ДИТЯЧА ГІНЕКОЛОГІЯ

ДИТЯЧА ГІНЕКОЛОГІЯ

 

Дитяча гінекологія

-Чи потрібно відвідувати гінеколога в дитячому віці ?

 Подібні питання задають чимало батьків. Батьки дівчинки повинні розуміти, що саме в дитинстві простіше попередити гінекологічні захворювання та лікувати  їх. Нажаль, більшість батьків не знають на що слід звернути увагу, доглядаючи за дитиною, і в яких випадках слід звернутися до дитячого гінеколога . Зазвичай юні пацієнтки вперше відвідують гінеколога коли в них вже виникли проблеми зі здоров’ям.

Навіщо маленькій дівчинці проходити огляд у гінеколога?

Будь – яка дівчинка незалежно від віку має такі ж статеві органи що й доросла жінка. За статистикою спеціалістів, від 15 до 25 процентів дівчаток дошкільного віку та дівчат – підлітків, які ще не досягли повноліття, мають різні гінекологічні патології. Це і запальні захворювання статевих органів, і кісти, і міоми, і порушення менструальної функції. Їх слід вчасно виявити та вилікувати, інакше вони можуть не тільки завдати шкоди здоров’ю дівчинки, але й спричинити порушення репродуктивної функції в більш пізньому віці.

Які основні причини для візиту до дитячого гінеколога?

Основною причиною для звернення дівчини до гінеколога є затримка менструацій. І справді, цей «сигнал» не можна залишати поза увагою, оскільки він може бути попередженням про те, що дівчина вагітна. Однак на прийом до гінеколога слід приходити не після. А до початку статевого життя, щоб лікар допоміг дівчині підібрати оптимальний метод контрацепції.
Також слід негайно реагувати і на такі тривожні сигнали, як поява виділень із піхви жовтуватого, зеленуватого чи коричнюватого кольору з неприємним запахом, а також свербежу  і печіння у ділянці зовнішніх статевих органів та при сечовипусканні. Такі небезпечні симптоми характерні для дівчат різного віку — від дітей грудного віку до підлітків.
Якщо у дівчинки 6 – 7 – річного віку спостерігається ріст молочних залоз й оволосіння, чи навпаки, до 14 років не спостерігається поява цих симптомів, батьки повинні разом з гінекологом з’ясувати причину цього. Передчасна статева зрілість, як і її затримка почасти бувають пов’язані з серйозними ендокринними захворюваннями, які потребують негайного лікування. Дуже важливо контролювати різні відхилення, які свідчать про розлад менструальної функції. Нормальними вважають менструації, які повторюються регулярно через 21, 24, 28 чи 32 дні (для кожного організму цей інтервал встановлюється індивідуально). Тривалість кожної менструації не повинна перевищувати 7 днів. При затяжних, нерегулярних, болючих чи рясних менструаціях з великою втратою крові слід обов’язково проконсультуватися зі спеціалістом.
Кожна третя дівчина в перший день менструації відчуває тяжкість внизу живота, переймоподібні болі, зумовлені незрілістю матки. З часом вони припиняються чи стають слабшими. Однак якщо менструації проходять настільки болюче, що дівчина не може встати з ліжка, не слід експериментувати зі знеболюючими препаратами: наслідки такого самолікування можуть бути непередбачуваними.
Встановлено, що болючі менструації в більшості випадків є симптомами різних гінекологічних захворювань, зокрема неправильного розвитку статевих органів, хронічного запалення придатків, туберкульозу та ендометріоз статевих органів. Тому дівчину, у якої менструації супроводжуються сильними болями, обов’язково повинен оглянути дитячий чи підлітковий гінеколог. Можливо, для усунення неприємних симптомів достатньо буде обмежитись прийомом спеціальних антибактеріальних препаратів. Але не виключено застосування інших методик лікування. У будь – якому випадку необхідно провести попередню лабораторну діагностику.  

Коли вперше рекомендують показати дитину гінекологу?

Перший огляд зовнішніх статевих органів проводять в пологовому будинку незадовго після народження дитини з метою ідентифікації статі новонародженого. Окрім цього планового післяродового огляду МОЗ України встановлено ще два профогляди — при поступленні дитини в школу, під час пубертатного періоду, в 11 – 12 років, коли у більшості дівчат вже розпочинаються менструації. У 14 – річному віці дівчатам слід відвідувати гінеколога самостійно чи з батьками 1 раз в рік. Можливі також позапланові візити, які можуть бути викликані скаргами як дівчинки, так і різними зовнішніми відхиленнями від норми.

Чи впливає  схуднення та голодування на статевий розвиток?

Еталон сучасної дівчини — худорлява фігура з тонкою талією, плоским животом та вузькими стегнами. Щоб наблизитись до нього, дівчата ідуть на все. Зазвичай вага таких модниць не перевищує 45 кілограмів. Вчені часто називають його менструальною, чи критичною масою тіла. Якщо маса тіла нижча критичної, репродуктивна система починає функціонувати на нижчому незрілому рівні, сповільнюється утворення і виділення гормонів гіпофізом та яєчниками, зменшуються розміри матки та молочних залоз, менструації перериваються. Завершення менструацій, викликане різким зниженням маси тіла, може спричинити в майбутньому розвиток безпліддя.

Чи може дівчинка звернутись до гінеколога самостійно?

Звичайно може, але подібна тактика не завжди вірна. Припустімо, лікар виявив у дівчинки гінекологічну хворобу. Щоб уточнити діагноз він повинен поставити багато питань: про захворювання, які дівчинка перенесла в дитинстві, про пологові травми, про несприятливі впливи на плід під час вагітності. Навряд чи дівчинка зможе відповісти на них. Тому, якщо дівчинці ще не виповнилось 15 років, ми пропонуємо їй приходити на прийом разом з мамою.

Чому дівчата бояться гінекологів?

Швидше за все, дівчата, які живуть статевим життям, бояться, що про це дізнаються батьки. Та їхні побоювання безпідставні: лікар не має права розголошувати інформацію про стан пацієнтки без її згоди.
Є ще одна причина — страх перед гінекологічним кріслом, та це не є причиною для того щоб ризикувати своїм здоров’ям. По – перше: візит до гінеколога не завжди супроводжується обстеженням на гінекологічному кріслі (наприклад при підборі засобу контрацепції буває достатньо бесіди). По – друге: дівчинка повинна знати, що вона може в будь – який момент відмовитись від огляду на гінекологічному кріслі.
Деякі дівчата не йдуть до гінеколога тому, що бояться втратити цноту. Хочемо їх заспокоїти: цього не станеться, оскільки гінекологічний огляд дівчинки відрізняється від огляду дорослої жінки. Як правило гінеколог застосовує ручний огляд, який проводять не через піхву, а через пряму кишку. Якщо ж виникне необхідність оглянути шийку матки чи піхву, дитячий чи підлітковий гінеколог використовує спеціальні дитячі дзеркала та вагіноскопи, які лікар обережно вводить через отвори в дівочій пліві не пошкоджуючи її.   

Чим відрізняється дитяча гінекологія від дорослої?

Діагностика будь – якого дитячого гінекологічного захворювання потребує особливої професійної підготовки. Як правило, гінекологічні захворювання в дитячому організмі розвиваються непомітно, мають слабо виражену симптоматику, тому виявити їх досить важко. Тому дитячий гінеколог повинен підібрати такий комплекс діагностичних досліджень, який дозволить виявити захворювання та підібрати методи лікування. Крім того, дитячий психолог повинен бути не лише кваліфікованим спеціалістом, але й психологом. Адже, якщо доросла жінка може відверто розповісти гінекологу про те, що її турбує, і точно відповісти на поставлені  запитання, то дівчинка може дещо приховати якщо вона соромиться або ж не вважає за потрібне розповідати лікарю усякі дрібниці. Вона може навіть не підозрювати, що ці «дрібниці» дуже важливі при діагностиці та виборі схеми лікування. 
Щоб отримати максимум корисно інформації, дитячий гінеколог повинен знайти індивідуальний підхід до кожної маленької пацієнтки, налагодити з нею психологічний контакт.

Консультація дитячого гінеколога необхідна в таких випадках:

• менструації на протязі 1 – 1,5 років залишаються нерегулярними;

• тривалість циклу менше 21 дня чи більше 35 днів;

• відсутність менструацій більше 1,5 – 2 місяців;

• болючі місячні;

• надто рясні або тривалі (довше 7 днів) місячні, які супроводжуються порушенням загального стану організму;

• виділення з піхви незвичного кольору, характеру чи запаху;

• свербіж, печіння, дискомфорт у ділянці зовнішніх статевих органів (або при сечовипусканні);

• при контакті з особами, які перехворіли чи мають статеві інфекції,  у зв’язку з контактно – побутовим шляхом їх передачі;

• наявність бородавчастих утворень чи їх початкових форм у ділянці зовнішніх статевих органів, які можуть бути проявами папіломовірусних інфекцій при наявності подібних проявів в інших місцях (вульгарні бородавки, контагіозний молюск на кистях рук та ін.);

• надмірне оволосіння на ногах, обличчі, грудях;

• якщо до 13 – 14 років не почали розвиватися молочні залози, затримка росту, оволосіння (затримка статевого розвитку), а також ранні прояви вторинних статевих ознак (до 10 – 11 років);

• відсутність менструації після 14 років;

• початок статевого життя.

В наших краях нормою вважають:

• появу перших місячних у віці 12 – 14 років;

• регулярність циклу повинна внормуватись на протязі року.

Як попередити гінекологічні захворювання у дітей?
Нормальний статевий розвиток дівчат залежить від багатьох процесів, що відбуваються в цей час в організмі. Шкідливі впливи зовнішнього і внутрішнього середовищ часто спричиняють порушення діяльності окремих ланок репродуктивної системи, до гінекологічних захворювань, безпліддя чи народження неповноцінного потомства.
Основними факторами ризику вважають розумові та фізичні перенавантаження, інтенсивні заняття спортом, неправильне харчування, довготривалий пригнічений стан підлітка, спричинений невмінням знайти своє місце в школі, серед ровесників, конфліктні ситуації в сім’ї. Дуже важливу роль відіграє правильна осанка, оскільки вона сприяє правильному розміщенню внутрішніх органів.
Піклуючись про своє здоров’я, дівчинка не повинна сліпо наслідувати сучасну моду. Міні – спідниці, облягаючи джинси, тонкі трусики із синтетичних тканин, короткі зимові курточки  — все це призводить до переохолодження статевих органів. Негативно впливають на репродуктивну систему різні інфекційні та запальні захворювання, особливо хронічний тонзиліт, ангіна, грип.
Безумовно, батьки повинні з дитинства привчити дівчинку до дотримання правил особистої гігієни. Також батьки несуть відповідальність за створення сприятливої психоемоційної атмосфери в сім’ї. батьки дівчинки повинні також слідкувати за дотриманням нею режиму дня, чергуванням праці та відпочинку, правильним харчуванням та обов’язковим виконанням загартовуючи процедур.
При цьому слід пам’ятати про основне — регулярні візити до дитячого та підліткового гінеколога. Дитячий гінеколог допоможе дівчинці вирішити всі її «жіночі проблеми».
При досягненні 16 – річного віку дівчинка також має право на конфіденційність свої візитів до гінеколога. Вона сама вирішує чи іти їй на прийом чи ні, повідомляти про це батькам чи промовчати, піти до лікаря з мамою чи самостійно.

Основні гінекологічні хвороби дітей та підлітків:

• Порушення менструального циклу;

• Вульвовагініт;

• Цистит;

• Пухлини;

• Аменорея (відсутність місячних);

• Кровотечі.

 

Порушення менструального циклу

Дисфункції яєчників у підлітків

Період статевого дозрівання — процес довготривалий і складний. З початком менархе (менструації) починають формуватися циклічні зміни в слизовій оболонці матки — ендометрію. При становленні репродуктивної системи в ендометрію можуть відбуватись також патологічні зміни. Серед  порушень в  менструальному циклі у пубертатному періоді найчастіше зустрічаються ювенільні маткові кровотечі (10 – 52 %).
Головними рушійними силами гормональних процесів у жіночому організмі є гіпоталамус та гіпофіз. Вони утворюють єдину систему, яка регулює спочатку дозрівання, а потім нормальне функціонування яєчників та матки. Особливі речовини, які утворюються в гіпоталамусі, потрапляють в гіпофіз і вмикають механізм синтезу гормонів. З кров’ю вони допливають до яєчників, де під їхнім впливом починають вироблятись статеві гормони: естрогени, прогестерон та незначна кількість андрогенів. Вони, в свою чергу, «дають вказівки» матці та іншим органам здійснювати звичний кругообіг підготовки до запліднення. Зворотній зв’язок також не менш складний: в залежності від фази менструального циклу в мозок поступають сигнали, які примушують працювати гіпоталамус та гіпофіз.
В цій системі, як і в будь – якій іншій, можуть статись збої. Тому поломки регуляторних механізмів — основні перепони на шляху дівчинки до здорового материнства.

Причини порушення менструального циклу

Передусім, серед порушень менструального циклу слід відзначити фактори, які безпосередньо впливають на мозок. Серед них черепно – мозкові травми, інфекційні запалення мозкових оболонок, наприклад менінгіт, ГРЗ(гострі респіраторні захворювання), вірусні інфекції (грип, кір, краснуха). На ліквідацію наслідків цих вірусів організм потребує сил і часу. Якщо у дорослої жінки все може обійтись незначною затримкою місячних, то в організмі, який тільки починає формуватись, можуть виникнути стійкі порушення, які проявляються постійними порушеннями менструального циклу. Тому всі фактори оздоровлення: загартовування, повноцінне харчування, фізичні навантаження, налагоджений режим дня і вчасно зроблені щеплення — фактори, які сприяють благополуччю репродуктивного здоров’я дівчинки.
Хронічний тонзиліт, який часто зустрічається у дітей, це гнійне запалення мигдалок, яке порушує зв’язок гіпоталамуса з гіпофізом, призводить до того, що яєчники виробляють недостатню кількість жіночих статевих гормонів, матка не доростає до нормальних розмірів, розвивається статевий інфантилізм, внаслідок чого вагітність може закінчитись викиднем. Особливо небезпечним є тонзиліт для дівчаток 7 — 8 і 10 – 12 років. Подібний результат можуть спричинити також інші вогнища хронічних запалень, які роками «дрімають» в організмі.
Почасти в шкільному віці зустрічається ще одна причина порушення репродуктивної системи майбутніх мам — вегето – судинна дистонія та гіпертонія.  У дівчат, які мають ці недуги, спостерігається надлишкова вага, у них раніше, ніж у ровесників, починаються місячні, але проходять вони нерегулярно, часто бувають незначними або, навпаки, перетворюються на кровотечі. Рано формуються в них і вторинні статеві ознаки. При цьому порушується порядок їх появи: першим, як правило, виростає волосся на лобку.
Часто причиною порушення менструального циклу у юнацькому віці є надмірне захоплення схудненням. Щоб мати гарну фігуру дівчата виснажують себе дієтами. Якщо дівчина втрачає більше 15 %  ваги тіла, це може призвести до припинення менструацій. Є ще один серйозний наслідок косметичних голодувань — зменшення розмірів матки та яєчників.
Частіше зустрічається в наш час також генетично обумовлене захворювання — синдром склерокістозних яєчників (хвороба Штейна – Левенталя). Ця хвороба характеризується порушенням менструального циклу, а також двостороннім збільшенням яєчників (гірсутизм). Гірсутизм — надмірне оволосіння в тих місцях, в яких ріст волосся у жінок не є характерним (на верхній губі, грудях). Цей косметичний дефект є серйозною проблемою для дівчат, причиною важких стресів. Якщо не пройти спеціальне лікування, ця хвороба може спричинити безпліддя.
Окрім суто медичних, існують також соціально – медичні причини, які впливають на репродуктивне здоров’я юних жінок:

·       Ранній початок статевого життя. Лише до 17 – 18 років дозріває епітеліальний покрив матки. До цього віку чоловіча сперма має канцерогенну дію, що через кілька років може призвести до раку шийки матки.

·       Широке розповсюдження захворювань, які передаються статевим шляхом. Особливо небезпечним є хламідіоз. Ця хвороба протікає майже безсимптомно, але легко переходить в хронічну форму, може спричинити появу спайок, які є перешкодою для запліднення.

·       Хронічна інтоксикація організму (алкогольна, наркотична, нікотинова). Токсичні речовини, які постійно надходять в організм, порушують роботу системи, яка регулює мозкову діяльність, що веде до порушення менструальної функції.

Таким чином, майже всі захворювання, які в майбутньому можуть накласти відбиток на зачатті та виношуванні вагітності, викликають в юності порушення менструального циклу. Два десятиріччя тому вважали, що через порушення менструального циклу не слід турбуватись, а потрібно почекати кілька років поки цикл внормується.
На сьогоднішній день позиція медицини протилежна.
Як тільки мама помітила, що місячні у дочки проходять нерегулярно, слід негайно звернутись до гінеколога і розпочати лікування, щоб попередити безпліддя в майбутньому.   

Вульвовагініт

Що таке вульвовагініт?
Запальні захворювання статевої сфери у дівчаток трапляються досить часто і впливають на стан здоров’я майбутньої жінки, її дітородну функцію. Найчастіше у дівчаток трапляються вульвовагініти.
Вульвовагініт — запалення вульви (вульвіт) і слизової оболонки піхви (вагініт). Зустрічається переважно в дівчат, жінок літнього віку й дуже рідко у жінок дітородного віку. Цей запальний процес посідає одне з провідних місць в структурі гінекологічних захворювань дітей. Вульвовагініт, за відсутності своєчасної діагностики та правильного лікування, може мати доволі серйозні віддалені наслідки і стати причиною безпліддя. На відміну від дорослих жінок, запальний процес у дівчат локалізується головним чином на зовнішніх геніталіях. 

Причини виникнення вульвовагініту
Серед дівчат, у яких найчастіше виявляють вульвовагініт, більшість молодші 10 років. Причиною цього є зниження захисних властивостей піхви. Сприятливими факторами виникнення вульвовагініту є часті респіраторні захворювання, ангіна, дитячі інфекції, захворювання сечовивідних шляхів, дисбактеріоз кишечника, нераціональна антибіотикотерапія. 
Вульвовагініти інфекційної природи існують нетривалий період часу, але на їх фоні відбувається «заселення» піхви мікробами та виникає інфекційний вульвовагініт.
Причини виникнення інфекційного вульвовагініту: умовно – патогенна мікрофлора (мікроорганізми, які в нормі присутні в організмі дівчинки, але за певних обставин (наприклад, послаблення імунітету) стають патогенними.
Збудниками найчас­ті­ше бувають стафіло- і стрептококи, кишкова паличка, пневмококи, дріж­джові гриби, рідше — туберкульозна, дифтерійна паличка. Часто спостерігається змішана інфекція — розмноження одночасно кількох видів мікробів.
                          
Хламідія         тріхомонада       герпес             ВПЛ
                                                           (вірус папіломи людини)        

Серед причин виникнення інфекційного захворювання можуть бути не лише мікроорганізми, а й імунобіологічні властивості організму дівчинки. Сприяти виникненню цих захворювань можуть ендогенні фактори — анемія, цук­ровий діабет, ексудативний діатез, пієлонефрит, цистит, ентеробіоз. важливим чинником є наявність різноманітних подразників — термічних (холодових чи теплових), хімічних, механічних (потрапляння сторонніх предметів у піхву, мастурбація).
Велику роль відіграють грубі порушення гігієни — неохайність, неправильний догляд за статевими органами.

Неспецифічні вульвовагініти. Діти скаржаться на відчуття печії після сечовипускання, свербіння і біль у ділянці статевих органів. Загальний стан дітей майже не змінюється.
Огляд зовнішніх статевих органів дає можливість виявити на­бряк, гіперемію в ділянці зовнішніх статевих органів, іноді розчухи, а також наявність виділень, характер яких може бути різноманітним — водянис­ті, гнійні, серозно – гнійні. 
Прояви вульвовагініту
При вульвовагініті турбують такі симптоми як сверблячка, печіння, біль в ділянці зовнішніх статевих органів, що посилюється при ходьбі й сечовипусканні. Почасти захворювання протікає в хронічній формі й супроводжується незначниими слизисто – гнійними виділеннями зі статевих шляхів. При наявності сторонніх предметів у піхві з’являються рясні виділення, іноді з домішкою крові й неприємним запахом. Тривале хронічне протікання вульвовагініту в дівчаток може привести до утворення щільних зрощень малих статевих губ, що утруднює надалі статеве життя. З появою виділень із піхви варто звернутися до лікаря-гінеколога. При своєчасному лікуванні прогноз сприятливий. Для попередження вульвовагініту в дитячому віці рекомендується проведення загальоздоровчих заходів, лікування вогнищ хронічної інфекції, дотримання особистої гігієни.
Хронічний вульвовагініт може привести до іншої патології, що зустрічається в дівчаток — синехій малих статевих губ. Синехії малих статевих губ — зрощення їх у нижній третині або по всій довжині. Якщо їх вчасно не розділити вони стають щільними, що може бути перешкодою при веденні статевого життя в майбутньому. Повні синехії, коли малі статеві губи зростаються повністю, створюють перешкоду для сечовипускання, при цьому сеча випливає по краплях через невеликий отвір, що може призвести до вторинного циститу.
Крім того, хронічний вульвовагініт є вогнищем інфекції в організмі дівчинки, що підриває її імунну систему, підвищує чутливість до інших патогенних впливів.
Лікування вульвовагініту
Дитячий гінеколог оглядає зовнішні статеві органи дівчинки, за необхідності проводить вагіноскопію (огляд піхви дівчинки спеціальним апаратом — вагіноскопом), особливо коли є підозра стороннього предмета в піхві. Потім лікар бере аналізи — мазки, посів на патогенну флору з визначенням чутливості до антибіотиків, аналізи на урегенітальні інфекції (хламідії, мікоплазмоз, гонорею, тріхомоніаз та ін.).
Після отримання результатів обстеження, лікар призначає симптоматичне лікування (сидячі ванночки, присипки), лікування збудника (терапію антибіотиками, місцеве використання піхвових паличок, свічок, мазей), лікування супутніх захворювань (санацію вогнищ інфекції) та загальнозміцнюючу терапію (полівітаміни, імуномодулятори). Після проведення основного лікування проводять відновлення нормальної флори піхви дівчинки. Одним із важливих компонентів лікування є дотримання особистої гігієни, а також раціональне харчування дитини.

Частота прояву найбільш значущих ознак вульвовагініту
 у дівчат різних вікових періодів.

     В структурі гінекологічних захворювань у дівчаток запальні процеси геніталій посідають перше місце і складають 65-80% від загального числа, а запалення зовнішніх статевих органів займає перше місце в структурі гінекологічної захворюваності дівчаток та підлітків. За даними різних авторів, частота вульвовагінітів у дівчаток коливається від 13,5 до 93%, при цьому рецидивуючий перебіг захворювання відмічається у 60% хворих. Розповсюдженість неспецифічних вульвовагінітів у дівчаток складає 2,68-3,21 на 1000 дітей обох статей і згідно даних закордонних авторів в Іспанії вульвовагінітом страждають 28,7% дівчаток, у Великобританії – 40,5%, у США – 61,8% обстежених.

Питома вага запальних процесів статевих органів у дівчаток має стійку тенденцію до росту і збільшилась останніми роками на 25%, що призводить до збільшення випадків неплідності у шлюбі в майбутньому, а також відповідає науковим даним: майже кожна четверта жінка, яка в дитинстві та підлітковому віці мала запальні захворювання, не може завагітніти.

Під час діагностики та лікування вульвовагініту необхідно враховувати ряд вікових особливостей організму, а саме відносно гіпоестрогенію, помірну гіперандрогенію (у кожної третьої) та транзиторну імуносупресію. Окрім того, з віком все більший відбиток накладає характер репродуктивної поведінки: дебют статевого життя, нестійкість сексуальних відносин в поєднанні з недостатнім дотриманням правил гігієни, рідкою зміною білизни, носіння одягу, що щільно обтягує, білизни із синтетичних тканин.

Велика частота запальних захворювань гінекологічного генезу у дівчаток і підлітків пов’язана із анатомо-фізіологічними особливостями становлення репродуктивної системи, мікробіоценозом вульви та піхви, які характерні для препубертатного періоду.

         Враховуючи різноманітність клінічних проявів вульвовагініту у дівчаток та підлітків нами було обстежено 441 хвору на запальні процеси зовнішніх статевих органів та піхви.

За віком обстежені хворі розподілилися наступним чином: у нейтральному періоді, який закінчується у 6-ти річному віці, знаходилось 162 дівчинки, що склало 36,7% від усіх обстежених, у препубертатному віці (7 – 12 років) – 156 дівчаток (35,4%) та у пубертатному віці (13 – 18 років) – 123 дівчини (27,9%).

Основними скаргами при вульвовагінітах були: патологічні виділення з піхви (водянисті, гнійні, пінисті), гіперемія вульви, набряк вульви, свербіж, печія, болючий сечопуск, вираженість яких залежала від форми захворювання. В деяких випадках, особливо у дівчат молодшої вікової групи, мали місце незначні кров’янисті виділення з піхви при гострій формі вульвовагініту.

Патологічні виділення з піхви, як і гіперемія, спостерігаються практично у всіх хворих з вульвовагінітами у всіх вікових періодах. У значної кількості обстежених (від73,4% до 94,5%) відмічалися свербіж та печія зовнішніх статевих органів, які були обумовлені подразливою дією патологічних виділень з піхви. Дизуричні розлади (болючий сечопуск) частіше спостерігалися  у 27 дівчат (79,4%) молодшої групи (нейтральний період) проти значно меншого числа у дівчат препубертатного (42,9%) та пубертатного (25%) періодів. Ці клінічні прояви були обумовлені поширеністю запального процесу на слизову зовнішнього отвору уретри.

У деяких хворих молодшого віку при гострій (14,7%) та хронічній (3,8%) формах вульвовагініту за рахунок значного запального процесу слизової оболонки піхви спостерігались незначні нетривалі кровомазання, які не потребували призначення гемостатичної терапії.

З вивчених клінічних проявів найбільш частими скаргами у хворих на вульвовагініт дівчаток та підлітків усіх вікових періодів, з незначною тенденцією до зменшення частоти в старшому віці,  були патологічні виділення з піхви (98,8%; 92,9%; 83,7% відповідно для кожного вікового періоду сумарно для гострого та хронічного перебігу вульвовагініту) які були різноманітними за своїми ознаками – кількість, колір, запах, густина, що було характерно для відповідного збудника запалення та його асоціацій. Свербіж та печія частіше зустрічалися у дівчат препубертатного періоду (92,3%), а болючий сечовипуск – в нейтральному періоді (56,2%) в порівнянні з підлітками (13,8%), що можна пояснити і нервово-психологічним станом наймолодших пацієнток.

Найбільш значущі об’єктивні ознаки вульвовагініту діагностувались практично у всіх хворих. Гіперемія вульви та патологічні виділення з піхви були виявлені при спеціальному гінекологічному огляді відповідно в  91,9%, 85,3% та  90,2% випадків, набряк вульви та стінок піхви був характерним для 57,4% дівчаток нейтрального періоду, в 75,0% в препубертатному та 77,2% в пубертатному періодах. Більша в 1,4 рази частота набряку вульви та піхви у дівчат – підлітків віком 13 – 18 років зумовлена розвинутішою сіткою лімфатичних та кровоносних судин в цій ділянці, які одними з перших негативно проявляють місцеву реакцію на запальний процес.

 

Пухлини:

Пухлини будь-якої локалізації, в тому числі пухлини статевих органів, можуть зустрічатись у будь-якому віці. Доброякісні пухлини статевих органів у дівчаток зустрічаються у 3 рази частіше, ніж злоякісні. Щодо локалізації пухлин, то у дітей, на відміну від дорослих жінок, частіше зустрічаються різноманітні види і форми пухлин яєчників. Деякі пухлини бувають виключно у дітей (наприклад, гроноподібна саркома вагіни).

Клінічна картина. Симптоми захворювання залежать від локалізації пухлини. Первинними симптомами пухлин піхви та матки є світлі, без домішок, гнійні та кров’янисті виділення зі статевих шляхів. За наявності раку чи інших злоякісних пухлин яєчників хворі скаржаться на болі в животі, загальну слабкість, втрату ваги, в міру зростання пухлини — на збільшення розмірів живота. Хвороба також може протікати безсимптомно, але це буває дуже рідко.
Практика показує, що навіть при невеликих термінах з моменту початку захворювання, пухлина може досягати значних розмірів, тому дуже важливо вчасно виявити та почати лікування цього захворювання.

Методи діагностики та обстеження

·       Оцінка зовнішнього вигляду пацієнтки (пульс, артеріальний тиск, температура тіла);

·       Ріст і маса тіла, розвиток жирової тканини та особливості її розподілу;

·       Характер оволосіння, особливо надлишкового, час його появи, стан шкіри;

·       Гінекологічне обстеження;

·       Огляд зовнішніх статевих органів (оцінка ступеня їх розвитку);

·       Вагіноскопія;

·       Зондування піхви;

·       Дворучне прямокишково – внутрістінкове обстеження;

·       Гормональні дослідження (кольпоцитологічні дослідження, замір ректальної температури, визначення вмісту гормонів у крові та сечі);

·       Ендоскопічні методи (кольпоскопія, гістероскопія, лапароскопія);

·       УЗД;

·       Рентгенологічні методи (краніограма, гістерографія, вагінографія, пневмопельвіографія, ЯМРТ, КТ).

Діагностика кістозних пухлин яєчника у дівчаток, особливо молодшого віку, часто становить певні труднощі і базується в основному на об’єк­тивному дослідженні. Визначення форми живота, пальпація і перкусія, з яких повинно розпочинатись дослідження хворої, дозволяють виключити асцит, визначити межі пухлини. У типових випадках кіста яєчника визначається як рухомий утвір, що має круглу або яйцеподібну форму, еластичну або щільну консистенцію і розміщений в малому тазі, іноді дещо вище придатків матки. Велику допомогу в діагностиці дає УЗД. Відрізнити ретенційну кісту від кістоми буває важко. Якщо пухлина невелика і безсимптомна, можна впродовж кількох тижнів спостерігати за ростом та іншими змінами з боку пухлини. У більшості випадків питання про характер пухлини вирішується лише при гістологічному  дослідженні її після операції.
Лікування кістозних утворів яєчників полягає в їх оперативному видаленні. Оперативне втручання повинно бути максимально щадним, особливо при двобічному ураженні яєчників. За оперованою дівчинкою повинен бути постійний тривалий нагляд.

 

Аменорея (відсутність місячних) дсутність місячних)

 Менструація — чутливий індикатор загального та репродуктивного здоров’я жінки. Порушення менструальної функції зустрічаються у кожної третьої дівчини (ювенільні кровотечі, первинна чи вторинна відсутність менструацій, нерегулярні місячні із частими затримками).
Аменорея — відсутність менструацій. Як фізіологічний процес це є природним процесом для жіночого організму до статевої зрілості, під час вагітності, відразу після вагітності, у зв’язку з годуванням груддю , з настанням менопаузи. До речі, аменорея — не захворювання, а симптом, який свідчить про порушення основних функцій організму. Затримка початку менструації в 15 – 16 – річному віці, називають первинною аменореєю. Раптова перерва в менструальному циклі — це вже вторинна аменорея.

Причини аменореї:

·       функціональні порушення статевої системи;

·       спадкові (пізній початок менструацій в роду);

·       інфекційні фактори (тиф, сепсис, малярія, туберкульоз легень);

·       психічні захворювання;

·       органічні порушення — вроджена відсутність матки, неповноцінність яєчників;

·       захворювання інших органів ендокринної системи (наднирників, щитовидної залози, а також андрогенітальний синдром, затримка розвитку функції гіпофіза чи пухлина гіпофіза);

·       іноді спричинити аменорею може зниження активності гіпоталамуса та гіпофіза;

·       інтенсивні розумові та фізичні навантаження, різні переживання, притаманні юним дівчатам. Почасти саме вони є причиною затримки чи припинення менструального циклу. Часто аменореєю хворіють відмінниці, які багато часу проводять в закритих приміщеннях (синдром кисневого голодування, інтоксикації, гіподинамії, вегетосудинної дистонії). Часто аменореєю хворіють балерини та спортсменки, в основному через надмірні фізичні навантаження.

·       Надмірне захоплення дієтами та різке зниження маси тіла.

Відсутність менструацій пригнічує нервову систему та може спричинити вегетосудинні розлади, які супроводжуються підвищенням температури тіла, головним болем, пришвидшенням серцебиття, відчуттям холоду в кінцівках, надмірною пітливістю. Виникають гормональні порушення, змінюється менструальна функція, часто формується анатомічне звуження кісткового тазу, що може призвести до ускладнення процесу пологів.
Часто виникає також псевдоаменорея — коли відбулися циклічні зміни в яєчниках, матці та цілому організмі, а менструальних виділень немає. Причиною цього може бути механічна перешкода в ділянці шийки матки чи піхви, а також відсутність отвору в дівочій пліві.

Діагностика та лікування аменореї

Якщо до 15 – 16 років у дівчини не почалися місячні, слід звернутись до спеціаліста по дитячій та підлітковій гінекології. Інакше аменорея може перейти в патологічний процес багатьох ендокринних залоз та органів репродуктивної системи. У таких випадках менструальну функцію важко відновити.
На прийом до лікаря краще іти з мамою, оскільки лікар ставитиме запитання, відповісти на які зможе тільки мама. На виникнення аменореї можуть впливати також психологічні фактори — страхи, депресії, розумова чи фізична перевтома, тому присутність матері буде корисним, оскільки вона завжди зможе підтримати дочку.
Для успішного лікування аменореї необхідно дотримуватись розпорядку дня, призначеного лікарем, в раціон включити продукти, багаті на вітаміни. Також рекомендують процедури, які укріплюють організм та посилюють кровообіг органів малого тазу — фізіотерапія, кліматотерапія, лікування грязями, гінекологічний масаж. Останнім часом спеціалісти часто рекомендують гормональні препарати та хірургічні методи лікування.
В комплексі лікувально – профілактичних заходів при проблемах, пов’язаних з порушенням роботи ендокринних залоз, важливу роль відіграє негормональне лікування (голкорефлексотерапія, мануальна терапія та ін.), лікувальні сеанси спрямовані на нормалізацію функціонування систем головного мозку, які відповідають за вироблення та виділення гормонів, зняття стресу, напруження, нормалізацію діяльності серцево – судинної, нервової та інших систем.

 

Після лікування основного захворювання та усунення його наслідків зазвичай менструальна функція у дівчат відновлюється.   

                                          Кровотечі.

Кровотечі

Ювенільні кровотечі — функціональні маткові кровотечі, які виникають у дівчат – підлітків у період становлення менструальної функції (вік 12 – 13 років). Причиною цих кровотеч є порушення гормонального фону та відсутність первинних органічних захворювань статевої системи (пухлин, інфантилізму, вад розвитку та системних захворювань). Ювенільно – маткові кровотечі виникають, як правило, через 2 – 3 роки після становлення менструальної функції.
У розвитку ювенільних дисфункціональних маткових кровотеч провідна роль належить інфекційно – токсичному впливу на ще не дозрілі структури гіпофіза та гіпоталамуса, які регулюють функцію яєчників. Велику роль відіграють психічні травми, фізичні перенавантаження, неправильне харчування (гіповітамінози).

Клінічні прояви кровотеч
Для ювенільних кровотеч є характерним особливий тип порушення процесу овуляції, при якому відбувається зворотній розвиток фолікул, які ще не досягли овуляторної стадії зрілості. При цьому порушується вироблення статевих гормонів, в яєчниках: продукування естрогенів стає відносно низьким та монотонним. Прогестерон утворюється в незначній кількості. Внаслідок цього, ендометрій не змінюється і це сприяє його відторгненню (тобто нормальній менструації) і зумовлює довготривалу кровотечу. Цьому сприяє також скоротлива активність матки, яка ще повність не розвинулася.
Стан хворої залежить від кількості втраченої крові і характеризується слабкістю, відсутністю апетиту, втомою, головним болем, блідістю шкіри та слизових оболонок, тахікардією, неритмічними кровотечами з піхви, що може спричинити розвиток анемії.

Діагностика ювенільних кровотеч
Діагноз ґрунтується на типовій клінічній картині, відсутність овуляції підтверджена тестами функціональної діагностики. Диференційний діагноз проводять з хворобами крові, які супроводжуються надмірною кровотечею , гормонально – активною пухлиною яєчника, міомою та саркомою матки, раком шийки матки, перерваною вагітністю в осіб старших 14 – 15 років. При порушеннях згортання крові пацієнтки скаржаться на носові кровотечі в анамнезі та кровоточивість ясен, численні підшкірні крововиливи; діагноз підтверджують за допомогою спеціального дослідження згортальної системи крові.
При диференційній діагностиці маткових кровотеч в пубертатному віці вирішальне значення мають ультразвукова діагностика (УЗД) матки та яєчників, яка дозволяє збільшення чи зменшення їх ехо – структур, і бімануальне (ректально – черевностінкове)гінекологічне дослідження при порожньому кишечнику та сечовому міхурі. Іноді проводять огляд шийки матки за допомогою дитячих піхвових дзеркал чи вагіноскопа з освітлювальною системою.

Лікування кровотеч
Лікування ювенільних маткових кровотеч складається з двох етапів:
I етап:  власне гемостаз (проводиться у відділеннi дитячої гінекології або гінекологічному відділеннi).
II етап: профілактика рецидивів захворювання (проводиться амбула­торно дитячим гiнекологом, або лікарем акушером-гінекологом).
Об’єм терапевтичних заходів та лікарських за­собів визначається:

1.   особливостями перебігу маткових кровотеч;

2.   наявністю чи відсутністю ускладнень та ступенем їх важкості.

Перед призначенням медикаментозного лікування  проводиться вив­чення анамнезу з метою виявлення медикаментозної алергії та протипо­казань з боку соматичної захворюваності дівчини на певний лікарський засіб. Гормональні препарати призначаються дівчатам-підліткам за згодою їх батьків.
З метою гемостазу хворим із ювенільними матковими кровотечами застосовують симптоматичну терапію.
З метою гормонального гемостазу використовують гестагени, ком­біновані естроген – гестагенні препарати.
Хірургічне лікування проводить лікар акушер-гінеколог у відділенні дитячої гінекології (або оперативної).
Лікувально-діагностичне вишкрібання стінок порожнини матки прово­диться за наступними показаннями:

1.   профузна маткова кровотеча, яка загрожує життю пацієнтки;

2.   виражена вторинна анемія (Hb 70 г/л та нижче, гематокрит нижче 25,0%);

3.   підозра на патологічні зміни структури ендометрія (поліпендометрія за даними УЗД малого таза).

При проведеннi лікувально-діагностичного вишкрібання матки повин­на бути письмова згода батьків неповнолітньої хворої, засвідчена юристом.

Профілактика рецидивів
Профілактика рецидиву ювенільних маткових кровотеч направлена на формування регуляторного овуляторного менструального циклу, проводиться в амбулаторних умовах. За результатами багаторічних спостережень, оптимальних результатів можна досягнути при використанні естроген – гестагенних препаратів типу оральних контрацептивів.
Застосовують також голкорефлексотерапію для стимуляції овуляції, фізіотерапію та масаж паравертибральних зон. В комплексі лікувально – профілактичних заходів при проблемах, пов’язаних з?порушення функціонування ендокринних залоз, важлива роль належить негормональному лікуванню — голкорефлексотерапії та особливим методом мануальної терапії, зокрема, краніальним остеопатичним технікам впливу. Сеанси лікувального впливу в цьому випадку направлені на нормалізацію функціонування систем головного мозку, які відповідають за правильне вироблення та виділення гормонів. Зняття стресу, напруження, нормалізацію діяльності серцево – судинної, нервової та інших систем.
Велике значення мають заходи, спрямовані на оздоровлення організму: санація вогнищ інфекції (карієс зубів, тонзиліт), загартування та заняття фізкультурою (рухливі ігри, гімнастика, лижі, коньки, плавання), повноцінне харчування з обмеженим вживанням жирної та солодкої їжі, вітамінотерапія у весняно – зимовий період (вітаміни В1 та С).

Дівчата з ювенільними матковими кровотечами повинні перебувати під наглядом лікаря — дитячого гінеколога чи гінеколога – ендокринолога.

ЮВЕНІЛЬНІ (пубертатні, підліткові) МАТКОВІ КРОВОТЕЧІ – це дисфункціональні маткові кровотечі (ДМК) періоду статевого дозрівання, обумовлені порушенням регуляції менструальної функції і не пов’язані з органічними захворюваннями статевої системи чи інших систем організму. Ювенільні кровотечі – ановуляторні, на фоні атрезії фолікулів. Кровотечі спостерігаються в перші два роки після менархе (першої менструації), можуть починатися з менархе. Вони різні по інтенсивності і тривалості, завжди безболісні, швидко ведуть до анемії і вторинних порушень системи крові. Тривалій кровотечі сприяють не тільки дистрофічні процеси в гіперплазованому ендометрії, але і недостатня скорочувальна здатність матки, що не досягла остаточного розвитку. Отже,у розвитку ювенільних дисфункціональних маткових кровотеч провідна роль належить інфекційно – токсичному впливу на ще не дозрілі структури гіпофіза та гіпоталамуса, які регулюють функцію яєчників. Велику роль відіграють психічні травми, фізичні перенавантаження, неправильне харчування (гіповітамінози).

Протягом життя жінки розрізняють кілька періодів. Вони характеризуються певними віковими анатомо-фізіологічними особливостями. Це такі періоди:

1) дитинство;
2) статеве дозрівання;
3) статева зрілість;
4) клімактеричний.

Період дитинства триває з моменту народження до 7-8 років. Його називають "нейтральним", або "періодом спокою". Проте і в цей період у репродуктивній системі відбуваються певні зміни, які свідчать про її хоча й низьку, але певну функціональну активність. У період дитинства відзначається низький вміст статевих гормонів, вторинні статеві ознаки відсутні.

Період статевого дозрівання. За часом він займає близько 10 років, віковими межами його вважають 7 (8)-16 (17) років. Час статевого дозрівання зазнає індивідуальних коливань, він також залежить від соціально-побутових, кліматичних та інших умов. У цей період не тільки дозріває репродуктивна система, а й закінчується фізичний розвиток жіночого організму (ріст тіла в довжину, скостеніння зон росту трубчастих кісток), формується будова тіла і відбувається розподіл жирової і м'язової тканини за жіночим типом. Період статевого дозрівання характеризується активацією статевих залоз, подальшим розвитком статевих органів, формуванням вторинних статевих ознак (збільшення молочних залоз, поява волосся на лобку й у пахвових ямках), початком менструацій (менархе) і становленням менструальної функції. Протягом статевого дозрівання умовно визначають два періоди: препубертатний (7-9 років) і пубертатний, в якому теж е дві фази - перша в 10-13 років (її завершує перша менструація) і друга -в 14-17 років, під час якої менструальний цикл набуває овуляторного характеру, зупиняється ріст тіла в довжину і остаточно формується жіночий таз.

Перша овуляція є кульмінаційним періодом статевого дозрівання, проте ще не свідчить про статеву зрілість. Зрілість настає десь у 16-17 років, коли не лише репродуктивна система, а й увесь організм остаточно сформувався і став здатним до зачаття, виношування вагітності, пологів і вигодовування новонародженого.

Порівняльні розміри внутрішніх статевих органів і співвідношення тіла і шийки матки в різні вікові періоди життя жінки: a - у дитинстві; б - у дівчини-підлітка; в - у жінкі після пологів

Період статевої зрілості (дітородний, або репродуктивний) триває близько 30 років - з 16-17 до 45 років. Він характеризується найвищою активністю специфічних функцій статевої системи, спрямованих на дітонародження. Статеві органи, насамперед піхва і матка, яєчники, гіпофіз, гіпоталамус та інші структури зазнають циклічних змін відповідно до фаз менструального циклу.

Клімактеричний період. Останнім часом замість термінів "клімакс" і "менопауза" більш прийнятними є такі 1) період пременопаузи - від 45 років до настання менопаузи; 2) менопауза - припинення менструації (здебільшого настає у 50 років); 3) період постменопаузи - починається після менопаузи і триває до кінця життя.

У період пременопаузи спостерігається постійне зменшення гормональної функції яєчників, яке клінічно характеризується настанням менопаузи. В яєчниках при цьому поступово перестають дозрівати яйцеклітини, припиняється процес розвитку фолікулів та овуляція.

У період постменопаузи в репродуктивній системі жінки прогресують інволютивні зміни, які більш виражені, ніж у пременопаузі, оскільки відбуваються на фоні різкого зниження рівня жіночих статевих гормонів - естрогенів. В усіх органах репродуктивної системи відбуваються атрофічні зміни: зменшується маса матки, її м'язові елементи заміщуються сполучнотканинними, стоншуються стінки піхви. Крім того, відбуваються атрофічні зміни в тканинах сечового міхура, сечовипускного каналу, м'язах тазового дна. Ці процеси е причиною порушення функції сечової системи, недержання сечі у разі напруження й опущення стінок піхви. Отже, в період менопаузи відбуваються певні фізіологічні процеси. Вони спричинюють розвиток патологічних станів серцево-судинної, кісткової та інших систем організму. Велику роль у цьому відіграє порушення ритмічного вироблення гонадотропних гормонів передньою часткою гіпофіза.

Клінічні прояви кровотеч
Для ювенільних кровотеч є характерним особливий тип порушення процесу овуляції, при якому відбувається зворотній розвиток фолікул, які ще не досягли овуляторної стадії зрілості. При цьому порушується вироблення статевих гормонів, в яєчниках: продукування естрогенів стає відносно низьким та монотонним. Прогестерон утворюється в незначній кількості. Внаслідок цього, ендометрій не змінюється і це сприяє його відторгненню (тобто нормальній менструації) і зумовлює довготривалу кровотечу. Цьому сприяє також скоротлива активність матки, яка ще повність не розвинулася.
Стан хворої залежить від кількості втраченої крові і характеризується слабкістю, відсутністю апетиту, втомою, головним болем, блідістю шкіри та слизових оболонок, тахікардією, неритмічними кровотечами з піхви, що може спричинити розвиток анемії.

Обстеження  дівчаток з ювенільними кровотечами

Повинно проводитися разом з педіатром, гематологом, отоларингологом, ендокринологом, невропатологом. Спеціальне гінекологічне обстеження включає прямокишкове і виявляє зміни анатомічної будови статевих органів. Здійснюються тести функціональної діагностики, застосовуються цитологічне дослідження аспірата з порожнини матки, УЗД, вагиноскопія, гістероскопія, рентгенографія органів малого таза і черепа, коагулограма, біохімічні показники крові.

Діагностика ювенільних кровотеч
Діагноз ґрунтується на типовій клінічній картині, відсутність овуляції підтверджена тестами функціональної діагностики. Диференційний діагноз проводять з хворобами крові, які супроводжуються надмірною кровотечею , гормонально – активною пухлиною яєчника, міомою та саркомою матки, раком шийки матки, перерваною вагітністю в осіб старших 14 – 15 років. При порушеннях згортання крові пацієнтки скаржаться на носові кровотечі в анамнезі та кровоточивість ясен, численні підшкірні крововиливи; діагноз підтверджують за допомогою спеціального дослідження згортальної системи крові.
При диференційній діагностиці маткових кровотеч в пубертатному віці вирішальне значення мають ультразвукова діагностика (УЗД) матки та яєчників, яка дозволяє збільшення чи зменшення їх ехо – структур, і бімануальне (ректально - черевностінкове)гінекологічне дослідження при порожньому кишечнику та сечовому міхурі. Іноді проводять огляд шийки матки за допомогою дитячих піхвових дзеркал чи вагіноскопа з освітлювальною системою.

Ультразвукове дослідження

Ультразвукове дослідження - сучасний, високоінформативний і широко доступний метод дослідження в акушерстві та гінекології. Цей метод заснований на принципі ехолокації. Спеціальний датчик випромінює ультразвукові коливання, що, відображаючись від досліджуваних органів, приймаються тим же датчиком. За допомогою комп'ютерної обробки на екрані апарата виходить зображення визначеного перетину досліджуваного органа. Ультразвуковий датчик вмикається на випромінювання лише 0,1% часу, весь інший час він знаходиться в режимі прийому. Тому УЗД є нешкідливим методом дослідження не тільки для жінки, але і для її майбутньої дитини і може проводитися багаторазово.

    Донедавна найбільш широке застосування мало обстеження через передню черевну стінку, для якого необхідно максимальне наповнення сечового міхура. Він є своєрідним акустичним "вікном", через яке видні досліджувані органи. Зараз у багатьох випадках використовується транспіхвовий датчик, що при огляді уводиться в піхву. За рахунок близького розташування до досліджуваних органів вдається одержати більш якісне зображення і відпадає необхідність у наповненні сечового міхура.

Ультразвукове дослідження

Ультразвукова картина матки та яєчників 1 - яєчники

Полікістоз яєчників на УЗД 1 - кісти яєчників

Ультразвуковий контроль розташування внутрішньоматкової спіралі 1 - внутрішньоматкова спираль

    Запальні захворювання матки і придатків. Дуже розповсюджена патологія. Визначені ультразвукові ознаки ендометріта, метроендометріта, піо- і гідросальпінгса, піоовара, гострого і хронічного оофоріта й інших станів.

    Позаматкова вагітність. Поряд з визначенням рівня хоріоничного гонадотропіна УЗД є одним з основних методів при виявленні цієї патології і при її лікуванні неоперативними шляхом.

    Мимовільне переривання вагітності (викидень). Виявляється наявність погрози переривання вагітності в різних термінах. При викидні, що починається, можна оцінити доцільність збереження вагітності. Своєчасна діагностика неповного викидня дозволяє провести адекватні лікувальні заходи.

    Під контролем УЗД зараз проводиться велика кількість інвазивних маніпуляцій. Це пункція черевної порожнини і різних утворень у порожнині малого таза, лікування позаматкової вагітності, пункція фолікулів при лікуванні безплідності методом ЕКЗ, селективна редукція ембріонів при багатоплідній вагітності, амніоцентез і біопсія хоріона для діагностики уроджених пороків і хвороб плоду і багато хто інші.

    УЗД також використовують для контролю розташування внутріматкових контрацептивів.

Лікування кровотеч

При лікуванні ювенільних кровотеч виконуються дві задачі - зупинка кровотечі і нормалізація менструальної функції надалі. Призначають утеротоничні (скорочуючі матку) засоби, кровозупинні і зміцнювальні судинну стінку, вітаміни, антианемічні засоби, фітотерапія.

Лікування ювенільних маткових кровотеч складається з двох етапів:
I етап:  власне гемостаз (проводиться у відділеннi дитячої гінекології або гінекологічному відділеннi).
II етап: профілактика рецидивів захворювання (проводиться амбулаторно дитячим гiнекологом, або лікарем акушером-гінекологом).
Об’єм терапевтичних заходів та лікарських засобів визначається:
особливостями перебігу маткових кровотеч;
наявністю чи відсутністю ускладнень та ступенем їх важкості.

Перед призначенням медикаментозного лікування  проводиться вивчення анамнезу з метою виявлення медикаментозної алергії та протипоказань з боку соматичної захворюваності дівчини на певний лікарський засіб. Гормональні препарати призначаються дівчатам-підліткам за згодою їх батьків.
З метою гемостазу хворим із ювенільними матковими кровотечами застосовують симптоматичну терапію.
З метою гормонального гемостазу використовують гестагени, комбіновані естроген - гестагенні препарати.
Хірургічне лікування проводить лікар акушер-гінеколог у відділенні дитячої гінекології (або оперативної).
Лікувально-діагностичне вишкрібання стінок порожнини матки прово­диться за наступними показаннями:
профузна маткова кровотеча, яка загрожує життю пацієнтки;
виражена вторинна анемія (Hb 70 г/л та нижче, гематокрит нижче 25,0%);
підозра на патологічні зміни структури ендометрія (поліпендометрія за даними УЗД малого таза).

При проведеннi лікувально-діагностичного вишкрібання матки повинна бути письмова згода батьків неповнолітньої хворої, засвідчена юристом.

 

 

Цистит

Симптоми циститу

Цистит починається з різких болів в низу живота, ледве вище лобковій кісті. Частішають позиви на сечовипускання, під час сечовипускання хворим відчуває сильний біль і паління. Частішають нічні сечовипускання. Міняється і мочивши: вона стає каламутною, інколи з прожилками крові.

Цистит у дітей
Дівчатка хворіють на цистит частіше за хлопчиків. З чим це пов'язано? Яким чином інфекція — основна причина циститу — проникає в сечовий міхур?
У дівчачий сечовий міхур інфекції легше потрапити із зовнішніх статевих органів: у дівчаток уретра є прямою і короткою, поруч розташовані піхва і пряма кишка. Якщо в дівчинки виникне вульвіт — запалення зовнішніх статевих органів, то дуже часто, як наслідок, з'являється і цистит. Тому стежити за гігієною статевих органів необхідно з надзвичайною ретельністю. Особливо "ризикованим" для дівчаток вважається вік від 4 до 7 років. У цей час змінюється мікрофлора в піхві, і організм стає особливо уразливим. При недотриманні гігієни (скажімо, купання малят у відкритих водоймах, особливо без плавок), можна легко отримати запалення слизової оболонки сечового міхура. У маленьких діток у виникненні циститу значну роль  відіграють дисфункції кишечника. Коли грудна дитина лежить у забруднених фекаліями пелюшках, мікробна флора може проникати через сечовід до сечового міхура і також викликати запалення. Безумовно, що в дівчаток такий висхідний шлях інфікування також буде легшим, знову ж таки, через короткий та широкий сечовипускальний канал. Цистит досить часто стає наслідком "захоплення" молодих батьків одноразовими підгузками при догляді за грудним малюком.
Величезну роль у виникненні циститів у дітей відіграють глисти, а зокрема гострики, які під час сну нерідко можуть заповзати в уретру, а іноді й у сечовий міхур, несучи на собі безліч мікробів.
Геморагічний цистит, тобто цистит із виділенням у сечу домішок крові (еритроцитів) може виникнути при аденовірусній інфекції або ж як ускладнення лікарської терапії (наприклад, лікування препаратами з групи цитостатиків).
У дівчаток цистит часто починається після переохолодження, наприклад, купання у крижаній воді. У хлопчиків він може розвиватися в результаті баланіту — запалення шкіри голівки статевого члена.

 
Часто цистит проходить безсимптомно, проте може супроводжуватися підвищенням температури, нездужанням, дратівливістю, втратою апетиту, нудотою і, навіть, блювотою. До речі, чим менша дитина, тим виразнішими будуть загальноінтоксикаційні симптоми. Старші дітки скаржаться на біль у надлобковій ділянці, часті сечовипускання. Причому, малюки часто бігають до туалету не лише вдень, а й вночі, хоча виділяється невелика кількість сечі. Коли сечовипускання закінчується, маля відчуває сильний біль і печіння, які тривають ще деякий час. В зв'язку з цим іноді у дітей спостерігається затримка сечі (вона виникає через страх дитини знову мати неприємні відчуття). Інтенсивність болю може бути різною: від ріжучого до нестерпного. Часте сечовипускання пояснюється наявністю запального процесу, набряку слизової оболонки, притоку крові, подразнення нервових закінчень, закладених в слизовій оболонці стінки сечового міхура. Його кількість залежить від інтенсивності запального процесу, іноді доходячи до 200 разів на добу.
Сеча набуває каламутного відтінку, іноді зі згустками свіжої крові, що є ознакою важкого запального процесу. У сечі виявляють білок, багато лейкоцитів і патогенну мікрофлору, іноді - свіжі еритроцити. У сечовому осаді може бути велика кількість епітелію. Але все це детально встановлює лікар після проведення лабораторних досліджень сечі.

Розрізняють первинні і вторинні цистити. Первинний цистит - це запальне захворювання сечового міхура в дітей, у яких до цього в сечовому міхурі не було жодних захворювань.
Вторинні ж виникають в уже раніше ураженому сечовому міхурі, тобто якщо раніше спостерігалися травми сечового міхура, камінь, пухлина, гнійний процес у сусідніх органах і тканинах. Вторинні цистити можуть також виникати на ґрунті ураження нервової системи в дитини.
За ступенем розповсюдження запального процесу, розрізняють дифузійні цистити, коли процес поширюється на всю слизову оболонку сечового міхура, і, так звані, тригоніти — запалення слизової оболонки в ділянці трикутника сечового міхура (в нижньому відділі сечового міхура). Тригоніти найчастіше виникають внаслідок опіку (хімічного чи променевого), але можуть бути й інфекційного походження в результаті проникнення інфекції в сечовий міхур.
За клінічним перебігом розрізняють гострі і хронічні цистити. Запалення сечового міхура в гострій стадії є дуже болючим. Гострий цистит характеризується частим сечовипусканням і наявністю гною в сечі.

Запущені цистити рано чи пізно стають хронічними. Як непрохані гості, вони приходять кожну весну і осінь, влітку — після кожного купання, взимку — в особливо люті морози. Через якийсь час стінка сечового міхура настільки «втомлюється» від постійних атак бактерій, що втрачає всяку здатність до опору, і тоді біль внизу живота стає постійним супутником життя.
Крім того, бактерії — дуже непосидючі створіння. Окупувавши сечовий міхур, вони старатимуться потрапити ще вище — в нирки. Спочатку на тлі чергового циститу дівчинка відчуває дивну важкість в області попереку, потім раптово може виникнути лихоманка з ознобом, а згодом біль — стає нестерпним, і вже в лікарні з'ясовується, що це запалення ниркової миски — пієлонефрит. Попереду — важка операція, і не виключено, що нирку можна втратити. От так банальний цистит може привести до інвалідності.

Рецепт універсальний — лікувати як слід. Якими б ви не були люблячими батьками, але, в разі появи перших ознак циститу в дитини, негайно зверніться до лікаря. Своєчасне і правильне лікування дає дуже швидке (протягом 7-10 днів) одужання. Діти з хронічними формами циститу, особливо, якщо симптоми недуги виражені слабко, тривалий період не перебувають під наглядом лікарів і часто батьки їх лікують вдома, за допомогою "сусідських" порад. У таких випадках хвороба набуває затяжного характеру.
Хворим дітям необхідний ліжковий режим. Їжа повинна відповідати віку дитини, з раціону виключаються екстрактивні речовини і гострі страви. Позитивним в режимі харчування дітей є введення молочно-рослинної їжі. Для збільшення сечовиділення призначають часте пиття — чай із цукром, соки. Велика кількість випитої рідини зменшує концентрацію сечі, а це знижує її подразнюючу дію на нервові закінчення запальної слизової оболонки сечового міхура й сприяє вимиванню мікробів і продуктів їхньої життєдіяльності — токсинів. Тому іноді, окрім частого пиття призначають ще й сечогінні засоби. Сприятливий вплив при циститах мають спокій і тепло в області живота.
Необхідно застосовувати найсучасніші препарати, які міняються щороку не по безглуздій примсі фармакологічних фірм, а тому, що за декілька років більшість бактерій виробляють міцний імунітет до активно вживаних препаратів. Лікування повинно включати хороший антибіотик, препарат, який поліпшує кровопостачання стінки сечового міхура, а також протизапальний засіб. Підбором засобів лікування, зрозуміло, повинен займатися лікар-професіонал. Терапія хронічних циститів добре поєднувати з фізіолікуванням. В нашій установі встановлені сучасні прилади і практикуються найновіші методи лікування.

Якщо Ваша дитина схильна до циститів, всіляко уникайте продуктів, які подразнюють стінку сечового міхура, адже велика частина спожитої їжі та напоїв виводиться з організму саме з сечею. Слід заборонити вживання газованих вод усіх сортів, особливо тих, в яких високий вміст фарбників. Також небезпечні гострі і надмірно солені страви.
Для профілактики запальних захворювань нирок і сечових шляхів у дітей, обов'язково прослідкуйте, чи є в організмі дитини вогнища інфекцій: каріозні зуби, хронічні запалення мигдаликів (тонзиліт), остеомієліт та інші гнійні процеси.
Виникнення циститу часто пов'язують із захворюваннями чи порушеннями функцій шлунково-кишкового тракту: хронічним колітом, частими закрепами, проносами. Однією з причин порушення функції шлунково-кишкового тракту є неправильний режим харчування і вживання їжі, в якій відсутні продукти, що сприяють спорожненню кишечника. Для нормальної ж функції кишечника дитини необхідно, щоб їжа була різноманітною за складом. Не забувайте включати в денний раціон свіжі овочі, фрукти, салати, чорний хліб, розсипчасті каші. Нормалізуючу дію на функцію кишечника, мають ранкова гігієнічна гімнастика, прогулянки на свіжому повітрі, заняття спортом, масаж живота.
Природно, що дитину важко вберегти від гострих респіраторних захворювань. Отож, необхідно під час і після захворювання на вірусну інфекцію давати трішки більше пити рідини і відвар сечогінної трави. Таким чином, організм малюка буде очищуватись, і йому буде простіше самостійно боротися з інфекціями.
Для попередження розвитку циститу варто уникати переохолодження організму дитини, особливо тазового відділу. Скажімо, дівчинці достатньо посидіти на холодному камені 15-20 хвилин, і цистит найближчим часом вже можна вважати "гарантованим". Справа в тому, що коли мікроби потрапляють в усі "порожнини", які стикаються із зовнішнім середовищем, більшість із них організм може подолати самостійно. Але від переохолодження виникає спазм судин, що спричиняє недостатній кровообіг. Отже, із кров'ю будуть погано надходити всі ті протизапальні речовини, що виробляє організм. З однією і тією самою кількістю мікробів "теплий" організм може впоратися, а переохолоджений — уже ні. Тому не дозволяйте дівчаткам сидіти на холодному, лежати на пляжі в мокрому купальнику, на вогкій землі, ходити в холодну погоду в тонких колготках.
Варто також ретельно лікувати наявні інші запальні захворювання, що можуть стати причиною циститу.

 

 

Причини циститу

У дівчат цистит виникає при попаданні інфекції з піхви в сечовипускальний канал.  Найчастіше появу циститу викликають стафілококи, стрептококи, кишкова паличка. Цистит може бути і проявом гонореї або хламідіоза, тому для точної діагностики доведеться здавати аналіз на ці захворювання. Простатит теж може бути причиною циститу.
Інфекція потрапляє в сечовипускальний канал, а потім в сечовий міхур. Розвивається запалення стінок сечового міхура. Якщо цистит не лікувати, інфекція може проникнути в сечоводи і вище — в нирки.
У молодих дівчат цистит часто з'являється відразу після початку статевого життя. Після дефлорації порушується мікрофлора піхви, бактерії звідти потрапляють в сечовипускальний канал і сечовий міхур — це і викликає запалення.
Також звертається увага на те, що не до кінця вилікуваний цистит переходить в хронічну форму, коли стінки сечового міхура глибоко уражені, але загострення циститу відбуваються лише після зниження імунітету (переохолодження, алкоголь)

Діагностика циститу

Для постановки діагнозу мочу хворого досліджують під мікроскопом і аналізують кількість лейкоцитів — чим їх більше, тим сильніше запальний процес. Далі, для з'ясування збудника захворювання виробляють посів сечі хворого в сприятливе для розвитку бактерій середовище. Залежно від того, який вигляд бактерій «виріс» на посіві, підбирають ліки.
Якщо даних посіву і мікроскопічного дослідження недостатньо, хворому проводять цистоскопію. Наявність крові в сечі є абсолютним свідченням для проведення цистоскопії. Адже кров може свідчити не лише про цистит, але і про небезпечніші захворювання. Для проведення цистоскопії хворого укладають на спину, а ноги фіксують на спеціальних опорах. Потім в сечовипускальний канал вводять знеболююче (лідокаїн, ультракаїн). Коли анестетік подіє, в сечовипускальний канал вводять цистоскоп — тонка трубка з оптичним приладом на кінці. Просуваючи цистоскоп по сечовипускальному каналу, лікарка оглядає стінки каналу (чи є запалення). У сечовому міхурі цистоскоп дозволяє побачити запальний процес, а заразом виявити налічие/отсутствіє каменів, пухлин. Ускладненням цистоскопії є кровотеча, викликана роздратуванням стінок сечовипускального каналу цистоскопом.
Окрім цистоскопії для діагностики циститу застосовують УЗІ, рентген або ядерно-магнітно-резонансну томографію тазу. Але ці дослідження проводяться набагато рідше.

Лікування циститу

Для успішного лікування циститу хворого не обов'язково госпіталізувати. Дисциплінована людина, захворівши циститом, проведе декілька днів будинку, в ліжку, приймаючи рясне пиття (2-2,5 літра рідини в добу) і дотримуючи дієту – жодних гострих, солоних, кислих, пряних продуктів, лише каші, супи, молоко. На час лікування циститу краще відмовитися від статевої близькості, аби не посилювати перебіг хвороби. Якщо дотримувати цей режим і рекомендації лікарки — цистит можна вилікувати, так що він ніколи більше не нагадає про себе.
У жінок лікування циститу повинне поєднуватися з лікуванням захворювань піхви і відновленням його нормальної мікрофлори. Традиційні препарати для лікування циститу – фурагин, бісептол – їх ефективність підтверджена роками. Проте, варто відзначити, що мікроорганізми мають властивість пристосовуватися до постійно використовуваних ліків і ліки перестають діяти. В такому разі хворому підшукують замінюючі їх ліки. Новим препаратом для лікування циститу є Канефрон. У його складі трава золототисячника, коріння любістока лікарського, листя розмарину. Ці рослинні інгредієнти забезпечують протизапальну, антибактеріальну дію.
Для прискорення регенерації тканин сечового міхура застосовують метилурацил місцево. Для придушення активності мікробів застосовують нітроксолін, 5-НОК. Якщо на посіві був виділений збудник інфекції, призначають препарат, до якого збудник володіє високою чутливістю, тобто такі ліки, які ефективно діятимуть. Найчастіше призначають антибіотики ряду Пеніциліну (Пеніцилін, ампіцилін). Після антібіотікотерапії слід поклопотатися про відновлення нормальної мікрофлори піхви — це застава здоров'я сечового міхура. Для заселення піхви використовують спринцювання з біфідумбактеріном.
У чоловіків застосовують ті ж препарати (Пеніцилін, ампіцилін, 5-НОК, нітроксолін).
Курс антибіотиків у чоловіків триває 7-10 днів, у жінок же такий курс зазвичай коротше 3-5 днів.
І не забувайте, що для профілактики циститу необхідне ретельне дотримувати гігієну статевих органів, мати постійного статевого партнера і прагнути не переохолоджуватися.

 

 

Гінекологія дитячого віку (ювенільні кровотечі, запальні захворювання). Діагностика, профілактика.

 

                        методи клінічного дослідження та загальну симптоматологію порушень менструальної функції, запальних захворювань, пухлин, аномалій розвитку статевих органів у дівчаток;

                        методи фізичного дослідження з урахуванням огляду, пальпації, перкусії дівчинки;

                        лабораторні та інструментально-функціональні методи дослідження;

                        види діагнозів (попередній, клінічний, заключний).

 

                        зібрати анамнез у дівчаток (скарги, анамнез захворювання, анамнез життя);

                        провести фізичні методи обстеження хворих дівчаток (огляд, пальпацію, перкусію при необхідності – аускультацію);

                        оцінити результати обстеження з урахуванням лабораторних та інструментально-функціональних методів дослідження;

                        сформулювати клінічний діагноз, клінічні синдроми;

                        призначати диференційоване лікування, виписати рецепти;

                        надати невідкладну допомогу хворим на догоспітальному та госпітальному етапах;

                        призначати відновлюючу терапію на різних етапах реабілітації хворих.

 

Опанувати практичні навички:

                   зібрати анамнез та провести його аналіз;

                   провести загальний огляд дівчинки;

                   оцінити дані лабораторних досліджень;

                   провести диференційований діагноз;

                   оцінити ступінь анемізації організму дівчинки;

                   оцінити ступінь кровотечі;

                   скласти план лікування дівчаток з даним захворюванням;

                   надати невідкладну допомогу.

 

Найчастіше зустрічаються пубертатні маткові кровотечі, частота яких досягає 10%, а також аменорея, дисменорея та запальні процеси.

Необхідно звернути увагу на етіологію ювенільних кровотеч, у виникненні яких важливу роль відіграють хронічні і гострі інфекційні захворювання, неправильне харчування (гіповітаміноз), психічні травми і перенапруження. Необхідно також звернути увагу на особливості протікання запального процесу у дівчаток  в пубертатному періоді.

В основі розвитку ювенільних кровотеч лежить порушення функції гіпоталамо-гіпофізарної системи. Незрілість гіпофізарних структур гіпоталамусу в пубертатному віці виражається у відсутності ще не сформованого циркоїдного ритму виділення РГЛГ, призводить до порушення циклічного утворення і виділення гонадотропінів, що в свою чергу порушує процеси фолікулогенезу в яєчниках і веде до ановуляції. Для ювенільних кровотеч характерний особливий тип ановуляції, при якому проходить атрезія фолікулів, що не досягає овуляторної стадії зрілості. При цьому порушується стероїдогенез в яєчниках, продукція естрогенів має відносно монотонний, але тривалий характер, прогестерон утворюється в дуже незначній кількості. Створюється прогестерондефіцитний стан, який відображається насамперед на ендометрію. При дефіциті прогестерону ендометрій не має секреторної трансформації, а гіпертрофується і набуває залозисто-кістозних змін.

Маткова кровотеча виникає внаслідок застійного повнокров’я, розширення капілярів в розвитку ділянок некрозу і нерівномірного відторгнення ендометрію. Сприяє довгій кровотечі (знижена скоротлива активність матки), при її гіпоплазії.

Треба знати клінічну картину ювенільних кровотеч, яка характеризується довгими (більше 7 днів), значними, анемізуючими хвору, циклічними кровотечами. Найбільш типові кровотечі після затримки менструації на 1,5-6 міс., однак кровотечі можуть наступити і через 14-16 днів після початку попередніх кров’янистих виділень. Ациклічні кровотечі можуть початися з періоду менархе, частіше на протязі 1,5-2 років після першої менструації, на фоні невстановленого циклу.

Клінічна картина ювенільних кровотеч в значній мірі визначається ступінню крововтрати. Анемізація проявляється в слабкості, відсутності апетиту, втомі, головних болях, блідості шкіри, тахікардії.

Аменорея може бути справжньою і несправжньою. В останньому випадку відсутність місячних тільки здається, в дійсності циклічні процеси мають місце, але менструальні виділення не  знаходять виходу із-за механічних перешкод і накопичуються в порожнині вагіни або матки (атрезія гімену, піхви, цервікального каналу).

Відсутність менструації у дівчини до 16 років при нормальному розвитку статевих органів і вторинних статевих ознак, при задовільному загальному розвитку, слід рахувати фізіологічною аменореєю. Відсутність місячних в більш пізньому віці повинна розглядатися, як ненормальне явище, і потребує з’ясування причин аменореї. Найчастіше відсутність менструацій є однією з ознак загальної затримки статевого розвитку і носить тимчасовий характер.

Значно рідше відсутність місячних є наслідком важких, незворотніх анатомічних змін, вад розвитку статевих органів, деструктивних змін ендометрію, важкого недозрівання або раннього ураження обох яєчників з повною загибеллю фолікулярного апарату. В таких випадках  аменорея стійка і не підлягає лікуванню.

В період статевого дозрівання часто спостерігається вторинна аменорея, тобто зупинка місячних після того, як настав час менархе. Як відомо, у багатьох дівчат правильні менструації встановлюються не відразу, а тільки через декілька місяців або через рік і навіть більше, однак місячні в подальшому спонтанно стають правильними, тому такі затримки вважають не патологічними.

Лікарям слід знати і таку форму розладу менструальної функції у дівчаток, як дисменорея - менструації, що супроводжується дуже різкими, інколи нестерпними болями, які ускладнюються і загальним нервовим розладом.

Дисменорея нерідко виникає, як і менструації, в період менархе або трохи пізніше, без якого-небудь гінекологічного захворювання. В інших випадках дисменорея виникає вторинно, як наслідок певного захворювання статевих органів (пухлина матки, запалення, стеноз маткового вічка та ін.). В ювенільному віці дисменорея зустрічається дуже рідко.

Необхідно чітко розрізняти різні аномалії менструальної функції у дівчаток, вчасно їх діагностувати і лікувати. Так  лікування ювенільних кровотеч поділяється на 2 основні етапи: гемостаз і профілактика рецидивів кровотеч. Гемостаз при значній кровотечі можливий за допомогою гормонів і шляхом вишкрібання матки. Вибір методу гемостазу визначається загальним станом хворої і ступеню крововтрати.

З метою гормонального гемостазу у дівчаток використовуються комбіновані естроген-гестагенні препарати (бісекурін, нон-овлон, ановлар). Їх призначають 3-4 рази на день по 1 табл. Гемостаз досягається, як правило протягом 1-2 днів, після чого дозу зменшують до 1 табл. на день (15-20 днів).

Одночасно з гемостазом проводять активну антианемічну терапію, що включає:

                        переливання крові, еритромаси, плазми;

                        переливання реополіглюкіну (8-10 мг/кг);

                        в/м 1% розчину АТФ по 2 мл щоденно (10 днів);

                        препарати заліза – феркофен, фероплекс, конферон, ферум-лек;

                        вітаміни: В12, В6, С, Р;

                        глюконат кальцію по 0,5 г, 3-4 рази на день;

                        котарніну хлорид по 0,05 г, 2-3 рази на день;

                        при необхідності – утеротонічні препарати.

Рекомендується з 16 по 25 день після вишкрібання приймати по 1 табл. гестагенів: прегнін по 2 мг 3 рази на день або дюфастон по 10 мг (2 табл. на день). Необхідно вести контроль менструального циклу (реакцією і крововтратою).

Другий етап лікування ювенільних кровотеч - профілактика рецидиву кровотечі. Для цього призначають естроген-гестагенні препарати з 16 по 25 день сформованого циклу на протягом 3-4 місяців. Можна використовувати чисті гестагени: дюфастон з 11 по 25 день циклу, або 17-оксіпрогестерону капронат на 17 і 21 день циклу на протязі 3-4 місяців. Також для профілактики рецидивів ЮК використовують фізичні фактори: електрофорез, гальванізація молочних залоз, вібраційний масаж паравертибральних зон,  електростимуляція шийки матки, голкорефлексотерапія, електропунктура, лазеропунктура.

Дівчатка, які знаходяться під наглядом з приводу ЮК, не повинні звільнятися від фізкультури, так як вона тільки зміцнює організм.

Лікування аменореї повинно складатися, враховуючи причину і патогенез розладу менструації. Так як аменорея є симптомом відставання загального і статевого розвитку, то і лікування буде спрямоване на ліквідацію затримки статевого розвитку. По-перше, якщо дівчинка хворіє будь-якою соматичною хворобою, необхідно призначати відповідну симптоматичну терапію. При аліментарній дисфагії або авітамінозах в першу чергу призначити раціональне посилене харчування, достатнє по калорійності, збагачене білками і вітамінами. На фоні опасистості аменорея лікується за допомогою відповідної дієти, фізкультури, гідротерапії.

Для корекції функції нейрогіпофізу використовується гальванічний комір по Щербаку.

Гормонотерапія дає добрий ефект переважно при аменореї і проводиться двома курсами: підготовчий (низькі дози естрогенів, по 5-7 днів кожні 2 тижні) і циклічний (вищі дози естрогенів разом з прогестероном).

При лікуванні дисменореї необхідно завжди враховувати нервово-психічний статус хворої, відповідно треба проводити психотерапію з терапевтичними заходами (анальгетики, психопрофілактична підготовка).            При конституційних аномаліях і гіпоплазії статевих органів необхідно нормалізувати харчування, використовувати зміцнюючі препарати, санаторно-курортне лікування і гормонотерапію (прогестерон, прегнін за 5-6 днів до менструації, можна естрогени), фізичні фактори (тепло на низ черева, іонофорез, комір по Щербаку).

Дівчатка з різними аномаліями менструальної функції повинні знаходитися під наглядом дитячого гінеколога, ендокринолога, терапевта-педіатра.

 

Аномалії розвитку статевих органів у дівчаток

У дівчаток найбільш розповсюджені в практичному відношенні вади розвитку піхви та матки. В залежності від того, на якій стадії ембріонального життя виникла зупинка розвитку, а також від рівня тривалості і характеру порушень, що мали місце, спостерігаються дуже різноманітні варіанти аномалій, які схематично зведені в 3 основні групи:

Повна або часткова відсутність двох мюлерових каналів, рудиментарний їх стан, неповна каналізація.

Повне або часткове незлиття нижніх частин каналів.

Зупинка розвитку уже злитих частин мюлерових каналів.

Відповідно цьому з практичної точки зору можна розглядати наступні три основні клінічні форми вад розвитку матки і піхви: 1. Повна або часткова відсутність матки і піхви (аплазія). 2. Роздвоєний їх розвиток. 3. Різні ступені недорозвитку органів (гіпоплазія). Спостерігаються і інші комбінації відмічених форм.

Необхідно звернути увагу лікарів на різницю між аплазією і атрезією матки. Аплазія піхви і матки – первинна відсутність (повна або часткова) даних органів в результаті аномалії розвитку мюлерових ходів, в той час, як атрезія не є вадою розвитку, а виникає вторинно, головним чином в результаті запального процесу  в нормально розвинутому органі. Однак аплазія і атрезія піхви та матки відрізняється тільки по етіології і патогенезу, а по клініці і методах лікування вони дуже близькі.

Повна аплазія піхви зустрічається дуже рідко і може одночасно спостерігатися з відсутністю матки і додатків, або при нормальному їх розвитку. До рідких вад розвитку відноситься також вроджена атрезія матки. З початком менструальної функції відразу ж починає розвиватися гематометра, яка в подальшому ускладнюється гематосальпінксом, розривом труби, перитонітом. Запобігти  ускладненням можна тільки своєчасним і досить складним оперативним втручанням.

Лікарі повинні знати, що самою розповсюдженою формою вродженої атрезії геніталій є гіменальна, яка характеризується певною клінічною картиною, як правило, з початком менархе і лікується дуже простим засобом оперативного втручання (розріз гімену).

Слід знати, що незлиття мюлерових каналів зумовлює роздвоєний розвиток матки та піхви, яке може бути повним або частковим.

Вказані види незлиття мюлерових каналів можуть спостерігатися або одночасно і в матковій, і у вагінальній частинах каналів, або тільки в одній з них. Якщо обидва мюлерових канали  стикаються в середній і нижній частині, але не зливаються на всьому протязі, виникає дуже рідкісна аномалія – подвійна матка і подвійна піхва. При частковому незлитті виникає дворога матка (ступінь вираженості обох рогів матки буває від повної до ледь помітної). Неповне злиття мюлерових каналів виражається у формі різних перетинок в порожнині матки або піхви і може бути повним, неповним і зачатковим.

Роздвоєння внутрішніх статевих органів не проявляється ніякими розладами і виявляється тільки випадково або залишається зовсім не поміченим. Своєчасне виявлення подібної аномалії має певне значення при взятті мазків при вагіноскопії, лікуванні дитячих вагінітів. Лікування ускладнень роздвоєного розвитку піхви і матки в дитячому віці потрібно тільки у виключних випадках, коли проходить затримка менструальних виділень в одному з рогів матки. Реконструктивні операції, які виконуються в ряді випадків для попередження ускладнень, пов’язаних з вагітністю і пологами або зі статевим життям, повинні бути відкладені до досягнення дітородного віку.

Недорозвинення статевих органів виникає тоді, коли їх розвиток зупиняється на фетальній або дитячій стадії. В дитячому віці недорозвинення матки та інших статевих органів може мати тимчасовий характер, залежить від зовнішніх факторів, що негативно впливають на функцію яєчників. Дуже рідко має місце стійка вроджена гіпоплазія матки, яка зупиняється на фетальній стадії розвитку, при такій матці менструації у дівчат не настають.

Частіше в практиці зустрічаються випадки гіпоплазії менш значних ступенів, коли ріст матки зупиняється на дитячому ступені розвитку. При такій матці можуть бути менструації, але вони виникають пізно і часто протікають з різними розладами. Недорозвиненість матки часто поєднується з недорозвитком і інших частин статевого апарату, хоча ступінь їх гіпоплазії може бути неоднаковою.

 

На догоспітальному етапі:

1.           Обстеження дівчинки з метою визначення причини маткової кровотечі, аномалії розвитку статевих органів.

2.           Консультація ендокринолога.

3.           Госпіталізація в спеціалізоване відділення.

4.           Визначення терміну і виду лікування.

Серед гінекологічних захворювань дитячого віку вульвовагініти складають 63%.В препубертатний період (10-13років)під впливом естрогенів змінюється флора вагіни. Вульвовагініти виникають внаслідок різноманітних ендогенних та екзогенних факторів: ексудативний діатез, авітамінози, дефіцит естрогенів, запори, ентероколіти, ентеробіоз. Вплив дитячих інфекційних захворювань. Вульвовагініт у дівчаток буває інфекційного та неінфекційного походження.

 

Класифікація виділень у дівчаток (Макаренко, 1973р.)

І.Запальної етіології.

     1.Бактеріальні

             а) визвані патогенними мікроорганізмами

             б) визвані умовно патогенними мікроорганізмами

    2.Глистні

     3.Протозойні

     4.Мікотичні

     5.Вірусні

ІІ. Незапальної етіології

      1.Виділлення періоду новонародження.

      2.Патологічна гіперексудація і гіперсекреція.

Згідно клінічного перебігу, тривалості вульвовагініти підрозділяють на гострі, підгострі і хронічні. До гострих відносяться захворювання тривалістю до 1місяця, підгострі- до 3 місяців, хронічні- більше 3 місяців. Вульвовагініти, визвані умовно-патогенними організмами пов’язані з загально-соматичним статусом дівчаток, а не є локальне захворювання. Досконало зібраний анамнез, огляд статевих органів і вивчення характеру виділень дають змогу своєчасно діагностувати захворювання. В деяких випадках виникає необхідність хвору консультувати у педіатра, отоларинголога, психіатра, невропатолога, ендокринолога і інших. Проводять лабораторне обстеження. Вагінальне обстеження дівчаток не використовується, а проводять прямокишково абдомінальне обстеження. Якщо бактеріологічне та бактеріоскопічне дослідження не дали відповіді ,використовують методи провокації.

Лікування вульвовагінітів, визваних умовно-патогенною флорою, повинно бути патогенетичним і індивідуальним, комплексним. При тривалій сенсибілізації поряд з загально укріплюючою терапією проводять десенсибілізуючу. Проводиться місцева терапія. При необхідності- антибактеріальна терапія протягом 7-8 днів. При вульвовагінітах вірусної етіології – лейкоцитарний інтерферон, УФО. Бісептол-120 дітям до 5років призначають по 1табл. два рази на добу, старше 5років-бісептол-240 по 1табл. 2рази на добу. При запальному процесі рекомендують алое, гама-глобулін, електрофорез. При лікуванні рецидивуючих запальних процесів - естрогени. Мікотичний вульвовагініт (молочниця): всім хворим назначають курс лікування ністатином протягом 10 днів. Добова доза складає 400тис ОД до 1 року, до 3 років –800тис, старше 3 років-1-1,5млн ОД, більше 10 років-3млн ОД, після 15 років-6млн ОД.

Місцева терапія. Спринцювання через катетер 2-3% розчином соди,20% розчином борогліцерину, 4% розчину метиленової синьки, леворином, щоденно протягом 10-15 днів. Змащування слизової оболонки ністатиновою, або левориновою, декаміновою маззю.

Трихомонадний вульвовагініт. Місцева терапія: промивання піхви настоєм ромашки, шалфею, розчином калію перманганату, борної кислоти. Призначають флагіл, фазижін, нітрамідазин, тінідазол, тіберал, корнідазол, метранідазол, тріхопол. Несвоєчасно діагностований вульвовагініт переходить в хронічну форму, призводить до зрощення малих і великих соромливих губ, утворюються рубцеві зміни; з’являються поліпи, кандиломи, на фоні яких розвиваються злоякісні пухлини. Профілактика вульвовагінітів складається з : оздоровлення організму, санітарно-гігієнічні міроприємства, лікування ентеробіозу, своєчасна санація носової частини глотки і дихальних шляхів.   Запалення внутрішніх статевих органів. Вибір методів лікування залежить від збудника, і складається з загально прийнятих підходів як і у дорослих жінок.

 

Пухлини статевих органів

         Частота пухлин статевих органів у дівчаток складає 0,8-4%. В основі розвитку пухлин лежать: аномалії ембріонального розвитку органів тканин, гормонотерапія. Розрізняють 4 стадії розвитку пухлин:

І стадія - вогнищевого розростання проліфератів

ІІ стадія - утворення вузла пухлини

ІІІ стадія - інфільтрація і руйнування тканин

IV стадія - малігнізація.

Згідно гістологічної структури пухлини діляться на:

5.     Епітеліальні.

6.     М’язові.

7.     Тератоїдні.

8.     Гормонопродукуючі.

В залежності від ступеню зрілості їх елементів пухлини діляться на 2 групи: зрілі доброякісні та незрілі злоякісні.

Доброякісні пухлини зовнішніх статевих органів: кіста, фіброма, атерома, ліпома.

Злоякісні пухлини зовнішніх статевих органів: рак піхви, саркома піхви. Пухлини внутрішніх статевих органів : доброякісні – фіброма, поліп шийки матки; злоякісні – рак шийки матки, рак тіла матки.

Пухлини яєчника: прості і дійсні кістоми (серозні, тератоїдні). Ретенційні утворюються в наслідок накопичення секрету в порожнині (фолікулярна, жовтого тіла, параоваріальна).

Фолікулярні кісти розвиваються із графових міхурців (запальний процес, порушення гіпоталамо гіпофізарної функції яєчників). Діагностика та лікування загальноприйняті.

Ендометріоїдні (шоколадні) кісти виникають внаслідок імплантації клітин ендометрію.

Параоваріальні кісти (залишки вольфова тіла і каналу). Діагностика та методи лікування загальноприйняті.

 

Кістоми яєчників.

В залежності від характеру тканини яєчника, з яких виникають проліферуючі пухлини поділяють на:

9.     Епітеліальні: псевдомуцинозні, прості серозні, папілярні.

10.                       Фіброзної тканини (фіброма, фіброміома): доброякісні, злоякісні – саркома.

11.                       Тератогенні (доброякісні) – дермоїдна кіста, злоякісна – тератома.

12.                       Гормонопродукуюча фемінізуюча фолікулома.

Діагностика та лікування пухлин загальноприйняті як і у дорослих жінок.

 

Гормонопродукуючі кістоми яєчників.

В залежності від характеру продукуючого гормону пухлини ділять на:

Продукуючі естрогени.

Продукуючі андрогени.

Продукуючі гонадотропін та тироксин.

Не володіючи гормональною активністю.

Фолікулома – виникає з клітин гранульози фолікула (естрогени). При лабораторному дослідженні спостерігається гіперестрогенія.

Текома – в клінічному плані не відрізняється від фолікуломи. Лікування фолікуломи і текоми – оперативне.

Дермоїд (тератома зріла) виникає з 3^х листків – енто-, ендо- та мезодерми. Діагностика загальноприйнята. Лікування оперативне.

Аденобластома розвивається із залишків вольфого протоку; елементи наднирників. Лікування – оперативне. Необхідно враховувати анатомічні особливості матки і додатків. Для діагностики використовують комплексне обстеження. У випадках гострого живота слід виключити перекрут ніжки кісти, провести диференційований діагноз з апендицитом, опущеною ниркою, маткою, вагітністю. Об’єм хірургічного втручання залежить від гістологічної структури яєчника. При злоякісному походженні пухлини – надпіхвову ампутацію матки з додатками або екстирпацію з додатками і очеревиною. В післяопераційному періоді – хіміотерапія, опромінення.