ПІДТИП ХЕЛІЦЕРОВІ. КЛАС ПАВУКОПОДІБНІ (ARACHNOIDEA). РЯД КЛІЩІ (ACARINA). КЛІЩІ АКАРИМОРФНІ. КЛІЩІ ПАРАЗИТОМОРФНІ.
В світі існує велика кількість різних хвороб людини, тварин, рослин. Хвороби тварин називаються зоонозами. Ряд зоонозів є хворобами тільки тварин. Інші ж зоонози, за відомих умов, передаються від хворих тварин і людині, безпосередньо або через переносників. Переносниками є різні безхребетні тварини, головним чином кровосисні кліщі і комахи, які при живленні на хворій тварині (людині) разом з кров’ю сприймають збудника захворювання і можуть передавати його при кровосмоктанні. Такі хвороби одержали назву – трансмісивні (від слова «трансмісія» – передача). Для таких хвороб характерний існування в природньому осередку інфекції і називаються вони природно-осередковими. Людина хворіє природньо-осередковою хворобою тоді, коли вона потрапляє у певну пору року на територію природного вогнища, де піддається нападу голодних кровосисних переносників, що вже містять збудник хвороби. Цією обставиною визначається і сезонність хвороб – адже переносники в природі активні, як правило, не круглий рік, а тільки в теплу пору року. Природньо-осередкові хвороби приурочені до певних ландшафтів.
Різноманітність флори і фауни а також особливості рельєфу і клімату створили на території нашого краю сприятливі умови для існування ряду переносників природньо-осередкових інфекцій. Існує декілька природних вогнищ різних хвороб, до яких можна віднести чуму, туляремію, лептоспіроз, кримську геморагічну лихоманку, кліщові лихоманки, кровепаразитарні хвороби тварин та інші. Найбільш актуальною проблемою для нашого краю є активність природного вогнища кримської геморагічної лихоманки (КГЛ). Для цього захворювання характерна сезонність, як правило, весна – літо. Саме в цей період, основна маса дітей тісно контактує з природою, внаслідок чого висока вірогідність захворювання, особливо сільського населення. Щоб понизити ризик зараження кримською геморагічною лихоманкою і іншими інфекціями необхідно своєчасно і систематично проводити роботу серед населення по адекватній поведінці при знаходженні в природних вогнищах, починаючи з шкільної лави. Завдяки зусиллю педагогів в даному питанні формується правильне, здорове розуміння існуючої проблеми. Актуальність проблеми полягає в тому що не дивлячись на те, що цивілізація у великих містах досягла високого рівня і людина має всі необхідні умови для утримання домівки в чистоті, все ж така хвороба, як короста не дає спокою людині і сьогодні. Ідучи в ліс, контактуючи з домашніми тваринами паразит може оселитися під людською шкірою і тим самим викликати коросту. Таким чином, знання основних заходів профілактики захистять багато людей від хвороби, тим паче, що будь-яке захворювання легше попередити, чим лікувати.
Класифікація.
У складі підкласу розрізняють кілька надряів і рядів:
Надряд Acariformes — Акариформні кліщі
· ряд Prostigmata
Надряд Parasitiformes — Паразитоформні кліщі
· ряд Ixodida (Ixodiformes)
· ряд Holothyrida Thon, 1909
· ряд Mesostigmata G. Canestrini, 1891
Надряд Opilioacariformes
· надряд Trombidiformes (до 70(!) родин)
Загальні відомості. Кліщі (Acarina) – це дрібні (від 0,1 до 30 мм) членистоногі тварини класу Павукоподібних підтипу Хеліцерових. На думку одних зоологів, кліщі – єдиний відділ, що включає 3 підряди: кліщі-сінокоси (Opilioacarina), акариформні кліщі (Acariformes) і паразитиформні кліщі (Parasitiformes).
Інші зоологи вважають ці групи неспорідненими один одному відділами. Для кліща характерні шестинога личинка (у німф і дорослих до 8 ніг) і особлива передня ділянка тіла – “головка” (гнатосома), що часто рухомо зчленована з тілом і несе 2 передніх пари кінцівок (хеліцери і педипальпи). У небагатьох примітивних зберігається сегментація.
Гнатосома
Кліщ, що харчується
Тіло кліща складається з крупних відділів. Для більшості акариформних кліщів характерний поділ на головний відділ (протеросому), що несе 4 пари кінцівок і задній відділ (гістеросому) з 2 задніми парами ніг. У паразитоформних кліщів є головогруди (просома), що несе всі 6 пар кінцівок, і безноге черевце (опістосома). У вищих представників обох підрядів відділи тіла звичайно зливаються. Покриви тіла тонкі, шкірясті або з щільними щитами, що більш менш зливаються. Забарвлення різноманітне, однокольорове або строкате.
Зовнішній вигляд деяких кліщів
Будова кінцівок варіює залежно від способу живлення і способу життя. Хеліцери з клішнею на кінці, кігтеподібні або голкоподібні служать для захоплення їжі, роздрібнення її або для проколу шкіри тварини-господаря і закріплення на ньому; у самців деяких кліщів хелицери пристосовані для спаровування. Педипальпи прості, їх основні членики формують передротову порожнину, інші утворюють щупальце. Ноги з кігтиками і присосками, у деяких без них. Шкірні органи чуття – щетини і ліровидні органи – розсіяні на тілі і кінцівках. Око 1-2 пари (іноді є 1 непарний серединний), у багатьох очі відсутні. Дихання шкірне або трахейне; трахеї відкриваються 1-4 парами дихалець (стигм) на передньому краю тіла або на його боках. Кліщі роздільностатеві, у багатьох виражений статевий диморфізм.
Статевий диморфізм у Otobius megnini ( http://uk.wikipedia.org)
Положення статевого отвору сильно варіює, у самок іноді є парні отвори, крім непарного яйцевидільного. Запліднення сперматофорне (самець прикріплює сперматофор до статевого отвору самки або залишає його на субстраті, а самка захоплює його) або внутрішнє, що супроводжується спаровуванням. Існує нестатеве розмноження (партеногенез). Більшість кліщів відкладає яйця, деякі живородящі.
Статевий диморфізм у свербуна коростяного (Sarcoptes scabiei)
Цикл розвитку включає фази яйця, передличинки, личинки, прото- дейто- тритонімфи і дорослих кліщів; у багатьох кліщів окремі фази розвитку випадають; іноді (у аргасових кліщів) німфи линяють кілька разів і число німфальних стадій непостійне.
Цикл розвитку іксодового кліща
Коротка характеристика деяких видів кліщів.
Географічне поширення. Здебільшого кліщі існують у теплих країнах, тим не менш вони поширені в усіх кліматичних зонах. Серед них є суходольні, прісноводні і морські форми. Вони живуть у ґрунті, у гниючих органічних рештках, під опалим листям, у норах і гніздах комах і хребетних. Деякі з них живуть у зерні, у муці та інших харчових продуктах. Більшість видів кліщів паразитують на теплокровних, на людині. Серед кліщів є пасовищні, гніздово-ніркові кровососи і постійні ектопаразити.
Класифікація. Раніше всіх кліщів об’єднували в один ряд Асаrіnа. А.А. Захваткін (1952) довів, що кліщі різні за походженням і це об’єднання є штучним. Ним обґрунтовано поділ кліщів на три ряди: акариформні кліщі (Acariformes), паразитоформні кліщі (Parasitiformes) і кліщі-сінокосці (Оріlioаcаrіnа). Більшість кліщів належать до перших двох рядів. Третій ряд нечисленний. Ряд акариформних кліщів поділяється на два підряди: тромбидиформні (Тrombidiformes) і саркоптиформні (Sarcoptiformes). Ряд паразитоформних кліщів поділяється на три родини: Іксодові (Іхоdidae), Аргасові (Аrgasidae) і Гамазові (Gamasoidae).
Різноманітність кліщів (Acarina) у природі.
Акариформні кліщі (Acariformes): 1 — пір’яний кліщ (Zachvatkinia sternae); 2 — галовий кліщ (Eriophyes oculatus); 3 — краснотілка (Trombidium ferox); 4 — лабідокарпус (Labidocarpus megaionyx); 5 — панцирний кліщ (Belba globipes); 6 —коростяний свербун (Sarcoptes scabiei); 7 — водяний клещ пиона (Piona coccinea). Паразитоформні кліщі : 8 — гамазовий кліщ (Androlaelaps hermaphrodita); 9 — амбліома (Amblyomma hebraeum). Кліщі-сінокосці: 10 — кліщ-сінокосець опіліоакарус (Opiliocarus segmentatus).
Різноманітність кліщів (Acarina) у природі.
Акариформні кліщі (Acariformes): 1 — амбарній кліщ калогліфус (Caloglyphus rodionovi); 2 — пузатій кліщ (Pediculoides ventricosus); 3 — залозник вугровий (Demodex fulliculorum); 4 — водянbй кліщ-арренурус (Arrenurus globator). Паразитоформні кліщі : 5 — пасовищний кліщ дермацентор (Dermacentor marginatus).
Відомо понад 10 тис. видів кліщів. До акариформних кліщів відносяться саркоптиформні (панцирні кліщі, коморні, волосяні, пір’яні, коростяні і ін.) і тромбидиформні (павутині кліщі, водяні кліщі, краснотілки, залозниці, галові кліщі та ін.). До паразитиформних кліщів належать гамазові кліщі, аргасові кліщі, іксодові кліщі та ін. Поширені повсюдно. Більшість мешкає на суші, деякі в морях і прісних водах. Особливо численні у помірних і тропічних країнах.
Хижі і рослиноїдні, живуть вільно в ґрунті, лісовій підстилці, на рослинах, в органічних залишках, що розкладаються, в норах і кублах тварин; багато з них паразитує на рослинах, тваринах і на людині; є і порожнинні паразити. Деякі корисні: беруть участь в утворенні ґрунтів, переробляють рослинні залишки, винищують деяких шкідників рослин. Багато кліщів заподіюють велику шкоду. Іксодові, аргасові і деякі гамазові кліщі сильно шкодять людині і тваринам як ектопаразити і переносники збудників трансмісивних хвороб: енцефаліту, геморагічної і ін. лихоманок, тощо; вони переносять віруси, бактерії, спірохети, анаплазми, піроплазми, тейлерії, мікрофілярії. Деякі панцирні кліщі – проміжні господарі плоских червів – паразитів домашніх тварин. Комірні кліщі ушкоджують запаси зерна і ін. продуктів; галові, павутинні кліщі і деякі гамазові кліщі шкодять рослинам; коростяні кліщі паразитують в шкірі людини і тварин, викликаючи коросту. Кліщ акарапис викликає хворобу бджіл – акарипідоз. Личинки, нападаючи на людину, викликають дерматити, передають японську лихоманку – тсутсугамуші.
Кліщі краснотілки (Trombea) – надсімейство з підряду тромбідиформних кліщів. Довжина до 2-3 мм, забарвлення від білувато-рожевого до червоного. Включає 2 сімейства: Trombiculidae і Leeuwenhoekiidae, що об’єднують 1600 видів. Поширені всесвітньо, від тундри до субтропіків і тропіків. Дорослі і німфи живуть в ґрунті; хижаки, харчуються нижчими комахами і їх яйцями. Паразитує тільки одна фаза життєвого циклу кліща – личинка; тварини-господарі – ссавці, птахи, плазуни, земноводні. Деякі види нападають на людину.
Кліщі краснотілки (Trombea)
Кліщі – сінокосці (Opilioacarina), представники примітивних кліщів. Тіло овальне, довжина 1-2 мм, слабко склеротизовано. Ноги довгі і тонкі. Відомо 10 видів. Зустрічаються дуже рідко. Мешкають в рослинних залишках. Виявлені 2 види: Paracarus hexophthalmus і Opilioacarus italicus.
Opilioacarus italicus
Галові кліщі – чотириногі кліщі (Tetrapodii), надсімейство Павукоподібних акариформних кліщів. Галові кліщі дуже дрібні (0,1-0,6 мм). Мають тільки дві передні пари ніг, дві задні пари ніг редуковані. Тулуб розділений на короткий передній відділ, покритий щитком і подовжений задній з тонким кільчастим покривом. Ротові органи смоктального типу. Органів дихання і очей немає.
Галові кліщі відкладають яйця, з яких розвиваються личинка, німфа і дорослий кліщ. Мешкають на рослинах, висмоктуючи вміст клітин, викликають різні пошкодження: деформацію тканин, зміни забарвлення і курчавість листя, порушення галуження. Багато Галових кліщів, особливо з роду Eriophyes (грушевий кліщ, яблуневий галовий кліщ, сливовий кліщ і ін.), утворюють різноманітні гали – утворення, усередині яких живуть і розмножуються кліщі. Відомо до 150 видів Галових кліщів. Вони шкодять плодовим, винограду, польовим і городнім культурам, а також лісовій рослинності; деякі переносять вірусні хвороби рослин. Заходи боротьби ускладненні через прихований спосіб життя Галових кліщів. Застосовуються отрути системної дії в поєднанні з агротехнічними заходами.
Галові кліщі (самки) та пошкоджені ними рослини:
1 – бурий плодовий, 2 – глодовий, 3- червоний плодовий, 4 – грушевий галовий, 5 – зимуючі яйця червоного плодового кліща на пагоні, 6- листки груші, пошкоджені грушевим галовим кліщем.
Бурий плодовий кліщ – Bryobia redicorzevi Pek. Пошкоджує всі плодові і більшість декоративних порід. Серед плодових найбільше пошкоджуються яблуня, слива, алича.
Самка широкоовальна, довжиною 0,6 мм, тіло зверху плескате, зеленувато-червонувато-буре. Яйця круглі, червоні, діаметром 0,15мм. Личинка оранжево-червона, з трьома парами ніг. Розмноження партеногенетичне.
За вегетаційний період розвивається 5-6 поколінь.
Зимують яйця на плодових гілочках, в тріщинах кори. Відродження личинок розпочинається у фазу зеленого конуса яблуні (І-ІІ декада квітня). Розвиваються личинки 9-16 днів. Самки першого покоління з’являються в кінці цвітіння яблуні. Вони живуть близько місяця і відкладають в середньому 50 яєць в основному з нижнього боку листків вздовж жилок. Самки 4-5 поколінь частину яєць відкладають в місцях зимівлі, а шостого покоління – всі яйця відкладають на плодові гілочки, рідше в тріщинах кори.
Бурий плодовий кліщ, на відміну від глодового і звичайного павутинного, не оплітає місць свого проживання павутиною.
Бурий плодовий кліщ
Фенологія розвитку (в добах)
|
Перетворення Повний цикл Яйце (ембріон) Личинка Імаго |
Неповне 20-41 8-11 днів або 8-9 місяців 16 5 |
Морфологічно близькі види
За зовнішнім виглядом до описуваного виду близький бурий крижовніковий кліщ (Bryobia ribis), що вражає кормову рослину – агрус. Саме це є основним розходженням між видами.
Крім даного виду, часто зустрічаються ще кілька видів кліщів з роду також подібних за зовнішнім виглядом з бурим плодовим кліщем (Bryobia redikorzevi):
· Бріобія злакова (Bryobia graminum),
· Бріобія плющева (Bryobia kissophila),
· Бріобія жимолостева (Bryobia lonicerae),
· Бріобія липова (Bryobia tiliae),
· Бріобія ільмова (Bryobia ulmophila),
· Бріобія довгощетинкова (Bryobia longisetis).
Зведені дані Bryobia redicorzevi
|
Сприятлива t (оC) Мін. t розвитку (оC) Плідність (шт) Генерацій на рік Яйце (мм) Личинка (мм) Німфа (мм) Імаго (мм) Самка (мм) Самець (мм) |
+23 +25 +7 +8 25-49 4-5 0,15 0,24 І-0, 31, ІІ -0, 42 0,3-0,6 0,5-0,6 0,3 |
Червоний плодовий кліщ – Panonychus ulmi Koch. – пошкоджує всі плодові культури, найбільше яблуню, а також багато інших листяних деревних порід.
Самка довжиною 0,4-0,5мм, від світло- до вишнево-червоного кольору. Самець 0,3мм, продовгуватий, оранжево-червоний. Яйце сферичне 0,04мм, оранжево-червоне з довгим стебельцем в центрі. Личинки, з трьома парами ніг, 0,17мм, лимонно-бурі. Німфи мають чотири пари ніг, червоно-коричневі 0,2-0,4мм.
За вегетаційний період розвивається 5-6 поколінь. Зимують яйця переважно на 2-3 річних гілках, в розвилках, в черешкових слідах, тріщинах кори. Личинки починають відроджуватися у фазу червоного бутону яблуні. Розвиток першого покоління закінчується в кінці цвітіння яблуні (середина травня). Плодючість 60-90 яєць. Відкладаються яйця літніх поколінь на нижню сторону листків вздовж жилок. Личинки, німфи і дорослі кліщі живляться, висмоктуючи сік із нижньої сторони листків, а при високій чисельності – і з верхньої.
Глодовий кліщ – Tetranychus viennensis Zacher. – пошкоджує переважно яблуню, рідше грушу, черешню.
Самка червона 0,3-0,55мм, яйцеподібної форми, самець 0,4мм, видовжений, в задній частині звужений. Яйце сферичне, прозоре, часто підвішене на павутині. Личинки 0,18-0,24мм, овальної форми, прозоро- зеленуваті, ніг три пари. Німфи мають чотири пари ніг.
Розвивається 7-9 поколінь. Зимують самки в тріщинах кори гілок і штамбів, рослинних рештках, біля кореневої шийки дерева, у щілинах плодосховища, ящиків і т. п.
\
Під час розпускання бруньок (середина квітня) самки переселяються на нижню сторону листків, де і відкладають яйця. Плідність 70-90 яєць. Живуть вони понад місяць. Ембріональний розвиток триває 6-10 днів, розвиток личинки та німфи – 15-25 днів. Найбільш чисельні та шкідливі кліщі в липні-серпні. Покоління за строками розвитку накладаються одне на одне, тому на деревах одночасно присутні всі стадії кліща. Заселені кліщем листки, а при масовому розмноженні і гілки, покриваються тонкою павутиною, під якою живуть кліщі. Пошкоджені листки втрачають хлорофіл, стають блідими, потім буріють, засихають і опадають. Плоди на сильно заселених деревах недорозвинені.
Кліщ туркестанський (звичайний павутинний) – Tetranychus turcestanicus – пошкоджує переважно польові культури (сою, гарбузові, кавуни тощо), На півдні України найбільше пошкоджує сою, баштанні та плодові культури, а в закритому ґрунті сильно шкодить огіркам. Всього ж він живиться близько 100 видами с.-г. культур та дикоростучих рослин.
Самки павутинного кліща зеленувато-жовтуватого забарвлення, восени червоні з чорними крапками. Довжина тіла самки 0,4-0,6мм, самця 0,2-0,3мм. У дорослих кліщів і німф 4 пари ніг, у личинок три пари ніг. Яйце світло- зеленувате, сферичне, до 0,14мм.
Зимують запліднені діапазуючі, червоного кольору самки в рослинних рештках, під грудками землі, в тріщинах кори дерев й інших місцях. Пробуджуються навесні при температурі 12-13°С, а через 5-7 днів розпочинають відкладати яйця на нижній стороні листків бур’янів (див. фенокалендар). місцями пошкоджує і плодові культури.
Фенокалендар звичайного павутинного кліща: + імаго, •яйце, – личинка.
Личинки відроджуються через 5-7 днів. Одне покоління розвивається в залежності від температури за 10 (влітку) – 28 (навесні) днів, а всього за вегетаційний період буває 6-10 поколінь. Проміжків в часі між поколіннями немає, в один і той же період в природі є яйця, личинки й дорослі кліщі.
З появою культурних рослин кліщі переходять на них. При невисокій чисельності личинки і кліщі живуть на нижній стороні листків, а при масовому розмноженні в другій половині літа заселяється і верхня сторона листя. Пошкоджені листки покриваються павутиною. В процесі живлення кліщі проколюють поверхню листя і висмоктують клітинний сік. Масове розмноження кліщів відбувається з середини літа при сухій і жаркій погоді. Пошкоджені листки поступово буріють, скручуються і опадають.
Заходи захисту від кліщів. Проти зимуючих на стадії яйця кліщів (бурий та червоний плодовий) обприскування під час розпукування бруньок препаратом ДНОК або іншими овіцидами. Під час відокремлення бутонів до початку цвітіння в місцях масового розмноження обприскування проводять фосфорорганічними препаратами; влітку, при наявності п’яти і більше кліщів на листок – специфічними акарицидами.
Сливовий галовий кліщ – Acalitus phlococoptes Nal. – пошкоджує сливу, персик, мигдаль, кизильник, терен.
Тіло самки червоподібне, 0,13-0,15мм, тілесного кольору. Дві пари ніг на передньому кінці тіла.
Розвивається декілька поколінь. Зимують самки в галах від 100 до 4-5 тисяч в кожному. Гали знаходяться біля основи однорічних пагонів та плодових гілочок. Відразу після цвітіння сливи (друга половина квітня – травень), вони переміщуються на бруньки, заповзають під луски, проколюють кору і живляться. В цей час вони найбільш доступні (відкриті) для знищення інсектицидами. На початку червня під впливом ферментів, що виділяються при живленні, поступово утворюються гали – спочатку у вигляді червоних горбиків, в яких знаходяться крім самок, прозорі, овальної форми яйця та личинки. До кінця липня гали виростають до 1-2мм в діаметрі і набувають характерної сферичної форми. Сусідні гали зростаються, утворюють нарости, набувають кольору кори. Потомство нових поколінь живе у тому ж галі, і до кінця вегетації в одному галі може нараховуватись 400-500 кліщів. Від пошкоджень ріст пагонів припиняється і вони засихають.
Кліщі (самки) та пошкоджені ними рослини:
1 – бурий плодовий, 2 – глодовий, 3- червоний плодовий,4 – грушевий галовий, 5 – зимуючі яйця червоного плодового кліща на пагоні, 6- листки груші, пошкоджені грушевим галовим кліщем.
Заходи захисту. Обприскування акарицидами відразу після цвітіння та другий раз через 10-12 днів.
Грушевий галовий кліщ – Eriophyes piri Pgst. – значно пошкоджує грушу, зустрічається на яблуні, айві, глоді.
Тіло самки червоподібне, 0,2мм, тілесного кольору. Дві пари ніг на передньому кінці тіла.
За вегетаційний період розвивається три покоління. Зимують самки під лусками бруньок по декілька сотень. Навесні вони проникають в тканини листків, роблять ходи і живляться соком. В місцях пошкодження на верхній поверхні листків утворюються світліші за листок плескаті гали, в яких розмножуються кліщі. У другій половині літа кліщі поступово переселяються в нові бруньки; живлення триває до пізньої осені.
Заходи захисту. В місцях масового розмноження проводять обприскування під час розпукування бруньок та відразу після цвітіння контактними фосфорорганічними препаратами або акарицидами.
Гамазові кліщі (Gamasoidea) – група кліщів віділу Parasitiformes налічує близько 20 родин. Тулуб овальний або довгастий (0,3-4 мм), покритий щитками (цілісний або подвійний спинний і декілька черевних); на тілі численні щетинки, постійні по числу і положенню. Ноги шестичленні, з кігтиками і присосками. Хеліцери з клешнями або голковидні, висуваються з трубчастого утвору – зрощених тазів педипальп.
Дихають за допомогою трахей, що відкриваються стигмами з боків тіла, відкладають яйця, багато представників – живородящі. Шестинога личинка, линяючи, перетворюється на восьминогу німфу першу, німфу другу і в дорослого кліща. Розвиток нетривалий: за сезон можуть давати десятки поколінь. Більшість – хижаки; мешкають в грунті, лісовій підстилці, гної, де харчуються дрібними членистоногими, нематодами, тощо. Деякі види оселяються на гнойових і трупоїдних комахах.
Представники гамазових кліщів (Gamasoidea) – 1 – курячий кліщ, 2– щурячий кліщ.
Представники ряду родин (Laelaptidae, Macronyssidae, Dermanyssidae і ін.) перейшли до паразитизму і кровосмоктанню на плазунах, птахах і ссавцях. Способи паразитування різноманітні (форми, що живуть в кублах тварин-господарів або постійно на їх тілі, в дихальних органах і ін.). Деякі види нападають на людину. Укуси наприклад курячого кліща (Dermanyssus gallinae), що розмножується в пташниках, викликають гострий дерматит, вони переносять збудників інфекційних захворювань.
Щурячий кліщ (Macronyssus bacoti), що живе в щурячих норах і тріщинах стін будівель, може передавати людині через укус щура висипний тиф.
Висипний тиф — гостре інфекційне захворювання, що передається від хворої людини здоровій разом із вошами і характеризується лихоманкою, своєрідним висипом на шкірі, а також ураженням нервової та серцево-судинної системи. Епідемічний висипний тиф (історичний, тюремний, або класичний) є одним з різновидів великої групи рикетсіозних захворювань людини, до яких, зокрема, належать ендемічний (щуриний) висипний тиф, кліщовий висипний тиф Північної Азії(північноазіатський іксодорикетсіоз), марсельська гарячка. Пізнім рецидивом епідемічного висипного тифу є хвороба Брілла-Цінссера.
Rickettsia — облігатні внитриклітинні паразити
Услід за госпіталізацією хворого висипним тифом про кожного такого хворого негайно оповіщають районні санітарні організації і санітарно-епідеміологічну станцію (СЕС). Квартиру або гуртожиток, де мешкав хворий, піддають дезінфекції і одночасно в осередку проводять епідеміологічне обстеження.
Усю білизну хворого кип’ятять і перуть з милом, а верхній одяг, ковдри і матраци обробляють у дезінфекційних камерах.
Усіх осіб, що мешкають в оточенні хворого, одразу ж після госпіталізації хворого миють у лазні-пропускнику, а їх білизну, одяг і постільні речі піддають такій самій дезінсекційній обробці, як і речі хворого.
Необхідно забезпечити комплексне одночасне проведення всіх перелічених заходів, повторюючи санітарну обробку в осередку через 8 днів.
Протягом 25 днів з моменту госпіталізації хворого медичні робітники повинні щодня вимірювати температуру всім, хто мешкає в даному осередку, а через кожні 3 дні, крім того, проводити загальний медичний огляд.
Клініко-епідеміологічний нагляд за особами, що знаходяться в осередку висипного тифу, проводиться протягом 71 дня з моменту появи першого випадку захворювання.
У боротьбі з поширенням висипного тифу винятково важливу роль відіграє рання діагностика і госпіталізація хворого. Якщо хворого буде госпіталізовано до 5-го дня захворювання висипним тифом, а в осередку забезпечена одночасна повторна і кільцева дезінсекція і санітарна обробка всіх мешканців даної квартири або гуртожитку, слід вважати, що нових випадків захворювання висипним тифом в цьому осередку вже не виникне.
Допоміжну роль у профілактиці висипного тифу відіграють щеплення вакциною. Імунітет розвивається через 3 тижні після щеплення і діє протягом 8-10 місяців. Щеплення слід робити тим, хто за родом своєї роботи підлягає небезпеці зараження (персонал інфекційних лікарень, дезінфектори, носії на залізничному і водному транспорті, перукарі, робітники санпропускників тощо).
Людина, хвора ендемічним висипним тифом
Щурячий кліщ (Macronyssus bacoti), що живе в щурячих норах і тріщинах стін будівель, може передавати людині через укус щура чуму.
Чума́ (англ. plague, лат. pestis) — зоонозна природно-осередкова бактеріальна інфекційна хвороба, що характеризується гарячкою, тяжкою інтоксикацією, геморагічним синдромом, серозно-геморагічним ураженням легень, лімфатичної системи з утворенням бубонів, нерідким септичним перебігом і високою летальністю. При виникненні у людей здатна до швидкого епідемічного поширення.
Бактерія Yersinia pestis при 200-кратному збільшенні з флуоресцентною міткою.
Інкубаційний період триває в середньому 3—6 днів, але іноді від декількох годин до 10 днів. Більше 6 днів зустрічається при виникненні чуми у вакцинованих.
Захворювання в тяжких випадках починається раптово, з потрясаючого ознобу і підвищення температури тіла до 39,5—40°С. З перших годин захворювання хворі відчувають сильний головний біль, млявість, запаморочення, біль у м’язах. Обличчя одутле, гіперемоване, очі червоні, внаслідок ін’єкції судин кон’юнктив. При тяжкому перебігу хвороби риси обличчя загострюються, з’являється ціаноз, темні кола під очима, вираз страждання і жаху (facies pestica). Язик набряклий, сухий, з тріщинами, вкритий товстим шаром білого нальоту (ніби «натертий крейдою» або «білий фарфоровий»), збільшений у розмірах. Піднебінні мигдалики також збільшені, набряклі, з виразками. Внаслідок сухості слизової порожнини рота, потовщення і сухості язика, вимова хворих стає нерозбірливою, невиразною. На шкірі можливі петехіальні висипання. Пульс частий (до 120–140 за хв.), слабкого наповнення, часто аритмічний, іноді ниткоподібний. Тони серця глухі, межі розширені. Артеріальний тиск падає, нерідко настає колапс, виникає ІТШ. Виражена задишка. Живіт здутий, болючий, збільшені печінка і селезінка. У тяжких випадках можлива кривава блювота, рідкі випорожнення з домішками слизу і крові. Зменшується діурез. Уражається ЦНС, внаслідок чого змінюється поведінка хворого. З’являються занепокоєння, метушливість, зайва рухливість, тремор язика. Мова стає невиразною, хода хиткою. Порушується координація рухів. Іноді оточуючі сприймають такого хворого як п’яного. Вже у першу добу хвороби нерідко потьмарюється свідомість, з’являються марення, галюцинації. При легкому та середньо—тяжкому перебігу відповідно рівень гарячки та інтоксикації менший. На фоні цих загальних проявів чуми розвиваються ураження, притаманні різним клінічним формам.
Мишачий кліщ (Allodermanyssus sanguineus) передає захворювання, що викликає гарячку – везиколізний рикетсіоз. Везикульозний рикетсіоз виявлено на півдні України. Природним резервуаром збудника є переважно домові миші, щури і гамазові кліщі. Людині інфекцію передають кліщі. Хвороба трапляється навесні і влітку у містах.
Клітини кліщів, заражені Rickettsia rickettsii, фарбування за Ґіменесом
На місці укусу кліща може виникати запалення шкіри (первинний афект), до якого приєднується регіонарний лімфаденіт. Рикетсії розмножуються переважно в ендотеліальних клітинах дрібних кровоносних судин. Мікроби і їхні токсини викликають функціональні та морфологічні зміни нервової і серцево-судинної систем, що супроводжуються алергічними реакціями, Після перенесеного захворювання залишається сталий імунітет.
Інкубаційний період триває від кількох діб до 2 тиж. Всі рикетсіози розпочинаються гостро – з мерзлякуватості або трясучого ознобу та швидкого підвищення температури тіла до 39-40 °С. Хворі з перших днів скаржаться на біль голови, слабість, світлобоязнь, біль у м’язах і суглобах. Можливі безсоння, запаморочення, непритомність. Обличчя гіперемоване, судини склер ін’єктовані.
При везикульозному рикетсіозі з’являється первинний афект у вигляді виразки діаметром 2-10 мм з темним струпом на гіперемованій основі. Він зберігається протягом гарячкового періоду (1-3 тиж). Одночасно виникає регіонарний лімфаденіт: лімфатичні вузли збільшені до 2-3 см у діаметрі, еластичні, рухливі, помірно болючі.
З 3-5-го дня від початку захворювання з’являються висипання на шкірі. У хворих на ендемічний висипний тиф і марсельську гарячку вони рясні, макуло-папульозні, рівномірно покривають тіло або розміщені переважно на задній поверхні кінцівок.Поява петехій свідчить про тяжкий перебіг хвороби.
У розпал хвороби пульс відповідає температурі тіла або сповільнений, артеріальний тиск знижений. Тони серця ослаблені, на його верхівці вислуховують систолічний шум. Нерідко приєднуються ознаки міокардиту, бронхіту, інтерстиціальної пневмонії. Язик з нальотом, сухий. Печінка та селезінка здебільшого збільшені. У разі приєднання менінгоенцефаліту виникають сильний біль голови, марення, судоми.
Гарячковий період триває до 2-3 тиж. У період реконвалесценції нерідко спостерігаються субфебрилітет, астенія. При дослідженні крові виявляють нормоцитоз або лейкопенію, лімфо- і моноцитоз, збільшення ШОЕ. Зрідка трапляються бактеріальні ускладнення: пневмонія, бронхіт, отит, синусит. Беруть до уваги перебування хворого в ендемічному осередку, укуси кліщів, сезонність хвороби та характерні її прояви. Для підтвердження діагнозу використовують серологічні реакції. Виділити збудника важко.
Диференціальну діагностику проводять для розмежування рикетсіозу і висипного й черевного тифу, паратифів А та В, геморагічних гарячок, єрсиніозу, лептоспірозу, орнітозу, вітряної віспи.
Лікування проводять в інфекційному стаціонарі. Ефективні антибіотики тетрациклінової групи, які призначають на 5-6 днів. Згідно з клінічними показаннями застосовують дезінтоксиКаційш та серцево-судинні засоби, в тяжких випадках – глюкокортикоїди, антикоагулянти. Прогноз найчастіше сприятливий.
Профілактика полягає у застосуванні методів дезінсекції та дератизації в природних осередках. При марсельській гарячці піддають дезінсекційній обробці собак, знищують бродячих тварин. При перебуванні в ендемічній місцевості роблять само- і взаємоогляди через кожні ЗО-60 хв. Виявлених на тілі кліщів видаляють пінцетом або петлею з міцної нитки, місце укусу змазують розчином йоду спиртовим.
Кліщі роду Hirstionyssus, здатні поширювати туляремію серед гризунів в природних осередках цієї інфекції. Туляремія – зоонозна інфекція, яка характеризується інтоксикацією, лихоманкою, ураженням лімфатичних вузлів.
Резервуаром інфекції в природі є більше ніж 80 видів тварин, але не всі вони відіграють важливу роль в її розповсюдженні. Основним джерелом служать гризуни: водяні щури, миші, полівки, піщанки, зайці, ондатри та інші. Заражатися можуть вівці, корови, коні, верблюди. Збудник тривалий час зберігається у крові та тканинах заражених гризунів, виділяється з їхнєю сечою. Людина заражується при контакті із зараженим гризуном. Крім того, зараження може відбутися при питті сирої води з невеликих водоймищ, у які із сечою гризунів проникли бактерії, споживанні зараженої їжі, потраплянні у верхні дихальні шляхи та на кон’юнктиви людини пилових частинок разом із бактеріями туляремії при обмолоті інфікованого хліба. Зрідка хвороба може викликатися при укусі сліпнів, мух-жигалок, деяких видів кліщів, інфікованих від гризунів. Існує сезонність захворювання туляремією – у залежності від способа зараження (наприклад, навесні серед мисливців).
Панцирні кліщі, Орібатиди (Oribatei), підряд Павукоподібних відділу Acariformes. Найчисленніша по кілкості видів група зі всіх грунтових членистоногих. Панцир – замкнута склеротизована капсула з отворами (статевим, анальним і для ротових органів), прикритими кришками. Для них характерні поділ циклу розвитку на два біологічно і морфологічно різних етапи. Статевонезрілі фази (личинка, німфи) мають м’які покриви, шкірне дихання, живуть у верхніх шарах ґрунту. Статевозрілі особини дихають трахеями, живуть на поверхні ґрунту, лісової підстилки і здійснюють вертикальні міграції при коливаннях вологості і температури. Весь цикл триває 30-75 діб. Панцирні кліщі проміжні господарі стьожкових червів з сімейства Anoplocephalidae, збудників ряду гельмінтозів тварин, зокрема монієзіозу. Яйця черв’яка, що проковтнув кліщ розвиваються протягом 70-100 діб в зародку – цистицеркоїди (інвазивна стадія), що залишаються в тілі кліща до його загибелі або попадання з травою в організм тварини. Заходи боротьби – дегельмінтизація тварин і вибір пасовищ, вільних від панцирних кліщів.
Аргасові кліщі, аргазиди (Argasidae) – сімейство паразитичних кліщів надсімейства Ixodoidea. Тіло сплощене, овальне, довжина від 3 до 30 мм. Покриви шкірясті, забарвлення голодних кліщів сірувате, жовто-буре, тих, що напилися крові – лілувате. Існує 5 родів, що об’єднують 100 видів. Поширені у країнах з теплим кліматом; на півдні Європейської частини, на Кавказі, в Середній Азії, Казахстані. Всі вони харчуються кров’ю наземних хребетних, живуть в укриттях – норах і кублах тварин, в тріщинах грунту, щілинах споруд
і т. п.; нападають на тварин-господарів звичайно вночі. При смоктанні крові сильно роздуваються. Можуть голодувати роками. У людини укуси викликають свербіння, поява на шкірі червоного висипу. Аргасові кліщі – переносники ряду захворювань людини і тварин.
Паразитиформні кліщі у ветеринарній арахнології представлені надродинами Ixodoidea і Gamasoidea. Іксодоїдні кліщі об’єднують дві родини Ixodidae і Argasidae, гамазоїдні — понад 20, з яких ветеринарне значення має лише родина Dermanyssidae.
Ряд Parasitiformes — це нечисленна група високоорганізованих кліщів, порівняно великого розміру (1—25 мм) і навіть найменші з них добре видні неозброєним оком. Тіло їх покрите різної щільності хітиновим покривом. Ротові органи гризучого чи колючо-сисного типу. У багатьох з них є очі. Тип дихання трахеальний. Мають чотири пари розвинених 6-членистих кінцівок, роздільностатеві — статевий диморфізм добре виражений.
Це мешканці різного типу пасовищ, їх знаходять у норах гризунів, звірів, у приміщеннях для домашніх тварин, інколи у житлі людини.
Самки переважно яйцеродні, але серед них є і живородні. Розвиваються з метаморфозом, постадійно: яйце, личинка, німфа (І — VII), імаго. Це тимчасові кровосисні ектопаразити тварин. Переважна більшість — перенощики й резерванти збудників трансмісивних захворювань тварин та людей: протозойних, бактеріальних, вірусних тощо.
Практичне значення у ветеринарній медицині мають представники трьох, родин — Ixodidae, Argasidae, Dermanyssidae.
Свербун коростяний (Sarcoptes scabiei)
Sarcoptes scabiei викликає коросту. Самка кліща крупніша за самця (відповідно 0,4-0,45 і 0,2 мм в довжину, 0,25-0,35 і 0,14-0,19 мм завширшки). При розгляді неозброєним оком паразит має вигляд шпилькової голівки білого кольору. Після запліднення, яке відбувається на поверхні шкіри, самець гине, а самка проникає в поверхневі шари епідермісу, прокладаючи в них ходи. Роговий шар шкіри самка буравить міцними хітиновими щелепами. Поза шкірою самка гине протягом декількох днів. За 6-8 тижнів життя самка відкладає в коростяному ході до 50 яєць. Статевозрілі кліщі розвиваються з яєць протягом 3-7 тижнів. Підраховано, що за 3 місяці з яєць, відкладених однією самкою, народиться близько 150 млн. кліщів.
Sarcoptes scabiei
Захворювання дещо частіше зустрічається в осінньо-зимовий період, хоча хворих реєструють протягом всього року. Інкубаційний період триває від 7-10 днів до 1місяця і довше. Зараження відбувається при безпосередньому контакті з хворим, при користуванні його постільною або натільною білизною, знаходженні в одному ліжку. Серед дітей інфекція може передаватися через іграшки, якщо ними заздалегідь користувалася хвора дитина.
Симптоми зараження. На місці проникнення кліща в шкіру з’являється маленька бульбашка. Проте головним симптомом корости є сильне свербіння, особливо різке увечері і вночі, після того, як хворий лягає в ліжко. Окрім характерного свербіння, яке часто є і першою ознакою захворювання, відзначають появу парних і розсіяних точкових вузликово-бульбашкових висипань, коростяних ходів (штрихоподібні пунктирні лінії сіруватого кольору) садна від разчухування шкіри. Улюбленою локалізацією корости є міжпальцеві складки кисті, бічні поверхні пальців рук, згинальна поверхня променезап’ясткових суглобів, розгинальна поверхня передпліч, ліктьового суглоба, передньобокова поверхня тулуба, область передніх стінок пахвових западин, молочних залоз (коло соска), живота особливо у області пупкового кільця, сідниць, стегна, гомілок і область статевого члена. Іноді на розгинальній поверхні ліктьових суглобів можна виявити сухі кірки, луски (симптом Горчакова- Арді), які покривають папуловезикульозні елементи. Коростяні ходи особливо часто можна виявити у області променезап’ясткових суглобів і в міжпальцевих складках рук. Їх довжина від 2-3 мм до 0,5 см. Якщо розглядати коростяний хід в лупу, то видно, що він складається з близько розташованих чорних крапок – отворів, які прориває кліщ для виходу на поверхню молодих кліщів і для доступу повітря.
На місці бульбашок утворюються кров’яні скориночки величиною з шпилькову голівку. Вказані вище місця улюбленої локалізації корости пояснюються тим, що коростяний кліщ полюбляє розташовуватися на ділянках з тонким роговим шаром. У маленьких дітей відзначають декілька іншу локалізацію корости: вона вражає внутрішні краї стоп, підошви, долоні, сідниці і шкіру голови. Сильне свербіння, супроводжуюче коросту, призводить до розчухувань, куди хворі нерідко заносять інфекцію, унаслідок чого короста ускладнюється фолікулітами, фурункулами, лімфаденітом, лімфангітом, імпетиго, ектимами. Остання обставина нерідко змінює клінічну картину корости і значно ускладнює діагностику (встановленню правильного діагнозу допомагають характер свербіння і локалізація процесу).
При поширеній і ускладненій корості виявляють еозинофілію в крові і іноді альбумінурію в сечі. Короста може ускладнитися і мікробною екземою (у жінок переважно в колі сосків, у чоловіків – на внутрішній поверхні стегон). У цих випадках осередки ураження мають різкі межі, іноді мокнуть, покриті великою кількістю гнійничків, кірок. Останнім часом частіше стали спостерігатися стерті форми корости (scabies discreta), при якій відсутні характерні висипання (зокрема, коростяні ходи), але є сильне свербіння. Ця форма корости спостерігається у охайних людей або при неправильному лікуванні. При ретельному огляді хворих і в цих випадках вдається виявити одиничні, парно розташовані папуловезикули, вузлики, найдрібніші бульбашки.
Прояви корости у людини
Коростяний хід знаходиться в основному у роговому шарі. Тільки його сліпий кінець досягає мальпігієвого шару або проникає в нього. У цій ділянці ходу і розташовується самка кліща. У мальпигієвому шарі розвивається внутрішньоклітинний і міжклітинний набряк, за рахунок якого утворюється невелика бульбашка. У дермі є хронічний запальний інфільтрат, що складається в основному з лімфоцитів. Цей інфільтрат розташований під коростяним ходом Коросту іноді можна змішати з почесухою, при якій хворих також турбує свербіння. Проте в цьому випадку свербіння буває і вдень і вночі, хвороба іноді триває роками, характеризується сірим кольором шкіри, білим дермографізмом, наявністю вузликів, часто покритих кров’яними скориночками, що розташовані переважно на розгинальних поверхнях кінцівок, збільшенням лімфатичних вузлів.
Коростяний хід
Цикл розвитку Sarcoptes scabiei
Ходи коростяного свербуна
Діагностиці сприяють парне розташування папуловезикул на улюблених для корости ділянках шкіри, наявність коростяних ходів, посилення свербіння вночі, поява висипань, що сверблять, у декількох членів сім’ї, наявність симптому Горчакова – Арді. Іноді встановити діагноз допомагає наявність «ознаки трикутника»: у поперековій області коростяні висипання розташовані трикутником, вершина якого направлена у бік міжсідничної складки. На цій ділянці, окрім звичайних висипань, є імпетигінозні елементи, пігментація, з подальшим утворенням атрофічних плям. При складності клінічної діагностики корости проводять лабораторне дослідження з метою виявлення коростяного кліща. Його можна витягнути з коростяного ходу голкою. Ефективний метод тонких зрізів лезом безпечної бритви бульбашок або коростяних ходів разом з вмістом.
Sarcoptes scabiei під електронним мікроскопом
Середовище обробляють розчином 20% їдкого лугу, накривають покривним склом і розглядають під мікроскопом (мале збільшення). У препараті виявляють кліщі або продукти їх життєдіяльності – яйця, екскременти у вигляді купок чорних крапок.
Лікування. Застосовують засоби, які розпушують роговий шар і, проникаючи в коростяні ходи, знищують кліщів. Вибір протипаразитарних засобів вельми обширний. Проте ефект терапії часто визначається не характером засобу, а правильністю його застосування і ретельністю лікування. Перед втиранням протикоростяного засобу хворому доцільно прийняти гарячий душ, який сприяє механічному видаленню з поверхні шкіри кліщів і розпушуванню рогового шару. За наявності піодемії або екзематозного процесу до почала лікування душ не призначають. Миття також забороняють під час лікування. Протикоростяні засоби втирають в шкіру тулуба і кінцівок, особливо ретельно – в місця улюбленої локалізації корости. Втирання не проводять в шкіру голови. Крім того, за наявності екзематизації або імпетигінизації антипаразитарні засоби також не втирають, а змащують ними уражені ділянки. Одночасно проводиться лікування ускладнень. Вельми ефективно втирання в шкіру розчину бензилбензоату (бензиловий ефір бензойної кислоти). Використовують для дорослих 20% водномильну емульсію бензилбензоата для маленьких дітей – 10%. Емульсію втирають по 10 хвилин 2 рази (з 10-хвилинною перервою). Після цього хворий надягає знезаражений одяг і змінює постільну білизну. На наступний день втирання повторюють. Через 3 дні проводять миття в лазні або під душем і зміну білизни. Для лікування дітей, як указувалося вище, готують 10% мильноводну емульсію бензилбензоаза або протягом 3 днів застосовують 10% бензилбензоатну мазь, приготовану на емульсивній основі. В умовах Крайньої Півночі бензилбензоат доцільно готувати на Ol. vaselini в 10 або 20% концентрації. Лікування корости по методу Демьяновіча проводять 60% розчином натрію тіосульфату (розчин №1)
і 6% розчином концентрованої або 18% розчином розбавленої хлористоводневої кислоти (розчин № 2). Спочатку двічі протягом 10 хвилин втирають в ділянку шкіри розчин № 1 (з 10-хвилинним інтервалом), а потім втирають розчин № 2 (по 5 хв з 5-хвилинним інтервалом) Розчин натрію тіосульфату наливають в тарілку і втирають в шкіру рукою, змочуючи її розчином. Розчин хлористоводневої кислоти наливають в жменю безпосередньо з пляшки. Після цієї процедури хворий надягає чисту білизну і змінює постільну білизну. Наступного дня лікування повторюють. Митися дозволяється через 2 дні після закінчення лікування. Дітям натрію тіосульфат призначають в концентрації 40%, розчин концентрованої хлористоводневої кислоти-4%, розбавленої-12%. Можна втирати 20-33% сірчану мазь (дітям -10%) або мазь Вількинсона (по 15% сірки і дьогтю, 10% крейди і по 30% зеленого мила і вазеліну). У дітей застосовують мазь Вількинсона навпіл з цинковою пастою. Ці мазі втирають в шкіру 1 раз на день протягом 5 днів. На 6-й день проводять миття в лазні або під душем і лише після цього зміну натільної і постільної білизни.
Застосування сірчаної мазі і мазі Вількинсона обмежене через забруднення ними білизни і можливості розвитку дерматиту, який ліквідовують після відміни мазі і призначення цинкової пасти. Мазь Вількинсона може зумовити пождразнення нирок (нефропатія), тому її не можна призначати особам, страждаючим захворюванням нирок.
Організація боротьби і заходи профілактики.
Головною умовою успішної боротьби з коростою є одночасне лікування всіх хворих в осередку ураження. Для виявлення хворих оглядають на коросту сім’ї або дитячі колективи, якщо хворим є дитина. Своєчасне виявлення хворих, ізоляція їх від колективу і лікування – важливі умови в профілактиці розповсюдження захворювання. При несприятливій епідеміологічній обстановці для лікування хворих коростою і проведення заходів, дезинсекцій, створюють спеціальні установи – скабіозорії. Важливе значення має ретельна дезинсекція натільної і постільної білизни або дезінфекція їх в сухожаровій або вологій камері. Білизну хворих можна також прати з кип’ятінням і подальшим пропрасовуванням гарячою праскою. Верхній одяг знешкоджують в камері або обпилюють ДДТ. Украй рідко зустрічається особлива форма- так звана норвезька короста (деякі автори вважають її дуже запущеною формою звичайної корости), яка була вперше описана в Норвегії в 1884 р. Даніельсеном. Ця форма виникає при ослабленні організму (у тих, що одночасно хворіють на лепру, сирингомієлію і подібні захворювання), у осіб, розумово відсталих. При норвезькій корості шкіра в осередках ураження суха, покрита товстими темно-зеленого кольору кірками, що місцями нагадують суцільний панцир, що обмежує рухи і що робить їх хворобливими. Нігті різко потовщені. Волосся на ділянках поразки має сухий і тусклий вигляд. Виявляється загальне збільшення лімфатичних вузлів. Від хворого відходить неприємний запах. Враховуючи вираженість клінічної симптоматики корости, слід зазначити при цьому незначність свербіння або його відсутність. При видаленні кірок оголюється гіперемійована шкіра, на якій оком можна бачити масу білих крапок – коростявих кліщів, які у великій кількості знаходяться і в лусках, кірках. Для видалення кірок застосовують 5-10% сірчано-дігтярну мазь після чого проводять звичайне протикоростяне лікування в комбінації з призначенням загальнозміцнюючих засобів.
Деякі особливості сучасної корости
У сучасних умовах короста інколи може мати низку особливостей. Іноді на шкірі хворого мало висипань, навіть незважаючи на тривалий перебіг, відсутні висипання на кистях через часте потрапляння на шкіру різних мастил, бензину, паст, порошків, інших хімічних речовин. Свербежу у хворого може не бути, можливі уртикарні елементи.
Лікар має розрізняти зазначені вище види корости, а також мати на увазі, що свербіж властивий і іншим хворобам – свербцю (пруриго), кропив’янці, токсикодермії, шкірній сверблячці тощо.
Можливі ускладнення хвороби
У разі корости можуть спостерігатися ускладнення з боку шкіри. Йдеться про пов’язані з коростою внаслідок розчосів гноячкові хвороби – стрептококове та змішане імпетиго, ектима, фолікуліти, фурункули, іноді з явищем екзематизації, дерматити.
У хворого може розвинутися постскабіозна лімфоплазія шкіри; постскабіозні вузлики виникають після або під час основної хвороби. Вузлики круглі або овальні з гладенькою поверхнею, щільної консистенції, поодинокі або множинні, за розміром від горошини до квасолини, мають синюшно-рожевий або буро-червоний колір. Вони часто локалізуються на жіночих статевих органах, внутрішніх поверхнях стегон, животі, в ділянці пупка, пахвових ямках, довкола сосків, рідко – на внутрішніх вушних раковинах, повіках. Характерним є інтенсивний свербіж. Перебіг хвороби тривалий – упродовж місяців та років, але доброякісний. Для неї характерні спонтанний регрес і рецидиви на тих самих місцях, можливий розвиток вузликів і в інших ділянках. У крові можливий лімфоцитоз (до 45%). Вузлики резистентні до місцевої терапії, в тому числі й протикоростяної. Для лікування рекомендують застосовувати кортикостероїдні мазі під оклюзійну пов’язку.
Ускладненнями перебігу корости також можуть бути дерматити, іноді з явищами екзематизації, які зумовлені лікуванням хвороби.
Можуть розвиватися ускладнення і з боку внутрішніх органів та крові. Так, коростяна нефропатія (білок у сечі) розглядається або як вияв імунологічного феномена, або як така, що спричиняється бактерійним чинником, зокрема нефритогенним бета-гемолітичним стрептококом. Можлива еозинофілія на тлі ускладнення гноячковими хворобами – лейкоцитоз, пришвидшена ШОЕ.
Як лікувати коросту
У разі підозри на наявність корости, коли не вдається підтвердити діагноз лабораторним дослідженням, доцільно проводити пробне протикоростяне лікування. У разі позитивного ефекту хворого реєструють з діагнозом корости і проводять усі протиепідемічні заходи. Неодмінною умовою успіху є одночасне лікування всіх осіб, які перебувають у тісному побутовому чи виробничому контакті з хворим, інакше неминуча реінфекція.
Найефективнішими, зручними і поширеними методами лікування корости в Україні є застосування суспензії бензилбензоату, простої сірчаної мазі, французького аерозолю “Спрегаль”, який виліковує за 24 години.
Лікування доцільно проводити у вечірній час, між 18 і 24-ю годинами, враховуючи біоритм життєдіяльності коростяного кліща. При цьому протикоростяні препарати діють безпосередньо на кліщів і личинок, а також потрапляють в організм кліща у разі прогризання ним ходів, що трапляється переважно увечері. Перед кожним втиранням препаратів рекомендується прийняти ванну чи душ. Цим досягається змивання личинок з поверхні шкіри, а також розм’якшення епідермісу, що сприяє проникненню препаратів у коростяні ходи чи елементи висипання.
Одним із найефективніших та зручних є лікування корости за допомогою 20% суспензії бензилбензоату (офіцинальний препарат педицид зі строком придатності 1 рік). Кліщі, німфи, личинки і яйця з ембріонами гинуть вже після одноразового втирання препарату. Але невелика частина личинок в яйцевих оболонках, що готові вилупитися, залишається неушкодженою навіть впродовж дводенного курсу лікування. Оскільки сформовані личинки виходять з яєць через 15-20 діб і стають доступними дії препарату, рекомендується наступна методика лікування суспензією бензилбензоату, яка, до речі, у разі ретельного її дотримання гарантує 100% одужання навіть в ускладнених випадках.
У разі лікування суспензією бензилбензоату потрібно часто змінювати натільну і постільну білизну. Суспензію збовтують і втирають на всій поверхні шкіри за такою методикою: 1-й день – 2 хвилини в шкіру лівої руки, 2 хвилини – правої, 2 хвилини в шкіру грудей та живота, 2 хвилини – спини та сідниць, 2 хвилини – лівої ноги, 2 хвилини – правої ноги і 2 хвилини – кистей. У шкіру кистей треба втирати 20% суспензію бензилбензоату після кожного їх миття. Доцільно такі процедури виконувати зранку і о 19-й годині вечора. На 2-й і 3-й день процедуру втирання не роблять, білизну не змінюють і не миються. На 4-й день знову приймають ванну, змінюють білизну, роблять повторне втирання, а в наступні 2 дні не змінюють білизну і не миються. На 7-й день приймають ванну, змінюють білизну, настає одужання. Аналогічним є й спосіб застосування 20% емульсії бензилбензоату. Для дорослих на одне втирання необхідно в середньому 100 г суспензії чи емульсії.
У дітей до 4 років застосовують 10% суспензію бензилбензоату. Втирання проводять також у шкіру шиї, обличчя, волосистої частини голови, оскільки короста у малолітніх дітей уражує і ці ділянки. Під час лікування дітей треба остерігатися потрапляння суспензії в очі, щоб запобігти розвитку кон’юнктивіту.
Лікування простою сірчаною маззю (33%) проводять за такою схемою. Спочатку приймають ванну, змінюють натільну і постільну білизну, далі на всій поверхні шкіри втирають мазь, особливо ретельно в ділянках висипань. Це роблять щодня впродовж 6 днів, не змінюючи при цьому білизни. На 7-й день приймають ванну, змінюють білизну, настає одужання. Після миття рук втирання мазі повторюють у шкіру кистей. У дітей до 3 років застосовують 10-15-відсоткову сірчану мазь.
Лікування аерозолем “Спрегаль” проводять увечері (18-та-21-ша години), щоб препарат діяв уночі. Потрібно стати на рушник і розбризкати препарат на всі ділянки тіла, крім обличчя та голови, а найбільше на ділянки висипань. Після цього слід надягнути чисту білизну і не митися протягом 12 годин. Не раніше, ніж через 12 годин після розбризкування препарату, хворий має помитися з милом і добре змити препарат водою. Лікуючись за допомогою аерозолю, його потрібно розбризкувати на відстані від вогню і з відчиненими вікнами.
Протиепідемічні заходи
1. З метою організації дезінфекції та обліку хворого на коросту до санепідемстанції надсилають про хворого повідомлення встановленої форми.
2. Заповнюється карта епідемічного обстеження вогнищ корости.
3. Огляд контактних осіб. Хворих на коросту лікують одним із зазначених методів, а контактним особам, не уражених коростою, проводять одноразове лікування. У разі виявлення корости у дітей, які відвідують дитячі заклади, проводять огляд персоналу.
4. Диспансерне спостереження за особами, що перехворіли на коросту, з повторним оглядом через 3-4 тижні.
5. Білизну кип’ятять, прасують гарячою праскою, матраци виставляють на мороз.
6. Необхідно посилити роботу щодо активного виявлення корости серед населення.
7. Активно виявляти джерело інфікування коростою.
8. Забезпечити 100% профілактичне лікування осіб, які контактували з хворими на коросту.
9. Проводити повну дезобробку і дезінфекцію протягом першої доби.
10. Проводити просвітницьку роботу серед населення.
11. Організовувати і проводити методичні семінари, в тому числі на конференціях Асоціації дерматовенерологів і косметологів, для лікарів-інтерністів, дерматологів і відповідальних за лікування корости в районах, містах, областях.
Іноді виникають масові ураження людей пузатим кліщем ( Pediculoides ventricosis), що викликає так звану зернову коросту (з’являються невеликі папули і пухирі, сильне свербіння. Цей кліщ живе на злаках і зернах і потрапляє до людини при вантаженні зерна, роботі в зернових складах, спання на соломі зараженої кліщем. Лікування проводять так само, як при звичайній корості. Кліщі коней, щурів, курей, блакитний, потрапляючи на шкіру людини можуть наносити укуси (утворюються папули, пухирі), викликати сильне свербіння, але не проникають в епідерміс і не утворюють коростяні ходи. Цих кліщів можна виявити у білизні.
Родина Залозниці (Demodicidae)
Родина Залозниці (Demodicidae) – мікроскопічні кліщі, які живуть у сальних залозах та волосяних сумках ссавців. Мають видовжене тіло, короткі ноги, сисний ротовий апарат, дуже плодючі. В одній сальній залозі може бути до 200 кліщів. Залозник вугровий (Demodex folliculorum) – збудник демодекозу.
Залозниця призводить до закупорювання волосяного мішечка та зниження функції сальної залози. Коли в уражені місця проникають патогенні мікроби, то виникають запальні процеси. На шкірі з’являються вугри (гнійні утворення). Масове ураження кліщами–залозниками викликає демодекозну коросту: шкіра стає зморшкувата, виникають пустули з виділенням лімфи, випадає волосся. Зараження відбувається як при безпосередньому контакті з хворою людиною чи твариною, так і через різні речі. Діагноз ґрунтується на дослідженні під мікроскопом гною з вугрів у краплі гліцерину на предметному
Морфологія
Червоподібної форми, самка довжиною близько 0,4 мм, самець – 0,3 мм. Спинний щиток покриває передню частину спинки, за ним тіло, що має поперечну посмугованість. Ноги короткі, лапки з двома кігтиками.
. Залозник вугровий (Demodex folliculorum), статевозріла особина.
Життєвий цикл. Зараження відбувається контактним шляхом від хворої людини.
Локалізація: у порожнинах і протоках сальних залоз (рис. 3.146) на обличчі і верхній частині грудей, волосяних сумках брів і вій. Відрізняється високою плідністю. Розвиток непрямий (яйце —> личинка —> дві німфальні стадії —> статевозріла особина), займає близько 25 днів. Личинки дуже дрібні, з трьома парами горбків замість ніг.
Залозники вугрові в протоках сальних залоз:
1 волосся; 2 – кліщ; З – сальна залоза; 4 – волосяна цибулина.
Клініка. Викликає закупорку волосяного мішечка і протоки сальної залози. У випадку приєднання бактеріальної інфекції на шкірі з’являються гнійні вугрі.
При тривалому перебігу хвороби і масовому зараженні шкіра стає зморшкуватою, гіперемованою. Утворюються пустули з виділенням лімфи, випадають брови і вії.
Діагностика. Лабораторна: мікроскопія в краплі гліцерину вмісту вугра або волосяної цибулини.
Прояви демодекозу
Демодекоз або підшкірний кліщ — це захворювання, що супроводжується ураженням шкіри мікроскопічним кліщем, який паразитує в сальних залозах і залозах повік людини, а також у волосяних фолікулах. У більшості людей цей кліщ є нормальним мешканцем шкірних покривів, який харчується злущеними клітинами. Варто тільки організму ослабити свою пильність, як кліщ проникає в глибші шари шкіри і викликає запалення.
Починатись демодекоз може в будь-якому віці, проте найчастіше починається хвороба в молодості, частіше в підлітковому віці, під час вагітності , після вираженого емоційного стресу. Зазвичай появу вугре-подібних елементів на шкірі списують на банальні прищі, які повинні, на думку численних порадників та лікарів, пройти самостійно після статевого дозрівання. Зазвичай хвороба поступово переміщається від одних ділянок шкіри до інших, створюючи цілком певні незручності для жінки або чоловіка. Видавлювання вугрів, що з’являються при демодекозі призводить лише до загострення інфекції, оскільки в ході цього процесу кліщі вдавлюються в неуражені ділянки шкіри.
З’являється він при таких захворюваннях, як пероральний дерматит –запалення біля ротової кайми губ і хронічне запалення сальних залоз, що називається в народі рожеві вугри. Вони частіше виникають у жінок біля носа і в носо-губних складках в період менопаузи, а також через порушення ендокринної , вегетативної, статевої системи і травного тракту. А хронічний перебіг захворювань цих систем, у свою чергу,підтримується, що живе у сальних залозах підшкірним кліщем . Якщо кліщів дуже багато на обличчі утворюються гранульоми – опуклості, що є скупченням цих самих кліщів.
Також однією з причин утворення підшкірного кліща стає наявність чоловічих статевих гормонів , як природне , пов’язане зі статевим дозріванням, так і привнесене в організм вживанням анаболічних стероїдів, а також контрацептивів і косметичних засобів на основі гормональних мазей. Розвиток підшкірного кліща сприяє жаркий вологий клімат і подразнення одних і тих же ділянок шкіри, наприклад тісно прилеглим одягом.
Якщо генетично людина має суху шкіру, пори не розширені, він навряд чи піддається захворюванню демодекозом. Таким чином, першою причиною демодекозу є вугрі, які у свою чергу, розвиваються внаслідок існування підшкірного кліща. Тобто виникає порочне коло, в якому причина і наслідок замикаються і розірвати це коло зовсім не просто.
Діагностика
Діагностика демодекозу достатньо проста. Для виявлення підшкірного кліща виконується зіскрібок з ураженої ділянки шкіри, після чого проводиться дослідження під мікроскопом. Демодекоз також виявляється визначенням гормонального фактору в крові і за допомогою спеціального аналізу. Видавлюється підшкірний жир і розглядається в фізрозчині(тоді кліщ,який є в цьому жирі, рухливий) або в луга (тоді він втрачає рухливість). Наявність кліща засвідчує правильність поставленого діагнозу.
Основні ознаки:
· Прищі , юнацькі вугрі, висип, рожеві вугрі,гнійники, ранки, і т. п. на обличчі найчастіше є проявом демодекозу. При тривалому перебігу процесу прищі зустрічаються на шкірі спини, грудей і навіть стегон.
· Червоні плями на обличчі.
· Підвищена жирність шкіри , розширені пори. Уражені ділянки представляються вологими , сальними , мають характерний блиск. Зазвичай страждає шкіра на носі і на щоках.
· Блідий або землисто-сірий відтінок обличчя.
· Горбиста шкіра обличчя. У товщі шкіри утворюється груба “рубцева” тканина і безліч дрібних твердих грудочок кальцію, що призводить до нездорового кольору обличчя і горбистої шкіри.
· Ускладнення мімічних рухів обличчя.
· Збільшення розмірів носа. Іноді дуже значне, тоді ніс починає нагадувати величезну синьо-червону сливу( рінофіма).
· Сверблячка, легке лоскотання, відчуття повзання. Часом люди не помічають лоскотання, і чухання відбувається автоматично. Сверблячка посилюється до вечора і триває протягом ночі. Цей час – період само активної життєдіяльності кліщів, звичайно тоді відбувається їх спарювання.
· Сверблячка волосяної частини голови, втрата волосся. Передчасна втрата волосся також може бути пов’язано з активною діяльністю кліща демодекс.
· Сверблячка вій.
· Сверблячка вушних раковин.
Демодекоз очей
Офтальмодемодекоз (демодекоз очей) — акаріаз органів зору.
Збудники Demodex folliculorum мешкають у волосяних фолікулах, D. brevis у залозах, сальних мейбоміевих та Цейса. D.folliculorum має подовжене тіло, розмір 0,27-048х0,048-0,064 мм, D.brevis в 2 рази менше (0,16-0,176х0,048 мм). У війчастих фолікулах повік D.folliculorum зустрічається рідше (39%), ніж на шкірі обличчя. Розвивається демодекозний блефарит, блефарокон’юнктивіт, халязіон, епісклеріт та крайовий кератит.
Порожнини волосяних фолікулів шкіри повік стають розтягнутими, виникає гіперплазія та гіперкератоз, легкий хронічний періфолікуліт. При хронічному проліферативному запаленні мейбомиєвої залози (халязіон), внутрішньою стінкою гранульоми є напівзруйнована кліщем епітеліальне вистилання, зовнішньої сполучнотканинна капсула, інфільтрована еозинофілами, гістіоцитами та макрофагами.
Часто хвороба може протікати по безсимптомному типу, типу стертих форм, у вигляді демодекозного блефарокон’юнктивіту (неускладнений, ускладнений), епісклеріта, кератиту, іридоцикліту (Н.Д.Зацепіна). Очний демодекоз може протікати як ізольовано, так і в поєднанні з демодекозом шкіри обличчя та інших ділянок тіла. Поступово відбувається сенсибілізація організму до продуктів життєдіяльності та розпаду кліщів. Розвиток запалення при демодекозі відносять до гиперсенсибілізації IV типу.
Demodex folliculorum може викликати демодекоз очей
Дія паразита на кон’юнктиву, рогівку та інші оболонки ока токсико-алергічна. Можуть бути мізерні слизові виділення з кон’юнктивальної порожнини, легка гіперемія та шорсткість кон’юнктиви повік, розрихленість нижніх перехідних складок, слабка фолікулярна або папілярна гіпертрофія, інфаркти та конкременти мейбоміевих залоз. Рідко спостерігається демодекозний епісклерит. В результаті порушення секреторної функції мейбоміевих залоз зменшується ліпідний шар прекорнеальної слізної плівки, посилюється її випаровуваність, що веде до розвитку синдрому сухого ока, при якому переважають трофічні порушення в поверхневих шарах рогівки, відбувається зниження її чутливості. іноді одночасно втягується у процес судинна оболонка. Демодекоз ускладнює кератит будь-якої етіології.
Одним із самих непростих захворювань шкіри є демодекоз, лікування якого потребує багато часу і зусиль. Його викликають невидимі неозброєним оком кліщі Demodex folliculorum і Demodex brevis. Більшість людей є носіями цих паразитів, але навіть не підозрюють про це. Щоб з’явилися ознаки захворювання, кліщі повинні почати активно розмножуватися, а це можливо тільки при зниженні імунітету.
Зміна способу життя при демодекозі
Перед тим як почати лікувати демодекоз, потрібно позбавитися від всіх косметичних засобів та аксесуарів (наприклад, кистей для макіяжа). Для зволоження шкіри пацієнтам рекомендується використовувати гелі в одноразових упаковках або у флаконах з дозаторами. Це попередить потрапляння кліщів у такі кошти. Від теплових процедур, наприклад, лазні, слід відмовитися. Забороняється користуватися кремами, які містять мед.
Рекомендується щоденна зміна постільної білизни та регулярна прання подушок і ковдр. Білизна обов’язково має пропрасовують з обох сторін, так як висока температура діє згубно на паразитів.
Дотримання дієти — одна з обов’язкових складових лікування. При демодекозі не варто вживати солону і гостру їжу. Найкраще тимчасово дотримуватися молочно-рослинної дієти.
Протикліщові препарати
Демодекоз протікає з періодами загострень і зменшення симптомів. Повністю вилікуватися від цього захворювання не можна, але можливе досягнення ремісії — періоду відсутності видимих проявів демодекозу. Більшість препаратів, які призначаються при цій хворобі, викликають загибель кліщів. Вони застосовуються місцево (на уражені ділянки шкіри) і приймаються всередину.
Препарати, до складу яких входять Тинідазол або метронідазол, можуть призначатися для прийому всередину. Вони є єдиними засобами, які при надходженні в організм через травний тракт впливають на життєдіяльність кліщів. Але для того щоб досягти достатньої концентрації препаратів в шкірі, потрібно приймати їх в дуже великій кількості. А це справляє негативний вплив на роботу печінки.
Тинідазол і метронідазол швидко проникають через матково-плацентарний бар’єр, тому при вагітності вони протипоказані. Під час годування дитини грудьми також забороняється приймати ці препарати через те, що вони виділяються разом з грудним молоком.
Препарати, що містять метронідазол і тинідазол, призначаються при демодекозі зазвичай у поєднанні з місцевими засобами, коли останні виявилися недостатньо ефективними. Але в багатьох випадках мазі та гелі, що наносяться на уражені ділянки шкіри, викликають загибель кліщів самостійно.
Demodex folliculorum в повіці хворого
При лікуванні демодекозу призначаються такі препарати місцевої дії:
· Жовта ртутна мазь. Через токсичність вона не повинна застосовуватися більше одного місяця. З цієї ж причини мазь протипоказана при вагітності;
· Цінкіхтіоловая мазь;
· Іхтіол;
· Дьоготь;
· Препарати сірки;
· Пермітрін;
· Амітразол;
· Ліндан;
· Кротамітон;
Препарати з групи холіноміметиків в краплях для очей (фізостигмін, фосфакол, армін, тосмілен). Завдяки своїй дії ці засоби паралізують мускулатуру кліщів і таким чином сприяють їх загибелі;
Гель пілокарпіну і розчин карбохола. Цими препаратами обробляються краї повік. Вони також викликають параліч мускулатури паразитів; Мазі або гелі, які містять метронідазол (кліон, МЕТРОГІЛ).
Допоміжне лікування для зменшення симптомів захворювання
Іноді демодекоз супроводжується синдромом «сухого» ока. При цьому стані зменшується кількість слізної рідини і змінюється її якісний склад. Через це слізна плівка, яка утворюється на поверхні ока, не може виконувати свої захисні, оптичні та поживні функції. Тому при таких порушеннях пацієнти повинні обов’язково використовувати препарати штучної сльози.
Для зменшення проявів демодекозу рекомендується обробляти краї повік розчином димексиду, спиртової настоянкою полину або водним настоєм пижма. Якщо порушена функція залоз століття, то проводиться масаж останніх.
Після того як проведено основний курс лікування, для стимуляції росту вій рекомендується втирати в краї повік реп’яхову олію. Тривалість проведення цієї процедури становить від півтора до трьох місяців.
Лікування демодекозу повинно включати не тільки застосування медикаментів, але й різні косметологічні процедури. Це дозволяє підвищити захисні сили шкіри, в результаті чого вона починає самостійно боротися з паразитами. Тому крім лікаря-дерматолога рекомендується відвідувати дерматокосметолога.
Електрофорез з зволожуючими речовинами — один з ефективних методів лікування демодекозу. Електричний струм тимчасово зменшує активність кліщів. Зволожуючі препарати надходять в глибокі шари шкіри, покращують їх стан і знижують вироблення шкірного сала, яке служить їжею для паразитів.
Коли висипів і запальних змін залишається небагато, проводиться курс мікродермабразії. Це механічне видалення верхнього шару шкіри, де знаходиться найбільше кліщів. Для запобігання рецидивів (повторного появи симптомів) проводиться пілінг з фруктовими кислотами.
Після повного зникнення симптомів демодекозу рекомендується пройти курс електрокоагуляції судин в місці ураження. При тривалому впливі медикаментів і косметологічних процедур на шкіру відбувається розширення капілярів і розростання мережі дрібних судин. Приплив крові до уражених ділянок збільшується, в результаті цього підвищуються місцева температура та вироблення шкірного сала. Це може спровокувати рецидив демодекозу.
Для того щоб досягти тривалої ремісії демодекозу, потрібно виконувати всі призначення лікаря і строго дотримуватися гігієнічні вимоги. Схема лікування підбирається індивідуально для кожного пацієнта, при цьому враховуються всі особливості перебігу захворювання.
Індивідуальний захист населення
Захист від кліщів — це перш на заходь безпеки, про котрі треба пам’ятати, знаходячись за містом. По-перше, краще триматися подалі від пасовиськ, місць водопою чи годування худоби,чагарників , ярів й балок, тобто всіх тихий місць, де вірогідність зустрічі із кліщами найбільш висока. По-друге,якщо ви йдете в ліс,необхідно бути відповідно одягненим. Це припускає не лише головний убір, але й одяг із довгими рукавами,закрите взуття, довгі брюки. По-третє, навіть якщо ви правильно одягнені, необхідно періодично оглядати собі й тихий, що вас оточують щодо виявлення кліща. Адже ви пам’ятаєте, що кліщ присмоктує безболісно, а отже, й непомітно.
Якщо ви виявили кліща, то ось нехитрі правила першої допомоги:
1.Змастити місце укусу кліща будь-якою рослинною олією чи жирним кремом.
2.Зробити нитяну петлю ,накинути на кліща, затягнути її й похитуючи ми рухами спробувати висмикнути комаху із ранки.
3.Обробити ранку йодом.
4.Обов’язково доставити укушеного в травмопункт, а кліща — в спеціальну лабораторію, щоб перевірити його щодо інфікованості енцефалітом; якщо кліщ виявиться зараженим, потерпілому потрібно терміново проводити профілактику.
5.Якщо видалити кліща повністю не вийшло, то подальші заходи —турбота лікаря,який витягне залишки комахи хірургічним шляхом,обробить ранку й спостерігатиме за потерпілим до тих пір, поки не переконається, що небезпеки для здоров’я немає.
Отже, Кліщі, (Acarina ) – це дрібні павукоподібні із головою, грудьми й черевцем, що злилися між собою нероздільно. Ротові органи колючого, кусаючого й смокчучого типу.. Поширені по всій земній кулі й за способом життя поділяються на 2 групи: 1) що живуть на суші й 2) у воді –переважно прісній; харчуються мертвими рослинними залишками, живими безхребетними; деякі паразитують на інших тваринах (й на людині).
Відомо понад 10 тис. видів кліщів. До акариформних кліщів відносяться саркоптиформні ( панцирні кліщі, коморні, волосяні, пір’яні, коростяві й ін.) й тромбидиформні (павутинові кліщі, водяні кліщі, краснотілки, залозниці, галові кліщі та ін.). До паразити формних кліщів належать гамазові кліщі, аргасові кліщі, іксодові кліщі та ін. Поширені повсюдно. Більшість мешкає на суші, деякі в морях й прісних водах. Особливо численні. У помірних й тропічнихкраїнах.
Коросту викликає самка кліща Acaru sscabiei чи Sarcoptes hominis, що зазвичай крупніша за самця (відповідно 0,4-0,45 й 0,2 мм в довжину, 0,25-0,35 й 0,14-0,19 мм завширшки). При розгляді неозброєним оком паразит має вигляд шпилькової голівки білого кольору. Після запліднення, яке відбувається на поверхн шкіри ,самець гине, а самка впроваджується в поверхневі шари епідермісу, прокладаючи у яких ходи. Роговий шар шкіри самка сверлить міцними хітиновими щелепами.
На місці проникнення кліща в шкірі з’являється маленька бульбашка. Проте головним симптомом корости є сильне свербіння, особливо різке увечері й вночі, після того, як хворий лягає в ліжко. Окрім характерного свербіння, яке часто є й першою ознакою захворювання, відзначають появу парних й розсіяних точкових вузликово-бульбашкових висипань, коростяних ходів (штрихоподібні пунктирні лінії сіруватого кольору), саден від разчухування шкіри.
Для лікування застосовують засоби, котрі розпушують роговий шар й проникаючи в коростяні ходи, знищують кліщів. Вибір проти паразитарних засобів вельми обширний. Проте ефект терапії часто визначається не характером засобу, а правильністю його застосування й ретельністю лікування.
На всіх виявлених хворих коростою заповнюють спеціальне сповіщення. Головною умовою успішної боротьби із коростою є одночасне лікування всіх хворих в осередку ураження. Для виявлення хворих оглядають на коросту в сім’ї чи в дитячих колективах, якщо хворим єдитина. Своєчасне виявлення хворих, ізоляція їх від колективу й лікування – важливі умови в профілактиці поширення захворювання.
Особливо великої шкоди людині заподіюють іксодові кліщі –високоспеціалізовані кровосмоктальні паразити ссавців, птахів, рептилій. Вони завдають великої шкоди людині й тваринам. Їх слина має токсичну дію на організм теплокровних Ще більшу шкоду с заподіюють як переносники збудників різних захворювань, оскільки тривалий час зберігають збудника й передають його із покоління в покоління.
Зокрема іксодові кліщі є переносниками страшної інфекційної хвороби-кримської геморагічної лихоманки.
У цілях попередження виникнення й поширення природно-осередкових хвороб необхідно своєчасно й в повному об’ємі проводити комплекс організаційних, профілактичних й протиепідемічних заходів.
Слід пам’ятати, що захист від кліщів — це перш за все заходи безпеки, про котрі треба пам’ятати,знаходячись за містом.
