ЛІКУВАННЯ ПАРОДОНТИТУ. ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ. ВТРУЧАННЯ В ДІЛЯНЦІ УРАЖЕННЯ. ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ.
При захворюваннях пародонту, основою яких є запалення, необхідно здійснювати комплексну терапію, намагаючись одночасно діяти на етіологічні фактори і патогенетичні ланки захворювання. Лікування гінгівіту повинно бути спрямоване також на відновлення бар’єрної Функції епітелію і нормалізацію обмінних процесів у яснах. Етіотропні ліки в основному складають групу протимікробних препаратів, які успішно поєднуються із нестероїдними протизапальними засобами.
Лікування гінгівітів і локалізованого пародонтиту може буги місцевим і загальним. Місцеве лікування спрямоване на ліквідацію запальних явищ слизової оболонки, знижень больової реакції, видалення змертвілих тканин, зменшенні інтоксикації, створення умов, несприятливих життєдіяльності мікрофлори, на поліпшення оксигенації тканин, на нормалізацію обмінних і стимуляцію репаративні процесів у вогнищі запалення, на попередження рецидив захворювання.
Особливості місцевого лікування гінгівітів:
1. Видалення зубних відкладень.
2. Усунення травматичних агентів – дефектів пломбування і протезування.
3. Навчання правильному чищенню зубів і контроль його з використанням розчинів фуксину, Люголя, таблеток еритрозину, діплаку (через 5, 10, 20 днів).
4. Рекомендації по догляду за порожниною рота і по вибору) засобів гігієни.
5. Санація порожнини рота і професійна гігієна (в тому числі полірування поверхонь зубів).
6. Місцеве медикаментозне протизапальне лікування з використанням антисептичних засобів, наприклад, 0,05% хлоргексидину для ротових ванночок (3 хв. після чищення зубів вранці і ввечері для інактивації бактерій бляшки на) період навчання гігієні – 7-10 днів).
7. Ортодонтичне і (за показаннями ) ортопедичне лікування.
8. Фізіотерапія.
9. Складова профілактики пародонтиту – реконструктивні операції з усунення аномалій розвитку м’яких тканин (вуздечок язика, губ, тяжів слизової оболонки, мілкого присінку рота і т.д.).
Ця схема місцевого лікування з різними варіаціями є загальною для будь-якого запального захворювання пародонту.
Із груп лікарських препаратів для лікування власне гінгівітів, симптоматичних гінгівітів і локалізованого пародонтиту найчастіше використовують такі медикаменти:
І. Препарати рослинного походження.
ІІ. Антисептики.
ІІІ. Нестероїдні протизапальні препарати.
ІV. Антиферментні препарати (інгібітори протеолізу, антикоагулянти).
V. Кератолітики і препарати склерозуючої дії.
VI. Ферментні препарати.
VІІ. Антипротозойні та протигрибкові препарати.
VIII. Речовини, які стимулюють регенерацію м’яких тканин (кератопластики).
Особливості лікування катарального гінгівіту при пародонтиті
Лікування катарального гінгівіту насамперед необхідно починати з видалення зубних відкладень та усунення причин хронічної травми. При потребі це можна робити під знеболенням. Далі при гострому катаральному гінгівіті ми пористовують протизапальні ліки у вигляді зрошень, полоскань, ванночок, аплікацій, лікувальних пов’язок.
У домашніх умовах рекомендують содові полоскання полоскання відварами лікарських рослин. Із метою підвищення захисних властивостей слизової оболонки порожнини рота призначають полоскання штучним лізоцимом (1 склянка води + 1 ч. л. солі + 1 білок курячого яйця) 5-6 разів продовж 2-3 днів, аерозолі, аплікації протизапальних і кератопластичних мазей (солкосерил, метилурацилову мазь, пропоцеум).
На період лікування доцільно призначити вітаміни: віт. Р або аскорутин, віт. А, декамевіт упродовж 2-4 тижнів. лікуванні мають переважати білки, вітаміни, тверді продукти. Дія посилення жувальної функції можна використати жувальну гумку відразу після вживання їжі (5-10 хв.).
При медикаментозному лікуванні хронічного катарального гінгівіту застосовують здебільшого препарат І, II, III груп.
Для зрошень слід віддати перевагу І групі ліків препаратам рослинного походження, які завдяки фітонцидам мають антисептичну, завдяки дубильним речовинам – в’яжучу та протизапальну, а завдяки слизам – обволікуючу дію: настойкам шавлії, евкаліпту, календули, звіробою, софори японської, деревію, арніки, відварам кореня алтею, кореневища змієвика, настоям квітів арніки, листя кропиви, квітів ромашки тощо. Добре також використовувати готові рослинні препарати, такі як: водно-спиртовий 1% розчин уснінату натрію (або таблетки фітосепт, що містять його), ротокан (із ромашки, деревію і календули), рекутан, ромазулан (із ромашки), 1% спиртові розчини новоіманіну і сальвіну (із шавлії), сангвірітрину, хлорофіліпту (містить суміш хлорофілів із листків евкаліпту), евкамін (екстракт евкаліпту), болгарський препарат пінокадінен – містить віт. С, оцтову кислоту, ектеричну олію весняних нерозпущених вершків лісової сосни (Максимовский Ю.М., Єлисєєва І. А., 1993). Перед використанням спиртові розчини розводять теплою дистильованою водою або ізотонічним розчином натрію хлориду в 4-10 разів.
Нові рослинні препарати на основі витяжки перстачу -“Аква Парагель” для полоскання (містить також цитраль) і “Парагель” для аплікацій (містить також хлоргексидин) застосовують для лікування хвороб пародонту і слизової оболонки порожнини рота. З успіхом використовуються також:
– сік і мазь каланхое самостійно і в поєднанні з відваром звіробою, календули;
– відвар зеленого чаю (один із складників якого – катехін зменшує крихкість капілярів ясен і підвищує засвоєння аскорбінової кислоти);
– трав ‘яний екстракт, який містить ялівець, собачу кропиву і деревій;
– препарат із комбінації настоянок арніки, календули і евкаліпту на персиковій олії (добре застосовувати і при виразковому та гіпертрофічному гінгівітах);
– суміш кори дуба, звіробою, ламінарії, деревію, подорожника, ромашки, шипшини і квітів бузини (з неї виготовляють фітококтейль, фітопасту, фітопарафін);
– ефірні олії: трояндову, лавандову, ментолову (мають
– виражену протизапальну та антимікробну дію);
– галеновий препарат черемхи Грея (настій або настойка).
Вважається, що часті полоскання порожнини рота варто застосовувати в період активного перебігу запального процесу впродовж 3-5 днів. Потім переходять до ротових ванночок по 15-20 хв. З рази на день після їди. За останніми даними, при полосканні активно вимивається слина, яка містить місцеві захисні фактори, а часті полоскання впродовж тривалого часу призводять до печії і порушення чутливості слизової оболонки, розвитку дисбактеріозу. Тому надмірно полоскати не варто, а розчини краще використовувати локально, на тампонах і турундах.
Для застосування в домашніх умовах призначають полоскання порожнини рота розчином харчової соди. Цей препарат, хоч і не має антисептичної дії, розріднює ротову рідину, олужнює середовище, покращує гігієнічний стан порожнини рота, надає слабкого протикандидозного ефекту, юму застосування його цілком допустиме (дозування – 1 чайна южка на склянку теплої води).
Із хімічних засобів застосовують у першу чергу антисептики – речовини з малою вибірковою дією, які взаємодіють з білками мікробних клітин, викликаючи їх коагуляцію або інші грубі порушення та спричиняючи загибель мікроорганізмів або зупинку їх росту. Порівняно із антибіотиками антисептики мають низку переваг: мінімальне всмоктування, відсутність алергічних реакцій, високу бактерицидну активність до мікроорганізмів на поверхні тканин.
Із антисептиків у пародонтології використовують
– окисники – це сполуки, які здатні порушувати перебіг окисно-відновних процесів мікроорганізмів, що, зрештою, призводить до їх загибелі. Вони володіють вираженими антисептичними властивостями і мають дезинфікуючу, дезодоруючу, кровоспинну, дубильну й очищувальну дію. Окисники впливають на нестійкі органічні сполуки (наприклад, продукти гниття). Це – 3% розчин перекису водню, рідина „Перимед”(на основі перекису водню), 0,05%-0,1%–0,5% розчин перманганату калію. У тканинах під час взаємодії ферменту каталази з перекисом водню утворюється молекулярний кисень, який є слабким протимікробним агентом. Піна, що утворюється, сприяє вимиванню гною, згустків крові, тканинного детриту. У ранах, забруднених залишками білка, перекис водню розкладається пероксидами з утворенням атомарного кисню, що справляє протимікробний вплив. Перманганат калію під час взаємодії з тканинами виділяє атомарний кисень і двооксид марганцю, тому газоутворення не спостерігається. Атомарний кисень має антисептичну дію, а двооксид марганцю з’єднується з білками тканини, утворюючи альбумінати;
– із групи галогенів – препарати, які здатні розкладатись із виділенням вільних атомів галоїдів, що заміщують атом водню, зв’язаний з азотом у білкових структурах мікроорганізмів, викликаючи таким чином їх денатурацію.
Це:
а) хлорвмісні галогени – антисептики, які мають протимікробну і дезодоруючу дію, практично не подразнюють тканини і забезпечують тривалий антимікробний вплив. Вони діють на некротизовані тканини, розчиняючи та видаляючи їх. Це – 1,5% розчин хлораміну, 0,5% розчин хлораміну Б; 2,5% розчин гіпохлориду натрію, 0,5-1% розчин хлориду йоду. Хлорвмісні сполуки у водних розчинах легко утворюють хлорноватисту кислоту (НСlO), наступні перетворення якої залежать від рН середовища. Так, в кислому середовищі (а, отже, в ділянці запалення) розпадається із вивільненням атомарного кисню і атомарного хлору. Атомарний хлор спричиняє денатурацію білків у цитоплазмі мікроорганізмів. Атомарний кисень посилює бактерицидний ефект. Вільний хлор активно взаємодіє з мікроорганізмами, органічними та неорганічними сполуками. До хлорвмісних препаратів чутливі грампозитивні і грамнегативні бактерії, віруси, амеби, гриби, менш чутливі – кислотостійкі палички (паличка туберкульозу).
Протимікробний ефект хлорвмісних сполук визначається наявністю активного хлору (у гіпохлориді натрію його до 69%, а в хлораміні – до 29%);
б) йодвмісні — 1% розчин йодинолу, 5% спиртовий розчин йоду, розчин Люголя – містить йод, калію йодид, гліцерин, йоддицерин – містить йод, димексид, гліцерин. Йод має швидкий і сильний дезинфікуючий ефект, а також коагулює білки. Уже в концентрації 1:20000 протягом 1 хв. йод викликає загибель більшості патогенних і непатогенних мікроорганізмів, а через 15 хв. дії пошкоджує і спороносні форми, і кислотостійкі збудники. Йоддицерин швидко проникає крізь мембрани. Механізм його дії полягає в стабілізації катіону йоду в лікарській формі й активному транспорті у тканини. Японці розробили йод-глікольну пасту, яка завдяки гліцерину утримується на слизовій оболонці тривало;
и) барвники – 0,1-0,2-1% розчин етакридину лактату (риванол), 1% розчин метиленового синього, 1-2% розчин діамантового зеленого; 1% розчин фуксину;
г) детергенти – четвертинні амонієві основи з високою поверхневою активністю, завдяки чому вони утворюють велику кількість піни, механічно очищуючи поверхню. Оскільки ці сполуки заряджені позитивно, а мікроорганізми мають негативний заряд, детергенти прилипають до поверхні оболонки мікроорганізмів і позбавляють їх активності і патогенності (Grossman, 1967). Ці препарати викликають деструкцію і порушують проникність мембран клітин мікроорганізмів, осмотичну рівновагу, знижуючи поверхневий натяг на межі двох фаз мікробної клітини, спричиняють денатурацію білків, що зумовлює загибель клітини. Бактерицидна і фунгіцидна дія детергентів поєднується з утворенням великої кількості піни, що забезпечує механічне очищення. Завдяки поєднанню антисептичних і миючих властивостей вони не мають подразнюючої дії. Детергенти ефективно діють на антибіотикорезистентні штами мікроорганізмів.
III група – Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП). Під дією різних травмуючих чинників у вогнищі запалення активізується фосфоліпаза Аг, а під її впливом із фосфоліпідів клітинних мембран вивільнюється арахідонова кислота. Основним механізмом протизапальної дії НПЗП є пригнічення синтезу простагландинів з арахідонової кислоти завдяки блокаді ферменту циклооксигенази (ЦОГ), який сприяє їх синтезу.
Існує два ізоферменти ЦОГ, які блокуються НПЗП. Ізофермент ЦОГ-1 контролює синтез простагландинів у фізіологічних умовах, котрі регулюють цілісність слизової оболонки шлунково-кишкового тракту, функцію тромбоцитів і кровообіг у нирках. Ізофермент ЦОГ-2 у нормальних умовах відсутній, утворюється під дією деяких тканинних факторів, що спричиняють запальну реакцію, і бере участь у синтезі простагландинів, що викликають запалення. Таким чином, протизапальна дія НПЗП зумовлена пригніченням ЦОГ-2, а небажані побічні реакції НПЗП – пригніченням ЦОГ-1.
Крім того, НПЗП гальмують вільнорадикальні реакції (пригнічуючи ПОЛ), тобто попереджують ушкодження клітинних мембран, зменшують проникливість судин і клітинних мембран при запаленні (пригнічують ексудативну фазу запалення).
НПЗП блокують утворення АТФ і цим зменшують іпбезпечення запальної реакції енергією. Під впливом цих медикаментів сенсибілізуючий вплив простагландинів на шкінчення чутливих нервів зменшується, що разом із шиженням інтенсивності запальної реакції і набряку тканин проводжуєтьея зменшенням больових відчуттів. НПЗП миють жарознижуючу дію.
Показання: всі форми гінгівіту і пародонтит. Використовують НПЗП найчастіше місцево у вигляді апцікацій, інстиляцій, лікувальних пов’язок. Всередину ці препарати застосовують на перших етапах лікування і після операцій на пародонті.
Побічна дія: НПЗП не тільки не гальмують деструктивні процеси в хрящовій і кістковій тканинах, але й у багатьох випадках навіть провокують їх, порушуючи синтез колагенази, еластази, глікопротеїдів, колагену та інших протеїдів, які необхідні для регенерації хрящів і кісток. Крім того, НПЗП викликають чимало інших ускладнень: гастрити, ерозії і виразки шлунково-кишкового тракту, спазм бронхів, знижують діурез і викликають набряки, ураження нирок.
Лікування має бути комплексним і включати загальне лікування в поєднанні з місцевим, із врахуванням ступеня гіпертрофії, характеру запалення і причинних факторів.
Загальне лікування включає вітамінотерапію (аскорбінову кислоту, рутин, вікасол, токоферол) і лікування соматичних захворювань.
Місцеве лікування набрякової (гранулюючої) форми гіпертрофічного гінгівіту після усунення подразнюючих факторів передбачає використання протизапальних – 5% бутадіонової, 3% ацетилсаліцилової кислот, індометацинової та інших НПЗГІ мазей, а надалі (через 2-3 відвідування) і протинабрякових препаратів.
Протинабрякові препарати вводять у вигляді інстиляцій.
Це препарати із різних груп:
– 1% розчин галаскорбіну (див. вітаміни);
– нерозведені юглон (із зеленої шкірки грецького горіха), сік подорожника, сік каланхое, настойки календули ,чистотілу;
– 10% емульсія дибунолу (див. антиоксиданти);
– 5% водно-спиртовий розчин йоду (можлива алергічна;реакція);
– розчин гепарину або гепаринова мазь (див. антиферментні препарати)
Якщо не вдається усунути набряк, застосовують інші препарати. Протинабрякову та склерозуючу дію мають:
– полімінерол;
– мараславін (витяжка із понтійського полину, чаберу, чорного перцю та ін.);
– спиртовий розчин прополісу.
Ці медикаменти для полоскань використовують розведеними, а для інстиляцій у пародонтальні кишені та іплікацій їх не розводять.
Для місцевого лікування гіпертрофічного гінгівіту застосовують
IV групу ліків – антиферментні препарати (інгібітори протеолізу і фібринолізу, антикоагулянти).
Інгібітори протеолізу пригнічують активність протеолітичних ферментів і запобігають масивному утворенню кінінів і тканинній деструкції їх застосовують при захворюваннях пародонту, що перебігають із вираженим ексудативно-деструктивним компонентом, і при прогресуючій резорбції альвеолярного відростка у вигляді аплікацій, електрофорезу, лікувальних паст. Представники: контрикал (апротин, трасилол, гордокс), пантріпін, інгіпрол які інгібують протеоліз, фібриноліз і простагландини (медіатори запалення);
амбен, 5% розчин кислоти амінокапронової (синтетичні лмтиферментні препарати ), що інгібують кініни, є інгібіторами фібринолізину і протеолізу, здатні інгібувати систему комплемента, мають антиалергічну активність. їх застосовують при запальних захворюваннях пародонту із вираженою кровотечею, при операціях на пародонті для зупинки кровотечі (у вигляді ротових ванночок).
Протипоказання: схильність до тромбозу, емболії, захворювання нирок, вагітність, при гострих порушеннях мозкового кровообігу;
– антикоагулянт гепарин є також інгібітором протеолізу, бо інгібує гіалуронідазу, крім того пригнічує ексудативну фазу запалення, нормалізує судинно-тканинну проникливість, тобто тканинний обмін і газообмін, мікроциркуляцію і метаболізм тканин пародонту. Гепарин усуває спазм судин, розчиняє мікротромби і попереджує утворення тромбів, маєі антиалергічну, антисклеротичну, антикоагулюючу протигіпоксичну дію, сприяє процесу регенерації. Враховуючи багатофакторність дії гепарину, його застосовують як засіб патогенетичної терапії при гінгівіті пародонтиті, пародонтозі. Гепарин вводять у тканині пародонту методом електрофорезу (з аноду) або фонофорез; по 5000 ОД препарату, на курс – 10-15 процедур. При лікуванні самостійного і симптоматичного гіпертрофічного гінгівіту препарат можна вводити ін’єкційно в основу ясенних сосочків по 0,25 мл (1250 ОД), на курс – 10 ін’єкцій. Гепаринову мазь застосовують також під пов’язку з парафіну;
– пантріпін використовують у лікувальних пов’язках ін’єкціях;
– інгіпрол застосовують у полімерних плівкових вкладках 9×4 х 0,5 мм, активністю 1500 КИЕ (Кулаженко Т.В., Єзикян Т.1999).
При впертому перебізі набрякової і при фіброзній формі здійснюють склерозуючу терапію, тобто використовують групу препаратів – кератолітики. В даний час не застосовуються сильнодіючі припікаючі препарати (концентровані розчини сірчаної, хромової кислот, піоцид). Склерозуюче лікування показане лише після знятті запалення ясен (коли проба Шиллєра-Пісарєва від’ємна). Нерозважливе застосування склерозуючих препаратів призводить до посилення патології і до розвитку ускладнень.
Одна із найдоступніших речовин склерозуючої дії – ваготил препарат із групи фенолів, який вводять у ясенні кишені без розведення або в розведенні 1-2% розчином новокаїну в співвідношенні 1:2 на 20 хв., через день, не менше ніж 3-5 сеансів. A.M. Ковалевський та ін. (1993) запропонували після обробки ваготилом вводити в кишені ліофілізований порошок хонсуриду і накладати лікувальну пов’язку, яка містить хонсурид.
В.Є. Крекшина (1983) рекомендує вводити кристали калію йодиду, які накладають на ясна гладилкою тонким шаром безпосередньо на збільшені міжзубні сосочки на 20-40 сек. Потім присипані ясна притискають ватним тампоном із 3% розчином перекису водню. Або можна вводити калію йодиду пародонтальну кишеню і туди ж закласти турунду з перекисом нодню. Після утворення піни ретельно висушують кишеню. Курс лікування – 3-4 процедури. Можна чергувати з тугими тиснучими пов’язками.
Із такою ж метою використовують 5% розчин міді сульфату (мідний купорос), який має зневоднюючу дію.
Змочену розчином маленьку ватну кульку вводять у висушений міжзубний проміжок на 3-4 хв. (на одній ділянці попускається не більше як 2-3 процедури).
Аналогічну (склерозуючу) дію мають 20% розчин резорцину (група фенолу); 25-50%розчин цинку хлориду; 3% розчин хлоргексидину біглюконату (Іванов B.C., 1989; Гук.А.С. та ін., 1992).
Турунди із вказаними розчинами вводять у пародонтальну кишеню на 20 хв. не більше як 2-3 рази із і трьохденною перервою.
О.В.Удовицька рекомендує застосовувати 20% настойку чистотілу з гліцерином у розведенні 1:1, на курс –l0 процедур (100 г сухої трави чистотілу заливають 50 мл 70% спирту, фільтрують; цієї кількості вистачає на тиждень). Використовують і 30% настойку чистотілу – для полоскання (1ч. ложку настойки додають на склянку води) і аплікацій (настойку у співвідношенні 1:5 змішують з будь-якою рослинною олією), експозиція – 5-7 хв., курс лікування – 5-7-10 аплікацій.
Добре застосовувати аплікації неоциду 2-3 рази на добу, на 15-20 хв., упродовж 12 днів; через тиждень перерви курс повторити (Овруцький Г.Д.).
Цитостатичну дію мають також:
– бефунгін – екстракт чорного березового гриба із додаванням солей кобальту (його розігрівають під струменем гарячої води, тоді 1 столову ложку екстракту гриба змішують із рівною кількістю теплої кип’яченої води, застосовують вигляді аплікацій 2-3 рази на день упродовж 2 тижнів);
– проспідін; круцин; препарати хлорофілу (30-50% хлорофілокаротинова паста,
накладають 2 рази в день або хлорофіліпт).
За відсутності ефекту від усіх вищеназваних методів лікування набрякової форми і при фіброзній формі гіпертрофічного гінгівіту доводиться застосовувати глибоку склерозуючу терапію ін’єкційним методом. Після попереднього знеболення тонкою ін’єкційною голкою від верхівки сосочка до його основи вводять 0,1-0,3 мл одного із таких розчинів:
40% розчину глюкози; 0,25% розчину кальцію хлориду; 0,25% розчину магнію сульфату; 70% розчину етилового спирту; 10% розчину кальцію глюконату; емульсію гідрокортизону.
Курс лікування – 3-8 ін’єкцій у кожний сосочок з інтервалом між процедурами 1-2 дні.
Лікування локалізованого пародонтиту складається з:
1) усунення місцевих травмуючих факторів;
2) застосування симптоматичної протизапальної терапії;
3) у разі необхідності – з хірургічних втручань.
При усуненні місцевих травмуючих факторії використовуються різноманітні антисептики, за необхідності місцевоанестезуючі препарати. Крім названих раніше, використовують мікроцид із новокаїном (1:1), мефенаміш натрієву сіль (1% розчин), анестезин із гліцерином (5% завись). Протизапальні засоби (метацил, мефенамінат натрію, 0,5% розчин етонію) добре поєднувати з протеолітичними ферментами, а саме: із трипсином, хімотрипсином, аморфної рибонуклеазою, а також інгібіторами ферментів – контрикалом і трасилолом. Обов’язковою умовою успішного лікування і раціональне пломбування та протезування.
Фармакотерапія дистрофічно-запальних захворювань тканин пародонту
Вибір методів і засобів для лікування генералізованогс пародонтиту зумовлений ступенем важкості та особливостям» клінічного перебігу захворювання. Консервативна терапії генералізованого пародонтиту починається так само, як лікування гінгівітів. Всі медикаменти, які використовуються для терапії запальних захворювань, застосовуються і при лікуванні генералізованого пародонтиту. У той час, як дощ гінгівітів можна обмежитись першими сімома названими нам групами лікарських препаратів, арсенал медикаментів для терапії генералізованого пародонтиту, значно ширший.
Лікування дистрофічно-запальних хвороб пародонта спрямоване на боротьбу з інфекцією, інтоксикацією, на активацією імунітету, нормалізацію порушених обмінних процесів у пародонті і стимуляцію регенерації. Вибір ліків із исііичезної кількості препаратів, які використовуються для місцевого і загального лікування генералізованого пародонтиту, зумовлюється необхідністю діяти як на запалення (і в першу чергу на мікроорганізми порожнини рота), так і на дистрофічні процеси. Отже, лікар прагне вплинути на симптоматичні і патогенетичні процеси в пародонті, що передбачає застосування протимікробних, протизапальних, десенсибілізуючих, дифузійних, дезинтоксикаційних засобів, дію на місцевий кровообіг, центральну і периферійну нервову системи, на посилення процесів регенерації, застосовує загальнозмінюючу, імуномоделюючу і стимулюючу терапію.
При підозрі на вегетацію в пародонтальних кишенях найпростіших використовують антипротозойні препарати. Антибіотики у свій час широко застосовувались у пародонтології. Це виправдано тим, що деякі мікроорганізми постійно домінують у флорі пародонтальних кишень, а складний характер взаємодії флори як джерела токсинів і антигенів із макроорганізмом школи не заперечувався. Проте специфічний пародонтальний токсин, який „відповідає” за виникнення пародонтиту, не втановлений досі. Отже, застосування антибіотиків у хворих на генералізований пародонтит не має твердого теоретичного підґрунтя, а практично вони дають лише тимчасовий ефект, негативно впливаючи на організм і підвищуючи шанс формування полірезистентних мікроорганізмів (Walker C.B., 1096; Mariotti A, Monroe P.J., 1998).
Більшість сучасних науковців підкреслюють, що при компенсованому пародонтиті дорослих, який зазвичай добре піддається механічній пародонтальній терапії, використання антибіотиків не має або майже не має переваг (Slots J., Rams.T.E., 1990; Pallasch T.J., Slots J., 1996). Системна антибіотикотерапія при пародонтиті має чимало недоліків – неможливість досягнути високої концентрації їх у ясенній рідині, наявність побічних ефектів, сумнівна переносимість (Goodson J.M., 1994; Walker СВ. 1, 1996; Loesche W.J. etal., 1993). Тим більше, що в амбулаторних умовах роботи пародонтолога неможливе дотримання основних принципів антибіотикотерапії (Цепов Л.М., Ніколаєв A.M., 2002).
Отже, оптимальне дозування антибіотиків залишається не з’ясованим, оскільки більшість режимів застосування антимікробних засобів було розроблено емпірично, а не шляхом ретельних систематичних досліджень (Pallasch Т.J., 1996; Ellen.R.P., 1996). Тому, антибіотики і сульфаніламіди застосовуються за суворими показаннями і лише у таких випадках:
1. Загострений перебіг пародонтиту, що проявляється гноєтечею із пародонтальних кишень, норицями, абсцедуванням.
2. При швидкопрогресуючому пародонтиті.
3. При інтоксикаціях.
4. При хронічних станах із кволим перебігом і за наявності гною в пародонтальних кишенях. Інколи – до хірургічного лікування або після нього.
Як застосовувати антибіотики – місцево чи всередину -дискутується. Раніше віддавали перевагу місцевому іастосуванню, при цьому самостійно їх використовували рідко, частіше – у складі лікувальних паст разом із стероїдними протизапальними препаратами, ферментами, вітамінами. Зараз більше схиляються до ендогенного застосування цих хіміотерапевтичних засобів.
Нестачу остеотропних макро- і мікроелементів необхідно компенсувати медикаментозно призначенням відповідних засобів із вмістом кальцію, фосфору, фтору та інших мікроелементів. І якщо раніше найчастіше використовували препарати кальцію І покоління (глюконат, гліцерофосфат і лактат кальцію), то тепер вважають кращим призначати препарати II (які містять кальцій + віт.Дз) або III покоління (що містять кальцій + віт.Дз і мікроелементи). Вибір цих медикаментів різних поколінь за рахунок різноманітних вітамінно-мікроелементних комплексів природного і синтетичного походження та біологічно активних чарчових добавок (БАД) досить великий, наприклад:
Препарати кальцію І покоління:
Кальцит {цитрат кальцію, Одеса). Приймати після вживання їжі по 3-4 табл. на день; Кальцій С – „шипучі таблетки”, які містять: кислоти аскорбінової – 500 мг, лактату кальцію – 200 мг, карбонату кальцію – 170 мг; Кальцій сандоз форте, який містить кальцію карбонат – 300 мг, кальцію глюконолактат – 2,94 г. Приймають по 1-2 табл., розчинивши в склянці води, при вагітності, лактації, у період інтенсивного росту дітей, при рахіті; Кальцій-сандоз сироп, який містить кальцію глубіонат -104,55г / 1000 мл, кальцію лактобіонат – 241,95f / 1000 мл.
Препарати кальцію II покоління:
Кальцій Дз Нікомед (Норвегія) – жувальні таблетки з апельсиновим смаком, 1 табл. складається із ефективної комбінації карбонату кальцію (500 мг елементарного кальцію) та 200 ME віт. Дз. Приймати дорослим і дітям після 12 років по 2 табл. на день; Вітрум Кальціум Дз (Польща) – лікувально-профілактичний препарат, який складається із натурального кальцію (з ракових устриць) і віт. Дз (склад таблетки такий самий, як у препарата Кальцій Д3 Нікомед). Приймати дорослим по 1-2 габл. на день протягом 3-6 місяців;
Препарати кальцію III покоління: Біокальцевіт (Київ) – кальційвмісна БАД (із яєчної шкаралупи), збагачена віт. С і Дз , містить також фосфор, магній, натрій, калій, марганець, цинк, мідь та інші мікроелементи (всього 27). Приймати дорослим по 2,0 г на добу 30 днів; Кальцид (Росія) – кальційвмісна БАД із яєчної шкаралупи, містить віт. С, Д, Вь В2 , В6, Ві2 , РР, А, Е. Приймати по 1 табл. З рази на день 30 днів.
Кальцемін і Кальцемін адванс (США) містять цитрат і карбонат кальцію, віт. Дз, цинк, мідь, марганець, бор. Після 12 років приймати по 1 табл. на добу 2-4 тижні.
Препарати кальцію потрібно вживати на ніч, бо в другій половині ночі за умов відсутності кальцію в кишечнику починається втрата кісткової маси. Вважають, що вечірній прийом кальцію дозволяє пригнітити циркадне посилення кісткової резорбції в нічний час. Для кращої фіксації кальцію в тканинах доцільно призначити його препарати у поєднанні з натрію нуклеїнатом – по 0,005 г 3 рази на день (див. і муномодулятори).
Препарати, які сприяють регенерації кісткової тканини (остеотропні) – різні за хімічною природою і фармакологічними властивостями медикаменти, які (абезпечують остеотропну терапію і зменшують виведення кальцію з організму, підвищують всмоктування. Вони мають протизапальну дію, корегують метаболічні зрушення, поліпшують функцію нирок, печінки, шлунково-кишкового тракту, стимулюють регенерацію, нормалізують проникливість капілярів, підвищують захисні властивості тканин пародонту.
Проблема остеопорозу кісток дуже актуальна: за даними ВООЗ, остеопороз займає четверте місце після серцево-судинних, онкологічних хвороб і діабету. Остеопороз -системне захворювання, що характеризується зниженням маси кісток, мікроархітектурними порушеннями кісткової тканини, які призводять до підвищеної ламкості кісток і ризику переломів. Сумарний ризик остеопоротичних переломів у віці 50 років становить 39,7% для жінок і 13,1% для чоловіків. Препарати, які застосовуються для лікування профілактики остеопорозу, умовно можна поділити на та групи:
I. Препарати, що пригнічують резорбцію кісткової тканині (антирезорбенти): естрогени, кальцитонін, бісфосфонат кальцій і вітамін Д, активні метаболіти вітаміну Д, іприфлавон, тіазидні діуретики, оссеїн-гідроксиапатит.
II. Препарати, що збільшують кісткову масу(остеостимулятори): похідні фтору, анаболічні стероїди, простагландин Е2 (в низькій концентрації) гормони росту, оссеїн-гідроксиапатит, пептид паратгормону.
III. Комбінована терапія.
Остеотропними препаратами, які найчастіше застосовуються в пародонтології, є згадувані вже макро-мікроелементні препарати, препарати кальцію, фосфору (особливо капьцію гліцерофосфат, який має оптимальне організму співвідношення кальцію і фосфору – 1:1,5 фтору („Оссін”, „Кореберон”, „Вітафтор”). Вони приймаються всередину і вводяться місцево методом електрофорезу, аплікативно.
Фториди – препарати, які стимулюють активність остеобластів та істотно посилюють кісткоутворення.
Механізми антиостеопоротичної дії фтору:
1.Утворення стабільних фторапатитів у кістковій тканині, завдяки чому вона більш стійка до кісткової резорбції.
2. Мітогенна дія на попередники остеобластів, збільшення їх проліферації та новоутворення кісткової тканини.
3. Низькі дози фтору у поєднанні з кальцієм стимулюють формування добре мінералізованої кістки.
Крім того, препарати фтору при місцевому застосуванні діють йа патогенну флору зубного нальоту і пародонтальних кишень, сприяють зміцненню структури емалі за рахунок утворення фторапатиту (тому з успіхом застосовуються для ремінералізуючої терапії карієсу), усувають гіперестезію твердих тканин зуба.
Всередину фториди призначаються у вигляді таблеток оссін-драже: дорослим – до 3 таблеток на добу, підліткам – по 1/2 таблетці 4 рази на день, а місцево застосовують 1-2% розчин фториду натрію у вигляді аплікацій або електрофорезу.
До препаратів, що сприяють регенерації кісткової канини відносяться харчові додатки „Вітаміни і мікроелементи”: “Космол”, “ЕКСО”,
Полісом”, лецитин, „Ламінарид” (ламінарія цукриста), а також Сунамол-Л”, „Кверцетин”.
Унікальними властивостями володіє ЕКСО – харчова добавка з екстракту сої (розроблена в Одесі) – комплекс біологічно активних речовин із насіння сої (містить вітаміни, мікроелементи, ізофлавони – геністеїн і даїдзеїн, глікозиди, амінокислоти). ЕКСО має антиоксидантну, протизапальну, трофічну дії, завдяки ізофлавоноїдам стимулює гонадотропну функцію передньої долі гіпофізу і підвищує функціональ активність статевих залоз, попереджує розвиток атеросклерозу, остеопорозу, ішемічної хвороби серця. Застосовують по 2 табл. 3-4 рази на день після їди, на курс – 2-4 флакони, рекомендують усім хворим із генералізованим пародонтитом, але особливо жінкам у період менопаузи.
„Ламінарид” (ламінарія цукриста) виготовляється з морської капусти і містить багатий комплекс макро- і мікроелементів, в тому числі: кальцій, бром, йод, а також вітаміни, фітогормони, амінокислоти та ін. Приймають по 1 ч. ложці порошку 1-3 рази на день.
У регуляції кальцій-фосфорного обміну важливу рол відіграє віт. Д (див. вітаміни), препарати якого забезпечують адекватне всмоктування кальцію в шлунково-кишковому тракті, а у фізіологічних дозах гальмують процеси кісткової резорбції.
Хворим на генералізований пародонтит призначають препарат віт. Д „Відеїн-3″ (Київ), що містить природні компоненти – відехол із казеїном; його приймають по 2000 М 1 раз на добу зранку, курс – 30-45 днів, далі вживаю’ профілактичну дозу – по 500 ME на добу. Обов’язкова призначають ще віт. А, Е, С, групи В і препарати кальцію Комбінацію відехолу, кальцію гліцерофосфату і віт. Е доцільним використовувати для фонофорезу, що сприяє призупиненню чистрофічно-резорбтивних процесів при пародонтиті і пародонтозі (Вишняк.Г.М, 1999).
Активний метаболіт віт. Д – альфакальцидол призначають хворим на генералізований пародонтит І-ІІ ступеня по 0,25 мг двічі на день упродовж 1 року, III ступеня – по 0,75-1 мг/добу (Нейко Н.В., 2000). Оскільки застосування активних метаболітів віт. Д повинно супроводжуватись вживанням достатніх доз кальцію, більш популярними є препарати із двома діючими основами – кальцієм і віт., Д .
Із групи біфосфонатів, що мають структуру Р-С-Р і подібні до мінералу кістки, у пародонтології застосовують /юсамакс (алендронат) у пацієнтів із встановленим діагнозом остеопорозу (найчастіше постменопаузальним).
Для ендогенного і екзогенного лікування пародонтит.у (Помойницький В.Г., Фастовець Е.А., 2000) застосовують остеохін (іприфлавон), який місцево використовують у складі пасти: гідроксиапатит – 45,0-50,0, іприфлавон – 0,05-0,1, \іноксидин (антибактеріальний препарат) – 0,05-0,1 та 30% розчин віт. Е. Хворим із загальним остеопорозом остеохін призначають також всередину по 1 таблетці 3 рази на день.
Антирезорбент кальцитонін (тирокальцитонін) – гормон щитоподібної залози, який призначають при пародонтиті Ш ступеня важкості на фоні загального остеопорозу (див. і мунокорегуючі препарати) по 50 ME внутрішньом’язево через день, 1 місяць, потім – по 50 ME три рази на тиждень, 2 місяці (на рік – 3 курси). Ще один антирезорбент – міакальцик -синтетичний кальцитонін лосося, який хворим на пародонтит у стадії загострення вводять підшкірно в передпліччя по 100 МО через день, курс – 5-10 ін’єкцій. Міакальцик нормалізує метаболізм кісткової тканини скелету і альвеолярного гребеня, гальмує резорбцію міжзубних кісткових перетинок, стимулює процеси реоссифікації, сприяє клінічній стабілізації патологічного процесу в тканинах пародонту (Мазур І.П., 2003).
Широке розповсюдження отримав препарат “Остеогенон” – оссеїн-гідроксиапатитний комплекс, що є екстрактом кісток тварин, тому співвідношення білків, макро- і мікроелементів у ньому найбільш природне. Остеогенон призначають по 1 -2 таблетки на добу.
Одним із небагатьох рослинних засобів, які підвищують; регенерацію кісткової тканини, є живокіст лікарський (окопник лекарственный, гав’язь). Він сприяє відторгненню нежиттєздатної тканини і росту молодої, стимулює ріст клітин, що зумовлює активацію регенерації. Крім того, живокіст має протимікробну, обволікуючу і тонізуючу дію. Використовують як відвар або настій коренів для ірригацій та аплікацій на ясна, полоскань. Для пролонгації дії на відварі розводять 25% димексид, який сприяє інтенсивній дифузії лікарських речовин у тканини пародонту.
Для місцевого остеотропного лікування генералізованого пародоититу Г.М. Мельничук і співавт. (2001) запропонували застосовувати настойку живокосту, іммобілізовану на сорбенті “Силлард П”. Отриманий порошок світло-коричневого кольору, що містить порівну сорбент і живокіст, замішується на хлоргексидині до гелеподібної консистенції та накладається на ясна і в пародонтальні кишені на 20-30 хвилин. Спосіб лікування імобілізованим живокостом дав добрі результати і є запатентованим авторами.
Антиоксиданти, радіопротектори гепатопротектори. Одним із провідних чинників ризику розвитку пародонтиту є підсилені процеси перекисного окислення ліпідів (ПОЛ), що призводять до руйнуванн клітинних мембран, гальмування синтезу колагену, посилення резорбції кісткової тканини. Враховуючи сучасні дані про роль ПОЛ у патогенезі генералізованого пародонтиту, рекомендується застосовувати природні і синтетичні антиоксиданти. Під впливом біоантиоксидантів знижується швидкість ПОЛ, попереджується утворення в клітинах у великих кількостях токсичних продуктів – спиртів, кетонів, альдегідів, диальдегідів. Отже, призначення антиоксидантів] призводить до :
– нормалізації метаболізму;
– протизапального ефекту;
– сповільнення утилізації кисню в тканинах.
Препарати-антиоксиданти для лікування пародонтиту застосовують як місцево, так і загально. Найчастіше це вітамінні препарати і, якщо донедавна часто рекомендувалисі синтетичні вітаміни, то тепер встановлено, що природні] вітаміноносії мають більшу профілактичну і лікувальн> ефективність, ніж синтетичні вітамінні препарати, що не містять мікроелементів (Карпенко П.А., 2001). Якщо вітаміні не включають мінеральних компонентів, вони мають лише односпрямовану дію. У зв’язку з цим в останнє десятиліття усьому світі широкого розповсюдження набули вітамінно-] мікроелементні і водночас антиоксидантні препарат* природного походження. Більшість з них мають протизапальну J імуномодулюючу, корегуючу дію і сприяють швидкому і більї повному видужанню (Барабой В.А., Сутковой Д.А., 1997).
За даними Foods and Drugs Administration (FDA, 1996), препарати з антиоксидантними властивостями приймають 72,4% мешканців США віком понад 30 років, при цьому більш ніж 40% з них використовують їх постійно впродовж кількох років як щоденний необхідний додаток до їжі (Нетяженко В., 1997). Часто ці препарати є водночас адаптогенами, мембранопротекторами, радіопротекторами гепагопротекторами і біологічно активними харчовими добавками (БАД).
При застосуванні препаратів антиоксидантної дії місцево чутливість тканин пародонту до гіпоксії знижується. Представники: токоферолу ацетат, альфа токоферол, віт. К, Р і С, галаскорбін (і вітамінні комплекси, що їх містять, наприклад: „Тріовіт” – містить віт. С, А, Е, мікроелемент селен; „Тіліавіт”, „Авена” тощо), стероїдні гормони, метацш, вікасол, глутамінова кислота, унітіол, теонікол, інтерфероноген, продігіозан, етимізол, лаферон, ліпоцеребрин, димефосфон, літенол, мексидол, оліфен (застосовують для аплікацій та інстиляцій на 10-15 хв.), а також дибунол.
Дибунол є аналогом віт. Е, Р, галаскорбіну, він у 10 разів активніший за віт. Е, є добрим цитостатиком, інгібує вільнорадикальні реакції і має властивості антиоксиданта. Застосовують дибунол як 10% лінімент у вигляді аплікацій, ясенних.пов’язок, для електрофорезу.
Антиоксидант “Кверцетин” – рослинний препарат із рутину і пуп’янків софори японської (містить віт. Р і пектин), використовують для загального (по 1 г 3 рази на день) і місцевого лікування (розчиняється в 50г води + 50г рослинної олії – для аплікацій і тривалих полоскань, до утворення коктейлю). Він регулює метаболічні процеси, сприяє засвоєнню кальцію і фосфору, знижує проникність судин, ламкість капілярів, підвищує неспецифічну резистентність організму і репаративні процеси.
Враховуючи, що вільнорадикальне окислення “запускає” і процес деструкції мембран, патогенетично обгрунтованим при запаленні є одночасне використання антиоксидантів та мембраностабілізаторів, які здатні інгібувати ПОЛ і метаболізм арахідонової кислоти. Такими є препарати на основі лецитину (основного фосфоліпіду біомембран) і антиоксидантів прямої дії (а- токоферолу, Р-каротину, аскорбінової кислоти). Ці препарати для місцевого лікування застосовують у вигляді аплікацій лецитин-каротинової емульсії , що містить лецитин соняшниковий, аскорбінову кислоту, катомас (Перова А.І., 2001) та як пародонтальну пов’язку – ,,Профіпар” – на основі восківі ефіроолійних культур, лецитину й антиоксидантних вітамінів (Косенко К.М. і співавт., 2002).
Одним із цих препаратів, що використовуються для місцевого і загального лікування пародонтиту, є також препарат “Віталонг” (соняшниковий лецитин, збагачений! токоферолом, р-каротином і віт. С), який має протизапальну, мембранотропну, антиоксидантну та остеотропну дії] (Зубачик.В.М., 1998; Перова А.І., 2000; Левицький А.П. і співавт., 2001).
Потужну комплексну протизапальну, пластикостимулюючу, мембранопротекторну, неспецифічну! імуностимулюючу, антигіпоксичну, антиоксидантну та мембранопротекторну дію має препарат „Ліпін” (ліпосомш форма яєчного фосфатидилхоліну – лецитинвмісний препарат),! який використовується для місцевого лікування пародонтитуї (Волик Н.А., 1996; Антоненко М.Ю., 1999; Стефанов А.В. і J співавт., 1999].
Препарат “Катомас” – каротино-токоферолова олп містить р-каротин (провітамін А) і а-токоферол ацетат (віт. Е) суміші рослинних олій (кукурудзяна, соєва і гірчична) використовують для інстиляцій у пародонтальні кишені на 15 20 хв., курс – 5-6 відвідувань. Він є антиоксидантом адаптогеном, має мембраностабілізуючу дію.
Для оптимізації харчування хворих на генералізований пародонтит використовують антиоксидант і мембраностабілізатор – харчовий соєпродукт СБЖО („Соевый! белково-жировой обогатитель-заместитель животного белка”), який містить 40% білка, 30% жирів, віт. Е, лінолеву і! ліноленову кислоти (Волик.Н.А., 1998; Вишняк Г.М., 1999).
Препарати рослинного походження, які містя клітковину чи пектини, мають також радіопротекторі властивості, отже, антиоксидантами і радіопротекторами
– вже названий „Кверцетин”;
– “Вітапектин” (віт. С + кверцетин + фруктовий пектин), він водночас є вітамінно-мікроелементним концентратом; призначають по 1 чайній ложці в 1/3 рідини склянки, 3-4 тижні, 2 рази на рік;
– “Фітосорбент” (флавоноїди + віт. С + лікарські рослини + фруктовий пектин) – по 50 г до вживання їжі, протягом 4 тижнів (2 рази на рік);
– “Еламін “(із морської капусти, харчова добавка);
– „Спіруліна” (синьо-зелена мікроводорість);
– фітопрепарати: „Ліквіритон”, „Калефлон”, „Флавін”, „Флакумін”, „Компламін” та інші.
Продуктами – антиоксидантними є: проросла пшениця (радіопротектор), горіхи, морква, морська капуста, часник, кукурудза, кабачки, виноград, гарбуз, смородина, гречка, шипшина, подорожник, обліпиха, ромашка, валеріана, насіння льону і соняшника тощо.
Антиоксиданти дибунол, спіруліна, флавоноїди водночас гепатопротекторами. Антиоксидантну активність мають також гепатопротектори: метіонін, карсті, легален, силегон, гентрал, сиромін, серміон, лимонна кислота, унітіол, ліпамід тощо.
Адаптогени, коректори метаболічних порушень. Ефективно і швидко підвищити неспецифічну резистентність організму можна за допомогою правильного іастосування адаптогенних препаратів. У зв’язку з відносною доступністю і нешкідливістю найбільше зацікавлення викликають адаптогени рослинного і тваринного походження. Вони не є чужорідними для живих організмів і, не накопичуючись, швидко виводяться. Природні метаболіти! препарати не змінюють, на відміну від штучних, функції біохімічних систем, а повертають порушені обмінні реакції до фізіологічних. До адаптогенів відносять більшість природних біостимуляторів.
Адаптогеном (біогенним стимулятором) є “Біотрит ” – препарат із проростків пшениці (кращий, ніж алое). Місцевої його використовують для інстиляцій чи аплікацій в пародонтальній кишені готового ампульного розчину на 15-20 хвилин або у вигляді таблеток “Біотрит-дентс, які розсмоктують і ковтають. Per os застосовують також у гранулах по 1 чайній! ложці 3 рази на день, можна вводити підшкірно по 1 мл через! день, №10. Таку ж дію має нутріцевтик “Масло зародків] пшениці”, який вживають всередину по 4 краплі і більше 1 місяць (Савичук Н.О., 2001).
Адаптогенами є також : ліпін (із яйця), лецитин, ліпоєвс кислота, ектерицид (із риб’ячого жиру), “Спедіан”, бальзал “Вікторія “(комбінований антиоксидантний препарат, ще містить: катомас, біотрит, лецитин, віт. С, декаметоксин)] солкосерил (екстракт із крові телят), “Катомас”, ербісол – із ембріональних тканин великої рогатої худоби, який регенераторним біологічним імуномодулятором, Mad антиоксидантні, мембраностимулюючі та протекторн властивості (вводять парентерально, у вигляді інстиляцій електрофорезу), актовегін, мумійо, фітоконцетраї „Джерело “, який містить екстракти із 26 лікарських речовин.
Королем адаптогенів називають женьшень, до ни> відносяться також такі лікарські рослини: елеутерокок колючиі аралія висока, заманиха висока, акантопанакс сидячоквітковиі конопанакс семилопасний, плющ звичайний, нотопанакА папоротниколистний, лимонник китайський, родіола рожеве великоголовник сафролоподібний (левзея), очиток пурпуровий (Барнаулов ОД, 2001).
До коректорів метаболічних порушень належать: АТФ, АТФ-лонг (містить дві амінокислоти, магній і кальцій) калію оротат, рибоксин, серміон, карнітину хлорид (і екстракту тканин м’язів), а також біогенні стимулятори – алое біосед, гумізоль, плазмол, ФІБС, сік каланхое, солкосерил, Полісол, пропосол, натрію нуклеїнат та інші. При їх застосуванні поліпшується трофіка тканин пародонту, стимулюються обмінні процеси.
Для місцевої корекції метаболічних порушень застосовують також інгібітори протеаз, антиоксиданти, стабілізатори біомебран (препарати саліцилової кислоти -саліцилат натрію, ацетилсаліцилову кислоту).
Імуномодулятори (імунокоректори), імуностимулятори. При гіперімунному стані призначають імунодепресанти, при гіпоімунному перебізі хвороби -і му ностимулятори.
Імуномодулятори – препарати, що корегують імунологічні процеси і сприяють відновленню змінених функцій лімфоцитів і фагоцитів, регулюють функції клітинного імунітету, нормалізують реактивність завдяки корекції рівноваги (балансу) в .імунологічних процесах організму. Ці препарати залежно від дози можуть мати й імунодепресивну дію.
Ефективність застосування імунокоректорів у комплексному лікуванні пародонтиту науково обгрунтовані М.Ф.Данилевським, І.С.Мащенком та іншими. Імунотерапія полягає в застосуванні лікарських засобів, які здатні тбезпечувати корекцію імунологічних порушень, що виникають при хворобах пародонту.
Імунокоректорами є: препарати мікробного походження, більшість вітамінно-мікроелементних комплексів, антиоксидантів, адаптогенів, коректорів метаболічних порушень.
До імуномодуляторів нележать.
1. Імудон (лізат бактерій порожнини рота) є полівалентними антигенним комплексом, який використовується місцево: розсмоктують по 4-8 табл. на день, курс лікування від 6 до 20 днів (див. пробіотики).
2. Левамізол (декаріс) – широко використовувався у стоматології, але тепер впроваджені в практику більш активні і менш токсичні імуномоделюючі препарати, що зменшує застосування левомізолу (Стефанов О.В., 2003).
3. Нуклеїнат натрію – стимулює природні фактори імунітету, призначають всередину по 0,25-0,5 г 3-4 рази на день (курс 10-30 діб) разом із препаратами кальцію і вітамінами; місцево – 2-5% розчин для аплікацій.
4. Поллен – містить натуральний квітковий пилок, приймають по 4-6 таблеток на добу.
5. Рослинного походження. Лікарські рослини мають багатогранний механізм дії, малу токсичність, не викликають алергічних реакцій та інших ускладнень. Їм притаманна загальностимулююча дія, яка виражається зміною стану організму загалом (підвищенням реактивності, нормалізацією стану нервової та судинної систем), відновленням трофіки тканин, що підвищує ефективність препаратів місцевої дії. Представники:
– імунал (або сік ехінацеї пурпурової) – по 20 крапель 3 рази на день;
– тонгінзол (комплекс рослин – ромашка, хвощ, листя горіху, деревій, кора дуба, кульбаба) – по 25 крапель або по 2 драже 5-6 разів на день;
– екстракт кореня солодки (Білоклицька Г.Ф., 1996) – особливо доцільно застосувати у хворих, обтяжених бронхітом, виразковою хворобою по 1 чайній ложці 1 раз на день, 5-6 днів, 1 курс на рік (не частіше, бо він має кортикостероїдну дію і може зашкодити особам із нейроендокринною патологією).
Антиоксиданти і адаптогени:
– фітоконцентрат „Джерело” – приймається всередину і місцево: для зрошення 20 крапель на 2 столові ложки води, для інстиляцій – 20 крапель на 1 столову ложку води (Гужевська Н.С., 2000);
– біотрит, спіруліна, родіола рожева, елеутерокок колючий, лимонник китайский, заманиха висока, великоголовник сафлороподібний (левзея), арачія маньчжурська тощо діють тонізуюче при розумовому виснаженні, пониженій працездатності, неврастенії, анемії, атеросклерозі, підвищують імунний статус організму.
При захворюваннях пародонту із явищами аутосенсибілізації організму місцево застосовують 1% завис азатіоприну в 1% розчині димексиду. Він має імуносупресивну дію, пригнічує антигенну стимуляцію.
Призначати імунокорегуючі (особливо імуностимулятори) засоби треба індивідуально. Використання імунотерапії без обліку загального стану організму, рівня його тхиснопристосувальних сил може призвести до перенапруження або зриву імунокомпетентних механізмів; посилення важкості патологічного процесу, тому при імунотерапії необхідний клініко-лабораторний контроль (гемограма, імунологічні тести).
Механізм дії імуномодуляторів: прискорюють процеси клінічної регенерації, загоєння ран, стимулюють клітинні і гуморальні фактори захисту, володіють протизапальною дією. Показання до застосування:
1. Зниження показників неспецифічних факторів захисту;
2. Початкові стадії захворювання;
3. Патологічний процес у пародонті з кволим перебігом, у молодому віці.
4. Період ремісії (після усунення гострих запальних явищ, пародонтальних кишень).
Протипоказання до застосування: Загальні:
1. Висока реактивність організму та її пригнічення;
2. Наявність новоутворів;
3. Гормональні порушення;
4. Вагітність, період менструації, клімакс;
5. Важкі загальні захворювання (серцево-судинної системи, печінки, нирок, хвороби крові, психічні захворювання);
6. Алергічні реакції.
Місцеві:
Активний запальний процес у тканинах пародонту, абсцедування; наявність грануляцій у пародонтальних кишенях (біогенні стимулятори стимулюють фібробласти, а їх багато грануляціях).
Імунокорегуючі препарати неспецифічної дії (біогенні стимулятори):
І. Рослинного походження:
екстракти алое, агави – по 1 мл підшкірно, курс – 10-15І ін’єкцій; настойка женьшеню – по 20-30 крапель 3 рази на день всередину, курс-10-14 днів;
– біосед (екстракт із трави заячої капусти) – по 1 мл підшкірне або під слизову, на курс – 12-15 ін’єкцій, аплікації^ електрофорез;
– сік каланхое – для аплікацій слід підігріти до 37°С – на 10-1: хв. 3-4 рази на день;
– інсадол – французький препарат (діюча речовина -милонеутворююча фракція кукурудзи), приймають спочатк) по 2 табл. або по 1 чайній ложці 3 рази на день 1 міс, потш – по 1 табл. або 0,5 чайної ложки 3 раз на день 2 і більша місяця (підтримуюча терапія).
– солодово-кукурудзяний екстракт (СКЕ) містить білки, вуглеводи, мінеральні солі, мікроелементи, гормони, ферменти, вітаміни, дія аналогічна індасолу;
Тваринного походження:
склоподібне тіло – по 2 мл підшкірно або під слизов) оболонку в перехідну складку – 15-20 ін’єкцій;
– спленін – із селезінки великої рогатої худоби – по 1 мл підшкірно – 15-20 ін’єкцій;
– хонсурид – із трахей (гіалінових хрящів великої рогатої худоби) – порошок для аплікацій, вміст флакона розводять в 5-10 мл 0,5% розчину новокаїну або ізотонічного розчину, ним можна заповнювати кісткові порожнини під час операцій на пародонті;
– екстракт плаценти (по 2 мл підшкірно);
– ербісол – із ембріональних тканин великої рогатої худоби має також антиоксидантні, мембраностабілізуючі та протекторні властивості)- ін’єкції внутрішньом’язево по 1-2 мл- 10 ін’єкцій.
– Т-активін – із вилочкової залози великої рогатої худоби – 0,01% по Імл внутрішньом’язево, на курс – 5 ін’єкцій на тиждень, потім – 1 підтримуюча на тиждень, всього – 10 ін’єкцій;
– тималін, тимоген застосовують у вигляді ін’єкцій по Імл 0,01% розчину під слизову оболонку перехідної складки щоденно впродовж 5 діб або інтраназально в тій же щоденній і сумарній дозі;
– плазмол (із крові людини) – Імл підшкірно щоденно або через день;
– солкосерил – екстракт крові великої рогатої худоби, застосовують внутрішньом’язево, внутрішньовенно – по 2 мл 1 раз на добу, на курс – 10-15 ін’єкцій, мазь або гель – 3-4 рази на добу;
– лізоцим – фермент білкової природи із курячих яєць – внутрішньом’язево по 0,05-0,075 г 2 рази на день, на курс – 15-20 ін’єкцій (100-150 мг розводять в 2-3 мл фізіологічного розчину або 0,25% розчину новокаїну), місцево – 0,05% розчин для полоскань та аплікацій, застосовують 3-4 рази на день, 3-7 днів;
– апілак (сухе нативне маточкове молочко бджіл) – по 1 табл. по 0,01 г 3 рази на день, 15 днів;
– прополіс – місцево для полоскань 4% розчин; мазі “Пропоцеум”, аерозоль “Пропосол”; для загального лікування – “Драже із густіш екстрактом прополісу” – пс 2 драже 2-3 рази на день на кожні 20 кг маси – 2-3 тижні, 3-^ курси на рік.
Мінерального походження: ФІБС пелоїдодистилат, гумізоль і пелоїдин (із відгону лиманної грязі)
– підшкірно по 1 мл – 30 ін’єкцій, аплікації на виразки 2-3 разі на добу на 10-15хв.
Нестероїдні анаболічні середники (анаболізанти) пірімідинові основи, які стимулюють синтез білка проліферативні процеси, мають протизапальну дію покращують регенерацію:
– метилурацш (метацил) – по 0,5 г 3-4 рази в день (30 днів)
місцево – 5-10% метилурацилова мазь, часто в поєднанні
антибіотиками, сульфаніламідами, унітіолом, нуклеїнатої натрію; він входить до складу мазей „Левомеколь” „ Левосин “. Метилурацил не має побічної дії:
– пентоксил – всередину по 0,2-0,4 г 3-4 рази в день, 15-20 діб!
не має побічної дії;
– калію оротат – подібний до метилурацилу, місцево застосовують (має подразнюючу дію).
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:
1. Н.Ф. Данилевський, А.В. Борисенко Заболевания пародонта , Київ «Здоров’я» 2000р., 190-217 ст.
2. Протоколи надання медичної допомоги за спеціальністю «Терапевтична стоматологія». Нормативне виробничопрактичне видання. – К.: МНІАЦ медичної статистики; МВЦ «Медінформ». – 2007. – 236 с.
3. Мельничук Г.М. Гінгівіт, пародонтит, пародонтоз: особливості лікування / Г.М.Мельничук, М.М.Рожко – Івано-Франківськ, 2004. – 124 с.
4. Дмитриева Л.А. Пародонтит / Л.А. Дмитриева. – М: МЕДпресс-информ, 2007. – С. 55-61.
5. Данилевський Н.Ф. Заболевания пародонта / Н.Ф.Данилевський, А.В.Борисенко. – Київ, Здоров’я, 2010. – 462 с.
