Home » МЕТОДИЧНА ВКАЗІВКА

МЕТОДИЧНА ВКАЗІВКА

24 Червня, 2024

МЕТОДИЧНА ВКАЗІВКА

ДО ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ ДЛЯ СТУДЕНТІВ 4 КУРСУ фармацевтичного факультету спеціальності „Фармація”

ЗАНЯТТЯ № 36 (практичне – 6 годин)

Тема: Аналіз якості лікарських засобів із групи вітамінів гетероциклічного ряду: похідних піримідину і тіазолу, ізоаллоксазину, корину.

Мета: Оволодіти методами ідентифікації, дослідження чистоти і кількісного визначення тіаміну броміду, тіаміну хлориду, кокарбоксилази, рибофлавіну, кислоти фолієвої, ціанокобаламіну.

ПРОФЕСІЙНА ОРІЄНТАЦІЯ СТУДЕНТІВ

Вітаміни – група низькомолекулярних органічних речовин різної хімічної будови, які в незначних кількостях необхідні для нормальної життєдіяльності організму. Вони входять до складу ферментних систем, які є біологічними каталізаторами хімічних реакцій, що протікають у живій клітині, беруть участь в обміні речовин.

Організми людей і тварин не синтезують деякі вітаміни взагалі або синтезують останні у незначній кількості і тому повинні отримувати дані біологічно активні речовини з їжею. В деяких випадках вітаміни утворюються в тканинах у результаті хімічних перетворень речовин, що виступають їх попередниками (провітаміни). Якщо декілька сполук близької хімічної структури виконують одну і ту ж вітамінну функцію в організмі, їх називають вітамерами.

Якщо в організм для його фізіологічних потреб не надходить достатня кількість певного вітаміну, розвивається відповідний гіповітаміноз. Якщо організм не доотримує одночасно декількох вітамінів, розвивається полігіповітаміноз. Необмежене приймання вітамінів (найчастіше, водорозчинних) викликає накопичення в організмі їх надлишку, що призводить до захворювання – гіпервітамінозу.

На теперішній час існують декілька видів класифікації вітамінів: буквена (за літерами латинської абетки), за фізичними властивостями (за розчинністю), за хімічною будовою.

Найвдалішою можна вважати хімічну класифікацію, згідно якої усі вітаміни поділяють на такі групи:

I. Вітаміни аліфатичного ряду: кислота аскорбінова (вітамін С), кальцію пангамат (вітамін В₁₅), кальцію пантотенат (вітамін В₅).

II. Вітаміни аліциклічного ряду: ретиноли (вітаміни групи А), кальцифероли (вітаміни групи D).

III. Вітаміни ароматичного ряду: вітаміни групи K.

IV.Вітаміни гетероциклічного ряду: токофероли (вітаміни групи Е), біофлавоноїди (вітаміни групи P), кислота нікотинова та її амід (вітаміни групи PP), піридоксини (вітаміни групи В₆), тіамін (вітамін В₁), рибофлавін (вітамін В₂), кислота фолієва (вітамін В_с), кобаламіни (вітаміни групи В₁₂).

Розглядаючи теоретичний матеріал, що стосується методів одержання, фізико-хімічних властивостей, методик ідентифікації, встановлення доброякісності і кількісного визначення субстанцій лікарських препаратів із групи вітамінів, їх умов зберігання та застосування у медичній практиці, студенти набувають знань, які необхідні у подальшій професійній діяльності.

Виконуючи практичну частину, студенти набувають нові та удосконалюють набуті раніше практичні навички з аналізу якості субстанцій лікарських препаратів.

МЕТОДИКА ВИКОНАННЯ ПРАКТИЧНОЇ РОБОТИ

ТІАМІНУ ГІДРОХЛОРИД

Thiamini hydrochloridum

THIAMINE HYDROCHLORIDE

C₁₂H₁₈Cl₂N₄OS М. м. 337,3

Тіаміну гідрохлорид містить не менше 98,5 % і не більше 101,0 % 3-[(4-аміно-2-метилпіримідин-5-іл)-метил]-5-(2-гідроксіетил)-4-метилтіазолій хлориду гідрохлориду, у перерахунку на безводну речовину.

ВЛАСТИВОСТІ

Опис. Кристалічний порошок білого або майже білого кольору або безбарвні кристали.

Розчинність. Легко розчинний у воді Р, розчинний у гліцерині Р, мало розчинний у 96 % спирті Р.

ІДЕНТИФІКАЦІЯ

А. Близько 20 мг субстанції розчиняють у 10 мл води Р, додають 1 мл кислоти ацетатної розведеної Р і 1,6 мл 1 М розчину натрій гідроксиду, нагрівають на водяному нагрівнику протягом 30 хв. і охолоджують. До одержаного розчину додають 5 мл розчину натрій гідроксиду розведеного Р, 10 мл розчину калій фериціаніду Р, 10 мл бутанолу Р й інтенсивно струшують протягом 2 хв. У верхньому (спиртовому) шарі спостерігається інтенсивна світло-блакитна флуоресценція, особливо помітна в УФ-світлі за довжини хвилі 365 нм. Наведене вище випробування повторюють, використовуючи 0,9 мл 1 М розчину натрій гідроксиду і 0,2 г натрій сульфіту Р замість 1,6 мл 1 М розчину натрій гідроксиду; флуоресценція не спостерігається:

В. 10 мг субстанції розчиняють у 5 мл води Р, додають 1 мл розчину кислоти хлоридної Р1, 1 мл розчину хлораміну Р, 1 мл хлороформу Р і струшують; у хлороформному шарі не повинно виникати жовте забарвлення:

2KBr + Cl₂ → Br₂ + 2KCl.

С. Субстанція дає реакцію (а) на хлориди (ДФУ, С. 73):

50 мг субстанції розчиняють у 2 мл води Р. Одержаний розчин підкислюють кислотою нітратною розведеною Р, додають 0,4 мл розчину аргентум нітрату Р1, перемішують і відстоюють; утворюється білий сирнистий осад. Рідину над осадом декантують. Осад промивають трьома порціями води Р по 1 мл кожна. Цю операцію проводять швидко у захищеному від яскравого світла місці, при цьому допускається, щоб рідина над осадом не була повністю прозорою. Осад суспендують у 2 мл води Р і додають 1,5 мл розчину амоніаку Р; осад швидко розчиняється; допускається наявність декількох крупинок, які розчиняються повільно:

НCl + AgNO₃ → AgCl↓ + НNO₃;

AgCl↓ + 2NH₄OH → [Ag(NH₃)₂]Cl + 2H₂O.

КІЛЬКІСНЕ ВИЗНАЧЕННЯ

Алкаліметрія, пряме титрування

Близько 0,1 г субстанції (точна наважка) розчиняють у 10 мл води Р і титрують 0,1 М розчином натрій гідроксиду до появи червоного забарвлення, використовуючи як індикатор 0,05 мл розчину фенолфталеїну Р.

E_m = М. м.

1 мл 0,1 М розчину натрій гідроксиду відповідає 0,03373 г тіаміну гідрохлориду.

Аргентометрія за методом Фаянса

Близько 0,1 г субстанції (точна наважка) розчиняють у 10 мл води Р, додають 2-3 краплі розчину бромфенолового синього Р і краплями кислоту ацетатну розведену Р до одержання зеленкувато-жовтого забарвлення. Одержаний розчин титрують 0,1 М розчином аргентум нітрату до фіолетового забарвлення.

E_m = М. м./2

1 мл 0,1 М розчину аргентум нітрату відповідає 0,01686 г тіаміну гідрохлориду.

ЗБЕРІГАННЯ

У щільно закупореному неметалевому контейнері, у захищеному від світла місці.

ЗАСТОСУВАННЯ

При різноманітних захворюваннях, особливо пов’язаних із порушенням функцій нервової системи.

ПРОГРАМА САМОПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ

1. Біологічна роль вітамінів гетероциклічного ряду (похідні піримідину і тіазолу, ізоаллоксазину, корину) та природні джерела їх добування.

2. Хімічні та інші методи одержання лікарських препаратів із групи вищезазначених вітамінів: особливості, умови.

3. Латинські назви, синоніми, структурні формули, хімічні назви, фізичні та хімічні властивості тіаміну гідроброміду та гідрохлориду, кокарбоксилази, рибофлавіну, кислоти фолієвої, ціанокобаламіну.

4. Можливі методи ідентифікації вищеназваних субстанцій лікарських речовин.

5. Реакції ідентифікації вітаміну В_с, в яких кислота фолієва виступає комплексоутворювачем.

6. Специфічна реакція ідентифікації тіаміну за рахунок особливостей його будови.

7. Можливі шляхи залучення специфічних домішок у субстанції лікарських засобів і методи їх виявлення: супровідні домішки (тіаміну гідробромід і гідрохлорид, кислота фолієва); люміфлавін (рибофлавін); домішки, що поглинають, псевдоціанокобаламін (ціанокобаламін).

8. Фармакопейні та не фармакопейні методи кількісного визначення препаратів із групи вітамінів гетероциклічного ряду: хімізм реакцій, умови проведення аналізу, розрахунок еквівалентної маси визначуваної речовини і масової частки діючої речовини у субстанції.

9. Антивітаміни. Приклади із зазначенням структури та фармакологічної дії.

10. Умови зберігання досліджуваних препаратів.

11. Застосування субстанцій лікарських препаратів із групи вітамінів гетероциклічного (похідні піримідину і тіазолу, ізоаллоксазину, корину) ряду у медичній практиці.

СЕМІНАРСЬКЕ ОБГОВОРЕННЯ ТЕОРЕТИЧНИХ ПИТАНЬ

Проводиться семінарське обговорення теоретичних питань зазначених у програмі самопідготовки студентів.

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ТА СИТУАЦІЙНІ ЗАДАЧІ

1. Хімічна назва гідрохлорид дифосфатного естеру тіаміну відповідає структурній формулі:

A. Тіаміну гідрохлориду

B. Піридоксину гідрохлориду

C. Рибофлавіну

D. Ціанокобаламіну

E. Кокарбоксилази

2. Субстанція ціанокобаламіну має темно-червоний колір за рахунок наявності в структурі молекули:

A. 5,6-Диметилбензімідазолу

B. Кобальту

C. Рибофуранози

D. Корину

E. Ціаногрупи

3. Одним з методів кількісного визначення рибофлавіну в субстанції є:

A. Ацидиметрія у водному середовищі

B. Алкаліметрія, пряме титрування

C. Алкаліметрія за замісником

D. Ацидиметрія за замісником

E. Йодометрія, зворотне титрування

4. До лікарських засобів з групи вітамінів, похідних птерину відноситься:

A. Тіаміну гідробромід

B. Кислота фолієва

C. Кислота нікотинова

D. Токоферолу ацетат

E. Ціанокобаламін

1. Обчислити масову частку тіаміну броміду в препараті при кількісному визначенні за методикою ДФ Х видання, якщо маса наважки препарату – 0,0520 г, маса вагової форми становить 0,2065 г, гравіметричний фактор – 0,25.

2. Обчислити об’єм 0,1 моль/л розчину кислоти перхлоратної (К_п = 1,0100), який витрачено на титрування наважки 0,0988 г тіаміну гідрохлориду (М = 337,3 г/моль), якщо його масова частка в препараті – 98,88 %, втрата у масі при висушуванні – 5,0 % і об’єм титранту в „сліпій” пробі – 0,25 мл.

3. Обчислити масу наважки рибофлавіну при кількісному визначенні за методикою ДФ Х видання, якщо оптична густина випробовуваного розчину – 0,510 і масова частка рибофлавіну в препараті становить 99,17 %.

4. Обчислити масу наважки субстанції тіаміну гідрохлориду (М = 337,3 г/моль), якщо на її титрування витрачено 5,90 мл 0,1 моль/л розчину аргентум нітрату (К_п = 1,0015), а масова частка лікарської речовини в субстанції становить 99,35 %. Розв’язок задачі проілюструйте рівнянням відповідної реакції.

ВИХІДНИЙ РІВЕНЬ ЗНАНЬ ТА ВМІНЬ

Студент повинен знати:

1. Латинські назви, синоніми, хімічні назви лікарських засобів, що належать до групи вітамінів гетероциклічного ряду: похідних піримідину і тіазолу, ізоаллоксазину, корину.

2. Методи одержання вищезазначених препаратів.

3. Фізико-хімічні характеристики, методи ідентифікації, встановлення доброякісності і кількісного визначення даної групи препаратів.

4. Умови зберігання і застосування лікарських препаратів досліджуваної групи у медичній практиці.

Студент повинен вміти:

1. Пояснювати хімічні процеси, що протікають при встановленні тотожності, доброякісності і кількісного вмісту препаратів, які належать до групи вітамінів гетероциклічного ряду: похідних піримідину і тіазолу, ізоаллоксазину, корину.

2. Обчислювати молярні маси еквівалентів при визначенні масової частки діючих речовин у досліджуваних субстанціях різними методами.

3. Після проведення експерименту робити висновок про відповідність якості субстанцій лікарських речовин із групи вітамінів вимогам діючої МКЯ.

ВІРНІ ВІДПОВІДІ НА ТЕСТИ ТА СИТУАЦІЙНІ ЗАДАЧІ

Тести: 1. Е; 2. В; 3. С; 4. В.

Задачі: 1. 99,3 %; 2. 5,7 мл; 3. 0,0605 г; 4. 0,1003 г.

ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ

А – Основні:

1. Безуглий П.О., Українець І.В., Таран С.Г. та ін. Фармацевтична хімія. /За заг. ред. П.О. Безуглого. – Х.: Вид-во НФАУ; Золоті сторінки, 2002. – 448 с.

2. Государственная фармакопея СССР Х издания. //М.: „Медицина”. – 1968. – 1071 с.

3. Державна фармакопея України (I видання). //Харків, 2001 р. – 556 с.

4. Державна Фармакопея України /Державне підприємство „Науково-експертний фармакопейний центр”. – 1-е вид. – Харків: РІРЕГ, 2001. – Доповнення 1. – 2004. – 520 с.

5. Машковский М.Д. Лекарственные средства. – Х.: Торсинг, 1997. – Т. І, 560 с.; Т. ІІ, 592 с.

6. Туркевич М., Владзімірська О., Лесик Р. Фармацевтична хімія (стероїдні гормони, їх синтетичні замінники і гетероциклічні сполуки як лікарські засоби). – Вінниця: НОВА КНИГА, 2003. – 464 с.

7. Матеріали лекцій.

8. www.tdmu.edu.te.ua

В – Додаткові:

1. Беликов В.Г. Фармацевтическая химия. В 2 ч.: Ч. 1. Общая фармацевтическая химия; Ч. 2. Специальная фармацевтическая химия: Учебн. для вузов. – Пятигорск, 2003. – 720 с.

2. Мелентьева Г.А. Фармацевтическая химия. – М.: Медицина, 1976. – Т. І, 780 с.; Т. ІІ, 827 с.

3. Фармацевтическая химия: Учебн. пособие. /Под ред. А.П. Арзамасцева. – М.: ГЭОТАР-МЕД, 2004. – 640 c.

4. Харкевич Д.А. Фармакология: Учебник. – 6-е изд., перераб. и доп. – М.: ГЭОТАР МЕДИЦИНА, 1999. – 664 с.

Методичну вказівку склали: доц. Коробко Д.Б., доц. Поляк О.Б.

Обговорено та затверджено на засіданні кафедри

07 червня 2012 р. протокол № 17.