антибактеріальні лікарські засоби

ПРОТИМІКРОБНІ  ХІМІОТЕРАПЕВТИЧНІ ЗАСОБИ

Антибіотики (лат. ап — проти і bios — життя) — це речовини мікробного, рослинного й тваринного походження, котрі мають високу протимікробну активність, в основі якої лежить принцип антагонізму. Антибіотики широко застосовують у медицині, а також у різних галузях народного господарства.

Антибіотики класифікують за різними ознаками.

За походженням:

1. Плісняві гриби (пеніциліни, цефалоридини та ін.).

2.   Променисті гриби (стрептоміцин, левоміцетин, тетрациклін).

3.   Бактерії (граміцидин).

4. Рослини(новоіманін).
За хімічним складом:

1. β-Лактамні (група пеніциліну, цефа-лоспорину, монобактами, карбапенеми).

2.Лнтибіотики-макроліди і азаліди (еритроміцин, олеандоміцину фосфат, спірамі-цин, рокситроміцин, азитроміцин, кларитроміцин).

3.        Група тетрацикліну (тетрацикліну гідрохлорид, метацикліну гідрохлорид,
доксицикліпу гідрохлорид).

4.   Група левоміцетину (левоміцетин, левоміцетину стеарат, левоміцетину сукци-нат).

5.  Аміноглікозиди (стрептоміцину, нео- міцину, гентаміцину сульфат, каиаміцин,
мономіцин, амікоцику сульфат, тобраміцин, снзоміцину сульфат).

6.  Поліпептиди (граміцидин С, поліміксини, бацитрацин).

7.  Глікопептиди (ванкоміцин, ристоміцин).

8.  Полієни (амфотерицин, амфоглюкамін, ністатин, леворин).

9.Анзаміцини (рифампіцин, рифаміцин).

10.Похідні кислоти аурелової (олівоміцин, мітоміцин).

11.Препарати стероїдної структури (фузидин-натрій).

12.Лінкозаміди (лінкоміцину гідрохлорид).

13.Похідні антрацикліну (рубоміцину,доксорубіцину, ідарубіцину гідрохлорид).

14. Антибіотики різних груп (фузафунгін).

За спектром протимікробної дії:

1.     Переважно на грампозитивні бактерії (пеніциліни, макроліди).

2.  Переважно на грамнегатнвні бактерії (поліміксини).

3.    Широкого спектра дії (тетрацикліни, левоміцетини; напівсинтетичні пеніциіни — ампіцилін та ін., цефалоспорини,аміпоглікозиди, напівсинтетичні макроліди, азаліди  — рокситроміцин, азтреонамта ін.).

4.    Вибіркової дії:

а) протимікозні (ністатин, леворин, амфотерицин, гризеофульвін та ін.);

б) протипухлинні (рубоміцину гідрохлорид, блеоміцин).

За переважним механізмом дії:

1. Порушують синтез оболонки мікробної клітини:

а)   блокують активність ферментів: транспептидази, карбоксипептидази, що призводить до припинення полімеризації пептидоглікану;

б) гальмують входження в мономери пептидоглікану одного із елементів (ристоміцину сульфат, ванкоміцин).

2. Порушують функцію клітинної оболонки (мембрани):

а) взаємодіють із білково-ліпідними комплексами, викликають дезорганізацію структури (ністатин, амфотерицин);

б) порушують проникність низькомолекулярних речовин (поліміксин).

3.    Порушують синтез білка (тетрацикліни, левоміцетини).

4.    Порушують синтез нуклеїнових кислот:

а) порушують синтез  РНК на рівні РНК-полімерази (рифампіцин, рифамі­цин);

б) порушують синтез ДНК на рівні ДНК-матриці (рубоміцнну гідрохлорид, брунеоміцин).

5. Пригнічують тканинне дихання мікроорганізмів

β-ЛАКТАМНІ АНТИБІОТИКИ

Препарати групи пеніциліну

В основі молекул цих антибіотиків ле­жить гетероциклічне β -лактамне кільце, з’єднане різними бічними радикалами.

До групи β-лактамннх антибіотиків належить невелика кількість препаратів, які отримують шляхом біологічного синтезу (природних) і напівсинтетичних (пеніциліни, цефалоспорини, монобактами, карбапенеми). Ці антибіотики мають високу протимікробну активність, але до більшості з них швидко розвивається стійкість мікроорганізмів, оскільки вони продукують фер­менти β-лактамази (пепіцилінази), які гідролізують β-лактамне кільце антибіоти­ків. Внаслідок цього антибіотики втрачають протимікробні властивості й розвива­ються резистентні штами мікроорганізмів.

Більшу стійкість до дії β-лактамаз мають карбапепеми і монобактами.

Останнім часом створено специфічні інгібітори β-лактамаз (кислота клавуланова, сульбактам, тазобактам), застосування яких разом з антибіотиками підвищує стійкість і активність останніх.Пеніцилін продукують плісняві гриби, головним чином роду Penicillinum.

Класифікація. Препарати групи пеніциліну поділяють на такі, що отримують біосинтетичним шляхом (природні), і напівсинтетичні.

Антибіотики групи пеніциліну, що отримують біосинтетичним шляхом, поділяють на такі:

1. Препарати для парентерального введення (руйнуються в кислому середови­щі шлунка):

а) препарати короткочасної дії (бензилпеніциліну натрієва і калієва сіль);

б)   препарати подовженої дії (бензилпеніциліну новокаїнова сіль, 6іцилін-1 (ре-тарпен, екстенцилін), біцилін-5).

2. Препарати для ентерального введення (феноксимегилпеніцилін – пеніцилін фау, феноксиметилпеніцилін-бензатин  — оспен).

Препарати короткочасної дії. Бензилпеніциліну натрієва сіль менш токсична і при внутрішньом’язовому введенні викликає менше місцеве подразнення тканин, що є підставою для застосування її у педіатричній практиці. Вводять внутрішньом’язово, внутрішньовенно, ендолюмбально, у вигляді аерозолю, інтраназально, в кон’юнктиву) та ін. Бензилпеніциліну калієву сіль вводять тільки внутрішньом’язово або за­стосовують місцево у зв’язку з більшою подразною дією і токсичним впливом на ЦНС

При внутрішньом’язовому введенні максимальна концентрація антибіотика у крові визначається через ЗО хв, утримуючись протягом 3 — 4 год. Для підтримання постійної концентрації його вводять через кожні 4 год. Із крові швидко проникає у слизові оболонки, до цереброспінальної рідини проникає погано, навіть при запаленні оболо­нок мозку концентрація становить 10 — 15 %. Мало проникає до бронхів, у харко­тинні його майже немає. Ось чому в разі потреби препарат вводять у порожнину плеври, суглобів та у вигляді аерозолю. Виводиться бензилпеніцилін із організму переважно нирками шляхом активної сек­реції у проксимальних канальцях (90 %) та клубочкової фільтрації (20 %).

При внутрішньовенному введенні бензилпеніцилін через 15 —ЗО хв виводиться з кров’яного русла.

Для перорального застосування випускають феноксиметилпеніцилін (пеніцилін фау), який є кислотостабільним і не пригнічується β-лактамазою. Дія препа­рату триває 4 — 6 год. Феноксиметил-пеніцилін бензатин діє протягом 8 год

Механізм дії препаратів бензилпеніциліну полягає у порушенні утворення клітинної оболонки шляхом пригнічення синтезу її складника — мукопротеїду муреїну. Це призводить до розладу життєдіяльності бактерій, припинення їх поділу, потім до їх розчинення і загибелі. Клітини тварин і людей, які не мають щільної цитолеми, що містить муреїн, не чутливі до бензилпеніциліну.

Показання: пневмонія, тяжкі форми бронхіту, емпієма легень, сепсис, септичний ендокардит, гнійний менінгіт, остеомієліт, ангіна, скарлатина, сифіліс, сибірка, дифтерія, інфекція сечових та жовчних шляхів, гнійні ураження шкіри та ін.

Протипоказання: підвищена індивідуальна чутливість, алергічні захворювання, мікоз.

Побічна дія. Найчастішим побічним ефектом препаратів бензилпеніциліну є алергічні реакції (дерматит, кропив’янка, кон’юнктивіт, еозинофілія, рідко — анафілактичний шок). Перед призначенням пеніциліну треба робити пробу на індивідуальну чутли­вість, а в разі алергічної реакції вводити препарати антагоністичної дії: кальцію хлорид, адреналін, димедрол, супрастин, ди-празин, гідрокортизон, преднізолон.

Невротоксична дія проявляється у вигляді нападів епілептичних судом (пеніцилінова епілепсія), які супроводжуються зблідненням обличчя й кінцівок; підвищенням температури тіла, лейкоцитозом. Іноді такі напади закінчуються загибеллю хворого.

До пеніцилінів подовженої дії відносять бензилпеніциліну новокаїнову сіль, біцилін-1 і біцилін-5.

Бензилпеніциліну новокаїнова сіль (новоцин та ін.) створює терапевтичні концентрації тривалістю 8— 12 год, вводять 2 рази на добу. Однак вміст бензил­пеніциліну новокаїнової солі в організмі дещо менший, ніж при введенні калієвої або натрієвої солі. Через це, а також че­рез вміст новокаїну, який підвищує ана­філактичні властивості препарату, його застосовують рідше.

Біцилін-1 — М,М-дибензилетилендіа-мінова сіль бензилпеніциліну, для якої є властивим тривале перебування в організмі, оскільки у місці введення створюється депо, з якого антибіотик надходить у кров у невеликій кількості. Дорослим біцилін-1 вводять до 600 000 ОД раз на тиждень або по 1 200 000 ОД кожні 2 тижні тільки внутрішньом’язово, шприцем з довгою голкою.

Біцилін-5 — це суміш чотирьох частин біциліну-1 і однієї частини бензилпеніциліну новокаїнової солі. Препарат найчастіше застосовують для профілактики ревматизму протягом року. Така профілактика запобігає подальшому розвитку процесу і ураженню серця. Введення біциліну-5 різко зменшує кількість носіїв гемолітич­ного стрептокока в осередках скарлатини.

Завдяки синтезу пеніцилінової кислоти до медичної практики увійшли понад 20 напівсинтетичних препаратів пеніциліну. Деякі з них стійкі в кислотному се­редовищі, добре абсорбуються в кишках, стійкі до руйнування пеніциліназою, мають широкий спектр дії, виділено препарати, які нагадують левоміцетін і тетрациклін.

Класифікація. Залежно від фармакологічних властивостей та антибактеріальної активності сучасні напівсинтетичні пеніциліни поділяють на групи:

1.    Стійкі до дії β-лактамаз (пеніциліназ) — метицилін, диклоксацилін, нафіци-лін. Ці препарати ефективні щодо штамів стафілокока, стійких до бензилпеніциліну. Препарати вводять парентерально.

2.    Стійкі до дії β-лактамаз і кислотостійкі (оксациліну натрієва сіль).

3. Напівсинтетичні пеніциліну широкого спектра дії:  а)   препарати, які не впливають на синьогнійну паличку (ампіцилін, ампіокс, амоксицилін);

б) препарати, які впливають на синьо-гнійну паличку (карбеніциліну динатрієва сіль, карфеніцилін, тикарцилін, піпера-цилін, азлоцилін, мезлоцилін).

Ампіцилін (пентрексил, пентарцин та ін.) і ампіциліну тригідрат призначені для перорального прийому, ампіциліну натрієва сіль — для парентерального.

Фармакодинаміка. Ампіцилін має досить широкий спектр протимікробної дії, до нього чутливі грампозитивні та грам-негативні бактерії. Активно впливає на штами стафілокока, чутливі до пеніцилі­ну, а також на стрептокок і пневмокок.

Показання: тяжкі форми пневмонії, бронхіту, абсцеси, флегмони, остеомієліт, інфіковані рани тощо.

Проти показання,побічна дія — див. с. 417. Можливий також дисбактеріоз, диспепсія, псевдомембранозний коліт.

Ампіокс — комбінований препарат, до складу якого входить 2 частини ампіциліну тригідрату та 1 частина оксациліну натрієвої солі. Препарат широкого спект­ра, діє бактерицидно на пеніциліназоутворюючий стафілокок.

 Створено препарати, що поєднують ампіциліну натрієву сіль з інгібітором (лактамази сульбактамом:  — застосовують внутрішньовенно і внутрішньом’язово, сультаміцилін — усередину.

Амоксицилін – напівсинтетичний пеніцилін широкого спектра дії, що має бактерицидну активність відносно всіх штамів гемолітичних стрептококів, пневмококів, ентерококів, лістерій, актиноміцетів, стафілококів, гонококів, менінгококів, сальмонел, бруцел, лептоспір, трепонем та ін. Добре абсорбується з травного каналу, не руйнується в кислому середовищі шлунка, не проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр.

Побічна дія: алергічні реакції, дис­пепсичні явища, глосит, стоматит, коліт, гепатит, порушення гемопоезу.

Комбінація амоксициліну з інгібітором 3-лактамази кислотою клавулановою має назву амоксиклав (аугментин, клавоцин, клавунат).

Карбеніциліну динатрієва сіль — препарат широкого спектра дії, який перевищує спектр дії ампіциліну. До неї чутливі грампозитивні й особливо грам-негативні бактерії, а також синьогнійна паличка, протей, сальмонели, шигели, ешери-хії, інші ентеробактерії, збудники холери.

Карфеніцилін і тикарцилін подібні за дією до карбеніциліну, проте карфеніцилін є також кислотостійким, і його можна вводити всередину.

Піперацилін, азлоцилін, мезлоцлін більше впливають на клебсієли та

синьогнійну паличку, ніж карбеніцилін, карфеніцилін і тикарцилін.

Відома також комбінація піперациліну з інгібітором р-лактамаз тазобактамом, тазоцин, який є високоефективним пре­паратом при внутрішньочеревних інфекціях (перитоніт), пневмонії, інфекціях шкіри, м’яких тканин, урологічних, гінекологічних.

Оксациліну натрієва сіль (оксазоцилін, простафілінта ін.) — напівсинтетичний антибіотик з переважною дією на грам-позитипні мікроорганізми, не руйнується в кислому середовищі шлунка, тому його застосовують через рот і парентерально.

Побічна дія: алергічні реакції, при застосуванні всередину — диспепсичні яви­ща, кандидоз та інші суперінфекції.

Препарати групи цефалоспорину

Усі препарати групи цефалоспорину також поділяють на препарати 4 генерацій, або поколінь:

1.   Цефалоридин (цепорин), цефазолін (кефзол, тотацеф), цефалексин (пепорекс);діють переважно на грампозитивні і де які грамнегативні бактерії.

2. Цефамандол (кефазол), цефуроксим(ультраксим, кетоцеф), цефтріаксон (ло-виникати алергічні реакції, лейкопенія, біль, Інфільтрати при внутрішньом’язовому введенні, флебіт — при внутрішньовенному.

Цефалексин (цепорекс) відрізняється від попереднього препарату кислото стійкістю (можливістю перорального застосування) і меншою нефротоксичністю. За тривалого приймання може розвинутись кишковий дисбактеріоз, транзиторне підвищення активності трансаміназ у крові, інколи нейтропенія. Антибіотик третього покоління цефотаксим (клафоран) має широкий спектр дії, активний відносно багатьох грампози-тивних і грамнегативних бактерій. Чутливі до нього приблизно 50 % штамів синьогнійної палички, грамнегативні анаеро би слабко чутливі. Цефоперазон (цефобід), цефотаксим (клафоран), цефтазидим (фортум); препарати широкого спектра дії з переважним впливом на синьогнійну паличку і протей.

3. Цефпіром (кейтен), цефокситин (ме-фоксин), цефепім (максипім) мають переважний вплив на бактероїди та інші анаероби.

Цефазолін (кефзол, тотацеф) краще впливає на грамиегативні бактерії. Його особливістю  більш високий вміст у крові, жовчі й особливо в сечі. Нефротоксичність цефазоліну менша, порівняно з першим препаратом групи цефалоспорину це-фалоридином. При призначенні кефзолу трапляються випадки суперінфекції, кан-дидозу і синьогнійної інфекції. Застосовується тільки парентерально: внутрішньом’язово, внутрішньовенно (крапельно або струминно).

Побічна дія: іноді алергічні реакції, висип, еозинофілія, підвищення температури тіла, диспепсичні явища, кандидоз, рідко – лейкопенія.

Карбапенеми

Першим препаратом карбапенемів є іміпенем, напівсинтетичний антибіотик широкого спектра дії, що походить від тієнаміцину.

Препарат є ефективним щодо грампозитивних, грамнегативних бактерій, аероб­них та анаеробних мікроорганізмів.

Механізм дії іміиенем пов’язаний з пригніченням синтезу клітинної оболонки мікроорганізмів. На відміну від пеніциліну препарат стійкий до дії Р-лактамаз, але руйнується дигідропептидазою-1.

Меропенем (меронем) – антибіотик групи карбапенемів, за будовою близький до Іміиенему. Має позитивні властивості іміпенему і циластатину.

Показання: інфекції дихальних шляхів (пневмонія, в тому числі госпітальна — нозокоміальна, бронхіт), сечоних шляхів, черевної порожнини, гінекологічні інфекції (ендометрит), шкіри, м’яких тканин, менінгіт, септицемія. Разом з противірусними і протнмікозними засобами призначають при полімікробних інфекціях,

Протипоказання: підвищена чутливість до меропенему.

Побічна дія: висипи, кропив’янка, свербіж, біль у животі, нудота, блювання, діарея, тромбоцитопенія, еозинофілія, ней-тропенія, підвищення активності ферментів печінки, головний біль, парестезії, кандидоз порожнини рота і піхви; тромбофлебіт, біль, запалення при мнурішньовенно-му введенні, дискомфорт при впутрішньо-м’язовому введенні.

Монобактами

Азтреонам (азактам) — антибіотик групи монобактамів, який, на відміну від пеніцилінів, цефалоспоринів, карбапенемів, має моноциклічну лактамну систему.

Фармакокінетика. При паренте­ральному введенні препарат швидко створює бактерицидні концентрації у крові.

Побічна дія: висипи на шкірі, множинна еритема, петехії, кропив’янка, свербіж, підвищення протромбінового часу, а також активованого часткового тромбопластинового часу, тромбоцитопенія, еозинофілія, диспепсія, нудота, блювання, порушення смаку, підвищення активності ферментів печінки, флебіт, тромбофлебіт, головний біль, потьмарення свідомості, міалгія, біль у кістках, стоматит, набряки молочних залоз.

Макроліди і азаліди

Макроліди (еритроміцин, олеандоміцину фосфат, спіраміцин) — це антибіотики, які в основі молекули містять макроциклічне лактонне кільце, пов’язане з одним чи кількома вуглеводневими залишками.

Макроліди поділяють на препарати, які отримують біосинтетичним шляхом, або природні (еритроміцину, олеандоміцину фосфат), та напівсинтетичні. Вони є резервними антибіотиками, до яких чутливі грампозитивні, грамнегативні коки, міко-млазми, бруцели, рикетсії, клостридії, коринебактерії. Неактивні до грамнегативних бактерій, вірусів, грибів. Діють бактеріостатично. Малотоксичні, майже не викликають алергічних реакцій.

Показання: захворювання дихальних шляхів, скарлатина, коклюш (кашлюк), дифтерія (разом з дифтерійною сироваткою), сепсис, остеомієліт, хвороба легіонерів, інфекційні захворювання новонароджених, викликані хламідіями.

Протипоказання: підвищена індивідуальна чутливість до антибіотика, тромбофлебіт, тяжкі порушення функції печінки, захворювання з алергічним компонентом.

Побічна дія: диспепсичний ефект – подразнювальна дія на слизові оболонки шлунка і тонкої кишки, посилення пери­стальтики кишок; іноді алергічні реакції. у випадках тривалого приймання — гепатотоксичність.

До олеандоміцину фосфату мі­крофлора швидко стає стійкою, тому його комбінують з тетрацикліном (олетегрин).

Останнім часом отримано нові напівсинтетичні макроліди (кларитроміцин, рокситроміцин, диритроміцин, флуритроміцин). Ці макроліди мають широкий спектр дії, їх призначають при інфекціях дихальних, сечових шляхів, отиті, синуси-ті, дифтерії, коклюші, хворобі легіонерів та ін.

Кларитроміцин — антибіотик групи макролідів.

Показання: менінгіт, тонзиліт, сину-сит, бронхіт, пневмонія, дерматит, токсоплаз­моз, захворювання, що викликані хламідіями, зокрема виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки. Препарат призначають по 0,25 — 0,5 г

2       рази на добу, курс лікування 5— 14 днів.

Кларитроміцин хворі переносять добре. Інколи виникає біль у ділянці живота, нудота, пронос. Хіюрим з недостатністю нирок (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв) дозу кларитроміцину зменшують у 2 рази. 3   обережністю призначають хворим з порушенням функції печінки.

Протипоказання: захворювання печінки.

Близькими до макролідів є азаліди. Шляхом введення в макроциклічне лак-тонне кільце еритроміцину адаметильної групи було синтезовано нову сполуку з 15-членним кільцем, яка має принципово нові властивості — азитроміцин (сумамед).

Азитроміцин є першим представником груші антибіотиків-азалідів.

Слабко зв’язується з білками плазми крові, добре проникає в еукаріотичні клітини, концентрується в середовищі з низьким рН навколо лізосом. Це сприяє елімінації внутрішньоклітинних збудників. Азитроміцин здатний зв’язуватися з фагоцитами, які забезпечують його надхо­дження до вогнищ інфекції та вивільнення у процесі фагоцитозу. Концентрація препарату у вогнищах інфекції вища, ніж у здорових тканинах, що пов’язано із ступенем набряку у вогнищах запалення. Азитроміцин зберігається в бактерицидних концентраціях у вогнищах запалення протягом 5 —7 днів після прийому, шо дає змогу проводити короткі курси лікуван­ня — протягом 3 —5 днів.

Добре проникає в дихальні шляхи, органи сечостатевої системи (у передміхурову залозу), шкіру і м’які тканини.

Слабко зв’язується з білками плазми крові, добре проникає в еукаріотичні клітини, концентрується в середовищі з низьким рН навколо лізосом. Це сприяє елімінації внутрішньоклітинних збудників. Азитроміцин здатний зв’язуватися з фагоцитами, які забезпечують його надходження до вогнищ інфекції та вивільнення у процесі фагоцитозу. Концентрація препарату у вогнищах інфекції вища, ніж у здорових тканинах, що пов’язано із ступенем набряку у вогнищах запалення. Азитроміцин зберігається в бактерицидних концентраціях у вогнищах запалення протягом 5 —7 днів після прийому, шо дає змогу проводити короткі курси лікування — протягом 3 —5 днів.

Ф а р м а ко д и н а м і к а. Азитроміцин — антибіотик широкого спектра дії. Тип дії – бактирицидний. Є високоефективним препаратом щодо грампозитивних мікроорганізмів, у тому числі тих, що продукують β-лактамазу (стафілококи, стрептококи, пневмококи), так і грамнегативних мікроорганізмів (ентерококи, кишкова та гемофільна палички, шигели, сальмонели), а також мікоплазми, легіонел, бактероїдів.

Порівняно з еритроміцином ефективніший відносно грамнегативних мікроорганізмів, більш стійкий у кислому середовищі шлунка, повільніше виводиться, довше діє, краще переноситься.

Показання: захворювання, що ви­кликані чутливими до препарату мікроорганізмами: інфекції верхніх дихальних шляхів (ангіна, сииусит, тонзиліт, середній отит), скарлатина, інфекції нижніх дихальних шляхів (бактеріальна, атипова пневмонія, бронхіт), інфекції шкіри та м’яких тканин (бешиха, імпетиго, вторинно інфікований дерматит), інфекції сечостатевих шляхів (неускладнений уретрит, цервіцит); хвороба Лайма (борелід) — для лікування у початковій стадії, захворювання шлунка і дванадцятипалої кишки, асоційовані з Helicobacter pylori.

Протипоказання: підвищена чутливість до антибіотиків групи азалідів і макролідів; порушення функції нирок, печінки.

Побічна дія: нудота, діарея, біль у животі, блювання, метеоризм, транзиторне підвищення активності ферментів печінки, алергічні реакції, частіше висипи.

Препарати групи лінкоміцину

Близькою до макролідів і азалідів за спектром, механізмом і фармакологічними властивостями є група лінкоміцину: лінкоміцину гідрохлорид, кліндаміцин.

Лінкоміцину гідрохлорид дуже активно впливає на більшість штамів патогепих стафілококів, а також на пневмокок, стрептокок, клостридії, збудників сибірки, дифтерії, бактероїди, пастерели та деякі інші бактерії, спірохети, актиноміцети, мікоплазми. Стійкі до його дії менінгококи, гонококи, гемофільна паличка. Стійкість до препарату розвивається повільно. Дія лінкоміцину гідрохлориду головним чином бактеріостатична, у високих концентраціях   —  бактерицидна.  Можливий антагонізм з антибіотиками-макролідами. Лінкоміцин накопичується у кістковій тканині.

Показання: гострий і хронічний ос­теомієліт, пневмонія, гнійні ураження шкіри і м’яких тканин тощо.

Побічна дія: диспепсичні явища, можливе виникнення псевдомембранозно-го коліту, іноді негативний вплив на кровотворення лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія; у випадках тривалого лікування – підвищення трансаміназної активності, кишковий дисбактеріоз, алергія: при внутрішньовенному введенні — артеріальна гіпотензія, загальна слабкість, слабкість скелетної мускулатури.

Кліндаміцин має широкий спектр дії. є активнішим у 2-10 разів, ніж лінкоміцин.

ПРЕПАРАТИ ГРУПИ ТЕТРАЦИКЛІНУ

До групи тетрацикліну належать антибіотики, в основі структури яких є конденсована чотирициклічна система.

Виділяють препарати, які отримані біосинтетичним шляхом, як продукти грибів (тетрациклін,тетрацикліну гідрохлорид) та напівсинтетичні похідні — метацикліну гідрохлорид (рондоміцин), доксицикліну гідрохлорид (вібраміцин).

Тетрацикліни мають широкий спектр дії. Вони активні відносно грампозитивних і грамнегативних коків, збудників бацилярної дизентерії, черевного тифу, патогенних спірохет, збудників особливо небезпечних інфекцій: чуми, туляремії, бруцельозу, холери, рикетсіозу, збудників пситакозу, трахоми, венеричної фанульоми, деяких найпростіших. Не впливають на синьогнійну паличку, істинних вірусів, гриби, найпростіших.

Механізм бактеріостатичної дії пов’язаний з гальмуванням синтезу білка мікробної клітини (зв’язок з малими S0-S субодиницями рибосом), пригніченням ферментних систем (внаслідок утворення хелатшіх зв’язків із Мg²⁺, Са²⁺, Ре²⁺), конкуренцією з рибофлавіном.