Анатомо-фізіологічні особливості нервової системи у дітей. Порушення ембріогенезу як основа природжених аномалій розвитку нервової системи. Типи вищої нервової діяльності та фазові стани у дітей і їх значення для виховання.

Анатомо-фізіологічні особливості нервової системи у дітей. Порушення ембріогенезу як основа природжених аномалій розвитку нервової системи. Типи вищої нервової діяльності та фазові стани у дітей і їх значення для виховання. 

Центральна і периферична нервова система у дітей має багато морфологічних та функціональних особливостей, які потрібно знати кожному лікарю для вирішення цілого ряду практичних завдань. Лікар-педіатр повинен вміти розпізнавати найбільш розповсюджені захворювання нервової системи у дітей. Знання основ неврології необхідні для виявлення захворювань головного мозку, периферичної нервової системи, уточнення їх етіології та надання невідкладної долікарської допомоги.

Нервова система поділяється на центральну (головний і спинний мозок ) та периферичну.

Найважливіші функції нервової системи:

Ø    Основне значення нервової системи полягає у забезпеченні найкращого пристосування організму до впливів зовнішнього середовища і здійсненні його реакцій як єдиного цілого;

Ø    Нормальна взаємодія організму з зовнішнім світом;

Ø    Забезпечення поведінки згідно з умовами життя;

Ø    Об’єднання і регуляція всіх функцій організму, його органів, тканин, клітин і внутрішньоклітинних структур;

Ø    Пускова дія функціонування (скорочення м’язів).

 

Особливості регулюючого впливу ЦНС: швидка дія (нервовий імпульс поширюється із швидкістю 27-100 м/с і більше); точна адресованість (дія на конкретні органи); сувора дозованість; наявність зворотнього зв‘язку між ЦНС і регульованими органами.

Особливості гуморальної регуляції: здійснюється речовинами, які знаходяться в крові (гормони, метаболіти, інші специфічні речовини); вплив поширюється повільно; одночасно проявляється дія на багато органів і систем (не володіють органоспецифічністю); вплив важко дозується; вплив погано знімається.

Морфологічні особливості мозку (загальні): велика питома вага лобних долей мозку; редукція відділів, які у тварин забезпечують вроджені форми поведінки; наявність мовних зон кори.

Функції кори головного мозку: вища регуляція всіх життєзабезпечуючих систем організму; складні форми мовної і мислительської діяльності.

Спосіб функціонування головного мозку: сприйняття і переробка інформації; формування адекватної відповіді. Сприйняття здійснюється через рецепторний апарат і систему аналізаторів. Переробка інформації здійснюється лобними долями. Адекватна реакція формується на рівні інтегративних (пускових) систем. Енергетичним і емоційним генератором є лімбіко-кортикальні структури і ретикулярна формація.

§                   Основні принципи функціонування людського мозку: економія витрати нервової енергії, обумовлена відсутністю здатності клітин макроглії до регенерації: нервові клітини можуть знаходитись або в стані збудження або в стані гальмування. Принцип умовного рефлексу полягає у тому, що формування рефлексів проходить протягом усього життя в залежності від умов існування.

Дитина народжується з безумовними (природженими) рефлексами: харчовий; охоронний; орієнтовний; статевий. Життя людини регулюється на якісно вищому рівні, ніж у тварин – мисленням і мовною діяльністю, однак, принцип умовного рефлексу як здатність формувати відповідну реакцію організму з випередженням по відношенню до безпосереднього впливу середовища зберігається.

Морфологічні особливості головного мозку

Головний мозок – це орган, який відіграє найбільш важливу роль у життєдіяльності людини, це орган пристосування до умов оточуючого середовища. Маса головного мозку складає 10 % маси тіла новонародженого (приблизно 350-400 г), в дітей віком 16-17 років – 2,5 % від маси тіла (близько 1300-1400 г). До 2-х років маса мозку дитини дорівнює масі мозку дорослого.Окремі частки мозку розвиваються нерівномірно (лобна і тім’яна долі ростуть швидше скроневої і потиличної). У новонароджених і дітей дошкільного віку головний мозок коротший і ширший. До 4 років ріст мозку у довжину, ширину і висоту майже рівномірний, а з 4 до 7 років найбільш інтенсивно збільшується його висота.

Морфологічні особливості головного мозку новонароджених дітей:

– мозкова тканина багата водою (91,5%);

– містить мало лецитину та інших білкових речовин, відрізняється хімічною будовою нейроглобуліну і нейростроміну;

– після народження продовжується зміна форми і величини борозн і звивин, особливо енергійно вони проходять у перші 5 років життя;

– число клітин макроглії в півкулях головного мозку новонародженого таке ж, як у дорослого, але вони ще не зрілі;

– дозрівання клітин кори закінчується до 18-20 місяців, вони не мають відростків (аксонів і дендритів).

Маса головного мозку відносно велика. В середньому становить 350-380 г або 1/8-1/10 маси тіла ( у дитини 1 року – 1/11-1/12; у дорослих – 1/40-1/50 маси тіла). Подвоєння маси мозку проходить у 9 міс, потроєння – до 3-х років, до 20 років він у 4-5 разів важчий, ніж при народженні. На розрізі сіра речовина погано диференціюється від білої. Кора, пірамідні шляхи, стріарне тіло морфологічно недорозвинуті, корковий шар абсолютно і відносно товстіший, ніж мозковий. Мозочок розвинутий слабо, розміщений вище, має більш подовгасту форму, неглибокі борозни. Подовгастий мозок розміщений горизонтальніше. Нервові шляхи головного мозку недостатньо мієлінізовані (мієлінізація окремих клітин і провідних шляхів закінчується в різні терміни: від 3-4 міс для внутрішньочерепних нервів до 3-4 років – для блукаючого нерва). Нервові клітини зберігають ембріональні риси. Обмін речовин в 2 рази інтенсивніший, ніж у дорослих. Кількість спинно-мозкової рідини менша, ніж у дорослих: у новонародженого -30-40 мл, в 12 міс – 40-60 мл, в 3-4 роки – 150 мл. З 3-4 років кількість рідини дорівнює дорослим. Мозкова тканина багата білками , становить 46%, в дорослих – 27%. Кожен 1 г білка утримує 17 г води (схильність до розвитку набряку мозку). До 18 міс кількість води в мозковій тканині дорівнює кількості в дорослих.

Характерною для раннього віку є висока проникливість гемато-енцефального бар’єру, менша вираженість борозен і звивин кори, відсутність багатьох з них. До 7 років борозни стають глибокими, довшими, розгалуженими; звивини – випуклі, широкі, масивні; збільшується кількість третинних борозен.

У новонароджених дітей сіра речовина кори головного мозку не відмежована від білої, тому що нервові клітини розташовані в межах білої речовини. Однак, з 3-х років чітко визначається диферен­ціація клітин кори. У 8 років кора мало відрізняється від кори мозку дорослої людини, але морфологічна побудова три­ває до 22-25 р.

Щодо хімічного складу тканини головного мозку, то ранній вік характеризується желатиноподібною консистенцією, великим вмістом води, меншою кількістю білків і ліпідів. З віком кількість води зменшується, відбувається накопичення білків, ліпідів, особливо цереброзидів. Консистенція стає щільною.

Клітини кори головного мозку у новонароджених зберігають ембріональний характер будови до 5 міс. життя. Їх налічується 14-16 млрд. Для них характерні віднос­но велике ядро, велика кількість нуклеїнових ки­слот, відсутність дендритів. В пірамідних клітинах і чорній субстанції немає пігменту. Відсутні клітини Пуркіньє. У дітей старшого віку відбувається поступове дозрівання клітин, кількість їх така ж, як при народженні. Після 3 міс. з’являються клітини Пуркіньє.

В нервових волокнах та клітинах головного мозку у новонароджених мієлінізація відсутня і розпочинається після народження. Найбільш інтенсивно процес мієлінізації відбувається в кінці 1-го – на початку 2-го року, закінчується до 3-5 років. Швидкість проведення нерво­вих імпульсів по немієлінізованих во­локнах 0,6-2 м/с, в той час як по мієлінізованих волокнах – від 10-15 до 15-35 м/с.

Особливості нейроцитів: до народження кількість становить 25 % від усіх дифузно розсіяних клітин; до 6 міс -66 %; в 12 міс – 90-95 %; у 18 міс – 100 %; гістологічно незрілі: овальні, з одним аксоном, із зернистими ядрами, без дендритів. Поступово проходить диференціювання і мієлінізація клітин 7 шару кори та їх аксонів. По мірі дозрівання кори рухи стають точними, цілеспрямованими; підкоркові вузли залишаються регуляторами тонусу м’язових груп. До моменту народження органи чуття структурно сформовані, але функціонально незрілі.

Більша частина кори головного мозку новонародженого складається з 6 шарів. Розвиток нейронів у великих півкулях передує появі борозен і звивин. В перші місяці життя нейрони є не тільки в сірій, але й в білій речовині і вже до 3-х років будова більшості нейронів мало відрізняється від нейронів дорослого.

Кора головного мозку забезпечує вищу регуляцію всіх життєво забезпечуючих систем організму, а також складні форми мовної і мислительської діяльності.

Мозочок довгастої форми, розташований високо. Диференціація його кори відбувається в 9-11 міс., тому дитина починає краще орієнтуватися в просторі, покращується координація його рухів.. Повне формування клітинних структур мозочка закінчується до 7-8 років.

Довгастий мозок найбільш розвинутий з усіх структур мозку, тому у новонароджених добре виражені вегетативні реакції, які забезпечують функції дихання, кровообігу, травлення та ін.

Будова спинного мозку більш завершена і функціонально зріла, порівняно з іншими відділами ЦНС. Спинномозкові рефлекси формуються раніше, ніж рефлекси головного мозку. Маса його у новонароджених становить 2- 6 г, до 5 років вона подвоюється, до 20 років збільшується у 8-9 разів. Спинний мозок складає 1 % маси головного мозку у новонароджених і 2 % у дітей старшого віку. Довжина спинного мозку різниться у дітей різного віку – у новонароджених він закінчується на рівні ІІ-ІІІ поперекових хребців, в старшому віці на рівні І-ІІ поперекових хребців. Довжина спинного мозку у дітей відносно більша, ніж у дорослих. Шийне і поперекове потовщення спинного мозку відсутні. Вони починають визначатись з 3-річного віку. Мієлінізація пірамідного шляху починається в періоді новонародженості і закінчується до 4-річного віку.

 

Показники спинномозкової рідини у дітей різного віку

 

Показники	Новонароджені	Діти віком 1-3 міс.	Діти віком 4-6 міс.	Діти віком понад 6 міс.
Колір і прозорість	Ксантохромна, прозора	Безбарвна, прозора	Безбарвна, прозора	Безбарвна, прозора
Тиск, мм Н2О	50-60	50-100	50-100	80-150
Кількість ліквору, мл	5	40	60	100-200
Цитоз в 1 мкл	До 15-20	До 8-10	До 8-10	До 3-5
Вид клітин	Лімфоцити, поодинокі нейтрофіли	Лімфоцити	Лімфоцити	Лімфоцити
Білок, г/л	0,35-0,5	0,2-0,45	0,18-0,35	0,16-0,25
Реакція Панді	+ або ++	+	− або +	−
Цукор, ммоль/л	1,7-3,9	2,2-3,9	2,2-4,4	2,2-4,4
Хлориди, г/л	7-7,5	7-7,5	7-7,5	7-7,5

 

§                   Вегетативна нервова система функціонує з народження. Переважає у новонароджених симпатична нервова система, парасимпатична її ланка включається з 2-3- місячного віку. На 3-4 році життя починає переважати ваготонія. З 5 по 12 років встановлюється вирівнювання двох систем. У віці 12-13 років на фоні гoрмональної перебудови може виникати вегетосудинна дистонія. У новонароджених і дітей раннього віку переважає симпатикотонія;

 

Функціональні особливості ЦНС у дітей:

У дітей раннього віку характерною є функціональна слабість нервової системи. Імпульси, що поступають з рецепторів викликають пасивне, довготривале, іноді замежне гальмування. Основні життєві функції новонародженого регулюються проміжним мозком (надкорковими центрами таламопалідарної системи).

По мірі дозрівання кори рухи стають більш точними, цілеспрямованими; підкоркові вузли залишаються регуляторами тонусу м’язових груп.

До моменту народження органи чуття структурно сформовані, але функціонально незрілі.

Органи зору і слуху закладаються і розвиваються паралельно з розвитком ЦНС. У новонароджених спостерігаються фізіологічна світлобоязнь (перші 2 тижні), косоокість (на 1-2-му міс.) ністагм; відсутність розширення зіниць при сильних больових подразниках (на 1-му році життя), низька гострота зору (0,02 – в першому півріччі; 0,1 – до 1-го року; 1,0 – до 5 років). Орган смаку функціонує уже при народженні, до 4-5 міс. диференціюється повністю. Різкі запахи дитина розрізняє з перших місяців життя, до 7-8 міс. Добре розрізняє і слабкі запахи. Орган дотику, відчуття достатньо диференційований, оскільки подразнення шкіри викликає у дитини загальну реакцію у вигляді неспокою. В 7-8 міс. дитина може точно торкнутися до місця подразнення. На больові подразнення немовля реагує місцевою та загальною реакцією. Рефлекс Пейпера – у відповідь на світловий подразник дитина стуляє повіки і закидає голову назад.

В корі головного мозку у дітей раннього віку переважають процеси гальмування. Аналізаторної і умовно-рефлекторної діяльності відсутні.

Дифузні процеси головного мозку переважають над локальними.

Фактори підвищеної судомної готовності дитячого мозку: незрілість нейрогліальних структур (переважно кори великих півкуль); недосконалість механізмів гальмівного контролю за біоелектричною активністю; недостатність мієлінізації; підвищена чутливість до гіпоксії; висока гідрофільність мозкової паренхіми і проникність клітинних мембран; лабільність основних поза- і внутрішньочерепних гомеостатичних механізмів.

Морфологічні особливості спинного мозку: за своєю будовою більш закінчений, ніж головний мозок; відносно довший, ніж у дорослих; у плодів доходить до крижового каналу, у новонароджених – до нижнього краю 2 поперекового хребця. У старших – до 1 поперекового хребця; маса спинного мозку при народженні – 2-6 г, до 5 років вона подвоюється, до 20 років збільшується у 8-9 разів.

Особливості ембріогенезу нервової системи:

Формування нервової системи припадає на 3-й тиждень ембріонального розвитку, коли з дорсальної частини зовнішнього зорового листка (ектодерми) утворюється нервова пластинка; в подальшому формується замкнена нервова трубка. З нижнього (хвостового) відділу нервової трубки утворюється спинний мозок, з іншого (переднього) – всі відділи головного мозку (довгастий мозок, міст і мозочок, середній, проміжний мозок, великі півкулі).

До кінця 4-го тижня внутрішньоутробного розвитку в краніальній частині зародка є три мозкових міхура: передній (presencephalon), середній (mesencephalon) і задній або ромбовидній (rhombencephalon). В подальшому задній мозковий міхур ділиться на дві частини і дає початок задньому (metencephalon) і довгастому (myelencephalon) мозку. З кінцевого мозку розвиваються півкулі головного мозку.

З проміжного мозку формується зоровий горб, гіпоталамус, шишковидне тіло, із середнього мозку – ніжки мозку, пластинка даху (чотири горбика), із заднього – мозочок і міст мозку.

Порожнини мозкових міхурів в процесі розвитку перетворюються у шлуночки мозку і центральний канал спинного мозку. З порожнини першого мозкового міхура утворюються бокові шлуночки, з порожнини другого – ІІІ шлуночок, з порожнини третього – Сільвіїв водопровід, з порожнини четвертого і п’ятого – IV шлуночок.

З 4-7-го міс. починається структурна диференціація клітин внутрішньої коркової пластинки, а з 3-го міс. утворюється латеральна (Сільвієва борозна).

Причини вад розвитку нервової системи

В результаті порушення ембріогенезу на тому, чи іншому етапі, виникають вроджені вади. Основне значення в порушеннях ембріонального розвитку надається не стільки природі шкідливого фактора, скільки часовому співпаданню його дії з періодами інтенсивного формування нервової системи – так званими критичними періодами. Порушення ембріонального розвитку в І триместрі приводить до грубих вад розвитку нервової системи – дефектів змикання нервової трубки, порушенню росту і диференціації мозкових гемісфер і шлуночкової системи мозку. Патологічні впливи на пізніх стадіях вагітності і в перинатальному періоді, як правило не викликають важких вад розвитку, а ведуть до порушення міелінізації структур нервової системи, зменшенню росту дендритів і т.д. Аномалії і вади розвитку мозку часто супроводжуються множинними малими аномаліями розвитку (дизембріогенетичними стигмами). Це зумовлене тим, що шкіра і нервова система розвиваються з одного ембріонального зачатка – ектодерми. Високий поріг стигматизації, коли число малих аномалій розвитку у однієї дитини перевищує 5 – 7, свідчить про несприятливий перебіг внутрішньоутробного розвитку і про можливість аномалій і вад розвитку нервової системи.

Загальна частота вроджених вад розвитку складає 15 – 42 на 1000 народжених. З них на долю вад нервової системи припадає 26 – 28 %. У 1 на 100 новонароджених виникає дефект закриття невральної трубки, у абортусів – у 20 %, які може поєднуватися з іншими вадами.

Розрізняють генні; хромосомні; зовнішньосередовищні фактори розвитку вад нервової системи. В організмі 4 – 5 генів відповідають за ваду.

Хромосомні вади носять синдромальний характер – крім патології нервової системи спостерігаються вади інших органів.

Вроджені вади розвитку нервової системи

І. Вади кінцевого мозку:

·                  аненцефалія – відсутність великого мозку та кісток черепа;

·                  гідраненцефалія – великі півкулі повністю відсутні і заміщені порожниною, наповненою рідиною;

ІІ. Вади в результаті нерозділення кінцевого мозку:

·                  голопрозенцефалія – гемісфери не розділені на півкулі, мозкові шлуночки представлені однією порожниною.

ІІІ. Вади розвитку хребта і спинного мозку:

·                  спинномозкова кила – поєднана вада розвитку спинного мозку внаслідок дефекту закриття нервової трубки:

·                  Spina bifida oculta; 1:1000 новонароджених;

·                  менінгоцеле – вибухання в дефект хребта оболонок спинного мозку;

·                  менінгорадикулоцеле – вибухання в грижове вип’ячування оболонок і корінців спинного мозку;

·                  міеломенінгоцеле – у вип’ячування втягуються оболонки і спинний мозок;

·                  міелоцистоцеле – вип’ячування в дефект оболонок і спинного мозку з різко розширеним центральним каналом.

Крім вище вказаних, вирізняють:

мікроенцефалію – зменшення розмірів черепа і головного мозку внаслідок їх недорозвитку, що супроводжується розумовою відсталістю;

макроцефалію – збільшені розміри черепа і мозку без виражених ознак гідроцефалії.

гідроцефалію – збільшений вміст цереброспінальної рідини в порожнині черепа.

В нормі вміст цереброспінальної рідини в субарахноїдальному просторі складає 20-25 мл, в спинномозковому каналі – 40-45 мл.

До перинатальної патології нервової системи відносять: гіпоксію плода і новонародженого (4-6 %); внутрішньочерепну травму; травми спинного мозку, пологові травматичні пошкодження плечового сплетіння; пологовий парез діафрагми; пологове пошкодження лицевого нерва; гемолітичну хворобу новонароджених.

Дитячий церебральний параліч (ДЦП) – група синдромів, які є наслідком пошкодження мозку, що виникли у внутрішньоутробному, інтранатальному, ранньому постнатальному періодах.

§                   Схема дослідження нервової системи:

1. Загальна оцінка поведінки дитини, відповідність її нервово-психічного розвитку вікові, рівень її свідомості;

2. Загальний огляд (поза, огляд голови, обличчя і т.д.);

3. Дослідження функції черепних нервів;

4. Дослідження поверхневих і сухожильних рефлексів;

5. Дослідження чутливості;

6. Проби на координацію рухів;

7. Дослідження функції вегетативної нервової системи;

8. Виявлення патологічних рефлексів та симптомів (ригідність потиличних м’язів, симтоми Брудзінського верхній, середній і нижній, симптоми Керніга і Ласега).

Оцінка стану нервової системи

Оцінка стану нервової системи проводиться на основі збору анамнезу, огляду, дослідження рухових функцій, дослідження функцій чутливих аналізаторів, дослідження вегетативної нервової системи, дослідження мови.

Допоміжні методи дослідження: люмбальна пункція, дослідження спинно-мозкової рідини, трансілюмінація черепа, краніографія, пневмоенцефалографія, вентрикулографія, ангіографія, ультразвукова діагностика, радіоізотопна діагностика, комп’ютерна томографія, електро- і реоенцефалографія.

Біохімічні дослідження включають визначення амінокислот, ліпідів, ферментів, гормонів, катехоламінів, Ig, мікроелементів. Проводяться генетичні методи дослідження.

Загальний розумовий розвиток дитини на 50 % проходить у перші 4-5 років життя; на 30 % – від 5 до 8 років; решту 20 % – від 8 до 17 років.

Судомні стани у дітей: судома (спазм) – будь-яке переривчасте несамовільне скорочення м҆язів:

– тонічні судоми – супроводжуються тривалим спазмом;

– клонічні судоми – швидко змінних фаз скорочення і розслаблення;

– тоніко-клонічні або клоніко-тонічні судоми – різні поєднання попередніх феноменів;

– міоклонічні судоми – швидкі, блискавичні скорочення окремих м ¢язів або окремих м¢язових груп.

Приступ (пароксизм) – раптове погіршення стану здоров҆я, яке супроводжується епізодом хвороби або різке загострення хронічного хворобливого стану.

Припадок – приступ церебрального (мозкового) походження, який виникає на фоні повного благополуччя або при раптовому погіршенні хронічного патологічного стану.

В дитячому віці припадки частіше розглядаються як прояви: судомного варіанту епілептичної реакції; епілептичного синдрому на фоні захворювання ЦНС; епілептичного синдрому резидуально-органічного типу; епілептичної хвороби; епілептичного статусу; пароксизмального стану неепілептичного типу.

Дитячий церебральний параліч (ДЦП): є узагальнюючим терміном для групи захворювань, які проявляються в першу чергу порушеннями рухів, рівноваги та положення тіла.

Причини виникнення церебрального паралічу: порушення розвитку мозку, пошкодження однієї чи декількох його частин, які контролюють м’язовий тонус та моторну активність (рухи).

Перші прояви ураження нервової системи можуть бути видимими відразу після народження, а ознаки формування ДЦП можуть виявлятися ще в грудному віці. Малюки з церебральними паралічами переважно відстають у своєму моторному розвитку і пізніше за всіх досягають таких проявів моторного розвитку, як перевертання, сидіння, повзання та хода.

Для всіх пацієнтів з церебральними паралічами є однаково тяжкими проблеми контролю над власними рухами та координування роботи м’язів. Через це навіть простий рух є складним для виконання при ДЦП. Багато осіб з церебральними паралічами мають нормальний, чи вище середнього рівень інтелекту. Але їхня здатність проявити свої інтелектуальні здатності може бути обмеженою через труднощі в спілкуванні. Всі діти з церебральними паралічами, незалежно від рівня інтелектуального розвитку, здатні суттєво розвивати свої можливості при відповідному лікуванні, фізичній реабілітації та логопедичній корекції.

Оцінка психоемоційного розвитку дитини

Нервово-психічний розвиток дитини відображає стан її центральної нервової системи (ЦНС).

Оцінка нервово-психічного розвитку дитини – це зіставлення її вміння і навичок з контрольними показниками.

Основними критеріями оцінки психомоторного розвитку дитини 1-го року життя є:

·             зорово-орієнтувальні реакції;

·             слухові орієнтувальні реакції;

·             агальні рухи ;

·             рухи рук та дії з предметами;

·             емоції;

·             підготовчі етапи розуміння мови;

·             підготовчі етапи розвитку активної мови;

·             навички та вміння в процесах.

Основні критерії оцінки психоемоційного розвитку дітей 2-го року життя:

·             розвиток розуміння мови та активність мовлення ;

·             сенсорний розвиток;

·             гра та дії з предметами;

·             подальше становлення рухової активності, вмінь та навичок.

Основні критерії оцінки психоемоційного розвитку дітей віком від 3 до 6 років:

·             розвиток та активність мовлення (правильна вимова слів, читання віршів);

·             сенсорний розвиток;

·             активність в грі;

·             конструктивна та образотворча діяльність;

·             зорова координація (рівновага при ходьбі, статична рівновага);

·             пізнавальна діяльність;

·             соціально-культурний розвиток(санітарно-гігієнічні навички, працелюбство, самостійність, тощо).

На психоемоційний розвиток дитини впливають ряд чинників. Патологія вагітності і пологів, хронічні захворювання дитини, природжена та спадкова патологія, ендокринні захворювання, соціальне оточення, догляд, виховання, хронічна інтоксикація алкоголем, нікотином, наркотиками.

Особливості нервово-психічного розвитку новонародженої дитини

Для новонароденого характерні некоординовані атетозоподібні рухи кінцівок, ригідність м’язів, фізіологічний гіпертонус м’язів-згиначів, голосний крик. Слух у них знижений, відчуття болю ослаблене. Крім того, нервово-психічний розвиток дитини в періоді новонародженості характеризують наявність ряду безумовних рефлексів новонародженого:

1) стійкі (існують протягом всього життя):

·             ковтальний;

·             сухожильні рефлекси кінцівок;

·             рогівковий;

·             кон’юнктивальний;

·             надбрівний або орбікулопальпебральний.

2) транзиторні (існують після народження, а згодом поступово зникають):

·             оральні сегментарні автоматизми (смоктальний, пошуковий, хоботковий, долонно-рото-головний або рефлекс Бабкіна);

·             спінальні сегментарні автоматизми (захисний, рефлекс опори, автоматичної ходи, хапальний рефлекс Робінсона, рефлекси Моро, Керніга, рефлекс повзання Бауера, рефлекси Бабінського, Галанта, Переса).

Смоктальний рефлекс утримується до 10-12 місяців. Його можна викликати, приклавши до рота дитини соску, при цьому немовля здійснює смоктальні рухи.

Пошуковий рефлекс – при погладжувані шкіри дитини в ділянці кута рота, вона повертає голову, опускає нижню губу і відхиляє язик в сторону подразника. Зберігається до 3-4 місяця.

Хоботковий рефлекс – при ніжному постукуванні пальцем по губах дитини вона витягує їх вперед у вигляді хоботка. Зберігається до 2-3 місяців.

Долонно-рото-головний рефлекс (Бабкіна) – при натискуванні великими пальцями на долоні в ділянці підвищень великих пальців дитини, немовля відкриває рот і нахиляє голову вперед до грудей. Зберігається до 2-3 місяців.

Захисний рефлекс – якщо новонародженого покласти на живіт, то він рефлекторно повертає голову в сторону. Викликається до 2-х місяців життя.

Рефлекс опори викликається наступним чином:

лікар утримує дитину в пахвових ямках з сторони спини і одночасно підтримує вказівними пальцями голову. При підніманні дитини в цьому положенні вона згинає ноги в кульшових та колінних суглобах. При опусканні на опору дитина впирається на неї всією ступнею. Цей рефлекс фізіологічний до 2-х місячного віку.

Рефлекс автоматичної ходи – при нахилянні тулуба дитини в положенні рефлексу опори, вона робить кроки вперед. Рефлекс зникає в 2 місяці.

Хапальний рефлекс – при доторканні до долоней дитини пальцями (чи іншим предметом), немовля схоплює їх і міцно утримує, при цьому дитину можна підняти над поверхнею. Зберігається цей рефлекс до 3-4 місяців.

Рефлекс Моро полягає у тому, що при ударі двома руками по поверхні, на якій знаходиться дитина, на віддалі 15-20 см від її голови, немовля спочатку широко розводить в сторони і розгинає пальці (І фаза), а згодом повертається в попереднє положення (ІІ фаза).

Другий метод перевірки рефлекса Моро – утримуючи дитину на руках, різко опускають її вниз на 20 см (І фаза), а надалі піднімають до попереднього рівня (ІІ фаза). Дитина виконує вище описані рухи. Рефлекс Моро фізіологічний до 4-го місяця життя.

Рефлекс Керніга – якщо зігнути ногу дитини, яка лежить на спині, в колінному і кульшовому суглобах (в лежачому положенні) під прямим кутом, то розігнути її після цього не вдається. Рефлекс зберігається до 4-6 місяця.

Рефлекс Бабінського – при подразнені підошви дитини по зовнішньому краю ступні від п’ятки до основи великого пальця відбувається повільне розгинання великого пальця і згинання інших пальців (іноді віялоподібне їх розходження). Цей рефлекс вважається фізіологічним до 2-х річного віку.

Рефлекс повзання Бауера – при положенні дитини на животі вона намагається підняти голову і виконує плазуючі рухи. Якщо прикласти до підошви немовляти руки, то вона активно відштовхується ногами від долонь. Рефлекс зберігається до 4 місяців.

Рефлекс Галанта – якщо дитини покласти на бік і двома пальцями (великим і вказівним) по паравертибральних лініях від шиї до сідниць, то це викликає дугоподібне вигинання тулуба в сторону подразника.

Рефлекс Переса – якщо дитину покласти на бік і провести пальцем від куприка до шиї по остистих відростках хребта, то це викликає в немовлят коротке апное, надалі різкий крик, лордоз, згинання кінцівок, гіпертонус м’язів, іноді дефекацію та сечопуск. Перевірку цього рефлекса проводять в кінці дослідження, так як це викликає біль в дитини. Фізіологічним вважається цей рефлекс до 3-4 місяців.

У дітей грудного віку існує третя група рефлексів, які формуються не відразу після народження, а в певні місяці життя. Ці рефлекси мають назву установчих автоматизмів. До групи цих рефлексів відносять верхній і нижній позотонічний рефлекси Ландау, прості шийні і тулубові установчі рефлекси, ланцюговий установчий рефлекс з тулуба на тулуб.

Верхній позотонічний рефлекс Ландау – при положенні дитини на животі вона піднімає голову, верхню частину тулуба і, спираючись руками, утримується в такому положенні. З’являється рефлекс в 3-4 місячному віці.

При оцінці нервово-психічного розвитку враховують наступні параметри:

·             відповідає віку;

·             відстає;

·             випереджає вік.

Критерії нервово-психічного розвитку: на 1-му році життя дитина оволодіває навичками в межах ± 15 днів від календарного (паспортного) віку;

на другому році життя – оволодіння навичками в межах ± квартал (3 місяці);

на третьому році життя – оволодіння навичками в межах ± півріччя (6 місяці.

Терміни проведення контролю за нервово-психічним розвитком дітей різного віку:

на 1-му році життя – 1 раз в місяць;

на 2-му році життя – 1 раз в 3 місяці;

на 3-му році життя – 1 раз в рік.

Основні принципи функціонування людського мозку

•Економія витрати нервової енергії, обумовлена відсутністю здатності клітин макроглії до регенерації: нервові клітини можуть знаходитися або в стані збудження, або в стані гальмування.

•Принцип умовного рефлексу: формування рефлексів, протягом усього життя в залежності від умов існування.

До безумовних (вроджених) рефлексів відносять: харчовий; оборонний; орієнтовний; статевий.

Життя людини регулюється на якісно вищому рівні, ніж у тварин – мисленням і мовною діяльністю, однак, принцип умовного рефлексу, як здатність формувати відповідну реакцію організму з випередженням по відношенню до безпосереднього впливу середовища зберігається.

 

Типи вищої нервової діяльності

Характер вищої нервової діяльності залежить від факторів спадковості і умов виховання  (І.П.Павлов). Після багаторічних спостережень і експериментальних досліджень У.П. Павлов виділив 4 типи вищої нервової діяльності тварин в залежності від характеру нервових процесів. Він виділив силу нервових процесів (збудження і гальмування), їх урівноваженість і рухомість як основні показники, за якими можна визначити належність тварин до того чи іншого типу вищої нервової діяльності.

1)                        Сильний, урівноважений, рухливий тип характеризується сильно вираженими процесами збудження і гальмування, їх урівноваженістю і здатністю до легкої заміни одного процесу іншим (сангвінік)

2)                        Сильний, урівноважений, інертний тип (спокійний) відрізняється також сильними урівноваженими збудливими і гальмівними процесами, але на відміну від попереднього, вони малорухомі і отримати адекватну реакцію при зміні позитивного сигнального подразника на негативний (і навпаки) вдається з великими труднощами (флегматик)

3)                        Сильний, неурівноважений, швидкий тип характеризується сильним процесом збудження, який переважає над гальмуванням. Негативні рефлекси виробляються важко. Агресивні (холерик)

4)                        Слабкий тип відрізняється слабими процесами збудження і легко виникаючими гальмівними реакціями.