Аналіз лікарської рослинної сировини, що містить флавоноїди з серцево-судинною та кровоспинною активністю

Аналіз лікарської рослинної сировини, що містить флавоноїди

з серцево-судинною та Р-вітамінною дією.

 

Дія на серцево-судинну систему. Похідні флавонолів, катехінів і антоціанів (рутин, кверцетин, кверцитрин, лейкоантоціанідин, комплекс катехінів чаю, мірицетин, пеларгонідин та ін.) збільшують амплітуду серцевих скорочень, нормалізують серцевий ритм.

Флавоноїди посилюють серцеві скорочення, прискорюють мікроциркуляцію крові, внаслідок чого покращується живлення серцевого м’яза і виникає позитивний інотропний ефект. Деякі флавоноїди (гіперозид, С-глікозид вітексин, кверцетин, кемпферол, сума поліфенолів з квіток глоду) розширюють судини, у тому числі й коронарні. Впливають флавоноїди й на швидкість ензиматичних процесів та активність циклооксигенази, ліпооксигенази, аденозиндеамінази, які впливають на окислення ліпідів, нейропередачу, згортання крові. Але більшість  таких взаємодій ще не з’ясована.

Флавоноїди можуть викликати короткочасне підвищення артеріального тиску, але більшість публікацій присвячена вивченню гіпотензивної активності флавоноїдів солодки, щавлю, ранника, катехінів чаю та виділених агліконів і глікозидів. Поліфеноли стимулюють (у великих дозах пригнічують) діяльність серця і знижують на короткий час артеріальний тиск внаслідок розширення судин черевної порожнини. Але є свідчення й про місцеву, безпосередню дію на мускулатуру серця і судин.

Р-вiтамiнна дiя. Пiд назвою «вiтамiн Р» об’єднанi фенольнi сполуки, якi здатнi зменшувати проникнiсть i ламкiсть капiлярiв, пiдвищувати їх резистентнiсть. Це флавони гесперидин, ерiодиктин; флавоноли рутин, кверцитрин, iзокверцетин, кверцетин, iзорамнетин; метилхалкон; L-епiкатехiн; оксикумарини ескулiн, ескулетин. Механiзм їхньої дiї пояснюється тим, що сполуки з Р-вiтамiнною активнiстю знижують рiвень гiалуронiдази, запобiгають окисленню аскорбiнової кислоти i адреналiну, який пiдвищує мiцнiсть кровоносних судин. Надлишок гiалуронiдази збiльшує проникнiсть капiлярiв i викликає крововилив пiд шкiру, що є ознакою Р-авiтамiнозу. Полiфеноли i аскорбiнова кислота доповнюють та потенцiюють взаємну дiю на капiляри, тому у лiкарських формах часто мiстяться разом (аскорутин). Крiм того, вони завжди поєднанi в ягодах, плодах, овочах.

 

ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ ТА СИРОВИНА, ЩО МІСТЯТЬ ФЛАВОНОЇДИ З СЕРЦЕВО-СУДИННОЮ АКТИВНІСТЮ

 

СОБАЧОЇ КРОПИВИ ТРАВА –LEONURI HERBA

СОБАЧА КРОПИВА ЗВИЧАЙНА – LEONURUS CARDIACA L.,

СОБАЧА КРОПИВА П’ЯТИЛОПАТЕВА – LEONURUS QUINQUELOBATUS GILIB.,

РОДИНА ЯСНОТКОВІ – LAMIACEAE

а                                    б

Малюнок. Собача кропива п’ятилопатева (а), собача кропива звичайна (б).

 

  Зовнішні ознаки. Квітконосні стебла, покриті листками, чотиригранні, порожнисті, довжиною до 40 см, товщиною до 0,5 см. Листки супротивні, нижні — яйцеподібні із серцеподібною основою, глибокопальчастоп’ятироздільні, середні — довгастоеліптичні, трироздільні, верхні — прості, вузьколанцетні. Всі листки великозубчастопилчасті. Квітки двогубі, бутони зібрані кільцями по 10 – 18 в пазухах верхніх листків і утворюють колосоподібне суцвіття. Чашечка трубчасто-дзвоникувата з 5 шилоподібно загостреними зубчиками. Віночок довший за чашечку, верхня губа цілокрая, нижня трилопатева, тичинок 4. Стебла, листки і чашечка квіток густо вкриті м’якими волосками. Стебла сірувато-зелені, листки темно-зелені, чашолистки зелені, віночок брудно-рожевий або рожевувато-фіолетовий. Запах слабкий, неприємний. Смак гіркий.

 

Відмінні ознаки видів собачої кропиви і морфологічно-близьких видів

 

 

 

 

        

           Поширення. В лісостепу і степу, на лісових галявинах, біля  осель, культивується. Собача кропива звичайна росте на заході європейської частини СНД. Собача кропива п’ятилопатева – в середніх, південних областях  європейської частини СНД, Західного Сибіру, в Криму, на Кавказі, в Україні. Заготівля можлива у Хмельницькій, Вінницькій, Київській, Полтавській, Сумській, Кіровоградській, Харківській, Донецькій областях. Запаси сировини значні.

 

           Заготівля. Траву заготовляють на початку цвітіння, коли верхівки не перевищують 40 см, товщина стебла становить не більше 5 мм. Зрізають сировину секатором або серпом, працюючи в рукавичках. Періодичність заготівлі – 2 роки.

Дефект — рослини, зібрані під час плодоношення, що мають колючу чашечку.

Сушать сировину на горищах розкладаючи шаром до 10 см, періодично помішуючи. Термін сушіння біля 1 тижня. Також сушать в сушарках при температурі 50-60 ⁰С.

 

 

Мікроскопічна характеристика

 

 

Малюнок. Листок собачої кропиви. Препарат листка з поверхні.

A — клітини верхньої епідерми тонкостінні, ледь звивисті;

Б — клітини нижньої епідерми тонкостінні, звивисті.

1 — продихи з 3 – 4 (рідко 2) побічними клітинами;

2 — залозки на короткій ніжці з 4 – 6 (рідше 8) видільними клітинами;

3 — волоски прості багатоклітинні, грубобородавчасті, розширені в місцях з’єднання клітин;

4 — головчасті волоски на одно-, двоклітинній короткій ніжці з округлою 1 – 2-клітинною головкою.

 

Хімічний склад сировини. Основними біологічно активними речовинами є флавонові глікозиди, один з яких ідентичний рутину. Дубильні речовини ( біля 2 %), сапоніни та сліди ефірної олії (біля 0,03 %). Протоалкалоїд стахідрин та два неідентифіковані алкалоїди містяться у кількості 0,05%.

 

Вміст екстрактивних речовин (70 % спирт) має становити не менше 15 % (ДФУ доповнення 2).

 

         Показники якості за ДФУ(N). Сторонніх домішок:  побурілих і пожовтілих частин рослини – не більше 7%; стебел, у тому числі відділених при аналізі – не більше 46%; сторонніх часток – не більше 4%, у тому числі домішок мінерального походження – не більше 1%; втрата в масі при висушуванні – не більше 13,0%.

Термін придатності 3 роки.

 

Біологічна дія та застосування. Трава використовується у вигляді настою та настойки як седативний та гіпотензивний засіб при серцево-судинних неврозах, початкових стадіях гіпертонічної хвороби, кардіосклерозі, підвищеній нервовій збудливості. Настій входить до складу «Мікстури Траскова», настойка – до «Кардіофіту», «Біовіталю», «Геровіталу», «Енерготоніку Доппельгерц».       

 У гомеопатії свіжу траву застосовують в клімактеричному періоді, при  серцевій та нервовій слабкості, метеоризмі.

 

 

            

  

 

                                     

 

ГЛОДУ ПЛОДИ – FRUCTUS СRATAEGI

ГЛОДУ КВІТКИ – FLORES СRATAEGI

ГЛІД КРИВАВО-ЧЕРВОНИЙ – CRATAEGUS SANGUINEA PALL.

ГЛІД П’ЯТИСТОВПЧИКОВИЙ — CRATAEGUS PENTAGУNA WALDST. ET KIT. EX WILLD.

ГЛІД СХІДНИЙ – CRATAEGUS ORIENTALIS

ГЛІД ЗГЛАДЖЕНИЙ (КОЛЮЧИЙ) — CRATAEGUS LАEVIGATA (POIR.) DC., SYN. CRATAEGUS OXYACANTHA AUCT, CRATAEGUS OXYACANTHOIDES THUILL

ГЛІД ЗІГНУТОЧАШЕЧКОВИЙ – CRATAEGUS CURVISEPALA

ГЛІД ОДНОМАТОЧКОВИЙ — CRATAEGUS MONOGYNA JACQ. (LINDM.)

РОДИНА РОЗОВІ – ROSACEAE

ГЛІД ЧОРНИЙ – CRATAEGUS NIGRA WALDST. ET KIT.,

ГЛІД АЗАРОЛА – CRATAEGUS AZAROLUS L.

 

 

 

Зовнішні ознаки. Стебла темно-коричневі, здерев’янілі, 1-2,5 мм у діаметрі, із черговими, черешковими листками, що мають невеликі, часто опадаючі прилистки, і щитками із численних дрібних білих квіток. Листки більш або менш глибоко розчленовані, зі слабо зубчастими або майже цільними краями; у С. laevigata листки перистолопатеві або перистонадрізані із 3, 5 або 7 тупокінцевими лопатями; листки С. monogyna перисторозсічені із 3 або 5 гострими сегментами; адаксіальна поверхня листка від темно-зеленого до коричнювато-зеленого кольору, абаксіальна поверхня – світліша, сірувато-зеленого кольору із виступаючим, густим, сітчастим жилкуванням. Листки С. laevigata, С. monogyna і С. pentagyna голі або мають лише поодинокі волоски, листки С. azarolus і С. nigra густо опушені. Квітки мають: коричнювато-зелений, трубчастий гіпантій; чашечку, що складається із 5 вільних згорнутих чашолистків; віночок із 5 вільних пелюсток, заокругленої або широко овальної форми, із коротким нігтиком, від жовтаво-білого до коричнюватого кольору; численні тичинки. Зав’язь занурена у гіпантій, гінецей складається із від 1 до 5 плодолистків, кожен із них має довгий стовпчик і містить один насінний зачаток; у С. monogyna 1 плодолистик, у С. laevigata 2 або 3 плодолистки, у С. azarolus – 2 або 3, або зрідка тільки 1, у С. pentagyna – 5 або зрідка 4.

За ДФУ(N) допускається використання цілих або різаних, висушених квітучих пагонів Crataegus sanquinea Pall., С. laevigata (Poir.) DC. (синоніми: С. oxyacanthoides Thuill.; С. oxyacantha auct.), С. korolkowii L. Henry (синоніми С. altaica (Loud.) Langep.p., C. russanovii Cinovskis, С wattiana auct. p.p.), C. chlorocarpa Lenne & C. Koch (синоніми С. altaica (Loud.) Lange p.p. incl. typo, С sanquinea Pall. var. sanquinea f . chlorocarpa (Lenne & C. Koch) Cinovskis, C. wattiana auct. p.p.), C. dahurica Koehne & Schneid., C. monogyna Jacq., C. alemanniensis Cinovskis, C. orientobaltica Cinovskis, C. curvisepala Lindm., С. х curonica Cinovskis, С. х dunensis Cinovskis, C. pentagyna Waldst. & Kit., С. nigra Waldst. et Kit., C. pseudokyrtostyla Klok. або їх гібридів, або суміш сировини цих видів.

Молоді стебла зеленуваті, пізніше червонувато-коричневі (С. monogyna, С. laevigata, C. curvisepala, С. anquinea), коричнювато-червоні (С. alemanniensis, С. x dunensis, С. dahurica, С. monogyna, С. x curonica), коричневі або сіро-коричневі (С. pentagyna), вони голі (С. sanquinea, C. korolkowii), деколи м’яко волосисті, або повстисті (С. pentagyna), пізніше голі або навіть блискучі (С. sanquinea). Листки прості, чергові, черешкові, із дрібними, часто опадаючими прилистками. Пластинка яйцеподібна або оберненояйцеподібна, рідше від ромбічної до округлої або еліптичної форми із гострою (С. sanquinea, С. korolkowii, С. dahurica, С. х dunensis, С. alemanniensis), притупленою (С. laevigata, С. curvisepala) або тупою (С. pentagyna) верхівкою та клиноподібною основою, деколи збігаючою на черешок (С. sanquinea, С. dahurica) або округлою чи усіченою, чітко відокремленою від черешка (С. korolkowii, С. pentagyna), від 3- до 7-перисто-лопатевої або -роздільної, рідко майже цільної; зверху від яскраво- до темно-зеленого кольору, знизу світліша, деколи із восковою поволокою або сіро-зелена; гола (С. laevigata, С. korolkowii, С. curvisepala, С. monogyna) або більш-менш опушена (С. sanquinea, С. dahurica), часто знизу опушення густіше, особливо вздовж жилок, із розсіяними борідками волосків у кутах між крупними жилками (С. alemanniensis, С. orientobaltica, С. curvisepala, С. х curonica, С. х dunensis, С.pentagyna). Суцвіття щиткоподібні. Квітка правильна, п’ятичленна, 10-15 (17) мм у діаметрі, із подвійною оцвітиною. Квітконіжки звичайно голі або розсіяно опушені, до 35 мм завд.. Чашечка із 5 овально-, або широкотрикутних (С. laevigata, С. pentagyna); трикутно-ланцетних (С. monogyna, С. alemanniensis, С. orientobaltica, С. korolkowii), ланцетних або лінійних (С. dahurica, C. curvisepala, С. х dunensis), зеленуватих, голих або більшменш опушених чашолистків. Віночок із 5 овальних, бурувато- або жовтаво-білих пелюсток. Тичинок від 15 до 20, із червоними, білими або блідо-жовтими пиляками. Зав’язь нижня, зростається із увігнутим гіпантієм. Стовпчиків від 1 до 5: стовпчик 1 прямий (С. monogyna, С. х dunensis); 1, зігнутий у верхній частині (С. alemanniensis, С. curvisepala), стовпчиків або З (С. laevigata), 3 або 4 (С. sanquinea, С. dahurica)5 або зрідка 4 (С. pentagyna, C. korolkowii).

Плоди яблукоподібні, від кулястої до еліпсоїдної форми, тверді, зморшкуваті, від 6 мм до 14 мм завд., від 5 мм до 11 мм завш., від жовто-оранже­вого та бурувато-червоного до темно-бурого або чор­ного кольору, іноді з білуватим нальотом, із кільцевою облямівкою, утвореною засохлими чашолистками. М’якоть плода містить від 1 до 5 кісточок неправиль­ної трикутної, овальної або стиснутої з боків форми, з ямчасто-зморшкуватою та борозенчастою поверхнею спинки.

 

Діагностичні макроскопічні ознаки листків окремих видів глоду

 

Вид	Пластинка листка					Черешок	Прилистки
	форма	колір	розмір, см	розчленування	опушення
С. sanquinea	від оберненояйцеподібної до широкоромбічної із гострою верхівкою та клиноподібною цілокраєю основою	зверху яскраво-зелена, знизу світліша	від 3 до 5 (6) завд.; від 2.5 до 5 завш.	3-7-неглибоко-лопатева або велико-зубчаста; із пилчастим краєм	опушена із обох сторін, рідше лише знизу не густо волосиста; шершава	від 0.5 см до 2 см завд.	серпоподібні або кососерцеподібні, крупно залозисто-зубчасті; довго залишаються на пагонах
С. laevigata	обернено-яйцеподібна або округлояйцеподібна із притупленою верхівкою та цілісною клиноподібною основою	зверху яскраво-зелена, знизу світліша	від 1.5 до 5 завд.; від 1.5 до 4 завш.	нижніх листків цільна, лише на верхівці зубчаста, у решти у верхній частині 3-5-неглибоко лопатева	гола, лише у молодих листків знизу вздовж жилок волосиста	від 0.8 см до 2 см завд.	яйцеподібно-серцеподібні або лінійно-ланцетні
С. altaica	від широко трикутноовальної до округлої із гострою верхівкою та широкою, зрізаною, рідше округлою, неглибоко серцеподібною основою, яка різко переходить у черешок	зверху сизозелена. знизу світліша	від 3.5 до 12 завд.; від 2.5 до 10 завш.	неглибоко 7-9-лопатева, деколи майже цільна	з обох сторін гола, рідше зверху коротко-опушена	від 1.5 см до 3.5 см завд.	серпоподібні із пилчастозубчастим краєм, від 2 до 2.5 см завд. та від 1 до 1.5 см завш.; довго залишаються на пагонах
С. dahurica	обернено-довгастояйцеподібна або довгасто-ромбічна із гострою верхівкою та клиноподібною, збігаючою на черешок основою	зверху темно-зелена. знизу значно світліша	від 0.8 до 5 завд.; від 1 до 3 завш.	із 3-4 короткими, гострими, неглибокими парами лопатей або гострих зубців	звичайно гола або вздовж жилок із розсіяними волосками		ланцетні, невеликі, рано відпадають
С. monogyna	від обернено-яйцеподібної до довгасто-яйцеподібної, із тричі надрізаною або крупно зубчастою верхівкою та клиноподібною або усіченою основою	зверху темно-зелена. блискуча, знизу значно світліша від воскового нальоту	від 3 до 4,5 завд.; від 2 до 3,5 завш.	3-5-роздільна, із гострими, надрізано зубчастими або пилчастими частками	зверху гола, знизу із восковою поволокою, більш-менш шкіряста	від 1 см до 2 см завд.	серпоподібні, дрібні, звичайно цілокраї. довго залишаються на пагонах
С. alemanniensis	яйцеподібна. або еліптична, рідше обернено-яйцеподібна, із гострою, рідше округлою або усіченою, цілокраєю верхівкою та широко клиноподібною, цілокраєю основою	зверху насичено зелена, тьмяна або трохи блискуча; знизу блідіша, деколи сиза від воскового нальоту	від 1 до 4.5 завд.; від 0.6 до 4.2 завш.	3-5 (7)-роздільна, частки часто із коротким вістрям	зверху із розсіяними волосками переважно вздовж крупних жилок і країв; знизу у кутах між крупними жилками із розсіяними борідками волосків	майже вдвічі коротший за пластинку. вкритий розсіяними довгими волосками	ланцетні або серпоподібноланцетні, від 0,5 до 1,2 см завд., довго залишаються на пагонах
С. orientobaltka	яйцеподібна, еліптична, рідше оберненояйцеподібна, із гострою, рідше округлою або усіченою, цілокраєю верхівкою та широко клиноподібною, цілокраєю основою	зверху насичено зелена. тьмяна або трохи блискуча; знизу блідіша, деколи сиза від воскового нальоту	від 1 до 4.5 завд.; від 0.6 до 4.2 завш.	(3) 5-7роздільна	зверху із розсіяними волосками переважно вздовж крупних жилок і країв; знизу у кутах між крупними жилками із розсіяними борідками волосків	майже вдвічі коротший за пластинку. вкритий розсіяними довгими волосками	ланцетні або серпоподібно-ланцетні, від 0.5 см 1.2 см завд., довго залишаються на пагонах
С curvisepala	яйцеподібна, обернено-яйцеподібна, округла або ромбічна із притупленою верхівкою та клиноподібною або заокругленою основою	зверху яскраво-зелена, знизу дещо світліша	від 3 до 5 завд.; від 2 до 5 завш.	5-, рідше 3або 7-роздільна, із гострими, нерівномірно двічі пилчастими майже по всьому краю частками, нижні із них відігнуті назовні	зверху гола або із розсіяними волосками вздовж головних жилок, знизу із борідками волосків у кутах між головними жилками	за довжиною дорівнює пластинці або майже до 1.5 разів довший за неї; голий, дещо хвилястий	серпоподібно зігнуті, гребінчасто-зубчасті
С. х curonica	оберненояйцеподібна або еліптична, рідше яйцеподібна із загостреною верхівкою та клиноподібною, цілокраєю, або пилчастою у верхній частині основою	зверху насичено зелена, тьмяна, знизу блідіша	від 1.2 до 4.2 завд.; від 1 до 3.5 завш.	3-5-роздільна, деколи трилопатева, лопаті або частки яйцеподібні, коротко загострені, цілокраї	зверху гола, або із поодинокими волосками вздовж середньої жилки, знизу гола або дещо опушена вздовж середньої жилки та із борідками волосків у кутах між головними жилками	вдвічі коротший за пластинку, або майже дорівнює їй, голий або із розсіяними волосками	серпоподібні, дрібні від 0.7 см до 1.2 см завд.
С. х duniensis	яйцеподібна, оберненояйцеподібноклиноподібна, еліптична або майже ромбічна із гострою, округлою або усіченою верхівкою та клиноподібною основою	зверху зелена, тьмяна, знизу блідіша	від 1.5 до 5 завд.; від 0.7 до 5 завш.	3-5-роздільна, частки із пилчастим зовнішнім краєм, середня частка яйцеподібна, на верхівці трироздільна	зверху гола, із розсіяними волосками вздовж краю; знизу гола або із рідкими борідками волосків у кутах між головними жилками	у 1.5 разів коротший за пластинку або майже дорівнює їй, вкритий довгими волосками	серпоподібноланцетні; від 0.7см до 1.3 см завд., довго залишаються на пагонах
С. pentagyna	яйцеподібноромбічна або яйцеподібна із тупою або загостреною верхівкою та клиноподібною або усіченою основою	зверху темно-зелена, виблискуюча, знизу сіро-зелена, світліша	від 2 до 5.5 завд.; від 1.5 до 5 завш.	нижніх листків звичайно 3-лопатева, у решти -(3)57-лопатева або роздільна, із тупими або загостреними лопатями	молода зверху волосиста, пізніше майже гола або розсіяно волосиста; знизу більш-менш опушена або майже пухнаста, із борідками волосків у кутах між головними жилками	від 1.2 см до 3 см завд.	серпоподібно зігнуті, цілісні, цілокраї, із півсерцеподібною основою
C. nigra	яйцеподібна або трикутнояйцеподібна, з гострою верхівкою і широко клиновидною основою  зверху волосисті, знизу густобілоопушені	зверху тьмяно зелена, знизу світліша	5-9 см завд.; 4-7 см завш.	5-11-лопатеві, з більш великими нижніми лопатями, відокремленими досить глибокими виїмками, нерівномірно зубчастими	зверху волосиста, знизу густобілоопушена	1-3 см завд.	великі, серпоподібно зігнуті, гребінчасто-зубчасті
C. pseudokyrtostyla	від широко яйцеподібна до заокруглено-ромбічної	зверху яскраво-зелена, знизу дещо світліша	від 3 до 5 завд.; від 2 до 5 завш.	на неплідних пагонах лопатева до роздільної, з 2-лопатевими нижніми сегментами; нижні листки плодоносних пагонів цільні, наступні за ними невиразно 3-лопатеві, вище – з добре виявленими трьома лопатями, верхні – 5-, 7-лопатеві	розсіяно коротковолосиста, з країв волохато-війчаста	за довжиною дорівнює пластинці або незначно довший за неї; голий, дещо хвилястий	серпоподібно зігнуті, гребінчасто-зубчасті

 

 

Діагностичні макроскопічні ознаки суцвіть і квіток окремих видів глоду

 

 

Вид	Характер осей суцвіття	Квітка
		квітконіжки	діаметр, мм	чашолистки	кількість тичинок	кількість стовпчиків
С. sanquinea	добре розвинуті, звичайно голі	ледь волосисті	12-15	видовжено-трикутні, голі, цілісні або із 1-2 залозистими зубцями з кожного боку, після цвітіння відігнуті	20, із багряними або пурпуровими пиляками	звичайно 3-4, зрідка 2-5
С. laevigata	довгі, голі, в числі від 3 до 4	голі	15	овально-трикутні, простерті, відігнуті, зовні голі, із середини волосисті, не довші за гіпантій	18-20, із червоними або рожевими пиляками	2-3; верхівка зав’язі волосиста
С. altaica	голі	близько 6.5 мм завд.		трикутно-ланцетні, звичайно цілісні, після цвітіння відігнуті та притиснуті до гіпантію	20, із білими або блідо-жовтими пиляками	5, рідше 4, верхівка зав’язі із поодинокими волосками
С. dahurica	голі		12-15	обернено-ланцетні, вузькі, цілісні або із 1-2 залозистими зубцями з кожного боку, відігнуті, коротші за гіпантій, голі	20, із пурпуровими пиляками	від 2 до 4
С. monogyna	голі, в числі від 3 до 5	голі, або більш-менш опушені	15	видовжено трикутно-овальні або широкоовальні із притупленим вістрям, відігнуті донизу, прикривають не більше половини гіпантія; опушені	18-20 із пурпуровими пиляками	1,прямий
С. alemanniensis	від 5 мм до 17 мм завд., вкриті довгими розсіяними волосками	від 3 мм до 15(18) мм завд., із довгими розсіяними волосками	від 14 до 12.6	ланцетно-трикутні, на кінчику із розсіяними волосками, 0.2-0.25 см завд., після цвітіння відігнуті донизу	18-20 із пурпуровими пиляками	1, у верхній частині зігнутий; верхівка зав’язі повстиста
С. orientobaltica	до 30 мм завд.	до 20 мм завд.	від 14 до 12.6	ланцетно-трикутні, на кінчику із розсіяними волосками, 0.2-0.25 см завд., після цвітіння відігнуті донизу	18-20 із пурпуровими пиляками	1, у верхній частині зігнутий; верхівка зав’язі повстиста
С. curvisepala	голі, зрідка трохи опушені або волосисті	голі, зрідка дещо опушені або волосисті	від 12 до 15 (17)	лінійні або ланцетні, із довгою, гострою верхівкою, після цвітіння відігнуті донизу, майже закривають гіпантій або навіть перевищують його	15-2; 20 із пурпуровими пиляками	1, як правило, зігнутий
С. х curonica	голі, від 1-до 2- або 3-квіткові	голі, від 12 мм до 20 мм завд.		вузько трикутні, від 2 мм до 3 мм завд., відігнуті донизу	18-20 із пурпуровими пиляками	від 1 до 2
С. х dunensis	голі, в числі від 3 до 5 та від 5 мм до 30 мм завд.	голі, від 7 мм до 25 мм завд.		голі, деякі на кінчиках із розсіяними волосками, ланцетні, загострені, від 2.5 мм до 40 мм завд., після цвітіння відігнуті донизу	18-20 із пурпуровими пиляками	1, прямий або у верхній частині більш-менш зігнутий; верхівка зав’язі повстиста
С. pentagyna	голі або більш-менш волосисті, деколи до повстистих	більш-менш волосисті, деколи до повстистих	від 12 до 17	широко трикутні із коротким вістрям на верхівці, цілісні, зовні від більш-менш волосистих до повстистих, під час цвітіння розлогі	20, 18-20 із червонувато-фіолетовими пиляками	звичайно 5, рідше 3 або 4, вільних або більш-менш зрослих біля основи
C. nigra	волохатоопушені осями	волохатоопушені	від 12 до 15 мм	трикутні, з притупленою верхівкою відігнуті, короткі, опушені так само, як і гіпантій	20, з жовтувато-білими пиляками;	5
C. pseudokyrtostyla	голі, зрідка дещо опушені або волосисті	опушені або волосисті	від 12 до 15 мм	лінійні або ланцетні, із довгою, гострою верхівкою, після цвітіння відігнуті донизу	15-20 із пурпуровими пиляками	1, як правило, зігнутий

 

 

Характеристика плодів окремих видів глоду

 

Вид глоду	Форма	Колір	Чашолистки	Розмір, мм		Колір м’якоті	Кількість кісточок	Форма кісточок	Розмір кісточок, мм
				довжина	ширина				довжина	ширина
С. sanguinea	майже куляста або коротко-еліпсоїдна	темно-червоний (бурувато-червоний)	довгасто-трикутні, цільні або із 1 -2 зубцями з кожного боку	від 7 до 10	від 7 до 9	жовтавий	(2) 3-4 (5)	неправильна трикутна, із боків ямчаста	Від 5 до 6	від 3 до 4
С. laevigata	майже куляста, рідше коротко-еліпсоїдна	бурувато-червоний, бурий або чорний	широкотрикутні, відігнуті	від 5 до 9	від 4 до 9	жовтавий	2 (3)	неправильна, зі спинного боку опукла, ребриста, з черевного – плоска, борозенчаста	Від 5 до 7	від 4  до б
С. koroikowii	майже куляста, дещо приплюснута з полюсів	бурштиново-оранжевий (бурувато-оранжевий)	трикутно-ланцетні. відігнуті	від 10 до 11	від 7 до 9	жовтаво-бурштиновий	5	тригранна, зі спинного боку злегка борозенчаста, із боків неглибоко виямчата, із черевного боку кілювата	від 5 до 6	від 2 до 3
C. chlorocarpa	майже куляста або коротко-еліпсоїдна	оранжевий (бурувато-оранжевий)	довгасто-трикутні, цільні або із 1-2 зубцями кожного боку	від 7 до 10	від 7 до 9	жовтавий	(2) 3-4 (5)	неправильна трикутна, із боків ямчаста	Від 5 до 6	від З до 4
С. dahurica	коротко-еліпсоїдна або майже куляста	бурувато-червоний або оранжево-бурий	ланцетні, вузькі	від 5 до 8	від 5 до 8	жовтавий	3-4	тригранна, із боків дуже стиснута, із черевного боку виїмчаста	від 4 до 6	від 2 до 3
С. monogyna	коротко-еліпсоїдна або округла	темно-червоний (бурувато-червоний)	трикутні, відігнуті	віл 5 до 6	від 4 до 6	жовтавий	1	округла	від 3 до 5	від З до 4
С. alemanniensis	коротко-еліпсоїдна, до основи дещо звужена	темно-червоний	ланцето-трикутні, відігнуті	від 6 до 8	від 5 до 7	Жовтавий	1	еліпсоїдна, на спинці ледь помітно ямчаста. із черевного боку майже плоска, із боків кісточки із глибокими борозенками	від 6 до 7	від 4 до 5
C. pentagyna	майже куляста або коротко-еліпсоїдна	чорний або пурпурово-чорний із сизим нальотом	широкотрикутні з коротким гострим кінцем прямостоячі	від 7 до 9	від 6 до 7	червону-вато-бурив	5(3-4)	тригранна, зі спинного боку злегка борозенчаста, із боків гладенька, із черевного боку кілювата	від 6 до 7	від З до 4
С. orientobahica	коротко-еліпсоїдна. до основи дещо звужена	темно-червоний	ланцето-трикутні, відігнуті	від 7 до 9	від 5 до 7	жовтавий	1	еліпсоїдна, на спинці леді, помітно ямчаста, із черевного боку майже плоска, із боків кісточки з глибокими борозенками	від 6 до7	від 4 до 5
C. urvisepala	довгасто-еліпсоїдна або циліндрична	темно-червоний, нерідко з зеленими цятками	вузькі, довгасто-ланцетні, відтягнуті у довгий гострий кінець, відігнуті	від 9 до 13	від 6 до 10	жовтаво-оранжевий	1	еліпсоїдна, із боків ямчаста, із кожного боку з однією борозенкою	від 7 до 8	від 4 до 5
С. x curonica	еліпсоїдна або широко-еліпсоїдна	темно-червоний	вузькотрикутні, відігнуті	від 8 до 11	від 6 до 9	жовтавий	1-2	у двокісточкових плодів кісточка еліпсоїдна, зі спинки опукла неясно-подовжньо-борозенчаста, на черевному боці плоска, ближче до краю з однією доводі глибокою борозенкою; у однокісточкових – кісточка еліпсоїдна, дещо приплюснута з боків, ближче до краю й кожного боку з однією доволі глибокою борозенкою	від 5 до 9	від 4-5 до 6
С. x dunensis	довгасто-еліпсоїдна, видовжена або еліпсоїдна, у нижній частині дещо звужена	темно-червоний	ланцетні, загострені, горизонтально простягаєш або піднято-відстовбурчені, інколи відігнуті	від 8 до 11	від 6 до 9	жовтавий	1	еліпсоїдна, на спинці неясно-подовжньо-борозенчаста, із боків дещо приплюснута, із кожного боку (ближче до основи) з однією борозенкою, на черевному боці майже гладенька	від 7 до 9	від 4 до 5

 

Поширення. Глід криваво-червоний росте в Східному Казахстані, Сибіру. Обидва види широко культивуються. Глід колючий у дикому виді зустрічається тільки на Закарпатті. На Кавказі широко поширений глід пятипестиковий — Crataegus pentagina Waldst et Kit., на Україні – глід український. Зустрічаються й інші види. Зростає по берегах рік, у розріджених лісах, на узліссях, у лісовій і лісостеповій зонах.

 

Заготівля. Суцвіття заготовлюють на початку цвітіння, коли частина їх ще не розкрилася. Сушать у затінку. Плоди збирають у період повного достигання, без плодоніжок. Сушать при температурі 50-60°С або в приміщенні з вентиляцією, часто перемішуючи.

 

Хімічний склад сировини. Квітки містять флавоноїди (0,5-2,5%). Відомо 25 флавоноїдів, важливішими є гіперозид (0,7%), С-глікозид вітексин і його О-глікозиди :4-рамнозид, 4`-рутинозид та ін. С-глікозиди домінують у листках. У квітках синтезуються біозиди, ді- та олігоглікозиди лейкоантоціанідинів, інші похідні флавану – (-) або (+)-епікатехіни, (+)-катехін, олігомери дегідрокатехіну, є ефірна олія.

Плоди містять сполуки подібні до тих, що локалізуються у квітках, але переважають, крім гіперозиду, епікатехіни, олігомери лейкоантоціанідинів. Склад їх залежить від ступеня стиглості плодів. Це стосується також антоціанів, пектинів, аскорбінової кислоти.

Загальним для обох видів сировини є вміст тритерпеноїдних кислот – урсолової, олеанолової, кратегової, акантової тощо. Середній їх вміст у квітках 0,1-0,3%, у плодах – 0,3-0,5%.

 

Біологічна дія та застосування. Препарати глоду (настій плодів і квіток, рідкий екстракт з плодів, настоянка з квіток входить до складу препарату «Кардіовален») знижують збудливість центральної нервової системи, здійснюють тонізуючий вплив на серцевий м’яз, підсилюють кровообіг в коронарних судинах серця і судинах мозку, усувають тахікардію і аритмію, знімають неприємні відчуття в області серця, дещо знижують кров’яний тиск, покращують сон і загальний стан хворих. Настоянка з квіток глоду при спазмах судин значно ефективніша за настоянку з плодів. Кумулятивними властивостями глід не володіє. Препарати глоду застосовуються при функціональних розладах серцевої діяльності, серцевій слабкості, після перенесених захворювань, при ангіоневрозах, початковій формі гіпертонічної хвороби, безсонню, гіпертиреозі з тахікардією, при підвищеній функції щитовидної залози. У Франції широко використовуються квітки, листя і червоні ягоди глоду як спазмолітичний засіб, засіб що зменшує збудливість центральної нервової системи. Кора молодих гілок, зібрана  навесні, застосовується як протигарячковий засіб, а також корисна при проносах. У Австрії застосовуються квіти і плоди глоду колючого у вигляді настою, тинктури і екстракту як засіб, що розширює судини серця. При тривалому вживанні позитивно впливає на артеріальний тиск. Активні речовини цієї рослини ще повністю не вивчені, але в цьому напрямі проводиться велика дослідницька робота. Лікарські препарати, приготовані з глоду, благотворно впливають на роботу серця, особливо у старших людей, розширюють судини серця. Застосовують у вигляді тинктури, настою, екстракту. Вважається, що препарати з глоду посилюють дію глікозиду наперстянки, конвалії і строфанта. У вітчизняній народній медицині глід кров’яний-червоний застосовують при захворюваннях серця, запамороченні, задишці, безсонні. Плоди, зібрані після заморозків, в свіжому вигляді уживаються в їжу. Квітки і плоди глоду використовуються як гіпотензивний, кардіотонічний засіб  і  застосовуються при гіпертонічній хворобі.

«Фітулвент» – має репаративну, жовчогінну, антисептичну та седативну дію.

 

 

 

  

      

 

    СУХОЦВІТУ БАГНОВОГО ТРАВА –GNAPHALI ULIGINOSI HERBA

СУХОЦВІТ БАГНОВИЙ-GNAPHALIUM ULIGINOSUM L.,

РОДИНА АЙСТРОВІ – ASTERACEAE

               

 

Народні назви: сухоцвітики, жаб’яча трава.

 

 Зовнішні ознаки. Цілі або частково подрібнені олистяні стебла завд. до 30 см з сірувато-білим повстяним опушуванням. Коріння тонке стрижньове, гіллясте. Стебла тонкі, циліндричні, зазвичай від основи розпростерто гіллясті. Листки завд. 0,5-3,5 см, 0,1-0,4 см завш., чергові, короткочерешкові, лінійно-видовжені, з тупуватою верхівкою і випуклою серединною жилкою. Суцвіття складається зазвичай з декількох яйцевидних дрібних кошиків завд. 0,3-0,4 см, щільно скупчених клубочками на верхівках пагонів і оточених листям, що променисто розходиться і перевищує клубочки суцвіть. Обгортка кошика складається з 2-3 рядів черепитчасто-розташованих темно-бурих листочків; зовнішні листочки яйцевидні, при основі повстяні, у верхній половині голі, блискучі; внутрішні – видовжено-яйцевидні, загострені, голі. Квітки дрібні, жовтуваті, трубчасті, п’ятизубчасті. Плоди – насінини з чубчиком з 10 окремих волосків. Колір зеленувато-сірий. Запах слабкий. Смак солонуватий.  

 

Поширення. Зустрічається майже по всій території України (рідше на півдні та сході).росте на вологих місцях: по берегах річок, канав, біля доріг, на болотах, вологих луках, у сирих лісах, як бур’ян на городах і полях.

 

Заготівля та первинна обробка. Сухоцвіт багновий краще збирати наприкінці літа, коли він трохи підросте. Траву виривають із корінням під час цвітіння. Після заготівлі струшують грунт із коренів, відбирають нестандартну сировину, домішки інших рослин (особливо інших видів сухоцвіту). Сушать траву сухоцвіту багрового під залізним дахом, під навісами, у приміщеннях з доброю вентиляцією, розкладаючи тонким шаром (3-5 см). У сушарках – за температури 30-40 ⁰С. Вихід сухої сировини – 23-25 %. Сировину пакують у мішки масою до 30 кг, тюки. Подрібнену сировину пакують по 100 г у пачки з картону. Термін зберігання – 3 роки.

 

Малюнок. Сухоцвіт багновий (а) і морфологічно подібні види: сухоцвіт лісовий (б), сухоцвіт жовто-білий (в), жабник польовий (г)

 

         Хімічний склад сировини. Містяться флавоноїди: флавони (гнафалозиди А і В, 7-О-глікозид скутеляреїн, 6-метоксилютеолін та його 7-глюкозид), флавоноли  (кверцетин, кемпферол); каротиноїди (до 30 мг/100 г), ефірна олія, смолисті (до 16 %), дубильні речовини (до 4 %), аскорбінова кислота. Ліпофільна фракція містить каротиноїди, терпеноїди.

 

Біологічна дія та застосування. Настій і відвар  виявляють судинорозширюючу та гіпотензивну дію, уповільнюють ритм серцевих скорочень, виявляють антибактеріальну та ранозагоювальну дію. Олійними витяжками лікують рани, опіки, свищі, трофічні виразки; дія обумовлена каротиноїдами.

 

ШОЛОМНИЦІ БАЙКАЛЬСЬКОЇ КОРЕНІ – SCUTELLARIAE BAICALENSIS RADICES

ШОЛОМНИЦЯ БАЙКАЛЬСЬКА – SCUTELLARIA BAICALENSIS GEORGI,

РОДИНА ЯСНОТКОВІ – LAMIACEAE

 

Опис рослини. Рослина багаторічна, трав’яниста, заввишки 15–35 см. Кореневище коротке, до 3 см, переходить в м’ясистий стрижневий корінь, поверхня якого зморшкувата, світло-брунатна, злам — жовто-лимонний. Стебла численні, чотиригранні, опушені. Листки супротивні, майже сидячі, ланцетні, до 4 см завдовжки, по краю війчасті. Чашечка двогуба, синя або фіолетова, волосиста, на верхній губі зморшка. Квітки двостатеві, неправильні, поодинокі, пазушні, зібрані на верхівках стебел в однобокі китицеподібні суцвіття. Плід складається з чотирьох однонасіннєвих горішкоподібних часток.

 

         Поширення. Шоломниця байкальська зазвичай росте у степових районах, інколи на піщаних ґрунтах, у цьому випадку її корені найбільш довгі та розгалужені. Трапляється на щебенистих і кам’янистих схилах, берегах річок, як правило, на відкритих місцях. В Україні зростає у ботанічних садах та колекціях садівників-любителів. Рослина входить до Фармакопеї Росії, її також застосовують у народній і традиційній китайській медицині.

 

         Заготівля. Заготівлю коренів проводять восени, після повного засівання рослини. Викопують лише дорослі, з 5-6 стеблами рослини. Для відновлення заростей на ділянці, де проводять заготівлю сировини, треба залишати менше трьох рослин на кожні 10 м² площі, а повторну заготівлю на цій ділянці дозволяється проводити не раніш як через 10 років. Зібрану сировину обтрушують від землі, миють і, розстеливши тонким шаром у затінку, сушать.

         Хімічний склад сировини. Флавони та їх глікозиди (до 10% загалом): байкалін (байкалеїн-7-О-глюкуронід), скутелярин (скутеляреїн-7-О-глюкуронід), вогонін, ороксилін.

 

         Біологічна дія та препарати. Препарати шоломниці мають седативні, гіпотензивні і протисудомні властивості. Настойка, сухий та рідкий екстракт застосовуюється при гіпертонічній хворобі І і ІІ ступенів. На основі байкалеїну виготовляють напівсинтетичний препарат «Аспалінат» аналогічної дії. «Скутекс» застосовують для корекції метаболічних процесів.

 

 

 

ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ ТА СИРОВИНА, ЩО МІСТЯТЬ ФЛАВОНОЇДИ

З Р-ВІТАМІННОЮ ДІЄЮ

 

ГОРОБИНИ ЧОРНОПЛІДНОЇ СВІЖІ ПЛОДИ –ARONIAE MELANOCARPAE FRUCTUS RECENS,

ГОРОБИНА (АРОНІЯ) ЧОРНОПЛІДНА – ARONIA MELANOCARPA (MICHX.) ELLIOT,

РОДИНА РОЗОВІ – ROSACEAE

 

Опис рослини. Густогіллястий кущ, рідше дерево, до 4 м завв. з розвиненою кореневою системою; однорічні пагони червоно-бурі. Листки прості, чергові, черешкові, еліптичні чи оберненояйцеподібні, загострені, пилчасті, 4–8 см завд. і 3–6 см завш., зверху блискучі, темно-зелені, знизу — світліші, восени — темно-червоні. Квіткові бруньки змішані, утворюють пагони і суцвіття. Квітки правильні двостатеві 5-пелюсткові білі або рожеві з нижньою 5-гніздовою зав’яззю, зібрані по 10–35 у щіткоподібні суцвіття. Плоди — яблукоподібні, кулясті чорні з сизою поволокою 10–15 мм у діаметрі на верхівці із залишком 5-зубчастої чашечки; вони соковиті кислувато-солодкі з в’яжучим присмаком. У фіолетово-червоній м’якоті плоду міститься від 4 до 8 дрібних темно-коричневих насінин. Цвіте у травні–червні. Плоди достигають у серпні–вересні, не осипаються до приморозків.

Живе чорноплідна горобина до 80 років. Плодоносить — з 3-5-річного віку. Високі врожаї збирають з кущів у віці до 20 років.

 

Опис сировини. Плоди кулясті, чорного кольору з сизим нальотом, діаметром 10–15 мм. На верхівці плоду видно зубчики чашолистків, зрощених із зав’яззю. Шкірка плодів щільна, м’якоть фіолетово-червона, майже чорна, насіння дрібне, коричневе. Смак кисло-солодкий, терпкий.

Поширення. Батьківщина – північна Америка. В Україні вирощують як декоративну, лікарську та плодову культуру.

Порода ця завезена у Європу з Північної Америки давно, проте тривалий час садівники і любителі природи не звертали на неї уваги. У 1900 р. І. В. Мічурін виписав аронію з Німеччини, а потім схрестив її з горобиною звичайною і вивів горобину Лікерну. З часом цей гібрид він схрестив з мушмулою і вивів горобину Десертну. Обидва ці гібриди мають солодкі на смак і досить крупні плоди. Завдяки І. В. Мічуріну, працям вчених Алтайської науково-дослідної станції, насамперед її засновнику М. О. Ліса-венку, а також дослідженням біологічних особливостей і пропаганді лікарських властивостей аронія набула гучної і цілком заслуженої слави. З Алтаю і почалося її швидке поширення по країні. Кожен садівник-любитель вважає необхідним придбати і посадити на своїй ділянці аронію. Вона росте тепер на Поліссі і в Прикарпатті, в лісостеповій зоні України, Білорусії і Прибалтиці, в багатьох районах Сибіру і на Сахаліні. В будь-яких кліматичних зонах вона відзначається високою витривалістю і витримує морози до -36 °С.

Заготівля. Плоди збирають під час повного достигання у вересні – жовтні. Використовують свіжими або висушеними. Сушать на відкритому повітрі або в сушарках за температури 40-50 ⁰С. Свіжі плоди зберігають за температури від 0⁰ до +10⁰С протягом 1,5 міс. Висушені – у сухих, добре провітрюваних приміщеннях.

Хімічний склад сировини. Плоди містять ціанідин і його глікозиди, фенолокислоти (5-6%), флавоноїди – рутин, кверцетин, геспердин, катехіни; пектинові речовини (2,5%); аскорбінову кислоту (110 мг%), значну кількість йоду (5-6 мкг/100 г), а також нікотинову, фолієву кислоти, рибофлавін, токоферол, каротиноїди, ліпофільні речовини (ліпіди, віск, парафіни).

У 100 г ягід чорноплідної горобини міститься: 0,1 г крохмалю, 10,8 г моно- і дисахаридов, 80,5 г води,, 3 г органічних кислот, 4,1 г клітковини, 1,5 г золи, 10,9 г вуглеводів, 0,2 г жирів, 1,5 г білків.

Біологічна дія та застосування. Свіжі плоди та сік проявляють Р-вітамінну та гіпотензивну дію. Застосовують при Р-вітамінній недостатності, гіпертонічній хворобі І та ІІ стадії. Протипоказання: підвищене згортання крові, виразкова хвороба шлунка та 12-палої кишки, гіперацидний гастрит. Використовують свіжі плоди. Сік, таблетки з висушеної сировини. Ліпофільні речовини входять до складу препарату «Аромелін» репаративної дії та мазі з аронієвою олією, яка виявляє ранозагоювальну і адсорбтивну дію.

Аронія має видатні лікувальні і харчові якості. її плоди трохи терпкуваті на смак і багаті на вітаміни Р, С і А. За вмістом вітаміну Р вони переважають апельсини в 5—б разів. Вітаміну Р у плодах аронії більше, ніж у шипшини, журавлини та інших широко відомих високовітамнних рослин. Вітамін Р сприяє кращому засвоєнню вітаміну С. Наявність в організмі людини цих двох вітамінів забезпечує міцність та еластичність стінок кровоносних судин. Плоди містять також рибофлавін, тіамін, фолієву, яблучну і нікотинову кислоту, вітаміни Е і К, провітамін А (каротин), різноманітні мікроелементи (залізо, йод, марганець), цукор, таніди, пектин. У ягодах виявлено глікозид амігдалин, який разом з вітаміном Е позитивно впливає на нервову і серцево-судинну систему, функції шлунка. Вони збільшують виділення шлункового соку і активність шлункових ферментів. Найбільш корисні людям з пониженою кислотністю і- високим тиском. Вживання у їжу плодів аронії або продуктів їх переробки не шкодить і здоровим людям. Якщо людина з нормальним тиском вживає у їжу плоди аронії, то це не призводить до його зниження.

У плодах аронії є велика кількість фарбувальних речовин— червоних антоціанів — 3,5—5 %. За вмістом антоціанів аронія — чемпіон серед деревних порід. З її ягід добувають біологічно активні барвники з вмістом вітаміну Р 6,5 %. Цей барвник вкрай необхідний для харчової промисловості. Його застосовують замість тих синтетичних барвників, які використовувалися раніше. Плоди аронії містять катехіни, які надають їм терпкий смак (0,8 %), фруктозу, глюкозу і сахарозу (5—10 %), органічні кислоти, пектинові і дубильні речовини, а також мікроелементи (залізо, марганець, мідь, фосфор, магній).

Аронія — унікальний йодозбірник. Найбільше йоду у плодах. Як відомо, цей елемент вкрай необхідний в організмі людини. Сік з плодів аронії посилює апетит і сприяє швидшому переварюванню та засвоєнню їжі. Пектинові речовини аронії здатні адсорбувати надмірну кількість слизу в організмі людини разом з шкідливими і хвороботворними бактеріями, що з’являються у шлунку. Найбільш корисні плоди горобини людям похилого віку.

Соком аронії лікують гіпертонію, атеросклероз, різні кровотечі і діатези. Вітамінна промисловість випускає таблетки чорноплідної горобини, які слід вживати разом з аскорбіновою кислотою. Плоди аронії виводять з організму радіоактивний кобальт і стронцій. Вони дуже корисні при підвищеному розумовому навантаженні, позитивно впливають на окислювальні процеси в організмі. Лікарі рекомендують з’їдати щоденно по 100 г ягід або випивати 50 г соку аронії.

З 1 кг ягід можна одержати 800 г соку. Він широко використовується для вітамінізації напоїв, надання їм красивого забарвлення, аромату і приємного смаку. Сік — чудовий дієтичний напій і універсальний харчовий барвник. З нього готують вина, лікери, наливки, настойки і безалкогольні напої, які задовольняють смаки навіть найбільш вибагливих гурманів. Вина з аронії мають не лише чудовий смак і аромат, а й красивий колір, а це має велике значення у лікеро-горілчаній промисловості.

З ягід аронії готують смачне варення, джем, повидло, кисіль, мармелад, желе, сироп, заварюють чай. Одна столова ложка варення аронії задовольняє добову потребу людини у вітаміні Р. Сирі ягоди аронії поступово втрачають свої якості. Вміст вітамінів у них з часом зменшується. Для їх збереження ягоди перетирають з цукром у співвідношенні 1 : 1 або сушать і перемелюють на борошно. Після сушіння без розмелювання ягоди можна зберігати у ящиках або мішках в сухому і добре провітрюваному приміщенні. Непогано зберігаються і заморожені ягоди аронії. При цьому вони стають більш солодкими, а вміст вітамінів та інших корисних речовин не зменшується. Ягоди аронії можна консервувати у власному соку.

 

Дія ягід на організм:

·       Завдяки підвищеному вмісту йоду, плоди ягоди горобини чорноплідною корисно вживати людям з такими захворюваннями щитовидної залози, як дифузний і токсичний зоб. Завдяки дубильним речовинам, органічним кислотам і пектину, аронія стимулює травні процеси, тонізує і очищає кишковик.

·       Пектинові речовини, що входять до складу чорноплідної горобини, тонізують стінки кишковика і сприяють очищенню організму. Ці речовини усувають застійні процеси в товстій кишці, згладжують спазми і виводять надлишки жовчі.

·       Систематичне споживання аронії чинить позитивний вплив на роботу серцево-судинної і дихальної системи. Сік горобини застосовується як профілактичний і лікувальний засіб при гіпертонії і атеросклерозі.

·       Плоди аронії вважаються ефективним імуностимулятором, вони покращують загальні стани організму і підвищують його опірність до різних інфекцій. Чорноплідна горобина призначається при атеросклерозі, кровотечах, аллергіях і цукровому діабеті. Багато учених дійшли висновку, що регулярне вживання горобини покращує роботу печінки, нормалізує роботу ендокринної системи і підвищує імунітет. Свіжоприготований сік горобини можна використовувати як першу допомогу при отруєннях  препаратами, які містять миш’як .

·       Одна з найбільш корисних властивостей горобини – це її здатність позбавляти організм від важких металів, радіоактивних речовин, продуктів розпаду, тому її рекомендують включати в меню людям, що проживають в екологічно неблагополучних районах.

·       Аронія це комора вітамінів. Найбільш цінним джерелом вітамінів є висушені плоди горобини, в 50 г цього продукту знаходиться добова доза вітаміну Р.

·       Вживання чорноплідної горобини допомагає боротися з ожирінням. Завдяки великому змісту антоцианінів, регулюючих масу тіла і підтримувальних оптимальний рівень глюкози в крові, аронія блокує зростання жирової тканини і бореться з виникненням помилкового відчуття голоду. Енергетична цінність горобини чорноплідної 55 ккал на 100 г – її сміливо можна їсти усім, набиранням зайвої ваги це не загрожує.

·       Із-за великого змісту органічних кислот, чорноплідну горобину не рекомендується вживати при загостреннях виразки шлунку і дванадцятипалої кишки, а також гіперацидному гастриті, низькому тиску, тромбофлебіті, і при підвищеній здатності згущуватися крові.

 

         Протипоказання: не рекомендується вживати при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, гіперацидних гастритах, при схильності до гіперкоагуляції крові.

Ягоди чорноплідної горобини широко використовують для приготування соку, морсів, вина (часто у суміші з соками з інших ягід), варення, джемів, наливок і настойок. З плодів також виробляють харчовий біологічно активний барвник, який містить близько 6,5% вітаміну Р, його використовують у харчовій промисловості.

Непоганий медонос.

 

    

 

 

СОФОРИ ЯПОНСЬКОЇ ПЛОДИ – FRUCTUS SOPHORAE JAPONICAE,

СОФОРИ ЯПОНСЬКОЇ ПУП’ЯНКИ – ALABASTRAE SOPHORAE JAPONICAE,

СОФОРА ЯПОНСЬКА – SOPHORA JAPONICA L.,

РОДИНА БОБОВІ – FABACEAE

                

1- квітуча гілка;

2- гілка з плодами;

3- плоди софори

 

 

  

 

         Софора японська – це дерево, яке можна побачити в Нікітському ботанічному саду. Туди саджанці дерева потрапили в 1814 році і вже через десятиліття Нікітський сад сам став продавати саджанці софори японської всім бажаючим …

В Україні софору японську почали культивувати в 1809 році в Краснокутському дендропарку. За іншими даними – її саджали у нас вже в кінці XVII століття.

 

Опис рослини.  Родом вона з Японії, але завдяки потеплінню клімату її стало можливим вирощувати в середній смузі. Софора японська — це листопадне дерево родини бобових, що досягає 25 метрів у висоту. Багаторічна трав’яниста сіро-зелена (від шовковистого опушення) рослина. Стебла прямостоячі, від основи розгалужені, 30—60(80) см заввишки. Листки чергові, черешкові, непарноперисті, з 6—12(13) парами овальних або видовженоеліптичних листочків. Квітки двостатеві, неправильні, зібрані в колосовидно видовжені верхівкові китиці; віночок метеликовий, кремовий або жовто-білий, до 15 мм завдовжки. Пора цвітіння софори припадає на кінець літа, а її плоди дозрівають у жовтні і знаходяться на дереві всю зиму. Софора японська стійка до посухи, засолення грунтів, цілком здатна переносити невеликі морози.

         Квітки – отруйні. Плід — товстий булавовидний біб.

         Зовнішні ознаки сировини . Плоди – соковиті боби, що не розкриваються, плескато-циліндричні, чотковидні, багатонасінні, завд. до 10 см, завш. 0,5-1 см, зеленувато-коричневі, з добре помітним жовтуватим швом. Насіння темно-коричневе або майже чорне, завд. до 1 см, завш. 0,4–0,7 см; велика частка насіння недорозвинена. Запах відсутній. Смак гіркий.

         Показники якості за ФС 42-452-72. Вологість – не більше 14%; золи загальної – не більше 3%, золи нерозчинної у 10% розчині хлористоводневої кислоти – не більше 1%; почорнілих і незрілих плодів – не більше 10%; стебел і листя – не більше 3%; сторонніх домішок: органічних – не більше 0,5%; мінеральних – не більше 1%.

Пуп’янки видовжено-яйцевидні, завд. від 3 до 7 (4-5) мм і завш. від 1,5 до 3 мм. Квітконіжки завд. від 0,5 до 4 мм, тонкі, легко обламуються. Чашечка трубчаста з 5 короткими тупими або злегка загостреними зубчиками, жовтувато-зеленого кольору, опушена (під лупою), на відгинах опушування більш виражене. Віночок знаходиться на рівні чашечки або декілька виступає над нею, блідо-жовтого кольору. Запах слабкий.

         Показники якості за ВФС 42-341-74. Рутину – не менше 16%; вологість – не більше 12%; золи загальної – не більше 8%; гілочок суцвіть, квітконосів, уламків листя – не більше 3,5%; сторонніх домішок: органічних – не більше 0,5%; мінеральних – не більше 1%.

 

Відмінні ознаки софори японської та морфологічно-близьких видів

 

Назва рослини	Висота, м	Колючки на гілках	Плоди
Софора японська – Sophora japonica	5-25 (до 30)	Відсутні	Циліндричні, чотковидні, м’ясисті, зелені, завд. до 10 см
Гледичія колюча – Gleditshia triacanthos	20-45	Поодинокі, до 30 см завд., розгалужені	Плоскі, сухі, червонувато-бурі, завд. до 40 см
Робінія звичайна – Robinia pseudoacacia	15-30	Парні, до 3 см завд.	Плоскі, сухі, бурі, завд. до 10 см

 

         Поширення. У дикому вигляді росте в Китаї та Японії. В Україні культивується як декоративна рослина в парках і садах у південно-спепових районах на всьому Чорноморському узбережжі.

Софора японська — дерево-символ Пекіна. Її Батьківщина – Південний Китай і Японія, де дикі види софори збереглися і донині. Зі Сходу дерево у XVIII столітті потрапило до Європи. Зараз софора широко розводиться на півострові Корея, в Китаї, Японії, В’єтнамі та інших країнах Азії, а також в Європі та Північній Америці. У колишньому СРСР софора японська культивується на Кавказі, в Криму, Середній Азії, Південному Казахстані. Це дерево дуже допомогло лісорозведенню на пісках півдня Росії і в степових посадках Криму, де поруч з софорою дуже непогано почували себе кущі і дерева інших видів, яким необхідно багато азоту.

На території України софору вирощують як декоративну, фітомеліоративну і лікарську рослину.

 

         Заготівля. Пуп’янки заготовляють у сонячну погоду в кінці бутонізації, коли нижні квітки в гронах починають розквітати. Спочатку зривають руками, зрізують секаторами або ножицями суцвіття, потім з суцвіть обшморгують пуп’янки, підв’ялюють їх протягом двох годин на сонці, після цього переносять під навіс або в приміщення для досушування. Штучне сушіння проводять при температурі 40-50°.

 

         Хімічний склад сировини. У пуп’янках і молодих плодах софори міститься до 20% рутину. У плодах є також кемпферол-3-софорозид, кверцетин-3-рутинозид, геністеїн-4-софорабіозид та ін.

 

         Біологічна дія та застосування. Головною діючою речовиною препаратів софори японської є рутин, який має здатність ущільнювати стінки судин і зменшувати їх ламкість. Застосовують при гіпо- і авітамінозах Р, геморагічні діатези, крововиливи, променева хвороба, септичний ендокардит, ревматизм, гіпертонічна хвороба, гломерулонефрит, алергічні захворювання, для профілактики й лікування уражень капілярів при застосуванні антикоагулянтів, саліцилатів та миш’яковистих препаратів. Настойка плодів справляє антисептичну дію. З пуп’янків одержують «Рутин», «Аскорутин», які застосовують для профілактики і лікування гіпо- і авітамінозу. Рутин входить до складу супозиторіїв «Рутес» венотонізуючої і антимікробної дії. Із плодів виготовляють настойку бактерицидної дії, яка входить до складу мазі «Вундехіл» протизапальної  і ранозагоювальної дії.

         Рутин відновлює і ущільнює судинну стінку, роблячи її більш еластичною, і видаляє органічні відкладення зі стінок капілярів. Тому рутин в поєднанні з аскорбіновою кислотою призначають при захворюваннях, що супроводжуються порушенням проникності судинної стінки, при геморагічних васкулітах, капіляротоксикозах і тромбоцитопеніях, а також при геморагічних діатезах, крововиливах у сітківку ока, капіляротоксикозах, променевої хвороби, септичному ендокардиті, ревматизмі, гломерулонефриті, гіпертонічній хвороби, алергічних захворюваннях, кору, скарлатині, висипному тифі.

         Серед показань до застосування софори японської також псоріаз, червоний вовчак, гіпертонія, діабет, склероз, хвороби нирок, виразковий коліт, рак горла, носоглотки, парадонтоз, тромбофлебіт, геморой, грибок, екзема, мастопатія, міома і простатит.

         Настоянку бобів софори використовують у вигляді зрошень і примочок для лікування трофічних виразок, опіків, флегмозном вугрів .

          Народна медицина радить настоянку плодів цього дерева при стенокардії, кровотечах різного походження, атеросклерозі, гіпертонічній хворобі, цукровому діабеті, геморої, захворюваннях дванадцятипалої кишки і шлунка, хворобах печінки.

          Зовнішньо настойку софори застосовують для лікування гаймориту, фурункулів, псоріазу і трофічних виразок.

         Настоянку з бутонів софори японської використовують для ванн при екземі і грибкових захворюваннях шкіри, закапують у ніс при нежиті, полощуть порожнину рота при запаленні ясен і зубного болю, втирають у корені волосся голови при їх випаданні.

          Відвар софори може допомогти зміцненню волосся при деяких формах облисіння.

          Японські лікарі вважають, що квіти дерева софори мають властивість запобігати виникненню інсульту.

 

Лікування софорою японської

 

         Настій як тонізуючий засіб.

 Склянкою киплячої води заварити столову ложку бобів софори японської та 8:00 настоювати в термосі, а потім злити через марлю. Вживати по столовій ложці тричі на день до їди.

          Настій при випаданні волосся.

          Склянкою киплячої води заварити 2 чайних ложки плодів софори і чверть години наполягати, потім злити через марлю, сировину віджати. Використовувати для миття волосся.

 

         Як правильно приготувати спиртовий настій софори японської?

         Половиною літра горілки залити 1-2 ст. ложки подрібнених плодів софори японської. Настоювати два тижні в темному місці, і при цьому періодично струшувати, потім злити через марлю. Вживати за 20 хвилин до їжі по 30 крапель тричі на день.

          

 

Побічні ефекти

         Побічні ефекти софори незначні. У разі перевищення рекомендованої дози можливі побічні ефекти з боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, дискомфорт у животі, запори; у поодиноких випадках можливе запаморочення, випадіння волосся і висип. Якщо брати менше 30 гр препаратів софори в день, побічні ефекти не спостерігаються.

 

          

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

АСКОРУТИН®

(ASCORUTIN)

 

Загальна характеристика:

основні фізико-хімічні властивості: таблетки плоско циліндричної форми з фаскоюі рискою, світлого зеленувато-жовтого кольору з вкрапленнями;

склад: 1 таблетка містить кислоти аскорбінової (вітаміну С) 50мг,

рутину (вітаміну Р) 50 мг;

допоміжні речовини: цукор, крохмаль картопляний, кальцію стеарат, тальк.

Форма випуску. Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Капіляростабілізуючі засоби. Рутозид, комбінації.

Код АТС С 05С А 51.

Фармакологічні властивості.

         Фармакодинаміка. Аскорутин® зменшує проникність та ламкість капілярів, зміцнює судинну стінку, зменшує її набряклість і запалення, має антиоксидантні і радіопротекторні властивості, бере участь вокислювально-відновних процесах, обміні вуглеводів, утворенні стероїдних гормонів, регенерації тканин, синтезі елементів сполучної тканини, сприяє підвищенню опірності організму до несприятливого впливу навколишнього середовища та інфекційних захворювань.

         Фармакокінетика. Кожен вітамін, що входить до складу препарату, зазнає властивих йому перетворень. Кислота аскорбінова швидко всмоктується переважно в дванадцяти палій і порожній кишках. Через 30 хвилин після введення вміст кислоти аскорбінової в крові помітно зростає, починається захоплення її тканинами, при цьому вона спочатку перетворюється в дегідроаскорбінову кислоту, що проникає крізь клітинні мембрани без енерг етичних витрат, і швидко відновлюється в клітині. Кислота аскорбінова в тканинах міститься майже виключно внутрішньоклітинно, визначається в трьох формах – аскорбінової, дегідроаскорбінової кислот і аскорбігену (зв’язаної аскорбінової кислоти). Розподіляється між органами нерівномірно. Багато її міститься в залозах внутрішньої секреції, особливо в надниркових залозах, менше – у головному мозку, нирках, печінці, у серцевому і скелетних м’язах. Метаболізується іекскретується до 90% нирками у формі оксалату, частково – у вільній формі.

         Рутин, всмоктуючись у травному тракті, сприяє транспорту і депонуваннюаскорбату. Виводиться в незмінному стані і у вигляді метаболітів, переважно зжовчю, менше – з сечею.

         Показання для застосування. Профілактика і лікування гіпо- та авітамінозу Р та С. Захворювання, які супроводжуються підвищенням проникності судин: геморагічні діатези, капіляротоксикози, променева хвороба, алергічні захворювання, тромбопенічна пурпура,

         гломерулонефрит, крововиливи в сітківку ока, септичний ендокардит, артеріальна гіпертензія, ревматизм, арахноїдит, інфекційні хвороби (висипний тиф, кір, скарлатина, грип).

         З профілактичною і лікувальною метою використовують також при ураженнях капілярів, які спричинені застосуванням деяких лікарських засобів (антикоагулянти, антибіотики, саліцилати).

         Спосіб застосування та дози. Препарат застосовують внутрішньо, післяїди.

         З метою профілактики дорослим та підліткам Аскорутин®необхідно приймати по 1 – 2 таблетки на добу, дітям віком від 3 років – по ½- 1 таблетці на добу. Курс визначається індивідуально.

         З лікувальною метою дорослі та підлітки приймають препарат по 1 – 2таблетки 2 – 3 рази на добу, діти віком від 3 років – ½ – 1таблетці 2 – 3 рази на добу. Тривалість курсу застосування препарату – 3 – 4тижні.

         Побічна дія. В окремих випадках можливі алергічні реакції на компоненти препарату, головний біль, відчуття жару, диспептичні розлади (спазми шлунка, нудота, блювання), при тривалому застосуванні – підвищення збудження, АТ, порушення сну, утворення каменів у сечовивідних шляхах.

         Протипоказання. Підвищена чутливість до компонентів препарату, гіпокаліємія, тромбози, тромбофлебіти, подагра, сечокам’яна хвороба. Дитячий вік (до 3 років).

         Передозування.

         Симптоми: біль у ділянці епігастрію, нудота, блювання, діарея, свербіж та шкірні висипи, підвищена збудливість нервової системи.

   Лікування: промивання шлунка, сорбенти, симптоматичне лікування.

   Особливості застосування. З обережністю необхідно призначати при діабеті та хворобах нирок. Лікування у великих дозах не проводять у хворих зі схильністю до рецидивуючої сечокам’яної хвороби. При застосуванні у великих дозах необхідний контроль функції нирок та артеріального тиску, а також функції підшлункової залози.

   Через вміст у препараті рутину його не слід застосовувати в першому триместрі вагітності.

   Одночасне застосування препарату з лужним питвом (мінеральні води) зменшує всмоктування вітаміну С. Також всмоктування може порушуватися при кишкових дискінезіях, ентеритах та ахілії.

   Кислота аскорбінова може впливати на результати різних лабораторних досліджень, наприклад, при визначенні вмісту в крові глюкози, білірубіну, активності трансаміназ, лактатдегідрогенази тощо.

   Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Кислота аскорбінова зменшує ефективність сульфаніламідних препаратів та антибіотиків з групи аміноглікозидів, знижує терапевтичну дію гепарину та непрямих антикоагулянтів, сприяє засвоєнню заліза, підвищує всмоктування пеніциліну, посилює побічну дію саліцилатів (ризик виникнення кристалурії). Застосування пероральних контрацептивів знижує рівень вітаміну С в організмі.

   При одночасному застосуванні низьких доз вітаміну Ста вітамінів В1, В2, В12 та ВСвідзначається взаємне посилення терапевтичної дії.

   При необхідності застосування більше 4 тижнів, препарат не слід призначати разом із серцевими глікозидами, антигіпертензивними препаратами абоне стероїдними протизапальними засобами, оскільки він може підсилювати їх дію.

   Умови та термін зберігання. Зберігати у сухому, захищеному від світла місці при температурі не вище 25°С. Зберігати в недоступному для дітей місці.

   Термін придатності – 4 роки

  

 

ГРЕЧКИ ЗВИЧАЙНОЇ  ТРАВА –

FAGOPYRI SAGGITATI HERBA

ГРЕЧКА ЗВИЧАЙНА –

FAGOPYRUM SAGITTATUM LIBIB.

СЕМ. ГРЕЧАНІ – POLYGONACEAE

 

Інші назви: чорний рис, чорна пшениця

 

Історія

          Батьківщиною гречки є Північна Індія, де її називають “чорним рисом “. На західних відрогах Гімалаїв зосереджені дикі форми рослини. Гречка виведена в культуру понад 5000 років тому.

          В XV столітті до н.е.. вона проникла в Китай, Корею і Японію, потім в країни Середньої Азії, Близького Сходу, на Кавказ і тільки потім в Європу (мабуть, при татаро-монгольську навалу, тому її ще називають татарською рослиною, татаркою). Під Франції, Бельгії, Іспанії та Португалії її колись величали “арабським зерном”, в Італії і самої Греції – турецьким, а в Німеччині – просто язичницьким зерном. Гречаної її стали називати слов’яни тому, що до них її завезли з Візантії в VII столітті. Чи, за іншою версією, її спочатку обробляли грецькі ченці при монастирях.

          У багатьох європейських країнах її називають “букової пшеницею “( ньому. Buchweizen  ) Через схожість насіння за формою з горішками бука. Звідси латинська назва роду Fagopyrum – “горішок букоподобний “.

         Ботанічна характеристика. Гречка звичайна поділяється на два підвиди: посівна – vulgare St. та багатолиста – multifolium St. Сорти гречки, які вирощують в Україні, належать до підвиду vulgare St. Багатолиста гречка поширена на Далекому Сході (Росія).

Гречка посівна – однорічна трав’яниста рослина.

Коренева система стрижнева, має багато бічних тонких корінців, які проникають у грунт на глибину 90-100 см. За сприятливих погодних і ґрунтових умов утворюються додаткові корені. Проте частка коренів у загальній масі рослини мала і становить близько 10%.

 Недостатній розвиток кореневої системи компенсується її фізіологічною активністю, завдяки якій гречка добре засвоює поживні речовини з важкорозчинних сполук грунту.

Стебло поздовжньоребристе, всередині порожнисте, гілкується. Висота його 40-110, товщина – 2-10 мм. Кількість міжвузлів – 8-12. З освітленого боку має червоне забарвлення.

Листки на нижній частині стебла черешкові, з серцеподібною основою, на верхній – сидячі, серцеподібно-стрілоподібні, голі. Довжина листкових пластинок залежно від розміщення листків на рослині 2-7 см і більше, ширина 2-5 см. У пізньостиглих, тетраплоїдних сортів листки більші, соковитіші, ніж у скоростиглих, забарвлення зелене.

 Площа листкової поверхні рослини у перерахунку на одну квітку у гречки в 2-3 рази менша, ніж у інших зернових культур, що є однією з причин недорозвинення значної частини плодів.

Квітки утворюють на верхівках стебел суцвіття щиток, або напівзонтик, на бічних гілках – пазушні китиці.

 Квітки – без чашечки. Складаються з п’яти пелюсток, восьми тичинок та маточки, яка має три стовпчики з приймочками. Тичинки розміщуються у квітці двома колами: п’ять утворюють зовнішнє коло, три – внутрішнє.

 Пелюстки бувають широкоовальної або видовженої форми, зрослими чи роздільними; білого, блідо-рожевого або рожевого забарвлення.

 Квітки з різною будовою статевих органів – гетеростильні, диморфні: на одних рослинах у квітках утворюються маточки з довгими стовпчиками і короткі тичинки, на інших рослинах навпаки.

 У довгостовпчикових квіток може траплятися однакова довжина стовпчиків і тичинок (гомостилія), у короткостовп-чикових – атрофія маточок (диклінія).

 Квітки перехреснозапильні. Найкраще запилення відбувається при перенесенні пилку з тичинок довгостовпчикових квіток на приймочки короткостовпчикових або з тичинок короткостовпчикових квіток на приймочки довгостовпчикових квіток. Таке запилення називається легітимним (законним, правильним). Якщо з довгостовпчикових квіток пилок потрапляє на приймочки довгостовпчикових або з короткостовпчикових на приймочки короткостовпчикових, що буває при ілегітимному (незаконному, неправильному) запиленні, плоди утворюються нежиттєздатними або квітки не запліднюються. На кожній рослині гречки нараховується від 400—800 до 1500—2000 квіток, з яких при легітимному запиленні запилюється до 10—15, ілегітимному — 1—1,5% квіток. Плід — тригранний горішок (зрідка 2-, 4-, 6-гранний), завдовжки 4—7 мм, завширшки 4—7 і завтовшки 2,8—4,8 MM; у ньому виділяють верхівку, ребра і грані. За формою плоди бувають видовжені, овальні або ромбічні та веретеноподібні. Плівчастість досягає 18—30%. Плівки шкірясті, тонкі або товсті, за забарвленням — сірі, сріблясті, руді чи коричневі, часто з малюнком у вигляді штрихів, крапочок. Маса 1000 зерен — 18—30 г, а у сортів тетраплоїдної гречки (2n-32) — 40 г і більше. Різновидності гречки. За морфологічними ознаками плодів гречку поділяють на дві різновидності — var. alata Bat. та var. aptera Bat. У різновидності alata плоди мають назву крилатих — з гострими і високими ребрами (крилами) та плоскими або увігнутими гранями; у різновидності aptera Bat. плоди безкрилі, в яких ребра тупі, заокруглені й малопомітні, а грані випуклі (плоди ніби здуті).

 

         Поширення. У дикому вигляді гречка не зустрічається. Вважається, що відбувається вона з Північної Індії, де була окультурена в древні століття.

 

         Заготівля. З медичною метою заготовлюють листя, квітки і насіння гречки. Зберігання. У сухому місці.

Вживати всередину свіже гречане листя і квітки небезпечно, бо вони до деякої міри отруйні: адже навіть суха гречана солома, якщо її дають худобі багато, спричинює випадання шерсті й вовни у тварин.

 

         Хімічний склад. Гречка містить досить багато добре засвоєних білків (6-12%), вуглеводів (крохмалю – до 87%), жирів, органічних кислот (лимонна, яблучна, щавлева), а також вітамінів (вітаміни B1, B2, Р, РР, фолієва кислота, каротин). З мінеральних речовин – солі заліза, фосфору, кальцію, міді, йоду. У квітучих втечах гречки міститься до 2,5% рутина.

 

         Лікарські засоби. З трави гречки звичайної одержують рутин, який використовують для профілактики й лікування гіпо- й авітамінозу Р, при захворюваннях, що супроводжуються порушеннями проникності судин (геморагічні діатези, капіляро­токсикози, крововиливи в сітківку ока, гіпертонічна та променева хвороби, гломерулонефрит, ревматизм, септичний ендокардит тощо). На основі рутину одержують ряд інших препаратів («Урутин», «Рутамін», «Аскорутин» та інші). В народній медицині настій квіток (окремо або в поєднанні з іншими лікарськими рослинами) п’ють при кашлі. Добре розтерте й просіяне листя використовують для присипання запрілостей у дітей. Настій квіток, насіння (гречана крупа), листя.  

         Внутрішньо приймають рутин (Rutinum) по дві таблетки 2-3 рази на день, курс — 5-6 тижнів. Призначати лікування має спеціаліст, бо вітамін Р протипоказаний при підвищеному зсіданні крові.

Звичайний настій готують із 40 г квіток на літр окропу, запарюють 6-8 годин і п’ють по склянці 3-4 рази на день як відхаркувальний засіб.