УКРАЇНСЬКА МОВА В УКРАЇНІ І СВІТІ

UKRAINIAN LANGUAGE IN UKRAINE AND THE WORLD

 

Завдання. Прочитайте текст.

1.                Українська мова серед інших мов світу

 

Українська мова – мова української нації, державна мова України.

Крім України українська мова поширена в Білорусі, Росії, Казахстані, Молдові, Польщі, Словаччині, Румунії, Сербії, Хорватії, Угорщині, США, Канаді, країнах Латинської Америки, Австралії, а тепер й у Португалії, Іспанії, Великобританії, Італії, Греції…

Українською мовою розмовляє близько 45 мільйонів. людей, в Україні –30 млн. людей.

За кількістю тих, хто розмовляє нею, українська мова стоїть на 15–20-му місці в світі.

Українська мова належить до східної групи слов’янських мов. Слов’янські мови входять до індоєвропейської мовної сім’ї. Українська мова творить разом із білоруською і російською мовами східнослов’янську підгрупу мов.

Українська мова має спільні риси з білоруською, російською, польською мовами, а також з сербсько-хорватською, болгарською і чеською мовами.

В одинадцятитомному «Словнику української мови» (1970 – 1980) зареєстровано близько 134 тисячі слів.

На Всесвітньому конкурсі краси мов, що відбувся 1934 року в Парижі, українська мова зайняла третє місце (на першому – французька, на другому – перська).

 

Природа і функції мови

Що таке мова? Відповісти на це питання однозначно непросто, хоча такі спроби було зроблено ще вченими давніх Греції, Риму, Китаю, Індії.

У науці відомі три погляди на природу мови:

1) мова – явище біологічне;

2) мова  – явище психічне;

3) мова – явище соціальне.

Безперечно, мову не можна трактувати як явище біологічне. Хоча людина, на відміну від інших приматів, має мовний ген, тобто природну здатність до оволодіння мовою, вона ніколи не заговорить сама, якщо її не навчити. Це доводять сучасні “Мауглі” – діти, які з різних причин опинялися поза суспільством, іноді серед тварин, і не могли навчитися мови, навіть повернувшись у людський колектив. Причиною цього є те, що вони пропустили так званий сендитивний період (вік від двох до п’яти років), коли людина найактивніше опановує мову.

Мова не є і суто психічним явищем, оскільки психіка в кожної людини неповторна, а отже, на світі мало б бути стільки мов, скільки є людей. Хоча не можемо заперечувати, що в мовленні кожної людини відображені її психічні особливості, а в національній мові – менталітет, особливий психічний склад певної нації.

Мова – явище соціальне (суспільне). Вона виникає, щоб задовольнити потреби людського суспільства, є однією з найважливіших ознак суспільства і поза ним існувати не може.

У людському суспільстві мова виконує цілу низку функцій, найголовнішими серед яких є такі:

1. Комунікативна функція. Жодне суспільство, на якому б рівні воно не знаходилося, не може існувати без мови – головного засобу спілкування. Цей найуніверсальніший засіб спілкування не здатні замінити всі інші – найсучасніші й найдосконаліші – навіть разом узяті. Функція комунікації, спілкування є надзвичайно важливою не тільки для суспільства, а й для самої мови: мова, якою не спілкуються, стає мертвою і в історії людських мов дуже мало прикладів повернення мов до життя; народ, який втрачає свою мову, поступово зникає.

2. Експресивна функція. Спілкування – це і соціальний процес, і міжособистісний. За Еммануїлом Кантом, “людина спілкується з собі подібними, тому що так більше почуває себе людиною”. Без сумніву, кожна людина – цілий неповторний світ, сфокусований у її свідомості, інтелекті, в емоціях і волі. Але цей світ прихований від інших людей, і тільки мова робить його доступним. “Заговори – і я тебе побачу”, – стверджували ще античні мудреці. Таким чином, завдяки експресивній функції мови кожен постає перед людьми як особистість, має змогу репрезентувати свій внутрішній світ.

3. Гносеологічна функція. Мова – могутній засіб пізнання. Людина ніколи не пізнає світ “з нуля” – вона користується не лише індивідуальним досвідом, а й суспільним, який закодовано в мові.

4. Мислетворча функція. Мова – це засіб формування, оформлення й існування думки. Як зазначав Ортега-і-Гассет, “ми не лише говоримо якоюсь мовою, ми думаємо, ковзаючи вже прокладеною колією, на яку ставить нас мовна доля”. Отже, найкращим засобом вираження думки є рідна мова.

5. Ідентифікаційна функція. Мова є засобом ідентифікації, ототожнення особи в межах певної людської спільноти, засобом об’єднання людей у народ, націю, засобом консолідації населення в державі. Цю функцію мови іноді називають державотворчою.

Серед функцій мови слід назвати також естетичну (мова як засіб створення культурних цінностей), номінативну (мова як засіб називання), магічно-містичну (мова як засіб звернення до вищих сил) тощо.

Вищеназвані функції виконують численні мови сучасного світу. За різними оцінками, на сьогодні у світі існує від 2,5 до 7 тисяч мов, за найновішими даними – 6703 мови.

Спробуємо окреслити місце української мови серед мов світу.

За кількістю мовців найпоширенішими мовами вважають китайську (1200000000 мовців), іспанську (332000000), англійську (330000000), бенгальську, гінді, арабську, російську, португальську, японську, німецьку мови; українська за цією ознакою перебуває на 21 місці: нею користується від 42 до 50 мільйонів людей у світі (в Україні, у східній і західній діаспорі).

За давністю писемності українська належить до старописемних мов: слов’янській писемності понад тисячу років.

За призначенням українська мова – національна мова українського народу, державна мова України.

За генеалогічною класифікацією (походженням) українська мова належить до східної підгрупи слов’янської групи індоєвропейської мовної сім’ї.

 

Фонетична система

Звуки мови ми вимовляємо і чуємо. На письмі звуки позначаються буквами. Букви – це умовні знаки, за допомогою яких на письмі передаються звуки.

Всього в українській мові 33 букви. Послідовність їх у певному порядку називається алфавітом (від назв перших літер грецького алфавіту – альфа і бета), або азбукою (від перших двох літер слов’янського алфавіту – аз і буки), або абеткою (від перших двох літер українського алфавіту – а і бе).

Азбука сучасної української мови утворена на основі слов’янської азбуки, що мала назву кирилиця (за ім’ям болгарських місіонерів Кирила та Мефодія, які склали цю азбуку для слов’ян і переклали грецькі релігійні книги на слов’янську мову). 32 букви українського алфавіту передають на письмі мовні звуки, а ь (м’який знак) позначає м’якість приголосних на письмі (кінь, тінь).

 

Завдання. Повторіть український алфавіт у прислів’ях та приказках.

 

АЛФАВІТ У ПРИСЛІВ’ЯХ ТА ПРИКАЗКАХ

 

Аби розум – щастя буде.

Азбука – то до мудрості дорога.

Аби руки і охота, буде зроблена робота.

Аби сіяв вчасно, то і вродить рясно.

 

Без верби і калини немає України.

Без трудів не їстимеш пирогів.

Без вірного друга великая туга.

Будь сміливим не язиком, а ділом.

 

Всюди на світі добре: у Вітчизні – найліпше.

В чужому домі будь привітний, а не примітний.

Від поганого коріння не жди доброго насіння.

Воля пташці краще від золотої клітки.

 

Грамоті вчиться – завжди пригодиться.

Гріє не зимова шуба, а літній хліб.

Гостре словечко коле сердечко.

Ґав хто ловить, сам собі шкодить.

 

Добре діло – твори сміло.

Де добрі люди, там біди не буде.

Де хміль у голові, там розум мовчить.

Дерево міцне корінням, людина родиною.

 

Не той друг, хто медом маже,

а той друг, хто правду каже.

Де незгода, там часто шкода.

Де цвіток – там медок.

 

Єдність і братерство – велика сила.

Є вогонь, то буде й дим.

Є в котлі, то буде й на столі.

Є ще порох у порохівницях.

 

Журавель прилетів – тепло приніс.

Жарт неґречний, якщо недоречний.

Живий приклад краще сотні навчань.

 

З ремеслом дружити – в житті не тужити.

Здобудеш освіту – побачиш більше світу.

Згода дім будує, а незгода руйнує.

Зрубав дерево – посади два.

 

Більше науки – спритніші руки.

За рідний край життя віддай.

Та земля мила, де мати родила.

 

І будень, і неділя – лінивому все безділля.

І холод не страшний, коли козак молодий.

І золоті удила коневі не милі.

Інший край – інший звичай.

 

Їж хліб з водою, живи правдою святою.

Їдеш на один день, а хліба бери на тиждень.

Добре землю угноїш – урожай потроїш.

Хочеш їсти калачі – не сиди на печі.

 

Все добре переймай, а зла уникай.

Вмій пожартувати, знай, коли перестати.

Що край, то звичай, що сторона, то новина.

Нових друзів май, старих не забувай.

 

Книжка вчить, як на світі жить.

Книжку читай – розуму набирай.

Козацькому роду нема переводу.

Краса до вінця, а розум до кінця.

 

Людина без Вітчизни, як соловей без пісні.

Липень спекотний – грудень морозний.

Ліпше мовчати, ніж сварку зачати.

Ласкава дитина, як щаслива година.

 

Мир будує – війна руйнує.

Ми з такого роду, що любимо свободу.

Мовчання гнів гасить.

Море мурашці і вода в чашці.

 

Народ без свободи – як риба без води.

Найдорожчий клад, як в родині лад.

Не хитруй, не мудруй, а чесно працюй.

На кожну сльозинку є своя смішинка .

 

Орла не вчи літати, а соловейка співати.

Один у полі не воїн.

Очищали ми зерно, щоб родило і росло.

Один урожай збирай, а про другий дбай.

 

Праця чоловіка годує, а лінь марнує.

Паляниця – хлібові сестриця.

Посієш вчинок – виросте звичка.

Посієш вітер – пожнеш бурю.

 

Рід пізнавай – все добре переймай.

Рід великий – обід багатий.

Розум – скарб людини.

Ранні інеї – до довгої зими.

 

Семеро одного не ждуть.

Слово до слова – зложиться мова.

Слово не горобець, вилетить – не піймаєш.

Слова ласкаві, та думки лукаві.

 

Талант – це наполеглива праця.

Терпи, козак, отаманом будеш.

Труднощі мучать, зате розуму учать.

Трудовий хліб – солодший за мед.

 

Україна – рідний край, про її добробут дбай.

У чужій сторонці не так світить і сонце.

У всякім подвір’ї своє повір’я.

Улітку день віз хліба дає.

 

У кожної Федорки свої одговорки.

Федот заметіль приніс – довго

трави не буде.

Федосій теплий – буде рання весна.

 

Хто без діла, той без хліба.

Хто матір забуває, того Бог карає.

Хто по полю ходить, тому жито родить.

Хто рано встає, той у роботі не відстає.

 

Цілий світ перейшов, та й щастя найшов.

Яка пшениця, така й паляниця.

Багато снігу в році – багато хліба в тоці.

Ліпше пташці на сухій гілці, ніж у золотій клітці.

 

Честь втратиш – пропадеш,

добро втратиш – наживеш.

Чим нива чорніша, тим хліб біліший.

Чого мати навчить, те й дочка знає.

Чуже переступи, та не займай.

 

Шануй старших – доб’єшся поваги від молодших.

Швидко розмірковуєш – потім пошкодуєш.

Правда світліша за сонце.

Шануй сам себе, шануватимуть люди тебе.

 

Щастя не підкова – під ногами не знайдеш.

Щоб рибу їсти, треба у воду лізти.

Що там холод, коли козак молод!

Що поспішно, то смішно.

 

Ювелірове вміння дорожче золота.

Від краю до краю всім добра бажаю.

Наука і труд хороші плоди мають.

Стій за правду горою, то й люди з тобою.

По одежі стрічають, по уму проводжають.

 

2.                Форми існування української мови.

 

Усна і писемна мова всіх українців називається національною. Українська національна мова має такі форми: літературна мова, діалектна мова, просторіччя.

Літературна мова – це унормована, стандартна форма національної мови. Українська літературна мова має сформовані стилі мови: науковий стиль, офіційно-діловий стиль, публіцистичний стиль, художній стиль, розмовний стиль.

Діалектну мову використовують люди, пов’язані територіально, соціально або професійно.

Територіальний діалект – це діалект, поширений серед населення певної місцевості (території).

Соціальний діалект – мова людей певної соціальної групи.

До соціального діалекту належить сленг (жаргон).

Сленгом (жаргоном) користуються люди, об’єднані інтересами, професією, ситуацією: любителі спорту, мистецтва, колекціонування тощо. Просторіччя (англ. popular speech) – зрозуміла для усіх мова, яку застосовують для щоденного спілкування.

Є ще суржик – змішана мова, українсько-російська: справка, столова, дєвушка, вилка, стакан.

 

Українська літературна мова існує в двох формах — усній і письмовій. Усна форма розрахована на слухача, письмова — на читача.

Усна мова більш спонтанна, експресивна, безпосеред­ня, тісніше пов’язана з позамовною ситуацією, з загальним контекстом. Ступінь її підготовленості зазвичай є значно нижчим порівняно з письмовою. В усній мові широко використовується розмовно-побутова, емоцій­но забарвлена лексика. Синтаксис відрізняється мен­шою вимогливістю до об’єднання слів і частин речення. Частіше вживаються прості речення й конструкції; за­стосовуються додаткові, невербальні засоби комуніка­ції — міміка, жести.

Писемна форма літературної мови характеризуєть­ся обдуманістю, лаконізмом, монологічним характером викладення, суворими вимогами до мовних засобів. У ній широко використовується абстрактна лексика, на­укова й професійна термінологія, частіше вживаються складні конструкції з чітким визначенням складових частин, будується складне синтаксичне ціле, використовуються звороти, абзаци, періоди.

Українська літературна мова має дві форми вираження — писемну і усну. У сукупності основних мовних засобів (у лексиці, фонетиці, граматиці) усна й писемна мова майже не відрізняються, але їм властиві й специфічні ознаки. Основна відмінність полягає у тому, що усна мова розрахована на слухове сприйняття, найчастіше скороминуче, неповторюване, а писемна мова розрахована на зорове сприйняття, яке може відтворюватись без змін скільки завгодно разів і допускає повільний аналіз.

Писемна мова пов’язана з попереднім обдумуванням, для неї характерний свідомий добір фактів та їх мовне оформлення. Усна мова звичайно є імпровізованою, чітко індивідуалізованою, емоційною й експресивною.

Писемна літературна мова відрізняється точнішим слововживанням, більшою кількістю абстрактної та термінологічної лексики, широким використанням складних конструкцій, відокремлених зворотів, вставних речень.

В усній формі літературної мови часто поєднуються різностильові елементи (книжно-писемні звороти, просторічні слова, діалектизми, жаргонізми тощо). Для усної мови типовим є вживання простих синтаксичних конструкцій.

 

Територіальні діалекти української мови

Кожна мова характеризується наявністю територіальних відгалужень — наріч,
діалектів, говірок. їх виникнення сягає глибокої давнини, ще родоплемінного періоду, а територіальне закріплення пов’язане з добою феодалізму. Недарма їх вважають
«живою історією мови».

Діалектна диференціація мов не однакова: якщо в англійській мові діалектні
відмінності не дуже значні, то в німецькій чи китайській вони настільки великі, що їх
носії не завжди можуть порозумітися між собою.

Діалектні відмінності української мови не належать до надто суттєвих. Незважаючи на те, що Галичина була відокремлена від решти України шість, а Закарпаття — дев’ять століть, значних перешкод для спілкування немає.
Територіально українська мова складається з трьох наріч.

1. До північного наріччя належать діалекти Чернігівщини, Житомирщини, Рівненщини, Сумщини, Київщини та Волині. Найголовніші особливості північних діалектів такі:

1) фонетичні:

а) наявність дифтонгів [уо], [уе], [уГ : вуол, вуел, вуіл

б) тверда вимова звука [ц]: хлопец, палец;

в) наявність звукосполучень [гі, кі, хі] замість літературних [ги, ки, хи]: ложкі,
стіжкі, берегі, хімерний;

2) морфологічні:

а) вживання стягнених форм прикметників чоловічого роду: молоди хлопец, осінні вітер;

б) нестягнені форми прикметників жіночого роду: молодая береза, повная хата;

3) лексичні: кияхи (кукурудза), утва (качки), валка (череда) тощо.

2. До південно-західного наріччя входять діалекти Вінниччини, Хмельниччини,
Тернопільщини, Закарпаття, Львівщини, Івано-Франківщини, Буковини, Волині, Чернівеччини.

Найголовніші особливості їх такі:

1) фонетичні:

а) тверда вимова [р]: рабий, расно;

б) наявність поряд з ри-, ли- [ер], [ел], [ир], [ил]: керниця (криниця), сильза
(сльоза);

в) відсутність подовження приголосного в іменниках середнього роду: [жит’є,
знан’є, зіл’є];

2) морфологічні:

а) поширення закінчень -ови, -еви у давальному відмінку імен­ників II відміни: братови, коневи;

б) наявність застарілих займенників при дієсловах: зроби мі, узяв тя, питав го
(зроби мені, узяв тебе, питав його);

в) наявність залишків давньої форми дієслів минулого часу (пішпа-м, пішли-сьмо) та майбутнього часу: му робити, меш робити (робитиму, робитимеш);

3) лексичні: неньо (батько), вуйко (дядько), плай (гірська стежка), маржинка
(худібка), сарака (бідний) тощо.

3. До південно-східного наріччя входять діалекти Харківщини, Луганщини, Донеччини, Полтавщини, Дніпропетровщини, Запоріжжя, Херсонщини, Кіровоградщини. Одещини, більшості районів Черкащини, частково Київщини.

Особливості південно-східних діалектів такі:

1) фонетичні:

а) пом’якшення шиплячих: [курч’ати];

б) пом’якшення звука [л]: [бул’и, кал’ина];

2) морфологічні:

а) вживання дієслів II дієвідміни із закінченням -е: ходе, носе, просе замість: ходить, носить, просить;

б) вживання стягнених форм дієслів 3-ї особи однини теперішнього часу: пита,
співа замість питає, співає]

3) лексичні: утлий (кволий), жабуриння (водорості).

Територіальні діалекти — це ті потічки, що впадають у могутнє річище загальнонародної мови і збагачують її. Пересохнуть струмки — обміліє ріка.
Зараз у світі спостерігається тенденція до пошанування діалектів — мов «малої
батьківщини». У Баварії 71 відсоток населення володіє і користується діалектами, а в
землі Рейнланд-Пфальц — 76.

В Італії, де літературною мовою послуговується не більше 8-12 відсотків населення, на діалектах проводяться театральні фестивалі, діалектне мовлення звучить у кінофільмах, що не знижує їхнього естетичного рівня та не применшує всесвітньої
слави італійського кіномистецтва. Із шанобливою турботою і піклуванням ставляться
до своїх діалектів японці, хоч фактично кожен з них вільно володіє англійською
мовою.

 

3.                Історія української мови і правопису.

 

Історія української мови починається від праслов’янської мовної єдності (до 6 ст. до н. е.).

Основа українського алфавіту – кирилиця (утворена в 9 столітті).

Фундатор нової української літературної мови – Іван Котляревський, засновник – Тарас Шевченко (19 ст.)

Останній правописний кодекс – 1993 р.

 

Український правопис. Історична довідка.

Періодизація розвитку українського правопису

 

Правопис (орфографія) є системою загальноприйнятих правил, що ви-значають способи відтворення мови на письмі. Без загальнонаціонального правопису не може обійтися жодна літературна мова, оскільки єдиний право-пис сприяє усталенню мовних норм, а отже, й піднесенню мовної та взагалі національної культури.

У більш як тисячолітній історії українського правопису виділяють чотири періоди.

Перший період (XI XVI ст.) пов’язаний з пристосованою до особливостей староукраїнської мови орографічною традицією відомих просвітників та проповідників християнства Кирила й Мефодія.

Другий період (XVI XVII ст.) відбиває вплив на староукраїнське (здебільшого церковне) письмо південнослов’янської орфографії.

Третій період (XVII початок XIX ст.) започатковано виданою 1619 р. «Граматикою» українського мовознавця, письменника, церковного діяча й просвітника Мелетія Смотрицького. Орфографічні норми Смотрицького здобули загальноукраїнське визнання.

Четвертий період починається з першої чверті XIX ст., коли відбувало-ся формування нової української літературної мови на народній основі. Власно кажучи, саме цей період нам найбільше і цікавий, тому що саме в той час по-чинається та розвивається формування сучасного українського правопису.

Розвиток правопису протягом XIX сторіччя

Такі українські письменники першої половини XIX ст., як П. Гулак-Артемовський, Г. Квітка-Основ’яненко, І. Галка та ін., намагалися базувати український правопис на фонетичному принципі, послідовно використовуючи при цьому сучасну їм російську графіку як спадщину XVIII ст.

Перша спроба заснувати український правопис на фонетичному прин-ципі пиши, як чуєш належить О. Павловському, який у своїй «Грамматике малороссийского наречия» (1818 р.) теоретично обґрунтував використання цього принципу для української мови і послідовно провів його у наведених українських прикладах (гомінъ, візьме, твій, жінка, нічь, літо, тінь).

Традиційність в українському письмі обстоював М. Максимович. Суть його правопису зводилася до використання в українській мові російського гражданського алфавіту з іншим звуковим значенням деяких літер, а також уживанням надрядкових знаків. Так, для передачі українського звука [і] в цьому правописі використовувалося аж п’ять знаків: а, о, у, u з діакретичними знаками та ћ; для передачі українського звука [и] вживалися два знаки: ы та и та ін. На Східній Україні цей правопис прихильників не знайшов, зате в Галичині вживався до 1886 р. Та навіть у 1889 р. за цим правописом вийшла у Львові граматика О. Огоновського, офіційно затверджена до вжитку в середніх школах Галичини й Буковини. На Закарпатті правопис М.О. Максимовича з певними видозмінами проіснував аж до 1945 р., тобто до приєднання цієї землі до України.

Пропозиції реформування правопису на початку XX сторіччя

З початком XX ст. учені й майстри слова стали приділяти значну увагу нормалізації графічної системи української мови. Так, у 1917 р. В. Науменко виступив з пропозиціями усунути з українського алфавіту букви я, ю, є, ї та апостроф. Замість цих букв він пропонував використовувати ,  ў, а замість апострофа використовувати м’який знак. Проф. Є.Тимченко запропонував усунути букву й і замість неї вживати j. Замість я, ю, є, ї вживати буквосполучення ja, jy, jе, ji. У1919 р. В.Самійленко висунув пропозиції по-збутися букв я, ю, є, ї, щ; замість й вживати j, а замість ґ латинське g. С. Смаль-Стоцький вважав, що в українському письменстві повинна бути збережена гражданка, тобто слов’янська азбука, прийнята ще за Петра I.

У 20-х рр. стала поширюватись ідея створення азбук на основі латинського алфавіту. Є.Тимченко вдруге виступив з пропозиціями вдосконалити українську графіку наступним чином: усунути й та запровадити j, замість щ писати шч, замість дз та дж на позначення африкат вживати латинські s та z, м’якість приголосних позначати знаком > або м’яким знаком.

Та жодний з всього різноманіття варіантів прийнятий не був, розвиток фонетичного рівня українського правопису пішов іншим шляхом.

Зміни в правописі у XX сторіччі

У 1907-1909 рр. виходить друком «Словарь української мови» за ред. Б. Грінченка. Представлену в ньому правописну систему використав І. Огієнко в підготовленому ним і виданому в 1919 р. «Правописі». Всеукраїнська академія наук (ВУАН) використала принципи Б. Грінченка та І. Огієнка при опрацюванні «Найголовніших правил українського правопису». Ці правила стали основою для опрацювання першого загальноукраїнського правопису, що вийшов у Харкові 1928 року і був запроваджений у практику з 1 січня 1929 року. Авторами цього правопису були видатні українські мовознавці Агатангел Кримський, Олекса Синявський, Олена Курило, Євген Тимченко, Григо-рій Голоскевич, Всеволод Ганцов, Степан Смаль-Стоцький, Василь Сімович, Володимир Гнатюк, Леонід Булаховський та інші. Підписав його до друку народ-ний комісар освіти УСРР Микола Скрипник.

Коли б усе йшло цивілізованим шляхом розвитку, тепер ми мали б сталий правопис, з якого усували б окремі вади та недоречності. Адже починаючи з середини XIX і до початку 30-х років XX ст. український правопис набував дедалі більшої самобутності й соборності. Але настали часи репресій, придушення будь-яких проявів національного самовираження. У добу розстріляного відродження знищено або зацьковано більшість авторів харківського правопису 1928 року. Укоротив собі віку Микола Скрипник.

У 1933 році виходить новий правопис, «очищений від націоналістичних перекручень, що ставили перешкоди оволодінню грамотністю широкими масами і спрямовували українську мову на відрив від російської, орієнтували українську мову на польську та чеську буржуазну культуру, ставили бар’єр між українською та російською мовами» . Якщо перекласти ці розмірковування звичайною мовою, то з українського правопису вилучено майже все, що відбивало оригінальні риси української фонетико-морфологічної системи.

Цей правопис був запроваджений без жодних обговорень, директивно. У багатьох моментах поривався зв’язок із тогочасною українською правописною традицією. З абетки вилучено літеру ґ. Написання багатьох слів увідпо-віднено з російськими формами: замість радости, вісти – радості, вісті, замість катедра, міт – кафедра, міф. Послідовно відкинуто йотацію при збігові двох голосних; відповідно слова типу матеріяльний, діяметр, атеїзм, проєкт, дієта дістали форму матеріальний, діаметр, атеізм, проект, діета. Замінено написання слів авдієнція, авдиторія, авк-ціон, бравнінґ, фавна на аудієнція, аудиторія, аукціон, браунінг, фауна. А втім зберігалася ще низка традиційних написань: Европа, хемія, синтакса, ім’я імени, плем’я племени. Нормою і далі вважалося відмінювання запозичених слів на -о: бюро бюра бюром у бюрі, кіно кіна, радіо радіом. Пізніше, наприкінці 30-х років, у практиці, передусім преси, ці слова стали вживати за російським зразком, не відмінюючи їх.

Далі таке «очищення» тривало. У 1946 році з’являється «вдосконалений» український правопис, що ставив собі за мету «забезпечити єдність з правописами братніх народів Радянського Союзу, особливо   російського». Хоча спочатку певні надії на виправлення спотворень пов’язувалися як раз із цим проектом, що розроблявся правописною комісією на чолі з академіком Л. Булаховським в евакуації під час війни. Члени комісії (з участю відомих українських поетів і письменників П. Тичини, М. Рильського, М. Бажана, Ю. Яновського, І. Кочерги та ін.) спробували бодай почасти повернути вилучені орфографічні норми. Збе-режені стенограми обговорень показують, що настійливо пропонувалося відновлення літери ґ, написання типу Європа, европейський, східній, західній, народній тощо.

Втім партійно-політичні втручання й диктат сповна проявилися на етапі затвердження цього проекту. Жодна з пропонованих змін не пройшла; в опублікованому в 1946 р. правописі було зроблено лише кілька косметичних виправлень. Зокрема замість атеізм, маіс, наівний, Каір, Аіда, діета, діез уведено форми атеїзм, маїс, наївний, Каїр, Аїда, дієта, дієз і подібні, проте залишено проект.

Здавалося б, далі зближувати правописи вже не було куди. Але 1960 року виходить іще одне видання «Українського правопису». Спричинене воно тим, що в 1956 році видано «Правила русской орфографии и пунктуации», тож «у ряді правописних моментів, спільних для української і російської мов, виникла певна неузгодженість, яку тепер, після опублікування «Правил русской орфографии и пунктуации», можна усунути» .

Причиною всіх змін в українському правописі радянського часу, почи-наючи з 1933 року, було наближення його до російського, а найбільшим гріхом українських мовознавців уважалося прагнення «порвати із спільними шляхами правописної нормалізації української і російської літературних мов» та невизнання «спільних змін, які сталися в українській і російській мовах після Жовтня» .

Дальше зросійщення українського правопису припинено наприкінці 80-х років минулого століття на хвилі національного піднесення. У 1990 році з’являється трете видання «Українського правопису», за яким до української абетки повернуто усунуту 1933 року літеру Ґ, зменшено кількість винятків у від-творенні на письмі слів іншомовного походження тощо. Але ні це видання правопису, ні наступне 1993 року не повернуло українській мові її власного правописного обличчя, яке так довго спотворювали ті, хто виконував замовлення творців «нової історичної спільноти   радянського народу» з єдиною мовою.

В силу розглянутих вище фактів ми можемо вважати сучасний правопис продуктом розвитку його радянського попередника 1933 року, через логічний ряд модифікацій 1946, 1961 та 1990 років. Через це вважається за доцільне надалі найбільш детально розглянути і порівняти саме сучасний правопис та правопис 1929 року, що має найбільші відмінності від інших і в наш час пропонується деякими науковцями за основу нового українського право-пису. Тут також слід зазначити, що окрім вищеназваної літери Ґ, більшість змін стосуються орфографічного рівня правопису. Що стосується пунктуаційного рівня, то відповідних матеріалів знайти не вдалося. Це може свідчити про те, що цей рівень є найбільш сталим і тому не підлягав значним модифікаціям. Крім того, на його ґрунті виключені політичні та культурні суперечки, зміни правопису на цьому рівні цікаві виключно з наукової точки зору, тому і не отримують широкого висвітлення в засобах масової інформації.

 

Принципи українського правопису

Слова ми спочатку чуємо або вголос чи мовчки промовляємо, далі подумки розчленовуємо їх на звуки, а потім записуємо буквами. Але чи завжди букви точно відповідають звукам?

1.    Найчастіше слова пишемо так, як вони звучать (у літературній вимові): [школа] — школа, [книга] — книга, [товариство] — товариство, [товарис’кий] — товариський, [гайок] — гайок, [бул’йон] — бульйон. Це фонетичний принцип написання слів.

2.    Водночас дбаємо, щоб та сама частина слова (корінь, префікс, суфікс, закінчення) в усіх словах писалася однаково, незалежно від її звучання: вимовляємо [брацтво], а пишемо братство, бо брат; [снис’с’а] — снишся, бо сниш; [сниц’ц’а] — сниться, бо снить; [ве^иселий] — веселий, бо весело; [книз’ц’і] — книжці, бо книжка. Це морфологічний принцип.

3.    Іноді слова, які звучать однаково, пишемо по-різному, щоб розрізнити їхнє значення: по-новому (прислівник) живемо і по новому (прийменник з прикметником) мосту; вдень (завидна) і в день (у певний день); Кривий Ріг (місто) і кривий ріг (у тварини). Такий принцип називається диференціюючим, тобто розрізнюючим.

4.    Деякі звуки в слові позначаємо на письмі саме так за традицією: [йасний] — ясний, [йіздовий] — їздовий, [шчучка] — Щучка. Це традиційний, або історичний, принцип.

 

Зверніть увагу!

 

Іван Котляревський – автор «Енеїди», першої поеми, написаної новою українською мовою

 

 

Тарас Шевченко – відомий український поет, один із основоположників сучасної української літературної мови. Багато його віршів перекладено іншими мовами

 

 

 

 

 

 

 

 

 

“Ласкою всього досягнеш, а криком та лайкою нічого не візьмеш”

І.П. Котляревський

Іван Петрович Котляревський – видатний український письменник, драматург, перший класик нової української літератури, перший автор, який почав писати сучасною українською мовою., панувати…”

 Найвідомішим твором письменника стала, безперечно, поема “Енеїда”. Так, “Енеїда” була популярною завжди. Першу ластівку нової літератури Україна прийняла із захопленням.

Над “Енеїдою” Котляревський працював близько 30 років (з перервами). Три перші частини вийшли з друку в 1798p., четверта – в 1809 p., п’ята – в 1822 p.; повністю твір завершено в 1825-1826 pp., а видано в 1842 р. після смерті письменника. Для написання поеми автор скористався досвідом своїх попередників. Близькими до обраного ним жанру були різдвяні та великодні вірші мандрівних дяків, жартівливо-сатиричні сцени яких нагадують окремі картини “Енеїди”, її стиль, гумор. Головні джерела “Енеїди” — реальна дійсність того часу та усна народна творчість. Слід згадати, що незадовго до написання “Енеїди”, у 1775 році, за наказом Катерини II Запорозьку Січ було зруйновано. Тож зображення Котляревським козаків в образах відважних троянців було спробою нагадати українцям про героїзм, незламність духу, волелюбність, патріотизм наших предків. Тому письменник усвідомлював, що писати такий твір мертвою книжною мовою неможливо, і скористався “мужичою”, тобто народною мовою. “Педанти, – зазначав сучасник письменника, – здивувались і – замовкли. Жовчні люди схопили цю книгу з наміром потішитись, вилаяти її, знищити зухвалого письменника, але з перших сторінок їхній гнів минув – вони почали сміятися”. Правда, народна мова трапляється в нашій літературі й до Котляревського: в інтермедіях, сатиричних віршах, але там народна мова була засобом пародії, низького стилю, бо для “високих” літературних жанрів її вважали непридатною. Але письменник довів, що це не так.

 

Шевченко Тарас (1814 – 1861)

 Видатний поет та художник, чия літературна спадщина вважається основою української літератури й сучасної української мови

Поет, письменник, художник.

Місце народження – с. Моринці, Київщина.

Батько – селянин-кріпак.

Був дворовим слугою поміщика П. Енгельгарда в маєтку Вiльшані. Вступив до Академії мистецтв. Був членом Кирило-Мефодіївського братства, таємної політичної організації, заснованої з ініціативи Миколи Костомарова. Шевченка заарештували 5 квітня 1847. У квітні 1850 його було заарештовано вдруге і невдовзі заслано на півострів Мангишлак. Під час хвороби та після третього арешту Шевченко взяв участь у підготовці першого числа журналу «Основа», яке вийшло ще за життя поета. З 47 років життя поет пробув 24 роки у кріпацтві, 10 на засланні, а решту під наглядом жандармів. Поховано Тараса Шевченка спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі, а через 2 місяці, згідно з заповітом, його останки перевезено на Україну і поховано на Чернечій горі біля Канева. Відтоді могила Шевченка стала священним місцем для українців у всьому світі. Літературна спадщина Шевченка обіймає велику збірку поетичних творів («Кобзар»), драму «Назар Стодоля» і 2 уривки з інших п’єс; 9 повістей, щоденник й автобіографію, написані російською мовою, записки історично-археологічного характеру («Археологічні нотатки»), 4 ст. та понад 250 листів. З мистецької спадщини Шевченка збереглося 835 творів живопису і графіки, що дійшли до нас в оригіналах і частково у гравюрах та копіях. Її доповнюють дані про понад 270 втрачених і досі не знайдених мистецьких творів.

На сьогоднішній день налічується 1384 пам’ятники Тарасу Шевченку у світі: 1256 в Україні та 128 за кордоном – у 35-ти державах.

В Україні найбільше пам’ятників встановлено на Івано-Франківщині – 201, за нею йдуть Львівська (193), Тернопільська (165) та Черкаська (102) області.

За кордоном найбільше пам’ятників встановлено у Росії – 30 (10 пам’ятників та 20 меморіальних дошок), Казахстані – 16, США – 9 та Канаді – 9, а також у Білорусії (6), Польщі (5), Молдові (4), Бразилії (3), Аргентині (3), Франції (3) та ін.

Перший пам’ятник Т. Шевченку було відкрито у 1881 році до 20-річчя від дня смерті митця у м. Форт Шевченко (Казахстан) під керівництвом І.О. Ускова, який був комендантом Новопетровського укріплення, коли Шевченко перебував там на засланні.

В Україні перший пам’ятник Шевченку (його погруддя) було встановлено у Харкові у садибі Алчевських у 1881 році.

Починаючи з 1911 року традиційне скульптурне зображення Т. Шевченка – в кожусі та шапці, у похилому віці. З 1990-х років Т. Шевченка почали зображувати у молодому віці.

Одним із кращих зразків монументальної Шевченкіани у світі та найкращим пам’ятником Т. Шевченку в Україні вважається пам’ятник, встановлений у Харкові в 1935 році. Автори пам’ятника – скульптор Матвій Манізер і архітектор Йосип Лангбард.

 

 

Завдання. Дайте письмові відповіді на запитання.

 

1.      Яка мова є державною в Україні?

2.      Українська мова поширена тільки в Україні?

3.      У яких країнах, крім України, є люди, що говорять українською?

4.      Скільки людей розмовляють українською мовою?

5.      Яке місце займає українська мова за кількістю тих, хто нею розмовляє?

6.      До якої групи належить українська мова?

7.      До якої мовної сім’ї належить українська мова?

8.      Які мови мають спільні риси з українською?

9.      Скільки слів у найбільшому українському словнику?

10.    Які форми має національна українська мова?

11.    Що таке літературна мова?

12.    Що таке діалект?

13.    Що таке територіальний діалект?

14.    Що таке соціальний діалект?

15.    Що таке сленг (жаргон)?

16.    Що таке просторіччя?

17.    Що таке суржик?

18.    На якій основі створений український алфавіт?

19.    Хто такі Іван Котляревський і Тарас Шевченко?

20.    Коли був прийнятий останній правописний кодекс?

 

Поширенність української мови

Функціонування та поширеність української мови за межами нашої держави у різних країнах всіх континентів тісно пов’язана з кількістю представників української діаспори. За офіційними даними, українців – близько 47 мільйонів. З них на Україні – 37,2 млн., у країнах Америки, Австралії, Західної Європи – понад 5 млн., ще 7 млн. – у країнах, що входили колись до складу Радянського Союзу. З них 4,4 млн. чоловік живуть у Російській Федерації, у Казахстані близько одного мільйона, у Молдові – 620 тисяч, у Білорусі – 300, у країнах Балтії – 200, в Узбекистані та Киргизстані – 100 тисяч. Є регіони, всуціль заселені українцями: Берестейщина в Білорусі, Кубань, Зелений Клин у Росії тощо.

У Польщі українці становлять корінну етнічну групу, оскільки вони споконвіків жили на Бойківщині, Лемківщині, Підляшші, Холмщині, Надсянні – землях, що входили до складу Галицько-Волинського князівства. Вважається, що у Польщі живе тепер 300-350 тисяч українців. Існує український ліцей у Легніці й педагогічний ліцей у Бартошиці, що готує вчителів української мови. У Варшавському університеті на філологічному факультеті створений відділ української словесності. Серед українців Польщі є визначні науковці та викладачі.

 У Словаччині живе близько 100 тисяч українців у 30 селах навколо міста Пряшева. Історично цей регіон є продовженням Закарпаття. У місті Свиднику є український відділ Пряшівського університету, видається українська преса, функціонують український музей, театр.

Автохтонне українське населення живе на території Румунії у Південній Буковині, Марамороші, Добруджі, а українські поселенці є в кількох селах Банату. Значна кількість української інтелігенції живе в Бухаресті. У 1946 році за офіційними даними у Румунії нараховувалося близько 1 млн. українців. Було декілька шкіл з українською мовою викладання. Зараз у Румунії у деяких школах викладається українська мова як предмет, є відділення україністики в Сучавському університеті. Виходять раз у два тижні дві українські газети у місті Грац.

 У Німеччині живе близько 25 тисяч українців. У Мюнхені діє Український вільний університет (заснований 1921 р. у Празі), Український техніко-господарський інститут. Є українське видавництво, виходять тижневики “Шлях перемоги”, “Християнський голос”, квартальник “Рідна церква” (УАПЦ) та ін.

За неофіційною статистикою, у Франції проживає 80 тисяч українців у районах Ліона, Парижа. Тут діє “Українська наукова бібліотека імені Симона Петлюри”, є українські школи при деяких церковних парафіях. У Парижі при Вищій школі східних мов є відділ україністики, яким тривалий час керував професор Аркадій Жуковський. Українська мова студіюється також на відділі славістики Університету № 8 міста Парижа. Тривалий час тут виходив тижневик “Українське слово”. У місті Марселі є науковий осередок Наукового товариства імені Шевченка (НТШ), який впродовж багатьох років очолював редактор “Енциклопедії Українознавства” професор Володимир Кубійович.

В Італії проживає мала кількість українців. Це в основному члени чернечих орденів, клерикали. Після заборони діяльності УГКЦ в Україні до Риму було переміщено чимало її інституцій. Наприкінці 60-х років у Римі відкрито Український католицький університет.

Близько 30 тисяч українців зараз нараховується в Англії. Діє “Українська видавнича спілка”, виходить тижневик “Українська думка”, квартальник “Відомості”.

 В Австрії живе понад 15 тис. громадян українського походження. Життя української еміграції зосереджене у Відні. У Віденському університеті є лекторат української мови.

На кінець 80-х років у колишній Югославії нараховувалося близько 60 тисяч українців. Тут були українські навчальні початкові заклади, преса, книговидання. Українці Югославії називають себе русинами.

Невеликі групи українців живуть у Швеції, Швейцарії, Данії, Бельгії та ін. В Аргентині живе близько 100 тисяч українців. Є українські радіопередачі у Буенос-Айресі, а також у Чако, Кордові та Обері.

Нині у США українська етнічна група нараховує близько 2 мільйонів чоловік. Емігранти турбуються про те, щоб їх діти знали українську мову. Тут діє Українська Академія мистецтв та науки. При Гарвардському університеті є Український дослідний інститут з кафедрами української мови, літератури та історії України. У Вашингтоні перед Білим Домом установлено в 1964 р. пам’ятник Т.Г.Шевченкові.

За переписом 1981 р. у Канаді 754 980 осіб визнали себе українцями. Згідно з інформацією канадської преси, українська етнічна група об’єднує 1 млн. чоловік. Українці Канади мають значну кількість суботніх шкіл. Українська мова як предмет є також у багатьох загальноосвітніх школах, де вчиться близько 10 тисяч учнів. У місті Альберті є Канадський інститут українських студій, що утримується на державні кошти. Українознавчі дослідження є в університетах Торонто, Вінніпега, Саскатуна та інших міст.

Багато населених пунктів мають назви такі, як на Україні: Борщів, Броди, Бучач, Новий Київ, Січ, Тернопіль, Україна, Ярослав, Петлюра та інші. В них лунає українська мова й пісня.

 У Бразилії проживає близько 300 тисяч українців. В Австралії проживає 35 тисяч українців. Діють кафедри української мови в університетах Мельбурна та Сіднею. Українці живуть також на острові Тасманія та в Новій Зеландії.

За останні роки еміграція з України швидко зросла. У пресі є інформація, що за останні 12 років з України виїхало за кордон приблизно сім-вісім мільйонів українців. Серед них переважають особи жіночої статі. Українці появились і в таких країнах, як Італія, Іспанія, Греція, Туреччина, Єгипет та інших, де раніше українських емігрантів зовсім не було. Багато з них вже осіли в цих країнах, однак їх національна активність в нових місцях проживання ще ніяк себе не виявляє.

 

Завдання. Прочитайте вірш Т. Шевченка. Випишіть нові слова

 

 

Зверніть увагу!

Українська мова є державною мовою в Україні. Адміністративно Україна складається з 24 областей та Автономної республіки Крим. Кожна область має різний відсоток використання української мови.

 

Територія України

Україна розташована у Центрально–Схiдній Європі, у південно–східній частині Східноєвропейської рівнини.

Україна має спільні сухопутні державні кордони з Білоруссю на півночі, з Польщею на заході, зі Словаччиною, Угорщиною, Румунією і Молдовою на південному заході та з Росією на сході. Південь України омивається Чорним та Азовським морями. Також вона має морський кордон з Румунією, Росією, Болгарією, Туреччиною та Грузією.

З півночі на південь територія України простягається на 893 кілометри, із заходу на схід – на 1316 кілометрів. Україна є найбільшою країною, кордони якої не виходять за межі Європи.

Крайні точки території України:

На півночі – с. Петрівка (Чернігівська область).

На півдні – мис Сарич (Автономна Республіка Крим),

На заході – м. Чоп (Закарпатська область).

На сході – с. Червона Зірка (Луганська область).

Географічний центр України знаходиться біля смт Добровеличківка Кіровоградської області.

Загальна площа України становить 603628 км², що складає 5,7% території Європи i 0,44% території світу.

Площа виключної (морської) економічної зони України становить 72658 км².

Загальна довжина кордонів: 6992,982 км.

Довжина сухопутних кордонів: 5637,982 км .

Довжина морської ділянки кордону: 1355 км. (по Чорному морю – 1056,5 км; по Азовському морю – 249,5 км; по Керченській протоці – 49 км).

Географічний центр Європи знаходиться на території України, неподалік міста Рахова Закарпатської області. Це місце, яке було визначено ще у 1887 р. фахівцями Австро-Угорщини, позначене стеллою і геодезичним знаком. Латинською мовою тут викарбувані слова: “LOCUS PERENNIS. Dilicentissime cum libella librationis guae est in Austria et Hungaria confecta cum mensura gradum meridionalium et paralleloumierum Europeum. МD ССС LХХХVІІ ” , які в перекладі означають: “Постійне, точне, вічне місце. Дуже точно, із спеціальним апаратом, який виготовлений в Австрії і Угорщині, з шкалою меридіанів і паралелей, встановлений Центр Європи. 1887”.

Систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь.

 

Завдання. Розгляньте карту України. Покажіть на ній Тернопіль, Київ та інші міста, в яких ви вже побували.

 

 

 

Завдання. Знайдіть на карті області, де найбільший відсоток населення розмовляє українською мовою. Запишіть назви областей.

 

 

Мовні сім’ї

  У світі приблизно 5 тис. мов (точну цифру встановити неможливо через умовні відмінності між різними мовами і діалектами однієї мови). Усі вони за спорідненими зв’язками об’єднуються в сім’ї, кожна з яких складається з груп близьких одна до одної мов, котрі в давнину були діалектами однієї мови або входили до одного мовного союзу.

Найбільш поширені такі мовні сім’ї.

I. Індоєвропейська сім’я — найчисельніша. Мовами цієї сім’ї розмовляє близько 2106 млн. осіб (приблизно 45 % усього населення земної кулі). У ній виділяють понад 10 груп. Серед них:

1) грецька, вірменська й албанська групи представлені кожна однією мовою;

2) до слов’янської групи (287 млн. осіб) входять мови;

– східна підгрупа — білоруська (10 млн. осіб), російська (143 млн.), українська (45 млн.);

–  західна підгрупа — польська (42 млн. осіб), словацька (5 млн.), чеська (10 млн.), верхньолужицька, нижньолужицька (у Німеччині) і мертва полабська;

– південна підгрупа — болгарська (9 млн. осіб), македонська (2 млн.), сербська і хорватська (18 млн.), словенська (2 млн.) і мертва старослов’янська;

3) до германської групи (435 млн. осіб) належать мови:

–  східна підгрупа — мертві готська, бургундська і вандальська;

– західна підгрупа — англійська (320 млн. осіб), німецька (120 млн.), голландська, фризька (у Нідерландах), бурська (у Південно-Африканській Республіці), ідиш;

– північна (скандинавська) підгрупа — датська, ісландська, норвезька, шведська, фарерська;

4) до романської групи (560 млн. осіб) входять мови: іспанська (240 млн.), португальська (130 млн.), французька (близько 100 млн.), італійська (66 млн.), румунська (23 млн.), провансальська (у Франції), галісійська і каталонська (в Іспанії), ретороманська (у Швейцарії), мертві латинська, оскська, умбрська;

5)  індоарійська група (726 млн. осіб) нараховує 180–240 мов; у ній виділяються мови гінді (200 млн.), бенгальська (157 млн.), біхарська (80 млн.);

6) в іранській групі (75 млн. осіб) найпоширеніша мова фарсі (22 млн.);

7) кельтська група (9,5 млн. осіб) включає ірландську, шотландську, уельську (в Англії), бретонську (у Франції) мови;

8) до балтійської групи (5 млн. осіб) належать литовська, латвійська і мертва пруська мови.

Помаранчевий: країни з більшістю ІЄ мовців. Жовтий: країни в яких ІЄ мова меншості має офіційний статус

 

 

II. Китайсько-тибетська сім’я охоплює 1065 млн. осіб (23 % населення земної кулі). Найбільше людей розмовляє китайською мовою — 997 млн. осіб.

Південно-Східна, Східна та Південна Азія

 

III. До семіто-хамітської сім’ї (238 млн. осіб) входять арабська (153 млн.), іврит (в Ізраїлі) та інші мови.

IV. Австронезійська сім’я (230 млн. осіб) включає індонезійську (138 млн.), яванську (74 млн.) та інші, менш поширені мови.

V. Мови дравідійської сім’ї (близько 190 млн. осіб) поширені на Індостанському півострові. Найпоширеніші тамільська мова (близько 55 млн.), мови телугу (близько 63 млн.), каннада (1 млн.), малаям (30 млн.).

Південна Індія

 

VI. У тюркській сім’ї (106 млн. осіб) чисельно виділяються турецька (43 млн.), узбецька (16 млн.) мови.

VII. Угро-фінська сім’я має 24 млн. мовців. Тут виділяється дві мови — угорська (14 млн.) та фінська (5 млн.).

VIII.        До великих належить також нігеро-кордофанська сім’я мов (288 млн. осіб), проте мови цієї сім’ї, крім суахілі, мало поширені.

IX.          В окремі сім’ї виділяються мови японська (120 млн.), корейська (62 млн.), ряд мов американських індіанців.

  До найпоширеніших мов світу належать (число тих, хто розмовляє на початок 90-х років нашого століття, млн.. осіб): китайська (1200), англійська (450), хінді та урду (350), іспанська (300), російська (220), бенгальська, індонезійська та арабська (по 180), португальська (170), японська (123), німецька (100), французька (100). Цими 12-ма мовами говорить майже 2/3 населення світу.

 

Завдання. Розгляньте таблицю. Спишіть і запам’ятайте класифікацію слов’янських мов.

 

 

Зверніть увагу!

 

Слов’янські мови мають багато подібних слів і однакову

граматичну систему

 

 

Слов’яни – це найбільша в Європі група людей, єдність яких зумовлена спільним походженням племен, народів, націй, що ґрунтується на спільних традиціях мови, звичаях, матеріальної культури, антропології, історії. Слов’яни займають територію від Адріатичного моря до Тихого океану, від Середньої Азії до Балтійського моря й Північного-льодовитого океану.

Спільність слов’ян зумовлюється компактністю проживання у Центральній Європі. Крім того, назва з коренем слав- належить й іншим етнічним єдностям: Словакія, Словенія, словінці, словени. Себе вони називають слов’яни, словени, германці їх називають – венедами, вендами.

Слов’яни належать до одного і того ж антропологічного типу людей – до європеїдної раси.

Загальна кількість слов’ян становить приблизно 300 млн. чоловік. Водночас на початку ХХ століття людей на планеті Земля було приблизно 6 млрд., тобто населення збільшилося в шість разів.

 

Іншомовні слова в українській мові

Джерелом поповнення лексики сучасної української мо­ви, зокрема її ділового мовлення, є іншомовні слова. Одні з них, що давно вже засвоєні або означають назви загаль­новідомих явищ і предметів, увійшли до активної лексики. Наприклад: верстат, майстер, ланцюг, менеджер, спонсор, крейда, папір, вишня, огірок, агроном, юрист, суфікс, академія, буква, м’ята та ін. Від основ таких слів в українській мові творяться нові слова за допомогою різних словотворчих за­собів. Наприклад: агроном —агрономія, агрономічний, агромінімум; гарбуз — гарбузиння, гарбузовий. Інші запозичені слова, що означають назви понять і явищ, які не є загальновідомими і рідко вживаються в мові, мають виразні ознаки іншомовних. Наприклад: адажіо, женофоб, мольберт, ландтаг, ландшафт, вуаль, фрікасе, фенолфталеїн, ланцет і т. д.

До складу української лексики входить багато слів, утво­рених за зразками морфологічної структури відповідних слів російської мови. Наприклад: укр. втілення — відповідно до рос. воплощение; укр. відродження — відповідно до рос. возрождение і т. д.

У словниковому складі української мови особливе місце посідають запозичення грецького походження — грецизми. Це назви рослин, тварин: кедр, мигдаль, мак, кит, крокодил, назви побутових предметів: парус, миска, ванна; поняття цер­ковно-релігійні: вівтар, архангел, ангел, амвон, антихрист, ікона, келія, ієрей, ладан, демон, ідол, схима, літургія, келар, канон, монастир, піп; терміни науки, культури, мистецтва: апостроф, граматика, діафрагма, логіка, математика, філо­софія, кафедра, ідея, театр, музей, корал, бібліотека, комедія, хор, сцена, планета, магніт, іподром, гігант, ксерокс.

З грецької мови запозичено більшість українських імен людей, наприклад: Ірина, Марина, Катерина, Софія, Харитина, Олена, Явдоха, Василь, Петро, Тарас, Микола, Андрій, Степан, Федір, Олександр, Олексій та ін.

В українській мові чимало слів латинського походження, вони належать переважно до понять науки, техніки, мистец­тва, політичних і суспільних відносин, медичної, юридичної термінології. Наприклад: індустрія, реакція, мотор, меридіан, аргумент, префікс, ангіна, операція, ординатор, консиліум, юс­тиція, юрист, прокурор, нотаріус, ректор, декан, екзамен, студент, університет, гумор, цирк, екскурсія, експедиція, депу­тат, консул, секретар, адміністрація.

З латинської мови запозичені деякі імена людей, наприклад: Юлія, Клавдія, Мотря, Валерій, Віктор, Віталій, Павло, Марко.

З французької мови запозичені слова, що стосу­ються побуту, предметів одягу, науки, техніки, мистецтва, суспільно-політичні, технічні та військові терміни. Наприк­лад: люстра, абажур, маскарад, браслет, одеколон, пудра, ридикюль, портьєра, мотив, сюжет, афіша, актор, суфлер, партер, бюст, бюлетень, екіпаж, костюм, пальто, блуза, ка­бінет, сержант, гарнізон, атака, фронт, каска, кавалерія, корпус, маршал, комюніке, дебати, кур’єр, департамент, шосе, десант, паркет, пансіон, пасаж.

З німецької в українську прийшли деякі адміні­стративні, технічні, медичні, торговельні, військові, вироб­ничі терміни, назви предметів побуту, рослин, птахів, ігор тощо. Наприклад: штат, шахта, верстат, стамеска, шту­катур, слюсар, лобзик, цех, дратва, бухгалтер, вексель, мас­штаб, бинт, фельдшер, курорт, флейта, балетмейстер, офіцер, орден, мундир, кухня, швабра, бутерброд, фарш, паштет, квасоля, вафлі, шпинат, галстук, фартух, матрац, страус, танці, кеглі та ін.

Англійські запозичення вживаються в українській лексиці, що стосується техніки, політики, спорту, мореплав­ства, транспорту, одягу, їжі, напоїв. Наприклад: менеджер, шоу, бізнес, конвеєр, трест, тролейбус, комбайн, тунель, лідер, мітинг, бюджет, крокет, фініш, аут, бокс, спорт, докер, яхта, мічман, картер, танк, вокзал, рейс, світер, піжама, кекс, пунш, біфштекс, ром та ін.

З італійської прийшли до нас такі слова, як: опера, бемоль, інтермецо, бас, лібрето, арлекін, дебет, кредит, банк, вата, казарма, барикада, каса, валюта, банк.

З голландської запозичені українською мовою переважно терміни мореплавства й суднобудування: гавань, шлюпка, матрос, боцман, рейд, верф, дамба, фарватер, руль, а також слова ситець, дюйм, картур та ін.

Із скандинавських мов увійшла до української мови незначна кількість слів, зокрема: клеймо, дротик, оселедець, якір; власні імена: Ігор, Олег, Аскольд та ін.

З тюркських та інших східних мов українська мова запозичила слова: гарба, сарай, сабантуй, могорич, чарка, балик, лапша, кавун, гарбуз, ізюм, халва, кабан, каракуль, базар, торба, табун, чабан, батіг, ярлик і т. д.

У словниковому складі української мови є запозичення й з інших мов, здебільшого рідковживані: булат, тахта, кара­ван, гиря (з іранської); чесуча, чай (з китай­ської); сакля, чурек (з грузинської); орангутанг (з малайської) тощо.

Входячи в українську мову, іншомовні слова засвідчували чутливість лексики до змін у житті суспільства — політичних, економічних та культурних — і водночас збагачували словниковий склад нашої мови.

 

Завдання. Вставте пропущені голосні букви в терміни з тексту.

Зразок: сл…вн…к – словник

 

c…рж…к,

м…в…,

д… … л…кт,

пр…ст…р…чч…,

ж…рг…н,

сл…нг,

Т…р…с  Ш…вч…нк… .

 

Завдання. Прочитайте назви місяців різними слов’янськими мовами.

 

 

 

Завдання.

а) Випишіть букви зі старої української абетки, яких немає в сучасному українському алфавіті.

б) Запишіть букви, яких не було у старому алфавіті, але є в сучасному.

в) Запишіть букви, які змінили вигляд у сучасному алфавіті.

 

Завдання. Знайдіть на карті країни, з мовами яких українська мова має спільні риси.

 

Завдання. Знайдіть визначення, які відповідають термінам.

 

 

 

Завдання. Знайдіть у тексті (Завдання 1) назви стилів української мови

 

1. publicistic (journalistic) –

2. colloquial  –

3. official-business –

4. scientific –

5. artistic –

 

Завдання. Правильно чи неправильно?

1. Суржик – змішана мова, українсько-російська.

2. Поза межами України українська мова поширена в Нігерії.

3. Фундатор нової української літературної мови Андрій Шевченко.

4. Територіальний діалект – це діалект, поширений серед населення певної території.

4. Найбільше використовують українську мову в Донецькій області.

5. Українською мовою розмовляє близько 45 мільйонів людей, в Україні – приблизно 30 мільйонів людей.

 

Завдання. Прочитайте речення-паліндроми справа наліво зліва направо .

 

Зверніть увагу!

Паліндром – слово, словосполучення або віршований рядок, що однаково читається в обох напрямках (зліва направо та справа наліво).

 

І що сало? Ласощі… (Олександр Ірванець)

О, гомін німого (Тарас Девдюк)

 

Кожен рядок є паліндромом

Козак з казок.

Уже лисі ліси… Лежу.

Уже ребра татар бережу.

Умру. Суму сум — у сурму,

А мене нема…

(Олег Будзей. Із збірки «З архіву душі», 1999)

 

Увесь вірш є паліндромом

І трава, ніч…

О-охи та ахи…

Луджені зорі,

Аромат лексидій,

Юль фото…

Флюїди скель,

та моря,

і роз…

… І не жду лиха,

А – тихо очі на варті…

(Кость Павляк, 2005)

 

Завдання. Прочитайте текст, в якому всі слова починаються на літеру «п».

Популярному полтавському поету Павлові Петровичу Подільчакові прийшло поштою приємне повідомлення:

«Приїздіть, Павле Петровичу, – писав поважний правитель Підгорецького повіту Полікарп Пантелеймонович Паскеви, – погостюєте, повеселитесь». Павло Петрович поспішив, прибувши першим поїздом.

Підгорецький палац Паскевичів привітно прийняв приїжджого поета. Потім приїхали поважні персони – приятелі Паскевичів. Посадили Павла Петровича поряд панночки – премилої Поліни Полікарпівни. Поговорили про погоду, політику. Павло Петрович прочитав підібрані пречудові поезії. Поліна Полікарпівна пограла прекрасні полонези, прелюдії. Поспівали пісень, потанцювали подеспан, польку. Прийшла пора – покликали побідати. Поставили повні підноси пляшок: портвейну, «пшеничної», підігрітого пуншу, «Пілзенське пиво». Принесли печені поросята, приправлені перцем півники, пахучі паляниці, печінковий паштет, пухкі пампушки, пироги, підсмажені пляцки. Потім подали пресолодкі пряники, персикове повидло, помаранчі, повні порцелянові полумиски полуниць, порічок.

 

 

 

*Завдання. Перепишіть текст, добираючи з дужок потрібні прийменники. Користуйтеся правилами і законами евфонії

Сідає (у, в) таксі, будинок (у, в) селі, стою (у, в) магазині, багато студентів (у, в) кафе, гарно як (у, в) казці, пацієнт (у, в) лікарні, ліки (у, в) аптеці, кава (у, в) склянці, суп (у, в) тарілці, брат (у, в) Китаї, поширений (у, в) Бразилії.

 

	Українська мова дуже багата на слова-синоніми

 

 

 

Завдання. Прочитайте синоніми до слів іти / говорити. Наведіть приклади зі своєї мови

 

1. Брести, плестися, плентатися, пхатися, телепати, тягти, тьопати, чапати, волоктися, повзти, лізти, клигати, плуганити, чвалати, сунути, човгати, дріботіти, тюпати, чеберяти, простувати, прямувати, ступати, мандрувати, топати, тупцювати, крокувати, маршувати, плисти, шурувати, чимчикувати, таскатися, пертися, тарабанитися, прямувати.

 

2. Базікати, патякати, пасталакати, галдикати, шкабарчати, слебезувати, галакати, теревенити, лепетати, лопотіти, баляндрасити, просторікувати, верзти, торохтіти, белькотати, жебоніти, лебедіти, лопотати, варнякати, бурмотати, бурчати, мимрити, розмовляти, балакати, джерґотати, казати, промовляти, проказувати, повідати, ректи, віщати, цідити, гриміти, видавлювати, хрипіти, шипіти, стогнати, сичати, бесідувати, гуторити, гомоніти, казати, повідомляти, викладати, докладати.

 

Завдання. Запишіть подані словосполучення, добираючи потрібну форму: із (зі); б) з.

 

Хтось (з, із, зі) нас, дорога (з, із, зі) міста, тесляр (з, із, зі) хутора, Олена (з, із, зі) матір’ю, розмовляла (з, із, зі) батьком, онук (з, із, зі) дідусем, оглядач (з, із, зі) Львова, зустрілася (з, із, зі) артистами, вийшов (з, із, зі) двору, іти (з, із, зі) іншими, привітали (з, із, зі) святом, прощатися (з, із, зі) світом, (з, із, зі) щирим серцем.

 

Зразки тестових завдань

 

1. Продовжте речення: «Українською мовою розмовляє…»

A. …близько 15 мільйонів людей, в Україні – приблизно 30 мільйонів людей.

B. …близько 15 мільйонів людей, в Україні – приблизно 10 мільйонів людей.

C. …близько 5 мільйонів людей, в Україні – приблизно 3 мільйонів людей.

D. …близько 45 мільйонів людей, в Україні – приблизно 30 мільйонів людей.

E. …близько 100 мільйонів людей, в Україні – приблизно 300 мільйонів людей.

2. Продовжте речення: «Українська мова належить…»

A. …до східної групи слов’янських мов.

B. …до південної групи слов’янських мов.

C. …до західної групи слов’янських мов.

D. …до північної групи слов’янських мов.

E. …до південно-західної групи слов’янських мов.

3. Продовжте речення: «За кількістю тих, хто розмовляє нею, українська мова стоїть…»

A. …на 200-му місці в світі.

B. …на 10–12-му місці в світі.

C. …на 30-му місці в світі.

D. …на 1-му місці в світі.

E. …на 15–20-му місці в світі.

4. Продовжте речення: «Українська мова має спільні риси…»

A. …з англійською, німецькою, французькою мовами, а також з гінді, івритом та ідишем.

B. …з іспанською, арабською, португальською мовами.

C. …з білоруською, російською, польською мовами, а також з сербсько-хорватською, болгарською і чеською мовами.

D. …з німецькою, литовською, румунською, польською мовами.

E. …з арабською і польською мовами.

5. Продовжте речення: «В одинадцятитомному «Словнику української мови» (1970‑1980) зареєстровано…»

A. …понад 54 тис. слів.

B. …понад 134 тис. слів.

C. …понад 354 тис. слів.

D. …понад 534 тис. слів.

E. …понад 734 тис. слів.

6. Продовжте речення: «Українська національна мова існує у таких формах: …»

A. …літературна мова і просторіччя.

B. …літературна мова і сленг.

C. …діалектна мова, просторіччя, суржик.

D. …літературна мова, діалектна мова, мова фольклору, просторіччя.

E. …літературна мова, жаргон, мова фольклору, арго, суржик.

7. Продовжте речення: «Слов’янські мови входять до…»

A. …семіто-хамітської мовної сім’ї.

B. …фінно-угорської мовної сім’ї.

C. …малайсько-полінезійської мовної сім’ї.

D. …австралійської мовної сім’ї.

E. …індоєвропейської мовної сім’ї.

8. Продовжте речення: «Українська літературна мова має сформовані стилі мови: …»

A. …публіцистичний, художній, розмовний.

B. …науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, художній, розмовний.

C. …науковий і художній.

D. …науковий, публіцистичний, художній, розмовний.

E. …науковий, діалектний, публіцистичний, художній, розмовний.

9. Продовжте речення: «Унормована, стандартна форма національної мови – це…»

A. …літературна мова.

B. …соціальний діалект.

C. …територіальний діалект.

D. …жаргон (сленг).

E. …просторіччя.

10. Продовжте речення: «Мова людей певної суспільної групи – це…»

A. …літературна мова.

B. …соціальний діалект.

C. …територіальний діалект.

D. …мова фольклору.

E. …просторіччя.