Анатомія центральної та переферичної нервової систем, їх єдність. Поняття про вегетативну нервову сисиему, як частину нервової системи. Рефлекторна дуга.
Спинний мозок, його зовнішня і внутрішня будова. Топографія сірої і білої речовини спинного мозку. Передні, задні та бічні роги спинного мозку, їх функціональне значення. Канатики білої речовини. Анатомія головного мозку. Кора півкуль великого мозку. Поняття про функціональне значення різних ділянок кори головного мозку. Оболонки головного та спинного мозку. Топографія провідних шляхів головного і спинного мозку.
НЕРВОВА СИСТЕМА (systema nervosum)
Нервова система сприймає подразнення навколишнього середовища та відповідає на подразнення відповідними реакціями.
Не менш важливою функцією нервової системи є встановлення зв’язків між усіма органами власного організму і забезпечення його існування як єдиного цілого.
За анатомо–функціональною класифікацією нервова система умовно поділялась на:
– соматичну, або анімальну нервову систему;
– вегетативну, або автономну нервову систему.
За новою Міжнародною анатомічною номенклатурою нервова система, згідно з топографічним принципом, складається з:
– центральної частини (pars centralis), або центральної нервової системи (systema nervosum centrale);
– периферійної частини (pars peripherica), або периферійної нервової системи (systema nervosum periphericum).
До центральної частини; центральної нервової системи (pars centralis; systema nervosum centrale) належать;
– спинний мозок (medulla spinalis);
– головний мозок (encephalon).
До периферійної частини; периферійної нервової системи (pars peripherica; systema nervosum periphericum) належать:
– спинномозкові нерви (nervi spinales);
– черепні нерви (nervi craniales);
– нерви автономного відділу (вегетативного відділу);
– нервові вузли (ganglia nervorum);
– нервові сплетення (plexus nervorum);
– рецептори (receptores);
– нервові закінчення (terminationes nervorum) – ефектори.
Автономний відділ; автономна частина периферійної нервової системи (divisio autonomica; pars autonomica systematis nervosi peripherici) поділяється на:
– симпатичну частину (pars sympathica);
– парасимпатичну частину (pars parasympathica).
Раніше (PNA) автономну нервову систему називали вегетативною нервовою системою і поділяли на:
– парасимпатичну нервову систему (systema nervosum parasympathicum);
– симпатичну нервову систему (systema nervosum sympathicum).
Структурно-функціональною одиницею нервової системи є нейрон (нейроцит), тобто нервова клітина з усією сукупністю належних їй відростків і кінцевих апаратів.
Можна розрізняти три сторони діяльності нервової системи:
– рецепторну функцію, тобто сприйняття подразнення і поширення відповідного імпульсу по нервових провідниках до центра;
– замикальну функцію, тобто процес перетворення одержаного нервовим центром імпульсу в певну зовнішню реакцію;
– ефекторну функцію, тобто здійснення відповідної реакції (рухової або секреторної).
Нейрон має такі відростки:
– нейрит (neuritum), або аксон (axon, гр.. – ось), по ньому збудження прямує від тіла нейрона до робочого органу або до іншого нейрона;
– дендрит (dendritum, гр. dendron – дерево), по ньому збудження прямує у бік тіла нейрона (corpus neurale).
Місце контакту нейронів, де нервовий імпульс передається від одного нейрона на інший є синапсом (synapsis).
Розрізняють такі типи нейронів:
– рецепторні (аферентні, афекторні, чутливі) нейрони, вони лежать поза центральною нервовою системою, один відросток іде на периферію і закінчується чутливим закінченням, другий – входить в центральну нервову систему (в спинний мозок або в стовбурову частину головного мозку);
– замикальні (асоціативні) нейрони, які лежать в межах центральної нервової системи;
– ефекторні (еферентні, рухові) нейрони, тіла їх містяться в центральній нервовій системі (або в симпатичних вузлах), а нейрити (аксони), продовжуючись у вигляді осьових циліндрів нервових волокон, досягають робочих органів (м’язів, залоз).
Розрізняють такі рецептори:
– екстерорецептори, вони знаходяться в органах чуттів і на межі тіла з навколишнім середовищем (у шкірі, слизових оболонках) і сприймають відчуття болю, температури, дотику і тиску;
– інтерорецептори, вони розміщуються у внутрішніх органах і сигналізують про зміни фізичного та хімічного стану цих органів та їхнього вмісту;
– пропріорецептори, вони знаходяться в органах апарата руху (в м’язах, сухожилках, фасціях, зв’язках та суглобових капсулах) і реагують на сигналізують про зміну взаєморозташування структур в апараті руху.
Рефлекторна дуга представляє собою ланцюг нервових клітин, яка включає афекторні (чутливі) та ефекторні (рухові, або секреторні) нейрони, по яких нервовий імпульс рухається від місця свого збудження (від рецептора) до робочого органу (до ефектора).
Проста рефлекторна дуга складається з двох неронів – аферентного та ефекторного.
Тіло першого нейрона (рецепторного, аферентного) знаходиться поза центральною нервовою системою.
Зазвичай це псевдоуніполярний нейрон, тіло якого розташоване в спинномозковому вузлі (ganglion spinale) або чутливому вузлі черепних нервів (ganglion sensoriale nn. cranialii).
Периферійний відросток псевдоуніполярного нейрона іде в складі спинномозкових нервів або чутливих волокон черепних нервів та закінчується рецептором, який сприймає зовнішнє (із зовнішнього середовища) або внутрішнє (в органах, тканинах) подразнення.
Це подразнення трансформується у нервовий імпульс, який досягає тіла нервової клітини, а потім по центральному відростку (сукупність яких утворює задні або чутливі корінці спинномозкових нервів) направляється у спинний мозок або по відповідним черепним нервам – в головний мозок.
Як правило, рефлекторна дуга складається не з двох нейронів, а побудована складніше. Так, між двома нейронами – рецепторним (аферентним) і ефекторним (еферентним) – є один або декілька вставних (замикальних) нейронів.
Спинний мозок (medulla spinalis) та головний мозок (encephalon) мають сіру речовину (substantia grisea) і білу речовину (substantia alba) та відноситься до центральної нервової системи.
Сіра речовина (substantia grisea) спинного та головного мозку – це скупчення нервових клітин, які утворюють ядра або нервові центри.
Біла речовина – це нервові волокна, відростки нервових клітин. Нервові волокна утворюють провідні шляхи спинного та головного мозку і зв’язують різні відділи центральної нервової системи та різних ядер (нервових центрів) між собою
Нервова система людини розвивається із зовнішнього зародкового листка – ектодерми.
Ріст нервового жолоба приводить до утворення нервової трубки (tubus neuralis), яка складається з трьох шарів.
З внутрішнього шару розвивається епендимальна вистілка порожнин шлуночків мозку і центрального каналу спинного мозку.
Із середнього (плащового) шару розвивається сіра речовина мозку.
Зовнішній шар, майже немає нервових кліти, перетворюється у білу речовину.
Передній кінець нервової трубки (черепна частин) розширюється і дає початок розвитку головного мозку. Останні відділи нервової трубки дають початок розвитку спинного мозку.
Черпна частина (pars cranialis) нервової трубки утворює три первинні мозкові пухирі: передній, середній та задній (ромбоподібний).
Передній мозковий пухир перетворюється на кінцевий мозок (telencephalon) та проміжний мозок (diencephalon).
Із середнього мозкового пухиря розвивається середній мозок (mesencepalon).
Задній мозковий пухир дає початок задньому мозку (metencephalon) та довгастому мозку (myelencephalon).
Отже, утворюється п’ять відділів головного мозку, їх можна розрізнити на 6-му тижні розвитку ембріона.
Порожнина пухирів та спинної частини нервової трубки перетворюються на шлуночки головного мозку (ventriculi encephalon) та у центральний канал спинного мозку (canalis centralis).
З гангліозної пластинки розвиваються нервові вузли.
Еволюційний розвиток нервової системи. Провідна роль нервової системи виникла і розвинулась в процесі еволюції тварин у зв’язку з ускладненням організму в цілому.
Нервова система є лише у багатоклітинних організмів. Вона пройшла три такі основні етапи розвитку в філогенезі тварин:
I етап – дифузна нервова система,
II етап – вузлова нервова система,
III етап – трубчаста нервова система.
Вперше нервова система утворюється в кишковопорожнинних тварин (гідри, медузи) – дифузна або сітчаста нервова система.
У червів і членистоногих (раки, павуки, комахи) нервові клітини зібрані у скупчення – вузли (ганглії) які між собою з’єднуються. Така нервова система називається вузловою або гангліонарною.
У всіх хребтових тварин і людини нервова система трубчастого типу, тобто нервові клітини зібрані у вигляді нервової трубки
На початковій стадії розвитку хребтових тварин особливо велику роль відіграли апарат руху і органи чуття, які сприяли виникненню найбільш організованої трубчастої нервової системи.
Мал. 224. Розвиток центральної нервової сиcтеми (поперечний розтин):
а — нервова пластинка; б — нервова борозна; в — нервовий жолобок; г –майже замкнута нервова трубка: д –замкнута нервова трубка;1– ектодерма; 2 — закладка спинномозкових вузлів і вузлів автономної нервової системи;3 — спинний мозок, що розвивається.
Вади розвитку спинного мозку. До них належать:
– міелодисплазія, яка нерідко поєднується із spina bifida (порок розвитку хребта – неповне закриття хребтового каналу) та фізіологічно виражається двостороннім плоскостопієм, зниженням ахілових і подошвових рефлексів, ночним діурезом та порушенням статевої потенції.
– диастематомиелия, це розщеплення спинного мозку – не змикання симетричних частин спинного мозку у ембріона.
– дипломіелія, вона характеризується подвоєнням спинного мозку та часто супроводжується із spina bifida.
Вади розвитку головного мозку. До них належать:
– агенезія – відсутність всього мозку та черепа;
– ацефалія – відсутність півкуль великого мозку при наявності не розвиненого стовбура головного мозку і спинного мозку;
– геміцефалія або геміенцефалія – частково недорозвинута одна півкуля великого мозку;
– цефальоцеле – мозкові кили (грижи);
– агірія – відсутність звивин;
– мікрогірія – неглибокі звивини;
– макрогірія – широкі, крупні звивини;
– поренцефалія – лійкоподібні порожнини, які своєю широкою частиною направлені до поверхні півкуль великого мозку.
СПИННИЙ МОЗОК (medulla spinalis)
Це довгий тяж циліндричної форми, який розміщений в хребтовому каналі і тягнеться від великого отвору потиличної кістки до рівня I–ІI поперекових хребців.
Спинний мозок закінчується мозковим конусом (conus medullaris), від якого до окістя другого куприкового хребця тягнеться кінцева нитка, спинномозкова частина (filum terminale, pars spinalis) , яка фіксується до задньої поверхні тіла другого куприкового хребця. Ця нитка є залишком редукованого хвостового відділу спинного мозку. Край великого отвору потиличної кістки вважається верхньою межею спинного мозку, де він переходить у довгастий мозок.
На рівні від II шийного – II грудного хребців спинний мозок утворює:
– шийне стовщення (intumescentia cervicalis), яке найбільшого свого розміру досягає на рівні VI шийного хребця.
На рівні X – XII грудних хребців утворює:
попереково–крижове стовщення (intumescentia lumbosacralis), яке переходить в мозковий конус (conus medullaris), розташовані відповідно до центрів іннервації верхніх і нижніх кінцівок.
Всередині спинного мозку проходить центральний канал (canalis centralis), який продовжується вгорі в IV шлуночок головного мозку, а донизу закінчується кінцевим шлуночком (ventriculus terminalis).
Розрізняють такі частини спинного мозку:
– шийна частина; шийні сегменти [1–8] (pars cervicalis; segmenta cervicalia [1–8]), їх є 8;
– грудна частина; грудні сегменти [1–12] (pars thoracica; segmenta thoracica [1–12]), їх є 12;
– поперекова частина; поперекові сегменти [1–5] (pars lumbalis; segmenta lumbalia [1–5]), їх є 5;
– крижова частина; крижові сегменти [1–5] (pars sacralis; segmenta sacralia [1– 5]), їх є 5;
– куприкова частина; куприкові сегменти [1 – 3] (pars coccygea; segmenta coccygea [1–3]), їх є 1–3.
Відрізок спинного мозку, який відповідає двом парам корінців (два передніх та два задніх) називається сегментом (segmentum).
Спинний мозок, відповідно, складається з 31 – 33 сегментів.
Починаючи з нижніх чотирьох шийних, сегменти розташовуються вище відповідних хребців хребтового стовпа (правило Шипо). Таке розташування пояснюється тим, що довжина спинного мозку значно менша за довжину хребтового стовпа. Тому, практично важливо знати скелетотопію спинномозкових сегментів.
Скелетотопія спинномозкових сегментів:
– у нижньому шийному (V, VI, VII, VIII) і верхньому грудному відділах (I, II, III, IV) сегменти розміщені на один хребець вище від відповідного їм за ліком хребця;
– в середньому грудному відділу сегменти (V, VI, VII, VIII, IX) розміщені на два хребці вище;
– в нижньому грудному відділу) сегменти (X, XI, XII розміщені на три хребці вище;
– поперекові сегменти розміщені на рівні X – XI грудних хребців;
– крижові і і куприкові сегменти – на рівні XII грудного – I поперекового хребці.
Відношення сегментів спинного мозку до периферійної рухової і чутливої іннервації такі:
– м’язи і шкіра верхньої кінцівки іннервуються V–VIII та I і, почасти, II грудними сегментами;
– шкіра і м’язи тулуба іннервуються II-XII грудними сегментами;
– шкіра над пахвинною зв’язкою (lig. inguinale) іннервується I поперековим сегментом;
– нижня кінцівка (membrum inferius) іннервується II–V поперековими та I–II крижовими сегментами;
– ділянка зовнішніх статевих органів, промежини і присередній відділ сідничної ділянки іннервуються III–V крижовими сегментами; тут же містяться рефлекторні центри сечовипускання, дефекації і ерекції.
Сіра речовина спинного мозку (substantia grisea medullae spinalis) із задніми і передніми корінцями (radices posteriores et anteriores) і переднім, бічним, заднім власними пучками білої речовини (fasciculi proprii anterior, lateralis, posterior substantiae albae), що обрамляє сіру речовину (substantia grisea), утворює власний або сегментарний апарат спинного мозку.
Тобто, це частина спинного мозку, яка відповідає двом парам корінців (два передніх і два задніх) і вузької смужки білої речовини, яка безпосередньо прилягає до сірої речовини.
Основне призначення сегментарного апарату спинного мозку – здійснення вроджених реакцій (рефлексів) у відповідь на подразник (внутрішній або зовнішній) – безумовні рефлекси.
Передні і задні корінці, які відходять від спинного мозку нижче XII грудного сегмента, разом з корінцями, які розміщені навколо мозкового конуса, та з кінцевою ниткою утворюють кінський хвіст (cauda equina) спинного мозку.
На передній поверхні спинного мозку проходить передня серединна щілина (fissura mediana anterior).
На задній поверхні спинного мозку проходить задня серединна борозна (sulcus medianus posterior), де розташована задня серединна перегородка (septum medianum posterius).
По бічній поверхні спинного мозку проходить передньобічна борозна (sulcus ventromedialis) – права і ліва, та задньобічна борозна (sulcus posterolateralis) – права та ліва.
Між задньою серединною борозною та задньобічною борозною розташована задня проміжна борозна (sulcus intermedius posterior).
У задньобічні борозни входять чутливі волокна заднього корінця (radix posterior), який має в своєму дистальному кінці стовщення – чутливий вузол спинномозкового нерва; спинномозковий вузол (ganglion sensorium nervi spinalis; ganglion spinale).
У ньому лежать тіла чутливих псевдоуніполярних нейронів.
Із передньобічних борозен (sulci anterolaterales) виходять рухові волокна переднього корінця (radix anterior).
Задній і передній корінці (radices posterior et anterior) з’єднуються, утворюючи мішаний стовбур спинномозкового нерва (truncus nervi spinalis).
Відповідно до кількості сегментів спинного мозку (segmenta medullae spinalis) утворюються 31 – 33 пари спинномозкових нервів (nervi spinales).
Спинномозковий нерв (nervus spinalis) проходить через міжхребцевий отвір (foramen intervertebrale) і розгалужується на такі гілки:
– передню гілку (ramus anterior або ventralis), яка є найбільшою гілкою і з’єднується з передніми гілками сусідніх спинномозкових нервів (nervi spinales), утворюючи нервові сплетення (plexus nervosum), за винятком передніх грудних нервів (nervi thoracici), які не утворюють сплетень, а продовжуються у міжреброві нерви (nn. intercostales). Ця гілка має рухові та чутливі волокна;
– задню гілку (ramus posterior або ramus dorsalis), яка йде дозаду між поперечними відростками хребців (processus transversi vertebrarum) та іннервує шкіру і глибокі м’язи спини (cutis et musculi dorsi profundi), м’язи шиї та підпотиличні м’язи (musculi collі et musculi suboccipitales).
Задні гілки крижових спинномозкових нервів (rami posteriores nervorum spinalium sacralium) проходять через задні крижові отвори (foramina sacralia posteriora). Ця гілка має рухові та чутливі волокна, а задня гілка I шийного спинномозкового нерва виходить між потиличною кісткою (os occipitale) і атлантом (atlas) та містить тілки рухові волокна;
– оболонну гілку; поворотну гілку (r. meningeus; r. recurrens), яка містить чутливі та симпатичні нервові волокна і заходить у хребтовий канал (canalis vertebralis) через міжхребцевий отвір (foramen intervertebrale) та іннервує оболони спинного мозку (meninges spinales);
– білу сполучну гілку (ramus communicans albus), що містить вкриті мієліном передвузлові нервові волокна (neurofibrae preganglionicae), які йдуть від ядра спинного мозку до найближчого симпатичного вузла (ganglion sympathicum). Ця гілка відходить тільки від VIIІ шийного, всіх грудних та верхніх двох, трьох поперекових спинномозкових нервів.
До спинномозкових нервів підходять сірі сполучні гілки (rami communicantes grisei), які містять переважно завузлові нервові волокна (neurofibrae postganglionicae), що йдуть від усіх вузлів симпатичного вузла (ganglion sympathicum) до всіх пар (31) спинномозкових нервів.
Оболонки спинного мозку
Спинномозкова тверда оболонка (dura mater spinalis) (мал. 245), яка має вигляд довгастого мішка, складається з двох листків — зовнішнього, що є окістям хребців, і внутрішнього, або власне твердої оболонки. Простір, розташований назовні від твердої оболонки, називається надтвердооболонним (spatium epidurale). Він заповнений клітковиною, яка містить головним чином численні внутрішні вени хребта. Вгорі тверда оболонка спинного мозку фіксується до краю великого (потиличного) отвору, а знизу закінчується сліпо і в canalis sacralis переходить у нитку твердої оболонки, яка закріплюється на куприку. У межах міжхребцевих отворів тверда оболонка вкриває спинномозкові корінці, вузли та нерви.
Спинномозкова павутинна оболонка
(arachnoidea mater spinalis) — тонка, безбарвна і прозора; щільно прилягає до внутрішньої поверхні твердої оболонки. Спинномозкова м’яка оболонка (ріа mater spinalis) щільно вкриває речовину спинного мозку; містить велику кількість артеріальних і венозних судин. Між павутинною і м’якою оболонками є чималий підпавутинний простір (spatium suba–rachnoideum), заповнений цереброспіналь-ною рідиною (liquor cerebrospinal) і з’єднаний з однойменним простором головного мозку. Таким чином, спинний мозок із своїми корінцями ніби плаває в церебро-спінальній рідині. Стійкого положення йому надають дві зв’язки — проміжна шийна перегородка та зубчасті зв’язки, які формуються з м’якої оболонки мозку. Проміжна шийна перегородка, яка є лише в шийному відділі, йде від серединної борозни спинного мозку до павутинної оболонки. Зубчаста зв’язка починається від бічних поверхонь спинного мозку (між передніми й задніми корінцями) та у вигляді 19 — 23 зубців фіксується до твердої оболонки.
Спинний мозок складається із сірої речовини (substantia grisea), яка оточена з усіх сторін білою речовиною (substantia alba).
Від задньої серединної борозни тягнеться задня серединна перегородка (septum medianum posterius), яка доходить до сірої речовини (substantia grisea) і поділяє білу речовину (substantia alba) на дві половини, а передня серединна щілина (fissura mediana anterior) не доходить до сірої речовини, тому тут утворюється передня біла спайка (commissura alba anterior), яка сполучає передні симетричні ділянки білої речовини.
Сіра речовина спинного мозку (substantia grisea medullae spinalis)
Це скупчення тіл нейронів та їх коротких відростків. Вона складається з:
– переднього стовпа (columna anterior);
– заднього стовпа (columna posterior);
– проміжного (бічного) стовпа (columna intermedia), цей стовп чітко виражений лише в грудо–поперековому відділі спинного мозку;
– центральної драглистої речовини (substantia gelatinosa centralis) – проміжної зони, що розташована навколо центрального каналу, який висланий епендимою.
На поперечному розрізі стовпи мають вигляд рогів і тому в сірій речовині розрізняють парні:
– передній ріг (cornu anterius);
– задній ріг (cornu posterius);
– бічний ріг (cornu laterale).
На рівні шийного та попереково–крижового відділів спинного мозку клітини переднього рогу утворюють спинномозкову пластинку VII – IX (lamina spinales VII – IX). На інших рівнях ця пластинка розташована в проміжній речовини (substantia intermedia).
У передніх стовпах (cornua anteriora) розташовані рухові клітини, які формують 5 рухових ядер:
– передньобічне ядро (nucleus anterolateralis);
– передньоприсереднє ядро (nucleus anteromedialis);
– задньобічне ядро (nucleus posterolateralis);
– задньоприсереднє ядро (nucleus posteromedialis);
– цетральне ядро (nucleus centralis).
Аксони цих клітин утворюють передні корінці, які в складі спинномозкових нервів досягають поперечносмугастих м’язів шиї, тулуба та кінцівок.
Задні роги (cornua posteriora) мають:
– верхівку (apex);
– головку (caput);
– шийку (cervix);
– основу (basis).
Задні роги, які формують задній стовп, складаються із вставних (асоціативних) клітин.
Вони приймають імпульс від чутливих клітин спинномозкового вуза і передають його на інший нейрон спинного мозку або головного мозку.
Вставні клітини задніх рогів формують:
– на верхівці– крайове ядро; спинномозкова пластинка I (nucleus marginalis; lamina spinalis I);
– у головці – драглисту речовину; спинномозкова пластинка II (substantia gelatinosa; lamina spinalis II);
– у шийці – власне ядро; спинномозкова пластинка III та IV (nucleus proprius; lamina spinalis III et IV) заднього рогу та спинномозкова пластинка V (lamina spinalis V);
– у основі, в присередній частині рогу попереду від власного ядра і зміщене на бічний ріг – грудне ядро; (дорсальне ядро – nucleus dorsalis) спинномозкова пластинка VI (nucleus thoracicus; lamina spinalis VI) чи стовпи Кларка–Штіллінга.
У проміжному стовпі (columna intermedia) на поперечному зрізі виділяють:
– центральну проміжну речовину (substantia intermedia centralis), що оточує центральний канал спинного мозку (canalis centralis medullae spinalis) і має передню та задню сіру спайку (commissura grisea anterior et posterior);
– бічну проміжну речовину (substantia intermedia lateralis), що розміщена збоку від центральної проміжної речовини в межах від І грудного до ІІ поперекового сегментів спинного мозку, де розташовані нейрони симпатичної частини автономної нервової системи.
У бічних рогах (cornua lateralia) проміжного стовпа грудо–поперекового відділу спинного мозку розташовані тіла нейронів симпатичної частини автономної (вегетативної) нервової системи, які формують бічно–проміжне ядро (nucleus intermediolateralis).
У бічній проміжній речовині (substantia intermedia lateralis), на рівні сегментів Th1 – L3, латеральніше центрального каналу міститься присередньо–проміжне ядро (nucleus intermediomedialis), а на рівні крижової частини спинного мозку (сегменти S2 – S4) розміщені крижові парасимпатичні ядра (nuclei parasympathici sacrales), якi складаються із вставних клітин вісцеральної чутливості.
Увесь проміжний стовп утворений спинномозковою пластинкою VII (lamina spinalis VII).
У проміжному стовпі також розміщене ядро соромітного нерва (nucleus nervi pudendi), переднє присереднє ядро (nucleus medialis anterior) та сітчастий утвір спинного мозку (formatio reticularis spinalis), який лежить у куті між переднім та заднім стовпами і має сітчастий вигляд (це скупчення білої та сірої речовини).
Біла речовина спинного мозку (substantia alba medullae spinalis)
Вона представлена аксонами нервових клітин головного та спинного мозку, які утворюють висхідні шляхи (чутливі, аферентні) і низхідні шляхи (рухові, еферентні).
За допомогою борозен біла речовина поділяється на:
– передній канатик (funiculus anterior);
– задній канатик (funiculus posterior);
– бічний канатик (funiculus lateralis).
Правий і лівий передні канатики за допомогою передньої білої спайки (comissura alba anterior) сполучаються між собою.
У задніх канатиках проходить два висхідні шляхи:
– тонкий пучок (fasciculus gracilis), пучок Голя, який розташований присередньо;
– клиноподібний пучок (fasciculus cuneatus), або пучок Бурдаха, розташований збоку від нього.
Біла речовина передніх канатиків утворює в основному такі низхідні шляхи:
– передній кірково–спинномозковий шлях (tractus corticospinalis anterior) чи передній пірамідний шлях;
– покрівельно–спинномозковий шлях (tractus tectospinalis);
– сітчасто–спинномозкові волокна (fibrae reticulospinales);
– мосто–сітчасто–спинномозковий шлях (tractus pontoreticulospinalis);
– оливо–спинномозкові волокна (fibrae olivospinales);
– присінково–спинномозковий шлях (tractus vestibulospinalis).
У передньому канатику проходить також один висхідний шлях – передній спинномозково–таламічний шлях (tractus spinothalamicus anterior).
У бічних канатиках збоку проходять такі висхідні шляхи:
– задній спинномозково–мозочковий шлях (tractus spinocerebellaris posterior) – шлях Флексіга;
– передній спинномозково–мозочковий шлях (tractus spinocerebellaris anterior) – шлях Говерса;
– бічний спинномозково–таламічний шлях (tractus spinothalamicus lateralis).
Присередньо в бічних канатиках проходять низхідні шляхи:
– бічний кірково–спинномозковий шлях (tractus corticospinalis lateralis), або бічний пірамідний шлях;
– червоноядерно–спинномозковий шлях (tractus rubrospinalis) – шлях Монакова.
До центральних структур спинного мозку (structurae centrales medullae spinalis) належать:
– спинномозкове поле X; спинномозкова пластинка X (area spinalis X; lamina spinalis X), воно є ділянкою сірої речовини, що прилягає до центрального каналу;
– передня та задня сірi спайки (commissurae griseae anterior et posterior) – це тонкі пластинки сірої речовини, які прилягають до центрального каналу спереду і позаду;
– передня та задня білi спайки (commissurae albae anterior et posterior), вони розташовуються назовні від передньої та задньої сірих спайок;
– центральний канал (canalis centralis) – це вузький канал, який розміщений посередині спинного мозку.
Частина спинного мозку, яка відповідає двом парам корінців (два передніх і два задніх) з вузькою смужкою білої речовини, яка безпосередньо примикає до сірої речовини, утворює власний апарат спинного мозку, або сегментарний апарат спинного мозку (сегмент), а за новою міжнародною номенклатурою – частину або сегмент.
Тема 3. ГОЛОВНИЙ МОЗОК (encephalon)
Головний мозок (encephalon) поділяється на:
– ромбоподібний мозок – (rhombencephalon), який складається з
– довгастого мозку; цибулини (myelencephalon; medulla oblongata; bulbus);
– заднього мозку (metencephalon), до складу якого належать:
– міст (pons);
– мозочок (cerebellum);
– середній мозок (mesencephalon);
– передній мозок (prosencephalon), складається з:
– проміжного мозку (diencephalon);
– кінцевого мозку (telencephalon).
Головний мозок розвивається із трьох зародкових пухирців (vesiculae germinativae) нервової трубки, які є потовщенням нервової трубки або первинних мозкових пухирців:
– переднього мозкового пухирця або переднього мозку (prosencephalon);
– середнього мозкового пухирця або середнього мозку (mesencephalon);
– ромбоподібного (заднього) мозкового пухирця або заднього (ромбоподібного) мозку (rhombencephalon).
На стадії п’яти зародкових пухирців формуються:
1) із ромбоподібного мозкового пухирця (rhombencephalon) формуються два вторинні мозкові пухирці:
– довгастий мозок (myelencephalon; medulla oblongata; bulbus);
– задній мозок (metencephalon).
2) Середній мозковий пухирець (mesencephalon) не поділяється на вторинні мозкові пухирі і відділяється від ромбоподібного мозку (rhombencephalon) перешийком ромбоподібного мозку (isthmus rhombencephali).
3) із переднього мозкового пухирця (prosencephalon) формуються два вторинні мозкові пухирці:
– кінцевий мозок (telencecephalon);
– проміжний мозок (diencephalon).
Отже:
Із ромбоподібного мозку розвивається:
– довгастий мозок; цибулина (myelencephalon; medulla oblongata; bulbus);
– задній мозок (metencephalon), у склад якого входять:
– міст (pons)
– мозочок (cerebellum).
Із середнього мозку розвивається:
– пластинка покрівлі (дах) середнього мозку (lamina tecti mesencephali; lamina quadrigemina mesencephali);
– ніжки мозку (pedunculi cerebri).
Із проміжного мозку розвивається;
– таламічний мозок (thalamencephalon);
– гіпоталамус (hypothalamus);
– епіталамус (epithalamus);
– метаталамус (metathalamus).
Кінцевий мозок складається з:
– півкулі великого мозку (hemisperia cerebri);
– нюхового мозку (rhinencephalon);
– основних ядер та структур утворів (nuclei basales et structurae pertinentes) сірої та білої речовин;
– плаща півкуль (pallium) або, за новою номенклатурою, кори великого мозку (cortex cerebri);
– мозолистого тіла (corpus callosum);
– склепіння (fornix).
Розвиток головного мозку: а — стадія трьох мозкових пухирців (близько 3.5 тижня); 1 – передній мозок; 2 — середній мозок; 3 — ромбоподібний мозок; б — стадія п‘яти мозкових пухирців (близько 5.5 тижня); в — стадія п‘яти мозкових пухирців (близько 7-8 тижня); г — стадія п‘яти мозкових пухирців (близько 10 тижнів); 1 – кінцевий мозок; 2 — проміжний мозок: 3 – середній мозок; –4 — задній мозок; 5 — довгастий мозок; в — спинний мозок.
Головний мозок також можна поділити на:
– кінцевий мозок; великий мозок (telencephalon; cerebrum);
– стовбур головного мозку (truncus encephali), який складається з:
– довгастого мозку (myelencephalon; medulla oblongata);
– моста (pons);
– середнього мозку (mesencephalon);
– проміжного мозку (dyencephalon).
Згідно з новою анатомічною номенклатурою (Сан–Паулу), кінцевий мозок (telencephalon) має основні ядра та структури утворів (nuclei basales et structurae pertinentes), до яких відносяться:
– хвостате ядро (nucleus caudatus);
– сочевицеподібне ядро (nucleus lentiformis);
– смугасте тіло (corpus striatum);
– внутрішня капсула (capsula interna);
– променистий вінець (corona radiata);
– асоціативні волокна кінцевого мозку (fibrae associationis telencephali).
Кінцевий мозок має дві півкулі – праву і ліву, на яких є такі поверхні:
– нижня поверхня півкулі великого мозку (facies inferior hemispherii cerebri);
– верхньобічна поверхня півкулі великого мозку (facies superolateralis hemispherii cerebri);
– присередня поверхня півкулі великого мозку (facies medialis hemispherii cerebri).
На нижній поверхні півкуль великого мозку (facies inferior hemispheriorum cerebri) – основи головного мозку – виходять 12 пар черепних нервів:
– перша пара, нюховий нерв [I] (nervus olfactorius [I]) – чутливий, що виходить:
– з черепа (cranium) через дірчасту пластинку решітчастої кістки (lamina cribrosa ossis ethmoidalis);
– з головного мозку (encephalon) від нюхових цибулин (bulbі olfactorii);
– друга пара, зоровий нерв [II] (nervus opticus [II]) – чутливий, що виходить:
– з черепа (cranium) через зорові канали (canales optici);
– з головного мозку (encephalon) від зорового перехрестя (chiasma opticum);
– третя пара, окоруховий нерв [III] (nervus oculomotorius [III]) – мішаний, що виходить:
– з головного мозку (encephalon) з міжніжкової ямки (fossa interpeduncularis);
– з черепа (cranium) через верхню очноямкову щілину (fissurа orbitalis superior);
– четверта пара, блоковий нерв [IV] (nervus trochlearis [IV]), що виходить:
– з головного мозку (encephalon) з обох боків від вуздечки верхнього мозкового паруса (frenulum veli medullaris superioris), проходячи з бічної сторони ніжок мозку (facies lateralis pedunculorum cerebri);
– з черепа (cranium) – через верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis superior);
– п’ята пара, трійчастий нерв [V] (nervus trigeminus [V]), що виходить:
– з головного мозку (encephalon) на межі між мостом (pons) і середніми мозочковими ніжками (pedunculi cerebellares medii);
– з черепа (cranium) виходить трьома гілками:
– очний нерв [VA; V1] (nervus ophthalmicus [VA; V1]) через верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis superior);
– верхньощелепний нерв [ Vb; V2 ] (nervus maxillaris [Vb; V2]) через круглий отвір (foramen rotundum);
– нижньощелепний нерв [Vc; V3] (nervus mandibularis [Vc; V3]) через овальний отвір (foramen ovale);
– шоста пара, відвідний нерв [VI] (nervus abducens [VI]), що виходить:
– з головного мозку (encephalon) між мостом (pons) і пірамідами довгастого мозку (pyramides medullae oblongatae);
– з черепа (cranium) через верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis superior);
– сьома пара, лицевий нерв [VII] (nervus facialis [VII]), що виходить:
– з головного мозку (encephalon) в мосто–мозочковому куті (angulus pontocerebellaris);
– з черепа (cranium) через шило–соскоподібний отвір (foramen stylomastoideum);
– восьма пара, присінково–завитковий нерв [VIII] (nervus vestibulocochlearis [VIII]), що виходить:
– з головного мозку (encephalon) в мосто–мозочковому куті (angulus pontocerebellaris), позаду сьомої пари (nervus facialis [VII]);
– з черепа (cranium) через внутрішній слуховий отвір (porus acusticus internus);
– дев’ята пара, язикоглотковий нерв [IX] (nervus glossopharyngeus [IX]), що виходить:
– з головного мозку (encephalon) із задньобічної борозни довгастого мозку (sulcus posterolateralis medullae oblongatae);
– з черепа (cranium) через яремний отвір (foramen jugulare);
– десята пара, блукаючий нерв [X] (nervus vagus [X]), що виходить:
– з головного мозку (encephalon) із задньобічної борозни довгастого мозку (sulcus posterolateralis medullae oblongatae) позаду дев’ятої пари (nervus glossopharyngeus [IX]);
– з черепа (cranium) через яремний отвір (foramen jugulare);
– одинадцята пара, додатковий нерв [XI] (nervus accessorius [XI]), що виходить:
– з головного мозку (encephalon) із задньобічної борозни довгастого мозку (sulcus posterolateralis medullae oblongatae) і задньобічної борозни спинного мозку (sulcus posterolateralis medullae spinalis), нижче десятої пари (nervus vagus [X]);
– з черепа (cranium) через яремний отвір (foramen jugulare);
– дванадцята пара, під’язиковий нерв [XII] (nervus hypoglossus [XII]), що виходить:
– з головного мозку (encephalon) між оливою та пірамідою довгастого мозку (oliva et pyramis medullae oblongatae);
– з черепа (cranium) через канал під’язикового нерва (canalis nervi hypoglossi).
На нижній поверхні півкулі великого мозку (facies inferior hemispherii cerebri); основи головного мозку, ззаду наперед знаходяться:
– довгастий мозок; цибулина (myelencephalon; medulla oblongata; bulbus);
– міст (pons);
– в сторони від моста відходять середні мозочкові ніжки (pedunculi cerebellares medii);
– спереду від моста проходять ніжки мозку (pedunculi cerebri), між ними міститься міжніжкова ямка (fossa interpeduncularis), на дні якої є задня пронизана речовина (substantia perforata posterior);
– спереду від ямки знаходяться сосочкові тіла (corpora mamillaria);
– спереду від сосочкових тіл розміщений сірий горб (tuber cinereum), від якого відходить лійка (infundibulum), на останній розташований гіпофіз (hypophysis), складовими якого є аденогіпофіз; передня частка (adenohypophysis; lobus anterior) та нейрогіпофіз; задня частка (neurohypophysis; lobus posterior);
– по боках від сірого горба містяться зорові шляхи (tractus optici), які наближаються один до одного і переходять у зорове перехрестя (chiasma opticum);
– зорові нерви (nervi optici);
– нюхові трикутники (trigona olfactoria), на дні яких розташована передня пронизана речовина (substantia perforata anterior);
– нюхові шляхи (tractus olfactorii);
– нюхові цибулини (bulbi olfactorii).
На присередній поверхні півкулі великого мозку (facies medialis hemispherii cerebri) знаходяться:
– півкулі великого мозку (hemispheria cerebri), які сполучаються між собою мозолистим тілом (corpus callosum).
Мозолисте тіло має спереду коліно (genu), яке переходить донизу в дзьоб (rostrum). Дзьоб продовжується в дзьобову пластинку (lamina rostralis), яка, в свою чергу, закінчується кінцевою пластинкою (lamina terminalis).
Ззаду мозолисте тіло закінчується валиком (splenium);
Під мозолистим тілом (corpus callosum) проходить склепіння (fornix), яке ззаду закінчується ніжками (crura), а спереду переходить у стовпи (columnae);
Між мозолистим тілом (corpus callosum) і стовпами склепіння (columnae fornicis) натягнута пластинка прозорої перегородки (lamina septi pellucidi);
Під склепінням (fornix) розташований таламус; горб (thalamus);
Позаду таламуса (thalamus) розміщена пластинка покрівлі; чотиригорбкова пластинка (lamina tecti; lamina quadrigemina), яка складається з верхніх горбків (colliculi superiores) та нижніх горбків (colliculi inferiores);
Між ніжками мозку (pedunculi cerebri) та покрівлею середнього мозку (tectum mesencephali) проходить водопровід середнього мозку; водопровід мозку (aqueductus mesencephali; aqueductus cerebri), або Сільвієв водопровід, який сполучається:
– ззаду з четвертим шлуночком (ventriculus quartus);
– спереду з третім шлуночком (ventriculus tertius);
Четвертий шлуночок (ventriculus quartus) обмежований:
– вгорі і знизу верхнім мозковим парусом (velum medullare superius);
– знизу нижнім мозковим парусом (velum medullare inferius);
Дном четвертого шлуночка є ромбоподібна ямка (fossa rhomboidea), яка займає дорсальну поверхню моста та довгастого мозку (facies dorsalis pontis et medullae oblongatae);
По боках від довгастого мозку містяться півкулі мозочка [HII–HX] (hemispheria cerebelli [HII–HX]), які з’єднані між собою черв’яком мозочка [I–X] (vermis cerebelli[I–X]);
Півкулі великого мозку (hemispheria cerebri) відокремлюються одна від одної поздовжньою щілиною великого мозку (fissura longitudinalis cerebri), яка йде до мозолистого тіла (corpus callosum).
Великий мозок (cerebrum) відокремлюється від мозочка (cerebellum) поперечною щілиною великого мозку (fissura transversa cerebri).
Довгастий мозок; ЦИБУЛИНА
(myelencephalon; medulla oblongata; bulbus)
Він є продовженням спинного мозку (medulla spinalis) і має вигляд молодої цибулини, тому і називається цибулиною (bulbus).
Як і спинний мозок (medulla spinalis), довгастий мозок на дорcальній поверхні (facies dorsalis medullae oblongatae) має:
– задню серединну борозну (sulcus medianus posterior);
– дві задньобічні борозни (sulci posterolaterales).
На вентральній поверхні довгастого мозку (facies ventralis medullae oblongatae) проходить:
– передня серединна щілина (fissura mediana anterior);
– дві передньо–бічні борозни (sulci anterolaterales).
Між передньою серединною щілиною (fissura mediana anterior) і передньобічними борознами (sulci anterolaterales) містяться піраміди довгастого мозку; піраміди цибулини (pyramides medullae oblongatae; pyramides bulbi), які на межі із спинним мозком перехрещуються, утворюючи перехрестя пірамід (decussatio pyramidum).
Між передньобічною та задньобічною борознами (sulci anterolateralis et posterolateralis) розміщені оливи (olivae).
Дорсальна поверхня довгастого мозку (facies dorsalis medullae oblongatae) утворює нижню частину ромбоподібної ямки (fossa rhomboidea).
На дорсальній поверхні (facies dorsalis) нижче ромбоподібної ямки (fossa rhomboidea) чітко контуруються:
– тонкий пучок (fasciculus gracilis) з тонким горбком (tuberculum gracile) попереду;
– клиноподібний пучок (fasciculus cuneatus) з клиноподібним горбком (tuberculum cuneatum).
Сіра речовина довгастого мозку (substantia grisea medullae oblongatae) представлена:
– нижнім оливним комплексом; нижніми оливними ядрами (complexus olivaris inferior; nuclei olivares inferiores);
– тонкими ядрами (nuclei graciles);
– клиноподібними ядрами (nuclei cuneati);
– центром дихання і кровообігу;
– ядрами ІХ– ХІІ пар черепних нервів.
Біла речовина довгастого мозку (substantia alba medullae oblongatae) складається з:
– висхідних шляхів, у склад яких входять присередня петля (lemniscus medialis), яка в довгастому мозкові (medulla oblongata) робить перехрест (decussatio lemnisci medialis) та спинномозкова петля (lemniscus spinalis);
– низхідних шляхів (пірамідних шляхів);
– сітчастої формації (formatio reticularis).
МІСТ(pons), або міст Варолія
Він розміщений попереду довгастого мозку (medulla oblongata), утворений потовщенням мозкової речовини, яка за допомогою середніх мозочкових ніжок (pedunculi cerebellares medii) сполучає мозочок (cerebellum) з мостом (pons).
Міст (pons) має:
– вентральну поверхню (facies ventralis), на якій проходить основна борозна (sulcus basilaris);
– дорсальну поверхню (facies dorsalis), яка утворює верхню частину ромбоподібної ямки.
Сіра речовина моста (substantia grisea pontis) складається із:
– власних ядер мосту (nuclei proprii pontis);
– ядер V–VІІІ пар черепних нервів.
На межі між вентральною та дорсальною частинами моста (pars ventralis et dorsalis pontis) лежать ядра трапецієподібного тіла (nuclei corporis trapezoidei), основу яких складають:
– переднє ядро трапецієподібного тіла (nucleus anterior corporis trapezoidei);
– бічне ядро трапецієподібного тіла (nucleus lateralis corporis trapezoidei);
– присереднє ядро трапецієподібного тіла (nucleus medialis corporis trapezoidei).
Біла речовина моста складається із нервових волокон, які ідуть у складі:
– присередньої петлі (lemniscus medialis);
– сітчастої формації (formatio reticularis);
– пірамідних шляхів (tractus pyramidales).
СІТЧАСТІ ЯДРА (nuclei reticulares),
або СІТЧАСТА ФОРМАЦІЯ (formatio reticularis),
чи РЕТИКУЛЯРНА ФОРМАЦІЯ (formatio reticularis)
Це будь–яка сукупність кількох дифузних сіток з клітин та нервових волокон у спинному мозку та в стовбурі головного мозку (truncus encephali), утворюючи сітку.
Сітчаста формація (formatio reticularis) пов’язана з:
– усіма органами чуття (organa sensuum);
– руховими та чутливими ділянками (regiones motoriae et sensoriae):
– кори великого мозку (cortex cerebri);
– таламусa (thalamus);
– гіпоталамусa (hypothalamus);
– спинного мозку (medulla spinalis).
Сітчаста формація (formatio reticularis) регулює:
– рівень збудливості і тонус різних відділів центральної нервової системи, включаючи кору великого мозку;
– бере участь в регуляції рівня свідомості, емоцій, вегетативних функцій, цілеспрямованих рухів.
Сітчаста формація, за І. П. Павловим, – це друга неспецифічна аферентна нервова система.
До сітчастих ядер належать:
– сітчасті ядра (nuclei reticulares);
– ядра шва (nuclei raphes);
– велетенськоклітинне ядро (nucleus gigantocellularis).
Сагітальний розріз через міст та мозочок
МОЗОЧОК (cerebellum)
Мозочок (cerebellum) є окремою частиною головного мозку (encephalon). Разом із мостом (pons) формує задній мозок (metencephalon) і є найбільшим відділом ромбоподібного мозку (rhombencephalon), яка відділяється від кінцевого мозку (telencephalon) поперечною щілиною великого мозку (fissura transversa cerebri), куди заходить намет мозочка (tentorium cerebelli).
Зверху до мозочка (cerebellum) прилягають потиличні частки великого мозку (lobi occipitales cerebri).
На нижній поверхні мозочка (facies inferior cerebelli) є широка заглибина – долинка мозочка (vallecula cerebelli), до якої прилягає дорсальна поверхня довгастого мозку (facies dorsalis medullae oblongatae).
Mозочoк (cerebellum) має півкулі мозочка (hemispheria cerebelli), які розділені між собою поздовжньою щілиною (fissura longitudinalis cerebelli).
Півкулі мозочка (hemispheria cerebelli) з’єднуються за допомогою черв’яка мозочка [I–X] (vermis cerebelli [I–X]).
Мозочок (cerebellum) складається з:
– тіла мозочка (corpus cerebelli);
– клаптиково–вузликової частки (lobus flocculonodularis). Межею між ними є задньобічна щілина мозочка (fissura posterolateralis).
Зовнішня будова мозочка (morphologia externa cerebelli)
Мозочок має:
– тіло мозочка (corpus cerebelli), яке складається з:
– двох півкуль мозочка (hemispheria cerebelli);
– черв’яка мозочка (vermis cerebelli), який розташований між ними;
– долинку мозочка (valecula cerebelli) в якій розміщений довгастий мозок (medulla oblongata);
– черв’як мозочка (vermis cerebelli), який має такі частини (по колу зверху вниз):
– язичок мозочка (lingula cerebelli);
– вершину (culmen);
– схил (declive);
– листок черв’яка (folium vermis);
– горб (tuber);
– піраміду (pyramis);
– вузлик (nodulus);
– щілини мозочка (fissurae cerebelli), що є численні і різні за глибиною; вони пронизують півкулі мозочка (hemispheria cerebelli) та черв’як мозочка (vermis cerebelli). Є такі щілини:
– горизонтальна щілина (fissura horizontalis), яка поділяє мозочок на:
– вентральну частину (pars ventralis);
– дорсальну частину (pars dorsalis);
– міжпівмісяцева щілина (fissura intersemilunaris);
– задня верхня щілина (fissura posterior superior);
– задньобічна щілина (fissura posterolateralis);
– передпірамідна щілина (fissura prepyramidalis);
– друга щілина (fissura secunda);
– листки мозочка (folia cerebelli) розташовані між щілинами мозочка.
Щілини мозочка (fissurae cerebelli) поділяють мозочок (cerebellum) на такі частки і часточки:
1. Передню частку мозочка (lobus cerebelli anterior), що відділена від задньої частки мозочка (lobus cerebelli posterior) першою щілиною (fissura prima) і складається з:
– часточок черв’яка (lobuli vermis), до яких відносяться:
– язичок мозочка (lingula cerebelli);
– центральна часточка (lobulus centralis);
– вершина (culmen);
– часточок півкуль, до яких відносяться:
– крило центральної часточки (ala lobuli centralis);
– передня чотирикутна часточка (lobulus quadrangularis anterior).
Передня частка мозочка майже повністю складається з передньої чотирикутної часточки (lobulus quadrangularis anterior), що доповнена спереду центральною часточкою (lobulus centralis), яка представлена крилами центральної часточки (alae lobuli centralis).
Передня чотирикутна часточка (lobulus quadrangularis anterior) має:
– задню частину; дорсальну частину (pars posterior; pars dorsalis);
– передню частину; вентральну частину (pars anterior; pars ventralis).
Передня частка мозочка (lobus cerebelli anterior) належить до давнього мозочка (paleocerebellum), отримує волокна пропріоцептивної чутливості від спинномозково–мозочкових шляхів, і тому має ще назву – спинномозкомозочок (spinocerebellum), який підтримує тонус м’язів, контролює сили гравітації та інерції.
2. Задню частку мозочка (lobus cerebelli posterior), є більшою частиною нового мозочка (neocerebellum).
До задньої частки мозочка (lobus cerebelli posterior) йдуть мостомозочкові волокна (fibrae pontocerebellares) від ядер мосту (nuclei pontis), тому ця частка ще називається мостомозочок (pontocerebellum), який забезпечує тонку синхронізацію м’язового тонусу при вольових рухах.
До складу задньої частки мозочка (lobulus cerebelli posterior) належать (зверху вниз):
– часточки півкуль, до яких відносяться:
– проста часточка або задня чотирикутна часточка (lobulus simplex; lobulus quadrangularis posterior);
– верхня півмісяцева часточка (lobulus semilunaris superior);
– нижня півмісячева часточка (lobulus semilunaris inferior);
– присерединна часточка; тонка часточка (lobulus paramedianus; lobulus gracilis);
– двочеревцева часточка (lobulus biventer);
– мигдалик мозочка (tonsilla cerebelli).
– часточки черв’яка (lobuli vermis), до яких відносяться:
– схил (declive);
– листок черв’яка (folium vermis);
– піраміда (pyramis);
– горб (tuber);
– язичок (uvula).
3. Клаптиково–вузликову частку (lobus flocculonodularis), яка філогенетично належить до стародавнього мозочка (archicerebellum).
Ця частка (lobus flocculonodularis) функціонально, пов’язана з присінковими ядрами VIII пари черепних нервів за допомогою присінковомозочкових волокон (fibrae vestibulocerebellares), ще називається присінкомозочком (vestibulocerebellum), розміщена знизу мозочка під задньобічною щілиною (fissura posterolateralis) та забезпечує рівновагу тіла людини.
Клаптиково–вузликова частка (lobus flocculonodularis) складається з:
– клаптика (flocculus);
– вузлика (nodulus);
– ніжки клаптика (pedunculus flocculi), яка з’єднує клаптик з вузликом.
Внутрішня будова мозочка (morphologia interna cerebelli)
Біла речовина мозочка, яка оточена корою та розділена на периферії численними, різної глибини борознами, тому на стріловому (сагітальному) розрізі нагадує гілку дерева – дерево життя (arbor vitae).
Мозочок (cerebellum) ззовні вкритий шаром сірої речовини – корою мозочка (cortex cerebelli), в якій знаходяться листки мозочка (folia cerebelli), що відокремлені між собою щілинами мозочка (fissurae cerebelli).
Сіра речовина мозочка є скупченням сірої речовини у товщі мозкового тіла (corpus medullare cerebelli) і складається з чотирьох пар таких ядер:
– зубчасте ядро; бічне ядро мозочка (nucleus dentatus; nucleus lateralis cerebelli);
– переднє міжпозиційне ядро; коркоподібне ядро (nucleus interpositus anterior; nucleus emboliformis), яке закриває ворота зубчастого ядра (hilum nuclei dentati);
– заднє міжпозиційне ядро; кулясте ядро (nucleus interpositus posterior; nucleus globosus);
– ядро вершини (шатра); присереднє ядро мозочка (nucleus fastigii; nucleus medialis cerebelli).
Біла речовина мозочка складає основну масу мозочка і називається мозковим тілом мозочка (corpus medullare cerebelli).
Мозочок має три пари мозочкових ніжок (pedunculi cerebellares), які з’єднують його з іншими відділами головного мозку (encephalon):
– середні мозочкові ніжки (pedunculi cerebellares medii), що з’єднують мозочок (cerebellum) з мостом (pons);
– верхні (передні) мозочкові ніжки (pedunculi cerebellares superiores), що з’єднують мозочок (cerebellum) з покривом середнього мозку (tegmentum mesencephali);
– нижні (задні) мозочкові ніжки (pedunculi cerebellares inferiores), що з’єднують мозочок (cerebellum) з довгастим мозком (medulla oblongata).
Філогенетично мозочок поділяють на:
– стародавній мозочок (archicerebellum), до якого належать:
– клаптико–вузликова частка (lobus flocculonodularis);
– язичок мозочка (uvula; lingula cerebelli);
– ядро вершини; ядро шатра; присереднє ядро мозочка (nucleus fastigii; nucleus medialis cerebelli).
Cтародавній мозочок (archicerebellum) забезпечує рівновагу тіла людини.
– давній мозочок (paleocerebellum), до якого належать:
– передня частка мозочка (lobus cerebelli anterior);
– вершина (culmen);
– піраміда (pyramis);
– язичок (uvula);
– переднє міжпозиційне ядро; кіркоподібне ядро (nucleus interpositus anterior; nucleus emboliformis);
– заднє міжпозиційне ядро; кулясте ядро (nucleus interpositus posterior; nucleus globosus).
Давній мозочок (paleocerebellum) підтримує тонус м’язів, а під час рухів враховує сили гравітації та інерції.
– новий мозочок (neocerebellum) належить решта часток мозочка із зубчастим ядром; бічним ядром мозочка (nucleus dentatus; nucleus lateralis cerebelli).
Новий мозочок (neocerebellum) координує та регулює рухи людини.
В цілому мозочок відіграє важливу роль у підтримці рівноваги тіла та координації рухів, він є одним із вищих автономних (вегетативних) центрів.
Тобто мозочок становить центр рефлекторної координації м’язових скорочень, які служать для підтримування рівноваги, особливо при статико–локомоторних актах; крім того, він координує роботу окремих м’язів при складних рухових актах, зв’язаних з пересуванням тіла в просторі, а також кожного м’яза окремо.
ЧЕТВЕРТИЙ ШЛУНОЧОК (ventriculus quartus)
Він є похідним порожнини ромбоподібного мозку (rhobencephalon) і має:
– ромбоподібну ямку (fossa rhomboidea), яка є передньою стінкою четвертого шлуночка (за старою номенклатурою (PNA) – дном четвертого шлуночка);
– покрив четвертого шлуночка (tegmen ventriculi quarti), який є задньою стінкою четвертого шлуночка (його називали дахом четвертого шлуночка).
РОМБОПОДІБНА ЯМКА (fossa rhomboidea)
Ромбоподібна ямка (fossa rhomboidea) лежить на дорсальній поверхні довгастого мозку та моста (facies dorsalis medullae oblongatae et pontis) і обмежована:
– вгорі верхніми мозочковими ніжками (pedunculi cerebellares superiores);
– знизу нижніми мозочковими ніжками (pedunculi cerebellares inferiores).
Посередині ромбоподібної ямки (fossa rhomboidea) проходить серединна борозна (sulcus medianus), яка поділяє ямку на праву та ліву симетричні половини.
Уздовж серединної борозни (sulcus medianus) з боків розміщується парне присереднє підвищення (eminentia medialis), у верхній частині якого виступає лицевий горбик (colliculus facialis).
У нижній частині ромбоподібної ямки (fossa rhomboidea) утворюється:
– трикутник блукаючого нерва; блукаючий трикутник (trigonum nervi vagi; trigonum vagale), він розташований збоку;
– трикутник під’язикового нерва (trigonum nervi hypoglossi), розташований присередньо.
На межі між мостом (pons) і довгастим мозком (medulla oblongata) у ромбоподібній ямці (fossa rhomboidea) поверхнево проходять мозкові смуги четвертого шлуночка (striae medullares ventriculi quarti), які виходять з бічних закутків ромбоподібної ямки (recessus laterales fossae rhomboideae) і заглиблюються в серединну борозну. Вони є аксонами нейронів заднього (дорсального) завиткового (слухового) ядра.
Частина ромбоподібної ямки (fossa rhomboidea), яка розміщується біля бічних закутків (recessus laterales), називається присінковим полем (area vestibularis).
На ромбоподібну ямку (fossa rhomboidea) проектуються ядра V–ХІІ пар черепних нервів.
Проекція ядер черепних нервів на
ромбоподібну ямку
На ромбоподібну ямку (fossa rhomboidea) проектуються ядра V–XII пар черепних нервів, які розташовані в товщі моста та довгастого мозку.
Рухові ядра черепних нервів проектуються на ромбоподібну ямку в присередніх її частинах.
Чутливі ядра проектуються на ромбоподібну ямку в бічних її частинах.
Парасимпатичні (автономні) ядра проектуються на ромбоподібну ямку між руховими та чутливими ядрами, ближче до рухових ядер.
На поверхню ромбоподібної ямки проектуються ядра таких черепних нервів (зверху вниз):
Трійчастий нерв [V] (nervus trigeminus [V]),
мішаний нерв
Він має:
– рухове ядро трійчастого нерва (nucleus motorius nervi trigemini), яке є руховим і розміщене в дорсальній частині моста присередньо від чутливих ядер;
– головне (мостове) ядро трійчастого нерва (nucleus principalis nervi trigemini), яке є чутливим і розміщене в дорсолатеральній частині верхнього відділу моста;
– середньомозкове ядро трійчастого нерва (nucleus mesencephalicus nervi trigemini), що є чутливим і розміщене в покриві середнього мозку поруч з водопроводом середнього мозку;
– спинномозкове ядро трійчастого нерва (nucleus spinalis nervi trigemini), що є чутливим і залягає вздовж довгастого мозку та заходить у верхні (I–V) сегменти спинного мозку.
Усі чутливі ядра трійчастого нерва мають спільну ділянку проекції у блакитному (голубому) місці ромбоподібної ямки (locus caeruleus fossae rhomboideae).
Відвідний нерв [VI] (nervus abducens [VI]),
руховий нерв
Він має єдине рухове ядро:
– ядро відвідного нерва (nucleus nervi abducentis), що проектується на лицевий горбок (colliculus facialis).
Лицевий нерв [VII] (nervus facialis [VII]),
мішаний нерв
Він має єдине рухове ядро:
– ядро лицевого нерва (nucleus nervi facialis), що розміщене латеральніше (глибше) лицевого горбка (colliculus facialis).
У складі лицевого нерва знаходиться проміжний нерв (nervus intermedius), або Врісбергів нерв (nervus Wrisbergii [ХІІІ пара]).
Проміжний нерв (nervus intermedius) має:
– ядро одинокого шляху (nucleus tractus solitarii), що є чутливосмаковим ядром і розміщене збоку від межової борозни, воно видовжене від середини ромбоподібної ямки аж до пірамід довгастого мозку. Це ядро є спільним для VII, IX, X пар черепних нервів;
– верхнє слиновидільне ядро (nucleus salivatotius superior), яке є парасимпатичним (автономним) ядром і розміщене в дорсальній частині моста нижче та присередньо від ядра лицевого нерва.
– сльозове ядро (nucleus lacrimalis), яке є парасимпатичним (автономним) ядром і розташоване дещо нижче верхнього слиновидільного ядра.
Присінково–завитковий нерв [VIII] (nervus vestibulocochlearis [VIII]),
чутливий нерв
Він складається з двох частин:
– завиткового нерва (nervus cochlearis), або завиткової частини;
– присінкового нерва (nervus vestibularis), або присінкової частини.
Завитковий нерв (nervus cochlearis) має:
– переднє завиткове ядро (nucleus cochlearis anterior);
– заднє завиткове ядро (nucleus cochlearis posterior).
Ці ядра є чутливими та проектуються на поверхню бічних закутків ромбоподібної ямки збоку від присінкового поля.
Присінковий нерв (nervus vestibularis) має:
– присереднє присінкове ядро (nucleus vestibularis medialis), або ядро Швальбе;
– бічне присінкове ядро (nucleus vestibularis lateralis), абоядро Дейтерса;
– верхнє присінкове ядро (nucleus vestibularis superior), або ядро Бехтерєва;
– нижнє присінкове ядро (nucleus vestibularis inferior), або ядро Роллера.
Ці ядра є чутливими і проектуються на поверхню присінкового поля ромбоподібної ямки присередньо від завиткових ядер.
Язико–глотковий нерв [IX] (nervus glossopharyngeus [IX]),
мішаний нерв
Він має:
– подвійне ядро (nucleus ambiguus), яке є руховим ядром і проектується на рівні нижньої ямочки ромбоподібної ямки. Це ядро є спільним для IX, X та XI пар черепних нервів.
– ядро одинокого шляху (nucleus tractus solitarii), яке є чутливосмаковим ядром і проектується збоку від межової борозни, воно видовжене від середини ромбоподібної ямки аж до пірамід довгастого мозку. Це ядро є спільним для VII, IX, X пар черепних нервів. Нейрони, що належать язико–глотковому нерву, займають середню третину ядра одинокого шляху;
– нижнє слиновидільне ядро (nucleus salivatorius inferior), що є парасимпатичним (автономним) ядром і проектується на присередньому підвищенні в нижньому трикутнику ромбоподібної ямки.
Блукаючий нерв [X] (nervus vagus [X]),
мішаний нерв
Він має:
– подвійне ядро (nucleus ambiguus), що є руховим ядром і проектується в ділянці нижньої ямочки ромбоподібної ямки. Це ядро є спільним для IX, X, XI пар черепних нервів;
– ядро одинокого шляху (nucleus tractus solitarii), що є чутливосмаковим ядром і проектується збоку від межової борозни, воно видовжене від середини ромбоподібної ямки до пірамід довгастого мозку. Це ядро є спільним для VII, IX, X пар черепних нервів;
– заднє ядро блукаючого нерва (nucleus posterior nervi vagi), що є парасимпатичним ядром, яке проектується в ромбоподібній ямці в трикутнику блукаючого нерва в нижній частині ромбоподібної ямки.
Додатковий нерв [XI] (nervus accessorius [XI]),
руховий нерв
Він має:
– спинномозкове ядро додаткового нерва (nucleus spinalis nervi accessorii), яке є руховим за функцією і розміщене в передніх рогах шести верхніх шийних сегментів спинного мозку;
– черепне ядро додаткового нерва (nucleus cranialis nervi accessorii), або подвійне ядро (nucleus ambiguus), яке є руховим і проектується в ділянці нижньої ямочки ромбоподібної ямки.
Під’язиковий нерв [XII] (nervus hypoglossus[XII]),
руховий
Він має: одне рухове ядро під’язикового нерва (nucleus nervi hypoglossi), яке проектується на нижній кут ромбоподібної ямки в трикутнику під’язикового нерва. Це ядро прилягає до сітчастої формації і продовжується до рівня II–го шийного сегмента спинного мозку.
ПОКРИВ ЧЕТВЕРТОГО ШЛУНОЧКА (tegmen ventriculi quarti),
або дах четвертого шлуночка
Він утворений:
– верхнім мозковим парусом (velum medullare superius);
– нижнім мозковим парусом (velum medullare inferius);
– судинним прошарком (tela choroidea), або судинною основою ІV шлуночка, яка доповнює нижній мозковий парус (velum medullare inferius). У товщі судинної основи міститься судинне сплетення (plexus choroideus), яке продукує спинномозкову рідину.
Покрив четвертого шлуночка (tegmen ventriculi quarti) містить три отвори:
– серединний отвір; отвір Маженді (apertura mediana; apertura Magendi), він непарний і розміщений у нижньому куті нижнього мозкового парусa (angulus inferior veli medullaris inferioris);
– бічний отвір; отвір Люшка (apertura lateralis ventriculi quarti; foramen Luschkae), він є парним і розміщений у бічних закутках нижнього мозкового паруса (recessus lateralis veli medullaris inferioris).
Четвертий шлуночок (ventriculus quartus) сполучається через:
– водопровід середнього мозку; водопровід мозку (aqueductus mesencephali; aqueductus cerebri) з третім шлуночком (ventriculus tertius);
– серединний отвір (apertura mediana) з підпавутинним простором головного та спинного мозку (spatium subarachnoideum encephali et medullae spinalis);
– бічні отвори (aperturae laterales) з підпавутинним простором головного та спинного мозку (spatium subarachnoideum encephali et medullae spinalis);
– отвір, який розміщений під засувкою (obex) з центральним каналом спинного мозку (canalis centralis medullae spinalis). Засувка є невеликою пластинкою білої речовини, що перекидається у поперечному напрямку над верхнім кінцем задньої серединної борозни між лівим та правим тонкими пучками довгастого мозку (fasciculi graciles medullae oblongatae).
СЕРЕДНІЙ МОЗОК (mesencephalon)
До нього належить:
– покрівля середнього мозку (tectum mesencephali);
– ніжки мозку (crura cerebri; pedunculi cerebri);
– водопровід середнього мозку; водопровід мозку (aqueductus mesencephali; aqueductus cerebri).
Межі середнього мозку чітко виражені з вентральної поверхні стовбура мозку:
– передньою межею є зоровий перехрест (chiasma opticum);
– задньою межею є передній край моста (margo anterior pontis).
Покрівля середнього мозку (tectum mesencephali)
Поверхнева (дорсальна) частина покрівлі середнього мозку (tectum mesencephali) є нерівною, розміщена над водопроводом середнього мозку (aqueductus mesencephali) і представлена:
– пластинкою покрівлі; чотиригорбковою пластинкою (lamina tecti; lamina quadrigemina), яка має чотири підвищення, які відділені одне від одного двома борозками, розділяючи покрівлю на:
– два верхні горбки (colliculi superiores);
– два нижні горбки (colliculi inferiores).
Ядра правого і лівого верхніх горбків з’єднуються між собою спайкою верхніх горбків (comissura colliculorum superiorum), а ядра правого і лівого нижніх горбків – спайкою нижніх горбків (comissura colliculorum inferiorum).
У людини верхні горбки (colliculі superiores), ручки верхніх горбків та бічні колінчасті тіла входять до складу підкіркових центрів зору, а нижні горбки, ручки нижніх горбків та присередні колінчасті тіла входять до складу підкіркових центрів слуху.
Від цих горбків в бічному напрямку відходять потовщення у вигляді валика – ручки горбика (brachium colliculi), які є:
– ручкою верхнього горбка (brachium colliculi superioris);
– ручкою нижнього горбка (brachium colliculi inferioris).
Верхні і нижні горбки відокремлені між собою поперечною борозною, а праві та ліві горбки – поздовжньою борозною.
Ручки від верхніх горбків закінчуються в бічному колінчастому тілі (corpus geniculatum laterale).
Ручки від нижніх горбків закінчуються в присередньому колінчастому тілі (corpus geniculatum mediale).
Колінчасті тіла (corpora geniculata) є складовою проміжного мозку (diencephalon).
Позаду від ручки нижнього горбка (brachium colliculi inferioris), попереду від верхньої мозочкової ніжки (pedunculus cerebellaris superior) і присередньо від ніжки мозку розміщений трикутник петлі (trigonum lemnisci), в товщі якого проходять слухові нервові волокна бічної петлі (lemniscus lateralis).
Між правим і лівим верхніми горбками у верхній (передній) частині поздовжньої борозни є ложе для шишкоподібної залози; епіфіза (glandula pinealis), а в нижній (задній) частині цієї борозни починається вуздечка верхнього мозкового паруса (frenulum veli medullaris superioris).
До підкіркових центрів зору належать:
– верхні горбки (colliculi superiores);
– ручки верхніх горбків (brachia colliculorum superiorum);
– бічні колінчасті тіла (corpora geniculata lateralia);
– подушка таламуса (pulvinar thalami).
До підкіркових центрів слуху належать:
– нижні горбки (colliculi inferiores);
– ручки нижніх горбків (brachia colliculorum inferiorum);
– присередні колінчасті тіла (corpora geniculata medialia).
Ніжки мозку (crura cerebri)
Федеративний комітет з анатомічної термінології визнав термін ”crus cerebri” – ніжка мозку кращим терміном, ніж ”pedunculus cerebri”, так як він є більш зрозумілим.
Це товсті мозкові тяжі, які відходять від мосту і прямують вперед до півкуль великого мозку.
Між ніжками мозку розміщена глибока міжніжкова ямка (fossa interpeduncularis), на дні якої розташована задня пронизана речовина (substantia perforata posterior).
Із борозни окорухового нерва (sulcus nervi oculomotorii), яка є на присередній поверхні кожної ніжки, виходить окоруховий нерв.
На горизонтальному поперечному розрізі кожна ніжка розділена чорною речовиною (substantia nigra) на:
– покрив середнього мозку (tegmentum mesencephali) – задня частина;
– основу ніжки (basis pedunculi) – передня частина.
Чорна речовина (substantia nigra), забарвлення якої спричинене пігментом меланіном, що міститься в її нервових клітинах. Вона поділяється на такі частини:
– щільна та бічна частини (pars compacta et lateralis);
– зачервоноядерна частина (pars retrorubralis);
– сітчаста частина (pars reticularis).
Покрив середнього мозку (tegmentum mesencephali) розташований між чорною речовиною (substantia nigra), яка відділяє його від основ ніжок мозку (bases pedunculorum cerebri) та умовною площиною, що проходить через водопровід середнього мозку (aqueductus mesencephali) і відділяє його від покрівлі середнього мозку (tectum mesencephali). У ньому знаходяться скупчення сірої та білої речовин.
У покриві середнього мозку (tegmentum mesencephali) розташовані такі основні ядра середнього мозку:
– червоні ядра (nuclei rubri), які розміщені дорсально від присередньої частини чорної речовини і простягаються від гіпоталамуса (hypothalamus) до рівня нижніх горбків пластинки покрівлі (colliculi inferiores laminae tecti);
– рухове ядро окорухового нерва (nucleus nervi oculomotorii), яке міститься на рівні верхніх горбків (colliculi superiores);
– додаткове ядро окорухового нерва (nucleus accessorus nervi oculomotorii), або ядро Якубовича, що є парасимпатичним ядром ІІІ пари черепних нервів, яке розміщене вентрально від ядра окорухового нерва;
– рухове ядро блокового нерва (nucleus nervi trochlearis), яке міститься на рівні нижніх горбків (colliculi inferiores).
Покрив середнього мозку (tegmentum mesencephali) містить також сітчасту речовину; сітчасту формацію (formatio reticularis), в якій знаходяться такі сітчасті ядра (nuclei reticulares):
– клиноподібне ядро (nucleus cuneiformis);
– підклиноподібне ядро (nucleus subcuneiformis);
– ніжко–мостове покривне ядро (nucleus tegmentalis peduncolopontinus);
– приніжкове ядро (nucleus parapeduncularis).
Отже, сітчаста формація ніжок мозку (formatio reticularis crurum cerebri) складається з груп нейронів, дифузно розміщених між чорною речовиною (substantia nigra) та водопроводом середнього мозку (aqueductus mesencephali), які складають сітчасті ядра (nuclei reticulares).
У білій речовині покриву середнього мозку (tegmentum mesencephali) проходять:
– присередня петля (lemniscus medialis);
– бічна петля (lemniscus lateralis);
– трійчаста петля (lemniscus trigeminalis);
– присередній поздовжній пучок (fasciculus longitudinalis medialis);
– задній (дорсальний) поздовжній пучок (fasciculus longitudinalis posterior; fasciculus longitudinalis dorsalis);
– центральний покривний шлях (tractus tegmentalis centralis), який є одним з головних низхідних екстрапірамідних шляхів стовбура головного мозку (truncus encephali).
Основа ніжки (basis pedunculi) утворена провідними шляхами, які йдуть від кори великого мозку в міст, довгастий мозок і спинний мозок (низхідні провідні шляхи).
До них належать:
– кірково–спинномозковий шлях (tractus corticospinalis), або пірамідний шлях (tractus pyramidalis), до якого входять:
– кірково–спинномозкові волокна (fibrae corticospinales);
– кірково–ядерні волокна (fibrae corticonucleares);
– кірково–мостовий шлях (tractus corticipontinus), до якого входять:
– лобово–мостові волокна (fibrae frontopontinae);
– потилично–мостові волокна (fibrae occipitopontinae);
– тім’яно–мостові волокна (fibrae parietopontinae);
– скронево–мостові волокна (fibrae temporopontinae);
– кірково–сітчасті волокна (fibrae corticoreticulares).
Чорна речовина (substantia nigra), сітчаста речовина (formatio reticularis) і червоне ядро (nucleus ruber) функціонально належать до екстрапірамідної системи, яка підтримує тонус скелетних м’язів та керує несвідомими автоматичними рухами.
Отже, середній мозок містить:
– підкіркові центри слуху і зору, важливі екстрапірамідні ядра, ядра окорухових нервів (III та IV пари черепних нервів);
– всі висхідні та низхідні проекційні шляхи, які зв’язують кору головного мозку з нижче розташованими відділами центральної нервової системи;
– пучки білої речовини, які зв’язують середній мозок з іншими відділами центральної нервової системи.
Водопровід середнього мозку; водопровід мозку; водопровід Сільвія
(aqueductus mesencephali; aqueductus cerebri; aqueductus Sylvii)
Це вузький канал, який вистелений епендимою, з’єднує ІІІ шлуночок з ІV шлуночком і оточений центральною сірою речовиною (substantia grisea centralis).
Він містить спинномозкову рідину і має отвір водопроводу середнього мозку; отвір водопроводу мозку (apertura aqueductus mesencephali; apertura aqueductus cerebri), через який сполучається з IV шлуночком.
Водопровід середнього мозку (aqueductus mesencephali) є порожниною середнього мозку і через нього проходить межа між ніжками мозку (pedunculi cerebri) та покривом середнього мозку (tegmentum mesencephali).
ПРОМІЖНИЙ МОЗОК (diencephalon)
За новою Міжнародною анатомічною номенклатурою, проміжний мозок поділяється на:
– епіталамус (epithalamus);
– таламус, горб (thalamus);
– субталамус (subthalamus);
– метаталамус (metathalamus);
– гіпоталамус (hypothalamus).
Із філогенетичної точки зору (найбільш поширений термін у вітчизняних підручниках) проміжний мозок поділяється на:
1. Таламічний мозок (thalamencephalon), або таламічну ділянку, який є філогенетично молодшим і є центром аферентних шляхів (має іншу назву – дорсальна частина проміжного мозку.
Таламічний мозок поділяється на:
– таламус (thalamus);
– епіталамус (epithalamus);
– метаталамус (metathalamus).
2. Гіпоталамус (hypothalamus), що є філогенетично старішим. Він є вищим вегетативним центром.
Таламус; горб (thalamus)
Це парний утвір, який складається переважно із сірої речовини.
Спереду на таламусі (thalamus) розміщується передній горбок таламуса (tuberculum anterius thalami).
Ззаду таламус (thalamus) закінчується розширенням, яке називається подушкою таламуса (pulvinar thalami).
Присередні поверхні правого та лівого таламусів з’єднуються між собою міжталамічним злипанням (adhesio interthalamica).
Сіра речовина таламуса (substantia grisea thalami) формує специфічні ядра таламуса (nuclei thalami), які розмежовані бічною мозковою пластинкою (lamina medullaris lateralis) та присередньою мозковою пластинкою (lamina medullaris medialis) на такі основні групи ядер:
– передню групу (nuclei anteriores);
– присередню групу (nuclei mediales);
– передньобічну групу (nuclei ventrolaterales);
– задню групу (nuclei posteriores);
– групи ядер ретикулярної формації (nuclei reticulares thalami).
У ділянці подушки таламуса розміщені подушкові ядра (nuclei pulvinares).
За сучасною Міжнародною анатомічною номенклатурою ядра таламуса поділяються на:
– передні ядра таламуса (nuclei anteriores thalami);
– дорсальні ядра таламуса (nuclei dorsales thalami);
– внутрішньопластинкові ядра таламуса (nuclei intralaminares thalami);
– присередні ядра таламуса (nuclei mediales thalami);
– серединні ядра таламуса (nuclei mediani thalami);
– задні ядра таламуса (nuclei posteriores thalami);
– сітчасте ядро таламуса (nucleus reticularis thalami);
– вентральні ядра таламуса (nuclei ventrales thalami).
Функція таламуса: в ньому розташовані всі (крім нюхового, смакового і слухового) чутливі підкіркові центри, тобто вся інформація (окрім нюхової, смакової та слухової), що йде в кору головного мозку, обов’язково проходить через таламус.
Метаталамус (metathalamus)
Він розміщений під подушкою таламуса (pulvinar thalami) і складається з:
– бічного колінчастого тіла (corpus geniculatum laterale) або підкіркового центру зору), що з’єднується позаду з верхніми горбками пластинки покрівлі середнього мозку за допомогою ручок цих горбків;
– присереднього колінчастого тіла (corpus geniculatum mediale) або підкіркового центру слуху), що з’єднується з нижніми горбками пластинки покрівлі середнього мозку за допомогою ручок цих горбків.
У колінчастих тілах містяться такі ядра:
– дорсальне ядро бічного колінчастого тіла (nucleus dorsalis corporis geniculati lateralis);
– вентральне ядро бічного колінчастого тіла; передколінчасте ядро (nucleus ventralis corporis geniculati lateralis; nucleus pregeniculatus);
– ядра присереднього колінчастого тіла (nuclei corporis geniculati medialis).
Епіталамус (epithalamus)
Він розміщений позаду таламуса (thalamus). До нього належать:
– шишкоподібна залоза (glandula pinealis), яка лежить між верхніми горбками пластинки середнього мозку і належить до залоз внутрішньої секреції;
– повідці (habenulae), що є парним продовженням дозаду мозкової стрічки таламуса і з’єднують правий та лівий таламус з шишкоподібною залозою;
– повідцевий трикутник (trigonum habenulare), що розташований в задній частині повідців у місці зрощення повідців з правою та лівою мозковими стрічками таламуса. Цей трикутник відмежований від подушки таламуса повідцевою борозною (sulcus habenularis);
– спайка повідців (commissura habenularum), що утворена передніми відділами повідців перед входженням в шишкоподібну залозу. За допомогою повідців епіфіз з’єднується з присередньою поверхнею правого та лівого таламусів;
– задня спайка; епіталамічна спайка (commissura posterior; commissura epithalamica), що розміщена під спайкою повідців і з’єднує між собою найближчі ділянки півкуль великого мозку (комісуральні волокна);
– підспайковий орган (organum subcommissurale), який розміщений під задньою спайкою і об’єднує групу епендимних клітин, що містяться у стінці третього шлуночка.
Гіпоталамус (hypothalamus)
Він об’єднує структури, що розташовані під гіпоталамічною борозною (sulcus hypothalamicus) і згідно зі старою Базельською анатомічною номенклатурою складається із:
– зорової частини гіпоталамуса (pars optica hypothalami) – передньої частини, яка формується за рахунок кінцевого мозку (telencephalon);
– нюхової частини гіпоталамуса (pars olfactoria hypothalami) – задньої частини, яка формується за рахунок проміжного мозку (diencephalon).
До зорової частини гіпоталамуса; передньої частини гіпоталамуса (pars optica hypothalami) належать:
– сірий горб (tuber cinereum);
– нейрогіпофіз (neurohypophysis), який має:
– лійку (infundibulum);
– нервову частину (pars nervosa);
– зорове перехрестя (chiasma opticum);
– зоровий шлях (tractus opticus).
Сірий горб (tuber cinereum) розташований:
– між сосочковими тілами (corpora mamillaria) позаду і зоровим перехрестям (chiasma opticum) попереду;
– з боків він обмежований зоровими шляхами (tractus optici).
Сірий горб (tuber cinereum) утворений тонкою сірою пластинкою, яка продовжується:
– назад у задню пронизану речовину (substantia perforata posterior);
– наперед в кінцеву пластину сірого горба (lamina terminalis tuberis cinerei), яка замикає кінець поздовжньої щілини великого мозку (fissura longitudinalis cerebri);
– збоку переходить в плащ півкуль великого мозку (pallium hemispheriorum cerebri).
Звужуючись донизу, сірий горб (tuber cinereum) переходить в лійку (infundibulum).
Нейрогіпофіз; задня частка (neurohypophisis; lobus posterior) є задньою часткою гіпофіза і складається з:
– лійки (infundibulum);
– нервової частки; нервової частини (lobus nervosus; pars nevrosa).
Лійка (infundibulum) є продовженням сірого горба (tuber cinereum). Її нижній кінець не має просвіту і з’єднується з гіпофізом (hypophysis).
По лійці (infundibulum) у складі гіпоталамо–гіпофізарного шляху гормони вазопресин і окситоцин (надзорового) потрапляють у нервову частку нейрогіпофіза (pars nervosa neurohypophysis), звідки ці гормони потрапляють у кров.
Нервова частка нейрогіпофіза (pars nervosa neurohypophysis) представлена аксонами нейронів, тіла яких розміщені у супраоптичних та паравентрикулярних ядрах гіпоталамуса (nuclei supraoptici et nuclei paraventriculares hypothalami).
Зорове перехрестя (chiasma opticum) розміщене позаду кінцевої пластинки півкуль великого мозку (lamina terminalis hemispheriorum cerebri) і переходить у зорові шляхи (tractus optici).
Зоровий шлях (tractus opticus) є парним, огинає збоку ніжки мозку (pedunculi cerebri) і закінчується:
– бічним корінцем (radix lateralis) в бічному колінчастому тілі (corpus geniculatum laterale);
– присереднім корінцем (radix medialis) у верхніх горбках пластинки покрівлі середнього мозку (colliculi superiores laminae tecti mesencephali).
До задньої частини гіпоталамуса; нюхової частини гіпоталамуса (pars olfactoria hypothalami) належать:
– сосочкове тіло (corpus mamillare);
– субталамус (subthalamus), у якому міститься парне субталамічне ядро (nucleus subthalamicus), Люїсове тіло.
Сосочкове тіло (corpus mamillare) є парним утвором, який розташований симетрично з боків середньої лінії, попереду від задньої пронизаної речовини (substantia perforata posterior) і містить два ядра.
За функцією сосочкове тіло (corpus mamillare) належить до підкіркових нюхових центрів, де переключаються нюхові волокна, які направляються до ядер:
– передньої зони таламуса (zona anterior thalami);
– надталамічної ділянки (regio epithalami);
– покрівлі середнього мозку (tectum mesencephali).
Субталамус (subthalamus), або його ще називають підталамічною ділянкою (regio subthalamica), у вузькому розумінні слова, є невеликою ділянкою мозкової речовини, яка безпосередньо прилягає знизу до зорового горба (thalamus), відокремлена від нього гіпоталамічною борозною (sulcus hypothalamicus) та є безпосереднім продовженням спереду заднього відділу (дорсального відділу) ніжок мозку – покриву середнього мозку (tegmentum mesencephali).
Субталамус (subthalamus) оточує чорна речовина та червоне ядро середнього мозку (substantia nigra et nucleus ruber mesencephalі), де вони і закінчуються. Обидва належать до екстрапірамідної системи.
Через субталамус (subtalamus) проходять різні шляхи до таламуса (thalamus), зокрема, усі шляхи, що входять до складу присередньої петлі (lemniscus medialis).
Збоку від чорної речовини розміщене парне субталамічне ядро (nucleus subthalamicus) – Люїсове тіло, яке також входить до складу екстрапірамідної системи.
У гіпоталамусі (hypothalamus) розрізняють такі ділянки скупчення груп нервових клітин:
– дзьобове гіпоталамічне поле (area hypothalamica rostralis);
– дорсальне поле гіпоталамуса (area hypothalamica dorsalis);
– проміжне поле гіпоталамуса (area hypothalamica intermedia);
– бічне поле гіпоталамуса (area hypothalamica lateralis);
– заднє поле гіпоталамуса (area hypothalamica posterior).
Нервові клітини ядер гіпоталамуса володіють здатністю виробляти секрет (нейросекрет), який по відростках цих же нервових клітин транспортується в ділянку гіпофіза.
Такі ядра називають нейросекреторними ядрами гіпоталамуса.
Ядра гіпоталамуса (nuclei hypothalami) сполучаються з гіпофізом (hypophysis) через його ворітні судини (клітини ядер секретують нейрогормони в ці судини) та через нервові волокна (гіпоталамо–гіпофізарний шлях).
Ці зв’язки об’єднують гіпоталамус та гіпофіз у гіпоталомо–гіпофізарну систему.
Надзорове ядро, або супраоптичне ядро (nucleus supraopticus), та пришлуночкове ядро гіпоталамуса, або паравентрикулярне ядро (nucleus paraventricularis hypothalami), містять тіла специфічних нейронів, що продукують гормони вазопресин та окситоцин.
Аксони цих нейронів утворюють гіпоталамо–гіпофізарний шлях (tractus hypothalamohypophysialis), по якому гормони потрапляють до гіпофіза.
Порожниною проміжного мозку (cavitas diencephali) є третій шлуночок (ventriculus tertius), який має 6 стінок:
– дві бічні стінки (parietes laterales), що утворені присередніми поверхнями таламусів (facies mediales thalami), а також нижче гіпоталамічної борозни (sulcus hypothalamicus) присередніми відділами субталамуса (subthalamus);
– нижня стінка (paries inferior), або дно ІІІ шлуночка, що представлене гіпоталамусом (hypothalamus), в якому розрізняють:
– лійковий закуток (recessus infundibuli; recessus infundibularis);
– надзоровий закуток (recessus supraopticus);
– передня стінка (paries anterior), що утворена:
– кінцевою пластинкою (lamina terminalis);
– стовпами склепіння (columnae fornicis);
– передньою спайкою (commissura anterior).
З кожної сторони стовп склепіння і прилягаючий до нього ззаду передній відділ таламуса обмежовує міжшлуночковий отвір (foramen interventriculare).
– задня стінка (paries posterior), що утворена:
– спайкою повідців (commissura habenularum);
– задньою спайкою; надталамічною спайкою (commussura posterior; commissura epithalamica), під якою знаходиться отвір водопроводу середнього мозку; отвір водопроводу мозку (apertura aqueductus mesencephali; apertura aqueductus cerebri);
– надталамічною спайкою; задньою спайкою (commissura posterior; comissura epithalamica), над якою розміщений надшишкоподібний закуток (recessus suprapinealis);
– верхня стінка (paries superior), або його дах, що утворена епітеліальною пластинкою III шлуночка (lamina epithelialis ventriculi tertii) – залишка тонкої стінки ембріональної нервової трубки, судинним прошарком (tela choroidea), ворсинки якого утворюють судинне сплетення III шлуночка (plexus choroideus ventriculi tertii).
Між переднім горбком таламуса (tuberculum anterius thalami) і стовпом склепіння (columna fornicis) є міжшлуночковий отвір (foramen interventriculare) – отвір Монрое, який сполучає ІІІ шлуночок з бічними шлуночками головного мозку (ventriculi laterales encephali).
Водопровід середнього мозку (aqueductus mesencephali) через отвір водопроводу середнього мозку (apertura aqueductus mesencephali) сполучає ІІІ шлуночок (ventriculus tertius) з порожниною ІV шлуночка (cavitas ventriculi quarti).
Судинне сплетення III шлуночка (plexus choroideus ventriculi tertii) з’єднується із судинним сплетенням бічних шлуночків (plexus choroideus ventriculorum lateralium).
Третій шлуночок має такі закутки:
– надшишкоподібний закуток (recessus suprapinealis), що розташований у задньоверхніх відділах III шлуночка над задньою спайкою; надталамічною спайкою (commissura posterior; commissura epithalamica).
– шишкоподібний закуток (recessus pinealis), що заходить у шишкоподібне тіло;
– лійковий закуток (recessus infundibuli), який веде у лійку;
– надзоровий закуток (recessus supraopticus), який знаходиться над зоровим перехрестям.
ШИШКОПОДІБНА ЗАЛОЗА; ШИШКОПОДІБНЕ ТІЛО; епіфіз
(glandula pinealis; corpus pineale; epiphysis cerebri)
Це залоза ендокринної системи, яка належить до неврогенної групи та залягає між верхніми горбками покрівлі середнього мозку (colliculi superiores tecti mesencephali).
Від переднього кінця шишкоподібної залози (extremitas anterior glandulae pinealis) до присередньої поверхні правого та лівого таламусів (facies medialis thalamorum dextri et sinistri) натягнуті повідці (habenulae).
В основі шишкоподібної залози (glandula pinealis) міститься невеликий шишкоподібний закуток (recessus pinealis).
Ззовні шишкоподібна залоза (glandula pinealis) вкрита волокнистою капсулою (capsula fibrosa), від якої всередину органа ідуть сполучнотканинні перекладки, що розділяють паренхіму залози на часточки (lobuli).
Клітинами залози (glandula pinealis) є спеціальні залозисті клітини:
– пінеалоцити (pinealocyti);
– гліоцити; гліальні клітини (gliocyti).
Пінеалоцити виділяють гормон, який гальмує виділення гормонів гіпофіза до моменту статевого дозрівання та бере участь у формуванні біоритмів людини. На біоритми людини шишкоподібна залоза впливає через гормон мелатонін.
Продукція гормону мелатоніну має здатність викликати фізіологічний сон, який змінюється протягом доби та з віком.
Із настанням темряви мелатонін починає посилено продукуватись, а вранці – навпаки, його кількість поступово зменшується (добові ритми – день–ніч). Після 40–45 років кількість мелатоніну поступово зменшується до кінця життя людини.
Мелатонін також регулює функції шлунково–кишкового тракту і серцево–судинної системи, активує імунні клітини, має протистресову і протисудомну дію.
ГІПОФІЗ; МОЗКОВИЙ ПРИДАТОК
(hypophysis; glandula pituitaria)
Це залоза внутрішньої секреції (hypophysis), яка належить до неврогенної групи залоз, розміщених в гіпофізній ямці турецького сідла (fossa hypophysialis sellae turcicae).
Гіпофіз (hypophysis) відмежований від порожнини черепа (cavitas cranii) діафрагмою сідла (diaphragma sellae) і через отвір в цій діафрагмі за допомогою лійки (infundibulum) сполучається з гіпоталамусом проміжного мозку (hypothalamus diencephali).
У гіпофізі (hypophysis) розрізняють:
– аденогіпофіз; передню частку (adenohypophysis; lobus anterior);
– нейрогіпофіз; задню частку (neurohypophysis; lobus posterior).
У аденогіпофізі; передній частці (adenohypophysis; lobus anterior) є:
– дальша частина (pars distalis);
– проміжна частина (pars intermedia);
– горбова частина (pars tuberalis).
Нейрогіпофіз; задня частка (neurohypophysis; lobus posterior) складається з:
– нервової частки; нервової частини (lobus nervosus; pars nervosa);
– лійки (infundibulum).
Аденогіпофіз (adenohypophysis) виробляє:
– соматотропний гормон, що викликає:
– ріст організму;
– адренокортикотропний гормон, що стимулює:
– секрецію стероїдних гормонів наднирковою залозою;
– тиреотропний гормон, що стимулює:
– діяльність щитоподібної залози;
– гонадотропний гормон, що впливає:
– на статеве дозрівання;
– у чоловіків на сперматогенез;
– у жінок на:
– розвиток фолікулів в яєчнику;
– овуляцію;
– ріст молочних залоз;
– продукцію молока;
– ліпотропний гормон, який впливає:
– на обмін жирів в організмі.
Проміжна частина аденогіпофіза утворює:
– меланоцитостимулюючий гормон, який регулює:
– колір шкіри, контролюючи утворення в організмі людини пігменту маланіну.
Нейрогіпофіз є гормонокумулюючою ділянкою, яка накопичує:
– вазопресин;
– окситоцин. Вони виробляються ядрами гіпоталамуса.
Від цих ядер по лійці у складі гіпоталамо–гіпофізарного шляху (tractus hypothalamohypophisialis) гормони вазопресин та окситоцин супраоптичного ядра (nucleus supraopticus) і паравентрикулярного ядра гіпоталамуса (nucleus paraventricularis) через аксони нервових клітин стікають у нервову частину нейрогіпофіза (pars nervosa neurohypophysis), де вони накопичуються. Далі з нервової частини ці гормони потрапляють у кров.
Вазопресин:
– звужує судини;
– затримує воду в організмі людини, реабсорбуючи її в трубочках нефронів.
Окситоцин:
– стимулює м’язи матки та гладку м’язову тканину (textus muscularis glaber);
– стримує розвиток жовтого тіла;
– посилює продукцію молока молочною залозою.
КІНЦЕВИЙ МОЗОК; ВЕЛИКИЙ МОЗОК
(telencephalon; cerebrum)
Він представлений правою та лівою півкулями великого мозку (hemispheria cerebri). До кожної півкулі належать:
– плащ (pallium);
– нюховий мозок (rhinencephalon);
– основна частина кінцевого мозку (pars basilaris telencephali) – підкіркові ядра;
– склепіння (fornix);
– мозолисте тіло (corpus callosum).
Порожниною кінцевого мозку є бічні шлуночки (ventriculi laterales).
Півкулі великого мозку (hemispheria cerebri)
Півкулі великого мозку (hemispheria cerebri) вкриті корою великого мозку; плащем (cortex cerebri; pallium) і мають три поверхні:
– верхньобічну поверхню півкулі великого мозку (facies superolateralis hemispherii cerebri);
– присередню поверхню півкулі великого мозку (facies medialis hemispherii cerebri);
– нижню поверхню півкулі великого мозку (facies inferior hemispherii cerebri).
Найбільш виступаючі ділянки півкуль отримали назву полюсів:
– лобовий полюс (polus frontalis);
– потиличний полюс (polus occipitalis);
– скроневий полюс (polus temporalis).
Рельєф кожної поверхні півкуль складається з борозен (sulci) і розміщених між ними валикоподібних підвищень – звивин великого мозку (gyri cerebri), форма і напрям яких досить мінливі.
Півкулі великого мозку (hemispheria cerebri) складаються з таких часток:
– лобової частки (lobus frontalis);
– тім’яної частки (lobus parietalis);
– потиличної частки (lobus occipitalis);
– скроневої частки (lobus temporalis);
– острівця; острівцевої частки (insula; lobus insularis);
– обідкової частки (lobus limbicus).
Обідкова частка (lobus limbicus) складається зі структур, що утворюють сукупність у самому центрі півкулі великого мозку (hemispherium cerebri).
Ця сукупність розглядається як присередні ділянки лобової, тім’яної та скроневої часток і острівця (insula), який розташований в глибині бічної ямки великого мозку (fossa lateralis cerebri).
Кожна частка великого мозку (lobus cerebri) відмежована одна від одної борознами великого мозку (sulci cerebri) – міжчастковими борознами (sulci interlobares).
На верхньобічній поверхні півкулі великого мозку (facies superolateralis hemispherii cerebri) знаходяться такі міжчасткові борозни (sulci interlobares):
– центральна борозна (sulcus centralis), або Роландова борозна, що відділяє лобову частку (lobus frontalis) від тім’яної (lobus parietalis);
– бічна борозна (sulcus lateralis), або Сільвієва борозна, яка відділяє скроневу частку (lobus temporalis) від лобової та тім’яної (lobus frontalis et parietalis);
– тім’яно–потилична борозна (sulcus parietooccipitalis), яка проходить між тім’яною часткою (lobus parietalis) та потиличною часткою (lobus occipitalis);
– передпотилична вирізкa (incisura preoccipitalis).
На верхньобічній поверхні півкулі великого мозку (facies superolateralis hemispherii cerebri) виділяють такі борозни та звивини:
– у лобовій частці (lobus frontalis):
– передцентральну борозн (sulcus precentralis);
– верхню лобову борозна (sulcus frontalis superior);
– нижню лобову борозна (sulcus frontalis inferior);
– передцентральну звивину (gyrus precentralis);
– верхню лобову звивину (gyrus frontalis superior);
– середню лобову звивину (gyrus frontalis medius);
– нижню лобову звивину (gyrus frontalis inferior), яка за допомогою передньої гілки та висхідної гілки бічної борозни (ramus anterior et ramus ascendens sulci lateralis) поділяється на:
– покришкову частину (pars opercularis);
– трикутну частину (pars triangularis);
– очноямкову частину (pars orbitalis).
– у тім’яній частці (lobus parietalis):
– зацентральну борозну (sulcus postcentralis);
– внутрішньотім’яну борозну (sulcus intraparietalis);
– зацентральну звивину (gyrus postcentralis);
– верхню тім’яну часточку (lobulus parietalis superior);
– нижню тім’яну часточку (lobulus parietalis inferior), в якій знаходяться:
– надкрайова звивина (gyrus supramarginalis);
– кутова звивина (gyrus angularis);
– у скроневій частці (lobus temporalis):
– верхню скроневу борозну (sulcus temporalis superior);
– нижню скроневу борозну (sulcus temporalis inferior);
– поперечну скроневу борозну (sulcus temporalis transversus);
– верхню скроневу звивину (gyrus temporalis superior);
– середню скроневу звивину (gyrus temporalis medius);
– нижню скроневу звивину (gyrus temporalis inferior);
– поперечні скроневі звивини (gyri temporales transversi) – звивини Гешля, які містяться на присередній поверхні верхньої скроневої звивини (facies medialis gyri temporalis superioris).
– у потиличній частці (lobus occipitalis):
– поперечну потиличну борозну (sulcus occipitalis transversus), яка обмежовує досить варіабельні потиличні звивини (gyri occipitales);
– півмісяцеву борозну (sulcus lunatus);
– передпотиличу вирізку (incisura preoccipitalis);
– у острівцевій частці; острівцi (lobus insularis; insula):
– центральна борозна острівця (sulcus centralis insulae);
– колову борозну острівця (sulcus circularis insulae);
– звивини острівця (gyri insulae);
– довгу звивину острівця (gyrus longus insulae);
– короткі звивини острівця (gyri breves insulae);
– поріг острівця (limen insulae).
Центри. Стосовно локалізації центрів кори великого мозку довгий час існувало дві теорії. Згідно з першою певна, чітко обмежена ділянка кори, або центр, відповідає лише певній функції на периферії (теорія вузького локалізму). Друга теорія — наявність обмежених центрів, різних за своєю функцією, не визнає, а всю кору розглядає порівняно рівнозначною (теорія еквіпотенціалізму). І. П. Павлов довів, що кожен кірковий центр не є чітко обмеженим, а містить ядро й розсіяну частину, причому розсіяні елементи розташовані не лише поблизу ядра, а й вдалині від нього (теорія ядра і розсіяних елементів). Нижче подано деякі найважливіші нервові центри (ядра), розташовані в корі великого мозку.
Передцентральна звивина (gyrus precentralis) і прицентральна часточка (lobulus paracentralis) лобової частки становлять руховий центр кори і є аналізатором кінестезичних імпульсів, які надходять від посмугованих м’язів, суглобів, сухожилків. Тут замикаються рухові умовні рефлекси. У верхній ділянці передцентральної звивини розташовані клітинні групи, що належать до м’язів нижніх кінцівок, нижче — верхніх кінцівок, ще нижче — неврони, пов’язані з іннервацією м’язів голови. Оскільки нервові шляхи перехрещуються, праві рухові центри кори пов’язані з мускулатурою лівої сторони тіла і навпаки.
У задній частині середньої лобової звивини міститься центр узгодженого руху голови й очей (окоруховий, блоковий, відвідний і додатковий нерви).
У лівій (у лівшів у правій) нижній тім’яній часточці розташований центр, який координує цілеспрямовані рухи. Він функціонує за типом тимчасових зв’язків, які виникають протягом індивідуального життя, тобто умовних рефлексів. У разі ушкодження цього центру елементи довільних рухів зберігаються, але порушуються цілеспрямовані дії (апраксія).
Вважають, що локалізація статичного аналізатора (центр збереження рівноваги і положення тіла в просторі) — кора верхньої та середньої скроневих звивин. Ушкодження цього центру призводить до атаксії (розладу координації рухів).
Центр слуху розташований у корі верхньої скроневої звивини, на боці, оберненому до острівця. Двостороннє ураження центру призводить до повної кіркової глухоти.
У gyrus parahippocampalis та ділянці її гачка містяться центри нюхового та смакового аналізаторів. Кіркові центри слуху, нюху й смаку кожної півкулі мають зв’язок з відповідними рецепторами обох (правої та лівої) половин голови.
Кіркове ядро аналізатора зору розташоване по обидва боки шпорної борозни.
Зоровий центр кожної півкулі зв’язаний із зовнішньою половиною сітківки свого боку і з присередньою її половиною протилежного. У ділянці клина (cuneus) містяться центри зорової пам’яті й зорової орієнтації.
У зацентральній звивині (тім’яна частка) локалізується ядро шкірного аналізатора (больова, тактильна, температурна чутливість), причому проекція нервових елементів кори на периферію аналогічна проекції їх на передцентраль-ній звивині.
Кірковий кінець рухового аналізатора виразної усної мови* міститься зліва у задній третині нижньої лобової звивини .У разі ушкодження цієї зони людина втрачає здатність вимовляти слова (рухова афазія), хоч довільні скорочення відповідних м’язів або їх груп можливі.
Кіркове ядро слухового аналізатора усної мови розташоване в глибині задньої ділянки верхньої скроневої звивини. Якщо уражено цей центр, то виникає сенсорна афазія (людина чує слова, але не розуміє їхнього значення).
Ядро рухового аналізатора письмової мови локалізується в задній ділянці середньої лобової звивини і в ннжньотім’яній ділянці. При ушкодженні цього центра всі рухи, зв’язані з письмом, зберігаються, але втрачається здатність писати літери та інші письмові знаки (аграфія).
Ядро зорового аналізатора письмової мови, пов’язане із загальним центром аналізатора зору, міститься в gyrus angularis нижньої тім’яної часточки зліва. Керує процесом читання. Порушення його функції не призводить до втрати зору, але людина перестає читати й розуміти написане (алексія).
Ядра аналізаторів верхньолатеральної поверхні кори головного мозку.
Ядра аналізаторів медіальної поверхні кори головного мозку.
На присередній поверхні півкуль великого мозку (facies medialis hemispheriorum cerebri) розміщені такі міжчасткові борозни (sulci interlobares):
– борозна мозолистого тіла (sulcus corporis callosi), що проходить між лобовою часткою (lobus frontalis) та мозолистим тілом (corpus callosum) і продовжується назад між тім’яною часткою (lobus parietalis) та мозолистим тілом (corpus callosum);
– тім’яно–потилична борозна (sulcus parietooccipitalis), яка проходить між тім’яною та потиличною частками (lobuli parietalis et occipitalis);
– борозна пояса (sulcus cinguli), яка йде паралельно до мозолистого тіла і продовжується на присередню поверхню тім’яної частки під назвою підтім’яної борозни (sulcus subparietalis).
На присередній поверхні виділяють такі борозни та звивини:
– у лобовій частці (lobus frontalis):
– прицентральну борозну (sulcus paracentralis);
– центральну борозну (sulcus centralis);
– прицентральну часточку (lobulus paracentralis);
– присередню лобову звивину (gyrus frontalis medialis);
– у тім’яній частці (lobus parietalis):
– прицентральну часточку (lobulus paracentralis), її задньою частиною є задня прицентральна звивина (gyrus paracentralis posterior);
– підтім’яну борозну (sulcus subparietalis);
– крайову гілку; крайова борозна (ramus marginalis; sulcus marginalis), яка є гілкою підтім’яної борозни, що спрямована угору;
– передклин (precuneus);
– у потиличній частці (lobus occipitalis):
– острогову борозну (sulcus calcarinus);
– клин (cuneus);
– тім’яно–потиличну борозну (sulcus parietooccipitalis);
– язикову звивину (gyrus lingualis);
– у обідковій частці (lobus limbicus) – це сукупність борозен і звивин присередньої ділянки лобової, тім’яної і скроневої часток у самому центрі півкулі мозку:
– поясну борозну (sulcus cinguli);
– морськоконикову борозну (sulcus hippocampalis);
– торочко–зубчасту борозну (sulcus fimbriodentatus);
– обхідну борозну (sulcus collateralis);
– нюхову борозну (sulcus rhinalis);
– приморськоконикову звивину (sulcus parahippocampalis);
– поясну звивину (gyrus cinguli), яка має перешийок поясної звивини (isthmus gyri cinguli);
– смужкову звивину (gyrus fasciolaris);
– гачок (uncus);
– зубчасту звивину (gyrus dentatus);
– морськокинокові торочки (fimbriae hippocampi);
На нижній поверхні півкуль головного мозку (facies inferior hemispheriorum cerebri) виділяють такі борозни та звивини:
– у лобовій частці:
– нюхову борозну (sulcus rhinalis);
– очноямкові борозни (sulci orbitales);
– пряму звивину (gyrus rectus);
– присередню нюхову звивину (gyrus olfactorius medialis);
– бічну нюхову звивину (gyrus olfactorius lateralis);
– очноямкові звивини (gyri orbitales).
– у скроневій частці:
– обхідну борозну (sulcus collateralis), яка продовжується в нюхову борозну (sulcus rhinalis);
– потилично–скроневу борозну (sulcus occipitotemporalis);
– присередню потилично–скроневу звивину (gyrus occipitotemporalis medialis);
– бічну потилично–скроневу звивину (gyrus occipitotemporalis lateralis).
– у потиличній частці знаходяться борозни та звивини, що є продовженням дозаду борозен та звивин нижньої поверхні скроневої частки:
– потилично–скроневу борозну (sulcus occipitotemporalis);
– острогову борозну (sulcus calcarinus);
– бічну потилично–скроневу звивину (gyrus occipitotemporalis lateralis) є продовженням із скроневої частки (lobus temporalis);
– присередню потилично–скроневу звивину (gyrus occipitotemporalis medialis) є продовженням із скроневої частки (lobus temporalis);
– язикову звивину (gyrus lingualis).
Специфічні риси будови кінцевого мозку; великого мозку (telencephalon; cerebrum),
які відрізняють людину від тварин.
В будові центральної нервової системи можна відзначити «людські» ознаки будови мозку, тобто специфічні риси будови його, що відрізняють людину від тварин .
1. Перевага головного мозку над спинним. Так, у хижих тварин (наприклад, у кішки) головний мозок у 4 рази тяжчий спинного, у приматів (наприклад, у макак) – у 8 разів, а в людини – у 45 разів (маса спинного мозку
Спинний мозок складає у ссавців 22 – 48 % маси головного мозку, у горили – 5-6 %, у людини – тільки 2 %.
2. Маса мозку. По абсолютній масі мозку людина не займає першого місця, тому що у великих тварин мозок тяжчий, ніж у людини (
Щоб розкрити справжні співвідношення маси мозку до маси тіла, використовують так званий квадратний покажчик мозку, тобто добуток абсолютної маси мозку на відносну.
Цей покажчик дав можливість виділити людину з усього тваринного світу. Так, у гризунів він дорівнює 0,19, у хижих – 1,14, у китоподібних (дельфін) – 6,27, у людиноподібних мавп – 7,35, у слонів – 9,82 і, нарешті, у людини – 32,0.
3. Перевага плаща над мозковим стовбуром, тобто нового мозку (neencephalon) над древнім (paleencephalon).
4. Найвищий розвиток лобової частки великого мозку. На лобові частки приходиться в нижчих мавп 8 – 12 % усієї поверхні півкуль, в антропоїдних мавп – 16 %, у людини – 30 %.
5. Перевага нової кори півкуль великого мозку над старою.
6. Перевага кори над підкіркою, що у людини досягає максимальних цифр: кора складає 53,7% всього обсягу мозку, а базальні ядра – тільки 3,7 %.
7. Борозни і звивини збільшують площу кори сірої речовини, тому, чим більше розвинута кора півкуль великого мозку, тим більше і складчастість мозку.
Збільшення складчастості досягається великим розвитком дрібних борозен третьої категорії, глибиною борозен і їхнім асиметричним розташуванням.
У жодної тварини немає одночасно такого великого числа борозен і звивин, при цьому настільки глибоких і асиметричних, як у людини.
8. Наявність другої сигнальної системи, анатомічним субстратом якої є самі поверхневі шари мозкової кори.
Отже, специфічними рисами будови мозку людини, котрі відрізняють його від мозку самих високорозвинених тварин, є максимальна перевага молодих частин центральної нервової системи над старими: головного мозку над спинним, плаща над стовбуром, нової кори над старою, поверхневих шарів мозкової кори над глибокими.
НЮХОВИЙ МОЗОК (rhinencephalon), ЛІМБІЧНА,або обідкова ЧАСТКА (lobus limbicus), чи ЛІМБІЧНА СИСТЕМА
Це центр емоційної чутливості сприйняття зовнішнього середовища, де формуються емоційні реакції, реакції поведінки (статеві та захисні), мотивувань, так звані підсвідомі реакції, і філогенетично найдавніша та морфологічно найглибша структура кінцевого мозку людини.
Разом з усією підкіркою нюховий мозок (rhinencephalon) є джерелом енергії для кори і відповідає за життєво важливі реакції людини, регулює діяльність внутрішніх органів. Зокрема, за відчуття голоду і спраги, сприйняття звуків і запахів, мотивацію поведінки. Тут закладені механізми пам’яті, сну, емоцій.
Ці реакціїї сформувались у зв’язку з первинними функціями нюху, їх морфологічною основою є відділи мозку, які розвиваються з нижніх відділів мозкового пухиря і належать до нюхового мозку.
Вчений Брока ще в 1878 році об’єднав поясну борозну (sulcus cinguli), перешийок поясної звивини (isthmus gyri cinguli), приморськоконикову борозну (gyrus parahippocampalis) в одну частку, яка має вигляд дугоподібної крайової частки.
Латинське слово ”limbus” перекладається як ”край” або ”облямівка”, ”обідок”, і Брока назвав цю частку великою крайовою часткою, або лімбічною часткою, або склепінною звивиною Арнольда.
Морфологічно лімбічна система розташована в центральній частині нюхового мозку в:
– обідковій частці (lobus limbicus);
– морському конику (hippocampus);
– гачку (uncus);
– зубчастій звивині (gyrus dentatus);
– прозорій перегородці (septum pellucidum).
За останніми науковими даними, центр лімбічної системи міститься і в нюховому шляху (тракті), цибулині, нюховому трикутнику та передній пронизаній речовині (периферійний відділ нюхового мозку).
Окрім поняття ”лімбічна частка” в нейроанатомії є поняття ”лімбічна система” (англ. limbic system – обідкова, або лімфатична система), яка об’єднує всі компоненти нюхового мозку та деякі інши структури.
Лімбічна система функціонує у взаємозв’язку з ретикулярною формацією.
У людини нюховий мозок (rhinencephalon) розвинутий слабше, ніж у тварин і поділяється на:
– передню нюхову частку (lobus olfactorius anterior) – периферійну частину);
– задню нюхову частку; грушоподібну частку (lobus olfactorius posterior; lobus piriformis) – центральну частину;
– морського коника (hippocampus), який розглядають як окрему додаткову частину нюхового мозку.
До центральної частини нюхового мозку (задньої нюхової частки – lobus olfactorius posterior) належать:
– обідкова частка (lobus limbicus), яка складається з:
– поясної звивини (gyrus cinguli) з поясною борозною (sulcus cinguli);
– приморськоконикової звивини (gyrus parahippocampalis);
– зубчаста звивина (gyrus dentatus);
– мигдалеподібне тіло (corpus amygdaloideum), яке також належить до базальних ядер;
– прозора перегородка (septum pellucidum);
– гачок (uncus) – кірковий аналізатор нюху:
До периферійної частини нюхового мозку (передньої нюхової частки – lobus olfactorius anterior) належать:
– нюхова цибулина (bulbus olfactorius);
– нюховий шлях (tractus olfactorius);
– ділянка прозорої перегородки, або перегородкове поле (area septalis);
– присередня та бічна нюхові звивини (gyri olfactorii medialis et lateralis), які є пучками нервових волокон, що розходяться від нюхового шляху в різні боки, утворюючи присередню та бічну сторони нюхового трикутника;
– нюховий трикутник (trigonum olfactorium), або нюхове поле (area olfactoria), що має:
– передню пронизану речовину (substantia perforata anterior);
– діагональну стрічку (stria diagonalis);
– нюховий горбок (tuberculum olfactorium).
Морський коник (hippocampus), розглядають як окрему додаткову частину нюхового мозку (rhinencephalon).
Усі структури нюхового мозку (rhinencephalon) входять до складу лімбічної системи і є філогенетично найдавнішою та морфологічно найглибшою структурою кінцевого мозку людини, що забезпечує здійснення давніх інстинктів.
Вважається, що окремі структури нюхового мозку (rhinencephalon) людини, крім забезпечення нюхової чутливості, є морфологічним субстратом, де формуються емоційні реакції, реакції поведінки – статеві та захисні (підсвідомі реакції). Ці реакції відносять до лімбічної системи і відіграють роль у взаємодії між вісцеральними та емоційними проявами.
Як зазначено у Міжнародній анатомічній номенклатури (Сан–Паулу, 1997), обідкова частка (lobus limbicus) складається зі структур, що утворюють сукупність у самому центрі півкулі мозку.
Інши частки півкулі розташовані з внутрішнього боку відповідної кістки черепа (і мають таку ж назву) й цим відрізняються від обідкової частки.
Проте структури, що утворюють обідкову частку, мають функції, характерні тільки для цієї частки, й відокремлюються від прилеглих структур борознами.
Обідкова частка (lobus limbicus)
Згідно із сучасною анатомічною номенклатурою виділяють обідкові частку (lobus limbicus), яка включає структури, що утворюють сукупність у самому центрі півкулі мозку.
Інші частки півкулі мозку прилягають до внутрішньої поверхні відповідної кістки черепа (і мають таку ж назву) й цим відрізняються від обідкової частки (lobus limbicus).
Проте структури, що утворюють обідкову частку (lobus limbicus), мають функції, характерні тільки для цієї частки, й відокремлюються від прилеглих структур борознами.
Коли термін обідкова частка (lobus limbicus) не вживається, ця сукупність розглядається як присередні ділянки лобної, тім’яної і скроневої часток.
До обідкової частки (lobus limbicus) належать:
– поясна борозна (sulcus cinguli);
– поясна звивина (gyrus cinguli) з перешийком поясної звивини (isthmus gyri cinguli);
– смужкова звивина (gyrus fasciolaris);
– приморськоконикова звивина (gyrus parahippocampalis) із гачком (uncus);
– морськоконикова борозна (sulcus hippocampalis);
– зубчаста звивина (gyrus dentatus);
– торочко–зубчаста борозна (sulcus fimbriodentatus);
– морськоконикові торочки (fimbria hippocampi);
– обхідна борозна (sulcus collateralis);
– нюхова борозна (sulcus rhinalis).
У обідковій частці lobus limbicus) виділяють склепінчасту звивину (gyrus fornicis), до якої відносяться такі анатомічні утвори:
– поясна звивина (gyrus cinguli), яка має перешийок поясної звивини (isthmus gyri cinguli);
– смужкова звивина (gyrus fasciolaris);
– приморськоконикову звивину (gyrus parahippocampalis), яка має гачок (uncus).
Кожна півкуля великого мозку (hemispherium cerebri), або півкуля головного мозку (hemispherium encephali) має, окрім кори головного мозку (cortex cerebri), або плаща (pallium), ще й сіру речовину (substantia grisea), яка представлена окремими ядрами.
Ці ядра залягають в товщі білої речовини (substantia alba), ближче до основи кінцевого мозку (basis telencephali) і називаються, за попередньою анатомічною номенклатурою – базальними ядрами (nuclei basales), основними ядрами.
За новою сучасною Міжнародною анатомічною номенклатурою (Сан–Паулу, 1997) виділено два нових підрозділи:
– основну частину кінцевого мозку (pars basalis telencephali).
– основні ядра та структури утворів (nuclei basales et structurae pertinentes).
Основна частина кінцевого мозку (pars basalis telencephali) включає структури, що у попередніх номенклатурах були розміщені в інших розділах. Проте ця основна частина кінцевого мозку включає також і деякі структури, що можуть розглядатися як частини базальних ядер (nuclei basalis), наприклад, вентральний палідум (pallidum ventrale), вентральний стріатум (striatum ventrale).
До основної частини кінцевого мозку (pars basalis telencephali) входять:
– мигдалеподібне тіло (corpus amygdaloideum);
– огорожа (claustrum);
– вентральний палідум (pallidum ventrale);
– вентральний стріатум (striatum ventrale);
– периферійна частина нюхового мозку; передня нюхова частка (lobus olfactorius anterior).
До основних ядер та структур утворів (nuclei basales et structurae perinentes) відносяться:
– хвостате ядро (nucleus caudatus);
– сочевицеподібне ядро (nucleus lentiformis);
– смугасте ядро (corpus striatum);
– внутрішня капсула (capsula interna);
– променистий вінець (corona radiata);
– асоціативні волокна кінцевого мозку (fibrae associationis telencephali);
– спайкові волокна кінцевого мозку (fibrae commissurales telencephali).
До базальних ядер належать:
– смугасте тіло (corpus striatum), яке складається з:
– хвостатого ядра (nucleus caudatus);
– сочевицеподібного ядра (nucleus lentiformis);
– огорожа (claustrum);
– мигдалеподібне тіло (corpus amygdaloideum).
Базальні (основні) ядра (nuclei basales) – це підкіркові рухові центри, вони формують стріопалідарну систему, яка відповідає за:
– автоматичні, звичні рухи (біг, ходьба тощо);
– тонус м’язів;
– деякі автономні (вегетативні) реакції, зокрема теплорегуляцію та вуглеводний обмін.
Стріопалідарна система є основною частиною екстрапірамідної системи і складається з двох частин:
– стріатума (striatum), який відноситься до філогенетично нових утворів (neostriatum) стріальної системи, що сповільнюють рухи. Він складається:
– хвостате ядро (nucleus caudatus);
– лушпина (putamen);
– палідума (pallidum), який відноситься до більш старих утворів (paleostriatum), що прискорюють рухи. Він складається:
– бічна бліда куля (globus pallidus lateralis);
– присередня бліда куля (globus pallidus medialis).
Смугасте тіло (corpus striatum) належить до екстрапірамідної системи і має ще назву стріопалідарної системи, складається з:
– стріатума (striatum);
– палідума (pallidum).
Стріатум та палідум поділяються на дві частини:
– дорсальний та вентральний стріатум (striatum dorsale et ventrale);
– дорсальний та вентральний палідум (pallidum dorsale et ventrale).
.Хвостате ядро (nucleus caudatus) є видовженим та дугоподібно вигнутим навколо таламуса (thalamus) ядром, має морфофукціональний зв’язок через провідні шляхи із сусідніми ядрами таламуса та складається з:
– голови (caput) – це передня потовщена частина ядра, що міститься в лобовій частці півкуль великого мозку (lobus frontalis hemispherii cerebri);
– тіла (corpus) – це середня частина ядра, що розташована у тім’яній частці (lobus parietalis hemispherii cerebri);
– хвоста (cauda) – це задня частина ядра, котра загинається вниз та вбік і розташовується у скроневій частці (lobus temporalis hemispherii cerebri).
Сочевицеподібне ядро (nucleus lentiformis) залягає в білій речовині півкуль великого мозку (substantia alba hemispherii cerebri), має на зрізах трикутну форму і подібне до сочевичного зернятка.
Це ядро має тісний морфологічний та функціональний зв’язок за допомогою провідних шляхів із сусідніми ядрами таламуса (nuclei thalami).
Бічна мозкова пластинка (lamina medullaris lateralis) та присередня мозкова пластинка (lamina medullaris medialis) поділяє сочевицеподібне ядро (nucleus lentiformis) на:
– лушпину (putamen);
– бічну бліду кулю (globus pallidus lateralis);
– присередню бліду кулю (globus pallidus medialis).
Бічна мозкова пластинка (lamina medullaris lateralis) відділяє лушпину (putamen) від блідих куль (globi pallidi), а присередня мозкова пластинка відмежовує присередню бліду кулю (globus pallidus medialis) від бічної блідої кулі (globus pallidus lateralis).
Огорожа (claustrum) – це тонка пластинка сірої речовини, яка розташована ззовні від лушпини сочевицеподібного ядра (putameuclei lentiformis).
Від лушпини (putamen) огорожа (claustrum) відділена шаром білої речовини – зовнішньою капсулою (capsula externa).
Ззовні від огорожі (claustrum) міститься прошарок білої речовини – крайня капсула (capsula extrema), яка розміщена між огорожею та мозковою корою острівцевої частки півкуль.
Мигдалеподібне тіло (corpus amygdaloideum) розміщене у скроневій частці півкуль великого мозку (lobus temporalis hemispherii cerebri) попереду від нижнього (скроневого) рогу бічного шлуночка (cornu temporale ventriculi lateralis).
Воно є проміжним утвором між корою великого мозку (cortex cerebri) та ядрами півкуль великого мозку (nuclei hemispherii cerebri).
До ядер мигдалеподібного тіла належать:
– бічне основне ядро мигдалика (nucleus amygdalae basalis lateralis);
– присереднє основне ядро мигдалика (nucleus amygdalae basalis medialis);
– центральне ядро мигдалика (nucleus amygdalae centralis);
– кіркове ядро мигдалика (nucleus amygdalae corticalis);
– проміжне ядро мигдалика (nucleus amygdalae interstitialis);
– бічне ядро мигдалика (nucleus amygdalae lateralis);
– присереднє ядро мигдалика (nucleus amygdalae medialis).
Внутрішня капсула (capsula interna)
Це шар білої речовини, який розташований між:
– сочевицеподібним ядром (nucleus lentiformis) збоку;
– хвостатим ядром (nucleus caudatus) і таламусом (thalamus), що розміщені присередньо.
Через цю капсулу проходять проекційні волокна, які з’єднують кору великого мозку (cortex cerebri) з іншими відділами головного мозку та із спинним мозком.
На горизонтальному розрізі півкулі великого мозку (hemispherium cerebri) внутрішня капсула (capsula interna) має вигляд відкритого латерально тупого кута з наступними частинами:
– передньою ніжкою (crus anterius);
– коліном внутрішньої капсули (genu capsulae internae);
– задньою ніжкою (crus posterius).
Передня ніжка внутрішньої капсули (crus anterius capsulae internae) розміщена між головкою хвостатого ядра (nucleus caudatus) та передньою половиною сочевицеподібного ядра (nucleus lentiformis). Її проекційними волокнами є:
– лобово–мостовий шлях (tractus frontopontinus);
– передня променистість таламуса (radiatio thalami anterior).
Коліно внутрішньої капсули (genu capsulae internae) розміщене між передньою та задньою ніжками (crura anterius et posterius), між сочевицеподібним ядром (nucleus lentiformis) та центральною частиною бічного шлуночка (pars centralis ventriculi lateralis).
Воно утворене кірково–ядерними волокнами (fibrae corticonucleares).
Задня ніжка внутрішньої капсули (crus posterius capsulae internae) розташована між таламусом (thalamus) та заднім відділом сочевицеподібного ядра (nucleus lentiformis) і по відношенню до останнього складається з трьох країв або частин:
– таламо–сочевицеподібної частини (pars thalamolentiformis);
– засочевицеподібної частини (pars retrolentiformis);
– підсочевицеподібної частини (pars sublentiformis).
Таламо–сочевицеподібна частина (pars thalamolentiformis) прилягає безпосередньо до коліна внутрішньої капсули (genu capsulae internae) і має:
– кірково–спинномозкові волокна (fibrae corticospinales);
– кірково–червоноядерні волокна (fibrae corticorubrales);
– кірково–сітчасті волокна (fibrae corticoreticulares);
– кірково–таламічні волокна (fibrae corticothalamicae);
– таламо–тім’яні волокна (fibrae thalamoparietales);
– центральна таламічна променистість (radiatio thalami centralis).
Засочевицеподібна частина (pars retrolentiformis) складається із:
– задньої таламічної променистості (radiatio thalamica posterior);
– потилично–мостових волокон (fibrae occipitopontinae);
– потилично–покрівельних волокон (fibrae occipitotectales).
Підсочевицеподібна частина (pars sublentiformis) містить:
– кірково–покрівельні волокна (fibrae corticotectales);
– скронево–мостові волокна (fibrae temporopontinae);
– кірково–таламічні волокна (fibrae corticothalamicae);
– зорову променистість (radiatio optica), яку раніше називали коліно–шпорними волокнами (fibrae geniculocalcarinae);
– слухову променистість (radiatio acustica), яку раніше називали коліно–скроневими волокнами (fibrae geniculotemporales).
Крайня капсула (capsula extrema) розміщена між огорожею (claustrum) та корою острівця (cortex insulae), є прошарком білої речовини, яка належить до променистого вінця (corona radiata), містить асоціативні волокна.
Зовнішня капсула (capsula externa) – це шар білої речовини, який знаходиться між лушпиною (putamen) та огорожею (claustrum), містить асоціативні волокна.
Мозолисте тіло (corpus callosum) – це нервові волокна, що йдуть поперечно з однієї півкулі в іншу, тобто сполучають праву та ліву півкулі великого мозку, формуючи комісуральні провідні шляхи.
Верхню поверхню мозолистого тіла (facies superior corporis callosi) видно в глибині поздовжньої щілини великого мозку (fissura longitudinalis cerebri). Ця структура належить до білої речовини.
На стріловому розрізі в мозолистому тілі (corpus callosum) розрізняють:
– передню частину, яка зігнута вниз та вперед і утворює:
– коліно (genu), яке переходить у дзьоб (rostrum); останній продовжується в кінцеву пластинку (lamina terminalis);
– середню частину, яка є найдовшою частиною мозолистого тіла і представлена стовбуром (truncus);
– задню частину, яка вільно нависає над передніми відділами пластинки покрівлі середнього мозку і називається валиком (splenium).
Верхня поверхня мозолистого тіла (facies superior corporis callosi) вкрита сірою речовиною (substantia grisea), яка називається сірим покриттям (indusium griseum).
Уздовж мозолистого тіла (corpus callosum) простягаються:
– бічна поздовжня смуга (stria longitudinalis lateralis);
– присередня поздовжня смуга (stria longitudinalis medialis);
– променистість мозолистого тіла (radiatio corporis callosi); це радіальні нервові волокна, які розходяться в усі боки від мозолистого тіла (corpus callosum) до кори великого мозку (cortex cerebri).
Частина променистості мозолистого тіла (прямує вбік та вниз) покриває задній та нижній роги бічного шлуночка і називається покривом (tapetum).
Волокна передньої частини мозолистого тіла утворюють малі щипці; лобові щипці (forceps minor; forceps frontalis).
Волокна задньої частини мозолистого тіла утворюють великі щипці; потиличні щипці (forceps major; forceps occipitalis).
Склепіння (fornix) розміщене під мозолистим тілом (corpus callosum) і побудоване з поздовжніх пучків нервових волокон, які з’єднують морського коника (hippocampus) з ядрами таламуса (nuclei thalami) та гіпоталамуса (nuclei hypothalami).
Склепіння (fornix) складається з тіла (corpus), яке спрямоване вперед і вниз.
Спереду тіло (corpus) продовжується у два стовпи склепіння (columnaе fornicis), які закінчуються у сосочкових тілах гіпоталамуса (corpus mamillare). Ці стовпи склепіння відмежовують спереду міжшлуночкові отвори (foramen interventriculare).
Ззаду тіло (corpus) переходить у дві ніжки склепіння (crura fornicis), кожна з яких продовжується у торочку морського коника (fimbria hippocampi).
У місці відходження від тіла (corpus) ніжки (crura) з’єднані між собою трикутною пластинкою – спайкою (comissura).
Бічний край тіла та ніжок склепіння (до них прикріплюється ворсинчасте сплетення правого та лівого бічних шлуночків) називається стрічкою склепіння (taenia fornicis).
Прозора перегородка (septum pellucidum) з’єднує стовпи склепіння з мозолистим тілом і належить до лімбічної системи (відчуття задоволення).
Прозора перегородка (septum pellucidum) має дві пластинки (laminae), які натягнуті між передніми частинами стовпів склепіння та передніми частинами мозолистого тіла.
Між пластинками міститься замкнена щілиноподібна порожнина (cavitas), що заповнена прозорою рідиною.
Пластинка прозорої перегородки (lamina septi pellucidi) є присередньою стінкою лобового рога бічного шлуночка (paries medialis cornus frontalis ventriculi lateralis).
Попереду від стовпів склепіння (columnae fornicis) розташована передня спайка (commissura anterior), волокна якої орієнтовані поперечно.
Передня спайка (commissura anterior) має:
– передню частину (pars anterior);
– задню частину (pars posterior).
Передня спайка (commissura anterior) розміщена позаду кінцевої пластинки (lamina terminalis) і належить до нюхового мозку (rhinencephalon).
Як і мозолисте тіло (corpus callosum), передня спайка (commissura anterior) складається з комісуральних нервових волокон, що з’єднують півкулі великого мозку (hemispheria cerebri).
Кінцева пластинка (lamina terminalis) є продовженням дзьоба мозолистого тіла (rostrum corporis callosi).
У товщі кінцевої пластинки розташований судинний орган кінцевої пластинки (organum vasculosum laminae terminalis), який є зовнішньою зоною цієї пластинки.
Морський коник (hippocampus) належить до лімбічної системи, а саме – до нюхового мозку (rhinencephalon), і структурно–функціонально тісно пов’язаний із склепінням (fornix).
Морський коник (hippocampus) – це підвищення на присередній стінці скроневого рога бічного шлуночка (paries medialis cornus temporalis ventriculi lateralis), яке утворене скупченням сірої речовини в глибині півкуль великого мозку (hemispheria cerebri) і має форму морського коника (hippocampus).
Передній потовщений кінець морського коника – нога морського коника (pes hippocampi) має пальцеподібні випини морського коника (digitationes hippocampi).
Вгорі морський коник (hippocampus) вкритий тонким шаром білої речовини (substantia alba), яка формує заглиблення морського коника (alveus hippocampi) із торочкою морського коника (fimbria hippocampi).
Морський коник (hippocampus) складається з таких частин:
– припідставки (parasubiculum);
– передпідставки (presubiculum);
– підставка (subiculum);
– Аммонівого рога (cornu Ammonis), що має ділянки I–IV Аммонівого рога (regiones I–IV cornus Ammonis);
– зубчастої звивини (gyrus dentatus);
– ноги морського коника (pes hippocampi);
– пальцеподібних відростків (випини) морського коника (digitationes hippocampi);
– торочки морського коника (fimbria hippocampi);
– заглиблення морського коника (alveus hippocampi).
– шарів морського коника (strata hippocampi);
– шарів зубчастої звивини (strata gyri dentati).
Морський коник (hippocampus) відіграє важливу роль у забезпеченні пам’яті і в генезі її порушень.
ЛОКАЛІЗАЦІЯ ФУНКЦІЙ В КОРІ ВЕЛИКОГО МОЗКУ
У корі великого мозку містяться центри, які регулюють виконання тих чи інших функцій.
Дослідження цито– і мієлоархітектоніки кори головного мозку започаткував київський анатом В. О. Бец, а продовжив – І.П. Павлов.
Ці центри, за І.П.Павловим, поділяють на:
– центри першої сигнальної системи (проекційні), які є у людини і тварини;
– центри другої сигнальної системи (асоціативні), які є тільки у людини і зумовлені розвитком усного та писемного мовлення.
До проекційних центрів (центрів першої сигнальної системи) належать:
– кірковий центр зору, який розташований на присередній поверхні потиличної частки (facies medialis lobi occipitalis) з боків острогової борозни (sulcus calcarinus);
– кірковий центр слуху, який розміщений в глибині бічної борозни (sulcus lateralis) на верхній поверхні середньої частини верхньої скроневої звивини (facies superior partis mediae gyri temporalis superioris) в корі поперечних скроневих звивин (gyri temporales transversi) – закрутках Гешля;
– кірковий центр нюху та смаку, який локалізований в гачку (uncus);
– кірковий центр загальної чутливості (больової, температурної, тактильної), що представлений зацентральною звивиною (gyrus postcentralis);
– кірковий центр рухового аналізатора, що представлений передцентральною звивиною (gyrus precentralis) та прицентральною часточкою (lobus paracentralis). У цьому центрі сприймається пропріоцептивна чутливість і звідси регулюється діяльність скелетних м’язів;
– кірковий центр співдружнього повороту голови і очей в протилежний бік, розміщений в задніх відділах середньої лобової звивини (pars posterior gyri frontalis medii);
– кірковий центр рухового аналізатора практичних навичок (цілеспрямованих, координованих рухів, набутих у процесі трудової діяльності), що розміщений у ділянці нижньої тім’яної часточки в надкрайовій звивині (lobulus parietalis inferior gyri supramarginalis).
Цей руховий аналізатор координує рухи, пов’язані з професійними і спортивними діями або складними набутими навиками, тобто здійснює всі цілеспрямовані складні комбіновані рухи – функція праксії (praxis – практика).
У людей з домінуючою правою рукою цей аналізатор розміщений у лівій півкулі великого мозку, а у людей з домінуючою лівою рукою – у правій півкулі великого мозку.
Ураження цього центру призводить до втрати здатності виконання складних координованих рухів – апраксії, незважаючи на відсутність паралічу.
– кірковий центр стереогнозу (тримірно–просторового відчуття), що міститься у верхній тім’яній часточці (lobulus parietalis superior).
Усі вищеописані кіркові центри двосторонні, а в передцентральній та зацентральній звивинах кіркові центри правої половини тіла людини розташовані в лівій півкулі, а лівої – у правій півкулі.
Слід зауважити, що чутливі та рухові функції голови представлені в нижніх частинах цих звивин, а з ніг – у верхніх.
До асоціативних центрів (центрів другої сигнальної системи) належать:
– кірковий центр артикуляції мови – центр Брока, який міститься у задніх відділах нижньої лобової звивини (gyrus frontalis inferior).
Цей центр є найбільш важливим для вимовляння слів.
При його ушкодженні втрачається рухова програма слова, людина не може вимовляти склади та слова – моторна афазія;
– кірковий слуховий аналізатор мови – центр Верніке міститься у задніх відділах верхньої скроневої звивини (gyrus temporalis superior). Цей центр є найбільш важливим для розуміння мови. При його ушкодженні має місце сенсорна афазія (втрата розуміння власної усної мови).
– кірковий центр письма (писемної мови), або руховий аналізатор письмових знаків локалізується в задній частині середньої лобової звивини (gyrus frontalis medius).
Діяльність цього центру тісно пов’язана з аналізаторами рухів руки і узгодженого повороту голови та очей в протилежний бік.
Ушкодження аналізатора письмових знаків призводить до порушення тонких рухів в написанні букв, слів та інших знаків – аграфії (порушення здатності писати), при збереженні інших практичних навичок;
– кірковий центр читання (зоровий аналізатор писемної мови) розміщений в кутовій звивині (gyrus angularis). При його ушкодженні порушується здатність читати та розуміти написане) – алексія.
Усі центри мови непарні і розміщені у правші в лівій півкулі, а у лівші – у правій півкулі.
Бічний шлуночок (ventriculus lateralis)
Порожниною кінцевого мозку є бічні шлуночки (правий та лівий), які складаються з:
– лобових рогів; передніх рогів (cornua frontalia; cornua anteriora);
– потиличних рогів; задніх рогів (cornua occipitalia; cornua posteriora);
– скроневих рогів; нижніх рогів (cornua temporalia; cornu inferiora);
– центральної частини (pars centralis).
Лобові роги; передні роги (cornua frontalia; cornua anteriora) розміщені в лобовій частці (lobus frontalis). Вони обмежовані:
– присередньо пластинкою прозорої перегородки (lamina septi pellucidi);
– збоку і знизу головою хвостатого ядра (caput nuclei caudati);
– зверху мозолистим тілом (corpus callosum).
Центральна частина (pars centralis) розташована в тім’яній частці (lobus parietalis). Вона обмежована:
– знизу – тілом хвостатого ядра (corpus nuclei caudati) і таламусом (thalamus);
– зверху – мозолистим тілом (corpus callosum).
Потиличні роги; задні роги (cornua occipitalia; cornua posteriora) розміщені в потиличних частках (lobi occipitales). Вони обмежовані:
– зверху і збоку волокнами мозолистого тіла, які утворюють покрив (tapetum).
На присередній стінці потиличних рогів (paries medialis cornuum occipitalium) розташована:
– цибулина заднього рогу (bulbus cornus posterioris);
– пташина острога (calcar avis).
На нижній стінці потиличних рогів (paries inferior cornuum occipitalium) розташовується обхідний трикутник (trigonum collaterale).
Скроневі роги; нижні роги (cornua temporalia; cornua inferiora) знаходяться в скроневій частці (lobus temporalis). Вони обмежовані:
– присередньо морським коником (hippocampus);
– знизу білою речовиною, яка утворює обхідне підвищення (eminentia collateralis);
– зверху і збоку білою речовиною – покривом мозолистого тіла (tapetum corporis callosi).
Верхньоприсередню стінку скроневих рогів утворює хвіст хвостатого ядра (cauda nuclei caudati).
У центральній частині та в скроневому розі бічного шлуночка міститься судинне сплетення (plexus choroideus), яке утворюється внаслідок проникнення м’якої мозкової оболони із судинами; це сплетення через міжшлуночковий отвір (foramen interventriculare) з’єднується з III шлуночком.
Судинне сплетення бере участь в утворенні більшої частини спинномозкової рідини.
Провідні шляхи головного і спинного мозку поділяються на:
– асоціативні;
– комісуральні;
– проекційні.
Асоціативні провідні шляхи (neurofibrae associationes)
Це шляхи, що сполучають функціональні ділянки однієї півкулі. Вони поділяються на:
– довгі асоціативні волокна (fibrae associationis longae);
– короткі асоціативні волокна (fibrae associationis breves).
До довгих асоціативних провідних шляхів (neurofibrae associationis longae) належать:
– верхній поздовжній пучок; дугоподібний пучок (fasciculus longitudinalis superior; fasciculus arcuatus), що сполучає лобову, тім’яну та потиличну частки (lobi frontalis, parietalis et occipitalis);
– нижній поздовжній пучок (fasciculus longitudinalis inferior), що сполучає потиличну і скроневу частки (lobi occipitalis et temporalis);
– гачкуватий пучок (fasciculus uncinatus), що сполучає лобову та скроневу частки (lobi frontalis et temporalis);
– пояс (cingulum), що належить до асоціативних пучків лімбічної системи і з’єднує підмозолисте поле (area subcallosa) з корою всіх структур лімбічної частки до гачка (uncus) включно.
До коротких асоціативних провідних шляхів (neurofibrae associationis breves) належать дугоподібні волокна великого мозку (fibrae arcuatae cerebri), які сполучають сусідні звивини в межах однієї півкулі.
Асоціативні провідні шляхи спинного мозку (neurofibrae associationis medullae spinalis) забезпечують можливість інтра– та інтерсегментальних рефлексів. Вони складаються з висхідних та низхідних волокон і з’єднують сусідні ділянки сірої речовини спинного мозку (substantia grisea medullae spinalis).
До них належать:
– передній власний пучок (fasciculus proprior anterior), який належить до власного сегментарного апарату спинного мозку і лежить в передніх канатиках (funiculi anteriores);
– бічний власний пучок (fasciculus proprior lateralis), який належить до власного сегментарного апарату спинного мозку і лежить в бічних канатиках (funiculi laterales);
– задній власний пучок (fasciculus proprior posterior), який належить до власного сегментарного апарату спинного мозку і розташований в задніх канатиках (funiculi posteriores).
Комісуральні провідні шляхи (neurofibrae commissurales)
Вони сполучають симетричні ділянки обох півкуль великого мозку та обох половин спинного мозку для координації їх діяльності.
До них належать:
– мозолисте тіло (corpus callosum);
– передня мозкова спайка (commissura cerebri anterior);
– задня мозкова спайка (commissura cerebri posterior);
– спайка повідців (commissura habenularum);
– спайка склепіння (commissura fornicis);
– міжталамічне злипання (adhesio interthalamica);
– передня біла спайка (commissura alba anterior) спинного мозку;
– задня біла спайка (commissura alba posterior) спинного мозку.
Проекційні провідні шляхи (neurofibrae projectiones)
Це шляхи, які сполучають головний та спинний мозок (encephalon et medulla spinalis) з робочими органами. Вони поділяються на:
– висхідні (чутливі, аферентні);
– низхідні (рухові, еферентні).
Чутливі проекційні шляхи поділяються на:
1. Екстероцептивні провідні шляхи проводять імпульси від рецепторів, які реагують на подразники зовнішнього середовища. Ці шляхи починаються від шкіри (контактні екстерорецептори) та від органів зору (organum visus), нюху (organum olfactorium), смаку (organum gustatorium), слуху (organum auditus) і рівноваги (дистантні екстерорецептори).
До них належать:
– бічний спинномозково–таламічний шлях (tractus spinothalamicus lateralis) – шлях больової і температурної чутливості;
– передній спинномозково–таламічний шлях (tractus spinothalamicus anterior) – шлях дотикової чутливості;
– провідні шляхи від:
– органа зору (зоровий нерв);
– органа нюху (нюховий нерв);
– органа смаку (барабанна струна VII пари та язикові гілки IX пари черепних нервів);
– органа слуху (завитковий нерв)
– органа рівноваги (присінковий нерв).
2. Інтероцептивні провідні шляхи, що проводять нервові імпульси від внутрішніх органів і сприймають зміни в цих органах:
– тіло першого нейрона цих шляхів, що розміщене у чутливому вузлі відповідного черепного нерва (ganglion sensorium nervi cranialis) або чутливому вузлі спинномозкового нерва (ganglion sensorium nervi spinalis);
– аксон першого нейрона, що заходить у центральну нервову систему та передає нервовий імпульс на тіло другого нейрона, яке розміщене у чутливому ядрі черепного нерва (ganglion sensorium nervi cranialis) або ядрі заднього рогу спинного мозкy (nucleus cornus posteriores medullae spinalis);
– аксон другого нейрона закінчується на тілі третього нейрона, розміщеного в ядрі таламуса (nucleus thalami);
– аксон третього нейрона закінчується у корі великого мозку (cortex cerebri).
3. Пропріоцептивні провідні шляхи, що проводять нервові імпульси від пропріорецепторів опорно–рухового апарату до півкуль великого мозку (hemispheria cerebri) та півкуль мозочка (hemispheria cerebelli).
Ці провідні шляхи поділяються на:
– пропріоцептивний шлях мозкового напрямку, свідомий шлях, до якого належить цибулинно–таламічний шлях (tractus bulbothalamicus), що складається з:
– тонкого пучка (fasciculus gracilis), або пучка Голя;
– клиноподібного пучка (fasciculus cuneatus), або пучка Бурдаха;
– пропріоцептивний шлях мозочкового напрямку, несвідомий шлях, до якого належать:
– задній спинномозково–мозочковий шлях (tractus spinocerebellaris posterior), або шлях Флексига
– передній спинномозково–мозочковий шлях (tractus spinocerebellaris posterior), або шлях Говерса.
Чутливі проекційні провідні шляхи
або аферентні (висхідні) провідні шляхи
1. Шлях больової і температурної чутливості – бічний спинномозково–таламічний шлях (tractus spinothalamicus lateralis) має три нейрони.
Тіла перших нейронів (псевдоуніполярні клітини) розміщені у чутливому вузлі спинномозкового нерва (ganglion sensorium nervi spinalis – SG).
Периферійні відростки (дендрити) нейронів починаються екстерорецепторами (E) в шкірі.
Центральні відростки (аксони) у складі задніх корінців заходять у задні роги спинного мозку (cornua posteriora medulla spinalis), де утворюють синапси з тілами других нейронів.
Тіла других нейронів розміщені у власному ядрі (nucleus proprius) заднього рогу спинного мозку (nucleus proprius cornus posterioris medullae spinalis).
Аксони цього нейрона вздовж двох–трьох сегментів роблять перехрестя у передній сірій спайці спинного мозку (comissura grisea anterior medullae spinalis) і йдуть у бічних канатиках (funiculi laterales) протилежної сторони під назвою бічного спинномозково–таламічного шляху (tractus spinothalamicus lateralis).
Аксони других нейронів у складі присередньої петлі доходять до таламуса, де утворюють синапси з тілами третіх нейронів.
Тіла третіх нейронів містяться в бічних ядрах таламуса, а його аксони під назвою таламо–кіркового шляху (tractus thalamocorticalis) через задню ніжку внутрішньої капсули (crus posterior capsulae internae) доходять до зацентральної звивини (gyrus postcentralis), де локалізується кірковий аналізатор шкірної чутливості.
2. Шлях дотикової чутливості – передній спинномозково–таламічний шлях (tractus spinothalamicus anterior).
Шлях дотикової чутливості, як і попередній, складається з трьох нейронів, але тіла других нейронів розміщені у драглистій речовині задніх рогів (substantia gelatinosa cornuum posteriorum – GS).
Аксони цього нейрона після перехрестя в передній сірій спайці (commissura grisea anterior) ідуть в передніх канатиках спинного мозку (funiculi anteriores medullae spinalis) протилежного боку і називаються переднім спинномозково–таламічним шляхом (tractus spinothalamicus anterior).
Частина аксонів другого нейрона цього шляху у складі медіальної петлі йде зі свого боку разом з волокнами тонкого пучка (fasciculus gracilis) – пучка Голля, та клиноподібного пучка (fasciculus cuneatus) – пучка Бурдаха.
3. Шлях пропріоцептивної чутливості кіркового напрямку – цибулинно–таламічний шлях (tractus bulbothalamicus), також має три нейрони.
Тіла перших нейронів (псевдоуніполярні клітини) цього шляху лежать у чутливому вузлі спинномозкового нерва (ganglion sensorium SG nervi spinalis).
Периферійні відростки (дендрити) перших нейронів цибулинно–таламічного шляху (tractus bulbothalamicus) починаються пропріорецепторами P, які містяться в сухожилках м’язів, капсулах суглобів та зв’язках.
Центральні відростки (аксони) перших нейронів цибулинно–таламічного шляху (tractus bulbothalamicus) через задні корінці заходять у спинний мозок і, не заходячи в сіру речовину, утворюють в білій речовині заднього канатика:
– тонкий пучок (fasciculus gracilis) – шлях Голля (нижні 20 сегментів) і
– клиноподібний пучок (fasciculus cuneatus) – шлях Бурдаха (верхні 11 сегментів).
Відростки першого нейрона цибулинно–таламічного шляху (tractus bulbothalamicus) доходять до довгастого мозку, де закінчуються синапсом з другим нейроном.
Тіла других нейронів розташовані в тонкому ядрі, або клиноподібному ядрі, довгастого мозку (nucleus gracilis et cuneatus myelencephali).
Аксони других нейронів утворюють цибулинно–таламічнй шлях (tractus bulbothalamicus), який складає основу присередньої петлі (lemniscus medialis) – колектора чутливості.
У складі присередньої петлі аксони другого нейрона перехрещуються (перехрестя присередньої петлі – decussatio lemnisci medialis) в мості і доходять до таламуса, де закінчуються синапсами з третіми нейронами.
Аксони третіх нейронів, як і в шляхах больової, температурної та дотикової чутливостей, формують таламо–кірковий шлях (tractus thalamocorticalis). Він проходить через задню ніжку внутрішньої капсули до зацентральної звивини (gyrus postcentralis) – кіркового чутливого аналізатора.
4. Пропріоцептивні шляхи мозочкового напрямку – спинномозково–мозочкові шляхи (tractus spinocerebellaris) поділяються на:
А. Задній спинномозково–мозочковий шлях (tractus spinocerebellaris posterior) – шлях Флексіга:
– тіла перших нейронів (псевдоуніполярні клітини) знаходяться у чутливих вузлах спинномозкового нерва (ganglion sensorium nervi spinalis) – SG.
Периферійні відростки (дендрити) починаються пропріорецепторами P.
Центральні відростки (аксони) через задні корінці спинного мозку заходять в його сіру речовину, де переключаються на другі нейрони;
– тіла других нейронів лежать в задньому грудному ядрі (nucleus thoracicus posterior) задніх рогів – стовпи Кларка–Штіллінга.
Аксони других нейронів заднього спинномозково–мозочкового шляху (tractus spinocerebellaris posterior) йдуть у складі бічних канатиків спинного мозку (funiculi laterales medullae spinalis) своєї сторони.
Потім через нижню мозочкову ніжку (pedunculus cerebellaris inferior) заходять в кору черв’яка мозочка (cortex vermis cerebelli). Частина інформації передається до нейронів зубчастого ядра (nucleus dentatus), а звідти до червоного ядра (nucleus ruber) протилежного боку.
Б. Передній спинномозково–мозочковий шлях (tractus spinocerebellaris anterior) – шлях Говерса.
Цей шлях відрізняється від попереднього:
– тіла других нейронів розташовані у присередньо–проміжному ядрі спинного мозку (nucleus intermediomedialis medullae spinalis);
– аксони других нейронів уздовж двох–трьох сегментів переходять на протилежний бік і йдуть в бічних канатиках (funiculi laterales), проходять через довгастий мозок (medulla oblongata), міст (pons), середній мозок (mesencephalon) і через верхню мозочкову ніжку (pedunculus cerebellaris superior) доходять до верхнього мозкового паруса (velum medullare superius);
– у верхньому мозковому парусі (velum medullare superius) аксони знову перехрещуються і доходять до кори мозочка (cortex cerebelli) та ядер черв’яка мозочка (nuclei vermis cerebelli).
Частина інформації передається до нейронів зубчастого ядра (nucleus dentatus – DN), а звідти до червоного ядра NR протилежного боку:
По спинномозково–мозочкових шляхах проходить несвідома чутлива інформація про стан опорно–рухового апарату (пропріоцептивна чутливість), яка необхідна для рефлекторної координації рухів та забезпечення рівноваги тіла.
Рухові проекційні провідні шляхи, або еферентні (низхідні) провідні шляхи
Вони поділяються на:
– пірамідні шляхи, що забезпечують свідомі рухи людини.
До них належать:
– кірковоядерний шлях (tractus corticonuclearis), що проходить від кори великого мозку (cortex cerebri) нижньої третини передцентральної звивини лобової частки (gyrus precentralis lobi frontalis) до рухових ядер черепних нервів (nuclei nervorum cranialium), а потім по відповідних черепних нервах до скелетних м’язів голови та шиї;
– бічний кірково–спинномозковий шлях (tractus corticospinalis lateralis), що проводить імпульси до скелетних м’язів для виконання цілеспрямованих вольових рухів;
– передній кірково–спинномозковий шлях (tractus corticospinalis anterior), що проводить імпульси до скелетних м’язів для виконання цілеспрямованих вольових рухів.
– екстрапірамідні шляхи, які передають імпульси, що підтримують тонус м’язів, забезпечують безумовно–рефлекторну рівновагу тіла та виконання автоматизованих рухів. Ця система доповнює пірамідну систему свідомих, вольових рухів. При цьому кожний довільний рух стає дуже точно підготовленим та здійснюється плавно і скоординовано.
До екстрапірамідних шляхів належать:
– червоноядерно–спинномозковий шлях (tractus rubrospinalis) або шлях Монакова;
– бічний присінково–спинномозковий шлях (tractus vestibulospinalis lateralis);
– присередній присінково–спинномозковий шлях (tractus vestibulospinalis medialis);
– сітчасто–спинномозкові волокна (fibrae reticulospinales);
– оливо–спинномозкові волокна (fibrae olivospinales) та ін.
1. Пірамідні шляхи (tractus corticospinales) поділяються на:
А. Бічний кірково–спинномозковий шлях; (tractus corticospinalis lateralis); бічний пірамідний шлях (tractus pyramidalis lateralis):
– тіла перших нейронів – гігантські пірамідні клітини Беца, що розміщені в корі верхньої і середньої третини передцентральної звивини (cortex gyri precentralis).
Аксони перших нейронів кірково–спинномозкового шляху (tractus corticospinalis) проходять через передню третину задньої ніжки внутрішньої капсули (crus posterius capsulae internae), через основу ніжки мозку (basis pedunculi), міст (pons), довгастий мозок (myelencephalon).
У довгастому мозку волокна цього шляху утворюють піраміду довгастого мозку (pyramis medullae oblongatae), частина волокон переходить на протилежний бік, утворюючи перехрестя пірамід (decussatio pyramidum).
Перехрещені волокна першого нейрона формують бічний кірково–спинномозковий шлях (tractus corticospinalis lateralis), йдуть в бічних канатиках спинного мозку (funiculi laterales medullae spinales) під назвою бічного кірково–спинномозкового шляху; пірамідного шляху (tractus corticospinalis lateralis; tractus pyramidalis) і закінчуються в передніх рогах спинного мозку (cornua anteriora medullae spinalis) відповідного сегмента;
– тіла других нейронів лежать в рухових ядрах передніх рогів (cornua anteriora) спинного мозку (medulla spinalis), а їх аксони в складі передніх корінців (radices anteriores), а потім спинномозкових нервів (nn.spinales) доходять до поперечнопосмугованих м’язів відповідних ділянок тулуба та кінцівок.
Б. Передній кірково–спинномозковий шлях; передній пірамідний шлях (tractus corticospinalis anterior; tractus pyramidalis anterior).
Більша частина волокон першого нейрона переднього кірково–спинномозкового шляху (tractus corticospinalis anterior) в пірамідах довгастого мозку (pyramides medullae oblongatae) не перехрещується, а йде в передніх канатиках спинного мозку (funiculi anteriores medullae spinalis) на своєму боці під назвою переднього кірково–спинномозкового шляху (tractus corticospinalis anterior).
Аксони перших нейронів в передній сірій спайці (commissura grisea anterior) відповідного сегмента спинного мозку (medulla spinalis) переходять на протилежний бік і закінчуються в передніх рогах спинного мозку (cornua anteriora medullae spinalis).
Тіла других нейронів лежать в рухових ядрах передніх рогів (neclei motorii cornuum anteriorum), а їх аксони в складі передніх корінців (radices anteriores), а потім спинномозкових нервів (nn. spinales) шийних та грудних сегментів доходять до поперечнопосмугованих м’язів відповідних ділянок тулуба і кінцівок.
Пірамідні провідні шляхи забезпечують виконання різноманітних рухів за бажанням людини – свідомі рухові шляхи.
В. Кірково-ядерний шлях (tractus corticonuclearis)
Тіла перших нейронів цього шляху – гігантські пірамідні клітини Беца – розміщені в корі нижньої третини передцентральної звивини (gyrus precentralis).
Аксони перших нейронів кірково–ядерного шляху (tractus corticonuclearis) проходять через коліно внутрішньої капсули (genu capsulae internae), основу ніжок середнього мозку (basis pedunculorum mesencephali), основу моста (basis pontis) і довгастого мозку (medulla oblongata). В останніх вони заходять у рухові ядра відповідних черепних нервів (nervi craniales, позначені порядковими номерами на схемі), попередньо перейшовши на протилежний бік, де цей нейрон закінчується.
Цим шляхом здійснюється ”управління” руховими ядрами черепних нервів (nuclei motorii nervorum cranialium).
Тіла других нейронів лежать у рухових ядрах ромбоподібної ямки (nuclei motorii fossae rhomboideae) та середнього мозку (mesencephalon) протилежної сторони, а його аксони у складі черепних нервів (nervi craniales) доходять до поперечнопосмугованих м’язів голови і поверхневих м’язів шиї.
2. Екстрапірамідні шляхи. По них передається команда (імпульс) для забезпечення тонусу м’язів, забезпечення безумовно–рефлекторної рівноваги тіла людини та виконання автоматичних рухів.
Ці шляхи поділяються на:
А. Червоноядерно–спинномозковий шлях; шлях Монакова (tractus rubrospinalis):
– тіла перших нейронів цього низхідного шляху розміщені у червоних ядрах покриву середнього мозку (nuclei rubri tegmenti mesencephali).
Їх аксони після виходу з червоного ядра (nucleus ruber) переходять на протилежний бік, утворюючи покришкове перехрестя (decussatio tegmentalis), йдуть через основу ніжок мозку, міст та довгастий мозок у спинний мозок.
У спинному мозку ці волокна проходять в бічному канатику під назвою червоноядерно–спинномозкового шляху (шляху Монакова);
– тіла других нейронів лежать в рухових ядрах передніх рогів спинного мозку, а їх аксони у складі передніх корінців, а потім спинномозкових нервів досягають м’язів відповідних ділянок тулуба і кінцівок.
Цей двонейронний шлях є низхідною ланкою рефлексів несвідомої координації рухів, які мають ще і висхідну (два нейрони шляхів Флексіга чи Говерса) та проміжну (від черв’яка мозочка до зубоподібного ядра мозочка, а від нього до червоного ядра протилежного боку) ланки.
Б. Покрівельно–спинномозковий шлях (tractus tectospinalis) починається від пластинки покрівлі середнього мозку; чотиригорбкової пластинки (lamina tecti mesencephali; lamina quadrigemina), де залягають тіла перших нейронів.
Аксони перших нейронів роблять перехрест у покрівлі (перехрест Мейнерта) і через передні відділи стовбура мозку та передні канатики спинного мозку досягають ядер у передніх рогах спинного мозку, де розташовані тіла других (рухових) нейронів.
Аксони других нейронів у складі передніх корінців спинномозкових нервів (radices anteriores nervorum spinalium), а потім самих спинномозкових нервів (nn. spinales) досягають відповідних м’язів.
До пластинки покрівлі; чотиригорбкової пластинки (lamina tecti; lamina quadrigemina) поступає інформація від слухових і зорових аналізаторів.
Тому цей несвідомий руховий шлях забезпечує рефлекторний захист організму від небезпеки.
В. Присінково–спинномозковий шлях (tractus vestibulospinalis) – несвідомий шлях, за допомогою якого автоматично (рефлекторно) забезпечується рівновага тіла, координуються функції тіла, зокрема, голови, шиї, очних яблук. Він має відповідний зв’язок із мозочком і ядрами окорухових нервів.
Тіла перших нейронів цього шляху розташовані у бічному присінковому ядрі (nucleus vestibularis lateralis) – ядрі Дейтерса, та нижньому присінковому ядрі (nucleus vestibularis inferior) – ядрі Ролллера.
Аксони перших нейронів проходять через вентральну частину довгастого мозку (medulla oblongata), а потім спускаються у бічній частині переднього канатика спинного мозку (funiculus anterior medullae spinalis) і закінчуються у рухових ядрах передніх рогів (cornua anteriora) відповідних сегментів спинного мозку (medulla spinalis).
Тіла других нейронів цього шляху знаходяться у рухових ядрах передніх рогів спинного мозку (cornua anteriora medullae spinalis).
Аксони других нейронів у складі передніх корінців (radices anteriores), а потім спинномозкових нервів (nervi spinales) досягають м’язів відповідних ділянок тулуба і кінцівок.
Ядра із своїми відростками, що утворюють присінково–спинномозковий шлях (tractus vestibulospinalis), зв’язані з мозочком (cerebellum) і заднім поздовжнім пучком (fasciculus longitudinalis dorsalis), які також з’єднані з ядрами окорухових черепних нервів. Цим забезпечується збереження положення очного яблука (bulbus oculi) у визначеному положенні (спрямування зорової осі) при повороті голови (caput) і шиї (cervix).
В утворенні заднього поздовжнього пучка (fasciculus longitudinalis dorsalis), волокна якого досягають передніх рогів спинного мозку (cornua anteriora medullae spinalis) у складі сітчасто–спинномозкового шляху (tractus reticulospinalis), беруть участь клітини ретикулярної формації стовбура головного мозку (cellulae reticulares trunci encephali). Серед них:
– проміжне сітчасте ядро (nucleus reticularis interstitialis) – ядро Кахаля;
– ядро епіталамічної спайки; задньої спайки (commissura epithalamica; commissura posterior) – ядро Даркшевича.
До цих ядер підходять волокна з основних ядер; базальних ядер (nuclei basales) півкуль головного мозку (hemispheria cerebri), і вони належать до екстапірамідної системи.
Г. Сітчасто–спинномозковий шлях (tractus reticulospinalis) починається від клітин (тіла перших нейронів) сітчастої формації головного мозку. Їх аксони (аксони перших нейронів) проходять у складі переднього канатика спинного мозку і закінчуються в тілах других нейронів – ядрах передніх рогів спинного мозку (nuclei cornuum anteriorum medullae spinales).
Д. Оливо–спинномозковий шлях (tractus olivospinalis) починається від олив довгастого мозку (тіла перших нейронів) і доходить до тіл других нейронів, які розміщені у передніх рогах спинного мозку (cornua anteriora medullae spinalis).
Е. Кірково–мосто–мозочковий шлях; шлях кіркової корекції мозочка (tractus corticopontocerebellaris) за допомогою якого здійснюється кіркова (свідома) корекція несвідомої координації рухів.
Цей двонейронний шлях складається з двох відділів:
– перший відділ – кірково–мостовий шлях (tractus corticopontinus), що складається ще з двох частин:
– лобово–мостових волокон (fibrae frontopontinae);
– тім’яно–висково–потилично–мостових волокон (fibrae parietotemporooccipitopontinae).
Тіла перших нейронів кірково–мостового шляху (tractus corticopontinus) розташовані в корі лобової, скроневої, тім’яної та потиличної часток (lobi frontalis, temporalis, parietalis et occipitalis) верхньобічної поверхні півкуль великого мозку (facies superolateralis hemispheriorum cerebri).
Аксони перших нейронів кірково–мостового шляху (tractus corticopotinus) формують дві частини волокон:
– лобово–мостовий шлях (tractus frontopontinus), якй проходить через передню ніжку внутрішньої капсули (crus anterius capsulae interna), півкулі великого мозку (hemispherii cerebri), присередню частину основи ніжки мозку (pars medialis basis cruris cerebri) і закінчується у власних ядрах моста (nuclei pontis proprii) на своєму боці;
– тім’яно–скронево–потилично–мостові волокна,що проходять через задню ніжку внутрішньої капсули (crus posterius capsulae internae), півкулі великого мозку (hemispherium cerebri), бічну частину основи ніжки мозку (pars lateralis basis cruris cerebri) і закінчуються у власних ядрах моста (nuclei pontis proprii) на своєму боці.
– другий відділ – мосто– мозочковий шлях (tractus pontocerebellaris), що починається від власних ядер моста (nuclei pontis proprii), що є тілами других нейронів кірково–мосто–мозочкового шляху (tractus corticopontocerebellaris).
Аксони других нейронів мосто–мозочкового шляху (tractus pontocerebellaris) переходять на протилежний бік моста (pons) і в складі середньої мозочкової ніжки (pedunculus cerebellaris medius) досягають кори черв’яка мозочка (cortex vermis cerebelli).
Звідси інформація передається на зубчасте ядро мозочка (nucleus dentatus cerebelli), а потім на червоне ядро середнього мозку (nucleus ruber mesencephali).
У головному мозку (encephalon) розрізняють такі ж самі оболони, як і у спинному мозку (medulla spinalis):
– тверду оболону (dura mater);
– павутинну оболону (arachnoidea mater);
– м’яку оболону (pia mater).
Черепна тверда оболона; тверда оболона головного мозку
(dura mater cranialis; dura mater encephali)
Вона є міцною, вистиляє зсередини порожнину черепа (cavitas cranii) і слугує окістям для внутрішньої поверхні кісток черепа.
Із кістками склепіння черепа (calvaria) тверда оболона (dura mater cranialis) зв’язана пухко і легко відділяється, а в ділянці кісток основи черепа (basis cranii) вона зрощена щільно.
Виділяють надтвердооболонний простір (spatium epidurale), який розміщений між кістками черепа та черепною твердою оболоною, і підтвердооболонний простір (spatium subdurale), який розміщений між твердою і павутинною оболонами.
Надтвердооболонний простір та підтвердооболонний простір (spatium epidurale et spatium subdurale) за нормальних умов не існують.
Павутинна оболона прикріплюється до твердої оболони, а тверда оболона прикріплюється до черепа, при цьому не виникає порожнин.
Поява цих порожнин – це наслідок травми або патологічного процесу, що штучно відокремлює павутинну оболону від твердої, а тверду – від черепа.
Черепна тверда оболона (dura mater cranialis) оточує нерви, утворюючи для них піхви і зростається з краями отворів, через які ці нерви виходять з порожнини черепа (cavitas cranii).
На внутрішній основі черепа (basis cranii interna), в ділянці довгастого мозку (medulla oblongata) черепна тверда оболона (dura mater cranialis) зростається з краями великого отвору потиличної кістки (foramen magnum ossis occipitalis) та продовжується в спинномозкову тверду оболону (dura mater spinalis).
Черепна тверда оболона (dura mater cranialis) з внутрішньої сторони розгалужується на відростки, які заходять у вигляді пластинок в щілини між окремими частинами головного мозку, відокремлюючи їх.
При цьому утворюються наступні вирости:
– серп великого мозку (falx cerebri), який розташований у поздовжній щілині великого мозку (fissura longitudinalis cerebri) і відокремлює праву та ліву півкулі великого мозку (hemispheria cerebri dextrum et sinistrum):
– серп мозочка (falx cerebelli), який заходить в задню вирізку мозочка (incisura posterior cerebelli) і відокремлює праву та ліву півкулі мозочка (hemispheria cerebelli dextrum et sinistrum);
– намет мозочка (tentorium cerebelli), який заходить у поперечну щілину великого мозку (fissura transversa cerebri);
– діафрагма сідла (diaphragma sellae), яка закриває гіпофізну ямку (fossa hypophysialis), відмежовуючи гіпофіз від проміжного мозку. У цій діафрагмі (diaphragma sellae) є отвір (foramen), через який проходить лійка (infundibulum), до якої прикріплений гіпофіз (hypophysis);
– трійчаста порожнина (cavum trigeminale), що утворена розщепленням черепної твердої оболони (dura mater cranialis) в ділянці трійчастого втиснення (impressio trigeminalis) і розміщується на передній поверхні кам’янистої частини скроневої кістки (facies anterior partis petrosae ossis temporalis) біля верхівки кам’янистої частини (apex partis petrosae).
Відростки твердої оболони (dura mater cranialis), підходячи до борозен на мозковій поверхні кісток черепа, розщеплюються і прикріплюються до країв борозен, утворюючи пазухи черепної твердої оболони (sinus durae matris cranialis), по яких тече венозна кров:
– верхню стрілову пазуху (sinus sagittalis superior):
– нижня стрілова пазуха (sinus sagittalis inferior);
– пряму пазуху (sinus rectus);
– потиличну пазуху (sinus occipitalis);
– поперечну пазуху (sinus transversus);
– печеристу пазуху (sinus cavernosus):
– сигмоподібну пазуху (sinus sigmoideus);
– верхню кам’янисту пазуху (sinus petrosus superior);
– нижню кам’янисту пазууа (sinus petrosus inferior);
– стік пазух (confluens sinuum), що є непарним і розміщений на внутрішньому потиличному виступі (protuberantia occipitalis interna) в місці злиття верхньої стрілової, прямої, потиличної та поперечної пазух.
Венозна кров (sanguis venosus) із стоку пазух (confluens sinuum) поступає в поперечну пазуху (sinus transversus), а потім у сигмоподібну пазуху (sinus sigmoideus), а вже звідти – через яремний отвір (foramen jugulare) у внутрішню яремну вену (v. jugularis interna).
Через випускні вени (venae emissariae) та вени губчатки (venae diploicae) пазухи твердої оболони (sinus durae matris) сполучаються з поверхневими венами голови.
Черепна павутинна оболона; павутинна оболона головного мозку
(arachnoidea mater cranialis; arachnoidea mater encephali)
Вона є тонкою напівпрозорою перетинкою, що позбавлена судин, не проникає в щілини і борозни.
Поблизу пазух черепної твердої оболони (arachnoidea mater cranialis) павутинна оболона (arachnoidea mater) утворює своєрідні вирости – павутинні зернистості (granulationes arachnoidae), або пахіонові грануляції.
Вони випинаються у венозні пазухи і на внутрішній поверхні кісток склепіння черепа (facies interna ossium calvariae) утворюють втиснення – зернисті ямочки (foveolae granulares), або грануляційні ямочки.
Павутинні зернистості (granulationes arachnoidae) забезпечують відтік спинномозкової рідини з підпавутинного простору у венозне русло.
Між павутинною та м’якою оболонами міститься підпавутинний простір; підм’якооболонний простір (spatium subarachnoideum; spatium leptomeningeum), що заповнений спинномозковою рідиною (liquor cerebrospinalis).
Підпавутинний простір (spatium subarachnoideum) розташований глибоко в зовнішньому шарі м’якої мозкової оболони і має павутинні перекладки (trabeculae arachnoideae).
Він обмежований зсередини (із внутрішнього боку) зовнішнім шаром судинної мозкової оболони, тому найточнішим є термін порожнина м’якої мозкової оболони (spatium leptomeningeum):
Підпавутинний простір (spatium subarachnoideum) утворює такі розширення, або підпавутиннi цистерни (cisternae subarachnoideae):
– задню мозочково–мозкову цистерну; велика цистерна (cisterna cerebellomedullaris; cisterna magna);
– бічну мозочково–мозкову цистерну (cisterna cerebellomedullaris lateralis);
– цистерну перехрестя (cisterna chiasmatica);
– міжніжкову цистерну (cisterna interpeduncularis);
– цистерну бічної ямки великого мозку (cisterna fossae lateralis cerebri);
– оточну цистерну (cisterna ambiens);
– мосто–мозочкову цистерну (cisterna pontocerebellaris);
– навколомозолисту цистерну (cisterna pericallosa);
– чотиригорбкову цистерну; цистерна великої вени великого мозку (cisterna quadrigeminalis; cisterna venae magnae cerebri);
– цистерну кінцевої пластинки (cisterna laminae terminalis).
Підпавутинні простори головного та спинного мозку (spatia subarachnoidea encephali et medullae spinalis) сполучаються між собою і містять спинномозкову рідину (liquor cerebrospinalis), яка потрапляє в ці простори з четвертого шлуночка (ventriculus quartus) через його отвори.
Через павутинні зернистості (granulationes arachnoideae) спинномозкова рідина потрапляє до венозної системи і лише незначна частина її відтікає із підпавутинного простору по периневральних та периваскулярних просторах нервів і судин, що пронизують цей простір.
Черепна м’яка оболона; м’яка оболона головного мозку
(pia mater cranialis; pia mater encepali)
Вона є внутрішньою оболонкою головного мозку. Вона щільно прилягає до зовнішньої поверхні мозку та заходить у всі ямки, щілини та борозни.
Ця оболона побудована з пухкої сполучної тканини, в товщі якої розташовані кровоносні судини, які прямують до головного мозку та кровопостачають його.
У певних місцях м’яка оболона проникає в порожнини шлуночків головного мозку і утворює судинні сплетення (plexus choroideus), які продукують спинномозкову рідину. Є наступні судинні сплетення:
– судинне сплетення бічного шлуночка (plexus choroideus ventriculi lateralis):
– судинне сплетення третього шлуночка (plexus choroideus ventriculi tertii):
– судинне сплетення четвертого шлуночка (plexus choroideus ventriculi quarti).
Утворення і шляхи циркуляції спинномозкової рідини
Спинномозкова рідина (liquor cerebrospinalis) з бічних шлуночків (ventriculi laterales) через міжшлуночковий отвір (foramen interventriculare) – отвір Монро (foramen Monroi) – потрапляє в третій шлуночок (ventriculus tertius).
Із третього шлуночка (ventriculus tertius) через водопровід середнього мозку (aqueductus mesencephali) вона потрапляє в четвертий шлуночок (ventriculus quartus).
У четвертому шлуночку (ventriculus quartus) спинномозкова рідина (liquor cerebrospinalis) поповнюється і через серединний (отвір Мажанді) та бічні отвори (отвори Люшка) потрапляє у підпавутинний простір головного та спинного мозку (spatium subarachnoideum encephali et medullae spinalis).
Із підпавутинного простору головного мозку (spatium subarachnoideum encephali) спинномозкова рідина (liquor cerebrospinalis) через павутинні зернистості (granulationes arachnoideae) всмоктується у пазухи твердої оболони (sinus durae matris).
Із підпавутинного простору спинного мозку (spatium subarachnoideum medullae spinalis) спинномозкова рідина (liquor cerebrospinalis) відтікає у лімфатичні капіляри по міжоболонних просторах, які супроводжують корінці спинномозкових нервів.
Кожний шлуночок має судинне сплетення (plexus choroideus). Найбільшим є сплетення бічного шлуночка.
Спинномозкова рідина (liquor cerebrospinalis) циркулює:
– в шлуночках кінцевого мозку (telencephalon);
– в центральному каналі спинного мозку (canalis centralis medullae spinalis);
– в підпавутинному просторі (spatium subarachnoideum).
Спинномозкова рідина поновлюється кожних 4–7 годин і від плазми крові різниться низьким вмістом білка та підвищеною концентрацією натрію, калію і хлору.
Спинномозкова рідина (liquor cerebrospinalis) виконує такі функції:
– захисну – амортизація ударів та струсів мозку;
– утворення гідростатичної оболонки навколо мозку, його корінців та судин, завдяки чому зменшується натяг корінців та судин;
– утворення оптимального рідкого середовища, що оточує структури центральної частини нервової системи, завдяки чому підтримується постійний іонний баланс, який забезпечує нормальну діяльність нейронів і глії;
– виведення метаболітів, що утворюються в мозковій тканині;
– інтегративну – перенесення гормонів та інших біологічно активних речовин.
Спинномозкова рідина розташована у замкнутому просторі.
Отже, всмоктування компонентів спинномозкової рідини в кров відбувається в ділянках павутинних зернистостей (granulationes arachnoideae), в незначній мірі – епендимою судинних сплетень.
Через павутинні зернистості спинномозкова рідина переходить шляхом фільтрації з підпавутинного простору у:
– пазухи твердої оболони (sinus durae matris);
– вени губчатки (vv.diploicae):
1. Функціональна характеристика нервової системи у світлі фізіологічного вчення І.П.Павлова, П.К.Анохіна (функціональні системи).
2. Провідна роль нервової системи в організмі, її значення для функції органів в об’єднанні частин організму в єдине ціле і у встановленні зв’язків організму з зовнішнім середовищем.
3. Елементи будови нервової системи.
4. Нейрон.
5. Нейроглія.
6. Сіра і біла речовина спинного і головного мозку: ядра, вузли (нервові ганглії).
7. Нервові волокна, пучки і корінці.
8. Елементарні та інтеграційні апарати спинного і головного мозку.
9. Розподіл нервової систем за розвитком, будовою і функцією на центральну і периферійну, а також на соматичну і вегетативну (автономну).
10. Спинний мозок. Форма, топографія, внутрішня будова – сіра, біла речовина, центральний канал.
11. Сегмент спинного мозку.
12. Власний сегментарний аппарат спинного мозку.
13. Корінці, чутливий вузол спинномозкового нерва.
14. Формування спинномозкового нерва.
15. Порівняльна анатомія нервової системи.
16. Онтогенез нервової системи.
17. Вади розвитку нервової системи.
18. Головний мозок, загальна характеристика.
19. Стовбур головного мозку, його внутрішня будова, подібність зі спинним мозком і відмінності.
20. Довгастий мозок, його поверхні, внутрішня будова.
21.
22. Ядра і провідні шляхи довгастого мозку.
23. Задній мозок, загальна характеристика.
24. Міст, його поверхні, внутрішня будова.
25. Ядра і провідні шляхи моста.
26. Мозочок, його форма, поверхні, частини, внутрішня будова.
27. Ядра мозочка.
28. Ніжки мозочка, їх склад.
29. Четвертий шлуночок, загальна характеристика.
30. Ромбоподібна ямка, її рельєф.
31. Проекція ядер черепних нервів на поверхню ромбоподібної ямки.
32. Судинний шар четвертого шлуночка.
33. Середній мозок, його частини.
34. Покрив середнього мозку, його будова.
35. Ядра і провідні шляхи середнього мозку.
36. Водопровід середнього мозку.
37. Ретикулярна формація, загальна характеристика.
38. Основні риси будови ретикулярної формації.
39. Проміжний мозок, загальна характеристика.
40. Таламус, загальна характеристика.
41. Таламус, будова.
42. Епітіламус, загальна характеристика.
43. Епіталамус, будова.
44. Метаталамус, загальна характеристика.
45. Метаталамус, будова.
46. Гіпоталамус, загальна характеристика.
47. Ядра гіпоталамуса.
48. Третій шлуночок; загальна характеристика.
49. Третій шлуночок, будова.
50. Судинний шар третього шлуночка.
51. Кінцевий мозок, загальна характеристика.
52. Півкулі великого мозку.
53. Частки великого мозку.
54. Борозни і звивини.
55. Нюховий мозок.
56. Мозолисте тіло.
57. Склепіння.
58. Передня спайка.
59. Біла речовина кінцевого мозку.
60. Сіра речовина кінцевого мозку.
61. Базальні ядра.
62. Внутрішня капсула.
63. Бічні шлуночки, загальна характеристика.
64. Судинне сплетення бічного шлуночка.
65. Сполучення бічного шлуночка з порожниною третього шлуночка.
66. Кора великого мозку: цито- і мієлоархітектоніка кори.
67. Рефлекторна дуга як основна анатомо-фізіологічна одиниця нервової системи.
68. Проста рефлекторна дуга замкнена в межах нижніх відділів центральної нервової системи (спинного мозку).
69. Складні рефлекторні дуги в межах стовбуру головного мозку, підкіркових утворень і кори великого мозку.
70. Анатомо-функціональна класифікація провідних шляхів центральної нервової системи:
71. Асоціативі шляхи, короткі і довгі.
72. Комісуральні шляхи.
73. Проекційні шляхи – висхідні (аферентні) системи волокон, загальна характеристика.
74. Екстрарецептивні висхідні проекційні шляхи.
75. Пропріорецептивні висхідні проекційні шляхи.
76. Інтрорецептивні шляхи висхідні проекційні шляхи.
77. Проекційні шляхи – низхідні (еферентні) системи волокон.
78. Пірамідні проекційні шляхи.
79. Екстрапірамідні проекційні шляхи).
80. Низхідні корково-мостові шляхи.
81. Оболони спинного.
82. Оболони головного мозку (тверда, павутинна,м’яка).
83. Підпавутинний простір.
84. Утворення і відтік спиномозкової рідини.
85. Шляхи циркуляції спиномозкової рідини.
Перелік питань до змістовного модуля 10 та змістовного модуля 11
1. Розвиток центральної системи в ембріогенезі. Основні етапи формування нервової системи в філогенезі.
2. Поняття про нейрон. Сіра та біла речовина центральної нервової системи. Нервові волокна, пучки, корінці, вузли, нерви. Будова простої і складної рефлекторної дуги.
3. Спинний мозок: топографія, зовнішня будова. Сегменти спинного мозку. Розвиток спинного мозку в ембріогенезі Аномалії розвитку спинного мозку.
4. Спинний мозок: розвиток, топографія, внутрішня будова. Морфо-функціональна характеристика сірої речовини.
5. Спинний мозок: розвиток, топографія, внутрішня будова. Морфо-функціональна характеристика білої речовини.
6. Оболони спинного мозку, простори між ними, їх вміст.
7. Розвиток головного мозку (мозкові пухирі і їх похідні). Аномалії розвитку головного мозку
8. Стовбур головного мозку. Характеристика ядер черепних нервів
9. Довгастий мозок: розвиток, зовнішня будова і внутрішня будова.
10. Міст: розвиток, зовнішня будова і внутрішня будова .
11. Ромбоподібна ямка: її межі, рельєф. Проекція ядер черепних нервів. IV шлуночок:
топографія, стінки, сполучення.
12. Мозочок: розвиток, зовнішня будова і внутрішня будова.
13. Середній мозок: розвиток, зовнішня будова і внутрішня будова.
14. Проміжний мозок: частини, будова, функціональне значення. III шлуночок, стінки, сполучення.
15. Базальні ядра півкуль великого мозку: топографія, будова, функції.
16. Бічні шлуночки: частини, їх стінки, сполучення.
17. Біла речовина півкуль великого мозку: асоціативні, комісуральні, проекційні волокна. Внутрішня капсула: частини, топографія провідних шляхів.
18. Нюховий мозок: центральний і периферійний відділи.
19. Екстрапірамідна рухова система: ядра, шляхи, функції.
20. Рельєф верхньобічної поверхні півкуль великого мозку. Локалізація кіркових кінців аналізаторів в корі тім’яної частки. Будова кори. Роботи В.О.Беца.
21. Рельєф верхньобічної поверхні півкуль великого мозку. Локалізація кіркових кінців аналізаторів в корі лобової і скроневої часток.
22. Рельєф присередньої та нижньої поверхонь півкуль великого мозку.
23. Провідні шляхи. Класифікація. Екстероцептивні провідні шляхи: провідний шлях температурної і больової чутливості; провідний шлях тактильної чутливості.
24. Провідні шляхи. Класифікація. Пропріоцептивні шляхи кіркового напряму та мозочкового напряму.
25. Низхідні провідні шляхи. Класифікація. Кірково-спинномозковий та кірково-ядерний шляхи (пірамідні).
26. Оболони головного мозку, простори між ними, їх вміст. Утворення і відтік спинномозкової рідини. Аномалії розвитку оболон головного мозку.
Перелік практичних завдань до змістовного модуля 10. Головний мозок та змістовного модуля 11.Спинний мозок
– Шийне стовщення
– Попереково-крижове стовщення
– Мозковий конус
– Кінцева нитка
– Передня серединна щілина
– Задня серединна борозна
– Передньобічна борозна
– Задньобічна борозна
– Канатики спинного мозку
– Передній канатик
– Бічний канатик
– Задній канатик
– Центральний канал
– Сіра речовина
– Передній ріг
– Задній ріг
– Біла речовина
Головний мозок
Стовбур головного мозку
– Довгастий мозок
– Міст
– Середній мозок
Довгастий мозок
– Передня серединна щілина
– Піраміда довгастого мозку
– Перехрестя пірамід
– Передньобічна борозна
– Олива
– Задньобічна борозна
– Клиноподібний пучок
– Клиноподібний горбок
– Тонкий пучок
– Тонкий горбок
– Задня серединна борозна
– Нижня мозочкова ніжка
Міст
– Основна борозна
– Середня мозочкова ніжка
– Верхня мозочкова ніжка
– Верхній мозковий парус
– Покрив мосту (на поперечному розрізі)
– Основна частина мосту
Четвертий шлуночок
– Ромбоподібна ямка
– Серединна борозна
– Присереднє підвищення ромбоподібної ямки
– Мозкові смуги четвертого шлуночка
– Трикутник під’язикового нерва
– Трикутник блукаючого нерва
– Бічний закуток
– Присереднє підвищення ромбоподібної ямки
– Лицевий горбок
– Присінкове поле
– Покрив четвертого шлуночка
– Верхній мозковий парус
– Нижній мозковий парус
Середній мозок
– Покрівля середнього мозку
– Пластинка покрівлі
– Верхній горбок
– Нижній горбок
– Ручка верхнього горбка
– Ручка нижнього горбка
– Водопровід мозку
– Міжніжкова ямка
– Задня пронизана речовина
– Ніжка мозку
– Покрив середнього мозку
– Червоне ядро
– Чорна речовина
– Основа ніжки мозку
Мозочок
– Півкуля мозочка
– Черв’як мозочка
– Щілини мозочка
– Листки мозочка
– Клаптик
– Дерево життя
– Кора мозочка
– Зубчасте ядро
– Нижня мозочкові ніжка
– Середня мозочкові ніжка
– Верхня мозочкові ніжка
Проміжний мозок
– Таламус
– Передній горбок таламуса
– Подушка таламуса
– Мозкова смуга таламуса
– Епіталамус
– Повідець
– Повідцевий трикутник
– Шишкоподібна залоза
– Метаталамус
– Бічне колінчасте тіло
– Присереднє колінчасте тіло
– Гіпоталамус
– Зорове перехрестя
– Зоровий щлях
– Сірий горб
– Лійка
– Сосочкове тіло
– Третій шлуночок
– Стінки
– Міжшлуночковий отвір
– Отвір водопроводу мозку
Півкуля великого мозку
– Поздовжня щілина великого мозку
– Бічна ямка великого мозку
– Лобова частка
– Тім’яна частка
– Скронева частка
– Потилична частка
– Острівець
Верхньобічна поверхня великого мозку
– Центральна борозна
– Бічна борозна
– Лобова частка
– Лобовий полюс
– Передцентральна борозна
– Передцентральна звивина
– Верхня лобова борозна
– Нижня лобова борозна
– Верхня лобова звивина
– Середня лобова звивина
– Нижня лобова звивина
– Висхідна гілка
– Передня гілка
– Покришкова частина
– Трикутна частина
– Очноямкова частина
– Тім’яна частка
– Зацентральна борозна
– Зацентральна звивина
– Верхня тім’яна часточка
– Внутрішньотім’яна борозна
– Нижня тім’яна часточка
– Кутова звивина
– Надкрайова звивина
– Скронева частка
– Верхня скронева борозна
– Нижня скронева борозна
– Верхня скронева звивина
– Середня скронева звивина
– Нижня скронева звивина
– Поперечні скроневі звивини
– Потилична частка
– Потиличний полюс
– Острівець
– Звивини острівця
Присередня і нижня поверхні півкулі великого мозку
– Борозна мозолистого тіла
– Борозна пояса
– Поясна звивина
– Перешийок поясної звивини
– Морськоконикова борозна
– Приморськоконикова звивина
– Гачок
– Зубчаста звивина нюхова борозна
– Прицентральна борозна
– Прицентральна часточка
– Передклин
– Тім’яно-потилична борозна
– Клин
– Острогова борозна
– Язикова звивина
– Обхідна борозна
– Присередня потилично-скронева звивина
– Потилично-скронева борозна
– Бічна потилично-скронева звивина
– Пряма звивина
– Нюхова борозна
– Очноямкові борозни
– Очноямкові звивини
– Мозолисте тіло
– Дзьоб
– Коліно
– Стовбур
– Валик
– Прозора перегородка
– Склепіння
– Стовп
– Тіло
– Ніжка
– Нюхова цибулина
– Нюховий шлях
– Нюховий трикутник
– Передня пронизана речовина
Основні ядра
– Смугасте тіло
– Хвостате ядро
– Голова
– Тіло
– Хвіст
– Сочевицеподібне ядро
– Лушпина
– Бічна бліда куля
– Присередня бліда куля
– Огорожа
Бічні шлуночки
– Центральна частина бічного шлуночка
– Стінки центральної частини
– Передній( Лобовий) ріг бічного шлуночка
– Стінки переднього рогу
– Задній (Потиличний) ріг бічного шлуночка
– Стінки заднього рогу
– Пташина острога бічного шлуночка
– Обхідне підвищення бічного шлуночка
– Нижній (скроневий ) ріг бічного шлуночка
– Стінки нижнього рогу
– Морський коник
– Міжшлуночковий отвір
– Зовнішня капсула кінцевого мозку
– Внутрішня капсула кінцевого мозку
– Передня ніжка внутрішньої капсули
– Коліно внутрішньої капсули
– Задня ніжка внутрішньої капсули
– Спинномозкова тверда оболона
– Тверда оболона головного мозку
– Серп великого мозку
– Серп мозочка
– Намет мозочка
– Діафрагма сідла
– Пазухи твердої оболони
– Верхня стрілова пазуха
– Нижня стрілова пазуха
– Пряма пазуха
– Потилична пазуха
– Поперечна пазуха
– Стік пазух
– Сигмоподібна пазуха
– Печериста пазуха
-Клино-кам’яна пазуха
– Верхня кам’яниста пазуха
– Нижня кам’яниста пазуха
Павутинна оболона головного мозку
Спинномозкова павутинна оболона
М’яка оболона головного мозку
Спинномозкова м’яка оболона
ОРГАНИ ЧУТТЯ (organa sensuum)
Органами чуття називають анатомічні утвори, які сприймають зовнішні подразненя і передають їх енергію (нервовий імпульс) в мозок.
Різні зовнішні впливи сприймаються шкірним покривом (контактні екстерорецептори, інтерорецептори, пропріорецептори) і дистантними органами чуття: органом зору (organum visus), присінкові-завитковим органом (organum vestibulocochleare), органом нюху (organum olfactorium), органом смаку (organum gustatorium).
Виходячи з особливостей подразнень, що їх сприймають органи чуттів, останні можна класифікувати так:
– подразник механічний, це органи шкірного суття, орган слуху і статичного чуття;
– подразник хімічний, це органи нюху і смаку;
– подразник світловий, це орган зору.
Органи чуттів тільки сприймають зовнішнє подразнення. Їх вищий аналіз проходить в корі великого мозку, куди нервовий імпульс поступає по нервовим волокнам (нервам), які зв’язують органи чуттів з головним мозком.
Не випадково І.П.Павлов назвав органи чуттів в їх широкому розумінні аналізаторами.
Кожний аналізатор включає:
– периферійний прилад (прибор), який сприймає зовнішнє подразнення (світло, звук, запах, смак, дотик) і трансформує його у нервовий імпульс;
– провідні шляхи, по яких нервовий імпульс поступає у відповідний нервовий центр;
– нервовий центр в корі великого мозку (кірковий кінець аналізатора).
Отже, у якості нервів органів чуттів виступають деякі чутливі черепні і спинномозкові нерви, які проводять нервовий імпульс до центральної нервової системи досягаючи кіркових центрів аналізаторів, де відбувається аналіз зовнішніх подразнень.
ОКО та СТРУКТУРИ УТВОРІВ (oculus et structurae pertinentes)
ОРГАН ЗОРУ (organum visus)
Око (oculus; грец. ophthalmos) складається з:
– очного яблука (bulbus oculi);
– додаткових структур ока (structurae oculi accessoriae);
– зорового нерва (n. opticus).
До очного яблука (bulbus oculi) належать:
– ядро очного яблука (nucleus bulbi оculi);
– оболонки очного яблука (tunicae bulbi oculi).
Додаткові структури ока (structurae oculi accessoriae) включають:
– брову (supercilium);
– повіки (palpebrae);
– зовнішні м’язи очного яблука (musculi externi bulbi oculi);
– сльозовий апарат (apparatus lacrimalis);
– сполучну оболонку; кон’юнктиву (tunica conjunctiva);
– очноямкові фасції (fasciae orbitales);
– сполучнотканинні утвори, до яких належать:
– окістя очної ямки (periorbita);
– очноямкова перегородка (septum orbitale);
– піхва очного яблука (vagina bulbi);
– надбілковооболонковий простір; епісклеральний простір (spatium episclerale);
– жирове тіло очної ямки (corpus adiposum orbitae);
– м’язові фасції (fasciae musculares).
Очне яблуко (bulbus oculi) оточене:
– жировим тілом очної ямки (corpus adiposum orbitae);
– зовнішніми м’язами очного яблука (musculi externi bulbi oculi);
– очноямковою фасцією (fascia orbitalis).
В очному яблуці (bulbus oculi) розрізняють:
– передній полюс (polus anterior);
– задній полюс (polus posterior);
– зовнішню вісь очного яблука (axis bulbi externus), яка проведена між переднім полюсом (polus anterior) та заднім полюсом (polus posterior).
Внутрішня вісь очного яблука (axis bulbi internus) проходить від задньої поверхні рогівки (facies posterior corneae) до сітківки (retina).
Зорова вісь (axis opticus) проводиться від центра переднього полюса (polus anterior) до центральної ямки сітківки (fossa centralis retinae).
Лінія, що проходить по поверхні очного яблука, з’єднуючи полюси між собою, називається меридіаною (meridianus). Навколо очного яблука (bulbus oculi) їх можна провести безліч.
Лінія, що проходить поперечно по поверхні очного яблука (bulbus oculi) та ділить меридіани посередині, називається екватором (equator). Він проходить перпендикулярно до меридіан.
До оболонок очного яблука (tunicae bulbi oculi) належать:
– волокниста оболонка очного яблука (tunica fibrosa bulbi) – зовнішня оболонка (tunica externa);
– судинна оболонка очного яблука (tunica vasculosa bulbi) – середня оболонка (tunica media);
– внутрішня оболонка ока очного яблука (tunica interna bulbi) – сітківка (retina).
Волокниста оболонка очного яблука (tunica fibrosa bulbi) поділяється на:
– рогівку (cornea) – передню прозору частину;
– білкову оболонку ока (sclera).
На межі між рогівкою та білковою оболонкою ока проходить венозна пазуха білкової оболонки (sinus venosus sclerae) – канал Шлема.
Судинна оболонка очного яблука (tunica vasculosa bulbi) складається з:
– власної судинної оболонки (choroidea), яка пухко з’єднана із білковою оболонкою ока (sclera) і відмежована від неї навколосудинним простором (spatium perichoroideum);
– війкового тіла (corpus ciliare), яке складається з:
– війкового вінця (corona ciliaris);
– та близько 70 війкових відростків (processus ciliares). У товщі війкового тіла (corpus ciliare) залягає війковий м’яз (m. ciliaris), при скороченні якого забезпечується акомодація ока (oculus) – здатність чітко бачити предмети на різній відстані:
– райдужка (iris), яка помітна через рогівку (cornea). Райдужка (iris) в центрі має круглий отвір – зіницю (pupilla). Райдужка є біологічною діафрагмою, що регулює величину світлового потоку.
Навколо зіниці (pupilla) у райдужці розміщені гладкі м’язи, які утворюють:
– м’яз–звужувач зіниці ( m. sphincter pupillae);
– м’яз–розширювач зіниці (m. dilatator pupillae):
Внутрішня оболонка очного яблука (tunica interna bulbi) щільно прилягає до судинної оболонки очного яблука (tunica vasculosa bulbi) від місця виходу зорового нерва (nervus opticus) до краю зіниці (pupilla) і складається з:
– сітківки (retina);
– кровоносних судин сітківки (vasa sanguinea retinae);
– зорового нерва (nervus opticus).
Відповідно до функції у сітківці (retina) розрізняють:
– більшу задню частину – зорову частину сітківки (pars optica retinae), яка містить палички і колбочки – фоторецептори;
– меншу передню частину – сліпу частину сітківки (pars caeca retinae), у якій немає ні паличок, ні колбочок, тому не сприймає світлові подразнення.
У зоровій частині сітківки (pars optica retinae) виділяють:
– пігментний шар (stratum pigmentosum), або зовнішній шар (stratum externum);
– нервовий шар (stratum nervosum), або внутрішній шар (stratum internum).
Сліпа частина сітківки містить тільки пігментний шар і поділяється на:
– війкову частину сітківки (pars ciliaris retinae);
– райдужкову частину сітківки (pars iridica retinae).
Межею між зоровою частиною сітківки (pars optica retinae) та сліпою частиною сітківки (pars caeca retinae) є зубчаста лінія (ora serrata), яка відповідає переходу власної судинної оболонки (choroidea) у війкове тіло (corpus ciliare):
У задньому відділі сітківки (retina) на дні очного яблука (fundus bulbi oculi) є диск зорового нерва (discus nervi optici), що має невелику заглибину диска (excavatio disci) – місце виходу з очного яблука зорового нерву. Ця ділянка не сприймає світлових подразнень.
У центрі сітківки (retina) при офтальмоскопії видно жовту пляму (macula lutea), в якій помітна центральна ямка (fovea centralis) та ямочка (foveola), яка є місцем найкращої гостроти зору, де спостерігається найбільше скупчення колбочок.
Кровоносні судини сітківки (vasa sanguinea retinae)
Артерії сітківки (arteriae retinae) починаються від центральної артерії сітківки; внутрішньоочної частини (a.centralis retinae, pars intraocularis), яка є гілкою очної артерії (a. ophthalmica).
Венозна кров від сітківки (retina) відтікає по венулах (venulae), які ідуть із однойменними артеріолами (arteriolae) і впадають у центральну вену сітківки, внутрішньочерепну частину (v. centralis retinae, pars intraocularis).
Від центральної артерії сітківки; внутрішньоочної частини (a.centralis retinae, pars intraocularis) відходять:
– нижня скронева артеріола сітківки (arteriola temporalis retinae inferior), яка має:
– носові артеріоли сітківки (arteriolae nasales retinae);
– плямові артеріоли (arteriolae maculares);
– верхня скронева артеріола сітківки (arteriola temporalis retinae superior), яка відходить від судинного кола зорового нерва (circulus vasculosus nervi optici).
Центральна вена сітківки; внутрішньочерепна частина (v .centralis retinae, pars intraocularis) виходить від заглибини диска (excavatio disci) і проходить у порожнину черепа (cavitas cranii) всередині зорового нерва (nervus opticus) та вливається у верхню очну вену (vena ophthalmica superior) або печеристу пазуху (sinus cavernosus).
Центральна вена сітківки; внутрішньочерепна частина (v. centralis retinae; pars intraocularis) має такі притоки:
– скроневі венули сітківки (venulae temporales retinae);
– носові венули сітківки (venulae nasales retinae);
– плямові венули (venulae maculares retinae).
Ядро очного яблука (nucleus bulbi oculi) складається із таких світлозаломлюючих середовищ:
– склистого тіла – corpus vitreum;
– кришталика – lens;
– водянистої волоиа – humor aquosus;
– передньої камери – camera anterior;
– задньої камери – camera posterior).
Склисте тіло (corpus vitreum) – драглиста прозора маса, в якій немає судин. Воно займає всю задню частину очного яблука (bulbus oculi) позаду кришталика (lens).
На передній поверхні cклистого тіла (facies anterior corporis vitrei) є ямка склистого тіла (fossa hyaloidea), у якій лежить кришталик (lens).
Кришталик (lens) – це двоякоопукла лінза, що має:
– передню поверхню (facies anterior);
– задню поверхню (facies posterior);
– передній полюс (polus anterior);
– задній полюс (polus posterior);
– ядро кришталика (nucleus lentis), що є його внутрішньою частиною;
– кору кришталика (cortex lentis), що є його периферійною частиною;
– капсулу кришталика (capsula lentis), що вкриває його ззовні.
– війковий поясок (zonula ciliaris), або зв’язку Цинна, за допомогою якої капсула кришталика (capsula lentis) прикріплюється до війкового тіла (corpus ciliare):
При скороченні війкового м’яза (m. ciliaris) війковий поясок (zonula ciliaris) розслаблюється і кришталик (lens) розправляється, стає більш опуклим, його заломлююча здатність збільшується – людина бачить близькі предмети, пише, читає тощо.
При розслабленні війкового м’яза (m. ciliaris) війковий поясок (zonula ciliaris) або зв’язка Цинна, натягується і кришталик (lens) сплощується, його заломлююча здатність зменшується. Цей процес називається акомодацією – здатність бачити предмети на різних відстанях.
Камери очного яблука (camerae bulbi) є такі:
– передня камера (camera anterior), що розміщена між задньою поверхнею рогівки (facies posterior corneae) та передньою поверхнею райдужки (facies anterior iridis);
– задня камера (camera posterior), що розміщена між задньою поверхнею райдужки (facies posterior iridis) та передньою поверхнею кришталика (facies anterior lentis);
– зазадня камера; склиста камера (camera postrema; camera vitrea), в якій розміщене склисте тіло (corpus vitreum).
Водяниста волога (humor aquosus) заповнює передню камеру та задню камеру (camera anterior et camera posterior). Водяниста волога (humor aquosus) виробляється:
– війковими відростками (processus ciliares);
– війковими складками війкового тіла (plicae ciliares corporis ciliaris).
Передня і задня камери очного яблука (camerae bulbi: camera anterior et camera posterior) сполучаються між собою через зіницю (pupilla).
Між рогівкою (cornea) та райдужкою (iris) утворюється райдужково–рогівковий кут (angulus iridocornealis), який заповнений гребінною зв’язкою (lig. pectinatum), між пучками волокон якої є простори райдужково–рогівкового кута (spatia anguli iridocornealis) – фонтанові простори:
Через фонтанові простори (spatia anguli iridocornealis) водяниста волога (humor aquosus) відтікає з передньої камери (camera anterior) у венозну пазуху білкової оболонки (sinus venosus sclerae) Шлемів канал, а з нього потрапляє в передні війкові вени (vv. ciliares anteriores).
