ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ. ЛФК ЯК ОСНОВНИЙ ЗАСІБ ФР.

ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ. ЛФК ЯК ОСНОВНИЙ ЗАСІБ ФР. ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ В КЛІНІЦІ ВНУТРІШНІХ ХВОРОБ.

Лікувальна фізична культура (ЛФК) – самостійна медична дисципліна, де використовуються засоби фізичної культури з лікувальною, профілактичною та оздоровчою метою.

Основними завданнями ЛФК є:

1.     Зберегти та підтримати хворий організм в найкращому діяльному функціональному стані.

2.     Попередити ускладнення, які може викликати хвороба і ті, що можуть виникнути внаслідок вимушеного спокою.

3.     Стимулювати потенційні захисні сили організму в боротьбі з захворюванням.

4.     Залучити хворого до активної участі в процесі виздоровлення.

5.     Прискорити ліквідацію місцевих анатомічних та функціональних проявів хвороби.

6.     Відновити в короткий термін функціональну повноцінність людини.

7.     Виховати позитивне ставлення хворих до загартування свого організму звичайними природними факторами.

Гіпокінезія має негативний вплив на людський організм. ЛФК використовує основну біологічну функцію організму – рух. Центральна нервова система регулює збалансовану діяльність різних органів і систем. При захворюванні порушується регулююча функція ЦНС. Тому при лікуванні необхідно відновити координовану діяльність різних функцій організму. Для вирішення цієї проблеми використовують фізичні вправи, основою яких є рух. Діючи дозованими фізичними навантаженнями на організм, ми можемо відновити порушені функції, або вдосконалити їх координацію, якщо вони змінились під впливом захворювання. Фізичні вправи діють позитивно не тільки на ЦНС, але й на інші системи та органи.

Покращується діяльність серцево-судинної системи: збільшується систолічний об’єм і зменшується частота серцевих скорочень, а це веде до більш економічної роботи серця. При рухах покращується кровообіг і в області пошкодження, що стимулює регенеративні процеси.

При правильному диханні хворого та укріпленні дихальних м’язів покращується функція дихальної системи. Глибоке дихання викликає збільшення легеневої вентиляції, отже організм краще використовує кисень, більше використовується резервне повітря, створюються сприятливі умови для насичення крові киснем.

При виконанні фізичних вправ рефлекторно посилюється скорочення гладкої мускулатури – отже покращується перистальтика кишківника, секреторна функція, покращується діяльність органів травлення. Внаслідок дії фізичних вправ підвищується загальний обмін речовин і енергетичні затрати організму; зміцнюється тонус м’язів. Фізичні вправи діють на кістково-суглобовий апарат: посилюється трофічна роль нервової системи, наслідком цього є покращення кровопостачання кісток.

Лікувальній фізкультурі притаманні особливості, що відрізняють її від інших методів лікування. Систематичне використання фізичних вправ з метою лікування значно підвищує ефективність лікувальних заходів, скорочує строки лікування та перебування хворого в лікарні, зменшує розрив між клінічним і функціональним виздоровленням.

 ЛФК відрізняється від інших методів лікування тим, що цей метод лікування:

–         загальнодоступний і безкоштовний;

–         природній – в основі лежать фізичні вправи;

–         підвищує реактивність організму;

–         потенціює дію лікарських засобів;

–         не має алергічних реакцій;

–         не має травматичного впливу;

–         універсальність впливу (загальноукріплюючий і вибірковий);

–         легко дозується і вивчається реакція на навантаження;

–         можна довготривало або постійно використовувати для лікування та профілактики рецидивів;

–         мало протипоказів, а якщо є, то тимчасові;

–         висока емоційність занять.

Основні обов’язки лікаря лікувальної фізкультури

1.                     Організаційна робота: постійний діловий контакт з адміністрацією лікарні і всіма завідуючими відділень для покращення постановки лікувальної фізкультури (своєчасне призначення, збільшення об’єму хворих, допомога лікарів та медсестер та ін.)

2.                     Лікувальна робота: обстеження хворих з проведенням функціональних проб, призначення форм, засобів, методів лікувальної фізкультури, дозування фізичних навантажень, облік ефективності.

3.                     Методична робота: розроблення методики лікувальної фізкультури – підбір фізичних вправ, допомога інструктору в складанні комплексів, розробка показів і протипоказів до лікувальної фізкультури, складання методичних листів, навчання медичного персоналу, лікарсько-педагогічний контроль, комплектування груп для занять.

4.                     Постійна робота по покращенню умов проведення фізкультури: розширення приміщень, придбання інвентаря та ін.

ПОКАЗАННЯ І ПРОТИПОКАЗАННЯ ДО ПРИЗНАЧЕННЯ ЛІКУВАЛЬНОЇ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ.

Під час реабілітації хворих лікувальна фізкультура займає одне з перших місць у кожній клінічній спеціальності. Її можна призначати практично в любому періоді перебігу хвороби. Показами до призначення ЛФК є її завдання.

Протипоказів до призначення лікувальної фізкультури не багато і вони, як правило, мають тимчасовий характер.

Є постійні протипоказання: це тяжкі незворотні прогресуючі загальні органічні захворювання, при яких недопустиме активування як загальних так і місцевих фізіологічних процесів, де основним завданням лікування є полегшення страждань хворого, без надії на відновлення здоров’я (злоякісні новоутворення, захворювання крові, психічні захворювання, прогресування серцевої та дихальної недостатності).

Тимчасові протипоказання:

–  гострий період захворювання;

–  важкий стан хворого;

–  гострий запальний процес, що супроводжується підвищенням температури тіла, збільшенням ШОЕ, лейкоцитозом (її можна застосовувати при субфебрильній температурі, в таких випадках ШОЕ повинна показувати тенденцію до нормалізації);

–  гострий період незапальних процесів (гіпертонічний криз, інсульт);

–  прогресування захворювання (в залежності від динаміки процесу);

–  больовий синдром не залежно від локалізації болю;

–  кровотеча або її загроза, кровохаркання;

–  наявність сторонніх тіл біля магістральних судин і нервових стовбурів.

Приклад запису консультації лікаря ЛФК в історії хвороби:

Дата.

Консультація лікаря ЛФК.

Враховуючи суб’єктивні (…), об’єктивні (…) дані, дані додаткових методів обстеження (…), хворому показана ЛФК по режиму (…), форми ЛФК: (…), метод занять (…), місце занять (…). Конкретні рекомендації відносно методики ЛФК дано інструктору (прізвище, ініціали), який буде займатися з хворим.

Підпис.

Основна документація кабінету лікувальної фізкультури.

1.                     Журнал обліку хворих, що займаються лікувальною гімнастикою.

2.                     Картотека з заповненими картами пацієнтів, що лікуються в кабінеті ЛФК (форма № 42).

3.                     Зошит для обліку процедур і охвату хворих ранковою гігієнічною гімнастикою.

4.                     План роботи на рік.

5.                     Річний звіт: цифрові дані і пояснююча записка.

6.                     Розподіл відділів між інструкторами.

7.                     Графік роботи інструкторів в кабінеті лікувальної фізкультури і в відділах.

8.                     Розклад групових занять лікувальною фізкультурою в кабінеті ЛФК.

9.                     Папка з приказами, інструкціями та ін.

10.                Папка з методичними матеріалами (комплексами, пам’ятками та ін.)

Крім цього до документації кабінету ЛФК відносять також записи лікаря та інструктора в історіях хвороби.

Обладнання кабінету ЛФК.

Обов’язкові приміщення: гімнастичний зал і кабінет лікаря.

Крім цього бажано мати такі приміщення: кабінети механотерапії і функціональної діагностики, кімнати для очікування з роздягальнею, душову, ігровий зал або зал корегуючої гімнастики.

Обов’язковий мінімум обладнання (кількість залежить від розмірів кабінету ЛФК і від кількості хворих).

Снаряди:

1.                     Гімнастична драбина – 2-4 ряди.

2.                     Гімнастична лавка.

3.                     Кушетка (з набором валиків).

4.                     Мати – 4 шт.

Предмети:

1.                     М’яч волейбольний – 4 шт.

2.                     Медболи  0,5 кг -4-6 шт. 1 кг  -4-6 шт. 2 кг  -1 шт

3.                     Палка гімнастична – 6 шт.

4.                     Еспандер (гумова стрічка) – 6 шт.

5.                     Гантелі 0,5 кг -4-6 шт. 1 кг -4-6 пар2 кг -1 пара

Чим більше буде доброго інвентаря, тим краще. Крім перерахованого можна ще використовувати скакалки, булави гімнастичні, механотерапевтичні апарати.

Форми проведення ЛФК:

 Вибираючи форму проведення ЛФК, потрібно враховувати індивідуальні особливості хворого, важкість і клінічний перебіг хвороби, завдання, які ставлять лікар та методист по ЛФК.

Враховуючи значимість та частоту застосування, є такі форми лікувальної фізкультури (табл. 1):

1.                     Лікувальна гімнастика (ЛГ).

2.                     Ранкова гігієнічна гімнастика (РГГ).

3.                     Індивідуальні завдання хворим для самостійних занять.

4.                     Піші прогулянки.

5.                     Теренкур.

6.                     Ігровий урок.

7.                     Елементи спортивних вправ.

8.                     Біг.

9.                     Процедура самомасажу.

Близько до форм лікувальної фізкультури є сеанси трудотерапії і масажу. Процедура механотерапії – різновидність лікувальної гімнастики, а не окрема форма лікувальної фізкультури.

Лікувальна гімнатика є найважливішою і основною формою проведення лікувальної фізкультури. Саме при цій формі ЛФК використовуються спеціальні фізичні вправи з лікувальною метою. Особливістю ЛГ є те, що вона:

а) доступна всім хворим як по стану здоров’я, так і по обладнанню      (можуть займатися всі хворі, що не мають протипоказів до призначення ЛФК, не потребує спеціального обладнання та приміщень);

б) вибірковість дії (при її застосуванні можна вибірково впливати на певні групи м’язів, наприклад м’язи спини, черевного пресу, руки і т.п.);

в) легко дозується (при необхідності можна змінювати тривалість процедури, кількість вправ, відпочинок між виконанням вправ, темп та амплітуду виконання);

г) недоліком лікувальної гімнастики є відсутність емоційності (її можна створити музичним супроводом виконання вправ) та природності рухів. ЛГ можна використовувати на всіх режимах рухової активності.

Ранкова гігієнічна гімнастика використовується із загальнооздоровчою метою. Загальноукріплюючі вправи підвищують загальний тонус організму хворого, збудливість кори головного мозку після сну, покращують кровообіг. По обладнанню та по стану здоров’я РГГ доступна всім, емоційна, природна, легко дозується, можна вибірково впливати на певні групи м’язів; можна використовувати на всіх режимах рухової активності.

Індивідуальні завдання для самостійних занять – це наперед підібраний і вивчений хворим комплекс з небагатьох простих та ефективних вправ при певному захворюванні. Хворий виконує ці вправи самостійно під наглядом медичної сестри. Такі заняття доповнюють і значно підвищують ефективність занять лікувальною гімнастикою. Самостійні заняття доступні по стану здоров’я всім хворим, не потребують спеціального обладнання, вибірково впливають на певні групи м’язів, проте їх не завжди легко продозувати, відсутня емоційність, вони не завжди є природніми. Призначаються при всіх режимах рухової активності.

Піші прогулянки – проводяться після призначення лікаря в дозованій формі. У хворих підвищується обмін речовин, посилюється та покращується кровообіг, дихання, виникають позитивні емоції, що відволікають хворого від думок про хворобу. Піші прогулянки не потребують спеціального обладнання, доступні не всім хворим (лише на вільному та тренуючому режимах), не мають вибіркової дії (впливають на весь організм), природні.

Теренкур – лікування дозованим сходженням. Використовують при захворюваннях серцево-судинної, дихальної систем, порушеннях обміну речовин. Маршрут теренкуру розмічений на ділянки, кожна з яких має свій кут підйому. Призначається лише на тренуючому режимі, не має вибіркової дії (впливає на весь організм), продозувати навантаження можна довжиною дистанції, темпом ходьби, кутом підйому, кількістю зупинок для відпочинку. Це емоційний і природній метод.

Ігровий урок – це природній метод, викликає позитивні емоції, тонізує нервово-психічну сферу, підвищує обмін речовин, покращує функцію дихальної та серцево-судинної систем. Проте ця форма ЛФК не має вибірковості дії, не завжди точно її можна продозувати.

Елементи спортивних вправ в ЛФК використовують для швидшого відновлення функцій поражених органів, профілактики захворювань, підвищення працездатності хворих. Можна використовувати плавання, греблю, ходьбу на лижах, їзду на велосипеді. Це природній та емоційний метод, не має вибіркової дії, погано дозується. Призначається на тренуючому режимі рухової активності.

Біг, як форма ЛФК – природній, емоційний, відносно легко дозується, не потребує обладнання, впливає на весь організм людини: вдосконалюється серцево-судинна, дихальна системи, збільшується транспортна система кисню, завдяки седативній дії попереджує психічний стрес; підвищує стійкість до інфекційних захворювань.

Засоби лікувальної фізкультури – це те, чим ми ціленаправлено діємо на організм людини з лікувальною метою. До засобів ЛФК відносяться:

–  фізичні вправи;

–  режими рухової активності;

–  вихідні положення;

–  фактори загартування;

–  масаж і прийоми самомасажу.

Фізичні вправи, що використовують в лікувальній фізкультурі – це спеціально організовані рухи для досягнення лікувального та оздоровчого ефекту. Вони поділяються на:

–  гімнастичні;

–  спортивно-прикладні;

–  ігрові;

–  трудові.

Гімнастичні вправи впливають не тільки на різні системи організму, але і на окремі м’язові групи, виховують такі елементи руху, як амплітуда, сила, швидкість. Вони класифікуються по анатомічних ознаках:

–  для мімічних м”язів;

–  для м’язів шиї;

–  для м’язів верхніх кінцівок;

–  для м’язів верхніх кінцівок і плечового поясу;

–  для м’язів спини;

–  для м’язів черевного пресу;

–  для м’язів тазу;

–  для м’язів нижніх кінцівок.

По відношенню до навантаження:

–  без навантаження: використовуються для дії на окремі частини тіла, суглоби, м’язи; для тренування нервової, серцево-судинної, дихальної систем, для підвищення обміну речовин, рухомості хребта, прискорення регенеративних процесів;

–  з навантаженням: для підсилення дії вправ на організм і для підвищення емоційності занять. Вони поділяються на:

а) вправи зі снарядами (гімнастичні палки, гантелі, еспандери, булави);

б) вправи на снарядах і апаратах (вправи на гімнастичній стінці, гімнастичній лавці, механотерапевтичних апаратах і т. п.);

По характеру м’язового скорочення:

–  динамічні (ізотонічні): м’яз працює в ізотонічному режимі, тобто відбуваєтья чергування періодів скорочення і розслаблення м’язів, при цьому відбувається рух в суглобах;

–  статичні (ізометричні): проходить напруження м’язу без руху в суглобі. Такі вправи проводяться в імобілізованих кінцівках. При ізометричних вправах не порушується спокій пошкоджених кісток, проте підтримується в тонусі нервова та м’язова системи іммобілізованої кінцівки, забезпечується нормальний кровообіг в м’язах і надкістниці.

По складності:

–  прості;

–  складні.

По активності:

–  активні: вправи, що виконуються самим хворим при вольовому зусиллі. Вони можуть виконуватись в полегшених умовах. Для цього використовують спеціальні ковзаючі площини, що зменшують силу тертя в момент активного руху. Можливий інший варіант, коли створюють дозований опір в момент виконання активного руху, причому цей опір може бути на різних етапах руху: спочатку, в середині, в кінці. Активні вправи діють на нервову систему, а це підвищує загальну активність хворого; пацієнт сам контролює свої відчуття, що виникають внаслідок руху; тут відбуваються зміщення сухожиль, а це попереджує утворення злук; при активних рухах збільшується капіляризація м’язів, отже покращується кровопостачання м’язів, задіяних у виконанні вправи, так і навколишніх тканин.

–  пасивні: вправи, що виконуються без вольового зусилля хворого з допомогою інструктора, при цьому немає активного скороченя м’язів. Такі вправи призначають тоді, коли хворий сам не в змозі їх виконати. Пасивні рухи покращують крово- та лімфообіг, стимулюють виникнення активних рухів внаслідок рефлекторного впливу еферентної імпульсації, підтримують еластичність зв’язково-сухожильного апарату, попереджують утворення малорухомості в суглобах.

Ідеомоторні вправи – це посилка імпульсів до скорочення м’язів. При відновленні рухів в думці зберігається звичайний стереотип процесів збудження і гальмування в ЦНС. Це підтримує функціональну рухомість кінцівки.

По впливу на організм:

–  загальноукріплюючі: спрямовані на оздоровлення та укріплення всього організму;

–  спеціальні: діють вибірково на ту чи іншу частину опорно-рухового апарату.

По характеру вправ: 

–  на розтягування;

–  на рівновагу;

–  корегуючі;

–  на координацію;

–  на розслаблення;

–  рефлекторні;

–  дихальні, поділяються на:

а) динамічні, що поєднуються з рухами рук, плечового поясу, тулуба;

б) статичні – здійснюються тільки при допомозі діафрагми та міжреберних м’язів;

в) спеціальні – використовують для профілактики і боротьби з легеневими ускладненнями.

Спортивно-прикладні вправи:

–  ходьба (звичайна, ускладнена, дозована);

–  біг;

–  лазання і повзання;

–  гребля;

–  плавання;

–  їзда на велосипеді;

–  ходьба на лижах.

Ігри:

–  на місці;

–  малорухомі;

–  рухомі;

–  спортивні.

Процедуру лікувальної фізкультури можна проводити:

1.                     Індивідуальним методом: проводиться у випадку важкого стану хворого, коли він знаходиться на ліжковому режимі. Перевага цього методу в тому, що можна легко продозувати фізичне навантаження, вправи виконуються дуже точно. Але при проведенні індивідуального заняття немає емоційності, а це поступово пригнічує хворого і в кінцевому результаті відбивається на лікувальному процесі.

2.                     Груповим методом: процедуру ЛФК проводять з певною групою хворих. Складаючи групи для проведення процедур, необхідно, щоб хворі були з одинаковим захворюванням (наприклад пневмонія, плеврит), якщо це можливо, то і в однаковій стадії перебігу хвороби, пацієнти мали приблизно однакову тренованість, були однакового віку, статі. У випадку, коли немає спеціальних методичних вказівок стосовно захворювання і пацієнти мають приблизно однакові функціональні можливості, в групах можуть займатися хворі з різною патологією. При проведенні занять груповим методом створюється висока емоційність, проте важче продозувати навантаження для конкретного хворого та простежити точність виконання вправ.

3.                     Самостійним методом: хворий займається сам вдома і приходить в кабінет лікаря ЛФК для консультацій. Цей метод застосовують тоді, коли хворий не може регулярно відвідувати лікувальний заклад (по стану здоров’я, проживання далеко від лікувального закладу, довготривалість курсу лікування). Самостійний метод занять призначають у тому випадку, коли пацієнт навчений і якісно виконує необхідний комплекс фізичних вправ, правильно і чітко дозує навантаження, проводить самоконтроль.

Лікувальна гімнастика є домінуючою формою ЛФК і вирішує спеціальні завдання лікування певного захворювання. Її необхідно проводити правильно, адже потрібно:

–         забезпечити систематичну, ціленаправлену дію як на організм хворого, так і на пошкоджену систему;

–         досягти вираженого клінічного ефекту;

–         пропагувати постійні заняття фізичними вправами.

Лікар повинен вміти проводити заняття лікувальною гімнастикою для того щоб:

а) навчити інструктора;

б) при необхідності контролювати його роботу;

в) забезпечити лікарський контроль;

г) разом з інструктором розробляти найбільш ефективні методики ЛГ;

д) проводити процедури важким хворим і при небезпеці ускладнень.

Перед тим як проводити процедуру ЛГ, інструктор повинен навчити хворих ритмічному, плавному, рівномірному виконанню фізичних вправ, регулюванню дихання, довільній зміні його ритму, частоти, глибини, узгодженому поєднанню вправ з вдихом і видихом, довільному розслабленню всього тіла чи окремих м’язових груп, самоконтролю і регуляції свого психічного стану.

При проведенні процедури ЛГ інструктор повинен:

1.         Назвати вправу.

2.         Назвати вихідне положення.

3.         Розказати і показати виконання вправи в поєднанні з диханням.

4.         Запитати чи зрозуміла техніка виконання вправи.

5.         Дати команду до початку виконання вправи.

6.         Дати команду до закінчення виконання вправи.

Процедура ЛГ складається з 3-х розділів: вступного, основного, заключного.

Вступний розділ розрахований на підготовку організму хворого до наступних фізичних навантажень. Ця частина заняття підвищує загальний обмін речовин, помірно розігріває організм, концентрує увагу і регулює емоційний стан. Виконуються дихальні та загальноукріплюючі гімнастичні  вправи для всіх груп м’язів. Акцент робиться на ті м’язи, що будуть мати найбільше навантаження в основній частині заняття. Вправи в цій частині не повинні бути складними, хворі їх повинні знати. Тривалість вступного розділу 5-10 хв.

Основний розділ складають вправи, що мають спеціальну і загальну дію на організм хворого. Завданням цього розділу є ліквідація розладів, викликаних захворюванням, повне відновлення функцій або вироблення компенсаторних механізмів, активізація загального та місцевого кровообігу та обміну речовин, покращення дихання, ліквідація застійних явищ, підвищення функціональних можливостей організму. Вправи цього розділу залежать від особливостей методики ЛФК при певних захворюваннях. Спеціальні вправи чергуються з загальноукріплюючими вправами. Необхідно дотримуватись принципу розсіювання навантаження. В основному періоді навантаження максимальне, тривалість 6-20, іноді 40 хвилин.

Заключний розділ забезпечує ефективне завершення заняття, відновлення вихідного стану організму. Виконуються загальноукріплюючі і дихальні вправи, що поєднуються з вправами на розслаблення. Тривалість від 3 до 6-8 хв.

Інструктор не повинен виконувати вправу разом з хворими. Він повинен спостерігати за пацієнтами, правильним виконанням вправ і при потребі виправляти недоліки і помилки при виконанні вправ. Це можуть бути:

–         скованість, напруженість при виконанні вправ;

–         поверхневе дихання, короткочасні затримки дихання, невміння правильно поєднувати вдих і видих з певними частинами вправи;

–         погана координація рухів, нечітке їх виконання.

Навики правильного дихання виробляються при виконанні дихальних вправ: глибоке дихання в спокої, вдих при виконанні вправи, де розширюється грудна клітка і довгий видих при її звуженні, спостереження хворого за своїм диханням в спокої і при виконанні фізичних вправ.

З перших занять ЛГ інструктор повинен вчити пацієнтів довільно розслабляти м’язи. Для цього необхідно:

1.            Виконувати спеціальні фізичні вправи при розслаблених м’язах (повне розслаблення у вихідному положенні сидячи на кріслі і лежачи на спині; кидок м’яча і розслаблення; гімнастичні вправи, що чергуються з розслабленням м’язів; потряхування кінцівками при розслаблених м’язах);

2.            Обов’язково розслаблювати м’язи в паузі після виконання кожної фізичної вправи;

3.            Самоконтроль при виконанні фізичних вправ і розслаблення тих м’язів, що не задіяні у навантаженні.

Медичний контроль під час процедури лікувальної фізкультури здійснює інструктор і лікар. Вимірюють АТ, підраховують частоту пульсу, дихання, спостерігають за ознаками втоми. Ці показники заносять в систему координат, де по осі абсцис відмічають час через кожні 3 хв, а по осі ординат – АТ, пульс, дихання через кожні 3 хв процедури. З’єднавши окремо графічні показники тиску, пульсу та дихання одержують фізіологічну криву процедури лікувальної фізкультури. Вона має бути:

–  випуклої форми;               

–         пік навантаження повинен розміщуватись в другій третині основної частини заняття і відповідати максимально допустимому пульсу;

–         синхронність зміни показників тиску, пульсу, дихання;

–         в кінці процедури ці параметри близькі до вихідних.

Під час занять лікувальною гімнастикою необхідно уважно стежити за пацієнтом і враховувати комплексну реакцію організму на фізичне навантаження:

1.                     Зміну артеріального тиску (систолічного, діастолічного і пульсового).

2.                     Зміну частоти, ритму, напруження, наповнення пульсу.

3.                     Характер рухів (правильність виконання фізичних вправ, координацію).

4.                     Пітливість.

5.                     Колір обличчя (почервоніння, блідість, ціаноз губ).

6.                     Вираз обличчя, увагу.

7.                     Самопочуття хворого (при опитуванні).

Навантаження адекватне, якщо:

а) у пацієнта відсутні скарги, немає різко виражених ознак втоми;

б) на піку навантаження пульс збільшується:

–         при ліжковому режимі на 8 уд. за 1 хв

–         при палатному – на 16 уд. за 1 хв

–         при вільному – на 24 уд. за 1 хв

–         при тренуючому – за формулою 180 – вік пацієнта.

в) підвищення систолічного АТ на 40 мм. рт. ст., підвищення або зниження діастолічного АТ на 10 мм. рт. ст.; пульсовий тиск повинен збільшитись;

г) почащення дихання на 6-8 дихальних рухів;

д) дихання і тиск повинні змінюватись синхронно з пульсом;

ж) всі показники відновлюються за 3-5 хв.

Важливою умовою правильного лікування хворого є вибір адекватного, дозованого лікарського засобу. Процедуру лікувальної фізкультури також необхідно дозувати в залежності від важкості протікання хвороби, стадії, віку, статі, фізичної підготовленості хворого. Це можна зробити, враховуючи такі фактори:

1.            Величина та кількість задіяних у виконанні вправ м’язів. Малі групи м’язів вимагають менше зусиль для виконання певного руху, отже і навантаження буде незначним, і навпаки, для більшого навантаження потрібно задіяти великі групи м’язів.

2.            Кількість повторень вправ. При багаторазовому повторенні вправи зростає доза навантаження і навпаки.

3.            Темп виконання вправ. Його вибирають в залежності від загального стану хворого і величини задіяних м’язових груп. Збільшуючи темп, ми досягаємо зростання фізичного навантаження.

4.            Ритмічне виконання вправ зменшує навантаження, адже при ритмічному скороченні і розслабленні м’язів у пацієнтів швидше виробляються рухові навички, що приводить до більш економного використання енергії, необхідної для здійснення певних рухів. Ритмічність виконання вправ покращує крово- та лімфообіг, що є важливим фактором для зменшення навантаження.

5.            Амплітуда рухів. Внаслідок сильнішого скорочення м’язу зростає об’єм руху, значить і доза фізичного навантаження збільшується. Тому, щоб отримати невелике навантаження, особливо на ранніх етапах лікування, потрібно починати виконувати вправи з малою амплітудою, поступово розширюючи її при виздоровленні пацієнта.

6.            Кількість і тривалість періодів відпочинку при виконанні вправ. При збільшенні їх – навантаження зменшується і навпаки.

7.            Простота і складність вправ – вони залежать від кількості та виду задіяних м’язових груп і від координації рухів при виконанні вправи. Складні вправи створюють більше навантаження, адже для їх виконання необхідно більшого напруження зусиль та уваги, що веде до швидкої втоми. Процедуру ЛФК починають завжди з простих вправ з поступовим переходом до складних.

8.            Виконання вправ, обтяжених предметами (медицинбол, гантелі, булави, еспандер, резинова стрічка) – при їх застосуванні необхідно прикласти більше зусиль, значить зростає навантаження.

9.            Вихідне положення, яке залежить від характеру захворювання, виконуваної фізичної вправи. Вихідне положення, з якого починають виконувати вправу відіграє значну роль для правильного виконання вправи. Для зменшення фізичного навантаження доцільно виконувати вправу з простого вихідного положення (наприклад сидячи на кріслі, відкинувшись на спинку; лежачи на спині) і навпаки, для збільшення фізичного навантаження потрібно виконувати вправи з ускладнених  або спеціальних вихідних положень.

10.        Дихальні вправи: використовують як засіб зниження фізичного навантаження. Чим більше дихальних вправ у процедурі ЛГ, тим менше навантаження.

11.        Емоційність при проведенні процедури ЛГ: емоційні заняття легше переносяться хворими, дають кращі результати, позитивні емоції знімають або  значно зменшують пригніченість хворого, що зумовлена захворюванням, а це підвищує ефект як лікувальної фізкультури, так і медикаментозного лікування. Не емоційні процедури викликають швидку втому пацієнтів і зменшують бажання займатись лікувальною фізичною культурою.