Захворювання язика

 

Захворювання язика. Класифікація. Клініка, діагностика, диференціальна діагностика, лікування. Захворювання губ у дітей.  Хейліт. Класифікація. Етіологія. Клініка, діагностика, диференціальна діагностика. Лікування, профілактика.

 

Хейліт — запалення червоної кайми, CO і шкіри губ. Під цим терміном об’єднують самостійні захворювання губ різної етіології, а також їх ураження як симптом інших захворювань СОПР, шкіри, порушення обміну тощо.

До самостійних хейлітів належать ексфоліативний, гландулярний, алергічний контактний, метеорологічний, актинічний. До симптоматичних хей­літів відносять : атопічний, екзематоз­ний, хейліти, які супроводяться макро-хейлією, та ін.

У даному розділі викладені відо­мості про хейліти, які найчастіше тра­пляються в стоматологічній практиці.

Ексфоліативний хейліт (cheilitis exfb-liativa) — хронічне захворювання вик­лючно червоної кайми губ, яке супрово­диться злущуванням епітеліальних клі­тин і пов’язане з порушенням їх зрого­віння.

Назву захворюванню дали 1912 p. німецькі лікарі І.Мікулич і В.Кюммель.

В етіології та патогенезі головна роль належить порушенню функції нервової системи. Останнім часом у патогенезі  захворювання  надається роль генетичному та імуноалергічному факторам.

За клінічним перебігом розрізняють:  суху і ексудативну форми ексфо­ліативного хейліту.Суха форма ексфоліативного хейліту характеризується наявністю смуги тонких лусочок на межі червоної кайми і CO. Лусочки про­зорі, схожі на пластини слюди, щільно прикріплені в центрі і відстають по периферії. Через 5—7 днів після їх виникнення вони знімаються, оголюється яскраво-червона поверхня чер­воної кайми, ерозії відсутні. На місці зняття лусочок через декілька днів з’являються нові. Захворювання триває роками і навіть десятками років, не схильне до самови­лікування. Суху і ексудативну форму можна розглядати як різні стадії того самого захворювання. Це підтверджується тим, що суха форма може трансформуватися в ексудативну і навпаки.

 

 

 

Ексфоліативний хейліт, суха форма

 

 

Ексудативна форма ексфоліативного хейліту характе­ризується утворенням на гіперемійованій набряклій червоній каймі здебільшого нижньої губи, рідше обох, нашарувань во­логих кірок і лусочок сіро-жовтого або жовто-коричневого кольору. Інколи нашарування досягають значних розмірів і зви­сають з губи подібно до фартуха.Характерною особливістю захворювання є те, що процес ніколи не переходить ні на CO, ні на шкіру; вільною від ура­ження залишаються смуга червоної кайми на межі з шкірою і кути рота. Після зняття кірки ерозії не виявляються, оголюється поверхня яскраво-червоного кольору, покрита ексудатом мо­лочного відтінку. Кірки періодично відпадають і знову нароста­ють.

При патогістологічному дослідженні в епітелії виявляють акантоз, пара- і гіперкератоз, розпущеність епітеліального шару, втрату зв’язку між клітинами шипуватого і рогового шарів. Ха­рактерна наявність «порожніх» клітин, які перебувають у стані спокою і накопичують енергію. В сполучнотканниному шарі спостерігаються інфільтрація лімфоїдними і плазматичними клітинами, явища фіброзу.

Диференціальна діагностика. Ексудативну форму ексфо­ліативного хейліту слід розмежовувати з ексудативною формою актинічного хейліту, абразивним преканцерозним хейлітом Манганотті, листоподібною формою пухирчатки, ерозивно-виразко­вою формою ЧВ і ЧПЛ. Суху форму ексфоліативного хейліту відрізняють від метеорологічного хейліту, контактного алер­гічного хейліту, а також від червоного вовчака губ.  Прогноз при ексудативній формі ексфоліативного хейліту більш сприятливий, ніж при сухій. Малігнізації ексфоліативного хейліту не спостерігається.

Лікування. При ексудативній формі призначають седативні засоби, антидепресанти, засоби загальнозміцнювальної терапії.

Сталих ремісій чи переводу ексудативної форми в суху мож­на досягти з допомогою надм’яких рентгенівських променів (апарат Буккі) у комбінації з кортикостероїдними мазями. При сухій формі червону кайму губ доцільно змащувати індифе­рентними мазями.

АКТИНІЧНИЙ ХЕЙЛІТ

Актинічний хейліт (cheilitis actinica) — запалення, яке спри­чинюється підвищеною чутливістю червоної кайми губ до інсоляції. Вперше описаний Ейрсом (S.Ayres) 1923 p.

Основним етіологічним чинником є вплив ультрафіолето­вих променів за наявності сенсибілізації червоної кайми губ до сонячного світла. Процес виникає і загострюється у весняно-літній період, може поєднуватися з сонячною екземою обличчя. Нижня губа уражається частіше, ніж верхня.

За клінічним перебігом розрізняють дві форми актинічного хейліту — суху й ексудативну. При сухій формі вся червона кай­ма стає сухою, яскраво-червоного кольору, покривається дрібними сріблясто-білими лусочками. При ексудативній формі на фоні набряклої, яскраво-червоної кайми губи з’являються пу­хирці, які швидко лопаються, утворюючи ерозії, кірки і тріщини.

Диференціальна діагностика. Суху форму актинічного хейліту слід диференціювати від сухої форми ексфоліативного хейліту. Ексудативну форму відрізняють від контактного алергічного хейліту.

 

 

 

 

Лікування. Хворі повинні уникати сонячного опромінювання. Місцеве призначають кортикостероїдні мазі та захисні креми «Щит», «Луч», усередину — вітаміни групи В (рибофлавін, піридоксин).

 

 

МЕТЕОРОЛОГІЧНИЙ ХЕЙЛІТ

Метеорологічний хейліт (cheilitis meteorologica) — запальне захворювання губ, що зумовлюється метеорологічними чинни­ками (підвищена чи знижена вологість, вітер, холод, запиле­ність повітря, сонячне світло тощо).

Захворювання частіше трапляється у чоловіків, а також в осіб з ніжною шкірою або із захворюваннями, що супроводжують­ся підвищеною сухістю шкіри (себорея, нейродерміт, іхтіоз та ін.).

Клінічним проявом метеорологічного хейліту є застійна гіперемія червоної кайми губи, яка інфільтрована і покрита дрібними лусочками. Перебіг захворювання хро­нічний, не залежить від пори року. Малігнізація спостерігається рідко, проте на фоні метеорологічного хейліту можливий розви­ток передракових захворювань.

Диференціальна діагностика. Проводять розмежування з су­хою формою ексфоліативного і актинічного хейліту, з контакт­ним алергічним хейлітом, а також з червоним вовчаком без клінічно вираженої атрофії.

Лікування. Передусім вживають заходів щодо усунення подраз­нювального кліматичного впливу. Доцільно призначити нікотино­ву кислоту, вітаміни групи В (рибофлавін,піридоксин,).Показанез мащування губ фотозахисними мазями.

 

ХРОНІЧНА ТРІЩИНА ГУБИ

Хронічна тріщина губи (rhagas labii chronica) — обмежене за­палення, при якому виникає щілиноподібної форми дефект епітелію й власної пластинки. У виникненні тріщини велике значення мають індивідуальна будова та хронічна травма губи. Метеорологічні чинники викликають сухість губи, втрату ела­стичності і появу тріщини; у виникненні ураження мають також значення гіповітамінози (недостатність ретинолу і вітамінів гру­пи В). Мікробна флора підтримує існування тріщини і переш­коджає її загоєнню.

 

Хронічна тріщина нижньої губи

 

Клініка. На червоній каймі губи, як верхньої, так і нижньої, виникає одиночна лінійна тріщина, яка може мати різну глибину. Частіше вона локалізується в середній частині, інколи в кутах ро­та; може поширюватися на CO губи, але ніколи не спостерігається на шкірі. Тріщина, що виникла вперше, покрита кров’янистою кіркою, оточена гіперемійованою червоною каймою.

Хронічна рецидивна тріщина нижньої губи із зроговілими краями

 

Часто тріщина тривало існує на одному місці на деякий час загоюючись, вона знову рецидивує. Її краї ущільнюються, гру­бішають і можуть зроговіти .

При гістологічному дослідженні виявляють різної глибини дефект епітелію і власної пластинки Роговий шар часто потов­щений і напливає на краї дефекту. В навколишній сполучній тканині відзначається круглоклітинна інфільтрація. В більш глибоких шарах власної пластинки спостерігається фіброз.

Діагностика хронічної тріщини губи не викликає труднощів.

Лікування.  Передусім слід усунути причину захворювання. Застосовують мазі, які містять антибіотики, кортикостероїди, засоби, що стимулюють епітелізацію. Високий ефект дає тривале приймання ретинолу і вітамінів групи В та клейова пов’язка на основі біологічного клею. За відсутності ефекту проводять хірургічне видалення тріщини в межах здорових тканин Інколи виникає потреба в реконструктивній операції губи.

ГЛАНДУЛЯРНИЙ ХЕЙЛІТ

Гландулярний хейліт (cheilitis glandularis) — захворювання, що зумовлене запаленням переміщених у червону кайму дрібних слинних залоз, їх гіпертрофією та гіперфункцією. Вперше цей термін ввів у медичну літературу Фолькманн (Volkmann, 1870), який описав гнійний гландулярний хейліт.

Запалення слинних залоз може бути серозним, гнійним, а у випадках затяжного хронічного перебігу — фіброзним і супро­воджуватися зроговінням навколо вивідних проток. Серозне за­палення клінічно проявляється припуханням губи, застійною гіперемією. Внаслідок виступання гіпертрофованих слинних за­лоз поверхня CO стає горбистою. Із розширених вивідних про­ток залоз виділяється світла рідина у вигляді прозорих крапель («симптом роси, або краплі»). Через те, що губа у хворих на гландулярний хейліт періодично змочується слиною, яка випа­ровується, червона кайма стає сухою, лущиться, на ній з’являються тріщини, ерозії.

При  патогістологічному дослідженні  виявляють  різку гіперплазію залоз, розширення окремих їх ацинусів і вивідних проток. Навколо вивідних проток відзначається незначна за­пальна інфільтрація.

Гнійна форма гландулярного хейліту розвивається внаслідок проникнення в розширені вивідні протоки піогенної інфекції. Розрізняють обмежене гнійне запалення 1—2 залоз і дифузне, яке спостерігається частіше. Запалення характеризується при­пухлістю, збільшенням губи, здебільшого нижньої, червона кайма якої покрита щільно фіксованими жовто-зеленими або буро-чорними кірками. Навколо конусоподібних підвищень ви­відних проток локалізуються ерозії, тріщини. При натискуванні на вивідні протоки із них витікає мутна, густа рідина — білковий секрет із гнійним ексудатом. Інколи ексудат закупо­рює вивідні протоки, що призводить до утворення абсцесів.

При патогістологічному дослідженні виявляють гіперплазію залоз; епітелій їх набряклий, ядра заокруглені, гіперхромні. В сполучнотканинній основі залозистих комплексів визначають набряк, дифузну лейкоцитарну інфільтрацію.

У разі тривалого існування серозного гландулярного хейліту можливий перехід його у фіброзну форму. Тривалий хронічний перебіг призводить до фіброзу сполучної тканини, при цьому вивідні протоки закриваються, а секрет, не знаходячи виходу, скупчується і розтягує порожнини проток, перетворюючи їх на кісти. Губа при цьому значно збільшується в розмірі; червона кайма застійне гіперемійована, поверхня її горбиста. Навколо вивідних проток виникає поясок помутніння епітелію внаслідок його кератинізації.

Диференціальна діагностика. Фіброзну форму диференціюють від гранулематозного макрохейліту Мішера і лімфедематозного хейліту.

Лікування хірургічне — видалення всієї зони Клейна з пере­міщеними залозами Припустима глибока коагуляція тіл слин­них залоз. За наявності серозної і гнійної форм перед хірургічним лікуванням слід домогтися усунення тріщин, ерозій, кірок.

 

ЛІМФЕДЕМАТОЗНИЙ МАКРОХЕЙЛІТ

Лімфедематозний макрохеиліт (macrocheilitis limphoedemato-sa) належить до групи захворювань, що пов’язані з порушен­ням лімфообігу. Клінічно проявляється безболісним збільшен­ням губ.

Перебіг хронічний з загостреннями. Після кожного загос­трення збільшується деформація губ, розвивається їх гігантизм.

Залежно від глибини ураження виділяють 3 стадії захворю­вання: ранню, розвинуту і пізню. При патогістологічному дос­лідженні в ранній стадії спостерігаються різко виражений набряк з розволокненням сполучної тканини, кістозне розширення лімфатичних судин, лімфоектазії; в пізній — глибокі дистрофічні зміни тканин губи внаслідок порушення лімфообігу.

Диференціальна діагностика. Проводять відмежування від на­бряку Квінке, гранулематозного макрохейліту Мішера, фіброз­ної форми гландулярного хейліту.

Лікування. В ранній стадії показані теплові процедури, пара­фінотерапія, спеціальні методи масажу, склерозуюча терапія; всередину — калію йодид. У розвинутій стадії високий ефект дає хірургічне видалення уражених тканин.

КОНТАКТНИЙ АЛЕРГІЧНИЙ ХЕЙЛІТ

Контактний алергічний хейліт (cheilitis allergica contactilis) — захворювання губ, яке розвивається унаслідок сенсибілізації тканин губи до різних хімічних речовин. Уперше клінічні про­яви контактного хейліту 1925 p. описали Miller і Taussing.

 

Лімфедематозний макрохейліт

 

Патологічні зміни розвиваються за наявності схильності орга нізму до алергічних реакцій і сенсибілізації до різних хімічних речовин. Захворювання є проявом алергічної реакції спо­вільненого типу.

Клініка. Клінічна картина характеризується гіперемією і на­бряком червоної кайми губ, рідше процес поширюється на CO і шкіру. На цьому фоні з’являються дрібнолускате лущення, тріщини, а в разі тяжчого перебігу — пухирці й ерозії.

Диференціальна діагностика. Контактний алергічний хейліт диференціюють від сухої форми ексфоліативного і актинічного хейлітів. Гострий початок і причинний зв’язок контактного хейліту з хімічними речовинами є відправними точками в поста­новці діагнозу.

Лікування. Передусім усувають вплив хімічного чинника, який викликав захворювання. Місцеве призначають кортикостероїдні мазі. Проводять десенсибілізуючу терапію.

Засоби місцевої терапії алергічних уражень. До цієї групи належать деякі нестероїдні й стероїдні протизапальні засоби, протигістамінні препарати, інгібітори ферментів протеолізу та пре­парати лікарських рослин, які дають місцевий гіпосенсибі-лізуючий ефект.

Мефенаміну натрієва сіль — 0,1% розчин. Застосовують для ротових ванночок, полоскань та аплікацій.

Димедрол — 0,1% розчин. Використовують для аплікацій, ро­тових ванночок, аерозолю.

Кортикостероїдні препарати. Для місцевої терапії кортикостероїдні препарати (КС) застосовують диференційо­вано, враховуючи їх активність. За прийнятою в Європі фарма­кологічною класифікацією, залежно від ступеня протизапальної активності КС виділяють 4 їх рівні:

КС І рівня (дуже сильна активність): бетаметазон (дермовал).

КС II рівня (сильна активність): бетневал (бетаметазон у до­зах, менших, ніж в дермовалі), целестодерм, декортом, дипро-зон, епітопік, халог, гідрокортизон, неризон, пентикорт, сина-лар, тенікорт (дезоксиметазон), топсин.

КС III рівня (середня активність): тріамцинолону ацетонід, кутинол, флурокортизон, кенакорт А, локапред, тедарол (тріамцинолон), тридезонхт, ультраланіл.

КС IV рівня (слабка активність): ацидокорт (дексаметазону ацетат), декзалта, веридермедрол (метилпреднізолон).

КС III рівня і меншою мірою II рівня є засобами вибору для лікування пухирчастої хвороби та інших дерматозів. КС IV рівня показані при захворюваннях шкіри обличчя на губ.

Місцеве застосування КС протипоказане при всіх дерматозах мікробного походження (імпетиго, піодермія, фурункули), грибкових, вірусних (герпес) ураженнях. КС не можна поєдну­вати з ПУВА-терапією або з таким препаратом, як тигазон. Місцеве застосування КЄ протипоказане при іхтіозі, кератозах, акне у підлітків, травматичних виразках СОПР.

КС II рівня можуть викликати атрофію епідермісу й дерми, особливо в ділянці обличчя; інколи з’являються телеангіектазії, гіпертрихоз та дисхромія шкіри обличчя. У разі тривалого за­стосування КС можливе приєднання мікробної інфекції, пе-ріорального дерматиту. Алергічні реакції при місцевому застосу­ванні КС найчастіше пов’язані з антибіотиками, що входять до складу КС мазей. Фтор, що є складником таких мазей, сприяє розвитку піодермій галогенного походження, а також приєднан­ню кандидозних інфекцій.

Мазь преднізолонова (0,5% у тубах по 10 і 20 г). Справляє протизапальний, протиалергічний вплив.

Синафлан (мазь у тубах по 10 або 15 г). За фармакодина-мікою подібна до кортизону ацетату, тріамцинолону. При місцевому використанні вона діє у 40 разів активніше від гідрокортизону.

Фторокорт (0,1% мазь у тубах по 15г) за фармакодинамікою подібний до кортизону ацетату і тріамцінолону.

Лоринден (мазь у тубах по 15г) дає значний місцевий проти­запальний та протиалергічний ефект, зменшує свербіж.

Деперзолон (0,25% мазь у флаконах по 10 г). За фармако­кінетикою подібний до кортизону ацетату.

Для зниження судинної проникності, інактивації біологічно активних медіаторів використовують інгаляції комплексу про-тигістамінних та кортикостероїдних препаратів такого складу: 1 мл 2,5% суспензії гідрокортизону ацетату, 1 мл 1% розчину ди­медролу, 1 мл 0,5% розчину новокаїну, 2 мл ізотонічного роз­чину натрію хлориду.

Глюкокортикоіди доцільно застосовувати з інгібіторами про­теолітичних ферментів (трасилол, контрикал, амбен, пантрипін) у вигляді суміші для аерозольних зрошень’ трасилол (500 ОД) + гепарин (300—500 ОД) + гідрокортизон (2,5 мл) + 1% розчин новокаїну (5 мл).

 

ЕКЗЕМАТОЗНИЙ ХЕЙЛІТ

Екзематозний хейліт (cheilitis exzematosa) — хронічне алер­гічне захворювання червоної кайми і шкіри губ. Спостерігається у вигляді ізольованого ураження, а також як симптом екземи обличчя.

Алергенами бувають найрізноманітніші подразники, на­приклад: мікроорганізми, харчові речовини, лікарські засоби, метали, матеріали протезних конструкцій, компоненти зубних паст.

Клініка. Захворювання може мати гострий або хронічний пе­ребіг.

Для гострої екземи характерний поліморфізм елементів ура­ження: послідовно виникають почервоніння, дрібні пухирці, виповнені серозним ексудатом жовтуватого кольору. Пухирці зливаються між собою, лопаються і мокнуть. З’являються кільцеподібні лусочки і кірочки. Висипання супроводжуються свербежем і набряком губ. Екзематозний процес швидко поши­рюється на прилеглу до червоної кайми шкіру і кути рота.

З переходом гострого перебігу в хронічний зменшуються гіперемія, набряк і мокнуття. Мають місце хронічний набряк жовтувато-червоного кольору, гіперемія, сухе лущення; місцями спостерігаються тріщини, кров’янисті кірки. Захворювання три­ває роками, нерідко процес загострюється.

Диференціальна діагностика. Її проводять з метою відмежу­вання екзематозного хейліту від контактного алергічного і ексу­дативної форми актинічного хейліту.

Лікування грунтується на засадах лікування екземи шкіри. Проводять десенсибілізуючу терапію, вітамінотерапію. Місцеве призначають кортикостероїдні мазі, при мокнутті показані аеро­золі кортикостероїдів.

 

АТОПІЧНИЙ ХЕЙЛІТ

Атонічний хенліт (cheilitis atopicalis) — симптом дерматиту або нейродерміту. Найчастіше трапляється у дітей і підлітків віком 7—17 років. У його етіології значна роль належить гене­тичним факторам, які створюють схильність до розвитку так званої атопічної” алергії.

Клініка. При атопічному хейліті уражаються червона кайма губ і шкіра, причому найяскравіші прояви процесу відзначаються в ділянці кутів рота Процес ніколи не переходить на CO, не ура­жається також та частина червоної кайми, яка безпосередньо при­лягає до CO. Захворювання розпочинається із свербіння, згодом Уявляються еритема і незначний набряк шкіри і червоної кайми губ Після вщухання гострих запальних явищ виникає ліхенізація губ. Червона кайма інфільтрована, лущиться дрібними лусочками. Шкіра в ділянці кутів рота інфільтрована, внаслідок чого утворю­ються тріщини і кірки. Шкіра обличчя суха і лущиться (мал.85).

Диференціальна діагностика. Атопічний хейліт слід диферен­ціювати від ексфоліативного і актинічного хейлітів, а також від стрептококової заїди.

Лікування. Показані десенсибілізуюча терапія, вітамінні, седа­тивні препарати. При затяжному перебігу на 2—3 тиж признача­ють кортикостероїди усередину. Місцеве з успіхом використову­ють кортикостероїдні мазі. Ефективно діють промені Буккі

Атопічний хейліт

 

ГРАНУЛЕМАТОЗНИЙ ХЕЙЛІТ МІШЕРА

Гранулематозний хеиліт Мішера (macrocheilitis granulomatosa) описаний 1945 p. G.Miescher. Характеризується макрохейлією — стійким запальним потовщенням губ, частіше нижньої.

Етіологія не з’ясована. Перебіг хронічний з загостренням. Після  декількох  рецидивів  губи  стійко  збільшуються, ущільнюються. Нерідко стовщення губ супроводиться поши­ренням процесу на щоку. При патогістологічному дослідженні в сполучній тканині виявляють дрібні обмежені гранульоми, які утворені епітеліоїдними клітинами і лімфоцитами; нерідко тра­пляються гігантські клітини. Ознаки некрозу відсутні.

Лікування полягає у видаленні уражених тканин губи.

Хронічна тріщина губи

Симптоми: тріщина губи, болючість губи посилюється при усмішці, прийомі пищи.

Консервативне лікування: комплекс вітамінів, кератопластичні засоби, антимікробні препарати, кортикостероидные мазі, новокаїнові блокади, лазеротерапія

Важливо знати!

Тривале існування хронічної тріщини губи розглядається як фонове захворювання, здатне до малігнізації (6%), при цьому з’являються ущільнення країв і основи, ороговіння, можливі дрібні папиломатозні розростання в глибині тріщини.

 

Абразивний преканкрозний хейліт Манганотті (cheilitis abrasiva praecancrosa Manganotti)

Ця форма виділена і описана Manganotti в 1933 р. Зустрічається переважно у чоловіків старше 50 років. Сприяють виникненню цього захворювання герпетична інфекція, підвищена інсоляція, механічна травма, гландулярний і метеорологічний хейліти, гіповітаміноз, захворювання шлунково-кишкового тракту.

Клінічна картина. На тлі слабкого вираженого обмеженого або розлитого хронічного катарального запалення нижньої губи з’являється одна, рідше декілька ерозій червоного кольору з гладкою поверхнею, яка іноді покривається щільно сидячою кров’яною або серозною кірочкою. Вона видаляється з зусиллям, при цьому виникає невелика кровотеча. Ерозія, яка не покрита кіркою, не має схильності до кровотечі. Ущільнення в основі немає. Ерозії відрізняються хронічним перебігом, стійки до всякого роду лікуванню мазями і аплікаціями. Тривало існуючи, вони можуть епітелізуватися, але потім знов виникають на тому ж або на інших місцях.

При гістологічному дослідженні виявляється дефект епітелію, в під ним у сполучній тканині – запальна інфільтрація. Епітелій по краях ерозії знаходиться в стані акантозу або атрофії. Від нього глибоко в строму відходять епітеліальні тяжи. Шипуваті клітини місцями знаходяться різною мірою в стані дискомплектації і атипії. Цитологічне дослідження може виявити явища дистрофії епітеліальних клітин, елементи запалення, але частіше тільки запалення.

Процес триває від 1-2 місяців до багатьох років, без лікування призводить до малігнізації. Клінічно це виявляється ущільненням в основі і навколо ерозії, появою сосочкових розростань на поверхні ерозії, легкою її кровоточивістю, ороговінням навколо ерозії. Діагноз уточнюється знаходженням атипових клітин в зіскрібках з осередку ураження або за результатами гістологічного дослідження.

Диференційну діагностику слід проводити з ерозійними формами лейкоплакії, червоного плоского лишаю, червоного вовчаку, пухирчаткою, багатоформною ексудативною еритемою, актинічним хейлітом, вторинним сифілісом, герпетичними ерозіями.

 

 

Хейліт Манганотті, малігнізація процесу

Лікування. Необхідно ретельно видалити місцеві подразники, потім провести санацію порожнини рота, включаючи повноцінне протезування, категорично заборонити куріння і прийом подразнюючої їжі, рекомендувати усунення інсоляції. Необхідне виявлення і лікування супутніх захворювань інших органів і систем. Всередину призначають вітамін А (розчин ретинолу ацетату в маслі 3,44% або розчин ретинолу пальмітату в маслі 5,5%) по 10 крапель 2-3 рази на день, полівітаміни. Місцево призначають аплікації масляним розчином вітаміну А, при фоновому запаленні – мазі з кортикостероїдами і антибіотиками. Консервативна терапія не повинна проводитися більше 1 міс. Кращі результати дає хірургічне видалення вогнища в межах здорових тканин.

Тільки при хейліті Манганотті допустима спроба консервативного лікування. Лікування всіх видів облігатного передраку хірургічне – повне видалення вогнища ураження в межах здорових тканин з подальшим терміновим гістологічним дослідженням. Видалену тканину досліджують шляхом приготування серійних зрізів. Операції повинна передувати санація порожнини рота і усунення подразників. Якщо проведення оперативного втручання неможливе, показана променева терапія.

Профілактика: оздоровлення організму, правильне харчування, усунення несприятливих дій і шкідливих звичок.

 

СИНДРОМ МЕЛЬКЕРСОНА-РОЗЕНТАЛЯ

Етіологія синдрому остаточно не з’ясована. Найімовірніше, він має інфекційно-алергічне походження; можливо, є на­слідком вазомоторних розладів при нейродистрофічних пору­шеннях. Ряд авторів вважають захворювання конститу­ціональним, спадковим.

Симптоми захворювання виникають не одночасно. Як на­бряк губи, так і парез лицевого нерва з’являються раптово, потім рецидивують. На червоній каймі губ можуть виникати тріщини. При пальпації визначають, що губи м’якої конси­стенції, без інфільтрату в глибині ураження. Гострий набряк через деякий час спадає, але рецидиви повторюються, і з кож­ним кризом відзначається потовщення губ.

Зміни язика спостерігаються лише в половині випадків (по­товщення і наявність борозен на його поверхні).

Лікування. Успіх терапії синдрому Мелькерсона — Розенталя залежить від правильності виявлення генезу патологічних змін. Лікування захворювання проводять у двох напрямах — хірургічному і консервативному. При хірургічному лікуванні ви­даляють частину тканини губи, проте це не запобігає рецидивам макрохейлії. Кращі результати дає консервативне комбіноване лікування кортикостероїдами (преднізолон по 20—ЗО мг на день), антибіотиками широкого спектра дії (окситетрациклін по 800 000 ОД на день), синтетичними протималярійними препа­ратами (хінгамін по 0,25 г 2 рази на день) і десенсибілізуючими засобами (препарати кальцію, протигістамінні препарати) про­тягом 30—40 днів. Курс лікування повторюють через 3 міс.

Хвороби язика

Захворювання язика значною мірою пов’язані з його анатомічними особли­востями, функцією і різноманітними зв’язками з органами і системами хво­рої людини. Серед захворювань СОПР вони складають велику групу.

У більшості випадків язик ура­жається при захворюваннях СОПР, які викликаються змішаною інфекцією. Збудниками захворювань найчастіше бувають стафілококи, стрептококи, фузоспірилярний симбіоз, дріжджоподібні гриби, віруси.

Зміни язика досить часто спосте­рігаються при системних захворюваннях організму, причому при деяких із них такі зміни є обов’язковим симптомом загального захворювання. Неда­ремно вважають, що стан CO язика віддзеркалює низку загальних зрушень в організмі.

ДЕСКВАМАТИВНИЙ ГЛОСИТ

Десквамагивний глосит (геогра­фічний язик — glossitis desquamatica) — запально-дистрофічне захворювання власної пластинки язика, яке супроводиться характерними змінами зовнішнього вигляду спинки і бічних поверхонь язика. Воно проявляється вогнищевим порушенням процесів зрого­віння епітелію і дистрофічними змінами сосочків язика.

Десквамативний глосит є порівняно частим захворюванням. Трапляється переважно в дитячому віці, однак досить часто ви­являється у дорослих, причому у жінок частіше, ніж у чоловіків.

Етіологія захворювання не з’ясована. Більшість дослідників вважають, що його виникнення пов’язане з багатьма чинника­ми. Найчастіше десквамативний глосит спостерігається при за­хворюваннях травного каналу. Крім того, його можуть спричи­нити ендокринно-вегетативні розлади, інфекційні хвороби, ко-лагенози. Існує думка, що десквамативний глосит є одним із про­явів ексудативного діатезу, немала роль належить глистяній інвазії. Припускають також, що у виникненні десквамативного глоситу має значення спадковий чинник або порушення трофіки CO, що призводить до десквамації ниткоподібних сосочків язика.

Клініка. Десквамативний глосит здебільшого не супрово­диться суб’єктивними відчуттями, його виявляють випадково при огляді порожнини рота. Лише у виняткових випадках хворі скаржаться на відчуття печіння в язиці, парестезії при не­гігієнічному утриманні порожнини рота, а також значному за­селенні CO грибами у разі порушення мікробної рівноваги.

Ділянки десквамації епітелію мають вигляд гнізд червонува­того кольору, різних форми (кільця, напівкільця) і величини. Грибоподібні сосочки стовщені й збільшені. Навколо осередку ураження виявляється незначний кератоз, що постійно зумов­лює утворення вузької білястої смужки.

 

Десквамативний глосит

 

 

Картина змін поверхні язика не має сталого характеру. Осередки десквамації безперервно поширюються і займають інші ділянки, а раніше десквамовані знову вкриваються нитко­подібними сосочками. Нерідко осередки збільшуються, злива­ються між собою, охоплюючи значні поверхні язика. На місці новоепітелізованого осередку або поблизу його може знову утворитися десквамована ділянка, яка через кілька днів вкри­вається епітелієм. Таким чином, протягом багатьох років вини­кають рецидиви, утворюючи щоразу картину ураження з різноманітними фігурами, які дещо нагадують географічну кар­ту. Це дало підставу назвати язик при десквамативному глоситі географічним.

Лікування. Десквамативний глосит не потребує особливого місцевого лікування. Доцільні санація порожнини рота, усунен ня

 

Десквамативний глосит

 

 

різних подразників, слабколужні полоскання, достатній гігієнічний догляд за ротовою порожниною При відчутті пе­чіння рекомендують аплікації на язик розчину цитралю, 5—10% зависі анестезину в олійному розчині токоферолу, 0,1% розчину мефенамінату натрію. Показана гіпосенсибілізуюча терапія. За потреби до лікування соматичних захворювань залучають відповідних фахівців.

ВОЛОСАТИЙ ЯЗИК

Волосатий язик (чорний; lingua villosa; nigra) — рідкісне за­хворювання язика, яке полягає у зроговінні ниткоподібних со­сочків, що розрослися і набули коричневого або чорного за барвлення Захворювання трапляється як у дітей, так і в дорослих

Етіологія волосатого язика остаточно не з’ясована Нерідко захворювання спостерігається після перенесених інфекційних хвороб, при порушеннях функції травного каналу і печінки Виникнення волосатого язика пов’язують із застосуванням ан­тибіотиків, які порушують мікробну рівновагу в ротовій порож­нині, пригнічують розвиток кокових і паличкоподібних форм, що сприяє розвитку дріжджеподібних грибів Цікавою є точка зору про можливість виникнення захворювання внаслідок кон­ституціональних зрушень, які, впливаючи на трофіку, виклика­ють порушення обміну речовин в епітелії язика Останнім часом висловлюється думка про те, що у виникненні захворювання певну роль відіграє фізико-хімічний чинник (алкоголь, тютюн, лікарські речовини).

 

Певно, ці речовини призводять до розвитку органної сенсибілізації, яка проявляється гіперплазією нит­коподібних сосочків з наступним їх зроговінням.

 

Чорний волосатий язик

 

 

 

Клініка. Зміни зовнішнього вигляду язика локалізуються пе­реважно у задній і середній третині його спинки. Ниткоподібні сосочки стовщуються, подовжуються і роговіють, сягаючи іноді 2—3 см завдовжки. Змінена частина поверхні язика звичайно має овальну, рідше трикутну форму із різною інтенсивністю за­барвлення — від коричневого до чорно-бурого або чорного. Біля вершини ниткоподібні сосочки темніші, ніж біля основи. Забарвлення сосочків виникає під впливом пігментів їжі і мікрофлори (хромогенні гриби). Змінені забарвлені ниткопо­дібні сосочки нагадують волосся, через що язик і називають «волосатим». Захворювання триває від кількох днів до кількох тижнів. Воно супроводиться незначною сухістю CO, у деяких хворих — порушенням смакових відчуттів.

Діагностика чорного язика не викликає труднощів, однак слід відрізняти справжній волосатий язик від удаваного (не­справжнього). Несправжня форма характеризується лише тем­ним забарвленням поверхні язика без вираженої гіперплазії со­сочків.

Лікування. Проводять санацію порожнини рота. Рекоменду­ють кератолізуючі засоби — змащування спинки язика 5—10% розчином саліцилового спирту, 5% розчином резорцину. Ефек­тивні ін’єкції 0,5—1 мл 0,25% розчину кальцію хлориду в ком­бінації з 1—2% розчином новокаїну; кріодеструкція — зрошення рідким азотом протягом 15—20 с, що сприяє відторгненню гіперплазованих сосочків.

 

 

 

РОМБОПОДІБНИЙ ГЛОСИТ

Ромбоподібний глосит (glossitis rhombia mediana) — хроніч­ний запальний процес характерних вигляду і локалізації.

Етіологія ромбоподібного глоситу не досить з’ясована. Більшість авторів вважають його природженим утвором — унас­лідок складного ембріогенезу язика утворюється надлишковий шар епітелію, який, поступово розростаючись (під впливом подразників), зумовлює появу ромбоподібного глоситу. Ряд ав­торів відносять ромбоподібний глосит до хронічних кандидозів.

Клініка. У задній третині язика, суворо по середній лінії, попе­реду жолобчастих сосочків виявляють ділянку CO ромбоподібної чи овальної форми, розміром 0,5—2,5 см, червоного або синюва­того кольору, чітко відмежовану від навколишньої CO язика. Змінена зона знаходиться на рівні поверхні CO, іноді дещо висту­пає над її рівнем, в рідкісних випадках — помітно. Поверхня її гладенька, у деяких випадках на ній є підвищення.Розрізняють три форми ромбоподібного глоситу: гладеньку (плоску), горбисту і папіломатозну. При гладенькій формі зона ураження не виступає над рівнем CO, поверхня її рівна, лиску­ча, неначе лакована, червоного кольору, інколи з синюшним відтінком, у деяких випадках вкрита роговим шаром, не має со­сочків .При горбистій формі ділянка ураження складається із плоских горбиків різних розмірів, які знаходяться в одній площині й відділені один від одного чітко вираженими складками. І горбики, і складки не мають сосочків. Таке розміщення горбиків нагадує гранітну бруківку. Змінена ділянка стабільна, не збільшується в розмірах і не змінюється протягом усього життя.

При папіломатозній формі ромбоподібного глоситу спосте­рігаються найбільш виражені зміни. Вона характеризується па-піломатозними розростаннями, що виступають над рівнем CO язика. Вони мають широку основу, плоскі вершини, білясто-рожевий колір. Діаметр ділянки ураження досягає 3—5 см.

 

Ромбоподібний глосит, гладенька форма

 

Ромбоподібний глосит, горбиста форма

 

Усі три форми, особливо гладенька, перебігають здебільшого без суб’єктивних відчуттів. Більшість хворих можуть не знати про існування у них аномалії язика. Частина із них скаржиться на відчуття печіння і болю у язиці, сухості у порожнині рота. Такі скарги відзначаються переважно у випадках запального стану ураження.

При патогістологічному дослідженні гладенької форми вияв­ляють помірне стовщення епітелію за рахунок шипуватих клітин. У сполучній тканині відзначаються незначна запальна інфільтрація, переважно лімфоїдними клітинами, фіброз. При горбистій і папіломатозній формах в епітелії спостерігаються виражений акантоз, гіперкератоз; у сполучній тканині — запальна інфільтрація, іноді фіброз. Проліферація фіброзної тка­нини призводить до появи пухлиноподібного підвищення над рівнем CO.

Ромбоподібний глосит має доброякісний перебіг. Клінічна і патогістологічна картини лишаються без змін протягом багатьох років. Лише горбиста і папіломатозна форми глоситу схильні до прогресування. І хоч малігнізація трапляється досить рідко, з огляду на її можливість хворі із цими формами повинні перебу­вати на диспансерному обліку.

Диференціальна діагностика. Необхідно відрізняти ромбопо­дібний глосит від папіломатозу язика і грибкових уражень.

Лікування. Плоска форма не потребує лікування; навпаки, будь-яке місцеве втручання протипоказане, бо може викликати прогресування процесу.

Горбиста і папіломатозна форми у разі схильності до прогре­сування й малігнізації підлягають рентгенотерапії та оператив­ному лікуванню.

СКЛАДЧАСТИЙ ЯЗИК

Складчастий язик (lingua plicata) за зовнішнім виглядом на­гадує шкіру мошонки, через що і дістав назву «мошонкового язика» (lingua scrotalis). Це природжена аномалія форми і роз­мірів язика, що трапляється як у дітей, так і в дорослих. Часто складчастий язик супроводжується помірним збільшенням всього язика — макроглосією.

Для складчастого язика характерна наявність складок на його поверхні, розміщених здебільшого симетрично. Най­більшою є поздовжня складка, вона розміщена по середній лінії. Від неї по обидва боки до країв язика відходять поперечні, менш глибокі складки. На дні і бічних поверхнях розміщені со­сочки, характерні для нормальної CO язика. Ця аномалія не викликає суб’єктивних розладів і утруднень. Лише в осіб з по­ниженою реактивністю організму CO складчастого язика стає чутливою до різних подразників, на ній виникають тріщини й ерозії, а в складках вегетує дріжджеподібний гриб. Це призво­дить до розвитку катарального запалення або кандидозного глоситу. В таких випадках з’являється відчуття печіння і болю при дії термічних і хімічних подразників.

При негігієнічному триманні порожнини рота в складках язика можуть скупчуватися залишки розкладеної їжі, злущені клітини епітелію, що може стати причиною поганого запаху із рота (fetor ex ore).

 

 

Складчастий язик

 

Діагностика складчастого язика не викликає труднощів. Слід мати на увазі, що складчастий язик може бути одним із симптомів синдрому Мелькерсона — Розенталя. Треба також відрізняти складчастий язик від склерозуючого глоситу, який виникає при третинному сифілісі і характеризується значним ущільненням, на відміну від м’якої консистенції складчастого язика.

Лікування складчастий язик не потребує. Показані профілак­тика ускладнень, санація і старанна гігієна порожнини рота.

 

НЕВРОГЕННІ ЗАХВОРЮВАННЯ ЯЗИКА

Виділяють моторні й трофічні неврози, а також розлад чутливості. Моторні неврози язика виникають у більшості випадків при ураженнях під’язикового нерва і виражаються паралічами і парезами. Нейротрофічні розлади проявляються переважно кар­тиною вогнищевої десквамації, яка спостерігається на різних ділянках спинки язика, а іноді по всій її поверхні. Найбільше практичне значення мають порушення чутливості язика, виявом яких є анестезія, неврити, невралгія, глосодинія й глосалгія.

Невралгія язикового нерва. Ізольовано трапляється рідко. Здебільшого спостерігається одночасне ураження язикового і мандибулярного нервів як прояв захворювання третьої гілки трійчастого нерва.

Клініка. Біль у язиці сильний, приступоподібний; лока­лізується переважно у передній і середній третинах язика. Ви­никає у відповідній половині язика від різних подразників — тактильних, механічних, хімічних, термічних. Больові приступи короткочасні, тривають 1—2 хв. Біль може з’являтися від дотику ложки, а також під час приймання їжі або розмови від рухів язика. Ця обставина змушує хворого обмежувати його рухи. Внаслідок відсутності механічного очищення язик вкритий значною кількістю сіруватого або буруватого нальоту.

Лікування невралгії становить значні труднощі і не завжди ефективне. Запропонована низка способів лікування — медика­ментозні, фізичні, хірургічні, рефлекторні. Лікарські засоби рідко бувають ефективними, більш задовільні наслідки дає ново­каїнова блокада язикового нерва. Фізичні способи лікування, а саме: поверхнева рентгенотерапія, діатермія шийних симпатичних вузлів, іоногальванізація діють ефективніше, але через деякий час виникає рецидив. Більш сталими є результати алкоголізації язикового нерва. Цей спосіб лікування полягає у введенні 0,5мл 80% етилового спирту з 2 мл 0,5% розчину новокаїну за ти­пом внутрішньоротової мандибулярної анестезії, не доводячи голку на 0,5 см до кістки (місце відгалуження язикового нерва).

Найефективнішим є хірургічне втручання — резекція язико­вого нерва. Однак операція супроводиться втратою чутливості спинки язика, внаслідок чого її застосовують рідко.

Глосалгія (glossalgia) — неврогенне захворювання язика, що характеризується парестезією (відчуттями поколювання, пе­чіння, пощипування, свербежу), яка локалізується в передніх двох третинах його, іноді тільки в кінчику.

У переважній більшості випадків парестезії мають симетрич­ний характер, але бувають й однобічними, асиметричними. Ви­никають вони спонтанно або після приймання подразливої їжі (гострої, пряної, кислої, солоної). Тривалість приступів різна: у одних хворих парестезія виникає часто, але триває кілька хви­лин, у інших — неприємне відчуття в язиці зберігається по­стійно, перебігає болісно, посилюючись увечері й вщухаючи уночі.

Захворювання спостерігається переважно у жінок середнього й похилого віку, чоловіки становлять 10% загальної кількості хворих. Етіологія глосалгії до кінця не з’ясована. Виникнення захворювання пов’язують з низкою причин. Останнім часом у розвитку глосалгії значне місце відводять органічним і функ­ціональним порушенням різних відділів ЦНС. Зміни нервової системи нерідко супроводяться вісцеральною патологією, при цьому висока частота виявлення у хворих на глосалгію захворю­вань органів травлення пояснюється анатомічною близькістю ядра блукаючого нерва, що іннервує травний канал, до ядра трійчастого нерва. Досить часто причиною глосалгії буває по­рушення функції статевих залоз у преклімактеричний і на по­чатку клімактеричного періодів. Також причиною глосалгії мо­жуть бути недостатність вітамінів групи В, наприклад пелагра і пелагроїдний стан.

Захворювання може розвинутися у зв’язку зі змінами оклюзії, викликаними порушеннями в скронево-нижньощелеп­ному суглобі. Зміни в суглобі спричиняються до подразнення вушно-скроневого нерва (n.auriculotemporalis), яке потім пере­дається рефлекторно на язиковий нерв, що й призводить до ви­никнення глосалгії. Явища глосалгії розвиваються також у хво­рих на цукровий діабет, причому біль у язиці супроводиться болем голови, у ділянці вуха і в порожнині рота. Однією з при­чин глосалгії є мікрогальваноструми, що виникають у ротовій порожнині за наявності протезів із різних металів. Спосте­рігають декілька клінічних різновидів глосалгії.

Клініка. Глосалгія, як правило, не супроводиться видимими змінами язика. Звичайно СОПР, навіть за наявності скарг на сухість, добре зволожена. Однако у деяких випадках є ознаки гіпосалівації: CO гіперемійована, блискуча; слина тягуча, піниста. Інколи спостерігається набряк язика, який виявляють за наявністю на ньому відбитків зубів.

У клінічній картині глосалгії домінує переважно різко вира­жений больовий синдром. Біль відзначається сталістю, іноді на фоні постійних больових відчуттів виникають приступи особли­во пекучого болю з іррадіацією у щоку, бічні відділи шиї. Це гнітюче діє на психіку хворих, у частини із них розвивається канцерофобія. Захворювання може тривати в одних випадках місяці, в інших — роки. Інколи без лікування настає ремісія, але через деякий час знову виникає загострення.

Диференціальна діагностика. Глосалгію необхідно диферен­ціювати від невралгії язикового нерва, для якої характерний гострий приступоподібний біль на одному боці язика і одно­бічний наліт.

Лікування проводять з урахуванням чинників, які зумовили виникнення глосалгії. У зв’язку з цим проводять лікування ви­явленого основного захворювання. У разі недостатності вітамінів групи В добрий ефект дає вітамінотерапія. За наяв­ності канцерофобії призначають психотерапію, седативні засоби.

При місцевому лікуванні необхідно усунути подразнювальні фактори, до яких належать гострі краї зубів, протезів, неповноцінні пломби, протези із різнорідних металів. Глосодинію, пов’язану зі змінами у скронево-нижньощелепному суглобі, слід лікувати, застосовуючи відповідні конструкції протезів, які підвищують прикус.

Для місцевого лікування явно вираженої глосалгії показане застосування новокаїнових блокад за типом мандибулярної анестезії. При зменшенні слиновиділення призначають 3% розчин калію йодиду, 1% розчин пілокарпіну всередину. Добрі наслідки одержані при застосуванні електрофорезу іонів натрію, ультра­звуку, діадинамічних струмів Бернара на ділянку язика, дарсон­валізації, електросну.

 

ЗАСОБИ МІСЦЕВОЇ ТЕРАПІЇ

При самостійних захворюваннях СОПР місцева терапія має часом вирішальне значення, оскільки вона проводиться з ураху­ванням етіологічного чинника, патогенезу та певної симптоматики. Важливою умовою місцевої терапії є усунення впливу різних подразників. У першу чергу вона передбачає обов’язкове проведення санації ротової порожнини. Обсяг санації залежить від тяжкості захворювання СОПР, але провести її слід у найко-ротший термін.

Не менше значення у період захворювання має гігієнічний догляд за ротовою порожниною, бо саме в цей час, особливо за наявності виразкових та ерозивних уражень, хворі часто уника­ють користування гігієнічними засобами.

Лікування карієсу та його ускладнень проводять паралельно з лікуванням захворювання СОПР, крім випадків, коли таке втручання обтяжує стан хворого та посилює його страждання. В такому разі доцільно на декілька діб відкласти лікування, за­кривши каріозну порожнину фурациліновим дентином чи іншим бактерицидним матеріалом для тимчасових пломб. Проте якщо’у хворих виявлені гострі краї каріозних порожнин, гострі краї коренів зубів, дефекти зубних протезів, то їх треба усунути негайно. Крім цього, в перші дні лікування слід вирішити пи­тання про доцільність збереження зубів із зруйнованими корон­ками, а також, за необхідності, розпочати лікування ортодон-тичної та ортопедичної патології.

Місцевоанестезуючі засоби. Із препаратів цієї групи засоби аплікаційної анестезії мають найширше застосування при лікуванні захворювань СОПР. При аплікаційній анестезії знебо­лювальні речовини безпосередньо впливають на нервові за­кінчення і блокують передачу збудження у місці контакту з нер­вовими волокнами, в першу чергу — з немієлінізованими волокнами типу С, які проводять больову чутливість.

Місцевоанестезуючі засоби порушують проникність мембран і тим самим роблять неможливим деполяризацію нервової клітини, що блокує сприйняття і проведення нервових імпульсів. Дія місцевоанестезуючих засобів залежить від рН середовища: якщо величина рН нижча від 7,4, то ефективність більшості місцевих анестетичних засобів втрачається.

До засобів термінальної анестезії вдаються з метою знеболення СОПР перед лікарськими втручаннями та для тамування відчуття печіння, болю при ураженнях СОПР різної етіології, які супроводжуються катаральними, ерозивними або виразково-некротичними змінами.

Анестезин (порошок). Забезпечує повну тривалу анестезію CO та шкіри, знімає свербіж. Застосовують 5—20% олійні чи гліцеринові розчини, 5—10% мазь або присипку з крохмалем у співвідношенні 3:1.

Кокаїну гідрохлорид (2—5% розчин). Має сильну, але корот­кочасну знеболювальну дію, звужує кровоносні судини у місці аплікації. Всмоктування кокаїну CO відбувається швидко і може викликати ейфорію, а згодом пригнічення ЦНС. Тому для галь­мування всмоктування та подовження дії препарату на 5 мл

розчину кокаїну гідрохлориду додають 3—5 крапель 0,1% розчи­ну адреналіну гідрохлориду. Максимальна доза кокаїну — 50 мг.

Дикаїн (порошок) — сильний місцевоанестезуючий засіб, значно активніший за кокаїн. Він добре проникає крізь поверх­неві шари СОПР, знеболення настає за 1—3 хв і триває 20—40 хв. Високотоксичний. Найвища разова доза — 3 мл 3% розчину. У дітей до 10 років дикаїн не застосовують. Для анестезії СОПР використовують 0,5% розчин дикаїну, до якого (для посилення ефекту) додають 0,1% розчин адреналіну гідрохлориду (1 крапля на 5 мл розчину).

Тримекаїн (порошок, ампули по 2 мл 2,5% розчину). Справ­ляє місцевий анестезуючий вплив. Не подразнює тканин і не впливає на ефективність сульфаніламідних препаратів. Для ап­лікаційної анестезії застосовують 5% розчин.

Піромекаїн (порошок, ампули по 10 мл 0,5, 1, 2% розчину, мазь у тубах по ЗО г) — препарат для аплікаційної анестезії. Ефект настає через 2,5 хв і триває до 11 хв.

Лідокаїн (ампули по 2 мл 2% розчину та по 2 мл 10% розчину і аерозольні балони 10% розчину) є сильним місцевоанестезуючим засобом. Для аплікаційної анестезії застосовують 1—2% розчини. Максимальна доза — 50 мл. Для подовження ефекту в розчин лідокаїну додають ex tempore 0,1% розчин адреналіну гідрохлориду по 1 краплі на 10 мл розчину анестетика.

Прополіс (4—20% спиртовий розчин). Перевершує дію ко­каїну в 3,5 разу, а дію новокаїну — в 52 рази; володіє анти­мікробними і антибіотичними властивостями, дає антигрипоз-ний противірусний ефект, порушує токсини, бере участь у процесах обміну та ферментації, впливає на стан судин, підвищує імунні властивості організму. Для аплікаційної ане­стезії СОПР прополіс застосовують у поєднанні з оліями, які не викликають подразнення, або гліцерином у співвідношенні 4 краплі прополісу на 10 крапель персикової, обліпихової чи шипшинової олії.

ПДД (прополіс — дикаїн — диметилсульфоксид у спів­відношенні 1:1:1)— лікарська композиція для аплікаційної анестезії. Забезпечує надійну і тривалу місцеву анестезію, особ­ливо при ерозивно-виразкових ураженнях СОПР.

Листки м’яти перцевої. 2 чайні ложки заварити в 1 склянці окропу, настояти, процідити. Як болезаспокійливий засіб вико­ристовують для полоскань та ротових ванночок.

Обволікаючі засоби — це рослинні слизи, що утворюють у воді колоїдні розчини, які адсорбуються на поверхні CO, захи­щаючи її від різних подразників і сприяючи нормалізації нерво­во-трофічних порушень в осередку ураження. Застосовують об­волікаючі засоби при лікуванні уражень СОПР, що перебігають з болем, ерозуванням чи виразкуванням.

Корінь алтеї. Відвар кореня алтеї (40 г на 200 мл води) має обволікаючу та місцевоанестезуючу дію, прискорює епітелі-

зацію. Застосовують для полоскань порожнини рота при гос­трих стоматитах.

Мальва лісова. Настій (2 чайні ложки подрібнених листків на 1 склянку холодної води, настоюють протягом 3—5 год) засто­совують при гострих запальних процесах СОПР.

Живокіст лікарський. Відвар кореня живокосту (20 г на 200 мл води) застосовують при гострих запальних процесах у по­рожнині рота як обволікаючий і такий, що стимулює регене­рацію, засіб.

Насіння льону. Відвар або слиз (40 г на 200 мл води) готують ex tempore, застосовують для полоскань при гострих запальних процесах СОПР.

Крохмаль. У гарячій воді утворює колоїдний розчин, який використовують як обволікаючий засіб з метою захисту СОПР від впливу подразнювальних речовин та сповільнення всмокту­вання лікарських препаратів.

Протизапальні засоби. Місцеву протизапальну терапію про­водять з метою усунення гострого, хронічного чи підгострого запалення СОПР. Така необхідність виникає при лікуванні всіх видів запалення — катарального, альтеративного чи про-ліферативного.

З метою впливу на патофізіологічні механізми запального процесу локально використовують нестероїдні та стероїдні про­тизапальні засоби. Вибір протизапального препарату повинен грунтуватися на урахуванні природи запального процесу та фази його розвитку.

Пусковим механізмом у виникненні запального процесу вважають порушення клітин та реакцію мікросудинного русла. Порушення клітин супроводжується виходом лізосомальних гідролітичних ферментів, що можуть спричинити ураження будь-якого компонента тканини. Гідролітичні ензими значно підвищують проникність судин, а продукти гідролізу призводять до дегрануляції тканинних базофілів і вивільнення гістаміну, серотоніну й гепарину, які беруть участь у розвитку змін в мікросудинах. Крім того, лізосомальні ферменти активують ка-лікреїн-кінінову систему.

Кініни спричинюють розширення кровоносних судин, поси­лення судинної проникності, порушення мікроциркуляції, що зумовлює основні клінічні прояви запалення.

Більшість наявних протизапальних засобів, якими володіє фармакологія, проявляють активність у різних фазах запального процесу, тому їх можливо застосовувати протягом усього пе­ріоду запалення. Однак у ранніх стадіях гострого запалення найдоцільнішим є застосування таких засобів:

а) препаратів, що сприяють стабілізації клітинних і лізосомальних мембран та запобігають утворенню і виділенню медіаторів запалення (мефенаміну натрієва сіль, піримідант та ін.);

б) інгібіторів ферментів протеолізу (трасилол, контрикал, пантрипін, амбен, кислота амінокапронова та ін.), які утриму­ють рівновагу системи ферментів протеолізу та зменшують їх участь у розвитку запалення;

в) засобів функціонального антагонізму, що пригнічують дію медіаторів запалення. Це протигістамінні, антисеротонінові, ан-тиацетилхолінові та антибрадикінінові засоби: мефенамова ки­слота, бутадіон, саліцилати, димедрол, електроліти кальцію та магнію, а також препарати, що стимулюють утворення протиза­пальних агентів (катехоламінів, стероїдних гормонів), аскор­бінова й мефенамова кислоти, кальцію глюконат, тіаміну хло­рид, рутин, продигіозан.

У ранніх стадіях гострої запальної реакції необхідна фарма­кологічна регуляція внутрішньосудинних порушень мікро-циркуляції. Це завдання вирішують за допомогою засобів, що впливають на реологічні властивості крові, знижують в’язкість її, запобігають агрегації формених елементів крові, прискорю­ють кровообіг (низькомолекулярні декстрани, антикоагулянти — гепарин, фібринолітичні засоби — фібринолізин, антитромбо-цитарні препарати — ацетилсаліцилова, мефенамова кислоти) та знижують підвищену проникність судин (аскорбінова кислота, рутин тощо).

Для підтримання захисних механізмів CO, що забезпечують згасання запальної реакції, доцільно застосовувати засоби місцевої дезінтоксикації. У випадках, коли інтоксикація зумов­лена інфекцією, вдаються до протимікробних засобів (анти­біотики, похідні нітрофурану, сульфаніламідні, антисептичні засоби тощо). Якщо інтоксикація розвивається внаслідок всмоктування з осередків некрозу СОПР продуктів розпаду, то необхідне ретельне хірургічне обробляння, яке доповнюють за­стосуванням протеолітичних ферментів у поєднанні з проти­мікробними засобами та сорбентами. Для підтримання природ­них захисних механізмів СОПР, що знижують ступінь запальної реакції, використовують лізоцим, штучний лізоцим, піримідант, метилурацил, галаскорбін.

В ексудативну фазу гострої запальної реакції СОПР з метою нормалізації рН (зниження ацидозу), залишкового тиску та інших фізико-хімічних параметрів тканин використовують засо­би осмотичної дії — гіпертонічний розчин натрію гідро­карбонату, натрію хлориду, маніт та ін. Разом з тим важливо нормалізувати порушені в зоні запалення процеси обміну та трофіки. З цією метою потрібно вжити таких заходів:

а) підвищити оксигенацію тканин (екзогенне введення кисню або гіпербарична оксигенація); б) поліпшити транспорт пожив­них речовин в осередок запалення (засоби, що змінюють про­никність тканин: диметилсульфоксид, лідаза, ронідаза та ін.); в) зменшити в зоні запалення інтенсивність обміну речовин і енергетичні витрати (суто протизапальні засоби — натрію ме-

фенамінат, саліцилати — та фізичні чинники — локальна гіпотермія).

У репаративній фазі запальної реакції, коли гідратація тка­нин знижується (фаза дегідратації), показане використання за­собів, що стимулюють процеси відновлення та усувають залиш­кові ознаки запалення: препарати піримідинових основ (метацил — 5—10% мазь та паста з антибіотиками, піримідант — 5% паста з фурагіном), похідні антранілової кислоти (натрію мефенамінату 0,1% розчин у поєднанні з фурациліном або фуразолідоном, піримідант), ендогенні РНК, ДНК; вітамінні пре­парати (ретинол, «Аєвіт», галаскорбін), в’яжучі засоби.

Індометацин (10% мазь у тубах по 40 г). Має виражену про­тизапальну, знеболювальну дію. Пригнічує синтез простаглан­динів, впливає на систему згортання крові. Застосовують при запальних процесах губ та шкіри обличчя.

Мефенаміну натрієва сіль (порошок). Має протизапальну, місцевоанестезуючу, протитрихомонадну дію, прискорює епітелізацію виразкових поверхонь. 0,25—0,5% водний розчин у вигляді аплікацій та ротових ванночок і зрошень застосовують для пригнічення запальної реакції СОПР.

При виразково-некротичних ураженнях СОПР після зро­шення порожнини рота 0,1% розчином мефенаміну натрієвої солі осередки виразкування висушують стерильними ватними кульками і ранову поверхню покривають пастою, що містить мефенаміну натрієву сіль.

У період гідратації застосовують пасту такого складу: мефе­наміну натрієва сіль — 0,075 г, фуразолідон — 0,025 г, біла гли­на — до 25 г. Ці компоненти замішують на ізотонічному роз­чині натрію хлориду до консистенції пасти. У період дегідратації (епітелізації) сприятливо діє паста такого самого складу, приготована на кукурудзяній, оливковій чи обліпиховій олії. її готують ex tempore. Така паста справляє протизапальний та захисний вплив, поліпшує репаративні процеси.

Піримідант (порошок). Йому притаманна виражена протиза­пальна та знеболювальна активність. Стабілізує клітинні й суб­клітинні мембрани, інгібує активність медіаторів запалення (гістаміну, серотоніну), знижує проникність судинної стінки. Стимулює епітелізацію ранової поверхні.

Місцеве піримідант застосовують разом з препаратами нітрофуранового ряду, антибіотиками, ретинолом, токоферолу ацетатом у вигляді пасти при запальних та ерозивно-виразкових ураженнях СОПР. Для отримання пасти, яку готують перед ви­користанням, змішують 5 г піриміданту, 1 г фурагіну і 94 г білої глини; утворений порошок замішують на 30% олійному розчині токоферолу ацетату до сметаноподібної консистенції.

Листки кропиви (різані листки в упаковці по 100 г, рідкий екстракт у флаконах по 100 мл). Діють протизапально та кровоспинно. Застосовують при запальних процесах СОПР. З цією

метою 1 столову ложку листків заливають   1 склянкою окропу,

настоюють протягом 20 хв, проціджують і  використовують для полоскання рота та для ротових ванночок.

Трава і квітки деревію звичайного. Діють протизапально й кровоспинно. Застосовують при запальних процесах СОПР для полоскання порожнини рота. 1 столову ложку деревію заварю­ють 1 склянкою окропу, охолоджують, проціджують.

Квітки нагідок {календули} — (квітки у пакетах по 50 г та на­стойка у флаконах по 50 мл). Справляє протизапальний, проти­мікробний вплив, тамує свербіж, посилює регенерацію тканин, має дезодоруючу дію. Для полоскання порожнини рота при за­пальних процесах СОПР 1 столову ложку квіток заварюють у 1 склянці окропу або беруть 40—60 крапель настойки на 1 склян­ку води.

Листки евкаліпту (настій та настойка у флаконах по 25 мл). Справляє протизапальний та антисептичний вплив. Приготування настою: 1 столову ложку листків заварюють 1 склянкою окропу, настоюють, проціджують. Настойку використовують по 15—20 крапель на 1 склянку води. Настій і настойку листків евкаліпту застосовують для полоскання порожнини рота, ротових ванночок, інгаляцій при запальних процесах СОПР 3—4 рази на добу.

Антисептики. Вибір протимікробних засобів обумовлюється етіологією захворювання, особливостями клініки та характером перебігу ураження СОПР. При цьому враховують переносність цих лікарських засобів організмом хворого та чутливість до них мікрорганізмів. Досить широко в лікуванні захворювань СОПР на всіх етапах використовують антисептичні засоби різних груп. Обробляння СОПР антисептиками завжди передує ціле­спрямованим втручанням лікувального чи діагностичного харак­теру (хірургічне оброблення виразок, афт, ерозій, кріо-деструкція, біпсія та ін.), а також супроводить їх. Серед анти­септичних засобів при лікуванні патології СОПР значне місце посідають галогенопохідні, окисники, кислоти, луги, барвники та ін. Взаємодіючи з білками мікробних клітин, антисептичні засоби викликають їх денатурацію та інші грубі порушення, що веде до загибелі або зупинки росту мікроорганізмів.

Йодинол (флакони по 100 мл) — комплекс йоду з по­лівініловим спиртом. Головною діючою речовиною є йод, який справляє антисептичний вплив. Полівініловий спирт спо­вільнює виділення йоду, зменшує його подразнювальну дію, пролонгує час взаємодії з тканинами організму. Використову­ють для аплікацій та зрошень при ураженнях CO.

Розчин Люголя (флакони по 50 мл). Справляє проти­мікробний і фунгіцидний вплив, діє в’яжуче та протизапально. При хронічних запальних процесах сприяє розсмоктуванню інфільтрату. Застосовують для обробляння (змащування) СОПР перед проведенням маніпуляцій у порожнині рота. При ката­ральному, ерозивному, кандидозному стоматитах розчин Люголя використовують в аерозольних інгаляціях. Тривалість оброб­ляння — 2—3 хв. На курс лікування — 10 сеансів.

Натрію йодид (порошок). При зовнішньому застосуванні справляє антисептичний, подразнювальний, від вол і кальний, протизапальний вплив; сприяє розсмоктуванню запального інфільтрату. Показаний при грибкових ураженнях СОПР, акти­номікозі, ксеростомії, хейліті, сіалоаденіті та ін. Використову­ють 2% розчин натрію йодиду у вигляді тепловологих інгаляцій по 6—8 хв. Курс лікування — 10 сеансів.

Хлорамін Б (0,25—0,5% розчин). Має виражену антисептичну та дезодоруючу дію, справляє тривалий протимікробний вплив завдяки повільному відокремленню хлору від хлораміну, утво­ренню хлорнуватистої кислоти і виділенню кисню. Використо­вують для зрошень СОПР.

Розчин перекису водню 3% (флакони по 25 і 50 мл). Антисеп­тичний, дезодоруючий і кровоспинний засіб. Розщеплюється при взаємодії з основами та органічними речовинами, ви­діляючи кисень. При цьому утвореною піною з рани вимива­ються часточки гною, тканинного детриту, кров’яні згустки, а виділюваний атомарний кисень справляє протимікробний вплив. 0,25% розчин (І столова ложка на 1 склянку води) вико­ристовують для дезінфекції при запальних і виразково-некротичних ураженнях та для спинення кровотечі з СОПР у вигляді промивань, ротових ванночок, полоскань, аплікацій.

Гідроперит — таблетки по 1,5 г, що містять перекис водню і сечовину. Застосовують як антисептичний засіб для полоскань та зрошень замість перекису водню: 1 таблетка гідропериту діє, як 15 мл 3% перекису водню. Перед використанням 1 таблетку гідропериту розчиняють у 1/2 склянки води.

Калію перманганат — кристалічний порошок. При контакті з тканинами швидко розкладається, утворюючи кисень і марганцю двоокис, який, залежно від концентрації, дає в’яжучий або под­разнювальний ефект. Виділюваний кисень забезпечує антисептич­ну та дезодоруючу дію. Застосовують як антисептичний та дезо­доруючий засіб при виразково-некротичних ураженнях СОПР, для промивання виразок та зупинення кровотечі. З метою по­лоскання та зрошень СОПР використовують 0,01—0,1% розчин.

Кислота бензойна (порошок). Дає фунгіцидний та проти­мікробний ефект. Використовують її при хейліті та заїдах мікотичного походження у вигляді 5—10% мазі для змащування губ 3—4 рази на добу. При запальних процесах СОПР та не­приємному запаху використовують розчин бензойної кислоти разом з тимолом (бензойної кислоти — 1 г, тимолу — 0,2 г, на­стойки евкаліпту — 4 мл, дистильованої води — до 250 мл) по 20—30 крапель на 1 склянку води для полоскання.

Кислота борна (порошок). Має антисептичну та протигриб­кову активність. Застосовують при запальних та грибкових ура­женнях CO рота, губ, а також при неприємному запаху з рота у

вигляді полоскань, мазі, присипки. Для полоскань використо­вують 2—4% водний розчин 3—4 рази на добу (можна у поєднанні з настоями та відварами шавлії, алтеї, м’яти); 5—10% мазь та присипку застосовують при грибкових ураженнях СОПР, хейліті.

Натрію тетраборат (порошок). Справляє виражений про­тимікробний та протигрибковий вплив, здатний розчиняти му-цин і очищати CO від слизу. Застосовують при грибкових та запальних ураженнях СОПР та CO губ, неприємному запаху з рота у вигляді полоскання, аплікацій, змащування. Для полос­кання 1/2 чайної ложки препарату розчиняють у 1 склянці води (можна використовувати розчин 1/2 чайної ложки натрію тетра-борату й 1/2 чайної ложки натрію гідрокарбонату). Для приго­тування емульсії беруть натрію тетраборат з гліцерином у співвідношенні 1:5. Її використовують для змащування CO по­рожнини рота та губ.

Бікармінт (таблетки, що містять натрію тетраборат, натрію гідрокарбонат, натрію хлорид, ментол). Справляє антисептич­ний та протизапальний вплив. Застосовують при запальних процесах СОПР для полоскань (1—2 таблетки розчиняють в 1/2 склянки води, полощуть 3—4 рази на добу).

Гексаметилентетрамін (ампули по 5 і 10 мл 40% розчину). Дія бактерицидна, віруліцидна, фунгіцидна й спороцидна, зу­мовлена утворенням формальдегіду в кислому середовищі. Як зовнішній засіб 4% розчин використовують при низці алер­гічних уражень СОПР.

Срібла нітрат (порошок, олівець). Утворює альбумінати з білками, пригнічує ферментні системи мікроорганізмів. Місцеве у невеликих концентраціях справляє в’яжучий, протизапальний та бактерицидний вплив, у великих концентраціях — подраз­нює, припікає, некротизує тканини. 2—3% розчин застосовують для оброблення гнійних ран, афт та виразок при млявому пере­бігу процесу з надмірним утворенням грануляцій, а також для аплікацій при тріщинах губ.

Для лікування опіків СОПР застосовують мазь такого скла­ду: срібла нітрат — 0,3 г, вінілін —Зг, вазелінова олія — ЗО мл.

Міді сульфат (порошок). Діє в’яжуче, антисептичне, проти­вірусне, припікає тканини. Застосовують 0,25—2% розчин для аплікацій як антисептичний та противірусний засіб. 5% розчин міді сульфату використовують для обробляння обпалених фос­фором CO. Для змащування шкіри навколо рота при імпетиго застосовують мазь такого складу: міді сульфат — 0,02 г, цинку сульфат — 0,03 г, вода дистильована — 3 мл, цинку оксид — 1 г, вазелінова олія — 10 мл.

Цинку оксид (мазь цинкова) має протимікробну та підсушуючу, в’яжучу дію.

Резорцин (3—5% розчин) дає протимікробний, протигрибко­вий та кератолітичний ефект.

Ваготил (флакони по 50 мл 36% розчину) має антибакте­ріальну і протитрихомонадну дію. Активує процес регенерації епітелію.

Метиленовий синій. Дає слабкий антисептичний, фун­гіцидний та в’яжучий ефект, має окисно-відновні властивості. 0,05—2% водний розчин застосовують 1—2 рази на день для ту­шування ерозій, афт, виразок у фазі епітелізації та уражень СОПР при променевій хворобі.

Брильянтовий зелений.  Має протимікробну активність відносно грампозитивних бактерій, дифтерійної палички та протикандидозну дію. 0,1—0,2% водний розчин використовують для лікування піодермії, імпетигінозних та гнійних процесів на шкірі обличчя та губ, а також виразково-некротичних і пухир­частих уражень СОПР та губ.

Етакридину  лактат.   Має  протимікробну  активність відносно грампозитивних мікроорганізмів (стафіло- та стрепто­коків). Використовують у вигляді водного (1:500 — 1:1000) роз­чину для антисептичного обробляння СОПР та полоскань при запальних процесах.

Димексид (флакони по 100 мл) має протимікробні, неспеци­фічні протизапальні та місцевоанестезуючі властивості. Здатний проникати крізь неуражену шкіру і проводити разом із собою в глибше розташовані тканини інші лікарські засоби. Застосову­ють 25—30% водний розчин для аплікацій, компресів, пов’язок при лікуванні виразково-некротичного стоматиту, трофічних виразок, бешихи, запальних набряків, екзематозного хейліту. З метою посилення протизапального ефекту до розчину ДМСО на 1 мл додають: 0,025 г анальгіну, 0,00075 г гідрокортизону або 25 000 ОД гепарину.

Етоній. Має протимікробну активність щодо грампозитив­них бактерій (стафіло- та стрептококів). Діє детоксикаційно на стафілококовий токсин, стимулює процес регенерації, що зу­мовлює його застосування в лікуванні катарального, ерозивно­го, афтозного стоматитів, БЕЕ, трофічних виразок та промене­вих уражень СОПР. 0,25—0,5% розчин етонію використовують для зрошень, аплікацій, полоскань, ротових ванночок, аерозо­лю. 0,5% і 1% мазь (у флаконах по 25 г) та 0,5% емульсію на вініліні (0,5 г етонію на 100 мл вініліну для внутрішнього засто­сування) призначають для змащування CO при ерозивно-виразкових ураженнях.

Хлоргексидину біглюконат (20% розчин у банках по 500 мл, 0,05% розчин у банках по 100 мл). Справляє протимікроб­ний вплив на більшість грампозитивних та грамнегативних бак­терій, дріжджеподібні гриби роду Candida, дерматофіти, великі віруси. Сприяє кращому очищенню елементів ураження від нальоту. 0,05% розчин застосовують для полоскання (зрошень) порожнини рота при виразково-некротичних і грибкових ура­женнях.

Вінілін (бальзам Шостаковського) — флакони по 100 г. Про­тизапальний, обволікаючий та бактеріостатичний засіб. При­скорює процес регенерації тканин. Застосовують у вигляді мазі чи 20% олійного розчину для змащування CO чи шкіри обличчя при фурункулах, карбункулах, трофічних виразках, гнійних ра­нах обличчя, опіках, запальних процесах СОПР, ерозивному стоматиті, пухирцевих і променевих ураженнях CO рота. Вхо­дить до складу готових лікарських форм: «Левовінізоль», «Вінізоль», мазей, емульсій.

Цигерол (флакони по 50 мл). Сприяє очищенню ураженої поверхні від некротичних тканин, гною; стимулює епітелізацію рани. Має антисептичні властивості. Застосовують для ап­лікацій на ранову поверхню при опіках, виразково-некротичних ураженнях СОПР і шкіри обличчя.

Натрію уснінат (флакони по 50 мл 1% спиртового розчи­ну, по 25 мл 0,5% розчину в рициновій олії, по 50 мл 0,3% розчину в бальзамі ялиці з доданням 2% анестезину). Впливає бактеріостатичне на грампозитивні бактерії, золотистий ста­філокок, стрептокок, анаероби, пневмококи, мікобактерії ту­беркульозу, гриби роду Candida. 1% спиртовий розчин натрію уснінату (І чайна ложка на 1 склянку води) застосовують для зрошень, олійні розчини — для аплікацій при лікуванні свіжих та інфікованих ран, виразково-некротичних уражень СОПР, при пластичних операціях і опіках тканин обличчя 1— II ступеня.

Цитраль (1% спиртовий розчин у флаконах по 10 мл) має легку антисептичну, протизапальну, дезодоруючу, фунгіцидну, десенсибілізуючу та кератопластичну дію. Застосовують для по­лоскань, зрошень, аерозолю по 30—40 крапель на 1 склянку води.

Новоіманін — протибактеріальний препарат із звіробою (флакони по 10 мл 1% спиртового розчину). Активний відносно грампозитивних мікроорганізмів, у тому числі культур ста­філокока, стійких до антибіотиків групи пеніциліну. Стимулює процес регенерації. Використовують 0,01% розчин для зрошень, полоскань або (при інфікованих ураженнях СОПР) у поєднанні з олією обліпихи чи шипшини — для аплікацій на ерозії, афти, виразки, опіки.

Настойка нагідок (календули) — флакони по 40 мл. Має про­тимікробну та протизапальну властивості. Використовують при лікуванні інфекційних запальних уражень та ускладнень захво­рювань СОПР (1 чайна ложка на 1 склянку води).

Сальвін — препарат із шавлії (флакони по 10 мл 1% спирто­вого розчину). Має протимікробні властивості щодо грампози-тивної мікрофлори, в тому числі стійкої до дії антибіотиків, діє протизапально та в’яжуче. Застосовують розведений у 4—10 разів водно-спиртовий розчин при лікуванні хронічних запаль­них процесів СОПР, виразково-некротичного, афтозного та герпетичного стоматиті

Сангвіритрин — препарат із маклеї серцеподібної та дрібноплідної. Випускається 1% лінімент у тубах по 20 г і 0,2% спиртовий розчин у флаконах по 10 мл. Має широкий спектр протимікробної активності щодо грампозитивних і грамнега-тивних бактерій, дріжджеподібних грибів, найпростіших. Засто­совують при опіках, виразково-некротичних ураженнях СОПР, грибковому стоматиті. Розчин (20—30 крапель на 1/2 склянки води) — для полоскань та зрошень СОПР, лінімент — для нане­сення на осередки ураження CO порожнини рота та. губ.

Настойка софори японської (флакони по 100 мл) діє проти­мікробне та протизапально. Розчин (1 чайна ложка на 1 склян­ку води) застосовують при опіках, виразково-некротичних ура­женнях СОПР, грибковому стоматиті для зрошень, полоскань та аплікацій.

Хлорофіліпт (флакони по 100 мл 1% спиртового розчину) містить суміш хлорофілів листків екваліпту. Протимікробна дія спрямована майже виключно на стафілокок. Застосовують при лікуванні інфікованих стафілококом уражень СОПР, опіків, ви­разково-некротичного стоматиту. Для зрошень і полоскань бе­руть 1 столову ложку препарату на 1 л води, а в розведенні 1:50 з 0,25% новокаїном його використовують для аплікацій.

Антибіотики. Згідно з сучасними поглядами, антибіотики для локальної терапії захворювань СОПР слід призначати при тяж­ких формах перебігу, за наявності загальної реакції організму, зважаючи на переносність антибіотиків організмом хворого та чутливість до них мікроорганізмів, які викликають чи супро­воджують даний патологічний процес. Відповідно до існуючих правил раціонального призначення антибіотиків, необхідно вра­ховувати фармакокінетику антибіотика в тканинах і середови­щах організму, рН тканин, секретів і ексудатів, які значно впливають на активність і спектр протимікробної дії анти­біотика. Тому доцільніше використовувати ті антибіотики, на активність яких не впливає реакція середовищ та секретів: ле­воміцетин, поліміксину М сульфат та ін. Слід, однак, врахову­вати, що з-поміж представників групи пеніциліну більшість препаратів посилює свою дію в кислому середовищі. Лужне се­редовище є сприятливішим для дії гентаміцину сульфату, не-оміцину, мономіцину, еритроміцину, лінкоміцину тощо.

Бензилпеніциліну натрієва сіль (флакони по 250 000, 500 000 та 1 000 000 ОД). Використовують при інфекційних гнійних ураженнях шкіри і СОПР та виразково-некротичних і си­філітичних ураженнях СОПР у вигляді розчинів (для аплікацій, інгаляцій, електрофорезу), аерозольних сумішей, паст та приси­пок. Для інгаляцій чи аплікацій 500 000 ОД препарату розбав­ляють 20 мл дистильованої води. Для присипки на виразки СОПР та шкіру обличчя беруть 10 000 ОД бензилпеніциліну натрієвої солі разом з норсульфазолом та стрептоцидом білим (по 4 г).

23,

Бензилпеніциліну калієва сіль (флакони по 250 000, 500 000 та 1 000 000 ОД). Показання такі самі, як і для бензилпеніциліну натрієвої солі. Для аплікацій та інгаляцій 10 000 — 50 000 ОД препарату розчиняють у 3—5 мл ізотонічного розчину натрію хлориду або 25—100 мл теплої дистильованої води. При місцевому лікуванні запальних процесів (для аплікацій) бензил­пеніциліну калієву сіль у поєднанні з димексидом застосовують у вигляді такої комбінації: ДМСО — 100 мл 50% розчину, бен­зилпеніциліну калієвої солі — 1 000 000 ОД, гідрокортизону — 0,125 г, димедролу — 0,1 г, 10% розчину кальцію глюконату — 10 мл, 0,5% розчину новокаїну — ЗО мл, гепарину — 5000 ОД.

Антибіотики групи тетрацикліну мають широкий спектр дії і активні відносно грампозитивних та грамнегативних бактерій, спірохет, лептоспір, рикетсій, великих вірусів і деяких найпро­стіших. Застосовують при лікуванні фузоспірохетозної інфекції, трихомонозу та інших виразково-некротичних, виразкових ура­жень СОПР у вигляді емульсій, паст та присипок. Етоній підвищує чутливість грампозитивних мікроорганізмів родини кишкових бактерій до антибіотиків цієї групи в 16—50 разів.

Тетрацикліну гідрохлорид (таблетки по 100 000 ОД, таблетки з ністатином по 100 000 ОД, мазь 1% в упаковці по 3 та 10 г і мазь 3% в упаковці по 15 г).

Мазь «Гіоксизон» (у тубах по 10 г). Поєднує дію окситетра-цикліну та гідрокортизону ацетату. Застосовують для змащуван­ня СОПР 3—4 рази на добу при ерозивних, виразкових та ви­разково-некротичних ураженнях після попереднього оброб­лення ураження антисептичними засобами.

“Легразоль». Містить левоміцетин, граміцидин, совкаїн, яли­цевий бальзам, спирт етиловий, суміш хладонів. Застосовують для оброблення осередків ураження при гострому афтозному й герпетичному стоматитах. Препарат розпиляють з відстані 25— ЗО см протягом 2—10 с.

«Левовінізоль» (балони по 60 мл). Препарат містить лівоміцетин, вінілін, лінетол, спирт етиловий, цитраль, пропе-лент. Діє протизапально та протимікробне. Застосовують при поверхневих осередках ураження СОПР для оброблення тро­фічних та декубітальних виразок, ерозій. Препаратом обробля­ють уражену поверхню з відстані 20—30 см протягом 1—3 с 1—2 рази на добу.

Синтоміцину лінімент (5% та 10% емульсія в скляних банках по 25 г). Застосовують для лікування опіків, гнійно-запальних уражень CO порожнини рота, губ та шкіри обличчя. Препарат після антисептичного оброблення осередку ураження наносять на 10—15 хв 2—3 рази на добу.

Оксициклозоль (аерозольні балони по 70 г). Препарат являє собою суспензію жовтого кольору. При розчиненні утворює в’язку олійну масу. Поєднує протимікробну дію окситетрацик-ліну та протизапальний, протиалергічний вплив преднізолону.

Застосовують при  виразково-некротичних ураженнях та інфікованих ранах СОПР і шкіри обличчя, опіках, БЕЕ, ХРАС. Оксициклозоль наносять на уражену ділянку протягом 1—3 с 2—5 разів на добу.

Неоміцину сульфат (флакони по 0,5 г та 2% мазь у тубах по 15 г) — антибіотик широкого спектра дії. Більш ефективний проти стафілококової мікрофлори порівняно із стрептококами. Впливає на деякі грамнегативні і грампозитивні мікроорганізми. Не діє на патогенні гриби, віруси, анаеробну мікрофлору. Ото-токсичний. При виразково-некротичних ураженнях та інфіко­ваних ранах СОПР застосовують розчин (5000 ОД на 1 мл) для зрошень та аплікацій і 2% мазь — для змащування осередків ураження 2 рази на добу. Неоміцину сульфат входить до складу офіцинальних мазей «Синалар-Н» та «Локакортен-Н».

Мономіцин (флакони по 0,25 г у комплекті з розчинником) — антибіотик широкого спектра дії. Ефективний проти грампози­тивних і грамнегативних бактерій. Слабо впливає на пневмо- й стрептококи. Не діє на синьогнійну паличку, гриби, анаероби. Пригнічує розвиток найпростіших. Застосовують при виразко­во-некротичних ураженнях СОПР у поєднанні з трипсином чи хімотрипсином у формі емульсій або паст.

Канаміцину сульфат (флакони по 0,5 та 1 г у комплекті з розчинником, 5% розчин в ампулах по 10 мл) — антибіотик широкого спектра дії. Високоактивний щодо кислотостійких бактерій (туберкульозна паличка), більшості грампозитивних і грамнегативних бактерій, діє на мікроорганізми, резистентні до антибіотиків групи пеніциліну, стрептоміцину, тетрацикліну, левоміцетину, еритроміцину. Застосовують при туберкульозних та виразково-некротичних ураженнях СОПР. 0,25—0,5 г препа­рату розчиняють у 3—5 мл розчинника. Аплікації або аерозольні інгаляції проводять 2 рази на добу. При туберкульозних ура­женнях СОПР курс лікування становить 1 міс і більше.

Гентаміцину сульфат (флакони по 0,08 г, 0,1% мазь у тубах по ЗО г, аерозольні балони по 60 г) — антибіотик широкого спектра дії. Пригнічує ріст грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів. Високоактивний щодо синьогнійної палички. Застосовують при трофічних виразках, опіках, виразково-некротичному стоматиті. 0,1% водний розчин призначають для аплікацій; 0,1% мазь — для змащування при запальних процесах губ і шкіри обличчя 3—4 рази на добу. Аерозоль гентаміцину сульфату розпиляють над ураженою ділянкою 4 рази на добу, в пастах (разом з протеолітичними ферментами та вітамінами) цей антибіотик використовують для пов’язок та аплікацій.

Еритроміцин (1% мазь у тубах по 15 г). Проявляє бакте­ріостатичну активність відносно грампозитивних і грамнегатив­них коків, деяких грампозитивних бактерій, бруцел, рикетсій. Застосовують для змащування СОПР, червоної кайми губ та шкіри обличчя при інфікованих ранах, трофічних виразках, бе-

шисі, виразково-некротичних та сифілітичних ураженнях 3—4 рази на добу після попереднього оброблення порожнини рота антисептичними засобами.

Олететрин (мазь у тубах по 15 г) — антибіотик, що поєднує дію олеандоміцину фосфату і тетрацикліну гідрохлориду. Засто­совують при катаральному й ерозивному стоматиті, ерозивній формі ЧПЛ, виразково-некротичних ураженнях СОПР, гоно­рейному стоматиті.

Левоміцетин — антибіотик широкого спектра дії. Активний відносно грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів, ри­кетсій, спірохет, великих вірусів. Впливає на штами бактерій, які стійкі до препаратів групи пеніциліну, стрептоміцину суль­фату, сульфаніламідних засобів. 1—10% лінімент та пасту (скла­дається з левоміцетину й тетрацикліну — по 0,2 г, метацилу —2г, білої глини — 7,6 г, замішаних на 0,5% розчині новокаїну або 30% олійному розчині токоферолу ацетату) застосовують при виразково-некротичних ураженнях СОПР, ерозивній і вираз­ковій формі ЧПЛ, гонорейному стоматиті, опіках.

Поліміксину сульфат (флакони по 500 000, 1 000 000 ОД) і 2% мазь поліміксину сульфату в тубах по 10 і ЗО г (у 1 г 20 000 ОД). При нанесенні на СОПР та шкіру не всмоктується і у ве­ликій концентрації знаходиться в осередках ураження. Актив­ний щодо грамнегативних і менш активний відносно грампози­тивних мікроорганізмів. Застосовують поліміксин у вигляді мазі та розчину, який готують ex tempore. Для аплікацій та аерозолю його призначають з розрахунку 20 000 ОД на 1 мл розчинника (ізотонічний розчин натрію хлориду або 0,5% розчин ново­каїну). Показаний при рановій інфекції та різних гнійно-запальних процесах, викликаних кишковою паличкою, палич­кою синьо-зеленого гною, клебсієлами, багатьма патогенними коками. Може бути сумісним з гідрокортизоном. Добова доза препарату не повинна перевищувати 20 000 ОД на 1 кг маси тіла.

Граміцидин (ампули по 2 мл 2% спиртового розчину та гра-міцидинова паста в тубах по ЗО г) діє бактеріостатичне та бак-терицидно відносно стрептококів, стафілококів, збудників анае­робної інфекції. Застосовують при лікуванні опіків, інфікованих ран, декубітальних виразок, виразково-некротичного стоматиту та афтозних уражень СОПР. Перед вживанням вміст ампули (2 мл) розчиняють у 500 мл дистильованої води. Для зрошень та аплікацій.

Мазь геліоміцинова (в тубах по 10 г). Активна щодо грампо­зитивних та деяких інших мікроорганізмів і вірусів. Застосову­ють при виразковому гінгівостоматиті, БЕЕ, ерозивно-виразкових формах ЧПЛ та лейкоплакії, опіках, трофічних та променевих виразках СОПР. Після попереднього зрошення по­рожнини рота розчинами антибіотиків мазь тонким шаром на­носять на уражені ділянки 1—2 рази на добу.

Мікроцид (флакони по 100 мл). Пригнічує життєдіяльність грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів, стимулює епітелізацію. Застосовують при запальних, ерозивно-виразкових ураженнях СОПР у вигляді аплікацій, зрошень, ротових ванно­чок, аерозолю. Для зрошень та полоскань беруть 1 столову лож­ку препарату на 1 склянку води. Для аплікацій використовують нативний препарат або з 2% розчином новокаїну (1:1).

Ектерицид (флакони по 250 мл) має широкий спектр анти­бактеріальної дії та кератопластичні властивості. Застосовують при запальних та виразково-ерозивних ураженнях СОПР у ви­гляді зрошень, аплікацій та аерозолю.

Сульфаніламідні препарати. Етазол (порошок). Активний що­до стрепто-, пневмо-, менінгококів, кишкової та дизентерійної паличок, патогенних анаеробних бактерій. Застосовують у ви­гляді паст, присипок, 5% емульсії для обробляння уражених ділянок СОПР.

Сульфацил-натрій (порошок, 30% розчин для ін’єкцій в ам­пулах і флаконах по 5 мл, 30% очні краплі у флаконах по 10 мл, 20% розчин у тюбиках-крапельницях по 1,5 мл). Активний що­до стрепто-, гоно-, пневмококів, кишкової палички. Застосову­ють при виразково-некротичних ураженнях СОПР інфікованих ранах обличчя, опіках, гонорейному стоматиті у вигляді приси­пок, аплікацій та змащування.

Сульфапіридазин -натрій (порошок). Активний щодо грампо­зитивних і грамнегативних мікроорганізмів. Впливає на збуд­ників трахоми та деяких найпростіших. Застосовують 5—10% розчин для ротових ванночок, зрошення, аплікацій та 10% роз­чин для інгаляцій 2 рази на день протягом 7—10 діб.

Діоксидин (ампули 1% та 0,5% розчину по 10 мл; 5% мазь у тубах по 25 і 50 г). Протибактеріальний препарат широкого спектра дії. Активний щодо стафіло-, стрептококів, протея вульгарного, синьогнійної та дизентерійної паличок, сальмонел, патогенних анаеробів, зокрема збудника газової гангрени. За­стосовують при тяжких гнійно-запальних процесах СОПР, ви­разково-некротичному та гангренозному стоматиті, трофічних виразках, опіках СОПР та шкіри обличчя у вигляді аплікацій 0,5—1% розчину та 5% мазі.

Похідні 8- та 4-оксихіноліну. Хінозол (порошок) має антисеп­тичну, протигрибкову та кровоспинну дію. Розчин 1:1000 — 1:2000 застосовують для аплікацій, зрошення, полоскання; 10% мазь та емульсію — для аплікацій при виразково-некротичних ураженнях, опіках, грибковому стоматиті.

Хініофон (порошок, таблетки по 0,25 г). Дія антисептична, протигрибкова і антипротозойна. Застосовують 0,5% розчин, 5— 10% мазь та 10% присипку для лікування виразково-некротичних уражень, опіків СОПР та кандидозного стоматиту.

Нітроксолін (таблетки по 0,05 г). Активний щодо грампози­тивних та грамнегативних бактерій, грибів роду Candida,

мікроорганізмів, резистентних до антибіотиків та сульф­аніламідних препаратів. Місцеве застосовують самостійно й у поєднанні з терилітином: нітроксоліну — 0,05 г, терилітину — 0,05 г, 10% олійного розчину токоферолу ацетату — 4,5 мл, ізотонічного розчину натрію хлориду — 0,5 мл. Ця суміш пока­зана при запальних процесах СОПР, кандидозному та виразко­во-некротичному стоматитах.

Ентеросептол (таблетки по 0,25 г). Активний відносно грам-позитивних та грамнегативних мікроорганізмів. Діє на ста­філококи й інші види коків, шигели, ешерихії, сальмонели, вібріони, амеби, лямблії, гриби. Призначають по 1—2 таблетки З рази на день після вживання їжі протягом 2 тиж.

Похідні нітрофурану: фурацилін (0,02%), фурагін розчинний (1 :

ІЗ 000), фурадонін (1 : ЗО 000), фуразолідон (1 : 25 000) – широко застосовують при лікуванні СОПР, бо за протибактеріальною ак­тивністю вони переважають низку поширених антибіотиків та сульфаніламідних засобів. Похідні нітрофурану мають бакте­ріостатичну активність щодо грампозитивних та грамнегативних бактерій, найпростіших, великих вірусів. Резистентні до них шта­ми мікроорганізмів виникають рідко і розвиваються повільно. Ці препарати дають низький відсоток алергічних побічних реакцій.

Антипротозойні засоби. У випадках, коли патологічний про­цес СОПР викликаний або підтримується найпростішими чи анаеробною мікрофлорою, доцільно використовувати препарати з групи для лікування протозойних інфекцій.

Лютенурин (0,5% лінімент в упаковці по 50 г) — суміш де-гідрохлоридів пуфлеїну та тіобінуфаридину, що містяться в ко­ренях та кореневищах глечиків жовтих. Застосовують при гос­трому та хронічному трихомонозі, як неускладненому, так і ускладненому бактеріальною та грибковою флорою (0,5% лінімент або 0,1—0,5% свіжоприготований водний розчин), а також для лікування уражень СОПР, викликаних грампозитив-ними мікроорганізмами та дріжджеподібними грибами, вираз­ково-некротичного стоматиту, гінгівіту, пухирчастої хвороби і екземи, ускладнених кандидозом.

Метронідазол (трихопол) — 1% розчин, трихомонацид — 1% розчин, нітазол — 2,5% суспензія. Ці препарати пригнічують розвиток трихомонад та інших найпростіших, токсично діють на анаеробні (клостридіальні й неклостридіальні) мікроорганіз­ми, а тому їх застосовують у вигляді зрошень, аплікацій, аеро­зольних інгаляцій для лікування трихомонадних уражень, ви­разково-некротичного та гангренозного стоматитів. Для того ж нітазолу властива помірна, але подовжена (до 24 год) осмотична дія, що за силою і терміном вияву перевершує гіпертонічний 10% розчин натрію хлориду.

Ваготил — 36% водний розчин поліметилен-мета-крезол-сульфонової кислоти. Діє бактерицидне та протитрихомонадно. Використовують для зрошень та аплікацій.

Юглон — 4% витяжка із зеленої шкірки недостиглих волось­ких горіхів. Має полівалентний механізм протимікробної дії, пригнічує життєдіяльність кокової, грибкової мікрофлори та найпростіших, сприяє очищенню та загоєнню ран. Застосову­ють з метою лікування проліферативних (папіломатозних), ви­разково-некротичних уражень CO та деяких форм кандидозу.

Специфічні засоби місцевої терапії сифілітичних уражень СОПР. Особливістю місцевого лікування проявів сифілісу на СОПР (за умови проведення загальної специфічної терапії у спеціальних лікувальних закладах) крім застосування симптома­тичних засобів є призначення протисифілітичних препаратів, що згубно впливають на збудника цієї інфекції.

Біиохінол — 8% суспензія йодвісмутату хініну в нейтра­лізованій персиковій олії. Впливає на бліду спірохету за рахунок блокади сульфгідрильних груп тіолових ферментів. Поряд з бак­теріологічною активністю має імуностимулювальні властивості, дає протизапальний та розсмоктуючий ефект. Застосовують для аплікацій на елементи ураження.

Бісмоверол — 7% суспензія основної солі вісмутової кислоти в нейтралізованій персиковій олії. Застосовують для змащуван­ня ураженої СОПР.

Міарсенол (ампули по 0,15, 0,3, 0,45, 0,6 г). Впливає на бліду спірохету шляхом блокади тіолових ферментів (особливо за на­явності 25Н-групи) та порушення процесів обміну. Препарат у мінімальній дозі (0,15 г) розчиняють ex tempore у 2 мл дистиль­ованої води або 1% розчину новокаїну і після проведення місцевої симптоматичної терапії обробляють ним ураження СОПР (аплікації по 15—20 хв).

Осарсол (порошок). Справляє бактерицидний, спірохетоцид-ний та трихомонадоцидний вплив, блокуючи сульфгідрильні ферментні системи мікроорганізмів і найпростіших, порушуючи процеси обміну, їх розвиток і розмноження. 10% суспензію осарсолу на персиковій олії або гліцерині (аплікації) застосову­ють при виразково-некротичних ураженнях, які супроводжу­ються фузоспірильозом; ЧПЛ та сифілітичних ураженнях СОПР.

Засоби місцевої терапії алергічних уражень. До цієї групи на­лежать деякі нестероїдні й стероїдні протизапальні засоби, про-тигістамінні препарати, інгібітори ферментів протеолізу та пре­парати лікарських рослин, які дають місцевий гіпосенсибі-лізуючий ефект.

Мефенаміну натрієва сіль — 0,1% розчин. Застосовують для ротових ванночок, полоскань та аплікацій.

Димедрол — 0,1% розчин. Використовують для аплікацій, ро­тових ванночок, аерозолю.

Кортикостероїдні препарати. Для місцевої терапії кортикостероїдні препарати (КС) застосовують диференційо­вано, враховуючи їх активність. За прийнятою в Європі фарма­кологічною класифікацією, залежно від ступеня протизапальної активності КС виділяють 4 їх рівні:

КС І рівня (дуже сильна активність): бетаметазон (дермовал).

КС II рівня (сильна активність): бетневал (бетаметазон у до­зах, менших, ніж в дермовалі), целестодерм, декортом, дипро-зон, епітопік, халог, гідрокортизон, неризон, пентикорт, сина-лар, тенікорт (дезоксиметазон), топсин.

КС III рівня (середня активність): тріамцинолону ацетонід, кутинол, флурокортизон, кенакорт А, локапред, тедарол (тріамцинолон), тридезонхт, ультраланіл.

КС IV рівня (слабка активність): ацидокорт (дексаметазону ацетат), декзалта, веридермедрол (метилпреднізолон).

КС III рівня і меншою мірою II рівня є засобами вибору для лікування пухирчастої хвороби та інших дерматозів. КС IV рівня показані при захворюваннях шкіри обличчя на губ.

Місцеве застосування КС протипоказане при всіх дерматозах мікробного походження (імпетиго, піодермія, фурункули), грибкових, вірусних (герпес) ураженнях. КС не можна поєдну­вати з ПУВА-терапією або з таким препаратом, як тигазон. Місцеве застосування КЄ протипоказане при іхтіозі, кератозах, акне у підлітків, травматичних виразках СОПР.

КС II рівня можуть викликати атрофію епідермісу й дерми, особливо в ділянці обличчя; інколи з’являються телеангіектазії, гіпертрихоз та дисхромія шкіри обличчя. У разі тривалого за­стосування КС можливе приєднання мікробної інфекції, пе-ріорального дерматиту. Алергічні реакції при місцевому застосу­ванні КС найчастіше пов’язані з антибіотиками, що входять до складу КС мазей. Фтор, що є складником таких мазей, сприяє розвитку піодермій галогенного походження, а також приєднан­ню кандидозних інфекцій.

Мазь преднізолонова (0,5% у тубах по 10 і 20 г). Справляє протизапальний, протиалергічний вплив.

Синафлан (мазь у тубах по 10 або 15 г). За фармакодина-мікою подібна до кортизону ацетату, тріамцинолону. При місцевому використанні вона діє у 40 разів активніше від гідрокортизону.

Фторокорт (0,1% мазь у тубах по 15г) за фармакодинамікою подібний до кортизону ацетату і тріамцінолону.

Лоринден (мазь у тубах по 15г) дає значний місцевий проти­запальний та протиалергічний ефект, зменшує свербіж.

Деперзолон (0,25% мазь у флаконах по 10 г). За фармако­кінетикою подібний до кортизону ацетату.

Для зниження судинної проникності, інактивації біологічно активних медіаторів використовують інгаляції комплексу про-тигістамінних та кортикостероїдних препаратів такого складу: 1 мл 2,5% суспензії гідрокортизону ацетату, 1 мл 1% розчину ди­медролу, 1 мл 0,5% розчину новокаїну, 2 мл ізотонічного роз­чину натрію хлориду.

Глюкокортикоіди доцільно застосовувати з інгібіторами про­теолітичних ферментів (трасилол, контрикал, амбен, пантрипін) у вигляді суміші для аерозольних зрошень’ трасилол (500 ОД) + гепарин (300—500 ОД) + гідрокортизон (2,5 мл) + 1% розчин новокаїну (5 мл)

Гексаметилентетрамін (див. Антисептики).

Амінокапронова кислота (див Інгібітори ферментів протео­лізу).

Лізоцим (див Ферментні препарати)

Метилметюнінсульфонію хлорид — вітамін U, ромашка, ка­лендула (див. Препарати кератопластичної дії).

Ферментні препарати При гнійно-запальних захворюваннях CO широко використовують ферменти протеолізу. Механізм терапевтичної дії протеолітичних ферментів багатогранний Го­ловними їх властивостями є некролітична активність, здатність скорочувати ексудативну фазу запалення, знижувати анти-біотикорезистентність гнійної мікрофлори, пряма антитоксична дія. Деякі протеолітичні ферменти (хімотрипсин) стимулюють фагоцитарну активність лейкоцитів.

Показаннями до застосування протеолітичних ферментів є такі виразково-некротичні ураження СОПР, як виразковий сто­матит, БЕЕ, ХРАС, афти Беднара, пролежні, трофічні виразки, пухирчаста хвороба, ерозивно-виразкові форми кератозів та ін

Трипсин (флакони по 0,005 і 0,01 г). Являє собою білок, мо­лекула якого складається з одного поліпептидного ланцюга. Молекулярна маса 23 800. Ізоелектричну точку (ІЕТ) визнача­ють при рН 10,5. Препарат легкорозчинний у воді та ізотоніч­ному розчині натрію хлориду. В молекулі білка трипсин гідро-лізує пептидні зв’язки, утворені карбоксильними групами ос­новних амінокислот — аргініну або лізину. Важливою особли­вістю ферменту є його властивість піддаватися самоперетравлю­ванню в слабколужних розчинах. Іони кальцію запобігають інактивації трипсину. При місцевому застосуванні він лізує некротизовані тканини, фібринозні плівки, розріджує патоло­гічні секрети, ексудати, згустки крові, чим сприяє видаленню нежиттєздатних тканин із ранової поверхні, не впливаючи на

здорові тканини Оптимальна активність трипсину відзначається при рН 7. Застосовують місцеве в поєднанні з антибіотиками та іншими протимікробними засобами (стрептоміцину сульфатом, мономіцином, мікроцидом, ектерицидом, неоміцину сульфатом — з розрахунку 100 000 ОД антибіотика на 1 мг ферменту) для зрошень, аплікацій, аерозолю та електрофорезу (з анода), а та­кож для приготування емульсій та паст

Перед застосуванням вміст флакона (0,01 г) розчиняють у 10 мл ізотонічного розчину натрію хлориду або 0,25—0,5% розчині новокаїну Більш високі концентрації новокаїну різко знижують протеолітичну активність трипсину.

Хімотрипсин (флакони по 10 мг). Являє собою білий криста­лічний порошок з молекулярною масою 2500 та ІЕТ при рН 8,1-8,3

Молекула утворена з трьох поліпептидних ланцюгів. Хімотрипсину притаманна широка субстратна специфічність він гідролізує пептидні зв’язки, утворені карбоксильною групою ароматичних амінокислот — фенілаланіну, триптофану. Має високу протеолітичну активність, впливає на некротизовану тканину, розріджує патологічні секрети, стимулює фагоцитоз, руйнує деякі токсини. Очищаючи рани від некротизованих тка­нин, створює несприятливі умови для розвитку мікрофлори в осередку запалення. На відміну від трипсину, здатний розщеп­лювати дев’ятичленний поліпептид брадикінін, який при цьому втрачає біологічну активність. Застосовують самостійно або в комплексі з трипсином, антибіотиками широкого спектра дії, сульфаніламідними засобами у вигляді розчинів, лікувальних паст та ін.

Для обробляння виразково-некротичних уражень СОПР роз­чин хімотрипсину готують безпосередньо перед використанням (на ізотонічному розчині натрію хлориду чи 0,25—0,5% розчині новокаїну) Хімотрипсин-з антибіотиками застосовують у тако­му співвідношенні’ 25 000 ОД антибіотика на 1 мг ферменту Суспензію з сульфаніламідними засобами готують, додаючи до 5 мг хімотрипсину 0,1—0,2 г сульфаніламідного засобу та 5 мл олійного розчину токоферолу ацетату.

Хімопсин (флакони по 25, 50, 100 мг) — суміш трипсину та хімотрипсину За фармакологічними властивостями подібний до а-хімотрипсину та трипсину. Перед застосуванням 0,025—0,05 г хімотрипсину розчиняють у 10—50 мл 0,25% розчину новокаїну. Цим розчином змочують марлеві або ватні смужки і накладають на виразкові поверхні Для аерозольних інгаляцій 0,025 г хімопсину розчиняють у 5 мл стерильного ізотонічного розчину натрію хлориду. На курс лікування — 10 інгаляцій. Можливі алергічні реакції.

Терилітин (флакони по 0,05 г — 200 ПО) — протеолітичний фермент, продукт життєдіяльності гриба Aspergillus terricola. Ак­тивність виражається в протеолітичних одиницях (1 мг = 2 ПО).

Розщеплює казеїн, тромбін, гемоглобін, фібрин, фібриноген, сироватковий альбумін. Місцеве застосовують розчин, актив­ність 1 мл якого дорівнює 40—50 ПО. Для цього вміст флакона (200 ПО) розчиняють у 4—5 мл дистильованої води для ін’єкцій чи ізотонічному розчині натрію хлориду або 0,25% розчині но­вокаїну, використовують для аплікацій. Для аерозолю 200 ПО терилітину розчиняють у 5—8 мл ізотонічного розчину натрію хлориду. На 1 інгаляцію витрачають 2 мл розчину. Курс лікування — 3—5 сеансів. Можливі алергічні реакції, захрип­лість, підвищення температури тіла.

Колалізин (колагеназа, клостридіопептидаза) — ампули по 500 ОД. Володіє протеолітичною активністю, розщеплює некро-тизовані^тканини, колагенові структури, струпи, очищає ранову поверхню. 1 г препарату містить 50 ОД. Розчин готують перед використанням, розчиняючи вміст ампули ізотонічним розчи­ном натрію хлориду (співвідношення зазначене на етикетці).

Іруксол (мазь у тубах по ЗО г). Містить фермент колагеназу та хлорамфенікол або левоміцетин. Завдяки цьому мазь набуває антимікробної активності, розріджує гнійний ексудат, очищає рани, сприяє їх епітелізації.

Рибонуклеаза (флакони по 0,01, 0,025 або 0,05 г порошку) — фермент, що розриває міжнуклеотидні зв’язки в молекулі рибо­нуклеїнової кислоти до оліго- та мононуклеотидів. Рибонуклеа­за стійка у кислотному середовищі, діє протимікробне, проти-вірусно та протизапально. Одиниця активності відповідає 1 мг препарату. Застосовують у вигляді аплікацій, аерозольних інгаляцій, фонофорезу. Перед використанням 25—50 ОД РНК-ази розчиняють у 5 мл ізотонічного розчину натрію хлориду або 0,25% розчину новокаїну. На сеанс аерозолю необхідно 3—4 мл такого розчину. На курс лікування — 3—5 інгаляцій.

Лізоцим (флакони по 50, 100, 150 мг ферменту). Має бакте-ріолітичну дію, розщеплює глікозаміноглікани клітинних обо­лонок грампозитивних мікроорганізмів, чим пригнічує їх ріст;

менш чутливі до нього грамнегативні мікроорганізми. Посилює дію антибіотиків. Має протизапальну, гіпосенсибілізуючу про-тигістамінну й гемостатичну активність. Стійкий у кислому се­редовищі, інактивується в лужному.

Застосовують для посилення імунобіологічних властивостей СОПР у вигляді аплікацій та аерозолю. Для цього вміст флако­на розчиняють у 2—3 мл дистильованої води. Курс лікування — 7-Ю діб.

Для полоскання та ротових ванночок застосовують штучно виготовлений лізоцим. Перший варіант: беруть 1 білок свіжого курячого яйця на 1 л прокип’яченої води (остудженої) і додають 1 чайну ложку кухонної солі. Другий варіант: 1 білок розчиня­ють у 1 л 0,25% розчину новокаїну.

Лідаза (ампули по 0,1 г). Деполімеризує цементувальну ре­човину сполучної тканини — гіалуронову кислоту, швидко

збільшуючи проникність тканин і поліпшуючи рух рідин у міжтканинних прошарках.

Перед застосуванням вміст флакона розчиняють у 1 мл 0,5% розчину новокаїну. Вводять методом електрофорезу в рубцеву тканину чи гіпертрофовані міжзубні сосочки, гематому, точки виходу нервів. Курс лікування — 10—12 сеансів, щодня або че­рез день.

При фонофорезі лідазу можна поєднувати з іншими терапев­тичними засобами: тіаміну бромід (0,02 г) + кислота нікотинова (0,03 г) + кислота аскорбінова (0,05 г) + гідрокортизонова мазь (0,5%). Інтенсивність впливу звуку становить 0,2—0,6 Вт/см². Курс лікування — 10—15 процедур.

Ронідаза (флакони по 5 і 10 г) — препарат гіалуронідази для зовнішнього застосування. За механізмом дії подібний до лідази. Застосовують для лікування ран, що тривалий час не загоюються, та виразок обличчя. Порошок ронідази (0,5—1 г) наносять на стерильну, складену в 4—5 шарів марлеву серветку, змочену ізотонічним розчином натрію хлориду, в 1 мл якого міститься 10 000 — 20 000 ОД пеніциліну, і прикладають до ураженої поверхні на 15—18 год. Лідазу та ронідазу часом поєд­нують з протизапальними, анестезуючими засобами, вітамін­ними препаратами тощо.

Кератопластичні препарати. Застосовують для поліпшення регенерації СОПР при ерозивно-виразкових ураженнях, опіках, тріщинах губ, трофічних виразках.

Вітамін А та ретиноїди підвищують кількість мітозів в епітеліальних клітинах, запобігаючи накопиченню в них кера-тогіаліну. Ретинол та його похідні стимулюють епітелізацію, за­побігають надмірному зроговінню епітелію (гіперкератозу) та утворенню рубців. Вітамін А розглядають як натуральну складо­ву частину епітеліальних клітин, що підтримує синтез РНК і сульфатованих глікозаміногліканів, які відіграють важливу роль у проникності клітинних і субклітинних мембран.

Ретинолу ацетат (флакони по 10 мл 3,44% та 6,88% олійного розчину). Для місцевого лікування застосовують у ви­гляді аплікацій та змащування, враховуючи добову потребу, яка становить 1,5 мг.

Ретинолу пальмітат (флакони по 10 мл, 1 мл містить 100 000 МО) та концентрат вітаміну А (флакони по 10 мл, в 1 мл — 100 000 МО вітаміну А) використовують у вигляді ап­лікацій або у складі пов’язок.

Вінілін (бальзам Шостаковського) — полівінілбутиловий спирт. Застосовують при лікуванні ерозивно-виразкових ура­жень та запальних процесів СОПР як окремо, так і у складі лініментів та емульсій.

Вінізоль — аерозольний препарат, що містить вінілін, лінетол, цитраль. Застосовують при лікуванні запальних про­цесів СОПР та трофічних виразок. Наносять препарат, розпи­ляючи над ураженою СОПР, 1—3 рази на день.

Анілінові барвники: 1% водний або гліцериновий розчин мети­ленового синього, метиленовий синій з глюкозою (1 г метилено­вого синього + 50 мл 40% глюкози), «Фукорцин» (рідина Кастел-лані), етакридину лактат (риванол) — 1:500, 1:1000; метилвіолет (піоктанін 1%). Використовують для змащування та аплікацій.

Ліоксазоль (аерозольні балони по 50 або 25 г) застосовують як засіб запобігання розвитку й лікування гострих місцевих променевих уражень шкіри та СОПР 1—11 ступеня, що виника­ють унаслідок променевої терапії або радіаційної травми. Ліоксазоль запобігає появі раннього спазму артерій глибокого судинного сплетення, що виникає під впливом іонізуючої ра­діації, поліпшує кровозабезпечення в осередку опромінення та прискорює репаративні процеси в епітелії. Препарат наносять

на осередок ураження тонким шаром. З метою профілактики його застосовують одразу або не пізніше як через 1 год після сеансу опромінення, протягом усього курсу радіотерапії. Вико­ристовують його також для лікування перших клінічних ознак променевих уражень СОПР (1 раз на добу).

Цитраль (флакони по ЗО мл 1% спиртового розчину) за хі­мічною будовою схожий з бічним ланцюгом молекули вітаміну А. Застосовують по 30—40 крапель на 1/2 склянки води для полос­кань, зрошень, аерозолю. Цитралю крім пластикостимулюваль-ної властива дезодоруюча, антисептична, фунгіцидна, десенси­білізуюча, анестезуюча дія.

Аєвіт (ампули по 1 мл, в 1 мл — 100 000 МО вітаміну А та 100 мг вітаміну Е). Аєвіт призначають для стимуляції загоєння виразок. Крім того, у вигляді пов’язок та фонофорезу його при­значають при дискератозах, ексфоліативному хейліті, а при дея­ких -формах екземи та лейкоплакії аєвіт застосовують як місцеве, так і всередину протягом кількох місяців для підви­щення бар’єрної функції СОПР.

Тигазон (ароматичний ретиноїд) — капсули по 10 мг. Відзначається високою біологічною активністю, за фармаколо­гічною дією подібний до вітаміну А. Застосовують головним чином для лікування ЧПЛ у вигляді аплікацій на осередки ура­ження паралельно з призначенням препарату всередину.

Дибунол (5% лінімент) застосовують при опіках різної етіо­логії, а також при трофічних та променевих виразках, що три­валий час не загоюються, млявому перебігу післяопераційних та травматичних ран. Крім того, його призначають при відморо­женнях, у тому числі й для ведення хворих після кріодеструкції патологічних процесів СОПР.

Вітамін U — метилметіонінсульфонію хлорид (таблетки по 0,05 та 0,1 г). Лікувальний ефект досягається завдяки власти­вості вітаміну U метилювати гістамін, перетворюючи його на неактивний метилгістамін. Препарат діє болезаспокійливе та антинекротично, сприяє нормалізації обміну натрію та калію в тканинах. Завдяки вираженій антигістамінній активності благо­творно впливає на загоєння ран, виразок, ерозій, зменшує за­пальну реакцію. Застосовують у вигляді 5% розчину для зро­шень СОПР, аплікацій або пасти (1 частина вітаміну U, 2 частини оксиду цинку, замішаних на лініменті сангвіритрину).

«Лінетол» — препарат із льняної олії. Застосовують у вигляді 5% мазі при ерозивно-виразкових ураженнях СОПР для по­ліпшення епітелізації.

«Лівіан» — аерозольний препарат, до складу якого входять лінетол, риб’ячий жир, токоферолу ацетат, анестезин, циміналь, соняшникова та лавандова олії, етиловий спирт. Застосовують для лікування опіків, ерозій, виразок.

«Спедіан» — лінімент, який містить спермацет, анестезин, дикаїн та спермацетовий жир; Поліпшує репаративні процеси,

сприяє дозріванню грануляційної тканини,  поліпшенню епітелізації; має аналгетичні властивості. Застосовують при опіках та виразках різного походження. Уражену поверхню зрошують лініментом 4—6 разів на добу.

Олія обліпихи (у флаконах по 100 мл) містить суміш каротину і каротиноїдів (а-, р-, у-), токоферолів, лікопіну та гліцеридів, олеїнової, лінолевої, пальмітинової та стеаринової кислот. Сти­мулює процеси регенерації СОПР, діє протизапально, бактери­цидне і знеболювальне. Як природний антиоксидант пригнічує процеси перекисного окислення ліпідів, запобігаючи катабо­лізму нуклеїнових кислот і білків, а отже, процесові розпаду тканини. При курсовому застосуванні обліпихова олія поліпшує стан «факторів захисту», бар’єрної функції, регіонарного крово­обігу, процеси регенерації й імунний статус організму. Застосо­вують для змащувань, аплікацій та пов’язок.

Олія шипшини (у флаконах по 100 і 250 мл) містить ненаси-чені та насичені жирні кислоти, каротиноїди, токофероли. За­стосовують так само, як і обліпихову олію.

Каротолін (у флаконах по 100 і 250 мл) — олійний екстракт із м’якоті плодів шипшини. Лікувальний ефект зумовлений вмістом токоферолів, ненасичених жирних кислот та ін. Засто­совують, як і обліпихову олію.

Хлорофіло-каротинова паста (отримують з хвої сосни). Лікувальний ефект зумовлений наявністю каротиноїдів, хлоро­філу, вітаміну Е, фітостеринів, терпенів. Використовують 30% водний розчин для аплікацій (по 15—20 хв 2 рази на добу).

Солкосерил (мазь, желе в тубах по 20 г) — екстракт крові ве­ликої рогатої худоби. Містить пурин, дезоксирибонуклеотиди, аміно-, кето- та оксикислоти й інші БАР. Желе наносять на ра­нову поверхню для відходження струпу; мазь — у період грану­ляцій, до повної епітелізації виразки чи ерозії.

Натрію нуклеїнат при місцевому використанні пригнічує надмірне утворення грануляцій, стимулює інтенсивність регене­рації уражених тканин. Застосовують 2% розчин з новокаїном для аплікацій.

Хонсурид (флакони по 10 мл; у флаконі міститься 0,05 чи 0,1 г сухого препарату). Одержують хонсурид з гіалінових хрящів тра­хей великої рогатої худоби. Хондроїтинсульфат і гіалуронова кислота, що містяться в препараті, беруть участь в утворенні основної речовини сполучної тканини, стимулюють репаративні процеси. Призначають при млявому перебігу процесів регене­рації, трофічних виразках, пролежнях. Відповідно до маси по­рошку вміст флакона розчиняють 5 або 10 мл новокаїну, нано­сять на 2 шари марлевої серветки і прикладають до рани. Можна вводити за допомогою фонофорезу. При млявому пере­бігу ХРАС, стоматиті Сеттона, ерозивно-виразковій формі ЧПЛ хонсурид вводять під елементи ураження за типом інфільтра­ційної анестезії.

Колагенова плівка. Її складники (колаген шкіри і сухожиль великої рогатої худоби, борна кислота, фурацилін, хонд-роїтинсульфат) надають препарату антисептичних властивостей та здатності прискорювати процеси регенерації. Використову­ють, як і хонсурид. Плівку дістають з упаковки, занурюють в ізотонічний розчин натрію хлориду чи 0,25% розчин новокаїну, а потім накладають на виразку чи ерозію таким чином, щоб краї плівки дещо перекривали межі ураження.

Фогем. Випускають у тубах по ЗО г. Містить гемін (складову частину гемоглобіну), ДМСО, кальцію стеарат, дистильовану воду. Препарат має фотозахисну активність і здатний запобігти розвиткові фотодинамічного запалення. Застосовують при ура­женнях, пов’язаних з порушенням порфіринового обміну, і як лікувально-профілактичний засіб при червоному вовчаку, со­нячній екземі, актино-алергічному хейліті. Втирають у поперед­ньо в”имиту шкіру обличчя та губ: у 1-й тиждень — 3 рази на добу, у 2-й — 2, далі — 1 раз на 2—3 доби.

Ромашка (квітки). Має протиалергічні, протизапальні та слабкі бактерицидні властивості, прискорює процеси регене­рації. Використовують у вигляді настою (10 г на 200 мл окропу) чи відвару (1 столову ложку квіток заварюють 1 склянкою ок­ропу, охолоджують, проціджують) для полоскання та ротових ванночок.

Ромазулон — екстракт ромашки у флаконах по 100 мл. Справляє антисептичний, протизапальний та дезодоруючий вплив, поліпшує репаративні властивості епітелію. Застосовують 1 чайну ложку на 1 склянку води для зрошень, полоскань, ро­тових ванночок.

Ротокан (флакони по 100 мл). Комплексний препарат, який містить ромашку, деревій, нагідки. Має протизапальну, боле­заспокійливу, бактерицидну, кровоспинну, антиоксидантну дію;

поліпшує процеси обміну в тканинах. Застосовують для полос­кань (1 чайна ложка на 1 склянку води).

Настойка арніки (флакони по 500 мл). Арніка діє крово­спинно, протизапально, знеболювальне і регенеруюче. Викори­стовують для полоскань (1 чайна ложка на 1 склянку теплої води).

Препарати евкаліпту мають місцевоанестезуючу, су­динозвужувальну, протизапальну, регенеруючу, антисептичну дію.

Настойка евкаліпту (флакони по ЗО мл). Призначають по 25—30 крапель на 1/2 склянки кип’яченої води для полоскань З—4 рази на день.

Відвар листків евкаліпту (ех 30,0:200 ml) — 2 столові ложки на 1 склянку кип’яченої води. Застосовують для аплікацій при виразкових ураженнях СОПР.

Олія евкаліпту. Використовують для інгаляцій при ерозивно-виразкових ураженнях СОПР. Для цього до 10 мл олії евкаліпту додають 1 мл 0,1% ментолової олії. Інгаляції проводять 1—2 ра­зи на добу. Курс лікування — 3—5 діб.

Препарати календули (нагідок) мають протизапальну, бактерицидну дію щодо кокової мікрофлори, поліпшують епітелізацію й регенерацію. Настойки і мазі календули благо­дійно впливають при незагоюваних ранах та виразках.

Настойка календули (флакони по 40 мл). Призначають по 20 крапель на 1/2 склянки води для полоскань.

Напар календули (20 г квіток і листків на 1 склянку окропу) застосовують для полоскання порожнини рота 3—4 рази на день.

Мазь календули (флакони по ЗО г) наносять на ерозивно-виразкові ураження СОПР.

Сангвіритрин (1% лінімент у флаконах по 20 г та 1% водний розчин). Активний щодо грампозитивних і грамнегативних бак­терій, дріжджеподібних грибів, трихомонад. 1% водний розчин та 1% лінімент застосовують при опіках, виразково-некротич­них ураженнях СОПР, променевому, грибковому та герпетич-ному стоматитах.

Лінімент алое (флакони з оранжевого скла по 50 г) містить 78 частин соку алое, 10,1 — частини рицинової олії, 10,1 — емульгатора, 0,2 — кислоти сорбінової, 0,1 — олії евкаліпту, 1,5 частини натрію карбоксиметилцелюлози. Поліпшує регенерацію та епітелізацію тканин. Лінімент тонким шаром наносять на ерозивно-виразкові чи променеві ураження СОПР або губ 2—З рази на добу.

Сік алое (флакони по 100 мл). Посилює регенерацію та епітелізацію тканин, діє протизапально, стимулює захисні меха­нізми організму. Застосовують для аплікацій, а при поширених ураженнях СОПР — для аерозольного оброблення ділянок деск­вамації, ерозій, виразок.

Сік каланхое (флакони по 20 і 100 мл) має місцеву протиза­пальну дію, сприяє очищенню виразок від некротизованих тка­нин та спаданню набряку, прискорює загоєння ран і виразок. Застосовують для аплікацій та електрофорезу.

Кератолітичні засоби. Препарати цієї групи здатні розчиняти кератини, ліквідувати зроговіння епітелію та епідермісу, а тому їх застосовують для лікування кератозів та деяких хронічних запаль­них процесів, що супроводяться зроговінням або паракератозом (лейкоплакія, ЧПЛ, еритематоз, чорний волосатий язик, хронічна тріщина, ексфоліативний хейліт Мікуліча — Кюммеля та ін.).

Сірки преципітат діє кератолітичне, протимікробне, антипа-разитарно. Застосовують у вигляді присипки та 2—10% мазі.

Кислота саліцилова діє кератолітичне і протизапально. За­стосовують для лікування лейкоплакії, чорного волосатого язи­ка та інших кератозів: 5—10% розчин готують ex tempore на во­дяній бані й наносять на ділянку зроговіння пензликом або тампоном, остерігаючись потрапляння розчину на неуражену СОПР (можливий опік). У разі необхідності маніпуляцію повто­рюють за 3—5 діб.

Резорцин справляє кератолітичний і антисептичний вплив. Застосовують 3—5% розчин для лікування чорного волосатого язика. Аплікації розчину проводять 2 рази на добу до одержан­ня клінічного ефекту.

Льонок звичайний діє кератолітичне, фунгіцидне й протиза­пально. З лікувальною метою застосовують відвар, настій та мазь.

Відвар: 1 столову ложку трави на 1 склянку води, кип’ятять 5 хв, настоюють 4 год, проціджують. Для аплікацій.

Настій: 2 чайні ложки трави заливають 1 склянкою окропу, настоюють 8 год, проціджують. Просочені настоєм марлеві сер­ветки накладають на уражені ділянки 2 рази на добу по 20 хв.

Мазь: висушену і розтерту на порошок траву змішують з розтопленим свинячим чи кістковим жиром (1:5). Після на­стоювання протягом 12 год суміш підігрівають і проціджують. Маззю змащують уражені ділянки 2 рази на добу після ап­лікацій настою чи відвару трави льонку.