Підготовка до практичного заняття №1

«Організація роботи й оснащення відділення рентгенодіагностики. Технологічні основи рентгенодіагностики.

Організація роботи й оснащення відділення рентгенівської комп’ютерної томографії. Технологічні основи рентгенівської комп’ютерної томографії.

Організація роботи й оснащення діагностичної радионуклидной лабораторії. Технологічні основи радионуклидной діагностики.»

 

Медична радіологія – наука вивчаючу теорію й практику застосування випромінювань у медичних цілях.

 Включає два напрямки:

                                                       Променева діагностика — наука про застосування випромінювань для дослідження будови й функції органів і тканин людини в нормі й патології.

                                                       Променева терапія — це наука про застосування іонізуючих випромінювань для лікування хвороб.

Променева діагностика й променева терапія є складовими частинами медичної радіології – областю медицини, що вивчає діагностичне й терапевтичне застосування проникаючого випромінювання. Вона сформувалася до початку 80-х років минулого століття, виникши на стику багатьох наук: ядерна фізика, квантова електроніка, біофізика, радіобіологія, радіаційна гігієна, нормальна й патологічна анатомія, нормальна й патологічна фізіологія. Крім променевої діагностики (медична візуалізація) і променевої терапії (радіаційна терапія), мединская радіологія містить у собі радіологічну анатомію, радіобіологію, радіаційну гігієну й інтервенційну радіологію – розділ медицини, що займається терапією захворювань під контролем проникаючого випромінювання. Променева діагностика в цей час досягає 100% застосування в клінічних методах обстеження хворих і складається з наступних розділів: рентгенодіагностика (РДИ), радионуклидная діагностика (РНД), ультразвукова діагностика (УЗД), комп’ютерна томографія (КТ), магнітно-резонансна томографія (МРТ). Порядок перерахування методів визначає хронологічну послідовність впровадження кожного з них у медичну практику. Питома вага методів променевої діагностики за даними ВІЗ на сьогодні становить: 50% УЗД, 43% РД (рентгенографія легенів, костей, молочної залози – 40%, рентгенологічне дослідження шлунково-кишкового тракту – 3%), КТ – 3%, МРТ -2%, РНД-1-2%, ДСА (дигитальная субтракционная артериография) – 0,3%.

Місце різних методів дослідження в кожному конкретному випадку й на різних етапах побудови клінічного діагнозу неоднозначно. За певних умов здобуває вирішальне значення рентгенівське дослідження, в інших випадках його значення більш скромно, основну роль здобувають інші методи. Але, як би те не було, дані будь-якого методу в жодному разі не заміняють клінічне дослідження.

Види випромінювань, застосовувані в променевій діагностиці й терапії.

Іонізуючі: Рентгенівське, α -частки, β-частки, γ-випромінювання, заряджені частки. В УСКОРТЕЛЯХ: ЕЛЕКТРОНИ, ПОЗИТРОНИ МЕЗОНИ, НЕЙТРОНИ.

Не зухвалу іонізацію: Ультразвукові хвилі, радіохвилі протонів водню людини в магнітному полі

Джерела іонізуючих випромінювань (ИИ) використовувані для медичних цілей:

n  рентгенівська трубка

n  радіоактивні нукліди

n  прискорювачі заряджених часток.

Всі випромінювання, (неіонізуючі, іонізуючі) здатні викликати зміни в живих організмах, тобто роблять біологічна дія, (поглинання енергії випромінювання елементами биоструктур ), тдача енергії ИИ навколишньому середовищу, іонізація середовища, утворення вільних радикалів, іонів, руйнування білків і структур кліток – пряма дія. Радіоліз води -непряма дія

Всі особи, що перебувають у зоні ИИ повинні бути захищені від дії іонізуючих випромінювань.

n  Захист від Ії-Це сукупність пристроїв і заходів, призначених для зниження фізичної дози випромінювання, що впливає на людину.

n  Техніка безпеки й охорона праці при роботі з ИИ регламенти-рованы законом «Про радіаційну безпеку населення «Нормами радіаційної безпеки » інструкціями Міністерства охорони здоров’я.

Засобу захисту:

n  Від внутрішнього опромінення- всі міри, що знижують влучення радіоактивних речовин усередину через дихальні шляхи, травний канал

n  Від зовнішнього опромінення – захист екрануванням, відстанню, часом.

n  Герметизація приміщень при роботі із РФП. Спеціальні захисні матеріали

n  Індивідуальні засоби захисту

n  Особиста гігієна персоналу

Всі іонізуючі випромінювання розділяють на дві групи: корпускулярні й квантові. До корпускулярних випромінювань відносять потік електронів, протонів, нейтронів, мезонів і інших часточок. До квантових – рентгенівське й гамма-випромінювання. Загальною властивістю іонізуючих випромінювань є їхня здатність іонізувати атоми навколишнього середовища, у тому числі атоми тканин людського організму.

До неіонізуючих випромінювань належать теплове (інфрачервоне) випромінювання й резонансне, котре виникає в тілі людини, якщо воно перебуває в стабільному магнітному полі під впливом високочастотних електромагнітних імпульсів. Умовно сюди відносять також ультразвукові хвилі, які являють собою пружні (механічні) коливання середовища.

Основні властивості іонізуючого випромінювання.

1.     Більша проникаюча здатність – здатність проникати через непроникні для видимого світла речовини.

2.     Іонізуюча здатність – здатність розкладати атоми на позитивні й негативні іони.

3.     Фотохімічна властивість – здатність активувати молекули срібла, броміду або інших з’єднань.

4.     Люминисцентное властивість – здатність деяких  хімічних речовин (люмінофорів) до світіння.

5.     Біологічна дія.

Всі випромінювання, що як не іонізують, так і іонізуючі, у результаті поглинання енергії випромінювання елементами биоструктур, здатні викликати зміни в живих організмах. Питання про біологічну дію ультразвуку, стабільного магнітного поля й високочастотних радіохвиль продовжує вивчатися, але до теперішнього часу шкідливих наслідків ультразвукових і магнітно-резонансних досліджень не зареєстровано. Їх можна вважати практично нешкідливими. Про біологічну дію іонізуючого випромінювання стало відомо незабаром після відкриття рентгенівського випромінювання.

Іонізуючі випромінювання не сприймаються органами почуття, вони невидимі, не мають заходу й смаку, тому в момент опромінення організм не відчуває дії радіації.

Будь-яке медичне застосування іонізуючих випромінювань вимагає дотримання правил радіаційної безпеки й протирадіаційного захисту пацієнтів і персоналу відділень променевої діагностики й терапії.

У всіх медичних установах, де наявні джерела іонізуючих випромінювань, організований радіаційний контроль із застосуванням дозиметричної апаратури. До роботи із джерелами іонізуючого випромінювання не допускаються особи до 18 років, вагітні, особи із захворюваннями, при яких не дозволяється робота в сфері підвищеної іонізації. Персонал відділу повинен проходити обов’язковий медичний огляд при пристрої на роботу й періодичні медичні огляди не менше одного разу в рік у терапевта, невропатолога, офтальмолога, оториноларинголога, акушера-гінеколога, дерматовенеролога. Обов’язковими є такі лабораторні й інструментальні дослідження: загальний аналіз крові з підрахунком кількості тромбоцитів, ЭКГ, рентгенографія легенів. Трудове законодавство передбачає пільги персоналу за професійну шкідливість: скороченийий робочий день, продовжений відпустку, доплату до заробітної плати, більше ранній вихід на пенсію.

Основні методи променевого дослідження людини.

1.     Рентгенологічний метод.

2.     Радионуклидный метод.

3.     Ультразвуковий метод.

4.     Магнітно-резонансна томографія.

5.     Медична термографія.

Основні методи променевого дослідження крові, секретів, экскретов, биоптатов.

1.     Магнітно-резонансна спектроскопія.

2.     Активаційний аналіз.

3.     Радиоимунологический аналіз.

МЕДИЧНЕ  ДІАГНОСТИЧНЕ  ЗОБРАЖЕННЯ

Діагностичні зображення створюються спеціальними системами. Перший блок у такій системі – джерело випромінювання. Воно може перебувати окремо від пацієнта – під час рентгенологічного й ультразвукового дослідження. Воно може вводитися в організм – під час радионуклидных досліджень. Випромінювання може генеруватися в тілі людини спонтанно – під час термографії або внаслідок зовнішнього порушення – під час магнітно-резонансної томографії.

Наступний блок – детектор випромінювання. Його призначення – уловлювати електромагнітне випромінювання або пружні коливання й перетворювати їх у діагностичну інформацію. Залежно від виду випромінювання детектором можуть бути флуоресціюючі екрани, рентгенівська плівка, сцинтиляционный датчик, спеціальні матеріали й сплави.

Інформаційні сигнали з детектора надходять у блок перетворення. Призначення цього блоку – підсилити інформаційну ємність сигналу, очистити від домішок, перетворити його у вигідний для подальшої передачі вид. Потім перетворені сигнали передаються до синтезатора зображення. Його призначення – створити зображення досліджуваного об’єкту: органа, частини тіла, усього людини. При різних променевих методах воно буде різною.

Вся численність медичних образів ділиться на дві основних групи: аналогові й матричні зображення. До аналогових зображень ставляться ті, які несуть у собі інформацію безперервного характеру. Це зображення на звичайних рентгенограмах, сцинтиграмах, термограмах. В аналоговому сигналі багато зайвої інформації. До матричних зображень належать такі, які одержують за допомогою комп’ютера. Вони мають у своїй основі матрицю, представлену в пам’яті ЕОМ. Матричними зображеннями є образи, які одержують при комп’ютерній томографії, дигитальной рентгенографії, дигитальной рентгеноскопії, дигитальной ангіографії, МРТ, Эом-Сцинтиграфии, дигитальной термографії, ультразвуковому скануванні. Аналогові зображення можуть бути перетвореними в матричні й навпаки матричні – в аналогові. Для цього застосовують спеціальні пристрої: аналого-цифрові й цифро-аналогові перетворювачі. Істотною перевагою матричних зображень є можливість їхньої комп’ютерної обробки. Щоб поліпшити виявлення патологічних вогнищ в органі можна побудувати профилограму, що показує розподіл радіоактивної речовини в органі уздовж довільно обраної лінії, провести додавання або віднімання декількох зображень, виділити зони зацікавленості.

Всі медичні зображення в променевій діагностиці існують у двох варіантах: у вигляді твердих копій – рентгенограм, відбиттів на папері, фотопапері, поляроидной фотопаперу, на магнітних носіях; у нефіксованому виді – на екрані дисплея або рентгенодіагностичного апарата.

Принципова послідовність вивчення променевого зображення.

І. Загальний огляд зображення:

1)    Визначення застосованої променевої методики;

2)    Установлення об’єкта дослідження (частина тіла, органа);

3)    Загальна оцінка форми, величини, будови й функції досліджуваної частини тіла.

ІІ. Детальне вивчення зображення:

1)    Розмежування “норми” і “патологічного стану”;

2)    Виявлення й оцінка променевих ознак захворювання.

ІІІ. Розмежування захворювань, які спричиняються встановлений  синдром або загальпатологічний процес.

IV. Зіставлення зображень органа, отриманих при різних променевих дослідженнях.

V. Зіставлення результатів променевих досліджень по даними інших клінічних, інструментальних і лабораторних досліджень.

VI. Формування висновку за даними променевих досліджень.

НОРМИ РАДІАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ Й ПРИНЦИПИ РАДІАЦІЙНОГО ЗАХИСТУ

          Норми радіаційної безпеки (НРБУ-97) установлюють такі категорії опромінених осіб.

          Категорія А (персонал) – особи, які постійно або тимчасово працюють безпосередньо із джерелами  іонізуючих випромінювань.

          Категорія Б (персонал) – особи, які безпосередньо не працюють із джерелами іонізуючих випромінювань, але у зв’язку з розташуванням робочих місць у приміщеннях і на промислових площадках об’єктів з радіаційно-ядерними технологіями можуть одержувати додаткове опромінення.

         Категорія В – все населення.

Ліміти  доз  опромінення  (мЗв/рік)

Ліміти доз (ЛД)	Категорії осіб, які випробовують опромінення
	А	Б	В
Ліміти еквівалентної дози зовнішнього опромінення	20	2	1
ЛД для кришталика ока	150	15	15
ЛД для шкіри	500	50	50
ЛД для кистей і стоп	500	50	–

 

Ліміти доз для обмеження медичного опромінення не встановлюються, а необхідність проведення певної рентгенологічної або радіологічної процедури базується лікарем на основі медичних показань. У випадку проведення профілактичного обстеження населення річна ефективна доза не повинна перевищувати 1 мзв. Жінкам репродуктивного віку з діагностуванням можливою вагітністю, а також у період грудної годівлі ребенка необхідно уникати проведення радіологічних і рентгенологічних процедур, за винятком ургентних випадків. Забезпечення радіаційної безпеки професійно зайнятих осіб вимагає проведення цілого комплексу захисних заходів залежно від типу джерела випромінювання. Розрізняють закриті й відкриті джерела іонізуючих випромінювань.

Закритими називають будь-які джерела іонізуючого випромінювання, оснащення яких виключає влучення радіоактивних речовин у навколишнє середовище. При роботі із закритими джерелами іонізуючого випромінювання персонал може випробовувати лише зовнішнє опромінення.

Захисні заходи, які дозволяють забезпечити умови радіаційної безпеки при застосуванні закритих джерел:

1.     Зменшення потужності джерел до мінімальних величин – “захист кількістю”:

2.     Скорочення часу контакту із джерелом – “захист часом”;

3.     Збільшення відстані від джерел до тих, хто працює – “захист відстанню”;

4.     Екранування джерел випромінювання матеріалами, які поглинають іонізуючі випромінювання – “захист екранами”.

Відкритими називають такі джерела іонізуючих випромінювань, при використанні яких радіоактивні речовини можуть потрапити в навколишнє середовище. При застосуванні відкритих радіоактивних джерел персонал, крім зовнішнього опромінення, може випробовувати внутрішнє опромінення.

Захисні заходи при роботі з відкритими радіоактивними джерелами:

1.     Використання принципів, які застосовуються при роботі із джерелами випромінювання в закритому виді;

2.     Герметизація виробничого оснащення;

3.     Застосування санітарно-технічних приладів і оснащення;

4.     Використання засобів спеціального захисту й санітарна обробка персоналу;

5.     Виконання правил особистої гігієни;

Очищення від радіоактивних забруднень поверхонь будівельних конструкцій, апаратури й засобів індивідуального захисту. У рентгенівських кабінетах обов’язкове використання засобів індивідуального захисту – фартухов і рукавиць із гуми, що містить свинець.

У радионуклидных лабораторіях всі співробітники також повинні застосовувати засобу індивідуального захисту – спецодяг, респіратори, фартухи, бахилы, хірургічні рукавиці.

Основні радіологічні величини й одиниці їхнього виміру

Фізична величина	Одиниця, її назва, призначення
	позасистемная	СІ
Активність нукліда	Кюрі (Си, Ки)	Беккерель (Bg, Бк)
Експозиційна доза випромінювання	Рентген (R, P)	Кулон на кілограм (З/Rq, Кл/кг)
Поглинена доза	Радий (rad, радий)	Грій (Gy, Гр)
Еквівалентна доза	Бер (rem, бер)	Зиверт (Sv, Зв)
Потужність експозиційної дози	Рентген за секунду (R/s, Р/с)	Ампер на кілограм (А/kg, А/кг)
Мощностьь поглиненої дози	Радий за секунду (rad/s, радий/с)	Грій за секунду (Gy/s,  Гр/с)
Потужність еквівалентної дози	Бер за секунду (rem/s, бер/с)	Зиверт за секунду (Sv/s,  Зв/с)
Інтегральна доза випромінювання	Радий.грам (rad.g.,рад.г)	Джоуль (J, Дж)

 

РЕНТГЕНОЛОГІЧНИЙ МЕТОД

Це спосіб вивчення будови й функції різних органів і систем, заснована на якісному й кількісному аналізі пучка рентгенівського випромінювання, що пройшло через тіло людини.

Дозволяє вивчити будову й функцію органів і систем за допомогою пучка рентгенівських променів, що пройшов через тіло людини.

Рентгенівська діагностична система складається з рентгенівського випромінювача (трубки), об’єкта дослідження (пацієнта), приймача рентгенівського випромінювання й лікаря-рентгенолога.

1.1. Принцип рентгенодіагностики полягає у візуалізації внутрішніх органів за допомогою спрямованого на об’єкт дослідження рентгенівського випромінювання, що володіє високою проникаючою здатністю, з наступною реєстрацією його після виходу з об’єкта яким-небудь приймачем рентгенівських променів, за допомогою якого безпосередньо або опосредственно виходить тіньове зображення досліджуваного органа.

1.2. Рентгенівські промені є різновидом електромагнітних хвиль (до них ставляться радіохвилі, інфрачервоні промені, видимий світло, ультрафіолетові промені, гамма-промені й ін.). У спектрі електромагнітних хвиль вони розташовуються між ульрафиолетовыми й гамма-променями, маючи довжину хвилі від 20 до 0,03 ангстрем. Для рентгенодіагностики застосовуються самі короткохвильові рентгенівські промені (так зване тверде випромінювання) з довжиною від 0,03 до 1,5 ангстрем (0,003-0,15 нм). (300000 км/сек), прямолінійність поширення, інтерференція й дифракція, люмінесцентна й фотохімічна дія, рентгенівське випромінювання має й відмітні властивості, які й обумовили застосування їх у медичній практиці: це проникаюча здатність – на цій властивості базується рентгенодіагностика, і біологічна дія – тридцятимільйонна сутність рентгенотерапія. Проникаюча здатність крім довжини хвиль («твердості») залежить від атомного складу, питомої ваги й товщини досліджуваного об’єкта (зворотна залежність).

1.3. Рентгенівська трубка є скляним вакуумним балоном, у якому убудовані два електроди: катод у вигляді вольфрамової спіралі й анод у вигляді диска, що при роботі трубки обертається зі швидкістю 3000 оборотів у хвилину. На катод подається напруга до 15 в, при цьому спіраль нагрівається й эмиссирует элекроны, які обертаються навколо її, образуя хмара електронів. Потім подається напруга на обоє эектрода (від 40 до 150 кВ), ланцюг замикається й електрони зі швидкістю до 30000 км/сек летять до анода, бомбардуючи його. Оптимальна характеристика пучка рентгенівського випромінювання, генерируемого в трубці, технічно визначається рядом параметрів. Це напруга на аноді, що досягає в сучасних рентгенівських апаратах 150 і більше кіловольтів, потужність струму розжарення, а також розміри пучка електронів, що розганяються від катода до анода. Цей пучок повинен падати на можливо меншу площу поверхні анода. Оскільки саме тут, у місці гальмування електронів, генериру- ется рентгенівське випромінювання й утвориться величезна кількість теп- ла. Найважливішим технічним завданням є охолодження анода й всієї трубки. Анод робиться масивним, на ньому закріплюється пластинка з тугоплавкого металу (вольфрам), є спеціальні пристрої для охолодження трубки.

У сучасних потужних трубках анод роблять у вигляді вольфрамового диска, що обертається під час знімка. Цим досягається рівномірне нагрівання всього анода, а не тільки крапки падіння електронів, що й охороняє анод від руйнування внаслідок перегріву.

1.4. Рентгенодіагностичний апарат або, як зараз прийнято позначати, рентгенодіагностичний комплекс (РДК) складається з наступних основних блоків:

а) рентгенівський випромінювач,

б) рентгенівський живильний пристрій,

в) пристрою для формування рентгенівських променів,

г) штатив(ы),

д) приймач(і) рентгенівських променів.

Рентгенівський випромінювач складається з рентгенівської трубки й системи охолодження, що необхідна для поглинання теплової енергії, у великій кількості трубки, що утвориться при роботі (інакше анод швидко зруйнується). Як охолодні системи використовується трансформаторне масло, повітряне охолодження за допомогою вентиляторів, або їхнє сполучення . Наступний блок РДК – рентгенівський живильний пристрій, куди входять низьковольтний трансформатор (для розігріву спирали катода необхідна напруга 10-15 вольтів), високовольтний трансформатор (для самої трубки  необхідна напруга від 40 до 120 кВ), випрямлячі (для ефективної роботи трубки потрібний постійний струм) і пульт керування. Пристрою для формування випромінювання складаються з алюмінієвого фільтра, що поглинає «м’яку» фракцію рентгенівських променів, роблячи його більше однорідним по твердості; діафрагми,  що формує рентгенівський пучок по розмірі органа, що знімається; ґрат, що відсіває, що відтинає неуважні промені, що виникають у тілі пацієнта, з метою поліпшення різкості зображення. Штатив(ы) служать для розташування пацієнта, а в ряді випадків і рентгенівської трубки. Виділяють штативи призначені тільки для рентгенографії – рентгенографічні, і універсальні, на яких можна проводити й рентгенографію, і рентгеноскопію. У рентгенодіагностичний комплекс може входити різна кількість штативів – один, два, три, що визначається комплектацією РДК залежно від профілю ЛПУ. Приймач(і) рентгенівських променів. Як приймачі застосовують флюоресцирующий екран для просвічування, рентгенівську плівку (при рентгенографії), що підсилюють екрани (плівка в касеті розташовується між двома посилюючими екранами), що запам’ятовують екрани (для люминисцентной і комп’ютерної рентгенографії), підсилювач рентгенівського зображення – УРИ, детектори (при використанні цифрових технологій).

1.5. Технології одержання рентгенівського зображення в цей час існують у трьох варіантах: пряма аналогова, непряма аналогова, цифрова (дигитальная).

При прямій аналоговій технології рентгенівські промені, що йдуть від рентгенівської трубки й проходячи через досліджувану область тіла, нерівномірно послабляються, тому що по ходу рентгенівського пучка зустрічаються тканини й органи з різним атомним

і питомою вагою й різною товщиною. Потрапляючи на найпростіші приймачі рентгенівських променів – рентгенівську плівку або флюоресцирующий екран, вони формують суммационное тіньове зображення всіх тканин і органів, що потрапили в зону проходження  променів. Це зображення вивчається (інтерпретується) або безпосередньо на флюоросцерующем екрані або на рентгенівській плівці після її хімічної обробки. На цій технології засновані класичні (традиційні) методи рентгенодіагностики: рентгеноскопія (флюороскопия за рубежем), рентгенографія, лінійна томографія, флюорографія.

Флюорографія як метод рентгенологічного обстеження застосовується для масового обстеження здорового контингенту населення з метою виявлення приховано поточних заболеваий. Звичайно мова йде про туберкульоз і рак легені, що є серйозними, у прогностичному плані, захворюваннями, і, як правило, що протікають у початкових стадіях потай або під маскою інших захворювань. При флюорографії як приймач променів використовують флюоресцирующий екран, зображення з якого знімається на крупноформатную фотоплівку (70х70 або 100х100 мм) – флюоропленку. У цей час аналогова флюорографія заміняється цифровий, що дозволяє при меншому променевому навантаженні збільшити пропускну здатність флюорографа. За одну робочу зміну методом флюорографії можна обстежити до 100-140 чоловік, тоді як при звичайній рентгенографії за одну зміну можна обстежити не більше 20-25 чоловік.

При непрямій аналоговій технології рентгенівські промені попадають в інший приймач рентгенівських променів – УРИ. В УРИ рентгеновсие промені створюють на  вхідному екрані УРИ електронне зображення. Електрони, що виникають на цьому екрані, з помо-

Пленка

ТВ монитор

щью электро-магнітних лінз прискорюються й фокусируются, створюючи на вихідному флюоресцирующем екрані УРИ зменшене, але різко посилене по яскравості зображення, що передається на електронно-променеву трубку монітора, на екрані якого й розглядається лікарем. У свою очередеь на екрані телемонітора також можна підсилити яскравість і контрастність зображення. Це дозволяється лікареві проводити рентгеноскопію в умовах дневого світла,  Іншим достоїнством рентгеноскопії по непрямій аналоговій технології, тобто за допомогою УРИ, є можливість використання меншої потужності рентгенівського пучка, що веде до зменшення променевого навантаження на пацієнта. Просвічування за допомогою УРИ називають рентгенотелевизионной скопией, і, крім дослідження ЖКТ, воно застосовується при проведенні інтервенційних методів радіології, тому що частина інтервенційних маніпуляцій проводяться під контролем рентгенотелевизионного просвічування.

При дигитальной (цифровий) технології рентгенівські промені, пройшовши через тіло пацієнта, уловлюються детекторами, де вони перетворюються в електричні сигна

лы. Як детектори застосовують пьезоматрицы, твердотельные кристали, фософорсодержащие запам’ятовувальні екрани, селенові барабани й ін. Ці сигнали за допомогою блоку посилення підсилюються, а потім, за допомогою блоку АЦП (аналого-цифровий перетворювач), отцифровываются. Кожна цифра відбиває ступінь ослаблення інтенсивності рентгенівських променів від якогось невеликого обсягу об’єкта дослідження – волюмена. Далі будується цифрове зображення досліджуваного об’єкта у вигляді цифрової матриці, тобто у вигляді числових рядів і числових стовпчиків, у кожному осередку якої записується цифрове позначення посиленого детектором сигналу. Це й буде цифрове (дигитальное) зображення досліджуваного об’єкта. Щоб одержати видиме зображення досліджуваного об’єкта, за допомогою ЦАП (цифро-аналоговий перетворювач) цифри з рядів і стовпчиків цифр перетворяться в матрицю видимих елементів зображення – пикселов, у якій кожному пикселу привласнюється один з відтінків сірої шкали у вигляді крапки. Ці крапки відтінків сірої шкали виводяться на екран монітора, де вони створюють у цілому тіньову картину досліджуваного об’єкта. Цифрова технологія має ряд істотних переваг. Це, насамперед, більша пропускна здатність, тому що висока чутливість детекторів (в 10-50 більше рентгенівської плівки) вимагає застосування менших експозицій при рентгенографії й виключає витрати часу на фотохімічну обробку плівок. Це відсутність помилок при одержанні рентгенівського зображення, які низбежны при одержанні аналогового зображення (наприклад, неправильно обрані режими рентгенографії, дефекти при фотообробці плівки й ін. субъетивные фактори). Це більше висока інформативність одержуваного зображення. Так, человевеческий око звичайно розрізняє до 120 градацій сірої шкали (воможности аналогових технологій), а комп’ютерна система, наприклад в 12 байт, уже 4096. Це великий динамічний диапозон (плівка відбиває різницю в щільності тіньових зображень 1:20, а цифрова система – 1:200), що дозволяє на одному зображенні виділяти різні по щільності структури (тканини).  Це й можливість проведення різних маніпуляцій з отриманим зображенням: субтракцию (вирахування) непотрібних елементів зображення; точне визначення розмірів елементів зображення (при податкових технологіях розміри завжди трохи перекручені);  зміна контрастності відтінків сірої шкали; визначення інтенсивності пикселов (денситометрія). Важливим достоїнством є можливість компактна астросфера зображень у цифровій формі, те-є на магнітних або електронних носіях, можливість передавати інформацію через комп’ютерну мережу (телефон, супутник) іншим фахівцям, консультантам і т.д. З огляду на високу чутливість детекторів, при дигитальных технологіях є можливість одержувати знімки в ультракороткі проміжки часу, що зменшує променеву  навантаженням на пацієнта й персонал. Ще одна перевага цифрової технології  – її висока економічність, тому що немає необхідності використовувати дорогі видаткові матеріали – рентгенівську плівку (срібло!), фотореактиви, фотолабораторну техніку. Єдиним недоліком цифрових технологій є, поки, менша розв’язна здатність одержуваного зображення в порівнянні з аналоговою  рентгенографією. Крім дигитальной рентгенографії, ця технологія є основою таких методів, як остеоденситометрия (метод визначення мінеральної щільності костей), маммография, дигитальная флюорографія, люминисцентная (комп’ютерна) рентгенографія.

1.6. Основи скиалогии (тенеобразования).

Тому що рентгенівське зображення є тіньовим, тобто, що складається з різних відтінків сірого кольору, необхідно чітко представляти основи побудови тіньового зображення, щоб правильно проводити рентгенодіагностичні дослідження (РДИ) і правильно інтерпретувати одержувану тіньову картину. Рентгенівські промені, проходячи через об’єкт дослідження, нерівномірно поглинаються (вище сказано, від чого це залежить), внаслідок чого з об’єкта виходить нерівномірно ослаблений пучок і падає на рентгенівську плівку або флюресцирующий екран, створюючи там зображення. Якщо поглинання фракції рентгенівського пучка було вираженим, наприклад кістка, на екрані буде темна ділянка, а там, де поглинання майже не було, наприклад легеню – світла ділянка. Це буде позитивне зображення, що рентгенолог бачить на флюоресцирующем екрані при проведенні рентгеноскопії. На рентгенівській плівці, відповідно до фотохімічних перетворень, усе буде навпаки, те-їсти кістка дасть світлі ділянку зображення, а повітря – темний. Таке зображення називається негативним. Однак при інтерпретації рентгенограми, у запобіганні плутанини з термінологією, користуються позитивною фразеологією, тобто кістка – це інтенсивна тінь, а легеня – це світле легеневе поле. Іншою особливістю рентгенівського зображення є те, що воно плоске, так відбиває суммационно всі структури на рівні досліджуваної частини тіла, розташовані по ходу рентгенівських променів.

У високовольтному трансформаторі струм з мережі перетворюється в змінний струм високої напруги – від 40 до 150 Кв, надходить у систему випрямлячів, які перетворюють його у выпрямленный струм. Високовольтний выпрямленный струм попадає на рентгенівську трубку, що генерує рентгенівське випромінювання. Розрізняють рентгенівські трубки з нерухливим анодом і з анодом, що обертається, а також однофокусні й двофокусные рентгенівські трубки. Умовно розрізняють: великий фокус розміром 2х2 і потужністю 50-100 Квт, маленький фокус розміром 1х1 і потужністю 20-40 Квт, мікрофокус розміром 0,3х0,3 і потужністю до 20 Квт. Технічний ресурс рентгенівської трубки під час її експлуатації в оптимальних режимах становить 300 годин роботи в режимі просвічування.

 

 

РЕНТГЕНОСКОПІЯ

 

 

Рентгеноскопія (просвічування). Метод візуального вивчення зображення на світному екрані. Припускає дослідження хворого в темряві.Лікар-Рентгенолог попередньо адаптується до темряви, хворий установлюється за екран. Зображення на екрані дозволяє, насамперед, одержати відомості про функцію досліджуваного органа – його рухливості, співвідношенні із сусідніми органами й т.д. Морфологічні особливості досліджуваного об’єкта при просвічуванні не документуються, висновок тільки по просвічуванню багато в чому суб’єктивно, залежить від кваліфікації рентгенолога. Променеве навантаження при просвічуванні досить велике, тому його проводять тільки по строгих клінічних показаннях. Проводити профілактичне обстеження методом просвічування заборонено. Застосовуючи УРИ, можна проводити рентгеноскопію без темновой адаптації, у незатемненому кабінеті й, що саме головне, при цьому різко знижується доза опромінення хворого.

Рентгеноскопія в цей час використовується, в основному, при дослідженні шлунково-кишкового тракту. Її достоїнствами явлется а) вивчення функціональних характеристик досліджуваного органа в масштабі реального часу й б) повне вивчення його топографічних характеристик, тому що хворого можна встановити в різні проекції, обертаючи його за екраном. Істотними недоліками рентгеноскопії є високе променеве навантаження на пацієнта й мала разарешающая здатність, тому вона завжди сполучається з рентгенографією.

Слабкі сторони рентгеноскопії: вона створює більше високе променеве навантаження (до 80 разів) чим рентгенографія; вимагає затемнення кабінету й адаптації лікаря в тьмі; не залишається документальне підтвердження; на екрані погано відрізняти дрібні деталі зображення (низька роздільна здатність). Недоліки звичайної рентгеноскопії можна усунути, якщо в рентгенодіагностичну систему ввести підсилювач рентгенівського зображення (УРИ). Він підвищує яскравість світіння екрану в 100 разів. А УРИ з телевізійною системою забезпечує посилення зображення в кілька тисяч разів.

 

РЕНТГЕНОГРАФІЯ

Рентгенографія є основним, провідним методом рентгенодіагностики. Її достоїнствами є: а) висока розв’язна здатність рентгенівського зображення (на рентгенограмі можна виявити патологічні вогнища розміром в 1-2 мм), б) мінімальне променеве навантаження, тому що експозиції при одержанні знімка становлять, в основному, десяті й соті частки секунди, в) об’єктивність одержання інформації, тому що рентгенограма може аналізуватися й іншими, більше кваліфікованими фахівцями, г) можливість вивчення динаміки патологічного процесу по рентгенограмах, зробленим у різні періоду хвороби, д) рентгенограма є юридичним документом. До недоліків рентгенівського знімка відносять неповні топографічні й функциоальные характеристики досліджуваного органа.

Рентгенограми – це об’єктивне відображення будови різних відділів тіла. Разом з тим, це сумарне, площинне зображення всіх крапок об’єкта дослідження. Тому одержати повне просторове подання про різні деталі досліджуваного об’єкта можна тільки при «поліпозиційному» дослідженні, тобто для цієї мети потрібні рентгенограми не менш, ніж у двох проекціях.

На рентгенограмі повинна чітко простежуватися структура досліджуваного об’єкта. Це можливо, коли знімок зроблений при правильній експозиції, коли він виконаний при достатні різкості й контрастності. На знімку не повинне бути артефактів, подряпин, плям, вуалі, які можуть зробити його непридатним для вивчення. Тільки оцінивши якість знімка, як таке, можна перейти до детального вивчення рентгенівського зображення. Насамперед, потрібно зробити загальний огляд зображення, визначаючи анатомічні утворення, що дали зображення, їхнє співвідношення, цілісність, форму, контури. Уже при цьому в ряді випадків виявляються ті або інші патологічні зміни на основі наявності патологічних тіней або просвітлінь.

Однак, цього недостатньо. Необхідно детальне вивчення з- браженного на знімку об’єкта, причому його послідовність визначається загальним правилом: не можна обмежитися тільки патологічними змінами, вивчення повинне стосуватися всього зображеного об’єкта. Краще виробити звичку послідовно розглядати зображення від периферії до центра, від здорового до хворого. Тоді не відбудеться прикрих помилок, коли лікар «переглядає» які-небудь ознаки патології.

Вивчення може проходити на основі послідовного перегляду знімків у динаміку. Тоді лікар одержує враження про розвиток патологічного процесу, результатах лікування й т.д. При цьому доцільно порівнювати динаміку рентгенологічних змін з їхньою характеристикою, отриманої іншими методами дослідження. Протокол дослідження відбиває весь хід аналізу діагностичного матеріалу й мислення лікаря. Він повинен складатися з характеристики тіньової картини, відомостей про патологічні зміни (патологоанатомічна й патологофизиологическая характеристика процесу), що викликали дану тіньову картину, і висновку, тобто висновків про характер захворювання, що викликало описані зміни. Якщо висловити певне судження про передбачуване захворювання важко, варто вказати диференціальний ряд, тобто перелічити захворювання, при яких можуть спостерігатися дані зміни.

Звичайно при рентгенографії застосовуються дві проекції, які називають стандартними: пряма (передня й задня) і бічна (права й ліва). Проекція визначається придлежанием касети із плівкою до поверхні тіла. Наприклад, якщо касета при рентгенографії грудної клітки розташовується в передньої поверхні тіла (у цьому випадку рентгенівська трубка буде розташовуватися позаду), те така проекція буде називатися прямий передньої; якщо ж касета розташовується уздовж задньої поверхні тіла, виходить пряма задня проекція. Крім стандартних проекцій існують додаткові (атипичные) проекції, які застосовуються в тих випадках, коли в стандартних проекціях внаслідок анатомо-топографічних і скиалогических особливостей ми не можемо одержати повне подання про анатомічні характеристики досліджуваного органа. Це косі проекції (проміжні між прямій і бічний), аксіальна (при цьому рентгенівський промінь направляється уздовж осі тулуба або досліджуваного органа), тангенціальна (у цьому випадку рентгенівський промінь направляють відносно до поверхні органа, що знімається,). Так, у косих проекціях знімають кисті, стопи, крестцово-подвздошные сосчленения, шлунок, дванадцятипалу кишку й ін., в аксіальної – потиличну кістку, п’яткову кістку, молочну залозу, органи малого таза й ін., у тангенціальної – кості носа, скуловую кістка, лобові пазухи й ін.

Метод заснований на засвечивании фотоемульсійного срібла, рентгенівськими променями. Оскільки промені поглинаються тканинами по різному, залежно від так званої «щільності» об’єкта, рзличные ділянки плівки піддаються впливу різної кількості енергії випромінювання. Звідси різне фотографічне почорніння різних крапок плівки, що лежить в основі одержання зображення. Якщо сусідні ділянки об’єкта, що знімається, поглинають промені неоднаково, говорять про «рентгенологічну контрастність». Після опромінення плівку необхідно виявити, тобто відновити енергії, що утворяться в результаті впливу, випромінювання іони Аg+ до атомів Аg. При прояві плівка темніє, з’являється зображення. Оскільки при знімку іонізується тільки невелика частина молекул галоидного срібла, що залишилися молекули необхідно видалити з емульсії. Для цього, послу прояву, плівку поміщають у фіксажний розчин гипосульфита натрію. Галоидное срібло під впливом гипосульфита переходить у добре розчинну сіль, що поглинається фіксажним розчином. Прояв проходить у лужному середовищі, фіксування — у кислій. Після ретельного промивання знімок висушують і маркірують. Рентгенографія – метод що дозволяє документувати стан об’єкта, що знімається, у цей момент. Однак, недоліками його є дорожнеча (емульсія містить украй дефіцитний дорогоцінний метал), а також утруднення, що виникають при вивченні функції досліджуваного органа. Опромінення хворого при знімку трохи менше, ніж при просвічуванні.

 

Зображення об’єкта одержують на рентгенівській плівці шляхом її прямого експонування пучком променів. Пацієнт перебуває між рентгенівською трубкою й плівкою. Досліджувану частину тіла максимально наближена до касети. Центральний пучок повинен проходити через центр досліджуваної частини й перпендикулярно до плівки. Залишок частин тіла покривають просвинцованой гумою для зниження променевого навантаження. Дослідження будь-якої частини тіла повинне бути проведене у двох взаємно перпендикулярних проекціях – прямій і бічний. Для рентгенографії рекомендовані стандартні фокусні растояния.

Оглядовим називають знімок, на якому зображена частина тіла або весь орган. Прицільним – частина органа в оптимальній проекції. Знімки можуть бути одиночними й серійними. Варіант рентгенографії – знімок з безпосереднім збільшенням зображення. Цей метод застосовують із метою підвищення роздільної здатності рентгенограми й одержання чіткого зображення деталей невеликих розмірів. Його використання може бути ефективним тільки у випадку застосування рентгенівської трубки з маленьким фокусом.

Телерентгенографія – спосіб виконання рентгенографії при фокусному растоянии 150 див. Завдяки маленькому проекційному збільшенню масштаб рентгенограми приблизно становить 1:1.

Метод рентгенографії доступний для всіх лікувальних установ, простій, необтяжливий для пацієнта. Знімки можна проводити в стаціонарному рентгенівському кабінеті, у палаті, в операційної, у реанімаційному відділенні. Рентгенограма є документом, що може зберігатися тривалий час, використовуватися для вивчення динаміки патологічного процесу, консультації з іншими фахівцями.

Об’єкт дослідження. Тіло людини являє собою неоднорідне середовище для випромінювання. За умови однакової товщини шару випромінювання сильніше поглинається в кістковій тканині. Удвічі слабкіше воно затримується в паренхіматозних органах, м’язах, рідких середовищах організму. Ще менше воно поглинається жировою клітковиною. Дуже мало рентгенівське випромінювання затримується в газах. Звідси, чим більш сильно поглинає досліджуваний орган випромінювання, тим інтенсивніше тінь, що воно відбиває на рентгенівський флуоресціюючий екран. На рентгенограмах органи й тканини утворять тіні. Вони обумовлені різним ступенем поглинання рентгенівських променів- тобто мають природну контрастність.

Залежно від щільності досліджуваних об’єктів розрізняють чотири ступені прозорості середовищ:

1-й – повітряної

2-й – мягкотканной,

3-й – кісткової,

4-й – металевої.

ТІНІ в нормі

Інтенсивні -сильне поглинання -кістки, петрификаты

Середньої інтенсивності- органи, м’які тканини

Малої інтенсивності -жирова тканина, легенева паренхіма

Просвітління – повітря, гази.

1.7. Рентгеноконтрастные речовини (РКВ). РКВ широко застосовуються в традиційній рентгенодіагностиці для розмежування органів, що мають подібні характеристики по атомному складі, питомій вазі, товщині. Наприклад, на оглядовій рентгенограмі черевної порожнини неможливо розмежувати не тільки паренхіматозні органи друг від друга, але й від порожніх органів –  шлунка, кишечника також розмежовуються не досить чітко. Тому сучасна традиційна рентгенодіагностика широко використовує РКВ для візуалізації тих оранов, які в нативных умовах не визуализируются.

Штучне контрастування

Застосовується для дифференцировки зображення органів і тканин з однаковим ступенем поглинання.

КОНТРАСТИ: Рентгенопозитивные, рентгенонегативные

Рентгенопозитивные контрасти дають сильне поглинання рентгенлучей і інтенсивні тіні (нерозчинні у воді – сульфат барію). Застосування -дослідження травного каналу

Водорозчинні ( утримуючий йод ). Йодсодержащие органічні іонні: урографин, триомбраст. Неіонні йодсодержащие: омнипак, ультравіст.

Застосування: контрастування серцево-судинної ,мочевыделительной систем, жовчних шляхів

 

 

Йодированые масла -бронхи, свищі, порожнина матки

 

Рентгенонегативные контрасти

Не поглинають рентгенівські промені й не дають тіні. Гази: закис азоту, вуглекислий газ, звичайне повітря. Застосування: обстеження порожнин -черевний, травного каналу.

 

Існує два способи контрастування органів. Перший спосіб складається в механічному введенні контрастної речовини в порожнину органа – у стравохід, шлунок, кишку, жовчні шляхи, сечові шляхи, у порожнину матки, бронхи, кровоносні й лімфатичні посудини або в картатий простір, що оточує досліджуваний орган.

 

Другий спосіб контрастування базується на здатності деяких органів поглинати із крові уведене в організм речовина, концентрувати й виділяти його.

 

Препарати сульфату барію. Водна суміш сульфату барію – основний препарат для дослідження трав’яного каналу. Для поліпшення прилипания до слизуватої оболонки у водну суміш додають хімічно активні речовини: танин, сорбіт, цитрат натрію, а для збільшення в’язкості додають желатин або харчову целюлозу.

Йодсодержащие речовини органічних сполук. Це похідні деяких ароматичних кислот. Їх застосовують для контрастування кровоносних посудин і порожнин серця, жовчних шляхів, мочевыделительной системи. Перед введенням у кров йодсодержащего препарату проводять біологічну пробу. Лише при відсутності алергійної реакції проводиться дослідження.

Колі масла. Являють собою емульсії й суміші йодистих з’єднань у рослинних маслах. Застосовують при дослідженні бронхів, лімфатичних посудин, порожнини матки, свищевых ходів.

Гази. Для введення в кров застосовують тільки вуглекислий газ. Для попередження газової емболії при введенні в порожнині тіла й картаті простори використовують закис азоту. У трав’яної канал можна вводити звичайне повітря. Кисень вдмухують у плевральну або черевну порожнини.

У гастроэнтерологии рентгенологічне дослідження часто проводять одночасно із двома рентгенконтрастными речовинами – так зване подвійне контрастування.

В Україні сьогодні випускаються дві рентгенконтрастные речовини для ангиоурологических досліджень – триобраст і йодамид.

Всі йодсодержащие рентгенконтрастные речовини до кінця 1960 р. представляли собою сольові, т.е іонні розчини. Саме ионность пов’язана з токсичними впливами на эндотелий посудин, мембрани еритроцитів, экскреторную функцію бруньок.

Останнім часом синтезовано більше 10 неіонних йодсодержащих органічних сполук. Неіонні рентгенконтрастные речовини мають в 3-5 разів меншую загальну токсичність. У результаті зменшеного негативного впливу на еритроцити й артеріальний тиск знижується ризик розвитку набряку легенів, вазодилятационный ефект зменшується майже в 15 разів. Крім того, вони в значно меншій мері викличуть порушення гематоэнцефалического бар’єра й скорочувальної сили міокарда під час коронарографии.

Виділяють реакції й ускладнення на внутрісудинне введення РКВ. Можливі реакції й ускладнення на внутрісудинне введення водних РКВ спостерігаються частіше в перші 30 хвилин після введення, тому обов’язково проведення проби на той препарат, з яким передбачається дослідження. Вона виконується безпосередньо перед рентгеноконтрастным дослідженням, при цьому внутрівенно вводять 1-2 мол використовуваного препарату й спостерігають за станом хворого протягом 2-3 хвилин.  При відсутності ознак нестерпності РКВ, уводиться вся діагностична доза (звичайно це 20 – 60 мол). Введення РКВ повинне проводитися в рентгенівському кабінеті в присутності рентгенолога й лікаря, результати проби заносяться в історію хвороби.

Реакції на РКВ підрозділяють на легкі, середні й важкі. До реакцій легкого ступеня  ставляться появлениие почуття жару, сухості в роті, недостачі вохдуха, нудоту, вазалгию. Вони не вимагають лікування, але якщо наступають до закінчення введення контрасту, введення його необхідно припинити. До реакцій середнього ступеня відносять сильну нудоту, блювоту, озноб, падіння ПЕКЛО більш ніж на 20 мм, сверблячку, кропивницю. Тут необхідно проводити комплекс медикаментозної терапії. Реакції важкого ступеня вже відносять до ускладнень, тому що вони проявляються алергійними симптомами й гемодинамической недостатністю – різке падіння ПЕКЛО, астматичний статус, колапс, порушення серцевої діяльності, судороги. У цьому випадку необхідно терміново викликати реаніматолога, а до його приходу почати проведення медикаментозної терапії. До ускладнення на РКВ відносять і дисфункцию бруньок – КИН (контраст індукована нефропатія), що може виявитися в окремих пацієнтів протягом 38-72 годин після внутрісудинного введення РКВ. Для своєчасного надання допомоги хворому в рентгенодіагностичних кабінетах, де проводяться внутрішньовенні контрастні дослідження, повинні перебувати аптечки з набором необхідних медпрепаратов.

Важливим завданням є максимальний захист персоналу й хворих від рентгенівського випромінювання. Для цього існують спеціальні, надзвичайно тверді вимоги до пристрою рентгенівських кабінетів (спеціальні, не проникних рентгенівських променів стіни, більша площа кабінетів, індивідуальні засоби захисту й т.д.). Важливими є максимальне обмеження опромінюється поля, що, за допомогою діафрагми, раціональне скорочення часу дослідження й інших заходів. Відповідно до існуючого законодавства, рентгенівське дослідження виробляється тільки при клінічних показаннях, а профілактичне рентгенівське обстеження населення строго обмежено, особливе обстеження дітей.

1.8. Опис (інтерпретація) рентгенограм.

Інтерпретація рентгенограм повинна проводитися в певній послідовності. Це знижує ризик пропуску рентгенівської симптоматики й дозволяє одержання помилкової інформації. Виділяють наступні етапи інтерпретації рентгенівського знімка (по Л.Д. Линденбратену):1. Загальний огляд. 2. Детальний опис. 3. Зіставлення з даними попереднього рентгенологічного або іншого променевого дослідження. 4. Зіставлення із клінічними даними й визначення патоморфологической і патофізіологічної сутності виявленої симптоматики. 5. Висновок.

Всі етапи, крім другого, абсолютно ідентичні, незалежно від того, знімок якого органа описується. Другий етап має строгу специфічність, тому що тут доводиться враховувати анатомічні особливості досліджуваного органа, його топографічні взаємини з іншими органами, особливості рентгенівської семіотики.

Перш ніж розмістити знімок на негатоскопе, необхідно ознайомитися з його маркуванням – ФИО, вік хворого, дата дослідження, назва лікувальної установи. Знімок розміщається на негатоскопе таким чином, щоб маркування було звернено до інтерпретатора. Крім того, на знімку звичайно є букви «П» або «Л», що означає праву або ліву половину тулуба, праву або ліву кінцівку. На лінійної томограмме вказується ще глибина зрізу (звичайно від дорсальної поверхні тіла) у сантиметрах.

Опис першого етапу містить у собі наступні розділи: а)оцінка якості знімка, б)визначення виду рентгенологічного дослідження,  в)установлення об’єкта зйомки (орган, частина тіла),  г)визначення проекції дослідження,  д) розмежування норми й патології загалом. Оцінка якості знімка містить у собі виключення артефактів, визначення “твердості” і контрастності знімка, оцінка його різкості. Артефакти – це різні дефекти емульсійного шару внаслідок виробничого шлюбу або неправильного обігу із плівкою – подряпини й зриви емульсійного шару, світлі плями від склеювання при прояві, темні плями від засветки, кольорові плями внаслідок погрішностей при фотохімічній обробці. У цей час, у зв’язку із впровадженням у процес фотохімічної обробки проявочной техніки, кількість артефактів різко знизилася. Твердість – це ступінь пророблення структури органа. Наприклад, на «м’якому» знімку кістки не видно внутрішня будова її, тобто кісткові балки й осередки, просвіт кістково-мозкового каналу. Для знімка кожного органа є свій критерій твердості рентгенограми, і про неї буде сказано нижче. Контрастність знімка є ступінь розмежування «білого» і «чорного» на рентгенограмі. Виділяють слабоконтрастный знімок («млявий» знімок), знімок середнього ступеня контрастності, підвищеної контрастости. В ідеалі знімок повинен бути середнього ступеня контрастності, однак і тут можуть різні требовния для того або іншого органа. Різкість знімка може залежати від різних факторів, частіше це банальне ворушіння пацієнта в момент рентгенографії. частину, що знімається Тому, пацієнта краще завжди фіксувати, для чого є різні пристосування.

У назві виду рентгенологічного дослідження звичайно вказують рентгенологічну методику й той орган, що був підданий дослідженню. Наприклад: рентгенограма правого плеча, прицільна рентгенограма шлунка, томограмма кореня правої легені, Докограмма товстої кишки, флебограмма лівої гомілки, холецистограмма, экскреторная урограмма й т.д. З огляду на анатомічну й топографічну будову органа або частини тіла, зображених на знімку, визначають об’єкт рентгенографії. Наприклад: знімок таза, грудної клітки, правого плеча й т.д. Якщо є зображення декількох органів, і один з них контрастирован, об’єктом дослідження вважається саме цей орган. Наприклад: якщо на рентгенограмі зображена права половина живота з контрастированным жовчним міхуром, знімок буде називатися «холецистограмма». Проекція дослідження визначається виходячи з маркування знімка й характеру розташування зображених органів на рентгенограмі.

Розмежуванням “норми” і “патології” починається діагностичний процес. Оцінивши рентгенівське зображення органа й знаючи його анатомічну будову (форма, розмір, контури, структура), ми виділяємо зону інтересу, тобто передбачуваної патології, і даємо її докладний опис. Але це вже є другим етапом інтерпретації рентгенограми, що докладно буде розглянутий при вивченні приватної рентгенодіагностики. Третій етап – проводиться в тому випадку, якщо є дані попереднього рентгенологічного або іншого променевого методу дослідження. У цьому випадку необхідно оцінити динаміку рентгенологічної картини або зіставити отримані дані з даними іншого променевого методу. Четвертий етап. Виявивши й описавши рентгенологічні ознаки захворювання, необхідно дати їм патоморфологическую й патофізіологічну оцінку й зіставити із клінічними даними хворого, підтверджуючи або відкидаючи передбачуване захворювання. Цей етап звичайно не знаходить свого відбиття в протоколі, тобто проводиться подумки. П’ятий етап – формулювання рентгенівського висновку. Воно може бути у вигляді двох варіантів: певне й можливе. У першому випадку у висновку вказується конкретне захворювання, наприклад: правобічна пневмонія в стадії опеченения, виразка антрального відділу шлунка, остеобластическая саркома правого стегна й т.д. У другому випадку визначається рентгенологічний синдром або сутність патологічного процесу, іноді з перерахуванням найбільш імовірних захворювань, що можуть дати схожу рентгенологічну картину, наприклад: пухлина средостения (тимома?. дермоидная киста?), уроджений порок серця (дефект межпредсердной перегородки?, дефект межжелудочковой перегородки?), доброякісна пухлина лівої плечової кістки (киста?, хондрома?) і т.д.

Однак, незважаючи на гадану простоту й наочність, оцінювати дані рентгенівського дослідження можливо тільки на основі знань анатомії й патологічної анатомії, фізіології й патологічній фізіології людини.

Приймачі рентгенівського випромінювання.

Найпростішими приймачами рентгенівського випромінювання, які широко використовуються, є флуоресціюючі екрани різного призначення. Для рентгеноскопії й флюорографії застосовують флуоресціюючі екрани типів ЭРС-200 і ЭРС-300. Середній вік їхньої служби 5 років.

Основним приймачем рентгенівського випромінювання є рентгенівська плівка. Радіаційна чутливість плівки визначається в одиницях “зворотних” рентгену. Може використовуватися самостійно – безекранна рентгенографія, або об’єднанні з посилюючими екранами.

Приймачем рентгенівського випромінювання може бути металева пластина покрита селеновим напівпровідниковим шаром. На одній пластині можна зробити до 1000 знімків. Методика дослідження –электрорентгенография. метод одержання рентгенівського зображення на напівпровідникових пластинах з наступним перенесенням його на папір. Після нанесення заряду (у спеціальній приставці “ЕРГА”) селенову пластину експонують так само, як при звичайній рентгенографії. При цьому одержують сховане електростатичне зображення, що проявляється шляхом напиливания на пластину темного порошку – тонера. За допомогою коронного розряду зображення переноситься на папір і фіксується в парах ацетону. Позитивними сторонами электрорентгенографии є: ощадливість, швидкість одержання зображення. Всі дослідження здійснюються в незатемненому приміщенні, більше просте зберігання, чим рентгенівських плівок. Негативною стороною є те, що чутливість завзятість пластини у два рази уступає чутливості плівки, а це веде до збільшення променевого навантаження. Тому электрорентгенографию не застосовують у педіатричній практиці.

Основными показаннями для застосування электрорентгенографии є невідкладне рентгенологічне дослідження кінцівок і проведення топометрии в онкології.

 

У сучасних апаратах для рентгеноскопії використовують рентгенівський електронно-оптичний перетворювач (РЭОП) і замкнута телевізійна система. Він перетворює рентгенівський образ досліджуваного об’єкта в електронний, підсилює сигнал і знову перетворює у світловий. Зображення одержують на телевізійному екрані.

Виконується за допомогою рентгенівського электроннооптического перетворювача (РЭОП) і замкнутої телевізійної системи. Рентгентелевизионное просвічування не вимагає темновой адаптації лікаря, проводиться в незатемненому приміщенні, променеве навантаження на персонал і пацієнта значно менше. На екрані телевізора помітні деталі, які при рентгеноскопії не помітні, зображення може бути передане на інші монітори, можливий відеозапис всіх етапів дослідження. Зображення з РЭОП може бути спрямоване у фотокамеру – Ури-Флюорографа.

 

Флюорографія

Спосіб одержання зменшеного рентгенівського зображення, шляхом фотографування його із флуоресціюючого екрана або екрана ЭОП, метод виявлення й відбору осіб зі схованим плином захворювання легенів і серця. Існує профілактична й діагностична флюорографія.

Флюорографія як метод рентгенологічного обстеження застосовується для масового обстеження здорового контингенту населення з метою виявлення приховано поточних заболеваий. Звичайно мова йде про туберкульоз і рак легені, що є серйозними, у прогностичному плані, захворюваннями, і, як правило, що протікають у початкових стадіях потай або під маскою інших захворювань. При флюорографії як приймач променів використовують флюоресцирующий екран, зображення з якого знімається на крупноформатную фотоплівку (70х70 або 100х100 мм) – флюоропленку. У цей час аналогова флюорографія заміняється цифровий, що дозволяє при меншому променевому навантаженні збільшити пропускну здатність флюорографа. За одну робочу зміну методом флюорографії можна обстежити до 100-140 чоловік, тоді як при звичайній рентгенографії за одну зміну можна обстежити не більше 20-25 чоловік.

На флюорограмах деталі зображення фіксуються краще, ніж при рентгеноскопії або рентгентелевизионном просвічуванні, але гірше порівняно зі звичайними рентгенограмами. Переваги методики: Ощадливість і швидкість обстеження, чітке зображення, доступність збереження архіву, можливість дослідження за допомогою пересувних флюорографических апаратів на відстані від лікувальних установ.

Дигитальна (цифрова) рентгенографія

Приймачем рентгенівського випромінювання може бути також дозиметричний детектор. В апаратурі зображення формується із множини окремих крапок, що і створює цифрову картину. Кожній крапці зображення приписується число, що відповідає інтенсивності його світіння (його “сірості”). Ступінь світіння (яскравість) визначається в спеціальному пристрої – аналого-цифровому перетворювачі (АЦП). Рентгенівське зображення, отримане в телевізійній камері, надходить після реконструкції (перетворення) у підсилювачі на АЦП. У ньому електричний сигнал, що несе інформацію про рентгенівське зображення, перетворюється в гамору цифр. Таким чином, формується цифровий образ – цифрове кодування сигналів. Після цього цифрова інформація надходить у комп’ютер у спеціально підготовлену програму.

За допомогою комп’ютера можна поліпшити якість зображення: підвищити його контрастність, очистити від домішок, виділити певні деталі, або контури, які зацікавило лікаря. У комп’ютері можна скласти зображення, або вирахувати одне з іншого. Для того щоб цифрову інформацію перетворити в зображення на телевізійному екрані, потрібний цифрово-аналоговий перетворювач (ЦАП). Його функція протилежна АЦП. Цифровий образ “схований” у комп’ютері ЦАП декодирует і трансформує в аналогове, видиме.

 

У дигитальной рентгенографії велике майбутнє. Вона поступово буде витісняти звичайну рентгенографію – адже не вимагає більших засобів на плівку й фотопроцес, зручно зберігати інформацію на магнітних носіях, характеризується швидкодією.

 

У ряді випадків суммация тіней не дозволяє детально оцінити ділянка досліджуваного об’єкта, розташована на певній глибині, тому що його зображення перекривається тінями вище й нижче ( кпереди й кзади ) розташованих об’єктів. Виходом із цього є методика пошарового дослідження – томографія. Сутність томографії полягає у використанні ефекту «розмазування» всіх шарів досліджуваного відділу тіла, крім одного, котрий і вивчається. У томографі рентгенівська трубка й касета із плівкою під час знімка рухаються в протилежних напрямках так, що промінь постійно проходить тільки через якийсь заданый шар «розмазуючи» вище й нижележащие шари. У такий спосіб можна послідовно вивчити всю товщину об’єкта. Чим більше кут взаємного обороту трубки й плівки, тим тонше шар, що дає чітке зображення. У сучасних томографах цей шар близько 0,5див. Зменшуючи кут повороту плівки й трубки одержують так звані зонограммы – томограммы більше товстого шару. Томографія – дуже що часто застосовується метод дослідження, що дає коштовну діагностичну інформацію. Сучасні рентгенівські апарати у всіх країнах випускаються з томографическими приставками, що дозволяє універсально використовувати їх як для просвічування й знімків, так і для томографії.

Ангіографія

Рентгенологічне дослідження кровоносних і лімфатичних посудин із застосуванням контрастних речовин. Розрізняють артериографию, венографию й лимфографию.

Протипоказаниями до ангіографії є: украй важкий стан хворого, гострі інфекційні, запальні й психічні захворювання, серцева й печіночна недостатність, підвищена чутливість до препаратів йоду.

Попередньо перед ангіографією призначають транквілізатори. Дослідження проводять натще. За 30 хвилин до дослідження проводять премедикацию. Всі маніпуляції при ангіографії здійснюють під контролем рентгенотелевидения.

Ангіографія – загальне позначення дослідження будь-якої артерії. Частіше використовують спеціальні назви: аортография, коронарография, каротидная й вертебральная ангіографія, целиакография, мезентерикография й ін. На ангиограмах у нормі послідовно відображаються фази кровотока: артеріальна, капілярна, венозна. Виділяють два ангиографические синдроми: оклюзионное поразку й злоякісну пухлину. При оклюзионном поразці спостерігається звуження або закриття посудини й з’являються кюбелі шляхи кровотока. При злоякісній пухлині визначається або безсудинний дефект або зона гиперваскуляризации.

Новою методикою рентгенологічного дослідження посудин є цифрова субтракционная ангіографія.

Венография може бути виконана прямим і непрямим способами. До венографии існує ряд спеціальних показань: хронічний тромбофлебіт, підозра на аномалію розвитку венозних стовбурів, порушення венозного кровотока, поранення вен, стан після хірургічного втручання на венах.

При лимфографии контрастну речовину вводять безпосередньо в просвіт лімфатичної посудини. Використовують головним чином, лимфографию нижніх кінцівок, таза й заочеревинного простору. Рідку масляну емульсію йодистого з’єднання вводять зі швидкістю 0,5 мол за хвилину. Рентгенограми лімфатичних посудин роблять через 20 хвилин, а рентгенограми лімфатичних вузлів – через 24 години. Лимфографию застосовують при системних і пухлинних захворюваннях для уточнення локалізації, ступеня й характеру поразки лімфатичних вузлів.

 

Рентгенівська комп’ютерна томографія

 

Метод пошарового рентгенологічного дослідження органів і тканин заснований на комп’ютерній обробці множинних рентгенівських зображень поперечного шару, виконаних під різними кутами.

 

Технологія візуалізації при КТ.

Після укладання хворого на стіл апарата виробляється оглядовий знімок досліджуваного органа або частини тіла – топограмма. На екрані монітора лікар по топограмме залежно від величини органа й мети дослідження намічає план обстеження: визначається обсяг дослідження, товщина зрізів і крок сканування. Досліджуваний зріз як би розбивається на велику кількість маленьких обсягів – volumen^_ов. Рентгенівська трубка, рухаючись по окружності в 360^про, опромінює зріз, а точніше кожний volumen із всіх крапок периметра окружності. Рентгенівські промені, проходячи досліджуваний зріз, нерівномірно послабляються й попадають на детектори, що є приймачами рентгенівських променів, число яких звичайно становить 800-1000. Далі йде звичайне дигитальная послідовність побудови зображення, як і при цифровій рентгенографії, тобто на екрані монітора виходить тіньове рентгенівського зображення отсканированного шару органа.

Вузький рентгенівський промінь сканує людське тіло по колі. Проходячи через тканини, випромінювання послабляється відповідно щільності й питомому складу цих тканин. Пацієнт перебуває в круговій системі детекторів рентгенівського випромінювання. Вони перетворюють енергію випромінювання в електричні сигнали. Після посилення сигнали трансформуються в цифровий код, що зберігається в пам’яті комп’ютера. Процесор комп’ютера обробляє цифрову інформацію, створюючи на екрані дисплея реконструйоване зображення. Воно складається з декількох десятків тисяч світлих крапок. Детектори сприймають різниця щільності структур менше чим 1 %, у той час, як на рентгенівській плівці вона досягає 10 %. Для ідентифікації ділянок досліджуваного об’єкта шар, що виділяється під час томографії, розглядають як суму однакових обсягів (векселів). Кожний вексел має певну проекцію на матрицю комп’ютера, на якій фіксуються. Кт-Число, расчитаное за силою електричних сигналів. Площинна проекція векселів називається пикселами, сума яких формує візуальне зображення. Як і на рентгенограмі, ті ділянки, які значною мірою послабили рентгенівське випромінювання, будуть світлими (кістки, ділянки кальцинування), а ті, що поглинули його мало (повітря, жирова тканина) – темними. Однак на рентгенограмі людське око розрізняє лише 16 градацій сірого кольору,

Покрокова КТ (її позначають просто КТ). досліджує кожний зріз при нерухливому пацієнті, після чого пацієнт пересувається на крок сканування – 1, 2, 5 мм. У цей час вона не застосовується.

При СКТ за одну дихальну паузу можна отсканировать або більшу частину органа, або весь орган, тому що при СКТ, на відміну від КТ, хворий плавно переміщається на рівні площини коллимированного рентгенівського пучка. Це дозволяє при набагато меншому променевому навантаженні на пацієнта різко прискорити час дослідження, що дуже зручно при дослідженні важко хворих, або провести більше велике дослідження, наприклад, пацієнтів зі складними або сочетанными травмами. Цей різновид КТ також майже вже не використовується.

МСКТ на відміну від покрокової й СКТ використовує кілька рядів детекторів, що приймають рентгенівські промені – 8, 16, 32, 64 і більше, що дозволяє провести дослідження ще великого обсягу тканин, аж до всього організму за одну затримку подиху при великій швидкості сканування.Вона дозволяє досліджувати органи й інші структури не тільки в аксіальній проекції, але й в інші – коронарної (фронтальної), сагиттальной, косих. Це дозволяє після мультипланарной реконструкції

а) відтворити тривимірне відтворення органів, що, наприклад, у реконструктивній хірургії дозволяє можливість планувати хід операції з різних крапок доступу до вогнища поразки;

б) відтворювати зображення анатомічних структур, що мають вигнуту плосость млм косоплоскостное напрямок, наприклад, відтворити візуалізацію зорового нерва, нижнечелюстного каналу, спинномозкового каналу, кровоносних посудин;

в) тривимірна реконструкція дозволяє виконувати хірургічну навігацію, тобто виділення за допомогою спеціальних маркерів (інфрачервоних, светоэмиссионных) дрібних структур органа, що використовують у мікрохірургії – операціях на головному й спинному мозку, кисті, дугоотросчатых суглобах;

г) виконувати віртуальну эндоскопию порожніх органів і структур – пазух носа, бронхів, посудин, порожнини суглоба, товстої кишки, що дозволить скоротити число прямих фиброэндоскопий з негативними результатами й використовувати її тільки для узяття биоптата або проведення інтервенційних втручань.

 

СКТ із тривимірною реконструкцією

/ /                          /

Пухлина нижнього полюса правої бруньки

Крім діагностики комп’ютерна томографія дозволяє проводити пункцію й прицільну біопсію різних органів і патологічних утворень,  визначати відповідної дійсності локалізацію пухлин при променевій терапії й проводити планування до лікування. На КТ зображеннях вузький рентгенівський пучок відображає тканини різного ступеня щільності або денсивности.

Розрізняють ділянки:

гиперденсивные ( кістки )

изоденсивные ( однорідні тканини)

гиподенсиные ( м’які тканини на тлі костей)

 

Кт-Семіотика

Гиподенсивный  ділянка в паренхімі бруньки

МС – рідинне утворення (киста)

 / /

/ /

Ефект томографії досягається шляхом переміщення випромінюваного джерела й плівки по дузі в протилежних напрямках. При такому переміщенні зображення більшості деталей на рентгенограмі виявляється розмитими. Чітке зображення дають тільки ті утворення, які перебувають у площині осі обіг. Якщо на томографі змінити рівень центра обіг системи трубка – плівка, то зміниться рівень шару, що виділяється. На томограмме завжди є присутнім цифра, що означає глибину досліджуваного шару. Товщина шару, що виділяється, залежить від кута переміщення випромінювача й плівки. Чим більший цей кут, тим більше тонкий шар, що виділяється. Якщо кут переміщення дуже маленький, близько 3-5⁰, то одержують зображення товстого шару. Така томографія називається зонографией.

За допомогою томограмм одержують зображення трахеї й великих бронхів, не застосовуючи їхнього штучного контрастування. Томографія легенів коштовна для виявлення порожнин розпаду в ділянках інфільтрації або в пухлинах, для виявлення гіперплазії внутрігрудних лімфатичних вузлів.

 

 

РАДИОНУКЛИДНЫЙ  МЕТОД

Принцип радионуклидной діагностики полягає у введенні радіонуклідів або радиофармпрепаратов (РФП – хімічна сполука, мічена радинуклидом з відомими фармакологічними й фармакокинетическими характеристиками) в організм хворого або в узятті від нього біологічних субстанций (кров, шматочки тканин, виділення) з наступною реєстрацією радіоактивного випромінювання.

а). методи «in-vivo» діагностики, тобто прижиттєве вивчення кінетики й розподілу уведеного в організм РФП, і

б). методи «in-vitro» діагностики, тобто вимір радіоактивності біологічних зразків поза організмом, після їхнього змішування в пробірці із РФП – радиоиммунологический аналіз (РІА).

Сцинтиграфия всього тіла. Варіант статичної сцинтиграфии, однак тут стіл з пацієнтом або детектор переміщаються в горизонтальній площині, що дозволяє провести реєстрацію фотонів радиоиндикатора із усього організму або якоїсь його частини. Широко застосовується при дослідженні кісткового кістяка – остеосцинтиграфия з метою виявлення множинної поразки патологічним процесом, наприклад пошук метастазів.

Динамічна сцинтиграфия. На відміну від статичної, тут виконується серія сцинтиграмм із певним тимчасовим інтервалом. Це дозволяє, крім анатомічних, вивчати й функціональні характеристики органів, наприклад видільну функцію печінки, фільтраційну й экскриторную функцію бруньок і т.д.

Иммуносцинтиграфия – візуалізація пухлин по моноклональным антитілах, які одержують шляхом імунізації на тваринних витяжок антигенів з вилучених злоякісних пухлин. Досить точний метод діагностики злоякісних новотворів. Шировое застосування методу гальмується обмеженим набором специфічних моноклональных антитіл.

Однофотонна емісійна комп’ютерна томографія (ОФЭКТ, томосцинтиграфия). У дланном випадку реєстрація фотонів радиоиндикатора з досліджуваного органа здійснюється за допомогою одного, двох або трьох детекторів, що обертаються навколо тіла пацієнта по якійсь орбіті (круговий, еліптичної або складно-адаптивної). Число одержуваних зрізів від 32 до 128,  товщина зрізів від 4 до 10 мм, реконструкція можлива в різних проекціях. Це дозволяє одержувати не тільки анатомо-топографічні характеристики органа, але й дозволяє вивчати біохімічні, фізіологічні й транспортні процеси. Застосовують для діагностики об’ємних утворень і судинних порушень головного мозку, для раннього виявлення ТЭЛА, для виявлення ділянок порушення кровообігу при ИБС.

Позитронно-Емісійна томографія (ПЭТ) – метод радионуклидной діагностики, заснований на застосуванні ультракороткоживущих РФП, мічених позитронними випромінювачами – ¹⁵ПРО, ¹³N, ¹¹С,  18 F-ФДГ. Т_эфф. цих препаратів становить 2, 10, 20,4 і 110 хвилин. Це ПЭТ дає можливість вивчати функціональні зміни й життєдіяльність тканин на молекулярному рівні, наприклад метаболізм глюкози, утилізацію кисню, оцінка кровтока й перфузії, оцінка концентрації й засобу специфічних рецепторів. А тому що функціональні зміни передують морфологічним, вивчення клітинного метаболізму дає можливість діагностувати ряд захворювань раніше, ніж за допомогою КТ і МРТ. По суті це єдиний метод для оцінки метаболических процесів in vivo. Метод застосовується в кардіології  для вивчення перфузії й кровтока в міокарді при ішемічній хворобі, для визначення життєздатності миокарад після инфракта міокарда; у неврології для виявлення эпилептогенных фокусів і в діагностиці різних видів деменції; в онкології при діагностиці й стадирования пухлин головного мозку, легенів, молочної залози, товстої кишки, для оцінки результатів хіміотерапії, для виявлення рецидивів пухлин.

Час напіврозпаду радіонуклідів у РФП:

Долгоживущие РФП — десятки днів

Среднеживущие –— кілька днів

Короткоживущие — кілька годин

Ультракороткоживущие  — кілька хвилин

РФП уводять внутрівенно або перорально, потім за допомогою різних приладів визначають швидкість, характер переміщення, фіксацію й виведення.

Схема одержання медичного зображення

Джерело випромінювання – РФП

Детектор (сприймаючий пристрій) -сцинтилляционная камера(гамма-камера – кристал йодиду натрію більших розмірів – до 50 див у діаметрі)

Блок електронної обробки – перетворення іонізуючого випромінювання в електричні імпульси й подання даних на дисплей, паперовий носій інформації

Типова радионуклидная діагностична система складається із джерела випромінювання (РФП), об’єкта дослідження, приймача випромінювання й лікаря-радіолога.

Принципово можна представити будь-який радіометричний прилад, що складається із трьох складових частин:

а). Сприймаючий пристрій (датчик, детектор), що представляє собою сцинтилляционный кристал або газорозрядну трубку, укладену в коллиматор – свинцевий кожух з вузьким отвором, тільки через яке проходить випромінювання від досліджуваного об’єкта.

б). Перетворюючий блок. Енергія випромінювання досліджуваного об’єкта незначна. У сцинтилляторе при сприйнятті випромінювання виникають сцинтилляции, «спалаху». Зареєструвати їх, як такі, можна тільки після багаторазового посилення. Для цього вводяться спеціальні підсилювачі (фотоелектронний умножитель – ФЭУ й ін.), а також пристрою, що очищають корисну інформацію від перешкод.

в) пристрій, Що Реєструє. По виду реєстрації й различа-

ются методики дослідження.

Біологічним періодом напіввиведення (Т ? биол.) називають час виведення ізотопу з організму за рахунок органів виділення.

Час, за яке активність препарату, уведеного в організм, знижується наполовину за рахунок висновку, називають періодом біологічного напіввиведення (Т ? биол).

Час, протягом якого активність уведеного в організм РФП зменшується наполовину за рахунок фізичного розпаду й за рахунок висновку, називається ефективним періодом напіввиведення (Т ? эф).

Для радионуклидных діагностичних досліджень намагаються вибрати РФП із найменш тривалим Т ? эф.

Визначити питому радіоактивність РФП можна розрахунковим методом або за допомогою дозкалибратора.

Основними джерелами одержання радіонуклідів медичного призначення є: атомний реактор, циклотрон, радионуклидные генератори.

У медичні установи РФП надходить зі спеціальними паспортами в які представлені їхні основні характеристики: загальна й об’ємна активність, обсяг, строк використання.

Найпоширенішим способом є виготовлення радіонуклідів безпосередньо в лабораторії радионуклидной за допомогою генераторних систем: ⁹⁹Мо – ^99мТс або ¹¹³Sn – ^113мІn. До основних елементів будь-якого генератора належать захисний кожух, стовпчик і система комунікацій. У колонку перебуває сорбент, на якому фіксується материнський радіонуклід. Внаслідок розпаду материнського нукліда ⁹⁹Мо (Т ½ – 67 ч) виходить дочирний ^99мТс (Т ½ – 6 ч), які вимивають із генератора элюентом – изотоническим розчином натрію хлориду.

Найпоширенішими, як маркери, є такі радіонукліди: ¹³¹І, ^99мТс, ^113мІn, ³²Г, ¹³³Хе, ¹⁹⁷Нg, ⁵¹Сr, ⁶⁷Ga.

 

Об’єкт дослідження. Всі радионуклидные діагностичні дослідження розділяють на дві групи: дослідження, при яких РФП уводять в організм пацієнта – дослідження іn vіvo і дослідження крові, шматочків тканини й виділень хворого – дослідження іn vіtro.

Спеціальної підготовки до дослідження, як правило, не потрібно. При проведенні більшості методик РФП уводять у вену, рідше – шляхом вдихання або перорально.

Протипоказань до радионуклидной діагностики ні, є тільки обмеження, передбачені інструкціями – дітям до року, вагітним і жінкам, які годують дітей.

          Приймач випромінювання. Приймачем випромінювання у всіх радиодиагностических приладах є датчик (детектор). Як детектор використовують сцинтилляторы. Сцинтилляционный детектор складається зі сцинтилляционного монокристалла діаметром від 2 до 50 див, що поміщено в захисний металевий кожух і ФЭП. З боку досліджуваного об’єкта кристал прикритий коллиматором. Коллиматор служить для того, щоб обмежити “поле бачення” детектора. Від величини отвору залежить чутливість і роздільна здатність коллиматора. Типи коллиматоров: циліндричні, конічні, фіксуючі, дивергентні, конвергентні.

У детекторі енергія випромінювання перетворюється в електричний струм, що підсилюється й реєструється електронними приладами.

Сцинтиграфия –це функціонально-анатомічне зображення. Основна умова для призначення сцинтиграфии – досліджуваний орган обов’язково повинен бути хоча б в обмеженому ступені функціонально активним. Не функціонуючий орган не накопичує РФП

Приборы для радионуклидных досліджень діляться на 3 групи.

До першої групи належать прилади радіометри, призначені для виміру відносного нагромадження  γ  і  ?  випромінюваних РФП в органах і тканинах (ДСУ2-1, УРЗ-2, NР-354), реєстрації вмісту радіоактивних речовин у біологічних пробах (УРИ-7, Гама-12, Бета-2) і лічильники випромінювання радіоактивності всього тіла (ЛВТ).

До другої групи належать прилади хронографи або радиографы, які застосовуються для дослідження тимчасових характеристик розподілу РФП в організмі (УРИ-1, УРИ-3, КП-РДД-3).

Третя група приладів призначена для дослідження просторових характеристик розподілу РФП в організмі пацієнта й одержання двомірного площинного зображення органів. Сюди належать прилади з рухливим детектором – гамма-топографи, сканери типу МВ 8100, і установки з нерухливим детектором – гами-камери об’єднані з ЕОМ: МВ 9100, МВ 9200.

Різновидом гамма-камер є однофотонні емісійні комп’ютерні томографи ( гами-топографи), які дозволяють одержувати пошарове сцинтиграфическое зображення.

Реєстрація радионуклидной інформації може здійснюватися різними способами:

1.     Вимір абсолютної або середньої кількості імпульсів (на радіометрах).

2.     Побудова кривих активність – час (на хронографах).

3.     Одержання двомірної картини розподілу гамма-випромінювання РФП у досліджуваному органі (на сканерах і гамма-камерах).

На цьому базується 5 методів радионуклидного дослідження:

клінічна й лабораторна радіометрія,

радіографія,

сканування,

сцинтиграфия,

одне- або двофотонная емісійна томографія.

Клінічна й лабораторна радіометрія

Метод виміру радіоактивності всього тіла або його частин після введення в організм РФП. Інформація реєструється по рахунку імпульсів випромінювання, сприйманого датчиком в одиницю часу. Так визначають нагромадження препарату в щитовидній залозі й т.д.

Радіометр має детектор, яким вимірюють інтенсивність випромінювання над досліджуваною частиною тіла. На шкалі приладу фіксується число зареєстрованих імпульсів. Оцінка результатів радіометрії здійснюється у відносних величинах – у відсотках від уведеної радіоактивності. Звичайно використовують гамма-гамма-випромінювані нукліди, але для діагностики поверхово розташованих утворень застосовують фосфор-32 – бета випромінюваний радіонуклід.

 

Радіометрія всього тіла в динаміку дає можливість установити ефективний період напіввиведення радіонукліда з організму й кліренс окремих тканин, вивчити метаболізм білків, заліза, визначити обсяг позаклітинної води. Його застосовують також для виміру активності присутніх в організмі радіонуклідів, наприклад, калію-40, у жителів забруднених радіонуклідами територій після Чорнобильської аварії – цезію-137. Для лабораторної радіометрії застосовують автоматизовані лічильники проб результати виміру підраховують на мікрокомп’ютері й видають друкувальним пристроєм у вигляді стрічки.

Радіографія

Метод безперервної реєстрації процесів нагромадження, перерозподілу й висновку РФП із організму або окремих органів. Для цього застосовують радіографію, у яких вимірник швидкості підрахунку об’єднаний із самописом, що окреслить криву. Кожний детектор веде вимір випромінювання незалежно від іншого.

Радиографический метод відрізняється простотою виконання. З його допомогою можна одержати уяву про швидко, що протікають процеси, – про кровообіг у різноманітних органах, про вентиляцію легенів, про функцію бруньок і т.п.

Радионуклидное сканування

Метод візуалізації органів і тканин за допомогою уведеного в організм РФП. Прилад для радионуклидного сканування називається сканером. Він складається з каллимованого детектора, пристрою для його переміщення над досліджуваним об’єктом, схеми й маркера, жорстко з’єднаного  з рухливим детектором. Маркер відзначає на папері штрихами, цифрами або кольором зареєстровану радіоактивність.

Недоліком сканування є більша тривалість дослідження – до декількох десятків хвилин. Це важко для хворого й, крім того, за такий строк змінюється розподіл РФП. Цей недолік усунули шляхом створення іншого приладу – гамма-камери.

Сцинтиграфия

Одержання зображення органів і тканин через реєстрацію на гамма-камері випромінювання інкорпорованих у тілі людини радіонуклідів. Вона є основним способом радионуклидной візуалізації в сучасній клініці.

Основна умова для призначення сцинтиграфии — досліджуваний орган обов’язково повинен бути хоча б в обмеженому ступені функціонально активним. Не функціонуючий орган не накопичує РФП. Сцинтиграфия — це функціонально-анатомічне зображення. Сцинтиграфия – це одержання зображення органів і тканин за допомогою реєстрації випромінювання на гамма-камері, що випускається інкорпорованим радіонуклідом.

Принцип методу полягає в тому, що в організм хворого вводять РФП, що вибірково фіксується в різних органах і тканинах. Випромінювані РФП гамма-кванти реєструють за допомогою гамма-камери. Отримане зображення відображає положення, величину й форму органів, які містять радіоактивні частки. За допомогою цього методу можна виявити патологічні вогнища, у яких препарат не накопичується (“холодний” вогнище) або акуммулируется більше, ніж у навколишніх тканинах (“гарячий” вогнище).

На відміну від сканера гамма-камера має великий сцинтиляционный кристал до 40-50 див у діаметрі. Це забезпечує реєстрацію випромінювання одномоментно із всієї досліджуваної частини тіла. Гамма-фотони, які виходять із органа, викликають світлові спалахи в кристалі. Десятки ФЭП, розташовані поза кристалом, перетворюють їх в електричні імпульси, які через підсилювач і дискримінатор передаються в блок аналізатора, що формує сигнал на екрані електронно-променевої трубки. Це радионуклидное зображення називають сцинтиграмой.

Розрізняють статичну й динамічну сцинтиграфию. Якщо лікаря цікавлять морфологічні й топографічні параметри органа, він застосовує статичну сцинтиграфию. Якщо необхідно досліджувати швидко, що протікають процеси, використовують динамічну реєстрацію зображень.

Деякі гамма-камери мають рухливий стіл, що дає можливість вивчити розподіл РФП у всім організмі. Даний метод ефективний під час пошуку схованих метастазів у кістяку.

Після введення до структури гамма-камери спеціалізованого комп’ютера стало можливої провести комп’ютерну обробку зображень, переносити їх на магнітні носії.

Великого значення придбала сцинтиграфия в діагностиці злоякісних пухлин.

 

Спочатку застосовували органотропные індикатори, а через те, що пухлинна тканина втрачає здатність захоплювати РФП, що поглинають здорові навколишні клітки, то пухлина проявляється, як вогнище зниженої радіоактивності – “холодний” вузол. Але цей симптом не є специфічним, тому що дорогий процес, що супроводжується заміщенням функціонуючої паренхіми органа, теж спричиняється ділянку зниженої радіоактивності, наприклад, розвиток абсцесу кістки, осередкового склерозу. Краще буде виглядати методика із введенням туморотропного препарату. Тоді пухлина буде виглядати на сцинтиграмме як вогнище високої радіоактивності – “гарячий” вузол. Таку методику виявлення пухлин назвали позитивної сцинтиграфией. У якості туморотропных препаратів застосовують галій-67 цитрат, індій-111 блеомицин. Розроблена методика позитивної сцинтиграфии при введенні в організм хворого хімічних сполук, мічених моноклональными антитілами – радиоимуносцинтиграфия.

Радионуклидная емісійна томографія

При емісійній томографії проводять реєстрацію гамма-випромінювання уведених в організм РФП. Збір інформації здійснюють за допомогою багатьох детекторів, розміщених навколо хворого, або одного детектора, що обертається довкола нього. Залежно від використовуваного радіонукліда емісійні томографи ділять на однофотонні (ОЭТ) і позитронні (ПЭТ).

Однофотонна емісійна томографія варіант сцинтиграфии, при якій застосовується гамма-камера з обертовим детектором навколо тіла обстежуваного. При ОЭТ вибір РФП здійснюється, як і при звичайної сцинтиграфии. Використовують гамма-камеру, у якій детектор у процесі дослідження перебуває в русі. Комп’ютерна обробка даних дозволяє одержувати зображення розподілу радіонукліда в різних шарах тіла й видавати у вигляді набору поздовжніх і косих томограм. ОЭТ дозволяє вивчити порушення фізіологічних, біохімічних і транспортних процесів.

Двухфотонная емісійна томографія. У якості РФП використовують радіонукліди, що спускають позитрони, в основному ультракороткоживущие нукліди, період напіврозпаду  –  кілька хвилин. Формується пошарове зображення органа, що відображає пошаровий розподіл РФП

Для ПЭТ в організм пацієнта вводять позитронноионизирующий радіонуклід. До позитронно-активних радіонуклідів ставляться: вуглець-11 (Т 1/2 20,4 хв), азот-13 (Т 1/2 10 хв), кисень-15 (Т 1/2 2,03 хв). Позитрон, вилітаючи з атома, вступає у взаємодію з електроном у навколишній тканині. У результаті зустрічі проходить анигиляция – обидві часточки зникають, але при цьому виникають 2 гамма-кванти з енергією 511 кэв кожний, які розлітаються в протилежних напрямках. Ці два кванти реєструються двома протилежно розміщеними детекторами. Комп’ютерна обробка сигналів приводить до відновлення зображення об’єкта.

З огляду на, що позитронно-активні радіонукліди мають короткий період напіврозпаду, одержують їх на циклотроні. Методика можлива тільки в більших науково-дослідних центрах. За допомогою ПЭТ вивчають метаболізм глюкози, жирів і білків в організмі, кінетику переносу речовин через клітинні мембрани, динаміку концентрації водневих іонів у клітках, засвоєння лікувальних препаратів.

Загальна семіотика

У нормі – рівномірне нагромадження РФ.

При порушенні функції-зміна нагромадження РФП:

а). підвищене нагромадження: дифузійний або осередкове – «гарячий вузол» (запалення, пухлини, гіперплазії)

б). знижене нагромадження: дифузійний або осередкове – «холодний вузол» ( об’ємні утворення, що замістили нормальну паренхіму органа,—  кисты, метастази, осередковий склероз, деякі пухлини).

Джерела інформації:

 

Основні.

1. Линденбратен Л.Д, Королюк. И.П. Медична радіологія (основи променевої діагностики й променевої терапії). Підручник для студентів мед. вузів. М., Медицина, 2000, с.-11-123.

2. Променева діагностика. Навчальний посібник до практичних занять для студентів медвузов. Під ред. Б.Н.Сапранова. Іжевськ, 2010, с. 4-17, 23-26, 33-38, 42-49.

3. Основи променевої діагностики: учбово-методичний посібник

для студентів медичних вузів / Л. П. Галкін, А. Н. Михайлов. –

2-е изд., доп. і перераб. – Гомель: УО «Гомельський державний медичний університет», 2007, с. 5-27.

 

Додаткові.

1. Васильєв А.Ю., Ольхова Е.Б. Променева діагностика. Підручник для студентів педіатричних факультетів. М., Гоэтар-Медиа, 2008. – 680 с.

2. Млинців Н.Н., Костылев В.А., Наркевич Б.Я. Фізичні основи рентгенодіагностики. Навчальний посібник. – М., Амф-Пресс, 2002. – 76 с.

3. Календер в. Комп’ютерна томографія. – М., Техносфера, 2006. – 344 с.

4. Паша С.П., Тернової С.К. Радионуклидная діагностика. – М., Гэотар-Медиа, 2008. – 206 с.

 

 

Підготував проф. Жулкевич І.В.

асист. Ваврух Г.П.