ЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ГЕННО-ІНЖЕНЕРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ.
ГЕНЕТИЧНО МОДИФІКОВАНА ЇЖА ТА ПРОДУКТИ.
Підтримання біологічного різноманіття як варіабельності живих організмів з усіх джерел, включаючи земні, морські чи інші водні екосистеми і екологічні комплекси, різноманітності між видами, в рамках виду і різноманітності екосистем, обґрунтування механізмів біобезпеки як системи заходів «щодо забезпечення безпечного створення, використання та транскордонного переміщення живих змінених організмів, які є результатом біотехнології», займають в сучасній біоетиці одне з провідних місць.
На рубежі ХХІ століття медична наука досягла значних успіхів: лікувальні технології стають все більш ефективними; проблеми, які ще вчора видавалися невирішуваними, на сьогодні успішно долаються; перспективи застосування тих чи інших методик розширюються.
Генна інженерія і генетична трансформація — система методів і технологій, що дають можливість ідентифікувати, виділяти, клонувати й переносити окремі гени.
Людина у своїй діяльності здавна використовувала живі організми. При цьому мова йде не тільки про безпосереднє виробництво сільськогосподарської продукції шляхом вирощування рослин і тварин. Люди, самі того не підозрюючи, використовували і мікроорганізми. Хлібопечіння, пивоваріння, виробництво кисломолочної продукції, квашення овочів, виноробство, виробництво спирту тощо – все це приклади традиційних мікробіологічних біотехнологій.
У широкому розумінні терміном «біотехнологія» позначають використання живих організмів для виробництва різних продуктів і енергії. Тим не менш, довгий час під біотехнологією розуміли, насамперед, саме мікробіологічні процеси. Це і зрозуміло. Всі перераховані вище традиційні біотехнології асоціюються з промисловим виробництвом. Більш того, у другій половині двадцятого століття склалася велика галузь промисловості – мікробіологічна. На мікробіологічних підприємствах за допомогою спеціально відселектованих штамів бактерій, дріжджів виробляють різні фармацевтичні препарати, засоби захисту рослин, біодобрива, всілякі харчові продукти і сировину.
В цей же час були розроблені ефективні методи культивування ізольованих клітин і тканин рослин на спеціальних поживних середовищах. В результаті з’явилася можливість використовувати для рослин методи селекції і технології, що застосовуються до мікроорганізмам. Серед них можна назвати такі, як виробництво в промислових масштабах різних фармацевтичних препаратів клітинами рослин, методи швидкого розмноження в умовах in vitro цінних генотипів рослин, вільних від патогенів, для потреб насінництва (мікроклональне розмноження), нові методи селекції: отримання гаплоїдів в культурі генеративних клітин, соматична гібридизація шляхом злиття протопластів, клітинна селекція та ін. Багато з цих методів з’явилися необхідною методичною основою для успішного початку наступного етапу розвитку біотехнології.
Розвитку нових біотехнологій приділяється велика увага на державних рівнях. За останні роки реалізовано ряд великих державних програм. Це науково-технічні програми «Інфекції та медичні біотехнології» і «Промислова біотехнологія », а також державна програма фундаментальних досліджень «Розробка наукових основ біотехнологічних процесів: селекція і створення колекції непатогенних мікроорганізмів як біотехнологічних об’єктів; генетична та клітинна інженерія рослин і мікроорганізмів; мікробний синтез біологічно активних з’єднань і використання мікроорганізмів у промисловості, сільському господарстві та охороні навколишнього середовища (“Біотехнологія”)».
Державні програми «Розробка і використання генно-інженерних біотехнологій в інтересах сільського господарства і медицини («Генетична інженерія»), крім проведення наукових досліджень включають комплекс організаційних та кадрових заходів, покликаних дати поштовх прискореному розвитку цього перспективного наукового напрямку. Передбачається проведення робіт зі створення трансгенних сортів картоплі, стійких до колорадського жука, вірусам, бактеріям, поліпшених сортів конюшини, журавлини великоплідної і інших культур.
Виконується наукова програма «Створення високоефективних біологічно безпечних лікарських препаратів нового покоління на основі білків людини, отриманих з молока трансгенних тварин. Тим не менш, видно помітне відставання нашої країни у розвитку саме генно-інженерних біотехнологій, які вимагають вкладення значних фінансових коштів. Тому очікувати швидкого прориву в цій галузі не доводиться. У зв’язку з цим доцільно розширювати міжнародне співробітництво в сучасній біотехнології, щоб прискорено впроваджувати і використовувати досягнення інших країн.
ГЕННО-ІНЖЕНЕРНІ ОРГАНІЗМИ НА СЛУЖБІ У МЕДИЦИНИ
Виробництво штучного інсуліну
В даний час в світі, за даними ВООЗ (Всесвітньої організації охорони здоров’я), налічується близько 110 млн. людей, що страждають діабетом. І ця цифра в найближчі 25 років може подвоїтися. Діабет – страшне захворювання, яке викликається порушенням роботи підшлункової залози, що виробляє гормон інсулін, необхідний для нормальної утилізації містяться в їжі вуглеводів. На початкових стадіях розвитку хвороби досить використовувати заходи профілактики, регулярно стежити за рівнем цукру в крові, просто споживати менше солодкого. Однак для приблизно 10 млн. пацієнтів показана інсулінова терапія: вони змушені щодня вводити в кров препарати цього гормону. Починаючи з двадцятих років минулого століття, для цих цілей використовували інсулін, виділений з підшлункових залоз свиней і телят. Тваринний інсулін в значній мірі аналогічний людському, проте між ними є й певні відмінності.
Нарешті, вченим вдалося здійснити в клітинах E.coli біосинтез молекули проінсуліна, а не тільки її окремих ланцюгів. Молекула проінсуліна після біосинтезу здатна відповідним чином перетворюватися (формуються дисульфідні зв’язку між ланцюгами А і В), перетворюючись на молекулу інсуліну. Ця технологія має серйозні переваги, оскільки різні етапи екстракції та виділення гормону зведені до мінімуму. При розробці такої технології була виділена інформаційна РНК проінсуліна. Потім, використовуючи її в якості матриці, за допомогою ферменту зворотної транскриптази синтезували компліментарну їй молекулу ДНК, яка представляла собою практично точну копію натурального гена інсуліну. Після пришивання до гену необхідних регуляторних елементів і перенесення конструкції в генетичний матеріал E.coli стало можливим виробляти інсулін на мікробіологічної фабриці, по суті, в необмежених кількостях.
Застосування біотехнологічних методів у сільському господарстві привело до справжньої революції в традиційній селекції і дало змогу набагато прискорити процес отримання нових сортів рослин і порід тварин, а також створювати трансгенні форми організмів.
Генно-модифікований організм (ГМО) — це будь-який організм із новою комбінацією генетичного матеріалу, одержаний завдяки використанню методів генної інженерії. А генетично модифікованими є всі сорти рослин, одержані внаслідок модифікації генетичної структури вихідного генотипу.
Основною метою отримання ГМО є поліпшення агрономічно важливих ознак організму-реципієнта (наприклад, підвищення стійкості рослини до гербіцидів, комах-шкідників, патогенних мікроорганізмів) для зниження собівартості кінцевого продукту.
Ряд проектів має на меті поліпшення споживчих властивостей продуктів, виробляються тваринами або з тварин. Йдеться, зокрема, йде про поліпшення якості вовни овець, про виведення за допомогою генетичної інженерії порід великої рогатої худоби, в молоці якого знижена концентрація β-лактоглобулін, основного його алергену, або змінено співвідношення окремих його білків (казеїнів і сироваткових протеїнів). Інший підхід полягає в модифікації окремих генів для зміни фізико-хімічних властивостей відповідних протеїнів молока з метою підвищення вмісту в ньому кальцію, зміни співвідношення окремих амінокислот, отримання молока, сир з якого дозріває в більш короткі терміни. Все це має істотно поліпшити споживчі та технологічні властивості коров’ячого молока. Виграють від цього і самі тварини, оскільки покращене молоко – Важливий фактор здоров’я вигодовуються їм телят. Багато з цих підходів вже реалізовані на модельних об’єктах (лабораторних мишах).
Переваги використання ГMР у сільському господарстві:
· Стійкість (толерантність) до гербіцидів досягається завдяки перенесенню культурним сортам гена бактерії, мутанта грунтової бактерії
· Agrobacterium tumefaciens (CP4), ферменту, що обумовлює стійкість до дії гербіциду. Стійкість трансгенного сорту до певного гербіциду (гліфосату і глюфозинату) дає змогу обприскувати культури цим гербіцидом, знищуючи бур’яни без шкоди для культурної рослини.
· Ефективна боротьба з бур’янами й збільшення доходів завдяки зниженню затрат праці.
· Зменшення використання гербіцидів завдяки скороченню заявок на їхнє постачання.
· Збільшення врожаю завдяки посиленню контролю над бур’янами й підвищенню доходів.
· Використання нового (менш шкідливого) виду гербіцидів замість токсичних і хімічно стійких видів.
· Стійкість проти комах-шкідників. Стійкість ГМ-рослин проти комах-шкідників досягається внесенням гена, що викликає вироблення інсектицидного токсину (такого, як токсин Bt з бактерії Bacillus thuringiensis). Найбільших успіхів у створенні Bt-сортів удалося досягти на картоплі, кукурудзі та бавовнику.
· Зменшення об’єму хімічного інсектициду, використовуваного під час висіву.
· Підвищення врожайності завдяки зменшенню збитку, завданого шкідниками, і зростання доходів фермерів.
· Скорочення основного збитку до і після зняття врожаю завдяки використанню інсектицидів, застосованих для запобігання проникненню хвороботворних організмів у культуру.
Етичні Проблеми Застосування Нових Генно-Інженерних Технологій
Проблема використання у науковій, виробничої та іншої діяльності людини генно-інженерних організмів (ГІО) має два важливих аспекти. По-перше, сучасна біотехнологія може значною мірою сприяти вирішенню світових проблем добробуту людей, що стосуються в першу чергу нагальних потреб у продуктах харчування, ефективного ведення сільського господарства і підтримки системи охорони здоров’я. По-друге, очевидно, що неконтрольоване створення і вивільнення ГІО в навколишнє середовище може привести до небажаних наслідків для здоров’я людини і несприятливих екологічних наслідків.
Таким чином, одним з головних міжнародних вимог, пов’язаних з розвитком і застосуванням біотехнології в науці і виробництві, є біобезпека проведення досліджень, польових і інших випробувань ГІО, а також біобезпека вивільнення ГІО, що володіють новими бажаними ознаками, на товарний ринок. Під біобезпеки в даному контексті розуміється система заходів, спрямованих на запобігання або зниження до безпечного рівня несприятливих впливів ГІО на здоров’я людини і навколишнє середовище при здійсненні генно-інженерної діяльності (ГІД).
Міжнародна структура біобезпеки та структура біобезпеки окремих держав включають в себе ряд основних компонентів. По-перше, до них відноситься законодавча база, що регулює ГІД. По-друге – адміністративна система, виконуюча, що контролює законний порядок здійснення ГІД. По-третє – система обгрунтованого прийняття рішень, яка включає оцінку і попередження відповідного ризику ГІД (управління ризиком ГІД). І, нарешті, механізм інформування громадськості та участі громадськості в прийнятті рішень про дозвіл ГІД і контролі над їх виконанням. Кожен компонент структури біобезпеки істотний і функціонує в органічному зв’язку з іншими.
В кінцевому підсумку процедура оцінки ризику повинна дати відповідь на наступні питання.
• Чи є потенційний ризик ГІД прийнятним в зіставленні з вигодами, одержуваними в результаті її здійснення?
• Чи є регуляторні механізми, адекватні для безпечного здійснення ГІД.
Серед потенційних ризиків для здоров'я людини, пов'язаних з використанням генно-інженерних біотехнологій, розглядаються, наприклад, зміна активності окремих генів живих організмів під впливом вставки чужорідної ДНК, в результаті якого може відбутися погіршення споживчих властивостей продуктів харчування, одержуваних з цих організмів. У продуктах харчування, отриманих з генно-інженерних організмів, може бути підвищений в порівнянні з реципієнтне організмами рівень будь-яких токсичних, алергенних речовин, що перевищує встановлені межі безпеки.
Побоювання екологів викликає вивільнення у навколишнє середовище трансгенних організмів, перш всього сільськогосподарських рослин і тварин, у геном яких привнесені чужорідні, не характерні для них гени мікроорганізмів, вірусів, що може призводити до зміни природних біоценозів в результаті перенесення трансгенів диким видам, появі нових, більш агресивних патогенів, бур'янів, ураження організмів, які не є мішенями трансгенних ознак, та ін.
Джерела появи і застосування принципу прийняття запобіжних заходів виникають з екологічного громадського руху 70-х років минулого століття, коли він був сформульований як реакція на скептицизм щодо можливості наукової оцінки ризику і запобігання шкідливих наслідків застосування складних технологій. По суті, принцип визначає, що перед обличчям наукової невизначеності або відсутності необхідних знань краще помилитися у бік надмірності заходів безпеки по відношенню до здоров’я людини і навколишньому середовищу, ніж помилитися в оцінці ризику.
Між цими крайніми судженнями лежить формулювання принципу вжиття заходів обережності, яка насправді не потребує доведення абсолютної безпеки технології, але швидше передбачає її обмеження у разі, якщо рівень наукової невизначеності щодо потенційного ризику є значним, а можливості управління ризиком – недостатніми. При наявності обгрунтованих наукових припущень про те, що новий процес або продукт може бути небезпечним, він не повинен впроваджуватися до тих пір, поки не будуть отримані докази того, що ризик невеликий, керований і переваги технології його «переважують». У проміжок часу до впровадження технології повинні здійснюватися дослідження щодо поліпшення оцінки ризику. Таке розуміння принципу обережності, мабуть, є найбільш зваженим щодо ГІД і сприяє сталому світовому економічному розвитку.
Застосування принципу обережності в цьому сенсі має продемонструвати, не абсолютним чином, але вище рівня обгрунтованих сумнівів, що пропонована заявником ГІД є безпечною. З метою прояснити порядок застосування даного принципу в рамках Євросоюзу Комісія ЄС виробила певні правила для використання принципу вжиття застережних заходів в процедури оцінки та управління ризиком ГІД політично прозорим чином. Дані вимоги визначають наступне:
• Адекватність. Заходи з управління ризиком ГІД не повинні бути диспропорційно бажаного рівня захисту і не повинні мати на меті знизити ризик до нуля.
• Відсутність дискримінації. Подібні ситуації при оцінці та управлінні ризиком ГІД Не повинні розглядатися різним чином і різні ситуації не повинні розглядатися подібним чином без об’єктивних підстав робити таким чином.
• Пропорційність відповідності. Заходи з управління ризиком ГІД в умовах недостатності наукових даних не повинні бути порівнянні за природою і масштабом із заходами, вже приймалися в подібних випадках, коли всі необхідні наукові дані могли бути отримані.
• Вивчення вигоди і вартості дії або відсутності дії. Таке вивчення повинно включати економічний аналіз (розрахунок співвідношення ціни і вигоди), коли він можливий і виконаємо.
• Вивчення наукового розвитку. Заходи з управління ризиком повинні носити попередній (тимчасовий) характер в очікуванні можливості отримати більш істотні наукові дані. Наукові дослідження мають тривати до отримання більш повних даних.
Як і передбачає ідеальна система оцінки ризику, інформація, необхідна для оцінки ризику ГІД, носить строго науковий характер і збирається з різних джерел. Основне джерело – результати експериментальних (дослідних) робіт, проведених спеціально у процесі оцінки ризику ГІД, або відомі заздалегідь. Наприклад, оцінка ризику вивільнення генетично модифікованих рослин може зажадати більше 1000 різноманітних експериментальних перевірок, обліку знань про представників флори і фауни регіону вивільнення, про прийняті в конкретній країні прийомах землеробства і засадах землекористування, характерних кліматичних умовах і т.д. Крім даних безпосереднього аналізу ГІО і його взаємодії з середовищем здійснення ГІД, джерелом інформації є дані моделювання ГІД (математичного, комп’ютерного і т.д.). Аналіз результатів модельних експериментів важливий для оцінки екологічних ризиків масштабного вивільнення ГІО, коли мова йде про оцінку віддалених у часі наслідків впливу ГІО.
Слід розрізняти фактори ризику генно-інженерної діяльності для здоров’я людини в замкнутих системах і господарської діяльності, пов’язаної з вивільненням ГІО в навколишнє середовище. При оцінці ризику ГІД в замкнутих системах в першу чергу оцінюються фактори ризику для здоров’я людини і тварин, так як вивільнення ГІО в навколишнє середовище не передбачається. До їх числа можна віднести наступні потенційно небезпечні ефекти:
· Можливі токсичні (включаючи канцерогенні, мутагенні) і (або) алергенні ефекти ГІО або продуктів їх метаболізму.
· Ймовірні шкідливі впливи цільових продуктів ГІД (можливих токсинів, цитокінів, алергенів, гормонів та інших біологічно активних речовин, які можуть викликати несприятливі наслідки при попаданні в чутливі органи, тканини організму людини і тварин).
· Порівняльна патогенність генно-інженерних мікроорганізмів в порівнянні з донором, реципієнтом (вихідним батьківським організмом).
· Здатність до мікробного обсіменіння (колонізації).
Якщо ГІО є патогенним по відношенню до імунокомпетентних людей, крім інших розглядаються наступні фактори його патогенності: тип захворювання, яке викликається; механізм патогенності, що включає спосіб проникнення патогенного організму та вірулентність; інфекційна доза; спектр можливих носіїв і можливість його зміни;можливість виживання ГІО поза організмом людини; біологічна стабільність ГІО і спосіб його поширення.
При оцінці факторів ризику генно-інженерної діяльності для здоров’я людини, пов’язаної з вивільненням ГІО в навколишнє середовище або їх використанням у господарській діяльності слід мати на увазі, що вивільнення патогенних генно-інженерних організмів у навколишнє середовище не передбачається. Тому основними факторами ризику для здоров’я людини вивільнених або надійшли на товарний ринок ГІО є їх ймовірна токсичність і алергенність. В цілому до факторів ризику в даному контексті можна віднести:
· токсичність ГІО (продуктів, виготовлених з ГІО, що включають ГІО) та зниження поживної цінності продуктів харчування та кормів;
· алергенність ГІО (продуктів, виготовлених з ГІО, що включають ГІО);
· перенесення трансгенів мікроорганізмам, що обумовлює їх стійкість до лікарських препаратів, що застосовуються для лікування людини і тварин (наприклад, маркерних трансгенів стійкості до антибіотиків);
· ненавмисна експресія генів реціпієнтної організму або нестабільність трансгенів.
Таким чином, основними факторами ризику, які можуть викликати несприятливі наслідки для здоров’я людини, є: 1) потенційна патогенність ГІО, 2) потенційна токсичність ГІО і нових продуктів харчування, 3) потенційна алергенність ГІО і нових продуктів харчування; 4) можливість горизонтального переносу генів стійкості до антибіотиків від ГІО патогенної мікрофлори шлунково-кишкового тракту людини. Оцінка ризику генно-інженерної діяльності виходить з того, що патогенні для людини і тварин організми не повинні вивільнятися в навколишнє середовище ні при яких обставин. Тому, якщо в рамках генно-інженерної діяльності передбачається робота з відомими патогенними організмами (будь то організми-реципієнти, донори, підсумкові гіо) або з недостатньо дослідженими організмами, які можуть виявитися патогенними, вона обов’язково повинна здійснюватися в замкнутих системах. При цьому всі виконувані в процесі ГІД операції, що стосуються генетичної модифікації, зберігання, культивування, транспортування або знищення патогенних організмів, здійснюються за умови обов’язкового дотримання спеціальних захисних заходів (Фізичних, хімічних, біологічних), ефективно захищають персонал і навколишнє середовище від контакту з патогенними організмами і від несприятливого впливу патогенних організмів. Проведення ГІД в замкнутих системах має забезпечити охорону здоров’я та безпека наступних категорій людей: передбачуваних користувачів продуктів ГІД; персоналу лабораторій або підприємств, що займаються ГІД; інших людей, які так чи інакше можуть контактувати з гіо; населення регіону здійснення ГІД в разі випадкового вивільнення ГІО.
Основи прийнятої в даний час процедури оцінки ризику патогенності в рамках ГІД викладені, зокрема, у Директиві Європейського Союзу 90/219/ЕЕС від 23 квітня 1990 року, що регулює заходи біобезпеки ГІД в замкнутих системах. Директива регулює використання в замкнених системах в дослідних і промислових цілях виключно генно-інженерних мікроорганізмів (ГИМ). Діяльність, пов’язана з генно-інженерними тваринами і рослинами, даним документом не розглядається. Однак при розробці законодавства з біобезпеки в багатьох європейських країнах Директива 90/219/ЕЕС служила базовим документом, і її положення поширені також на ГІД з участю еукаріотичних організмів. Більш того, саме властивість патогенності для людини притаманне саме мікроорганізмам, а зміст в замкнутій системі тварині рослин може бути продиктовано іншими ризиками – їх токсичність, алергенність, можливістю несприятливих екологічних впливів. Процедура оцінки ризику патогенності ГІО, представлена раніше у Директиві 90/219/ЕЕС і модифікована з урахуванням сучасних знань, включає наступні етапи:
• Розгляд біологічних властивостей ГІО для встановлення передбачуваної патогенності їх для людини і величини наслідків їх несприятливого впливу.
• Оцінки ймовірності того, що в разі контакту ГІО з людиною дані організми дійсно нададуть несприятливий вплив на його здоров’я (включаючи розгляд рівня наукової невизначеності).
• Визначення необхідного рівня захисту, «замкнутості» (level of containment) системи ГІО.
Винесення попереднього ув’язнення про достатність пропонованих заходів захисту здоров’я людини при порівнянні ГІО з біологічними об’єктами різних груп патогенності.
• Розгляд сутності передбачуваної діяльності і детальний огляд необхідних заходів контролю для захисту здоров’я людини.
• Визначення будь-яких потенційних ризиків для навколишнього середовища і додаткових заходів ізоляції на випадок ненавмисного вивільнення патогенних організмів у навколишнє середовище.
На пильну увагу заслуговує проблема мікротрансплантаційних технологій — клітинної і тканинної трансплантації, адже саме в цьому питанні якнайтісніше переплітаються перспективи майбутнього і проблеми сьогодення, застереження щодо обережного застосування поки що нового методу і дійсно захоплюючі, але поки що недостатньо підтверджені дані щодо можливостей зазначеної методики.
Метою даної роботи є аналіз можливостей і перспектив, невирішених проблем і застережень застосування клітинної трансплантації, і зокрема — трансплантації стовбурових клітин. Ми прагнемо зважено проаналізувати наявні на сьогодні досягнення, але разом з тим — критично наголосити на тому, що, як кожен новий та ефективний метод лікування, він не позбавлений побічних ефектів, протипоказань і обмежень. І доки вони чітко не визначені, говорити про широке клінічне застосування методу рано.
Головною особливістю стовбурових клітин є те, що в ембріональної стовбурової клітини відсутня спеціалізація. Крім того, ембріональні стовбурові клітини є:
– похідними всіх типів клітин в організмі, тим унікальним будівельним матеріалом, з якого пізніше формуються органи і тканини;
– завдяки відсутності спеціалізації, при потраплянні ембріональних клітин у будь-який орган з них формуються клітини саме цього органа, тому є перспективи їх застосування для відновлення пошкоджених тканин і органів;
– ці клітини не сприймаються організмом реципієнта як чужорідні, а тому при їх трансплантації не спостерігається відторгнення, не потрібен індивідуальний підхід, як при переливанні крові або пересадці органів;
– цікаво, що ембріональні стовбурові клітини мають здатність самостійно знаходити “слабкі місця” — ті, де їх допомога найбільш потрібна.
Попадаючи в організм пацієнта, клітини продовжують жити, ділитися, виділяти активні речовини протягом тривалого часу. Тривалість життя таких клітин в організмі залежить від багатьох факторів, зокрема тяжкості захворювання і стану організму реципієнта.
Більшість стовбурових клітин знаходяться в кістковому мозку, менше — в периферичній крові (їх виділення з кровотоку є непростим завданням), у пупковому канатику. За джерелом стовбурових клітин для трансплантації виділяють:
– аутотрансплантацію — пацієнт одержує власні стовбурові клітини;
– сингенну трансплантацію — пацієнт одержує стовбурові клітини від ідентичного близнюка;
– алогенну трансплантацію — хворі одержують стовбурові клітини від родичів, з крові канатиків пуповини, а також з трупного матеріалу (ембріональна зародкова тканина, одержана при абортах).
Варто наголосити, що жива особа (донор) може дарувати лише парні органи, за умови, що це не загрожуватиме її власному життю: «Органи, які є одинарними, не можуть братися для трансплантації (за винятком ситуації, коли вони беруться від трупа, тобто з тіла напевно мертвої особи), оскільки це може призвести до смерти донора».
Вбачаючи у принципі солідарности моральне виправдання дарування органів, для правильної оцінки конкретних випадків треба встановити деякі етичні критерії, які б поєднували принцип цілісности з принципом солідарности. По-перше, це нешкідливість і пропорційність (критерії, які оберігають фізичну цілісність особи), по-друге, свобода і безкоштовність (критерії, пов’язані з духовністю донора).
Перший етичний критерій стосується охорони життя та психо-фізичного здоров’я донора. Наприклад, якщо взяття кісткового мозку та переливання крові зроблено у відповідний час та правильний спосіб, то вони не мають шкідливих та постійних наслідків, але коли у донора для трансплантації береться нирка, це, без сумніву, впливає на його фізичну цілісність. Нешкідливість слід розуміти не в абсолютному значенні, а радше як терпиму та раціональну шкоду: трансплантацію (взяття певного органу, тканин і т. д.) можна виконувати за умови, що донор легко перенесе неминучу заподіяну йому фізичну та психічну шкоду і матиме у майбутньому відповідну якість життя.
З критерієм нешкідливости тісно поєднується критерій пропорційности, згідно з яким шкода, заподіяна донорові внаслідок взяття у нього певного органу, має бути пропорційною до покращення якости життя реципієнта. Таким чином, немає сенсу позбавляти нирки особу (донора), для того щоб здійснити трансплантацію з дуже малою ймовірністю успіху, або брати нирку від здорової особи, щоб її трансплантувати людині похилого віку, яка страждає на серцеве захворювання.
Жест дарування має походити із свобідного вибору донора, його почуття солідарности та милосердя, а тому виключає будь-який примус чи спекуляцію.
У випадку взяття органів від трупа виникає проблема, пов’язана з вирішенням того, як розпоряджатися мертвим тілом людини, беручи до уваги, що його, з одного боку, не можна вважати скелетом тварини або звичайною неживою річчю, а з іншого боку — не варто порівнювати з тілесністю живої істоти.
В Україні проблема етичного аспекту трансплантології перебуває на стадії пошуку, і підґрунтям для цього стали фундаментальні розробки вітчизняних вчених у даній галузі. Так, декілька років тому на Першому Національному Конгресі з біоетики, який відбувався під егідою Національної академії наук України, Академії медичних наук України, Міністерства охорони здоров’я України і Міністерства екології та природних ресурсів України, зазначалося, що розробка лікарських засобів, впровадження новітніх біотехнологій, розшифрування геному людини, генна терапія, експерименти з клонування — ось неповний перелік визначних досягнень науки останніх років, що потребують пильної уваги з урахуванням біоетичних принципів. Проблема полягає у пошуку шляхів гармонізації досягнень медицини та біології з правами людини та її гідністю. На думку академіка НАН та АМН України, доктора медичних наук, професора Юрія Кундієва (Інститут медицини праці АМН України), “…наприкінці ХХ сторіччя було досягнуто визначних успіхів у біології та медицині — розшифровано геном людини, розроблено принципи генної терапії, здійснено клонування тварин, звичайним стало лікування безплідності шляхом екстракорпорального запліднення. Деякі науковці запропонували способи лікування низки захворювань за допомогою стовбурових клітин, отриманих з ембріональної тканини. Триває активна дискусія між прибічниками та противниками евтаназії, трансплантації органів тощо. У зв’язку з цим існує необхідність оцінити етичний аспект сучасних наукових досягнень з метою попередити впровадження тих технологій, що можуть зашкодити людині. Забезпечити дотримання біоетичних принципів можна завдяки відповідній правовій базі. На жаль, в Україні подібна легальна основа поки що відсутня, але є можливість використовувати окремі статті “Основ законодавства про охорону здоров’я”. У будь-якому випадку, інтереси людини мають бути вищими за інтереси науки чи суспільства. Цих принципів слід дотримуватися на всіх етапах життя людини — від народження і до смерті”.
На продовження цієї думки академік АМН України, член-кореспондент НАН України, доктор медичних наук, професор Ісаак Трахтенберг (Інститут медицини праці АМН України) підкреслив, що “…на сьогоднішній день, виходячи з позицій біомедичної етики, існує серйозна проблема моралі та відповідальності суспільства за спекулятивні новації, пропаганду сумнівних засобів, поширення цілительства та різного роду окультних наук. У засобах масової інформації популяризуються екстрасенси, біоенергетики, ясновидці, чаклуни тощо. Однак методи їхнього “лікування” можуть мати жахливі наслідки для пацієнтів. Через віру в чудодійну силу неперевірених методів хворі зі злоякісними новоутвореннями запізно звертаються до фахівців традиційної медицини, втрачаючи шанс на виліковування. Такому стану речей сприяє недосконалість нашого законодавства”.
Певною мірою це стосується і проблеми трансплантації стовбурових клітин.
