ПІДТИП ХЕЛІЦЕРОВІ. КЛАС ПАВУКОПОДІБНІ (ARACHNOIDEA). РЯД КЛІЩІ (ACARINA). ІКСОДОВІ КЛІЩІ. АРГАСОВІ КЛІЩІ.
Паразитологія як екологічна наука характеризується різними рівнями вивчення і самих паразитичних організмів, і паразитно-господарських відносин. Предметом і задачами паразитоценології служать вивчення процесів появ паразитизму в їхньому взаємозв’язку і взаємодії з метою розкриття механізмів, що визначають взаємини біоценотичних угруповань паразитів між собою і з хазяїнами, а також їхня залежність від умов навколишнього середовища. Паразитоценологія виникла на стику приватних наук і будується на основі системного підходу до явищ паразитизму в біосфері. В даний час виділяють п’ять екологічних рівнів паразитологичних досліджень, а саме: аутекологічні дослідження, демекологічні дослідження, вивчення паразитів на рівні виду, синекологічні (біоценотичні) дослідження і экосистемные дослідження. Аутекологічні дослідження являють собою вивчення паразитів на рівні організму. Воно включає виявлення впливів на паразита окремих факторів середовища і його реакцій на них.
Демекологічні дослідження включають вивчення паразитів на рівні популяції. Ці дослідження стосуються виявлення всіх паразитів даного виду, зв’язаних з одним хазяїном: у найпростішому випадку в одного екземпляра — хазяїна, у більш складному — у декількох екземплярів спільно живуть хазяїнів, тобто вивчення “популяції в популяції”. Паразити популяції вивчаються з погляду їхньої чисельності і взаємини між собою (внутрипопуляційних відносин), що сприяють чи посиленню ослабленню штаму паразита.
У родині іксодових кліщів налічується 12 родів, з них в Україні реєструють шість. У патології тварин і людей вони відіграють велику роль. Відомо, що серед них є перенощики збудників енцефаліту, туляремії, кліщових рикетсіозів, а також досить поширеної групи піроплазмідозних інвазій тварин. Крім того, вони тимчасові ектопаразити тварин, людей, спроможні завдати великої шкоди їх здоров’ю. Під час паразитування у тварин іксодиди споживають велику кількість крові, інокулюють у їх організм токсичну слину. Деякі з кліщів спричиняють у тварин кліщові паралічі. У закліщених тварин знижуються надої і маса тіла, приріст маси у молодняка, плодючість самок, а також погіршуються експлуатаційні якості робочої худоби. Особливо великі втрати, пов’язані із зниженням якості шкіряної сировини.
У ряді країн і регіонів іксодиди перешкоджають селекціонерам створювати нові породи худоби чи поліпшувати місцеві.
Ареал їх тісно пов’язаний з природно-кліматичними умовами: іксодофауна в умовах Полісся чи Лісостепу буде помітно відрізнятися від такої в Степу чи передгірній зоні. Кожний рід і вид їх мешкає, лише у межах певної клімато-географічної зони, чим і зумовлюється стаціонарне неблагополуччя щодо того чи іншого кровопаразитарного захворювання свійських тварин.
Вивчення паразитів на рівні виду (ендопаразитичний рівень) спрямовано на виявлення екології визначеного виду паразита в цілому, а саме: його життєвого циклу, зміни хазяїнів, особливостей вимог виду до умов життя на різних стадіях індивідуального розвитку, наявності популяції, внутрішньовидових (і міжпопуляційних) відносин.
Синекологічні (біоценотичні) дослідження включають вивчення біоценозу паразитів (паразитоценозу), тобто всього складу паразитів різних видів в одного хазяїна: у найпростішому випадку — в одного екземпляра хазяїна, у більш складному — у декількох екземплярів спільно живуть чи хазяїнів у виду взагалі. В останньому випадку вивчається паразитоценоз виду хазяїна. Синекологічні дослідження охоплюють вивчення складу видів паразитів і міжвидових відносин паразитів на різних стадіях індивідуального розвитку.
Екосистемні дослідження охоплюють вивчення взаємин паразитоценоза з хазяїном. Вивчаються різноманітні відносини в різних системах “паразит — хазяїн”: їхні взаємини й адаптація друг до друга, коеволюційні взаємини, міжвидові відносини усього паразитоценоза з видовою популяцією хазяїна. Екосистемні дослідження відносяться до категорії функціональної паразитології. В даний час велика увага приділяється питанням охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів, зв’язаних з діяльністю радянських людей у межах біосфери. У зв’язку з цим проблеми вивчення і раціонального освоєння біосфери здобувають важливе значення. З проблем біосфери й екології в даний час існує велика література. Однак з питань екології окремої групи тваринного світу — кровососних комах і кліщів — робіт мало, і вони найчастіше розрізнені. Основною екологічною особливістю даної групи членистоногих є існування на визначених етапах свого життєвого циклу стадії паразитизму. Це накладає своєрідний відбиток на екологію самих членистоногих і та шкода, що вони можуть принести хазяїну, на якому паразитують. Ця особливість диктує необхідність вивчення взаємин між членистоногим паразитом і теплокровним хазяїном, розмаїтість яких обумовлюється впливом комплексу біотичних і абіотичних компонентів біосфери.
Членистоногі являють собою найбільш різноманітні класи тваринного світу. Лише комахи складають понад 30 загонів і 1000 сімейств, десятки тисяч пологів і більш мільйона видів. Вони мають надзвичайно широке поширення в самих різних ландшафтах земної кулі. Значне місце серед них займають комахи і кліщі, багато хто з який, будучи паразитами тварин і людини, обумовлюють передачу збудників хвороб, а іноді і зберігають у своєму тілі цих збудників протягом всього і життя навіть передають потомству.
Саме вони служать основним об’єктом вивчення в системі медико-біологічних наук. Особливостям екології кровососних членистоногих, що приносять шкоду людині, присвячена дана книга.
Загальна характеристика іксодид.
Іксодові, або пасовищні, кліщі мають великі розміри — 2—25 мм у довжину, овальну чи еліпсовидну форму тіла. Голодні особини плоскі, довжиною 2—7 мм. Самки, що насмокталися крові, яйцеподібної форми, – досягають 15—25 мм. Тіло кліща покрите різної товщини хітином, його колір може бути темно- чи світло-коричнюватим, жовтуватим чи сірим, що залежить від ступеня насичення кров’ю і лімфою.
Іксодові кліщі (а – собачий кліщ; б – розтин самки собачого кліща):
1 – личинка; 2 – німфа; 3 – голодна самка (вигляд знизу); 4 – голодна самка (вигляд зверху); 5 – сита самка (вид зверху); 6 – хоботок; 7 – мальпігієві судини; 8 – сліпі вирости середньої кишки; 9 – середня кишка; 10 – трахея; 11 – слинні залози.
У самців хітин на всій спинній поверхні потовщений і утворює так званий дорсальний щиток — скутум. У голодних самок він покриває лише передню третину тіла. На бокових краях скутуму, на рівні другої пари ніг, у більшості іксодид знаходяться очі. Задня частина тіла самки покрита м’яким хітином з численними складками, які при наповненні кров’ю розпрямляються, збільшуючи об’єм черева у десятки разів. Отже, вже за цими ознаками можна досить легко відрізнити самку від самця.
На задніх краях скутуму і тіла самки знаходиться близько 12 коротких надрізів, спрямованих до центру тіла, які поділяють край тіла кліщів на окремі різні за величиною і формою ділянки, названі фестонами. У деяких кліщів центральний фестон (який називають пармою) відрізняється від інших формою, величиною, кольором.
На передній частині тіла кліща міститься рухомий хоботок — орган, за допомогою якого кліщ відшукує місце для фіксації, фіксується, добуває кров чи лімфу. Він складається з основи, пари хеліцер, гіпостома й пари щупальців — пальп. Основа хоботка зверху може бути чотири- або шестикутною. У самок на вентральній поверхні основи хоботка розміщені круглі або овальні вдавлення, так звані «порові поля». Хеліцери рухливі, сильні й на кінцях мають гострі гачки, якими кліщі розрізають шкіру перед введенням гіпостома.
Гіпостом — непарна хітинова пластинка, списоподібної форми. Знизу на ньому міститься кілька рядів зубчиків, які своєю гострою вершиною спрямовані назад, завдяки чому кліщ надійно фіксується на шкірі живителя. Пара 4-членикових пальп знаходиться дещо збоку від хеліцер і відіграє роль органа дотику: за їх допомогою кліщ визначає місце проколу і фіксування. їх розміри у різних видів кліщів неоднакові, по них визначають довжину хоботка. Залежно від цього показника іксодид ділять на коротко- і довгохоботкових. У короткохоботкових кліщів довжина хоботка відповідає або дещо менша його ширини.
Хоботок кліща, занурений у шкірні покриви хазяїна:
1 – пальпи; 2 – футляри хеліцер; 3 – хеліцери; 4 – гіпостом; 5 – кровоносні судини; 6 – внутрішньотканинна порожнина із запальним інфільтратом.
Вентрально з тілом кліща сполучені чотири пари 6-членикових кінцівок: перший членик (кокса чи тазик) нерухомий, інші (вертлуг, стегно, гомілка, передньолапка та лапка) — рухомі. Кінцівка має присмоктувальну подушечку і два кігтики, завдяки яким кліщ досить легко переміщується й надійно утримується на будь-якій поверхні. Кінцівки з’єднуються з тілом за допомогою кокс, які на передній парі можуть бути сильно або слабо розщепленими чи не розщепленими взагалі.
На рівні кокс другої пари ніг відкриваються статеві отвори, прикриті особливою хітиновою пластинкою, а на рівні четвертої пари — анальний отвір. Навколо цього отвору може бути боріздка, за розміщенням якої диференціюють кліщів за родами. Тіло кліща покрите щетинками. Самці деяких родів мають також І вентральні щитки захисного призначення.
У кліщів розвинені травна, дихальна, видільна та нервова системи, органи чуття і розмноження. Травний апарат розпочинається біля основи гіпостома ротовим отвором, який переходить у глотку, а остання — у стравохід, стравохід — у кишечник з численними боковими відгалуженнями. Одна самка спроможна виссати до 3 мл крові.
Будова гнатосоми.
а-вигляд зверху, б-вигляд знизу.
1 – комірець, 2 – спинні ріжки, ^ 3-порові поля, 4, 5, 6 – перший другий і третій членики щупалець, 7 – футляри різаків, 8-супраінтернальні щетинки, 9 – вушка,10 – четвертий членик щупалець, 11 – гнатостом. 12 – зубчики, 13 – різаки, 14 – Інфраінтернітьні щетинки 15-задній край
У передній частині тіла кліща розміщуються гроноподібні слинні залози. їх секрет через ротовий отвір надходить у ранку на шкірі живителя, а потім у його тканини. У складі секрету — знеболюючі та антикоагулюючі речовини.
Дихальний апарат представлений густою мережею дихальних трубочок — трахей, сполучених з двома дихальцями — стигмами. Останні відкриваються назовні позаду четвертої пари кінцівок. Стигми оточені хітиновою пластинкою — перитремою.
З органів розмноження у самок розвинені яєчники та яйцепроводи, які при дозріванні яєць можуть дуже збільшуватися. Кровоносна система лакунарного типу. Нервова система являє собою компактну масу — мозок, з’єднаний з усіма органами та периферійним рецепторним апаратом.
Самець роду Нуаіоmmа зовнішня будова тіла/
І – фестони; 2 – бокова борозенка, 3 – фовеа; 4 – очі, 5 – орган Галлера; 6 – хоботок; 7-футляр різаків, 8 – щупальця, 9 – комірець; 10 – цервікальна борозенка; II – задньосередня борозенка; 12 – задньобокова борозенка, 13 – парма; 14 – шданальні щитки; 15-аданальні та 16 – акцесорні щитки, 17-статева борозенка, 18 – зовнішні і 19 – внутрішні шипи І кокси, 20-21 – членики щупалець, 22 – гшостом, 23 -течі; 24 – вертлюг, 25 – стегно, 26 – голінка, 27 – передлапка; 28 – лапка, 29 – присосок, 30 – кігтики, 31 – статевий отвір; 32-анальний отвір; 33 – перитрема; 34 – анальна борозенка (за Н О Оленевим).
Внутрішня будова кліща
1 – хоботок 2 – слинні залози, 3 – мальпігієвіі судини, 4 – трахеї;
5 –яєчник, 6 – нервовий ганглій; 7 – стравохід, 8 – середня кишка 9 -відростки середньої кишки.
У своєму розвитку іксодиди проходять стадії яйця, личинки, німфи та імаго. Паруються кліщі під час живлення самки. Насмоктавшись крові, запліднена самка відпадає на землю, заповзає у захищене місце і, залежно від умов зовнішнього середовища, через 2—20 діб відкладає від 3 до 15 тис. яєць, після чого гине. Яйця дрібні — 0,3—0,5 мм у діаметрі, овально-округлі, темно- чи світло-бурі, без личинки. Через 1—5 тижнів з яйця вилуплюються личинки. Зовні вона подібна до дорослої самки: дорсальний щиток прикриває передню третину тіла, але у неї є лише три пари кінцівок і вона позбавлена трахей, дихалець, перитрем, статевого отвору, порових полів.
Різні форми статевих отворів
1 – Ixodes crenulatus; 2 – Іxodes ricinus; 3 – Dermacentor marginatus; 4 – Dermacentor pictus.
Для подальшого метаморфозу личинка повинна насмоктатися крові живителя. Частіше це дрібні дикі тварини, птахи. Після насичення кров’ю, збільшившись в кілька разів, вона через 5—10 діб линяє, перетворюючись у німфу. Схожість її з самкою стає ще більшою: вона має чотири пари кінцівок, потім з’являються дихальця та трахеї, але відсутні статевий отвір і порові поля. Вона більша за личинку (2—3 мм) і більше хітинізована.
Анальні стулки. Анальні борозенки:
1,2 – Paleochaeta; 3,4 Neochaela I – наданалыы; 2 – піданальна;
(за І. Б. Померанцевим)
Насмоктавшись крові диких, інколи домашніх тварин, німфа на їх тілі або у зовнішньому середовищі линяє в імаго-самців або самок. Нападають на своїх живителів усі стадії кліща переважно в умовах природних пасовищ. Тривалість насичення личинки кров’ю — 2—4 доби, німфи — 4—6, імаго — 7—10. Личинки можуть голодати від кількох місяців до року, імаго ще довше. Перезимовують яйця, личинки та голодні імаго.
Залежно від виду й зони строки розвитку цих кліщів коливаються від 2 міс до 3—4 років. Більшу частину життя вони проводять у природних біотопах — лісах, степах, чагарникових хащах. Різко збільшена їх чисельність у місцях випасання домашніх тварин.
Залежно від особливостей розвитку та живлення іксодид поділяють на одно-, дво- та триживительних. Якщо всі три стадії метаморфозу відбуваються на тілі одного живителя, кліща називають одноживительним. Нападає на тварин кліщ лише у стадії личинки (Boophilus annulatus. Hyalomma scupense).
Деякі з кліщів у стадії личинки та німфи живляться на одній тварині й залишають її тіло після насичення кров’ю. У зовнішньому середовищі німфа перетворюється в імаго. Дорослі кліщі паразитують на іншій тварині, звідки після насичення кров’ю і запліднення потрапляють у зовнішнє середовище для відкладання яєць. Таких кліщів називають двоживительними (Rhipicephalus bursa, Hyalomma detritum).
Німфа та личинка
Нападають на живителя личинки та імаго. Метаморфоз личинки в німфу відбувається на тілі першого живителя.
Найчисленніша група іксодид (роди Ixodes, Haemaphysalis, Dermacentor та ін.) розвивається із заміною живителя кожною активною стадією. їх назвали триживительними кліщами.
У родині іксодових кліщів налічується 12 родів, з них в Україні реєструють шість. У патології тварин і людей вони відіграють велику роль. Відомо, що серед них є перенощики збудників енцефаліту, туляремії, кліщових рикетсіозів, а також досить поширеної групи піроплазмідозних інвазій тварин. Крім того, вони тимчасові ектопаразити тварин, людей, спроможні завдати великої шкоди їх здоров’ю. Під час паразитування у тварин іксодиди споживають велику кількість крові, інокулюють у їх організм токсичну слину. Деякі з кліщів спричиняють у тварин кліщові паралічі. У закліщених тварин знижуються надої і маса тіла, приріст маси у молодняка, плодючість самок, а також погіршуються експлуатаційні якості робочої худоби. Особливо великі втрати, пов’язані із зниженням якості шкіряної сировини.
У ряді країн і регіонів іксодиди перешкоджають селекціонерам створювати нові породи худоби чи поліпшувати місцеві.
Ареал їх тісно пов’язаний з природно-кліматичними умовами: іксодофауна в умовах Полісся чи Лісостепу буде помітно відрізнятися від такої в Степу чи передгірній зоні. Кожний рід і вид їх мешкає, лише у межах певної клімато-географічної зони, чим і зумовлюється стаціонарне неблагополуччя щодо того чи іншого кровопаразитарного захворювання свійських тварин.
Личинки й німфи дво- та триживительних кліщів найчастіше паразитують на гризунах, птахах, рідше на інших диких тваринах. Імаго дво- і триживительних та личинки одноживительних кліщів паразитують переважно на тілі великих свійських тварин.
В Україні із іксодид реєструють представників шести родів: Ixodes, Hyalomma, Dermacentor, Haemaphysalis, Rhipicephalus та Boophilus. Більшість з них мешкає у південній її частині.
Ixodes persulcatus живе в південній частині тайгової смуги — від Камчатки до Карелії, зрідка виявляється і південніше — у Московської, Брянської, Орловський областях, зустрічається на Алтаї . Характерні стації перебування — хвойні і листяні ліси; найбільш рясний у змішаних хвойно-листяних лісах. У тайзі кліщі збираються (до середини травня) уздовж стежок у місцях відпочинку і водопою диких копитних, в освоєній тайзі — на вирубках, використовуваних під пасовища, буреломах — місцях перебування великих хижаків, у чагарниках, кілках.
Рисунок 2.1 – Карта поширення кліщів Ixodoidea у СРСР. Північна границя пологів:
1— Izodes, 2 — Haemaphysalis, 3 — Dermacentor, 4 — Rhipicephalus, 5 — Boophilus, 6 — Hyalomma, 7 — Ornithodoros, 8 — Argas
Ix. persulcatus — треххазяїнний кліщ. Дорослі його форми паразитують на великих домашніх тварин (в освоєних зонах тайги — на лосях, оленях і т.п.), личинки і німфи — на дрібних ссавцях (гризунах, комахоїдних хижаках), птахах, що ведуть наземний спосіб життя (наприклад, на рябчиках). На людину нападають як імаго, так іноді і личинки. Найбільша активність дорослих, німф і личинок спостерігається в першій половині теплого періоду року, імаго — із квітня, личинки і німфи — із травня.
Епідеміологічне значення Ix. persulcatus полягає в тому, що він є переносником збудників кліщового енцефаліту і туляремії.
Ixodes ricinus розповсюджений у європейській частині СРСР (на схід приблизно до Волги), на Кавказу, у Західній Європі, Англії, Північній Африці. Найбільш характерні стації — дрібнолисті і хвойно-листяні ліси і відкриті простори з чагарниковими заростями, на півночі — сухі, а на півдні — вологі місця. Вогнища масового розмноження знаходяться в місцях випасу домашніх тварин і в місцях, де частіше тримаються великі дикі тварини (лосі), на вирубках, узліссях і т.п.
Ixodes ricinus (самка)
\
– Схема сезонного ходу активності імаго Ixodes ricinus у різних кліматичних умовах (по Л.В. Бабенко):
1 — район з теплою вологою зимою і сухому влітку; 2 — район із прохолодною зимою і рідкими морозними днями; 3 — район з континентальним кліматом середньої смуги Європи; 4 — се° вірні райони з коротким прохолодним летом
Цикл розвитку іксодового кліща
lx. ricinus — треххазяинний кліщ. Для імаго хазяїнами служать великі ссавці, особливо домашні тварини, хижаки (лисиці, барсуки), олені, лосі, а також їжаки, зайці і птахи. Личинки і німфи паразитують переважно на дрібних наземних хребетних, у першу чергу на їжаках, а на півдні — також на зміях і ящірках. Нападають на людину дорослі і німфи, але іноді і личинки. На території Середнього Наддніпрянщин Ix. ricinus відноситься до числа домінантних видів. Масове розмноження кліщів відзначається в листяних і змішаних лісах, у лісових болотах, однак у лісових біотопах навіть в одній і тій же місцевості lx, ricinus розподілені нерівномірно. Найчастіше вони зосереджені на узбіччях і лісових дорогах, у заболочених місцях — на ділянках з помірною вологістю і добре дренірованній ґрунтом. Цей вид кліщів має широке коло хазяїнів (він виявлений на 45 видах ссавців). Основними хазяїнами статевозрілих кліщів служать домашні тварини, а також плямистий олень, лось, лисиця, козуля. Статевонезрілі фрази прогодовуються переважно на гризунах (рудий, звичайної і водяник полівках, лісовий і жолтогорлой мишах) і землерийках (звичайної і малий бурозубках).
Характеристика окремих родів іксодид.
Рід Ixodes — найбільш поширена група кліщів східно-європейського регіону. На планеті нараховується 34 представники цього роду. В Україні, у зоні Лісостепу та Полісся, зустрічається досить часто Ixodes ricinus, зрідка — I. persulcatus.
Розмір голодних кліщів — 1,5—5 мм. Форма їх тіла овальна, дещо звужена в передній частині. Самки після насичення кров’ю збільшуються до 7—15 мм. Дорсальний щиток у них темно-коричневий. Колір кутикули у самок від сірувато-жовтого до червоно-коричневого. Хоботок довгий, основа його чотирикутна. Очей та фестонів немає. Прианальна боріздка незамкнена ззаду. Кокси першої пари кінцівок клиновидні. Перитреми круглі або овальні. У самців на черевній поверхні сім щитків.
Перетинчасті придатки на коксах Ixodes tnanguliceps.
1, 2, 3, 4-кокси, а – перетинчасті придатки
Розвиваються за триживительним типом, вологолюбні. Дорослі кліщі переважно навесні та восени паразитують на великій рогатій худобі, конях, вівцях та собаках, нападають І на людей, личинки та німфи — на дрібних ссавцях (їжаки, лисиці, зайці та ін.) і птиці. Коло живителів кліщів цього роду надзвичайно велике і налічує близько 200 видів ссавців та понад 120 видів птиці. Зимують у природі всі активні стадії кліща. Протягом року розвивається одне покоління, у деяких випадках розвиток триває 5— 6 років. Імаго здатні голодувати до двох років. У зоні Лісостепу на тілі тварин їх знаходять протягом усього теплого періоду року, найбільша кількість їх нападає на живителів у другій половині травня і першій половині червня.
Іксодові — перенощики збудників бабезіозу великої рогатої худоби, анаплазмозу жуйних, а I. persulcatus, крім того, збудників вірусних та бактеріальних інфекцій людини.
Рід Hualomma. На території СНД представлений 16 видами і підвидами. Це найбільші з іксодових кліщів. У голодному стані досягають 4—10 мм, самки при насиченні кров’ю — 20—25 мм. Колір дорсального щитка від червоно- до темно-коричневого і навіть чорного, все інше світліше. Хоботок у них довгий, його основа прямокутна. Очі і фестони є. Парма у деяких видів світліша від іншої частини тіла. Кокси першої пари ніг глибоко розщеплені, клешнеподібні. У самців на черевній поверхні є 2.—4 пари щитків. Прианальна борозенка незамкнена спереду. Перитреми досить різні за формою. Кінцівки дужі й довгі, у багатьох видів у місцях зчленування їх. (фаланг) кільця білого чи світлого хітину.
Кліщі різних видів розвиваються по-різному. Так, H. scupense — за одноживительним типом, H. detritumта , H. plumbeum — двоживительним, а H. annatolicum — триживильним. У них річний цикл розвитку. Три останні зустрічаються на півдні України.
Більшість видів адаптована до пустельних та напівпустельних зон, деякі з них мешкають у гірському деревно-чагарниковому поясі. У H. detritum та H. anatolicum розвиток може відбуватися у тваринницьких приміщеннях майже цілий рік. Кліщам цього роду характерна відсутність у виборі живителя. У стадії імаго вони паразитують на різних видах свійських і диких тварин. Личинки та німфи паразитують на дрібних хребетних.
Гіаломи — перенощики збудників піроплазмідозів коней, тейлеріозу та анаплазмозу великої рогатої худоби. Можлива їх участь у передачі збудників кліщового сипного тифу, гарячки Ку, чуми, лептоспірозу, бруцельозу тварин і людей тощо.
Рід Dermacentor. В іксодофауні СНД представлений вісьмома видами. Характерним для всіх них є колір та рисунок дорсального щитка — він покритий сріблясто-білим емалевим пігментом, малюнок мармуровий. Завдяки цій ознаці їх досить легко відрізнити від інших іксодид.
Кліщі мають яйцеподібну чи округло-овальну форму, короткі ноги. Голодні кліщі мають розмір 4—5 мм, самки після насичення кров’ю — до 15 мм. Хоботок у них короткий, з чотирикутною основою, є очі та фестони. Кокса першої пари ніг розщеплена, прианальна борозенка незамкнена спереду.
Розвиваються за триживительним типом. Перезимовує лише імаго. Тривалість циклу розвитку не перевищує одного року. Імаго живиться на свійських та деяких диких тваринах, інші стадії — на мишоподібних гризунах, їжаках, зайцях і птиці. їх знаходять на живителях лише в літній період. Імаго, що з’являються восени, ведуть себе по-різному: деякі з них паразитують на тваринах, а основна маса зимує у голодному стані й нападає на живителів лише навесні. Голодують інколи до трьох років.
Мешкають у лісах, степах, напівпустелях, зустрічаються у гірській місцевості. Межі ареалу знаходяться між 51 та 53° північної широти.
В Україні поширений Dermacentor marginatus. При найбільш сприятливих умовах вони встигають закінчити свій розвиток за З міс, а в звичайних — за рік, деякі види — за 2—4.
Дермацентори — перенощики і резерванти збудників піроплазмідозів коней, свиней, собак, а також анаплазмозу великої рогатої худоби і. збудників кліщового енцефаліту, кліщових рикетсіозів, туляремії, чуми та ін.
Рід Haemaphysalis. Іксодофауна СНД налічує 11 видів, в Україні їх два: Haemaphysalis punctata і Н. otophita. Кліщі порівняно невеликі: голодні розміром 1—4 мм, після насичення кров’ю — 12—14 мм. Хоботок короткий, з чотирикутною основою. Дорсальний щиток коричневий. Очей не мають, фестонів — 9—12. Прианальна борозенка незамкнена спереду. Ноги короткі, кокси першої пари ніг не розщеплені.
Haemaphysalis punctata
Поширені у всіх частинах світу. В Україні це мешканці лісостепової та степової зон. Розвиваються за триживительним типом. Імаго паразитує на ссавцях, птиці, інші стадії — на дрібних диких ссавцях, птиці і плазунах. Деякі з них нападають на людину. Сезон їх паразитування припадає на весну, літо та осінь. Розвиток однієї генерації триває рік. Переносять збудників піроплазмідозів сільськогосподарських тварин, а також бруцельозу, туляремії, чуми, вірусних та рикетсіозних захворювань.
Рід Rhipicephalus. Із семи виявлених у СНД найбільш поширеним є тепло- і вологолюбивий кліщ Rhipicephalus bursa.
Кліщі дрібні: голодні — 2—5 мм, після насичення кров’ю — 10—12 мм. Колір їх від червоно-коричневого до темно-коричневого. Хоботок короткий, з шестикутною основою. Очі погано помітні, плоскі. Кокси першої пари ніг розщеплені. Прианальна боріздка незамкнена спереду. У самців є дві пари черевних щитків. Фестони добре помітні.
Цих кліщів знаходять на півдні України. Серед них переважають кліщі з триживительним типом розвитку, але е і двоживительні, наприклад, Rhipicephalus bursa. Живителями переважно є копитні та інші ссавці. Дорослі кліщі паразитують на великій та дрібній рогатій худобі, конях, собаках, зайцях; личинки і німфи — на дрібних і великих ссавцях, інколи на людях. Вони мешкають у Степу, Лісостепу, напівпустелях і пустелях, зустрічаються на планеті майже повсюди.
Переносять і зберігають збудників піроплазмідозів великої та дрібної рогатої худоби, коней, собак, свиней, збудників анаплазмозу жуйних та великої групи збудників інфекційних захворювань тварин і людей.
Рід Boophilus. В Україні і СНД він представлений одним видом — Boophilus annulatus, він же В. calcaratus. Це також дрібні кліщі: голодні розміром 2,5—5 мм, після насичення кров’ю — до 12 мм. Колір тіла світло-коричневий з жовтуватим відтінком. Хоботок у них широкий, але короткий, з шестикутною основою. Очі погано помітні, плоскі, бокові. Кокси першої пари ніг мають неглибоку насічку на вільному кінці. Прианальна боріздка відсутня. У самців дві пари вентральних щитків. Перитреми овально-округлої форми. Тіло самки поздовжньо-овальної форми, покрите короткими світлими щетинками. Дорсальний щиток трикутно-подовжений з вершиною назад.
Розвиток биколюба відбувається за одноживительним типом. У 99 % випадків головним живителем є велика рогата худоба, досить рідко — коні та вівці. Виявлення його на інших тваринах вважають випадковим. Нападають і паразитують на великій рогатій худобі весь період випасання, навіть взимку, якщо вона тепла. Перезимовують яйця і личинки. Личинки зберігають життєздатність до 5—7 міс. Кліщі люблять теплий, субтропічний клімат з достатньою вологістю. Мешкають вони найчастіше в затемнених місцях з багатою рослинністю. За один рік розвивається дві-три, іноді чотири генерації. З появою кожного нового покоління кліщів спостерігаються спалахи кровопаразитарних захворювань серед великої рогатої худоби — пізньовесняний, літній та осінній піки, у південній частині ареалу можливий і четвертий. Його вважають одним з найнебезпечніших серед іксодид. Він переносить і депонує збудників піроплазмідозів, а також анаплазмозу великої рогатої худоби.
Боротьба з іксодидами.
Рекомендований на цей час комплекс заходів спрямовують на захист тварин від іксодових кліщів, а також оздоровлення зовнішнього середовища — знищення їх у численних біотопах, тваринницьких приміщеннях та на прилеглій до них території.
Основним напрямом боротьби з іксодидами нині е використання хімічних акарицидів, які дають змогу не лише знищувати цих ектопаразитів на тілі тварин, а й запобігати нападу їх протягом значного часу. Акарициди у вигляді розчинів, емульсій, суспензій, аерозолів, дуетів можна наносити на шкіру тварин у будь-яку пору року. Є акарициди, які можна задавати тваринам всередину, вводити підшкірно, внутрішньом’язово, обробляти ними все тіло чи наносити локально.
Для знищення і профілактики нападання кліщів на тварин застосовують переважно вологий метод нанесення акарицидів, у холодний період року — менш ефективний сухий метод, основою якого є обробка тварин акарицидними засобами різної концентрації у порошковидній формі.
У практиці ветеринарної медицини різних країн у боротьбі з іксодидами досить широко використовують акарициди з групи фосфорорганічних сполук, карбамати та ін. З’являються також нові перспективні акарициди, з яких насамперед слід назвати піретроїди та антибіотики.
Високу акарицидну ефективність у боротьбі з іксодовими кліщами в наведених концентраціях виявили: азунтол 0,1—0,25 %-ний, пропоскур (байгон) 0,1—0,2 %-ний, бромофосетйл 0,025 %-ний, ектафос-100 0,05 %-ний, бромофос 0,25—0,5 %-ний, супона 0,025 %-ний, нуванол 0,25—0,5 %-ний, малатіон (карбофос) 0,5—1 %-ний, ацетофос 0,2 %-ний, батестан 0,07 %-ний, етафос 0,1—0,2 %-ний, ціодрин 0,25—0,5 %-ний, байтекс 0,1 %-ний, дурсбан 0,1—0,15 %-ний, діоксатіон 0,05—0,1 %-ний, бактип 0,05—0,15%-ний, токсифен 0,25 %-ний, тактик 0,05—0,1 %-ний, бирлан 0,2—0,25 %-ний, педикс (бутонат) 0,9 %-ний, фосфамід 0,5 %-ний, дивинілфосфат 0,75 %-ний, фенеткарб 0,25 %-ний, неоцидол 0,2 %-ний, валексон 0,1 %-ний, дикрезил 0,75 %-ний, тифатол 0,1 %-ний, бензофосфат 0,2 %-ний, рагадан 0,1 %-ний, 0,001—1 %-ний аерозоль імідазоліну. Цей перелік ще можна продовжити, але в Україні та СНД широким попитом користуються лише деякі з них, наприклад: неоцидол, ціодрин, дурсбан, бензофосфат, дикрезил та ще кілька.
На кожну партію акарицидного препарату потрібний паспорт, у якому повинен бути вказаний вміст діючої речовини, обов’язкова біопроба. Акарицидну рідину готують на воді температурою не нижче 20 °С.
Невеликі групи тварин обприскують акарицидами, використовуючи для цього різного типу душові установки, спеціальні машини (ДУК, ОУН-4, ЛСД-2, ВМОК-1, ВДМ), а також тракторні обприскувачі різних конструкцій, іноді ручні гідропульти.
У зонах постійного неблагополуччя для масових обробок великих груп тварин поблизу ферм будують стаціонарні споруди — купальні ванни. їх довжина для великої рогатої худоби залежить від кількості тварин у господарстві, на фермі. Так, для кількох сот голів ванну роблять довжиною до 3 м, для тисячного поголів’я — до 7, для кількох тисяч — 10 м. Поряд будують колодязь-відстійник, куди зливають відпрацьовану рідину. Ця споруда повинна бути віддалена як від населеного пункту, так і від джерел водопостачання.
За 2—3 доби до початку масового нападання кліщів, а потім через кожні 7—10 діб тварин неблагополучної ферми обробляють акарицидами, наносячи їх шляхом обтирання, обприскування чи купання. Вим’я дійних тварин обмивають теплою водою і не виганяють їх з приміщення до повного обсихання. Овець витримують після купання у загонах 2—3 год. Не дозволяється обробляти цими акарицидами корів за місяць до отелення та молодняк до 6-місячного віку. Обробку акарицидами слід проводити у прохолодний період доби.
Кількість потрібної акарицидної рідини визначають за нормами: великій рогатій худобі, залежно від віку,— 1,5—4 л/голову, для купання овець у ваннах — 2—5, для коней — 1,5—3 л/голову. Акарициди у формі дусту дозують з розрахунку 100—300 г на тварину. Обробку тварин акарицидними дуетами здійснюють на відкритих майданчиках з використанням засобів особистої охорони — спецодягу, взуття, рукавиць, окулярів та респіратора. Після обробки вим’я дійних тварин старанно обмивають теплою водою з милом. При ознаках отруєння фосфорорганічними сполуками тваринам підшкірно вводять 1 %-ний розчин атропіну в дозі 1 мл на 100 кг маси тварини.
У зв’язку з адаптацією кліщів при тривалому використанні акарицидів актуальним залишається пошук нових препаратів, інших засобів боротьби. Особливої уваги спеціалістів ветеринарної медицини заслуговує група піретроїдів. їх синтезу, виробництву і використанню приділяється багато уваги в ряді країн. В основі родини піретроїдних інсектоакарицидів знаходиться перметрин. У боротьбі з іксодидами методом обприскування його використовують в 0,033 %-ній концентрації. Крім нього, рекомендовані бутокс-50 0,1 %-ний, декаметрин (дельтометрин) 0,025 %-ний, ектомин 0,1 %-ний, альфаметрин — 30—40 мг на 1 л води. Жуйним нашкірно, для поливання вздовж спини, рекомендовані 2 %-ний ціперметрин у дозі 5 мл, 1—2 %-ний ектомин і ектопор, 1 %-ний флуметрин з розрахунку 1 мг/кг маси тварини один раз на два тижні.
Ефективним акарицидом вважається антибіотик івермектин. Широко використовують його лікарську форму під назвою івомек. У дозі 0,1—0,2 мг/кг маси тварини його вводять підшкірно. Розроблена методика даванки його всередину в капсулах з повільним звільненням. Одна з головних вимог до акарицидів — їх безпечність для людей, тварин, а також для корисної флори і фауни навколишнього середовища.
В окремі місяці періоду випасання, коли нападання кліщів на тварин різко зменшується, крім того, при обслуговуванні поодиноких тварин і проведенні контролю за якістю вологого чи сухого методів протикліщових обробок виникає потреба у застосуванні допоміжного способу боротьби — ручного збирання кліщів з тіла тварин.
До цього заходу залучають доярок, пастухів, інший обслуговуючий персонал ферм, інформують їх про улюблені місця паразитування кліщів, особливості їх витягування з шкіри тварин та знищення.
У боротьбі з іксодидами в природних біотопах найбільш ефективними і перспективними залишаються екологічні заходи. Вони грунтуються на створенні таких умов у біотопах, при яких існування у них кліщів стає неможливим.
Найбільш поширеним напрямом цієї боротьби поки що залишається застосування агротехнічних заходів: створення на місці малопродуктивних природних культурних пасовищ з сіяним травостоєм. При цьому суттєво змінюються умови для мешкання кліщів і різко скорочується кількість дрібних тварин — основних живителів проміжних стадій іксодид. Осушення заболочених, низинних пасовищ також буде перешкоджати розмноженню і поширенню таких вологолюбних кліщів, як Boophilus annulatus, Rhipicephalus bursa та Ixodes ricinus. Однак такі заходи, як переорювання, дискування, боронування, у зоні природних біотопів іксодид, знищення чагарникових хащ та заростей бур’яну, меліорація у малих і великих масштабах, створення пасовищ з сіяним травостоєм будуть лише знижувати на певний час їх закліщованість. У зв’язку з цим необхідний пошук більш радикальних засобів боротьби, зокрема, пошук природних ворогів іксодид.
У тваринницьких приміщеннях півдня України можуть мешкати два види гіалом: Н. detritum і Н. anatolicum. Для їх знищення з приміщень видаляють тварин і ліквідовують притулки для кліщів: замазують тріщини, щілини, забивають нори гризунів, знищують рослинність поблизу приміщень, звільняють їх від гною та сміття.
Для дезакаризації приміщень використовують: бензофосфат 0,2 %-ний, фталофос чи метилацетофос 0,5%-ний, трихлорметафос-3 1 %-ний, карбофос, севін чи дикрезил 1 %-ний. Обприскують стелю, стіни й підлогу з розрахунку 200—400 мл/м3. Крім того, приміщення можна обробляти аерозолями акарицидів, а також димом спалюваних акарицидних шашок.
Заслуговує на увагу використання аеролу-2 (суміш 9 : 1 хлорофосу й ДДВФ), рекомендованого з розрахунку 20 мл/м3 при 24-годинному витримуванні, а також глак-Ц у безпропелентному балоні, що включає глутаровий альдегід і ціодрин з розрахунку 50 мл/м3. Для одержання цих аерозолей використовують електрокомпресори з аерозольними форсунками типу TAH чи ПВАН. Протикліщові обробки приміщень проводять навесні, до нападання кліщів на тварин, а потім у липні — серпні з появою личинок і німф;
Кліщі родини Argasidae. Аргазиди — досить поширені на південному сході Європи та в Азії паразитиформні кліщі. їх ветеринарно-медичне значення полягає у тому, що вони є перенощиками та резервантами великої групи збудників заразних захворювань, а також тимчасові ектопаразити-гематофаги хребетних.
Аргасові кліщі мають порівняно великі розміри, роздільностатеві. Статевий диморфізм виражений погано. Самки яйцеродні. Розвиваються подібно до іксодид, з метаморфозом. Мешкають у закритого типу біотопах — у приміщеннях для тварин, інколи для людей, у норах, гніздах та печерах. Ведуть переважно нічний спосіб життя. Паразитують усі активні стадії аргазид. Можуть голодувати 10—20 років.
Будова кліщів родини Argasidae
1- дзьоб, 2- камростом, 3- щоки, 4- гіпостом, 5- пальпи, 6- основа хоботка, 7- шия, 8- кокси, 9- стигми, 10 – анальний отвір, 11 – постанальна поперечна борозна, 12 – аномаргінальна борозна, 13 – дорзовентральна борозна, 14 – преанальна поздовжня борозна, 15- статевий отвір,16 – надкоксальні борозни, 17- преанальна поперечна борозна.
З родини аргазид у СНД реєструють представників трьох родів — Argas, Alveonasus і Ornitodos, які представлені 19 видами. В Україні зустрічаються і мають ветеринарне значення два види: Argas persicusі Alveonasus lahorensis.
Статевий диморфізм у Otobius megnini ( http://uk.wikipedia.org)
Персидський кліщ (в. Argas persicus) — тимчасовий ектопаразит курей, рідше індиків, свійської та дикої водоплавної птиці. Може нападати на свійських ссавців і навіть на людей. Мешкає на півдні України. Північна межа його ареалу досягає 54° північної широти. Ці кліщі активні лише при температурі зовнішнього середовища вище 20 °С. Оптимальна температура для їх розмноження і розвитку 28—30 °С.
Персидський бліднотіл яйцеподібної форми (рис. 71), 5—9 мм довжиною, 3—6 мм шириною. В голодному стані плоский, сірувато-жовтого кольору, після насичення кров’ю — темно-сірий, бобовидної форми. Тіло без щитків. Зовнішній покрив представлений м’якою хітиновою кутикулою, яка може дуже розтягуватися. На краю тіла кліщів знаходиться вузенький рант, утворений прямокутними пластинками. Очей немає. На спині численні диски.
. Аргасовий (персидський) кліщ:
1 — вигляд з дорсальної поверхні; 2 — вигляд самки з вентральної поверхні тіла
До черевної поверхні фіксуються чотири пари довгих, 6-членистих ніг: дві пари спрямовані вперед, дві — назад. Хоботок (гнатосома) знаходиться в камеростомі, короткий і не виходить за межі тіла, має аналогічну із іксодидами будову: пару пальп, пару хеліцер і гіпостом. Основа його чотирикутна. На рівні першої-другої пар ніг відкриваються статеві отвори, дещо каудально від четвертої пари ніг — анальний отвір. Перитреми серповидні. Самці менші за самок, інші статеві ознаки виражені погано.
Argas persicus
Розвиваються з метаморфозом, постадійно: яйце, личинка, німфи (І, II, III, іноді IV), імаго. Насмоктавшись крові, запліднені самки через 1—2 тижні відкладають у зовнішньому середовищі від 30 до 250 яєць. На відміну від іксодид, не гинуть і спроможні нападати на своїх живителів повторно й відкладати яйця після насичення кров’ю.
Через 3—4 тижні з яєць вилуплюються шестиногі личинки, які нападають на птицю і паразитують на ній від 4 до 10 діб. Прикріплюються вони під крилами, в ділянці клоаки, на шиї. Після насичення кров’ю за межами тіла живителя линяють у німфу І. В подальшому розвитку кліщ проходить ще дві, іноді три німфальні стадії, кожна з яких потребує насичення кров’ю живителя. Остання стадія перетворюється в імаго. Німфи та імаго насичуються кров’ю за 30—120 хв. Розвиток кліща залежно від умов середовища триває від 3 міс до 2 років, частіше 3—8 міс. Зимують усі стадії. Близько одного року можуть голодувати личинки та німфи, до 10—11 років — імаго. Кров ссуть на птиці у нічний час, на птиці, яка сидить у гніздах,— і вдень.
Біотопами кліща є тріщини, щілини в стінах будівлі, гнізда та сідала. Знаходять їх під корою дерев, у щілинах парканів тощо. Кліщі активні з травня по жовтень, а де є умови — увесь рік.
Аргазиди на всіх стадіях — перенощики та резервенти збудників бореліозу птиці, туберкульозу, холери, тифу курей та паратифу качок. Висмоктуючи багато крові, вони виснажують птицю, спричиняють її анемію, а інокулюючи отруйну слину — токсикоз, що проявляється у вигляді парезів і паралічів. Особливо тяжко переносять їх нападання курчата: при значній закліщованості можлива масова їх загибель (30—80%). Доросла птиця втрачає масу тіла, на 50—70 % у неї зменшується несучість.
Аргасовий кліщ, статевозріла особина зі спинного (а) та черевного (б) боків
Заходи боротьби з аргазидами спрямовані на звільнення птиці від їх личинок і знищення усіх стадій у біотопах приміщень.
Перед дезакаризацією заселені аргазидами приміщення звільняють від птиці, прибирають сміття та послід і проводять першу обробку. Для цього використовують: бензофосфат або ветіол 0,25—0,5 %-ний, дурсбан або дибром 0,5—1 %-ний, неоцидол, фталофос, дикрезил, карбофос 1 %-ний. Користуючись аерозольною насадкою ТАН та компресором, можна одержати спрямований аерозоль 0,05 %-ного ДДВФ, 2 %-ного ціодрину, 3 %-ного карбофосу чи інших з розрахунку на 100—200 мл/м2 оброблюваної площі. Через добу приміщення провітрюють, ремонтують, ліквідуючи можливі біотопи аргазид шпаклюванням, замазуванням щілин чи фарбуванням. Через тиждень проводять другу обробку акарицидом. Наступного дня миють устаткування, годівниці та інший інвентар, після чого розміщують птицю.
Для звільнення птиці від личинок аргазид її необхідно 12 діб витримати в іншому приміщенні і повернути у підготовлене. При комплектуванні ферми птицю з) цією метою також витримують у карантинному приміщенні до 12 діб.
Боротьба з аргазидами повинна включати і ряд інших організаційно-господарських та ветеринарно-санітарних заходів загального напряму, наприклад, перетворення ферми у підприємство закритого типу, організація надійного ветеринарного контролю за ситуацією на ній та ін.
Кошарний кліщ (вид Alveonasus lahorensis) — тимчасовий ектопаразит домашніх тварин, переважно, овець, інколи великої рогатої худоби, кіз, собак, коней, ослів, нападає і на людину. Зустрічається у південно-східному регіоні Європи та в Азії. Мешкає частіше у тваринницьких приміщеннях, заселяючи тріщини, щілини та інші дефекти стін, підлоги, стелі, знаходять його в устаткуванні та інвентарі. Помешканням для цих кліщів може бути кора дерев, хмиз, нори гризунів, очеретні стіни, перегородки.
Дорослі кліщі подовжено-овальної форми, тіло загострене спереду, закруглене ззаду. Його покрив дещо грубуватий, ямчастий, навколо ямок радіально розміщені хітинові гребінчики. Довжина тіла —7—15 мм, ширина — 3—6 мм, колір сірий. Очі відсутні. Мають чотири пари 6-членистих короткуватих ніг. Хоботок довгий, конусовидний. Перитреми серповидні.
Запліднена самка влітку за 1—4 тижні у своєму біотопі відкладає 50—500 яєць. Свою першу яйцекладку вона може зробити без попереднього насичення кров’ю. Через 0,5—1,5 міс вилуплюються шестиногі личинки, які нападають на живителя лише восени, насичуються кров’ю і на його тілі послідовно линяють у І, II, III німфи. їх може бути від 3 до 5. Остання з німф, наситившись кров’ю, відпадає у зовнішнє середовище, де перетворюється в імаго. Період розвитку близько 1,5 міс. Дорослі кліщі у стійловий період нападають на тварин багато разів, переважно вночі, насичення кров’ю триває від 0,5 до 5 год. Личинки можуть голодувати до року, імаго — до 10 років і більше.
Паразитуючи на вівцях у великій кількості, кошарні кліщі спричиняють їх виснаження, анемію, у деяких випадках — парези і паралічі кінцівок. Найбільше страждають від них ягнята. Крім того, кліщі можуть інокулювати збудників анаплазмозу, бруцельозу, туляремії і зберігати їх протягом багатьох років.
Заходи боротьби. Основним з них є дезакаризація неблагополучних приміщень. Після прибирання гною, підстилки, сміття приміщення дезакаринізують за допомогою одного з акарицидів. Для цього рекомендовані: анометрин Н 0,025 %-ний, ГХЦГ 0,03 %-ний, ектомин 0,5 % -ний, неоцидол, дилор 1 %-ний, севін 2—3 %-ний при нормі їх витрати 200—400 мл/м2. Перед розміщенням овець на зимово-стійлове утримання обробку приміщень повторюють. Овець неблагополучних отар перед цим купають в акарицидному розчині або поливають ним вздовж хребта чи втирають у шкіру кожній вівці 5 мл сульфидофосу-20 чи 10 мл діоксофосу. Через місяць обробку повторюють. Взимку показані обробки 7 %-ним дустом дикрезилу.
Одним з найефективніших заходів боротьби є заміна старих кошар новими, типовими будівлями.
Кліщі родини Dermanyssidae мають подовжено-овальне тіло. Це дрібні кліщі й навіть при насиченні кров’ю досягають лише 2 мм. Ротові органи й кінцівки порівняно довгі. Пальпи 6-членикові. Стигми у них знаходяться між третьою і четвертою парами ніг.
З численної родини Dermanyssidae ознайомимося лише з одним із 19 представників роду Dermanyssus— курячим кліщем.
Курячий кліщ (вид Dermanyssus gallinae) — тимчасовий гніздовий ектопаразит і облігатний гематофаг курей, індиків, водоплавної та синантропної птиці. Зустрічається повсюди, мешкає найчастіше в пташниках, у гніздах синантропної птиці — горобців, голубів, ластівок тощо. Особливо поширений на півдні України, де завдає значних збитків птахівництву, інколи нападає і на домашніх ссавців.
Dermanyssus gallinae — мають плоске тіло, малі розміри: голодні — 0,6—0,75 мм, після насичення кров’ю — до 2 мм. Форма тіла овально-подовжена (рис. 72). Колір голодних кліщів жовтувато-білий, тих що насмокталися крові,— червоний, в процесі перетравлювання крові вони стають темно- або світло-коричневими, потім жовтувато-сірими. На дорсальній поверхні тіла є щиток, який звужується каудально. Вони мають чотири пари довгих 6-членистих ніг. Очі відсутні. Тіло й кінцівки покриті численними короткими, але товстими щетинками. На ногах є кігтики та присисні подушечки. Довгий хоботок з довгими стилетоподібними хеліцерами з’єднаний з тілом кліща спереду. Це бінімфальні кліщі — в процесі розвитку вони проходять стадії яйця, личинки, протонімфи, дейтонімфи та імаго. При оптимальних умовах і температурі 20—25 °С цикл розвитку завершується за 6—12 діб. Личинка крові не ссе, інші стадії — гематофаги.
Рис. 72. Дерманісусний (курячий) кліщ: 1 — кліщ з дорсальної поверхні! 2 — вигляд самця з вентральної поверхні тіла: 3 — вигляд самки з вентральної поверхні
Запліднена самка після насичення кров’ю відкладає 13—20 яєць у одному з біотопів. Таких кладок може бути від 5 до 8. Через 2—3 доби з яєць вилуплюються безбарвні шестиногі личинки, які через добу линяють у протонімф. Після насичення кров’ю вони через чотири доби перетворюються у дейтонімф, а останні через 2—4 доби — в імаго. При сприятливих умовах ці кліщі можуть відтворити за сезон до восьми генерацій. Вони нічні хижаки, але при великій їх кількості деякі з них можуть нападати на птицю і вдень. Потрапивши на шкіру людини, вони викликають лише шкірний свербіж. Кліщі здатні голодати, але не більше року. Гинуть при температурі нижче +5°С, згубно на них діє і інсоляція. У пташниках кліщі поселяються у тріщинах, щілинах, смітті, курячому посліді.
Курячі кліщі при масовому нападанні перешкоджають нічному відпочинку птиці, травмують шкіру, проникають у носові ходи, слуховий прохід, трахею, спричиняючи тим патологічні процеси. У птиці розвивається токсикоз, анемія, знижуються несучість та маса тіла, розвивається кахексія. Молодняк може гинути. Дерманісиди — перенощики і резерванти збудників бореліозу, орнітозу, чуми та холери птиці, гарячки Ку та деяких інших вірозів.
Боротьбу з курячим кліщем спрямовують головним чином на дезакаризацію приміщень. У звільнених від птиці пташниках прибирають сміття та послід, ліквідують гнізда синантропних птахів, виносять і миють на подвір’ї дерев’яне обладнання і проводять першу обробку приміщення. З цією метою використовують акарициди, рекомендовані для боротьби з аргазидами: бензофосфат, дибром, дурсбан, карбофос, неоцидол, педикс-50, ветиол та ін. Після добового витримування приміщення провітрюють, ремонтують, ліквідовуючи при цьому помешкання кліщів. Повторну обробку приміщення проводять через 5—7 діб, для чого використовують 0,25 %-ний ціодрин чи 0,5 %-ний дикрезол або у вигляді спрямованих аерозолів — 1,5 %-ний ціодрин чи 0,3 %-ний дибром. Лише через добу птицю повертають у добре провітрене приміщення, але перед цим потрібно знешкодити годівниці, напувалки, стрічки транспортерів для кормів і яєць, гнізда несучок, скориставшись для цього 3 %-ним розчином кальцинованої соди.
Якщо птицю немає куди перемістити, дезакаринізацію приміщення проводять у її присутності. У такому випадку використовують 0,1—0,25 %-ну суспензію севину чи 0,02 %-ну водну емульсію ДДВФ. Заборонено обробляти курчат та інший молодняк до 3-місячного віку.
Спеціальні заходи боротьби обов’язково здійснюють у комплексі з організаційно-господарськими та ветеринарно-санітарними відповідно до вимог існуючого Ветеринарного законодавства.
Розвиваються за триживительним типом, вологолюбні. Дорослі кліщі переважно навесні та восени паразитують на великій рогатій худобі, конях, вівцях та собаках, нападають І на людей, личинки та німфи — на дрібних ссавцях (їжаки, лисиці, зайці та ін.) і птиці. Коло живителів кліщів цього роду надзвичайно велике і налічує близько 200 видів ссавців та понад 120 видів птиці. Зимують у природі всі активні стадії кліща. Протягом року розвивається одне покоління, у деяких випадках розвиток триває 5— 6 років. Імаго здатні голодувати до двох років. У зоні Лісостепу на тілі тварин їх знаходять протягом усього теплого періоду року, найбільша кількість їх нападає на живителів у другій половині травня і першій половині червня.
Іксодеси — перенощики збудників бабезіозу великої рогатої худоби, анаплазмозу жуйних, а I. persulcatus, крім того, збудників вірусних та бактеріальних інфекцій людини.
Рід Hualomma. На території СНД представлений 16 видами і підвидами. Це найбільші з іксодових кліщів. У голодному стані досягають 4—10 мм, самки при насиченні кров’ю — 20—25 мм. Колір дорсального щитка від червоно- до темно-коричневого і навіть чорного, все інше світліше. Хоботок у них довгий, його основа прямокутна. Очі і фестони є. Парма у деяких видів світліша від іншої частини тіла. Кокси першої пари ніг глибоко розщеплені, клешнеподібні. У самців на черевній поверхні є 2.—4 пари щитків. Прианальна борозенка незамкнена спереду. Перитреми досить різні за формою. Кінцівки дужі й довгі, у багатьох видів у місцях зчленування їх. (фаланг) кільця білого чи світлого хітину.
Кліщі різних видів розвиваються по-різному. Так, H. scupense — за одноживительним типом, H. detritum та , H. plumbeum — двоживительним, а H. annatolicum — триживительним. У них річний цикл розвитку. Три останні зустрічаються на півдні України.
Більшість видів адаптована до пустельних та напівпустельних зон, деякі з них мешкають у гірському деревно-чагарниковому поясі. У H. detritum та H. anatolicum розвиток може відбуватися у тваринницьких приміщеннях майже цілий рік. Кліщам цього роду характерна відсутність у виборі живителя. У стадії імаго вони паразитують на різних видах свійських і диких тварин. Личинки та німфи паразитують на дрібних хребетних.
Гіаломи — перенощики збудників піроплазмідозів коней, тейлеріозу та анаплазмозу великої рогатої худоби. Можлива їх участь у передачі збудників кліщового сипного тифу, гарячки Ку, чуми, лептоспірозу, бруцельозу тварин і людей тощо.
Рід Dermacentor. В іксодофауні СНД представлений вісьмома видами. Характерним для всіх них є колір та рисунок дорсального щитка — він покритий сріблясто-білим емалевим пігментом, малюнок мармуровий. Завдяки цій ознаці їх досить легко відрізнити від інших іксодид.
Кліщі мають яйцеподібну чи округло-овальну форму, короткі ноги. Голодні кліщі мають розмір 4—5 мм, самки після насичення кров’ю — до 15 мм. Хоботок у них короткий, з чотирикутною основою, є очі та фестони. Кокса першої пари ніг розщеплена, прианальна борозенка незамкнена спереду.
Розвиваються за триживительним типом. Перезимовує лише імаго. Тривалість циклу розвитку не перевищує одного року. Імаго живиться на свійських та деяких диких тваринах, інші стадії — на мишоподібних гризунах, їжаках, зайцях і птиці. їх знаходять на живителях лише в літній період. Імаго, що з’являються восени, ведуть себе по-різному: деякі з них паразитують на тваринах, а основна маса зимує у голодному стані й нападає на живителів лише навесні. Голодують інколи до трьох років.
Мешкають у лісах, степах, напівпустелях, зустрічаються у гірській місцевості. Межі ареалу знаходяться між 51 та 53° північної широти.
В Україні поширений Dermacentor marginatus. При найбільш сприятливих умовах вони встигають закінчити свій розвиток за З міс, а в звичайних — за рік, деякі види — за 2—4.
Дермацентори — перенощики і резерванти збудників піроплазмідозів коней, свиней, собак, а також анаплазмозу великої рогатої худоби і. збудників кліщового енцефаліту, кліщових рикетсіозів, туляремії, чуми та ін.
Рід Haemaphysalis. Іксодофауна СНД налічує 11 видів, в Україні їх два: Haemaphysalis punctata і Н. otophita. Кліщі порівняно невеликі: голодні розміром 1—4 мм, після насичення кров’ю — 12—14 мм. Хоботок короткий, з чотирикутною основою. Дорсальний щиток коричневий. Очей не мають, фестонів — 9—12. Прианальна борозенка незамкнена спереду. Ноги короткі, кокси першої пари ніг не розщеплені.
Поширені у всіх частинах світу. В Україні це мешканці лісостепової та степової зон. Розвиваються за триживительним типом. Імаго паразитує на ссавцях, птиці, інші стадії — на дрібних диких ссавцях, птиці і плазунах. Деякі з них нападають на людину. Сезон їх паразитування припадає на весну, літо та осінь. Розвиток однієї генерації триває рік. Переносять збудників піроплазмідозів сільськогосподарських тварин, а також бруцельозу, туляремії, чуми, вірусних та рикетсіозних захворювань.
Рід Rhipicephalus. Із семи виявлених у СНД найбільш поширеним є тепло- і вологолюбивий кліщ Rhipicephalus bursa.
Кліщі дрібні: голодні — 2—5 мм, після насичення кров’ю — 10—12 мм. Колір їх від червоно-коричневого до темно-коричневого. Хоботок короткий, з шестикутною основою. Очі погано помітні, плоскі. Кокси першої пари ніг розщеплені. Прианальна боріздка незамкнена спереду. У самців є дві пари черевних щитків. Фестони добре помітні.
Цих кліщів знаходять на півдні України. Серед них переважають кліщі з триживительним типом розвитку, але е і двоживительні, наприклад, Rhipicephalus bursa. Живителями переважно є копитні та інші ссавці. Дорослі кліщі паразитують на великій та дрібній рогатій худобі, конях, собаках, зайцях; личинки і німфи — на дрібних і великих ссавцях, інколи на людях. Вони мешкають у Степу, Лісостепу, напівпустелях і пустелях, зустрічаються на планеті майже повсюди.
Переносять і зберігають збудників піроплазмідозів великої та дрібної рогатої худоби, коней, собак, свиней, збудників анаплазмозу жуйних та великої групи збудників інфекційних захворювань тварин і людей.
Рід Boophilus. В Україні і СНД він представлений одним видом — Boophilus annulatus, він же В. calcaratus. Це також дрібні кліщі: голодні розміром 2,5—5 мм, після насичення кров’ю — до 12 мм. Колір тіла світло-коричневий з жовтуватим відтінком. Хоботок у них широкий, але короткий, з шестикутною основою. Очі погано помітні, плоскі, бокові. Кокси першої пари ніг мають неглибоку насічку на вільному кінці. Прианальна боріздка відсутня. У самців дві пари вентральних щитків. Перитреми овально-округлої форми. Тіло самки поздовжньо-овальної форми, покрите короткими світлими щетинками. Дорсальний щиток трикутно-подовжений з вершиною назад.
Розвиток биколюба відбувається за одноживительним типом. У 99 % випадків головним живителем є велика рогата худоба, досить рідко — коні та вівці. Виявлення його на інших тваринах вважають випадковим. Нападають і паразитують на великій рогатій худобі весь період випасання, навіть взимку, якщо вона тепла. Перезимовують яйця і личинки. Личинки зберігають життєздатність до 5—7 міс. Кліщі люблять теплий, субтропічний клімат з достатньою вологістю. Мешкають вони найчастіше в затемнених місцях з багатою рослинністю. За один рік розвивається дві-три, іноді чотири генерації. З появою кожного нового покоління кліщів спостерігаються спалахи кровопаразитарних захворювань серед великої рогатої худоби — пізньовесняний, літній та осінній піки, у південній частині ареалу можливий і четвертий. Його вважають одним з найнебезпечніших серед іксодид. Він переносить і депонує збудників піроплазмідозів, а також анаплазмозу великої рогатої худоби.
Боротьба з іксодидами.
Рекомендований на цей час комплекс заходів спрямовують на захист тварин від іксодових кліщів, а також оздоровлення зовнішнього середовища — знищення їх у численних біотопах, тваринницьких приміщеннях та на прилеглій до них території.
Основним напрямом боротьби з іксодидами нині е використання хімічних акарицидів, які дають змогу не лише знищувати цих ектопаразитів на тілі тварин, а й запобігати нападу їх протягом значного часу. Акарициди у вигляді розчинів, емульсій, суспензій, аерозолів, дуетів можна наносити на шкіру тварин у будь-яку пору року. Є акарициди, які можна задавати тваринам всередину, вводити підшкірно, внутрішньом’язово, обробляти ними все тіло чи наносити локально.
Для знищення і профілактики нападання кліщів на тварин застосовують переважно вологий метод нанесення акарицидів, у холодний період року — менш ефективний сухий метод, основою якого є обробка тварин акарицидними засобами різної концентрації у порошковидній формі.
У практиці ветеринарної медицини різних країн у боротьбі з іксодидами досить широко використовують акарициди з групи фосфорорганічних сполук, карбамати та ін. З’являються також нові перспективні акарициди, з яких насамперед слід назвати піретроїди та антибіотики.
Високу акарицидну ефективність у боротьбі з іксодовими кліщами в наведених концентраціях виявили: азунтол 0,1—0,25 %-ний, пропоскур (байгон) 0,1—0,2 %-ний, бромофосетйл 0,025 %-ний, ектафос-100 0,05 %-ний, бромофос 0,25—0,5 %-ний, супона 0,025 %-ний, нуванол 0,25—0,5 %-ний, малатіон (карбофос) 0,5—1 %-ний, ацетофос 0,2 %-ний, батестан 0,07 %-ний, етафос 0,1—0,2 %-ний, ціодрин 0,25—0,5 %-ний, байтекс 0,1 %-ний, дурсбан 0,1—0,15 %-ний, діоксатіон 0,05—0,1 %-ний, бактип 0,05—0,15 %-ний, токсифен 0,25 %-ний, тактик 0,05—0,1 %-ний, бирлан 0,2—0,25 %-ний, педикс (бутонат) 0,9 %-ний, фосфамід 0,5 %-ний, дивинілфосфат 0,75 %-ний, фенеткарб 0,25 %-ний, неоцидол 0,2 %-ний, валексон 0,1 %-ний, дикрезил 0,75 %-ний, тифатол 0,1 %-ний, бензофосфат 0,2 %-ний, рагадан 0,1 %-ний, 0,001—1 %-ний аерозоль імідазоліну. Цей перелік ще можна продовжити, але в Україні та СНД широким попитом користуються лише деякі з них, наприклад: неоцидол, ціодрин, дурсбан, бензофосфат, дикрезил та ще кілька.
На кожну партію акарицидного препарату потрібний паспорт, у якому повинен бути вказаний вміст діючої речовини, обов’язкова біопроба. Акарицидну рідину готують на воді температурою не нижче 20 °С.
Невеликі групи тварин обприскують акарицидами, використовуючи для цього різного типу душові установки, спеціальні машини (ДУК, ОУН-4, ЛСД-2, ВМОК-1, ВДМ), а також тракторні обприскувачі різних конструкцій, іноді ручні гідропульти.
У зонах постійного неблагополуччя для масових обробок великих груп тварин поблизу ферм будують стаціонарні споруди — купальні ванни. їх довжина для великої рогатої худоби залежить від кількості тварин у господарстві, на фермі. Так, для кількох сот голів ванну роблять довжиною до 3 м, для тисячного поголів’я — до 7, для кількох тисяч — 10 м. Поряд будують колодязь-відстійник, куди зливають відпрацьовану рідину. Ця споруда повинна бути віддалена як від населеного пункту, так і від джерел водопостачання.
За 2—3 доби до початку масового нападання кліщів, а потім через кожні 7—10 діб тварин неблагополучної ферми обробляють акарицидами, наносячи їх шляхом обтирання, обприскування чи купання. Вим’я дійних тварин обмивають теплою водою і не виганяють їх з приміщення до повного обсихання. Овець витримують після купання у загонах 2—3 год. Не дозволяється обробляти цими акарицидами корів за місяць до отелення та молодняк до 6-місячного віку. Обробку акарицидами слід проводити у прохолодний період доби.
Кількість потрібної акарицидної рідини визначають за нормами: великій рогатій худобі, залежно від віку, — 1,5—4 л/голову, для купання овець у ваннах — 2—5, для коней — 1,5—3 л/голову. Акарициди у формі дусту дозують з розрахунку 100—300 г на тварину. Обробку тварин акарицидними дуетами здійснюють на відкритих майданчиках з використанням засобів особистої охорони — спецодягу, взуття, рукавиць, окулярів та респіратора. Після обробки вим’я дійних тварин старанно обмивають теплою водою з милом. При ознаках отруєння фосфорорганічними сполуками тваринам підшкірно вводять 1 %-ний розчин атропіну в дозі 1 мл на 100 кг маси тварини.
У зв’язку з адаптацією кліщів при тривалому використанні акарицидів актуальним залишається пошук нових препаратів, інших засобів боротьби. Особливої уваги спеціалістів ветеринарної медицини заслуговує група піретроїдів. їх синтезу, виробництву і використанню приділяється багато уваги в ряді країн. В основі родини піретроїдних інсектоакарицидів знаходиться перметрин. У боротьбі з іксодидами методом обприскування його використовують в 0,033 %-ній концентрації. Крім нього, рекомендовані бутокс-50 0,1 %-ний, декаметрин (дельтометрин) 0,025 %-ний, ектомин 0,1 %-ний, альфаметрин — 30—40 мг на 1 л води. Жуйним нашкірно, для поливання вздовж спини, рекомендовані 2 %-ний ціперметрин у дозі 5 мл, 1—2 %-ний ектомин і ектопор, 1 %-ний флуметрин з розрахунку 1 мг/кг маси тварини один раз на два тижні.
Ефективним акарицидом вважається антибіотик івермектин. Широко використовують його лікарську форму під назвою івомек. У дозі 0,1—0,2 мг/кг маси тварини його вводять підшкірно. Розроблена методика даванки його всередину в капсулах з повільним звільненням. Одна з головних вимог до акарицидів — їх безпечність для людей, тварин, а також для корисної флори і фауни навколишнього середовища.
В окремі місяці періоду випасання, коли нападання кліщів на тварин різко зменшується, крім того, при обслуговуванні поодиноких тварин і проведенні контролю за якістю вологого чи сухого методів протикліщових обробок виникає потреба у застосуванні допоміжного способу боротьби — ручного збирання кліщів з тіла тварин.
До цього заходу залучають доярок, пастухів, інший обслуговуючий персонал ферм, інформують їх про улюблені місця паразитування кліщів, особливості їх витягування з шкіри тварин та знищення.
У боротьбі з іксодидами в природних біотопах найбільш ефективними і перспективними залишаються екологічні заходи. Вони грунтуються на створенні таких умов у біотопах, при яких існування у них кліщів стає неможливим.
Найбільш поширеним напрямом цієї боротьби поки що залишається застосування агротехнічних заходів: створення на місці малопродуктивних природних культурних пасовищ з сіяним травостоєм. При цьому суттєво змінюються умови для мешкання кліщів і різко скорочується кількість дрібних тварин — основних живителів проміжних стадій іксодид. Осушення заболочених, низинних пасовищ також буде перешкоджати розмноженню і поширенню таких вологолюбних кліщів, як Boophilus annulatus, Rhipicephalus bursa та Ixodes ricinus. Однак такі заходи, як переорювання, дискування, боронування, у зоні природних біотопів іксодид, знищення чагарникових хащ та заростей бур’яну, меліорація у малих і великих масштабах, створення пасовищ з сіяним травостоєм будуть лише знижувати на певний час їх закліщованість. У зв’язку з цим необхідний пошук більш радикальних засобів боротьби, зокрема, пошук природних ворогів іксодид.
У тваринницьких приміщеннях півдня України можуть мешкати два види гіалом: Н. detritum і Н. anatolicum. Для їх знищення з приміщень видаляють тварин і ліквідовують притулки для кліщів: замазують тріщини, щілини, забивають нори гризунів, знищують рослинність поблизу приміщень, звільняють їх від гною та сміття.
Для дезакаризації приміщень використовують: бензофосфат 0,2 %-ний, фталофос чи метилацетофос 0,5 %-ний, трихлорметафос-3 1 %-ний, карбофос, севін чи дикрезил 1 %-ний. Обприскують стелю, стіни й підлогу з розрахунку 200—400 мл/м3. Крім того, приміщення можна обробляти аерозолями акарицидів, а також димом спалюваних акарицидних шашок.
Заслуговує на увагу використання аеролу-2 (суміш 9 : 1 хлорофосу й ДДВФ), рекомендованого з розрахунку 20 мл/м3 при 24-годинному витримуванні, а також глак-Ц у безпропелентному балоні, що включає глутаровий альдегід і ціодрин з розрахунку 50 мл/м3. Для одержання цих аерозолей використовують електрокомпресори з аерозольними форсунками типу TAH чи ПВАН. Протикліщові обробки приміщень проводять навесні, до нападання кліщів на тварин, а потім у липні — серпні з появою личинок і німф;
Кліщі родини Argasidae. Аргазиди — досить поширені на південному сході Європи та в Азії паразитиформні кліщі. їх ветеринарно-медичне значення полягає у тому, що вони є перенощиками та резервантами великої групи збудників заразних захворювань, а також тимчасові ектопаразити-гематофаги хребетних.
Аргасові кліщі мають порівняно великі розміри, роздільностатеві. Статевий диморфізм виражений погано. Самки яйцеродні. Розвиваються подібно до іксодид, з метаморфозом. Мешкають у закритого типу біотопах — у приміщеннях для тварин, інколи для людей, у норах, гніздах та печерах. Ведуть переважно нічний спосіб життя. Паразитують усі активні стадії аргазид. Можуть голодувати 10—20 років.
З родини аргазид у СНД реєструють представників трьох родів — Argas, Alveonasus і Ornitodos, які представлені 19 видами. В Україні зустрічаються і мають ветеринарне значення два види: Argas persicus і Alveonasus lahorensis.
Персидський кліщ (в. Argas persicus) — тимчасовий ектопаразит курей, рідше індиків, свійської та дикої водоплавної птиці. Може нападати на свійських ссавців і навіть на людей. Мешкає на півдні України. Північна межа його ареалу досягає 54° північної широти. Ці кліщі активні лише при температурі зовнішнього середовища вище 20 °С. Оптимальна температура для їх розмноження і розвитку 28—30 °С.
Персидський бліднотіл яйцеподібної форми (рис. 71), 5—9 мм довжиною, 3—6 мм шириною. В голодному стані плоский, сірувато-жовтого кольору, після насичення кров’ю — темно-сірий, бобовидної форми. Тіло без щитків. Зовнішній покрив представлений м’якою хітиновою кутикулою, яка може дуже розтягуватися. На краю тіла кліщів знаходиться вузенький рант, утворений прямокутними пластинками. Очей немає. На спині численні диски.
До черевної поверхні фіксуються чотири пари довгих, 6-членистих ніг: дві пари спрямовані вперед, дві — назад. Хоботок (гнатосома) знаходиться в камеростомі, короткий і не виходить за межі тіла, має аналогічну із іксодидами будову: пару пальп, пару хеліцер і гіпостом. Основа його чотирикутна. На рівні першої-другої пар ніг відкриваються статеві отвори, дещо каудально від четвертої пари ніг — анальний отвір. Перитреми серповидні. Самці менші за самок, інші статеві ознаки виражені погано.
Розвиваються з метаморфозом, постадійно: яйце, личинка, німфи (І, II, III, іноді IV), імаго. Насмоктавшись крові, запліднені самки через 1—2 тижні відкладають у зовнішньому середовищі від 30 до 250 яєць. На відміну від іксодид, не гинуть і спроможні нападати на своїх живителів повторно й відкладати яйця після насичення кров’ю.
Через 3—4 тижні з яєць вилуплюються шестиногі личинки, які нападають на птицю і паразитують на ній від 4 до 10 діб. Прикріплюються вони під крилами, в ділянці клоаки, на шиї. Після насичення кров’ю за межами тіла живителя линяють у німфу І. В подальшому розвитку кліщ проходить ще дві, іноді три німфальні стадії, кожна з яких потребує насичення кров’ю живителя. Остання стадія перетворюється в імаго. Німфи та імаго насичуються кров’ю за 30—120 хв. Розвиток кліща залежно від умов середовища триває від 3 міс до 2 років, частіше 3—8 міс. Зимують усі стадії. Близько одного року можуть голодувати личинки та німфи, до 10—11 років — імаго. Кров ссуть на птиці у нічний час, на птиці, яка сидить у гніздах,— і вдень.
Біотопами кліща є тріщини, щілини в стінах будівлі, гнізда та сідала. Знаходять їх під корою дерев, у щілинах парканів тощо. Кліщі активні з травня по жовтень, а де є умови — увесь рік.
Аргазиди на всіх стадіях — перенощики та резервенти збудників бореліозу птиці, туберкульозу, холери, тифу курей та паратифу качок. Висмоктуючи багато крові, вони виснажують птицю, спричиняють її анемію, а інокулюючи отруйну слину — токсикоз, що проявляється у вигляді парезів і паралічів. Особливо тяжко переносять їх нападання курчата: при значній закліщованості можлива масова їх загибель (30—80%). Доросла птиця втрачає масу тіла, на 50—70 % у неї зменшується несучість.
Заходи боротьби з аргазидами спрямовані на звільнення птиці від їх личинок і знищення усіх стадій у біотопах приміщень.
Перед дезакаризацією заселені аргазидами приміщення звільняють від птиці, прибирають сміття та послід і проводять першу обробку. Для цього використовують: бензофосфат або ветіол 0,25—0,5 %-ний, дурсбан або дибром 0,5—1 %-ний, неоцидол, фталофос, дикрезил, карбофос 1 %-ний. Користуючись аерозольною насадкою ТАН та компресором, можна одержати спрямований аерозоль 0,05 %-ного ДДВФ, 2 %-ного ціодрину, 3 %-ного карбофосу чи інших з розрахунку на 100—200 мл/м2 оброблюваної площі. Через добу приміщення провітрюють, ремонтують, ліквідуючи можливі біотопи аргазид шпаклюванням, замазуванням щілин чи фарбуванням. Через тиждень проводять другу обробку акарицидом. Наступного дня миють устаткування, годівниці та інший інвентар, після чого розміщують птицю.
Для звільнення птиці від личинок аргазид її необхідно 12 діб витримати в іншому приміщенні і повернути у підготовлене. При комплектуванні ферми птицю з) цією метою також витримують у карантинному приміщенні до 12 діб.
Боротьба з аргазидами повинна включати і ряд інших організаційно-господарських та ветеринарно-санітарних заходів загального напряму, наприклад, перетворення ферми у підприємство закритого типу, організація надійного ветеринарного контролю за ситуацією на ній та ін.
Кошарний кліщ (вид Alveonasus lahorensis) — тимчасовий ектопаразит домашніх тварин, переважно, овець, інколи великої рогатої худоби, кіз, собак, коней, ослів, нападає і на людину. Зустрічається у південно-східному регіоні Європи та в Азії. Мешкає частіше у тваринницьких приміщеннях, заселяючи тріщини, щілини та інші дефекти стін, підлоги, стелі, знаходять його в устаткуванні та інвентарі. Помешканням для цих кліщів може бути кора дерев, хмиз, нори гризунів, очеретні стіни, перегородки.
Дорослі кліщі подовжено-овальної форми, тіло загострене спереду, закруглене ззаду. Його покрив дещо грубуватий, ямчастий, навколо ямок радіально розміщені хітинові гребінчики. Довжина тіла —7—15 мм, ширина — 3—6 мм, колір сірий. Очі відсутні. Мають чотири пари 6-членистих короткуватих ніг. Хоботок довгий, конусовидний. Перитреми серповидні.
Запліднена самка влітку за 1—4 тижні у своєму біотопі відкладає 50—500 яєць. Свою першу яйцекладку вона може зробити без попереднього насичення кров’ю. Через 0,5—1,5 міс вилуплюються шестиногі личинки, які нападають на живителя лише восени, насичуються кров’ю і на його тілі послідовно линяють у І, II, III німфи. їх може бути від 3 до 5. Остання з німф, наситившись кров’ю, відпадає у зовнішнє середовище, де перетворюється в імаго. Період розвитку близько 1,5 міс. Дорослі кліщі у стійловий період нападають на тварин багато разів, переважно вночі, насичення кров’ю триває від 0,5 до 5 год. Личинки можуть голодувати до року, імаго — до 10 років і більше.
Паразитуючи на вівцях у великій кількості, кошарні кліщі спричиняють їх виснаження, анемію, у деяких випадках — парези і паралічі кінцівок. Найбільше страждають від них ягнята. Крім того, кліщі можуть інокулювати збудників анаплазмозу, бруцельозу, туляремії і зберігати їх протягом багатьох років.
Заходи боротьби. Основним з них є дезакаризація неблагополучних приміщень. Після прибирання гною, підстилки, сміття приміщення дезакаринізують за допомогою одного з акарицидів. Для цього рекомендовані: анометрин Н 0,025 %-ний, ГХЦГ 0,03 %-ний, ектомин 0,5 % -ний, неоцидол, дилор 1 %-ний, севін 2—3 %-ний при нормі їх витрати 200—400 мл/м2. Перед розміщенням овець на зимово-стійлове утримання обробку приміщень повторюють. Овець неблагополучних отар перед цим купають в акарицидному розчині або поливають ним вздовж хребта чи втирають у шкіру кожній вівці 5 мл сульфидофосу-20 чи 10 мл діоксофосу. Через місяць обробку повторюють. Взимку показані обробки 7 %-ним дустом дикрезилу.
Одним з найефективніших заходів боротьби є заміна старих кошар новими, типовими будівлями.
Кліщі родини Dermanyssidae мають подовжено-овальне тіло. Це дрібні кліщі й навіть при насиченні кров’ю досягають лише 2 мм. Ротові органи й кінцівки порівняно довгі. Пальпи 6-членикові. Стигми у них знаходяться між третьою і четвертою парами ніг.
З численної родини Dermanyssidae ознайомимося лише з одним із 19 представників роду Dermanyssus — курячим кліщем.
Курячий кліщ (вид Dermanyssus gallinae) — тимчасовий гніздовий ектопаразит і облігатний гематофаг курей, індиків, водоплавної та синантропної птиці. Зустрічається повсюди, мешкає найчастіше в пташниках, у гніздах синантропної птиці — горобців, голубів, ластівок тощо. Особливо поширений на півдні України, де завдає значних збитків птахівництву, інколи нападає і на домашніх ссавців.
Dermanyssus gallinae — мають плоске тіло, малі розміри: голодні — 0,6—0,75 мм, після насичення кров’ю — до 2 мм. Форма тіла овально-подовжена (рис. 72). Колір голодних кліщів жовтувато-білий, тих що насмокталися крові,— червоний, в процесі перетравлювання крові вони стають темно- або світло-коричневими, потім жовтувато-сірими. На дорсальній поверхні тіла є щиток, який звужується каудально. Вони мають чотири пари довгих 6-членистих ніг. Очі відсутні. Тіло й кінцівки покриті численними короткими, але товстими щетинками. На ногах є кігтики та присисні подушечки. Довгий хоботок з довгими стилетоподібними хеліцерами з’єднаний з тілом кліща спереду. Це бінімфальні кліщі — в процесі розвитку вони проходять стадії яйця, личинки, протонімфи, дейтонімфи та імаго. При оптимальних умовах і температурі 20—25 °С цикл розвитку завершується за 6—12 діб. Личинка крові не ссе, інші стадії — гематофаги.
Запліднена самка після насичення кров’ю відкладає 13—20 яєць у одному з біотопів. Таких кладок може бути від 5 до 8. Через 2—3 доби з яєць вилуплюються безбарвні шестиногі личинки, які через добу линяють у протонімф. Після насичення кров’ю вони через чотири доби перетворюються у дейтонімф, а останні через 2—4 доби — в імаго. При сприятливих умовах ці кліщі можуть відтворити за сезон до восьми генерацій. Вони нічні хижаки, але при великій їх кількості деякі з них можуть нападати на птицю і вдень. Потрапивши на шкіру людини, вони викликають лише шкірний свербіж. Кліщі здатні голодати, але не більше року. Гинуть при температурі нижче +5°С, згубно на них діє і інсоляція. У пташниках кліщі поселяються у тріщинах, щілинах, смітті, курячому посліді.
Курячі кліщі при масовому нападанні перешкоджають нічному відпочинку птиці, травмують шкіру, проникають у носові ходи, слуховий прохід, трахею, спричиняючи тим патологічні процеси. У птиці розвивається токсикоз, анемія, знижуються несучість та маса тіла, розвивається кахексія. Молодняк може гинути. Дерманісиди — перенощики і резерванти збудників бореліозу, орнітозу, чуми та холери птиці, гарячки Ку та деяких інших вірозів.
Боротьбу з курячим кліщем спрямовують головним чином на дезакаризацію приміщень. У звільнених від птиці пташниках прибирають сміття та послід, ліквідують гнізда синантропних птахів, виносять і миють на подвір’ї дерев’яне обладнання і проводять першу обробку приміщення. З цією метою використовують акарициди, рекомендовані для боротьби з аргазидами: бензофосфат, дибром, дурсбан, карбофос, неоцидол, педикс-50, ветиол та ін. Після добового витримування приміщення провітрюють, ремонтують, ліквідовуючи при цьому помешкання кліщів. Повторну обробку приміщення проводять через 5—7 діб, для чого використовують 0,25 %-ний ціодрин чи 0,5 %-ний дикрезол або у вигляді спрямованих аерозолів — 1,5 %-ний ціодрин чи 0,3 %-ний дибром. Лише через добу птицю повертають у добре провітрене приміщення, але перед цим потрібно знешкодити годівниці, напувалки, стрічки транспортерів для кормів і яєць, гнізда несучок, скориставшись для цього 3 %-ним розчином кальцинованої соди.
Якщо птицю немає куди перемістити, дезакаринізацію приміщення проводять у її присутності. У такому випадку використовують 0,1—0,25 %-ну суспензію севину чи 0,02 %-ну водну емульсію ДДВФ. Заборонено обробляти курчат та інший молодняк до 3-місячного віку.
Спеціальні заходи боротьби обов’язково здійснюють у комплексі з організаційно-господарськими та ветеринарно-санітарними відповідно до вимог існуючого Ветеринарного законодавства.
Кліщі – переносники збудників хвороб.
У природі сезонна активність кліщів спостерігається з березня по листопад, має два виражених піки активності – в квітні – травні та серпні – вересні. Кліщі можуть нападати на людину у будь-який час дня і ночі, в будь-яку погоду. Як правило, їх менше в суху жарку погоду і більше в прохолодну, похмуру.
Живляться кліщі кров’ю людей та тварин, занурившись хоботком глибоко в шкіру. Кровосмоктання кліща може тривати до 12 діб. Напившись крові людини або тварини кліщ відпадає самостійно для відкладання яєць в грунт.
Кліщі присмоктуються до людей не лише під час перебування на природі, але й через деякий час, після відвідування зеленої зони, залишившись на одязі, речах. Існує ризик нападу кліщів в електричці, в автобусі, якщо поряд є попутники, які повертаються з лісу. Крім того, кліщі можуть заноситись до житла людини з букетами квітів, собаками, іншими тваринами.
Причепившись до одягу людини, кліщі переповзають на тіло і присмоктуються до місць з найбільш тонкою шкірою: за вухами, на шиї, пахвами, в паховій області. Тому, повернувшись додому, обов’язково огляньте себе на наявність кліщів.
Кліщ разом зі слиною виділяє анестезуючу рідину, що робить укус практично безболісним, і тільки через декілька годин виникає відчуття болю. Дорослих кліщів, що присмокталися, як правило, можливо помітити через 2-3 дні: в місці наявності кліща з’являються припухлість, свербіж, почервоніння, сам кліщ збільшується у розмірах. Нападають і зовсім маленькі, майже прозорі німфи (статевонезріла стадія кліща), що часто для людини залишається не помітним.
Кліщ присмоктується протягом 15-20 хвилин. Якщо його помітити одразу, буде легше видалити. Чим більше часу пройшло від присмоктування кліща, тим більша вірогідність зараження.
Кліщі є переносниками збудників вірусних, риккетсіозних, бактеріальних захворювань людей та тварин. На території м. Києва кліщі переносять хворобу Лайма (іксодовий кліщовий бореліоз) серед людей, піроплазмоз серед собак, в умовах України – ще й кліщовий енцефаліт, туляремію тощо. Від хворої людини до здорової збудники цих захворювань не передаються.
Якщо до тіла людини присмоктався кліщ, слід зняти, як можна швидше. При відсутності можливості звернутись до лікаря, видалення проводять самостійно: розхитуючи кліща з боку вбік пальцями, обгорнутими марлевою серветкою, пінцетом чи петлею з нитки, яку слід закріпити між хоботком кліща та шкірою людини, слід повільно його видалити разом з хоботком. Після видалення кліща місце присмоктування змастити 3% розчином йоду, спиртом або одеколоном. Якщо хоботок залишився в ранці, його видаляють стерильною голкою. Після видалення слід ретельно вимити руки з милом.Видаленого кліща слід помістити на шматок вологої марлі у флакон, пробірку, інший чистий скляний посуд, щільно закрити кришку.
За затвердженими методиками лабораторному дослідженню підлягають лише статевозрілі, живі та непошкоджені кліщі. Критерієм відбору кліщів для дослідження є також кількість крові в тілі кліща, що залежить від термінів перебування на тілі людини.
Всім особам, що підпали під напад кліща, рекомендується проводити щоденно термометрію протягом двох тижнів і слідкувати за самопочуттям. У разі появи будь-яких ознак захворювання: підвищення температури тіла, почервоніння, припухлості на шкірі в місці укусу звертатись до лікаря-інфекціоніста.
При відвідуванні місць, де можуть бути кліщі, рекомендується:
– одягатися в світлий однотонний, з довгими рукавами, щільно прилягаючий до тіла одяг, щоб було легше помітити повзаючих кліщів. Голову слід покривати головним убором;
– проводити під час прогулянки само- та взаємоогляди через кожні 2 години та ще раз вдома. Особливо ретельно потрібно обстежувати ділянки тіла, покриті волоссям;
– звільнити від сухої трави, гілок, хмизу в радіусі 20-25 м місце для привалів, нічного сну на природі;
– вдома одразу змінити одяг, білизну, ретельно їх оглянути, випрати та випрасувати. Не можна залишати цей одяг біля ліжка чи спати в ньому. Витрушування одягу не позбавляє від кліщів;
– якщо разом з вами на природі перебував ваш пес – його теж слід оглянути на наявність кліщів до того, як впустити до помешкання.
– використовувати репеленти (засоби, що відлякують кліщів). Препарати слід купувати в аптечній мережі, наносити відповідно до інструкції. Користуватись репелентами слід з урахуванням особливостей свого організму. При виникненні алергічних реакцій необхідно звертатись до лікарів.
Хвороба Лайма (Лайм-бореліоз, іксодовий кліщовий бореліоз) – це інфекційне захворювання, переносниками якого є іксодові кліщі.
Ризик зараження залежить від тривалості присмоктування кліща: на протязі доби вірогідність інфікування досить мала, а в кінці третьої доби наближається до 100%. Тривалість інкубаційного (прихованого) періоду від однієї до 60 діб, найчастіше – 14 діб.
Першим специфічним проявом хвороби Лайма є поява на шкірі мігруючої кільцеподібної еритеми червоно-рожевого кольору 5 – 6 cм в діаметрі. Частіше всього еритема (почервоніння) з’являється на місці присмоктування кліща. У процесі свого розвитку еритема поступово в центрі блідне, зона почервоніння переміщується до периферії, іноді до 50 см. Часто разом з еритемою у людини з’являється гарячка, головний біль, затверділість м’язів шиї, ломота в усьому тілі і млявість. Слід відмітити, що у 30 – 40% хворих еритема не спостерігається.
Якщо лікування хворих на ранній стадії не проводиться, хвороба набуває хронічного перебігу, приводячи до тривалої непрацездатності та інвалідності.
Хвороба Лайма (інші назви — бореліоз, Лайм-бореліоз, системний кліщовий бореліоз) — це природно-осередкова інфекційна хвороба з групи бактеріальних зоонозів, яка спричинюється бореліями комплексу Borrelia burgdorferi sensu lato, передається кліщами і характеризується переважним ураженням шкіри у вигляді мігруючої еритеми, а також нервової системи, опорно-рухового апарату і серця. Поширена у Північній Америці та Європі, і є другою за швидкістю зростання інфекційна хвороба в США після ВІЛ-інфекції.
Хвороба названа на честь міста Старий Лайм (штат Коннектікут) де був зареєстрований цілий ряд випадків в 1975 році, хоча клінічні особливості хвороби були описані в Європі ще у 1909 [2] р. Випадки хвороби Лайма зарєєстровані на всіх континентах окрім Антарктиди.
Збудник хвороби Лайма — бактеріальна інфекція спірохетами роду Borrelia, особливо виду Borrelia burgdorferi, який розноситься кліщами. Borrelia burgdorferi була вперше ідентифікована в 1982 році Віллі Бургдорфером, фахівцем з кліщевих хвороб в Лабораторії Скелястих Гір в м. Гамільтон (Монтана). Borrelia burgdorferi — домінуючий збудник в США, але у Європі хвороба часто викликається бактеріями Borrelia afzelii або Borrelia garinii.
Borrelia afzelii
Захворювання зазвичай перебігає в три етапи (див. нижче), які пов’язані з різними симптомами. Вони можут бути важким, м’яким і зустрічаються в іншому порядку. Нерідко хворі також мають неспецифічні прояви, такі як втома, нічна пітливість, лихоманка або неспецифічний суглобові і м’язові болі. Хвороба Лайма може проявлятися в численних місцях в тілі, особливо на шкірі, нервовій системі, в суглобах і серці. Хвороба може стати хронічною, а й викликало те не завжди відчуття дискомфорту. Інодіінтервали між окремими фазами захворювання є довгі й безсимптомні.
1 Фаза захворювання – шкірні інфекції (мігруюча еритема) Часто приблизно до чотирьох тижнів на місці укусу кліща є почервоніння. Загалом, їх діаметр більшає поступово, але в центрі блідіше. Також висип є чіткою ознакою хвороби Лайма. Тим не менш, вона відсутня в кожному другому випадку. Інші симптоми включають лихоманку, кон’юнктивіт, головний біль, м’язові і суглобові проблеми. Швидка терапія особливо важливо на цій стадії захворювання. Чим раніше захворювання лікується, тим легше запобігти хронічний перебіг.
Прояви хвороби Лайма
2 Фаза захворювання – поширення в організмі Приблизно через 6 місяців, збудники поширилися в організмі. якшо нервова системи постраждали (гострий нейроборрелиоз): то може відбутися параліч, наприклад, параліч лицьового нерва (параліч Белла). Крім того відбуваються сенсорні порушення. Зустрічається рідше менінгіти (менінгіт) або запалення мозку (енцефаліт) з лихоманкою i біль в шиї. Також може постраждали серце що зрештою проявляється у вигляді серцевої аритмії.
3 Фаза захворювання – хронічна стадія Пізніше симптоми можуть бути появлятись від декількох місяців до декількох років. Вони стосуються, головним чином суглобів, шкіри і нервової системи. Найчастіше колінні суглоби – і біль (артрит Лайма). Симптоми можуть зберігатися або відбуваються ривками. Особливо на руках і ногах іноді змінилася шкіра стає тоншою і перетворює блакитного кольору (акродерматит хронічний атрофічний Herxheimer). Також хронічної головний і спинний запалення мозку (хронічна нейроборрелиоз) з паралічем є можливим пізніше прояв хвороби Лайма. Хвороба Лайма в гіршому разі може розвиватися хронічно.
У хворих уражаються різні органи: шкіра, суглоби, м’язи, нервова і серцево-судинна система, коса, печінка, очі.
Кліщовий вірусний енцефаліт – це природне – вогнищеве гостре інфекційне вірусне захворювання з переважним ураженням центральної нервової системи, яке може привести до інвалідності, а в окремих випадках – до летальних випадків.
Кліщовий енцефаліт як самостійна нозологічна форма було відкрито та вивчено у 1937-1939 рр. на Далекому Сході, де працювала група спеціалістів під керівництвом професора Зільберта Л.А. В ході першої експедиції (1937 р.) було визначено вірусну етіологію кліщового енцефаліту, виділено 29 штамів, вивчено основні клінічні форми хвороби, встановлено значення кліщів в розвитку хвороби, запропоновано серопрофілактику осіб, що підпали під напад кліщів. За результатами другої експедиції (1938 р.) було доведено тривале перебування вірусів в організмі кліщів, трансоваріальна передача вірусу, вивчено стан гуморального імунітету осіб, що перенесли кліщовий енцефаліт. Протягом третьої експедиції (1939 р.) були проведені випробування вбитої вакцини проти кліщового енцефаліту, що було запропоновано професором Чумаковим М.П. З 1527 осіб, робітників лісгоспзаготовчих пунктів, що були щеплені вакциною, захворіли лише 2 особи в легкій формі. З 2942 осіб контрольної групи, що не були щеплені, захворіли 44, померло 11. Серед тяжкохворих та померлих були і фахівці наукової експедиції. У 1937 р. при розтині кліща молодий лікар М.П.Чумаков, в майбутньому академік, заразився на вірусний кліщовий енцефаліт та переніс енцефаломієліт. Гостра форма перейшла до хронічної форми та тривала все життя академіка до 1993 р. Таким чином, за результатами досліджень було встановлено, що ця інфекція є природно вогнищевою, вивчені особливості циркуляції вірусу, виявлені природні хазяїни та шляхи передачі в природному вогнищі. Пізніше, в 1939 р. кліщовий енцефаліт був виявлений на європейській частині Росії (було встановлено його широке розповсюдження від східних до західних кордонів Росії – від Примор’я до Карелії) та в європейських країнах.
Вірус кліщового енцефаліту зберігається, розмножується в організмі кліща та передається наступним поколінням.
Зараження людини відбувається під час кровоссання кліща, при випадковому роздавлюванні кліща чи розчісування місця укусу та втиранні в шкіру зі слиною чи тканинами кліща збудника інфекції, при вживанні в їжу сирого молока інфікованих кіз, корів.
Період від зараження до перших клінічних проявів хвороби (інкубаційний період) триває, в середньому 7-14 днів, з коливаннями від однієї до 30 діб. У хворого різко піднімається температура тіла, до 38-39о С, з’являється нудота, блювота, турбують болі в м’язах шиї, спини, кінцівок. В місті присмоктування кліща з’являється еритема. В подальшому відмічається симптоми ураження центральної нервової, серцево – судинної, дихальної систем. Для лікування призначають імуноглобулін проти кліщового енцефаліту.
За даними Міністерства охорони здоров’я України, небезпечними з кліщового енцефаліту (де можливе зараження та щорічно реєструються місцеві випадки) є окремі території України:
1) Автономна Республіка Крим – Алуштинський, Білогірський, Бахчисарайський, Кіровський, Красногвардійський, Сімферопольський, Судацький, райони, Велика Ялта (Ялта, Ялтинський заповідник, Алушта, Гурзуф); лісопаркова зона м.Сімферополя; м.Севастополь.
2) Волинська область – Ратнівський, Ківерцівський, К.Каширський, Ковельський, Любомильський, Маневицький, Луцький райони.
3) Львівська область – Яворівський район.
Кліщовий енцефаліт як самостійна нозологічна форма було відкрито та вивчено у 1937-1939 рр. на Далекому Сході, де працювала група спеціалістів під керівництвом професора Зільберта Л.А. В ході першої експедиції (1937 р.) було визначено вірусну етіологію кліщового енцефаліту, виділено 29 штамів, вивчено основні клінічні форми хвороби, встановлено значення кліщів в розвитку хвороби, запропоновано серопрофілактику осіб, що підпали під напад кліщів. За результатами другої експедиції (1938 р.) було доведено тривале перебування вірусів в організмі кліщів, трансоваріальна передача вірусу, вивчено стан гуморального імунітету осіб, що перенесли кліщовий енцефаліт. Протягом третьої експедиції (1939 р.) були проведені випробування вбитої вакцини проти кліщового енцефаліту, що було запропоновано професором Чумаковим М.П. З 1527 осіб, робітників лісгоспзаготовчих пунктів, що були щеплені вакциною, захворіли лише 2 особи в легкій формі. З 2942 осіб контрольної групи, що не були щеплені, захворіли 44, померло 11. Серед тяжкохворих та померлих були і фахівці наукової експедиції. У 1937 р. при розтині кліща молодий лікар М.П.Чумаков, в майбутньому академік, заразився на вірусний кліщовий енцефаліт та переніс енцефаломієліт. Гостра форма перейшла до хронічної форми та тривала все життя академіка до 1993 р. Таким чином, за результатами досліджень було встановлено, що ця інфекція є природно вогнищевою, вивчені особливості циркуляції вірусу, виявлені природні хазяїни та шляхи передачі в природному вогнищі. Пізніше, в 1939 р. кліщовий енцефаліт був виявлений на європейській частині Росії (було встановлено його широке розповсюдження від східних до західних кордонів Росії – від Примор’я до Карелії) та в європейських країнах.
Доведено, що захворювання, які реєструються в Європі мають більш легкий перебіг, ніж в східній частини ареалу кліщового енцефаліту особливо на далекому Сході. Летальність коливається в межах від 2% при європейській формі до 20% при далекосхідній формі. Це дало підстави виділити західний та східний типи кліщового енцефаліту та відповідно їх збудників – східний та західний підтипи.
Щорічно в світі реєструється біля 13000 тяжких випадків хвороби, що потребують госпіталізації. Росія за кількістю випадків захворювання є на першому місті в світі, при чому до 30% захворілих є діти. За даними фахівців Російської Академії медичних наук, в середньому з 100 осіб, що звернулись за медичною допомогою після укусу кліща, інфікованість виявляється у 20-25.
За даними Центральної СЕС МОЗ України за період 1955-2008 рр. в Україні зареєстровано 569 випадків хвороби. У м.Києві за вказаний період зафіксовано 3 випадки хвороби, в т.ч. 1 – в 2007 р., що було пов’язано з перебуванням нещепленої особи в районі Великої Ялти Автономної Республіки Крим. Місто Київ є безпечною територією з кліщового енцефаліту. За результатами багаторічних спостережень, лабораторних досліджень, що систематично проводяться в рамках науково – практичного співробітництва між Львівським науково–дослідним інститутом епідеміології і гігієни та Київською міською санепідстанцією, збудників кліщового енцефаліту в зібраних кліщах не виявлено.
Специфічна профілактика кліщового енцефаліту здійснюється за допомогою інактивованих вакцин. Термінова (через 24 години від моменту введення) профілактику здійснюють за допомогою одноразового введення імуноглобуліну, що забезпечує захист протягом до 1 місяця. В Україні щеплення проти кліщового вірусного енцефаліту, згідно наказу МОЗ України від 03.02.2006 р. №48 „Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів”, відносяться до щеплень, що проводяться за епідемічними показаннями.
У разі виїзду до вказаних місцевостей необхідно пройти курс щеплень проти кліщового вірусного енцефаліту за схемою, інструктаж щодо методів особистої профілактики, забезпечитись репелентами.
На сьогодні в світі існують декілька вакцин проти кліщового енцефаліту. Вакцини російського виробництва виготовлені зі штамів далекосхідного субтипу (Соф’їн та 205), вакцини зарубіжного виробництва для дорослих та дітей – зі штамів Neudorfl та К23 західного субтипу вірусу КЕ (вакцини «FSME» (Австрія), «Энцепур®» дорослий (Германія), «ЭнцеВір» (Томськ), вакцина виробництва «ІПВЕ ім. М.П. Чумакова» РАМН з однаковою технологією репродукції вірусу КЕ в культурі клітин курячого ембріону з наступною інактивацією вірусу за допомогою формальдегіду, що сорбовані на ад’юванті (речовина для посилення імунної відповіді) – гідроокису алюмінію. Як додаткові компоненти випростовуються желатин або альбумін.
Важливий компонент – ступінь очистки від чужорідних білків, що є основними факторами реактогенності. Білкові компоненти складаються з гетерологічного білку курячого ембріона гомологічного сироваткового альбуміну та специфічного білку – антигену вірусу кліщового енцефаліту.
Серед відомих на сьогодні вакцин, є культуральна вакцина (виробництво НВО Віріон, м.Томськ), що показана для вакцинації дітей з 4-х років та доросли до 65 років. Курс вакцинації складається з трьох доз за схемою: 0-1-4. Альтернативна схема для швидкого захисту складається з двох доз з інтервалом 1-2 місяці, остання доза вводиться за 2 тижні до в’їзду до ендемічної території. Дітям до 6 років вводиться по 0,5 мл, всім іншим – по 1 мл. Вакцина випускається в ампулах по 2 мл, має широкий перелік проти показів.
Концентрована культуральна вакцина (виробництва Інституту поліомієліту та вірусних енцефалітів, м. Москва, Росія, штам Соф’їн). Призначається особам з 18 років. Курс вакцинації складається з двох доз з інтервалом 5-7 місяців. Першу ревакцинацію роблять однією дозою вакцини через рік, наступні – через кожні 3 роки.
Вакцина “FSME-Immun-Inject” (виробництво Immuno AG, Австрія у складі компанії Baxter, США) використовується в дозі 0,5 мл для всіх вікових груп без обмежень у вигляді шприц-доз. До переліку проти показів віднесені лише гострі або загострення хвороб, алергія на компоненти вакцини, вагітність та період лактації. Надає захист від обох варіантів інфекції – європейського та далекосхідного. Курс вакцинації складається з двох доз з інтервалом від 2 тижнів до 1 місяця (після чого захищеними є 95 % щеплених). Перша ревакцинація проводиться через 9-13 місяців після введення другої дози, наступна ревакцинація – через 3 роки після введення третьої дози.
Вакцина “Енцепур” (виробництво Chiron Behring, Германія, вірусний штам К23) відрізняється від попередньої наявністю додаткової схеми вакцинації – три дози за схемою 0-1-3 тижнів, а також більшою кількістю побічних реакцій у зв’язку з наявністю у складі желатину.
Всі вакцини мають високу імуногенну активність. Через два тижні після введення останньої дози первинного курсу вакцинації імунітет мають 90-97 % щеплених.
За даними фахівців Російської Академії медичних наук (РАМН), в рік вакцинації, що проводиться різними сучасними вакцинами, імунна відповідь є на достатньо високому рівні та практично не відрізняється. З роками відбувається поступове зниження рівня імунологічного захисту щеплених осіб, що обґрунтовує необхідність ревакцинації через 3 роки.
Реакції на введення вакцини проти кліщового енцефаліту можуть бути як місцеві, так і загальні. Серед побічних дій препарату переважають реакції в місті введення препарату – почервоніння, ущільнення, хворобливість та тривають не більше 3 днів. Це відмічають до 8 % щеплених першою дозою вакцини, наступними введеннями кількість побічних дії знижується. Загальні реакції можуть проявлятися в перші дві доби у вигляді підвищення температури, болю голови, нездужання і тривають не більше 48 годин. Температурні реакції зустрічаються у 5% щеплених осіб.
До початку масових кампаній вакцинацій, в Європі кліщовий енцефаліт становив біля половини всіх інфекцій центральної нервової системи. На сьогодні в Австрії біля 90 % всього населення пройшли хоча б один курс щеплень. Первинний курс проводиться в ранньому дитинстві та продовжується регулярними ревакцинаціями кожні 3-5 років. Такий підхід дозволив знизити кількість випадків кліщовий енцефаліт, в порівнянні з початковим періодом вакцинації, не зареєстровано жодного випадку хвороби серед дітей, що отримали 2 дози вакцини. В інших ендемічних країнах відсоток охоплення щепленнями значно нижчий. Наприклад, в Литві вакциновано 6% населення, в Германії – 13 %. На жаль, в багатьох країнах вакцини КЕ недоступні.
За даними міністерства охорони здоров’я та соціального захисту Росії встановлено, що з року в рік кількість щеплених осіб, що захворіли на кліщового енцефаліту, зменшується. Захворювання у щеплених осіб за перебігом характеризується переважно стертою формою. Зменшилась в 1,6 рази інвалідизація після перенесеного захворювання. В економічному аспекті витрати на вакцинацію в 4,9 рази менше, ніж прямі витрати на лікування хворих та термінову імуноглобулінопрофілактику.
Європейським центром профілактики та контролю захворювань (European Centre for Disease Prevention and Control; ECDC) до п’яти перспективних позицій сучасної вакцинації, що мають позитивні практичні результати, відноситься і вакцина проти кліщового енцефаліту, поряд з пневмококовою вакциною, вакцинами проти вітряної віспи, ротавірусної інфекції, вірусу папіломи людини.
В Україні дозволена до використання „Вакцина клещевого энцефалита культуральная очищенная концентрированная инактивированная сухая”, виробництва Інституту поліомієліту та вірусних енцефалітів ім.М.П.Чумакова Російської Академії медичних наук. Вакцина стимулює виробітку клітинного та гуморального імунітету до вірусу кліщового енцефаліту. Після двох ін’єкцій препарату (курс вакцинації) вірус нейтралізуючі антитіла виробляються не менш, ніж у 90 % щеплених.
Курс вакцинації складається з двох внутрішньом’язових ін’єкцій (дельтовидний м’яз плеча) по одній дозі (0,5 мл) з інтервалом 1-7 місяців (можливо скорочення інтервалу між щепленнями до 2-х місяців). Курс щеплень можна проводити протягом року, але не пізніше, ніж за 2 тижні до виїзду у вогнище вірусного кліщового енцефаліту (час проїзду входить в цей термін). Вакцинація повинна проводитися одним типом препарату.
Ревакцинацію проводять через рік після закінчення курсу вакцинації однократно в дозі 0,5 мл. Наступні віддалені ревакцинації проводять кожні 3 роки однократно.
Профілактичні щеплення проти кліщового вірусного енцефаліту проводяться при суворому дотриманні вимог діючої інструкції щодо застосування вакцини проти кліщового вірусного енцефаліту з дозволу лікаря-терапевта, відсутності протипоказів. Також щеплення проти кліщового енцефаліту проводять не раніше, ніж через 1 місяць після останньої імунізації іншою інактивованою вакциною. На сьогодні в м.Києві вакцина кліщового енцефаліту є в наявності в кабінетах щеплень Олександрівської клінічної лікарні (вул. Шовковична, 39/1, тел. 287-37-910); ТОВ „Борис” (вул.Велика Васильківська, 55-а, пр. Бажана, 12-а, тел.238-00-00), Київській міській студентській поліклініці (тел.236-11-61). Облік осіб, щеплених проти кліщового енцефаліту, ведеться в картах профілактичних щеплень (ф 63/о), в журналах обліку профілактичних щеплень (ф 64/о). Щомісячно дані щодо проведених щеплень проти кліщового енцефаліту в медичних установах, незалежно від форми власності, реакції на щеплення повинні направлятись до територіальної районної санепідстанції, узагальнені звіти по району – до Київської міської санепідстанції. Щорічно в м. Києві проводиться до 1000 щеплень проти кліщового енцефаліту. Реакцій та ускладнень після проведених щеплень не зареєстровано. У разі виїзду на оздоровлення в санаторіях та стаціонарних оздоровчих закладах в приведених ендемічних районах щеплення проти кліщового енцефаліту не є обов’язковими.
Для термінової профілактики та лікування кліщового енцефаліту у дорослих та дітей призначається імуноглобулін проти кліщового енцефаліту. З профілактичною метою препарат вводять в першу чергу нещепленим особам або тим, які отримали неповний курс вакцинації проти кліщового енцефаліту та відмічали присмоктування кліщів в ендемічних зонах. При умові підвищеного ризику зараження (одночасне присмоктування декількох кліщів, багатократні укуси під час перебування на небезпечних територіях) препарат вводять і щепленим особам.
У будь-якому випадку препарат слід вводити в найбільш ранні терміни з моменту можливого зараження – не пізніше 4-х діб після укусу кліща. Збільшення інтервалу зменшує ефективність дії імуноглобуліну.
Проти кліщового енцефаліту використовуються імуноглобуліни людський рідкий (виробництво Біомед-Пермь, Росія). Вводять внутриішньом’язово одноразово у віці до 12 років – 1 мл, 12-16 років – 2 мл, 16 років та більше – 3 мл. Також існує імуноглобулін проти кліщового енцефаліту з кінської сироватки (виробництво Росія) та FSME-Bulin (Immuno AG, Австрія), що виробляються у флаконах по 1, 2, 5 и 10 мл. В метою профілактики (до укусу кліща) вводять в дозі 0,05 мл/на кг маси тіла. Дія препарату розпочинається через 24 години та продовжується протягом місяця. Допускається введення препарату вдруге для більш тривалого захисту. Після укусу кліща вводять одноразово протягом 48 годин в дозі – 0,1 мл/кг; на 3-4 сутки – 0,2 мл/кг (до 16 мл на введення). Дози більш, ніж 5 мл вводяться в різні частини тіла. Таким чином, першочергове значення в профілактиці хвороб, що передаються через укус кліща, мають заходи особистого захисту від нападу кліщів, а також завчасне планування туристичних подорожей на території країни та за її межами.
