Картування місць проростання (розповсюдження) лікарських рослин. Рослинність природних зон України
КЛАСИФІКАЦІЯ РОСЛИННОСТІ
 |
В історії фітоценології багатьма вченими відмічалося, що різноманіття угруповань, які формують рослинний покрив окремих регіонів, можна звести до певної кількості типів фітоценозів, для яких характерні лише властиві їм склад і структура. В.М.Сукачов в 1957 році дає уточнене визначення: “Рослинна асоціація (тип фітоценозу) об’єднує всі фітоценози, які однорідно беруть участь в акумуляції й трансформації речовини й енергії на поверхні землі, точніше фітогеосфери. Відповідно до цього вони характеризуються в основному однорідними видовим складом, однорідною синузіальною структурою, яка відображає відповідний склад екологічних типів рослин і однорідний склад факторів середовища, що впливають на фітоценотичний процес”.
Основні підходи до класифікації рослинності О.П.Шенніков (1964) виділяє фітотопологічні та фітоценотичні класифікації. В фітотопологічних класифікаціях рослинність поділяється на типи і групи типів за приуроченістю до певних місцезростань і факторів середовища (місцерозміщення). Фітоценотичні класифікації побудовані за ознаками, які властиві самій рослинності, яка може поділятися за багатьма ознаками і залежно від обраної ознаки розвивався той чи інший вид класифікації. Серед них розрізняють екологічні, фізіономічно-екологічні, динамічно-генетичні, історико-генетичні, флористичні, еколого-географічні (географо-генетичні). В усіх типах класифікацій прямо чи опосередковано знаходить відображення екологічний підхід. Більшість із них поділяють рослинність лише на вищі таксономічні ранги. Класифікацій, які розроблені до рівня асоціації, дуже мало.
Розвиток класифікацій в Україні. Основою розвитку класифікацій рослинності в Україні було як накопичення фактичних матеріалів окремими дослідниками, так і збереження їх у фітоценотеці Інституту ботаніки ім.М.Г.Холодного НАН України. Основною вимогою до геоботанічних описів було наведення повного флористичного складу з відзначенням участі кожного виду. Попередня історія розвитку української фітоценології мала суто описовий характер, коли вивчалися різні рослинні угруповання за їх геоботанічними описами та створенням класифікаційних схем.
Екологічні умови поширення рослинності України
Україна має надзвичайно різноманітні екологічні умови поширення рослинності. У минулому майже вся територія України була покрита природною рослинністю, але з розвитком землеробства рослинність змінювалася і тепер понад 50% земель займають агрофітоценози. Незважаючи на різкі зміни природної рослинності, зональність її розподілу чітко виражена. Це природне й закономірне явище є наслідком взаємодії материнської породи, клімату, грунту, тварин і рослин, а також господарської діяльності людини.
Рослинність природно-географічних регіонів України
В Україні в напрямку з півночі на південь виділяють такі ботаніко-географічні зони: Полісся (лісова), Лісостепова, Степова, передгірні та гірські райони Карпат і Криму. Перші три зони, які піддаються особливій дії кліматичних факторів і характеризуються обширністю та рівнинністю території, розміщуються в горизонтальному (широтному) напрямі. Вони і створюють широтну зональність України. Останні дві зони створюють вертикальну зональність (поясність), яка зумовлена вже не стільки кліматичними, скільки орографічними умовами, насамперед висотою над рівнем моря.
ЛІСОВА ЗОНА
Зона мішаних лісів (Українське Полісся)Основним типом рослинності є ліси, які займають площу понад 8 млн га: на соснові ліси припадає 57%, дубові – 21%, березові – 10%, вільхові – 6%. У межах формації сосни звичайної відзначаються такі групи асоціацій: соснові ліси лишайникові, зеленомохові, довгомохові. Болотні березові ліси із берези пухнастої займають найнижчі оглеєні екотони. Сосново-дубові ліси займають 45% площі регіону, зростають на дерново-підзолистих супіщаних грунтах, підстилаються мореновими відкладами.
За даними держлісфонду, ліси займають близько 360 тис. га. З них бори – близько 22%, субори – 37%, судіброви – 35% та діброви – 6% лісовкритої площі. Панівне місце належить сосні (57% лісовкритої площі). Серед інших лісоутворюючих порід найбільші площі займає дуб черешчатий (близько 14%), вільха чорна (близько 14%) і береза бородавчаста (11%). Набагато менші площі – під грабом, ялиною, осикою. Загальні запаси деревини – понад 22 млн. м куб. З них 56% припадає на сосну, близько 15% – на дуб черешчатий і 15% – на вільху чорну; 8% деревини дає береза. Ліси багаті також на ягідники та гриби. Площа під ягідниками тільки в лісах держлісфонду становить понад 20 тис. га. Основу ягідників становлять чорничники. На них припадає близько 80% усієї ягодоносної площі. На значних просторах поширена також журавлина (9%). Загальні біологічні запаси ягід – близько 8,5 тис. т, виробничі – близько 4 тис. т. Основу урожаю становлять ягоди чорниці (80%) і журавлини (9%). Певне місце належить також ягодам брусниці, лохини, малини, ожини, суниць. Загальна грибоносна площа – понад 37 тис. га. З них близько третини припадає на білий гриб, друга третина – на маслюк. На значних площах поширені також підосичники, підберезники, лисички, опеньки. Біологічний запас грибів – близько 2,5 тис. т, виробничий – 1,8 тис. т. Близько 40% урожаю дає маслюк, близько 30% – білий гриб, п’ята частина урожаю припадає на опеньки. Кожний з інших видів грибів дає приблизно десяту частину врожаю. Поширені на значних площах луки дають багато зеленого, сухого і консервованого корму для колгоспного і радгоспного тваринництва. Серед заплавних лук найбільш поживний корм дають справжні злакові луки.
Величезні простори займають торфовища. Загальна площа торфового фонду – понад 40 тис. га. Вони розташовані по заплавах річок, реліктових долинах, межиріччях. Найбільш поширені низинні торфовища, які пов’язані, насамперед, із заплавою р. Прип’яті та її приток. Це переважно осокові і осоково-мохові торфовища. Менші площі лежать під низинними лісовими торфовищами, ще менші – під чагарниковими низинними. На низинні торфовища припадає близько 90% усієї площі боліт і лише 10% на верхові та перехідні торфовища. Найбільші торфовища: Гала, Турське, Хвилка (Ратнівський район), Цирське, Куликівщина (Камінь-Каширський район), Коритнинське (Володимир-Волинський район). Загальний об’єм торфових покладів – понад 800 млн. м куб.
Зона широколистяних лісів
Вона в Україні представлена невеликим фрагментом дубових, грабових, рідше букових і складних з участю липи і клена лісів, які сконцентровані в основному на Передкарпатті та Подільській височині, простягаючись вузьким енклавом до Вінниці.
Карпатська гірська країна
Цей регіон в Україні представлений Українськими Карпатами, де досить чітко спостерігається вертикальна поясність.
Кримська гірська країна
Цей регіон також відноситься до лісової зони, представлений Гірським Кримом. У структурі рослинності також чакож чітко виражена вертикальна поясність.
За геоморфологічними особливостями виділяються три гряди гір із своєрідною рослинністю. В передгір’ї третьої гряди (150-200 м н.р.м.) природна рослинність збереглася лише на ділянках, непридатних для сільськогосподарського використання, Друга гряда як і третя, зайнята виноградниками, посівами, рідше степовою, лучною та лісовою рослинністю. У рослинному покриві північного макросхилу виділяють лісостеповий, дубовий та буковий пояси, або нижній, середній та верхній лісостепові пояси. Рослинність південного макросхилу більш ксерофільна. Я.П.Дідух тут виділяє три пояси: нижній лісостеповий, середній лісовий та верхній лісовий.
ЛІСОСТЕПОВА ЗОНА
Лісова рослинність у структурі Лісостепу становить 24,9%. В її складі переважають діброви, менше суборів, борів та інших типів лісу. Сучасні діброви в Україні займають понад 50%. Лісостепу властиві лучні степи – різнотравно-ковилові, типчаково-ковилові, типчаково-тонконогові. Лучна рослинність в плакорних умовах трапляється на пониженнях терас річок.
СТЕПОВА ЗОНА
Лісова рослинність поширена мало. Лучна рослинність Степової зони зосереджена в заплавах річок. Справжні степи збереглися мало. Галофільна рослинність займає значне місце особливо на Сиваші, її фітоценози мозаїчні, утворені майже монодомінантами. Гідрофільна рослинність тут має інтразональний характер. Болота в Степу поширені мало. Псамофітна рослинність характерна для південної частини зони. Степова зона в значній мірі забур’янена сегетальною та рудеральною рослинністю. Спостерігається широка інвазія адвентивних бур’янів.
РОСЛИННІСТЬ КАРПАТ
Рослинність Карпат багата, різноманітна і барвиста. Гордістю і прикрасою гір є ліси. Українські Карпати – єдиний на території України ареал поширення середньоєвропейських лісів. Тут можна зустріти світлі сонячні діброви, тінисті бучини, похмурі величні ялинові та смерекові ліси. Не випадково Східні Карпати називають Лісистими, а південно-східну частину гір – Буковиною. Багаті і карпатські луки. Їх ізумрудні стрічки і поляни пронизують гірську систему від рівнин до вершин з їх знаменитими полонинами. Видовий склад рослинності надзвичайно різноманітний. Тут росте близько двох тисяч видів вищих рослин. Флора складається в основному з видів середньоєвропейських широколистих лісів, які становлять близько 35% усієї флори. Це бук лісовий, або звичайний, граб звичайний, дуб звичайний і скельний, липа серцелиста, клен, явір; з трав’яних: переліска багаторічна, арум плямистий, астранція велика, білоцвіт весняний та ін. Значну роль у флорі (близько 30%) відіграють тайгові євро-сибірські форми, наприклад, ялина європейська, ялина гірська, смерека біла, яловець сибірський та ін. Помітний вплив елементів аркто-альпійської високогірної флори (18%) – верба трав’яниста і туполиста, дріада восьмипелюсткова, гірчак живородний, осока волосовидна, анемона нарцисоцвіта, нечуйвітер альпійський. На недоступних скелястих обривах розпускаються сріблясті зірочки едельвейса альпійського. Зустрічаються представники понтичної (степової) флори: ковила периста, або волосиста, костриця борозниста, півники угорські; посланці північно-балканського (гвоздики скупчені, шафран Гейфеля та банатський, омег банатський) і кримсько-кавказького рослинного світу. Більше 2% загального флористичного складу становлять ендемічні види, що ростуть лише в Східних Карпатах. Це рододендрон карпатський – чагарник з шкірястими овальними листочками і ясно-рожевими дрібними квіточками, з яких у Румунії варять напрочуд смачне варення, медунка Філярського, молочай карпатський, щавель карпатський та ін. Крім ендемічних, є цілий ряд рідкісних реліктів, що збереглися від найдавніших епох. Це тис ягідний, кедр європейський, сосна звичайна, модрина польська, бруслина карликова, вудсія ельбська. Є в Українських Карпатах адвентивні (занесені) рослини – вихідці з Північної і Південної Америки. Сумісне існування і взаємодія представників різних флор зумовили формування різних типів рослинності. Домінуючим типом є лісовий. Дуже поширені також луки. Менше розвинені чагарники, болота і степи. Просторове розміщення їх має строго закономірний характер.
ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ КАРПАТ, ЇХ ПОШИРЕННЯ ТА ЗАСТОСУВАННЯ
На загальному фоні заходів щодо охорони лісів слід згадати й про необхідність охорони ресурсів лікарських рослин, що з кожним роком інтенсивніше використовуються в нетрадиційній медицині. З найдавніших часів життя людини пов’язане з лісом, з лікарськими рослинами. Ще в сиву давнину люди помітили, що багато рослин мають цілющі властивості, і почали застосовувати їх для лікування різних захворювань. В Україні виявлено багато лікарських рослин, які стали основою для розвитку народної медицини. Лікування рослинами ґрунтувалося на уявленнях про “чудодійну” силу трав. Люди збирали рослини у певний день і час (на свято Івана Купали, при повному місяці тощо). Віру людей у цілющу силу рослин використовували знахарі, ворожбити, ченці, які знали особливості лікарських трав. Лікарські рослини – рослини, що використовуються в медицині та ветеринарії як лікувальні або профілактично-оздоровчі засоби. їхні властивості зумовлені наявністю комплексу біологічно-активних (алкалоїдів, сапонінів, глікозидів, фітонцидів, вітамінів та ін.) і баластних (таких, що вважаються неактивними) речовин. Лікарські рослини використовують у натуральному та переробленому вигляді в науковій і народній медицині як ефективний природний, біологічно дійовий засіб для лікування різних захворювань, а також підвищення стійкості організму до них. Лікарською сировиною є різні органи та частини рослин: корені, кореневища, цибулини, бульби, бруньки, листя, трава (стебла з листям), квіти, суцвіття, плоди, насіння, кора тощо. Багатими на лікарські рослини є такі роди флори України: шипшина – 59 видів, молочай – 55, чебрець – 36, глід – 26, шавлія – 20, повитиця – 14, валеріана – 13, калачики – 12 та ін. Для потреб наук, медицини заготовляють сировину бл. 95 видів, в широких обсягах тільки 45-50 видів. Найбільша кількість сировини припадає на Карпати.
Головним джерелом заготівлі є угіддя з первинною та вторинною природною рослинністю. Найважливішими з дикорослих лікарських рослин є валеріана, барвінок малий, конвалія, лепеха звичайна, цмин пісковий, алтея лікарська, арніка гірська, ромашка, брусниця та ін. Серед культивованих в Україні лікарських рослин – м’ята перцева, меліса, лаванда, беладона. У всіх регіонах України поширені угруповання бур’янової рослинності, у складі якої є лікарські рослини – кропива дводомна, дурман звичайний, чистотіл, подорожник великий, спориш звичайний та ін. Антропогенні зміни рослинності та нераціональне ведення заготівель лікарської сировини зумовили зменшення запасів багатьох видів лікарських рослин (зокрема, горицвіту весняного, валеріани, золототисячника, лепехи звичайної, алтеї лікарської). Чимало видів дикорослих лікарських рослин потребують охорони і занесені до Червоної книги України (астрагал шерстистоквітковий, тирлич жовтий, скополія карніолійська, цибуля ведмежа та ін.). Залежно від характеру дії на організм розрізняють лікарські рослини, що впливають на серцево-судинну систему (горицвіт, конвалія, наперстянка та ін.), заспокійливі (валеріана тощо), знеболювальні (беладона, мак снодійний та ін.), збудливі (чайний кущ), кровоспинні (деревій, калина), сечогінні (петрушка, мучниця), жовчогінні (кмин, шипшина, нагідки). Є лікарські рослини, що їх вживають при шлунково-кишкових захворюваннях (тирлич жовтий), проносні (рицина, жостір, крушина), потогінні (липа, малина), відхаркувальні (алтея, чебрець), в’яжучі (брусниця, дуб), глистогінні (полин цитварний, часник). В забруднених радіоактивними речовинами районах збирання лікарських рослин заборонено; можливе лише за умови обов’язкового дозиметричного контролю. Планомірне і всебічне вивчення та розведення лікарських рослин здійснено в радянський період. Декрет про збирання і культуру лікарських рослин був виданий у 1921 р., в 1925 р. проведено Всесоюзну нараду, а в 1931 р. створено Всесоюзний науково-дослідний інститут лікарських і ароматичних рослин. Нині вивчення лікувальної дії диких рослин і створення на їх основі лікарських препаратів провадиться також у науково-дослідному хіміко-фармацевтичному інституті в Харкові.Багато ефективних лікувальних засобів, які набули широкої популярності, перейшло з народної медицини до наукової. Велика робота щодо вивчення лікарських рослин провадиться на кафедрах медичних і фармацевтичних інститутів. Це дало змогу нашій хіміко-фармацевтичній промисловості освоїти і виготовляти з лікарських рослин такі ефективні препарати, як теофедрин, сальсолін, платифілін, сферофі-зин, секуринін, раунатін, берунгін та багато інших, що широко застосовуються в медицині. На основі досліджень ботаніків, фармацевтів, фармакологів виявлено вітаміноносні, фітонцидні, алкалоїдоносні рослини. З грибів і близьких до них організмів одержано антибіотики. Заготівля дикорослих лікарських рослин не задовільняє потреб аптек і хіміко-фармацевтичної промисловості. Тому поряд із вирощуванням лікарських рослин необхідно якомога більше створювати плантацій плодово-ягідних культур, що за вмістом вітамінів, цукристих і дубильних речовин, органічних кислот також є лікарськими. Вони містять поживні речовини і діють на організм як загальнозміц-нювальний засіб, поліпшують процеси обміну речовин тощо. До таких культур належать абрикос, барбарис, ожина, суниці, кизил, малина, журавлина, смородина, горобина.
|
Квіти і трави Карпат відносяться до флори Європи. Українські Карпати відзначаються великою кількістю субальпійських видів, характерних для субальпійсько-гірської території листяних і хвойних лісів високогір’я. В Українських Карпатах дотепер налічували 3171 вид судинних рослин. Завдяки численним висотним поясам, це найбагатший у флористичному відношенні регіон України. З усіх судинних рослин, що ростуть в Україні, майже дві третини зустрічаються в Українських Карпатах. 271 з них занесені до Червоної книги України і 20 – до Європейського Червоного списку. Тому, рослини що ростуть тільки в Українських Карпатах (ендемічні види), мають особливе значення. До цієї групи з-поміж інших належать аконіт низький (Aconitum nanum), первоцвіт полонинський (Primula poloninensis), смородина карпатська (Ribes carpaticum), дзвоники карпатські (Campanula carpatica) і ломикамінь карпатський (Saxifraga carpatica).
Майже 45% усіх лікувальних препаратів виготовляється із сировини рослинного походження, що є яскравим свідченням підвищеної уваги до рослин. При лікуванні серцево-судинних, шлунково-кишкових, нервових, ендокринних і алергічних захворювань, хвороб печінки і нирок частка рослинних препаратів становить 80—90% від загальної кількости ліків. За ресурсами лікарських рослин Україна є однією з провідних держав, що зумовлено багатством та розмаїттям флори, яка налічує понад 4 тис. видів хвощевих, папоротєвих, голонасінних та квіткових рослин, серед яких багато корисних для народного господарства та медицини. Понад 200 видів рослин природної флори використовується у народній медицині, з яких тільки четверта частина культивується. Промислова заготівля рослинної сировини в Україні проводиться понад 250 років. Багаторічний досвід заготівлі без урахування правил збору призвів до того, що запаси дикорослих рослин на Україні значно зменшилися, а такі види, як Arnica montana L., Rhodiola rosea L., Gentiana lutea L., Aconitum besseranum Andrz., Scopolia carniolica Jacq., Lilium martagon L., Saussurea alpina (L.) DC та багато інших занесені до,,Червоної книги України”.
На початку ХХ ст. українське народне лікування досліджували в окремих реґіонах. Зокрема, за даними Ю. Липи, Карпати досліджував В. Шухевич, який результати досліджень надрукував у книзі,,Гуцульщина”. Серед праць, що з’явилися у Галичині, на перше місце слід поставити книжки Т. Панича „Лічничі рослини”, що вийшла у Львові 1924 року, Ю. Липи „Рослини в лікуванні”, „Цілющі рослини в давній і сучасній медицині”, 1937 рік, „Ліки під ногами”, 1996 рік (цитую за Болтарович ). Ю. Липа, перебуваючи в Карпатах, писав: „Не раз бачив я покорченого артритизмом гуцула на тлі розкішних кущів лабазника, що, може вилікував би його. Дійсно — мав ліки під ногами. Є тих скарбів більше. Топчуть їх нерозумні люди. Тимчасом з цього може повстати і велика галузь лічництва, і велика галузь українського багатства. Одночасно слід підкреслити, що, на мою думку, піднесення традицій українського зелолікування, хоч і в новому, науковому освітленні, ще більш органічно зв’яже українського лікаря з традиціями української землі й раси”.
На сьогодні маємо низку монографій і велику кількість статей про флору Українських Карпат. Питанню вивчення лікарських рослин Українських Карпат присвятили свої праці Г. Козій, І. Зоз, Д. Івашин, О. Крись, Є. Бордзіловський, С. Харкевич, З. Болтарович, Ф. Гамор, П. Погребняк, В. Стопкань, С. Фодор, В. Антосяк, В. Цвик та інші. На жаль, фундаментальних, узагальнюючих робіт щодо вивчення біології, фізіології, біохемії, поширення, охорони лікарських рослин Українських Карпат досить мало. У праці Д. С. Івашина, подано список 86 видів дикорослих лікарських рослин, вживаних у сучасній медицині, і тих, що їх вивчають як перспективні для використання. Для найважливіших подано деякі відомості щодо поширення і орієнтовні запаси їх сировини. Цінною роботою щодо вивчення лікарських рослин Карпат є монографія В. Комендара. У ній автор серед 2 тис. дикорослих судинних рослин Карпат виділяє 350 видів, що мають лікувальні властивості. У книжці описано понад 230 видів лікарських рослин. Частина з них застосовується у науковій, і в народній медицині, частина — тільки в народній. Для кожної рослини дано ботанічну й фармакологічну характеристику, способи лікування, час і місце збирання. В. М. Антосяк і М. В. Цвик у флорі Українських Карпат налічують близько 400 видів, які характеризуються певними лікувальними властивостями. Отже, фармакологічна дія притаманна практично кожному п’ятому виду. Однак лише незначну частину з них застосовують у медицині. Решту видів використовують лише у практиці народної медицини, оскільки вони недостатньо фармакологічно вивчені.
Відомо декілька принципів поділу лікарських рослин: систематичний, за дією на організм людини, за вмістом біологічно активних речовин. У фармації прийнята своя специфічна класифікація рослин за їхнім хемічним складом і дією. Рослини поділяють на три групи: офіцинальні (найбільш вивчені і дозволені до використання як лікарські); неофіцинальні (не внесені до фармакопеї країни, але продаються в аптеках і широко використовуються); лікарські рослини народної медицини. Кількість офіцинальних рослин у медицині в даний час не перевищує 200, але, з урахуванням двох інших груп, до лікарських належить декілька тисяч видів. Як пише Ю. Липа, за обліком учених усіх лікарських і лікарсько-харчових рослин на світі є понад 13—14 тисяч. За твердженнями М. Носаль, І. Носаль, у народній медицині використовують не більше 500 лікарських рослин, хоча зауважують, що до лікарських рослин, які вживає народ, треба зараховувати всі рослини, які ростуть у тій чи іншій місцевості. О. Попов подає опис 219 лікарських рослин, що їх вживають у народній медицині на Україні. В енциклопедичному довіднику,,Лікарські рослини” за редакцією А. Гродзінського описано 1200 цілющих рослин. Також зазначено, що у флорі України фармакологічна активність притаманна майже 1000 видам рослин, тобто кожному 4—5 виду. Однак більшість з них потребує додаткового вивчення їхнього біологічного складу і медичного застосування.
Після аналізу літературних даних ми сформували групи лікарських рослин Українських Карпат за лікувальною дією. Поділ на групи проводили за перевагою у фітомасі біологічно активних речовин (БАР). Лікарські рослини мають різні БАР і різнобічну дію, але завжди є група, яка переважає інші за вмістом.
І група. Хвороби серця і кровоносної системи (69 видів): Coronilla elegans Panc., Arnica montana, Veratrum album L., Erysimum repandum L., Thalictrum minus L., Melilotus albus Medik., Leonurus quinquelobatus Gilib., Stachys sylvatica L., Digitalis grandiflora Mill., Valeriana officinalis L. subsp. sambucifolia (Mikan fil.) Celak. та ін.
II група. Шлунково-кишкові захворювання (222 види): Laserpitum alpinum Waldst. et Kit., Hypericum perforatum L., Bupleurum ranunculoides L., Gentiana lutea, Gentiana punctata L., Carlina acaulis L., Agrimonia eupatoria L., Fumaria schleicheri Soy.Willem., Fragaria vesca L., Mentha piperita L. та ін.
ІІІ група. Хвороби нирок і сечовивідних шляхів (83 види): Juniperus sibirica Burgsd., Pimpinella saxifraga L., Pyrola rotundifolia L., Chimaphila umbellata (L.) W. Barton, Betonica officinalis L., Rhodococcum vitisidaea (L.) Avror., Asparagus tenuifolius Lam., Yuncus effusus L., Calluna vulgaris (L.) Hull, Eguisetum arvense L. та ін.
IV група. Хвороби органів дихання (92 види): Primula poloninensis (Domin) Fed., Pulmonaria angustifolia L., Aster alpinus L., Iris germanica L., Inula helenium L., Thymus ucrainicus (Klok. et Shost.) Klok., Drosera rotundifolia L., Plantago alpina L., Polemonium caeruleum L., Inula britannica L. та ін.
V група. Хвороби обміну речовин і ревматизм (67 видів): Comarum palustre L., Filipendula ulmaria (L.) Maxim., Syringa josikaea Jacq., Aconitum moldavicum Hacq., Sambucus ebulus L., Scopolia carniolica, Vaccinium myrtillus L., Verbascum densiflorum Bertol, Atropa belladonna L., Bryonia alba L. та ін.
VI група. Хвороби нервової системи (49 видів): Lunaria rediviva L., Humulus lupulus L., Chamaenerion angustifolium (L.) Scop., Empetrum nigrum L., Galanthus nivalis L., Melampyrum cristatum L., Lythrum salicaria L., Corydalis bulbosa (L.) DC., Lathyrus
VII група. Гінекологічні захворювання (56 видів): Antennaria carpatica (Wahlenb.) R. Br., Orthilia secunda (L.) House, Melilotus officinalis (L.) Pall., Sanguisorba officinalis L., Lamium album L., Lithospermum officinale L., Dianthus carpaticus Woloszcz., Geranium sanguineum L., Astragalus krajinae Domin, Antennaria dioica (L.) Gaertn. та ін.
VIII група. Хвороби шкіри (21 вид): Colchicum autumnale L., Aristolochia clematitis L., Lycopodium clavatum L., Diphasium complanatum (L.) Rothm., Clematis vitalba L., Verbena officinalis L., Lemna trisulca L., Lilium martagon, Ranunculus repens L., Euphorbia cyparissias L. та ін.
IХ група. Стимулятори імунних процесів (12 видів): Rhodiola rosea, Parageum montanum (L.) Hara, Sedum carpaticum G. Keuss, Conium maculatum L., Echinops sphaerocephalus L., Echinops exaltatus Schrad., Gentiana lutea, Gentiana punctata, Gentiana acaulis L., Sempervivum montanum L. та ін.
ВИСОКОГІРНА РОСЛИННІСТЬ
Гребені карпатських масивів, підняті вище 1600 м, характеризуються холодним, надмірно вологим кліматом. Деревній рослинності не вистачає тут тепла. Вона замінюється менш вибагливими формаціями високогірних чагарників, луків, мохів і лишайників. Склад і структура рослинного покриву високогір’я неоднорідні. Залежно від кліматичних і ґрунтових умов, а також ступеня вторгнення людини, високогірну рослинність поділяють на субальпійську і альпійську.
СУБАЛЬПІЙСЬКА РОСЛИННІСТЬ
Займає вона більшу, основну частину карпатського високогір’я, схили і вершини до висоти 1800-
Субальпійську рослинність значно змінила людина. Тут на сплощених схилах – пенепленах знаходяться основні масиви полонин, які виникли на місці знищеного криволісся і спалених чагарникових заростей. Багатовіковий безсистемний випас дуже змінив їх видовий склад. Переважаючими компонентами травостоїв стали біловус і щучник дернистий. Жорсткі щітки біловусових пустищ вкривають 60-70%’ усієї площі карпатських полонин. Кормова цінність їх надзвичайно низька. Середня врожайність біловусників – 6-7 ц з
АЛЬПІЙСЬКА РОСЛИННІСТЬ Крутопідняті високі (вище 1800-2000 м) вершини Чорногірського, Свидовецького, Рахівського, Полонинських і Горганських масивів здаються гладенько вибритими. Це царство суворого клімату, притиснутих вітрами до землі низьких чагарників і трав, мохів та лишайників. Навіть високі чагарники не піднімаються на ці вершини. Рослинність тут бідна і одноманітна. На захищених пологих ділянках, прикритих елювіальним дрібно-земом, розвиваються невеликі луки з низькотрав’я. Найбільш поширені біловусово-щучникові, осоково-ситникові і лежачокостричні асоціації. В їх сумний рудуватий аспект вносять різноманітність крихітні яскраві квіти різнотрав’я – тирличу жовтого, дзвоників альпійських, первоцвіту Галлера, щавлю карпатського, медунки Філярського та ін. Серед низьких трав стеляться стебла альпійських і тундрових карликових верб, вічнозелені кущики дріади і наскельниці лежачої. Розкидані чагарники вересових, найчастіше голубичні пустища. По краях невеликих сніговиків крізь поверхню с ігу пробиваються маленькі фіолетові свічки сольданели і шафрана Гейфеля. У тріщинах скель, на крутих кам’янистих схилах вперто селяться кам’яноломні – ломикамінь моховий і зірчастий – та гвоздичні. Зустрічаються і сукуленти, такі як очиток.
ЛУЧНА РОСЛИННІСТЬ
М’який, вологий клімат Карпат сприятливий для розвитку лучної рослинності. Зелений соковитий килим її займає заплави, низькі тераси, вирубки, галявини й узлісся. Площі первинних природних луків надзвичайно розширені внаслідок господарської діяльності людини. Великі масиви гірських луків – це старі зарослі перелоги. Луки займають в середньому 35%, а на Чорногорі і Чивчинах 53,5% сільськогосподарських угідь.
ЗАПЛАВНІ ЛУКИ
Особливо багаті луками заплави Тиси, Дністра і їх приток. Але в останні роки внаслідок проведення меліоративних робіт площі заливних луків скорочуються. Землі, захищені дамбами, використовуються як орні угіддя.
Серед заливних луків переважають справжні, або мезофільні, луки. Трав’яний покрив там, де він не збитий худобою, густий і високий, багатоярусний і барвистий. Загальний фон рослинного покриву утворюють злаки. В ажурний червонуватий фон мітлиці звичайної вплітаються костриця червона, рейграс французький високий, лисохвіст луговий і пирій повзучий. Строкатості і соковитості лукам надають різнотрав’я та бобові. Привітно схиляє свої головки королиця звичайна, тонко передзвонюють чашечки дзвінця великого і трясучки, волошки лучної. Скрізь розкидані пухнасті різнобарвні головки конюшини гібридної, лучної, повзучої та польової. Вся ця яскрава різноманітність трав переплетена стеблами ляд-венця рогатого. Різнотравно-злакові луки високоякісні. Вони використовуються як сінокоси, рідше – як пасовища. Урожай сіна таких луків від 15 до 25 ц з
СУХОДІЛЬНІ ОСТЕПНЕНІ ЛУКИ
Основні масиви остепнених луків уже розорані. Збереглися тільки незначні ізольовані ділянки їх на підвищених валах заплав, уступах і гривах надзаплавних терас, що непридатні для оранки, на старих покинутих перелогах Притисенської низовини і Придністровської рівнини. Представлені вони асоціаціями тонконога вузьколистого і стиснутого, типчака, рейграса французького високого, лисохвоста лугового. У травостої також входять кермек і вульпія мишохвоста – переселенці угорських степів, кульбаба бессарабська, цикорій дикий, звіробій звичайний та ін.
Важко сказати, чого більше в Українських Карпатах – тінистих лісів чи яскравих сонячних луків. Барвисті лучні поляни-царинки пронизують гірську систему від передгір’їв до вершин з висотами 1000-1200 м.
Гірські луки вторинного походження сформувались на вирубках, пожарищах, розкорчовках лісу. Час утворення їх різний. Вони перебувають на різній стадії дернового процесу і надзвичайно різноманітні. 35-40% лучної площі становлять справжні луки. Переважають зла-ково-різнотравні угруповання, особливо асоціація мітлиці звичайної. Загальний інтенсивно фіолетовий аспект мітлиці розцвічений різноманітними кольорами. Золотисто-жовтим вогнем горять квіти арніки гірської, з ними контрастують білосніжні куртини королиці звичайної, лілово-рожеві красиві квіти билинця комариного, конюшини, гвоздик, волошок… Краса незвичайна! По схилах в середньому ярусі гір поширені асоціації костриці червоної, гребінника звичайного, зі-глінгії лежачої, вівсяниці червоної. За своїм складом і виглядом вони подібні до мітличників. Урожайність злаково-різнотравних луків 15-18 ц з 1 га сіна середньої кормової якості. Гірські луки використовуються як пасовища. Безсистемний, нічим не регульований випас призвів до інтенсивного розвитку пасовищної дигресії – вимирання цінних злакових трав, заміни їх щільними дернинами біловусів і щучників. Ці пустищні луки тепер займають 40-50% усієї лучної площі. Особливо дуже поширені вони у верхньому ярусі лісової зони. Господарське значення їх невелике. Вони дають 7-8 ц з 1 га сіна низької якості. Післялісові луки – основна кормова база гірських районів. Проте продуктивність їх надзвичайно низька. Необхідне глибоке планове поліпшення. Для луків крутих еродованих схилів рекомендуються заходи поверхневого поліпшення: очистка луків, боронування, внесення мінеральних і органічних добрив, знищення бур’янів, підсів трав високої кормової якості, обов’язкове введення загінної системи випасання. Луки-збої на відносно пологих (менше 15°) схилах потребують корінного поліпшення – розорювання і введення їх в лучно-пасовищні сівозміни. Це дасть можливість збільшити врожаї гірських луків у 3-4 рази.
ЛІСОВА РОСЛИННІСТЬ
Українські Карпати – країна чудових, різноманітних лісів, один з важливих лісових районів республіки. Пухнатим зеленим килимом вони вкривають передгір’я, нижні і середні частини гір. Висотні межі поширення деревних насаджень значно коливаються. Нижня межа лежить на висоті 150 м, верхня піднімається до 1500-1600 м. Під державними лісами знаходиться близько 37,3% площі Українських Карпат. Залісення окремих районів неоднакове. В результаті хижацької експлуатації лісів до возз’єднання карпатських територій в Українській РСР і в перший період тимчасової окупації німецькими фашистами великі площі втратили своє величне зелене вбрання. Посилено експлуатувались ліси і в післявоєнний період, що було зв’язано з великою потребою спаленої України в деревині. Лише за останні десять років було вирубано 25,3% площі карпатських лісів, а поновлено тільки 67,1% всіх рубок. Охорона і відновлення лісів у Карпатах – важлива народногосподарська проблема державного значення.
Ліси мають багатий видовий склад. Вони включають 20 корінних і 10 введених порід. Основними лісоутворюючими породами є бук, ялина, смерека, граб, дуб. Як домішки поширені явір, ясен, клен гостролистий, липа, ільм, осика, береза, черешня та ін. Переважають листяні насадження. Вони “одягають” 52,8% усієї покритої лісом площі. Але господаркою карпатських лісів є ялина. Як домішка ялина з’являється на рівнинах і у нижньому ярусі гір. На висоті 1180-1120 м вона починає відігравати значну роль, а з висоти 1225 м переважає над усіма деревними породами. Часто зустрічається ялина звичайна. На верхній межі лісу піднімаються пірамідальні дерева гірської ялини. Для нижнього ярусу гір найбільш характерний бук. Бук – суб-атлантична рослина. В районах, де буває менше 550 мм опадів, він, як правило, не росте, тому в передгір’ях серйозним суперником бука є граб. Бук головним чином росте тут на схилах західної експозиції. З рівнин бук мігрує в гори, вслід за рясними опадами. Там він панує у смузі від 500 до 1150 м. Окремі дерева піднімаються до 1320 м.
У бучинах і ялинниках до основних ценозоутворюючих порід домішується смерека біла. В труднодоступних районах Горган і Чорногори на кам’янистих осипах зустрічається європейська кедрова сосна, або карпатська “лімба”. Нижня межа її – 800 м. По схилах вона піднімається до висоти 1630 м, виходячи в деяких місцях за верхню межу лісу. Українські Карпати – це єдиний в Україні ареал цієї унікальної деревної породи. Але й тут основні насадження її були по-хижацькому вирубані заради цінної запашної деревини і карпатського терпентину.
Дуже рідкісною є і модрина польська, яка також має цінну деревину. Зустрічається вона поодиноко та невеликими групами в Горганах в урочищі Кедрин і в долині р. Маняви.
Збереглось у Карпатах і кілька невеликих масивів тису ягідного – релікта третинного періоду, який тепер на земній кулі зникає. Всього в Карпатах відомо до 10 місць, де зустрічається тис. Найбільший тисовий гай – на 70 га (9785 екземплярів) – розміщений на лісовій дачі с. Верхнє, поблизу Коломиї. 1500 тисів на площі 10 за ростуть в Уголь-ському буково-тисовому пралісі в Закарпатті. Раніше тис був поширений у Карпатах більше. Поблизу с. Верховини знаходили пеньки тису на висоті 1100 м. Діаметр їх перевищує півтора метра. Рідкісною є реліктова сосна звичайна, що збереглася в масивах Осмолодського лісгоспу на Івано-Франківщині та Ізківського лісгоспу в Закарпатті. В складі насаджень зустрічається багато інтроду-кованих видів: поодинокі дерева американських екзотів – дугласія та сосна Веймутова на Чорногорі, дуб червоний, горіх грецький, чорний, сірий і маньчжурський, тополя канадська і акація біла, чудові білосніжні грона квітів якої наповнюють прозоре літнє повітря пряним хвилюючим запахом. В околицях Берегового, Мукачевого, Ужгорода і в інших місцях Закарпаття ростуть групи їстівного каштану. Раніше його тут сіяли. Тепер він розселюється самосівом, добре переносить зиму і рясно плодоносить. На вулицях Ужгорода цвітуть черешні і японська сокура. В Українських Карпатах, зокрема в буковинських лісах, добре почуває себе сибірська модрина. Далекий тайговий гість надзвичайно швидко росте. Її могутні стовбури можуть надійно захистити місцеві породи від буйних вітрів. У недалекому майбутньому ця російська красуня одержить постійну прописку в гірських карпатських лісах. У процесі тривалого розвитку окремі деревні породи знайшли для себе сприятливі умови, найбільш прийнятних сусідів і вірних супутників серед чагарників, трав і мохів. Сформувались лісорослинні угруповання. Глинистий фліш Карпат і багатство вологи зумовлює переважання тут вологих грудових і сугрудкових насаджень. Субори поширені, як правило, на верхніх крутих схилах середньогір’їв з їх малопотужними кам’янистими грунтами. На передгірних слабо дренованих рівнинах переважають сирі ліси. Однорідні за складом і лісівницькими властивостями деревні насадження одного едатопу об’єднуються в тип лісу. Складність гірського рельєфу, різкі зміни з висотою гідротермічних умов, багатство деревних порід – усе це зумовило формування в Карпатах найрізноманітніших типів лісів.
ДУБОВІ ЛІСИ. Серед лісів рівнин і передгір’їв переважають сонячні світлі діброви. Фон лісу утворює південна форма дуба – звичайного і скельного. Дуб – порода теплолюбна, невимоглива до вологи, потребує глибоких і родючих грунтів, любить рости “з відкритою головою і в теплій шубі” навколишніх дерев, не терпить затінення. У минулому дубові ліси займали великі площі. Дуб піднімався високо в гори. До наших днів у поясі бучин збереглись реліктові лісостани дуба скельного. Такі надзвичайно цікаві насадження відомі на Свидовецькому масиві під г. Кобила на висоті 1180 м, в урочищі Рункул біля с. Ділове на висоті 1028 м. Трав’яний покрив у дібровах добре розвинений, густий, високий, мозаїчно-барвистий. Переважає соковите лісове різнотрав’я: цвіте зірочник злаковидний і кадило карпатське; суцільні білі килими утворюють рано навесні анемона дібровна і білоцвіт весняний. Багато в травостої і злаків: просянка розлога, переліска поникла, тонконіг дібровний. Домішуються лучні трави: мітлиця біла, вероніка дібровна, коронарія зозуляча, первоцвіт полонинський, підмаренники, дзвоники і ситники. Флористичною особливістю закарпатських дібров є омег банатський, який на схід від Карпат ні в луках, ні в лісах не зустрічається. На пригрівах ростуть степові рослини: дивина, вероніка орхідна, чистець, хондрила та ін. У широколистяних лісах зустрічаються породи: в’яз гладенький, в’яз шорсткий, клен звичайний, явір, липа, береза. В лісах багато граба звичайного. Зустрічається черешня, яблуня дика, груша звичайна. На цих висотах уже з’являється бук.
Букові ліси поширені в Українських Карпатах досить широко. Розкішні пухнаті шапки бучин вкривають карпатські низькогір’я від підошви (500 м) до висоти 900 м. Трав’яний покрив рідкий таких лісів, розвивається лише на галявинах і в просвітах між деревами. Складається він в основному з мезофільних видів: ожини волосистої, цибулі ведмежої, зубниці бульбистої, маренки запашної, вероніки гірської, анемони жовтецевої. Серед різнотрав’я пробиваються шорсткі щіточки осоки волосистої, біліють ніжні зірочки зірочника злаковидного і вербозілля.
Рослинність нижнього ярусу гір дуже змінила людина. Величні букові праліси збереглись у малодоступних районах Чорногори, Свидовця і Горган. У горах вище 900 м, в умовах прохолодного вологого клімату, розвиваються мішані хвойно-широколисті ліси. З підняттям у гори середовище для росту широколистих порід стає дедалі менш сприятливим. Сума активних температур скорочується до 1600-1000°. Період загальної вегетації не перевищує 135 днів. Вимогливим теплолюбам не вистачає тепла. Бук переважає до висоти 1150 м. Верхньою межею поширення листяних порід є рівень 1250-1300 м. Гідротермічні умови середнього ярусу гір сприяють розвитку хвойних порід. Починаючи з висоти 1000 м значну роль у деревостоях починає відігравати ялина, багато в них і смереки.
Поширені смереково-букові і буково-ялинові ліси. Насадження в них, як правило, двоярусні. Верхній ярус утворюють величні стрункі
смереки і ялини. Тому підлісок і трав’яний покрив у них приблизно такий, як і в букових лісах. Але з вершин сюди вже спускаються деякі субальпійські види: підбілик альпійський, сольданела гірська, герань альпійська, фіалка двоквіткова.
У верхньому ярусі лісової зони на висоті 1300-
