Заняття 6
Анатомія черепних нервів, їх основні гілки та ділянки іннервації. Автономна нервова система. Парасимпатичний та симпатичний відділи, центри вегетативної нервової системи. Топографоанатомічна характеристика органів чуття.
I, II, III, IV, VI пари черепних нервів, ділянки їх розподілу.
Нюховий нерв [I] (nervus olfactorius [I])
I пара черепних нервів
Рецептор нюху розміщений у нюховій частині слизової оболонки носа (pars olfactoria tunicae mucosae nasi) у верхньому носовому ході (meatus nasi superior).
Рецепторний шар слизової оболонки носової порожнини (tunica mucosa cavitatis nasi) представлений нюховими нейросенсорними (чутливими) клітинами (cellulae neurosensoriae olfactoriae) – це видозмінені біполярні нейрони, що розміщені між підтримуючими клітинами (cellulae sustentaculares).
У слизовій оболонці носової порожнини (tunica mucosa cavitatis nasi) є нюхові залози (glandulae olfactoriae) – Боуменові залози, що зволожують поверхню рецепторного шару.
Периферійні відростки рецепторних нюхових клітин починаються нюховими війками (cilia olfactoria).
Центральні відростки рецепторних нюхових клітин формують 15–20 нюхових ниток (fila olfactoria), які через отвори дірчастої пластинки решітчастої кістки (foramina laminae cribrosae ossis ethmoidalis) проходять у порожнину черепа (cavitas cranii) і закінчуються в нюховій цибулині (bulbus olfactorius), де переключаються на другий нейрон нюхового шляху.
Таким чином:
– тіла перших нейронів нюхового шляху розташовані в слизовій оболонці верхнього і заднього відділів носової порожнини (cavitas nasi);
– тіла других нейронів – у нюховій цибулині.
Аксони других нейронів, які проходять у складі нюхового шляху (tractus olfactorius), закінчуються в нюховому трикутнику (trigonum olfactorium) і в передній пронизаній речовині (substantia perforata anterior) та в підмозолистому полі (area subcalosa), де переключаються на тіла третіх нейронів.
Аксони третіх нейронів направляються трьома шляхами:
– медіальним (присереднім) нюховим пучком (stria olfactoria medialis);
– латеральним (бічним) нюховим пучком (stria olfactoria lateralis);
– проміжним нюховим пучком (stria olfactoria intermedia) і закінчуються в гачку (uncus), який є кірковим аналізатором нюху.
Мал. 261. Нюхові нерви (ял. olftictorii). гілки трійчастого нерва і крилоподібно-піднебінний вузол (gangl. pterygopalatinum):
1 — bulbus olfactorius: 2 – sinus frontalis; 3 — r. nasals internі (n. cthmoidalis anterior від трійчастого нерва): 4 — n. nasopalatine; 5 – septum nasi; 6 — palatum durum і canalis incisivus; 7 — n. palatinus major; 8. 10 — nn. palatine minores; 9 — palatum mollе; 11 – processus pterіgoidеus (lam. lateralis), 12 – nn. palatini major еt minores; 13- gangІ. pterygopalatinum; 14 — nn. pteryfiopalatini (від n. maxillaris); 15 — n. maxillaris: 16 — fissure orbitalis superior; 17 — sinus sphenoidalis; 18– n. opticus; 19 — nn. olfactorii: 20 — tr. olfactorius; 21 — gyri orbitales cerebri.
Зоровий нерв [ II ] (nervus opticus [ II ])
II пара черепних нервів
Зоровий нерв (nervus opticus) належить (як черепний нерв) до внутрішньої оболонки очного яблука (tunica interna bulbi), а саме починається з диску зорового нерва (discus nervi optici), який є місцем виходу із очного яблука (bulbus oculi) відростків гангліонарних клітин (neurocyti ganglii), які формують зоровий нерв, що складається із таких частин:
– внутрішньочерепної частини (pars intracranialis), яка знаходиться у порожнині черепа (cavitas cranii), починаючись від зорового каналу (canalis opticus) до зорового перехрестя (chiasma opticum);
– канальної частини (pars canalis) – частини зорового нерва (nervus opticus), яка проходить через зоровий канал (canalis opticus);
– очноямкової частини (pars orbitalis), яка проходить у товщі жирового тіла очної ямки (corpus adiposum orbitae);
– внутрішньоочної частини (pars intraocularis), в якій розрізняють:
– передпластинкову частину (pars prelaminaris), яка розміщена перед решітчастою пластинкою білкової оболонки (lamina cribrosa sclerae);
– внутрішньопластинкову частину (pars intralaminaris) – частину волокон зорового нерва (nervus opticus), що розміщена між волокнами решітчастої пластинки білкової оболонки (lamina cribrosa sclerae). Навколо цієї частини знаходиться судинне коло зорового нерва (circulus vasculosus nervi optici), яке утворене гілками задніх коротких війкових артерій (aa. ciliares posteriores breves).
– запластинкову частину (pars postlaminaris), яка розміщена позаду решітчастої пластинки білкової оболонки (lamina cribrosa sclerae).
Зоровий нерв (nervus opticus) оточений такими двома піхвами, які є продовженням оболон головного мозку (meninges):
– зовнішньою піхвою (vagina externa), яка є продовженням черепної павутинної оболони (arachnoidea mater cranialis);
– внутрішньою піхвою (vagina interna), яка є продовженням черепної м’якої оболони (pia mater cranialis);
Між цими двома піхвами зорового нерва (vaginae externa et interna nervi optici) знаходиться щілиноподібний:
– підпавутинний міжпіхвовий простір; простір м’якої оболони (spatium intervaginale subarachnoidale; spatium leptomeningeum), який є продовженням підпавутинного простору головного мозку (spatium subarachnoideum).
Зоровий нерв (n. opticus) є частиною зорового аналізатора. Тіла його перших трьох нейронів розміщені в сітківці (retina). Він має:
– І нейрон – це палички і колбочки (bacilli et coni);
– ІІ нейрон – це біполярні клітини сітківки (neurocyti bipolares retinae);
– ІІІ нейрон – це мультиполярні клітини сітківки; гангліонарний шар (stratum ganglionare).
Аксони ІІІ нейронів утворюють зоровий нерв (n. opticus), який через зоровий канал (canalis opticus) проходять в порожнину черепа (cavitas cranii).
Тут утворюється неповний перехрест волокон зорового нерва (chiasma opticum), де перехрещуються до 70 % аксонів III нейронів.
Перехрещуються волокна від присередньої частини сітківки (pars medialis retinae).
Волокна від бічної частини сітківки (pars lateralis retinae) йдуть по своєму боці.
Після зорового перехрестя (chiasma opticum) в ділянці турецького сідла (sella turcica) починається зоровий шлях (tractus opticus), який складається із:
– присередніх волокон зорового нерва протилежноої сторони;
– бічних волокон зорового нерва власної сторони.
У складі зорових шляхів аксони ІІІ нейронів доходять до підкіркових центрів зору:
– подушка таламуса (pulvinar thalami);
– верхні горбки середнього мозку (colliculi superiores mesencephali);
– бічні колінчасті тіла (corpora geniculata lateralia).
У цих підкіркових центрах зору розміщені тіла ІV нейронів зорового шляху.
Від бічного колінчастого тіла (corpus geniculatum laterale) і подушки таламуса (pulvinar thalami) аксони ІV нейронів проходять через задню третину задньої ніжки внутрішньої капсули (pars tertia posterior cruris posterioris capsulae internae) і, утворивши зорове сяйво (radiatio optica), закінчуються “на берегах” острогової борозни (sulcus calcarinus), де розташований кірковий аналізатор зору.
Аксони ІV нейронів від верхніх горбків пластинки покрівлі (colliculi superiores laminae tecti) йдуть до додаткових парасимпатичних ядер Якубовича протилежного боку (ІІІ пара черепних нервів), де залягають тіла п’ятих нейронів. Звідси починається еферентна частина зіничного рефлексу та акомодаційного рефлексу (зв’язок ІІ пари черепних нервів з ІІІ).
Аксони V нейронів (передвузлові парасимпатичні волокна) у складі окорухового нерва через верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis superior) заходять в очну ямку (orbita) до війкового вузла (ganglion ciliare), в якому розташовані тіла VІ нейронів.
Аксони VІ нейронів (завузлові парасимпатичні волокна) іннервують:
– м’яз–звужувач зіниці (m. sphincter pupillae);
– війковий м’яз (m.ciliaris);
– м’яз–розширювач зіниці (m. dilatator pupillae), що іннервується симпатичними завузловими волокнами;
Цей рефлекс не залежить від нашої волі чи свідомості.
Крім зорового нерва до нервів очного яблука належать такі окорухові нерви: третя, четверта та шоста пари.
Мал. 262. Зоровий нерв (я. opticus dexter sinister) і зоровий шлях (tr. opticus):
1 — bulbus oculi: 2 — bulbus olfactorius: 3 — n. opticus; 4 — tr. olfactorius: 5 — hiasma opticum; 6 — substantia perforata anterior: 7 — tr. opticus; 8 — n. oculomotorius: 9 — pedunculus cerebri; 10 — corpus geniculatum laterale; 11 – corpus genirulatum mediale; 12 – aqueductus mesencephali; 13 — tectum mesencephali; 14 — nucl. ruber; 15 — substantia nigra: 16 — substantia perforata posterior: 17 — corpus mamillare; 18 — tuber cinereum: 19 — infundibulum; 20 — hypophysis; 21 — lobus temporalis: 22 — fissura longitudinalis cerebri.
Окоруховий нерв [ III ] (nervus oculomotorius [ III ]
III пара черепних нервів
Окоруховий нерв (nervus oculomotorius) має:
– ядро окорухового нерва (nucleus nervi oculomotorii), яке є руховим ядром (nucleus motorius);
– додаткове ядро окорухового нерва (nucleus accessorius nervi oculomotorii); парасимпатичне ядро Якубовича.
Ці ядра розміщені у сірій речовині покриву середнього мозку (substantia grisea tegmenti mesencephali) на рівні верхніх горбків середнього мозку (colliculi superiores mesencephali).
Аксони нейронів цих ядер формують окоруховий нерв, який виходить з головного мозку (encephalon) в міжніжковій ямці (fossa interpeduncularis), а з порожнини черепа (cavitas cranii) – через верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis superior).
У ділянці верхньої очноямкової щілини (fissura orbitalis superior) окоруховий нерв (nervus oculomotorius) розгалужується на:
– верхню гілку (ramus superior);
– нижню гілку (ramus inferior).
Нервові волокна від верхньої гілки (ramus superior) іннервують:
– верхній прямий м’яз ока (m. rectus superior оculi);
– м’яз–підіймач верхньої повіки (m. levator palpebrae superioris).
Нервові волокна від нижньої гілки (ramus inferior) іннервують:
– нижній прямий м’яз ока (m. rectus inferior oculi);
– присередній прямий м’яз ока (m. rectus medialis oculi);
– нижній косий м’яз ока (m. obliquus inferior oculi).
Від додаткового ядра окорухового нерва (nucleus accessorius nervi oculomotorii) – парасимпатичного ядра Якубовича – відходить гілка до війкового вузла (ramus ad ganglion ciliare), вона ще називається парасимпатичним корінцем війкового вузла (radix parasympathica ganglii ciliaris) або окоруховим корінцем війкового вузла (radix oculomotoria ganglii ciliaris) – це передвузлові парасимпатичні волокна.
Ці передвузлові парасимпатичні нервові волокна (neurofibrae preganglionicae parasympathicae) йдуть в складі нижньої гілки окорухового нерва (ramus inferior nervi oculomotorii) до війкового вузла (ganglion ciliare), де переключаються на другі нейрони.
Завузлові парасимпатичні нервові волокна (neurofibrae postganglionicae parasympathicae) – аксони других нейронів від війкового вузла (ganglion ciliare) – йдуть у складі коротких війкових нервів (nervi ciliares breves) до:
– м’яза–звужувача зіниці (m. sphincter pupillae);
– війкового м’яза (m. ciliaris).
Мал. 264. Трійчастий (п. trigeminus) і окоруховий (п. oculomotorius) нерви: 1 — gl. lacrimalis; 2 — r. inferior (від окорухового нерва); 3 –m. obliquus inferior; 4 – m. rectus inferior; 5 — n. infraorbitalis; 6 – rr. alveolares superiores posteriores; 7 – a maxillaris; 8 -a. mandibularis (відрізаний); 9 – n. maxillaris; 10 – gangl. trigeminale; 11 – n,oculomotorius; 12 – n.ophthalmicus: 13 –m. levator palpebrae superioris; 14 — m. rectus superior; 15 – m. rectus lateralis.
Блоковий нерв [IV] (nervus trochlearis [IV])
IV пара черепних нервів
Він має власне рухове ядро – ядро блокового нерва (nucleus nervi trochlearis), яке розташоване у сірій речовині покриву середнього мозку (substantia grisea tegmenti mesencephali) на рівні нижніх горбків середнього мозку (colliculi inferiores mesencephali).
Аксони нейронів цього ядра формують блоковий нерв, який виходить з головного мозку (encephalon) із верхнього мозкового паруса (velum medullare superius), на основі мозку появляється з бічної поверхні ніжок мозку (crura cerebri), а з порожнини черепа (cavitas cranii) – через верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis superior).
Блоковий нерв (nervus trochlearis) іннервує верхній косий м’яз ока (m. obliquus superior oculi
Відвідний нерв [VI](nervus abducens [VI])
VI пара черепних нервів
Він має власне рухове ядро відвідного нерва (nucleus nervi abducentis), яке розташоване у сірій речовині покриву мосту (substantia grisea tegmenti pontis) на верхівці лицевого горбка ромбоподібної ямки (apex colliculi facialis fossae rhomboideae).
Аксони нейронів цього ядра формують відвідний нерв, який виходять з головного мозку (encephalon) на межі між пірамідами довгастого мозку (pyramides medullae oblongatae) і мостом (pons), а з порожнини черепа (cavitas cranii) – через верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis superior).
Відвідний нерв іннервує бічний прямий м’яз ока (m. rectus lateralis oculi).
Перша гілка V пари черепних нервів, ділянка їх розподілу. Війковий вузол.
Трійчастий нерв [V] (nervus trigeminus [V])
Трійчастий нерв (п. trigeminus) є нервом першої глоткової (зябрової) дуги (нижньощелепної). Змішаний, забезпечує іннервацію слизової оболонки порожнин, органів і тканин лицевого відділу черепа. Нерв має складну будову.Трійчастий нерв (nervus trigeminus) є мішаним і складається з чутливих та рухових волокон.
Він має такі ядра:
– головне ядро трійчастого нерва (nucleus principalis nervi trigemini) – чутливе, знаходиться у покриву мосту (tegmentum pontis);
– середньомозкове ядро трійчастого нерва (nucleus mesencephalicus nervi trigemini) – чутливе, розміщене в середньому мозку (mesencephalon);
– спинномозкове ядро трійчастого нерва (nucleus spinalis nervi trigemini) – чутливе, знаходиться в довгастому мозку (myelencephalon) та спинному мозку (medulla spinalis);
– рухове ядро трійчастого нерва (nucleus motorius nervi trigemini) – рухове, розміщене у мості (pons).
Трійчастий нерв (nervus trigeminus) виходить з мозку на вентральній поверхні середніх мозочкових ніжок (facies ventralis pedunculorum cerebellarium mediorum) на межі з мостом (pons) і складається з:
– чутливого корінця (radix sensoria);
– рухового корінця (radix motoria).
Чутливі гілки нерва іннервують шкіру лиця, лобової та скроневої ділянок голови, слизову оболонку порожнини носа, при-носових пазух, порожнини рота, в тому числі передніх двох третин язика, зуби верхньої та нижньої щелеп, кон’юнктиву очного яблука. Рухові гілки трійчастого нерва іннервують жувальні м’язи, діафрагму рота (щелепно-під’язиковий м’яз і переднє черевце двочеревцевого м’яза), а також м’язи — натягачі піднебінної завіски та барабанної перетинки. Чутливий корінець (radix sensoria) утворений з центральних відростків (дендритів) чутливих псевдоуніполярних клітин, які лежать у трійчастому вузлі – вузлі Гассера (ganglion trigeminale Gasseri).
Цей вузол розміщений в трійчастій порожнині; порожнині Меккеля (cavum trigeminale), яка утворюється внаслідок того, що трійчасте втиснення на передній поверхні верхівки кам’янистої частини скроневої кістки (apex partis petrosae ossis temporalis) покривається черепною твердою оболоною (dura mater cranialis).
Руховий корінець (radix motoria) утворений аксонами рухових нейронів, що розміщені в руховому ядрі трійчастого нерва (nucleus motorius nervi trigemini).
Ці волокна у вузол Гассера не заходять, а приєднуються до третьої гілки трійчастого нерва (nervus mandibularis).
Трійчастий нерв (nervus trigeminus) у ділянці трійчастого вузла (ganglion trigeminale) формує три гілки нервів:
– очний нерв (nervus ophthalmicus) – чутливий, виходить з черепа через верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis superior);
– верхньощелепний нерв (nervus maxillaris) – чутливий, виходить з черепа через круглий отвір (foramen rotundum);
– нижньощелепний нерв (nervus mandibularis) – мішаний, виходить з черепа через овальний отвір (foramen ovale).
До складу деяких гілок трійчастого нерва (nervus trigeminus) приєднуються на певних їх ділянках парасимпатичні волокна III, VII і IX пар черепних нервів та розташовуються біля них їх парасимпатичні вузли (ganglia parasympathhica).
Очний нерв (п. ophthalmicus) (Va; VI) є першою зверху найтоншою гілкою трійчастого нерва, проходить у товщі бічної стінки печеристої пазухи до очної ямки через верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis superior). До входження в очну ямку очний нерв віддає поворотну оболонну (r. meningeus recurrens), або наметову гілку (r. tentorius), що відходить назад і розгалужується в наметі мозочка. Нерв завтовшки 2 —3 мм складається з 30 — 70 дрібних пучків і містить 20 000 — 45 000 мієлінових нервових волокон. Поблизу верхньої очноямкової щілини очний нерв ділиться на три гілки (нерви): сльозовий, лобовий і носовійковий.
Очний нерв (nervus ophthalmicus) в очній ямці (orbita) поділяється на:
– лобовий нерв [Va;V1] (nervus frontalis [Va;V1]);
– сльозовий нерв (nervus lacrimalis);
– носовійковий нерв (nervus nasociliaris).
Перед розгалуженням від очного нерва (nervus ophthalmicus) відходить поворотна оболонна гілка; наметова гілка (r. meningeus recurrens; r. tentorius) до черепної твердої оболони (dura mater cranialis).
Носовійковий нерв (nervus nasociliaris) чутливий, йде по присередній стінці очної ямки (paries medialis orbitae) і своєю кінцевою гілкою виходить під блоковою остю (spina trochlearis), іннервує:
– присередній кут ока (angulus oculi medialis);
– спинку носа (dorsum nasi).
Від носовійкового нерва (nervus nasociliaris) відходить чутлива гілка до парасимпатичного війкового вузла (чутливий корінець війкового вузла – radix sensoria ganglii ciliaris) і довгі війкові нерви (nn. ciliares longi), які іннервують оболонки очного яблука (bulbus oculi).
Його гілки – задній решітчастий нерв (nervus ethmoidalis posterior) та передній решітчастий нерв (nervus ethmoidalis anterior), що проходять через однойменні отвори, іннервують:
– слизову оболонку носової порожнини (tunica mucosa cavitatis nasi);
– слизову оболонку клиноподібної пазухи та лобової пазухи (tunica mucosa sinus sphenoidalis et sinus frontalis);
– решітчасті комірки решітчастої кістки (cellulae ethmoidales ossis ethmoidalis);
– шкіру кінчика носа (cutis apicis nasi).
Лобовий нерв (nervus frontalis) чутливий, йде по середній частині верхньої стінки очної ямки (pars media parietis superioris orbitae) і виходить на шкіру лобової ділянки (cutis regionis frontalis) через надочноямкову вирізку/надочноямковий отвір (incisura supraorbitalis/foramen supraorbitale) і лобову вирізку/лобовий отвір (incisura frontalis/foramen frontale) трьома гілками, що іннервують:
– шкіру лобової ділянки (cutis regionis frontalis);
– шкіру верхньої повіки (cutis palpebrae superioris).
Сльозовий нерв (nervus lacrimalis) йде по бічній стінці очної ямки (paries lateralis orbitae), підходить до сльозової залози (glandula lacrimalis) та іннервує її, а інші гілки іннервують шкіру та кон’юнктиву бічної частини верхньої повіки.
Перед входом в сльозову залозу (glandula lacrimalis) сльозовий нерв (nervus lacrimalis) отримує сполучну гілку з виличним нервом (r. communicans cum nervo zygomatico), яка з’єднує сльозовий нерв з виличним нервом (n. zygomaticus), що є гілкою верхньощелепного нерва (n. maxillaris).
Сполучна гілка з виличним нервом містить завузлові нервові волокна (neurofibrae postganglionicae), які є парасимпатичними нервовими волокнами (neurofibrae parasympathicae).
Ці волокна відходять від крило–піднебінного вузла (ganglion pterygopalatinum) і через верхньощелепний нерв (nervus maxillaris) і виличний нерв (n.zygomaticus) доходять до сльозового нерва (n. lacrimalis), забезпечуючи сльозову залозу (glandula lacrimalis) секреторною іннервацією.
Мал. 265. Трійчастий нерв (п. trigeminus):
І – n. ophtalmicus; 2 – n. maxillaris: 3 – n. infraorbitals; 4 — r. communicans cum chorda tympani; 5 — ductus parotideus; 6 — n. alveolaris inferior; 7 — n. lingualis; 8 — gl sublingualis; 9 – m. digastricus; 10 – gl. submandibularis; 11 — m. sternocleidomastoideus (відрізаний); 12 — a. carotis externa; 13 – m. pterygoideus medialis; 14 – n. facialis (відрізаний); 15 – porus acusticus externus; 16 – m. pterygoideus lateralis; /7 — a. maxillaris; 18 — n. mandibularis; 19 – gangl. trigeminal; 20 – radix sensoria et radix motoria n. trigemini.
Отже, очномим нервом (n. ophthalmicus) передається чутлива інформація від:
– черепної твердої оболони (dura mater cranialis) в ділянках:
– передньої черепної ямки (fossa cranii anterior);
– серпа великого мозку (falx cerebri);
– намета мозочка (tentorium cerebelli);
– шкіри носа (cutis nasi);
– шкіри лобової і тім’яної ділянок (cutis regionum frontalis et parietalis);
– шкіри верхньої повіки (cutis palpebrae superioris);
– слизової оболонки лобової і клиноподібної пазух (tunica mucosa sinuum frontalis et sphenoidalis);
– слизової оболонки решітчастих комірок (tunica mucosa cellularum ethmoidalium);
– слизової оболонки передніх ділянок носової порожнини (tunica mucosa regionum anteriorum cavitatis nasi);
– сльозового апарату (apparatus lacrimalis);
– кон’юнктиви (tunica conjunctiva);
– оболонок очного яблука (tunicae bulbi oculi).
Очний нерв (n. ophthalmicus) проводить пропріоцептивну чутливість від:
– м’язів очного яблука через гілки III, IV і V пар черепних нервів;
– мімічних м’язів через гілки VII пари черепних нервів.
Друга гілка V пари черепних нервів, ділянка їх розподілу та зв’язані з нею вегетативні вузли голови.
Третя гілка V пари черепних нервів, ділянка їх розподілу та зв’язані з нею вегетативні вузли голови.
VII, XI і XII пари черепних нервів
Друга гілка V пари черепних нервів, ділянка їх розподілу та зв’язані з нею вегетативні вузли голови.
Верхньощелепний нерв (п. maxillaris) (Vb; V2) – друга гілка трійчастого нерва.Товщина нерва 2,5 —
У крнло-піднебінній ямці від верхньощелепного нерва відходять: виличний нерв, підочноямковий нерв і вузлові гілки до крило-ніднебінного вузла .
Верхньощелепний нерв (nervus maxillaris [VB;V2]) виходить із порожнини черепа через круглий отвір (foramen rotundum [VB;V2])) у крило–піднебінну ямку (fossa pterygopalatina), у якій він розгалужується на три гілки:
– підочноямковий нерв (n. infraorbitalis);
– виличний нерв (n. zygomaticus);
– вузлові гілки до крило–піднебінного вузла (rr. ganglionares ad ganglion pterygopalatinum), або крило–піднебінні нерви (nn. pterygopalatinі).
У порожнині черепа від верхньощелепного нерва (nervus maxillaris) відходить оболонна гілка (ramus meningeus) до черепної твердої оболони (dura mater cranialis).
У крило–піднебінній ямці (fossa pterygopalatina) біля верхньощелепового нерва (nervus maxillaris) розташований парасимпатичний крило–піднебінний вузол (ganglion pterygopalatinum).
Підочноямковий нерв (п. infraorbital), завдовжки 20 —
Підочноямковий нерв (nervus infraorbitalis) через нижню очноямкову щілину (fissura orbitalis inferior) заходить у очноямкову порожнину (cavitas orbitalis), де лягає на її нижню стінку (paries inferior), проходить по її підочноямковій борозні (sulcus infraorbitalis) в підочноямковий канал (canalis infraorbitalis).
Із підочноямкового каналу (canalis infraorbitalis) підочноямковий нерв виходить через підочноямковий отвір (foramen infraorbitale) в іклову ямку (fossa canina), утворюючи своїми розгалуженнями малу гусячу лапку (pes anserinus minor).
Її гілки іннервують шкіру від присереднього кута ока до кута рота.
Від підочноямкового нерва (n. infraorbitalis) відходять верхні коміркові нерви (nn. alveolares superiores), які мають:
– задні верхні коміркові гілки (rr. alveolares superiores posteriores);
– середню верхню коміркову гілку (r. alveolaris superior medius);
– передні верхні коміркові гілки (rr. alveolares superiores anteriores).
Ці гілки, іннервуючи слизову оболонку верхньощелепної пазухи (sinus maxillaris), утворюють верхнє зубне сплетення (plexus dentalis superior). Від останнього відходять:
– верхні зубні нерви (nn. dentales superiores);
– верхні ясенні гілки (rr. gingivales superiores) до верхньої щелепи (maxilla).
Виличний нерв (n. zygomaticus) через нижню очноямкову щілину (fissura infraorbitalis) входить в очну ямку (orbita) і лягає на її бічну стінку (paries lateralis).
Цей нерв (n. zygomaticus) заходить в канал виличної кістки (canalis ossis zygomatici), при виході з нього розгалужується на:
– вилично–скроневу гілку (r .zygomaticotemporalis) до шкіри скроневої ділянки (cutis regionis temporalis);
– вилично–лицеву гілку (r. zygomaticofacialis) до шкіри виличної ділянки (regio zygomatica).
У складі цього нерва (n. zygomaticus) проходять завузлові парасимпатичні нервові волокна (neurofibrae postganglionicae parasympathicae) від парасимпатичного крило–піднебінного вузла (ganglion pterygopalatinum), які потім приєднуються до сльозового нерва (n. lacrimalis).
Вузлові гілки до крило–піднебінного вузла; чутливий корінець крило–піднебінного вузла (rr. ganglionares ad ganglion pterygopalatinum; radix sensoria ganglii pterygopalatini) йдуть від верхньощелепного нерва (nervus maxillaris) до крило–піднебінного вузла (ganglion pterygopalatinum) і далі продовжуються у вигляді:
– великого піднебінного нерва (n. palatinus major);
– малих піднебінних нервів (nn. palatini minores), що виходять через великий піднебінний канал (canalis palatinus major) та малі піднебінні отвори (foramina palatina minora), іннервуючи слизову оболонку твердого піднебіння (palatum durum) і м’якого піднебіння (palatum molle).
Від великого піднебінного нерва (n. palatinus major) відходять нижні задні носові гілки (rr. nasales posteriores inferiores), які через клино–піднебінний отвір (foramen sphenopalatinum) проходять в носову порожнину (cavitas nasi), де іннервують слизову оболонку носа (tunica mucosa nasi).
Звідси вони направляються через різцевий канал (canalis incisivus) до слизової оболонки твердого піднебіння (palatum durum) у вигляді носо–піднебінного нерва; Скарпівського нерва (n. nasopalatinus).
У складі цього нерва ідуть завузлові парасимпатичні нервові волокна (neurofibrae postganglionicae parasympathicae) від крило–піднебінного вузла (ganglion pterygopalatinum).
Отже, по верхньощелепному нерву (n.maxillaris) передається чутлива інформація від:
– черепної твердої оболони середньої черепної ямки (dura mater cranialis fossae mediae cranii);
– окістя очної ямки (periorbita);
– шкіри щоки (cutis buccae);
– шкіри скроневої і виличної ділянок (cutis regionum temporalis et zygomaticae);
– шкіри верхньої губи (cutis labii superioris);
– шкіри нижньої повіки (cutis palpebrae inferioris);
– шкіри бічної поверхні і крил носа (cutis faciei lateralis et alarum nasi);
– слизової оболонки верхньої губи (tunica mucosa labii superioris);
– слизової оболонки піднебіння (tunica mucosa palati);
– слизової оболонки носової порожнини (tunica mucosa cavitatis nasi);
– слизової оболонки приносових пазух (tunica mucosa sinuum paranasalium), крім лобової пазухи (sinus frontalis);
– мигдаликів (tonsillae);
– зубів та ясен (dentes et gingiva) верхньої щелепи (maxilla).
Верхньощелепний нерв (n. maxillaris) проводить пропріоцептивну чутливість від мімічних м’язів через гілки VII пари черепних нервів.
Третя гілка V пари черепних нервів, ділянка їх розподілу та зв’язані з нею вегетативні вузли голови.
Нижньощелепний нерв (п. mandibularis) (Vc; V3) (див. мал. 265) — третя гілка трійчастого нерва; виходить з порожнини черепа через овальний отвір у підскроневу ямку. Нерв змішаний, завтовшки 3,5 —
Нижньощелепний нерв (nervus mandibularis [VC;V3]) має в своєму складі рухові і чутливі волокна.
Цей нерв виходить із порожнини черепа через овальний отвір (foramen ovale), від нього відходять:
– рухові гілки, що іннервують усі жувальні м’язи;
– нерв м’яза–натягувача піднебінної завіски (n. musculi tensoris veli palatini);
– нерв м’яза–натягувача барабанної перетинки (n. musculi tensoris tympani).
До чутливих гілок нижньощелепного нерва (nervus mandibularis) належать:
– щічний нерв (n. buccalis);
– вушно–скроневий нерв (n. auriculotemporalis);
– язиковий нерв (n. lingualis);
– гілки до черепної твердої оболони (dura mater cranialis) в ділянці середньої черепної ямки (fossa cranii media).
Щічний нерв (п. buccalis) проходить між головками бічного крилоподібного м’яза, по бічній поверхні щічного м’яза, доходячи до кута рота;Щічний нерв (nervus buccalis) пронизує щічний м’яз (m. buccalis) та іннервує:
– слизову оболонку щоки (tunica mucosa buccae) навпроти верхнього другого великого кутнього зуба (dens molaris secunda superior);
– шкіру кута рота (cutis anguli oris).
Вушно-скроневий нерв (п. auriculo–temporalis) має сполучну гілку до вушного вузла. Біля шийки нижньої щелепи нерв повертає догори, пронизує привушну слинну залозу і виходить на скроневу ділянку, супроводжуючи поверхневу скроневу артерію.Вушно–скроневий нерв (nervus auriculotemporalis) починається двома корінцями, які охоплюють середню оболонну артерію (a.meningea media), а потім з’єднуються в один стовбур, який пронизує привушну залозу (glandula parotidea), іннервуючи:
– привушну залозу (glandula parotidea);
– шкіру скроневої ділянки (cutis regionis temporalis).
У складі цього нерва йдуть завузлові парасимпатичні нервові волокна (neurofibrae postganglionicae parasympathicae) від парасимпатичного вушного вузла (ganglion oticum), що забезпечують секреторну іннервацію привушної залози (glandula parotidea).
Язиковий нерв (п. lingualis) починається поблизу овального отвору, проходить між крилоподібними м’язами перед нижнім комірковим нервом. Біля верхнього краю прнсереднього крилоподібного м’яза до язикового нерва приєднується барабанна струна, що є продовженням проміжного нерва. У складі барабанної струїш крім чутливих смакових волокон (до сосочків язика) йдуть передвузлові парасимпатичні волокна до піднижньоще-лепного вузла, під’язикової та піднижньо-щелепної залоз. Далі язиковий нерв проходить між внутрішньою поверхнею нижньої щелепи та присереднім крилоподібним м’язом над піднижньощелепною залозою, по зовнішній поверхні під’язиково-язикового м’яза в складці слизової оболонки до бічної поверхні язика. Між волокнами під’язиково-язикового та підбо-рідно-язнкового м’язів нерв розпадається на кінцеві гілки. За ходом нерва формуються сполучні гілки з нижнім комірковим і під’язиковим нервами, а також з піднижньощелепним вузлом. Язиковий нерв (nervus lingualis) проходить по внутрішній поверхні нижньої щелепи (mandibula) під слизовою оболонкою дна ротової порожнини (tunica mucosa fundi cavitatis oris) і входить у язик, забезпечуючи загальну чутливу іннервацію:
– передніх 2/3 язикa;
– чутливу іннервацію під’язикової залози (glandula sublingualis) і піднижньощелепної залози (glandula submandibularis).
До язикового нерва (nervus lingualis) підходить барабанна струна (chorda tympani) – гілка VІІ пари черепних нервів (nervus facialis), яка у своєму складі містить чутливі, смакові та парасимпатичні секреторні волокна.
Смакові волокна разом із язиковим нервом (n. lingualis) іннервують язикові сосочки (papillae linguales) слизової оболонки передніх 2/3 язика.
Секреторні волокна (парасимпатичні волокна) перериваються у під’язиковому вузлі (ganglion sublinguale) та піднижньощелепному вузлі (ganglion submandibulare).
Завузлові нервові волокна (neurofibrae postganglionicae) від цих вузлів (ganglion sublinguale et submandibulare) забезпечують парасимпатичну секреторну іннервацію однойменних слинних залоз.
Нижній комірковий нерв (nervus alveolaris inferior) мішаний, найбільший з усіх гілок нижньощелепного нерва (nervus mandibularis).
Рухові гілки цього нерва іннервують:
– щелепно–під’язиковий м’яз (m. mylohyoideus);
– переднє черевце двочеревцевого м’яза (venter anterior musculi digastrici).
Чутливі волокна цього нерва заходять у нижньощелепний канал (canalis mandibularis), де іннервують зуби та ясна нижньої щелепи (dentes et gingiva mandibullae). Із каналу ці волокна виходять у вигляді підборідного нерва (n. mentalis), який закінчується в шкірі нижньої губи та підборідної ділянки (cutis labii inferioris et regionis mentalis).
Отже, рухові волокна нижньощелепного нерва (n. mandibularis) іннервують:
– жувальні м’язи (musculi masticatorii);
– м’яз–натягувач піднебінної завіски (m. tensor veli palatini);
– м’яз–натягувач барабанної перетинки (m. tensor membranae tympani);
– щелепно–під’язиковий м’яз (m. mylohyoideus);
– переднє черевце двочеревцевого м’яза (venter anterior musculi digastrici).
По чутливих гілках нижньощелепного нерва (n. mandibularis) передається чутлива інформація від:
– черепної твердої оболони середньої черепної ямки (dura mater cranialis fossae cranii mediae);
– шкіри нижньої губи (cutis labii inferioris);
– шкіри підборіддя (cutis menti);
– шкіри щоки (cutis buccae);
– шкіри скроневої ділянки (cutis regionis temporalis);
– шкіри передньої частини вушної раковини (cutis partis anterioris auriculae);
– слизової оболонки соскоподібних комірок (tunica mucosa cellularum mastoidearum);
– слизової оболонки клиноподібної пазухи (tunica mucosa sinus sphenoidalis);
– слизової оболонки передніх двох третин язика (tunica mucosa [2/3] linguae);
– слизової оболонки дна ротової порожнини (tunica mucosa fundi cavitatis oris);
– слизової оболонки перешийка зіву (tunica mucosa isthmi faucium);
– слизової оболонки нижньої губи (tunica mucosa labii inferioris);
– нижніх зубів та ясен (dentes inferiores et gingiva);
– ротових залоз (glandulae oris).
Нижньощелепний нерв (n. mandibularis) є мішаним і містить чутливі та рухові волокна.
VII, XI і XII пари черепних нервів
Лицевий нерв [ VII ] (nervus facialis [ VII ])
Мал. 266. Лицевий нерв (п. facialis) і гілки трійчастого нерва:
1 — n. supraorbitalis; 2 — m. orbicularis 3 — n. infraorbitalis; 4 – gl. submandibularis; 5 – platysma; 6 -m. sternocledomastoideus: 7 — rr. plexus cervicales; 8 — gl. parotis: 9 – n. facialis; 10 — plexus parotideus і рухові гілки до м’язів лиця.
Цей нерв є мішаним, складається з чутливих, парасимпатичних і рухових волокон.
Під його назвою об’єднуються два нерви:
– власне лицевий нерв (nervus facialis), який має:
– власне рухове ядро лицевого нерва (nucleus nervi facialis), що розміщене латеральніше лицевого горбка в ділянці ромбоподібної ямки (colliculus facialis fossae rhomboideae);
– проміжний нерв (nervus intermedius), який має:
– чутливе ядро одинокого шляху (nucleus tractus solitarii) в довгастому мозку (medulla oblongata);
– парасимпатичне верхнє слиновидільне ядро (nucleus salivatorius superior) у мості (pons).
Власне лицевий нерв (nervus facialis) проходить у каналі лицевого нерва (canalis nervi facialis), виходить з черепа через шило–соскоподібний отвір (foramen stylomastoideum) та іннервує:
– задній вушний м’яз (m. auricularis posterior);
– шило–під’язиковий м’яз (m. stylohyoideus);
– заднє черевце двочеревцевого м’яза (venter posterior musculi digastrici).
Потім лицевий нерв (nervus facialis) входить у товщу привушної слинної залози (glandula parotidea), але її не іннервує, а утворює там внутрішньопривушне сплетення (plexus intraparotideus).
Від внутрішньопривушного сплетення (plexus intraparotideus) відходять гілки, що утворюють велику гусячу лапку (pes anserinus major), яка іннервує м’язи лиця (musculi faciei). До її складу належать такі гілки:
– скроневі гілки (rr. temporales);
– виличні гілки (rr. zygomatici);
– щічні гілки (rr. buccales);
– крайова нижньощелепна гілка (r. marginalis mandibulae);
– шийна гілка (r. colli; r.cervicalis) до підшкірного м’яза шиї (platysma).
У каналі (canalis nervi facialis) від лицевого нерва (nervus facialis) відходять гілки до стремінцевого м’яза (m. stapedius) – стремінцевий нерв (n. stapedius).
Мал. 267. Лицевий нерв (n. facialis) (ядра і шляхи) (чутливі гілки позначено суцільною лінією, рухові — переривчастою, парасимпатичні — крапковим пунктиром): 1 – nucl. Salivatorius superior (парасимпатичнe); 2 — nucl. n. facialis (рухливе); 3 — nucl. tr. solitarii (чутливе); 4 – n. facialis; 5 – porus acusticus interims: 6 – gangl. geniculi; 7 — gangl. pterygopalatinum; 8 – чутливі гілки слизової оболонки порожнини носа і переднього відділу носової частини глотки; 9 – n. lingualis (гілка трійчастого черва); 10 – чутливі гілки барабанної струни до язика; 11 – gangl. submandibutare; 12 – chorda tympani; 13 – рухові гілки лицевого нерва до м’язів лиця; 14 – r. colli; 15 — n. auricularis posterior: 16 – for. stylomastoideum.
Проміжний нерв (nervus intermedius) йде у складі лицевого нерва (nervus facialis). У каналі, в ділянці колінця лицевого нерва (geniculum nervi facialis), від нього відходять такі дві гілки:
1. Великий кам’янистий нерв; парасимпатичний корінець крило–піднебінного вузла (n. petrosus major; radix parasympathica ganglii pterygopalatini), що утворений передвузловими парасимпатичними волокнами, які йдуть від верхнього слиновидільного ядра (nucleus salivatorius superior).
Цей нерв (n. petrosus major) виходить з каналу лицевого нерва (canalis nervi facialis) через однойменний розтвір (hiatus canalis nervi petrosi majoris) і однойменну борозну (sulcus nervi petrosi majoris), що проходять по передній поверхні кам’янистої частини скроневої кістки (facies anterior partis petrosae).
Через рваний отвір (foramen lacerum) великий кам’янистий нерв (передвузлові парасимпатичні волокна) заходить у крилоподібний канал (canalis pterygoideus) в основі крилоподібних відростків клиноподібної кістки (processus pterygoidei ossis sphenoidalis).
У цьому каналі (canalis pterygoideus) разом із симпатичним завузловим глибоким кам’янистим нервом (n. petrosus profundus) великий кам’янистий нерв (n. petrosus major) утворює нерв крилоподібного каналу (n. canalis pterygoidei) – Відієв нерв, який підходить до крило–піднебінного парасимпатичного вузла (ganglion parasympathicum pterygopalatinum).
Симпатичні волокна огинають крило–піднебінний парасимпатичний вузол і доходять до об’єкта іннервації по артеріях, обплітаючи їх (команда на припинення виділення секрету залозами).
Від крило–піднебінного парасимпатичного вузла вегетативні волокна іннервують залози – передається команда на виділення секрету малими залозами:
– м’якого піднебіння (palatum molle);
– слизової оболонки носової порожнини (tunica mucosa cavitatis nasi);
– слизової оболонки ротової порожнини (tunica mucosa cavitatis oris).
Від цього вузла (ganglion parasympathicum pterygopalatinum) завузлові волокна ідуть спочатку в складі виличного нерва (n. zygomaticus), а потім у складі сльозового нерва (n. lacrimalis) і забезпечують секреторну парасимпатичну іннервацію сльозової залози (glandula lacrimalis).
2. барабанна струна (chorda tympani) утворена передвузловими парасимпатичними нервовими волокнами (neurofibrae parasympathicae preganglionicae) від верхнього слиновидільного ядра (nucleus salivatorius superior) і смаковими чутливими волокнами – периферійними відростками псевдоуніполярних нейронів колінцевого вузла (ganglion geniculi).
Колінцевий вузол (ganglion geniculi) є чутливим і розміщений в ділянці коліна лицевого нерва (genu nervi facialis).
Центральні відростки псевдоуніполярних нейронів колінцевого вузла закінчуються в ядрі одинокого шляху (nucleus tractus solitarii).
Барабанна струна (chorda tympani) відгалужується від лицевого нерва (nervus facialis) перед його виходом із шило–соскоподібного отвору (foramen stylomastoideum) через каналець барабанної струни (canaliculus chordae tympani) і входить у барабанну порожнину (cavitas tympani). З останньої цей нерв виходить через кам’янисто–барабанну щілину (fissura petrotympanica) і приєднується до язикового нерва – n.lingualis.
Парасимпатичні передвузлові нервові волокна барабанної струни (neurofibrae parasympaticae preganglionicae) йдуть до таких парасимпатичних вузлів:
– під’язикового вузла (ganglion sublinguale);
– піднижньощелепного вузла (ganglion submandibulare).
Парасимпатичні завузлові нервові волокна барабанної струни (neurofibrae postganglionicae) прямують до під’язикової залози (glandula sublingualis) і піднижньощелепної залози (glandula submandibularis).
По цих волокнах передається команда на виділення серозного секрету цими великими слинними залозами (glandulae salivariae majores).
Додатковий нерв [ XI ] (nervus accessorius [XI])
Це руховий нерв, який має:
– ядро додаткового нерва (nucleus nervi accessorii) – це спинномозкове ядро (nucleus spinalis), що розміщене у передньому стовпі (columna anterior) верхніх шести сегментів спинного мозку;
– подвійне ядро (nucleus ambiguus) – це черепне ядро, що розміщене у довгастому мозку.
Волокна, які відходять від цих ядер, формують:
– черепний корінець; блукаючу частину (radix cranialis; pars vagalis);
– спинномозковий корінець; спинномозкову частину (radix spinalis; pars spinalis).
Корінці від ядра додаткового нерва (nucleus nervi accessorii) піднімаються угору, проходять через великий отвір потиличної кістки (foramen magnum ossis occipitalis) в порожнину черепа (cavitas cranii) і з’єднуються з черепними корінцями (radices craniales), що відходять із задньобічної борозни довгастого мозку (sulcus posterolateralis myelencephali).
Стовбур додаткового нерва (truncus nervi accessorii), що утворився при з’єднанні цих двох корінців, виходить з черепа через яремний отвір (foramen jugulare) і розгалужується на:
– внутрішню гілку (ramus internus);
– зовнішню гілку (ramus externus).
Внутрішня гілка cтовбура додаткового нерва (ramus internus trunci nervi accessorii) приєднується до блукаючого нерва (nervus vagus), а зовнішня гілка (ramus externus) іннервує груднинно–ключично–соскоподібний м’яз і частково трапецієподібний м’яз (m. sternocleidomastoideus et m. Trapeziu
Під’язиковий нерв [ XII ] (nervus hypoglossus [XII ])
Під’язиковий нерв (п. hypoglossus) – руховий; розвивається у зв’язку з потиличними міотомами. Це руховий нерв, який має у довгастому мозку власне рухове ядро:
– ядро під’язикового нерва (nucleus nervi hypoglossi), що проектується в трикутнику під’язикового нерва ромбоподібної ямки (trigonum nervi hypoglossi fossae rhomboideae).
Із мозку під’язиковий нерв (nervus hypoglossus) виходить численними корінцями з передньобічної борозни (sulcus anterolateralis), яка розміщена між пірамідою та оливою довгастого мозку (pyramis et oliva myelencephali).
Із черепа (cranium) під’язиковий нерв (nervus hypoglossus) виходить через канал під’язикового нерва (canalis nervi hypoglossi).
Далі нерв (nervus hypoglossus) заходить у піднижньощелепний трикутник (trigonum submandibulare) і, утворивши дугу, входить у товщу язика (lingua), де розгалужується на язикові гілки (rr. linguales), що іннервують усі власні м’язи язика (musculi linguae ).
У складі під’язикового нерва (nervus hypoglossus) проходять також рухові волокна першого і частково другого шийного спинномозкових нервів (nervi spinales).
Від під’язикового нерва (nervus hypoglossus) відходить верхній корінець (radix superior), або низхідна гілка (ramus descendens).
Верхній корінець (radix superior) з’єднується із нижнім корінцем (radix inferior), або висхідною гілкою (ramus ascendens), від шийного сплетення (plexus cervicalis), в результаті чого утворюється шийна петля (ansa cervicalis).
Від шийної петлі (ansa cervicalis) відходять гілки, що іннервують наступні м’язи шиї:
– груднинно–під’язиковий м’яз (m. sternohyoideus);
– груднинно– щитоподібний м’яз (m. sternothyreoideus);
– лопатково–під’язиковий м’яз (m. omohyoideus);
– щито–під’язиковий м’яз (m. thyrohyoideus).
VIII, IX пари черепних нервів.
Головна та шийна частини X пари черепних нервів.
Практичні завдання по препаруванню кровоносних судин, нервів і шляхів відтоку лімфи від органів голови та шиї.
VIII, IX пари черепних нервів.
Присінково–завитковий нерв [VIII]
(nervus vestibulocochlearis ) [VIII]
VIII пара черепних нервів
Цей нерв складається з двох частин:
– завиткового нерва (nervus cochlearis);
– присінкового нерва (nervus vestibularis).
Завитковий нерв (nervus cochlearis) є слуховим шляхом, по якому передається інформація про характер звукових коливань в головний мозок.
Завитковий нерв (nervus cochlearis)
Слуховий шлях
Тіла перших псевдоуніполярних нейронів завиткового нерва (nervus cochlearis) – слухового шляху містяться в завитковомих вузлах; спіральних вузлах завитки (gangliа cochlearia; gangliа spiralia cochleae), які розташовані на основній пластинці завиткової протоки (lamina basilaris ductus cochlearis).
Периферійні відростки перших нейронів закінчуються в спіральному органі завиткової протоки (organum spirale ductus cochlearis), утворюючи синапси з волосковими рецепторними клітинами.
Центральні відростки перших нейронів утворюють завиткову частину VІІІ пари черепних нервів – завитковий нерв (nervus cochlearis), і через внутрішній слуховий отвір (porus acusticus internus) заходять в порожнину черепа (cavitas cranii), а потім у міст (pons) на межі із середньою мозочковою ніжкою на її вентральній поверхні, де закінчуються синапсом з тілом другого нейрона.
Тіла других нейронів завиткового нерва (nervus cochlearis) розташовані у передньому та задньому завиткових ядрах (nuclei cochleares anterior et posterior), які проектуються у бічному куті ромбоподібної ямки (angulus lateralis fossae rhomboideae).
Аксони других нейронів від переднього завиткового ядра (nucleus cochlearis anterior) йдуть на своєму боці до присереднього колінчастого тіла (corpus geniculatum mediale), де містяться тіла третіх нейронів. Це тринейронний слуховий шлях.
Аксони других нейронів від заднього завиткового ядра (nucleus cochlearis posterior) йдуть по дну IV шлуночка (ventriculus quartus) у вигляді мозкових смуг (striae medullares) і переходять на протилежний бік.
Ці волокна беруть участь в утворенні трапецієподібного тіла (corpus trapezoideum).
Тіла третіх нейронів чотиринейронного завиткового нерва (nervus cochlearis) розміщені у верхньому оливному ядрі (nucleus olivaris superior) – задньому ядрі трапецієподібного тіла.
Аксони третього нейрона утворюють бічну петлю (lemniscus lateralis), яка виходить на поверхню в перешийку ромбоподібного мозку (isthmus rhombencephali) у вигляді трикутника петлі (trigonum lemnisci).
Бічна петля (lemniscus lateralis) доходить до підкіркових центрів слуху, де розташовані тіла ІV нейронів.
Тіла четвертих нейронів завиткового нерва (nervus cochlearis) розташовані в:
– присередньому колінчастому тілі (corpus geniculatum mediale);
– нижніх горбках покрівлі середнього мозку (colliculi inferiores tecti mesencephali).
Від присереднього колінчастого тіла (corpus geniculatum mediale) аксони четвертих або третіх нейронів через задню третину задньої ніжки внутрішньої капсули (crus posterius capsulae internae) доходять до кори верхньої скроневої звивини (cortex gyri temporalis superioris) – це є поперечні скроневі звивини (gyri temporales transversi), або звивини Гешля, де локалізується кірковий аналізатор слуху (кірковий кінець слухового аналізатора).
Аксони четвертих нейронів від нижніх горбків покрівлі середнього мозку (colliculi inferiores tecti mesencephali) ідуть в передніх канатиках спинного мозку (funiculi anteriores medullae spinalis) у вигляді покрівельно–спинномозкового шляху (tractus tectospinalis).
По ньому проходять імпульси, що викликають мимовільні рухи під час сприйняття звуків, які виникають раптово (охоронний рефлекс).
Присінковий нерв (nervus vestibularis)
Цей нерв є початком аферентного шляху, по якому передається інформація про рівновагу тіла людини від волоскових рецепторних клітин, що розташовані у півколових каналах (canales semicirculares) та присінку внутрішнього вуха (vestibulum auris interna), до кори великого мозку (cortex cerebri).
Відчуття рівноваги ґрунтується не тільки на інформації, що підходить від рецепторів внутрішнього вуха (auris interna), але й від фоторецепторів та пропріорецепторів опорно–рухового апарату.
Цю інформацію аналізує мозочок (cerebellum) і кора великого мозку (cortex cerebri), що дає змогу утримувати тіло у певному положенні у просторі.
Чутливі елементи органа рівноваги – це волоскові клітини (cellulae pilosae), які розташовані в присінковому лабіринті внутрішнього вуха (labyrinthus vestibularis auris internae) і знаходяться:
– у півколових протоках перетинчастого лабіринту (ductus semicirculares labyrinthi vestibularis), зокрема в ампульних гребенях (cristae ampullares). Волоскові клітини (cellulae pilosae) сприймають обертальні рухи;
– у мішечку (sacculus) і маточці (utriculus), зокрема у їх чутливих ділянках – плямах (maculae), волоскові клітини яких сприймають зміни положення голови стосовно землі (при нахилах голови тощо).
Тіла перших псевдоуніполярних нейронів присінкового нерва (nervus vestibularis) містяться в присінковому вузлі (ganglion vestibulare), який розташований на дні внутрішнього слухового ходу (meatus acusticus internus).
Периферійні відростки перших нейронів утворюють:
– передній ампульний нерв (n. ampullaris anterior);
– задній ампульний нерв (n. ampullaris posterior);
– бічний ампульний нерв (n. ampullaris lateralis);
– маточково–ампулярний нерв (n. utriculoampullaris);
– маточковий нерв (n. utricularis);
– мішечків нерв (n. saccularis).
Вони утворюють синапси з волосковими рецепторними клітинами органа рівноваги.
Центральні відростки перших нейронів, що, власне, утворюють присінковий нерв, який проходять через внутрішній слуховий отвір (porus acusticus internus) у порожнину черепа (cavitas cranii), а потім у складі присінковo–завиткового нерва входять в міст (pons) до чотирьох присінкових ядер (nuclei vestibulares) – других нейронів присінкового нерву (nervus vestibularis) – присінкового шляху.
Частина аксонів других нейронів присінкових ядер (nuclei vestibulares) формує присінково–спинномозковий шлях (tractus vestibulospinalis) і доходить до рухових ядер (nuclei motorii) у передніх рогах спинного мозку (cornua anteriora medullae spinalis).
Частина аксонів других нейронів присінкових ядер (nuclei vestibulares) перехрещується, прямує в таламус (thalamus), де розташовані тіла третіх нейронів.
Їх аксони йдуть до кори великого мозку (cortex cerebri), а саме до зацентральної звивини тім’яної та скроневої часток (gyrus postcentralis lobulorum parietalis et temporalis) – кіркових центрів статокінетичного аналізатора. Ці зв’язки забезпечують свідому орієнтацію в просторі.
Частина аксонів других нейронів присінкових ядер (nuclei vestibulares), а також частина аксонів перших нейронів присінкового нерва (nervus vestibularis) йде безпосередньо в мозочок (cerebellum) до клаптика (flocculus), вузлика (nodulus) і ядра вершини; присереднього ядра мозочка (nucleus fastigii; nucleus medialis cerebelli).
Ці зв’язки регулюють присінкові рефлекси.
Зв’язки присінкових ядер (nuclei vestibulares) з ядрами окорухових черепних нервів, що забезпечують рух очних яблук (bulbi oculorum), також регулюють процеси зміни положення голови і тіла в просторі.
Язико–глотковий нерв [ IX ] (nervus glossopharyngeus [ IX ])
Він є мішаним, складається з чутливих, рухових і парасимпатичних волокон, має такі ядра в довгастому мозку:
– рухове подвійне ядро (nucleus ambiguus);
– смакове (чутливе) ядро одинокого шляху (nucleus tractus solitarii);
– парасимпатичне нижнє слиновидільне ядро (nucleus salivatorius inferior).
В яремному отворі (foramen jugulare) язико–глотковий нерв (nervus glossopharyngeus) потовщується і утворює:
– чутливий верхній вузол (ganglion superius).
А при виході з яремного отвору (foramen jugulare) утворює:
– чутливий нижній вузол (ganglion inferius).
У цих вузлах розміщені тіла чутливих псевдоуніполярних нейронів.
Вийшовши з яремного отвору (foramen jugulare), язико–глотковий нерв (nervus glossopharyngeus) заходить в корінь язика (radix linguae), де розгалужується на кінцеві язикові гілки (rami linguales), що іннервують слизову оболонку задньої третини язика (pars tertia tunicae mucosae linguae).
По цих чутливих гілках передається чутлива інформація про смакову і загальну чутливість (біль, температура, дотик).
Від язико–глоткового нерва (nervus glossopharyngeus) відходять такі гілки:
– чутливі глоткові гілки (rr. pharyngei), що йдуть до бічної стінки глотки (paries lateralis pharyngis), де разом з гілками блукаючого нерва і від симпатичного стовбура (nervus vagus et truncus sympaticus) утворюють глоткове сплетення (plexus pharyngeus).
– мигдаликові гілки (rr. tonsillares), що ідуть до слизової оболонки:
– піднебінних мигдаликів (tunica mucosa tonsillarum palatinarum);
– піднебінних дужок (arcus palatini);
– гілка шило–глоткового м’яза (r. musculi stylopharyngei) – рухова гілка, що утворена аксонами рухових клітин подвійного ядра (nucleus ambiguus). Вона іннервує:
– шило–глотковий м’яз (m. stylopharyngeus);
– гілка сонної пазухи (r. sinus carotici), що іннервує:
– сонний клубочок (glomus caroticum);
– стінку сонної пазухи (paries sinus carotici);
– барабанний нерв (n. tympanicus) – мішаний нерв (має чутливі і парасимпатичні), який через барабанний каналець скроневої кістки (canaliculus tympanicus ossis temporalis) входить у барабанну порожнину (cavitas tympani).
У барабанній порожнині (cavitas tympani) чутливі гілки барабанного нерва (n. tympanicus) разом із сонно–барабанними нервами (nn. caroticotympanici) – симпатичними нервами, утворюють барабанне сплетення; сплетення Якобсона (plexus tympanicus), яке іннервує:
– слизову оболонку барабанної порожнини (tunica mucosa cavitatis tympani).
Парасимпатичні передвузлові нервові волокна (neurofibrae parasympathicae preganglionicae), що ідуть від нижнього слиновидільного ядра (nucleus salivatorius inferior), виходять з барабанної порожнини (cavitas tympani) через розтвір каналу малого кам’янистого нерва (hiatus canalis nervi petrosi minoris) і мають назву малого кам’янистого нерва (n. petrosus minor).
Малий кам’янистий нерв (n. petrosus minor) проходить по однойменній борозні і входить у парасимпатичний вушний вузол (ganglion oticum), де розташовані тіла других нейронів.
Від парасимпатичного вушного вузла (ganglion oticum) завузлові нервові волокна (neurofibrae postganglionicae) підходять до привушної залози (glandula parotidea), забезпечують секреторну іннервацію привушної залози – glandula parotidea.
По парасимпатичних нервових волокнах передається команда на виділення серозного секрету цією великою слинною залозою.
Головна та шийна частини X пари черепних нервів.
Блукаючий нерв [ X ] (nervus vagus [ X ])
Блукаючий нерв є нервом IV глоткової дуги. Має три ядра в дорзальній частині довгастого мозку: подвійне ядро (писі, ambiguus), рухове, об’єднане з ядром язпкоглоткового нерва; заднє (писі. dorsalis n. vagi), парасимпатичне, та ядро одинокого шляху (писі. tr. solitarius), чутливе. Блукаючий нерв — найдовший серед черепних нервів. Сфера його іннервації простягається від твердої оболони голов ного мозку до сигмоподібної ободової кишки.
Цей нерв мішаний, складається з чутливих, рухових і парасимпатичних волокон, має такі ядра в довгастому мозку (medulla oblongata):
– рухове подвійне ядро (nucleus ambiguus);
– чутливе ядро одинокого шляху (nucleus tractus solitarii);
– парасимпатичне заднє ядро блукаючого нерва (nucleus posterior nervi vagi), яке проектується в трикутнику блукаючого нерва ромбоподібної ямки (trigonum nervi vagi fossae rhomboideae).
Блукаючий нерв (nervus vagus) виходить:
– на основі мозку позаду дев’ятої пари із задньобічної борозни довгастого мозку (sulcus posterolateralis myelencephali);
– із черепа (cranium) – через яремний отвір (foramen jugulare).
В яремному отворі (foramen jugulare) та зразу після виходу з нього нерв утворює два потовщення – чутливі вузли:
– верхній вузол (ganglion superius);
– нижній вузол (ganglion inferius).
У цих вузлах лежать тіла чутливих псевдоуніполярних нейронів блукаючого нерва (nervus vagus).
Вийшовши з яремного отвору (foramen jugulare), блукаючий нерв (nervus vagus) прямує донизу, де іде у складі судинно–нервового пучка шиї між:
– внутрішньою яремною веною (vena jugularis interna);
– загальною сонною артерією (arteria carotis communis);
– внутрішньою сонною артерією (arteria carotis interna).
Через верхній отвір грудної клітки (apertura thoracis superior) блукаючий нерв (nervus vagus) проходить у порожнину грудної клітки (cavitas thoracis).
Тут правий і лівий блукаючі нерви (nervi vagi dexter et sinister) йдуть спочатку позаду кореня легень (radix pulmonis), а потім правий блукаючий нерв (nervus vagus dexter) переходить на задню, а лівий – на передню поверхню стравоходу (facies anterior oesophagi).
У ділянці стравоходу (oesophagus) гілки обох блукаючих нервів утворюють:
– стравохідне сплетення (plexus oesophageus).
Із останнього формуються:
– передній блукаючий стовбур (truncus vagalis anterior);
– задній блукаючий стовбур (truncus vagalis posterior).
Вони разом із стравоходом (oesophagus) проходять через стравохідний розтвір діафрагми (hiatus oesophageus diaphragmatis) в черевну порожнину (cavitas abdominis), де на передній і задній стінках шлунка (parietes anterior et posterior gastris) розгалужуються на:
– передні шлункові гілки (rr. gastrici anteriores), це гілки лівого блукаючого нерва (nervus vagus sinister), а саме переднього блукаючого стовбура (truncus vagalis anterior);
– задні шлункові гілки (rr. gastrici posteriores), це гілки правого блукаючого нерва (nervus vagus dexter), а саме заднього блукаючого стовбура (truncus vagalis posterior).
Топографічно блукаючий нерв (nervus vagus) має:
– черепну частину (pars cranialis);
– шийну частину (pars cervicalis);
– грудну частину (pars thoracica);
– черевну частину (pars abdominalis).
Від черепної частини блукаючого нерва (pars cranialis nervi vagi) відходять такі чутливі гілки:
– оболонна гілка (r. meningeus), яка відходить від верхнього вузла (ganglion superius) і йде до черепної твердої оболони задньої черепної ямки (dura mater cranialis fossae cranii posterioris);
– вушна гілка (r. auricularis), яка починається від верхнього вузла (ganglion superius), проходить через соскоподібний каналець скроневої кістки (canaliculus mastoideus ossis temporalis) та іннервує шкіру:
– зовнішньої поверхні вушної раковини (auricula);
– задньої стінки зовнішнього слухового ходу (paries posterior meatus acustici externi).
Від шийної частини блукаючого нерва (pars cervicalis nervi vagi) відходять:
– глоткова гілка (r. pharyngeus), яка разом з гілками язико–глоткового нерва (rami nervi glossopharyngei) і завузловими симпатичного стовбура (truncus sympathicus) утворює глоткове сплетення (plexus pharyngeus). Зокрема, по симпатичних гілках передається команда на пригнічення виділення секрету залозами слизової оболонки глотки. Глоткова гілка, що складається з рухових волокон, іннервує:
– верхній та середній м’язи–звужувачі глотки (mm. constrictores pharyngis superior et medius);
– м’язи м’якого піднебіння (mm. palati mollis), за винятком м’яза–натягувача піднебінної завіски (m. tensor veli palatini);
– верхній гортанний нерв (n. laryngeus superior), що відходить від блукаючого нерва (nervus vagus) нижче нижнього вузла (ganglion inferius) – зовнішня гілка (r. externus), що має рухові нервові волокна; та від самого нижнього вузла – внутрішня гілка (ramus internus), що несе чутливі нервові волокна.
Рухові волокна верхнього гортанного нерва (n. laryngeus superior) іннервують:
– персне–щитоподібний м’яз (m. cricothyroideus);
– нижній м’яз–звужувач глотки (m. constrictor pharyngis inferior).
Чутливі волокна верхнього гортанного нерва (n. laryngeus superior) іннервують:
– слизову оболонку гортані над голосовою складкою (tunica mucosa laryngis supra plicam vocalem);
– слизову оболонку кореня язика та надгортанника (tunica mucosa radicis linguae et epiglottidis);
– верхні шийні серцеві гілки (rr. cardiaci cervicales superiores), що є парасимпатичними, вони опускаються уздовж загальної сонної артерії (a. carotis communis) та разом з чутливими нервовими волокнами і завузловими нервовими волокнами симпатичного стовбура (truncus sympathicus) входять до складу серцевого сплетення (plexus cardiacus).
По парасимпатичних нервових волокнах верхніх шийних серцевих гілок передається команда на зменшення частоти і сили серцевих скорочень та звуження судин серця; по чутливих нервових волокнах йде інформація про тиск крові в серцевих камерах і дузі аорти.
У складі гілок грудної та черевної частин блукаючого нерва проходять тільки парасимпатичні передвузлові та чутливі нервові волокна.
Від грудної частини (pars thoracica) блукаючого нерва відходять:
– поворотний гортанний нерв (n. laryngeus recurrens) – зліва огинає знизу дугу аорти, а справа огинає знизу праву підключичну артерію, повертається на шию через верхній отвір грудної клітки (apertura thoracis superior) і своєю кінцевою гілкою – нижнім гортанним нервом (n. laryngeus inferior) – іннервує слизову оболонку гортані під голосовою щілиною (tunica mucosa laryngis sub rima glottidis).
Його рухові волокна іннервують усі м’язи гортані (larynx), за винятком персне–щитоподібного м’яза (m. cricothyroideus).
Від поворотного гортанного нерва (n. laryngeus recurrens) відходять:
– трахейні гілки (rr. tracheales), чутливі та парасимпатичні передвузлові нервові волокна (neurofibrae preganglionicae);
– стравохідні гілки (rr. oesophagei), чутливі та парасимпатичні передвузлові нервові волокна (neurofibrae preganglionicae);
– нижні серцеві гілки (rr. cardiaci inferiores), парасимпатичні, що йдуть до серцевого сплетення (plexus cardiacus);
– грудні серцеві гілки (rr. cardiaci thoracici) – парасимпатичні, йдуть до серцевого сплетення (plexus cardiacus). По цих гілках передається команда на зменшення частоти і сили серцевих скорочень та звуження судин серця;
– трахейні та бронхові гілки (rr. tracheales et bronchiales), що з’єднуються із завузловими волокнами від симпатичного стовбура (truncus sympathicus) і утворюють легеневе сплетення (plexus pulmonalis). Останнє оточує бронхи (bronchi) і разом з ними входить у легені (pulmones);
– стравохідні гілки (rr. oesophagei), що утворюють стравохідне сплетення (plexus oesophageus).
Від черевної частини блукаючого нерва (pars abdominalis nervi vagi) відходять передній блукаючиий стовбур (truncus vagalis anterior) та задній блукаючий стовбур (truncus vagalis posterior).
Ці стовбури, вийшовши, відповідно, на передню і задню стінки шлунка, утворюють разом із завузловими симпатичними волокнами, відповідно, переднє і заднє шлункові сплетення (plexus gastrici anterior et posterior).
Від цих сплетень відходять гілки до:
– шлунка (gaster);
– печінки (hepar);
– селезінки (splen);
– підшлункової залози (pancreas);
– нирок (renes);
– тонкої кишки (intestinum tenue);
– товстої кишки (intestinum crassum) аж до входу в малий таз (верхній відділ низхідної ободової кишки).
Отже, гілки переднього блукаючого стовбура (rami trunci vagalis anterioris) іннервують:
– шлунково–кишкову трубку до низхідної ободової кишки (colon descendens), а
– гілки заднього стовбура (rami trunci vagalis posterioris) заходять в черевне сплетення (plexus coeliacus) і разом з його волокнами іннервують:
– органи черевної порожнини (organa cavitatis abdominis).
По парасимпатичних нервових волокнах, що переключаються на другі нейрони в інтрамуральних вузлах, передається команда на посилення перистальтики, розслаблення м’язів–стискачів і виділення секрету залозами.
По чутливих нервових волокнах передається чутлива інформація від органів черевної порожнини до рівня входу в малий таз.
Судини шлунка і кишки іннервуються тільки симпатичними нервовими волокнами.
Симпатичний стовбур (truncus sympathicus) – це парний утвір, який проходить збоку від хребтового стовпа (columna vertebralis) i складається з 20–25 вузлів симпатичного стовбура (ganglia trunci sympathici) або прихребтових симпатичних вузлів (ganglia sympathica paravertebralia), що з’єднані між собою міжвузловими гілками (rr. interganglionares).
Від грудної частини (pars thoracica) блукаючого нерва відходять:
– поворотний гортанний нерв (n. laryngeus recurrens) – зліва огинає знизу дугу аорти, а справа огинає знизу праву підключичну артерію, повертається на шию через верхній отвір грудної клітки (apertura thoracis superior) і своєю кінцевою гілкою – нижнім гортанним нервом (n. laryngeus inferior) – іннервує слизову оболонку гортані під голосовою щілиною (tunica mucosa laryngis sub rima glottidis).
Його рухові волокна іннервують усі м’язи гортані (larynx), за винятком персне–щитоподібного м’яза (m. cricothyroideus).
Від поворотного гортанного нерва (n. laryngeus recurrens) відходять:
– трахейні гілки (rr. tracheales), чутливі та парасимпатичні передвузлові нервові волокна (neurofibrae preganglionicae);
– стравохідні гілки (rr. oesophagei), чутливі та парасимпатичні передвузлові нервові волокна (neurofibrae preganglionicae);
– нижні серцеві гілки (rr. cardiaci inferiores), парасимпатичні, що йдуть до серцевого сплетення (plexus cardiacus);
– грудні серцеві гілки (rr. cardiaci thoracici) – парасимпатичні, йдуть до серцевого сплетення (plexus cardiacus). По цих гілках передається команда на зменшення частоти і сили серцевих скорочень та звуження судин серця;
– трахейні та бронхові гілки (rr. tracheales et bronchiales), що з’єднуються із завузловими волокнами від симпатичного стовбура (truncus sympathicus) і утворюють легеневе сплетення (plexus pulmonalis). Останнє оточує бронхи (bronchi) і разом з ними входить у легені (pulmones);
– стравохідні гілки (rr. oesophagei), що утворюють стравохідне сплетення (plexus oesophageus).
ГРУДНІ НЕРВИ [TI – TI2]
(nervi thoracici [TI – TI2])
Грудні нерви (nervi thoracici [TI – TI2]) починаються від грудних сегментів спинного мозку. Як і інши спинномозкові нерви, кожний грудний нерв розгалужується на:
– оболонну гілку; поворотну гілку (r. meningeus; r. recurrens);
– сполучну гілку (r. communicans);
– передню гілку; міжребровий нерв; вентральну гілку (r. anterior; n. intercostalis; r. ventralis);
– задню гілку; дорсальну гілку (r. posterior; r. dorsalis)
Задні гілки; дорсальні гілки (rami posteriores; rami dorsales) пронизують глибокі м’язи спини і закінчуються шкірними гілками.
Кожна із задніх гілок має такі гілки:
– присередні гілки (rr. mediales), що іннервують:
– глибокі м’язи спини;
– бічні гілки (rr. laterales), що іннервують:
– глибокі м’язи спини;
– задні шкірні гілки (rr. cutanei posteriores), що іннервують шкіру:
– хребтової ділянки (regio vertebralis);
– лопаткової ділянки (regio scapularis);
– підлопаткової ділянки (regio infrascapularis);
– поперекової ділянки спини (regio lumbalis).
Міжреброві нерви; передні гілки; вентральні гілки (nn. intercostales; rami anteriores; rami ventrales). Їх є 12 пар.
Одинадцять пар міжребрових нервів проходять в борозні відповідного ребра (sulcus costae) між зовнішніми і внутрішніми міжребровими м’язами (mm. intercostales externi et interni), іннервуючи їх.
ХІІ нерв називається підребровим нервом (n. subcostalis).
Шість верхніх міжребрових нервів доходять до груднини (sternum) та іннервують шкіру грудей та грудну залозу (glandula mammaria).
Шість нижніх міжребрових нервів заходять у товщу черевних м’язів, входять у піхву прямого м’яза живота (vagina musculi recti abdominis) та іннервують м’язи передньої і бічної стінок живота і шкіри над ними.
Грудні вузли симпатичного стовбура (ganglia thoracica trunci sympathici) складаються з 10–12 вузлів, які розташовані попереду від головок ребер (capita costarum) на бічних поверхнях тіл хребців (facies laterales corporum vertebrarum).
До грудних вузлів симпатичного стовбура (ganglia thoracica trunci symphatici) підходять сполучні білі гілки (rr. communicantes albi), що складаються з передвузлових нервових волокон (neurofibrae preganglionicae).
Biд грудних вузлів симпатичного стовбура (ganglia thoracica trunci symphatici) відходять такі гілки:
– сполучні cipi гілки (rr. communicantes grisei), які підходять до міжребрових нервів (nn.intercostales);
– грудні серцеві нерви (nn. cardiaci thoracici), які беруть участь у формуванні серцевого сплетення (plexus cardiacus);
– грудні легеневі гілки (rr. pulmonales thoracici), що йдуть до бронхів і легень (bronchi et pulmones), утворюючи легеневе сплетення (plexus pulmonalis);
– стравохідні гілки (rr. oesophageales), які йдуть до стравоходу (oesophagus) та утворюють стравохідне сплетення (plexus oesophagealis);
– грудні аортальні гілки (rr. aortici thoracici), що утворюють грудне аортальне сплетення (plexus aorticus thoracicus);
– великий нутрощевий нерв (n. splanchnicus major), утворений гілками, що відходять від VI–IX грудних вузлів симпатичного стовбура (ganglia thoracica trunci sympathici) i складаються переважно з передвузлових нервових волокон (neurofibrae preganglionicae). Цей нерв через поперекову частину діафрагми (pars lumbalis diaphragmatis) проходить у черевну порожнину (cavitas abdominis) i закінчується у симпатичних вузлах черевного сплетення (ganglia sympathica plexus coeliaci);
– малий нутрощевий нерв (n. splanchnicus minor) починається від X–XI грудних вузлів симпатичного стовбура (ganglia thoracica trunci sympathici) i також має в своєму складі переважно передвузлові нервові волокна (neurofibrae preganglionicae). Він спускається в черевну порожнину (cavitas abdominis) через поперекову частину діафрагми (pars lumbalis diaphragmatis) i входить у симпатичні вузли черевного сплетення (ganglia sympathica plexus coeliaci).
Великий нутрощевий нерв (n. splanchnicus major) та малий нутрощевий нерв (n. splanchnicus minor) містять велику кількість передвузлових нервових волокон (neurofibrae preganglionicae), які утворюють синаптичний зв’язок у черевних вузлах черевного сплетення (ganglia coeliaca plexus coeliaci) з тілами других нейронів, що розташовані у вузлах симпатичного стовбура.
У складі нутрощевих нервів проходить також невелика частина завузлових нервових волокон (neurofibrae postganglionicae), які вже переключились в грудних вузлах симпатичного стовбура (ganglia thoracica trunci sympathici), що йдуть безпосередньо до органів грудної і черевної порожнин (organa cavitatis thoracis et abdominis Блукаючий нерв (X)
Блукаючий нерв (п. vagus) (див. мал. 268, 270, кол. вкл., мал. XV) є нервом IV глоткової дуги. Має три ядра в дорзальній частині довгастого мозку: подвійне ядро (писі, ambiguus), рухове, об’єднане з ядром язпкоглоткового нерва; заднє (писі. dorsalis n. vagi), парасимпатичне, та ядро одинокого шляху (писі. tr. solitarius), чутливе.
Розрізняють черепні, шийні, грудні й Блукаючий нерв — найдовший серед черепних нервів. Сфера його іннервації простягається від твердої оболони головного мозку до сигмоподібної ободової кишки. З речовини мозку корінці нерва виходять позаду оливи довгастого мозку й разом з язикоглотковим і додатковим нервами проходять через for. jugularе. Нерв утворює два вузли (гомологи спинномозкових вузлів): верхній (gang/, superius) -у яремному отворі та нижній (gangl. inferius), розташований на 1 —
У порожнині грудної кліт-к и від стовбура блукаючого нерва відходять гілки: грудні серцеві (rr. cardiaci thoracici), що містять аферентні та еферентні (парасимпатичні) волокна; бронхіальні (rr. bronchiales) аферентні та еферентні (парасимпатичні) до бронхів, утворюючи легеневе сплетення (plexus pulmonalis); до осердя, середостінної плеври та грудної протоки; стравохідні у складі стравохідного сплетення (plexus esophageus).
Поперекові вузли симпатичного стовбура (ganglia lumbalia trunci sympatici) представлені:
– 4–5 вузлами симпатичного стовбура (truncus sympathicus);
– міжвузловими гілками (rr. interganglionares).
Ці вузли розташовані на передньобічній поверхні тіл поперекових хребців (facies anterolateralis corporum vertebrarum lumbalium), присередньо від великого поперекового м’яза (m. psoas major).
Поперекові вузли правого i лівого симпатичних стовбурів (ganglia lumbalia truncorum sympathicorum dextri et sinistri) з’єднуються між собою сполучними гілками (rr. communicantes).
До першого i другого (іноді третього) поперекових вузлів (ganglia lumbalia) підходять сполучні білі гілки (rr. communicantes albi).
Від кожного з поперекових вузлів (ganglia lumbalia) симпатичного стовбура (truncus sympathicus) до поперекових спинномозкових нервів (nervi spinales lumbales) відходять:
– сполучна cipа гілка (r. communicans griseus);
– поперекові нутрощеві нерви (nn. splanchnici lumbales).
Ці нерви йдуть до черевного сплетення (plexus coeliacus) i мають як передвузлові нервові волокна (neurofibrae preganglionicae), так i завузлові нервові волокна (neurofibrae postganglionicae).
Черевне аортальне сплетення (plexus aorticus abdominalis) сформоване за ходом черевної частини аорти і її нутряних гілок. Найбільшим сплетенням, утвореним від черевного аортального, є черевне сплетення (plexus ccliacus) біля основи черевного стовбура, яке охоплює великі правий і лівий черевні вузли (gangl. celiacus dexter/sinister).
У формуванні черевного сплетення крім черевного аортального беруть участь гілки великого, малого та поперекових нутряних нервів, заднього блукаючого стовбура, діа-фрагмальних нервів. Донизу та вперед черепне сплетення безпосередньо переходить у верхнє брижове; розходячись по гілках черевного стовбура, утворює печінкове, шлункове, селезінкове сплетення, віддає гілки до діафрагми, підшлункової залози, дванадцятипалої кишки й нирок.
Верхнє брижове сплетення (plexus mesentericus superior) розташоване за ходом верхньої брижової артерії іі біля місця відходження її від аорти має один або два верхніх брнжовнх вузли. Це сплетення, поширюючись судинними гілками, формує кишкове сплетення (plexus entericus), а виходячи за межі кореня брижі, бере участь в утворенні міжбрижового та нижнього брижового сплетень (plexus mesentericus inferior). За рахунок нижнього брижового виникає верхнє прямокишкове сплетення (plexus rectalis superior).
Печінкове сплетення (plexus hepaticus) є безпосереднім продовженням черевного; розташоване за ходом утворів, які проникли у ворота й виходять з воріт печінки. Від нього йдуть гілки до діафрагми, де біля початку нижньої правої діафрагмаль-ної артерії міститься невеликий вузол (рідше два). Печінкове сплетення має зв’язок з підшлунковозалозовим сплетенням (plexus pancreaticus) і верхнім бри-жовим (plexus mesentericus superior).
Шлункове сплетення (plexus gastri-cus) — розташоване за ходом шлункових судин. Розгалужується у ділянці малої кривини шлунка; має зв’язок з печінковим, підшлунковозалозовим і верхнім бри-жовим сплетеннями.
Селезінкове сплетення (plexus lienalis) є безпосереднім продовженням черевного, розташоване за ходом селезінкових судин, має зв’язок з шлунковим і підшлунковозалозовим сплетеннями.
До дрібніших сплетень, утворених черевним аортальним, належать такі нутряні сплетення: надниркове (plexus suprare-nalis), ниркове (plexus renalis), сечовідне (plexus uretcricus), яєчкове (яєчникове) (plexus testicularis/ ovaricus), підшлун-ковозалозове (згадувалося вище). Донизу черевне аортальне сплетення безпосередньо переходить у верхнє підчеревне.
Парасимпатична частина блукаючого нерва (pars parasympathica nervi vagi) складається із заднього ядра блукаючого нерва (nucleus posterior nervi vagi) i численних внутрішньостінкових (інтрамуральних) вузлів, що є складовими біляорганних i внутрішньоорганних сплетень.
Ці вузли входять до складу серцевого, стравохідного, легеневого, шлункового, кишкового, передшлункового та інших нутрощевих автономних сплетень (вегетативних сплетень – plexus autonomici), які іннервують гладку м’язову тканину (textus muscularis glaber), серцеву м’язову тканину (textus muscularis cardiacus) та залози внутрішніх органів шиї, грудей i живота.
Від черевної частини блукаючого нерва (pars abdominalis nervi vagi) відходять передній блукаючиий стовбур (truncus vagalis anterior) та задній блукаючий стовбур (truncus vagalis posterior).
Ці стовбури, вийшовши, відповідно, на передню і задню стінки шлунка, утворюють разом із завузловими симпатичними волокнами, відповідно, переднє і заднє шлункові сплетення (plexus gastrici anterior et posterior).
Від цих сплетень відходять гілки до:
– шлунка (gaster);
– печінки (hepar);
– селезінки (splen);
– підшлункової залози (pancreas);
– нирок (renes);
– тонкої кишки (intestinum tenue);
– товстої кишки (intestinum crassum) аж до входу в малий таз (верхній відділ низхідної ободової кишки).
Отже, гілки переднього блукаючого стовбура (rami trunci vagalis anterioris) іннервують:
– шлунково–кишкову трубку до низхідної ободової кишки (colon descendens), а
– гілки заднього стовбура (rami trunci vagalis posterioris) заходять в черевне сплетення (plexus coeliacus) і разом з його волокнами іннервують:
– органи черевної порожнини (organa cavitatis abdominis).
По парасимпатичних нервових волокнах, що переключаються на другі нейрони в інтрамуральних вузлах, передається команда на посилення перистальтики, розслаблення м’язів–стискачів і виділення секрету залозами.
По чутливих нервових волокнах передається чутлива інформація від органів черевної порожнини до рівня входу в малий таз.
Судини шлунка і кишки іннервуються тільки симпатичними нервовими волокнами.
До черевної частини нутрощевих сплетень та нутрощевих вузлів (pars abdominalis plexuum visceralium et gangliorum visceralium) належать такі сплетення та вузли:
1. Черевне аортальне сплетення (plexus aorticus abdominalis), яке розміщене на передній та бічних стінках черевної частини аорти і утворене гілками (завузловими волокнами) від верхніх поперекових вузлів симпатичного стовбура (ganglia lumbalia superiora trunci sympathici).
Волокна черевного аортального сплетення (fibrae plexus aortici abdominalis) йдуть по артеріальних гілках черевної частини аорти (pars abdominis aortae), формуючи з гілками блукаючого нерва (nervus vagus) і нутрощевих нервів (nn. splanchnici) інші сплетення черевної порожнини (cavitas abdominis).
2. Діфрагмові вузли (ganglia phrenica), які розміщені навколо нижньої діафрагмової артерії (a. phrenica inferior) і беруть участь в утворенні сплетення.
3. Черевне сплетення (plexus coeliacus), яке ще називають сонячним сплетенням (plexus solaris), розміщене навколо черевного стовбура (truncus coeliacus) і утворене гілками:
– черевного аортального сплетення (plexus aorticus abdominalis);
– блукаючого нерва (n. vagus);
– великого нутрощевого нерва (n. splanchnicus major);
– малого нутрощевого нерва (n. splanchnicus minor);
– правого діафрагмового нерва (n. phrenicus dexter).
Парасимпатичні передвузлові волокна блукаючого нерва (n.vagus) та чутливі волокна діафрагмового нерва (nervus phrenicus) проходять через черевне сплетення (plexus coeliacus) не перериваючись.
У вузлах черевного сплетення (plexus coeliacus) містяться тіла других нейронів симпатичної частини (pars sympathica), на які переключається частина симпатичних передвузлових нервових волокон (neurofibrae preganglionicae).
Черевне сплетення (plexus coeliacus) містить переважно два черевні вузли (ganglia coeliaca), які розташовані з боків від черевного стовбура (truncus coeliacus).
Від черевних вузлів (ganglia coeliaca) відходять симпатичні завузлові нервові волокна (neurofibrae postganglionicae sympathicae), до яких приєднуються парасимпатичні передвузлові нервові волокна (neurofibrae preganglionicae parasympathicae) блукаючого нерва, що беруть участь в утворенні судинних і органних сплетень.
До черевного сплетення (plexus coeliacus) належать такі сплетення:
– печінкове сплетення (plexus hepaticus), яке продовжується від черевного сплетення (plexus coeliacus) до воріт печінки (porta hepatis) і оточує печінкові артерії (aa. hepaticae). В його утворенні беруть участь нервові волокна черевного сплетення (neurofibrae plexus coeliaci) та передвузлові волокна переднього блукаючого стовбура (truncus vagalis anterior);
– селезінкове сплетення (plexus splenicus; plexus lienalis), яке оточує селезінкову артерію (a. splenica; a. lienalis) і продовжується від черевного сплетення (plexus coeliacus);
– шлункове сплетення (plexus gastricus), що оточує ліву шлункову артерію (a. gastrica sinistra) і продовжується від черевного сплетення (plexus coeliacus). В утворенні цього сплетення беруть участь і гілки переднього блукаючого стовбура (rami trunci vagalis anterioris);
– підшлунковозалозове сплетення (plexus pancreaticus), що обплітає стовбури підшлункових артерій (truncus arteriarum pancreaticarum);
– надниркове сплетення (plexus suprarenalis), що розташовується навколо надниркових артерій (aa. suprarenales) і в свому складі має симпатичні вузлові нервові волокна (neurofibrae postganglionicae sympathicae), які доходять до мозкової речовини надниркових залоз (medulla glandularum suprarenalium);
– аортально–ниркові вузли (ganglia aorticorenalia) – симпатичні, розміщені біля місця відходження від аорти (aorta) ниркової артерії (a. renalis).
Від цього вузла відходять симпатичні завузлові нервові волокна (neurofibrae postganglionicae sympathicae) та приєднуються до них парасимпатичні передвузлові нервові волокна (neurofibrae preganglionicae parasympathicae) блукаючого нерва, які беруть участь в утворенні судинних і органних сплетень;
– верхнє брижове сплетення (plexus mesentericus superior), розміщене навколо верхньої брижової артерії (a. mesenterica superior) та її гілок. Біля місця відходження від аорти (aorta) верхньої брижової артерії (a. mesenterica superior) розташований симпатичний верхній брижовий вузол (ganglion mesentericum superius);
– нижнє брижове сплетення (plexus mesentericus inferior) розміщене навколо нижньої брижової артерії (a. mesenterica inferior) та її гілок.
Біля місця відходження від аорти (aorta) нижньої брижової артерії (a. mesenterica inferior) розташований симпатичний нижній брижовий вузол (ganglion mesentericum inferius).
Гілки цього сплетення обплітають верхню прямокишкову артерію (arteria rectalis superior) аж до прямої кишки (rectum);
– міжбрижове сплетення (plexus intermesentericus), що є частиною черевного аортального сплетення (pars plexus aortici abdominalis) і розташоване між початками верхньої брижової артерії та нижньої брижової артерії (a. mesenterica superior et a. mesenterica inferior);
– кишкове сплетення (plexus entericus), яке міститься у стінці тонкої кишки (paries intestini tenuis) і утворене нервовими волокнами брижових сплетень (plexus mesenterici). Це сплетення має такі власні сплетення, що розташовані у стінці тонкої кишки (intestinum tenue):
– підсерозне сплетення (plexus subserosus), що міститься під серозною оболонкою тонкої кишки (tunica serosa intestini tenuis);
– м’язово–кишкове сплетення (plexus myentericus) або сплетення Ауербаха (plexus Auerbachi), розміщене між двома шарами м’язової оболонки тонкої кишки (tunica muscularis intestini tenuis) і регулює перистальтику кишки.
– підслизове сплетення (plexus submucosus), або сплетення Мейсснера (plexus Meissneri), що міститься під слизовою оболонкою тонкої кишки (tunica mucosa intestini tenuis), іннервує м’язову пластинку слизової оболонки (lamina muscularis tunicae mucosae) та кишкові залози слизової оболонки тонкої кишки (glandulae intestinales tunicae mucosae intestini tenuis);
– верхнє прямокишкове сплетення (plexus rectalis superior), що утворене нервовими гілками нижнього брижового сплетення (plexus mesentericus superior) і охоплює верхню частину прямої кишки (rectum);
– ниркове сплетення (plexus renalis), яке охоплює ниркову артерію (a. renalis) і містить ниркові вузли (ganglia renalia);
– сечовідне сплетення (plexus uretericus), яке оточує сечоводи (ureteres) і утворене нервовими волокнами черевного аортального сплетення та ниркового сплетення (plexus abdominalis et plexus renalis) і гілками аортально–ниркових вузлів (ganglia aorticorenalia);
– яєчникове сплетення (plexus ovaricus), яке оточує яєчникові артерії (aa. ovaricae) і утворене нервовими волокнами черевного аортального сплетення (plexus aorticus abdominis) та ниркового сплетення (plexus renalis);
– яєчкове сплетення (plexus testicularis), яке оточує яєчкову артерію (a. testicularis) і утворене нервовими волокнами черевного аортального сплетення та ниркового сплетення (plexus aorticus abdominis et plexus renalis);
– клубове сплетення (plexus iliacus), що оточує праву та ліву клубові артерії (aa. iliaca interna dextra et sinistra) і є продовженням міжбрижового сплетення (plexus intermesentericus) на клубовій артерії (aa. iliacаe);
– стегнові сплетення (plexus femoralеs), що розташовані навколо початку стегнових артерій (aa. femorales) і є продовженням клубового сплетення (plexus iliacus).
Тазова частина симпатичного стовбура. Тазовий відділ парасимпатичної нервової системи. Вегетативні сплетення органів таза. Практичні завдання з анатомії судин і нервів тулуба.
Поперекові вузли симпатичного стовбура (ganglia lumbalia trunci sympatici) представлені:
– 4–5 вузлами симпатичного стовбура (truncus sympathicus);
– міжвузловими гілками (rr. interganglionares).
Ці вузли розташовані на передньобічній поверхні тіл поперекових хребців (facies anterolateralis corporum vertebrarum lumbalium), присередньо від великого поперекового м’яза (m. psoas major).
Поперекові вузли правого i лівого симпатичних стовбурів (ganglia lumbalia truncorum sympathicorum dextri et sinistri) з’єднуються між собою сполучними гілками (rr. communicantes).
До першого i другого (іноді третього) поперекових вузлів (ganglia lumbalia) підходять сполучні білі гілки (rr. communicantes albi).
Від кожного з поперекових вузлів (ganglia lumbalia) симпатичного стовбура (truncus sympathicus) до поперекових спинномозкових нервів (nervi spinales lumbales) відходять:
– сполучна cipа гілка (r. communicans griseus);
– поперекові нутрощеві нерви (nn. splanchnici lumbales).
Ці нерви йдуть до черевного сплетення (plexus coeliacus) i мають як передвузлові нервові волокна (neurofibrae preganglionicae), так i завузлові нервові волокна (neurofibrae postganglionicae).
Крижові вузли симпатичного стовбура (ganglia sacralia trunci sympathici) утворені трьома вузлами, які лежать на тазовій поверхні крижової кістки (facies pelvica ossis sacri), присередньо від передніх крижових отворів (foramina sacralia anteriora).
Внизу правий i лівий симпатичні стовбури (trunci sympathici dexter et sinister) наближаються i закінчуються в непарному вузлі (ganglion impar) – куприковому симпатичному вузлі.
Праві та ліві крижові вузли (ganglia sacralia dextra et sinistra) з’єднуються між собою поперечними гілками (rr. transversi). Від них відходять:
– сполучні cipi гілки (rr. communicantes grisei) до крижових спинномозкових нервів (nn.spinales);
– крижові нутрощеві нерви (nn.splanchnici sacrales), які йдуть до:
– верхнього підчеревного сплетення (plexus hypogastricus superior);
– нижнього підчеревного сплетення (plexus hypogastricus inferior).
Верхнє підчеревне сплетення (plexus hypogastricus superior) розташоване на передній поверхні хребтового стовпа (LIV — V, SI) у проміжку між загальними клубовими артеріями. На рівні другого крижового хребця сплетення ділиться на дві гілки (п. hypogastricus dexter / sinister) і переходить у парне праве та ліве нижнє підчеревне сплетення (plexus hypogastricus inferior, s. plexus pelvicus) на задньо-бічних стінках малого таза. За рахунок нижнього підчеревного сплетення формуються такі нутряні сплетення: присередні прямокишкові (plexus rectales medii), нижні прямокишкові (plexus rectales inferior), передміхурової залози (plexus prostaticus), сім’явиносне (plexus defe-rentiales), матково-піхвове (plexus uterovaginal) і печеристі нерви клітора (статевого члена) (пп. cavernosi clitoridis / penis).
До тазової частини центрального відділу парасимпатичної частини (pars pelvica divisionis centralis partis parasympathicae) належать крижові парасимпатичні ядра (nuclei parasympathici sacrales), які залягають в сірій речовині II–IV крижових сегментів спинного мозку (substantia grisea segmentorum sacralium secundi – quarti medullae spinalis) між передніми рогами та задніми рогами (cornua anteriora et cornua posteriora), – бічно–присередні ядра (nuclei intermediolaterales).
До тазової частини периферійного відділу парасимпатичної частини (pars pelvica divisionis periphericae partis parasympathicae) належать тазові вузли (ganglia pelvica), де розташовані тіла других нейронів. До них підходить парасимпатичний корінець; тазові нутрощеві нерви (radix parasympathica; nn. splanchnici pelvici) – передвузлові парасимпатичні волокна, а відходять від вузлів завузлові волокна (аксони других нейронів).
Аксони клітин крижових парасимпатичних ядер (nuclei parasympathici sacrales) виходять з спинного мозку (medulla spinalis) в складі передніх корінців (radices anteriores), а потім в складі передніх гілок крижових спинномозкових нервів (rami anteriores nervorum spinalium) та після виходу їх через передні крижові отвори (foramina sacralia anteriora) утворюють парасимпатичний корінець; тазові нутрощеві нерви (radix parasympathica; nn. splanchnici pelvici), що входять до складу соромітного нерва (n. pudendus).
Парасимпатичний корінець; тазові нутрощеві нерви (radix parasympathica; nn. splanchnici pelvici) підходять до нижнього брижового сплетення (plexus mesentericus inferior) – нижнього підчеревного сплетення, i в складі його гілок досягають зовнішнix i внутрішніх статевих органів, органів сечової системи i відділів товстої кишки, що розташовані в порожнині малого таза.
У товщі стінок органів або біля них розташовуються органні сплетення, які мають парасимпатичні тазові вузли (ganglia pelvica), на нейронах яких закінчуються передвузлові нервові волокна тазових нутрощевих нервів (neurufibrae preganglionicae nervorum splanchnicorum pelvicorum).
Відростки нейронів тазових вузлів (ganglia pelvica) – парасимпатичні завузлові нервові волокна (neurofibrae postganglionicae), йдуть в органи та іннервують їх гладкі м’язи та залози.
Тазові нутряні нерви посилюють перистальтику кишок, розслаблюють внутрішній м’яз — стискач відхідника і т. ін.
Центри, які об’єднують і регулюють функції симпатичної і парасимпатичної частин автономної нервової системи, розташовані в мозочку, ядрах гіпоталамуса та в смугастому тілі (див. мал. 272).
Вищі центри, що координують діяльність усієї нервової системи, містяться в корі великого мозку.
До тазової частини нутрощевих сплетень та нутрощевих вузлів (pars pelvica plexuum visceralium et gangliorum visceralium) належать:
1. Верхнє підчеревне сплетення; передкрижовий нерв (plexus hypogastricus superior; n. presacralis) непарне і розташоване під роздвоєнням аорти (bifurcatio aortae) на передній поверхні тіла V поперекового хребця та миса (facies anterior corporis vertebrae lumbalis quintae [V] et promontorii).
Верхнє підчеревне сплетення (plexus hypogastricus superior) утворене:
– гілками черевного аортального сплетення (rami plexus aortici abdominalis);
– поперековими нутрощевими нервами (nn. splanchnici lumbales) від нижніх поперекових вузлів симпатичного стовбура (ganglia lumbalia inferiora trunci sympathici);
– крижовими нутрощевими нервами (nn. splanchnici sacrales) від першого крижового вузла симпатичного стовбура (ganglion sacrale primum trunci sympathici).
Від верхнього підчеревного сплетення (plexus hypogastricus superior) відходять правий та лівий підчеревні нерви (nn. hypogastrici dexter et sinister), які переходять до нижнього підчеревного сплетення (plexus hypogastricus inferior);
2. Нижнє підчеревне сплетення; тазове сплетення (plexus hypogastricus inferior; plexus pelvicus) – парне і розміщене спереду і з обох боків від прямої кишки (rectum) на поверхні м’яза–підіймача відхідника (m. levator ani).
Нижнє підчеревне сплетення (plexus hypogastricus inferior) утворене симпатичними нервовими волокнами підчеревних нервів верхнього підчеревного сплетення (nn. hypogastrici plexus hypogastrici superioris) і парасимпатичними волокнами тазових нутрощевих нервів (nn. viscerales pelvici) – парасимпатичний корінць (radix parasympathica).
Нижнє підчеревне сплетення (plexus hypogastricus inferior) має такі сплетення:
– середнє прямокишкове сплетення (plexus rectalis medius), яке розміщене на стінці середньої частини прямої кишки (rectum) і утворене гілками верхнього прямокишкового сплетення (plexus rectalis superior);
– нижнє прямокишкове сплетення (plexus rectalis inferior) розташоване на стінці нижньої частини прямої кишки (rectum) та відхідникового каналу (canalis analis) і утворене гілками:
– нижнього підчеревного сплетення (plexus hypogastricus inferior);
– верхнього прямокишкового сплетення (plexus rectalis superior);
– середнього прямокишкового сплетення (plexus rectalis medius);
– нижніх прямокишкових нервів (nervi rectales inferiores).
Від нижнього прямокишкового сплетення (plexus rectalis inferior) відходять верхні відхідникові нерви (nn. anales superiores).
3. Матково–піхвове сплетення (plexus uterovaginalis), розташоване з боків матки та піхви (uterus et vagina) і утворене гілками нижнього підчеревного сплетення (rami plexus hypogastrici inferioris) та міхурового сплетення (plexus vesicalis).
Від матково–піхвового сплетення (plexus uterovaginalis) відходять піхвові нерви та гілки (nervi et rami vaginales) до:
– матки (uterus);
– маткових труб (tubae uterinae);
– яєчників (ovaria).
4. Передміхуровозалозове сплетення (plexus prostaticus), розташоване на бічних, задній та нижній поверхнях передміхурової залози (prostata) і утворене гілками:
– нижнього підчеревного сплетення (plexus hypogastricus inferior);
– міхурового сплетення (plexus vesicalis).
5. Сплетення сім’явиносної протоки (plexus ductus deferentialis) – парне, оточує сім’явиносну протоку (ductus deferens) і утворене гілками нижнього підчеревного сплетeння (plexus hypogastricus inferior) та міхурового сплетення (plexus vesicalis). Віддає гілки до пухирчастої залози (glandula vesiculosa).
6. Міхурове сплетення (plexus vesicalis), розміщене на бічних стінках сечового міхура (vesica urinaria) і утворене парасимпатичними гілками тазових нутрощевих нервів (rami parasympathici nervorum splanchnicorum pelvicorum).
7. Печеристі нерви клітора (nn. cavernosi clitoridis), що утворені гілками нижнього підчеревного сплетення (plexus hypogastricus inferior) і досягають клітора (clitoris), пройшовши через сечо–статеву діафрагму (diaphragma urogenitale);
8. Печеристі нерви статевого члена (nn. cavernosi penis) починаються від передміхуровозалозового сплетення (plexus prostaticus) і йдуть до статевого члена (penis). На спинці статевого члена (dorsum penis) вони з’єднуються з дорсальним нервом статевого члена (n. dorsalis penis) та ідуть до печеристих тіл статевого члена (corpora cavernosa penis).
ОРГАНИ ЧУТТЯ
Орган зору. Будова оболонок очного яблука. Заломні середовища очного яблука. Камери ока
Органами чуття називають анатомічні утвори, які сприймають зовнішні подразненя і передають їх енергію (нервовий імпульс) в мозок.
Різні зовнішні впливи сприймаються шкірним покривом (контактні екстерорецептори, інтерорецептори, пропріорецептори) і дистантними органами чуття: органом зору (organum visus), присінкові-завитковим органом (organum vestibulocochleare), органом нюху (organum olfactorium), органом смаку (organum gustatorium).
Виходячи з особливостей подразнень, що їх сприймають органи чуттів, останні можна класифікувати так:
– подразник механічний, це органи шкірного суття, орган слуху і статичного чуття;
– подразник хімічний, це органи нюху і смаку;
– подразник світловий, це орган зору.
Органи чуттів тільки сприймають зовнішнє подразнення. Їх вищий аналіз проходить в корі великого мозку, куди нервовий імпульс поступає по нервовим волокнам (нервам), які зв’язують органи чуттів з головним мозком.
Не випадково І.П.Павлов назвав органи чуттів в їх широкому розумінні аналізаторами.
Кожний аналізатор включає:
– периферійний прилад (прибор), який сприймає зовнішнє подразнення (світло, звук, запах, смак, дотик) і трансформує його у нервовий імпульс;
– провідні шляхи, по яких нервовий імпульс поступає у відповідний нервовий центр;
– нервовий центр в корі великого мозку (кірковий кінець аналізатора).
Отже, у якості нервів органів чуттів виступають деякі чутливі черепні і спинномозкові нерви, які проводять нервовий імпульс до центральної нервової системи досягаючи кіркових центрів аналізаторів, де відбувається аналіз зовнішніх подразнень.
ОКО та СТРУКТУРИ УТВОРІВ (oculus et structurae pertinentes)
ОРГАН ЗОРУ (organum visus)
Око (oculus; грец. ophthalmos) складається з:
– очного яблука (bulbus oculi);
– додаткових структур ока (structurae oculi accessoriae);
– зорового нерва (n. opticus).
До очного яблука (bulbus oculi) належать:
– ядро очного яблука (nucleus bulbi оculi);
– оболонки очного яблука (tunicae bulbi oculi).
Додаткові структури ока (structurae oculi accessoriae) включають:
– брову (supercilium);
– повіки (palpebrae);
– зовнішні м’язи очного яблука (musculi externi bulbi oculi);
– сльозовий апарат (apparatus lacrimalis);
– сполучну оболонку; кон’юнктиву (tunica conjunctiva);
– очноямкові фасції (fasciae orbitales);
– сполучнотканинні утвори, до яких належать:
– окістя очної ямки (periorbita);
– очноямкова перегородка (septum orbitale);
– піхва очного яблука (vagina bulbi);
– надбілковооболонковий простір; епісклеральний простір (spatium episclerale);
– жирове тіло очної ямки (corpus adiposum orbitae);
– м’язові фасції (fasciae musculares).
Очне яблуко (bulbus oculi) оточене:
– жировим тілом очної ямки (corpus adiposum orbitae);
– зовнішніми м’язами очного яблука (musculi externi bulbi oculi);
– очноямковою фасцією (fascia orbitalis).
В очному яблуці (bulbus oculi) розрізняють:
– передній полюс (polus anterior);
– задній полюс (polus posterior);
– зовнішню вісь очного яблука (axis bulbi externus), яка проведена між переднім полюсом (polus anterior) та заднім полюсом (polus posterior).
Внутрішня вісь очного яблука (axis bulbi internus) проходить від задньої поверхні рогівки (facies posterior corneae) до сітківки (retina).
Зорова вісь (axis opticus) проводиться від центра переднього полюса (polus anterior) до центральної ямки сітківки (fossa centralis retinae).
Лінія, що проходить по поверхні очного яблука, з’єднуючи полюси між собою, називається меридіаною (meridianus). Навколо очного яблука (bulbus oculi) їх можна провести безліч.
Лінія, що проходить поперечно по поверхні очного яблука (bulbus oculi) та ділить меридіани посередині, називається екватором (equator). Він проходить перпендикулярно до меридіан.
До оболонок очного яблука (tunicae bulbi oculi) належать:
– волокниста оболонка очного яблука (tunica fibrosa bulbi) – зовнішня оболонка (tunica externa);
– судинна оболонка очного яблука (tunica vasculosa bulbi) – середня оболонка (tunica media);
– внутрішня оболонка ока очного яблука (tunica interna bulbi) – сітківка (retina).
Волокниста оболонка очного яблука (tunica fibrosa bulbi) поділяється на:
– рогівку (cornea) – передню прозору частину;
– білкову оболонку ока (sclera).
На межі між рогівкою та білковою оболонкою ока проходить венозна пазуха білкової оболонки (sinus venosus sclerae) – канал Шлема.
Судинна оболонка очного яблука (tunica vasculosa bulbi) складається з:
– власної судинної оболонки (choroidea), яка пухко з’єднана із білковою оболонкою ока (sclera) і відмежована від неї навколосудинним простором (spatium perichoroideum);
– війкового тіла (corpus ciliare), яке складається з:
– війкового вінця (corona ciliaris);
– та близько 70 війкових відростків (processus ciliares). У товщі війкового тіла (corpus ciliare) залягає війковий м’яз (m. ciliaris), при скороченні якого забезпечується акомодація ока (oculus) – здатність чітко бачити предмети на різній відстані:
– райдужка (iris), яка помітна через рогівку (cornea). Райдужка (iris) в центрі має круглий отвір – зіницю (pupilla). Райдужка є біологічною діафрагмою, що регулює величину світлового потоку.
Навколо зіниці (pupilla) у райдужці розміщені гладкі м’язи, які утворюють:
– м’яз–звужувач зіниці ( m. sphincter pupillae);
– м’яз–розширювач зіниці (m. dilatator pupillae):
Внутрішня оболонка очного яблука (tunica interna bulbi) щільно прилягає до судинної оболонки очного яблука (tunica vasculosa bulbi) від місця виходу зорового нерва (nervus opticus) до краю зіниці (pupilla) і складається з:
– сітківки (retina);
– кровоносних судин сітківки (vasa sanguinea retinae);
– зорового нерва (nervus opticus).
Відповідно до функції у сітківці (retina) розрізняють:
– більшу задню частину – зорову частину сітківки (pars optica retinae), яка містить палички і колбочки – фоторецептори;
– меншу передню частину – сліпу частину сітківки (pars caeca retinae), у якій немає ні паличок, ні колбочок, тому не сприймає світлові подразнення.
У зоровій частині сітківки (pars optica retinae) виділяють:
– пігментний шар (stratum pigmentosum), або зовнішній шар (stratum externum);
– нервовий шар (stratum nervosum), або внутрішній шар (stratum internum).
Сліпа частина сітківки містить тільки пігментний шар і поділяється на:
– війкову частину сітківки (pars ciliaris retinae);
– райдужкову частину сітківки (pars iridica retinae).
Межею між зоровою частиною сітківки (pars optica retinae) та сліпою частиною сітківки (pars caeca retinae) є зубчаста лінія (ora serrata), яка відповідає переходу власної судинної оболонки (choroidea) у війкове тіло (corpus ciliare):
У задньому відділі сітківки (retina) на дні очного яблука (fundus bulbi oculi) є диск зорового нерва (discus nervi optici), що має невелику заглибину диска (excavatio disci) – місце виходу з очного яблука зорового нерву. Ця ділянка не сприймає світлових подразнень.
У центрі сітківки (retina) при офтальмоскопії видно жовту пляму (macula lutea), в якій помітна центральна ямка (fovea centralis) та ямочка (foveola), яка є місцем найкращої гостроти зору, де спостерігається найбільше скупчення колбочок.
Кровоносні судини сітківки (vasa sanguinea retinae)
Артерії сітківки (arteriae retinae) починаються від центральної артерії сітківки; внутрішньоочної частини (a.centralis retinae, pars intraocularis), яка є гілкою очної артерії (a. ophthalmica).
Венозна кров від сітківки (retina) відтікає по венулах (venulae), які ідуть із однойменними артеріолами (arteriolae) і впадають у центральну вену сітківки, внутрішньочерепну частину (v. centralis retinae, pars intraocularis).
Від центральної артерії сітківки; внутрішньоочної частини (a.centralis retinae, pars intraocularis) відходять:
– нижня скронева артеріола сітківки (arteriola temporalis retinae inferior), яка має:
– носові артеріоли сітківки (arteriolae nasales retinae);
– плямові артеріоли (arteriolae maculares);
– верхня скронева артеріола сітківки (arteriola temporalis retinae superior), яка відходить від судинного кола зорового нерва (circulus vasculosus nervi optici).
Центральна вена сітківки; внутрішньочерепна частина (v .centralis retinae, pars intraocularis) виходить від заглибини диска (excavatio disci) і проходить у порожнину черепа (cavitas cranii) всередині зорового нерва (nervus opticus) та вливається у верхню очну вену (vena ophthalmica superior) або печеристу пазуху (sinus cavernosus).
Центральна вена сітківки; внутрішньочерепна частина (v. centralis retinae; pars intraocularis) має такі притоки:
– скроневі венули сітківки (venulae temporales retinae);
– носові венули сітківки (venulae nasales retinae);
– плямові венули (venulae maculares retinae).
Ядро очного яблука (nucleus bulbi oculi) складається із таких світлозаломлюючих середовищ:
– склистого тіла – corpus vitreum;
– кришталика – lens;
– водянистої волоиа – humor aquosus;
– передньої камери – camera anterior;
– задньої камери – camera posterior).
Склисте тіло (corpus vitreum) – драглиста прозора маса, в якій немає судин. Воно займає всю задню частину очного яблука (bulbus oculi) позаду кришталика (lens).
На передній поверхні cклистого тіла (facies anterior corporis vitrei) є ямка склистого тіла (fossa hyaloidea), у якій лежить кришталик (lens).
Кришталик (lens) – це двоякоопукла лінза, що має:
– передню поверхню (facies anterior);
– задню поверхню (facies posterior);
– передній полюс (polus anterior);
– задній полюс (polus posterior);
– ядро кришталика (nucleus lentis), що є його внутрішньою частиною;
– кору кришталика (cortex lentis), що є його периферійною частиною;
– капсулу кришталика (capsula lentis), що вкриває його ззовні.
– війковий поясок (zonula ciliaris), або зв’язку Цинна, за допомогою якої капсула кришталика (capsula lentis) прикріплюється до війкового тіла (corpus ciliare):
При скороченні війкового м’яза (m. ciliaris) війковий поясок (zonula ciliaris) розслаблюється і кришталик (lens) розправляється, стає більш опуклим, його заломлююча здатність збільшується – людина бачить близькі предмети, пише, читає тощо.
При розслабленні війкового м’яза (m. ciliaris) війковий поясок (zonula ciliaris) або зв’язка Цинна, натягується і кришталик (lens) сплощується, його заломлююча здатність зменшується. Цей процес називається акомодацією – здатність бачити предмети на різних відстанях.
Камери очного яблука (camerae bulbi) є такі:
– передня камера (camera anterior), що розміщена між задньою поверхнею рогівки (facies posterior corneae) та передньою поверхнею райдужки (facies anterior iridis);
– задня камера (camera posterior), що розміщена між задньою поверхнею райдужки (facies posterior iridis) та передньою поверхнею кришталика (facies anterior lentis);
– зазадня камера; склиста камера (camera postrema; camera vitrea), в якій розміщене склисте тіло (corpus vitreum).
Водяниста волога (humor aquosus) заповнює передню камеру та задню камеру (camera anterior et camera posterior). Водяниста волога (humor aquosus) виробляється:
– війковими відростками (processus ciliares);
– війковими складками війкового тіла (plicae ciliares corporis ciliaris).
Передня і задня камери очного яблука (camerae bulbi: camera anterior et camera posterior) сполучаються між собою через зіницю (pupilla).
Між рогівкою (cornea) та райдужкою (iris) утворюється райдужково–рогівковий кут (angulus iridocornealis), який заповнений гребінною зв’язкою (lig. pectinatum), між пучками волокон якої є простори райдужково–рогівкового кута (spatia anguli iridocornealis) – фонтанові простори:
Через фонтанові простори (spatia anguli iridocornealis) водяниста волога (humor aquosus) відтікає з передньої камери (camera anterior) у венозну пазуху білкової оболонки (sinus venosus sclerae) Шлемів канал, а з нього потрапляє в передні війкові вени (vv. ciliares anteriores).
Акомодаційний апарат ока. Провідні шляхи зорового аналізатора. Додаткові органи ока: очноямкові фасції, броми, повіки, кон’юнктива, слізний апарат
До додаткових структур ока (structurae oculi accessoriae) належать:
– зовнішні м’язи очного яблука (musculi externi bulbi oculi);
– брови (supercilia);
– повіки (palpebrae);
– сполучна оболонка, кон’юнктива (tunica conjunctiva);
– сльозовий апарат (apparatus lacrimalis).
Зовнішні м’язи очного яблука (musculi externi bulbi oculi) поділяються на:
– прямі м’язи (mm. recti);
– косі м’язи (mm. obliqui);
– та інші м’язи (et ceteri).
До прямих м’язів очного яблука належать:
– верхній прямий м’яз (m. rectus superior);
– нижній прямий м’яз (m. rectus inferior);
– бічний прямий м’яз (m. rectus lateralis);
– присередній прямий м’яз (m. rectus medialis):
Вони повертають очне яблуко (bulbus oculi) відповідно у свій бік, навколо лобової та вертикальної осей.
До косих м’язів очного яблука належать:
– верхній косий м’яз (m. obliquus superior), який своїм сухожилком (tendo) перекидається через блок блокової ості (trochlea spinaе trochlearis) і повертає очне яблуко (bulbus oculi) вниз та назовнi;
– нижній косий м’яз (m. obliquus inferior), що повертає очне яблуко (bulbus oculi) вверх та назовні, тобто повертає очне яблуко (bulbus oculi) переважно навколо стрілової осі.
До інших зовнішніх м’язів очного яблука (musculi externi bulbi oculi) належать:
– м’яз–підіймач верхньої повіки (m. levator palpebrae superioris), який має поверхневу пластинку (lamina superficialis) та глибоку пластинку (lamina profunda);
– очноямковий м’яз (m. orbitalis), що вгорі вкриває передній відрізок нижньої очноямкової щілини (fissura orbitalis inferior).
До внутрішніх м’язів очного яблука (musculi interni bulbi oculi), які є гладкими м’язовими волокнами (myofibrae glabrae), належать:
– війковий м’яз (m. ciliaris), який має:
– меридіанні волокна (fibrae meridionales);
– поздовжні волокна (fibrae longitudinales);
– радіальні волокна (fibrae radiales);
– колові волокна (fibrae circulares);
– м’яз–звужувач зіниці (m. sphincter pupillae);
– м’яз–розширювач зіниці (m. dilatator pupillae):
Окістя очної ямки (periorbita) є окістям кісток (periosteum ossium), що формують стінки очної ямки (orbita) і, зростаючись ззаду в ділянці зорового каналу (canalis opticus) та верхньої очноямкової щілини (fissura orbitalis superior), продовжується у черепну тверду оболону (dura mater cranialis).
Очне яблуко (bulbus oculi) оточене піхвою очного яблука (vagina bulbi) – теноновою капсулою, яка пухко сполучається із білковою оболонкою ока (sclera).
Між піхвою очного яблука (vagina bulbi) та окістям очної ямки (periorbita) залягає жирове тіло очної ямки (corpus adiposum orbitae), яке виконує функцію еластичної подушки для очного яблука (bulbus oculi).
Верхня та нижня повіки (palpebra superior et palpebra inferior) – це утвори, які прикривають очне яблуко (bulbus oculi) згори та знизу і переходять у шкіру сусідньої ділянки.
Між повіками є щілина повік (rima palpebrarum):
Передня поверхня повіки (facies anterior palpebrae) вкрита шкірою, а задня поверхня повіки (facies posterior palpebrae) – тонкою сполучною оболонкою (tunica conjunctiva). Остання переходить на очне яблуко (bulbus oculi).
У місці переходу сполучної оболонки (tunica conjunctiva) з верхньої повіки та нижньої повіки (palpebra superior et inferior) на очне яблуко (bulbus oculi) утворюється:
– верхнє склепіння сполучної оболонки (fornix conjunctivae superior);
– нижнє склепіння сполучної оболонки (fornix conjunctivae inferior), утворюючи сполучнооболонковий мішок (saccus conjunctivalis).
У товщі повік розміщена сполучна пластинка, яка нагадує хрящ, і тому вона називається верхнім хрящем повіки (tarsus superior) та нижнім хрящем повіки (tarsus inferior), де містяться залози хрящів і повік (glandulae tarsales et palpebrarum).
У повіках (palpebrae) є також війкові залози (glandulae ciliares) та сальні залози (glandulae sebaceae):
На межі між верхньою повікою і лобом помітний шкірний валик, вкритий волоссям – брови (supercilia).
Сльозовий апарат (apparatus lacrimalis) складається із:
– сльозової залози (glandula lacrimalis), що лежить в ямці сльозової залози (fossa glandulae lacrimalis), яка розташована на межі верхньої стінки очної ямки (paries superior orbitae) з бічною стінкою очної ямки (paries lateralis orbitae);
– сльозовивідних шляхів:
Сухожилок м’яза–підіймача верхньої повіки (tendo musculi levatoris palpebrae superioris) розділяє сльозову залозу (fossa glandulae lacrimalis) на:
– більшу верхню очноямкову частину (pars orbitalis superior);
– меншу нижню повікову частину (pars palpebralis inferior).
Від цих частин відходять вивідні проточки (ductuli excretorii), яких є 10–15 і вони відкриваються в сполучнооболонковий мішок (saccus conjunctivalis), а саме в бічну частину верхнього склепіння сполучної оболонки (pars lateralis fornicis superioris conjunctivae).
Відходячи з вивідних протоків, сльоза (lacrima) омиває передню поверхню очного яблука (facies anterior bulbi oculi).
Далі сльоза (lacrima) по капілярній щілині повік (rima palpebrarum) прямує по сльозовому струмку (rivus lacrimalis), відтікаючи у присередній кут ока (angulus oculi medialis). Тут сльозова рідина (liquor lacrimalis) накопичується у сльозовому озері (lacus lacrimalis).
Із сльозового озера (lacus lacrimalis) через сльозові точки (puncta lacrimalia), які знаходяться на присередніх краях верхньої повіки та нижньої повіки (margo medialis palpebrae superioris et palpebrae inferioris) біля сльозового сосочка (papilla lacrimalis), сльоза (lacrima) через верхній і нижній сльозові канальці (canaliculi lacrimales superior et inferior) поступає у сльозовий мішок (saccus lacrimalis).
Останній лежить в однойменній ямці в нижньоприсередньому куті очної ямки (orbita).
Сльозовий мішок (saccus lacrimalis) переходить у носо–сльозову протоку (ductus nasolacrimalis), яка відкривається у передню частину нижнього носового ходу (meatus nasi inferior).
Із передньою стінкою сльозового мішка (paries anterior sacci lacrimalis) зрощена глибока частина (сльозова частина – pars lacrimalis) колового м’яза ока (pars profunda musculi orbicularis oculi), яка при скороченні розширяє сльозовий мішок (saccus lacrimalis), що сприяє всмоктуванню в нього сльозової рідини (liquor lacrimalis) через сльозові канальці (canaliculi lacrimales).
Ембріогенез органа зору
Частини очного яблука розвиваються з трьох джерел: з мозкової трубки, ектодерми та мезенхіми.
З базальних відділів бокових стінок проміжного мозку в тій стадії, коли він ще слабо відмежований від кінцевого мозку, утворюються парні випинання – очні пухирці, які залишаються з’єднаними з місцем їх походження очними стебельками, що згодом перетворюються в зорові нерви.
Пізніше дистальний відділ стінки очних пухирців випинається всередину, утворюється очний бокал з подвійною стінкою, із стінок якого розвивається сітківка (retina).
Із ектодерми, яка знаходиться біля очного пухирця розвивається кришталик (lens):
Мезенхіма, яка оточує очний бокал і кришталик, диференціюється в білкову оболонку ока (sclera), рогівку (cornea) та судинну оболонку очного яблука (tunica vasculosa bulbi), включаючи райдужку (iris).
З дуплікатори шкіри розвиваються повіки (palpebrae).
Вади розвитку очного яблука. До них належать:
– астигматизм – неправильне формування кривини рогівки та кришталика, при цьому зображення викривлене, бо воно проектується у вигляді лінії а не точки;
– короткозорість – подовження очного яблука у передньо-задньому напрямі;
– далекозорість – вкорочення очного яблука у передньо-задньому напрямі;
– помутніння кришталика – перешкоджання проходження світлового пучка;
– глаукома – недорозвинутість венозного синуса, білкової оболонки ока та простору райдужково-рогівкового кута, що приводить до підвищення внутрішньоочного тиску, який приводить до атрофії світлочутливих і нервових елементів сітківки;
– альбінос – відсутність пігменту в судинній оболонці.
Зоровий нерв [ II ] (nervus opticus [ II ])
II пара черепних нервів
Зоровий нерв (nervus opticus) належить (як черепний нерв) до внутрішньої оболонки очного яблука (tunica interna bulbi), а саме починається з диску зорового нерва (discus nervi optici), який є місцем виходу із очного яблука (bulbus oculi) відростків гангліонарних клітин (neurocyti ganglii), які формують зоровий нерв, що складається із таких частин:
– внутрішньочерепної частини (pars intracranialis), яка знаходиться у порожнині черепа (cavitas cranii), починаючись від зорового каналу (canalis opticus) до зорового перехрестя (chiasma opticum);
– канальної частини (pars canalis) – частини зорового нерва (nervus opticus), яка проходить через зоровий канал (canalis opticus);
– очноямкової частини (pars orbitalis), яка проходить у товщі жирового тіла очної ямки (corpus adiposum orbitae);
– внутрішньоочної частини (pars intraocularis), в якій розрізняють:
– передпластинкову частину (pars prelaminaris), яка розміщена перед решітчастою пластинкою білкової оболонки (lamina cribrosa sclerae);
– внутрішньопластинкову частину (pars intralaminaris) – частину волокон зорового нерва (nervus opticus), що розміщена між волокнами решітчастої пластинки білкової оболонки (lamina cribrosa sclerae). Навколо цієї частини знаходиться судинне коло зорового нерва (circulus vasculosus nervi optici), яке утворене гілками задніх коротких війкових артерій (aa. ciliares posteriores breves).
– запластинкову частину (pars postlaminaris), яка розміщена позаду решітчастої пластинки білкової оболонки (lamina cribrosa sclerae).
Зоровий нерв (nervus opticus) оточений такими двома піхвами, які є продовженням оболон головного мозку (meninges):
– зовнішньою піхвою (vagina externa), яка є продовженням черепної павутинної оболони (arachnoidea mater cranialis);
– внутрішньою піхвою (vagina interna), яка є продовженням черепної м’якої оболони (pia mater cranialis);
Між цими двома піхвами зорового нерва (vaginae externa et interna nervi optici) знаходиться щілиноподібний:
– підпавутинний міжпіхвовий простір; простір м’якої оболони (spatium intervaginale subarachnoidale; spatium leptomeningeum), який є продовженням підпавутинного простору головного мозку (spatium subarachnoideum).
Зоровий нерв (n. opticus) є частиною зорового аналізатора. Тіла його перших трьох нейронів розміщені в сітківці (retina). Він має:
– І нейрон – це палички і колбочки (bacilli et coni);
– ІІ нейрон – це біполярні клітини сітківки (neurocyti bipolares retinae);
– ІІІ нейрон – це мультиполярні клітини сітківки; гангліонарний шар (stratum ganglionare)^
Аксони ІІІ нейронів утворюють зоровий нерв (n. opticus), який через зоровий канал (canalis opticus) проходять в порожнину черепа (cavitas cranii).
Тут утворюється неповний перехрест волокон зорового нерва (chiasma opticum), де перехрещуються до 70 % аксонів III нейронів.
Перехрещуються волокна від присередньої частини сітківки (pars medialis retinae).
Волокна від бічної частини сітківки (pars lateralis retinae) йдуть по своєму боці.
Після зорового перехрестя (chiasma opticum) в ділянці турецького сідла (sella turcica) починається зоровий шлях (tractus opticus), який складається із:
– присередніх волокон зорового нерва протилежноої сторони;
– бічних волокон зорового нерва власної сторони.
У складі зорових шляхів аксони ІІІ нейронів доходять до підкіркових центрів зору:
– подушка таламуса (pulvinar thalami);
– верхні горбки середнього мозку (colliculi superiores mesencephali);
– бічні колінчасті тіла (corpora geniculata lateralia).
У цих підкіркових центрах зору розміщені тіла ІV нейронів зорового шляху.
Від бічного колінчастого тіла (corpus geniculatum laterale) і подушки таламуса (pulvinar thalami) аксони ІV нейронів проходять через задню третину задньої ніжки внутрішньої капсули (pars tertia posterior cruris posterioris capsulae internae) і, утворивши зорове сяйво (radiatio optica), закінчуються “на берегах” острогової борозни (sulcus calcarinus), де розташований кірковий аналізатор зору.
Аксони ІV нейронів від верхніх горбків пластинки покрівлі (colliculi superiores laminae tecti) йдуть до додаткових парасимпатичних ядер Якубовича протилежного боку (ІІІ пара черепних нервів), де залягають тіла п’ятих нейронів. Звідси починається еферентна частина зіничного рефлексу та акомодаційного рефлексу (зв’язок ІІ пари черепних нервів з ІІІ).
Аксони V нейронів (передвузлові парасимпатичні волокна) у складі окорухового нерва через верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis superior) заходять в очну ямку (orbita) до війкового вузла (ganglion ciliare), в якому розташовані тіла VІ нейронів.
Аксони VІ нейронів (завузлові парасимпатичні волокна) іннервують:
– м’яз–звужувач зіниці (m. sphincter pupillae);
– війковий м’яз (m.ciliaris);
– м’яз–розширювач зіниці (m. dilatator pupillae), що іннервується симпатичними завузловими волокнами;
Цей рефлекс не залежить від нашої волі чи свідомості.
Крім зорового нерва до нервів очного яблука належать такі окорухові нерви: третя, четверта та шоста пари.
Окоруховий нерв [ III ] (nervus oculomotorius [ III ]
III пара черепних нервів
Окоруховий нерв (nervus oculomotorius) має:
– ядро окорухового нерва (nucleus nervi oculomotorii), яке є руховим ядром (nucleus motorius);
– додаткове ядро окорухового нерва (nucleus accessorius nervi oculomotorii); парасимпатичне ядро Якубовича.
Ці ядра розміщені у сірій речовині покриву середнього мозку (substantia grisea tegmenti mesencephali) на рівні верхніх горбків середнього мозку (colliculi superiores mesencephali).
Аксони нейронів цих ядер формують окоруховий нерв, який виходить з головного мозку (encephalon) в міжніжковій ямці (fossa interpeduncularis), а з порожнини черепа (cavitas cranii) – через верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis superior).
У ділянці верхньої очноямкової щілини (fissura orbitalis superior) окоруховий нерв (nervus oculomotorius) розгалужується на:
– верхню гілку (ramus superior);
– нижню гілку (ramus inferior):
Нервові волокна від верхньої гілки (ramus superior) іннервують:
– верхній прямий м’яз ока (m. rectus superior оculi);
– м’яз–підіймач верхньої повіки (m. levator palpebrae superioris).
Нервові волокна від нижньої гілки (ramus inferior) іннервують:
– нижній прямий м’яз ока (m. rectus inferior oculi);
– присередній прямий м’яз ока (m. rectus medialis oculi);
– нижній косий м’яз ока (m. obliquus inferior oculi).
Від додаткового ядра окорухового нерва (nucleus accessorius nervi oculomotorii) – парасимпатичного ядра Якубовича – відходить гілка до війкового вузла (ramus ad ganglion ciliare), вона ще називається парасимпатичним корінцем війкового вузла (radix parasympathica ganglii ciliaris) або окоруховим корінцем війкового вузла (radix oculomotoria ganglii ciliaris) – це передвузлові парасимпатичні волокна.
Ці передвузлові парасимпатичні нервові волокна (neurofibrae preganglionicae parasympathicae) йдуть в складі нижньої гілки окорухового нерва (ramus inferior nervi oculomotorii) до війкового вузла (ganglion ciliare), де переключаються на другі нейрони.
Завузлові парасимпатичні нервові волокна (neurofibrae postganglionicae parasympathicae) – аксони других нейронів від війкового вузла (ganglion ciliare) – йдуть у складі коротких війкових нервів (nervi ciliares breves) до:
– м’яза–звужувача зіниці (m. sphincter pupillae);
– війкового м’яза (m. ciliaris).
Блоковий нерв [IV] (nervus trochlearis [IV])
IV пара черепних нервів
Він має власне рухове ядро – ядро блокового нерва (nucleus nervi trochlearis), яке розташоване у сірій речовині покриву середнього мозку (substantia grisea tegmenti mesencephali) на рівні нижніх горбків середнього мозку (colliculi inferiores mesencephali).
Аксони нейронів цього ядра формують блоковий нерв, який виходить з головного мозку (encephalon) із верхнього мозкового паруса (velum medullare superius), на основі мозку появляється з бічної поверхні ніжок мозку (crura cerebri), а з порожнини черепа (cavitas cranii) – через верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis superior):
Блоковий нерв (nervus trochlearis) іннервує верхній косий м’яз ока (m. obliquus superior oculi).
Відвідний нерв [VI](nervus abducens [VI])
VI пара черепних нервів
Він має власне рухове ядро відвідного нерва (nucleus nervi abducentis), яке розташоване у сірій речовині покриву мосту (substantia grisea tegmenti pontis) на верхівці лицевого горбка ромбоподібної ямки (apex colliculi facialis fossae rhomboideae).
Аксони нейронів цього ядра формують відвідний нерв, який виходять з головного мозку (encephalon) на межі між пірамідами довгастого мозку (pyramides medullae oblongatae) і мостом (pons), а з порожнини черепа (cavitas cranii) – через верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis superior).
Відвідний нерв іннервує бічний прямий м’яз ока (m. rectus lateralis oculi).
Орган слуху і рівноваги. Будова зовнішнього і середнього вуха.
ВУХО (auris) або
ПРИСІНКОВО–ЗАВИТКОВИЙ ОРГАН (organum vestibulocochleare) або
ОРГАН СЛУХУ І РІВНОВАГИ (organum vestibulocochleare)
Вухо (auris) поділяється на:
– зовнішнє вухо (auris externa), до якого належать:
– вушна раковина (auricula);
– зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus);
– середнє вухо (auris media), до нього належать:
– барабанна порожнина (cavitas tympani) із слуховими кісточками (ossicula auditus; ossicula auditoria):
– слухова труба (tuba auditiva; tuba auditoria) – трубa Євстахія;
– внутрішнє вухо (auris interna), яке складають:
– кістковий лабіринт (labyrinthus osseus);
– перетинчастий лабіринт (labyrinthus membranaceus).
Рис. Анатомія вуха: 1 – зовнішній слуховий прохід; 2 – вушна раковина; 3 – слухові кісточки; 4 – внутрішнє вухо; 5 – барабанна порожнина; 6 – завитково-вестибулярний нерв; 7 – внутрішня сонна артерія; 8 – слухова труба.
ЗОВНІШНЄ ВУХО
(auris externa)
Вушна раковина (auricula) в своїй основі має вушний хрящ (cartilago auriculae), вкритий шкірою.
Рис. Вушна раковина: 1 – мочка; 2 – міжкозликова вирізка; 3 – козлик; 4 – ніжка закрутка; 5 – нижня ніжка протизакрутка; 6 – трикутна ямка; 7 – верхня ніжка протизакрутка; 8 – закруток; 9 – човник; 10 – протизакруток; 11 – вхід у зовнішній слуховий прохід; 12 – протикозлик.
У нижньому відділі хрящ відсутній і замість нього утворюється складка шкіри з жировою тканиною – це вушна часточка (lobulus auriculae).
Вільний край вушної раковини (auricula) утворює завиток (helix), на внутрішній поверхні якого міститься:
– ость завитка (spina helicis) ость Дарвіна;
– ніжка завитка (crus helicis);
– хвіст завитка (cauda helicis).
Паралельно до завитка (helix) проходить протизавиток (antihelix).
Попереду зовнішнього слухового ходу (meatus acusticus externus) розміщений козелок (tragus), а навпроти нього в нижній частині – протикозелок (antitragus).
Між ними ззаду розташована порожнина раковини (cavitas conchae; cavum conchae), яка продовжується у зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus).
Зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus) відкритий назовні зовнішнім слуховим отвором (porus acusticus externus), а в глибині зі сторони барабанної порожнини (cavitas tympani) або порожнини середнього вуха (cavitas auris mediae) він відмежовується барабанною перетинкою (membrana tympanica).
Зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus) має:
– хрящовий зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus cartilagineus);
– кістковий зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus osseus).
Хрящовий зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus cartilagineus) є продовженням вушної раковини (auricula) і складає одну третину довжини зовнішнього слухового ходу (meatus acusticus externus).
Кістковий зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus osseus) займає дві третини зовнішнього слухового ходу (meatus acusticus externus).
Зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus) вигнутий S–подібно і для його випрямлення при огляді барабанної перетинки (membrana tympanica) у дорослого необхідно відтягнути вушну раковину (auricula) назад, угору і назовні.
Барабанна перетинка (membrana tympanica) закріплена в кінці зовнішнього слухового ходу (meatus acusticus externus) і складається з:
– натягнутої частини (pars tensa) – більшої верхньої;
– розслабленої частини (pars flaccida) – меншої нижньої.
У центрі барабанної перетинки (membrana tympanica), що має овальну форму, помітний пупок барабанної перетинки (umbo membranae tympanicae), який утворився внаслідок прикріплення ручки молоточка (manubrium mallei) до її внутрішньої поверхні.
Ззовні барабанна перетинка (membrana tympanica) вкрита шкірою (cutis).
Зсередини, що обернена до барабанної порожнини (cavitas tympani), барабанна перетинка (membrana tympanica) вкрита слизовою оболонкою (tunica mucosa).
У розслабленій частині барабанної перетинки (pars flaccida membranae tympanicae) волокнистого шару немає і шкіра (cutis) прилягає до слизової оболонки (tunica mucosa).
СЕРЕДНЄ ВУХО (auris media)
Барабанна порожнина (cavitas tympani) розміщена у товщі кам’янистої частини скроневої кістки (pars petrosa ossis temporalis) і має такі стінки (parietes):
1. Покрівельну стінку (paries tegmentalis) – верхню стінку;
2. Яремну стінку (paries jugularis) – нижню стінку;
3. Лабіринтну стінку (paries labyrinthicus) – присередню стінку, на якій є два вікна:
– вікно присінка (fenestra vestibuli) – овальне вікно;
– вікно завитки (fenestra cochleae) – кругле вікно.
Вікно присінка (fenestra vestibuli) закрите основою стремінця (basis stapedis).
Вікно завитки (fenestra cochleae) затягнуте вторинною барабанною перетинкою (membrana tympanica secundaria);
4. Соскоподібну стінку (paries mastoideus) – задню стінку, яка в нижній частині має пірамідне підвищення (eminentia pyramidalis).
У ньому починається стремінцевий м’яз (m. stapedius).
У верхньому відділі соскоподібна стінка (paries mastoideus) продовжується у соскоподібну печеру (antrum mastoideum), в яку відкриваються соскоподібні комірки (cellulae mastoideae) однойменного відростка скроневої кістки (processus mastoideus ossis temporalis).
5. Сонну стінку (paries caroticus) – передню стінку, у верхній частині якої є барабанний отвір слухової труби (ostium tympanicum tubae auditivae), а також проходить м’яз–натягувач барабанної перетинки (m. tensor tympani).
Останній розташований у верхньому півканалі мязово–трубного каналу (semicanalis superior canalis musculotubarii);
6. Перетинчасту стінку (paries membranaceus) – бічну стінку, яка утворена барабанною перетинкою (membrana tympanica).
При переході перетинчастої стінки (paries membranaceus) у покрівельну стінку (paries tegmentalis) утворюється надбарабанний закуток (recessus epitympanicus), де міститься головка молоточка (caput mallei) та тіло коваделка (corpus incudis).
У барабанній порожнині розміщені:
– три слухові кісточки (ossicula auditus; ossicula auiditoria);
– зв’язки слухових кісточок (ligg. ossiculorum auditus; ligg. ossiculorum auditoriorum);
– м’язи слухових кісточок (musculi ossiculorum auditus; musculi ossiculorum auditoriorum;).
За своєю формою кісточки одержали назву:
– молоточок (malleus);
– коваделко (incus);
– стремінце (stapes)
Молоточок (malleus) має:
– головку молоточка (caput mallei);
– шийку молоточка (collum mallei);
– ручку молоточка (manubrium mallei) з бічним відростком (processus lateralis) та переднім відростком (processus anterior)
До ручки молоточка (manubrium mallei) прикріплений м’яз–натягувач барабанної перетинки (m. tensor tympani).
Коваделко (incus) складається з:
– тіла коваделка (corpus incudis);
– короткої ніжки (crus breve);
– довгої ніжки (crus longum)
Тіло коваделка (corpus incudis) з’єднується з головкою молоточка (caput mallei), утворюючи коваделко–молоточковий суглоб (art. incudomallearis).
Довга ніжка коваделка (crus longum incudis) з’єднується із стремінцем (stapes), утворюючи коваделко–стремінцевий суглоб (art. incudostapedialis).
Стремінце (stapes) має:
– головку стремінця (caput stapedis);
– передню ніжку (crus anterius);
– задню ніжку (crus posterius);
– основу стремінця (basis stapedis), яка прикриває вікно присінка (fenestra vestibuli) – овальний отвір присінка (foramen ovale vestibuli), і зчленовується з краєм цього отвору (foramen ovale) барабанно–стремінцевим синдесмозом (syndesmosis tympanostapedialis).
До задньої ніжки стремінця (crus posterius stapedis) прикріплюється стремінцевий м’яз (m. stapedius).
М’язи барабанної порожнини (mm. cavitatis tympanicae) регулюють рух слухових кісточок (ossicula auditus) і запобігають сильним коливанням при звуках різної висоти і частоти. Це складний кібернетичний пристрій, який регулює амплітуду звукових коливань у певних межах – послаблює або підсилює звук.
Слухова труба (tuba auditiva; tuba auditoria) – труба Євстахія. Має довжину, в середньому,
Слухова труба (tuba auditiva; tuba auditoria) складається із:
– кісткової частини (pars ossea);
– хрящової частини (pars cartilaginea).
Перехід хрящової частини (pars cartilaginea) в кісткову частину (pars ossea) називається перешийком слухової труби (isthmus tubae auditoriae).
Слухова труба (tuba auditiva) відкривається:
– глотковим отвором слухової труби (ostium pharyngeum tubae auditivae; ostium pharyngeum tubae auditoriae) у носову частину глотки (pars nasalis pharyngis);
– барабанним отвором слухової труби (ostium tympanicum tubae auditivae; ostium tympanicum tubae auditoriae) у барабанну порожнину (cavitas tympani).
Від хрящової частини слухової труби (pars cartilaginea tubae auditivae) починаються:
– м’яз–натягувач піднебінної завіски (m. tensor veli palatini);
– м’яз–підіймач піднебінної завіски (m. levator veli palatini).
При скороченні цих м’язів просвіт слухової труби (lumen tuba auditivae) розширюється і повітря вільно потрапляє у барабанну порожнину (cavitas tympani), врівноважуючи тиск зовнішнього середовища з тиском у барабанній порожнині.
Будова внутрішнього вуха. Провідні шляхи слухового аналізатора. Орган нюху та смаку. Провідні шляхи смаку та нюху. Будова шкіри та її придатків
ВНУТРІШНЄ ВУХО (auris interna)
Внутрішнє вухо (auris interna) представлено кістковим і перетинчастим лабіринтами (labyrinthi osseus et membranaceus) та знаходиться у кам’янистій частині скроневої кістки (pars petrosa ossis temporalis).
Кістковий лабіринт (labyrinthus osseus) складається із:
– завитка (cochlea);
– присінка (vestibulum);
– півколових каналів (canales semicirculares).
Присінок (vestibulum) – це порожнина, на бічній стінці якої є:
– вікно присінка (fenestra vestibuli), або овальне вікно (fenestra ovale);
– вікно завитки (fenestra cochleae), або кругле вікно (fenestra rotundum):
У вікні присінка (fenestra vestibuli) міститься основа стремінця (basis stapedis).
А вікно завитки (fenestra cochleae) закрите вторинною барабанною перетинкою (membrana tympanica secundaria).
На задній стінці присінка (paries posterior vestibuli) розташовано 5 отворів (foramina), через які в нього відкриваються півколові канали (canales semicirculares).
На передній стінці присінка (paries anterior vestibuli) є великий отвір (foramen magnum), що веде в канал завитки (canalis cochleae).
На внутрішній стінці присінка (paries internus vestibuli) розміщений присінковий гребінь (crista vestibuli), який відділяє кулястий закуток; мішечковий закуток (recessus sphericus; recessus saccularis) від еліптичного закутка; маточкового закутка (recessus ellipticus; recessus utricularis).
В еліптичний закуток (recessus ellipticus) відкривається внутрішній отвір канальця присінка (apertura interna canaliculi vestibuli).
Позаду від присінка розташовані кісткові півколові канали (canales semicirculares), що мають вигляд дугоподібних трубок, що лежать у трьох взаємно перпендикулярних площинах:
Розрізняють:
– передній півколовий канал (canalis semicircularis anterior) – в стріловій площині (planum sagittalis);
– задній півколовий канал (canalis semicircularis posterior) – в лобовій площині (planum frontalis);
– бічний півколовий канал (canalis semicircularis lateralis) – в горизонтальній площині (planum horizontalis).
Кожний півколовий канал (canalis semicircularis) біля своєї основи (basis) має розширену частину відповідно:
– передню кісткову ампулу (ampulla ossea anterior);
– задню кісткову ампулу (ampulla ossea posterior);
– бічну кісткову ампулу (ampulla ossea lateralis).
Півколові канали (canales semicirculares) з’єднані з присінком за допомогою кісткових ніжок (crura ossea).
Ніжки півколових каналів (crura canalium semicircularium), що містять ампули, називаються ампульними кістковими ніжками (crura ossea ampullaria).
Сусідні ніжки переднього півколового каналу та заднього півколового каналу (crura canalium semicircularium anterioris et posterioris) зливаються разом і приєднуються до присінка спільною кістковою ніжкою (crus osseum commune).
Задня ніжка бічного півколового каналу (crus posterius canalis semicircularis lateralis) з’єднується з присінком (vestibulum) простою кістковою ніжкою (crus osseum simplex).
Ось чому кісткові півколові канали сполучаються з присінком не шістьма, а п’ятьма отворами.
Попереду від присінка (vestibulum) лежить завитка (cochlea), що утворена кісткою, його канал робить два з половиною оберти навколо веретена завитки (modiolus cochleae).
Від веретена завитки (modiolus cochleae) відходить кісткова спіральна пластинка (lamina spiralis ossea), яка не досягає латеральної сторони каналу і тому лише частково поділяє спіральний канал завитки (canalis spiralis cochleae) на сходи присінка (scala vestibuli) і барабанні сходи (scala tympani).
По краю кісткової спіральної пластинки (lamina spiralis ossea) міститься завиткова протока (ductus cochlearis) перетинчастого лабіринту (labyrinthus membranaceus), яка доповнює кісткову спіральну пластинку і розділяє сходи (scalae).
Порожнини цих сходів сполучаються між собою на куполі завитки (cupula cochleae) – верхівці завитки (apex cochleae) отвором завитки (helicotrema).
В основі завитки (basis cochleae) на початку її барабанних сходів (scala tympani) є внутрішній отвір канальця завитки (apertura interna canaliculi cochleae).
Всередині кісткового лабіринту (labyrinthus osseus) залягає перетинчастий лабіринт (labyrinthus membranaceus), який має менші розміри і повторює хід кісткового лабіринту (labyrinthus osseus).
Між внутрішньою поверхнею кісткового лабіринту (labyrinthus osseus) і зовнішньою поверхнею перетинчастого лабіринту (labyrinthus membranaceus) розташований перилімфатичний простір (spatium perilymphaticum), який заповнений рідиною – перилімфою (perilympha).
Перетинчастий лабіринт (labyrinthus membranaceus) складається з:
– присінкового лабіринту (labyrinthus vestibularis);
– півколових проток (ductus semicirculares);
– завиткової протоки (ductus cochlearis).
Перетинчастий лабіринт (labyrinthus membranaceus) заповнений ендолімфою (endolympha).
Присінковий лабіринт (labyrinthus vestibularis) складається з:
– маточки (utriculus);
– мішечка (sacculus).
Маточка (utriculus) лежить в еліптичному закутку кісткового лабіринту (recessus ellipticus labyrinthi ossei) і сполучається з півколовими протоками (ductus semicirculares).
Мішечок (sacculus) лежить в кулястому закутку кісткового лабіринту (recessus sphericus labyrinthi ossei) і сполучається із завитковою протокою (ductus cochlearis) через сполучну протоку (ductus reuniens).
Маточка (utriculus) і мішечок (sacculus) сполучаються між собою за допомогою маточково–мішечкової протоки (ductus utriculosaccularis).
Від маточково–мішечкової протоки відходить ендолімфатична протока (ductus endolymphaticus), яка проходить у канальці присінка (canaliculi vestibuli).
Вийшовши із зовнішнього отвору канальця присінка (apertura externa canaliculi vestibuli) на задню поверхню кам’янистої частини скроневої кістки (facies posterior partis petrosae ossis temporalis), маточково–мішечкова протока закінчується під черепною твердою оболоною (dura mater cranialis) ендолімфатичним мішечком (saccus endolymphaticus).
Півколові протоки (ductus semicirculares) залягають всередині кісткових півколових каналів (canales semicirculares ossei) і повторюють їх хід.
Розрізняють:
– передню півколову протоку (ductus semicircularis anterior), яка має передню перетинчасту ампулу (ampulla membranacea anterior);
– задню півколову протоку (ductus semicircularis posterior), яка має задню перетинчасту ампулу (ampulla membranacea posterior);
– бічну півколову протоку (ductus semicircularis lateralis), яка має:
– бічну перетинчасту ампулу (ampulla membranacea lateralis);
– просту перетинчасту ніжку (crus membranaceum simplex).
Передня та задня півколові протоки (ductus semicirculares anterior et posterior) мають спільну перетинчасту ніжку (crus membranaceum commune).
Перераховані вище структури розміщені у відповідних кісткових структурах. Півколові протоки (ductus semicirculares) відкриваються п’ятьма отворами в маточку (utriculus):
На внутрішній поверхні маточки (utriculus) та мішечка (sacculus) розміщені епітеліальні волоскові рецепторні клітини, що утворюють плями (maculae), а в перетинчастих ампулах (ampulae membranaceae) – ампулярні гребені (cristae ampullares), які належать до периферійної частини присінкового аналізатора.
Завиткова протока (ductus cochlearis) залягає у спіральному каналі завитки (canalis spiralis cochleae) і починається у присінку кісткового лабіринту (vestibulum labyrinthi ossei) присінковим сліпим кінцем (caecum vestibulare), який з’єднується сполучною протокою (ductus reuniens) з мішечком (sacculus).
Закінчується завиткова протока (ductus cochlearis) на верхівці завитки (apex cochleae) купольним сліпим кінцем (caecum cupulare).
На поперечному перерізі завиткова протока (ductus cochlearis) має трикутну форму і такі стінки:
– зовнішню стінку (paries externus), яка зростається з окістям зовнішньої стінки спірального каналу завитки (periosteum parietis externi canalis spiralis cochleae);
– барабанну стінку; спіральну перетинку (paries tympanicus; membrana spiralis), або нижню стінку (paries inferior), що є продовженням кісткової спіральної пластинки (lamina spiralis ossea);
– присінкову стінку; присінкову перетинку (paries vestibularis; membrana vestibularis), або верхню стінку (paries superior) – перетинку Рейсснера.
Завиткова протока (ductus cochlearis) займає середню частину кісткового спірального каналу завитки (canalis spiralis cochleae ossei) і, доповнюючи кісткову спіральну пластинку (lamina spiralis ossea), відділяє його барабанні сходи (scala tympani) від сходів присінка (scala vestibuli).
Всередині завиткової протоки (ductus cochlearis) на спіральній перетинці (membrana spiralis) – барабанній стінці (paries tympanicus), міститься спіральний орган (organum spirale) – орган Кортія, який належить до периферійної частини слухового аналізатора і містить епітеліальні волоскові рецепторні клітини, що сприймають звукові коливання.
Шляхи передачі звукової хвилі
Звукові хвилі передаються на барабанну перетинку (membrana tympanica) і викликають її коливання.
Коливання барабанної перетинки (membrana tympanica) передається на ланку слухових кісточок (ossicula auditus).
Завдяки коливанням основи стремінця (basis stapedis), яка прикриває вікно присінка (fenestra vestibuli), починає коливатися перилімфа (perilympha).
Коливання перилімфи в барабанних сходах (scala tympani) через отвір завитки (helicotrema) передається на перилімфу в сходах присінка (scala vestibuli).
Внаслідок цього починає коливатися присінкова стінка (paries vestibularis) – рейснерова перетинка, і барабанна стінка (paries tympanicus).
Останні змушують коливатися ендолімфу (endolympha):
Коливання ендолімфи сприймається волосками спірального органа (organum spirale) – кортієвого органа, де механічні коливання перетворюються на нервовий імпульс і звідси починається слуховий шлях.
Присінково–завитковий нерв [VIII] (nervus vestibulocochlearis ) [VIII]
VIII пара черепних нервів
Цей нерв складається з двох частин:
– завиткового нерва (nervus cochlearis);
– присінкового нерва (nervus vestibularis).
Завитковий нерв (nervus cochlearis) є слуховим шляхом, по якому передається інформація про характер звукових коливань в головний мозок.
Завитковий нерв (nervus cochlearis)
Слуховий шлях
Тіла перших псевдоуніполярних нейронів завиткового нерва (nervus cochlearis) – слухового шляху містяться в завитковомих вузлах; спіральних вузлах завитки (gangliа cochlearia; gangliа spiralia cochleae), які розташовані на основній пластинці завиткової протоки (lamina basilaris ductus cochlearis):
Периферійні відростки перших нейронів закінчуються в спіральному органі завиткової протоки (organum spirale ductus cochlearis), утворюючи синапси з волосковими рецепторними клітинами.
Центральні відростки перших нейронів утворюють завиткову частину VІІІ пари черепних нервів – завитковий нерв (nervus cochlearis), і через внутрішній слуховий отвір (porus acusticus internus) заходять в порожнину черепа (cavitas cranii), а потім у міст (pons) на межі із середньою мозочковою ніжкою на її вентральній поверхні, де закінчуються синапсом з тілом другого нейрона.
Тіла других нейронів завиткового нерва (nervus cochlearis) розташовані у передньому та задньому завиткових ядрах (nuclei cochleares anterior et posterior), які проектуються у бічному куті ромбоподібної ямки (angulus lateralis fossae rhomboideae).
Аксони других нейронів від переднього завиткового ядра (nucleus cochlearis anterior) йдуть на своєму боці до присереднього колінчастого тіла (corpus geniculatum mediale), де містяться тіла третіх нейронів. Це тринейронний слуховий шлях.
Аксони других нейронів від заднього завиткового ядра (nucleus cochlearis posterior) йдуть по дну IV шлуночка (ventriculus quartus) у вигляді мозкових смуг (striae medullares) і переходять на протилежний бік.
Ці волокна беруть участь в утворенні трапецієподібного тіла (corpus trapezoideum).
Тіла третіх нейронів чотиринейронного завиткового нерва (nervus cochlearis) розміщені у верхньому оливному ядрі (nucleus olivaris superior) – задньому ядрі трапецієподібного тіла.
Аксони третього нейрона утворюють бічну петлю (lemniscus lateralis), яка виходить на поверхню в перешийку ромбоподібного мозку (isthmus rhombencephali) у вигляді трикутника петлі (trigonum lemnisci).
Бічна петля (lemniscus lateralis) доходить до підкіркових центрів слуху, де розташовані тіла ІV нейронів.
Тіла четвертих нейронів завиткового нерва (nervus cochlearis) розташовані в:
– присередньому колінчастому тілі (corpus geniculatum mediale);
– нижніх горбках покрівлі середнього мозку (colliculi inferiores tecti mesencephali).
Від присереднього колінчастого тіла (corpus geniculatum mediale) аксони четвертих або третіх нейронів через задню третину задньої ніжки внутрішньої капсули (crus posterius capsulae internae) доходять до кори верхньої скроневої звивини (cortex gyri temporalis superioris) – це є поперечні скроневі звивини (gyri temporales transversi), або звивини Гешля, де локалізується кірковий аналізатор слуху (кірковий кінець слухового аналізатора).
Аксони четвертих нейронів від нижніх горбків покрівлі середнього мозку (colliculi inferiores tecti mesencephali) ідуть в передніх канатиках спинного мозку (funiculi anteriores medullae spinalis) у вигляді покрівельно–спинномозкового шляху (tractus tectospinalis).
По ньому проходять імпульси, що викликають мимовільні рухи під час сприйняття звуків, які виникають раптово (охоронний рефлекс).
Присінковий нерв (nervus vestibularis)
Цей нерв є початком аферентного шляху, по якому передається інформація про рівновагу тіла людини від волоскових рецепторних клітин, що розташовані у півколових каналах (canales semicirculares) та присінку внутрішнього вуха (vestibulum auris interna), до кори великого мозку (cortex cerebri).
Відчуття рівноваги ґрунтується не тільки на інформації, що підходить від рецепторів внутрішнього вуха (auris interna), але й від фоторецепторів та пропріорецепторів опорно–рухового апарату.
Цю інформацію аналізує мозочок (cerebellum) і кора великого мозку (cortex cerebri), що дає змогу утримувати тіло у певному положенні у просторі.
Чутливі елементи органа рівноваги – це волоскові клітини (cellulae pilosae), які розташовані в присінковому лабіринті внутрішнього вуха (labyrinthus vestibularis auris internae) і знаходяться:
– у півколових протоках перетинчастого лабіринту (ductus semicirculares labyrinthi vestibularis), зокрема в ампульних гребенях (cristae ampullares). Волоскові клітини (cellulae pilosae) сприймають обертальні рухи;
– у мішечку (sacculus) і маточці (utriculus), зокрема у їх чутливих ділянках – плямах (maculae), волоскові клітини яких сприймають зміни положення голови стосовно землі (при нахилах голови тощо).
Тіла перших псевдоуніполярних нейронів присінкового нерва (nervus vestibularis) містяться в присінковому вузлі (ganglion vestibulare), який розташований на дні внутрішнього слухового ходу (meatus acusticus internus).
Периферійні відростки перших нейронів утворюють:
– передній ампульний нерв (n. ampullaris anterior);
– задній ампульний нерв (n. ampullaris posterior);
– бічний ампульний нерв (n. ampullaris lateralis);
– маточково–ампулярний нерв (n. utriculoampullaris);
– маточковий нерв (n. utricularis);
– мішечків нерв (n. saccularis).
Вони утворюють синапси з волосковими рецепторними клітинами органа рівноваги.
Центральні відростки перших нейронів, що, власне, утворюють присінковий нерв, який проходять через внутрішній слуховий отвір (porus acusticus internus) у порожнину черепа (cavitas cranii), а потім у складі присінковo–завиткового нерва входять в міст (pons) до чотирьох присінкових ядер (nuclei vestibulares) – других нейронів присінкового нерву (nervus vestibularis) – присінкового шляху.
Частина аксонів других нейронів присінкових ядер (nuclei vestibulares) формує присінково–спинномозковий шлях (tractus vestibulospinalis) і доходить до рухових ядер (nuclei motorii) у передніх рогах спинного мозку (cornua anteriora medullae spinalis).
Частина аксонів других нейронів присінкових ядер (nuclei vestibulares) перехрещується, прямує в таламус (thalamus), де розташовані тіла третіх нейронів.
Їх аксони йдуть до кори великого мозку (cortex cerebri), а саме до зацентральної звивини тім’яної та скроневої часток (gyrus postcentralis lobulorum parietalis et temporalis) – кіркових центрів статокінетичного аналізатора. Ці зв’язки забезпечують свідому орієнтацію в просторі.
Частина аксонів других нейронів присінкових ядер (nuclei vestibulares), а також частина аксонів перших нейронів присінкового нерва (nervus vestibularis) йде безпосередньо в мозочок (cerebellum) до клаптика (flocculus), вузлика (nodulus) і ядра вершини; присереднього ядра мозочка (nucleus fastigii; nucleus medialis cerebelli).
Ці зв’язки регулюють присінкові рефлекси.
Зв’язки присінкових ядер (nuclei vestibulares) з ядрами окорухових черепних нервів, що забезпечують рух очних яблук (bulbi oculorum), також регулюють процеси зміни положення голови і тіла в просторі.
ОРГАН НЮХУ (organum olfactorium; organum olfactus)
Орган нюху (organum olfactorium) відноситься до нюхового мозку (rinencephalon), який є філогенетично найдавнішою та морфологічно найглибшою структурою кінцевого мозку людини (див. розділ “Нюховий мозок”).
Орган нюху (organum olfactorium) складається з:
– нюхової частини слизової оболонки носа (pars olfactoria tunicae mucosae nasi), яка займає поверхню верхньої носової раковини (concha nasalis superior) та протилежної ділянки носової перегородки (septum nasi) і містить нюховий епітелій (epithelium olfactorium);
– нюхових залоз (glandulae olfactoriae), або залоз Боумена, що розміщені у нюховій частині слизової оболонки носа і виробляють секрет переважно серозного характеру, який зволожує поверхню нюхового епітелію (epithelium olfactorium).
Орган нюху (organum olfactorium), подібно до органа смаку (organum gustatorium), контролює якість рідин та їжi, які ми споживаємо, і визначає властивості повітря, що вдихається; міститься в слизовій оболонці носової порожнини (tunica mucosa cavitatis nasi) в її нюховій частині (pars olfactoria), в ділянці верхнього носового ходу (meatus nasi superior) і має назву нюхової частини слизової оболонки носа (pars olfactoria tunicae mucosae nasi):
Слизова оболонка нюхової частини вкриває верхню носову раковину (concha nasi superior) і відповідну частину носової перегородки (septum nasi), має жовтуватий колір і вкрита нюховим епітелієм, до складу якого входять нервові клітини – хеморецептори.
Відцентрові відростки останніх, а це аксони чутливих клітин – нюхові нервові волокна (neurofibrae olfactoriae), збираючись разом, формують 15–20 нюхових нервів (nervi olfactorii) і направляються до нюхової цибулини (bulbus olfactorius), утворюючи початкову частину нюхового шляху.
Нюховий нерв [I] (nervus olfactorius [I])
I пара черепних нервів
Рецептор нюху розміщений у нюховій частині слизової оболонки носа (pars olfactoria tunicae mucosae nasi) у верхньому носовому ході (meatus nasi superior).
Рецепторний шар слизової оболонки носової порожнини (tunica mucosa cavitatis nasi) представлений нюховими нейросенсорними (чутливими) клітинами (cellulae neurosensoriae olfactoriae) – це видозмінені біполярні нейрони, що розміщені між підтримуючими клітинами (cellulae sustentaculares).
У слизовій оболонці носової порожнини (tunica mucosa cavitatis nasi) є нюхові залози (glandulae olfactoriae) – Боуменові залози, що зволожують поверхню рецепторного шару.
Периферійні відростки рецепторних нюхових клітин починаються нюховими війками (cilia olfactoria).
Центральні відростки рецепторних нюхових клітин формують 15–20 нюхових ниток (fila olfactoria), які через отвори дірчастої пластинки решітчастої кістки (foramina laminae cribrosae ossis ethmoidalis) проходять у порожнину черепа (cavitas cranii) і закінчуються в нюховій цибулині (bulbus olfactorius), де переключаються на другий нейрон нюхового шляху.
Таким чином:
– тіла перших нейронів нюхового шляху розташовані в слизовій оболонці верхнього і заднього відділів носової порожнини (cavitas nasi);
– тіла других нейронів – у нюховій цибулині.
Аксони других нейронів, які проходять у складі нюхового шляху (tractus olfactorius), закінчуються в нюховому трикутнику (trigonum olfactorium) і в передній пронизаній речовині (substantia perforata anterior) та в підмозолистому полі (area subcalosa), де переключаються на тіла третіх нейронів.
Аксони третіх нейронів направляються трьома шляхами:
– медіальним (присереднім) нюховим пучком (stria olfactoria medialis);
– латеральним (бічним) нюховим пучком (stria olfactoria lateralis);
– проміжним нюховим пучком (stria olfactoria intermedia) і закінчуються в гачку (uncus), який є кірковим аналізатором нюху.
Орган смаку (organum gustatorium; organum gustus)
Орган смаку має:
– смакові бруньки; смакові чашечки (gemmae gustatoriae; caliculi gustatorii), що утворюють периферійний відділ смакового аналізатора;
– смакову пору; смаковий отвір (porus gustatorius), який є на верхівці кожної смакової бруньки і відкривається на поверхні слизової оболонки.
У людини є близько 2000 смакових чашечок; смакових бруньок (caliculi gustatorii; gemmae gustatoriae), які сприймають відчуття смаку.
Вони розміщені в слизовій оболонці (tunica mucosa):
– язика (lingua);
– м’якого піднебіння (palatum mole);
– надгортанника (epiglottis).
Найбільше їх є в жолобуватих сосочках та листоподібних сосочках язика (papillae vallatae et papillae foliatae linquae), а також грибоподібних сосочках (papillae fungiformes):
Рецепторним елементом смакових бруньок є сенсорно–епітеліальні клітини.
Кожна смакова брунька (caliculus gustatorius; gemma gustatoria) має близько 50 нервових закінчень периферійних відростків перших чутливих псевдоуніполярних нейронів VII, IX і Х черепних нервів.
Ці закінчення утворюють синапси з рецепторними клітинами, по яких передається інформація про відчуття смаку до центральних ланок смакового аналізатора.
У ділянці передніх двох третин язика (lingua) відчуття смаку сприймається чутливими волокнами барабанної струни (chorda tympani) – гілки проміжного нерва (n. intermedius), що є складовою частиною лицевого нерва (n. facialis).
У ділянці задньої третини язика (lingua) відчуття смаку сприймається чутливими волокнами язико–глоткового нерва (n. glossopharyngeus).
У ділянці кореня язика (radix linguae) та надгортанника (epiglottis) відчуття смаку сприймається чутливими волокнами блукаючого нерва (n. vagus).
Ці чутливі волокна, що сприймають смакову інформацію, є периферійними відростками чутливих псевдоуніполярних нейронів, що розміщені в чутливих вузлах VII, IX і X черепних нервів.
Центральні відростки перших нейронів, що йдуть в складі гілок VII, IX, X пар черепних нервів (nervi craniales) доходять до смакового ядра, що представлене ядром одинокого шляху (nuclei tractus solitarii) і розміщене в довгастому мозку (myelencephalon) – другі нейрони.
Аксони других нейронів прямують до таламуса (thalamus), де розташовані тіла третіх нейронів.
Аксони третіх нейронів закінчуються в гачку (uncus) – корі великого мозку (cortex cerebri), де локалізується кірковий аналізатор смаку.
Завдяки зв’язкам підкіркового центру смаку – ядрам одинокого шляху (nuclei tractus solitarii) і розміщеним поряд руховим ядрам довгастого мозку (nuclei motorii medulae oblongatae), що контролюють ковтання і жування, забезпечується рефлекс блювання на неприємну на смак їжу.
ЗАГАЛЬНИЙ ПОКРИВ (integumentum commune)
Загальний покрив (integumentum commune) складається з:
– шкіри (cutis);
– підшкірного прошарку; підшкір’я (tela subcutanea; hypodermis).
Шкіра (cutis) утворює загальний покрив тіла, який захищає організм від впливу зовнішнього середовища.
У шкірі розміщені інкапсульовані та неінкапсульовані нервові закінчення.
Шкіра має:
– борозни шкіри (sulci cutis);
– гребені шкіри (cristae cutis);
– тримачі шкіри (retinacula cutis);
– дотикові валочки (toruli tactiles);
– лінії розтягів (lineae distractionum).
Шкіра (cutis) виконує такі функції:
– терморегуляції;
– обміну речовин;
– газообміну (дихання);
– видалення шкідливих речовин з потом;
– депо енергетичних ресурсів;
– контактної рецепції навколишніх подразнень (тиску, дотику, температури та болю).
Шкіра (cutis) складається з:
– надшкір’я (epidermis), це є поверхневий шар, або епідерміс;
– дерміса; власне шкіри (dermis; corium), це є глибокий шар, який складається із:
– волокнистої сполучної тканини;
– еластичних волокон;
– м’язових волокон:
Надшкір’я (epidermis) складається з багатошарового зроговілого епітелію і має такі шари:
– роговий шар (stratum corneum), він є поверхневим;
– блискучий шар (stratum lucidum);
– зернистий шар (stratum granulosum);
– шипуватий шар (stratum spinosum);
– основний шар (stratum basale), він є найглибший.
Основний шар (stratum basale) є джерелом поновлення усіх шарів надшкір’я.
В основному шарі (stratum basale) розташовуються клітини – меланоцити, які містять пігмент. Кількість цього пігменту в меланоцитах обумовлює колір шкіри.
Дерміс; власне шкіра, дерма (dermis; corium) складається з пухкої волокнистої сполучної тканини (textus connectives fibrosus laxus), в якій також є колагенові і еластичні волокна та гладкі м’язові клітини (myocyti glabri).
Дерма пронизана великою кількістю судин та нервів.
У дермі розрізняють:
– сосочковий шар (stratum papillare); він має сосочки (papillae), у яких є багато кровоносних капілярів, лімфокапілярів та нервових закінчень;
– сітчастий шар (stratum reticulare), що складається з сітки щільно переплетених колагенових волокон та невеликої кількості еластичних і ретикулярних волокон. Цей шар містить корені волосся і залози шкіри:
У верхньому шарі дерміса залягають:
– кровоносні капіляри;
– лімфатичні капіляри;
– кінцеві нервові тільця.
Нижній шар дерміса переходить у підшкірну основу, в якій є скупчення жирових клітин.
У шкірі є численні нервові закінчення (terminationes nervorum).
Похідними надшкір’я є:
– волосся (pili);
– нігті (unguis);
– залози шкіри (glandulae cutis), які поділяються на:
– потові залози (glandulae sudoriferae);
– сальні залози (glandulae sebaceae);
– молочні залози (glandulae mammariae).
Волосся (pili) вкриває певні частини шкіри(cutis), окрім:
– долонь (palma);
– підошов (planta);
– перехідної частини губ рота (pars anterior labiorum oris);
– головки статевого члена (glans penis);
– внутрішньої поверхні передньої шкірочки статевого члена (facies interna preputii penis);
– малих соромітних губ (labia pudendi).
Волосся (pili) має:
– стрижень (scapus pili), який виступає над поверхнею тіла;
– корінь (radix pili).
Корінь волосся (radix pili) лежить у товщі шкіри і закінчується волосяною цибулиною (bulbus pili), що є ростовою частиною волосся (pili).
Корінь волосся (radix pili) лежить у сполучнотканинній сумці – волосяному мішечку (folliculus pili), в який відкриваються сальні залози (glandulae sebaceae) і вплітається м’яз–випрямляч волосся (m. arrector pili).
У людини розрізняють такі види волосся (pili):
– пушок (lanugo), який вкриває всю шкіру (cutis) і особливо розвинутий у новонароджених;
– волосся голови (capilli);
– брови (supercilia);
– вії (cilia);
– борода (barba);
– вушне волосся (tragi);
– волосся ніздрів (vibrissae);
– пахвове волосся (hirci);
– лобкове волосся (pubes).
Ніготь (unguis) – це рогова пластинка, що лежить у сполучнотканинному ложі нігтя (matrix unguis), звідки починається його ріст.
У нігті (unguis) розрізняють:
– корінь нігтя (radix unguis);
– тіло нігтя (corpus unguis);
– вільний край (margo liber), який виступає за межі ложа нігтя (matrix unguis);
– прикритий край (margo occultus);
– бічний край (margo lateralis), який оточений валиком нігтя (vallum unguis).
Ніготь має місячко (lunula), яке у вигляді білої смужки тіла нігтя (corpus unguis) розташоване біля прикритого краю нігтя (margo occultus unguis).
Зверху корінь нігтя (radix unguis) вкриває наднігтя (eponychium), а знизу – піднігтя (hyponychium).
Волосся (pili) і нігті (ungues) належать до придатків шкіри.
Залози шкіри є похідними шкіри і поділяються на:
– сальні залози (glandulae sebaceae);
– потові залози (glandulae sudoriferae).
Грудь (mamma), або грудна залоза (glandula mammaria). За попередньою анатомічною номенклатурою (PNA), грудь називалась молочною залозою (glandula mammaria).
Грудь (mamma) – це видозмінена потова залоза (glandula sudorifera), яка лежить на фасції, що вкриває великий грудний м’яз (m. pectoralis major) на рівні ІІІ–VІ ребер (costae). У чоловіків вона є недорозвинутою.
Права та ліва груді (mamma dextra et sinistra) розділені міжгрудною борозною (sulcus intermammarius).
Грудь (mamma) має такі анатомічні утвори:
– грудний сосок (papilla mammaria), який містить шар гладкої м’язової тканини (textus muscularis glaber) та отвори молочних проток (foramina ductuum lactiferorum);
– тіло груді (corpus mammae);
– підвішувальні зв’язки груді; тримач шкіри груді (ligg. suspensoria mammaria; retinaculum cutis mammae) – це пучки пухкої волокнистої сполучної тканини (textus connectivus fibrosus laxus), які пронизують прошарки жирової тканини (textus adiposus) між частками грудної залози (lobi glandulae mammariae) і йдуть від грудної фасції (fascia pectoralis) до шкіри молочної залози (cutis glandulae mammariae).
Власне грудна залоза (glandula mammaria) має:
– пахвовий відросток; бічний відросток (processus axillaris; processus lateralis);
– частки грудної залози (lobi glandulae mammariae), які містять часточки грудної залози (lobuli glandulae mammariae);
– молочні протоки (ductus lactiferi) – це вивідні протоки часток молочної залози, які утворюються злиттям часточкових і міжчасточкових молочних ходів;
– молочні пазухи (sinus lactiferi) – це розширення молочних протоків (ductus lactiferi) в основі грудного соска;
– грудне кружальце (areola mammae), яке має:
– кружальцеві залози (glandulae areolares);
– кружельцеві горбки (tubercula areolae);
Грудна залоза (glandula mammaria) призначена для вигодовування новонародженого:
При вагітності залозиста тканина (textus glandulae) розростається і грудна залоза (glandula mammaria) збільшується в розмірах, а грудний сосок (papilla mammaria) та грудне кружальце (areola mammae) темніють.
Присередньо край грудної залози доходить до груднинної лінії (linea sternalis), збоку – до передньої пахвової лінії (linea axillaris anterior).
Тіло груді (corpus mammae) складається з часток грудної залози (lobi glandulae mammariae), які містять 15–20 часточок грудної залози (lobuli glandulae mammariae), що відокремлені між собою прошарками сполучної тканини.
Частки грудної залози (lobi glandulae mammariae) розташовані відносно грудного соска (papilla mammaria) радіально, а молочні протоки (ductus lactiferi) відкриваються на верхівці соска (apex papillae).
Навколо грудного соска (papilla mammaria) розташоване грудне кружальце (areola mammae), яке вкрите кружальцевими горбками (tubercula areolae), де відкриваються кружальцеві залози (glandulae areolares).
Підшкірний прошарок; підшкір’я (tela subcutanea; hypodermis) містить венозні, нервові та лімфатичні сплетення і підшкірну жирову клітковину (panniculus adiposus), яка виконує функцію термоізолятора та депо енергетичних запасів.
Також там розміщена пухка сполучна тканина (textus connectivus laxus).
Найбільше жирового прошарку є в ділянках сідниць (regiones gluteales), живота (regiones abdominales) та підошвах (plantae).
На деяких ділянках підшкірного прошарку (tela subcutanea) виявляється шар м’язових волокон – м’язовий шар (stratum musculosum).
У стовщених місцях він має перетинчастий шар (stratum membranosum) і може бути розділений на кілька волокнистих шарів (strata fibrosa).
Підшкірний прошарок (tela subcutanea) відсутній на:
– повіках (palpebrae);
– кліторі (clitoris);
– статевому члені (penis);
– більшій частині зовнішнього вухa (auris externa);
– у калитці (scrotum), де є тільки м’язовий шар (tela musculosum) – м’ясиста оболонка (tunica dartos).
Шкіру з підлеглими тканинами сполучають пучки сполучнотканинних волокон, які називаються утримувачами шкіри (retinacula cutis).
Шкіра займає площу 1,5 –
Матеріали підготувала доцент О.М. Киричок.
