Український алфавіт

Український алфавіт. Голосні і приголосні звуки української мови. Склад

 

 

 

В українському алфавіті 33 літери, які на письмі передають звуки: голосні та приголосні. Є 6 голосних та 32 приголосних звуки в українській мові.

Голосні звуки: [а], [о], [у], [е], [и], [і].

Приголосні звуки: [б, п, д/д’, т/т’, г, к, ґ, ф, ж, з/з’, ш, с/с’, х, дж, дз/дз’, ц/ц’, ч, в, м, й, н/н’, л/л’, р/р’]. [‘] – позначає м’якість приголосних.

 

 

 

Крім букв алфавіту, для передачі слів в українській мові використовуються апостроф, знак наголосу, дефіс (риска), крапка, знак питання, знак оклику, кома, тире, двокрапка, лапки, дужки, три крапки та ін. знаки:

 

 

 

Позначення звуків мови на письмі

Систему знаків, що позначають звуки мови на письмі, вивчає графіка (від грец. grapho — пишу). Звуки мови на письмі позначаються буквами. Розташовані у прийнятій послідовності букви становлять алфавіт (від назв перших букв грецького алфавіту альфа і віта). Інші назви — азбука (від назв перших давніх слов’янських букв аз і буки та абетка (від сьогоднішніх назв букв а і бе).

В українському алфавіті 33 букви.

Знання алфавіту полегшує користування словниками.

Найчастіше звук позначається відповідною буквою (клас, чорний, два, мурований і т. д.). Проте повної відповідності між звуками і буквами немає. М’які приголосні звуки, крім [й], позначаються тими самими буквами, що й парні з ними тверді. М’якість приголосних позначається по-різному: буквами і, я, ю, є, м’яким знаком або й взагалі не позначається (перед іншим м’яким приголосним: пісня [піс‘н’а].

Одна буква ноже позначати два звуки (щука [шчука], яма [йама]), один звук може позначатися двома або й трьома буквами [(дж)ерело] — джерело, [тін’] — тінь, [(дз’)об] — дзьоб). М’який знак (ь) ніякого звука не позначає, а лише вказує на м’якість приголосного звука. Тому кількість звуків у вимовленому і кількість букв у записаному слові не завжди однакові. Трапляється, що кількість однакова, але відповідності між звуками і буквами немає (напр. щось (4 букви), [шчос’] (4 звуки), але буква щ позначає 2 звуки, а звук [с’] позначений двома буквами. Буква ї завжди позначає 2 звуки [йі], букви я, ю, є можуть позначати 2 звуки (як [йак], юшка [йушка], моє [мойе]) або вказувати на м’якість приголосного: подяка [под’ака], любити [л’убити], синє [син’е].

Отже, для позначення 6 голосних звуків вживається 10 букв: а, о, у, і, й, е, ї, є, ю, я, а для позначення 32 приголосних — 27 букв (усі, крім а, о, у, і, й, е).

 

Мовою люди користуються у процесі мовлення, яке може бути усним або писемним. Первинною була усна форма мовлення. Набагато пізніше люди оволоділи письмом.

Будь-яке усне висловлювання складається зі звуків. Кожній мові властивий певний набір звуків, поєднання яких утворює слова і форми слів.

Слова відрізняються одне від одного кількістю звуків (напр., оса і крокодил), їхнім характером (сум — і шум, сом, суд) чи розташуванням (село — осел, круча — курча — ручка). Окремо взятий звук нічого не означає.

Наука, що вивчає звуковий склад мови, називається фонетикою (від грец. phoneticos — звуковий, голосовий).

 

Звуки мови. Голосні та приголосні звуки

 

Джерелом мовних звуків є коливання розташованих у гортані голосових зв’язок. На характер звуків впливає як ширина щілини між голосовими зв’язками, так і перепони в ротовій порожнині, які постають на шляху видихуваного повітря.

Під час вимови голосних звуків струмінь повітря не натрапляє на перешкоди в ротовій порожнині. Ці звуки творяться за участю самого голосу. Таких звуків в українській мові є шість:

[і], [й], [е], [а], [о], [у].

Під час вимови приголосних звуків потік повітря після голосових зв’язок натрапляє на певні перепони, і тому ці звуки складаються з голосу і шуму або тільки з шуму. В українській мові є 32 приголосні звуки.

 

Дзвінкі та глухі приголосні звуки

 

Приголосні, які творяться з участю голосу і шуму, називаються дзвінкими. Приголосні, які творяться лише з участю шуму, називаються глухими. В українській мові є 20 дзвінких і 12 глухих приголосних звуків.

Окремі дзвінкі і глухі приголосні звуки дуже близькі між собою за способом творення і становлять пари:

Не мають пар за ознакою дзвінкості дзвінкі звуки [в], [й], [м], [н], [н’], [р], [р’], [л], [л’] та глухий звук [ф]. За ознакою дзвінкості-глухості можуть розрізнятися значення слів: казка — каска, міг — міх, ґава — кава, плід — пліт.

 

Тверді і м’які приголосні

 

Приголосні звуки поділяються на тверді та м’які. Вони можуть утворювати пари. Вимова таких звуків відрізняється лише положенням язика в ротовій порожнині.

За цією ознакою не мають цар тверді звуки [б], [п], [в], [м], [ф], [ж], [ч], [ш], [дж], [ґ], [г], [к], [х] та м’який звук [й].

Отже, в українській мові є 22 твердих і 10 м‘яких приголосних звуків.

За ознакою твердості-м’якості окремих звуків можуть розрізнятися значення слів: [л’ак] і [лак], [перелаз] і [перелаз’], [рад], [р’ад] і [рад’], [стан’] і [стан] та ін.

Тверді приголосні можуть пом’якшуватися перед звуком [і]. Пор.: [бик] і [б’ік], [кажу] і [куж’іл’]. Помʼякшена вимова перед іншими звуками є помилковою (наприклад, [ч’уйу], [ч’ого], [ш’ч’о] і т. д.).

В українській мові є ще подовжені м’які та пом’якшені звуки: збіжжя [зб’іж:’іа], знання [знан:’іа], узлісся [узл’іс:’іа]. В окремих випадках вони вказують на різницю у значенні слів: лють [л’ут’] — іменник; ллють [л:’ут’] — дієслово; вороня [ворон’а] — іменник IV відміни, вороння [ворон:’а] —збірний іменник.

Подовжені приголосні вимовляються також у формах дієслів з суфіксом –ся — другої особи однини (смієшся [см’ійес’:а], вчишся [вчис’:а]), третьої особи однини (береться [берец’:а], б’ється [бйец’:а]), неозначеної форми (напиться [напиц’:а], журиться [журиц’:а]), наказового способу третьої особи множини (учіться [уч’іц’:а], дивіться [див’іц’:а]. Ця особливість вимови на письмі не позначається

 

Склад

 

Складом називається звуковий комплекс у слові, який вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря. У слові може бути один склад або кілька:

сад, ба-га-то-по-вер-хо-вий.

У слові стільки складів, скільки голосних звуків. У складі може бути тільки один голосний звук (о-дин, о–а-за, е-хо, у-дар) або голосний і приголосні (стріл-ка, монстр).

Склад, що закінчується голосним звуком, називається відкритим:

про-чи-та-ти, до-ро-га.

Склад, що закінчується приголосним звуком, називається закритим:

кос-мос, вар-тий, шість.

 

Наголос

 

У багатоскладовому слові один склад вимовляється з більшою силою голосу, ніж інші. Такий склад називається наголошеним: де-ре-во, де-ре-ва; пи-са-ти, пи-сар, пи-сар-чук.

Наголошеним може бути будь-який за порядком склад (вільний наголос).

У споріднених словах він може переміщатися з однієї частини слова на іншу (рухомий наголос).

У мовленні необхідно дотримуватися норм наголошування слів і їхніх форм. Наведено ці норми в “Орфоепічному словнику”, у “Словнику наголосів”. Лише в небагатьох словах допускається подвійний наголос: помилка або помилка, байдуже і байдуже.

Наголосом можуть розрізнятися значення слів (мука — “борошно” і мука — “страждання”), належність їх до частин мови (замок — іменник у значенні “споруда” і замок — іменник у значенні “пристрій для замикання” або дієслово у формі минулого часу чоловічого роду від “замокати”, пекло — іменник і пекло — дієслово минулого часу), граматичні характеристики (трави — Р. в. однини, трави — Н. в. множини; насипати — недоконаний вид, насипати — доконаний вид дієслова).

 

Вимова і запис звуків

 

Між вимовою і записом звуків, з яких складаються слова, не завжди є повна відповідність. Тому потрібно знати правила вимови і написання слів.

Правила передачі звуків мови на письмі встановлює орфографія (від грец. orthos — правильний і grapho — пишу). Написання, що вимагає вибору одного з кількох можливих варіантів (на основі правила або традиції), називається орфограмою.

Правила літературної вимови визначає орфоепія (від грец. orthos — правильний i epos — мовлення).

Глухі і дзвінкі приголосні звуки у вимові можуть уподібнюватись одні до одних.

У середині слова глухі приголосні (перед дзвінкими, які мають парні глухі) вимовляються як парні їм дзвінкі:

моло[д’]ба, про[з’]ба, во[ґ]зал.

Перед дзвінкими, які не мають парних глухих, глухі приголосні не змінюються:

слава, викроїти, заплата.

Дзвінкі приголосні звуки в кінці слів треба вимовляти виразно:

хліб, сад, біг, віз, гараж, ґедзь, сядь, злазь.

Не уподібнюються до глухих приголосних і дзвінкі в середині слова:

казка, відхилити, розпитати, безсилий, обтесати.

Винятком із цього загального правила є оглушення дзвінкого звука [г] перед глухими у словах ле[х]ко, ні[х]ті, дьо[х]тю, во[х]кий.

Оглушується перед глухими приголосними і префікс з:

[с]цементувати, [с]сипати.

Писати ж потрібно:

зцементувати, зсипати, зсушити, зшити.

Тільки перед приголосними к, п, т, ф, х це оглушення позначається й на письмі:

спитати, сказати, стиха, сфотографувати, схилити.

У тих випадках, коли виникає сумнів, якою буквою позначити приголосний звук, треба змінити слово або підібрати споріднене з ним так, щоби після цього приголосного став голосний звук:

молотьба (бо молотити), просьба (бо просити), нігті (бо ніготь), легко (бо легенько).

Якщо це неможливо (наприклад, для слова вокзал), слід звернутися до орфографічного словника.  

 

Вживання — В, І — Й

Уникнути немилозвучного збігу приголосних або голосних звуків допомагає властиве українській мові чергування приголосних в та й і ненаголошених голосних у та і, яке спостерігається у прийменниках і сполучниках та на початку повнозначних слів. Вибір букви залежить від того, в оточенні яких звуків перебуває позначуваний ними звук. Порівняйте:

наш учитель — наша вчителька; поїхав у Словаччину — поїхали в Естонію; сад і город — моря й озера.

Правила вживання i — й, у — в

 

Тільки у або тільки в пишеться у власних назвах: Уфа, Влтава, Уран (виняток — Україна — Вкраїна) й у словах, що розрізняються цими звуками (управа — вправа, удача — вдача).

 

Позначення м’якості на письмі

М’якість приголосних позначається:

·                     буквою ь (м’який знак): сіль, тьма;

·                     буквами я, ю, є: дяк, тюк, синє;

·                     буквою і: літо, мені.

М’якість приголосних (крім [л’]), що стоять перед іншими м’якими приголосними, на письмі не позначається: кінський, пісня (але сільський, їдальня). Часто виникає необхідність враховувати, від якого слова утворене те слово чи та форма, які потрібно записати:

ляльці (бо лялька), але (у) балці (бо балка); доньці (бо донька), але дитинці (бо дитинка); тьмяний (бо тьма), але різдвяний (бо різдво); неньчин (бо ненька), але тітчин (бо тітка).

 

Сполучення букв ЙО, ЬО

Буквосполучення йо вживається на позначення двох звуків [й] + [о] на початку слова (йому), після голосних (знайомий, майор), після твердих і м’яких приголосних, якщо чується звук [й] (курйоз, батальйон).

Буквосполучення ьо вживається у словах, де є м’який приголосний звук із наступним о (льон [л’он], сьомий [с’омий], синьо [син’о]). На початку слова таке буквосполучення вживатися не може.

 

Вживання апострофа

Апостроф служить вказівкою на те, що букви я, ю, є позначають два звуки, а не вказують на м’якість попереднього приголосного звука. Порівняйте:

бур’ян [бурйан] і буряк [бур’ак], б’ють [бйут’] і бюст [б’уст].

Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї:

Після м’яких приголосних перед наступним звуком [й] ставиться м’який знак: портьєра, Нью-Йорк.

 

Алгоритм на вживання апострофа після губних звуків

1. Чи є перед б, ті, в, м, ф ще букви, що позначають приголосні звуки?

Якщо ні, то ставиться апостроф (м’яч)

Якщо так, то йди далі.

2. Чи належить цей звук до кореня?

Якщо ні, то ставиться апостроф (зв’язок)

Якщо так, то йди далі.

3. Чи є цим звуком [р]?

Якщо так, то ставиться апостроф (верб’я, арф’яр)

Якщо ні, апостроф не ставиться (свято, цвях, тьмяний).

 

Подовжені звуки

Подовження приголосних звуків позначається у письмовому фонетичному аналізі значком [:]. Наприклад: зна[н’:]а, ні[ч’:]у, пі[д:]а[ш’:]а, а на письмі передається двома буквами знання, ніччю, піддашшя.

Подвоєння букв трапляється у трьох випадках:

Примітка

Подвоєні букви нн пишуться також у прикметникових наголошених суфіксах -енн-, -анн-, що вказують на вищий ступінь вияву ознаки або на неможливість дії: страшенний (дуже страшний), нескінченний (який не закінчується), невблаганний (якого неможливо вблагати).

Подвоєння букв на позначення подовжених м’яких приголосних звуків, які містяться між голосними, відбувається:

Примітки

1.                 Подвоєння не відбувається, якщо основа слова закінчується двома приголосними (м’який приголосний не розташовується між голосними): листя, повістю — або звуками [р] (матір’ю), [б], [в] (Об’ю, кров’ю), після яких вимовляється звук [й]: [матірйу], [Обйу], [кровйу].

2.                 В іменниках IV відміни на -а, -я подвоєння не відбувається: теля, кошеня, порося, курча.

 

Повторюйте, читайте

– Летів горобець через хлівець, ніс пуд гороху і нам дав потроху.

– Що ви звичайно робите на   – Що ви вчора робили на уроці?
уроці?

– Ми читаємо, пишемо, говоримо українською мовою

– Ми читали, писали, говорили (по-українською мовою,українськи).

 

Що ти робиш на уроці, Богдане?  – Я читаю, пишу, говорю укра ською мовою

Що ти робив на уроці, Богдане? Я читав, писав, говорив українською мовою

 

ча-чо-чу-че-чи; ща-що-щу-ще-щи;

ча-ща, чо-що, чу-щу, че-ще,  чи-щи;

ша-ща, шо-що, шу-щу, ше-ще, ши-щи;

ва-во-ву-ве-ви; фа-фо-фу-фе-фи;

ва-фа, во-фо, ву-фу, ве-фе, ви-фи; мова – розмова розмовляю;

 кафе – фото – фонтан – телефон;

 

країна – Україна – українська мова – українець – українка.

Моя країна -Україна. ан – на, ань-ня, ання – завдання -запитання.

 

Читайте  текст

Це наша аудиторія №8. Тут  працює наша група. Зараз урок.Ми вивчаємо українську мову. Ми пишемо, читаємо, розмовляємо українською мовою. Викладач запитує, а ми відповідаємо.

-Хто ви?

-Я студент.

-Як вас звуть?

-Мене звуть Ахмед.

-Ви іноземець?

-Так, я іноземець.

-Де ви навчаєтесь?

-Я навчаюсь в університеті

. -Що ви вивчаєте?

-Я вивчаю українську мову.

 -Ви добре розмовляєте українською мовою!

Ви говорите українською мовою?

Так, ми говоримо українською мовою

Читайте:

Д д   да-до-ду-де-ди; ад-од-уд-ед-ид;

1.     аудиторія,   диван, дошка, студент, диктант, вдома, друг, подруга, один, добре, швидко, додому, туди, сюди, дочка,підручник, людина, люди, дитина;

2.     стадіон, дякую, радіо, дівчинка, діти.

Т т   та-то-ту-те-ти;

 ат-от-ут-ет-ит;

1.     мати, карта, зошит, телевізор, там, тут, твій, товариш, університет, інститут, тумбочка, картина, тарілка,магнітофон;

2.     батько, платівка, стіл, радість.

 

то-до-то те-де-тети-ди-ти

Дд-Тт   да-та

ДУ-ту

до- то

де-те

ди-ти

да-да-та та-да-та ту-ту-ду ту-ду-ту до-до-то те-те-де ди-ди

та-да-да     ди-ти-на

ту-ду-ду      да-ри-на

то-до-до     до-ли-на

те-де-де      де-кан

ти-ди-ди      дім

 

1.     аудиторія, студент, диктант, туди, стадіон, дитина, діти, радість.

–               Наталко, ти говориш англійською?

–               Так, я трохи говорю англійською. А ти, Марі, непогано говориш українською?

–               Так, трохи говорю. І Майкл теж трохи говорить українською. Ми вивчаємо українську мову і трохи говоримо українською.

–                               Ви завжди говорите українською? Ні, вдома ми говоримо англійською.

 

Б (б)       ба-бо-бу-бе-би аб-об-уб-еб-иб [б] – [б’]

а)     яблуко, батько, брат, будинок, тумбочка, добрий, добре,
риба, хліб, клуб, березень, субота, берег, багато, обов’язок,
вбрання;

б)      бібліотека, робітник, біологія.

П п   Пп    па-по-пу-пе-пи

ап-оп-уп-еп-ип [п] – [п’]

а) письменник, справа, прізвище, група, липень, серпень,

листопад, понеділок, п’ятниця, пальто, оповідання, парк,

поверх, зупинка, перший, п’ятий, папка;

б)      підручник,піаніно.

Бб- П п

ба-па бу-пу бо-по бе-пе би-пи

 

 

ба-ба-па– па-па-ба пу-пу-бу пе-пе-бе

бо-бо-попо-бо-побе-бе-пе би-пи-пи

па-ба-папу-бу-пубу-бу-пуби-би-пи

 

 

 

 

 

 

То-бі               ма-ма                  та-то

Та-то               ма-мо                  там

Ото                 ма-мі                   отам

То                   ма                        та-та

То мама. То тато. То мама і тато.

Р р  Рр    ра   ро  рі  ру   ре  ри  ар  ор  ер  ир

 

Рід    рад   бір   біб   бар   ра-ма  ра-да  доб-ро  ро-дом  рак  рот  рука  ромашка  Роман  ректор

О то добро. Вдома тато, мама, бабця і дідусь.

Нн  Нн  ну-ну  ні-ні  на-на  но-но  тин  тон   нам  там  Ні-на  но-ра  ра-на   ніс  ножиці  він  вона  вони  нова новина 

Йй   Йй   мій  рій  гай  йод  його  рай  ой  рік  той  дам  дай  бік  бій  край  мий  Дунай  Мій край.  Мій рідний край.

Їі  Її   їі  мої  краї  їда  їжа  їду  іду  їжак  поїзд  Україна  країна.  Тут країна Україна.

 

Лл  Лл   ла  ло  ле  ли  лі  лу  ал  ул  іл  лев  ле-ле-ка  Оле-на  лі-так  лев  до-ли-на  ка-ли-на  ма-ли-на  ми-ла

тин          млин              ка-ли-на

лин          клин              да-ли-на

дуб          ли-ти             та-ли-на

луб          ми-ти             ма-ли-на

От і літо.  У долині калина.  На калині  ягоди.

Ее  Ее   до-ле  ле-ле  ле-беді  не-бо  ме-та  ме-не  ро-мен  те-рен  екран  намет  добре  півень

Пп  Пп   па  по  пе  пу  пі   пан  пані  поле  пілот  кріп  кріт  пити  Пилип  перепілка  Дніпро  перо   Петро  прапор проректор

Шш  Шш  ша  шо  шу  ші  ше  аш  ош  иш 

Киш       на-ша            шко-ла

Кіш        ка-ша            шиш-ка

Наш       ли-ти             ша-на

Нам       ши-ти           шан-дра

Тут машина. Тут шум.

1. Пиляв Пилип поліна з лип,        2. Бабин біб
притупив пилку Пилип.              розцвів у дощ –

буде бабі біб у борщ.

 

Читайте і розглядайте картинки

Викладач вчить студентів.                                        

Викладач розказує студентам.

Викладач пояснює студентам.

Студенти слухають викладача.

Викладач тримає у руках указку і глобус. 

Викладач пише на дошці.

Викладач пише на дошці слова, речення і текст.     

 

Бібліотекарка   

 

Бібліотекар  видає  книги.                                                                                                                                

Бібліотекарка  у  бібліотеці.                                                                                                                            

Студенти   беруть   книги   у   бібліотеці.    

 

 

Дайте   відповідь  на   запитання

 

Так, це викладач.

 

 

 

Виконайте вправи

 Читайте

В в (в) ва, во, ву, ве, ви;

Ф ф (ф) фа, фо, фу, фе, фи фа-ва, ва-фа, ава-афа;

З з (з) за, зо,зу,зе, зи аз, оз, уз, ез, из;

Сс (с) са, со, су, се, си ас, ос, ус, ес, ис;

 са – за, за – са, аза-аса, со-зо, зо-со, осо-озо, су-зу, зу-су, усу-узу, се-зе, зе-се, есе-езе, си-зи, зи-си, иси-изи;

Ц ц (ц) ца-цо-цу-це-ци ац-оц-уц-ец-иц;

І і (і)ві-ді, ви-ді ві-ви, ів-ив, ти-ті, іт-ит;

Нн (н) на, но, ну, не, ни, ні, ан,он, ун, ен, ин, ін;

К к ка, ко, ку, ке, ки, кі

Ґґ га-ґо-ґу-ґе-ги

 Ґанок, ґудзик, аґрус, ґума, ґречний, зиґзаґ

а-га            а-ха  

ха-ах         ка-ак

о-го           о-хо  

хо-ох         кскж

у-гу           у-ху  

ху-ух          ку-ук

е-ге            е-хе   

хе-ех         ке-ек

и-ги           и-хи  

хи-их         ки-ик

га-ка-ха     

аха-охо-уху

го-ко-хо    

ака-око-уку

гу-ку-ху    

иги-ого-угу

ге-ке-хе     

еге-ехе-уху

ги-ки-хи    

охо-око-уку

 

Прочитайте вголос слова, зверніть увагу на вимову букв я, ю, є:

яблуня      

в’янути     

лякати       

любити     

з’єднати    

єдиний      

стояти       

воювати    

озброєний

пояснити   

 

Прочитайте вголос слова, зверніть увагу на вимову букв ї:

їжак           

  їдальня   

їзда  

їсти  

їхати

їхній

заїхати      

свої  

від’їхати   

вії     

перебої     

перипетії   

бактерії     

хімікалії    

Іудеї 

 

Прочитайте вголос слова, зверніть увагу на вимову букв Щ, ДЖ, ДЗ

щирий       

щось         

щока         

щедрий     

щипати     

щит  

щілина      

щітка         

щовечора 

щука

ходжу       

дзвін         

джерело    

дзеркало   

джміль      

дзьобати   

 

Букви дж, дз означають два звука [д] и [ж], [д] и [з], коли один з них входить до складу префікса, а інший – кореня.

підживити

підземний           

відживати 

підземелля

віджилий  

підзолистий       

 

Читайте, повторюйте, пишіть:

 

 Читайте діалог, запам’ятовуйте репліки, розмовляйте:

 

 

 Складіть діалог на тему “Знайомство”.

Вивчіть фрази

Дякую	Diakuyu	thanks
Будь ласка	Bud laska	please
Ласкаво просимо	Laskavo prosymo	welcome
Добрий день	Dobryj den	Good day
Добрий ранок	Dobryj ranok	Good morning
Добрий вечір	Dobryj vechir	Good evening
Привіт	Pryvit	Hi, hello
До побачення	Do pobachennya	Goodbye

 

 

 

 

 

 

Запишіть, що зображено на малюнках. Вивчіть ці слова.

 

 

 

 

 

 

 

 

Спишіть текст. Поясніть з допомогою словника значення слів. Поділіть слова на склади.

 

Калина

Будь-якої пори привабливий і гарний калиновий кущ. Навесні він прикрашений ніжними зеленими суцвіттями. А літньої пори чарує розкішною зеленню густого лапатого листя. На початку осені калина вже прикрашена кетягами рум’яних ягід. До перших мо­розів рослина пишається золотим вбранням. Взимку ж калинонька вабить добре примороженими, вже цілком їстівними й солодкими ягодами. Яскрави­ми вогниками полум’яніють ягоди серед голого потемнілого віття.

Краса калини оспівана в багатьох казках, легендах, піснях.

 

 

Прочитайте текст. Випишіть голосні звуки, тверді, м’які, дзвінкі та глухі приголосні.

Підем далі, де небо аж ллється в ліси і струшує з них листя. І от уже низом стало срібно-срібно, вище – золотаво, а вгорі – блакитно. Це березняк, що побратався з полохливою осичиною. Чи є вітер, чи нема його, а вона ,позеленівши, тремтить і тремтить, наче холод і переляк увійшли в кожний її листок. Ось тут я вже пильную: це є таке місце, де не тільки земля, але й дерево пахне грибами. Я присідаю навпочіпки і тихенько, придивляюсь, що робиться довкола… Раптом моє серце тенькнуло, опустилось трохи вниз і радісно завмерло: далі од отруйного стебла воронячого ока красовито стоять два близнюки-красноголовці…

(М.Стельмах.)

 

 

Завдання 1. Розташуйте літери в алфавітному порядку та запишіть їх у зошит

 

·                   С, з, м, о, ф, а, д, ю, в, л, т, к.

·                   І, р, ж, х, о, п, в, ь, и, а, с, я, щ.

·                   Ц, й, ф, ч, є, ж, р, м, т, н, ш, б.

                               

Завдання 2. Запишіть українськими літерами подані звуки

 

[a], [sh], [d], [zh], [h], [e], [v], [yi], [z], [ye], [і], [g], [r], [k], [n], [t], [f], [u], [ch], [shch], [o], [ts], [p], [m], [s], [ya].

 

Зверніть увагу!

 

Склад – це частина слова, що складається з одного голосного та одного чи кількох приголосних звуків і вимовляється одним поштовхом повітря.

 

Завдання 3. Прочитайте слова.

 

·                  ма-ма – мама, ка-ва – кава, не-бо – небо, зи-ма – зима, ма-ши-на – машина, го-ди-на – година;

·                  во-да – вода, лі-то – літо; ри-ба – риба, ле-ті-ти – летіти, ли-мон; си-джу – сиджу, хо-джу – ходжу;

·                  сон-це – сонце; річ-ка – річка, кві-ти – квіти, чаш-ка – чашка, лож-ка – ложка;

·                  сли-ва – слива, слов-ник – словник, зав-жди – завжди, книж-ка – книжка, кар-ти-на – картина, хви-ли-на – хвилина. 

 

Завдання 4. Запишіть назви країн українськими літерами.

 

[Ee r a k], [T u r e ch ch ia], [U k r a yia], [M a r o k k o], [F r ats ee ya], [R o s ee ya], [A l zh i r], [Eed ee ya], [K aa d a], [K e n ee ya].

 

Завдання 5. Прочитайте слова з голосними звуками.

 

·                   [а]: чай, час, газ, раз, лак, бал, ваза, хата, вата, лампа, брат, салат, Ганна, банан, ванна.

·                   [о]: сон, рот, лоб, око, слово, фото, мороз, молоко, золото.

·                   [у]: суп, сум, клуб, струм, лук, кущ, тур, пункт, друг, тулуб.

·                   [е]: мед, фен, лев, метр, рейс, семестр, тест, текст, четвер, рецепт, Семен.

·                   [и]: лис, син, сир, мир, гриб, лист, Пилип, крик, килим, тигр, диск.

·                   [і]: лід, кіт, ніч, дід, сік, рік, ніс, дім, стіл, світ, хліб, міст, хвіст, північ.

 

Завдання 6. Випишіть у три колонки слова: 1) з одним голосним звуком, 2) з двома голосними звуками, 3) з трьома і більше голосними звуками.

 

Тато, сестра, студент, вікно, група, тут, там, ручка, кімната, двері, студентка, декан, деканат, ми, ви, викладач, магазин, зошит, словник, книжка, година, погода, розклад, брат, будинок, він, дівчина, стіл, вони, масло, сумка, син, дочка, дід, друг, вона, квартира, місто, університет.

 

Завдання 7. Прочитайте слова, випишіть приголосні звуки / Read the words, write out consonant sounds.

Зразок: вечір – в, ч, р.

 

Вечір, обід, університет, лікар, жінка, озеро, риба, журнал, шафа, курка, гуртожиток, ранок, таксі, вода, чоловік, піца, гроші, парк, автобус, ложка, ніж, каса, дошка, газета, машина.

 

Завдання 8. Прочитайте слова з м’яким знаком. Пам’ятайте: ь пом’якшує попередній приголосний.

 

Сіль, мільйон, день, промінь, говорить, батько, десять, шість, Тернопіль, Львів, батьки, скільки, Ольга, сьогодні, близький, учень, Василь, апельсин.

 

Літери я, ю, є, ї

Letters я, ю, є, ї

 

Літери я, ю, є  на початку слів або після голосних літер вимовляються як два звуки:

я – [y+a] – яблуко, моя;

ю – [y+u] – юнак, твою;

є – [y+e] – Єгипет, моє.

Після приголосних літер я, ю, є позначають один звук (приголосний звук перед я, ю, є завжди м’який):

я – [a] – бабуся;

ю – [u] – людина;

є – [e] – синє.

Літера ї завжди позначає два звуки – [y+і] – їсти, мої.

 

 

Завдання 9. Прочитайте слова з літерами я, ю, є, ї.

 

Яхта, Єгипет, гуляти, сядьте, твоя, пляшка, дядько, їжа, вія, людина, знаю, ряд, свято, буряк, який, юнак, заєць, маєш, як, земля, пояс, ключ, приємний.

 

*Завдання 10. Запишіть у дві колонки слова – назви міст України:           1) слова, у яких я, ю, є, ї позначають один звук; 2) слова, у яких я, ю, є, ї позначають два звуки.

 

Київ, Запоріжжя, Миколаїв, Макіївка, Вінниця, Бердянськ, Євпаторія, Ізмаїл, Феодосія, Коломия, Ізюм, Чугуїв, Боярка, Козятин, Люботин, Южне, Яготин, Яремче, Ізяслав, Українка, Теребовля, Дубляни, Почаїв.

 

Зверніть увагу!

 

Літера щ завжди позначає два звуки:

щ – [ш]+ [ч]: щока

 

Завдання 11. Прочитайте слова з літерою щ

 

Щирий, щоранку, щовечора, щоночі, щастя, дощ, борщ, щасливий, щітка, щоб, якщо, кращий, щука, щедрий, щось, мерщій, кущ, прищ, щелепа, Хрещатик, Київщина.

 

Зверніть увагу!

 

Літери д+ж  та д+з, які належать до одного складу, завжди позначають один звук:

д+ж – [дж]: джинси

д+з – [дз]: дзеркало

 

Завдання 12. Прочитайте слова з літерами д+ж, д+з.

 

Джем, дзвін, сиджу, ходжу, джміль, джерело, дзьоб, проводжати, бджола, попередження, народження.

 

Завдання 13. Запишіть 5 речень з поданими словами.

Зразок: Хто це? Це батьки?

   Так, це мама і тато.             

             Вони тут?

 

це, ось – this (is) это, вот

хто це? – who is it? кто это?

що це?  – what is it? что это?

я – I, я

ти – you, ты

ви – you, вы

він – he, он

вона – she, она

мама (мати) – mammy (mother), мама

тато (батько) – dad (father), папа(отец)

батьки – parents, родители

друг – friend, друг

тут – here, здесь

там – there, там

студент – student (boy), студент

студентка – student (girl), студентка

викладач – teacher, преподаватель

так – yes, да

ні – no, нет

і – and, и

 

 

Завдання 14. Запишіть і запам’ятайте речення.

 

Добрий ранок! – Good morning! Доброе утро!

Добрий день! – Good afternoon! Добрый день!

Добрий вечір! – Good evening! Добрый вечер!

Привіт! – Hello! Привет!

Дякую! – Thank you! Благодарю!
Як тебе звати? – What‘s your name? Как тебя звать?

Мене звати…– My name is … Меня зовут.

Ти студент? – Are you a student? Ты студент?

Так, я студент. – Yes, I am a student. Да, я студент

 

*Завдання 15. Прочитайте текст. Напишіть коротку розповідь про свою сім’ю.

 

Моя сім’я

 

Це моя сім’я: мама, тато, сестра, брат і я. Ось моя мама Олена і мій тато Олег. Вони мої батьки. Тут моя сестра Марія. Вона учениця. А це мій брат Роман. Він учень. Там мій дідусь Іван і моя бабуся Лариса. А це я, мене звати Дмитро. Я студент.

 

Орфоепія

 

 Орфоепія (від лат. orthos– прямий, правильний, рівний і epos– слово, мова) – це сукупність правил літературної вимови звуків і словосполучень. В орфоепії також вивчаються правила наголосу.

 

 

ОСНОВНІ ПРАВИЛА ОРФОЕПІЇ

ВИМОВА ГОЛОСНИХ ЗВУКІВ

Голосні в українській мові у наголошеній позиції звучать чітко і виразно (голос, сила).

Так само чітко і виразно вимовляються і голосні [а], [і], [у] в ненаголошених складах (співати).

Ненаголошений [е] при вимові наближається до [и], так само як і ненаголошений [и] наближається до [е]. Особливо помітно це у випадку, коли [и] чи [е] знаходяться перед наголошеним складом (заметіль).

Голосні [е], [и] майже не змінюються у кінці слова і у складі з побічним наголосом (пити, пуля).

Ненаголошений звук [о], як і наголошений, теж вимовляється голосно, ніколи не перетворюючись на [а], як у російській мові. Проте перед складом з наголошеним [у] ненаголошений [о] стає схожим на [е] (ноша).

У дієслівних формах 3-ї особи однини і множини теперішнього часу буквосполучення 
-ться вимовляється як ц’ : (сміється– с’м’іjец’:а).

Буквосполучення -шся вимовляється як довгий м’який [с’]: (смієшся– с’м’іjес’:а).

 

 

ВИМОВА ПРИГОЛОСНИХ ЗВУКІВ

Дзвінкі приголосні [б], [д], [д’], [ґ], [ж], [з], [з’], [г], [дж], [дз], [дз’], як правило, зберігають свою дзвінкість.

Зокрема, це відбувається:

·                     на кінці слова (ніж, гедз);

·                     в середині слова перед наступним глухим приголосним, найчастіше на межі кореня і суфікса (дiжка, жабка); виняток – дзвінкий приголосний [г], який в окремих випадках чергується з глухим [х] перед глухими [т’] і [к](н’іхт‘ї, вухкиї);

·                     у кінцевих дзвінких приголосних префіксах роз-, без-, через- та інших перед глухим приголосного кореня (розповідати).

Дзвінкий [з] чергується з глухим [с] тільки у префіксі з- перед наступним глухим кореня (крім [ш] і [ч]) – с’ц’іпити,схот’іти. У випадку знаходження дзвінкого свистячого [з] перед шиплячими [ш] і [ч] він чергується з глухим шиплячим [ш] (зшити).

Глухі приголосні в середині слова перед дзвінкими чергуються з відповідними дзвінкими (Вишгород).

Приголосні шиплячі звуки [ж], [ч], [ш] перед наступними свистячими [ц’], [с’] чергуються відповідно зі свистячими [з’], [ц’], [с’] (книжка)

Сонорні приголосні [в], [й], які не мають глухих відповідників, в середині слова після голосного і перед голосним, на початку слова перед будь-яким приголосним і у кінці слова перетворюються на короткі нескладові голосні [я], [ї] (вояк, гаї).

Нормативним для української мови є чергування [у] та [в]; [і] та [й] у мовному потоці, яке залежить від кінця попереднього і початку наступного слова (наш учитель, наша вчителька)

 

 

СКЛАД

Слова в українській мові поділяються на склади. Склад – це частина слова, що складається з одного чи кількох звуків і вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря: кни-га, по-ле, га-зе-та, на-го-лос, Ін-тер-нет.

Склад може бути утворений з одного чи кількох звуків, причому один з них повинен обов’язково бути голосним. В зв’язку з тим, що саме голосні звуки утворюють склад, їх називають складотворчими.

В залежності від кількості склідів слова поділяються на односкладові, двоскладові, трискладові ібагатоскладові: вік-но, слог, ма-ту-ся, кі-не-ма-то-граф.

Склад, що закінчується на голосний звук, називають відкритим (а-рі-я, ка-ли-на).

Склад, який закінчується на приголосний звук – закритим (ліс, май-дан).

Існує декілька правил поділу слів на склади:

·                     Якщо між голосними звуками є один приголосний, то він належить до наступного складу (о-лень, жи-то).

·                     Якщо між голосними є кілька приголосних, то звуки в, р, л, й, що стоять після голосного, належать до попереднього складу, а звуки, які знаходяться після них – до наступного (зір-ка, май-ка).

·                     Якщо другим приголосним є звук й, л або р, то разом з попереднім приголосним він відходить до наступного складу (ме-тро, ку-плю).

·                     Якщо між голосними є кілька приголосних, то після наголосу один з них відходить до попереднього, а решта до наступного складу (кис–лий, стер–ти).

·                     Якщо після ненаголошеного складу стоїть кілька приголосних, то всі вони, крім й, в, р, л відходять до наступного (про-сте-жити, се-стра).

 

Зверни увагу! У кожному складі слова обов’язково є голосний звук. Саме він і утворює склад.

Прочитай слова. Які з них можна поділити на склади? 2. Спиши спочатку слова, що містять один склад, потім — два і, нарешті, три склади. Які склади позначено однією буквою?

Лелека,  грак,  синиця,  горобець,  дятел, орел, шпак, зозуля, іволга.
 

Утвори слова з поданих складів.

Ся, бу, ба; ля, зу, зо; ле, ка, ле; нок, ґа; вець, лі, о.

 

Під час письма часто доводиться частину слова переносити в наступний рядок. Запам’ятай! Слова переносяться з рядка в рядок складами: ли-па, бе-ре-за, то-по-ля. Склад, позначений однією буквою, не залишається в рядку і не переноситься: ака-ція, оси-ка, ірис.

Спиши слова, поділяючи їх рисками для переносу. Які склади в словах не можна залишити в рядку або перенести?

Малина,   ожина,   смородина,   урожай, лілея, їжак.

Прочитайте вірш, колективно декламуючи його по складах, як лічилку. Які слова становлять один склад?

 

ОБЖИНКОВА ПІСНЯ

 

Ой любо та мило,

що добре вродило —

пшениця, як гай…

Та вже недалеко,

та вже небагато,

та вже видно край.

Народна творчість

 

 

Знай! Односкладові слова не поділяються для переносу.

Поміркуйте, які з поданих слів можна переносити. Запишіть їх, поділяючи рисками для переносу. Чому решта слів для переносу не ділиться?

Уроки, урок, читаю, мию, степ, степи, край, краї, ґрунт.

Запиши, поділяючи для переносу, імена людей. Які імена не вдалося поділити для переносу? Чому? Розкажи про це на уроці.

Олена, Ірина, Олег, Галина, Софія, Борис, Юрій, Лідія.

Є багато слів, де приголосні звуки збігаються, наприклад: листки, синичка, гострий. Такі слова можна переносити по-різному: 
ли-стки       си-ничка      го-стрий   лис-тки       сини-чка      гос-трий   лист-ки    синич-ка   гост-рий.

Не можна переносити так, щоб розривалося сполучення приголосного з голосним (злиття). Наприклад, не можна переносити: син-ичка, літ-ечко. Тут розірвано злиття ни, те.

 

Прочитай і спиши слова.
Хатка, хатинка, світло, світлячки.

Прочитай. Як ти розумієш прочитане? Чому осінь називають золотою? Спиши речення, поділяючи виділені слова для переносу. Яке з них можна перенести по-різному?

Вересень відчиняє двері осені. Кажуть, що він красне літо проводжає, а золоту осінь зустрічає.

Красне — гарне, прекрасне.

 

Прочитай народні прикмети. Знайди у реченнях слова, протилежні за значенням. Запиши їх, поділяючи для переносу різними способами. иділене слово прочитай по складах. Скільки в ньому складів? А на скільки частин ти поділиш його для переносу?

Грім у вересні — на теплу осінь.

Рано опадає листя — на холодну зиму.

 

Прочитай і відгадай загадку. Вимовляй дзвінко звуки [д], [д’]. Що тобі допомогло відгадати загадку? Які овочі достигають у вересні?

Коли вона загляне в сад —

наллється соком виноград.

А пізні яблука ранет

солодкі стануть, наче мед…

І ми її уклінно просим:

— Заходь у гості, щедра … .

Інна Кульська

 

Прочитай загадку. Якими різними словами в нашій мові називають відгадку? Усно поділи для переносу слова веселка, райдуга, тільки. Перевір за наведеним далі правилом, чи правильно ти виконав завдання. Як правильно перенести слова райдуга, тільки?

 

Тільки дощик прошумів над лужком, над лісом, хтось у небі рушничок вишитий повісив.

 

Букви й та ь при переносі слів не можна відривати від попередньої букви. Перенось так: ліній-ка або лі-нійка, ляль-ка або ля-лька.

 

 

Прочитайте і спишіть слова, поділяючи їх для переносу одним із способів. Порівняйте, чи правильно ви виконали роботу.

Чайка, літає, їжак, жайворонок, сойка, мальви, Юрасик, Василько.

 Яке слово не можна поділити для переносу?

Виконуй вправу в такій послідовності: 1) прочитай слово й усно поділи його на склади; 2) вимов перший склад; 3) вимов перші склади в усіх словах рядка; 4) запиши утворене слово.

 

 1. Утвори слова з перших складів таких слів:

1)  сокіл, роса, капуста; 

3) солома, ваза;

2) вода, ромашка, нагідки; 

4) орел, садок.

 

 Яке із записаних тобою слів не можна поділити для переносу?

 

Прочитай текст.

РАННЯ ОСІНЬ

День був гарний, погожий. На городі і в са¬ду ясніли свіжі осінні квіти. Між зеленим листям на деревах подекуди визирали пожовклі листочки. Над деревами снувало біле, як срібло, блискуче бабине літо. А вгорі прослалося небо — чисте, спокійне. Бабине літо — тут: павутиння, що літає в повітрі на початку осені.

Степан Васильченко

 

2. Про які ознаки ранньої осені говориться в тексті?

3. Добери слова, близькі за значенням до слів: погожий (день), визирали (листочки), чисте (небо). Запиши їх парами.

4. Виділені слова поділи для переносу за вивченими правилами.

 

 

НАГОЛОС

Наголос – це вимова одного із складів з більшою силою.

Наголос завжди падає на голосний звук в складі, напр., чудо‘во, бi‘гати, вече‘ряти.

Голосний звук і склад, на який падає наголос, називається наголошеним; усі інші голосні і склади – ненаголошеними (у слові вi-тер склад ві- наголошений)..

Наголошений склад вимовляється з більшою силою, ніж усі інші.

Наголошеними можуть бути різні за порядком склади (рiч-ка, пе-ре-рва).

Наголос може переміщуватися з однієї частини слова на іншу при зміні форми цього слова (нога’ – но’ги).

За допомогою наголосу іноді розрізняються лексичні значення слів (за’мок – замо’к, му’ка – мука’ ) та їхні граматичні форми (стi’ни – називний відмінок множини і стіна’– родильний відмінок однини).

Більшість слів в українській мові має один наголос, але складні слова можуть мати два і навіть більше наголосів (багатомільйонний).

Смисловий наголос – це вимова одного із слів чи словосполучення в реченні з посиленням голосу (Це я’ хотів піти звідси – не хтось інший, а саме я).

 

 

Завдання 1. Дайте відповідь на запитання.

 

·                   Скільки літер в українському алфавіті?

·                   Скільки звуків в українському алфавіті?

·                   Скільки голосних звуків в українському алфавіті? Назвіть їх.

·                   Скільки приголосних звуків в українському алфавіті? Назвіть їх.

·                   Чому звуків більше, ніж букв?

·                   Яка літера не позначає звука?

·                   Які літери завжди позначають два звуки?

·                   Сполучення яких літер позначає один звук?

 

Завдання 2. Прочитайте назви вулиць Тернополя. Випишіть слова з м’яким знаком

 

Тарнавського, 15 Квітня, Лесі Українки, Степана Бандери, Карпенка, Валова, майдан Волі, Чехова, Гайова, Танцорова, Київська, Галицька, Дружби, Максима Кривоноса, Новий Світ, Оболоня, Шептицького, Живова, Замкова, Злуки, Леся Курбаса, Медова, Микулинецька, Миру, бульвар Просвіти, Руська, Слівенська, Чехова.

 

Зверніть увагу!

 

Послідовне розміщення літер в алфавіті називається алфавітним порядком.

 

Завдання 3. Повторіть алфавіт. Поставте в алфавітному порядку українські імена

Зразок: Валентина, Володимир, Іван, Олег, Степан.

 

·                    Андрій, Дарина, Соломія, Алла, Богдан, Валерій, Станіслав, Віктор, Дмитро, Остап, Захар, Марія;

·                    Юрій, Євген, Костянтин, Максим, Василь, Світлана, Ярина, Олексій, Леонід, Тетяна, Віталій, Назар;

·                    Денис, Кирило, Роман, Матвій, Юліан, Надія, Катерина, Софія, Сергій, Михайло, Наталія, Христина;

·                    Микола, Вікторія, Ірина, Олесь, Оксана, Арсен, Тарас, Аліна, Руслан, Галина, Ігор, Ольга;

·                    Орест, Павло, Святослав, Юлія, Лілія, Антон, Марина, Олена, Вадим, Ярослав, Лариса, Любов.

 

Основні правила відтворення власних назв іншомовного походження українською мовою

 

1)    G і h, gh зазвичай передаються літерою г: Greece – Греція, Harry – Гаррі, Ghana – Гана;

2)    f і ph → укр. ф: Frank – Френк, Philadelphia – Філадельфія;

3)    th → укр. ф та т: Thrace – Фракія, Thad – Тед, Thailand – Таїланд;

4)    j у французьких словах → укр. ж: Jérôme – Жером, Jeanne – Жанна; у англійських словах → укр. дж: James – Джеймс, Jak – Джек;

5)    w → укр. в та у: Winston – Уінстон, Washington – Вашингтон;

6)    au → укр. ав: Australia – Австралія, Augustin – Августин.

 

Завдання 4. Прочитайте назви країн українською мовою / Read the names of countries in Ukrainian:

 

Афганістан (Afghanistan), Бельгія (Belgium), Аргентина (Argentina), Філіппіни (Philippines), Сингапур (Singapore), Австрія (Austria), Багами (Bahamas), Єгипет (Egypt), Сенегал (Senegal), Уельс (Wales), Зимбабве (Zimbabwe).

 

Завдання 5. Прочитайте імена українською мовою / Read the names in Ukrainian:

 

Джером (Jerome), Аврелія (Aurelia), Тімоті (Timothy), Балтазар (Balthazar), Аврора (Aurora), Гарольд (Harold), Отелло (Othello), Філ (Phil), Ральф (Ralph), Табіта (Tabitha), Уіллі, Віллі (Willy), Освольд (Osvold), Натан (Nathan), Герберт (Herbert), Дафні (Daphne).

 

Зверніть увагу!

 

Словник – це сукупність слів, розміщених у певному порядку.

 

Завдання 6. Перекладіть та запишіть слова-терміни українською мовою. Використовуйте англійсько-український словник / Translate and write down the word terms in Ukrainian. Use English–Ukrainian dictionary.

Зразок: X-ray –рентген.

 

Epidemic, immunity, infection, quarantine, microscope, muscle, analysis, cough, medicine, bandage, iodine.

 

Тиждень має 7 (сім) днів. Ми працюємо лише п’ять днів: від понеділка до п’ятниці. Субота і неділя – вихідні дні.

 

Завдання 7. Дайте відповіді на запитання

 

1.                Який сьогодні день тижня?

2.                Який день тижня буде завтра?

3.                Який день тижня буде післязавтра?

4.                Який день тижня був учора?

5.                Який день тижня був позавчора?

 

Завдання 8. Доповніть речення

Зразок: У нашому університеті вихідні дні – … (субота, неділя).

 

1.                Перший день тижня в Україні – … .

2.                Останній робочий день – … .

3.                У … я прокидаюся об 11.00.

4.                У… я ходжу на заняття до університету.

5.                У нас немає відпрацювань з української мови в … .

6.                У… ми повинні готуватися до занять.

7.                У… я ходжу гуляти зі своїми друзями.

8.                У… я телефоную батькам.

 

Пори року. Місяці

 

 

 

Завдання 9^Д. Прочитайте текст про пори року в Україні

 

Пори року

 

Є чотири пори року: весна, літо, осінь і зима. Кожна з них триває три місяці.

Весна – чудова пора року. Приходить весна – і природа прокидається від зимового сну. Дні стають довшими, а ночі – коротшими. Земля вкрита свіжою зеленою травою і першими весняними квітами. Повітря свіже, і сонце світить яскраво. Температура піднімається до +16, +20 градусів.

За весною йде літо. Іноді влітку буває спека і повітря дуже задушливе. Часто бувають грози з громом і блискавкою. Після грози повітря, на диво, свіже і можна бачити красиву дугу в небі, що називається веселкою. Улітку люди збирають гриби та ягоди в лісі, купаються в річках і озерах, ходять на риболовлю. Температура повітря іноді досягає +35, +40 градусів.

Осінь – золотий час, коли все достигає і ліси стають червоними та жовтими. Дні стають коротшими, а ночі – довшими. Сонячні промені не такі яскраві і теплі. Птахи відлітають у теплі краї. У жовтні та листопаді часто дощить. Поступово холоднішає й холоднішає. Температура знижується від +15 до 0 градусів.

В Україні зима – холодна пора року. Річки й озера замерзають. Усе вкрите снігом. Іноді буває дуже холодно – близько 25 – 30 градусів нижче нуля.
Зима – веселий час для дітей. Вони ліплять сніговиків і грають у сніжки. Коли погода гарна, то діти і дорослі йдуть кататися на лижах, на ковзанах чи на санках.

 

Завдання 10. Дайте відповідь на запитання до тексту

1.                Скільки пір року Ви знаєте?

2.                Коли прокидається природа?

3.                У яку пору року дні стають довшими?

4.                Яка температура повітря взимку?

5.                Коли дні стають коротшими, а ночі довшими?

6.                Яка температура повітря влітку?

7.                Яке повітря після грози влітку?

8.                Що роблять діти взимку?

9.                Що можна побачити в небі після грози?

10.            У яку пору року птахи відлітають у теплі краї?

11.            Яка Ваша улюблена пора року? Чому?

 

*Завдання 11. Розподіліть та запишіть явища природи за порами року.

Зразок:

Зима – метелиця, снігопад…

Весна – повінь, танення…

Літо – задуха, спека…

Осінь – гроза, листопад…

 

Град, мороз, блискавка, відлига, грім, льодохід, завірюха, мряка, буря, роса, туман, веселка, дощ.

 

Завдання 12. Визначіть пору року у кожному реченні.

Зразок: Стало холодно – зима.

 

1.                Розтанув сніг – … .                                          

2.                Випав сніг – … .

3.                Птахи відлетіли у теплі краї – … .                  

4.                Сонце світить яскравіше – … .                        

5.                Розпочався листопад – … .

6.                Починають розпускатися дерева та квіти – … .

7.                Стає все тепліше, буває спека – … .

8.                У небі хмарно – … .

9.                Небо блакитне і безхмарне – … .

10.            Замерзають річки – … .

 

Завдання 13. Дайте відповідь на запитання «Яка погода на вулиці?»

Зразок: 1 – На вулиці тепло, безхмарно.

 

           1.                    2.                  3.                   4.                 5.

 

 

 

 

 

Завдання 14. Прочитайте вірш. Запишіть назви місяців у сполученні з прийменником у та закінченнями / Read the poem. Write down the names of months in combination with a preposition у (in) and endings.

Зразок: Січень – у січні.

 

Дванадцять місяців

 

Січень сніг просіє білій сніговиці,
Лютий — полютують віхоли-сестриці,
Березень берізкам піднесе сережки,
Квітень заквітчає яблуньки край стежки,
Травень закосичить трави шовковисто,
Червень зарум’янить вишеньок намисто,
Липень цвітом липи бджілоньку потішить.
Серпень із серпочком лиш стіжки залишить,
Вересень покличе учнів на гостину,
Жовтень позолотить кленові свитину,
Листопад закрутить листя у таночку,
Грудень все загорне в снігову сорочку.
А за ними — січень знову вже чекає,
та з наступним роком щиро привітає.

(Леся Вознюк)

 

Завдання 15. Дайте відповідь на запитання.

 

1.                У якому місяці розпочинається навчання в університеті?

2.                Який місяць розпочинає рік?

3.                У якому місяці Ви народилися?

4.                Який місяць є останнім у році?

5.                Коли розпочинаються Ваші канікули?

6.                Як називається другий місяць весни?

7.                Скільки місяців у кожній порі року?

8.                Як називається дев’ятий місяць року?

9.                Як називається шостий місяць року?

10.            Який місяць на календарі сьогодні?

11.            Яке слово є назвою місяця і назвою природного явища?

 

 

Робота з текстом. Аудіювання.

 

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ

 

1. ДОІСТОРИЧНЕ “РУСЬКЕ” ПИСЬМО

 

Український правопис, як правопис слов’янський, веде свій початок від глибокої давнини. Давні слов’янські племена, що від них походить український народ, знали письмо від найдавнішого часу. Кияни, стоючи в центрі східнослов’янського державного життя, вміли писати вже певне десь у віці IX по Христі, коли не давніше, див. вище розділ IV. І в IX віці це східнослов’янське письмо мусило бути вже добре розвиненим, коли того віку появився навіть переклад Євангелії та Псалтиря з мови грецької на мову “руську”; маю на увазі той факт, що коли в році 860 чи 861 прибув до Херсонесу Св. Костянтин-Філософ, то він (як свідчить про це “Життя Костянтина”, пам’ятка X віку) “обрЂтъ же тою евангєліє и Псалтырь, роуськыми письмены писано, и чловЂка обрЂтъ, глаголюща тою бєсЂдою, и бесЂдовавъ съ нимъ, и силу рЂчи приимъ, свои бесЂдЂ прикладая рдзличьная письмена гласная и съгласьная, и, къ Богоу молитвоу творя, въскорЂ начя чєсти и съказати. И мънози ся ємоу дивляхоу, бога хвалящє”, цебто Костянтин “знайшов тут (у Херсоні) Євангелію та Псалтиря, написані руськими письменами (мовою), знайшов і чоловіка, що говорив тією ж мовою, і розмовляв з ним; а навчившися (від нього) наголосу (вимови), прикладав (рівняв) до своєї мови (для ліпшого вивчення київської вимови) різні звуки голосні та приголосні; помолившися Богові, скоро почав читати й говорити (по-київському). І многі дивувалися йому й хвалили Бога”.* Що це було за руське письмо, наука остаточно ще не встановила, але певним є те, що письмо таке було.

 

 

 

2. ДАВНІЙ БОЛГАРСЬКИЙ ПРАВОПИС

 

Коли пізніше, влітку 988 року, наступило офіційне вже хрещення киян, то в той час прийнято потрібні богослужбові книжки з Болгарії, прийнято й болгарський правопис, що його упорядкували Костянтинин ( 869) і Мефодій (f885) та їхні учні. Запозичений з Болгарії правопис міцно запанував у нас і держався, — звичайно, зі змінами — аж до нового часу. А це сталося тому, що від самого початку нашої церкви заведено в нас свою власну церковну вимову, так що кирило-мефодіївські букви в нас в Україні відразу більш-менш пристосовано до місцевих умов та потреб, наприклад, Ђ читано за і, е за е, и за и, ґ за г і т. д.; допомагав і наголос — його ставлено по-українському.**

 

 

* Докладніше про це див. у моїй праці “Костянтин і Мефодій: їх життя та діяльність”. Варшава, 1927 р., с. 126-127. Див. іще в моїй монографії “Повстання азбуки й літературної мови в слов’ян”. 1938 р., с. 68-79.

** Докладніше про це див. мою працю “Українська вимова богослужбового тексту в XVII віці”. Варшава, “Елпіс”, 1926 р., кн. 1: “Українська церковна вимова”. Холм, 1942 р.

 

 

Стара церковна азбука хоч і не зовсім відповідала місцевим потребам, проте давала можність, міняючи відповідно вимову, пристосовувати її до українських умов. Як тепер різні народи читають по-різному написане, наприклад, латинською мовою, так у давнину по-різному читали свій богослужбовий текст народи слов’янські. Від тієї найдавнішої доби донесли ми, з малими змінами, цілу нашу теперішню азбуку, а між її буквами й значки ї, є.

 

 

3. ЄВФИМІЇВ ПРАВОПИС XIV ВІКУ

 

Мова, як організм живий, невпинно росла й змінювалася, тоді як правопис лишався незмінним. А це досить скоро витворило разячу між ними незгідність, особливо через те, що кожна слов’янська Церква відповідно дбала про більше наближення церковної мови до розуміння народу. Частина давніх звуків з часом зовсім відмінилася, а між тим їхні букви ще лишалися на письмі, наприклад, юс великий, юс малий, ъ, ь, и, s (зіло). Потрібно було робити правописну реформу, бо цього вимагало живе життя, і таку реформу й зробив перший митрополит Тирновський Євфимій у Болгарії, в половині XIV віку. І хоч реформа Євфимія була пристосована до своїх місцевих болгарських умов, проте вона викликала до себе велику повагу й поза Болгарією, й її прийнято в усіх народів, що вживали тоді кирилівського письма. Під кінець XIV віку цей Євфиміїв правопис прийшов і в Україну, де його залюбки прийнято, і він міцно закорінився в нас аж до початку XVII сторіччя, а почасти — аж до віку XIX-го. Але цей новий Євфиміїв правопис був для нас більш невідповідний, як правопис Костянтинів: тоді як останній до певної міри дбав про всеслов’янські потреби, правопис Євфимія був місцевий, болгарський. Штучно пристосований до українського письменства, новий правопис заглушував нам свої рідні ознаки. Наприклад, цей правопис наказав писати ь замість ъ в кінці слова,*

 

 

* З того часу давня форма й вимова для грецького слова аминъ перетворилася хибно в нову: аминь, з м’яким н в кінці слова.

 

Брак доброго сталого правопису особливо відчувся в Україні з половини XVI віку, коли тут повстають білі організовані школи. А під кінець цього віку, коли в Україні працюють вже й друкарні, чужий нам правопис Євфимія потроху губить у нас неживі свої риси й помалу витворюється новий правопис, вже більш пристосований до живої української мови; так наприклад, у львівськім “Адельфотесі” 1591 року знаходимо вже нову букву, необхідну для української мови, — букву ґ, — вона панувала в тодішньому новогрецькому письмі. В книжках рукописних ще з XV в. часто знаходимо кг (наше ґ), також узяте з письма грецького.

 

 

4. ПІВНІЧНОУКРАЇНСЬКІ ОЗНАКИ В ПРАВОПИСУ XV–XVIІ ВІКІВ

 

Перші українські більш організовані канцелярії повстали в нас за часу Литовські Руської держави ще з XIV віку; канцелярійною мовою того часу стала мова північноукраїнська зі своїми характерними ознаками: е замість Ђ, я, що збігалися з ознаками й білоруськими. З мови канцелярійної ці ознаки перейшли й до правопису книжкового й міцно трималися тут аж по кінець віку XVII, а по часті й до кінця XVIII віку. Див. про це докладніше вище, в розділі V.

 

 

 

 

5. ПРАВОПИС М. СМОТРИЦЬКОГО 1619 РОКУ

 

Упорядником нового правопису в Україні став того часу славний учений Мелетій Смотрицький (1578-1633), родом з містечка Смотрича на Поділлі. Року 1619-го вийшла в світ відома його праця “Граматіки Славенския правильноє Сінтаґма”, і ця Граматика на цілих 150 літ стала головним джерелом граматичного знання для всього слов’янського світу. Правопис Смотрицького запанував в усіх народів, що вживали кирилівського письма; взагалі, з цього часу Київ стає законодавцем, щодо правопису, для всіх слов’янських народів. Звичайно, правопис Смотрицького так само не все був відповідний потребам живої мови, а тому він не звільнив української мови від її старої одежі — давнього правопису; з новин бачимо у Смотрицького не багато, хіба букву ґ, яку він остаточно закріпив і узаконив для нашого письменства. Взагалі ж Смотрицький тільки впорядкував той правописний хаос, що закорінився був до нього. Цей правопис Смотрицького тримався в Україні аж до XIX віку, а в Росії до 1755 року, до граматики М. Ломоносова.

 

 

 

 

 

6. ЗАПРОВАДЖЕННЯ ГРАЖДАНКИ 1708 РОКУ

 

За XVII–XVIII віки жива українська мова вже великим струмком вривається до мови літературної; мусів пристосовуватися до того й правопис, мусів, але пристосовувався мало. Цього часу вже не бояться писати народною мовою, не бояться й відступати від традиційних норм церковного правопису; потроху появляються й такі написи, де зазначалася жива українська вимова. Правопис стояв на добрій дорозі й була певна надія на скоре пристосування його до живої мови, але трапилося небувале революційне потрясення його: в березні 1708 року з наказу царя Петра, замінено стародавню кирилицю на нову гражданку, а кирилиці дозволено вживати тільки для церковних видань. Це був дуже дошкульний удар для розвитку українського правопису, бо він силою спинив близький вже до закінчення процес пристосування правопису до живої української мови. Гражданка з російського наказу механічно заступила нашу притаманну вікову кирилицю; вона вже не знала потрібних для української вимови букв, як ґ, не знала й тих надрядкових значків, яких вживала кирилиця, й які служили в Україні для наближення літературної мови до вимови живої. Гражданка мала на оці потреби тільки мови російської, на інші ж мови зовсім не оглядалася. В тім була її негативна риса для українського письменства — його силою поєднано з російським письмом. Нове письмо прийняте було в Україні спокійно (при Петрі його заводили українці!); стара кирилиця позосталася тільки в книгах церковних та до 1842 р. Галичині. Жива українська мова знаходила собі ще деякий притулок у виданнях києво-печерської друкарні, де культивувався тоді й український правопис. Але підозріле око Петра І скоро добралося й сюди: 5 жовтня 1720 року він видав відомого грізного наказа для українських друкарень: “А вновъ книгь никакихъ, кромЂ церковныхъ прежнихъ изданій, не печатать”.*

 

 

* Проф. І. Огієнко. Історія українською друкарства, т. 1, с. 280. Львів, 1925 р.

 

 

Звичайно, це була смерть для старого церковного українського правопису. Його вбито якраз тоді, коли він почав перероджуватися на потрібний для українського письменства новий правопис. А через це нормальний розвиток нашого правопису перервався більш як на століття. До Київської академії скоро заведено й новий предмет — російську мову, і студенти мусили навчатися нового правопису вже “по правиламъ господина Ломоносова”…

 

 

 

 

7. ПРАВОПИС ЗА І. КОТЛЯРЕВСЬКОГО

 

Року 1798-го появилася “Енеїда” Котляревського. Українська жива мова нарешті остаточно стала мовою літературною. На порядок дня ставала справа й нового правопису, але батько нової української літератури, І. Котляревський, не став і батьком нового правопису. Котляревський писав тим самим правописом, яким писали в Україні в кінці XVII—XVIII віці, — він продовжував тільки старі традиції наші, але вже захмарені гражданкою Петра І. Проте “Енеїда” спричинилася до того, що питання про окремий український правопис таки випливло на поверх і голосно вимагало вирішення.

Історія українського правопису за XIX вік дуже цікава й повчальна — розвиток нашого правопису йшов у парі з розвитком літературної мови, а цей розвиток був такий ненормальний.

Писали тоді правописом етимологічним, зовсім невідповідним до нової літературної української мови, — і вже тоді повстало питання про необхідність завести так званий фонетичний правопис. Процес творення нового українського правопису розпочався з самого початку XIX віку й тягнеться аж до нашого часу, — не покінчився він і тепер; провідна ознака цієї історії — боротьба засад фонетичних з засадами історично-етимологічними. Кожний правопис у високій мірі традиційний, правопис кожного народу розвивається дуже поволі й дуже поволі міняє свої споконвічні етимологічно-історичні риси на риси фонетичні, міняє їх тільки по впертій та довгій боротьбі.

 

 

 

 

 

8. ПРАВОПИС О. ПАВЛОВСЬКОГО 1818 РОКУ

 

Батьком нового правопису став Олександр Павловський, автор першої в XIX ст. української граматики що вийшла в 1818 році.*

 

 

* Проф. І. Огієнко. Граматика української мови Ол. Павловського 1818 р., ювілейне видання. Київ, 1918 р.

 

 

Павловський перший звернув увагу на багатство української мови, на звук і, і він перший пробив велику дірку в старім етимологічнім правопису на користь правопису фонетичного: він перший почав передавати той звук, що походить з давніх о, е, Ђ, через і, наприклад, піпъ, стілъ, сімъя; тобі, собі, тінь, літо, сіно. До Павловського ці звуки часом передавали через букву и, і тільки він перший запримітив недоладність такого писання, бож і бренить зовсім неоднаково в таких словах, скажемо, у Котляревського: просити, систем й сина; тому-то Павловський і запровадив до українського письменства букву і. Котляревський писав вЂнъ, а Павловський вінь.

Новина Павловського прищіплювалася на перших порах дуже слабенько, бо міцна була традиція попередніх віків і загал продовжував писати й замість і. Але новину цю підтримали харківці, особливо Квітка-Основ’яненко та Гулак-Артемовський, що взагалі стояли за фонетичний правопис. Пізніш, за 50-х років XIX століття, це нове і міцно підтримав П. Куліш, і з того часу воно остаточно прищіпилося в українськім письмі.

 

 

9. ПРАВОПИС М. МАКСИМОВИЧА 1827 РОКУ

 

На жаль, на дорозі до скорого запанування фонетичного правопису став тоді великий знавець мови М. Максимович (1804-1873). Не хотів він поривати зі старим етимологічним правописом, а разом з тим він бажав наблизити його хоч трохи до живої вимови, а компромісом того й явилася його система, якої він тримався все своє життя; а власне, — він над давніми е та о, що перейшли на і, ставив дашка чи “французьку кровельку”, як говорив сам Максимович: втекали, жалобно; те саме, але непослідовно, завів він і для “м’якого” і, наприклад, идить, синій. Ці “дашки” (кутик вістрям догори) над е, о, и власне не придумав сам Максимович — подібне було вже і в XVIII в. в рукописах до Максимовича, — часом бувало, що над и та о ставлено по дві крапці, коли їх треба було вимовляти як наше і.

Цікаві ті причини, що змусили сховати українське і під “французьку кровельку”; ось як він сам розповідає про це: “Еще при первомъ изданіи ПЂсенъ (1827 p.) предпринялъ я ввести это и (мнякесеньке), но факторъ университетской типографіи (Никифор Басалаєв) отказалъ мнЂ въ желанномъ значкЂ, за неимЂніемъ онаго въ типографіи, и предложилъ мнЂ заменить его французскою кровелькою, — такъ называлъ онъ circonflexe. ДЂлать было нечего; мнЂ же надобны были и другія гласныя буквы съ тЂмъ же значкомъ, a во французскомъ шрифть, были онЂ готовыя съ кровелькою; и я, разсудивъ, что и въ другихъ типографіяхъ встрЂтятся те же затрудненія, а французскій шрифтъ есть вездЂ, решился на сдЂланное мнЂ предложеніе. Съ тЂхъ поръ наше прадЂдовское острое и живетъ у меня, припЂваючи, подъ французской кровелькою, которую я переименовалъ во имя нашего словенско паерка, имЂющаго почти такой же видъ”.*

 

Отже, Максимовичеві дашки появилися тільки з випадку, а не з наукових вимог.

За невеликими винятками, етимологічна система Максимовича не знайшла собі прихильників у Великій Україні; зате вона буйно розцвіла в Галичині (трохи подібна система була тут, власне, й до того) і продержалася тут аж до 1893 року, цебто до часу запровадження в Галичині фонетичного правопису.

 

 

 

10. ПРАВОПИС “РУСАЛКИ ДНІСТРОВОЇ” 1837 РОКУ

 

В історії розвитку українського правопису незабутню прислугу зробила “Русалка ДнЂстровая” — збірник 1837 р., випущений у Будапешті; редакторами “Русалки” була “Руська трійця” — отці Шашкевич, Головацький і Вагилевич.

Правопис цього збірника рішуче порвав з старовиною і автори його першими вжили вповні того правопису, який де в чому панує в українській письменності й тепер; в цім велика заслуга тих трьох патріотів галичан. Так, вони остаточно викинули непотрібний нам ъ, що вже з найдавнішого часу втратив у нас своє звукове значення (правда, перед ними вже в Граматиці М. Лучкая 1830 р. викинено ъ); вигнали вони й ы, мало потрібне в нас, а замість нього взяли и (почасти, але не послідовно, це з найдавнішого часу було й до них); давні е та о, як і Павловський, передавали через і: віз, сокіл, стіл; вони перші давнє церковне є запровадили й до гражданки, і вживали його послідовно: моє, маєш, волосє; тут вперше вжито йо, ьо, як і в нашім теперішнім правопису: ройом, зьобали, всьо, кухльом. Нерішуче спинилися новатори тільки перед буквою Ђ: вони не тільки не зайняли її, але навіть, за прикладом Павловського, стали вживати Ђ замість теперішнього і, ї, напр.: тЂло, Ђде, золотіЂ; це сталося тільки тому, що Ђ в Україні з найдавнішого часу постійно вимовлявся як і чи ї, а тому заміняти Ђ на і, особливо в Галичині, де давня вимова Ђ ніколи не спинялася, конечної потреби не було.

Правопис збірника “Русалка Днестровая” спочатку мало защепився в себе на батьківщині, в Галичині, але приніс добрі наслідки в Україні Великій — тут почали вже рішучіше викидати ъ, ы та заводити букву є; першим ступив на цей шлях Боровиковський, що з 1852 р. писав уже без ъ та ы, і вживав послідовно є, йо.

 

 

 

11. КУЛІШІВКА 1856 РОКУ

 

Популяризатором цього нового правопису був у нас славний письменник П. Куліш (1819-1897). На початку вживав він правопису етимологічного, і взагалі не писав однаково, часто міняючи свій правопис. Але починаючи з року 1856-го, коли видав він відомі “Записки о Южной Руси” (пор. ще також його “Граматку” 1857 р.), Куліш остаточно стає прихильником правопису фонетичного й популяризує його в своїх численних виданнях.

Куліша сильно шанували в Галичині, і його правопис знаходив відгук і тут, а це викликало лють серед москвофілів. Так наприклад, їхній “Боян” (1867 р., ч. 10 і 13) закидає Кулішеві “політичний сепаратизм”, його правопис — це “знамя руської розні”, а “польськія деньги дЂйствительно кокетничаютъ съ кулишивкой” і т. ін.

Але треба завважити, що в порівнянні з тим, що було до Куліша, він, власне, не вніс до правопису нічого нового, — він тільки зібрав і широко спопуляризував усе те найкраще з правопису, що було вже до нього. Ось через це, коли в нас так часто наш сучасний правопис — вислід спільної праці письменників усього XIX віку — називають кулішівкою, то це не відповідає історичній правді.

 

 

 

12. ПРАВОПИС КИЇВСЬКИЙ 1873 РОКУ

 

В історії розвитку правопису треба згадати ще працю редакторів ученого видання “Записки Юго-Западнаго отдела Географическаго Общества”, якого І том вийшов був 1873 року. В числі співробітників цього журналу були такі славні вчені, як наприклад, В. Антонович, М. Драгоманів, П. Житецький, М. Лисенко, К. Михальчук, П. Чубинський і ін.; ось у цьому журналі знаходимо вже, власне кажучи, цілком сучасний фонетичний правопис, фонетичніший, як правопис Куліша. Між іншим, у цім виданні вперше бачимо вживання ї в нашому значенні, наприклад, мої, їсти. Від цього часу вживання ї стає послідовним. Вплив правопису цих “Записок” на правопис український безперечний і вплив цей був дуже корисний.

 

 

13. ЗАБОРОНА УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ 1876 РОКУ

 

Але правопис український не знав спокійного нормального розвитку. Гурток видатних українських учених, що на чолі з проф. П. Чубинським об’єднався коло відділу “Географическаго Общества”, провадив велику культурну працю для вивчення життя нашого народу — і праця ця дуже налякала тодішній уряд. Відомий українофоб М. Юзефович, родом українець, розпочав завзяту боротьбу проти цієї роботи й таки досяг того, що на розвиток української культури накладено тоді важку перешкоду, — появився недоброї пам’яти “всемилостивейшій” наказ 18 травня 1876 року. Наказ цей на довгі роки зовсім прибив розвиток українського правопису. Ось з нього та частина, що стосується правопису: “Государь Імператоръ 18 минувшаго мая ВсемилостивЂйше повелЂть соизволилъ: …2. Печатаніе и изданіе въ Имперіи оригинальныхъ про изведеній и переводовъ на томъ же (малороссійскомъ) нарЂчіи воспретить, за исключеніемъ лишь: а) историческихъ документовъ и памятниковъ; б) произведеній изящной словесности. Ho съ тЂмъ, чтобы при печатаніи историческихъ памятниковъ безусловно удерживалось правописаніе подлинниковъ, въ произведеніяхъ же изящной словесности не было допускаємо никакихъ отступленій отъ общепринятаго русскаго правописанія”… [* Докладніше див. про це вище.]

Це був дуже болючий удар по українському правопису. Нормальний і послідовний розвиток його припинено силою. Широке громадянство з того часу звикло потроху до російського правопису навіть в українських книжках, а це принесло сумні наслідки. В українських виданнях з урядового примусу запанувала т. зв. “єрижка” чи правопис “єрижний” (від назви букв ъ — єр, йор, та ы — єри), цебто частинне повернули наш правопис до його початкового стану в XVIII віці.

 

 

14. ДРАГОМАНІВКА 1877 РОКУ

 

Але були в нас спроби й корінної зміни українського правопису. Один з більших недостатків нашого правопису — це те, що ми вживаємо окремих поодиноких значків для так званих йотованих голосних, що складаються з двох звуків, — замість писати ja, je, ji, jy пишемо я, є, ї, ю, а це з наукового боку (і з педагогічного) приносить нам чимало непорозумінь; кожен педагог з досвіду знає, що дитина все пише спершу йама, і тільки пізніш її треба навчити писати яма. Ось через це наш український учений М. Драгоманів у своїх женевських виданнях 1877 року писав уже по-новому, пильнуючи кожний звук віддати окремою буквою, а саме: 1) за прикладом болгар та сербів, Драгоманів завів букву j і писав: jaмa, моjу, даjе, стоjшть jавыр над водоjу й т.ін.; 2) “зм’якшення” приголосної зазначав через ь: земльа, льуде, прьамо, дльа, синье, куjуться, зажуривсьа; 3) замість й писав j: каjдани; 4) замість паєрика вживав теж j: обjава, мjасо, i 5) замість щ вживав, як то в нас і в давнину було, шч: шчо, шче.

Такого правопису вживав і M. Tулов у 1879 р. і писав: jак, jушка, вjане, jіх, сокироjу й т. п. Драгоманів спершу вживав “кулішівки”, але з 1877 року починає вживати в своїй “Громаді” нового правопису. На якийсь час “драгоманівка” поширилась була в Галичині, але ненадовго. Скажемо, “драгоманівкою” одного часу писав Ів. Франко, ідеологічний учень Драгоманова. Ось зразок Франкового листа до Волод. Левицького: “Дорогиj Друже! Не прогнівайсьа на мене, шчо сими дньами не буду міг до тебе загостити. Обставини так складаjутьсьа, шчо на пару день мушу jіхати до Наг. Відтам зашльу Тобі приобіцьану роботу дльа калєндарьа, а може незадовго j сам причимчикуjу. А поки шчо приjми поклін і сердечне поздоровленьє! Львів д. 20 Maja 1884″.

 

 

15. ПРАВОПИСНА БОРОТЬБА В ГАЛИЧИНІ

 

І з того часу дальший розвиток правопису переноситься до західноукраїнського народу, до Галичини. Тут австрійський уряд розвитку української культури не переслідував, а тому правопис міг собі розвиватися нормально. Міг, але не розвивався, бо й тут для його спокійного розвитку не було доброго грунту. Я згадував уже, яке велике значення мав фонетичний правопис “Русалки Дністрової” 1837 р. на розвиток українського правопису. Правопис цей міцно прищепився в Великій Україні, але й удома, в Галичині, він викликав до себе прихильність. Власне з того часу розпочинається в Галичині боротьба прихильників двох правописів, етимологічного та фонетичного, чи т. зв. “йорофілів” та “йороборців”, боротьба, що часами набирала великої гострости. Боротьба ця поділила людей на два ворожі табори, і дуже довго табір прихильників етимологічного правопису чи “йорофілів” (в Галичині на букву ъ кажуть йор) був дуже сильний; доходило навіть до того, що священики в церквах виголошували палкі казання проти фонетичного правопису. Рамки етимологічного правопису розуміли тоді дуже широко, бо хотіли вживати мовних форм, яких тут уживано ще в XVII–XVIII віках; наприклад, довго сварились навіть за вживання в замість старого л в дієсловах минулого часу, і тому написати ходив замість ходилъ було тоді вже революцією. Ще в 1848 р. на освітньому з’їзді у Львові прийшло до великої баталії між прихильниками та ворогами етимологічного правопису, але перемогли таки “йорофіли”, перемогли, правда, одним лише голосом. І на дверях проводиря “йороборців”, Р. Моха, приліпили картку з таким насмішливим віршем:

 

Мохъ ъ прогналъ,

ВЂде принялъ,

Люде не хтЂлъ,

Чорта бы зъЂлъ…

 

Треба зазначити, що прихильників етимологічного правопису в Галичині дуже підтримав авторитет проф. Максимовича, що обстоював і вживав його, а також авторитет П. Куліша, що також уживав, скажемо, букви г.

Та все-таки, хоч і мляво, справа йшла вперед. З 1842 р. в Галичині вже міцно заводять гражданку для світських книжок (до цього часу тут панувала кирилиця), а з часом прихильників фонетики стає все більше і більше. Боротьба за фонетику була особливо гостра в 70-80 роках минулого століття.

 

 

16. ЖЕЛЕХІВКА 1886 РОКУ

 

Року 1886 вийшов відомий “Малорусско-німецкий словар” Євгена Желехівського, який сильно вплинув на усталення фонетичного правопису в Галичині. Властиво, в цім Словнику знаходимо вже вповні складений той фонетичний правопис, що його шкільна влада в 1893 р. запровадила була по школах Галичини. Новиною цього правопису, названого “желехівкою”, було послідовне вживання ї не тільки на початку складу замість йі, але й по приголосній на місті давніх Ђ та е, наприклад: снїг, тїло, сіно, дїло — дїл, нїс—несу, але ніс — носа, діл — долу й т. п. Желехівка міцно запанувала серед прихильників фонетичного правопису як у Галичині, так і на Буковині. Властиво, не була “желехівка” якоюсь новиною, бо в головних рисах ми знаходимо її й перед тим у писаннях, скажемо, Ом. Огоновського.

 

 

17. ЗАПРОВАДЖЕННЯ ФОНЕТИЧНОГО ПРАВОПИСУ В ГАЛИЧИНІ 1893 РОКУ

 

Трохи пізніш, за 90-х років минулого століття, фонетика таки перемогла етимологію. В урядовім запровадженні фонетичного правопису в Галичині дуже багато попрацювали проф. Ст. Смаль-Стоцький та д-р Ф. Ґартнер, що року 1893-го випустили у Львові свою відому працю “Руска граматика”; книжку цю шкільна влада допустила до шкіл як підручника. Властиво, в правопису Ст. СмальСтоцького, в порівнянні з правописом Ом. Огоновського та Євг. Желехівського, нового було зовсім мало, а може навіть були кроки й убік; але важне було те, що цей правопис здобув собі урядове затвердження. З цього часу фонетичний правопис узяв гору в Галичині. Ця перемога фонетики над етимологією в Галичині та Буковині, по семилітній впертій боротьбі, сталася головно тому, що за неї стояли й урядові чинники, бо їх Смаль-Стоцький та Ґартнер переконали в великій користі правописної реформи; наради ж українських учених у Чернівцях та Львові все висловлювалися рішуче проти зміни правопису. Справа доходила навіть до того, що російський уряд дипломатичною дорогою протестував проти зміни етимологічного письма на фонетичне.*

 

 

* Про цю семилітню боротьбу за зміну правопису яскраво оповідає сам проф. С. Смаль-Стоцький в “Записках Наукового Товариства”, т. 136, с. 239-248, Львів, 1925 р.

 

 

18. ГРІНЧЕНКІВКА, КИЇВСЬКИЙ ПРАВОПИС 1908 РОКУ

 

Під час першої революції в Росії, з 17 жовтня 1905 року, впали нарешті правописні заборони в Великій Україні, накладені ще законом 1876 р. Відразу повстала українська преса й відразу ж запанував фонетичний правопис, що був виробився тут ще до 1876 року. Запанував той правопис, яким писав тоді й якого обстоював знаний наш письменник Борис Грінченко, чому цей правопис часом звуть “грінченківкою”.

Року 1908-1909 вийшов відомий “Словарь української мови”, що його редагував Б. Грінченко, — правопис цього Словника був прийнятий по всіх українських редакціях та виданнях. Ось цей правопис, як вислід збірної праці письменників всього XIX століття й усього українського народу, і запанував в Україні, і держиться в нас аж до сьогодні.

Того часу переніс усю свою культурно-освітню працю проф. М. Грушевський зі Львова до Києва, і всім своїм науковим авторитетом ударив по київському правопису, запроваджуючи тут правопис галицький, з ї по м’яких приголосних, окремим писанням ся й т. ін. Але до цього правопису ніхто не пристав, і він сам собою завмер.*

 

 

19. ПРАВОПИСНА СИСТЕМА ПРОФ. ІВ. ОПЄНКА 1918-1919 РОКІВ

 

Але в Україні Великій аж до 1917 року не було рідної школи, а тому не було власне й тієї найголовнішої причини, що найбільш змушує до певної кодифікації правопису для щоденних реальних потреб. І отож власне з часу заведення української школи в 1917 р. розпочинається унормування українського правопису вже в поважних розмірах.

Перший міністр освіти за часів Центральної Ради Іван Стешенко доручив був року 1917-го проф. Київського університету Іванові Огієнкові скласти короткі правила українського правопису й написати відповідну граматику для середніх шкіл. Незабаром по тому Стешенко був забитий (31 липня 1918 р.) і справа правопису перейшла до наступного міністра освіти Миколи Василенка. Він також справу правопису передав до рук проф. І. Огієнкові. Весною 1919 року скликана була Правописна комісія з найвидатніших українських учених і педагогів, і цій Комісії проф. І. Огієнко подав на розгляд свої раніше складені “Правила українського правопису”. Це вже була перша наукова система нашого правопису. Комісія складалася щось із 30 членів, між ними були: проф. А. Є. Кримський, проф. Є. К. Тимченко, проф. Н. К. Грунський, Ол. Курилова, Гр. Голоскевич і багато інших. Головував у Комісії проф. І. Огієнко. Комісія багато раз збиралася й грунтовно обговорювала кожне правописне правило й працю закінчила. По довгих нарадах та палких дискусіях цю першу правописну систему Комісія, з деякими змінами, ухвалила. На жаль, політичні події пішли так, що вироблений правопис оголошений для вжитку не був. А між тим справа була дуже пекуча, бо українські школи голосно вимагали правописних норм та їх усталення. В січні 1919 року міністр освіти проф. І. Огієнко склав стислу Правописну комісію для остаточного зредагування системи вироблених Правил правопису. До Комісії ввійшли два найвизначніші вченіфілологи українські, а саме: 1. Неодмінний Секретар Української Академії наук, ординарний професор Українського державного університету в Києві Агафангел Кримський та 2. Директор постійної Комісії Української Академії наук по складанню історичного словника української мови професор Євген Тимченко; крім них до Комісії ввійшов тоді й проф. Іван Огієнко, тодішній ректор Кам’янець-Подільського державного українського університету. Комісія збиралася тричі й надзвичайно пильно переглянула вироблений правописний кодекс, що лишився від попередньої Комісії 1918 року. Нарешті кодекс ухвалено друкувати, а коректу його правили проф. Є. Тимченко та акад. А. Кримський. Вкінці, 17 січня 1919 р., міністр народної освіти проф. Іван Огієнко ухвалив склади ний правописний кодекс для обов’язкового вжитку в усій Україні, і він вийшов у світ під назвою “Головніші правила українського правопису”. В різних містах української землі, як східних, та і західних, ці “Правила” часто передруковувалися в десятках тисяч примірників. Оце й є основа будучого академічного правопису. Ці Правописні правила затвердили головно той правопис, що панував в Україні ще з 1905 року. Подавали вони правопис своїх і чужих слів, а головна їх ознака — це вже була наукова система основ українського правопису, перша закінчена система в історії нашого правопису.

 

 

20. АКАДЕМІЧНИЙ ПРАВОПИС 1920-1921 РОКІВ

 

Пізніше, 20 лютого 1920 року, Всеукраїнська Академія наук знову переглянула ці “Правила” й ухвалила їх до загального вжитку з деякими малими доповненнями. Так повстав перший авторитетний правописний кодекс в Україні, т. зв. академічний правопис, повстав шляхом, якому з наукового боку не можна нічого закинути. Народний комісаріят освіти затвердив його в 1921 році для вжитку в Україні. Звичайно, до цього кодексу мусило пристосуватися й письменство в Галичині, бо щоденна преса тут відразу перейшла власне на правопис Великої України, а тому й тут в 1922 році Наукове Товариство ім. Шевченка випустило нові “Правописні правила, прийняті Науковим Товариством імени Шевченка в Львові”, в яких воно зробило великий крок до об’єднання двох наших правописів, східно- та західноукраїнського.

 

 

21. АКАДЕМІЧНА СИСТЕМА УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ 1928 РОКУ

 

Перша система українського правопису 1918-1921 років робилася наспіх, бо життя вимагало її. Тому була вона коротка й не до кінця розроблена. Настав далі спокійніший час, і тому Академія наук та народний комісаріят освіти незабаром узялися знову за цю працю. Скласти правописа доручили професорам-мовознавцям: А. Кримському, В. Ганцову й О. Синявському. Підготівна праця довго тягнулася, в ній брали участь усі наші мовознавці* й видатніші літературознавці (наприклад, С. Єфремов) та педагоги.

 

 

І Академія багато попрацювала, укладаючи тепер уже закінчену систему нового українського правопису. Правопис своїх слів уклала вона старанно й всебічно, над чим працювали всі видатні наші мовознавці. Щодо правопису чужоземних слів, то Академія постановила опертися головно на українську вікову традицію та на панівну в Україні вимову. І коли б власне така засада була проведена в правопис, уся правописна справа в Україні пішла б була спокійною дорогою, корисною для всього українського народу. Але так не сталося.

Перед комісаріятом освіти невідповідальні особи почали твердити, що правопис — справа не самої Академії наук, але всього громадянства, і що для нового перегляду його треба скликати ще широку Правописну комісію з участю й Львівського Наукового товариства. Народний комісар освіти Микола Скрипник прихилився до цієї думки, й у травні 1927 р. до Харкова скликали конференцію з понад 50 осіб, і вона основне переробила вже складений академічний правопис. На цій конференції були: проф. П. Бузук, проф. Л. Булахівський, О. Вишня, В. Ганцов, М. Гладкий, Г. Голоскевич, проф. Грунський, В. Дем’янчук, проф. М. Йогансен, акад. А. Кримський, К. Німчинов, проф. Плевако, проф. О. Синявський, проф. М. Сулима, Проф. Є. Тимченко, В. Ярошенко й ін. Представниками Наукового товариства ім. Шевченка із Львова прибули: голова його акад. К. Студинський і члени — проф. Іл. Свєнціцкий і проф. В. Сімович.

У цій Харківській Правописній комісії найбільше сперечань було за вимову чужоземних слів, особливо за західноукраїнську, що різко розходиться з вимовою східноукраїнською. Комісія, проти постанови Академії наук, пішла на уступки й багато західноукраїнського з вимови чужих слів таки прийняла. Правила чужоземних слів тут ще раз переробили в напрямі на “галицьку” вимову.

Народний комісар освіти цей правопис, як компромісовий, таки затвердив 6 вересня 1928 р., Українська Академія наук також прийняла його 31 березня 1929 р., Наукове товариство ім. Шевченка у Львові 29 травня того ж року приєдналася до цієї ухвали.

Але ця Харківська Правописна конференція 1927 р. переступила своє завдання: їй доручено було покласти в основу своєї праці академічний правопис, а конференція в багатьох правилах, а головно в правопису чужих слів, відступила від нього; наприклад, конференція прийняла — як компроміс для Галичини — тяжкі й поплутані правила писання г і ґ та л і ль, тоді як Академія наук постановила була писати тільки г і л.

Як і треба було чекати, проти нового правопису зараз таки пішли протести — може, й нацьковані, а головне — виступило українське організоване вчительство, заявляючи, що таких поплутаних правил писання чужоземних слів вони в школи при найбільшій своїй охоті не зможуть запровадити.*

 

 

* Наприклад, було постановлено писати г, л головно в словах грецького, а ґ, ль — у словах латинського походження, але велика більшість громадянства, коли не казати сильніш, цих мов не знає. Як же тоді їй виплутатися було з такого правопису? Як навчати дітей у школі?

 

 

І це була прикра правда. Учительство посилало численні делегації до комісара освіти М. Скрипника й просило перегляду правил писання іншомовних слів. Справа набрала непотрібного розголосу. Стали цій Комісії пригадувати, що деякі її члени вимагали завести латинку замість теперішньої гражданки. Справа незабаром набрала політичного характеру й комісар М. Скрипник мусив покинути комісаріят освіти. І правопис знову вернувся до Академії наук.

Школа чекати не могла і О. Ізюмов в імені вчительства ще року 1931-го випустив свого правописного словника, опертого на східноукраїнській традиційній вимові й першій системі Академії наук, і таким чином в Україні фактично повстало два правописи: урядовий і вчительський, що різнилися писанням чужих слів. І Академія наук змушена була латати харківську постанову, і аж 1933 року в нових своїх правилах викинула харківські постанови про ґ та ль і вернулась до попередньої своєї постанови — у чужих словах писати головно г і л.

 

 

 

 

22. НОВИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ПРАВОПИС 1945 РОКУ

 

Таким чином, правопис був розхитаний, і весь час назрівала конечна потреба нового його перегляду. І ось тому на початку 1942 року совєтський уряд в Україні доручив Академії наук поновити свою роботу над упорядкуванням українського правопису. Цього часу Академія була вже евакуйована до Уфи й вона доручила своєму членові, відомому українському вченому-мовознавцеві Л. А. Булаховському всю правописну працю. Академік Булаховський склав відповідну наукову Правописну комісію і притягнув до праці ще й Інститут мови й літератури, що працює при Академії, й на основі всіх попередніх праць Академії склав правописні правила. Того ж 1942 року 2 жовтня Академія наук схвалила складений правопис і передала його на затвердження совєтському урядові. Уряд не поспішав і доручив перегляд складеного правопису ще й новій Комісії, в яку ввійшли академіки: Л. А. Булаховський, П. Г. Тичина й M. T. Рильський та письменник Ю. І. Яновський, головував у Комісії заступник Голови народних комісарів М. П. Бажан. І вкінці народній комісар освіти П. Г. Тичина прийняв новий правопис і вніс його на затвердження й Раді народних комісарів, яка остаточно затвердила його 8 травня 1945 року. Так на евакуації повстав новий правопис.

Року 1946-го нарешті й вийшов друком цей “Український правопис” у накладі мільйона примірників, 180 с.

Академія наук, укладаючи нового правописа, постановила “без поважних підстав не відходити від того, що вже усталилось, отже, в основному не примушувати культурну масу країни перевчатися”. Це була важлива й корисна постанова, і справді, новий правопис мало чим різниться від правопису попереднього й нікому перевчатися не доводиться.

Важлива була й друга засада праці Академії: “Зберегти народні засади правопису, — його близькість до вимови широких мас”, а також “орієнтуватись в усьому важливому, що становить специфіку мови, саме на цю специфіку (фонетика, морфологія), як вона відбилась і відбивається в мові найкращих письменників”.

Це головні засади нового правопису, й вони відбилися найбільше на правопису чужомовних слів, — правила наказують писати так, як традиційно й писалося в Україні: без ґ в чужих словах, без частого м’якшеня л і т. ін.

У правописних правилах 1929 року правила писання г—ґ та л—ль займали цілі сторінки, а зрозуміти легко не могла й людина з освітою. Тепер же ці правила займають усього кілька рядків: “L у словах іншомовного походження передається непом’якшеним або пом’якшеним л, — залежно від того, як узвичаєне те чи інше слово в українській мові” (с. 101), отже: новела, клас, план, але автомобіль, пілюля, Золя й т. ін. Іще простіше правило про г (с. 101): “g i h звичайно передаються буквою г”, напр.: грунт, герцог, Гете, Гюго і т. ін. Академія постановила: “передаються”, цебто пишуться, але промовчала про вимову їх, а тому можна написане вимовляти, хто вміє: Ґете, Гюґо й т. ін.

Отже, писання чужоземних слів пішло тепер в Україні “за вимовою широких мас”, цебто за своєю багатовіковою традицією, та не в усьому. Але ця вимова сильно розходиться з вимовою Галичини, бо тут за останній вік защепилася т. зв. латинська вимова, перейнята головно від Польщі. Поки Галичина звикне до нової східноукраїнської вимови, буде, певно, те, що бачимо скрізь у світі: інша вимова написаного.

Але на новому правописові 1945 року відбилася вже нова національна політика в совєтах, про яку розказано вище в розділі XVI. Сам упорядчик говорить про це здалека; він пильнував “у тих моментах, які за їх природою є спільні з іншими мовами (розділові знаки, правопис великих і малих літер, написання разом і окремо) забезпечити єдність з правописом братніх народів Радянського Союзу, особливо — російського, орієнтуючись на останній проект Державної Комісії” (с. 4).

Про недостачі нового правопису 1945 р. не тут говорити, але про одну з них треба сказати, — це вигнання букви ґ з нашого правопису, як то було й за царату. Це вигнання рішуче йде проти нашої багатовікової традиції, а також і проти “вимови широких мас” (пор. ґеґати, ґалаґан, ґедзь, ґерґотати, ґуля й т. ін.) та “мови найкращих письменників”. Це поспішна “евакуаційна” ухвала, яких у новому правопису є чимало.

 

 

23. ПРАВОПИС НА ЕМІГРАЦІЇ

 

За межами Батьківщини в роках 1919-1920 та 1941-1945 опинилися сотні тисяч українців, серед них чимало й видатних українських учених. Потворилося багато своїх наукових установ, різних типів шкіл, видавництв, розвинулася українська преса. І всі вони стали головно на академічному правописові 1928 року. Відстає ще Канада та Америка, але помалу й тут усі переходять на академічний правопис. До певної міри вже защепилося в нас гасло: “Для одного народу — один правопис!”

Розвиток українського правопису за XIX–XX віки, як я тут показав його, йшов поволі й не переживав якоїсь великої й ґрунтовної зміни. Кожен з учених працівників додавав до нього щось і своє, а тому про нього можна сказати сміло, що він — то збірний плід усього XIX–XX віків, і в жодному разі то не “кулішівка” чи “желехівка”, бо якраз ці вчені ніякої особливої новини до нашого правопису й не запровадили: він розвивався поволі працею всіх!

Кожен правопис складається головним чином на основі двох засад: історично-етимологічної та фонетичної — цебто, з одного боку пишуть так, як писали в старовину, а з другого — пильнують цей правопис по можливості пристосувати й наблизити до живої вимови. Незабутня “руська трійця” в “Русалці Дністровій” 1837 року рішуче заявила: “Пиши, як чуєш, а читай, як видиш”, і до осягнення цього гасла весь час прямує український правопис. Прямує, але ще не дійшов до нього. В більшій своїй частині український правопис дійсно фонетичний, але й елементів історично-етимологічних в нім немало. Так, зазначу хоча б напис -ться в дієсловах, хоча жива мова знає тільки -цця, -ця чи -ся; пишемо земля, хоч вимовляємо зимля; пишемо з жінкою, з школи, з собою, а вимовляємо: ж жінкою, ш школи, c собою й т. ін. Треба, правда, додати, що на світі немає правопису, який був би цілком фонетичний; не забудьмо й того, що кожний фонетичний правопис, коли його довго не міняти, стає поволі правописом історично-етимологічним, бо ніякий правопис не в силі догнати змін живої мови. Крім цього, при великому дробленні нашої мови на окремі говірки цілком фонетичний правопис і неможливий; фонетики можна вживати тільки такої, яка буде зрозумілою для більшості українських говорів.

Історія нашого правопису, як і історія розвою літературної мови, ясно показує нам, що вони для недержавного народу завжди були й є укладом двох сил у країні: наукових і політичних. Було так за давніших часів, ще виразніше стало за часів наших.

 

Тестові завдання

 

1. У якому рядку всі літери українського алфавіту?

А. о, п, ь, ф;

В. р, а, т, s;

С. ї, ь, h, н;

D. п, о, ж, j;

Е. в, р, й, w.

2. У котрому рядку всі назви букв написані правильно?

А. пі, ке, пе, зе

B. це, се, ча, ща;

C. ще, ен, ер, зе;

D. же, ве, фе, пе;

E. ен, ха, ге, де.

3. Який звук позначають двома літерами?

A. [й];

B. [дз];

C. [ч];

D. [ц];

E. [o].

4. У котрому рядку в усіх словах є буква а?

A. сир, газета, муха;

B. риба, лис, тато;

C. кава, хата, мама;

D. сумка, полум’я, студент;

E. вечір, свято, лікар.

5. У котрому рядку в усіх словах є буква у?

A. груша, українець, бити;

В. буря, кущ, добро;

С. мотузка, лящ, юність;

D. фото, Суми, кава;

E. вуса, сумувати, муха.   

6. У котрому рядку в усіх словах є буква е?

А. пакет, пляшка, вікно;

В. день, вікно, око;

С. двері, життя, степ;

D. студент, олівець, вечір;

Е. молоко, чай, свято.

7. У котрому рядку в усіх словах є звук [ш]?

A. журнал, декан, сестра;

B. рот, вечір, жінка;

C. чай, жінка, чашка;

D. шкіра, шия, зошит;

E. юшка, дзеркало, хата.

8. Яка буква завжди позначає два звуки?

A. я;

B. ч;

C. ю;

D. є;

E. ї.

9. У котрому рядку в усіх словах є буква ч?

А. вчора, шість, студент;

В. часто, чотири, чоловік;

С. година, час, червоний;

D. щось, щука, мати;

Е. хліб, щастя, місто.

10. Який звук позначають двома літерами?

A. [к];

B. [т];

C. [ф];

D. [дж];

E. [ж].

11. У котрому рядку є “зайвий” звук?

A. [а], [у], [е], [и];

B. [у], [и], [о], [і];

C. [а], [п], [о], [и];

D. [и], [і], [о], [у];

E. [а], [і], [о], [е].

12. Яка буква завжди позначає два звуки?

A. щ;

B. ч;

C. т;

D. к;

E. з.