Менінгококова інфеція

Менінгококова інфеція

Менінгококова інфекція – гостре інфекційне захворювання людини, що викликається менінгококом і характеризується різноманітністю клінічних форм: від назофарингіту і здорового носійства до генералізованих (менінгококемія, менінгіт, менінгоенцефаліт).

Особливості  збудника: : збудник – Neisseria meningitidis є грамнегативним диплококом, який складається з 2 бобоподібних коків, чутливий до зовнішнього середовища і умов культивування.

Джерело інфекції: Хвора людина і здорові носії (найбільш небезпечні в епідеміологічному відношенні).

Шлях зараження: повітряно-краплинний.

Механізм передачі: повітряно-краплинний, при тісному контакті, рідко через об’єкти зовнішнього середовища

 Вікові категорії, що вражаються найчастіше: частіше хворіють діти від 6 міс. до 5 років.

Сприйнятливість: носійство виникає у 98 % контактних, клінічні форми – у 2 % (заразність »10-15 %).

Патогенез: Вхідні ворота інфекції – слизова оболонка рото- і носоглотки. Попадання менінгокока на слизову носоглотки не завжди супроводжується запальним процесом, рідше розвивається назофарингіт. Занос менінгокока з течією крові, лімфи та по піхвах нервових волокон в різні органи і тканини. Розвиток інфекційно-токсичного шоку у пацієнтів з менінгококцемією зумовлено масивною бактеріємією та токсинемією. Найбільш значиму роль у розвитку генералізованих форм менінгококової інфекції відіграють чисельність менінгококів та менінгококовий ендотоксин.

Патоморфологічні зміни: найбільш чутливим до дії менінгококового ендотоксину є ендотелій кровоносних судин

Класифікація (В.І. Покровський, 1976 р.)

 

Локалізовані форми:

а) менінгококоносійство;

б) гострий назофарингіт.

Генералізовані форми:

а) менінгококемія: типова, блискавична, хронічна;

б)менінгіт;

в) менінгоенцефаліт;

г) змішана форма (менінгіт + менінгококемія).

Рідкісні форми:

а) менінгококовий ендокардит;

б) менінгококовий артрит;

в) менінгококова пневмонія;

г) менінгококовий іридоцикліт.

Клінічні критерії:

·        інкубаційний період – 2-10 днів.

·     Назофарингіт:

·     інтоксикаційний синдром (головний біль, кволість, запаморочення, біль в м’язах, гарячка);

·     катаральні явища (кашель, дертя у горлі, закладеність носа, мізерні слизово-гнійні виділення з носа; ін’єкція судин склер, кон’юнктив);

·     зміни в ротогорлі: незначна гіперемія мигдаликів, м’якого піднебіння, дужок, яскраво гіперемійована, набрякла, вкрита слизом задня стінка глотки з гіперплазованими фолікулами.

·     Менінгококемія типова (менінгококемія: починається гостро з підвищення температури тіла,неспокій, шкіра бліда з мармуровим рисунком, на нижніх кінцівках елементи геморагічно-некротичного висипу. Геморагічні висипання при менінгококцемії з’являються через 4-6 годин після початку захворювання впродовж переших двох діб захворювання. Найчастіше локалізуються висипання при менінгококцемії на сідницях, стегнах, гомілках, тулубі):

·     Основні критерії:

·     гострий початок (інтоксикаційний синдром, лихоманка – температура до 39-40 °С);

·     висипка в перший день, може бути короподібна, зникає (rush-висипка);

·     раптова (на 1-2 добу) поява геморагічної висипки, зірчаста, виступає над поверхнею шкіри, некроз в центрі, на незміненій шкірі, локалізується на сідницях, стегнах, гомілках, тулубі, руках, рідко на обличчі, обширні висипання завершуються некрозом, рубцюванням;

·     геморагічний синдром.

·     Блискавична (починається гостро з підвищення температури до 40,0 °С, повторюваної блювоти, через 6 годин з’явилася висипка. Об’єктивно протягом кількох наступних годин: стан украй важкий, дитина адинамічна, загальний ціаноз шкіри і слизових, на тулубі, нижніх кінцівках рясна синюшного кольору некротично– геморагічна висипка від 5 до 10,5 см у діаметрі. Анурія.найбільш імовірна причина смерті при тяжких, блискавичних формах менінгококемії – крововилив в наднирники).

·     Критерії::

·     раптовий початок, інтоксикаційний синдром;

·     значні ураження в перші години (геморагічний синдром; крововиливи в слизові, шкіру, надниркові залози, інфаркт надниркових залоз, кровотечі –наднирковозалозна недостатність, ІТШ);

·     висока летальність (при неадекватному лікуванні).

·     Хронічна:

·     поступовий початок з явного назофарингіту;

·     інтермітуюча чи постійна лихоманка;

·     екзантема поліморфна (блідне поза загостреннями чи зникає);

·     нерідко артрит, міалгії;

·     через декілька місяців може приєднатися менінгіт.

·     Менінгіт (повторне блювання, підвищення температури тіла, напруження та вибухання великого джерельця у дітей грудного віку, різкий головний біль, ригідність м’язів потилиці, позитивний симптом Керніга, загальна гіперестезія, специфічна поза:лежить на боці з відкинутою назад головою і підведеними до живота коліньми. На «центральне» походження блювання вказує нестримний характер, відсутність полегшення та відсутність зв’язку із прийомом їжі.).

·     Основні критерії:

·     раптовий початок (у третині випадків йому передує назофарингіт);

·     інтоксикаційний синдром;

·     менінгеальний синдром:

·     – гіперестезія;

·     – синдроми натягу, “менінгеальна” поза;

·     – больові точки (вихід закінчень V пари черепномозкових нервів);

·     – короткотривале пожвавлення, а потім пригнічення сухожилкових, шкірних, черевних рефлексів;

·     зміни в лікворі, характерні для гнійного менінгіту (підвищення тиску, каламутність, нейтрофільний плеоцитоз – сотні, тисячі клітин в 1 мкл, протеїнорахія більше 1 г/л, незначне зниження глюкози і хлоридів (чи норма), розлади свідомості (сопор, кома);

·     вогнищева симптоматика (за рахунок набряку мозку), швидко регресує;

·     інфекційно-токсичне ураження міокарда;

·     розлади з боку шлунково-кишкового тракту: втрата апетиту, обкладений язик, запори.

·     Особливості менінгіту в немовлят:

·     інтоксикація, гарячка;

·     виражена гіперестезія (проявляється плачем);

·     “мозковий крик” (еквівалент головного болю);

·     симптом натягу Лесажа (інші не виражені);

·     менінгеальна поза чи відкидання голови;

·     пригнічення черевних рефлексів;

·     вибухання і напруження великого тім’ячка;

·     розлади з боку шлунково-кишкового тракту – проноси.

·     Менінгіт з менінгококцемією

·     Менінгоенцефаліт: ознаки менінгіту + судомний синдром + вогнищева симптоматика ураження нервової системи

Ускладнення:

·     епендиматит;

·     гостре набухання і набряк мозку;

·     защемлення довгастого мозку;

·     синдром церебральної гіпотензії;

·     гостра наднирковозалозна недостатність;

·     гостра ниркова недостатність.

·     Залишкові явища:

·     церебральна астенія;

·     астеновегетативний синдром;

·     епілептиформний синдром;

·     відставання у розумовому і фізичному розвитку;

·     глухота;

·     атрофія зорових нервів (сліпота);

·     гідроцефалія;

·     парези, паралічі.

Критерії тяжкості:

·                   Менінгококемія типова форма, тяжкого ступеню: температура тіла 40,0 °С, повторне блювання, головний біль. Через 6 годин на шкірі тулуба, кінцівок і обличчя з’явилась великих розмірів 2,0 х 6,0 см геморагічна висипка неправильної зірчастої форми.Дитина в свідомості. Діурез збережений.

·        Менінгіт: підвищення температури тіла до 41,0⁰ С, багаторазове блювання, наявні менінгеальні симптоми, головний біль частіше розлитого характеру, що посилюється при звукових та світлових подразненнях, поворотах голови

Критерії перебігу:

Результати додаткових досліджень: Гемограма: нейтрофільний лейкоцитоз із різким зсувом вліво, анеозинофілія, збільшення ШОЕ. Спинномозкова пункція. Експрес метод діагностики менінгококової інфекції – бактеріоскопія товстої краплі крові. Вирішальним в лабораторній діагностиці менінгококової етіології  є бактеріологічне дослідження, виділення збудника з носоглотки, крові, ліквору. Серологічні реакції: РНГА з еритроцитарними діагностикумами, ЗІЕФ.

Лікування: для лікування менінгококового назофарингіту – рифампіцин або макроліти. При наданні допомоги дитині на догоспітальному етапі хворому з менінгококемією насамперед  забезпечується венозний доступ для проведення внутрішньовенних інфузій в обсязі, що достатній для підтримки адекватної центральної гемодинаміки. Починати невідкладну допомогу на догоспітальному етапі потрібно з внутрішньовенного введення ізотонічних сольових або колоїдних розчинів в дозі 20 мл/кг. Менінгококемія: етіотропна терапії на догостпітальному етапі – цефотаксим. При наявності ІТШ на цьому етапі – левоміцетину сукцинат (або цефтріаксон, цефотаксим) та преднізолон (гідрокортизон). Разова доза цефотаксиму для лікування менінгококемії на догосптальному етапі 75 мг/кг, цефтріаксону – 50 мг/кг, левоміцетину сукцинату – 25 мг/кг, преднізолону – 10 мг/кг.  Для лікування на госпітальному етапі дозу цефотаксиму збільшують до 150 мг/кг, цефтріаксону – до 100 мг/кг довенно. При наявності ІТШ при середньо тяжкому та тяжкому, а також при блискавичній формі можна застосовувати левоміцетину сукцинат в дозі 80-100 мг/кг. Лише при лікуванні менінгококемії легкого ступеню використовують в якості препарата першого ряду етіотропної терапії на госпітальному етапі бензилпеніцилін. Тривалість антибактеріальної терапії в середньому 7-10 діб. Для лікування менінгококового менінгіту використовують бензилпеніцилін в добовій дозі 300-500 тис.ОД/кг при кратності введення кожні 4 години. В якості патогенетичної терапії вводиться преднізолон в дозі 3-5 мг/кг.

Критерії виписки зі стаціонару: Повне клінічне одужання та від’ємні результати обстеження на менінгокок проведені через 3-и дня після завершення антибактеріальної терапії.

Тактика лікаря в вогнищі інфекції: Контактні з носіями менінгокока не ізолюються. Спостереження за контактними в дитячих дошкільних закладах проводиться зі щоденною термометрією, бак.посівом з ротогорла на менінгокок з інтервалом 3-7 днів, оглядом носоглотки та шкіри  протягом 10 днів. Екстрену профілактику необхідно провести серед контактних осіб у яких виявлено носійство – призначити антибіотик та допустити до колективу після одноразового від’ємного результату бак.посіву. Екстрену профілактику за показами дітям старшим 18 міс. провести вакцинацію проти менінгококовою вакциною. Активна профілактика: вакцинація проти менінгококової інфекції проводиться як «щеплення дітей за станом здоров’я», в тому числі ВІЛ-інфіковані діти. Пасивна профілактика зводиться до своєчасного виявлення, ізоляції, і лікування хворих різними формами менінгококової інфекції, проведенню заходів в вогнищі (санітарна обробка, спостереження за контактними). Дитина, що перехворіла на менінгококовий менінгіт спостерігається неврологом, педіатром протягом 2 років з кратністю 1 раз на 3 міс. протягом першого року та 1 раз на 6 міс. протягом другого.