Ф

ФIЗИЧНА РЕАБIЛIТАЦIЯ ПРИ ОПЕРАТИВНИХ ВТРУЧАННЯХ НА ОРГАНАХ ГРУДНОЇ І ЧЕРЕВНОЇ ПОРОЖНИН ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ В ТРАВМАТОЛОГІЇ ТА ОРТОПЕДІЇ. ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ПРИ ЗАХВОРЮВАННЯХ ОРГАНІВ ДИХАННЯ.

Переломи кісток – порушення їх цілісності внаслідок дії зовнішнього механічного чинника або патологічного процесу. Розрізняють діафізарні (тіло кістки), метафізарні (білясуглобові) та епіфізарні (внутрісуглобові) переломи.

Супроводжуються функціональними розладами: біль, порушення функції, крововилив, ненормальна рухливість кістки, при зміщенні відломків – деформація кінцівки. В патологічний процес втягуються навколишні м’які тканини, виникають загальні та місцеві зміни в організмі.

Загальні зміни проявляються розладом функцій органів кровообігу (тахікардія, гіпотонія), травлення (закрепи, проноси), виділення (затримка сечовиділення чи нетримання сечі), порушуються обмінні процеси, знижується загальна реактивність організму.

Зміни в суглобі при тривалій імобілізації

а – фронтальний розпил нормально функціонуючого суглоба: 1, 2 – суглобові кінці кісток, 3 – суглобові хрящі, 4 – фіброзна капсула (зовнішній шар), 5 – проміжний субсиновіальний шар, 6 – синовіальна оболонка, 7- суглобова щілина, 8 – бокові відділи суглобової порожнини, б – фронтальний розпил суглоба після тривалої іммобілізації: 1 – суглобові кінці кісток, 2 і 6 капсула суглоба що зморщується, 3 – суглобовий хрящ, 4 – заростаючі бокові відділи суглобової порожнини  (синовіальна оболонка зростається в ділянках її дублікатур, 5 – суглобова порожнина, значно зменшена в об‘ємі, напливи синовіальної оболонки на хрящ.

 Внаслідок довгої тимчасової акінезії, пов’язаної з іммобілізацією, ліжковим режимом, можуть виникнути вторинні зміни в тканинах: м’язові атрофії, зморщення і потовщення суглобової сумки, втрата її еластичності, зменшення кількості синовіальної рідини в порожнині суглоба, розволокнення, фіброзні зміни суглобового хряща, остеопороз. Це зумовлено поступовими затуханнями аферентної імпульсації від іммобілізованої кінцівки: розвивається функціональна моторна денервація, з’являються функціональні, а потім і морфологічні зміни в м’язах, суглобах іммобілізованої кінцівки. Через бездіяльність іммобілізованої кінцівки в м’язах збільшується кількість колагену, проходить зниження кількості міозину та глікогену, атрофія м’язових волокон, а пізніше – деструктивні зміни в них. М’язи втрачають скоротливу здатність і силу. Поступово внаслідок втрати м’язової еластичності та її ретракції розвиваються контрактури та м’язові стовщення.

Лікування пошкоджень опорно-рухового апарату будується за принципами:

1)  вибір методу лікування перелому визначається загальним станом хворого, віком, характером та локалізацією пошкодження;

2)  репозиція відломком забезпечує відновлення довжини та форми кінцівки;

3)  вправлені відломки повинні знаходиться в фіксованому стані.

Одним з методів комплексної функціональної терапії є ЛФК, основним засобом якої є фізичні вправи, що інтенсивно впливають на опорно-руховий апарат.

В залежності від характеру перелому кісток кінцівок і етапу стаціонарного лікування хворих, курс ЛФК поділяють на 3 періоди:

1        – іммобілізації;

2        – постіммобілізаційний;

3        – відновний.

Особливості методики:

1)  безперервність використання протягом всього курсу лікування, методика ЛФК змінюється в залежності від періоду лікування;

2)  раннє застосування ЛФК, що забезпечує не тільки покращення загального стану хворого, а й попереджує виникнення ускладнень (пневмоній, контрактур, атрофій);

3)  поєднання лікування фізичними вправами з іммобілізацією;

4)  поступове збільшення навантаження: помірність фізичних вправ по інтенсивності в 1-й період та інтенсифікація в 3-му періоді;

5)  використання активних і пасивних фізичних вправ.

Протипокази до призначення ЛФК:

–         загальний важкий стан хворого внаслідок крововтрати, психічної травми, інфекції, супутніх захворювань;

–         підвищення температури тіла, за виключенням тривалої субфібрильної (не вище 37, 5°);

–         небезпека появи чи відновлення кровотечі внаслідок руху;

–         наявність сторонніх тіл в тканинах, розміщених біля великих судин, нервів та інших життєво важливих органів;

–         наявність інших захворювань, що є протипоказом до призначення лікувальної фізкультури.

Період іммобілізації. Триває 30-90 днів. Клінічно характеризується гострими наслідками травми, початком регенеративного процесу в пошкоджених тканинах. Співпадає з формуванням первинної кісткової мозолі. За умовою відсутності протипоказів ЛФК призначають з перших днів стаціонарного лікування.

Загальні завдання:

–         підвищення загального стану хворого;

–         поліпшення функції життєво важливих систем: серцево-судинної, дихальної, нервової, травної;

–         підвищення опірності організму;

–         попередження порушень, зумовлених ліжковим режимом.

Спеціальні завдання:

–         поліпшення трофіки іммобілізованої кінцівки;

–         стимуляція консолідації перелому;

–         попередження м’язової атрофії, порушень функції суглобів іммобілізованої кінцівки, профілактика тугорухомості та контрактур;

–         вироблення необхідних тимчасових компенсацій.

Форми ЛФК:

лікувальна гімнастика, ранкова гігієнічна гімнастика, індивідуальні завдання для самостійних занять.

Для вирішення загальних завдань призначають загальнозміцнюючі вправи. Їх виконують із всіх вихідних положень, що можливі при іммобілізації. У виконанні вправ потрібно задіювати всі не іммобілізовані групи м’язів, суглоби (табл. 35, рис. 10). В заняття включають статичні та динамічні дихальні вправи, на увагу, координацію рухів. Обов’язковим є дотримання принципу розсіюваності, чергування динамічних вправ, статичних напружень і розслаблень.

Спеціальні завдання вирішують за допомогою:

1)  вправи для симетричної здорової кінцівки – сприяють покращенню кровопостачання і трофіки в іммобілізованій;

2)  вправи у вільних від іммобілізації суглобах пошкодженої кінцівки;

3)  ідеомоторні (уявні) вправи для іммобілізованої кінцівки;

4)  статичне напруження м’язів іммобілізованої кінцівки. Внаслідок виконання цих вправ відбувається зближення кісткових уламків, стимулюються процеси регенерації на місті перелому, активізується кровопостачання, трофіка пошкодженої кінцівки. Статичне напруження м’язів виконують внаслідок почергового ритмічного їх скорочення та розслаблення (30-50 разів за 1 хв). Для відновлення рухомості в суглобах і доброго розслаблення м’язів рекомендують короткочасні напруження 1-3 с, а для відновлення сили та витривалості м’язів – напруження по  5-7 с (З.М. Атаєв);

5)  у випадку переломів кісток стегна або гомілки виконують вправи з натискуванням по осі кінцівки (на підставку чи спинку ліжка) та опускання іммобілізованої ноги нижче рівня ліжка. Цим підготовлюється нога до осьового навантаження, відновлюється опорна функція, тренується тонус судин;

6)  з 2-3 дня – масаж здорової кінцівки, рефлексогенних зон, вільних від іммобілізації частин ушкодженої кінцівки (погладжування, розтирання, обережне розминання).

Рис. 10 – Схема іммобілізації та масажу при переломах верхніх кінцівок.

ВЗІРЕЦЬ комплексу вправ лікувальної гімнастики при діафізарному переломі плечової кістки

(період іммобілізації)

Постіммобілізаційний період.

Розпочинається після зняття гіпсової пов’язки чи скелетного витяжіння. Клінічно в цьому періоді відбувається кінцеве формування кісткової мозолі. Необхідно враховувати, що кінцівка після іммобілізації атрофована, рухи в суглобах обмежені.

Загальні завдання:

–         підготовка хворого до вставання (якщо був ліжковий режим);

–         тренування вестибулярного апарату;

–         навчання пересуватися на милицях;

–         тренування опороздатності здорової кінцівки;

Спеціальні завдання;

–            нормалізувати трофіку пошкодженої кінцівки (кінцеве формування кісткової мозолі, ліквідація м’язових атрофій);

–            відновити рухи в суглобах пошкодженої кінцівки;

–            відновити і нормалізувати функції пошкодженої кінцівки;

–            відновити правильну поставу, нормалізувати рухові навички, покращити їх якість.

Використовують дихальні, корегуючі  вправи, на рівновагу, координацію рухів, статичні вправи, на розслаблення, вправи з предметами, з опором. Фізичні навантаження зростають за рахунок збільшення кількості вправ та їх повторень.

Зняття іммобілізації дозволяє виконувати активні рухи у всіх суглобах ушкодженої кінцівки (рис. 11, 12).

Рис. 11 – Фізичні вправи для осіб з переломом плечової кістки (за С.М. Івановим, 1970)

Рис. 12 – Спеціальні вправи для осіб із ушкодженням ліктьового суглоба та корекція положенням (за О.Ф. Каптєліним, 1969):

а – рухи по полірованій панелі; б – покачування в ліктьовому суглобі; в – рухи з використанням роликових візків; г – згинання в ліктьовому суглобі з підтримкою здоровою рукою; д – перекочування палиці; е – покачування палиці; ж – вкладання руки між двома мішечками з піском.

Вправи для хворих з переломами нижньої кінцівки в другому-третьому періоді лікування.

Лікувальна фізкультура при переломах хребта.

Хребет виконує захисну функцію, опори, руху. Це основна вісь та місце прикріплення м’язів тулуба, верхнього, нижнього поясу.

Травма виникає внаслідок падіння на сідниці або падіння на голову важкого предмету.

Отже травмуюча сила діє вертикально на хребет. Це викликає сплющення одного, рідше 2-3 хребців. Оскільки хребці не можуть стискуватись через опір твердих тканин (тіла хребця), то відбувається зміщення хребця вперед по більш сплощеному нижньому хребцю.

Тому лікування направлене на помірне постійне розгинання хребта, створення та укріплення сильного м’язового корсету, що зможе утримувати травмовані хребці в правильному положенні.

Курс лікувальної фізкультури поділяють на три періоди (Є.Ф. Древинг):

І – починається через декілька годин після травми та іммобілізації і триває в середньому 2 тижні;

ІІ – наступні 2 тижні, тобто до кінця першого місяця;

ІІІ – протягом 2-го місяця після перелому.

І період.

Завдання:

–         підвищення психоемоційного стану;

–         сприяння встановленню травмованих хребців у функціональне вихідне положення;

–         помірна тонізація м’язів спини;

–         покращення кровообігу;

–         профілактика пневмонії;

–         активізація перистальтики кишківника.

Вправи при переломах хребта в першому періоді лікування

Особливості лікувальної гімнастики:

1)  хворий виконує рухи руками та ногами, не відриваючи кінцівок від ліжка, щоб енергійними рухами не змістити травмовані хребці;

2)  виконують легкі рухи кінцівками та дихальні вправи.

Тривалість процедури в перші дні 10-15 хв. Вправи виконують 2-3 р. в день.

ІІ період.

Особливості лікувальної гімнастики:

1)  енергійні вправи для м’язів плечового і тазового поясу;

2)  для тазового поясу недоцільне повне навантаження, тому рухи проводяться кожною ногою окремо;

3)  тренування м’язів спини – розгиначів: не призначають складних вправ, а спеціальні вправи проводять не в повному об’ємі.

Вправи при переломах хребта в другий період лікування

Головний принцип проведення занять – не болючі рухи

Всі рухи напруженого виконання полегшуються похилим положенням ліжка.

ІІІ період.

Виконуються фізичні вправи, що вимагають доброї координації рухів та значного силового напруження.

Вправи при переломах хребта в третій період лікування

 Включають вправи для розвитку гнучкості хребта (бокові нахили та обертання хребта в повздовжній осі). Здійснюють напружені вигинання  з великою амплітудою та обтяженням. Входять деякі рухи  навкарачки, що збільшують гнучкість хребта, до кінця 2-го місяця – рухи стоячи на колінах і рухи з невеликою опорою для ніг.

Контроль за ефективністю лікувальної фізкультури для м’язів спини можна провести за допомогою тесту: хворому пропонують утримувати тулуб в положенні ’’ластівка”: лежачи на животі відвести руки назад, підняти голову та плечі з одночасним підйомом прямих ніг. Проба задовільна, якщо хворий утримує це положення 2-3 хв.

Для м’язів черевного пресу: лежачи на спині, підняти прямі ноги під  кутом 45°.

 Проба позитивна, якщо хворий утримує ноги 2-3 хв (рис. 13).

Рис. 13 – Вправи для визначення силової витривалості м’язів спини (а) та черевного пресу (б).

Через 45-60 днів після травми хворому дозволяють вставати. При підйомі з ліжка хворий не повинен сідати. В положенні лежачи на животі він пересувається на край ліжка, опускає ногу, що лежить на краю ліжка і ставить її на підлогу; спираючись руками, ставить другу ногу і випрямляється.

Поступово включають вправи, що виконуються з вихідного положення стоячи: нахил тулуба, почергове відведення і приведення ніг, напівприсідання з прямою спиною, перекочування з п’ятки на носок.

Функціональний стан хребта необхідно перевірити через 4 міс після травми. При позитивних результатах клінічного та рентгенологічного обстеження хворому пропонують виконати вправи з вихідного положення стоячи (рис. 14).

    

Рис. 14 – Функціональна оцінка стану хребта.

а – підняти руки вгору, прогнутися назад; б – нахил тулуба в сторони; в –  витягнути руки вперед, зігнути тулуб з прямою спиною;

Лікувальна фізкультура при переломах кісток тазу.

Таз виконує функцію опори тулуба при сидінні, стоянні, ходьбі. Тазове кільце є місцем прикріплення великих м’язових масивів, що приводять в рух нижні кінцівки, підтримують тулуб у вертикальному положенні.

Переломи кісток тазу виникають внаслідок стискування тазу в боковому чи передньо-задньому напрямку, при падінні на ноги. Це є важке пошкодження. Лікування хворих вимагає перебування хворого на ліжковому режимі, що приводить до обмеження рухового режиму. Вимушене положення в ліжку є причиною зниження загального обміну речовин, кровообігу, рухової функції, розладів інших систем. Внаслідок цих змін знижується загальна реактивність організму, що приводить до погіршення регенераторної здатності тканин, в тому числі і кісткової.

Завданням лікувальної фізкультури є:

1.     Вплив на загальний стан хворого. Фізичні вправи підвищують фізіологічну компенсаторну здатність організму, сприяють відновленню порушених функцій організму, відбувається нормалізація функції тазових органів.

2.     Сприяти кращій консолідації пошкоджених кісток.

3.     Укріпити спеціальними вправами м’язи, що задіяні при стоянні, ходьбі та підтриманні тазового кільця в стійкому положенні.

З метою розслаблення м’язів тазу хворого потрібно положити на спину на щит з матрасом; під колінні суглоби підкладають валик, завдяки чому колінні та кульшові суглоби знаходяться в дещо зігнутому положенні, а м’язи тазового поясу розслаблені. При розриві симфіза необхідно покласти стегна паралельно, при інших переломах таза стегна дещо розведені.

У випадку важких переломів таза і розходженні відломків необхідно накласти пояс Гільфердінга. Пояс Гільфердінга стягує таз і сприяє зближенню відломків; при цьому обов’язково, щоб обидві ноги були напівзігнуті на шинах Брауна. Це сприяє розслабленню м’язів тазового кільця, полегшує виконання вправ.

Гімнастику починають через 3-5 днів від початку лікування. При пошкодженні органів малого тазу призначення лікувальної фізкультури визначається станом пошкоджених органів.

Заняття гімнастикою при переломах тазу поділяють на три періоди: два періоди лежачи і один стоячи.

І період (10-14 днів) – енергійні вправи для м’язів плечового поясу і тулуба; дуже обережні легкі рухи ногами, стегна при заняттях залишаються на валику, рухи виконують з підтримкою.

Загальні завдання:

–         підвищення життєвого тонусу хворого;

–         профілактика ускладнень з боку серцево-судинної, дихальної систем, шлунково-кишкового тракту;

–         покращення обмінних процесів.

Спеціальні завдання:

–         покращення кровообігу в області пошкодження з метою активізації процесів регенерації;

–         попередження зниження сили та витривалості м’язів тазового поясу і кінцівок, ригідності в суглобах.

В ранні терміни після травми хворі повинні оволодіти грудним типом дихання, це пов’язано з тим, що екскурсія діафрагми при інших типах дихання підвищує внутрічеревний тиск, що може спровокувати виникнення больового синдрому, кровотечу на місці травми (табл. 39, 40).

ІІ період – хворі продовжують енергійну гімнастику для м’язів рук і тулуба; рухи ногами, але без підтримки стегон валиком. В цей період хворим дозволяють лежати на животі і виконувати лікувальну гімнастику з вихідного положення лежачи на животі (табл. 41).

Завдання ЛФК:

–         укріплення м’язів тулуба, кінцівок і тазового поясу;

–         збільшення рухів у суглобах;

–         тренування опорної функції нижніх кінцівок.

ІІІ період – починається з моменту вставання.

Завдання ЛФК:

–         відновлення функції нижніх кінцівок, навиків ходьби, правильної статури;

–         укріплення м’язів тулуба, тазового поясу, кінцівок;

–         відновлення опорної функції нижніх кінцівок;

–         збільшення амплітуди рухів у суглобах, особливо в кульшовому.

ЕРШИЙ ПЕРІОД.

І. Вправи для рук.

Виконують для укріплення м’язів черевного пресу, косих м’язів тулуба, м’язів спини і плечового поясу. Ці вправи проводять протягом всього курсу лікування.

ІІ. Вправи для ніг

ДРУГИЙ ПЕРІОД.

Вправи для ніг

Хворі з переломом таза лежать в ліжку від 3 тижнів (переломи без зміщення та односторонні) до 2-3 місяців (переломи із зміщенням та двосторонні.

Після вставання хворих з ними проводять лікувальну гімнастику стоячи, продовжують гімнастику лежачи. Дають вправи на укріплення м’язів ступнів, гомілок, всієї ноги, присідання і нахили тулуба.

Успіх лікування хірургічних хворих залежить не тільки від техніки виконання самої операції, але й від передопераційної підготовки хворого, протікання післяопераційного періоду.

Очікування операції, стах за її наслідки неблагоприємно впливають на психічний стан хворого. Це призводить до ослаблення захисних сил організму.

Гіподинамія, зумовлена перебуванням хворого в стацонарі до операції, обмеження рухової активності після операції сприяють зниженню загального життєвого тонусу пацієнта. Внаслідок цього гірше функціонують серцево-судинна, дихальна, травна, ендокринна та інші системи. Обезболення наркозом також зумовлює функціональні розлади організму. Неблагоприємно впливає на хворого і травма внаслідок операції – звідти діють сильні подразники на ЦНС. В ранньому післяопераційному періоді є біль в післяопераційній рані, що призводить до поверхневого грудного типу дихання, щадіння (іноді виключення) діафрагми в дихальному акті. Тому в легенях може виникнути застій, в дихальних шляхах накопичується мокротиння, що тяжко відкашлюється через біль та зниження кашльового рефлексу.

Значні зміни відбуваються в шлунково-кишковому тракті. Сповільнюється перистальтика кишківника, посилюється газоутворення, що викликає біль. Це може викликати парез кишківника з відповідними наслідками. Може виникнути анурія. Порушується діяльність залоз внутрішньої секреції та обміну речовин.

Внаслідок хірургічного втручання на суворому ліжковому режимі виникає недостатність окислювальних процесів. Покриття енергетичних затрат при цьому здійснюється за рахунок не вигідних для організму анаеробних реакцій. Застосування фізичних вправ, активізуючи аеробну фазу обміну, зменшує неповноцінність окислювальних процесів.

Механізми трофічної дії фізичних вправ використовуються для стимуляції регенерації і регенераційної гіпертрофії тканин, пошкоджених під час оперативного втручання. Активізація регенерації пошкодженої шкіри, підшкірної клітковини, апоневрозів, фасцій і м’язів забезпечується покращенням кровообігу і дозованими функціональними подразненнями при відповідному підборі фізичних вправ.

Вибираючи фізичні вправи слід враховувати дію скорочення м’язів на апоневроз, що є їх футляром. В першому випадку скорочення прямого м’язу живота сприяє розслабленню його апоневрозу, в другому, при скороченні зовнішнього косого м’язу живота  апоневроз функціонально відіграє роль сухожилля і потягування є навантаженням, що позитивно діє на його регенерацію.

Дуже добре фізичні вправи впливають на регенерацію пошкоджених при операції тканин шлунку, кишківника, печінки, жовчевого міхура та інших органів.

Нормування функцій, зумовлене лікувальним застосуванням фізичних вправ після оперативного втручання на органах грудної та черевної порожнини відноситься перш за все до органів дихання. Спеціальні дихальні вправи і свідоме регулювання механізму дихання дає змогу в ранньому післяопераційному періоді відновити порушений механізм дихання, значно покращити легеневу вентиляцію, відновити дренуючу функцію бронхів. Найбільш ефективні ці дії при оперативних розрізах нижньої половини черевної стінки та при відновленні функцій кишківника. Під впливом безпосереднього подразнення рецепторів кишківника впарвами, що перемішують і здійснюють масаж петель кишок, завдяки механізму вісцеро-моторних рефлексів активізується та нормалізується перистальтика, зменшується метеоризм і атонія кишківника, прискорюється вихід шлункового вмісту в кишківник, покращується газовивід, що зменшує метеоризм, сприяє нормальному випорожненню.

Фізичні вправи сприяють: терморегуляції, нормалізації гомеостазу, відновленню тонусу м’язів черевного пресу, участі передньої черевної стінки в акті дихання, кашлю, мові та ін.

ЛФК є ефективним методом в комплексному лікуванні хірургічних хворих в перед- і післяопераційному періодах.

Лікувальну фізкультуру поділяють на  періоди:

1.     Передопераційний (для планових хворих)

2.     Ранній післяопераційний:

а) з перших годин після операції до сидіння;

б) до вставання;

в) до зняття всіх швів.

3.       Пізній післяопераційний – до виписування з стаціонару.

4.       Віддалений післяопераційний – до виздоровлення.

Завдання передопераційної гімнастики:

1.     Психотерапевтичний вплив, створення позитивного емоційного фону для передопераційної підготовки, впевненості в позитивному наслідку оперативного втручання, відволікання від неприємних переживань.

2.     Вдосконалення вищих регуляторних механізмів ЦНС.

3.     Загальне укріплення організму, підвищення сили та витривалості.

4.     Активізація кровообігу та дихання, ліквідація застійних явищ та гіпоксії.

5.     Підготувати операційне поле: підвищення місцевого кровообігу, лімфоциркуляції, обміну речовин, укріплення м’язів, підвищення еластичності шкіри.

6.     Виховання навиків регуляції психічного стану та дихання.

7.     Ослаблення впливу патологічних явищ.

8.     Навчити гімнастичних та дихальних вправ, що будуть виконуватись у перші дні після операції.

Покази до призначення передопераційної гімнастики:

Кили. Хронічний холецистит. Хронічний апендицит. Виразкова хвороба шлунку та 12-ти палої кишки. Часткова кишкова непрохідність при злуковій хворобі. Бронхоектатична хвороба. Вади серця. Дивертикул, опіки стравоходу.

Протипокази до призначення передопераційної гімнастики:

Загроза виникненя кровотечі або перфорації.

Висока температура тіла.

Тяжкий загальний стан.

Гнійні процеси.

Інтоксикація.

Особливості методики:

1.     Помірність фізичних навантажень.

2.     Простота і доступність – виконання гімнастичних і дихальних вправ із простих вихідних положень: лежачи, сидячи.

3.     Використання в основному лікувальної та ранкової гігієнічної гімнастики.

4.     Виконання загальноукріплюючих та спеціальних фізичних вправ для:

а) активізації кровообігу та перистальтики кишківника;

б) нормалізації функції пошкодженого органу;

в) підготовки операційного поля.

Головний принцип – це не перевантажити та не перевтомити хворого.

Чим швидше до операції розпочнеться раціональна підготовка – тим кращий та більший ефект від використання фізичних вправ буде в післяопераційному періоді.

Передопераційна гімнастика проводиться в кабінеті ЛФК поліклініки, пізніше лікарні.

При операціях з приводу хронічних гнійних захворювань легень в передопераційний період необхідно використовувати дренажні вправи, що сприяють видаленню гнійної мокроти. Вихідне положення для дренування повинно бути таким, щоб ділянка хворої легені була вище дренуючого бронха. Тоді мокрота попаде в головний бронх, звіддти до біфуркації трахеї. Тут найбільша чутливість кашльового рефлексу. Це викликає енергійний кашель з відходженням мокроти.

Дренажні вправи:

а) для верхньої долі правої легені:

вихідне положення сидячи на кріслі; нахилити тулуб з одночасним поворотом вліво, підняти праву руку – вдих. Через 30 с з появою кашлю на видосі, покашлюючи, нахилити тулуб вперед, дістаючи пальцями рук підлоги. Покашлюючи, в такому положенні затриматись на декілька секунд. Методист в цей час натискує синхронно з кашльовими поштовхами на верхню частину грудної клітки.

б) для середньої долі легені:

вихідне положення сидячи на кушетці, головний кінець опущений на 20-30°. В повільному темпі повністю розігнути тулуб назад. Методист здійснює легке натискування на середню поверхню грудної клітки. Видихаючи і покашлюючи, хворий повертає тулуб вліво і вперед. Піднімаючись з кушетки, нахилитися вперед, дістаючи руками ступні. Під час нахилу вперед виділяється мокрота. Під час покашлювання методист натискує в ділянці середньої долі (передньобокова поверхня грудної клітки) синхронно з кашльовими поштовхами. Після цього фаза відпочинку 0,5 – 1хв і повторення вправи 3-4 рази.

в) для передніх сегментів середньої долі правої легені:

Вихідне положення лежачи на спині з опущеним головним кінцем ліжка (кушетки) на 40 см. Розвести руки в сторони, вдих і на видосі до правої половини грудної клітки підтягувати праву ногу, зігнуту в колінному і кульшовому суглобах. Хворий залишається в цьому положенні до 30 с і кашляє.

г) для нижньої долі правої легені:

1.     вихідне положення лежачи на лівому боці, головний кінець ліжка опущений. Права рука на вдосі піднімається вгору, на видосі з покашлюванням хворий натискує синхронно з кашлем на боковий і нижній  відділи грудної клітки. Методист в цей час  здійснює легке постукування в задньопередньому відділі грудної клітки між лопатками;

2.     вихідне положення лежачи на лівому боці, головний кінець ліжка опущений. Розвести руки в сторони – вдих. На видосі, покашлюючи підтягувати праву ногу, зігнуту в колінному і кульшовому суглобах, до грудної клітки;

3.     вихідне положення сидячи на кріслі або стоячи. На видосі повільно нахиляти тулуб вперед, дістаючи правою рукою носок лівої ноги.

д) при двосторонньому пораженні бронхів:

вихідне положення упор стоячи на колінах. З цього положення на видосі опустити верхню частину тулуба, згинаючи руки, а таз підняти якнайвище (імітація підлізання). В кінці видиху – покашлювання. Повернутись у вихідне положення – вдих.

Для збільшення рухомості діафрагми, підвищення тонусу м’язів черевного пресу та міжреберних м’язів:

вихідне положення сидячи на кріслі, ноги прямі, п’ятками торкаються підлоги. Підняти руки вгору – вдих; на повільному видиху зробити нахил вперед, покашлюючи, руками торкатись пальців ніг.

 В.п.          Вдих                      Видих

Техніка повного дихання

Для кращого ефекту описані вправи можна виконувати з предметами (мішечки з піском 1,5 – 2 кг, гантелі, булави).

Схема дренажних положень для всіх сегментів легень ( за Кендігом)

Завдання післяопераційної гімнастики.

1.     Нормалізація психічних і нервових процесів вищих регуляторних механізмів центральної нервової системи.

2.     Активізація дихання, кровообігу, травлення, ліквідація застійних явищ (в легенях, нижніх кінцівках, закрепів).

3.     Пришвидшення заживлення післяопераційної рани, сприяння формуванню повноцінного рубця.

4.     Підвищення функціональних можливостей організму, сили, витривалості.

5.     Підготовка до вставання, праці, занять фізичною культурою та спортом.

6.     Нормалізація постави.

7.     Полегшення перебудови організму, зменшення патологічних відхилень, зумовлених оперативним втручанням.

Протипокази до призначення ЛФК.

Важкий загальний стан при септисі, перитоніті, після значної втрати крові.

Загроза кровотечі.

Гострий тромбофлебіт

Післяопераційна пневмонія є показом до призначення простих гімнастичних вправ, навіть при температурі до 38,5° С.

Прості гімнастині, а особливо дихальні вправи можна призначати після операції через 2 год при місцевому знеболенні і через 4 год – при загальному.

Особливості методики.

1.     Простота і доступність – виконання раціональних загальноукріплюючих і спеціальних гімнастичних вправ спочатку з вихідного положення лежачи на спині, пізніше сидячи і стоячи.

1.     Велике значення дихальних вправ в перші дні після операції.

2.     Поступове, але постійне ускладнення методики та збільшення фізичного навантаження щодня (якщо стан хворого покращується).

3.     Підготовка пацієнта до сидіння, вставання, праці, заняттям фізичною культурою та спортом.

В післяопераційному періоді виконують дихальні та спеціальні гімнастичні вправи.

Нижньогрудне дихання з подоланням опору рук інструктора

Верхньо- і середньо грудне дихання з подоланням опору рук інструктора

Дихальні:

1.     Поглиблене, а після зменшення болю – глибоке дихання в спокої.

2.     Поглиблене, а пізніше глибоке дихання з рухами рук, що розширюють грудну клітку.

3.     Дуття на підвішені предмети: резинову кульку, полоси паперу, роздування листів зошита, книжки, надування резинових кульок.

4.     Вимова звуків, складів на видиху.

Гімнастичні вправи:

1.     Для операційного поля (наприклад, після апендектомії – згинання та припіднімання правої ноги, випинання та втягування передньої черевної стінки).

2.     Для пришвидшення кровообігу в дистальних відділах ніг з метою профілактики тромбофлебіту.

3.     Для посилення перистальтики кишківника, ліквідації атонії.

4.     Для нормалізації сечовиділення.

5.     Корегуючі вправи для покращення постави.

6.     Для розтягування злук.

Підготовка до вставання полягає в:

а) підвищенні сили та витривалості при виконанні загальноукріплюючих гімнастичних вправ без предметів і з гімнастичною палкою, гантелями, медболом;

б) укріпленні зв’язкового апарату ступнів, м’язів ніг, м’язового корсету (головним чином розгиначів спини);

в) вдосконалення координації рухів та рівноваги;

г) адаптації кровообігу до зміни положення тіла;

Під час проведення лікувальної гімнастики використовують допоміжні прийоми: притискування рани рукою при виконанні фізичних вправ; виконання гімнастичних вправ із зігнутими ногами – не напружуються м’язи черевної стінки.

Прийоми фіксації грудної клітки в ділянці післяопераційної рани для кращого відкашлювання мокротиння

 В ранньому періоді після операції на грудній клітці здійснюють обережне натискування на передню черевну стінку – це сприяє відходженню та відкашлюванню мокроти, нормалізує ритм дихання.

Нижньогрудне дихання з подоланням опору  рук інструктора

Верхньо– і сердньогрудне дихання з подоланням опору  рук інструктора

Методика лікувальної фізкультури при операціях на органах грудної та черевної порожнини дещо відрізняється (табл. 1).

Таблиця 1

Хвороби органів дихання займають значне місце серед патології внутрішніх органів. Це приводить до тимчасової втрати працездатності, можуть часто виникати рецидиви захворювань. Лікувальна  фізкультура відіграє значну роль в лікуванні, профілактиці захворювань органів дихання.

Захворювання органів дихання можуть виникати внаслідок дії різних чинників:

а) обмеження рухомості грудної клітки і легень;

б) порушення провідності дихальних шляхів;

в) зменшення дихальної поверхні легень;

г) зниження еластичності легеневої паренхіми;

д) порушення дифузії газів у легенях;

ж) порушення центральної регуляції дихання і кровообігу в легенях.

                Вдих                                               Видих

Лікувальна дія фізичних вправ при захворюваннях органів дихання зумовлена надходженням імпульсів від рецепторів м’язів у вищі відділи центральної нервової системи. Це впливає на силу, рухомість і врівноваженість процесів збудження та гальмування в корі головного мозку, що проявляється на функціях дихального апарата.

Мал.1.Ланки системи регуляції дихання: 1- дихальний центр,2 – артеріальні хеморецептори (каротидне тіло), 3 – медулярні хемочутливі зони, 4 – легеневі механорецептори, 5 – діафрагма, 6 – міжреберні м‘язи, 7 – легені

Отже за допомогою фізичних вправ можна впливати не тільки на стан нервової системи, але через неї і на порушені функції апарату дихання, що проявляється:

1.        Загальнотонізуючою дією: вдосконалення вищих регуляторних механізмів ЦНС (вироблення та вдосконалення навичок самоконтролю, саморегуляції, керування диханням та розслабленням м’язів); стимуляція обмінних процесів; покращення нервово-психічного тонусу; відновлення та підвищення толерантності до фізичних навантажень.

2.        Патогенетичною дією: корекція механізму дихання; прискорення розсмоктування при запальних процесах; покращення бронхіальної прохідності; зняття та зменшення бронхоспазму; покращення дренажної функції бронхів; регулювання функції зовнішнього дихання та його резервів.

3.         Профілактичною дією: покращення функції зовнішнього дихання; оволодіння методами керування дихання; зменшення інтоксикації; стимуляція імунних процесів; підвищення захисних функцій дихальних шляхів, загартування організму та підвищення опірності до простудних захворювань; вироблення та вдосконалення навичок самоконтролю.

Внаслідок виконання фізичних вправ:

 а) покращується рухомість з’єднань грудної клітки, отже збільшується її екскурсія, що позитивно впливає на діяльність легень;

б) ритмічні рухи зумовлюють збільшення легеневої вентиляції;

в) речовини, які утворюються внаслідок скорочення м’язів, адреналін, що виділяється в кров при позитивних емоціях від виконання фізичних вправ благоприємно впливають на рецептори гладкої мускулатури бронхів;

г) збільшення потреби кисню в організмі стимулює дихальну систему, збільшує її функціональні можливості, розвиває компенсаторні механізми.

Особливості ЛФК при захворюваннях органів дихання:

1.     Виконання різнохарактерних дихальних вправ:

а) для збільшення легеневої вентиляції;

б) для полегшення видиху;

в) для прискорення розсмоктування екссудату;

г) для розтягування злук в плевральній порожнині.

2.     Використання різних вихідних положень, що сприяють покращенню діяльності легень –  збільшення екскурсії грудної клітки, легеневої вентиляції, гнучкості, рухомості з’єднань грудної клітки.

3.     Виконання фізичних вправ з предметами (гімнастична палиця – для фізичних вправ дихального характеру; булава – для широких махових рухів, що розширюють грудну клітку; резинова стрічка і гантелі – обтяжують фізичні вправи для укріплення дихальних м’язів, м’ячі – їх використання підвищує емоційність процедури лікувальної гімнастики).

4.     Розмаїття методики лікувальної фізкультури.

5.     Використання спеціальних гімнастичних вправ у залежності від характеру та локалізації патологічного процесу.

6.     Узгодження частин фізичних вправ з вдихом і видихом (розширення грудної клітки – вдих, стискування – видих, при ексудативному плевриті вдих краще робити при нахилі тулуба в здорову сторону, що сприяє більшому розтягуванню злук)

7.     Якщо при захворюваннях серцево-судинної системи основне завдання – правильне дозування загальноукріплюючого впливу, то при захворюваннях органів дихання важливо не тільки правильно визначити дозу фізичного навантаження, але й підібрати спеціальні фізичні вправи для окремого патологічного процесу.

8.     Поряд із загальноукріплюючою дією фізичних вправ на організм пацієнта, велике значення має і місцева дія за допомогою спеціальних фізичних вправ. Для цього використовують спеціальні прийоми:

а) фіксація окремих частин грудної клітки для зменшення їх рухомості, що зумовлює більшу дихальну екскурсію інших (не фіксованих) відділів;

б) надавлювання на грудну клітку та передню черевну стінку з метою поглиблення та подовження видиху;

Нижньогрудне дихання з подоланням опору рук інструктора

Верхньо- і середньо грудне дихання з подоланням опору рук інструктора

в) промова звуків на видиху, що дозволяє слідкувати за рівномірним і тривалим видихом;

г) використання носо-глоткового рефлексу для полегшення дихання – головним чином видиху (механізм рефлексу: холодне повітря подразнює рецептори слизової носу; імпульси по афферентному шляху поступають в довгастий мозок; потім імпульси прямують по ефферентному шляху до гладких м’язів бронхів; внаслідок цього впливу зменшується або зовсім зникає спазм бронхіального дерева);

д) вміле поєднання і чергування помірних фізичних навантажень та дихальних вправ ( навантаження збільшують потребу в поглибленому диханні (аерації), сприяють кращому ’’розкриттю” дихальної функції);

е) використання різних дренажних вправ і дренажних положень, що покращують віддтік із легень (принцип дренажу: ділянку (сегмент) що дренуємо, необхідно розмістити над біфуркацією трахеї);

 

Схема дренажних положень для всіх сегментів легень ( за Кендігом)

є) тренування черевного типу дихання з вихідного положення лежачи на спині для збільшення екскурсії діафрагми;

ж) втягування передньої черевної стінки і надавлювання на живіт зігнутою ногою з метою підняття діафрагми вгору, покращення ентиляції нижніх відділів легень та відтоку з них мокроти;

з) постановка рук на пояс або гімнастичний снаряд з метою розвантаження від їхньої ваги грудної клітки і полегшення глибокого дихання.

Завдання ЛФК при захворюваннях органів дихання.

Загальні при всіх захворюваннях:

1.     Вдосконалення (нормалізація) вищих регуляторних механізмів центральної нервової системи.

2.     Покращення психічних процесів – вольових, відчуття, сприйняття та ін.

3.     Вироблення та закріплення навичок самоконтролю, саморегуляції, керування диханням, розслаблення м’язів.

4.     Вдосконалення діяльності та збільшення функціональних можливостей дихальної системи (збільшення ЖЕЛ, легеневої вентиляції, екскурсії грудної клітки і передньої черевної стінки (діафрагми), покращення газообміну, укріплення м’язів, що приймають участь в диханні).

5.     Покращення акту дихання (ритму, глибини, плавності).

6.     Загальне укріплення та загартування організму. Підвищення опірності до простудних захворювань.

  Завдання при окремих захворюваннях:

Пневмонія:

1)     посилення крово- та лімфообігу в легенях з метою прискорення розсмоктування ексудату, продуктів запалення та попередження ускладнень;

2)     покращення легеневої вентиляції – профілактика виникнення ателектазів;

3)     попередження розповсюдження утворення злук в плевральній порожнині;

4)     активізація тканинного обміну та окисно-відновних процесів в організмі;

5)     підвищення нервово-психічного тонусу;

6)     покращення дренажної функції легень;

7)     потенціювання дії лікарських засобів.

Бронхіальна астма:

1)     сприяння зменшенню спазму бронхів і бронхіол;

2)     навчити хворого керувати диханням, щоб він вмів керувати ним під час астматичного приступу, полегшуючи його;

3)     покращення дихання: подовження видиху;

4)     активізувати трофічні процеси в тканинах;

5)     укріплення організму хворого в цілому і, зокрема, дихальних м’язів для попередження розвитку емфіземи легень;

6)     зняття патологічних кортико-вісцеральних рефлексів і відновлення нормального стереотипу регуляції дихального апарату; підвищення нервово-психічного тонусу;

7)     збільшення адаптації організму до зростаючих фізичних навантажень.

Бронхіт:

1)     посилення крово- та лімфообігу;

2)     зменшення чи ліквідація запальних змін в бронхах;

3)     відновлення дренажної функції бронхів;

4)     профілактика хронічного бронхіту, пневмонії;

5)     підвищення місцевої та загальної резистентності бронхіального дерева, опірності організму до простудних захворювань.

Емфізема легень:

1)     збереження еластичності легеневої тканини;

2)     збільшення рухомості грудної клітки і хребта;

3)     тренування діафрагмального дихання, збільшення дихальної екскурсії діафрагми;

4)     укріплення дихальних м’язів, особливо тих, що задіяні у видиху – зниження підвищеного тонусу дихальної мускулатури;

5)     навчання навичків правильного, ритмічного дихання з подовженим видихом;

6)     покращення функції системи кровообігу.

Плеврит:

1)     боротьба з дихальною недостатністю;

2)     сприяння розсмоктуванню ексудату, протидія формуванню плевральних злук;

3)     активізація крово- та лімфообігу;

4)     відновлення функції апарату зовнішнього дихання;

5)     адаптація серцево-судинної, дихальної систем організму в цілому до зростаючих фізичних навантажень.

Бронхоектатична хвороба:

1)     покращення відтоку мокроти з легень;

2)     ліквідація запальних процесів;

3)     розвиток рухомості з’єднань грудної клітки і хребта;

4)    підвищення загальної та місцевої резистентності бронхіального дерева.

 

Показання та протипоказання до призначеня ЛФК при захворюваннях органів дихання

Призначаючи лікувальну фізкультуру, необхідно дотримуватись індивідуального підходу до пацієнта, враховуючи вік, стать, фізичний розвиток, ступінь тренованості. Велике значення має характер і тривалість захворювання, наявність чи відсутність ускладнень хвороби, ступінь легенево-серцевої недостатності, функціональні можливості хворого (табл. 28). Проконтролювати функціональні можливості можна за допомогою функціональних проб з дозованим фізичним навантаженням: пробна процедура лікувальної гімнастики. Спеціальні дослідження: спірометрія (краще динамічна проба по Розенталю), спірографія, рентгенографія, оксигемографія, пневмотахометрія, пневмографія.

Спірографічні тести, що включають в себе оцінку легеневої вентиляції (ЧД, ДО, ХОД) (табл. 3), оцінку адаптаційних можливостей апарату зовнішнього дихання (ЖЕЛ, проби Штанге, Генчі, МВЛ),

 визначення характеру порушень апарату зовнішнього дихання (обструктивні,   та змішані зміни), по показниках, що характеризують бронхіальну прохідність (співвідношення між вдихом і видихом), індекс Тіфно-Вотчала.

Показники зовнішнього дихання.

1.     Частота дихання ЧД 16-20 за 1 хв.

2.     Дихальний об’єм до 500-800 мл.

3.     Хвилинний об’єм дихання ХОД 5-8 л/хв.

4.     Життєва ємність легень ЖЕЛ у чоловіків 3,5-4,5 л.

у жінок 2,5-3,5 л.

5.       Резервний об’єм вдиху РОвд. 45-55% ЖЕЛ.

6.     Форсована життєва ємність легень ФЖЄЛ у чоловіків 2,5-3,5;

у жінок  1,8- 2,5.

7.       Проба Тіфно 70% ЖЄЛ.

8.       Максимальна вентиляція легень АМВЛ 70-120 л/хв.

9.       Коефіцієнт дихальних резервів КДР = ЖВЛ/ХОД вище 8.

10.   Показник швидкості руху повітря ПШРП = ХВЛ/ЖЕЛ 16-20.

11.   Хвилинне поглинання кисню ХПО₂ 200-350 мл.

12.   Коефіцієнт використання кисню КВО₂ =ХПР/ХОД*100 35-45 мл.

13.   Пневмотахометрія на видосі у чоловіків 4-8 л/сек

у жінок 3-6 л/сек.

14.   Затримка дихання на вдиху – 40с

на видиху –30с.

Граничні норми і градації відхилення від норми показників дихання

(Таблиця складена співробітниками лабораторії дихання ВНДІП МОЗ СРСР)

На початку курсу лікувальної фізкультури призначають 12-14 простих гімнастичних і дихальних вправ, що повторюються 4-6 разів. Вправи виконуються в повільному темпі. Вправи для дистальних частин кінцівок ( з метою активізації периферичного кровообігу) можна виконувати в середньому темпі. Загальноукріплюючі вправи, як і вправи спеціальні (напр. для попередження, розтягування злук в плевральній порожнині) виконують з повною амплітудою. Деякі дихальні вправи супроводжуються натискуванням кінцівками на грудну клітку чи передню черевну стінку з додатковим вольовим зусиллям. Після таких вправ дають паузу для відпочинку – розслаблення та помірно поглиблене дихання в стані спокою. Поряд з вихідним положенням сидячи на кріслі, стоячи використовують і вихідні положення  лежачи на боці, на животі, стоячи на колінах, стоячи на колінах і ліктях (для дренування легень). Вихідне положення лежачи на спині сприяє збільшенню дихальної екскурсії діафрагми.

Під час проведення процедури ЛФК при захворюваннях органів дихання призначають:

а) статичне кероване дихання – в роботі задіяна лише дихальна мускулатура. Сприяє нормалізації співвідношення між вдихом і видихом;

б) динамічне кероване дихання – поєднується з різними рухами, що виконуються руками, ногами, головою, корпусом для посилення і подовження видиху;

в) локалізоване дихання – обмеження активності певної частини грудної клітки і посилення дихальних рухів іншої частини, де необхідно збільшити дихальну екскурсію: верхнє грудне, нижньо-грудне, нижньо-бокове , бокове, черевне.

Особливості методики ЛФК при окремих захворюваннях дихальної системи.

Пневмонія

Спочатку заняття проводять з вихідного положення лежачи. Вправи спрямовані на активізацію легеневої вентиляції та периферичного кровообігу. Внаслідок того, що в комплексі не багато фізичних вправ, необхідно дотримуватись принципу розсіювання фізичного навантаження з частими паузами для відпочинку. Гімнастичні вправи прості і легкі (поглиблене дихання, згинання – розгинання китиць і ступнів, рук і ніг, піднімання і розведення рук). Включають вправи з широкими рухами, що розширюють грудну клітку. Вправи необхідно узгоджувати з диханням (табл. 29). Коли стан хворого покращується – фізичне навантаження збільшують, методика ЛФК стає складнішою. Хворого готують до вставання і ходьби. Вправи виконують для покращення кровообігу в легенях і загального укріплення організму. Здійснюють енергійні рухи руками, повороти і нахили тулубом в сторони.

На вільному режимі добавляють вправи з предметами (м’ячами, булавами) та на снарядах (біля гімнастичної драбини, на лавці). Для збільшення вентиляції легень виконують вправи великої інтенсивності (табл. 30).

Разом з лікувальною гімнастикою призначають прогулянки, ходьбу в поєднанні з дихальними рухами як в середньому так і в швидкому темпі. Тривалість заняття 25-30 хв.

Після виздоровлення потрібно займатися фізичною культурою та спортом (гребля, лижні прогулянки, плавання, піші екскурсії, легкоатлетичний біг, ігри – волейбол, бадмінтон, теніс та ін.)

ВЗІРЕЦЬ комплексу вправ лікувальної гімнастики при пневмонії

(ліжковий режим)

 

Бронхіт.

Спочатку виконують прості та легкі гімнастичні вправи статичного, а пізніше і динамічного характеру. Після покращення стану хворого методика лікувальної гімнастики стає складнішою, включають загальноукріплюючі вправи (табл. 30). Для попередження загострень хвороби рекомендують загартовування організму природними факторами (сонце, повітря, вода): плавання, біг підтюпцем, катання на лижах.

Для укріплення дихальних м’язів пацієнт може глибоко дихати, попередньо обв’язавши грудну клітку резиновою стрічкою.

Бронхіальна астма.

Заняття ЛФК здійснюють в міжприступний період. В лікувальній гімнастиці використовують найпростіші гімнастичні вправи: згинання, розгинання, відведення, приведення, оберти кінцівками, а також вправи для розгинання тулуба, нахили вперед, в сторони, що сприяє тренуванню екстракардіальних факторів кровообігу, підвищує силу м’язів рук, ніг, спини  дихальну гімнастику. Вправи потрібно виконувати декілька разів на день. Забезпечуються чергування загальноукріплюючих і спеціальних фізичних вправ з дуттям, натискуванням на грудну клітку при видосі.

Більшість фізичних вправ виконуються з вихідного положення сидячи на кріслі. Вправи виконують у повільному темпі, повторюючи 2-4 рази. Між вправами користуються паузами відпочинку протягом 20-30 с (табл. 31).

Щоб нормалізувати тонус гладких м’язів бронхів, потрібно проводити дихальну гімнастику з вимовленням звуків: після неглибокого вдиху на повільному видосі стискають грудну клітку в середніх і нижніх відділах, вимовляючи при цьому звуки п-ф, р-р-р, б-р-р-о-х; б-р-р-а-х, у-р-р-о-х, б-р-р-у-х. Особливо довго потрібно вимовляти звук р-р. Видих з кожною звуковою вправою повторюють 4-5 разів, поступово збільшують кількість повторень до 7-10 р. Тривалість видиху повинна бути 4-5 с, а в процесі тренування може досягати 12-25 с. Якщо є мокрота – її виводять, повільно натискуючи на грудну клітку синхронно з покашлюванням. Такі вправи можна виконувати з допомогою рушника: рушником оперізують грудну клітку, на повільному видиху рушником поступово стискують грудну клітку і вимовляють звуки (6-10 разів).

Призначають піші прогулянки. Тренування в ходьбі потрібно починати з вироблення навичків тренування своїм диханням. Хворий спочатку повинен виконувати на 1-2 кроки вдих, і на 3-4 кроки – видих, поступово збільшуючи кількість кроків на видосі. Тренування проводиться щоденно. Поступово збільшують відстань дистанції і підвищують темп рухів. Хворий повинен вдихати через ніс і видихати через рот.

Після закінчення стаціонарного лікування пацієнту рекомендують продовжувати заняття лікувальною гімнастикою під спостереженням лікаря ЛФК поліклініки чи лікарсько-фізкультурного диспансеру.

ВЗІРЕЦЬ комплексу вправ лікувальної гімнастики при бронхіальній астмі

(напівліжковий режим)

Емфізема легень.

Використовують вправи на розслаблення м’язів, статичні і динамічні дихальні вправи, вправи для збільшення рухомості діафрагми, грудної клітки і хребта, загальноукріплюючі вправи.

Обов’язкове дотримання принципу розсіювання фізичного навантаження – чергування простих фізичних вправ для різних м’язових груп. Фізичні вправи виконуються плавно, повільно, невимушено, з подовженим видихом. В процедурі лікувальної гімнастики багато пауз для відпочинку.

Щоб збільшити рухомість діафрагми, в комплекс лікувальної гімнастики включають статичні дихальні вправи з участю в акті дихання передньої черевної стінки: на вдиху вона повинна випинатись, а на видиху – втягуватись.

Для збільшення рухомості грудної клітки і хребта хворі виконують вправи, що включають повороти тулуба, поєднання поворотів з нахилами, з рухами рук в сторону повороту. Їх виконують з вихідного положення стоячи з широко розставленими ногами, сидячи верхи на кріслі, на гімнастичній лавці.

Крім занять лікувальною гімнастикою хворі повинні виконувати 3-4 рази на день індивідуальні завдання для самостійних занять, що включають 2-3 загальноукріплюючі, 3-4 статичні та динамічні дихальні вправи, вправи на розслаблення, для розвитку рухомості хребта і грудної клітки.

Ексудативний плеврит.

Методика лікувальної гімнастики відрізняється при ліжковому і вільному рухових режимах. Спочатку вона направлена на прискорення розсмоктування рідини в плевральній порожнині. Фізичні вправи виконуються з вихідного положення лежачи на спині і хворому боці (щоб на перших порах щадити поражену легеню. Виконують фізичні вправи, що сприяють розширенню нижніх відділів грудної клітки (піднімання розведених рук), збільшують рухомість діафрагми, вправи для дрібних і середніх суглобів кінцівок. Після декількох занять при задовільному загальному стані включають вправи для тулуба з вихідного положення сидячи. Вправи виконують спочатку з не великою амплітудою рухів. Пізніше більшість фізичних вправ спрямовано на  попередження та розтягування злук в плевральній порожнині (якщо вони виникли). Виконують нахили і повороти тулуба (спочатку без поглибленого дихання, пізніше з поглибленим диханням). Вправи необхідно поєднувати з рухами рук. При цьому хворий може відчувати незначну болючість, відчуття натягу, важкість в хворій половині грудної клітки, сильного болю не повинно бути (табл. 32). Дихальні вправи потрібно виконувати ритмічно, з поступовим збільшенням як вдиху, так і видиху. Пізніше виконують вправи з обтяженням (гімнастичні палки, м’ячі, булави), метання медицинболу різними способами (вперед, в сторону, назад, над головою, між ногами).

Вправи з гімнастичною палицею

Вправи з набивними м‘ячами

Виконують корегуючі фізичні вправи для ліквідації сколіозу та правильної постави. Цьому сприяє укріплення м’язів хворої ділянки.

Доцільно обмежувати рухомість здорової сторони з метою збільшення дихальних екскурсій хворої легені.

Невпинно, плавно і поступово необхідно збільшувати амплітуду спеціальних фізичних вправ. Раптовість при виконанні спеціальних вправ недопустима.

ВЗІРЕЦЬ комплексу вправ лікувальної гімнастики при ексудативному плевриті

(вільний режим)

 

Бронхоектатична хвороба.

Хворі ослаблені тривалим патологічним процесом. У них інтоксикація. Для покращення відтоку гнійної мокроти з легень широко використовують дренажні положення та фізичні вправи. Їх підбирають в залежності від місцезнаходження великих бронхоектазів. Коли бронхоектази знаходяться у верхніх відділах легень, то дренажні положення та фізичні вправи виконують з вихідного положення сидячи на кріслі. Відтік з бронхоекстазів нижніх відділів легень збільшується з коліно–ліктьового положення і лежачи на животі на кушетці з підвищеним ножним кінцем (на 20-30 см). З вихідного положення сидячи на кріслі мокрота з нижньої долі правої легені добре відходить при повільному нахилі тулуба вперед: на видосі хворий, покашлюючи, дістає руками носок лівої ноги. Такий самий ефект буде при виконанні цієї вправи з вихідного положення стоячи (табл. 33).

Спеціальні прийоми, що сприяють збільшенню відтоку з легень: дуття, постукування долонями по певних ділянках грудної клітки, виконання складних фізичних вправ – рухи тулубом одночасно в 2-3 площинах (напр. нахил вперед і поворот), розхитування в дренажному положенні, втягування живота, розхитування передньої черевної стінки (виштовхування і втягування), притискування зігнутої ноги до живота, використання валика та ін.

Багаторазова зміна вихідних положень сприяє відходженню мокроти з легень.

ВЗІРЕЦЬ комплексу вправ лікувальної гімнастики при емфіземі легень, бронхоектатичній хворобі

(вільний режим)

Масаж при захворюваннях органів дихання.

Масаж призначають після стихання запального процесу.

Масаж починають з носа і носо-губного трикутника. Потім масують передню стінку грудної клітки, спину.

Масаж носа і носо-губного трикутника:

1)  лінійне, півколове погладжування, лінійне і півколове розтирання, після цього безперервна лабільна вібрація спинки, бокових поверхонь та крил носа від кінчика до перенісся і надбрівних дуг;

2)  лінійне погладжування і розтирання носо-губного трикутника від середини до носо-губної складки і назад.

Масаж триває 1,5-2 хв, кожен прийом повторюють 2-3 рази.

Масаж передньої стінки грудної клітки.

1)  площинне поверхневе і глибоке погладжування передньої стінки грудної клітки;

2)  спочатку лінійне, потім півколове розтирання міжреберних м’язів від грудини до підпахвинної лінії;

3)  погладжування передньої стінки грудної клітки в повздовжньому напрямку;

4)  спіралевидне розтирання міжреберних проміжків по парастернальній лінії в повздовжньому напрямку;

5)  погладжування;

6)  безперервне розминання великого грудного м’язу від грудини до плеча;

7)  погладжування;

8)  масаж закінчують двома прийомами погладжування в поперечному напрямку (від грудини):

а) погладжування нижніх відділів грудної клітки по міжреберних проміжках, після чого м’яко стискають бокові стінки грудної клітки під час видиху;

б) погладжування реберних дуг долонними поверхнями І–V пальців обох китиць, при цьому ІІ – V пальці ковзають по верхньому краю реберної дуги, а великі пальці – по нижньому. Кінці пальців при рухах обернені до мечовидного відростку грудини.

Тривалість масажу передньої стінки грудної клітки не більше 3-3,5 хв.

Масаж задньої стінки грудної клітки:

1)  площинне, поверхневе і глибоке погладжування;

2)  спіралевидне розтирання кожної половини спини в повздовжньому напрямку;

3)  погладжування спини долонними поверхнями китиць в повздовжньому напрямку;

4)  лінійне розтирання спини в повздовжньому напрямку;

5)  погладжування;

6)  спіралеподібне розтирання паравертибральних ділянок  в повздовжньому напрямку;

7)  погладжування;

8)  лінійне розтирання міжреберних м’язів від хребта до пахвинної лінії і назад;

9)  погладжування;

10)  безперервне розминання (зміщування) м’язів спини в повздовжньому напрямку;

11)  погладжування;

12)  безперервне розминання м’язів спини в поперечному напрямку;

13)  погладжування;

14)  безперервне розтирання (пиляння) спини в проперечному напрямку ліктьовим краєм обох китиць;

15)  погладжування;

16)  безперервне S–подібне розминання м’язів спини в повздовжньому напрямку;

17)  погладжування;

18)  безперервне S–подібне розминання верхнього краю трапецієподібного м’язу від шиї до плеча;

19)  погладжування;

20)  перервна вібрація спини ліктьовим краєм обох китиць в поперечному напрямку;

21)  погладжування;

22)  перервна вібрація спини в поперечному напрямку. Китиця долонною поверхнею щільно притиснута до грудної клітки. Кінці пальців обернені до пахвинної лінії. Китиця повільно зміщується до хребта. В цей час другою китицею, зігнутою в кулак рівномірно постукують ліктьовим краєм по тилу ковзаючої руки. Рухи починають з бокових нижніх відділів грудної клітки;

23)  погладжування;

24)  лінійне розтирання міжреберних м’язів кожної половини грудної клітки;

25)  погладжування;

26)  безперервне розтирання (пиляння) спини в повздовжньому напрямку ліктьовим краєм обох китиць;

27)  погладжування;

28)  безперервне розтирання (пиляння) всієї спини в поперечному напрямку;

29)  погладжування нижніх відділів грудної клітки долонними поверхнями обох китиць від хребта в поперечному напрямку. Рухи завершують м’яким стисканням бокових відділів грудної клітки під час видиху;

30)  лінійне площинне погладжування спини долонями обох китиць в повздовжньому напрямку.