Володимир Юкало

Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я.Горбачевського

 

УДК 811.161.2’271:61

 

ПИТАННЯ СТІЙКОСТІ НАГОЛОСОВОЇ НОРМИ

МЕДИЧНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ МОВИ

 

Статтю присвячено вивченню стійкості наголосової норми медичної професійної мови.

The article is devoted to the research of unsteady stress norms of medical professional language.

 

У лінгвістиці не вивчали питання стійкості наголосової норми медичної професійної мови. Тому опишемо нестійкі акцентуаційні норми медичної професійної мови, з’ясуємо причини ослаблення літературної норми.

Для розв’язання цього питання використано методики безпосереднього і включеного спостереження щодо живої мови респондентів під час відвідувань медичних закладів, прослуховування виступів лікарів на наукових конференціях, нарадах, медичної радіо- й телереклами було окреслено коло термінів і терміносполучень, у вживанні яких мовці систематично допускають порушення наголосової норми. З метою одержання додаткових даних про стереотипність виявлених мовних явищ в роботі застосовано методику бесіди. Частину матеріалу, зібраного під час спостереження та бесіди, підтверджено кількісними даними анкет.

Вважаємо, що навіть незначні цифри незнання кодифікованої норми медичної професійної мови, у 5‑10 % від кількості респондентів, опитаних методом анкетування, можуть свідчити про регулярність таких мовних явищ у невимушеній комунікації, про слабкість цієї літературної норми (детальніше про анкетування та співвідношення понять слабкі / нестійкі літературні норми, складні випадки сучасної літературної норми див. іншу нашу статтю [18]).

У результаті такого комплексного аналізу виявлено типові випадки порушення акцентуаційної норми медичної професійної мови.

Слабкими акцентуаційними нормами є наголошування терміносполучень, які мають у своєму складі графемно ідентичні слова з неоднаковим наголошенням (залежно від значення).

ЛІ′КАРСЬКА ДІЛЬНИЦЯ – ЛІКА′РСЬКИЙ ЗБІР. В українській літературній мові існує семантична диференціація слів лнкарський // лікбрський. Лнкарський (лат. medĭcus, рос. врачебный) – загальномедичний термін, означає «який стосується лікаря і його діяльності»; лікбрський (лат. medicamentōsus, medicinālis, рос. лекарственный) – вживається переважно у складі фармацевтичних термінів, означає «який стосується ліків», «який має лікувальні властивості». Ця норма зафіксована всіма сучасними авторитетними медичними [15, 231; 7, 180; 9, 105, 257; 16, 72, 190; 14 ІІ, 40] і загальномовними [11 IV, 513; 13, 311; 8, 311; 1, 96; 6, 348; 3, 110; 10, 153] словниками. Відповідно до неї слід вживати: лнкарська етика, лнкарський огляд, лнкарський обхід тощо і лікбрські рослини, лікбрська п’явка, лікбрська хвороба тощо.

Анкетування показало, що 75 % респондентів у всіх значеннях у слові лікарський переважно ставлять наголос на першому складі навіть не здогадуючись, що тут часто необхідний наголос на другому складі.

Щоправда, несподівано підтримав це помилкове вживання С.І.Головащук, дозволивши у своєму словнику варіантність: лнкбрські рослини, лнкбрські препарати [2, 91]. Неправильно поставлено наголос й у всіх численних статтях із словом лікарський (лат. officinalis) у словнику-довіднику Г.К.Смика [12].

Норма 20-х рр. ХХ ст. була такою: врачебный (medicinalis) – лнкбрський; лекарственный (medicamentosus) – ліковъй, помічнъй [4, 21, 54]; у сучасному УЛАМТС також наведено синоніми до лікбрський – медикаментузний і ліковъй [14 ІІ, 40].

ЧАСТКО′ВЕ ГОЛОДУВАННЯ – ЧАСТКОВИ′Й БРОНХ – ЧАСТКОВА′ ПНЕВМОНІЯ – ЧАСТОЧКО′ВА ПНЕВМОНІЯ. Медичні словники переважно підтримують зафіксоване у загальнолітературних словниках [13, 701; 8, 606] значеннєве розмежування слів часткувий (неповний) і частковъй (властивий окремій частці; пайовий). Так, ще у словнику В.Ф.Кисільова долевой (lobaris) – частковъй, пайовъй [4, 34], в УЛРМС часткувий перекладено лат. partiālis і рос. частичный, частковъй – лат. lobāris і рос. долевой [15, 474]. Збережено цю диференціацію в РУСНТб [9, 617], в ОСУМТ: «часткувий, а, е – син. парцібльний, непувний», «частковъй, а, е – син. лоббрний, пайовъй» [7, 461], в УЛАМТС наведено тільки статтю часткувий: «ЧАСТКУВИЙ, а, е – син. ПАРЦІБЛЬНИЙ, НЕПУВНИЙ – partiбlis, e; E. partial – який стосується частини кого-, чого-н.» [14 ІІ, 689] – і терміносполучення бронхи частковн [14 І, 192].

У медичній термінології слово часткувий входить до складу стійких словосполучень часткува кератопластика, часткуве голодування, часткувий альбінізм тощо, слово частковъй – до складу термінів частковъй бронх, частковб пневмонія (пневмонія, що охоплює частку легені). Є ще споріднені прикметники міжчастковъй (лат. interlobāris) та підчастковъй (лат. infralobāris) у терміносполученнях міжчастковн артерії, підчастковб частина (задньої гілки правої верхньої легеневої вени) тощо.

В усній мові лікарі не завжди розмежовують ці слова за допомогою наголосу. Акцентуаційна норма ослаблена у прикметниках частковъй, міжчастковъй, підчастковъй, які майже не вживаються поза сферою професійної комунікації медиків. Літературну норму частковъй бронх у нашому дослідженні правильно вказали тільки двоє опитаних з шістдесяти (3,33 %), всі інші наголосили або перший склад (частковий бронх, 23,33 % респондентів), зберігаючи наголошування твірної основи (чбстка) і намагаючись здійснити певне семантичне розмежування, або поставили наголос на другому складі (частковий бронх, 58,33 %). В УЛАМТС допущено споріднену помилку, де в заголовку статті зафіксовано: міжчасткувий [14 ІІ, 96].

Усе ускладнює наявність ще одного спорідненого терміна часточкувий – властивий окремій часточці, лат. lobulāris, lobātus, рос. дольчатый, дольковый [15, 474]. Часточкувий входить до складу анатомічних і клінічних термінів: часточкува печінка, часточкува нирка, часточкува (котиледонна) плацента, часточкува пневмонія (пневмонія, що охоплює часточку легені).

В інтерв’ю професор-патологоанатом, який ретельно стежить за чистотою своєї мови, повідомив, що під час лекцій для уникнення труднощів, плутанини у сприйнятті терміна часткова пневмонія, щоб довго не затримуватися на поясненні диференціації слів частковий, часткувий, часточкувий, терміносполучень часткова пневмонія і часточкува пневмонія, вживає росіянізм дольова пневмонія.

НАРИ′ВНА ПОВЕРХНЯ – НАРИВНИ′Й ЗАСІБ. Загальномовні словники диференціюють за допомогою наголосу значення слів наръвний і наривнъй: наръвний (від нарив: наръвна поверхня); наривнъй (призначений для лікування наривів: наривнъй пластир) [13, 357; 11 V, 170; 6, 406; 2, 104]. Підтримують це розмежування й медичні словники. У РУСНТб так перекладено російські терміни нарывной і нарывный: «нарывной фарм. наривнъй; н-ное средство наривнъй збсіб», «нарывный вет., мед. наръвний» [9, 307]. УЛРМС подає такі відповідники укр. наривнъй: лат. vesīcans, antis s vesicatorius, a, um; рос. нарывной [15, 264]. У словнику В.Ф.Кисільова нарывной – витяжнъй [4, 65]. УЛАМТС не диференціює значень: «НАРИ′ВНИ′Й, а, е – vesнcans, бntis; vesicatуrius, a, um; E. abscessing – який спричиняє нарив; стос. до нариву» [14 ІІ, 138], – і не фіксує терміносполучень з цим словом.

В анкетах правильно вказали кодифіковану норму наръвна поверхня 7 респондентів з 60 опитаних – 11,67 %, наривнъй засіб – 33 респонденти, 55 %, хоча й намагаються здійснювати семантичне розмежування: наривна поверхня і наривний засіб (14 респондентів, 23,33 %).

 

Особливо часто помиляються лікарі, наголошуючи деякі складні терміни. Насамперед це стосується слів, запозичених з грецької та латинської мов або створених на їхній основі, з кінцевим терміноелементом на -ія. Плутанина тут виникає у зв’язку з тим, що в одних терміноелементах наголос падає на передостанній склад (звук і), а в інших – на третій склад з кінця слова, не виконуючи при цьому ніякої смислорозрізнювальної функції. Ця норма є слабкою ще в латинській мові. Вплинуло це і на нормування наголошування медичних термінів греко-латинського походження в українській мові, на стійкість цієї норми.

З одного боку, ці терміни, очевидно, запозичалися з латинської (новолатинської) мови, а не з грецької. Низка грецьких термінів в латинській мові змінила наголос, латинізувалась. Немає одностайності між латиністами навіть щодо наголошення латинських слів – вагаються щодо ступеня адаптації грецьких запозичень. Це показано в табл. 1. Тому в українській мові значна частина термінів греко-латинського походження зберігають наголос латинської мови. Але, з іншого боку, за походженням це грецькі слова – і в частині термінів лексикографи залишають наголос грецької мови, як мови-першоджерела. Незначна кількість термінів з аналізованої групи запозичалася через посередність ще й інших мов (французької, німецької, італійської тощо) і зберігає їхній наголос.

Таблиця 1

Фіксація латинського наголосу

в українських і російських медичних словниках

УЛРМС, 1960	УЛАМТС, 1995	Латино-русский медицинский словарь, 1957
epilepsia	epilйpsia	epilepsi’a
agraphia	agrбphia	agraphнa
parenchўma	parenchэma	parenchўma
asymmetria	asymmйtria	asymmetrнa
epicrĭsis	epicrнsis	epicrisis
psychopathīa	psychopбthia	psychopathi′a
apathīa	apбthia	apathia
apnoё	бpnoe	apnoё, apnoea
orthopnoё	orthopnуe	orthopnoё
dyspnoл	dyspnoйa, dэspnoe	dyspnoл, dyspnoea

 

Звичайно, що в такій ситуації укладачі словників під час нормування наголошення українських слів керуються власними мовними смаками, які часто зумовлені вихованням й освітою: укладачі-«класики» (представники різних шкіл) та укладачі-україністи можуть віддавати перевагу різним наголосовим варіантам, що й спостерігаємо у словниках. Певний вплив на лексикографів, можливо, також мають явища зближення і дистанціювання української та російської мов. Виникають навіть суперечності, коли різні словники одного періоду в одному слові фіксують різний наголос чи в одному словнику один кінцевий терміноелемент у складі різних слів має різне наголошування. Це відображено в табл. 2.

Підтвердимо ці міркування прикладами. Для аналізу візьмемо словники, що репрезентують описані явища: словник В.Ф.Кисільова [4], де позначено наголос у всіх термінах, тобто відображено наголосову норму 30‑х рр. (одесько-київський варіант), УЛРМС як уособлення норми 60-х, словники 90-х УЛАМТС (ОСУМТ), ОСУМ, РУСНТб та російський ЭСМТ.

Так, у словнику В.Ф.Кисільова [4] в одних термінах засвідчено такий самий наголос, як і в латинській мові: альвйола, розйола, дизентйрія, асимйтрія, меланхулія (пізніше став «російським»: альвеула, розеула, «грецько-російським»: дизентерня, асиметрня, і залишився «латинсько-російським»: меланхулія), в грецькій і латинській: бмніон, хуріон, анамнйза, діягнуза, бпное, ортупное, сънкопе (потім став «російським»: амніун, хоріун, анбмнез, дібгноз, апнуе, ортопнуе, синкопй), в грецькій: епілепсня, ортопедня, полігамня, афазня, алопецня, аграфня, асфіксня, акромегалня, анізокорня, фотофобня, остеомалацня (потім став «латинським», відмінним від російського: епілйпсія, ортопйдія – сумнівним «латинським», полігбмія, афбзія, алопйція, агрбфія, асфнксія, акромегблія, анізокурія (і анізокорня), фотофубія, «латинсько-російським»: остеомаля′ція), «український» наголос у латинських словах сйгмент, ннсульт потім став «латинсько-російським»: сегмйнт, інсэльт (див. табл. 2). У цих словах у російській мові дуже часто кодифіковано «німецький» чи «французький» наголос.

Досі не уніфіковано наголосову норму в словах синкопе, меланхолія, в термінах з компонентом -лепсія (гіпнолепсія), -філія (поліфілія, зоофілія, клаустрофілія), -факія (афакія, кератофакія), -корія (анізокорія), іноді суперечать іншим лексикографічним працям, щодо фіксації акцентуаційної норми, видання спілки «Словник» – ОСУМТ, УЛАМТС: паренхіма, хоріон, асфіксія (див. табл. 2).

Таблиця 2

Фіксація у словниках термінів греко-латинського походження

Лат.	Кисільов, 1928	УЛРМС, 1960	ОСУМТ, 1993; УЛАМТС, 1995	ОСУМ, 1994	РУСНТб, 1996	ЭСМТ, 1982—1984
alveŏlus	альвйола	альвеула	альвеула	альвеула	альвеула	альвеула
roseŏla	розйола	розеула	—	розеула	розеула	розйола
бmnion	бмніон	амніун	амніун	—	амніун	бмнион
chуrion	хуріон	хоріун	хуріон	хоріун	хоріун	хурион
anamnēsis, anamnĕsis	анамнйза	анбмнез	анбмнез	анбмнез	анбмнез	анбмнез
syncŏpe	сънкопе	—	синкопй	синкупа	синкопй	синкопй
epilйpsi′a	епілепсня	епілйпсія	епілйпсія	епілйпсія	епілйпсія	эпилепсъя
dysentйri′a	дизентйрія	дизентйрія	дизентерня	дизентерня	дизентерня	дизентеръя
melanchуlia	меланхулія	меланхулія	меланхолня	меланхулія	меланхулія	меланхулия
symptōma	симптум	симптум	симптум	симптум	симптум	симптум
orthopaédīa	ортопедня	ортопйдія	ортопйдія	ортопйдія	ортопедня	ортопедъя
hypnolйpsia	—	—	гіпнолйпсія	—	гіпнолепсня	гипнолепсъя
narcolйpsia	—	нарколйпсія	нарколйпсія	—	нарколйпсія	нарколепсъя
misopaйdia	—	—	мізопйдія	—	мізопйдія	мизопедъя
logopaйdia	—	—	лоґопйдія	логопйдія	логопйдія	логопедъя
polyphнlia	—	—	поліфілня	поліфілня	поліфілня	полифилъя
zoophнlia	—	—	зоофілня	зоофнлія	зоофілня	зоофилъя
claustrophнlia	—	—	клавстрофілня	—	клаустрофілня	клаустрофилъя
polygamia	полігамня	полігбмія	—	полігбмія	полігбмія	[полигбмия]
exogбmia	—	—	екзоґбмія	екзогбмія	екзогбмія	[экзогбмия]
diagnōsis, diagnŏsis	діягнуза	дібгноз	дібґноз	дібгноз	дібгноз	дибгноз
aphбsia	афазня	афбзія	афбзія	афбзія	афбзія	афазъя
alopйcia	алопецня	алопецня	алопйція	—	алопйція	алопецъя
aphбkia	—	—	афбкія	—	афбкія	афакъя
keratophakia	—	—	кератофакня	—	кератофакня	кератофакъя
agrбphнa	аграфня	агрбфія	аґрбфія	агрбфія	агрбфія	аграфъя
segmentum	сйгмент	сегмйнт	сеґмйнт	сегмйнт	сегмйнт	сегмйнт
asphэxia	асфіксня	асфнксія	асфіксня	асфнксія	асфнксія	асфиксъя
claustrophуbia	—	клаустрофубія	клавстрофубія	клаустрофубія	клаустрофубія	клаустрофобъя
parйnchэma	паренхнма	паренхнма	парйнхіма	паренхнма	паренхнма	паренхъма
camphŏra	камфорб	камфорб	камфорб	камфорб	камфорб	[кбмфора и камфарб]
scelĕtum, skйleton	шкелйт	скелйт	скелйт	скелйт	скелйт	скелйт
asymmйtrнa	асимйтрія	асиметрня	асимйтрня	асиметрня	асиметрня	асимметръя
alcŏhol, alcohуles	алкогуль, блкоголь	алкогуль	алкогулі	алкогуль	алкогуль	алкогули
acromegбlia	акромегалня	акромегблія	акромеґблія	акромегблія	акромегблія	акромегалъя
anisocуria	анізокорня	анізокурія	анізокорня	анізокорня	анізокурія	анизокоръя
osteomalбcia	остеомалацня	—	остеомаля′ція	остеомаля′ція	остеомаля′ція	остеомаля′ция
parбlysis	парблнч	парбліч	парбліч	парбліч	парбліч	паралъч
insъltus	ннсульт	інсэльт	інсэльт	інсэльт	інсэльт	инсэльт
photophуbia	фотофобня	—	фотофубія	фотофубія	фотофубія	фотофобъя
medicaméntum, medicāmen	медикамйнт	медикамйнт	медикамйнт	медикамйнт	—	медикамйнт
phaenōmen, phaenómenum	фенумен	фенумен	фенумен	фенумен	фенумен	фенумен
amnйsia	амнезня	амнезня	амнезня	амнезня	амнезня	амнезъя
apophўsis	—	апофнз	апофнз	апофнз	апофнз	апуфиз
diaphўsis	діяфнза	—	діафнз	—	дібфіз	дибфиз
epiphўsis	епіфнза	епіфнз	епіфнз	епіфнз	епіфнз	эпъфиз
metбphysis	—	—	метафнз	—	метафнз	метбфиз
symphўsis	симфнза	симфнз	симфнз	симфнз	симфнз	симфъз
epicrĭsis, epicrнsis	—	епікръз	епікръз	епікръз	епікръз	эпикръз
pyromбnia	—	піромбнія	піромбнія	піромбнія	піромбнія	пироманъя
cleptomбnia	клептомбнія	клептомбнія	клептомбнія	клептомбнія	клептомбнія	клептоманъя
apnoё бpnoe	бпное	бпное	апнуе	—	апнуе	апнуэ
orthopnoё, orthopnуe	ортупное	ортупное	ортопнуе	—	ортопнуе	ортопнуэ
psychopбthīa	психопбтія	психопбтія	психопбтія	психопбтія	психопбтія	психопатъя
apбthīa	апбтія	апбтія	апбтія	апбтія	апбтія	апбтия

 

Отже, наголошення частини медичних термінів греко-латинського походження остаточно ще не уніфіковано.

Крім того, у багатьох з цих слів в українській та російській мовах усталені різні наголоси, що нерідко спричиняє вагання в наголошуванні. У російській мові в цій групі є набагато більше слів з наголошеним передостаннім складом («грецький» варіант), ніж в українській мові, де наголос часто падає на третій склад від кінця слова («латинський» варіант). Тому мовці рідко знають кодифіковану норму і найчастіше помиляються під час наголошення слів з такими терміноелементами: -грбфія: флюорогрбфія, стійкість 21,67 % (тобто кодифіковану норму під час анкетування правильно вказали 21,67 % респондентів-лікарів), рентгеногрбфія, стійкість 18,33 %, агрбфія (рос. флюорографъя[1], рентгенографъя, аграфъя); -мйтрія: краніомйтрія, дозимйтрія, 10 % (рос. краниомеръя, дозиметръя); -мбнія: наркомбнія, 41,67 %, полінаркомбнія, токсикомбнія, 46,67 % (наркоманъя, полинаркоманъя, токсикоманъя); -пйдія: логопйдія, 13,33 %, ортопйдія, 8,33 %, мізопйдія (логопедъя, ортопедъя, мизопедъя); -фубія: агорафубія, 36,67 % (агорафобъя); ‑пбтія: психопбтія, 21,67 %, ангіопбтія, гіперпбтія, 21,67 % (психопатъя, ангиопатъя, гиперпатъя); ‑ббзія: аббзія, 16,67 % (абазъя); -гйзія: аналгйзія, 8,33 % (аналгезъя); -курія: анізокурія, 1,67 % (анизокоръя); -мегблія: акромегблія (акромегалъя); -стбзія: астбзія, 10 % (астазъя); -сфнксія: асфнксія, 0 % (асфиксъя); -тъпія: стереотъпія, 11,67 % (стереотипъя); -тупія: гетеротупія (гетеротопъя).

Слабкими в українській і в російській мовах – під впливом латини – є норми наголошування в греко-латинських словах з кінцевими терміноелементами на -ія: -гбмія: полігбмія, 30 % (полигбмия); -гнузія: агнузія, фармакогнузія, 50 % (агнузия, фармакогнузия); -маля′ція: остеомаля′ція, 71,67 % (остеомаля′ция); ‑нумія: гомонумія (гомонумия); в латинських словах з компонентами -вйрсія: ретровйрсія, 76,67 % (рос. ретровйрсия); -цйпція: інтероцйпція, 66,67 % (интероцйпция).

Іншою, невеликою групою складних іншомовних слів із слабкою акцентуаційною нормою є маловживані анатомічні терміни з кінцевим елементом –фнз: апофнз, 0 %, діафнз, епіфнз, метафнз, симфнз, 13,33 %.

Серед простих питомо українських і запозичених медичних термінів у комунікаціях лікарів норма медичної професійної норми нестійка в іменниках: въдужання, въродження, ссбння, спъна, слъна, течія′, відрусток, къшка, 46,67 %, зблоза, 38,33 %, борудавка, сйча, 25 %, сируватка, 60 %, щйлепа, 10 %, терезъ, щъпці, 16,67 %, покбзник, водопровнд, кропивб, відхндник, різнувид, ознуб, п’янъця, медикамйнт, 58,33 %, алкогуль, 41,67 %, камфорб, 3,33 %, диспансйр, 51,67 %, парбліч, розеула, 6,67 %, альвеула, симптум, 81,67 %, фенумен, епілйпсія, 41,67 %, асиметрня, 63,33 %, амнезня, 80 %, меннск, 43,33 %, епікръз, 35 %, ортодонтня, 75 %, ветеринбрія, 10 %, фармацня, 66,67 %;

у прикметниках із суфіксом ‑аст (ий): головчбстий, гребінчбстий, зубчбстий, лапчбстий, сітчбстий, 28,33 %; -н (ий): учний, 20 %, щйлепний, міжщйлепний, міжгэбний, міжзэбний, підгрэдний, ребйрний, міжребйрний, здэхвинний, щнльний, проникнъй, 6,67 %, коръсний, камфурний, алкогульний, 60 %, експйртний, диспансйрний; -ов (ий): джгутувий, кістковъй, міжкістковъй, м’я′зовъй (точніше, як правило вживають м’язевий), 10 %, міжм’я′зовъй, нирковъй, наднирковъй, міжнирковъй, кишковъй, 8,33 %, крижовъй, поперекувий, кульшовъй, щйлеповий, підошувний, надпэпковий, хрящовъй, міжхрящовъй, клэбовий, 6,67 %, лобкувий, зародкувий, плодовъй, камфуровий, пндлітковий, 0 %, фаховъй, черговъй, 15 %, цілодобовъй, 6,67 %, слънний, сечовъй, спиртовъй, восковъй, бурштинувий; -івн (ий): їстівнъй (вживають як правило професіоналізм їстивний); -ист (ий): пуристий; -ев (ий): скронйвий; -к (ий): плуский, різкъй, 78,33 %, тонкъй.

Наведені факти свідчать, що автоматизованими в спілкуванні лікарів є акцентуаційні варіанти флюорографня, рентгенографня, ортопедня, логопедня, дозиметрня, анізокорня, аналгезня, астазня, асфіксня, які не відповідають нормі, кодифікованій в більшості сучасних медичних словників. За статистичним критерієм ці варіанти мали б бути нормативними, протягом майже ста років кодифікували їх по-різному: то давньогрецький, то латинський наголосовий варіант. Зазначені автоматизовані варіанти цілком можна вважати стійкими нормами медичної професійної мови і фіксувати в спеціальних словниках. Про споріднені варіанти кбмфора, психопатня тощо не можна сказати так категорично, бо існує українська традиція кодифікації: завжди камфорб і психопбтія. Наголос підліткувий, кишкб, сечб, залозб, очнъй, клубувий у цих питомо українських словах не фіксують словники української мови, ці варіанти слід розцінювати як суржикові, нелітературні. Те, що в усній комунікації лікарів замість таких нормативних термінів, як пндлітковий, къшка, сйча, слъна, зблоза, учний, м’я′зовъй, щъпці, сируватка переважно вживаються просторічні наголосові форми, що виникли під впливом російської мови, свідчить про порушення глибинних механізмів продукування мови.

Очевидно, що нині з наголосовою нормою медичної професійної мови в необхідному обсязі ознайомлені далеко не всі її носії (користувачі), багато конкретних кодифікованих акцентуаційних норм у комунікативній практиці лікарів є нестійкими. Ослаблюють цю норму також суперечності у нормалізації деяких конкретних термінів і терміноелементів.

 

Література

1. Винницький В.М. Наголос у сучасній українській мові. – К.: Рад. шк., 1984. – 160 с.

2. Головащук С.І. Складні випадки наголошення: Словник-довідник. – К.: Либідь, 1995. – 192 с.

3. Гринчишин Д.Г., Сербенська О.А. Словник паронімів української мови. – К.: Рад. шк., 1986. – 222 с.

4. Кисільов В.Ф. Медичний російсько-український словник. – [Харків]: Державне видавництво України, 1928. – 142 с.

5. Латино-русский медицинский словарь / Сост. С.И.Вольфсон; под ред. А.Г.Лушникова. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Медгиз, 1957. – 423 с.

6. ОСУМ — Орфографічний словник української мови: Близько 120 000 слів / Уклад.: С.І.Головащук, м.м.Пещак, В.М.Русанівський, О.О.Тараненко. – К.: Довіра, 1994. – 864 с.

7. ОСУМТ — Орфоґрафічний словник українських медичних термінів / Уклад. Л.І.Петрух, І.М.Головко, О.Я.Томашевська. – Львів: Видавнича спілка «Словник», 1993. – 473 с.

8. Орфоепічний словник / Уклад. М.І.Погрібний. – К.: Рад. шк., 1984. – 629 с.

9. РУСНТб — Російсько-український словник наукової термінології. Біологія. Хімія. Медицина / С.П.Вассер, І.О Дудка, В.І.Єрмоленко та ін.; Редактор-лексикограф Л.О.Симоненко. – К.: Наук. думка, 1996. – 660 с.

10. Словник труднощів української мови: Близько 15000 слів / Д.Г.Гринчишин, А.О.Капелюшний, О.М.Пазяк та ін.; За ред. С.Я.Єрмоленко. – К.: Рад. шк., 1989. – 336 с.

11. Словник української мови: В 11 т. – К.: Наук. думка, 1970 – 1980.

12. Смик Г.К. Корисні та рідкісні рослини України: Словник-довідник народних назв. – К.: УРЕ ім. М.П.Бажана, 1991. – 416 с.

13. Українська літературна вимова і наголос: Словник-довідник / Уклад.: І.Р.Вихованець, С.Я.Єрмоленко, Н.М.Сологуб, Г.Х.Щербатюк; Відп. ред. М.А.Жовтобрюх. – К.: Наук. думка, 1973. – 724 с.

14. УЛАМТС — Українсько-латинсько-анґлійський медичний тлумачний словник: Близько 33 000 термінів: У 2 т. – Львів: Видавнича спілка «Словник», 1995. – Т. І: А – К. – ХХХІХ + 651 с.; Т. ІІ: Л – Я. – 786 с.

15. УЛРМС — Українсько-латинсько-російський медичний словник / Г.В.Казьєр, В.Г.Соколовський, Є.О.Февральов, П.П.Чернецький. – К.: Державне медичне видавництво УРСР, 1960. – 487 с.

16. Усатенко О.К. Російсько-український словник медичної термінології. – К.: Наук. думка, 1996. – 463 с.

17. ЭСМТ — Энциклопедический словарь медицинских терминов: В 3 т.: Около 60 000 терминов / Гл. ред. Б.В.Петровский. – М.: Сов. Энциклопедия, 1982 – 1984.

18. Юкало В.Я. Сильні (стійкі) та слабкі (нестійкі) літературні норми як психо- і соціолінгвістичне поняття (на матеріалі медичної професійної мови) // Записки з українського мовознавства. – Випуск 12: Українська ментальність: діалог світів. – Одеса: Астропринт, 2003. – С. 189—196.