ПРОФІЛАКТИКА ТУБЕРКУЛЬОЗУ
ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОТИТУБЕРКУЛЬОЗНОЇ СЛУЖБИ
Туберкульоз – це інфекційне захворювання, але його розвиток і поширеність залежать також від соціальних факторів. Кризова ситуація в економіці України, зубожіння населення, наслідки Чорнобильської катастрофи призвели до збільшення захворюваності на туберкульоз. Міграція населення, алкоголізм та наркоманія є сприятливими факторами поширення цього захворювання, його злоякісного перебігу.
Соціальний стан хворих на вперше виявлений туберкульоз :
20%-50% – хворі на алкоголізм і наркоманію; 10%-20% – особи, котрі повернулись з місць позбавлення волі; 15% – особи, які не мають нормальних житлових умов 10% -мігранти, переселенці; 2% -бідні, жебраки, безпритульні. Тому важливим видом профілактики є соціальна.
Соціальна профілактика включає загальнодержавні заходи, спрямовані на підвищення життєвого рівня народу, створення культурно-освітніх установ розвиток спорту, будинків відпочинку, захист зовнішнього середовища – все це спрямоване на зміцнення здоров’я населення, а разом з тим – на підвищення опірності до туберкульозу. Національна програма боротьби із захворюванням на туберкульоз прийнята на період 2002-2005рр. У ній зокрема вказано, що кількість хворих в Україні становить 1,4% усього населення. Виникла загроза економічної та політичної ізоляції України, як резервуара туберкульозної інфекції, від світового співтовариства. Боротьбу із цим захворюванням визначено як одне із першочергових завдань із державним фінансуванням. Цільовому фінансуванню підлягають: 1.Забезпечення АБП для лікування і хіміопрофілактики; 2. Забезпечення вакцинації і ревакцинації; 3. Проведення мікроскопії мазка харкотиння на МБТ усім особам які кашляють протягом 3-х тижнів; 4. Обов`язкове проведення туберкулінодіагностики; 5. Проведення профілактичних флюорографічних обстежень.
До санітарної профілактики відносять оздоровлення осередків туберкульозної інфекції, санітарний і ветеринарний нагляд і санітарно-освітню роботу.
Осередком туберкульозної інфекції називається житло хворого з відкритою формою туберкульозу (бактеріовиділювача) Бактеріови-ділювачами вважаються особи, у яких знайдені МБТ хоча б одноразово будь-яким методом дослідження і є клініко-рентгенологічні ознаки активності туберкульозного процесу. Кожний осередок має свої епідеміологічні особливості. Вони визначаються масивністю бактеріовиділення, сімейно-побутовим оточенням ( особливо наявністю дітей), гігієнічною поведінкою хворого, його санітарною культурою. Найважливішим із цих факторів є масивність бактеріовиділення, яке поділяють на: а) масивне, коли мікобактерії в харкотинні знаходять при простій бактеріоскопії або методом посіву (більше 20 колоній); б) мізерне, яке встановлюється методом посіву (не більше20 колоній); в) формальне (умовне), коли бактеріовиділення вже припинилося, але хворий знаходиться ще на контролі.
Характеристика вогнищ туберкульозної інфекції. Вогнище туберкульозу – це місце перебування джерела мікобактерій туберкульозу разом з оточуючими його людьми та середовищем в тих межах простору і часу, в яких можливе виникнення нових випадків інфікувань.
Основним джерелом інфікування є хвора людина, а при несприятливій епізоотичній ситуації – хворі тварини та птахи, які виділяють в оточуюче середовище збудників туберкульозу людського – антропонозний туберкульоз, або бичачого типу – зоонозний туберкульоз. Біологічні особливості мікобактерій туберкульозу дозволяють їм зберігати свої вірулентні властивості у зовнішньому середовищі більше року. Інфікування відбувається аерогенним, аліментарним та контактним шляхом.
Осіб, що контактують з бактеріовиділювачами та оточуючими його предметами, а також дітей, батьки яких контактують з хворими на туберкульоз тваринами, називають «контактними особами».Вірогідність підвищеної захворюваності контактів у вогнищах зберігається ще рік після зняття хворого з бактеріологічного обліку.
Ступінь епідемічної небезпеки не однакова і залежить від: локалізації процесу у хворого, який супроводжується інтенсивним бактеріовиділенням;
масивності виділення хворим мікобактерій туберкульозу, їх стійкості в оточуючому середовищі, медикаментозної резистентності, вірулентності, біологічної мінливості збудника; якості дотримання бактеріовиділювачами та контактними особами протиепідемічного режиму; наявності у вогнищі дітей, підлітків, вагітних жінок і інших осіб з підвищеною сприйнятливістю до туберкульозної інфекції; житлових умов (гуртожиток, комунальна або окрема квартира, приватний будинок або установа закритого типу, які визначають можливість ізоляції хворого, тісне спілкування з контактними, їх кількість, а також рівень санітарно-комунального благоустрою житла); соціального статусу хворого та дотримання ним протиепідемічного режиму у вогнищі туберкульозної інфекції.
В залежності від ступеня ризику щодо виникнення нових захворювань, вогнища поділяються на 5 категорій.
І категорія – вогнища з найбільшою епідемічною небезпекою. Це вогнища із хворими на туберкульоз органів дихання, з різним ступенем бактеріовиділення із збереженою чутливістю до антимікобактеріальних препаратів, або з резистентністю до виділених штамів.
У цій категорії вогнищ наявні всі або значна більшість несприятливих чинників: проживають діти і підлітки в складних побутових умовах, порушується хворими протиепідемічний режим. Такі умови найчастіше зустрічаються в гуртожитках, комунальних квартирах, установах закритого типу, в тому числі, пенітенціарних, в яких неможливо виділити для хворого окрему кімнату. Умовно їх називають соціально-обтяжені вогнища.
ІІ категорія – вогнища із значною епідемічною небезпекою. Це вогнища із хворими на туберкульоз органів дихання, з незначним виділенням мікобактерій туберкульозу із збереженою чутливістю до антимікобактеріальних препаратів, в окремих квартирах без дітей і підлітків і де хворий дотримується санітарно-гігієнічного режиму. Це соціально-благополучні вогнища.
ІІІ категорія – вогнища з мінімальною епідемічною небезпекою. Це вогнища, де проживають хворі на активний туберкульоз легень без встановленого при взятті на облік виділення мікобактерій туберкульозу разом з дітьми та підлітками. В цю групу входять також хворі з позалегеневими локалізаціями туберкульозу з виділеннями або без виділень мікобактерій туберкульозу, з наявністю виразок або нориць.
ІV категорія – вогнища з потенційно-епідемічною небезпекою, де перебувають хворі на активний туберкульоз легень (вперше діагностований туберкульоз), в результаті лікування яких припинилося виділення МБТ. А також хворі, які проживають без дітей і підлітків і не мають обтяжуючих чинників. До цієї ж категорії відносяться вогнища, де хворий, який виділяв МБТ, вибув або помер.
V категорія – вогнища зоонозного походження, де джерелом інфекції є хворі тварини, що виділяють мікобактерії з молоком, фекаліями та іншими виділеннями.
Категорія вогнища визначається дільничним фтизіатром разом з лікарем-епідеміологом.
Комплекс профілактичних заходів у вогнищі туберкульозної інфекції включає проведення поточної та заключної дезинфекції, ізоляцію дітей від бактеріовиділювача шляхом його госпіталізації або направлення дітей в спеціалізовані дитячі заклади, вакцинацію новонароджених і ревакцинацію неінфікованих контактних вациною ВСG, регулярне обстеження контактних, проведення серед них хіміопрофілактики, санітарно-гігієнічне виховання хворих і членів їх родин, покращання житлово-побутових умов, інтенсивне лікування хворого у стаціонарі з наступним проведенням контрольованої хіміотерапії на амбулаторному етапі.
Після госпіталізації хворого на вперше діагностований бацилярний туберкульоз силами місцевої епідстанції (СЕС) або дезстанції проводиться заключна дезінфекція в помешканні хворого. Заключна дезінфекція проводиться у всіх випадках тимчасового чи постійного вибуття хворого (госпіталізація, зміна місця проживання, після смерті вдома До госпіталізації хворого або коли він з різних причин залишається вдома, силами самого хворого або членів його сім’ї систематично проводиться поточна дезінфекція, яка полягає в наступному:
1) щоденне провітрювання і вологе прибирання помешкання і предметів побуту; бактеріовиділювач повинен користуватися лише особистим столовим посудом, рушниками, постільною білизною, які систематично знезаражують;
2)дезінфекція харкотиння.3) збір, складання у мішки, ізольоване зберігання використаної білизни з наступною її дезінфекцією.
Загалом, дезінфекція проводиться за допомогою фізичних методів (кип’ятіння, автоклавування, камерна дезинфекція, спалювання, кварцування, інсоляція, провітрювання, прасування гарячою праскою) і хімічних засобів (хлорне вапно, неохлор, дезактин тощо).
Після госпіталізації хворого на туберкульоз обстежують усіх осіб, які були в контакті. Дорослим і підліткам проводять флюорографію грудної клітки, дітям – рентгенографію; дітям і підліткам додатково пробу Манту з 2 ТО. Контактних осіб беруть на облік в 5.2 групу диспансерного спостереження і призначають їм хіміопрофілактику.
Оздоровча робота в осередку проводиться дільничою медичною сестрою під керівництвом дільничого фтизіатра
Санітарна профілактика включає також ветеринарний нагляд, тому що з одного боку людина може заражуватися бичачим типом збудника і пташиним, а з другого – хвора людина може бути джерелом зараження домашніх тварин. Вся туберкулінопозитивна худоба знищується. До праці на тваринницьких фермах не допускаються хворі на відкриту форму туберкульозу.
Хіміопрофілактика впроваджена вперше в 1959 році Омодеі Зоріні. Хіміопрофілактика поділяється на первинну і вторинну, проводиться особам з підвищеним ризиком захворювання на туберкульоз найчастіше ізоніазидом.
Первинна хіміопрофілактика проводиться для запобігання захворювання на туберкульоз неінфікованих осіб, які не реагують на туберкулін, але знаходились в контакті з хворими на туберкульоз і виділяють МБТ.
Вторинна профілактика проводиться неінфікованим особам, які позитивно реагують на туберкулін і не мають клініко-рентгенологічних проявів туберкульозу .
Показання для хіміопрофілактики у дітей : 1) контакт з хворим-бактеріовиділювачем, а також з хворим на активну форму туберкульозу без бактеріовиділення, контакт з бактеріовиділювачем в дитячому закладі, контакт з хворою худобою; 2) віраж; 3) діти з гіперергічними реакціями на туберкулін та при наростанні чутливості до туберкуліну (збільшення розміру папули на
Хіміопрофілактику протитуберкульозними препаратами проводять для попередження захворювання на туберкульоз наступним групам дорослого населення:
– особам, які знаходяться в постійному контакті з хворими на туберкульоз з бактеріовиділенням;
– особам, які мають неактивні туберкульозні зміни, при наявності несприятливих чинників (гострі захворювання, операції, травми, лікування іншого захворювання, яке супроводжується прийомом кортикостероїдів та ін.), які можуть викликати ре активацію туберкульозу;
– особам, які раніше лікувалися від туберкульозу, з великими залишковими змінами в легенях і знаходяться в небезпечному оточенні особам, у яких визначено віраж туберкулінових реакцій;
– ВІЛ-інфікованим з віражем, з гіперергічними реакціями на туберкулін або наростанням туберкулінової чутливості.
В конкретній епідеміологічній ситуації хіміопрофілактика може бути призначена іншим несприятливим по туберкульозу групам населення.
Для хіміопрофілактики застосовують ізоніазид в дозі 0,3- 0,45 щоденно , протягом не менше 6 міс., особам, які не хворіли на туберкульоз і знаходяться в контакті з хворим, який виділяє МБТ у вогнищах туберкульозної інфекції. Або двома хіміопрепаратами – комбінація ізоніазиду і етамбутолу або піразинаміду 3 міс
У осіб , вилікуваних від хіміорезистентного туберкульозу , та у вогнищах туберкульозної інфекції, де хворі виділяють хіміорезистентні МБТ, хіміопрофілактика не проводиться.
Вакцинація і ревакцинація БЦЖ проводиться згідно з Наказом МОЗ України. Користуються сухою вакциною, термін її зберігання 1 рік.
Вакцинація БЦЖ спрямована на створення специфічного протитуберкульозного імунітету в неінфікованих осіб.
Людина має певну природну стійкість до туберкульозної інфекції, вираженість якої пов’язана з генетично зумовленими факторами, а також екзогенни ми впливами. У зв’язку з цим виникла необхідність пошуків вакцини, яка б могла захистити людей від туберкульозу. Знайти її вдалося французьким вченим Кальмету і Герену, які отримали принципово новий тип мікроба шляхом вирощування мікобактерій бичачого типу на гліцериновій картоплі з додачею жовчі. Протягом 13 років вірулентну культуру пересіювали кожних 15 днів. У результаті цього була отримана вакцина, що втратила здатність викликати захворювання, але має високі імуногенні властивості. Назвали її на честь винахідників БЦЖ (Bacilles Calmette et Guerin). Вперше БЦЖ була застосована в 1921 році, в подальшому ефективність її підтверджена результатами численних досліджень.
Сучасна суха вакцина БЦЖ – це живі мікобактерії вакцинного штаму, висушені в 1,5% розчині глютамінату натрію. Випускається в ампулах по 1 мг вакцини, що становить 20 доз, кожна по 0,05 мг препарату. Вакцина призначена для специфічної імунізації здорових доношених новонароджених і для ревакцинації дітей і підлітків у декретовані строки. Крім вакцини БЦЖ, випускається вакцина БЦЖ-М у половинній дозі (0,5 мг в одній ампулі, що становить 20 доз, кожна по 0,025 мг препарату). Вона призначена для вакцинації недоношених новонароджених і дітей, які не були імунізовані при народженні в зв’язку з протипоказаннями, а також для вакцинації і ревакцинації дітей, що проживають на забруднених радіонуклідами територіях (III-IV зона).
Первинну вакцинацію роблять здоровим доношеним немовлятам на 3-5 день життя.
Протипоказаннями для вакцинації БЦЖ є:1) недоношеність, коли маса тіла при народженні менше
6) генералізовані шкірні ураження;7) будь-які гострі захворювання; 8) генералізована інфекція БЦЖ в інших дітей у сім’ї;9) первинні (вроджені) імунодефіцити;10) злоякісні захворювання крові;11) діти, народжені від ВІЛ-інфікованих матерів (щеплення проводять після зняття діагнозу ВІЛ-інфікування).
Дітей, не імунізованих в пологовому будинку в зв’язку з протипоказаннями, вакцинують після одужання у дитячій поліклініці або фельдшерсько-акушерському пункті вакциною БЦЖ протягом 1-6 місяців. Проте, якщо дитина досягла 2 місячного віку і більше, перед щепленням необхідно провести пробу Манту з 2 ТО. Вакцинуються діти з негативною реакцією на туберкулін. Інтервал між пробою Манту і вакцинацією повинен бути не менший 3 днів і не більший 2 тижнів.
Імунітет після ва кцинації розвивається через 6-8 тижнів. До цього моменту дитина дуже сприйнятлива до туберкульозної інфекції. Тому перед випискою новонародженого із пологового будинку всі дорослі особи, що проживають разом з дитиною, повинні пройти флюорографічне обстеження. Вакцинованих дітей із сім’ї хворого на туберкульоз ізолюють від бактеріовиділювача на період вироблення імунітету (не менше 2 міс.).
Ревакцинація БЦЖ здійснюється в 7 років. Відбирають дітей і підлітків для ревакцинації при черговій масовій туберкулінодіагностиці. Ревакцинують здорових осіб з негативною реакцією на пробу Манту з 2 ТО. Інтервал між пробою Манту і ревакцинацією повинен бути не меншим від
3-х днів і не довшим від 2 тижнів. Проводиться туберкулінодіагностика і ревакцинація підготовленими середніми медичними працівниками, членами спеціальних бригад, які очолює лікар-педіатр.
Протипоказання для ревакцинації дітей і підлітків:
1) інфікованість туберкульозом або раніше перенесений туберкульоз;2) гострі і хронічні захворювання в період загострення;3) ускладнення при попередньому введенні вакцини БЦЖ;4) алергічні захворювання в стадії загострення; 5) злоякісні хвороби крові й новоутвори;6) імунодефіцитні стани, лікування імунодепресантами;7) ВІЛ-інфіковані діти;8) вагітність та лактація;
9) карантин по інфекціях.
Інші профілактичні щеплення можна робити не раніше ніж через 1 місяць після ревакцинації.
Осіб, тимчасово звільнених від імунізації, беруть на облік, щеплення їм роблять після одужання в строки від 1 до 6 місяців з дозволу відповідного лікаря-спеціаліста.
Реакція організму на вакцину БЦЖ. У місці введення вакцини БЦЖ, а також в регіонарних лімфатичних вузлах при гістологічному дослідженні знаходять дрібні вогнища специфічного запалення. Вони мають доброякісний, регресуючий характер. У вперше щеплених дітей видима місцева реакція з’являється через 6-8 тижнів після внутрішньошкірного введення вакцини. На місці ін’єкції утворюється невеликий інфільтрат – вузлик синюшного кольору, в якому в половині випадків формується невелика нориця з серозними виділеннями. Далі утворюється коричневого кольору кірочка, яка приблизно через 9 тижнів відпадає. Під нею видно ніжний рубчик, який поступово де пігментується. Весь процес до утворення рубчика триває 2-4 місяці, деколи довше. При правильній техніці вакцинації рубець утворюється в 90-95% випадків і свідчить про ефективність щеплення. У повторно щеплених місцеві реакції починають розвиватися швидше, уже через тиждень, але їх зворотний розвиток також триває 2-4місяці.
Крім місцевих реакцій на щеплення, в результаті імунобіологічної перебудови організму у вакцинованих дітей розвивається туберкулінова алергія – позитивні реакції на туберкулін, які можна виявити за допомогою проби Манту з 2 ТО у 55-65%, а при використанні 100 ТО – у 90% імунізованих дітей і підлітків. Ці два показники (післявакцинний рубець і позитивна реакція на туберкулін) використовуються як критерії оцінки якості вакцинації і вироблення протитуберкульозного імунітету. Розвиток місцевої післявакцинної реакції контролює дільничний педіатр і описує її в медичній документації через 1, 3 і 12 місяців після щеплення. Якщо ж післявакцинний рубчик не утворився, а проба Манту з 2 ТО залишається негативною, можна вважати, що імунізація неефективна. У таких дітей і підлітків за несприятливих епідеміологічних умов необхідно повторити щеплення, але не раніше ніж через 2 роки після вакцинації і через рік після ревакцинації. У рідкісних випадках (0,02%) можливі ускладнення протитуберкульозних щеплень.
Ускладнення після вакцинації поділяють на 4 категорії:
1–ша категорія – місцеві шкірні ураження ( холодні абсцеси, виразки) і регіональні лімфаденіти;
2-га категорія – персистуюча і дисемінована БЦЖ-інфекція без летального наслідку ( тубекульозні вовчак, остити тощо);
3-тя категорія – дисемінована БЦЖ-інфекція, генералізовані ураження з летальним наслідком, що відзначають у разі природженого імунодефіциту;
4-та категорія – пост-БЦЖ-синдром ( захворювання, що виникає одразу після вакцинації БЦЖ, частіше алергійного характеру, вузлувата еритема, висипання, келоїдні рубці).
Найчастіше виникають такі ускладнення, як підшкірні холодні абсцеси, виразки діаметром
Підшкі рні холодні абсцеси є наслідком порушення техніки щеплення – введення вакцини підшкірно. Розвиваються вони в строки від 1 до 8 міс. після щеплення. У місці введення вакцини з’являється еластична, неболюча припухлість Поступово холодний абсцес розм’якшується, з’являється флюктуація, шкіра над ним стає синюшною, може утворитися нориця. До розм’якшення холодного абсцесу його лікують пов’язками з гідрокортизоновою маззю, примочкою з
Утворення поверхневої виразки розміром більше
Лімфаденіти регіонарних лімфатичних вузлів (пахвових, шийних, над- або підключичних) є наслідком високої реактогенності вакцини і розвиваються звичайно у недоношених і в дітей із супровідними захворюваннями (Рис. 8). Їх виявляють через 2-3 місяці після вакцинації, рідко після ревакцинації. Починаються звичайно безсимптомно, коли мати випадково знаходить у дитини збільшені лімфатичні вузли (частіше пахвові). Далі вони стають синюшними, з’являється флюктуація, може утворитися нориця. Дітям із регіонарними лімфаденітами призначають 2-3 протитуберкульозні препарати протягом 3-6 місяців. Місцево застосовується примочка з
Келоїдний рубець утворюється лише після ревакцинації у підлітків зі схильністю до алергічних реакцій. Є спостереження, що келоїдні рубці можуть розвиватися в інфікованих дітей із недовиявленою туберкуліновою алергією, яким проведено ревакцинацію БЦЖ. Лікування їх складне. Рубець почергово обколюють гідрокортизоновою емульсією і лідазою. Хірургічне лікування не показане.
Усіх дітей і підлітків з ускладненнями вакцинації і ревакцинації БЦЖ обстежують і лікують у протитуберкульозному диспансері.
Встановлено, що штам БЦЖ поступово трансформується в L-форму і в такому вигляді може довго зберігатися в організмі, підтримуючи імунологічний ефект вакцинації.
Вакцинація і ревакцинація БЦЖ є ефективним методом профілактики, особливо в дитячому і підлітковому віці. Вона дозволяє попередити захворювання у 80% імунізованих. Якщо ж у вакцинованих осіб в умовах масивної туберкульозної інфекції розвивається захворювання, воно має обмежений характер і перебігає значно легше. Після широкого впроваджен ня протитуберкульозних щеплень значно зменшилася захворюваність на тяжкі форми туберкульозу – міліарний туберкульоз, туберкульозний менінгіт, казеозну пневмонію. У міру поліпшення епідеміологічних показників з туберкульозу будуть уточнюватися показання і строки вакцинації та ревакцинації БЦЖ. У багатьох країнах світу продовжуються дослідження, спрямовані на створення досконаліших вакцинних препаратів на основі використання окремих фракцій мікобактерій, генної інженерії.
Cвоєчасне виявлення туберкульозу.
Результати лікування туберкульозу значною мірою залежать від його своєчасного виявлення, яке є важливим завданням протитуберкульозної служби і закладів загальної медичної мережі.
За цим критерієм хворі на туберкульоз можуть бути виявлені:
-своєчасно;
-несвоєчасно;
-пізно
Своєчасно виявлені – це неускладнені форми первинного туберкульозу: первинний туберкульозний комплекс, туберкульоз внутрішньогрудних лімфатичних вузлів; обмежені (1-3 сегменти) форми вторинного туберкульозу: вогнищевий, інфільтративний, дисемінований без розпаду; ексудативний плеврит. При лікуванні цих хворих досягають 100% одужання з незначними залишковими змінами, тому й рецидиви захворювання бувають рідко.
Несвоєчасно виявлені – це ускладнені форми первинного туберкульозу, первинний туберкульоз із хронічним перебігом, вогнищевий , інфільтративний дисемінований туберкульоз з розпадом і бактеріовиділенням. Навіть при інтенсивній терапії ефективність лікування несвоєчасно виявлених хворих становить 65-85%, збільшуються строки стаціонарного лікування. Загоєння настає з великими залишковими змінами у вигляді поширених ділянок фіброзу, бронхоектазів, туберкульом.
Пізно виявлені (занедбаний туберкульоз) – фіброзно-кавернозний, циротичний, хронічний дисемінований з каверною, емпієма плеври. Ефективність лікування пізно виявлених форм туберкульозу низька (12-30%), процес набуває хронічного перебігу з постійним або періодичним бактеріовиділенням, що становить епідеміологічну небезпеку
При казеозній пневмонії, внаслідок схильності до швидкого (інколи за 2-3 тижні) утворення порожнин розпаду, важко оцінити якість виявлення.
Шляхи своєчасного виявлення туберкульозу
1. Профілактичні обстеження:
–діти – туберкулінодіагностика;
–підлітки – туберкулінодіагностика, з 15 років флюорографія;
–дорослі-флюорографія.
2.Виявлення при зверненні за медичною допомогою.
3.Спостереження за особами з підвищеним ризиком захворювання на туберкульоз.
Масові профілактичні флюорографічні огляди є основним методом виявлення туберкульозу в дорослих. Флюорографічний метод дешевий, документальний, об’єктивний. Пропускна здатність одного флюорографа – 50-60 чоловік протягом години, 400 чоловік протягом дня.
Суцільне обстеження населення на туберкульоз здійснюють, починаючи з 18 років, 1 раз на 2 роки. Лише в місцевостях, де захворюваністьна всі форми туберкульозу не більша30на100000 населення, а відсоток вперше виявлених хворих на фіброзно-кавернозний туберкульоз легень не перевищує 0,5, суцільне флюорографічне обстеження проводиться 1 раз на 3 роки. Протягом двох років необхідно охопити профілактичними оглядами не менше 95% населення. Працівники великих підприємств і установ, колективи середніх і вищих навчальних закладів (“організоване населення”) обстежуються за допомогою пересувних флюорографів або, за наявності в медико-санітарній частині чи студентській поліклініці флюорокабінету, стаціонарним флюорографом. Мешканці районних центрів і наближених до районного центру населених пунктів обстежуються стаціонарними флюорографами ЦРЛ. У віддалені села виїжджають пересувні флюорографи. Серед усього населення, що підлягає профілактичним флюорографічним обстеженням, виділяють “обов’язковий контингент ” – це особи, які під час роботи контактують :
· з продуктами харчування (працівники громадського харчування, торгівлі, харчоблоків, молочних тваринницьких ферм);
· з дітьми і підлітками (працівники пологових будинків, лікувальних, навчальних, оздоровчих закладів для дітей і підлітків до 18 років);
· з великою кількістю людей (працівники підприємств санітарно-гігієнічного обслуговування населення, готелів, особи, які проживають у гуртожитках, студенти в період навчання в середніх спеціальних і вищих навчальних закладах за професіями , що відносяться до “обов’язкових контингентів” ).
При виникненні у цих осіб туберкульозу, особливо з бактеріови діленням, вони можуть стати джерелом зараження великої кількості людей. “Обов’язкові контингенти” підлягають флюорографічному обстеженню при влаштуванні на роботу, а в подальшому – 1 раз на рік. Профілактичне обстеження проводять 2 рази на рік ув’язненим особам, які знаходяться у слідчих ізоляторах. Регулярність флюорографічних обстежень “обов’язкових контингентів” контролює СЕС, вони обстежуються стаціонарними флюорографами поліклініки , у якій знаходяться на обліку.
Виявлення туберкульозу при зверненні за медичною допомогою
Якщо у хворого є кашель який триває більш, ніж 2 тижні, прводиться 3-разове дослідження харкотиння методо бактеріоскопії для виявлення МБТ.
При підозрі на туберкульоз необхідно виконати певний мінімальний комплекс обстежень – обов’язковий діагностичний мінімум (ОДМ):
· опитування хворого (скарги,анамнез захворювання та життя);
· фізикальне обстеження (огляд, пальпація, перкусія, аускультація);
· флюорографія або рентгенографія грудної клітки в двох проекціях;
· бактеріоскопічне дослідження харкотиння на МБТ не менше 3-х разів.
Спостереження за групами з підвищеним ризиком захворювання на туберкульоз
Підвищений ризик захворювання на туберкульоз пов’язаний з соціальними факторами ( мігранти, переселенці, бездомні, убогі, особи що відбували покарання у закладах кримінально-виконавчої системи), епідеміологічними (особи, які контактують з хвориими на туберкульоз людьми або тваринами), а також медичними чинниками, які наведені нижче.
Особи, які відносяться до цих груп, спостерігаються в поліклініках загального профілю і в протитуберкульозних диспансерах. У поліклініках загального профілю спостерігаються особи з такими обтяжуючими факторами:
· рецидивуючі захворювання верхніх дихальних шляхів, атипові пневмонії, затяжні пневмонії; · пилові професійні захворювання легень; · цукровий діабет; · тривала кортикостероїдна і променева терапія; · алкоголізм, наркоманія; · Віл-інфіковані, СНІД
Особи, які відносяться до груп ризику, обстежуються флюорографічно один раз на рік в лікувальних закладах загального профілю відповідними фахівцями (терапевти, ендокринологи, психіатри, наркологи тощо). Крім того, пацієнтам, які виділяють харкотиння, не менше двох разів на рік проводять його загальний аналіз і бактеріоскопічне дослідження на МБТ.
Обов’язковому флюорографічному обcтеженню підлягають породіллі перед випискою їх із пологового будинку. Вагітним жінкам роблять рентгенографію лише за клінічними показаннями.
Причини несвоєчасного виявлення туберкульозу :
· неуважне ставлення хворого до свого здоров’я;
· особливості перебігу туберкульозу;
· помилки_лікарів.
Причиною несвоєчасного або пізнього виявлення туберкульозу може бути його безсимптомний перебіг навіть при наявності деструкції або швидке прогресування процесу, коли деструкція утворюється в період між флюорографічними обстеженнями.
Діагностичні помилки лікарів зумовлені як суб’єктивними (загальна низька кваліфікація лікаря, недбале ставлення до своїх обов’язків, невиконання ОДМ), так і об’єктивними (недостатнє оснащення лікувального закладу, тяжкий стан хворого тощо) причинами.
