Ванни з ефірних масел

Шляхи проникнення ароматичних речовин в організм. Методи застосування ефірних олій.

Історія та способи застосування ефірних олій

 

 З глибини століть дійшли до нас перші пахощі, що зберегли аромати давнини в усипальницях єгипетських фараонів. Ми пам’ятаємо, що біблійна Суламіф перед побаченням з Соломоном зі знанням справи користувалася ароматними ефірними маслами.

  Давньогрецькі красуні добре знали основні «правила хорошого тону» – особа повинна пахнути пальмовою олією, а руки – м’ятою. Обожнювали пахощі римські патриції (вони обприскували не тільки себе, але і їжу, одяг, а також вулиці і площі, де проїжджав імператор).

  «Середній клас» Рима, Єгипту, Греції, Сходу теж не розлучався з ароматами протягом усього життя – і в будні, і в свята. Священики використовували суміші ароматичних речовин та ефірних масел для приготування парфумів і ліків, в ритуальних діях, під час святкувань, а в будинках – для створення приємної атмосфери та профілактики захворювань.

   У Росії наприкінці XIX століття випускалося набагато більше парфумерних виробів, ніж зараз. Не тільки духи, але запашні води, ароматні притирання, запашні порошки, ефірні масла, ароматичні есенції курильні або оцти, папірці , свічки, саше – були в арсеналі модниць.

   Говорячи науковою мовою, ефірне масло – це ароматний і сильно концентрований екстракт з листя, квіток, коренів і кори дерев. Ефірні масла в чистому вигляді можуть містити до 50 інгредієнтів. Ефірні олії ще називають «життєвою силою» або «душею» рослини. Кожна ефірна олія неповторна і має свою область застосування.

  Ефірну олію обов’язково поміщають в темний скляний флакон і герметично закупорюють, тому що є  дуже чутливою до світла і вступає в реакцію з пластмасою. Обсяг бульбашки з ефірною олією зазвичай не перевищує 10 мл.

   Натуральна ефірна олія гармонійно пахне, це замкнене коло компонентів, де один плавно перетікає в інший, але не «б’є» в ніс. Термін придатності ефірних олій – до 3 років, за винятком цитрусових ефірних масел, які бажано використати протягом року. Зберігати ефірні масла потрібно в темному місці зі стабільною температурою (у холодильнику або в кімнаті).

   Ефірні олії, які містяться в різних частинах рослини, можуть володіти різними запахом і дією. Наприклад, з апельсина отримують три види ефірного масла: з квіток гіркого апельсинового дерева – квіткове апельсинове масло (неролі), з листя (Померанца) – масло, відоме як петитгрейн (петітгрейн), з шкірки плодів солодкого китайського апельсина – апельсинову ефірну олію.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Область застосування ефірних олій (аромамасел) майже безмежна.

Можна:

– ароматизувати ними ванну

– ароматизувати ними приміщення за допомогою аромалампи

– використовувати масла в інгалятори

– створювати свої власні мазі й шампуні

– використовувати їх як лікарські препарати, приймаючи їх всередину

– ароматизувати чай

– робити холодні та гарячі компреси, розтирання, обгортування шкіри

– створювати свої власні парфуми

Обираючи один з методів використання, слід пам’ятати: Ефірні масла (ефірні олії) вважають більш ефективними при зовнішньому використанні ніж внутрішньому, оскільки масло вже протягом кількох секунд проникає в потрібні органи.

Методи використання ефірних масел (ефірних олій):

1. Аромотерапія

У аромалампу наливається тепла вода, в яку додають кілька капель аромамасла, після чого запалюється свічка. За рахунок повільного підігріву води відбувається поступове насичення повітря кімнати ароматом. Метод слід застосовувати при закритих вікнах і дверях. Час інгаляції 1-3 години.

Як правило, в аромалампу додається кілька крапель ефірної олії, кількість яких визначається розмірами приміщення – зазвичай це 1-2 краплі на 5 кв. метрів. Аромат в приміщенні повинен бути тонким і ненав’язливим.

Види аромаламп:

1. Неелектричні аромалампи (керамічні, скляні, кам’яні, металеві). Це найбільш поширений вид. Такі аромалампи складаються з ємності для води та ефірної олії, каркаса та підставки для свічки. Для джерела тепла використовується чайна свічка (у “гільзі”). Свічка нагріває воду, вода випаровується і забирає з собою більш легкі частки ефірного масла, поширюючи, таким чином, аромат по приміщенню.

Використання:

Налийте гарячу воду (не кип’яток, градусів 50-60) у верхню частину аромалампи (ємність для води), капніть в неї потрібну кількість ефірного масла, запаліть свічку в нижній частині аромалампи. Насолоджуйтесь ароматом. Через 1-3 години свічку можна загасити.

 

 

 

 

 

 

 

2. Електричні аромалампи (водні, безводні: аромалампи, що працюють від мережі, ультразвукові (дифузори), USB-аромалампи). Даний спосіб ароматизації має свої переваги у порівнянні з аромалампами, що працюють від вогню.

– води не потрібно, масло капають безпосередньо в дифузор

– капати олії можна менше – ті ж 5 крапель дають більший ефект

– олія використовується більш повно (у звичайній аромалампі частину ефірного масла прогоряє і осідає на стінках аромалампи), тим самим терапевтичний ефект збільшується

– масло не нагрівається, тому що випаровування відбувається за рахунок ультразвуку. Це також збільшує терапевтичний ефект ефірного масла

– мити дифузор не треба, робоча поверхня протирається ватою зі спиртом

– за рахунок ультразвуку відбувається активація частинок ефірного масла, це сприяє більшій доступності корисних речовин

– дифузор працює без вогню, це ідеальний варіант для офісу та дитячої

 

 

 

 

 

2. Інгаляції холодні

 

Безпосередньо з флакона, або після нанесення на тканину чи аромакамінь (камінь з дрібнопористої глини) вдихають аромат ефірного масла. Дихання повинне бути рівним і глибоким. Час інгаляції 5-10 хвилин.

 

Аромакамінь – це аксесуар для ароматерапії, який використовується для ароматизації повітря в приміщеннях, одягу та білизни. Досить нанести одну або дві краплі ефірного масла на поверхню аромакаменя, щоб відчути ефект. Можна носити з собою в кишені, сумці, для ароматизації білизни та одягу покласти у шафу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Камінь здатний утримувати аромат від 1 дня до місяця, в залежності від виду ефірного масла. Аромокамінь виготовлений з природної білої глини, має пористу структуру.

 Ідеальний для офісу, так як дає аромат в межах столу, і де небажана ароматизація повітря із застосуванням вогню. У порівнянні з аромалампою найменш небезпечний для дітей.

 

3. Інгаляції гарячі

У посуд з широким горлом налити окріп, накрити голову рушником, додати кілька капель ефірного масла в окріп і вдихати аромат 3-10 хвилин. Під час інгаляції слід обов’язково закривати очі.

Ванни з ефірних масел. Ароматичні речовини стикаються з усією поверхнею шкіри. За рахунок високої проникаючої здатності швидко всмоктуються шкірою, потрапляють у лімфатичну мережу, а потім в усі органи. Крім сильного впливу на шкіру, ефірні олії надають потужний вплив на легені, кишечник, нирки, центральну і периферичну нервову систему, точки Бонньє. Ванни можуть бути гарячими, прохолодними, сидячими, для ніг, ванночки для рук і т. д.

У наповнену водою необхідної температури ємність додають вказану кількість ефірного масла, яке попередньо змішують з емульгатором (морська або кухонна сіль, піна для ванни, мед, вершки, молочна сироватка, висівки). Час процедури 5-30 хвилин. Збільшення часу прийому ароматичної ванни повинно бути поступовим.

 

4. Компреси з ефірних масел

 Речовини, що містяться в ефірних маслах, проникають через ділянку шкіри, що перебуває в прямій проекції до хворого органу, потрапляють у лімфу та мають протизапальну, протинабрякову, знеболювальну, спазмолітичну дію.

Холодні і гарячі компреси. У воду (300-400 г) необхідної температури додати ефірну олію, після чого занурити в цю воду бавовняну тканину, злегка віджати, прикласти на область проекції хворого органа, на чоло, шию, литкові м’язи і закріпити сухою тонкою тканиною. Час процедури – 5-40 хвилин.

 

5. Розтирання з ефірних масел

 

 Методика розтирання ефірними маслами чудово допомагає при запальних явищах в м’язової, нервової, сполучної тканини, впливаючи на лімфатичну систему, хребетний стовбур, системи дихання і кровообігу.

У 10 г масла для масажу (масло звіробою, мигдальне, масло паростків пшениці) додати необхідну кількість ефірного масла, нанести на хворе місце і втирати сильними енергійними рухами. Крім позитивного впливу на органи дихання, кровообігу, центральну і периферичну нервову систему, відбувається оздоровлення печінки, кишечника і залоз внутрішньої секреції.

 

6. Внутрішнє вживання ефірних масел

 

 Активні компоненти ефірних олій впливають на органи травлення, потрапляють у кров’яне русло, нормалізують роботу серцево-судинної системи, мають потужний вплив на сечостатеву систему й нервову тканину. Дана методика менш популярна, ніж перераховані вище, оскільки викликає неприємні відчуття в момент попадання ефірних олій у рот.

Чисті нерозведені ефірні масла не можна вживати всередину! Рекомендовану кількість ефірного масла слід додати до 1 ст. л. харчового рослинного масла, в 0,5 ч. л. меду чи варення.

Для пекучих ефірних олій існує методика капсулювання: на маленький шматочок чорного хліба нанести ефірне масло відповідної дозування. Інший шматочок хліба розім’яти між пальцями так, щоб вийшла тонка пластинка. Далі, загорнути в цю платівку просочений аромаесенцією хліб і щільно заклеїти. Після, приймати як пігулки, запиваючи великою кількістю рідини (краще кислим соком).

 

7. Ароматизація чаю: у герметично закриваючий посуд (200 г) крапнути 7-10 крапель ефірної олії, потім насипати в цю ємність чай, щільно закрити і не відкривати 3-5 днів, періодично струшувати. Після зазначеного терміну чай готовий до вживання.

                       Ефірні масла в косметології

 

    Ефірні масла в косметології використовуються з давніх часів. А останні дослідження доводять їх позитивний вплив на організм. Ефірні масла в косметології сприяють більш швидкій регенерації і розмноження клітин епідермісу, стимулюють і регулюють обмінні процеси, сприяють виведенню токсинів і отрут, ініціюють вироблення нових волокон колагену і еластину, а все це сприяє гальмуванню зістарювання організму.

     Ефірні масла в косметології відрізняються приємним розслаблюючим ароматом, що піднімає настрій і позитивно позначається на всіх системах організму. Тому використовувати ефірні масла в косметології не тільки дуже корисно, але й приємно.

Перед застосуванням ефірних масел в косметології треба брати до уваги особливості шкіри.

         

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                          БУДОВА І ФУНКЦІЇ ШКІРИ.

     Шкіра складається з трьох шарів: зовнішнього — епідермісу, середнього — власне шкіри, або дерми, і внутрішнього — підшкірної жирової клітковини.

  Епідерміс — багатошаровий плоский епітелій ектодермального походження, товщина якого (0,03—2,5 мм.) залежить від виконуваної функції. Так, на ділянках, що піддаються постійному механічному тиску (долоні, підошви), його товщина більше, ніж на грудях, животі, стегнах, плечах, передпліччі, шиї. Верхні шари його зроговівають, утворюючи роговий шар, внутрішній шар — ростковий (базальний). Клітини, що зроговіли, постійно злущуються і замінюються новими, тому цей шар особливо розвинений на долонях і підошвах. Клітини паросткового шару циліндричної форми, постійно діляться й утворюють нові клітини, за рахунок яких заповнюються верхні шари шкіри. У глибоких шарах епідермісу містяться пігментні клітини. Вони виробляють пігмент Меланін, який додає шкірі певного кольору, а також захищає організм від шкідливої дії ультрафіолетового проміння. В епідермісі знаходяться чутливі нервові закінчення. Похідними рогового шару епідермісу є нігті, які постійно ростуть протягом усього життя.

  Власне шкіра (дерма), завтовшки від 0,5 до 5 мм. утворена сполучною тканиною. У ній виділяють сосочковий та сітчастий шари. Сосочковий шар складається з рихлої сполучної тканини й утворює ввігнутість до епідермісу. В цьому шарі містяться різні волокна, що додають шкірі міцності та пружності, а також  численні кровоносні й лімфатичні судини, нервові сплетення та закінчення нервових волокон. Під сосочковим шаром розташовується сітчастий шар. У ньому залягають сальні та потові залози, волосяні сумки. Потова залоза складається з тіла (згорнутої в клубок залозової трубки) і вивідного протоку, що відкривається на поверхні шкіри. У людини 2—3 млн. потових залоз, особливо багато їх на обличчі й долонях. Рідина, що утворюється в потових залозах, — піт — крім води містить продукти обміну речовин (аміак, сечовину, мінеральні солі тощо).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 101. Будова шкіри людини. А — надшкір’я (епідерміс); Б—власне шкіра (дерма); В — підшкірна жирова клітковина; 1 — роговий шар епідермісу; 2 — шар живих клітин епідермісу; 3 — рецептори шкіри; 4 — сальні залози; 5 — потові залози; 6 — корінь волосся; 7 — кровоносна судина; 8 — нерв.

 

 

  На випаровування поту витрачається надлишок тепла, тому залежно від температури навколишнього середовища кількість поту, що виділяється, значно змінюватиметься (від 0,5 до 2—3 л.). Сальні залози виділяють жир, який мастить волосся, шкіру й робить їх еластичними. Протоки сальних залоз відкриваються у волосяні сумки. Волосся (ріli) є роговим похідним епідермісу. Волос складається з волосяної цибулини, кореня і стрижня. Волосяна цибулина й корінь волоса оточені волосяною сумкою. До волосяної цибулини підходять судини, які забезпечують волосся і нерви поживними речовинами. До волосяної сумки прикріпляється м’яз, який піднімає волос. Волосяний покрив еволюційно майже втратив своє значення для людини.

Підшкірна жирова клітковина — найглибший шар шкіри. Він складається з рихлої сполучної тканини, в якій багато жирових клітин. Товщина цього шару різна й залежить від способу життя, харчування, обміну речовин. Жир захищає тканини й органи від механічних дій, а також від переохолодження.

 

  Функції шкіри наступні:

 

—      захисна — від шкідливих дій різних чинників зовнішнього середовища (механічних, хімічних, проникнення мікроорганізмів);

 

—      терморегуляторна;

 

—      участь в обміні речовин (наприклад, вітаміну D);

 

—       виділення (виділення води та деяких солей);

 

—       дотик (дотикальні, температурні та больові рецептори).

 

  Роль шкіри в регуляції тепловіддачі. У результаті екзотермічних реакцій, що відбуваються в організмі, виділяється велика кількість тепла. У здорових людей температура тіла відносно стала (36,5—36,9 °С). Це забезпечується механізмами терморегуляції, що приводять до посилення або послаблення утворення та віддачі тепла. Процеси терморегуляції відбуваються з участю шкіри, нервової та ендокринної систем. Терморецептори сприймають холод і тепло. Виникаючі при цьому подразнення передаються в спинний мозок, гіпоталамус і в кору великих півкуль. Відбувається їх аналіз і синтез, і в центрах терморегуляції виникає у відповідь реакція, направлена на підтримку сталої температури тіла. Наприклад, в умовах холоду скорочуються просвіти судин шкіри, зменшується кількість циркулюючої по них крові. При цьому зменшується потовиділення, результатом чого є зменшення тепловіддачі, й організм зберігає нормальну температуру тіла. З підвищенням температури навколишнього середовища розширяються судини шкіри, посилюються циркуляція крові по них і потовиділення, що веде до підвищення тепловіддачі. На випаровування 1 г поту витрачається 0,588 Ккал тепла. Випаровування залежить не тільки від температури повітря, але і від його вологості. При підвищенні вологості інтенсивність випаровування зменшується. Інтенсивність тепловіддачі залежить також від товщини підшкірної жирової клітковини. При тонкому шарі її тепловіддача збільшується, при товстому, навпаки, зменшується.

 

Структура шкіри однакова у всіх людей, але в залежності від ступеня інтенсивності роботи сальних залоз, виділяють наступні типи шкіри обличчя:

– нормальна;

– комбінована;

– жирна;

– суха.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                  Догляд за шкірою обличчя.

             

     Догляд за нормальною, сухою, жирною та комбінованою шкірою.

Повсякденний догляд за будь-якою шкірою покликаний вирішити три завдання: очищення, пом’якшення і захист від шкідливих впливів зовнішнього середовища. З шкіри видаляються частинки її власної життєдіяльності, пил, декоративна косметика, створюються оптимальні умови для всіх її життєво важливих функцій: дихальної, теплообмінної, видільної, захисної та ін Очищення необхідно  шкірі у всякому віці.

Найпоширеніший спосіб очищення – умивання водою. Проте роговий шар під дією води здатний до набухання. Для очищення шкіри ввечері потрібно використовувати лосьйони, рідкі креми, рослинне масло, соки та ін.

    Не слід часто користуватися милом або мильним кремом – вони сушать шкіру. Дуже корисна короткочасна дія холодної води і протирання її льодом (але тільки вранці – холодні процедури на ніч можуть спровокувати безсоння); умивання теплою або гарячою водою прискорює в’янення шкіри, розширення пор, збільшення сухості при сухій шкірі й жирності при жирній. Пом’якшення шкіри в домашніх умовах здійснюється за допомогою пом’якшуючих кремів, косметичних масок, лосьйонів, рослинного масла, масляних компресів. Пом’якшувально діє на шкіру профілактичний (гігієнічний) і лікувальний масаж обличчя, шиї. Наносити крем потрібно надавлюють або рухами. Шкіра сприймає крем лише у мінімальних кількостях. Шкіра обличчя за одну косметичну процедуру може поглинути не більше 0,75 г жиру. Товстий шар крему на шкірі, особливо якщо залишити його на ніч, замість користі може принести відчутну шкоду. Вранці крем наносять на вологу (після вмивання водою) шкіру. Надлишки вологи і крему прибирають. Увечері, після очищення шкіри лосьйоном, крем наносять ватним тампоном, змоченим у воді, сольовому розчині або настої трав. У захисті потребує будь-яка шкіра. Ніхто з нас не застрахований від вітру, сонячних променів, холодної чи надто вологого повітря, а значить, цьому треба якось протистояти.

 

 Догляд за нормальною шкірою обличчя

 

 Практично в більшості випадків догляд за шкірою обличчя проводиться вранці і ввечері.

Ранковий догляд за шкірою.  Обполосніть обличчя м’якою водою кімнатної температури (або злегка прохолодною) без мила або протріть шматочком льоду по напряму шкірних ліній. Милом не користуйтеся. При нормальній шкірі його застосовують 2-3 рази на тиждень, щоб не пересушити шкіру. Після ополіскування (протирання льодом) шкіру обличчя промокніть рушником: його прикладають до обличчя з невеликим натиском. Осушують особа після будь-якого вмивання, незалежно від типу шкіри.

 

 Порада:  не можна грубо витирати обличчя, тому що шкіра від цього розтягується і з’являються передчасні зморшки.

 Якщо після ополіскування або протирання льодом на обличчя наноситься крем, можна при промоканні залишити на шкірі трохи вологи. Однак перед виходом на вулицю обличчя потрібно промокнути досуха. Ефект свіжості, збудження, приплив крові до шкіри і її почервоніння досягається зниженою температурою води (або холодом льоду), а також легкими натисненнями на шкіру при промоканні рушником. При нормальній чутливості шкіри для її очищення замість води (льоду) можна користуватися лосьйонами, а також рідкими кремами.

Пом’якшення шкіри.  Бажано користуватися нежирними кремами. Наносити крем тонким шаром легкими рухами, що б’ють кінчиків пальців по шкірних лініях: на лобі – у напрямку росту брів до волосся на голові, навколо очей – від внутрішнього кута по верхньому століттю до зовнішнього, від зовнішнього кута по нижньому століттю до носа, а на ньому – по спинці до бічної поверхні до верхнього краю вушних раковин. У цих місцях крем потрібно наносити четвертим (безіменним) пальцем. На щоки і підборіддя наносите крем охоплюють рухами долонь. Можна провести масаж по крему чайною ложкою, нагрітої в гарячій воді (у склянці або під струменем з водопровідного крана). Ложка не повинна бути занадто гарячою (зробіть пробу на руці). Масаж проводять по шкірних лініях обличчя, по шкірі шиї та верхньої частини грудей. Тривалість спочатку 2 хв, потім до 5 хв. Процедура покращує кровообіг. Крем краще усмоктується в шкіру. Вона швидше зволожується. Після масажу шкіру промокають серветкою.

 Захист шкіри.  Нормальна шкіра спеціальної захисту не вимагає! Нею служить денний макіяж. Тим, у кого розширені кровоносні судини на обличчі, для захисту шкіри в зимовий час рекомендується користуватися кремами, не містять вологи, або гусячим топленим жиром, внутрішнім топленим свинячим салом, а також оливковою, кукурудзяним, соняшниковою олією.

 Вечірній догляд за нормальною шкірою.  Вимити обличчя м’якою водою, приємною на дотик. Застосовувати білі туалетні мила з кремом бажано 3 рази на тиждень. Більш грубі сорти мила можуть викликати пересушування шкіри. Замість мила бажано використовувати кефір, кисле молоко або жовток, розтертий з рослинним маслом. Одне із зазначених коштів слід нанести про напрямку шкірних ліній за 2-3 хв до вмивання ватяним тампоном або просто пальцями.

 Замість вмивання обличчя можна очищати готовими лосьйонами чи лосьйонами, приготованими в домашніх умовах.

 

                      

 

 

 

 

                 Догляд за сухою шкірою обличчя

 

 В залежності від віку, характеру харчування, стану нервової системи кількість жиру в шкірі змінюється. Порушення нормального сало виділення несприятливо відбивається на шкірі. Вона стає шорсткою, менш еластичною, різкіше виражається її малюнок, з’являються тріщини, збільшується чутливість до сонячних променів, вітру, високих і низьких температур, починає лущитися, легко дратується і покривається червоними плямами. Особливо суха буває шкіра щік і на скронях, а шкіра чола, носа, носогубних складок і підборіддя часто навіть лисніє. Вона погано переносить умивання водою навіть з пережиренности милом. А потім покривається дрібними лусочками. Створюється враження, що шкіра ніби обсипана борошном. Сухість зростає, і шкіра вже не переносить умивання з милом. Більш того, навіть після вмивання лише водою вона часто покривається червоними плямами, горить. Потім стає в’ялою, все більше покривається зморшками, які спочатку з’являються близько кутів очей (так звані “гусячі лапки”). Сонце, вітер, холод і спека прискорюють і посилюють ці процеси. Якщо за такий шкірою розпочати своєчасний і ретельний догляд, то можна зберегти на тривалий час її красу, зберегти від в’янення.

 

 Очищення сухої шкіри.  Суху шкіру очищають тільки м’якою прохолодною водою або водою кімнатної температури. Холодна вода звужує судини, від цього шкіра стає в’ялою, зморшкуватою, гаряча розширює судини і пори і теж робить шкіру в’ялою. На суху шкіру сприятливо діє вологий м’який клімат. Дуже гарні для неї повітряні процедури. Сонячні процедури рекомендується приймати тільки рано вранці. Перед загальним миттям (у ванні, річці, басейні, під душем, в лазні) бажано нанести на обличчя крем для сухої шкіри, рослинне масло або будь-який наявний під рукою жир: сметану, внутрішнє свиняче сало, несолоне вершкове масло.                 

 

                            Догляд за жирною шкірою обличчя

 

 Місцями посиленого виділення шкірного сала є лоб, ніс, підборіддя, задня поверхня шиї, місця між лопатками, область грудини, великі складки шкіри, пахвові западини, пахові складки, волосиста частина голови.

 Тим, у кого жирна шкіра, рекомендується спеціальний режим харчування:

 Правильний режим харчування.  Бажано є 4-5 разів на день невеликими порціями. Їжа повинна бути нежирної. Борошняні і солодкі продукти необхідно виключити з раціону або різко обмежити. Слід вживати овочі і фрукти, молочні продукти, відварну рибу, гречану кашу, чорний хліб, відмовитися від кави, копченостей. Часто жирну шкіру й поганий колір особи мають ті, хто страждає закрепами. В цьому випадку рекомендується стежити за кишечником, приймати попускають речовини (відвар чорносливу, кисляк, кефір, кору крушини, пурген), ставити клізми. Бажано частіше бувати на море і сонце, займатися туризмом і спортом. Взимку рекомендується загальне опромінення кварцом.

 Ранковий догляд за жирною шкірою.  Вимийте обличчя теплою водою з милом, обполосніть водою кімнатної температури і промокніть рушником. Жирна шкіра добре переносить умивання з милом, будь-яку воду, спиртові розчини, витирання і розтирання рушником. Все це сприяє хорошому очищенню шкіри і масажує її.

Порада: умивання дуже гарячою водою не рекомендується: воно сприяє виділенню шкірного сала. Гарячою водою слід вмиватися один раз на тиждень при загальному миття, а після обполіскуватися холодної, яка звужує пори і зменшує саловиділення. Якщо шкіра відразу після вмивання стає жирної, її додатково протирають лосьйоном.

 

 Вечірній догляд за жирною шкірою обличчя.  Зніміть денний крем, декоративну косметику, пил, що скупчився за день. Добре очищає шкіру косметичне мило, яке можна приготувати так: 100 г дитячого мила настругати ножем або натерти на тертці, залити 1/2 л крутого окропу, потім помішувати до повного розчинення (краще в емальованому посуді). Розчин нагрівати 2-3 хв. Під час підігріву в нього додати 2 ч. л. борної кислоти, після підігріву – 1 ч. л. нашатирного спирту і 1 ст. л. 3%-ной перекису водню. З отриманого мила збивають піну, наносять її на обличчя ватяним тампоном, вологою губкою або пальцями круговими рухами по шкірних лініях. Для посилення очищаючого дії на мильну ватку або губку насипають дрібну сіль і питну соду, або те чи інше. Піну змивають з лиця відразу або після висихання теплою водою, обличчя споліскують прохолодною водою і витирають рушником насухо. Сіль і сода застосовуються залежно від ступеня забруднення шкіри і чутливості її до цих засобів.

 

                Догляд за змішаним (комбінованим) типом шкіри

 

 Шкіру деяких людей не можна віднести до якогось одного з трьох основних типів шкіри. У них, як правило, біля очей, на скронях і на шиї шкіра суха, а ніс, лоб і підборіддя покриті рясним шаром жирової змазки. Такий тип шкіри є наслідком неправильного догляду за нею. Увечері, коли ви наносите на обличчя нічний крем, ніс, лоб і підборіддя слід залишити без крему (на цих ділянках шкіри природного мастила досить). Щоб не нашкодити жирній шкірі, треба правильно доглядати за обличчям. Слід користуватися двома типами засобів і доглядати за жирними ділянками шкіри – як за жирною шкірою, а за сухими – як за сухою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Суха шкіра шкіра, у якої знижена функція сальних і потових залоз.

   Зовні суха шкіра тонка, матова, легко складається в зморшки, часто лущиться, погано переносить умивання водою і негоду. У ній порушений водно-жировий обмін. Хімічна реакція поверхні шкіри найчастіше лише злегка кисла.

 Суха шкіра в молодості дуже красива. Однак без відповідного догляду та харчування вона зморщується, вкривається лусочками, червоніє при роздратуванні, а з віком покривається зморшками.

  Здорова шкіра прекрасно справляється зі зволоженням самостійно і в сухому повітрі, і при низькій або високій температурі навколишнього середовища, і при впливі агресивних хімічних речовин, і т. д. Щоб утримати вологу, шкіра виділяє спеціальні речовини, які в сукупності називаються “натуральним зволожуючим фактором”.

 

 На сухість шкіри впливають як внутрішні причини – літній вік, порушення нервової системи , згасання функції статевих залоз, погане харчування, серцева недостатність, – так і зовнішні, наприклад часте використання лужного мила, спирту, одеколону, вплив сухого гарячого повітря..

  

 

 

 

 

 

 

 Масла для сухої і чутливої шкіри

   Рекомендовані:

– ромашка, жасмин, герань, апельсин, лаванда, рожеве дерево, чайне дерево, мирт, сандал.

   На практиці:

Хороший ефект дають масла сандалу, лаванди, чайного дерева, бергамоту і шавлії. Вони відновлюють тонус шкіри, покращують кровообіг і сприяють стимуляції обмінних процесів.

  Саме м’яке дію надає лаванда. Її також можна застосовувати в нерозведеному вигляді для лікування локальних запалень.

 

                  

       Живильна олія для сухої шкіри

nЕфірні олії майорана 2-3 кр.

nкропу-2 кр.

nіланг-іланга-4 кр.

nРозчинити в 30 мл однієї з рослинних олій.

        Теплий компрес для сухої шкіри

nПідігріти 0,5 дистильованої води,

n додати по 1 кр.еф.ол.,неролі,

nтроянди,

nрозмарина розмішати.

nПросочити серветку,накласти на обличчя,тримати поки не остигне.

      Ароматична олійка для сухої шкіри

n5 кр. еф.олії іланг-іланга,
2 кр. неролі,

n1 кр. герані,

n50 мл суміші олії оливкової, зародків пшениці(2:1).

nНа очищену шкіру на ніч.

nКурс 10- 15 прцедур.

nУсуває сухість,відчуття стягнутості,лущення,тріщини,зневодна шкіра.

      Масажна олійка для чутливої,сухої шкіри

nНеролі 2кр.на 1ст.л. олії жожоба.

     Компреси для сухої, подразненої шкіри

nОлії ромашки 2-3 кр.

nна 1 ст. л. мигдальної олії.

nЕфект освітлює, відбілює, живить, розгладжує, надає природній колір

     Олія для сухої, подразненої шкіри

nОлія лінолоє 8кр.

n Зкр. олії троянди на 50 мл. олії шипшини.

nМяко масажувати шкіру обличчя.

nЕфект укріплююча,

nзахисна,

n регенеруюча дія.

     Лосьон для сухої шкіри

n1 ст.л.пелюстків троянди, подрібненої шипшини залити 1 ск. окропу настояти 30 хв. процідити.

Протирати обличчя зранку, ввечері.

 

 

 

 

 

 

                                          Жирна шкіра

 

 Жирна шкіра – шкіра, у якій підвищені функції сальних залоз. Жирна шкіра зустрічається у юнаків і дівчат у період статевого дозрівання, а також у огрядних людей. На вигляд жирна шкіра товста, щільна, з жирним блиском.

 Жирність шкіри залежить від віку (у підлітковому віці – більш жирна, в літньому віці – більш суха), від гормонального статусу і наявності внутрішніх захворювань, від зовнішніх умов (вплив сонця, вітру, солоної води, вживання в їжу великої кількості жирів, вуглеводів, алкоголю, прянощів). Крім того, шкіра може стати жирною через невірний догляд.

 

 

 

 

 

 

 Жирність шкіри косметологи розглядають як захворювання, яке називається себореєю.

    Себорея – це захворювання всього організму, а не тільки шкіри. Сальні залози виділяють дуже багато шкірного жиру аномального хімічного складу. Діяльність сальних залоз контролюється центральною нервовою системою.

    Спровокувати себорею може сильна стресова ситуація, така, наприклад, як гормональна перебудова, пов’язана із статевим дозріванням. Саме тому особливо вразливими часто виявляються підлітки.

   Дерматологи розрізняють дві клінічні форми себореї – жирну і суху. При жирній себореї шкіра сильно блищить і схожа на апельсинову шкірку, тільки дуже неестетичну і грубу, з розширеними, буквально зяючими порами. В результаті приєднання мікробної флори сальні залози запалюються і з’являються юнацькі вугрі.

   

 

 

 

 

 

При сухій себореї шкіра залишається жирною, але справляє враження сухої і лупиться. Шкірний жир в цьому випадку густий і щільний, крім того, він змішаний з роговими лусочками, тому шкіра не блищить.

    На шляху від базального шару епідермісу здорова клітина поступово втрачає ядро, заповнюється білком кератином, потім стає абсолютно плоскою. При сухій себореї клітина досягає рогового шару занадто швидко, причому разом з ядром та плазмою. При цьому порушуються нормальні процеси зроговіння і видалення клітин з поверхні рогового шару: клітини “приклеює” до нього шкірний жир, і, крім того, постійно прибувають все нові і нові клітини, які теж “приклеюються”.

    Ламається весь механізм нормального обміну речовин в епідермісі. У ньому не беруть участь амінокислоти, сечовина, ліпіди, мінеральні речовини, мікроелементи та інші найважливіші субстанції, наприклад дезоксирибонуклеїнова (ДНК) і рибонуклеїнова (РНК) кислоти. Шкіра стає абсолютно беззахисною.

   Шкірний жир густий і містить мало вологи. Шкіра знаходиться в постійній напрузі і свербить. Варто лише доторкнутися до особи, як лусочки тут же відшаровуються, скупчуються на переніссі, в носогубних складках і куточках рота, застрягають в бровах і бакенбардах. Додатковий дискомфорт створюють дрібні, але дуже щільні і глибоко сидять в вивідних протоках сальних залоз комедони.

   Нерідко себорея стрімко переходить з жирної в суху і назад. Іноді обидві себореї існують одночасно, наприклад на шкірі голови – жирна себорея (волосся блищать і злипаються), а на шкірі обличчя – суха, або навпаки.

      Масла для жирної і проблемної шкіри

Рекомендовані:

 -м’ята, меліса, лимон, розмарин, герань, імбир, ялівець, чебрець, лаванда, ромашка, іланг-іланг, бергамот, грейпфрут, гвоздика, лимонник китайський.

  На практиці:

– Найкраще дію роблять масла розмарину, герані і бергамота. Вони знімають запалення, заспокоюють шкіру, дезінфікують і звужують пори.

Відразу потрібно попередити, що першою реакцією на таку терапію може стати дозрівання гнійників, – це нормально і означає, що шкіра очищується. Якщо ж шкіра починає лущитися, то, можливо, ви перестаралися і додали занадто багато масла. В такому випадку можна скористатися нежирним відновлюючим кремом або емульсією.

При проблемній шкірі можна наносити нерозбавлене масло розмарину безпосередньо на місце запалення кілька разів на день до повної регенараціі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                           Нормальна шкіра

 

 Нормальна шкіра – шкіра, у якої водно-жировий шар не порушений, її хімічна реакція – кисла, і всі речовини в ній знаходяться в розмірному, добре збалансованому співвідношенні. Нормальна шкіра, як правило, буває у молодих, здорових людей.

    Нормальна шкіра має нормальне саловиділення, еластичність, гарний природний блиск. Вона пружна, гладка, на ній немає зморшок і розширених пор. На дотик така шкіра бархатисто-шовковиста. Вона добре переносить умивання водою і несприятливу погоду – вітер, мороз, спеку.

   Нормальна шкіра складається з 60% води, 30% білків і 10% жирів. Всі речовини в ній знаходяться в розмірному, добре збалансованому співвідношенні. Для  даного типу необхідні процедури, що підтримують її стан: очищення, зволоження, захист від УФ-випромінювання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Масла для нормальної шкіри

  Рекомендовані:

– лимон, герань, ялівець, апельсин, лаванда, чайне дерево.

  На практиці:

– Найбільш виражений ефект дають масла лимона і апельсина. Вони сприяють розгладженню, поліпшенню обмінних процесів і, що найголовніше, надають шкірі здоровий, сяючий вигляд.

 При локальних запаленнях, як і для сухої шкіри, можна використовувати нерозбавлене масло лаванди.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                  Комбінована шкіра

 

 Комбінована шкіра (синонім: змішана шкіра) – тип шкіри, що характеризується наявністю як жирних, так і сухих ділянок, Т-зона.

   Змішана шкіра вимагає суворо спеціального подвійного догляду, окремого для кожної ділянки. Практично це нормальна шкіра з нерівномірно розподіленими ділянками сальності.

   Наприклад, шкіра обличчя вважається нормальною, але біля очей вона – суха, а в області крил носа – жирна.

 

 

 

 

 

 

 

Масла для змішаної шкіри

Рекомендовані:

-лимон, м’ята, неролі, рожеве дерево.

  На практиці:

-Відмінний пом’якшувальний ефект роблять масла лимона, неролі і бергамота. Вони надають шкірі свіжий вигляд, знімають набряклість і тонізують.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ефірні масла в косметології використовуються і для лікування шкіри обличчя і тіла при ураженні всілякими проблемами:

 

 – нерівномірно пігментовану шкіру, на якій є веснянки або темні плями, прекрасно вирівнюють ефірні масла цитрусових фруктів;

 

 – несильні зморшки і складочки, наприклад, гусячі лапки в області століття, чудово розгладжують масла сандала і неролі.

 

 Масла з рожевого дерева, лимона і апельсина, а також чайного дерева роблять шкіру шовковистою і матовою.

 

 Для того, щоб скоротити наявність малюнка судин на шкірі, можна застосовувати ефірні масла лимона і лаванди, шавлії і кипариса.

 

 Якщо шкіра відчуває стрес, наприклад, через різкої зміни температури навколишнього середовища, можна використовувати рожеве дерево, іланг-іланг і троянду.

 

 З вуграми і забрудненими порами ефективно борються ефірні масла цитрусових, лимона, ялівцю і бергамота.

 

 Для приготування умовно з ефірним маслом досить розчинити одну краплю ефірного масла в склянці масла основи.

 

 У ролі основи до живильних і освіжаючим засобам з ефірними маслами можна використовувати косметичну глину, морські водорості, вівсянку, свіжу м’якоть фруктів і овочів, йогурт і кефір, яєчні жовток і білок, масла грушевої і виноградної кісточки, персикове масло.

 

 З ефірних масел можна робити спреї для обличчя. Для цього необхідно просто взяти будь тонік для вмивання, дотиснути в нього дві краплі відповідного ефірного масла, перелити в ємність з розпилювачем. Перед використанням такий засіб неодмінно потрібно збовтувати.

 

 Крім цього, ефірні масла в косметології можна використовувати в компресах і ваннах.

ШЯХИ ВВЕДЕННЯ ТА МЕТОДИ ЗАСТОСУВАННЯ ЕФІРНИХ ОЛІЙ

Шляхи введення ефірних олій:

1.Дихальні шляхи – аромалампи, інгалятори і ін.

2. Шкіра – аромамасаж, аромаванни, розтирання, компреси і ін.

3. Впливання всередину (тільки високоочищених ефірних олій) – чай, молоко, в капсулах та ін.

Прийом ефірних олій всередину

Дозування ефірних олій при прийомі всередину в чистому вигляді не повинна перевищувати 1-3 кр., а тривалість прийому 3-4 тижні поспіль. Особлив обережність необхідна при призначення ефірних олій, аніса, гвоздики кориці, мускатного горіха, фенхеля, чебреця, шалфея. Практично без обмежень використ. ефірні олії м’яти, лаванди, чайного дерева. Для внутрішнього вживання необхідний розчинник. Рекомендовану кількість ефірних олій необхідно додати в 1 ст.л. харчової олії в 1 ч.л. меду, варення, на сухофрукт чи шматочок бісквіта, можна використати як заправку для салату, змішавши з майонезом. Для пекучих олій існує методика капсулювання: на маленький шматочок чорного хліба нанести олію потрібного дозування. Другий шматочок хліба розім’яти пальцями так, щоб утворилась тонка пластинка. Далі загорнути в цю пластинку просочений ароматичноє есенцією хліб і щільно заклеїти. Приймати як капсули, запиваючи великою кількістю рідини. Можна використовувати ароматизований чайб в герметичний посуд (200 мл) капнути 7-10 кр. ефірної олії, потім засипати в цю ємкість чай, щільно закрити їі не відкривати 3-5 днів, періодично струшувати. Після вказаного терміну чай готовий до вживання.

Використання ефірних олій всередину широко практикують лікарі Франції. При цьому ніколи не призначаються абсолюти, резеноїди, отримані методом екстракції.

У медичній практиці ефірні олії застосовують у вигляді таблеток, капсул, порошків, драже (бромгексин, валідол, оліметин, розкаліпт і ін.).

Ефірні олії застосовуються також в рідкіх лікарських формах, до яких відносять розчини, настої, відвари, настойки, емульсії, рідкі екстракти, мікстури.

 

Зовнішнє застосування ефірних олій

Ароматичні ванни.

Ароматичні ванни сприяють проникненню ефірних олій в організм через слизову оболонку носа і через шкіру. Тепла вода ванни ще більше посилює їх ароматичну дію. Ефірні олії, володіючи високою здатністю розчинитись в жирах, проникають через сальні залози в поверхневі шари шкіри і чинять подразнюючу дію на численні рецептори. При цьо мувідбувається виділення з макрофагів шкіри різних БАР (гістаміну, АХ і ін.). Ці розчини знижують судинний тонус, розширююь просвіт артеріол, що сприяє підвищенню локальної температури на 0,4-0,9°С. При цьому рефлекторно підвищуєься кровообіг в скелетних м’язах і внутрішніх органах. Підвищується інтенсивність вуглеводного, жирового і

 

мінерального обміну в організмі, в результаті чого в крові пацієнта понижується вміст холестерину і бета-ліпопротеїдів низької щільності. Створений розчиненими аромат, розчинами специфічний приємний запах обумовлює виражений психотерапевтичний ефект. Лікувальний ефект: тонізуючий, обезболюючий, протизудний, метаболічний, антисклеротичний.

Покази: гіпертонічна хвороба І-ІІ ст., неврози, дерматози, хронічні захворювання жіночих стат софери, захв. і наслідки травм опорно-рухового апарату.

Протипокази: гострі запальні хворби, хронічні гломерулонефрит, ІХС, тромбофлебіт, епілепсія, мікози, ЦЦ, тиреотоксикоз.

Види ванн.

Ванни для тіла (загальні ванни).

Для прийому ароматичних ванн спочатку налити воду, а лише після цього додати ефірну олію, щоб вона не могла випаруватись передчасно. Для загальної ванни достатньо 5-10 кр. ефірної олії. Для олій, які сприяють посиленню кровообігу, таких як лимон, цю кількість можна знизити до 1-3 кр. Для кращого розчинення олії треба попередньо змішати з 4 ст.л. емульгатора (морська чи харчова сіль, мед, вершки, сироватка, рідке мило). Завдяки цьому олії легко проникають через пори шкіри і розподіляються в тканинах. Температура ванни не повинна перевищуавти 37-40°С.

Ароматичну ванну слід приймати близько 15-20 хв., після чого треба загор­нутися в полотенце і відпочити після процедури не менше 30 хв.

На курс лікування призначають 15-20 ванн.

Кількість воли у ванні повинна бути близько 300 л. Наведені приклади ароматичних ванн стосуються кількості 300 л.

Медово лавандова:

Змішати сухі квіти лаванди (1 чашка), нарізане листя шалфея і соснові голки (по 1 ст.л.). Заварити суміш окропом, розчинити у відварі мед, залити у ванну.

Ванна з морською сіллю:

Змішати по 20 кр. кунжутної олії і олії абрикосових кісточок, а також 2 кр. еф.ол. лаванди. Додати суміш в ванну, попередньо розчинивши в ній 3 л. морської солі.

Добре використовувати трав’яні мішечки, прив’язані до крану. Для цього необхідно змішати квіт лаванди, квіти і листя ромашки, пелюстки троянди, сухе молоко, вівсяну муку (все по 1-2 ч.л.). Засипати суміш в тканинний мішечок, зв’язат його резинкою і прикріпити до крана так, щоб вода проходила крізь нього.

Для джакузі дозування ефірних олій таке ж, як і для звичайної ванни. При цьому не слід розчиняти ефірні олії рослинними — це може закупорити зливну трубу.

Сидячі ванни.

Ефективні при циститах, геморої, вагінальних виділеннях, післяродових швах і ін. Додати в теплу воду ефірні олії (2-15 кр.), занурити стегна і нижню, частину тулуба так, щоб вода доходила до талії. Починати з 2 хв. в 1-й день І поступово збільшувати тривалість до 10 хв.

Ножні і ручні ванни.

Приймають там, де нема можливості прийняти повну ароматерапевтичну ванну чи не дозволяє вік. Ножні вагнни добре розслабляють в кінці дня, корисні при болях в ногах. Ручні ванни знімають біль, порушення рухливості в суглобах 6 крапель ефірних олій додати в посудину з водою, занурити руки чи ноги на 10-15 хвилин.

Душ-

Капнути 6 крапель ефірної олії на губку чи фланелеву серветку, потерти все тіло після душу. Можна протерти тіло і перед прийняттям душу. В такому випадку змішати 6 крапель ефірних олій з 2 ч.л. рослинної олії. Рекомендується ефірну олію додати в гель для душа з розрахунку 10 крапель на 50 мл гелю.

Обгортання.

На 2 л.теплої води додати до 10 крапель ефірних олій. Намочити у цій суміші простирадло, відтиснути зайву воду, швидко і щільно обгорнути тіло. Тривалість процедури – не більше 60 хв. На курс 15-20 обгортань.

Лікувальні ефекти: тонізуючий, заспокійливий потогінний, протизапаль­ний, протинабряковий.

Компреси.

Компрес є різновидом місцевої ароматерапевтичної ванни. Він може бути гарячим і холодним. Для приготування компресів необхідно в посуд з 300-400 мл води додати 1-6 крапель ефірної олії. В цій ароматичній рідині змочити чисте поло-тенпе, відтиснути його і прикласти на шкіру. Гарячі компреси тримають на шкірі до тих пір, поки полотенце не вистигне до температури тіла. Потім процедуру повторюють. Холодний компрес слід тримати на шкірі до тих пір, поки він не зігріється до температури тіла.

Сауна.

Лікувальні ефекти: вазоактквний, термоадаптивний, психорелаксуючий, трофічний, метаболічний, секреторний, дегідратуючий. На розпечене каміння виливають 250 мл прісної води + 2 краплі екваліпту, соснової чи іншої олії.

Покази: нейроцеркул. дистонія, ГХ І сит., захворювання дихальних шляхів, захв. ітравми опорно-рухового апарату, захв ЦНС і ПНС, захв. сечовивідних шляхів, захворювання шкіри (екзема, нейродерміт, псоріаз, дерматити).

Протипокази: вік старше 60 р. (ящо пацієн раніше не відвідував сауну), хронічне запалення зах-не з небезпекою їх загострення і частими рецидивами, а також в ст. декомпенсації, сечокам’яна хвороба, акт. &с., інфекційні хвороби, схильність до профузних кровотеч, ЦД, тиреотоксикоз, глаукома, психози, епілепсія, гострі хвороби з підвищенням температури.

Ароматичний масаж.

Ароматичний масаж найбільш приємна і ефективна процедура. За час його проведення в середньому протягом 30-6- хв., ароматичним оліям вдається проникнути через пори в тканини, а також в лімфатичну і кровоносну систему, у внутрішні органи. Масаж сприяє проникненню олій в глибокі тканини і доставці їх у ті місця організму, де вони особливо потрібні. При кнтактному (черезшкірному) введенні ефірні олії проявляють свою безпосередню шкірно-рефлекторну дію, а також антисептичні, анальгезуючі, протинабрякові властивості.

При супутньому впливі через дихальну систему досягаються судативний, тонізуючий, імуномо- дулюючий, спазмолітичний, гіпотензивний ефект.

Шкірно-рефлектрона дія ефірних олій вивчена найбільш достеменно і широ­ко застосовується в лікуванні гострих і хронічних периферичних больових синдро­мів. Вказаною дією володіють ефірні олії м’яти, насіння гірчиці, плодів стручко­вого перцю, смоли сосни і піхти, базиліка, меліси. Ці олії в різних співвідношеннях входять в склад офіцинальних мазей – “Ефкамон”, “Апізартрон”, “Віпросал”, “Капсицин” і ін.

Місцевоанестезуючою та протизудною дією володіють ефірні олії сосни і піхти, чебрецю, полині, лаванди, троянди лавра шалфея, м’яти. “Охолоджуючий” ефект м’яти і ментолу широко застосовується при локальних больових синдромах, які супроводжуються вираженим вегетативним компонентом у вигляді відчуття печіння.

Загальною седативною дією, яка супроводжується міорелаксацією, володіють ефірні олії лаванди, полині, чебреця, м’яти, розмарину, шалфея, чортополоху, тім’яну, душиці. Вони входять в склад мазей “Ріхофіт”, “Весіма”, “Реймон-гель”, які використовуються з міорелаксуючою метою в спортивній медицині.

Оскільки ефірні олії є висококонцентрованими рослинними розчинами, їх ні в якому разі не можна наносити безпосередньо на шкіру в чистому вигляді. Попередньо їх необхідно розчинити рослинним оліями-носіями.

Для приготування ароматичних олій для масажу і догляду за шкірою використовують 100 мл рослинної олії і 15-10 крапель ефірної олії (в результаті отримують 0,7 % -1 % суміш). Така концентрація використовується в основному в косметичній продукції. Дозування еф.ол. на 1 процедуру залежить від виду впливу і може коливатись від 1-2 крапель на одну зону до 2-3 мл. на 300-400 см² поверхні шкіри. Витрата ефірних олій залежить від її леткості і шкірних дифузійних процесів. Тому на початку процедури краще використовувати мінімальну кількість препарату, поступово дов :>дячи його до рівномірного тонкого покритя. Для частквого маса-жу, наприклад, при м’язових болях, дозування еф.ол. можна збільшити до 40 кр. еф.ол. на 100 мл рослинної олії (ця кількість відповідає 2 % суміші). Однак таке дозування не можна використовувати для олій, які подразнюють шкіру (чебрець, розмарин, лимон).

Важливою умовою досягнення лікувального ефекту є попереднє очищення шкіри в ділянці впливу. Після масажу необхідно відпочити ЗО хв., залишки олії видаляють сухим ватним тампоном чи марлевою серветкою.

В якості олій-носіїв використовують олії першого холодного віджиму. Найкраще з цією метою використовувати авокадну, мигдальну олію, олію жожоба, олію з ростків пшениці, олію з горіха макадамії. Ці олії, отримані холодим пресу­ванням, містять всі необхідні шкірні поживні речовини.

Протипокази до проведення процедури аромат.масажу: інфекції і гострі запальні процеси з високою температурою тіла, кровотечі і схильність до них, хвороби крові і злоякісних новоутворень, мікробні і грибкові ураження шкіри, декомпенсовані форми внутрішніх, нервових і інфекційних хвороб, епілепсія, приступи печінкової і ниркової колік, індивідуальна непереносимість деяких запахів.

 

впливі через дихальну систему досягаються судативний, тонізуючий, імуномо- дулюючий, спазмолітичний, гіпотензивний ефект.

Шкірно-рефлектрона дія ефірних олій вивчена найбільш достеменно і широко застосовується в лікуванні гострих і хронічних периферичних больових синдромів. Вказаною дією володіють ефірні олії м’яти, насіння гірчиці, плодів стручкового перцю, смоли сосни і піхти, базиліка, меліси. Ці олії в різних співвідношеннях входять в склад офіцинальних мазей – “Ефкамон”, “Апізартрон”, “Віпросал”, “Капсицин” і ін.

Місцевоанестезуючою та протизудною дією володіють ефірні олії сосни і піхти, чебрецю, полині, лаванди, троянди лавра шалфея, м’яти. “Охолоджуючий” ефект м’яти і ментолу широко застосовується при локальних больових синдромах, які супроводжуються вираженим вегетативним компонентом у вигляді відчуття печіння.

Загальною седативною дією, яка супроводжується міорелаксацією, володіють ефірні олії лаванди, полині, чебреця, м’яти, розмарину, шалфея, чортополоху, тім’яну, душиці. Вони входять в склад мазей “Ріхофіт”, “Весіма”, “Реймон-гель”, які використовуються з міорелаксуючою метою в спортивній медицині.

Оскільки ефірні олії є висококонцентрованими рослинними розчинами, їх ні в якому разі не можна наносити безпосередньо на шкіру в чистому вигляді. Попередньо їх необхідно розчинити рослинним оліями-носіями.

Для приготування ароматичних олій для масажу і догляду за шкірою використовують 100 мл рослинної олії і 15-10 крапель ефірної олії (в результаті отримують 0,7 % -1 % суміш). Така концентрація використовується в основному в косметичній продукції. Дозування еф.ол. на 1 процедуру залежить від виду впливу і може коливатись від 1-2 крапель на одну зону до 2-3 мл. на 300-400 см² поверхні шкіри. Витрата ефірних олій залежить від її леткості і шкірних дифузійних процесів. Тому на початку процедури краще використовувати мінімальну кількість препарату, поступово дов :>дячи його до рівномірного тонкого покритя. Для частквого маса-жу, наприклад, при м’язових болях, дозування еф.ол. можна збільшити до 40 кр. еф.ол. на 100 мл рослинної олії (ця кількість відповідає 2 % суміші). Однак таке дозування не можна використовувати для олій, які подразнюють шкіру (чебрець, розмарин, лимон).

Важливою умовою досягнення лікувального ефекту є попереднє очищення шкіри в ділянці впливу. Після масажу необхідно відпочити ЗО хв., залишки олії видаляють сухим ватним тампоном чи марлевою серветкою.

В якості олій-носіїв використовують олії першого холодного віджиму. Найкраще з цією метою використовувати авокадну, мигдальну олію, олію жожоба, олію з ростків пшениці, олію з горіха макадамії. Ці олії, отримані холодим пресу­ванням, містять всі необхідні шкірні поживні речовини.

Протипокази до проведення процедури аромат.масажу: інфекції і гострі запальні процеси з високою температурою тіла, кровотечі і схильність до них, хвороби крові і злоякісних новоутворень, мікробні і грибкові ураження шкіри, декомпенсовані форми внутрішніх, нервових і інфекційних хвороб, епілепсія, приступи печінкової і ниркової колік, індивідуальна непереносимість деяких запахів.

 

Аромокухня.

Багато ефірних олій застосовують для ароматизації страв та напоїв. Щоб правильно дозувати концентровані ароматичні есенції, їх необхідно попередньо розчинити рослинною олією холодного пресування: додати 8-10 кр. еф.олії в 100 мл олії-основи, наприклад, соняшникової. Для приготування пряної приправи підходять такі есенції, як олія базиліка, імбиру, майорану, душиці, тмину, естрагону. , ,; –

Аромокосметика.

Ароматичні олії для догляду за шкірою готуються майже так само, як для масажу. При нанесенні розчиненої олії на шкіру вона регулює активність капілярів і тонізуюче діє на тканини. Зазвичай для того, щоб олія всмокталась, буває достатньо м’яких кругових рухів пальцв. Важливо не розтягувати шкіру, особливо в ніжних ділянках навколо очей і на шиї. Для сухої і зрілої шкіри добре підходять олії троянди і неролі, герань, бергамот і пимон підходять для жирної шкір.

Кілька крапель олії можна змішати з кремом чи лосьйоном чи додати в основу маски для обличчя, яка може складатися з вівсянки, меду чи шини з додаванням подрібнених фруктів. При деяких станах (наприклад, герпес, епідермофітія стоп), краще користуватись спиртовими лосьйонами, ніж кремом. Такий лосьйон можна приготувати, додавши 6 крапель олії до 5 мл спирту і розчи­нити віл. води.

Ароматичні олії є природнім засобом омолодження шкіри. Вони полег­шують відлущення мертвих клітин і сприяють утворенню новий і здорових клітин. Для догляду за шкірою найбільше підходять ефірні олії з приємним ароматом, такі квіткові олії, як троянда герань, аеролі.

Інгаляції.

Інгаляційна терапія – введення в організм шляхом вдихання взвішених в . повітрі лікарських і біологічно-активних рослин з лікувальною і профілактичною метою. Проведення інгаляцій супроводжується зниженням в’язкості мокроти, що покращує її виведення з дихальних шляхів. Ефірні олії проникають вглиб слизової оболонки і зиінюють функціональні властивості вільних нервових закінчень підслизового шару. При цьому збільшується газообмін і швидкість транспорту молекул ефірних олій в мале коло кровообігу і їх накопичення в крові.

Лікувальні ефекти: антимікробний, протизапальний, відхаркуючий, бронхо- літичний.

Покази: гострі і хронічні захворювання В ДНІ, бронхів, легень; проф. захворювання ВДШ, бронхів, легень; захв. навколоносових пазух; захв. сер.вуха; обстуктивні синдроми, ларингоспазм, профілактика ускладнень в післяопера­ційному періоді.

Протипокази: алергія на лікувальні засоби, спонтанний пневмоторакс чи його загроза, гігінтські каверни, бульозна форма емфіземи, ГХІІ-ИІ ст.

Найбільш зручно користуватись для інгаляції ароматизованого 3-4 крап­лями еф.олії носовою хустинкою, яку можна нюхати при необхідності, зробивши при цьому кілька глибоких вдихів.

Для приготування парових ванн для обличчя необхідно налити в посуд гарячу воду і додати 3-6 крапель еф.олії. При проведенні інгаляції необхідно

 

закрити очі і накрити полотенцем голову, потім нахилитися над посудиною з водою і протягом кількох хвилин (5-10) глибоко вдихати пару. Найбільш ефективні для інгаляцій ефірні олії м’яти, евкаліпту, сосни, розмарину, піхти.

В домашніх умовах також можна користуватись масляними інгаляторами ІК-1 чи інгалятором “Махольда”.

Проводять і так звані “холодні інгаляції*”. При цьому аромат ефірних олії вдихається безпосередньо з неглазурованого керамічного флакона ємкістю 5-10 мл з корковою кришечкою (можна використовувати скляний флакон з великим натуральним корком). Ефірна олія буде випаровуватись через пори керамічних стінок і корка. Суміші для ароматизаційних флаконів, освітлююча – 3 кр. лаванди, З кр. лимона, 1 кр. м’яти, 10 мл 90° етилового спирту.

Стимулююча: 1 кр. розмарину, 2 кр. апельсину, 2 кр. коріандру, 10 мл 90° етилового спирту.

Ароматизація приміщень.

Найбільш поширеною і зручною формою зстосування ароматерапії є арома- лампа. Існують аромалампи з кераміки скла, метану і алебастру. Найчастіше вони складаються з нижньої частини і розміщеною над нею мисочки чи блюдечка для рідини. В нижню частину лампи ставлять джерело тепла – свічку чи електричну лампу розжарювання. В блюдце наливають трохи води і додають кілька крапель ефірної олії. При нагріванні ароматизованої води все приміщення наповнюється ароматом. Кількість ефірних олій залежить від величини приміщення. Процедуру потрібно проводити пр зачинених вікнах і дверях. Завдяки випаровуванню ефірних олій якість повітря в приміщенні значно покращується. Тому використовувати цей спосіб ароматизації можна не тільки вдома, але і для покращення повітря в школах, дитячих садочках, в поліклініках і в офісах.

Ефірні олії, які випаровуються за допомогою ароматичних ламп, діють дуже м’яко і вже через кілька годин з їх допомогою можна досягнути бажаного результату. Однак, потрібно мати на увазі, що постійна ароматизація приміщення може викликати у чутливих до деяких ароматів людей негативні реакції у вигляді головних болей і нудоти. Для ароматизації приміщень потрібно використовувати тільки воду і чисті ефірні олії.

Мити аромалампу краще за все милом, після чого ополоснути водою з

оцтом.

Для ароматизації приміщень можна застосовувати радіатор. 2-6 крапель ефірної олії крапнути в невелику керамічну посудину і закріпити на радіаторі. Олією можна змочити шматочок вати і покласти його на радітор. Тепло буде випаровувати ефірну олію і рознесе її по приміщенню.

Можна застосовувати готові воскові свічки, просочені м’ятною, лавандовою, трояндовою і ін. оліями.

Простим і доступним способом ароматизації приміщення є ароматизовані подушечки, зшиті з льону чи бавовни, розміром 10 х 10, які містять натуральні ефіроолійні рослини в подрібненому вигляді. Для посилення запаху в траву можна додати 2-^А крапель ефірних олій.

Подушка з ароматом лаванди: висушена трава лаванди, листя шалфея, пелюстки троянди, 4 краплі еф.олії лаванди, 1 крапля ефірної олії троянди.

 

 

Аплікації нерозчинених олій.

Як правило, ароматичні олії наносять на шкіру в розчиненому вигляді. Але існує кілька виключень з цього правила: лаванду, наприклад, можна наносити в чистому вигляді на опіки, порізи, укуси комах, чайне дерево – на плями і гнійнички, лимон – на бородавки. Такі олії, як трояндова, сандалова чи жасминова служать прекрасними духами при нанесенні на шкіру в незначній кількості.

 

Область застосування ефірних олій (аромамасел) майже безмежна.

Можна:
– ароматизувати ними ванну
– ароматизувати ними приміщення за допомогою аромалампи
– використовувати масла в інгалятори
– створювати свої власні мазі й шампуні
– використовувати їх як лікарські препарати, приймаючи їх всередину 
– ароматизувати чай 
– робити холодні та гарячі компреси, розтирання, обгортування шкіри
– створювати свої власні парфуми

Обираючи один з методів використання, слід пам’ятати: Ефірні масла (ефірні олії)вважають більш ефективними при зовнішньому використанні ніж внутрішньому, оскільки масло вже протягом кількох секунд проникає в потрібні органи. 

 

Методи використання ефірних масел (ефірних олій)

1. Аромотерапія

У аромалампу наливається тепла вода, в яку додають кілька капель аромамасла, після чого запалюється свічка. За рахунок повільного підігріву води відбувається поступове насичення повітря кімнати ароматом. Метод слід застосовувати при закритих вікнах і дверях. Час інгаляції 1-3 години.

Як правило, в аромалампу додається кілька крапель ефірної олії, кількість яких визначається розмірами приміщення – зазвичай це 1-2 краплі на 5 кв. метрів. Аромат в приміщенні повинен бути тонким і ненав’язливим.
Види аромаламп:
1. Неелектричні аромалампи (керамічні, скляні, кам’яні, металеві). Це найбільш поширений вид. Такі аромалампи складаються з ємності для води та ефірної олії, каркаса та підставки для свічки. Для джерела тепла використовується чайна свічка (у “гільзі”). Свічка нагріває воду, вода випаровується і забирає з собою більш легкі частки ефірного масла, поширюючи, таким чином, аромат по приміщенню.
Використання:
Налийте гарячу воду (не кип’яток, градусів 50-60) у верхню частину аромалампи (ємність для води), капніть в неї потрібну кількість ефірного масла, запаліть свічку в нижній частиніаромалампи. Насолоджуйтесь ароматом. Через 1-3 години свічку можна загасити.

2. Електричні аромалампи (водні, безводні: аромалампи, що працюють від мережі, ультразвукові (дифузори), USB-аромалампи). Даний спосіб ароматизації має свої переваги у порівнянні з аромалампами, що працюють від вогню.
– води не потрібно, масло капають безпосередньо в дифузор
– капати олії можна менше – ті ж 5 крапель дають більший ефект
– олія використовується більш повно (у звичайній аромалампі частину ефірного масла прогоряє і осідає на стінках аромалампи), тим самим терапевтичний ефект збільшується
– масло не нагрівається, тому що випаровування відбувається за рахунок ультразвуку. Це також збільшує терапевтичний ефект ефірного масла
– мити дифузор не треба, робоча поверхня протирається ватою зі спиртом
– за рахунок ультразвуку відбувається активація частинок ефірного масла, це сприяє більшій доступності корисних речовин
– дифузор працює без вогню, це ідеальний варіант для офісу та дитячої

 

Відео по ароматерапії: Правила ароматерапії, Шкідливість аромапаличок, Запахи в аромотерапії

 

2. Інгаляції холодні

Безпосередньо з флакона, або після нанесення на тканину чи аромакамінь (камінь з дрібнопористої глини) вдихають аромат ефірного масла. Дихання повинне бути рівним і глибоким. Час інгаляції 5-10 хвилин.

Аромакамінь – це аксесуар для ароматерапії, який використовується для ароматизації повітря в приміщеннях, одягу та білизни. Досить нанести одну або дві краплі ефірного масла на поверхню аромакаменя, щоб відчути ефект. Можна носити з собою в кишені, сумці, для ароматизації білизни та одягу покласти у шафу.

Камінь здатний утримувати аромат від 1 дня до місяця, в залежності від виду ефірного масла.Аромокамінь виготовлений з природної білої глини, має пористу структуру.
Ідеальний для офісу, так як дає аромат в межах столу, і де небажана ароматизація повітря із застосуванням вогню. У порівнянні з аромалампою найменш небезпечний для дітей.

 

3. Інгаляції гарячі

У посуд з широким горлом налити окріп, накрити голову рушником, додати кілька капельефірного масла в окріп і вдихати аромат 3-10 хвилин. Під час інгаляції слід обов’язково закривати очі.

Ванни з ефірних масел. Ароматичні речовини стикаються з усією поверхнею шкіри. За рахунок високої проникаючої здатності швидко всмоктуються шкірою, потрапляють у лімфатичну мережу, а потім в усі органи. Крім сильного впливу на шкіру, ефірні олії надають потужний вплив на легені, кишечник, нирки, центральну і периферичну нервову систему, точки Бонньє. Ванни можуть бути гарячими, прохолодними, сидячими, для ніг, ванночки для рук і т. д.

У наповнену водою необхідної температури ємність додають вказану кількість ефірного масла, яке попередньо змішують з емульгатором (морська або кухонна сіль, піна для ванни, мед, вершки, молочна сироватка, висівки). Час процедури 5-30 хвилин. Збільшення часу прийому ароматичної ванни повинно бути поступовим.

 

4. Компреси з ефірних масел

Речовини, що містяться в ефірних маслах, проникають через ділянку шкіри, що перебуває в прямій проекції до хворого органу, потрапляють у лімфу та мають протизапальну, протинабрякову, знеболювальну, спазмолітичну дію.
Холодні і гарячі компреси. У воду (300-400 г) необхідної температури додати ефірну олію, після чого занурити в цю воду бавовняну тканину, злегка віджати, прикласти на область проекції хворого органа, на чоло, шию, литкові м’язи і закріпити сухою тонкою тканиною. Час процедури – 5-40 хвилин.

 

5. Розтирання з ефірних масел

Методика розтирання ефірними маслами чудово допомагає при запальних явищах в м’язової, нервової, сполучної тканини, впливаючи на лімфатичну систему, хребетний стовбур, системи дихання і кровообігу.

У 10 г масла для масажу (масло звіробою, мигдальне, масло паростків пшениці) додати необхідну кількість ефірного масла, нанести на хворе місце і втирати сильними енергійними рухами. Крім позитивного впливу на органи дихання, кровообігу, центральну і периферичну нервову систему, відбувається оздоровлення печінки, кишечника і залоз внутрішньої секреції.

 

6. Внутрішнє вживання ефірних масел

Активні компоненти ефірних олій впливають на органи травлення, потрапляють у кров’яне русло, нормалізують роботу серцево-судинної системи, мають потужний вплив на сечостатеву систему й нервову тканину. Дана методика менш популярна, ніж перераховані вище, оскільки викликає неприємні відчуття в момент попадання ефірних олій у рот.
Чисті нерозведені ефірні масла не можна вживати всередину! Рекомендовану кількість ефірного масла слід додати до 1 ст. л. харчового рослинного масла, в 0,5 ч. л. меду чи варення.
Для пекучих ефірних олій існує методика капсулювання: на маленький шматочок чорного хліба нанести ефірне масло відповідної дозування. Інший шматочок хліба розім’яти між пальцями так, щоб вийшла тонка пластинка. Далі, загорнути в цю платівку просочений аромаесенцією хліб і щільно заклеїти. Після, приймати як пігулки, запиваючи великою кількістю рідини (краще кислим соком).

 

7. Ароматизація чаю: у герметично закриваючий посуд (200 г) крапнути 7-10 крапельефірної олії, потім насипати в цю ємність чай, щільно закрити і не відкривати 3-5 днів, періодично струшувати. Після зазначеного терміну чай готовий до вживання. 

 

8. Використання в побуті

Добавка до води для прибирання приміщень. Для миття підлог і меблів додайте у воду кілька крапель лаванди, лимона або чебрецю. Вимиті предмети не тільки стануть добре пахнути, а й будуть продезінфіковані.
При сушінні білизни. Після віджимання білизни капнути 5 крапель ефірного масла (за Вашим вибором) на один з предметів (краще всього на рушник для тіла або для посуду) і покласти його разом з рештою білизни в сушарку.
При прасуванні. Додати 2-3 краплі обраного Вами ефірного масла у воду для праски з парою. Це додасть білизні приємний аромат.
Захист від молі. Для захисту одягу від молі та інших шкідливих комах найкраще виготовити ароматичну подушечку, що поміщають у шафі між предметами білизни та одягу. Замість подушечки можна обмежитися застосуванням ватного тампона, який змочують ефірним маслом.

 

9. Догляд за домашніми тваринами

Якщо Ваша собака або кішка хвора сверблячої екземою, страждає від ран або виразок, слід втирати у хворі місця зазначену нижче суміш ефірних олій (вона принесе полегшення і одужання). “Побічний” ефект такого лікування виражається в тому, що тварина стає менш схильною до укусів кліщів і бліх. Суміш ефірних олій: у 50 мл рослинного масла додати: 5 капель лаванди, 5 каапель чайного дерева. Втирайте цю суміш в уражені місця три рази на день до повного загоєння ран.

 

10. Догляд за рослинами

Ефірними оліями можна також обробляти кімнатні рослини, якщо на них напали комахи. Мурахи і попелиці можна вивести наступним складом: у 100 мл етилового спирту розчиніть 15 капель лаванди, 15 капель чайного дерева, 5 капель чебрецю. До отриманого розчину додайте 400 мл води і залийте весь склад в пульвелізатор. Обприскуйте рослини цим розчином 2-3 рази на день. Перед кожним вживанням збовтуйте розчин.

Ефірні масла 

Ефірне масло – пахуча суміш рідких летких речовин, виділених з рослинних матеріалів ( дистиляцією, екстракцією, пресуванням).

Більшість ефірних масел добре розчинні в бензині, ефірі, ліпідах і жирних оліях, восках та інших ліпофільних речовинах, і дуже погано розчиняються у воді. Розчинність ефірних масел в спирті сильно залежить від його фортеці (вона помітно зменшується в присутності води).

1. Застосування

• харчові ароматизатори
• медичні препарати, лікарські засоби
• компоненти парфумерних та косметичних засобів
• ароматерапія
• як розчинники та ін

2. Фізіологічне значення ефірних масел рослин

Ефірні олії широко поширені в рослинному світі, і їх роль дуже велика. До найважливіших фізіологічних функцій відносяться наступні:

1.     Ефірні олії є активними метаболітами обмінних процесів, що протікають в рослинному організмі. На користь цього судження свідчить висока реакційна здатність терпеноідних і ароматичних сполук, що є основними компонентами ефірних олій.

2.     Ефірні олії при випаровуванні огортають рослина своєрідною “подушкою”, зменшуючи теплопроніцаемость повітря, що сприяє запобіганню рослини від надмірного нагрівання вдень і переохолодження вночі, а також регуляції транспірації.

3.     Запахи рослин служать для залучення обпилювачів-комах, що сприяє запиленню квіток.

4.     Ефірні олії можуть перешкоджати зараженню патогенними грибами і бактеріями, а також захищати рослини від поїдання тваринами.

5.     3. Основні компоненти

Структура ізопрену (шаростержневие моделі)

Терпени і терпеноїди, ароматичні з’єднання, граничні та неграничні вуглеводні, альдегіди, органічні кислоти і спирти, їх складні ефіри, а також гетероциклічні сполуки, аміни, феноли, органічні сульфіди, оксиди та ін

Вибір показників якості ефірних олій залежить від сфери застосування, та визначається їх натуральністю, парфумерними, фармакологічними та смако-ароматичними властивостями.

Склад ефірних олій залежить від виду рослини, його хемотіпа, погодних умов в рік збору, умов зберігання сировини, способу вилучення ефірних олій, а також нерідко від тривалості та умов зберігання.

4. Заходи безпеки

Не можна забувати, що ефірні олії надають дуже потужний ефект. Звертатися з ними слід обережно. Ніколи не наносите ефірне масло на шкіру в чистому вигляді – тільки розбавивши його базовим маслом. Після контакту з маслом негайно очистіть шкіру. Не приймайте ефірне масло всередину. Воно може викликати сильне отруєння. Зберігайте масло в місцях недоступних для дітей і тварин. Бережіть очі від попадання ефірних масел. У разі попадання в очі або слизову ефірної олії, негайно промийте цю ділянку великою кількістю води та зверніться до лікаря. Якщо ви проходите лікування в гомеопата, проконсультуйтеся у нього щодо використання ефірних олій, так як вони можуть впливати на результат лікування. Купуйте масла тільки в перевірених і надійних джерелах. Переконайтеся у відповідності вмісту етикетці. Дотримуйтесь інструкцій на упаковці.

4.1. У промисловості

Ефірні олії – леткі і горючі речовини з низькою температурою займання. Слід уникати вдихання парів і контакту зі шкірою при фасуванні (крім випадків спеціального терапевтичного призначення в медицині і ароматерапії, помірного використання парфумерних продуктів).

Промислове застосування ефірних масел, як і інших речовин, слід здійснювати відповідно до вимог Паспортів безпеки (соотв. англійському терміну material safety data sheet – MSDS).

 

4.2. У продуктах харчування і лікарських засобах

Внутрішнє застосування ефірних масел зазвичай допустимо тільки в складі харчових продуктів (напої, кондитерські вироби), або в спеціальних фармацевтичних препаратах ( валідол, кропова вода).

4.3. У побуті

При неповному згорянні ароматичних речовин (ароматичні палички, курильниці, ладанки, свічки, при палінні і т. д.) у ряді випадків можливе утворення шкідливих речовин, в тому числі деяких канцерогенів, таких, як поліциклічні ароматичні вуглеводні (ПАВ) та ін

4.4. Відомості про токсичність

Токсичність більшості ефірних масел і багатьох їхніх компонентів в чистому вигляді зазвичай має значення, близькі до LD50 0.5-10 г / кг.

Також слід пам’ятати, що користуватися ефірними маслами в період вагітності треба дуже обережно, так як деякі з них володіють абортивним дією і можуть спровокувати викидень. Застосування в косметичних цілях в нерозбавленому вигляді може викликати опік шкіри.

5. Застосування ефірних олій

Ефірні олії застосовуються переважно для ароматизації харчових продуктів, напоїв, виробів побутової хімії, у фармацевтичній промисловості, в медицині і ароматерапії, а також як розчинники (скипидар). Ароматерапія увазі не тільки лікування ароматами, але їх застосування у відповідності з правилами фармакотерапії, так само, як застосування інших лікарських засобів.

Найбільше застосування мають ефірні олії цитрусових, м’ятна ефірна олія, ефірна олія іланг-іланг і скипидар, отримані з хвойних дерев.

Ефірні олії та ефіроолійних рослинна сировина володіють найширшим спектром біологічної активності, причому точкою прикладання дії часто є бронхи, нирки, печінку, через які вони виводяться з організму.

До пріоритетних властивостям слід віднести наступні ефекти:

1.     Антимікробні (бактерицидні, антисептичні) властивості (листя евкаліпта, бруньки тополі, гвоздична олія, масло сосни, кореневища лепехи).

2.     Протизапальні властивості ( камфора, квітки ромашки аптечної, трава деревію, кореневища оману та ін.)

3.     Спазмолитическая активність (листя м’яти перцевої, квітки ромашки аптечної, плоди коріандру, плоди кропу городнього та ін.)

4.     Відхаркувальні властивості (пагони багна, плоди фенхелю і анісу, кореневища оману, трава чебрецю, трава материнки та ін.)

5.     Седативну дію (кореневища валеріани, трава меліси лікарської, квітки лаванди та ін.)

6.     Сечогінні властивості (бруньки і листя берези, плоди ялівцю та ін.)

7.     Регенеруючу дію (хамазулен квіток ромашки аптечної).6.

Виробництво ефірних олій

8.     Світове виробництво ефірних олій у зв’язку зі скороченням сировинної бази і витісненням ефірних масел продуктами органічного синтезу поступово скорочується. Найбільш великотоннажні продукти – скипидар, за ним слідують ефірні масла апельсина, лимона,м’яти.

7. Отримання ефірних масел

Так як ефірні масла добре розчинні у спиртах, жирах та інших органічних сполуках, ці властивості часто використовують при їх отриманні. Основними методами екстракції ефірних олій є: дистиляція, холодне пресування, мацерація або Анфлераж і екстракція розчинниками.

7.1. Метод перегонки з водою

Самий старий спосіб отримання ефірних масел з рослинної сировини.

Метод перегонки ефірної олії з водою з рослинної сировини заснований на фізичному законі парціального тиску Дальтона-Рауля, у відповідності з яким дві незмішувані рідини, що нагріваються разом, закипають при температурі нижче температури кипіння кожної рідини в окремо, і на властивостях ефірної олії – летючості і практичної нерозчинність у воді. Пари води з пароутворювача, проходячи через рослинний матеріал, захоплюють летюча ефірну олію, яка конденсується в холодильнику і збирається в приймач. Температура кипіння окремих компонентів ефірних масел коливається від 150 до 350 C. Наприклад, пінен кипить при 160 C, лімонен – при 177 C,гераніол – при 229 C, тимол – при 233 C. Однак, всі ці речовини як компоненти ефірної олії в присутності водяної пари переганяються при температурі нижче 100 C. Так, суміш скипидару і води в умовах атмосферного тиску буде переганятися при 95,5 C (замість 160 C для пінена – основного компонента скипидару). Отже, в даних умовах парціальний тиск парів суміші досягає атмосферного тиску (умова кипіння) ще до кипіння води. Цей метод вимагає менше складної апаратури, але дає менший вихід масла, якість якого може знижуватися за рахунок перегріву сировини.

7.2. Метод перегонки з водяною парою

Найбільш поширений промисловий спосіб отримання ефірних масел, які в основному призначені для застосування в медичній практиці, хоча використовуються також у парфумерній і харчовій промисловості.

Метод перегонки ефірної олії з водяною парою з рослинної сировини також заснований на фізичному законі парціального тиску Дальтона-Реньє. Його використовують в тих випадках, коли вміст ефірної олії в сировині достатньо високе, а температура перегонки (близько 100 C) не відбивається на його якості. Перегонку з водяною парою здійснюють в перегінних кубах або в безперервно діючих перегінних апаратах. Перегінні куби являють собою періодично діючі установки, що складаються з перегінного куба, конденсатора і приймача; куб має подвійну сорочку, в якій циркулює пар, що оберігає куб від охолодження. На днище куба розташовується перфорований змійовик, через який надходить пара для перегонки масла. Куб закривається кришкою, яка за допомогою пароотводной трубки з’єднується з конденсатором. Приймачем служать так звані флорентійські склянки із зливними трубками. Вони влаштовані так, що якщо масло легше води, то воно збирається шаром зверху, при цьому вода витікає через зливну трубку, яка зміцнюється в тубусі у днища склянки. Якщо ефірна олія важче води, то воно опускається на дно, а воду видаляють через трубку, укріплену у верхній частині склянки. Сировину завантажують в куб на помилкове дно. Через вентиль і змійовик в куб впускають пар, який, проходячи через рослинну масу, захоплює із собою ефірну олію. У тих випадках, коли погонні води містять у розчиненому або емульгованому стані багато цінного ефірного масла (наприклад, при отриманні трояндової олії), воно виділяється шляхом вторинної дистиляції відгінних вод. При цьому з першими ж порціями води відганяється велика частина утриманого масла.

Для переробки великих кількостей сировини застосовують безперервно діючі перегінні апарати. Перегонка з водяною парою може проводитися не тільки при атмосферному тиску, але й під тиском з перегрітою парою. У цьому випадку співвідношення води і ефірної олії вигідно змінюється на користь збільшення переганяється масла. Це пояснюється тим, що зменшення пружності парів води йде непропорційно зміні пружності парів ефірної олії.

Перегонка при зниженому тиску дозволяє знизити температуру перегонки і тим самим зберегти складові частини ефірних олій у незмінному вигляді. У всіх випадках перегонки ефірних масел з водяною парою виходить дистилят, який збирається в приймач і відстоюється. Ефірні олії з щільністю менше одиниці збираються у верхній частині приймача над водою. У разі перегонки ефірних масел з щільністю більше одиниці, вони збираються під водою.

Перегонку ефірних масел виробляють як зі свіжого, так і з висушеного матеріалу. Однак не всі види ефіроолійних рослин можна висушувати, деякі з них ( лаванда, троянда, меліса лікарська, м’ята перцева та ін) вимагають перегонки в свіжому вигляді, так як сушка сировини даних видів призводить до значних втрат ефірної олії і, отже, до зменшення його виходу при перегонці з водяною парою.

З метою підвищення виходу ефірної олії з рослинної сировини застосовують так званий прийом висолювання, тобто додавання небудь солі ( натрію хлорид та ін) в дистиляційні води. При цьому сіль витісняє крапельки ефірної олії з міжмолекулярної простору розчинника (води). З метою повного вилучення ефірної олії з дистиляту, останній обробляють низькокиплячих органічним розчинником ( гексан, діетиловий ефір) і після видалення розчинника отримують ефірну олію.

7.3. Холодне пресування

Цей метод застосовують при виробництві ефірних масел з плодів цитрусових ( лимона, грейпфрута, бергамота). Це пов’язано з тим, що ефірні олії локалізуються у великих умістищах шкірки плодів, що дозволяє отримувати їх пресуванням. Пресування проводять на гідравлічних пресах з шкірки, що залишилася після віджимання з плодів соку. Для цього шкірку попередньо пропускають через зубчасті вальці. Залишилося (до 30%) в шкірці ефірне масло витягують далі перегонкою.

Раніше шкірку плодів віджимали вручну.

7.4. Мацерація або Анфлераж

Метод заснований на тому, що виділяється ефірна олія з зібраної сировини (переважно з квіток, наприклад, пелюсток троянди) поглинається сорбентами (тверді жири, активоване вугілля та ін.) Цей процес проводиться в спеціальних рамах, герметично збираних по 30-40 штук (одна на іншу) в батарею. При роботі з твердими жирами на обидві сторони скла (рами) наносять жирової сорбент (суміш свинячого і яловичого жиру та ін) шаром 3-5 мм. Квітки розкладають поверх сорбенту товщиною до 3 см і залишають на 48-72 ч. Після закінчення цього терміну сировину видаляють і на рами поміщають свіже сировину. Таку операцію повторюють багаторазово (до 30 разів), поки сорбенти не будуть насичені ефірним маслом. При цьому відпрацьований сировина, що містить ще деяка кількість ефірного масла (переважно важкі фракції), додатково переробляють екстракцією або перегонкою з водяною парою.

Потім жир, насичений ефірним маслом, знімають зі скла, і з отриманої помади ефірна олія екстрагують спиртом, спиртове витягання виморожував і фільтрацією видаляють з нього випали домішки (жири та ін.) Спирт відганяють під вакуумом і одержують чисте ефірне масло.

При використанні в якості сорбенту активованого вугілля сировину (квітки) поміщають в камеру на сітки, після чого камеру герметично закривають і через неї продувають сильний струм вологого повітря, що відносить з собою пари ефірної олії, що виділяється квітками. Олія з повітря поглинається активованим вугіллям, краще всього марки БАУ (березове активоване вугілля), що знаходяться в адсорбере, який встановлений над камерою. Активоване вугілля після його насичення ефірним маслом вивантажують з адсорбера, піддають елюювання етиловим ефіром і після відгонки розчинника отримують ефірну олію.

7.5. Екстракції селективними розчинниками

Ефірні олії розчиняються в багатьох легко летких органічних розчинниках ( гексан, петролейний ефір, хлороформ, діетиловий ефір). Ця властивість використовується в тих випадках, коли, з одного боку, компоненти ефірних олій термолабільних та піддаються руйнуванню при перегонці з водяною парою, а з іншого – немає необхідності досягнення високого ступеня очищення (у разі застосування в парфумерній або харчової промисловості). Екстракція полягає в тому, що сировина в спеціальних екстракторах піддають витяганню петролейним ефіром або іншим екстрагентом. Потім екстрагент відганяють, і після видалення розчинника отримане ефірна олія являє собою “смолку” (так звану отдушку, або “пахучий віск”), що тримає домішки ліпофільних речовин ( стерини,хлорофіл, каротиноїди та інші жиророзчинні вітаміни).

Останнім часом екстракція ефірних олій стала проводитися також зрідженими газами ( вуглекислота, хладон-12 та ін), однак цей метод вимагає наявності відповідного обладнання, що витримує високий тиск (до 200 атм.). За допомогою цього методу ефіроолійної промисловістю переробляються гвоздика, хміль, лаванда, ромашка аптечна, імбир та ін

8. Стандартизація ефірних масел

У залежності від сфери застосування ефірних олій вони мають різні характеристики, і до них застосовуються відповідні вимоги, відображені в стандартах, технічних умовах та ін документах. Для ефірних масел, використовуваних у виробництві ліків, збірником стандартів є Фармакопея. Т. н. “Therapeutic grade” продукти, поширені на Заході, не мають формального стандартного опису – декларується лише те, що в їх виробництві не використовувалися синтетичні пестициди та добрива.

9. Рослини – сировина для виробництва ЕМ

Для виробництва ефірних олій застосовують самі різні рослини. Ті з них, які містять високі концентрації летючих речовин і широко використовуються на практиці, називають ефіроолійних рослин.

М’ята перцева

Melaleuca quinquenervia(листя)

Коріння імбиру

Мускатний горіх

Аніс

Ялина Pinus mugo

Лаванда

Сандал Santalum ellipticum

Розмарин

Хрін

Шавлія

• Ажгон, насіння
• Аїр, корінь
• Альпіна, корінь
• Аміріса, деревина
• Аніс, плоди
• Апельсин, цедра
• Арніка, квіти, коріння
• Базилік, листя, верхні частини стебел з квітами
• Бальзамовим дерево Толу, застиглий бальзам, що збирається за дерев
• Чорнобривці (тагетес), квітучі рослини, наземна частина рослини
• Бензоїн, смола
• Бергамот, шкірка
• Береза ​​біла, нирки, листя, гілки
• Береза ​​вишнева, кора
• Безсмертник, квітучі верхівки рослини
• Боб Тонка, боби
• Болд, листя
• Борнеол, деревина
• Борони, квіти
• Бучу, сухе листя
• Валеріана, корінь і кореневища у весняний період вегетації
• Ваніль, плоди
• Вербена лимонна, наземна частина
• Ветівер, коріння
• Восковніца, листя
• Гарденія жасминова, квітки
• Гваякове дерево, деревина
• Гвоздика, нирки, листя, квіти, гілки
• Герань рожева, вся рослина ( Геранієве олія)
• Гіацинт, квіти
• Гібіскус, насіння
• Грейпфрут, шкірка
• Грушанка, листя
• Гірчиця, насіння
• Оман високий, сухі коріння
• Дивосил запашний, коріння, квітуча частина
• Буркун, сухі квіти
• Дубовий мох, все рослина
• Материнка звичайна, квіти
• Материнка іспанська, квіти
• Дягель, корінь
• Ялина, хвоя
• Жасмин, квіти
• Живиця, сирої ексудат
• Іланг-іланг, свіжі квітки
• Ілліціум справжній, плоди, листя
• Імбир, корінь
• Ірис, корінь
• Ісопу, квіти, листя
• Календула лікарська, квітки
• Камфора, деревина, кора
• Кананга, квіти
• Кардамон, насіння
• Касія, квіти
• Каяпут, листя, гілки
• Кедр, деревина
• Кервель, насіння
• Кипарис, хвоя, пагони, шишки
• Кліноног, квітуча верхня частина рослини
• Кмин тминових, насіння
• Копаіфера лікарська, стовбур дерева
• Копитняк канадський, сухі коріння
• Коріандр, розмелені насіння
• Кориця, кора, листя
• Костусєв, коріння
• Крітмум морський, квіти і плоди з невеликою кількістю листя
• Кротон, кора
• Куркума довга, коріння
• Лаванда, вся рослина (Lavandula vera)
• Лаванда бавовняна, насіння
• Лавр американський, листя
• Лавр благородний, сухе листя і гілки
• Ладан, смола дерева
• Ладана камедь, смола, листя та гілки
• Лайм, Весь плід або незріла шкірочка
• Левзея, плоди
• Ліатріс пахуча, листя
• Літцея, плоди
• Лимон, свіжа шкірка
• Лимонна трава, суха трава
• Лимонник китайський, вся рослина
• Ліналое, насіння, листя, пагони, деревина
• Липа звичайна, квітки
• Модрина сибірська, хвоя, живиця
• Лотос, квіти
• Цибуля ріпчаста, цибулина
• Любисток лікарський, коріння, листя, насіння
• Майоран солодкий, сухі квіти і листя
• Мандарин, шкірка
• Манука, листя, гілки
• Марь, наземна частина, насіння
• Мелісса, верхівки стебел з квітами
• Метельнік прутьевідний, квіти
• Мімоза, квіти
• Мигдаль гіркий, плоди
• Мірокарпус, деревина
• Міроксілон, бальзам, деревина, плоди
• Мірра, смола або зелені частини рослини
• Мірт, листя, гілки
• Ялівець, ягоди (шишкоягоди); деревні відходи, тирсу
• Морква, насіння
• Мускатний горіх, насіння; оболонка насіння
• М’ята колосиста, листя, квітучі верхівки
• М’ята перцева, листя, квітучі верхівки
• Найолі, листя
• Нард, коріння
• Нарцис, квітки
• Неролі, квіти
• Пальмароза, свіжа або суха трава
• Пачулі, Висушені листя і трава
• Перець чорний, насіння
• Петітгрейн, листя, пагони
• Петрушка городня, насіння і свіже листя, пагони (іноді корені)
• Пижмо, наземна частина
• Ялиця, хвоя, шишки, молоді гілки
• Полин гіркий, квіти, листя
• Полин звичайна, квіти, листя
• Равінтсара, листя
• Роза, квітки Rosa damascena та ін види.
• Розмарин, квітуча верхівка або вся рослина
• Рожеве дерево, стовбур
• Ромашка блакитна, суцвіття
• Ромашка марокканська, квітки і трава
• Ромашка римська, квіти
• Рута запашна, вся рослина
• Сандал, Коріння і деревна серцевина
• Саро, свіже листя
• Сассафрас, кора
• Селера, насіння, листя
• Смолоносіца, коріння, наземна частина рослини
• Сосна канадська, хвоя
• Сосна звичайна, хвоя, молоді гілки
• Стиракс, виділення з під кори
• Танжерина, шкірка
• Чебрець, квітуча надземна частина
• Кмин, зрілі плоди (насіння)
• Тубероза, свіжі бутони
• Туя, листя, пагони та кора
• Деревій, суха трава
• Кріп городній, насіння, листя, стебла
• Фенхель, размельченниє насіння
• Ферула, молочний сік
• Фіалка запашна, листя, квіти
• Фісташка мастикових, живиця, листя
• Хміль звичайний, шишки
• Хо-дерево, листя і молоді пагони
• Хрін, коріння
• Цітронелла, трава
• Чабер гірський, висушена трава
• Чабер садовий, вся рослина
• Чайне дерево, листя
• Часник польовий, цибулини
• Шавлія лікарський, суцвіття в момент цвітіння
• Шавлія мускатна, висушену рослину
• Евкаліпт, листя Eucaliptus globulis та ін видів
• Елемі, смола
• Естрагон, наземна частина
• Яборанді, листя

9.1. Локалізація ефірних олій у рослинній сировині

Ефірні олії утворюються у всіх частинах рослин, але кількісний розподіл їх по частинах рослини зазвичай неоднаково. Листя, квіти, бруньки, плоди, коріння і кореневища є в більшості випадків місцем найбільшого накопичення ефірних олій.

Зміст ефірних олій для різних рослин може становити від тисячних часток відсотка до 5-6%, а для деяких видів сировини, наприклад, бутонів гвоздикового дерева – близько 20%.

У живих тканинах рослин ефірні масла можуть бути розсіяні дифузно по всіх клітках тканини в розчиненому або емульгованому стані в цитоплазмі або клітинному соку, однак найчастіше вони накопичуються в особливих утвореннях, що виявляються під мікроскопом.

Розрізняють екзогенні та ендогенні видільні структури.

Екзогенні освіти розвиваються в епідермальної тканини і являють собою залозисті “плями”, залізисті волоски і ефірномаслічниє залозки. Залізисті плями – найпростіші видільні освіти. Це дрібнокрапельне скупчення ефірних масел відразу під кутикулою епідерми, що викликають відшаровування (здуття) кутикули. Ефірне масло виробляється окремими групами видільних клітин – “плямами”, – розкиданими в епідермальної тканини. Така локалізація ефірних масел спостерігається в пелюстках троянди, конвалії, в листі деяких рослин, в епідермісі кроющих луски бруньок тополі та ін

Залізисті волоски складаються з одноклітинної або частіше багатоклітинній “ніжки” і “головки” кулястої або овальної форми, яка утворена однією або декількома видільними клітинами.

Ефіроолійні залозки можуть бути різної будови. Всі вони мають дуже коротку ніжку й багатоклітинні головки з різною кількістю і розташуванням складових їх залізистих (видільних) клітин. Так, наприклад, у видів родини Ясноткоцветних головка найчастіше утворена вісьмома клітинами, розташованими у вигляді розетки – “ромашки”. У міру утворення ефірного та загальна кутикула цих клітин здувається куполообразно, утворюючи резервуар з ефірною олією. Залозки рослин сімейства Айстрових складаються з декількох, частіше всього з чотирьох, вертикально розташованих рядів клітин, по дві клітини в кожному, причому верхні клітини функціонують в якості видільних, а нижележащие містять хлоропласти і є асимілюються клітинами. Ендогенні освіти розвиваються впаренхімних тканинах. До них відносяться секреторні клітини, вмістища і ефіроолійні канальці (ходи).

Секреторні клітини можуть зустрічатися поодиноко (клітини-ідіобласти) або ж утворюють в паренхімі шари. Клітинні стінки схильні до опробковенію. Одиночні клітини є, наприклад, в кореневище лепехи, в паренхімі якого в місці зіткнення декількох (3-4) клітин розташовується одна секреторна клітина. Типовим прикладом є кореневища валеріани, в шарі гіподерми якої локалізуються секреторні клітини. У разі, якщо ефірна олія складається з речовин, розчинених в клітинному соку або цитоплазмі, ефіроолійні клітин може бути виявлена ​​тільки в ході гістохімічних реакцій (судан III і інші реактиви).

Вмістища ефірних масел – спеціальні освіти в різних органах рослин, у яких накопичуються ефірні масла.

Вмістища являють собою круглі або овальні порожнини, що зустрічаються в мезофілла листа, шкірці плодів цитрусових, в корі і деревині деяких рослин. Вмістища утворюються двояким шляхом – схізогенним і схізолізігенним. При схізогенном формуванні вмістища в межклетники “виливаються” виділення прилеглих продукують клітин, які тим самим стають вмістилищем і ефірної олії. Міжклітинний простір далі розширюється і збільшується в об’ємі за рахунок “розсовування” клітин. При схізолізігенном формуванні вмістищ початкові етапи його утворення схожі з описаними вище, але потім навколишні порожнину клітини руйнуються, внаслідок чого вся порожнина збільшується в об’ємі. Функцію секреторних клітин замість ціалізуватися (розчинених) набувають клітини, що примикають до порожнини вмістища.

Вмістища, мають витягнуту форму, називаються ефіроолійних канальцями, які, як і типові вмістища, утворюються схізогенно або схізолізігенно.

Секреторні освіти в деякій мірі можуть служити систематичним ознакою. У багатьох хвойних вони представлені у вигляді ходів, розташованих у всіх частинах рослини і виділяють ефірні масла і смолу. Серед однодольних секреторні освіти зустрічаються у сімействАроїдні, Ірисова, Імбирні (секреторні клітини). Дуже різноманітно представлені видільні структури у дводольних. Існують сімейства, які містять тільки секреторні клітини (наприклад, представники сімейства Перцеві). Вмістища, різні за походженням, є у видів багатьох сімейств – Рутові, Миртового, Звіробійні та ін Канальці з ефірними маслами типові для плодів Зонтичних. Ходи і вмістища зустрічаються у звіробійний. Винятково велике розмаїття залізистих волосків і залозок, які порізно або при спільному поєднанні можуть характеризувати окремі сімейства, наприклад, Ясноткоцветние, Айстрові, Валеріанові.

Характер секреторних утворень, їх кількість і розміри нерозривно пов’язані з кількістю утворюються в рослинах ефірних масел. У сировині рослин, що мають екзогенні освіти, більшу кількість ефірного масла отримують з залозок, а не з залізистих волосків. Рослини порядку Ясноткоцветние більш багаті ефірним маслом, в порівнянні з видами сімейства Айстрові, оскільки в першому випадку ефірна олія продукується всіма 8 видільними клітинами, а в другому – з 8 клітин продукують є тільки 2 верхні.