїн, формононетин, даідзеїн та їх глікозиди — даїдзин, геністин, ононін; куместани, сапоніни, кумарини; фенолкарбонові кислоти (хлорогенова, неохлорогенова, п-кумарова, ферулова); органічні кислоти, дубильні речовини; полісахариди — пектинові речовини; вітаміни А, В1, В2, В3, В6, С, Е, К, РР, Р; макро- та мікроелементи. Насіння С.к. містить також антипоживні речовини: інгібітори протеаз (інгібітор Кунітца, інгібітор Боумана — Бірка); фітинову кислоту, фітати, які приєднують до себе фосфор, залізо, амінокислоти та вуглеводи, утворюючи комплексний неперетравлюваний конгломерат, лектини.
Основним продуктом переробки насіння С.к. є олія, яка належить до напіввисихаючих олій. Вміст олії в насінні коливається від 13 до 26%. До складу олії С.к. входять нейтральні ліпіди, які представлені тригліцеридами або тріацилгліцеридами з різними жирно-кислотними залишками (насичені, ненасичені та полінасичені жирні кислоти); основні жирні кислоти: лінолева (44–62%), олеїнова (19–30%), пальмітинова (7–14%), ліноленова (4–11%) і стеаринова (1,4–5,5%); фосфоліпіди: лізофосфатидилхолін, фосфоінозитол, фосфатидилхолін, фосфатидна кислота; токофероли (вітамін Е), каротиноїди; стероїди: β-ситостерол, стигмастерол. Олія С.к. має цінні харчові, кормові та лікувальні властивості. Вона нормалізує обмін білків, регулює холестериновий обмін, сприяє утворенню гормонів, має репаративну активність. Олію рекомендують вживати при захворюваннях серцево-судинної системи, ШКТ, ендокринних захворюваннях завдяки вмісту лецитину, який застосовується при лікуванні хвороб печінки; входить до складу багатьох рослинних препаратів для лікування атеросклерозу, ожиріння; використовується в кулінарії, косметології, фармації. Зелена маса також містить до 3% ліпофільних речовин, 11–13% спирторозчинних полісахаридів, 5–7% водорозчинних полісахаридів, 11–12% пектинових речовин, майже до 40% геміцелюлози.
У народній медицині використовують ЛРС С.к., яка має гіпоглікемічну, гіпохолістеринемічну та радіопротекторну дію. Ці властивості обумовлюються полісахаридами, мінеральними речовинами (К, Са). Завдяки багатому вмісту білка та амінокислоти метіоніну С.к. рекомендує радіаційна трофогігієна. Відомо, що підвищений вміст білка в раціоні сприяє виведенню цезію-137, а сірковмісні амінокислоти (метіонін) сприяють виведенню радіонуклеїдів з організму людини. Ізофлавоноїди С.к. знижують ризик захворювань на рак молочної залози у жінок, а також простати у чоловіків; знижують рівень захворювань на остеопороз завдяки впливу на концентрацію мінеральних речовин у кістках; пом’якшують нездужання у клімактеричний період, пов’язані з порушенням гормонального обміну; виявляють антиоксидантну, антигіпоксичну, протипухлинну активність, мають анаболічну дію. Флавоноїди та гідроксикоричні кислоти мають позитивний вплив на імунний статус. Виявлено, що фітинові кислоти та лектини здатні пригнічувати ріст пухлин. С.к. рекомендують вносити до раціону та як харчову добавку для попередження серцево-судинних захворювань, для зниження рівня холестерину у крові. БАР С.к. входять до складу багатьох БАД в усьому світі.
С.к. входить до фармакопеї КНР. У китайській народній медицині як сировину використовують ферментований препарат з висушеного зрілого насіння — Semina Sojae preparata, сухе пророщене насіння — Semina Sojae, сухе стигле насіння. Оброблене насіння призначають по 6–12 г на добу. С.к. діє потогінно, покращує розумові здібності, покращує кровообіг, має дезінтоксикаційну, гепатопротекторну дію. У китайській медицині використовують не лише препарати з насіння С., але й із плодів, квіток, коренів, листя, молодих пагонів та золи стебел. Фітоестрогени, які містяться в продуктах харчування з сої, для маленьких та грудних дітей у великих кількостях можуть бути небезпечними. Насіння С. не рекомендують вживати в сирому вигляді через вздуття кишечнику, яке викликають рафіноза та стахіоза. У людини відсутні ферменти, здатні гідролізувати галактозидні зв’язки рафінози та стахіози з утворенням простих цукрів, тому ці вуглеводи потрапляють у кишковий тракт у нативному стані. У кишковому тракті вони піддаються впливу бактерій, і метаболіти цієї взаємодії викликають газоутворення. В сучасних умовах розширився спектр використання сої в харчовій і переробній промисловості, медичній і фармацевтичній галузі, кормовиробництві. Із насіння сої можна одержати кілька видів білкових продуктів: шрот насіння, жирне соєве борошно, знежирена крупа й борошно, лецитиноване борошно, концентрат, ізолят. Зелена маса сої використовується як для безпосереднього годування худоби, так і для заготівель силосу, сіна, сінажу, трав’яного борошна, гранул. С. є одним з головних продуктів харчування в багатьох країнах Азії, Північної та Південної Америки. БАР С.к. та продукти її переробки входять до складу багатьох сучасних ЛП та БАДів.
КУКУРУДЗЯНА ОЛІЯ — MMAYDIS OLEU
Кукурудза звичайна — Zea mays L., род. м’ятликові — Poaceae
Назва походить від грецьк. zeia — назва кормового злаку; mays — від мексиканської народної назви maiz; російське слово «кукуруза» — від іспан. cucurucho.
Поширення. Походить з Центральної та Південної Америки. По всій території України вирощують як одну з найважливіших зернових і силосних культур.
Хімічний склад сировини. Кукурудзяні зародки містять жирну олію (57 %), білкові речовини (18 %), фітин (близько 5 %), токофероли.
До складу кукурудзяної олії входять тригліцериди олеїнової, лінолевої й гіпогеєвої кислот та ненасичених кислот. До насичених кислот входять пальмітинова, стеаринова, арахінова, капронова, каприлова та капринова кислоти. Кукурудзяна олія містить токофероли (100 мг %), багато фітостеринів.
Характеристика олії. Одержують її з зародків зернин кукурудзи (Embryonis Maydis), які є відходами борошномельного виробництва. Олія холодного пресування має золотисто-жовтий колір, приємний смак.
Біологічна дія та застосування. Кукурудзяну олію використовують для профілактики й лікування атеросклерозу та гіпертонії.
ГАРБУЗА НАСІННЯ CVCURBITAE SEMINA
ГАРБУЗОВА ОЛІЯ — CUCURBITAE OLEUM
Гарбуз звичайний — Cucurbita реро L.
род. гарбузові Cucurbitaceae
Поширення. Походить з тропічної Америки. В Україні вирощують харчові, кормові та вітамінні сорти.
Заготівля. Заготовляють насіння зрілих плодів у вересні–листопаді. Плоди розрізають або розбивають вручну і вибирають зріле насіння, викидаючи порожне, забруднене промивають. Сушать сировину на відкритому повітрі під навісом або на горищах з доброю вентиляцією, розкладають шаром 2-
Хімічний склад сировини. Насіння містить жирну олію (35— 50 %), до складу якої входять переважно гліцериди пальмітинової, стеаринової, олеїнової та лінолевої кислот. Олія належить до напіввисихаючих (йодне число 110-115); при зниженні температури з неї випадає осад гліцеридів насичених кислот. Частина олії, що не омилюється (2,5-4,5 %), містить стерини (кампестерин, стигмастерин, стигмастерол, кукурбітол), фосфатиди, вітаміни групи В, каротиноїди, токофероли, фітин. Водорозчинна фракція (кукурбін) складається з амінокислот і низькомолекулярних пептидів. Амінокислоти є звичайні (гістидин, лізин, аргінін тощо) і специфічні (кукурбітин). Кукурбітин вважають діючою речовиною насіння гарбуза. В насінні є також аскорбінова і саліцилова кислоти.
Плоди містять пектинові речовини, сахари (глюкоза, фруктоза, сахароза), аскорбінову кислоту, вітаміни Вг В, В3, В6, В9, РР, токофероли, значну кількість каротину і мінеральних рeчовин органічні кислоти, фітин.
Біологічна дія та застосування. Кукурбітин має антигельмінтну дію, завдяки чому насіння використовують для позбавлення від стьожкових та круглих глистів. Вживають очищене від шкірки насіння або готують з нього відвар чи емульсію.
Гарбузове насіння корисне при дефціте фосфору, магнію, марганцю, заліза, цинку, селену.У них міститься до 28% цінних рослинних білків і 46% жирів, ніжна клітковина, фітостерини і смолисті речовини.Пророщені гарбузове насіння можуть служити хорошим сечогінним засобом.Вони поліпшують роботу шлунково-кишкового тракту, нормалізують жовчовиділення, активізують водний і сольовий обмін організму, підвищують імунітет, сприяють кровотворенню, знижують рівень холестерину, активізують роботу серця.
У паростках гарбуза міститься цинк, який нормалізує роботу мозку, покращує пам’ять, знижує стомлюваність і дратівливість, нормалізує сон.
М’якуш гарбуза є джерелом каротину. В профілактичному харчуванні і народній медицині застосовується як сечо-, жовчогінний, послаблюючий засіб, а також при подагрі, цукровому діабеті, пієлонефритах, колітах, ентероколітах, холециститі. Зовнішньо м’якуш використовують при опіках, для лікування екзем, запалень шкіри та в косметиці.
З гарбузової олії виготовляють БАД тиквеол, який використовують як гепатопротекторний, жовчогінний, противиразковий, антисептичний, антисклеротичний, репаративний засіб, а також для зниження проліферації простати.
Аналогічний препарат пепонен використовується при захворюваннях простати та атеросклерозі.
«КЛІТКОВИНА З НАСІННЯ ГАРБУЗА»
Рекомендується: до дієтичного раціону харчування як додаткове джерело клітковини, вітамінів групи В, С, жирних кислот, каротиноїдів, флавоноїдів, мікро – і макро елементів (калія, органічного цинку, заліза, кальцію, фосфору) з метою поліпшення обмінних процесів в організмі. Має протизаппальні, антігельмінтні, проти діабетичні дії. Має здатність адсорбувати і виводити з організму токсичні речовини, надлишок холестерину. Рекомендується при гельмінтних інвазіях і ожирінні.
У супозиторії входить природна олія з насіння гарбуза, містить жирні кислоти (пальмітинову, стеаринову, олеїнову, лінолеву), стерини, фосфоліпіди, каротиноїди, вітаміни та мікроелементи.
Препарат купірує дизуретичні симптоми при простатиті та доброякісній гіперплазії передміхурової залози, має протизапальну та аналгезуючу дії.
При регулярному застосуванні гарбузова олія: • покращує роботу печінки і жовчного міхура: відновлює структуру печінки, захищаючи її від утворення жирових відкладень, нормалізує процес жовчовиділення;• чинить протизапальну і ранозагоювальну дію на слизові оболонки кишечника та шлунка, сприяє нормалізації кислотності шлункового соку, завдяки чому використовується у складі профілактики та комплексного лікування гастритів, виразки шлунка і дванадцятипалої кишки;• має проносний ефект – використовується при запорах;• сприяє зміцненню і підвищенню еластичності стінок кровоносних судин.
«ТИКВЕОЛ»
Фармакологічна дія: Гепатопротективна, жовчогінну , протизапальну, регенеруючу, дерматопротектівним, антиатеросклеротична, гнітюче гіперплазію передміхурової залози .
Фармакодинаміка: Надає виражену антиоксидантну дію, пригнічує перекисне окислення ліпідів у біологічних мембранах. Есенціальні фосфоліпіди – структурні елементи клітинних мембран і мембран органел гепатоцитів, регулюють мембранну проникність і процеси окисного фосфорилювання, сприяють відновленню структури і функції мембран.
Ненасичені жирні кислоти беруть участь у ліпідному обміні, у регуляції обміну холестерину і тригліцеридів, у метаболізмі арахідонової кислоти , володіють антитоксичну дію.
Покращує функціональний стан жовчовивідних шляхів, змінює хімічний склад жовчі, володіє легким жовчогінним ефектом.
Надає безпосередній дію на структуру епітеліальних тканин, забезпечує диференціювання і фізіологічну функцію епітелію, зменшує набряк і покращує мікроциркуляцію при трофічних розладах та епітелізації, надає протекторну дію на грануляції, стимулює обмінні процеси в тканинах, пригнічує проліферацію клітин передміхурової залози при її доброякісної гіперплазії, зменшує вираженість запальних процесів; виявляє бактеріостатичну дію.
Показання. Гепатит (хронічний і інфекційний), жирова дистрофія печінки, цироз печінки, токсичні ураження печінки, холестаз, холецистит (некалькульозний), дискінезія жовчовивідних шляхів; атеросклероз; хронічний простатит, доброякісна гіперплазія передміхурової залози.
Місцево – герпес, дерматит, діатез, псоріаз, екзема; опіки і опікова хвороба; рани, в т.ч. вогнепальні, трофічні виразки, пролежні, променеві ураження шкіри, обмороження.
Ректально – доброякісна гіперплазія передміхурової залози (профілактика і лікування I і II стадії аденоми), хронічний простатит, статеві розлади при простатиті.
НАСІННЯ ЛЬОНУ —SEMINA LINI,
ЛЬНЯНА ОЛІЯ — OLEUM UNI
Льон звичайний — Linum uisitatissimum L., род. льонові — Linaceae
Одержання олії. Олію добувають пресуванням подрібненого насіння льону.
Характеристика олії. Оліїста рідина світло-жовтого кольору з буруватим відтінком; запах характерний, смак приємний. Кислотне число не більше 5, йодне – 169-192.
Хімічний склад сировини. Насіння містить висихаючу жирну олію (30-48 %), яка складається з гліцеридів ліноленової, лінолевої, ізоолеїнової, пальмітинової та стеаринової кислот, є ензим лінамаразін, ціаноглікозид лінамарин, протеїни, вуглеводи тощо.
Біологічна дія та застосування. Препарат лінетол містить етилові ефіри ненасичених жирних кислот з льняної олії. Він знижує рівень холестерину в крові і застосовується для лікування атеросклерозу. Лінетол входить до складу аерозольних препаратів вінізоль, левовінізоль, лівіан. З льняної олії виготовляють зелене мило і мильний спирт, що застосовують при захворюваннях шкіри.
Насіння, стебла і листя Л.з. містять фенолокислоти: бузкову, кумаринову, транс-ферулову, транс-синапову та інші, а також етери коніферилового і синапового спиртів з феруловою кислотою. Вміст золи — 4,6%, вона містить K, Ca, Mg, Fe, Mn, Cu, Zn, Cr, Al, Se, Ni, Pb, I, B. Насіння Л.з. концентрує Se, має секретолітичну, обволікаючу і протизапальну дію. Набухле у воді збільшує обсяг калової маси, посилює її просування, діє очищувально при атонії товстої кишки та ожирінні. Водний настій слизу має захисну, заспокійливу і протизапальну дію при запаленні стравоходу, виразці шлунка і дванадцятипалої кишки, ентеритах та колітах (у клізмах). Зовнішньо слиз у вигляді компресів використовують при трофічних виразках, опіках і променевих пошкодженнях шкіри.
Схожу дію має насіння айви довгастої (Cydonia oblonga Mill.), яке також містить слиз в епідермі. Насіння певного сорту Л.з., яке піддавалось спеціальній обробці (Linusit), застосовують як проносне при хронічних запорах, у складі дієти хворих на діабет. Сухий екстракт насіння Л.з. (10%) входить до складу препарату Bioflax, що захищає слизову оболонку шлунка від побічної дії ацетилсаліцилової кислоти, спирту та інших хімічних агентів, а також при стресі. Препарат Лінетол містить етилові етери ненасичених жирних кислот з лляної олії. Він знижує рівень холестеролу у крові й використовується для лікування атеросклерозу. Лінетол входить до складу аерозольних препаратів Вінізоль, Левовінізоль, Лівіан, Тегралезоль, Ліфузоль. Препарати Сингран і Сингран-В (водорозчинна модифікація) є сумішшю етилових етерів лінолевої та ліноленової кислот і аналогом лінетолу для використання у дерматології і косметології. Для лікування екзем існує препарат Efamol у капсулах, що містить вітамін Е, лляну та інші рослинні олії. Emosan (поліненасичені жирні кислоти і гексахлоран) захищає шкіру від агресивних реагентів, напр. кислот, лугів, формальдегіду, фенолів тощо.
Доведено, що ентеродіол і ентеролактон знижують ризик онкологічних захворювань, мають естрогенну активність. Лікування диглікозидом секоізоларицирезинолу затримує ріст пухлин, а також знижує ризик метастазування; захисний ефект пов’язаний з активністю β-глюкуронідази. Запатентовано спосіб лікування вовчака секоізоларицирезинолом з насіння Л.з. Лігнани Л.з. мають антибактеріальну, протимікозну і противірусну активність, вони у поєднанні з поліненасиченими жирними кислотами позитивно впливають на імунну систему організму. Протипухлинна активність подофілотоксину і β-пельтатину зумовлена інгібуванням полімеризації тубуліну. Ці сполуки також інгібують синтез ДНК і РНК, а також білка у клітинах HeLa. Білок гірудин виявив антитромбінову активність, циклолінопептид має сильну імуносупресорну дію, білок з мол. м. 25 кДа інгібує патогенні Candida albicans.
Мазі, креми, олії, дитячі присипки (Linomad) містять лляну олію холодної екстракції з додаванням БАР. Олію включають до складу шампунів, зволожувальних кремів, аерозольних масок для обличчя, кондиціонерів для волосся, кремів для рук і нігтів.
Енотера дворічна – Onagra biennis Scop.; Oenothera biennis L.
Онагрові – Onagraceae.
Енотери листя – Oenotherae folium (раніше: Folia Oenotherae),
Енотери корінь – Oenotherae radix (раніше: Radix Oenotherae),
Олія енотери – Oenotherae oleum (раніше: Oleum Oenotherae).
Ботанічний опис. Дворічна рослина, яка може досягати більше
Збір і заготівля. Листя збирають під час цвітіння і сушать на повітрі, коріння викопують восени. Насіння для отримання жирної олії збирають по досягненні ним повної зрілості влітку і восени.
Діючі речовини. У листі містяться дубильні речовини, в насінні – ненасичені жирні кислоти з дуже високим відсотком у-ліноленової кислоти (10%), в коренях – крохмаль, білкові і мінеральні речовини.
Біологічна дія й застосування. В офіційній медицині енотера дворічна не застосовувалася, лише в народній використовувалися листя у вигляді чаю проти проносів. Останнім часом дослідники (Д. Хорробін та ін.) відкрили значний вміст γ-ліноленової кислоти в жирній олії насіння, і енотера відразу ж стала бажаним дієтичним засобом і відомою цілющою рослиною. Бо γ-ліноленова кислота, на відміну від інших ненасичених жирних кислот, полегшує нашому організму утворення простагландинів, дуже важливих для нормального функціонування багатьох органів. До цих пір невідомо жодної рослини, яка містила б γ-ліноленову кислоту в настільки великій кількості.
Застосування в народній медицині. У народній медицині лише зрідка використовувався чай з листя енотери як засіб проти проносів. Його дія заснована на дубильних речовинах, які в достатку містяться в енотері. Як тонізуючий засіб використовують корені. Їх викопують восени, коли вони досягають у товщину
