ЗАСОБИ, ЩО ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ У ВІДНОВНОМУ ЛІКУВАННІ.

САНАТОРНО-КУРОРТНИЙ ЕТАП РЕАБІЛІТАЦІЇ.

МЕДИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ПРИ ЗАХВОРЮВАННЯХ ОРГАНІВ ДИХАННЯ ТА СПОЛУЧНОЇ ТКАНИНИ.

 

 Схема процесу медичної реабілітації: таблиця

 Види реабілітації : таблиця

 

Реабілітаційні періоди

 

Реконвалесценція	Реадаптація	Ресоціалізація
– процес одужання з відновленням порушених біологічних та психологічних функцій	– процес пристосування до побуту, праці (навчання), навколишнього середовища	– процес відновлення соціальних функцій і становища особи в соціальному макро- і мікросередовищі
·        Патогенетична терапія ·        Хірургія ·        Медична реабілітація	·        Медична реабілітація ·        Соціальна та професійна (освітня) реабілітація ·        Патогенетична терапія	·        Соціальна та професійна (освітня) реабілітація ·        Медична реабілітація ·        Патогенетична терапія

 

 

 

 

 

 

 

РЕЖИМИ МЕДИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ

 

Щадний                                 Щадно-тренуючий                     Активуючий

 

NB!   Лікування       ліквідація розладів функції.

Медична реабілітація       відновлення і поліпшення тієї ж функції.

Саногенез — це динамічна система захисно-пристосувальних механізмів (фізіологічного і патофізіологічного характеру), яка виникає на стадії передхвороби, що розвивається протягом всього періоду хвороби і спрямована на відновлення порушень саморегуляції організму.

Саногенетичні реакції перешкоджають розвитку захворювання, на стадії хвороби — патологічному процесу, що розвивається, в період одужання сприяють ліквідації наслідків патологічного процесу і відновленню порушених функцій.

Дія на механізми саногенезу дозволяє перешкоджати розвитку захворювання і «наступати» на хворобу .

Саногенетичними механізмами є реституція, регенерація, компенсація, імунітет

Реституція — процес відновлення діяльності  пошкоджених структур, який здійснюється в результаті нормалізації біоенергетичних процесів в клітинних структурах.

Регенерація — це структурно-функціональне відновлення цілісності пошкоджених тканин і органів внаслідок зростання і розмноження специфічних елементів тканин .

 

Компенсація — це процес, об’єднуючий різні складні і різноманітні реакції по функціональному заміщенню або відшкодуванню втрачених або недостатніх функцій.

Імунітет — несприйнятливість організму по відношенню до збудників хвороб або певних речовин, що володіють чужорідними антигенними властивостями .

 

Для прискорення процесів реституції застосовується пелоїдолікування, кліматотерапію, бальнеотерапію у вигляді ванн і питного лікування. З успіхом використовуються наступні методи фізіотерапії: електросон, гальванізація, електрофорез біостимуляторів,

вазоактивних препаратів, антиоксидантів, діадинамотерапія, ампліпульстерапія, дарсонвалізація, ультратонтерапія.

Великий вплив на реституцію має світлолікування, дія сантиметровими, дециметровими хвилями, ультразвуком .

Для стимуляції процесів регенерації ефективно застосування ряду природних і преформированних чинників: пелоїдов, бальнеолікування, лазеротерапії, ультразвуку, ультрафонофорезу антиоксидантів і біостимуляторів, електрофорезу протеолітичних ферментів, вітамінів, магнітотерапії.

 

 

Активізувати компенсаторні реакції можливо в результаті проведення лікарського електрофорезу транквілізаторів і дії на центральну нервову систему прямокутними струмами по методиці електросну. Нормалізуючий вплив на корково-вісцелярні зв’язки надають бальнеопроцедури (кисневі, азотні, вуглекислі, сірководневі ванни), різні методи оксигенотерапії. З метою стимуляції роботи ендокринної системи застосовується грязелікування, водолікування і ін.

 

 

В забезпеченні процесів компенсації велику роль грає гепатобіліарна система, з цією метою для поліпшення її функціонального стану широко застосовуються питне лікування, тюбажі мінеральними водами; грязьові аплікації на область печінки; кишкові промивання.

 

Фізіотерапевтичні і курортні чинники мають імуномоделюючу дію. Особливо це виявляється при дії електромагнітним полем УВЧ, прямокутними струмами на гіпоталамо-гіпофізарну систему, а магнітним полем високої частоти, електромагнітним полем НВЧ, ультразвуком, світлом, пелоїдами — на область проекції надниркових залоз. З цією метою застосовується і електрофорез постійними та імпульсними струмами імунодепресантів, антигістамінних препаратів а також аерозолів вищеперелічених препаратів.

Застосування лікувальних грязей до або спочатку антигенної дії затримує вироблення і накопичення антитіл, що визначає доцільність призначення пелоїдів з профілактичною метою. Серед методів бальнеотерапії перевага віддається радоновим, хлоридно-натрієвим, азотним ваннам.

Методом, що має гіпосенсибілізуючу дію, є ультразвукове випромінювання в середньохвильовому діапазоні. Наукові дослідження останніх років свідчать про результативність використання когерентного монохроматичного випромінювання з метою впливу на іммунокомпетентну систему.

Сприятливо впливає на систему імунітету кліматолікування на місцевих і приморських курортах. Є дослідження, які свідчать про позитивний вплив клімату соляних шахт на імунну систему.

 

Механізм дії фізичних факторів: таблиця

Курорт – освоєна природна територія з природними лікувальними ресурсами та необхідними для їх експлуатації будівлями та спорудами, яка використовується  з лікувально-профілактичною метою.

 

 

На курорті для лікування та профілактики захворювань використовують природні лікувальні ресурси – лікувальний клімат, мінеральні води, лікувальні грязі, ропу лиманів та озер, а також інші природні об’кти та умови.

Лікувальні властивості природних об’єктів та умов встановлюють на основі наукових досліджень та багаторічної практики.

Курорти розміщені на лікувально-оздоровчих місцевостях – територіях, які володіють природними лікувальними ресурсами та  придатними для організації лікування та профілактики захворювання. Для найбільш ефективного використання таких місцевостей з лікувальною та оздоровчою метою необхідна наявність курортної інфраструктури: лікувально-профілактичних та культурно-побутових закладів, спортивних майданчиків, спеціально навченого медичного та обслуговуючого персоналу і т.п.

В залежності від географічного розміщення та характеру кліматичних умов лікувально-оздоровчої місцевості в ній наявні один або декілька природних лікувальних факторів.

Тому курорти діляться на:

·        Кліматолікувальні, основними лікувальними факторами є різні складові клімату, що дозволяє широко застосовувати аеротерапію, геліотерапію, таласотерапію і ін.; у відповідності з природно-кліматичними зонами такі курорти поділяють на рівнинні, степові, пустельні, гірські, приморські і ін.;

·        Бальнеолікувальні, основним лікувальним фактором  є мінеральна вода різних типів, яка використовується для зовнішнього (ванни) та внутрішнього (пиття, кишкові промивання) вживання;

·        Грязелікувальні, основним лікувальним фатором є болото різних типів (мулове, торф’яне, сапропелеве);

·        Змішанні, на яких застосовують комплекс природних лікувальних факторів (клімато-бальнеолікувальні, клімато-бальнео-грязелікувальні, клімато-грязелікувальні, бальнео-грязелікувальні)

 

Курорти місцевого значення визначаються органами місцевого самоуправління в благоприємних ландшафтних та мікрокліматичних умовах біля міст та промислових зон.

Курортне лікування є важливою ланкою в системі охорони здоров’я, а самі курорти – території, які охороняються, на яких повинно бути забезпечено збереження і рекреація природних лікувальних факторів та загальний екологічний стан.

 

Основні типи санаторно-курортних закладів

На курортах є комплекс різних лікувально-профілактичних закладів – санаторії, лікувальні пансіонати, курортні поліклініки, лікуваьні пляжі, кювети мінеральних вод, ванні та грязеві будівлі, солярії, аерарії та басейни для лікувального плавання.

На кліматолікувальних курортах є також будинки відпочинку, турбази, пансіонати та кемпінги. На них відпочивають практично здорові люди в перод відпустки. Вони використовують різні елементи клімату для корекції свого функціонального стану, прискоренного відновлення працездатності та загартовування організму.

Основним типом лікувально-профілактичного закладу на курорті є санаторій – стаціонарний заклад, в якому поряд з природними фізичними факторами в лікуванні хворих використовують штучні фактори, дієтотерапію (лікувальне харчування), лікувальну фізичну культуру (рухові режими та фізичні вправи) та психотерапію. При загострені захворювання, для посилення дії фізичних факторів і для профілактики метеопатичних реакцій в санаторії може бути застосовано медикаментозне лікувальння та ліжковий режим.

В залежності від наявності природних фізичних факторів, умов їх лікувального застосування та кваліфікованих кадрів кожний санаторій має свій спеціалізований медичний профіль.

Деякі санаторії розміщенні поза курортів, поблизу від місця проживання хворих. Такі місцеві санаторії призначені для лікування метеопатичних хворих, поїздка яких на віддалені курорти пов”Язана з ризиком погіршання стану їх здоров”я. Покази до направлення в місцеві санаторії більш ширші, ніж  у віддалені санаторії.

Курорт (від нім. Die Kuhr – лікування, der Ort – місце) – освоєна природна територія, підлягає особливій охороні, багата природно-лікувальними ресурсами, має необхідні для їх експлуатації будівлі та споруд, включаючи об’єкти інфраструктури, і використовується з метою лікування хворих і профілактики захворювань. На курорті для лікування та профілактики захворювань використовують  мінеральні води, лікувальні грязі, ропу лиманів і озер, а також інші природні об’єкти та умови, альні властивості природних об’єктів і умов встановлюються на підставі та багаторічної лікарської практики.

За кордоном курорт виконує в більшій мірі деякі інші функції – є місцем розваг, медичного туризму, спортивної, навчальної та духовної діяльності.

Відпочинок – перебування на курортах практично здорових осіб, які не потребують лікування, лікарського спостереження та спеціального медичноп

Медичний  туризм  – тимчасовий виїзд із місць постійного проживання з оздоровчими та евристичними цілями. Виділяють водний, гірський, лижний туризм, а за тривалістю – короткочасний (5-7 діб) і довгочасний (понад 7 діб).

Курорти розміщуються в лікувально-оздоровчих місцевостях – територіях, багатих природними лікувальними ресурсами й придатних для організації лікування та профілактики захворювань. Для оптимального використання таких місцевостей із лікувальною та оздоровчою метою необхідна розвинена інфраструктура лікувально-профілактичних і культурно-побутових закладів, спортивні майданчики, спеціально навчений медичний та обслуговуючий персонал тощо.

Коротка медична характеристика основних природних лікувальних

ресурсів.

Клімат – це багаторічний режим погоди певної місцевості на його формування впливають сонячне тепло в атмосфері, циркуляція повітряних мас і особливості ландшафту місцевості, котрі не значно змінюються впродовж багатьох років. Кількість сонячного тепла, яке отримує і віддає та чи інша природна зона, і її географічні характеристики не змінюються суттєво протягом багатьох років, тому, клімат міняється незначно. Виділяють три групи кліматичних факторів (КФ): атмосферні (метеорологічні) – АФ, космічні (радіаційні) – К та телуричні (земні) – ТФ.

 АФ   –   це   газовий   склад   і   фізичні   властивості   повітря   (щільність,   температура, атмосферний   тиск   (AT),   вологість   повітря   (ВП),   насиченість   озоном,   аероіоонами, терпенами і т.д.), швидкість руху повітря (ШРП), характер і кількість опадів (сніг, дощ), хмарність, тумани, атмосферна електрика.

КФ – електричне випромінювання (пряме, відбите, розсіяне), космічні промені, сезонні та добові ритми сонячної активності. ТФ – це географічне положення місцевості та її ландшафт (геологічний склад грунтів, рельєф, рослинність, наявність водойм), постійне магнітне поле Землі (ПМПЗ) – на різних широтах воно коливається в межах 45-80 мкТл, електростатичне поле Землі (ЕСПЗ) – напруженість його сягає 400 кВ.

Залежно від амплітуди коливань параметрів атмосферних і земних факторів (передусім, температури та вологості повітря), клімати поділяють на такі типи:

КЛІМАТ

Континентальний	Морський
Рівнин	Морів і островів
Теплий і сухий (пустелі, степи)	Берегів
Теплий        і        вологий        (тропіки, субтропіки)	Теплий і сухий
Прохолодний і сухий (ліси, тайга)	Теплий і вологий Прохолодний і вологий Перехідний
Гір
Середніх (400- 1000м) Високих (1000-2500м)

 

Зональний характер розподілу сонячного тепла зумовлює циркуляцію повітряних мас атмосфери, яка супроводжується переносом тепла та вологи, рухомими вихорами низького та високого тиску (циклонами та антициклонами). У результаті переміщення повітряних мас певна місцевість підпадає під вплив то теплих, то холодних повітряних течій.

Погода – фізичний стан нижніх шарів атмосфери в певний час (протягом дня, доби) у даному місці. Змінам погоди притаманні періодичність і аперіодичність. Періодичний характер змін зумовлюється обертанням Землі навколо своєї осі (добові ритми) та навколо Сонця (сезонний ритм). Аперіодичний характер змін викликає циркуляцію повітряних мас атмосфери. Звідси, погода – явище мінливе, а клімат відносно постійний.

Залежно від стійкості основних метеорологічних факторів розрізняють такі типи погод (ТП):

1. Дуже     добра      (сприятлива)     погода     (характеризується     стійкістю     основних метеоелементів);

2. Добра (сприятлива) погода (із помірними змінами (коливаннями) параметрів основних метеоелементів;

3.  Несприятлива погода (із нестійкістю стану основних метеоелементів);

4.  Особливо     несприятлива     погода     (із     стрибкоподібними     змінами     основних метеоелементів – сильні вітри, шквали, грози тощо)

Сприятливі типи погод відзначаються високим AT, відносно низькими температурою та вологістю повітря, несприятливі – зворотною спрямованістю поєднань основних метеоелементів – низькими AT, високими температурою та вологістю повітря.

За певних значень параметрів метеорологічних і телуричних факторів (температура повітря нижче 0°С, відносна вологість понад 85%, AT менше 100,5 чи більше 102 кПа, швидкість руху повітря понад 8м.с”¹, магнітна індукція більше 100 мкТл), а також при різких змінах погоди виникають порушення нормальної життєдіяльності організму людини – метеопатичні реакції (МПР). Вони – результат порушення механізмів індивідуальної адаптації і формуються, найчастіше у хворих похилого віку з ослабленою реактивністю і високою метеолабільністю (МЛ). Маючи метеотропні властивості, кліматолікувальні фактори при некоректному застосуванні можуть викликати подібні реакції, відіграючи при цьому роль провокуючого чинника загострення захворювання.

Тривале перебування хворих у місцевостях із певним кліматом має лікувальний вплив при багатьох захворюваннях.

Кліматичні    фактори    ефективно   стимулюють   механізми   довготривалої   адаптації організму. Особливістю є те, що на фоні загальних неспецифічних реакцій організму чітко  проявляються  специфічні  ефекти,  характерні  для  окремих  кліматолікувальних чинників. Тому, не дивлячись на комплексний характер дії кліматолікувальних факторів, за переважання впливу якогось із них, умовно виділяють різні види кліматотерапії –аеротерапію, геліотерапію, таласотерапію та ін.

Клімат пустель

Основні характеристики:

•  висока температура влітку (40-50°С) з високою добовою амплітудою її коливань;

•  низька ВП(до 10%);

•  мала кількість опадів.

Механізм лікувальної дії: Провідний механізм тепловіддачі в пустелі – випарування поту, що виділяється шкірою (до 2 л протягом доби). Зворотна фізіологічна дегідратація неминуче зумовлює зменшення водного невантаження на нирки, під впливом сонячного випромінення та гарячого повітря виникає тривале розширення судин шкіри та рефлекторне розширення ниркових судин, що призводить до  підсилення  ниркового  кровотоку та відновлення  порушених внаслідок хвороби функцій. Лікувальні ефекти:

Секреторний, термоадаптивний, дегідратуючий, судиннорозширюючий Покази: Залишкові    явища    гострого    дифузного    гломерулонефриту,    хронічний    дифузний гломерулоневрит    без    недостатності    азотовидільної   функції   нирок   та   артеріальної гіпертензії.

Протипокази:

Гострий гломерулонефрит, пієлонефрит, загострення хронічних захворювань  нирок та сечовидільних шляхів

Клімат степів

Основні характеристики:

•  влітку – висока температура повітря ( до 30-35°С) з високою добовою амплітудою її коливань;

•  відносна ВП складає 10-25%;

•  стійке інтенсивне сонячне випромінення (до 0,9 кВт.м²);

•  мала кількість опадів (200-400 мм протягом року, переважно взимку).

Механізм лікувальної дії: Інтенсивне сонячне випромінення стимулює синтез вітаміну в шкірі і стимулює — обмін кальцію в організмі, дозована дегідратація організму Д₃ зумовлює зниження підвищеного артеріального тиску, вихід еритроцитів із депо та гемокоагуляцію. Леткі речовини квітів і трав, які створюють запашний аромат степів, збуджують нюховий аналізатор, знижують артеріальний тиск і викликають брадикардію.

Важливий лікувальний чинник степів – кумис (молочнокислий продукт із кобилячого молока). Наявність у ньому незамінних амінокислот, ненасичених жирних кислот, лактози (стимулюючих синтез вітамінів групи В та життєдіяльність біфідум – флори у товстому кишківнику), лізоциму, що має бактеріцидну дію, та амілази підсилюють гідроліз харчових речовин і подальше їх засвоєння організмом, активують обмін речовин у ослаблених хворих. Дієти з кумисом відновлюють архітектоніку слизової оболонки шлунка, стимулюють синтез кишкових гістогормонів, пристінкове травлення та всмоктування поживних речовин. У результаті курсу кумисолікування маса тіла хворих збільшується на 2-7 кг. Поєднана дія клімату степів і кумису сприяє розсмоктуванню туберкульозних інфільтратів, ущільненню вогнищ. Лікувальні ефекти: Фунгіцидний,        секреторний,       гіпотензивний,       анаболічний,       термоадаптивний, актопроекторний.

Покази: Захворювання органів дихання (хронічний трахеїт, бронхіт із виділенням секрету в значних кількостях, сухий плеврит, вогнищевий, інфільтративний і дисемінований туберкульоз легень у фазах розсмоктування інфільтрату, ущільнення та рубцювання), органів травлення (функціональні розлади шлункової діяльності, хронічний гастрит, дуоденіти, коліти, хронічні гепатити), ЛОР-органів.

Протипокази: Захворювання   серцево-судинної   системи   з   недостатністю   кровообігу   ІІ-ІП   стадій, емфізема легень, кавернозний туберкульоз легень, бронхіальна астма з частими нападами.

Клімат тропіків і субтропіків

Основні характеристики:

•  висока та стійка температура повітря влітку (до 40°С);

• мінімальна швидкість руху вітру;

• висока ВП (до 80%);

•  частота окремих типів погоди протягом року:

І тип – 54%,   II тип – 29%,   III тип – 17%.

 

Механізм лікувального впливу:

Буйна рослинність субтропіків виділяє у повітря велику кількість ароматичних летких речовин і фітонцидів, які, разом з аероіонами, мають бактеріцидну та седативну дію. В “природному інгаляторії” тропіків і субтропіків відновлюється дренажна та секреторна функції легень, знижується підвищений кров’яний тиск. Поряд з цим, влітку за високої

температури   та   ВП  утруднюється  тепловіддача  в   організмі,   що   може   несприятливо впливати на гемодинаміку. Оптимальним сезоном для лікування хворих є осінь та зима.

Лікувальні ефекти: Седативний, бронходренуючий, муколітичний, секреторний та ензим стимулюючий.

Покази: Хронічні захворювання органів дихання нетуберкульозної природи, нейроциркуляторна дистонія (НЦД) за гіпертонічним типом, неврастенія, клімактеричні розлади.

Протипокази: Гострі захворювання органів дихання, гіпертонічна хвороба.

Клімат лісів

Основна характеристика:

•  відносно невисока температура повітря (влітку до 25-30°С);

•  відносна ВП до 60%;

•  кількість днів із несприятливою погодою – 22-25% протягом року.

 

 

Механізми лікувальної дії:

Посилений фітогенез (особливо у період брунькування та цвітіння) зумовлює високий вміст летких ароматичних речовин у лісовому повітрі, котрі мають седативну та бактеріцидну дію. Терпени, ефіри та органічні кислоти, що виділяються деревами та кущами в теплий період часу, розріджують секрет повітроносних шляхів людини й поліпшують дренажну функцію розширених бронхів. Сповільнення та поглиблення дихання у лісі зумовлює посилення легеневої вентиляції, поліпшує утилізацію кисню та тканинне дихання. Лісовий клімат посилює гальмівні процеси в корі головного мозку, збільшує тонус підкіркових структур і центрів (вегетативної нервової системи та терморегуляції), відновлює знижену працездатність організму.

Лікувальні ефекти: Седативний, бронходренуючий, гіпотонічний, бактеріцидний та фунгіцидний.

Покази: Хронічні  захворювання  органів дихання (бронхіти, трахеїти,  пневмонії,  емфізема та туберкульоз легень), гіпертонічна хвороба (ГХ) І-ІІ стадії, пост-інфарктний кардіосклероз (1-2 міс.), захворювання ЛОР-органів, неврози.

Протипокази: Ревматичний міокардит, ішемічна хвороба серця (ІХС), стенокардія напруги вище II ФК, захворювання судин (атеросклероз нижніх кінцівок, облітеруючий ендартеріїт, варикозна хвороба), бронхіальна астма з частими нападами.

Клімат тундри.

Основні характеристики

• надмірне зволоження повітря та грунтів;

•  низька температура повітря;

•  сонячне випромінення має малу спектральну щільність ультрафіолетових променів. Несприятливі особливості клімату тундри не дозволяють використовувати його для лікування хворих.

Клімат гір.

Основні характеристики:

• знижений атмосферний тиск (AT) – AT знижується на 1 мм.рт.ст. при підніманні на кожні 11м.;

•  знижена температура повітря (температура знижується на 0,5 – 0,6°С при підніманні на кожні 100м.);

• низький вміст пилу у повітрі та його висока прозорість для сонячних променів;

•  інтенсивність сонячного випромінення (на висоті 2500м. вона сягає 1,05кВт м”²);

•  висока    спектральна    щільність    довго-    та    середньохвильового    ультрафіолетового випромінення (УФВ).

•  знижена (на чверть) щільність повітря, зменшений парціальний тиск кисню у повітрі;

• повторюваність несприятливих типів погоди.

Механізми лікувальної дії:

Гіпоксична гіпоксія, що виникає при перебуванні в гірській місцевості, активує системи захоплення та транспорту кисню в організмі, що зумовлює, в свою чергу, рефлекторне збільшення частоти дихання та серцевих скорочень, викликає вихід у кровоносне русло депонованих еритроцитів, посилює виведення з організму надлишків натрію та води. Продукти деструкції найбільш чутливих до гіпоксії довго живучих еритроцитів, що накопичуються в організмі, стимулюють еритро- та міелопоез, внаслідок чого кількість еритроцитів у периферійній крові збільшується на 15-20%, а вміст гемоглобіну в них – на 8-10%. Часткова тканина гіпоксія, яка виникає в горах, стимулює всі види обміну речовин і виведення токсинів із організму. Стимуляція репаративної регенерації пошкоджених тканин у подальшому змінюється розсмоктуванням рубців злучної тканини, а структурно-функціональні зрушення (системний слід) забезпечують стійкість пристосування систем життєзабезпечення організму до умов кисневої недостатності, підвищуючи ступінь їх функціональних резервів.

Лікувальні фактори: Репаративно-регенеративний,    катоболічний,    детоксикаційний,    гемостимулюючий    та бактеріцидний.

Покази: Хронічні запальні захворювання органів дихання, бронхіальна астма з нечастими й легкими нападами, постінфарктний кардіосклероз (6 міс.), туберкульоз (легень, кісток, суглобів), хвороби крові (анемії залізодефіцитні, перніціозна, гіпопластична, гемолітичні -в стадії ремісії, еритремія, хронічні лейкози, токсичні ураження), захворювання ЛОР-органів, неврози. Протипокази: ГХ, порушення мозкового кровообігу, гепатити, захворювання нирок, наслідки черепно-мозкових травм (ЧМТ), вагітність, фіброміома та міома матки, цукровий діабет у стадії декомпенсації.

Клімат морів та островів

Основні характеристики:

•  мала амплітуда добових коливань температури повітря;

•  помірна (висока) ВП (60-80%);

• високий AT (102 кПа);

• постійний рух повітряних мас;

•  високий вміст у повітрі кисню, аеройонів мінеральних солей.

Механізми лікувальної дії: Постійна зміна вітрів поблизу морських берегів із мальовничим ландшафтом подразнює термомеханосенсорне поле організму, що зумовлює виражені психоемоційні реакції спокою та комфорту і сприяє відновленню оптимального співвідношення процесів збудження та гальмування в корі головного мозку. Морський клімат сприяє збільшенню в крові кількості еритроцитів та вмісту гемоглобіну, зменшенню кров’яного тиску, підвищенню рівня утилізації кисню та виведення азотистих сполук та йонів важких металів.

Лікувальні ефекти: Седативний, бронходренуючий, актопротекторний. Покази: Неврастенія, хронічна перевтома, залізодефіцитні анемії. Протипокази: Гострі та хронічні (в стадії вираженого загострення) запальні процеси різної локалізації, бронхіальна астма, ІХС, стенокардія напруження вище III ФК, ГХ, невротичний синдром.

Клімат морських берегів

Основні характеристики:

Залежать від географічного розміщення місцевості, берегового ландшафту та переважних напрямків вітрів.

Механізми лікувальної дії: Цілющі властивості мають теплий і сухий (вологий) клімат південних широт. Висока інтенсивність сонячного випромінення разом із морським прибоєм викликають розпорошення і випаровування краплин морської води в повітрі. Морське повітря, що містить мікрокристали солей, зумовлює гіперемію шкіри та слизових оболонок відновлює їх трофіку, стимулює секреторну та видільну функції, активно впливає на репаративну регенерацію в різних органах. Ритмічний шум прибою, вигляд спокійного моря та насичене бромідами та йодидами морське повітря відновлюють нормальне співвідношення процесів збудження та гальмування в корі головного мозку. Постійне переміщення прибережного повітря (берегові бризи), подразнюючи механорецептори, активує нейроендокринні механізми регуляції функцій організму, спрямовані на підтримку його стійкості до чинників зовнішнього середовища. Внаслідок активації симпатоадреналової, імунокомпетентної та вегетативної систем відбувається тренування механізмів довготривалої адаптації та реактивності організму. Із-за значної ВП охолодження морів проходить повільно і купальний сезон триває довго (110-120 діб протягом року). Несприятливі типи погод найчастіше припадають на осінь та зиму.

Лікувальні ефекти: Седативний, репаративно-регенеративний, ензимостимулюючий, тонізуючий.

Покази: Захворювання органів дихання (хронічний бронхіт, сухий та ексудативний плеврити, бронхіальна астма), серцево-судинної системи (НЦД всіх типів, ІХС, стенокардія напруження І-ІІ ФК, ГХ І-ІІ стадій, мітральні та аортальні вади серця), шлунково-кишкового тракту (функціональні розлади шлунка та кишківника, дискінезія жовчовивідних шляхів), ЛОР-органів, нервової системи (наслідки закритих ЧМТ – через 4-6 міс., неврастенія, вегето-судинні дисфункції, мігрень), ендокринної системи (гіпотіреоз, дифузний токсичний зоб без явищ тіреотоксикозу), системи крові (анемії різного генезу, лейкози, еритремія), хронічний дифузний гломерулонефрит. Протипокази: Гострі запальні процеси різної природи та локалізації та хронічні в стадії вираженого загострення, ревматичний та інфекційно-алергічний ендо-, міо- та перикардити, ІХС, стенокардія напруження вище III ФК з порушеннями ритму, ГХ ІІ-ІП стадій, тиреотоксикоз.

 

Мінеральні води (МВ) – природні води, що мають лікувальну дію на організм людини, зумовлену їх основним йонно-сольовим та газовим складом, підвищеним вмістом біологічно-активних компонентів та специфічними властивостями (радіоактивність, температура, реакція середовища тощо /ДСТ 13273-88/).

За походженням та умовами формування розрізняють седиментогенні (ювенільні, глибинні) та інфільтративні (вадозні, поверхневі) MB. Седиментогенні MB сформувалися внаслідок осадонакопичення та заховання морських вод у глибоких надрах, інфільтративні – результат фільтрації породами, що осіли, поверхневих вод, які просочуються в землю.

Особливості геологічного розвитку великих територій земної кори зумовлюють формування та накопичення в їх надрах MB певних типів. Значні за розмірами території, характерним для яких є однотипність хімічного складу та єдність процесів утворення розповсюджених у їх межах типів вод іменуються провінціями MB.

На поверхню Землі MB виходять у вигляді природних мінеральних джерел, або ж виводяться з надр назовні за допомогою бурових (каптажних) свердловин, які сягають 2-3-х, а то й більше кілометрів у глибину.

До складу всіх MB входять 4 взаємопов’язаних компоненти:

•  неорганічні мінеральні речовини;

•  гази;

•  органічні речовини;

•  мікрофлора.

Ці компоненти, розчинені й дисперговані у воді, молекули якої, за сучасними уявленнями, з’єднані між собою слабкими водневими зв’язками (з енергією 20 кДжмоль” ) і утворюють різноманітні поліасоціати. Такі супермолекули складаються з 57 молекул води, що мають тетраедричну координацію, і займають до 15% від усього об’єму води. По 16 таких молекул зчеплені в особливі структурні елементи –мікрокластери, що містять 912 молекул води. Доля таких просторово структурованих елементів у загальному об’ємі води сягає 80%, а їх лінійні розміри – 10″ м. Цілісність такої структури зумовлена міжкластерними атомоподібними зв’язками та взаємодіями. Гексагональні кластери молекул води майже не взаємодіють один із одним і, легко ковзаючи гранями стосовно один одного зумовлюють її високу плинність. Вони практично не руйнуються навіть під час кипіння води. За наявності хімічних речовин (йонів, газів тощо), структурні елементи води утворюють здатні до самоорганізації дисоціативні суперструктури, будова та фізико-хімічні властивості яких зумовлені, головним чином, хімічною природою домішок. Це дає підстави вести мову про унікальну “інформаційну” структуру MB, в якій записана інформація про розчинені в ній речовини про що інтуїтивно здогадувалися ще древні мислителі. 2 тисячі років тому Аристотель стверджував, що “води такі ж, як землі, з яких вони походять”.

Штучні MB не вважаються достатньо повноцінним аналогом природних MB, особливо, коли мова йде про газовий склад, вміст мікроелементів та властивості колоїдів. Тому їх використовують головним чином, зовнішньо, а для внутрішнього (питтєвого) вжитку вони не рекомендуються.

Неорганічні мінеральні речовини (НМР).

У MB містяться практично всі хімічні елементи надр Землі. У MB НМР перебувають у формі гідратованих йонів або асоційованих сполук, причому межі їх концентрацій можуть розрізнятися між собою на 5-6 порядків.

Найбільшу розповсюдженість мають 3 катіони (Na⁺, Mg²⁺, Са²⁺) та 3 аніони (СГ, So₄²“, НСО₃“). Із збільшенням сумарного вмісту йонів у воді зростає кількість сполук хелатного типу, утворюваних ними з комплексонами, що потрапляють до ґрунтових вод внаслідок розкладу речовин органічної природи. Для йонів Na⁺ та сГ вміст таких комплексонів сягає 50%, а для йонів Mg²⁺, Ca²⁺ та So₄²” – 95%.

Наявні в MB у незначних концентраціях йони багатьох мікроелементів (Ма²⁺, Cu²⁺, Zn²⁺, Mo²⁺, Fe²⁺, AS³⁺, Со²⁺, В”, F“, Г та ін.) входять, як кофактори до складу більшості ензимів і здатні активно впливати на різні види обміну в організмі. Під час використання MB зовнішньо особливості їх мікроелементного складу суттєвої ролі не відіграють. Однак, їх роль кардинальна, коли мова йде про питтєве застосування MB. Окрім мікрокомпонентів MB містять значну кількість кремнієвих сполук у вигляді кремнієвої кислоти (H₂Sio₃) або гідросилікат-йону (Hsio₃~). Кремнієва кислота перебуває у MB у вигляді колоїдної недисоційованої фракції.

Основними компонентами газового складу (ГС) MB є азот (N₂), метан (Сни), двоокис вуглецю (Со₂) та сірководень (H₂S). Оскільки Азот і метан малорозчинні (за звичайних умов) у воді, вони при значних концентраціях спонтанно виділяються. Окрім перелічених газів, у MB зустрічається радіоактивний газ радон, що виділяється радієм водовмісних гірських порід. Радон міститься у водах лише в розчиненому стані, що зумовлюється відносно невеликою його кількістю та доброю його розчинністю.

Із органічних речовин (ОР), що трапляються у MB, переважають леткі жирні кислоти (оцтова, мурашина, масляна, проніонова та ін.), ефіри, спирти, аміни, вуглеводи та гумінові кислоти. Найбільша кількість органічних сполук знаходить у підземних водах газових та нафтових розробок, а також у місцях торфоутворення.

 

Мікрофлора MB представлена, головним чином, аммоніфікуючими, метаноокислюючими, сульфатвідновними та водненепродукуючими бактеріями. Використовуючи речовин гірських порід, вони утворюють основну масу складних йонів та газів, що містяться у воді. Кількість мікроорганізмів у воді може сягати 10⁶.мл”‘.

Походження MB визначає не лише їх склад, а й унікальні властивості – хімічні, термофізичні, радіаційні, механічні. Але основними параметрами MB є їх йонний та газовий склад.

За хімічним складом, фізичними властивостями та лікувальним значенням природні MB поділяються на 9 основних бальнеологічних груп:

I   –  без  специфічних компонентів  і  властивостей  (дія  яких  зумовлюється  йонним складом і ступенем мінералізації);

II – вуглекислі;

III – сірководневі;

IV  – залізовмісні та “поліметальні” цинку, алюмінію тощо);

V – бромні, йодні та йодобромні;

VI – кремнієві термальні (терми);

VII – миш’яковмісні;

VIII – радонові (радіоактивні);

IX – борвмісні.

Основними інтегральними кількісними показниками, що характеризують MB є мінералізація та вміст газів.

Мінералізація (М) – кількість (в г. дм” ) всіх розчинених в одиниці об’єму води речовин (йонів і дисоційованих молекул), за виключенням газів.

Вміст газів (Г) – кількість (в мл. дм”³) всіх газів, розчинених у мінеральній воді.

Окрім них важливу роль при внутрішньому вжитку MB відіграє її кислотність (лужність), яка вимірюється величиною рН.

Згідно лікувального використання розрізняють природні води для зовнішнього (мінеральні ванни) та внутрішнього (питтєві) застосування.

До мінеральних питтєвих вод (МПВ) належать води з мінералізацією не менше як 1г.дм”\ а також природні води з вмістом біологічно активних мікроелементів не нижче бальнеологічних норм для питтєвих MB згідно ДСТ 23273-88 “Води мінеральні питтєві лікувальні та лікувально-столові”.

Оскільки покази для застосування вод із різними катіонним складом для багатьох захворювань співпадають, МПВ поділяють на підкласи за аніонним складом.

За цією ознакою розрізняють MB:

•  гідрокарбонатні;

•  гідрокарбонатно-сульфатні;

• гідрокарбонатно-хлоридні;

•  гідрокарбонатно-сульфатно-хлоридні;

•  сульфатні;

• сульфатно-хлоридні;

• хлоридні;

•  води, що містять залізо та органічні сполуки.

 

 Основи курортної терапії.

КТ базується на використанні природних лікувальних факторів, до яких належать клімат, мінеральні води та лікувальні грязі (пелоїди).

Будучи неадекватними фізіологічними подразниками вони формують реактивність організму та його адаптацію до змін умов довкілля.

Санаторно-курортне лікування (СКЛ).

СКЛ – це лікування адаптивного характеру, спрямоване на корекцію функціонування регулятивних систем організму. Його мета – максимальна активація та зміцнення всіх власних захисних сил організму. Основні завдання СКЛ:

• усунення   можливих   шкідливих   впливів   (неправильне   або   надмірне   харчування, куріння, недостатня рухова активність);

•  активація власних регулярних систем організму (загартування, оптимізація регуляції функцій організму, баланс діяльності різних відділів вегетативної нервової системи);

•  поліпшення функціонування та підвищення рівня працездатності організму шляхом тренування сили та витривалості, акліматизації, зміцнення імунної системи;

•  виховання здорового способу життя (ЗСЖ).

3-4 тижневий курс КТ є своєрідним пусковим механізмом адаптаційно-компенсаторних реакцій, що послідовно розвиваються на різних рівнях регуляції функцій організму. У хворих із хронічною патологією природні фізичні фактори (ПФФ) мобілізують не лише захисні реакції організму, але й знижують рівень схильності до захворювань.

Багато реакцій організму, що відбуваються з участю вегетативної нервової системи, мають характерну періодичну часову структуру. Залежно від індивідуальних особливостей організму зустрічаються варіанти таких реакцій в рамках загального адаптаційного синдрому. Типовою ознакою довготривалих реактивних процесів вважається загальна тенденція нормалізації функціональних показників організму незалежно від напрямку їх першопочаткового відхилення від норми, а також зміщення різних функцій організму в бік біологічного оптимуму.

 

 Кліматотерапія.

КТ – використання особливостей клімату різних місцевостей для лікування хворих. При цьому на організм діє комплекс кліматопогодних чинників місця постійного проживання хворого тої чи іншої (контрастної) природної зони (лікувально-оздоровчої місцевості).

Аеротерапія (AT) – лікувальне застосування свіжого повітря на відкритій місцевості. Це прогулянка, тривале перебування (включаючи сон) в спеціальних клімате павільйонах і верандах (цілодобова аеротерапія) і вплив повітря на повністю або частково оголеного хворого (повітряні ванни – ПВ).

Цілодобова аеротерапія (ЦАТ) – тривала (включаючи сон) дія свіжого повітря, внаслідок якої відбувається охолодження тіла людини і збільшується забезпечення організму киснем.

Механізм лікувальної дії:

ЦАТ має 2-фазний вплив на хворих.

У І фазі відбувається перебудова специфічних механізмів захоплення та транспортування кисню та неспецифічних механізмів підвищення реактивності організму. Це призводить до збільшення дихального об’єму та альвеолярної вентиляції з наступним зростанням парціального тиску кисню в альвеолах. Збільшення частоти серцевих скорочень (ЧСС) та кров’яного тиску (КТ) що відбуваються паралельно, в свою чергу посилюють поглинання кисню кров’ю, і, тим самим, прискорюють його доставку до тканин. За рахунок розширення дрібних бронхів холодним повітрям збільшується вентиляція альвеол, знижується ступінь її нерівномірності, що також підсилює дифузію кисню через альвеоло-капілярний бар’єр і збільшує кількість кисню в малому колі кровообігу. Реакції системної геодинаміки стають досконалішими і відбуваються з меншим енерговитратами. Це призводить до росту талерантності хворих до фізичних навантажень, відновлює кровопостачання головного мозку та міокарда (особливо у хворих із хронічними неспецифічними захворюваннями легень – ХНЗЛ). Чергування впливів теплого та холодного повітря підвищує тонус м’язів шиї, тулуба та згиначів кінцівок, підвищуючи теплопродукцію в організмі. Повторення процедур знижує чутливість термосенсорних структур бронхів, що сприяє формуванню позитивних умовних рефлексів на холод. Підвищення теплопродукції за цих умов здійснюється за рахунок включення гормонального механізму термоадаптації, пов’язаного з активацією симпатико-адреналової системи. В результаті зниження терморегулярного тонусу утворення тепла в більшій мірі пов’язано з розмежуванням процесів клітинного дихання та окислювального фосфорилювання. У другій фазі тривалої дії холодного повітря відбувається пригнічення нейрогуморальних механізмів термоадаптації, аж до їх зриву. Тривале перебування на відкритій місцевості з мальовничим ландшафтом сприяє формуванню психоемоційних реакцій (“ландшафтний рефлекс”), ефективно відновлює порушену рівновагу процесів збудження та гальмування в корі головного мозку.

Лікувальні ефекти: Вентиляційно-перфузний,     тонізуючий,     актопротекторний     судинно-розширюючий, катаболічний.

Покази: Захворювання системи кровообігу (серця та судин), кістково-м’язової системи, шкіри, функціональні розлади центральної нервової системи, ХНЗЛ у стадії ремісії, туберкульоз легень у фазі розсмоктування та ущільнення, хронічні захворювання органів травлення та обміну речовин, метеопатичні реакції.

Протипокази: Хронічні запальні захворювання в стадії загострення, захворювання внутрішніх органів із проявами декомпенсації функцій, ХНЗЛ та патологія ЛОР-органів у стадії нестійкої компенсації.

Параметри: аеротерапію проводять за різних значень температури та вологості повітря, швидкості вітру, що визначають охолоджуючу дію повітря, їх комплексну оцінку здійснюють виходячи з величини еквівалентно-ефективної температури (ЕЕТ), яку визначають з допомогою номограми. Залежно від значень ЕЕТ виділяють зону охолодження (1-174°С) та нагрівання (понад 21 °С).

Методика: У лікувальній практиці використовують перебування хворих на свіжому повітрі (веранди, банкони спальних корпусів санаторіїв, лоджії, спеціальні кліматопавільйони – аерарії, обладнані тентами або шторами для захисту від дощу та сонця). Під час сну та відпочинку на балконах і верандах (кліматопавільйонах) хворих вкривають і одягають відповідно до їх індивідуальної чутливості до холоду.

Дозування процедур залежить від їх тривалості, з врахуванням ЕЕТ. Курс цілодобової аеротерапії (10-20 процедур) може проводитися згідно 3-х основних режимів (таблиця)

Режими цілодобової аеротерапії.

Режим	Тривалість    процедур
	При ЕСТ < ЮоС	При ЕЕТ > ЮоС
1 – слабкий	До 1-2 годин	До 2-3 годин
II – помірний	36 годин	До 6-9 годин
III- інтенсивний	9-12 годин	цілодобово

 

Повітряні ванни –   дозована дія свіжого повітря на повністю (частково) оголеного хворого.

Механізм лікувальної дії: У порівнянні з цілодобовою аеротерапією, холодні повітряні ванни — найінтенсивніший термічний подразник. Під час їхнього застосування відбуваються фазові зміни терморегуляції у хворих. Протягом першої – нейрорефлекторної фази (первинних дрижаків) – у хворого знижується температура шкіри і активується терморегуляторний тонус м’язів. Підвищення скоротливого термогенезу м’язів супроводжується збільшенням частоти дихання, рефлекторного тахікардією, відчуттям холоду. У другій фазі (реактивній) за рахунок активації обмінних процесів в організмі зростає метаболічна теплопродукція, з’являється гіперемія шкіри і виникає відчуття теплового комфорту. Під час подальшого перебування хворого на холодному повітрі настає третя фаза (вторинних дрижаків), для якої характерні парез судин шкіри, застійна венозна гіперемія (ціаноз) та симпатичний піломоторний рефлекс (“гусяча шкіра”). Перенапруження механізмів термоконсервації в цій фазі може призвести до переохолодження хворого й загострення хвороби. Курсове лікування сприяє запуску механізмів термоадаптації і змінює питому вагу різних механізмів теплопродукції та тепловіддачі, що суттєво підвищує реактивність організму й відновлює нормальні співвідношення процесів вищої нервової діяльності.

Лікувальні ефекти: Тонізуючий, катаболічний, судиннорозширюючий, бронходренуючий.

Покази: Захворювання системи кровообігу за відсутності активності запального процесу, недостатності кровообігу ІІ-ІП стадії та коронарної недостатності ІІ-ІП стадії (ІХС, стенокардія напруження І-ІІ ФК, НЦД всіх форм, гіпертонічна хвороба І-ІІ стадії, ХНЗЛ у фазі ремісії, хронічні захворювання органів травлення та обміну речовин, наслідки захворювань та травм кістково-м’язової системи, центральної та периферичної нервової системи, хвороби крові та шкіри).

Протипокази: Гострі та хронічні (в фазі загострення) захворювання внутрішніх органів, захворювання системи кровообігу з вираженими порушеннями серцевого ритму, коронарною недостатністю, гострі респіраторні захворювання (ГРЗ), загострення хронічних захворювань периферійної нервової системи (неврити, невралгії, радикуліти), суглобів, бронхіальна астма в стадії нестійкої компенсації, ревматизм, хвороби ЛОР-органів.

Параметри: Повітряні ванни ефективні за різних значень ЕЕТ. За її величиною розрізняють   холодні (ЕЕТ — 1-8оС), помірно-холодні (9-16°С), прохолодні (17-20°С), індиферентні (21-22°С) та теплі (понад 22°С) ванни. Методика: Повністю або частково оголених хворих розміщують в наметах із відкритими вікнами, на верандах (балконах), спеціально пристосованих для цього кліматопавільйонах (аераріях) чи кліматонаметах, у парках, на морському березі. Під час холодних та прохолодних ванн хворі виконують фізичні вправи, інтенсивність яких зумовлюється погодними умовами. Залежно від ступеня оголення тіла хворого розрізняють повні повітряні ванни (з повним оголенням тіла) та напівванни з оголенням тіла до пояса).

Дозування повітряних ванн здійснюють орієнтуючись на холодове навантаження (різниця між тепловіддачею та теплопродукцією, віднесена до одиниці поверхні тіла). Залежно від ЕЕТ для оголеного хворого його досягають різною тривалістю впливу.

Для встановлення тривалості дії необхідно (за фіксованої ЕЕТ) знайти час, відповідний назначеному тепловому навантаженню. З метою лікування повітряними ваннами застосовують декілька режимів впливу.

 

Режими повітряних ванн

Режим	Холодове навантаження (кДж.м-2)		Порядок збільшення	ЕЕТ Не < (6С)
	Вихідна	Максимальна
– слабкий	20-40	100	На 20 кДж.м-2 через кожні 3-5 діб	17-18
– помірний	60	140	На 20 кДж.м-2 через кожні 2-3 діб	12-15
Ітенсивний	100	180	На 20 кДж.м-2 через кожні 1 -2 доби	10-12

 

Курс лікування – 10-20 процедур. Повторний курс проводиться через 1-2 місяці.

Спелеотерапія (від грец. Спелос – – печера) – лікування перебуванням хворих в умовах мікроклімату природних та штучних переч (соляні розробки, шахти тощо). Основні діючі чинники повітряного середовища соляних розробок та печер: аерозоль солей Na, Ca, K, та Mg.

Механізм дрібнодиспансерного аерозолю солей та негативних аероіонів розріджує й полегшує його виведення з повітроносних шляхів (аж до бронхіол), мукоціліарний кліренс миготливого епітелію бронхів і кровообіг у слизових оболонках дихальних шляхів. Підсилення функції зовнішнього дихання (ФЗД) призводить до системного зниження кров’яного тиску й сприяє поліпшенню скоротливої функції серця. Незначна кількість шкідливих домішок та алергенів у повітрі печер та соляних розробок знижує сенсибілізацію організму, зменшує кількість антитіл. Збільшується кількість фагоцитуючих макрофагів та Т-лімфоцитів, концентрація імуноглобулінів A, G та Е й зростає лізоцимна активність сироватки Аерозолі солей гальмують розмноження мікрофлори дихальних шляхів, попереджуючи запального процесу . Тиша та незвична обстановка печери відновлює процеси гальмування та збудження в корі головного мозку.

Присутністю аероіонів запах свіжості та насиченості повітря позитивно діє на психіку хворих, створюючи відчуття свіжості, легкості дихання.

Лікувальні ефекти: гіпосенсибілізуючий, протизапальний, седативний, актопротекторний, гіпотензивний.

 Покази: Захворювання органів дихання (бронхіальна астма – всі форми, рецидивуючий трехеобронхіт, хронічний обструктивний бронхіт) у стадії ремісії з легеневою недостатністю не вище II стадії, полінози, ріносинусопатії, респіраторні алергози, НЦД, нейродерміт, рецидивуюча екзема, атопічний дерматит, ВСД, синдром хронічної втоми (СХВУ);

серцево-судинної системи з недостатністю кровообігу ІІ-ІІІ стадії, з легенево-серцевою недостатністю вище II стадії, часто рецидивуючі захворювання нирок із нирковою недостатністю вище II ступеня, психози, клаустрофобія.

Природні місця та умови проведення спелеотерапії.

Процедури проводяться в карстових печерах (класична спелеотерапія), соляних шахтах, калійних рудниках, гротах. Утворюючі їх породи визначають фізико-хімічний склад повітря печер та гірських рудників. Лікування хворих проводять у соляних шахтах (Березники (Росія), Солотвино (Україна), Солігорськ (Білорусія), Нахічевань (Азербаджан), Чон-туз (Киргизія); печерах: “Біла” (Цхалтубо, Грузія), Клутерт ( Беке, Топольца (Угорщина), Гамбасек (Словакія), “Магура” (Болгарія).

Під час руху повітря в соляних печерах та гірських розробках рудників утворюється  аерозоль Na, KC1   та Mg СІ.  Концетрація солей у повітрі сягає 3-5 мг.м”³, лінійні розміри більшості часток (80-90%) не перевищують 5 мкм, і вони   легко  проникають у бронхіоли. Вміст мікроорганізмів у повітрі печер не перевищує 100-700 КОЕ.м⁰. Температура повітря в печерах – 7-22°С, відносна вологість – 40-75%.

Методика: У приміщенні спелеолікувальні хворі зручно влаштовуються (сидячи, лежачи), можуть спати, виконувати вправи дихальної гімнастики чи теренкур із повільними та глибокими дихальними рухами під контролем медичної сестри.

Дозування процедур спелеотерапії визначається тривалістю дії та параметрами мікроклімату спелеолікарень. Тривалість щоденних денних процедур – 1,5 години, нічних 12 годин (з 20 до 8 години). Курс лікування – 18-23 процедури – повторний курс спелеотерапії проводять через 12 місяців.

 

Геліотерапія – лікувальне застосування сонячного випромінення. Включає вплив повітря на повністю чи частково оголеного хворого (сонячні ванни).

Основний діючий чинник – сонячне випромінення в діапазоні ЕМХ

2,8.10-7         10-Зм;    включає    в    себе    інфрачервоне,    видиме    та    ультрафіолетове випромінення (ІЧВ, ВВ, УФВ); УФВ має довго- та середньохвильові діапазони (короткохвильові УФ-промені практично повністю поглинаються озоновим шаром атмосфери).

Інтенсивність та спектральний склад оптичного випромінення сонця визначаються висотою його розміщення над горизонтом і прозорістю атмосфери. Максимальна спектральна щільність УФВ сонця (4%) літом у помірних широтах спостерігається о 10-11 годині, а в північних – о 11-12 годині. У вранішні та вечірні години, з-за збільшення шляху проходження променів у атмосфері, поглинання оптичного випромінення з малою довжиною хвиль (УФП) збільшується у 35 разів, а його доля в спектрі сонячного випромінення не перевищує 1%.

Із зменшенням географічної широти спектральна щільність довгохвильового УФВ падає. Слід враховувати, що під час геліотерапії на хворого, окрім прямих сонячних променів, діє розсіяне випромінення від небосхилу (60% від інтенсивності прямого сонячного випромінення) та випромінення відбите від поверхні землі та від різних об’єктів (30%). Окрім добових коливань спектральної щільності сонячного випромінення є ще й його сезонні ритми. Так, в осіньо-зимовий період у спектрі сонячного випромінення на північ від 57 паралелі УФВ взагалі відсутнє (т.з. “Ультрафіолетова ніч”). Поміж широтами 57-52° умови УФ – дефіциту зберігаються в розпалі зими, а нижче 52° УФВ присутнє в спектрі сонячного випромінення круглий рік.

Механізм лікувальної дії сонячного випромінення визначається одночасним впливом випромінення всіх діапазонів.

ІЧВ нагріває поверхневі тканини, внаслідок чого збільшується приплив крові і виникає гіперемія. Вона не має чітко окреслених меж і швидко, через 20-30 хв., щезає повністю. Тепло, що виділяється, суттєво прискорює метаболічні процеси в опромінених тканинах, активує міграцію поліморфно-ядерних лейкоцитів і лімфоцитів. У вогнищі запалення ІЧВ стимулює репаративні процеси. У гострій стадії запалення воно може викликати пасивну застійну гіперемію, підсилити больові відчуття внаслідок компресії нервових провідників та виділення алгогенних медіаторів (ацетилхолін, гістамін).

ВВ, що являє собою гаму різних кольорових відтінків, вибірково впливає на збудливість коркових та підкоркових нервових центрів, модулюючи психоемоційні процеси в організмі.

Довгохвильове УФВ (ДУФВ) стимулює синтез меланіну та міграцію клітин Лангенгарса до шкіри, активує процеси імуногенезу в шкірі. Тривала експозиція призводить до того, що ДУФВ спричиняє ущільнення та дегідратацію шкіри, передчасно з’являються зморшки.

Середньохвильове УФВ (СУФВ) сприяє утворенню в шкірі вітаміну Д₃, низькомолекулярних продуктів фотолізу білків та токсичних метаболітів кисню. Останні активують систему мононуклеарних фагоцитів, викликають виділення БАР (кініни, простогландини, лейкотрієни та тромбоксани, гепирин, фактор активації тромбоцитів) та вазоактивних медіаторів (ацетилхолін, гістамін).

Ці речовини, активуючи внутріклітинні мессенджери (окид азоту та ін.), суттєво збільшують проникність та тонус судин, а також кількість функціонуючих артеріол та капілярів шкіри, що збільшує швидкість локального кровотоку і призводить до утворення обмеженої гіперемії шкіри – ерітеми (почервоніння). Вона виникає через 3-12 годин з моменту опромінення, зберігається до 3-х діб, має чіткі межі та рівномірне червоно-фіолетове забарвлення.

Поєднаною дією всього спектру оптичного випромінення зумовлюється фазність реакцій на сонячне випрмінення. Спочатку з’являється гіперемія шкіри, індукована 14 та ВВ, а потім (через 6-12 годин) виникає ерітема, спричинена дією СУФВ. Через 3-4 доби вона зменшується, потовщений епідерміс злущується. У ці ж терміни проявляється пігментація шкіри (засмага), викликана впливом ДУФВ.

Лікувальні ефекти: Пігментуючий,     вітамінноутворюючий,     імунностимулюючий,     трофостимулюючий, тонізуючий, вазоактивний, психоемоційний.

Покази: Захворювання системи кровообігу за відсутності запальної активності, недостатності кровообігу ІІ-ІП стадії та коронарної недостатності ІІ-ІП стадії, ІХС, стенокардія напруження І-ІІ ФК, НЦД (всі форми). ХНЗЛ у фазі ремісії, обмежений туберкульоз легень із в’ялим перебігом процесу, функціональні розлади нервової системи з помірно вираженими порушеннями, захворювання нирок (хронічний гломеруло- та пієлонефрит) у фазі ремісії, залишкові явища перенесених захворювань та травм центральної та периферійної нервової системи, хвороби шкіри (екзема, нейродерміт, псоріаз), рани та виразки, що погано загоюються, гіповітаміноз Д₃. Протипокази: Гострі та хронічні, у фазі загнострення, захворювання системи кровообігу (ІХС, стенокардія напруження III ФК, некоригована АГ), системні захворювання злучної тканини та аутоімунні захворювання, загострення хронічних захворювань периферійної нервової системи, бронхіальна астма у стадії нестійкої компенсації, ревматизм, прогресуючі форми туберкульозу, органічна патологія нервової системи, фотодерматити, захворювання внутрішніх органів із вираженими розладами функцій, ГРЗ. Методика: Для приймання сонячних ванн хворих розміщують лежачи на кушетках (тапчанах), їх голови повинні знаходитись у тіні, а очі мають бути захищені сонцезахисними окулярами. У лікарській практиці застосовують загальні та місцеві (локальні) сонячні ванни. Залежно від рівнів випромінення розрізняють сонячні ванни сумарної, розсіяної та ослабленої радіації. Ванни розсіяної радіації застосовують у хмарні дні, а ослабленої – під тентом та екранами (жалюзійними або решітчастими).

Із врахуванням сезону та погоди сонячні ванни відпускаються в спеціально обладнаних соляріях, відкритих майданчиках, пляжах, під навісами та парасолями. У середній смузі геліотерапію проводять у закритих аеросоляріях, кліматокабінетах.

Сонячні ванни проводять за різної температури та вологості повітря, швидкості вітру та щільності сумарного сонячного випромінення. Комплексну оцінку цих параметрів здійснюють орієнтуючись на величину радіаційної ЕЕТ (РЕЕТ), значення якої знаходить за номограмою. Сонячні ванни відпускають при РЕЕТ 17-30°С. Їх тривалість залежить від пори року та часу доби і неоднакова для різних географічних широт.

Дозування: Сонячних ванн здійснюється виходячи з щільності енергії сумарного випромінення; залежно від географічної широти, пори року та часу доби її досягають використовуючи різну тривалість процедур. Тривалість ванн розсіяної радіації приблизно вдвічі більша ніж прямої. Курсове застосування сонячних ванн передбачає три робочі режими

 

Режими сонячних ванн

Режим	Щільність енергії (кДж.м”2)		Порядок збільшення	РЕЕТ (°С)
	Вихідна	Максимальна
І – слабкий	200	800	На 20 кДж.м” через кожні 2 доби	17-20
II – помірний	200	1600	На 20 кДж.м” через кожну добу	23-26
III – інтенсивний	200 – 400	2400 – 4800	На 20 кДж.м”2 через кожну добу	29

 

Курс лікування складає 12-24 процедури. Повторний курс сонячних ванн проводиться через 2-3 місяці.

 

Таласотерапія (від грец. таласса – море) – лікувальне застосування морських купань. У широкому розумінні включає в себе використання ПФФ побережжя морів, рік, озер та інших водойм.

Механізм лікувальної дії: Під час купань на організм водночас впливають термічні, механічні та хімічні фактори морської води і відбуваються фазні зміни терморегуляції у хворих.

У першій фазі (нейро-рефлекторній або первинного охолодження) внаслідок раптового охолодження тіла виникають спазми судин шкіри й розширюються глибоко розміщені судини внутрішніх органів. Рефлекторне збудження переважно парасимпатичного відділу нервової системи призводить до брадикардії, брадипное та підвищення AT.

У другій фазі (реактивній) за рахунок активації різних видів обміну в організмі збільшується питома вага метаболічної термопродукції, з’являється гіперемія шкіри, стає частішим й глибшим дихання, у 2-3 рази зростає утилізація кисню та інтенсивність клітинного дихання в тканинах.

Третя фаза (вторинного охолодження) настає після тривалого перебування у воді і характеризується дрижаками та симпатичним піломоторним рефлексом (“гусяча шкіра”). Наростаючий парез судин шкіри призводить до застійної венозної гіперемії (ціанозу) та охолодження тіла, яке в свою чергу може зумовити переохолодження хворого й загострення хвороби.

Гідростатичний тиск води стимулює шкірний кровообіг. Для підтримання рівноваги та подолання опору рухомих мас води купальник здійснює інтенсивні рухи, завдяки яким підвищується м’язовий тонус. Розчин/ені у морській воді речовини ( Са²⁺, Mg²⁺‘ K⁺, СГ, Вг”, Г фітонциди морських водорослів) під час купання осідають на шкірі, хімічно подразнюючи її нервові закінчення. Накопичуючись у жирових та потових залозах під час випаровування води вони дифундують в глибину шкіри й потенціюють лікувальні ефекти аеро- та геліотерапії. Краса моря та ландшафт побережжя мають виражений позитивний психоемоційний вплив на хворих.

Лікувальні ефекти:                                                                                         Тонізуючий,         адаптогенний,         катаболічний,         трофічний,         ангіопротекторний,  судиннорозширюючий.

Покази: Захворювання   системи   кровообігу   (ІХС,   стенокардія   напруження   І-ІІ   ФК,   НЦД (гіпертонічний та змішаний типи), коригована АТ^ наслідки захворювань та травм кісткове-‘ м’язової системи (переломи кісток, розриви зв’язок та сухожиль тощо), периферійної нервової  системи,  ХНЗЛ,  хронічні  захворювання  органів  травлення,   хвороби   обміну речовин, функціональні розлади нервової системи з нерізко вираженими проявами.

Протипокази: Постінфарктний кардіосклероз (1-й рік), захворювання системи кровообігу з коронарною недостатністю II стадії, стенокардією III–IV ФК та недостатністю кровообігу II стадії, гострі захворювання та загострення хронічних захворювань внутрішніх органів й периферійної нервової системи (неврити, невралгії, радикуліти), суглобів, ревматизм, порушення мозкового кровообігу, атеросклероз судин нижніх кінцівок із трофічними розладами, органічні захворювання нервової системи.

Параметри: Лікувальні купання проводяться за різної температури води та ЕЕТ повітря у воді морів, рік, озер, лиманів, штучних водойм (басейнів і т.п.). Після купань хворі відпочивають на лежаках пляжів, у кліматопавільйонах та аеросоляріях. У прохолодний період року купання відбуваються в штучних закритих та відкритих водоймах (басейнах) із підігрівом води. Оптимальна температура води для купань – 21-24°С, повітря – 22-24°С.

Методика: Купання включають в себе плавання у спокійному повільному темпі (15-30 рухів хв.” ‘). Хворі, які не вміють плавати пересуваються дном і виконують плавальні рухи руками. Перед процедурою пацієнти відпочивають протягом 10-15 хв. Тривалість 2-3-х разових щоденних купань – від ЗО сек. до ЗО хв. Курс лікування – 12-20 процедур. Повторний курс

морських купань проводять через 1-2 місяці.

Дозування купань здійснюють орієнтуючись на холодове навантаження, яке досягається, залежно від температури води, різною тривалістю дії.

Під час  курсового  лікування  повітряними  ваннами  використовують  декілька режимів впливу на організм.

Режими купань

 

Режим :	Холодове навантаження (кДж.м’2)		Температура води (°С) не нижче	Температура повітря (°С) не нижче
	Вихідна	Максимальна
І – слабкий	60	100	20	22
II – помірний	100	140	18	19
III – інтенсивний	140	180	16	17

 

На початку курсу лікування призначають купання за режимом слабкого холодового навантаження (І), якщо процедура переноситься добре, використовується режим помірного холодового навантаження; задовільний стан під час II половини терміну лікування дозволяє застосувати режим інтенсивного холодового навантаження (III).

 

Бальнеотерапія  – (від лат. balneum – ванна) – лікувальне застосування MB. В її основі зовнішнє застосування природних та штучних MB. Традиційно до бальнеотерапії відносять і внутрішнє використання MB (пиття, інгаляції, зрошення і ін.)

Мінеральні ванни – лікувальний вплив на хворого, зануреного в мінеральну воду. Поряд із термічними та механічними чинниками під час лікувального застосування таких ванн на хворих суттєво впливають хімічні фактори (різні йони, мікроелементи та інші хімічні речовини, розчинені в мінеральній воді).

 

Хлоридні натрієві ванни

Механізм лікувальної дії: Тепловіддача хлоридно-натрієвої води в 1,5 рази перевищує прісну. Тепло, що поглинається організмом, розширює поверхневі судини шкіри й збільшує кровообіг у ній в 1,2 рази інтенсивніше, ніж прісна вода. Підвищений осмотичний тиск хлоридної натрієвої води дегідратує шкіру й змінює фізико-хімічні властивості клітинних елементів шкіри, знижує збудливість, тактильну і больову чутливість шкірних рецепторів, дегідратує ендотелій капілярів та венул.

Це сприяє:

–    виходу рідини з інтерстиціального простору в капілярне русло;

–    активації   протизгортальної   системи   крові   та   зменшенню   адгезивно-агрегаційної активості тромбоцитів;

–    швидкому розсмоктуванню запальних вогнищ та утворенню грануляційної тканини.

Лікувальні ефекти: Анальгетичний, судиннорозширюючий, катаболічний, імуностимулюючий, секреторний, гіпокоагулюючий.

Покази: Захворювання системи крвообігу: НЦД (кардіальний та гіпертонічний типи), гіпертонічна хвороба І-1І стадії, початкові прояви атеросклерозу, посттромботична та варікозна хвороби, захворювання кістково-м’язової системи (ревматичні та інфекційно-алергічні поліартрити, пошкодження звязок, сухожиль, кісток), захворювання та наслідки пошкоджень периферійної нервової системи (плексити, радикуліти), хронічні запальні захворювання сечостатевих органів, хвороби шкіри (псоріаз, нейродерміт, склеродермія) та обміну речовин.

Протипокази:Індивідуальна підвищена чутливість до даного лікувального середовища, ХНН ІІ-ІП стадії.

Параметри: Мінералізація природних хлоридно-натрієвих вод коливається від 2 до 35 г‘л”¹ (деколи може бути й більшою). З лікувальною метою використосуються також штучно приготовані ванни, вміст хлориду натрію в яких складає 10-40 гл”¹, а температура води – 35-38°С.

Методика: Хворого занурюють у воду до рівня сосків. Він займає у ванні зручне положення. Після процедури    тіло    осушується    (без    розтирання)    рушником.    Хворого    загортають    у простирадло, після чого він відпочиває (лежачи) 15-20 хв.

Дозування ванн визначається концентрацією розчиненого у воді хлориду натрію, температурою та об’ємом води та тривалістю процедури, яка складає 10-20 хв. і проводиться з перервами (через день або два). На курс лікування призначають 12-15 ванн. Повторні курси лікування проводять через 2-3 місяці.

Йодобромні ванни

За час процедури через шкіру проникає 140-190 мкг йоду та 0,28-0,3 мг брому, які вибірково накопичуються в щитовидній залозі (Г), гіпофізі та гіпоталамусі (Вг”). Іони йоду, включаючись до структури тироксину та трийодтирозину нормалізують основний обмін, стимулюють синтез білка та окислення вуглевордів і ліпідів в організмі. Вони підвищують пригнічену при атеросклерозі фібринолітичну активність крові, знижують її коагулятивні властивості, стимулюють утворення антитіл. Нагромаджуючись у вогнищі запалення, йони йоду пригнічують альтерацію та ексудацію в тканинах і пришвидшують епітелізацію епідермісу. Сублімуючись із поверхні води, вони легко проникають через альвеоло-капілярне русло та гематоенцефалічний бар’єр у ліквор й гальмують процеси збудження в корі головного мозку, роблять слабшими патологічні тимчасові зв’язки у хворих із психозами та неврастенією.

Іони брому, проникаючи в головний мозок, також змінюють співвідношення гальмівних і збудливих процесів у корі головного мозку в бік підсилення гальмування, прискорюють синтез релізінг – факторів гіпоталамуса й тронних гормонів гіпофіза. Вибірково блокуючи йонну проникність потенціалзалежних йонних каналів периферійних нервових провідників шкіри, вони знижують поріг больової та тактильної чутливості шкіри. Лікувальні ефекти: Протизапальний (репаративно-регенеративний),          секреторний,  седативний, гіпокоагулюючий.

Покази: Захворювання системи кровообігу (ІХС, стенокардія напруження І-ІІ ФК, гіпертонічна хвороба І-ІІ стадії, атеросклеротичний та постінфарктний кардіосклероз (не раніше 10 тижнів після перенесеного інфаркту міокарда), захворювання центральної (неврастенія) та периферійної (попереково-крижовий радикуліт, неврити, міалгії) нервової системи, захворювання шкіри (екзема, нейродерміт, лишаї), церебральний атеросклероз, запальні захворювання та наслідки пошкоджень опорно-рухового апарату (поліартрити, пошкодження зв’язок, сухожиль, кісток, деформуючий артроз), ендокринні форми жіночої неплідності.

Протипокази: Тіреотоксикоз, захворювання гіпофіза, подагра.

Параметри: У природі йони та брому найчастіше знаходяться у хлоридно-натрієвих мінеральних водах. У лікувальних цілях використовується вода з температурою 35-37°С і вмістом йонів йоду не менше 10 мг.л” , брому — 25 мг.л”. Перед процедурою у ванну з гарячою водою вливають концентрований розчин йодиду та броміду натрію, після чого додають холодну воду для отримання необхідної температури та об’єму ванни. Хворого занурюють у ванну до рівня сосків. Після завершеня процедури хворий осушує тіло рушником (без розтирання), обгортається простирадлом і відпочиває (лежачи) 20-30 хвилин.

Дозування ванн здійснюється виходячи з концентрації йонів йоду та брому,температури води, її об’єму та тривалості процедури (10-15 хвилин). Призначаються ванни через день (два), 10-15 ванн на курс лікування. Повторні курси йодобромних ванн можна проводити через 2-3 місяці.

 

Мінерально-газові ванни (МГВ) – лікувальний вплив на хворого, зануреного у мінеральну воду з розчиненими у ній газами (провідний фактор).

Вуглекислі ванни

Механізм лікувальної дії: Зумовлюється механічним, термічним та хімічним факторами. На шкіру зануреного у воду хворого діє 2-фазне середовище вода – газ. Пухирці газу, що відриваються від поверхні шкіри, подразнюють механорецептори шкіри, формуючи потік аферентної імпульсації до структур головного мозку, де виникають відчуття “тактильного масажу”.

Завдяки значній різниці індиферентних температур води (35-36°С) та пухирців диоксиду вуглецю (12-13°С) відбувається їх нагрівання і утворюється термозахисний газовий прошарок, який утруднює безпосередній теплообмін між мінеральною водою та організмом шляхом теплообміну – тепловий потік у напрямку до тіла пацієнта з ВВ в 1,4 перевищує потік із прісної. Підсилення дії термічного фактора проявляється виникненням у хворого відчуття припливу “тепла” (ілюзія “тепла” внаслідок змін функціонального стану термочутливих структур шкіри та деверсифікації всіх видів шкірної чутливості). У ВВ з температурою 32°С і більше; ілюзія “холоду” з’являється коли температура води сягає 25-30°С.

ВВ спричиняють розширення судин шкіри, підсилення мікроциркуляції та гіперемію шкіри. Реакції судин мають фазний характер – короткочасний спазм судин змінюється їх тривалим роширенням, що поліпшує кровонаповнення тканин, підвищення температури «оболонки» тіла зменшує загальний периферійний опір, збільшує нирковий кровообіг і підсилює клубочкову фільтрацію.

Диоксид вуглецю:

–    зменшує   гіперсимпатикотонічні   й   підсилює  парасимпатичні   впливи  на  серце,   що проявляється   збільшенням   ударного   та   хвилинного   обємів,   коронародилятацією, розвитком колатералей, мобілізацією коронарного резерву серця; водночас на 18-22% знижується рівень вживаного міокардом кисню;

–    знижує рН крові;

–    поглиблює дихання і зменшує його частоту (хвилинний об’єм дихання збільшується на 1-1,5 лхв’¹);

–    стимулює  диференціювання  клітин  кісткового  мозку,  що  призводить  до  активації гемопоезу та клітинного імуногенезу;

 

Курортні ресурси України надзвичайно багаті та Різноманітні. Сприятливий у терапевтичному відношенні клімат південних (Чорноморське узбережжя, насамперед Південний берег Криму) районів дозволив створити там приморські і гірські курорти, де широко використовується кліматотерапія як основна (або одна з основних) лікува­льна методика,— Алушта, Аркадія, Великий Фонтан, Євпаторія, Старий Крим, Феодосія, Чорноморка, Ялта та ін.

Мінеральні води різного складу виявлено майже в усіх областях України. Найбільша кількість мінеральних дже­рел зосереджена в її західній частині. У Закарпатській області є великі ресурси вуглекислих вод, які використо­вуються на курортах Верховина, Гірська Тиса, Карпати, Шаян; на базі вуглекислих вод функціонує Свалявська група курортів. Сульфідні води складають курортні ресур­си курорту Синяк, а хлоридно-натрієві— курортної місце­вості Усть-Чорна.

 Добре вивчені та широко використовуються для курорт­ного лікування багаті джерела мінеральних вод Львів­ської області: сульфідні води (курорти Любень — Ве­ликий, Немирів), сульфатно-хлоридні-натрієво-магнієвокальцієві (Моршин), гідрокарбонатні та гідрокарбонатно-сульфатні, кальцієво-магнієві, сульфатно-гідрокарбонатні кальцієво-магнієві, сульфатно-натрієво-кальцієві (Трускавець). Досить поширені хлоридно-натрієві води в Лу­ганській, Дніпропетровській (курорт Солоний Лиман), Полтавській (Миргород), Рівненській (Горинь) та інших областях України. Сульфідні води виявлено в Івано-Франківській області (курорт Черче). У Харківській об­ласті є значні запаси кремнистих гідрокарбонатних кальцієво-натрієво-магнієвих (курорт Березівські Міне­ральні Води) і гідрокарбонатних натрієво-магнієво-кальцієвих (Рай-Оленівка) вод. Радонові води різного хімічного складу поширені в Житомирській, Вінницькій (курорт Хмільник), Рівненській, Хмельницькій, Київській (курорт Біла Церква), Черкаській, Кіровоградській, Дніпропетровській, Луганській (курортна місцевість Старобєльськ), Донецькій і Запорізькій областях.

Окрім використання мінеральних вод на курортах України, їх широко застосовують як лікувальні та лікува­льно-столові мінеральні води в позакурортних умовах (розлив у пляшки). Найвідоміші українські мінеральні води: березовська, березанська, буковинська, гоголівська, драговська, кришталева, куяльник, луганська, лужанська й мелітопольська, миргородська, одеська, поляна-квасова, поляна-купель, регіна, свалява, трускавецька, феодосійська, харківська та ін.

Особливо багата Україна на запаси лікувальних грязей, що розташовані головним чином у південних (Азовське-Чорноморське узбережжя) і північно-західних (Прикарпаття, Житомирщина) областях. У приморській  зоні переважають сульфідні мулові грязі, що добуваються із солоних озер і лиманів, зокрема зі знаменитих лиманів Одеської області (Куяльницький, Хаджибейський), грязьових озер Криму (Сакське, Майнакське, Аджиколь). На базі цих грязьових родовищ функціонують найстаріші і найвідоміші курорти — Бердянськ, Євпаторія, Куяльниць­кий, Саки, Хаджибейський та ін. У північно-західних і деяких інших областях України зосереджені запаси голов­ним чином торф’яних грязей, що використовуються на курортах Миргород, Моршин, Немирів, Черче та ін.

 Курорти поділяються на кліматичні, бальнеологічні та грязьові. Більшість із них є змішаними — бальнеокліматичними або кліматобальнеологічними.

Найважливіші кліматичні курорти містяться на Південному березі Криму. У приморській зоні розташо­вані курорти для нетуберкульозних хворих: Ялта, Алушта, Гурзуф, Лівадія, Місхор та ін. У Симеїзі та Алупці є санаторії для хворих на туберкульоз легенів, лімфатичних вузлів, нирок, гортані

Євпаторія — дитячий кліматичний і грязьовий курорт, який відзначається поєднанням теплого помірного волого­го морського і степового клімату. Одним із лікувальних чинників цього курорту є мулова грязь і ропа Мойнакського озера. Для приморської зони характерні сухе, жарке і сонячне літо, тепла, ясна і тривала осінь, рання весна, коротка, м’яка зима. Протягом року можлива аерогеліотерапія, морські купання з травня до жовтня.

Трускавець — курорт, розташований у передгір’ї Кар­пат. На ного території є 11 мінеральних джерел. Частина з них використовується для ванн, а частина для пиття. Найвідомішими є джерела № 1 (Марія), № 2 (Софія) та унікальна вода нафтуся Нафтуся, маючи низьку мінералі­зацію, має виражену сечогінну властивість Показана хворим з патологією сечовивідних шляхів та порушеннями обміну речовин, з хворобами печінки. Мінеральна вода джерел № 1 і № 2 — хлоридно-сульфатно-карбонатно-натрієво-кальцієва — широко застосовується при хворо­бах шлунка Джерело № 4 (Барбара) — сульфатно-магнієва вода, з неї добувають сіль «Барбара» Окрім мінеральних вод, на цьому курорті застосовують озокерит.

Моршин — бальнеологічний курорт. Мінеральна вода № 1  (Боніфацій) — хлоридно-сульфатно-натрієво-магнієва, дуже високої мінералізації (приблизно 400 г/л). Застосовують для пиття, розбавляючи до різної кон­центрації.    При випарюванні отримують «гірку» сіль (так. звана моршинська сіль). Мінеральна вода № 2 (Магдалена)—хлоридно-натрієва (мінералізація 343 г/л)— здебільшого призначається для ванн. На курорті викори­стовують також торф’яну грязь та озокерит.

Любень Великий — бальнеологічний круглорічний ку­рорт. Розташований у великому тінистому парку з басей­ном. Основний лікувальний чинник—мінеральна вода, що належить до газових сірководневих вод типу сульфат­но-кальцієвих Вода придатна лише для ванн. Показана при хворобах серцево-судинної системи без вираженої де­компенсації, ураженнях суглобів різної етіології, обліте­руючому ендартеріїті, атеросклерозі, флебіті, радикуліті, міозиті.                                        

 

В організації лікувальної роботи санаторію повинні дотримуватись наступні принципи:

·        Санаторно-курортне лікування повинно бути тіснопов’язано з попереднім лікуванням в стаціонарі або поліклініці і являється одним з етапів медичної реабілітації хворог;

·        Склад хворих санаторію строго обмежується його медичним профілем, який визначає покази для направлення в даний санаторій;

·        Попереднє обстеження хворих з встановленням точного діагнозу, що виключає або суттєво зменшує діагностичну роботу і створює передумови для максимально раннього початку курортної терапії;

·        Точно визначений термін перебування хворих в санаторії (звичайно в період чергової відпустки);

·        Наявність необхідної лікувально-діагностичної бази, спеціалістів певного профілю та комплексу лікувальних міроприємств, які відповідають медичному профілю санаторію.

 

Термін лікування хворих в санаторіях залежить від характера захворювання та природних лікувальних факторів данного курорту. Для лікування більшості захворювань в санаторії він складає –18-26 діб. Для хворих кістково-суглобовим туберкульозом та з ураженням центральної нервової системи термін перебування в санаторії складає 45 діб, а при лікуванні запальних захворювань нирок – 48 діб.

      Оцінку результатів проведеного лікування проводять за критеріями ефективності санаторно-курортного лікування. Вони враховують суб’єктивні та об’єктивні показники стану здоров’я хворих з вказанням певного ступеня. В зв’язку з тим, що при хронічному перебігу захворювання  виражених змін в стані здоров’я хворих  відразу після курортного лікування часто не відбувається , критерії оцінки мають три градації – “покращення”, “без змін” та “погіршення”. При кінцевій оцінці необхідно враховувати також динаміку основних симптомів даного захворювання. Через рік після санаторно-курортнго лікування лікар поліклініки за місцем проживання оцінює ефективність попереднього лікування хворого з відміткою в його карті “стійке (нестійке) покращення”.

 

Порядок відбору та направлення хворих на санаторно-курортне лікування.

Послідовність між стаціонарним (поліклінічним) та санаторно-курортним лікуванням досягається шляхом організації  чіткого медичного відбору хворих, які потребують курортного лікування. Такий відбір здійснює лікуючий лікар та завідуючий відділенням лікувльно-профілактичного закладу (стаціонару, поліклініки, жіночої консультації, диспансеру, медичної частини), в якому лікується хворий.

У вирішенні питання про доцільність лікування на курортах необхідно враховувати супутні захворювання хворого, які не повинні бути проти показами для направлення в даний санаторій, контрастність клімато-географічних умов, особливості гідромінеральних ресурсів курорту та важкість переїзду для хворого. При наявності важкого захворювання або малих термінів реабілітації показано направлення хворого переважно в місцеві санаторії.

При наявності показів до санаторно-курортного лікування хворому видається медична довідка для отримання путівки в якій вказується діагноз захворювання, містяться рекомендації про вид лікування (санаторно-курортне або амбулаторно-курортне), медичний профіль санаторію, його місцезнаходження (віддалений або місцевий), бажаний сезон для лікування та назва курорту та його аалгів. Термін дії довідки 2 міс. З дня видачі. Довідка є медичною підставою для отримання путівки, але не для поступлення в санаторій.

 

Після отримання путівки хворий з’являється до лікуючого лікаря для отримання  переліку необхідних лікувально-діагностичних міроприємств, які він повинен пройти перед направленням в санаторій. Такий перелік включає клінічні аналізи крові та сечі, ЕКГ, рентгенологічне дослідження органів грудної клітки та консультацію гінеколога (для жінок).. В необхідних випадках для уточнення діагнозу основного та супутніх захворювань проводять спеціальні дослідження та консультації спеціалістів у відповідності з профілем санаторію. На підставі даних медичного обстеження при відсутності відхилень в теперішньому стані здоров’я, які виключають направлення в санаторій, лікуючий лікар заповнює і видає хворому санаторно-курортну карту, підписану ним та зав.відділенням. В ній відображаються анамнез, дані огляду спеціалістів, результати аналізів та інструментальних досліджень.

При поступлені хворого в санаторій він пред’являє путівку, паспорт та санаторно-курортну карту. На основі первинного та послідуючого поглибленного огляду лікарями хворому заповнюють історію хвороби і видають курортну книжку, в якій відмічають порядок та послідовність прийому процедур, необхідний рухови йрежим та дієту. Характер та результати проведеного лікування, а також рекомендації щодо подальшої реабілітації реабілітації хворого відображають у відривному талоні саанторно-курортної карти, який після повернення із санаторія пред”являються хворим в лікувальний заклад, який видав санаторно-курортну карту

 

 

 

Лікувальні фактори:

Штучні

1. ЕЛЕКТРОЛІКУВАЛЬНІ

1.1 Неперервний електричний струм постійного напрямку малої сили (до 50

мА) – гальванізація, електрофорез

1.2. Ритмічний напівсинусоїдальний струм з частотою 50 або 100 Гц –діадинамотерапія

1.3. Синусоїдальний струм з частотою 2000 – 5000 Гц промодульований струмом 10 – 150 Гц – ампліпульстерапія

1.4. Короткоімпульсні струми (моно, біполярні імпульси з частотою 1-150 Гц) – ЧЕНС-терапія, електросон, електроміостимуляція

1.5. Перехрестні синусоїдальні струми 4000-5500 Гц – інтерференцтерапія

1.6. Змінний струм високої частоти (1,52 мГц) – діатермія

1.7. Змінне електромагнітне поле ультрависокої частоти (27-40 Мгц) – УВЧ терапія

1.8. Електромагнітні хвилі дециметрового діапазону (частота 430-460 мГц) –дециметрова мікрохвильова (ДМХ) терапія.

1.9. Електромагнітні хвилі сантиметрового діапазону (частота

2375-2450 мГц) – сантиметрова мікрохвильова (СМХ) терапія

1.10. Електромагнітні хвилі міліметрового діапазону (частота 30-300 гГц) –

міліметрова (мікрохвильова) біорезонансна терапія (МРТ).

2. МАГНІТОЛІКУВАЛЬНІ

2.1. Постійне або змінне магнітне поле – магнітотерапія

3. СВІТЛОЛІКУВАЛЬНІ

3.1. Інфрачервоні промені – термофототерапія

3.2. Видимі промені – хромотерапія

3.3. Ультрафіолетові промені – ультрафіолетове опромінення (УФО)

3.4. Лазерні промені

4. МЕХАНОЛІКУВАЛЬНІ

4.1. Механічний вплив на тканини – масаж ручний та апаратний

4.2. Вібрація – вібротерапія, вібромасаж

4.3. Відчутний звук – фонотерапія

4.4. Ультразвук – ультразвукова терапія

4.5. Коливання атмосферного тиску – баротерапія, вакуумбаротерапія.

4.6. Тренувальні та спеціальні механічні апарати – механотерапія.

5. ТЕРМОЛІКУВАЛЬНІ

5.1. Парафін – парафінотерапія

5.2. Озокерит – озокеритотерапія

5.3. Штучні теплоносії різної конструкції – пакетна теплотерапія

5.4. Холодові агенти – кріотерапія

6.   ГІДРОЛІКУВАЛЬНІ

6.1. Вологе укутування, душі, ванни (прісні, солоні,

ароматичні, газові), кишечне промивання, лазні –

гідротерапія

7. АЕРОІОНИ І АЕРОЗОЛІ

7.1. Сухі аероіони повітря – аероіонотерапія

7.2. Вологі аероіони повітря – гідроаероіонотерапія

7.3. Аерозолі – аерозольтерапія, інгаляції

7.4. Аерозолі кухонної солі – галотерапія

ПРИРОДНІ

1. КЛІМАТОЛІКУВАЛЬНІ

1.1.   Свіже повітря – аеротерапія

1.2. Сонячне поміння – геліотерапія

1.3. Фактори моря – таласотерапія

1.4. Клімат великих географічних зон (континентальний, морський, тощо) – кліматотерапія 1.5 Мікроклімат печер – спелеотерапія

2. ЛІКУВАЛЬНІ ГРЯЗІ, ПІСОК, ГЛИНА

2.1. Мулові сульфідні грязі, торфяні грязі, мулові грязі прісних озер (сапропелі), сопочні і гідротермальні – пелоїдотерапія

2.2. Пісок (теплий і гарячий) – псаммотерапія

2.3. Глина – глинотерапія

3. БАЛЬНЕОЛІКУВАЛЬНІ

3.1. Мінеральні води (вуглекислі, сірководневі, азотні, радонові, залізисті, арсенові, йодні, бромні, кремнісві, борні, з підвищеним вмістом органічних речовин, без спеціальних компонентів, лікувальна дія яких визначається сумою солей макроскладу) – бальнеотерапія (ванни, пиття, інгаляції, кишені зрошення)

Методики фізіотерапії: таблиця

Лікувальний вплив основних складових мінеральних вод.

Складові води	Механізм лікувальної дії	Мінеральні води
Гідро карбонати	Зменшують кислотність у шлунку у першій фазі впливу, збільшують й у другій. Підвищують діурез.	Айвазовська, Буковинська, Гоголівська, Лужанська, Поляна Квасова, Поляна Купель, Санжарська
Сульфати	Зменшують всмоктування в кишках, підсилюють їх моторику, стимулюють виділення жовчі	Кришталева, Нововоронцовська, Перлина гір, Трускавецька курортна, Феодосійська
Натрій	Стимулює секрецію травних залоз	Миргородська, Багачанська, Броварська, Куяльник, Миколаївська, Сакська, Херсонська
Калій	Посилює тонус та моторику органів травлення	Миргородська №2, Острозька, Сергіївська, Чорноморська
Магній	Стимуляція гепатобіліарної системи. Підсилення виділення азотистих речовин з організму	Андріївська, Західно-Словянська, Інгулецька, Кришталева, Лісова Поляна, Лужанська- 1, Олеська, Снігірьовська, Станіславська
Кальцій	Антиспастнчна, протизапальна, в’яжуча дія на органи травлення.	Долина, Кельменецька, Кнісельчанка, Купянська, Оленівська, Олеська, Перлина гір, Сейми, Трускавецька курортна, Шаянська №1
Залізо	Складова частина гемоглобіну	Едельвейс, Келегинська, Нафтуся, Радвайка, Синевір
Йод	Активація щитовидної залози, усунення йод-дефіциту	Українська йодована
Бор	Сприяє обміну білків та вуглеводів	Голубинська, Івашківська, Карпатська Квасова, Лужанська, Поляна квасова, Поляна купель, Сакська, Свалява
Кремній	Підсилює стійкість сполучної тканини	Нафтуся, Нарцис, Подільські джерела, Поляна Закарпатська, Радванка,    Синевір, Ужгородська, Шаянська
Органічні складові	Біогенна стимуляція	Збручанська, Кришталева криниця, Новозбручанська, Перлина Поділля, Савлух-Су, Сколівська, Таврійська, Товтри, Шкло

Пунктурна фізіотерапія: таблиця

Курортне лікування: відео

           Уперше виконано медико-кліматичне зонування з рейтинговою оцінкою придатності курортів для рекреації жителів Центральної та Північної Європи. Учені встановили, що рекреаційна цінність курортних зон у цьому регіоні зменшується в такому порядку: Мадейра і Канарські острови; континентальне узбережжя Португалії; північне Середземномор’я (південь Франції, північний захід і північний схід Італії, північ Хорватії, Південний берег Криму); південно-західне Середземномор’я (Іспанія, південь Італії, південь Хорватії, північ Тунісу); північне Причорномор’я (північно-західна частина узбережжя Росії, узбережжя України, крім ПБК, Румунія, Болгарія); південно-східне Середземномор’я (Греція, південне узбережжя Туреччини, Кіпр, Ізраїль, південь Тунісу); Кавказ (південно-східна частина узбережжя Росії, Грузія); узбережжя Біскайської затоки (північне узбережжя Іспанії, Срібний берег Франції); північні курорти (узбережжя Ла-Маншу, Північного й Балтійського морів).

            На основі отриманих ученими даних можна дати медичні рекомендації з оздоровлення на курортах різних кліматичних зон вивченого мегарегіону в різні сезони з урахуванням здоров’я й населення. Раніше, приміром, у вітчизняній курортології здравниці далекого зарубіжжя в цьому плані практично не розглядалися. А неправильний вибір курорту чи часу його відвідання може зашкодити здоров’ю. Особливо це стосується маленьких дітей, старих, людей з хронічними захворюваннями серцево-судинної, нервової, ендокринної систем, органів дихання й т.п. Відчувається, що останнім часом українська курортологія повертається до наукового використання таких важливих чинників, як кліматотерапія, таласотерапія (лікування морськими чинниками), геліотерапія, фітотерапія й інші види, які за умови грамотного наукового застосування можуть справити на людину сильний оздоровчий вплив

І.   Загальні покази до санаторно-курортного лікування.

1.   На курорти в першу чергу направляються хворі, потребуючі довгого відновного лікування із застосуванням природних і переформованих лікувальних факторів після гострих захворювань, травм та операцій при умові самообслуговування. При цьому повинні враховуватися можливі загальні і спеціальні протипокази.

2.  На санаторно-курортне лікування можуть направлятися хворі (дорослі та діти) з різними формами хронічних захворювань серцево-судинної і нервової систем, органів травлення, дихання і опорно-рухового апарата, хвороби нирок, сечовидільних шляхів, чоловічої і жіночої статевої сфери, шкіри, обміну речовин, хворі на туберкульоз (в спеціалізованому санаторії), яким показано застосування природних лікувальниих засобів. В основному, направляються особи з І і ІІ стадією захворювань з метою видужування, припинення прогресування паталогічного процесу і попередження рецедивів захворювання.

ІІ.   Загальні протипокази, що виключають направлення хворих на курорти і місцеві санаторії.

1.   Всі захворювання в гострій стадії, хронічні захворювання в стадії загострення і ускладнені гострогнійними процесами.

2.     Гострі інфекційні захворювання до закінчення терміну ізоляції.

3.     Всі венеричні захворювання в гострій або заразній формі.

4.     Психічні захворювання. Всі форми наркоманії і хронічний алкоголізм. Епілепсія.

5.     Всі хвороби крові в гострій стадії та в стадії загострення.

6.     Кахексія будь-якого походження.

7.     Злоякісні новоутвори.

Примітка. Хворі після радикального лікування з приводу злоякісних новоутворів (хірургічного, променевої енергії, хіміотерапевтичного, комплексного) можуть направлятися лише в місцеві санаторії для загального окріплюючого лікування при загальному задовільному стані організму.

8.   Всі захворювання і стани, що потребують стаціонарного лікування, в тому числі і хірургічного втручання; всі захворювання, при яких хворі не здатні до самостійного пересування і самообслуговування, і потребують постійного спеціального нагляду.

9.   Ехінокок будь-якої локалізації.

10. Часті або масивні кровотечі.

11. Вагітність починаючи з 26 тижня. Крім того у всі терміни вагітності не можна направляти вагітних на курорти і санаторії:

а) для бальнеогрязелікування з приводу гінекологічних захворювань;

б) для лікування родонивими ваннами екстрагінетальних захворювань;

в) жінок, що проживають на рівнинах на гірські курорти, розміщені на висоті більше 1 тис. метрів над рівнем моря.

12.  Всі форми туберкульозу в активній стадії – для будь-яких курортів і санаторії нетуберкульозного профілю.

 

ОСНОВНІ МЕТОДИ ЗАГАЛЬНОЇ ДІЇ

 

Природні	Апаратні
Кліматотерапія: аеротерапія, геліотерапія, таласотерапія	Гальванізація і електрофорез (по Вермелю, Щербаку, Бургіньйону, 4-х камерні ванни)
Спелеотерапія	Статичний душ
Гідротерапія (бані, ванни, душі)	Електросон, інфітатерапія, транс-Краніальна електроаналгезія
Бальнеотерапія	Електро-, акупунктура
Загальне грязелікування	Фототерапія (ВЛОК, УФО)
Кінезотерапія	Магнітотерапія (загальний соленоїд)
Масаж, мануальна терапія	Респіраторна фізіотерапія (аероіоно-, аерозоль-, галотерапія)
Внутрішній прийом мінеральних вод	Баротерапія (гіпо-, гіпер-, гіпокси-, оксгенотерапія)

 

ТОПІЧНІ ВАРІАНТИ ПРИЗНАЧЕННЯ МЕТОДІВ ФІЗІОТЕРАПІЇ

КЛАСИФІКАЦІЯ ПОЛІВ ЛІКУВАЛЬНОЇ ДІЇ

 

Загальні впливи природні та апаратні ● Місцеві впливи ділянка патологічного вогнища, полості, проекції суглобів, органів, залоз внутрішньої секреції ● Метамерно-рецепторні поля сегментарно-рефлекторні поля, зони гіперальгезії по Захар¢їну-Head ● Невральні поля проекції периферичних нервів, моторні точки по Erb, нейро-трункулярні поля ● Тригерні пункти зв¢язно-надкісткові та міогенні ● Вазорецепторні поля гемофізіотерапія ● Точки традиційної акупунктури пунктурна фізіотерапія ● Альтернативні топічні системи “нетрадиційна медицина”

 

КЛАСИФІКАЦІЯ ДУШІВ

 

Показники	Назви душів та їх характеристика
За площею впливу на тіло	Загальні – все тіло, крім голови. Місцеві – ділянка живота, попереку, промежини, нижніх кінцівок.
За направленням водяного струму	Нисхідні, горизонтальні, висхідні, змішані.
За тиском водяного струму	Низького тиску (до 1 атм), середнього тиску (до 2 атм), високого тиску (до 3 атм).
За режимом водяного струму	Нерухомі (стабільні), рухомі (лабільні).
За температурою води	Холодні від 15 до 100, прохолодні – від 24 до 160, теплі – від 31 до 400, гарячі – від 40 до 42-450, холодний струм – від 20 до 15-100.
За формою водяного струму	Пиловий, дощовий, голковий, циркулярний, віялоподібний, струминний.
За сумісністю з іншими фізіотерапевтичними процедурами	Душ-масаж.

 

КЛАСИФІКАЦІЯ ВАНН

 

Показники	Назви ванн	Характеристика
Об¢єм води	Загальні	В ванні, що містить 200-250 л води, знаходиться все тіло до рівня сосків
	Поясничні	В ванні, що містить 120-150 л води, знаходиться нижня половина тіла до пояса
	Тазові	В ванні, що містить 30 л води, знаходиться область таза від пупка до середньої третини бедер
	Ручні	В невеликій ванні, що містить 10-12 л води, знаходиться: а) кисть до середньої або верхньої третини передпліччя; б) ліктьовий суглоб від середньої третини плеча до середини передпліччя; в) рука до середньої або верхньої третини передпліччя.
	Ножні	В невеликій ванні, що містить 15-20 л води, знаходиться стопа до середньої або верхньої третини гомілки.
Температура води	Дуже холодні	Нижче 200С.
А. Постійна на протязі процедури	Холодні	26-270С
	Прохолодні	32-270С
	Індферентної температури	35-330С
	Теплі	36-380С
	Гарячі	39-400С
	Дуже гарячі	41-420С
Б. Змінююча на протязі процедури	Ванни висхідної температури (за Гауффе)	Ручна чи ніжна ванна з поступовим підвищенням температури води від 36-370С до 430С
	Ванни контрастної температури	Багаторазове чергування гарячої (42-450С) та холодної (12-100С), ніжної або ручної ванни
Хімічний склад води
А. Простий	Прісні	Зі звичайної води
Б. Складний	а) Мінеральні: соляні	Вміст морської або повареної солі 1-6 кг на 200 л води
	Рапні	Вміст морської або повареної солі 20-30 кг на 200 л води
	лужні	Вміст соди 0,5-0,75 кг на 200 л
	Соляно-лужні	Поєднання соляної та лужної ванни
	б) Ароматичні: хвойні	Вміст хвойного екстракта: рідкого – 100 мл, в порошці 50-100 г, в таблетках – 1-2 табл. на 200 л води.
	Хвойно-соляні	Поєднання хвойної та соляної ванн
	в) Обволікуючі: крохмальні	Вміст крохмалю 0,5-1,5 кг на 200 л води
	миндальні	Вміст миндальних висівок 0,5-1,5 кг на 200 л води
	г)Лікарькі: марганцові	З марганцевокислим калієм до забарвлення води в світло-фіолетовий колір
	гірчичні	З гірчичним порошком з розрахунком 100 г на відро води (12 л)
	д) газові: вуглекислі	Вміст вуглекислого газу не меньше 0,75 г на 1 л води
	Сірководневі	Вміст сірководню не меньше 10 мг в 1 л води
	Радонові	Вміст радону не меньше 50 одиниць Махе в 1 л води
	Кисневі	Насищені киснем при тиску не нижче 1,5 атм
	Повітряно-азотні	Насищені здавленим повітрям при тиску не меньше 1,5 атм
	Перлинні	Насищені повітрям при тиску 1-2 атм
Поєднання ванн з ін. водними процедурами	Напівванни	Сидяча ванна з обливанням та розтиранням
	Субаквальні	Сидяча ванна з кишковим промиванням

 

 

 

 

ФІЗИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ

ТЕПЛОЛІКУВАЛЬНИХ СЕРЕДОВИЩ

 

Середовище	Щільність, г/см3	Вологість	Теплоємкість, Дж	Коефіцієнт теплопро-відності	Теплоутри-муюча здатність, с
Вода (14-150)	1	–	0,239	0,00148	–
Грязь мулова	1,20-1,60	40	0,113-0,191	0,0018	450
Сапропелі	1,05-1,15	95	0,174-0,225	0,0011	850
Торф	1,05-1,15	80	0,191	0,0011	850
Парафін	0,9	–	0,184	0,0006	1190
Озокерит	0,9	–	0,191	0,0004	875

 

ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ВАНН

 

Назви ванн	Основний компонент	Вміст основного компоненту
Соляні (морські)	Поварена (морська сіль)	10-20 г/л
Йодобромні	Калію бромид Натрію бромид	25 г. на ванну 10 г. на ванну
Сульфідні	Сірководень (сульфіди)	50/150 мг/л
Вуглекислі	Вуглекислота	1-2 г/л
Кисневі	Кисень	30-40 мг/л
Азотні	Азот	20-25 мг/л
Скипидарні	Скипидарна емульсія	20-70 мл. на ванну
Хвойні	Хвойний екстрат	Рідкий – 100 мл. на ванну. Порошковидний – 50-70 г. на ванну
Радонові	Радон і його дочірні продукти	36,4 – 109,2 нКи/л

 

 

КЛАСИФІКАЦІЯ ЛІКУВАЛЬНИХ ФІЗИЧНИХ ФАКТОРІВ ЗА ФОРМАМИ ПЕРЕТВОРЕННЯ ЕНЕРГІЇ В ПЕРВИННИХ ФІЗИКО-ХІМІЧНИХ ПРОЦЕСАХ

(Тондій Л.Д., Васільєва-Лінецька Л.Я., 2003)

 

ПЕРВИННІ ФІЗИКО-ХІМІЧНІ ПРОЦЕСИ	ЛІКУВАЛЬНІ ФІЗИЧНІ ФАКТОРИ
Стимуляція теплових ефектів	Теплоносії, пелоїди, теплові гідро- і бальнеофактори, струм надтональної частоти, ВЧ-магнітні поля, НВЧ-електромагнітні поля, інфрачервоне випромінювання
Активація іонних процесів	Постійний струм, імпульсні струми, електронні та магнітні поля, електромагнітне випромінювання
Утворення вільних (активних) форм речовин іонів, гормонів, біоактивних сполук	Ультразвук, Змінні магнітні поля ВЧ та УВЧ, Бальнеофактори, Пелоїди
Стимуляція процесів вільнорадикального окислення	Радон УФ і лазерне випромінювання Низькочастотні магнітні поля Синглетний кисень Підвищений парціальний вміст кисню
Зміна структури води	Ультразвук НВЧ-електромагнітні поля УФ і лазерне випромінювання Кріовпливи

 

 

 

ВСТАНОВЛЕННЯ УМОВНОЇ ДОЗИ
ЕМП ВЧ, УВЧ, НВЧ	Регулювання вихідної потужності	Низька Середня Висока	До 20 20-40 40-60	Вт
Мінеральні води	Степінь загальної мінералізації	Слабка Мала Середня Висока Розсіл Міцн. розсоли	<1 1-5 5-10 10-35 35-150 >150	г/л
Магнітотерапія	Регулювання магнітної індукції	Слабка Середня Виражена	1,5-9 10-35 36-150	мТл
Лазеротерапія λ = 0,63 нм	Встановлення експозиційної дози	І-стимуляція проліферації,      ІІ-трофіки органів, ІІІ-дисфункція	0,3-0,1 1,0-4,0 >4,0	Дж/см
λ = 0,8 нм	Встановлення експозційної дози	І-стимуляція БАТ, іммун-та, ІІ-метаболізма, ІІІ-мікроцирк. Трофіки ІV-анальгезія, V-дисфункція	<0,01   0,01-0,1 0,1-1,0 1,0-5,0 >5,0	Дж/см
Ультразвук	Регулювання потужності	Низька Середня Виражена	0,1-0,3 0,4-0,6 0,7-1,0	Вт/см2
Баротерапія	Регулювання тиском	Мінімальне Максимальне	21,3 113,3	мм.рт.ст
БІОДОЗИМЕТРІЯ
УФО	Еритемо-утворювання	Суберитемна Мала Середня Велика Гіпереритема	¼-3/4 1-2 3-4 5-7 8-15	Біодоза

 

 

МЕДИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ПРИ ЗАХВОРЮВАННЯХ ОРГАНІВ ДИХАННЯ

Основні курорти для лікування захворювань органів дихання

 

Типи курортів	Курорти
Приморські	Алушта, Новий Афон, Одеса, Судак, Феодосія, Ялта
Середньогірські
Рівнинні
Покази до лікування
Назва, форма і стадія хвороби		Санаторії
1. Стан після перенесеної пневмонії з обмеженою ділянкою запального процесу при важкому або ускладненому перебігу.		Місцеві Кліматолікувальні
2. Стан після перенесеної певмонії з затяжним перебігом (більше 8 тижнів) з астенізацією, клінічними і рентгенологічними ознаками залишкових запальних змін в легенях, при ДН не вище І стадії.		Місцеві Кліматолікувальні
3. Хронічний бронхіт в фазі ремісії без виражених порушень вентиляційної функції, без бронхоектазів, що супроводжуються виділенням значної кількості харкотиння, при ДН не вище І стадії.		Місцеві Кліматолікувальні
4. Хронічний трахеобронхіт, трахеїт в фазі ремісії, в тому числі професійного характеру, токсичної та пилової етіології при ДН не вище І стадії.		Місцеві Кліматолікувальні
5. Хронічний бронхіт в фазі ремісії без виражених нападів БА, без дифузного пневмосклерозу та бронхоектазів, що супроводжуються виділенням значної кількості харкотиння, при ДН не вище ІІ стадії.		Місцеві
6. Хронічний обструктивний бронхіт в фазі стійкої або нестійкої ремісії при ДН не вище ІІ стадії, наявності легеневого серця та легенево-серцевої недостатності ІІ стадії.		Місцеві
7. Стан після оперативних втручань на легенях з приводу нагнійних захворювань, вродженої патології, доброякісних новоутворів, а також після проникаючих поранень грудної порожнини при сформованому післяопераційному рубці, достатній компенсації функціонального стану основних фізіологічних систем організму, порушених в результаті операції: а) не раніше чим через 3-4 місяці після операції, при легенево-серцевій недостатності не вище І стадії;		Місцеві Кліматолікувальні
б) не раніше ніж через 6 місяців після операції, при легенево-серцевій недостатності не вище ІІ стадії.		Місцеві
8. Плевральні злуки після перенесеного сухого  та ексудативного плевриту, плевропневмонії.		Місцеві Кліматолікувальні
9. Бронхіальна астма (атопічна, інфекційно-алергічна форма), а також хронічні астматичні бронхіти  (в т.ч. професійного характеру) з нечастими і легкими приступами в фазі ремісії): а) при легенево-серцевій недостатності не вище І стадії;   б) при легенево-серцевій недостатності не вище ІІ стадії, через 2 місяці після відміни гормональної терапії.		Кліматолікувальні   Місцеві
10. Бронхоектатична хвороба: а) в фазі ремісії при обмежених інфільтративних змінах без виділення гнійного харкотиння в значній кількості, при ДН не вище І стадії, без схильності до кровохаркання;		Місцеві Кліматолікувальні
б) при ДН ІІ стадії, без схильності до кровохаркання.		Місцеві
11. Пневмоконіози, пневмосклерози місцеві при загальному задовільному стані і при дихальній недостатності не вище І стадії: а) як наслідок запальних захворювань, що супутні хронічним процесам в органах дихання;		Місцеві Кліматолікувальні
б) при відсутності їх загострення при дихальній недостатності не вище І стадії;		Місцеві Кліматолікувальні
в) при дифузних пневмосклерозах і при дихальній недостатності не вище І стадії.		Місцеві Кліматолікувальні
12. Метатуберкульозні пневмофібрози при стійкій і тривалій ремісії.		Місцеві Кліматолікувальні
13. Полінози з переважаючими проявами респіраторного алергозу в фазі ремісії.		Кліматолікувальні

 

Протипокази

1.     Хронічні дифузні бронхіти, пневмонія в стадії загострення, пневмосклероз, емфізема легень, певмоконіози, що супроводжуються легенево-серцевою недостатністю вище ІІ стадії, а також в стадії загострення.

2.     Бронхоектази, хронічні абсцеси легень при різкому виснаженні хворих, що супроводжуються виділенням значної кількості гнійного харкотиння.

3.     Спонтанний пневмоторакс, хронічна рецидивуюча форма тромбоемболії легеневої артерії, солітарні кісти легень великих розмірів, кістозні гіпоплазії легень з частими нагноєннями.

4.     БА з важкими приступами, що часто повторюються, а також приступами середньої важкості, що купуються без стійкої стабілізації процесу навіть на  фоні гормональної терапії.

5.     Стани після операцій на легенях при наявності трахеобронхіальних нориць, після неефективних операцій з приводу нагнійних процесів, при наявності плевральних випотів.

6.     Загальні протипокази, що виключають направлення хворих в санаторії.

 

Хронічні неспецифічні захворювання легень (ХНЗЛ)

Несприятлива екологічна ситуація, поряд з недостатньою ефективністю медикаментозної терапії в умовах стаціонару, змушує шукати нові підходи до лікування хворих ХНЗЛ. За таких умов санаторно-курортне лікування є важливим фактором первинної та вторинної профілактики, комплексного лікування та медичної реабілітації.

        Необхідність розробки принципів і методів відновного лікування хворих ХНЗЛ в умовах санаторію обумовлена рядом обставин:

·        ХНЗЛ є однією з найсерйозніших соціальних і медичних проблем, смертність від яких посідає четверте місце;

·        Спостерігається недостатня ефективність лікування гострих форм і загострень хронічних бронхо-легеневих захворювань медикаментозними засобами в умовах стаціонару;

·          Після виписки зі стаціонару у значної частини хворих на пневмонію, бронхіальну задуху, хронічний бронхіт зберігаються залишкові явища хвороби, залишається зниженою працездатність.

Все це дає підстави говорити про те, що існуючі підходи в лікуванні та реабілітації цієї категорії хворих не забезпечують стійкого клінічного ефекту. У зв’язку з цим застосування двоетапної реабілітації:

стаціонар — спеціалізоване санаторно-курортне відділення — є найбільш ефективним та перспективним.

       В залежності від важкості перебігу захворювання лікувальні та оздоровчі заходи плануються в такій послідовності:

1. Лікування в гострому періоді.

2. Медична реабілітація.

3. Диспансерний нагляд.

В гострому періоді (перший етап) лікування пов’язане з інтенсивним медикаментозним, інколи хірургічним лікуванням. Зазвичай, цей етап проводиться у стаціонарах і клініках. Керуючі впливи залежать від нозологічної форми ХНЗЛ.

Другий етап — медична реабілітація, яка забезпечується медикаментозною та немедикаментозною терапією з метою ліквідації залишкових явищ, ускладнень патологічних процесів та приведення в нормальний стан функцій уражених ними органів. Керуючі впливи на цьому етапі нозологічно специфічні і залежать від важкості захворювання на попередньому етапі.

Основні заходи відновної терапії базуються на використанні природних та преформованих фізичних факторів: фізіотерапії, бальнеотерапії, кліматотерапії, механотерапії, болотолікування тощо. Таке лікування звичайно проводиться в умовах санаторію.

Наступний етап відновлення здоров’я — диспансерний нагляд. На цьому етапі всі заходи відновного лікування зводяться, зазвичай, до комплексів фізичних вправ, застосування програм фітотерапії та гомеопатії. Метою етапу є також навчання людини цілеспрямованій руховій активності, ліквідації шкідливих звичок, оптимізації режиму праці та відпочинку. Комплекс заходів нозологічно незалежний, а керуючі впливи вміщують як комплекси фізичних вправ та впливів, так і комплекси психічної та соціальної реабілітації. Цей етап може проводитися в санаторії, поліклініці чи в домашніх умовах.

Організація відновного лікування хворих передбачає вирішення наступних завдань:

— виявлення особливостей перебігу бронхо-легеневої патології залежно від форми та стадії патологічного процесу;

— виділення клінічних варіантів перебігу захворювань на підставі клініко-функціональних, інструментальних, лабораторних, рентгенологічних показників для обгрунтування патогенетичних підходів до оптимального вибору методів реабілітації;

— розробку індивідуальних програм медичної реабілітації;

— визначення ефективності розроблених реабілітаційних комплексів при застосуванні різнопланових керуючих впливів.

 

Обгрунтування використання фізіотерапевтичних методів :

1. Галотерапія  —  використання  високодисперсного  сухого  аерозолю натрію хлориду сприяє:

— евакуації харкотиння;

— збільшує бронхіальну прохідність;

— поліпшує тканинне дихання, окисно-відновні процеси в клітинах;

— понижує специфічну сенсибілізацію організму і гіперреактивність бронхів;

— має бактеріостатичну, протизапальну, антиалергічну дію.

2. Лазерна терапія — опромінення поверхні грудної клітки скануючим променем, лазеропунктура, внутрішньосудинне лазерне опромінення крові (БЛОК). Діючи на живий організм, лазерне опромінення має:

— біостимулюючий, судиннорозширюючий, анальгезуючий, протизапаль­ний та регенеративний ефекти;

— корегує клітинний і гуморальний імунітет, підвищує неспецифічну резистентність організму.

3. Озокеритолікування використовується у вигляді аплікацій на ділянку грудної клітки. В механізмі дії озокериту основним є глибоке прогрівання тканин, що призводить до розширення судин, прискоренню крово- і лімфообігу, обміну речовин, активізації фагоцитозу і регенерації ушкоджених тканин. Все це сприяє прискоренню розсмоктування вогнищ запалення і покращенню вентиляційної функції легенів.

4. Інгаляції — бронхоспазмолітичними і протизапальними засобами, муколітичними сумішами. Використовують аерозолі мінеральних вод, лікарських і фітопрепаратів.

Інгалятор

 

5. Індуктотермія — процедура відпускається на спину і послідовно після цього на проекцію наднирників, що має протизапальну дію та сприяє розсмоктуванню запального процесу і кращому відходженню харкотиння.

6. Ультразвукова терапія справляє на організм механічний, фізико-хімічний та слабкий тепловий вплив. Механізм дії виявляється у формі мікромасажу. Під впливом ультразвуку посилюються окисно-відновні процеси в тканинах — тканинне дихання, розширюються кровоносні судини та посилюється кровотік у них.

7. Масаж — ручний, вакуумний, вібраційний. Акустичний вібромасаж легенів поліпшує дренажну функцію бронхів, мікроциркуляцію і підвищує активність сурфактантів, секрецію залоз.

8.  ЛФК — індивідуальні заняття, дихальна гімнастика, теренкур.

9. Психотерапія: індивідуальні заняття, аутогенне тренування, естетотерапія (музикотерапія, арттерапія тощо) — нормалізують емоційний стан хворих, покращують настрій, виробляють позитивну установку на повне одужання.

10. Нетрадиційні методи лікування (рефлексотерапія, гомеопатична терапія, фітотерапія і їх варіанти) викликають бронхолітичний, десенсибілізуючий та седативний ефекти.

Сухі вуглекислі ванни

      При плануванні реабілітаційних заходів для хворих, які перенесли пневмонію, необхідно враховувати особливості її клінічного перебігу.

1. Індуктотермія. Відпускається на ділянку грудної клітки на відстані 1,5 см, в тепловій дозі, протягом 7-10 хв., на курс 5-8 процедур; процедура проводиться за допомогою апарата ИКВ-4.

2. Світлолікування (фототерапія). УФО, впливаючи на організм, справляє бактерицидну, протизапальну дію, поліпшує трофіку опроміненої ділянки, сприяє синтезу біологічно-активних речовин, амінів, інактивує токсини.

Застосовують методики УФ-опромінення полями на ділянку грудної клітки. За основною схемою опромінення призначають з ‘/4 біодози і поволі доводять до 3 біодоз, на курс 4-5 процедур.

Крім того, застосовуються внутрішньовенні процедури: ультрафіолетове опромінення крові (УФОК), БЛОК.

 

Лампи Інфраруш

 

Тубус-кварц

 3. Інгаляції з екстрактами бронхолітичних трав. Для   проведення   процедури   можна   використовувати   різні   типи інгаляторів: ультразвуковий «Вулкан-1», паровий «ІП-2», інгалятори Рагі Мазіег з комплексом спеціальних насадок.

Для інгаляцій використовують содові, ментолові, екваліптові розчини тощо. Процедура триває 3-5 хв., на курс 12 процедур.

4. Аерофітотерапія. Лікування фітонцидами лікарських рослин методом імітації фітоценозу в закритому приміщенні. Метод заснований на вдиханні аерозолів біологічно-активних речовин, виділених з рослин. У фітокабінеті пацієнти перебувають від 10 до ЗО хв. Курс лікування становить 10-14 сеансів.

5. Озокеритотерапія.

Аплікації озокериту на ділянку грудної клітки, 38-45°С, протягом 10-30 хв., на курс 10-12 процедур.

6. Масаж.

Масаж грудної клітки проводиться за класичною методикою, на курс 10-12 процедур.

7. ЛФК.

Використовується комплекс гімнастичних вправ, теренкур, дихальна гімнастика спеціально для пульмонологічних хворих.

 

Бронхіальна астма.

1. Галотерапія.

Призначається хворим з легкою та середньою формою важкості; не показана хворим з гормонозалежною формою. Тривалість процедури ЗО хв., кількість процедур — 12-14.

2. Електрофорез з еуфіліном.

Електроди розміщують на грудинну та міжлопаткову ділянки. На обидві прокладки електродів наносять еуфілін 2,4% розчин. Сила струму становить 0,05-0,1 мА/см2. Тривалість процедури 15 хв., їх проводять щоденно, на курс 10-12 процедур. Проводиться за допомогою апарату «Поток-1».

3. Лазерна терапія.

Здійснюється вплив лазерними променями на біологічно активні точки меридіану легень (БАТ-1, БАТ-3, БАТ-7). Лазерна терапія проводиться з інтенсивністю від 4 до ЗО мВт/см2. Тривалість процедури 1-2 хв. на кожну точку. Призначається щоденно або через день. Курс лікування 10-12 процедур. БЛОК щоденно або через день, тривалість 20 хв., на курс 10 процедур. Лазерна терапія не показана хворим з гормонозалежною формою бронхіальної ядухи.

4. Інгаляції бронхолітичними препаратами та сумішами трав.

Процедура проводиться на ультразвуковому інгаляторі. Аерозоль проникає в легеневі альвеоли. Сеанс інгаляції триває 10 хв., на курс 10-20 сеансів.

Масаж грудної клітки з використанням сегментарного та точкового впливу. Кількість процедур на курс 14-16.

 

Використання методів медичної реабілітації залежить від віку хворого, супутньої патології, перебігу основного захворювання тощо.

 

Лікування хворих на ХОЗЛ

Після встановлення діагнозу ХОЗЛ будь-якої стадії необхідно припинити паління і спрямувати всі зусилля на лікування обструктивного синдрому.

Фармакотерапія хворих на ХОЗЛ

Фармакотерапія призначається з метою профілактики та контролю симптомів, зменшення частоти і тяжкості загострень, розвитку ускладнень захворювання та їх тяжкості, покращення фізичної толерантності та якості життя хворого.

Основні принципи терапії хворих на ХОЗЛ:

– поступове нарощування інтенсивності лікування в залежності від ступеня тяжкості перебігу захворювання;

– регулярність, постійність базисної терапії відповідно до ступеня тяжкості перебігу захворювання;

– варіабельність індивідуальної відповіді на лікування визначає необхідність проведення уважного і регулярного моніторингу клініко-функціональних ознак захворювання.

Лікувальні режими індивідуальні для окремого хворого на ХОЗЛ, що зумовлено:

– тяжкістю проявів симптомів;

– ступенем порушень ФЗД;

– частотою і тяжкістю загострень;

– наявністю ускладнень ХОЗЛ;

– наявністю і тяжкістю перебігу супутньої патології;

– загальним станом здоров’я.

Бронхолітики.

– Займають головне місце в симптоматичній терапії хворих на ХОЗЛ.

– Призначаються регулярно в якості базисної терапії для упередження або зменшення персистуючих симптомів, а також «у разі необхідності» для зняття окремих гострих симптомів.

– Перевагу мають інгаляційні форми бронхолітиків, у разі призначення їх у високих дозах рекомендується використовувати спейсер великого об’єму або небулайзер для кращої доставки препарату в бронхи та зменшення вираженості побічних ефектів унаслідок системної дії.

– Вибір між β2-агоністами (сальбутамол, фенотерол – менш селективний), холінолітиками (іпраторопіума бромід), теофіліном або їх комбінацією залежить від їх ефективності щодо індивідуального зменшення вираженості симптомів та виникнення побічних ефектів. Теофіліни короткої та пролонгованої дії мають менш виражену бронхолітичну дію, більш токсичні в терапевтичних дозах, потребують моніторингу їх концентрації в сироватці крові.

– Комбінація бронхолітиків (сальбутамол + іпраторопіума бромід або фенотерол + іпраторопіума бромід) може мати більшу ефективність і менший ризик виникнення побічних ефектів у порівнянні зі збільшенням дози одного з бронхолітиків.

– Інгаляційний бронхолітик β2-агоніст пролонгованої дії салметерол більш ефективний при ХОЗЛ та зручний у використанні в порівнянні з бронхолітиками короткої дії. Довготривале планове використання салметеролу покращує ФЗД, зменшує симптоми та частоту загострень ХОЗЛ, покращує якість життя хворих, що дозволяє використовувати його вже при початкових стадіях захворювання і висунути на першу лінію терапії хворих на ХОЗЛ.

Глюкокортикостероїди.

– Застосовуються в плановій базисній терапії хворих на ХОЗЛ ІІІ-ІV ступеня.

– Перевагу мають інгаляційні форми глюкокортикостероїдів.

– Системні глюкокортикостероїди (преднізолон, метилпреднізолон) призначаються у разі загострення, не рекомендуються для базисної терапії.

– Інгаляційні глюкокортикостероїди (беклометазон, будесонід, флутіказон) призначаються в базисній терапії та у випадку загострення у високих дозах.

– Інгаляційні глюкокортикостероїди в поєднанні з анти β2-aгонicтом пролонгованої дії салметеролом (Серетид) призначаються в якості базисної терапії хворим на ХОЗЛ ІІІ-ІV стадії (ОФВ1 < 50% від належних) і повторних загостреннях в анамнезі.

– У випадку тяжкого загострення ХОЗЛ призначаються системні або інгаляційні глюкокортикостероїди, або Серетид.

Інше фармакологічне лікування.

– Протизапальні засоби нестероїдної дії (фенспірид) призначаються при нетяжких загостреннях та в складі базисної терапії протягом 2-5 місяців після загострення ХОЗЛ І-ІІ ступеня.

– Протигрипозна вакцинація може зменшити тяжкість загострення та смертність хворих на ХОЗЛ. Вакцинація проводиться щорічно 1 або 2 рази на рік.

– α-1-антитрипсин замінююча терапія може застосовуватися пацієнтам молодого віку в разі тяжкої спадкової недостатності α-1-антитрипсину та верифікованій емфіземі легень. Не рекомендується для лікування хворих на ХОЗЛ, не пов’язаних із дефіцитом α-1-антитрипсину.

– Антиоксиданти: N-ацетилцистеїн зменшує частоту загострень. Рекомендується призначати пацієнтам із частими загостреннями.

– Антибіотики показані у випадку доведеного інфекційного загострення ХОЗЛ.

Реабілітація хворих на ХОЗЛ

– Реабілітаційні програми при ХОЗЛ направлені на зменшення симптомів, зменшення втрати ваги тіла, м’язової слабкості, депресії та соціальної ізоляції тяжких хворих, покращення фізичних та емоційних можливостей у щоденному житті і, як наслідок, покращення якості життя хворих. Важливе місце надається індивідуально підібраній дихальній гімнастиці, підтриманню нормальної маси тіла, дієті з достатньою кількістю вітамінів та мікроелементів, що є важливим для скорочувальної здатності і зменщення втомлюваності дихальної та скелетної мускулатури.

– Реабілітаційні програми повинні бути довготривалими, включати фізичний тренінг, консультації щодо харчування, навчання та підтримку хворих.

Оксигенотерапія

Питання про необхідність оксигенотерапїі у хворих на ХОЗЛ вирішується з урахуванням ступеня тяжкості захворювання, вираженості клінічних симптомів, повноцінності та ефективності базисної терапії, ступеня дихальної недостатності та кисневого балансу крові.

Хворим на ХОЗЛ ІV стадії (з дуже тяжким перебігом) призначаються:

– довготривала планова оксигенотерапія (> 15 годин на добу);

– оксигенотерапія в разі фізичного навантаження;

– оксигенотерапія для зняття гострої задишки (наприклад, у випадку тяжкого загострення).

Оксигенотерапія призначається для підвищення базального рівня РаО2 як мінімум до 60 мм рт. ст. у спокої та/або SаО2 як мінімум до 90%.

Застосування довготривалої оксигенотерапїі в тяжких хворих на ХОЗЛ з хронічною дихальною недостатністю попереджує розвиток легеневої гіпертензії, підвищує фізичну витривалість, покращує психоемоційний стан, підвищує виживаність.

Абсолютними показаннями для призначення довготривалої малопоточної оксигенотерапїі є РаО2 < 55 мм рт. ст. або SаО2 < 88% з/без гіперкапнії; або РаО2 55-60 мм рт. ст., або SаО2 89% у разі наявності легеневої гіпертензії, периферійних набряків унаслідок серцево-судинної недостатності, або поліцитемії (Ht > 55%).

 

Методи оцінки ефективності реабілітації пульмонологічних хворих

Для оцінки ефективності МР та для поетапного контролю за станом хворого в її процесі використовуються найбільш інформативні діагностичні методи. Вимірюються такі об’єктивні показники: АТ, пульсометрія, показники системи дихання та аналізу крові. Всі ці дані реєструються щонайменше двічі: до і після реабілітації та використовуються для оцінки стану хворого і ефективності МР.

Найбільш інформативними  показниками ефективності реабілітації є тести системи дихання. До них належать такі:

— МП-вид. — максимальний потік видиху (л/хв.);

— ЖЕЛ — життєва ємність легень (л);

— проба Тиффно — об’єм форсованого видиху за 1 с;

— індекс Тиффно — відношення абсолютного форсованого видиху до належного;

— ПШВ — пікова швидкість видиху (л/с);

— СРМП — середній рівень максимального потоку;

— ГШІВ-50 — пікова швидкість видиху в точці 50 % (л/с).

За порівняльною оцінкою цих показників до і після реабілітації оцінюється її ефективність. При аналізі крові визначаються такі показники: гемоглобін, еритроцити, кольоровий показник та форменні елементи крові. Крім того, досліджуються неспецифічні адаптаційні реакції (тест Гаркаві). Зміни гематологічних показників дають можливість оцінити результати МР. Якщо важкість патофізіологічного процесу в бронхо-легеневій системі потребує більш поглибленої діагностики, використовуються й інші інформативні методи (бронхоскопія, томографія тощо).

Отже, наведені вище методи діагностики дають можливість вирішити ряд завдань:

— підтвердити діагноз установи, яка направила хворого на реабілітацію;

— провести уточнення діагнозу та функціонального стану основних органів та систем організму перед початком МР;

— встановити інший діагноз у випадку його невідповідності діагнозу установи, що направила хворого, а також діагностувати супутню патологію, яка впливає на перебіг основного захворювання;

— проводити динамічний нагляд за функціональним станом основних систем організму в процесі реабілітації;

— проводити відбір показників для оцінки ефективності проведеної реабілітації;

— використовувати показники функціонального стану основних систем для побудови прогнозних моделей результатів реабілітаційного процесу.

 

 

МЕДИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ПРИ ЗАХВОРЮВАННЯХ СУГЛОБІВ

Захворювання опорно-рухового апарату – актуальна проблема у всьому світі, оскільки вони являються однією з основних причин втрати працездатності осіб працездатного віку та ранньої інвалідизації, займаючи четверте місце після захворювань серцево-судинної системи, злоякісних новоутворів та травм.

 В бальнеологічних та грязевих санаторіях, такий контингент хворих переважає.

 

Основні курорти для лікування хвороб кістково-м’язевої системи

 

Типи курортів	Курорти
Бальнеологічні
З сірководневими водами	Немирів
З радоновими водами	Конча-Заспа, Хмільник
З хлоридними натрієвими водами	Моршин, Слов’янськ, Феодосія
Грязелікувальні
	Бердянськ, Саки, Одеса, Слов’янськ
Покази до лікування
Назва, форма і стадія хвороби		Санаторії
1. Наслідки перенесеного ревматичного поліартриту (не раніше 8-10 місяців після закінченяю гострих і підгострих явищ з боку серця та при явищах серцевої недостатності не вище І ст).		Бальнеолікувальні з сірководневими та азототермальними водами Грязелікувальні
2. Ревматоїдний артрит (переважно суглобова таі комбінована форми в неактивній фазі з мінімальною та середньою активністю процесу, при можливості самообслуговування і самостійного пересування).		Бальнеолікувальні Грязелікувальні
3. Поліартрит інфекційний визначеної етіології (постгрипозний, посттифозний, бруцельозний тощо) без ознак активності поцесу.		Бальнеолікувальні Грязелікувальні
4. Деформуючий остеоартроз (дистрофічний, доброякісний на грунті порушення обміну речовин і функцій залоз внутрішньої секреції з вторинним синовіїтом і без нього).		Бальнеолікувальні Грязелікувальні
5. Посттравматичні контрактури суглобів після внутрісуглобових пошкоджень, навколосуглобових переломів і тривалої імобілізації.		Бальнеолікувальні Грязелікувальні
6. Спондільоз, спонділоартроз, артроз міжостистий без різких обмежень рухомості хребта, який супороводжується місцевими синдромами.		Бальнеолікувальні Грязелікувальні
7. Остеохондроз хребта з вторинними неврологічними розладами та без них при умові самостійного пересування хворого.		Бальнеолікувальні Грязелікувальні
8. Анкілозуючий спонділоартрит при умові самостійного пересування хворого та активності процесу не вище ІІ ст.		Бальнеолікувальні Грязелікувальні
9. Хронічний спондиліт інфекційний (не туберкульозний) в стадії затихання процесу.		Бальнеолікувальні Грязелікувальні
10. Остеохондрит міжхребцевий і остеомієліт тіла хребця в стадії затихання процесу при  відсутності нориць та при умові вільного пересування хворого.		Бальнеолікувальні Грязелікувальні
11. Наслідки переломів хребта, які не затруднюють самостійного пересування хворого.		Бальнеолікувальні Грязелікувальні
12. Наслідки переломів кісток тулуба та кінцівок зі сповільненою консолідацією, або з болючою кістковою мозоллю при умові самостійного пересування хворого.		Бальнеолікувальні Грязелікувальні
13. Хронічні синовіїти та бурсити різноманітної локалізації, тендовагініти які періодично загострюються. Вторинні синовіїти.		Бальнеолікувальні Грязелікувальні
14. Запальні захворювання м’язів, сухожилків та фасцій. Нейроміозит різної локалізації.		Бальнеолікувальні Грязелікувальні
15. Ураження м’язів (інфекційні, токсичні, професійні, травматичного походження), які періодично загострюються.		Бальнеолікувальні Грязелікувальні
16. Епікондиліти, стілоїдити в т.ч. професійні, які виникають в результаті перенапруження та зміни тонусу вегетативної нервової системи.		Бальнеолікувальні Грязелікувальні
17. Контрактури суглобів, які не заважають пересуванню хворого.		Бальнеолікувальні Грязелікувальні
18. Остеомієліт хронічний травматичного походження, гематогенний з рецидивуючим перебігом без нориць, які потребують хірургічного втручання, або після нього при нормальній температурі тіла, при вільному пересуванні хворого.		Бальнеолікувальні Грязелікувальні
19. Стан після мікрохірургічних операцій з приводу ампутації кисті і пальців, вільна та комбінована шкірна пластика ч/з 3 місяці після операції.		Бальнеолікувальні Грязелікувальні
20. Післяопікові контрактури, в т.ч., після реконструктивних операцій,  післяопікові виразки при умові самостійного пересування та самообслуговування.		Бальнеолікувальні Грязелікувальні
21. Трофічні виразки внаслідок ран, які довго не загоюються.		Бальнеолікувальні Грязелікувальні

 

Протипокази

1.     Важкі форми ураження кісток, суглобів із значним виділенням, або з тяжкими запальними явищами (гектична температура, різке виснаження), або амілоїдоз внутрішніх органів.

2.     Поліартрити з прогресуючим деформуючим  процесом в суглобах з анкілозуванням і контрактурами при незворотніх змінах в суглобах і втраті здатності до самообслуговування.

3.     Важкі деформації суглоба з вторинним синовіїтом (при втраті можливості до самообслуговування).

4.     Хронічні остемієліти при  наявності великих секвестрів, або великого чужерідного тіла в остемієлітичному вогнищі.

5.     Септичні форми ревматоїдного поліартриту.

6.     Ревматоїдний артрит із системними ураженнями  (вісцеритами).

7.     Загальні протипокази, які виключають направлення в санаторії.

 

Деформуючий артроз – найбільш поширене захворювання суглобів, в основі якого лежить передчасне старіння та дегенерація суглобового хряща, пов’язане з порушенням його метаболізму. Коли причина захворювання залишається нез’ясованою – це первинний артроз; вторинний є наслідком  різних захворювань суглобів (артритів, травм) або вроджених порушень. Вражаються, головним чином , кульшові та колінні суглоби, а також дистальні міжфалангові суглоби китиць. Поступово з’являються невеликі болі, головним чином ввечері (в протилежність ранішнім болям при артриті). Ранішньої скутості суглобів немає, але є тугорухомість, хрускіт суглобів при рухах, запальні зміни в суглобових тканинах (припухлість, випіт) відсутні. Іноді виникають невелика, слабо виражена болючість або нестійка припухлість (реактивний синовіїт). Рухи в суглобах залишаються в повному об’ємі (за виключенням кульшових суглобів). Деформація суглобів за рахунок кісткових змін розвивається повільно, дегенеративні процеси в суглобовому хрящі проходять все життя негостро.

 

Деформуючий артроз дистальних міжфалангових суглобів (Геберденові вузлики)

Виникають, головним чином, у жінок в  клімактеричному періоді. Розвиваються стійкі, щільні симетричні потовщення дистальних міжфалангових суглобів, іноді болючі при пальпації, що часто призводять до викривлення фаланг. Рідше подібні вузлові потовщення виникають в проксимальних міжфалангових суглобах (вузлики Бушера).

 

Діагностика захворювань в санаторних умовах проводиться на основі:

·        клінічних даних (зміна форми суглобів, вузлики Гебердена, Бушера, обмеження об’єму рухів в суглобі);

·        лабораторних (загальний аналіз крові, сечі, біохімічні показники – сумарне збільшення мукополісахаридів);

·        рентгенологічних даних.

 

На санаторно-курортне лікування наравляються хворі з деформуючим остеоартрозом (первинним, вторинним), з вторинним синовіїтом та без нього, із супутніми захворюваннями, хворі після ортопедичних хірургічних втручань на суглобах (через 1-2 місяці після синектомії та через 3-5 місяців після остеотомії та ендопротезування кульшових суглобів).

Весь об’єм терапевтичних впливів в санаторії зводиться до вторинної профілактики.

 

Основними методами лікування дегенеративно-дистрофічних захворювань опорно-рухового апарату в санаторії є кліматотерапевтичні та інші природні та преформовані курортні фактори: бальнеотерапія, апаратна фізіотерапія, лікувальна фізкультура, раціональне харчування, грязелікування, масаж.

      З метою проведення оптимальної терапії в санаторних умовах рекомендується клініко-функціональна класифікація та поділ хворих на медичні групи, для яких передбачається відповідний режим фізичних впливів малого, помірного та сильного навантаження.

 

Методи лікування:

·        Кліматолікування: повітряні, сонячні ванни, плавання в режимі слабкого або помірного впливу.

·        ЛФК в групі захворювань опорно-рухового апарату в режимі слабкого або помірного впливу з постійним збільшенням навантаження: дозована ходьба, спортивні ігри, ближній туризм, лікувальна гімнастика в басейні.

·        Бальнеотерапія: а) загальні сірководневі ванни концентрацією від 50 до 150 мг/л, температура води +36⁰С, тривалість 6-15 хвилин, через день на курс лікування – 8-10 ванн.

б) радонові ванни

При наявності протипоказів до сірководневих та родонових ванн –

г) йодобромні, хвойні

д) перлинні, вихрові ванни для верхніх і нижніх кінцівок, басейн, підводний душ-масаж.

·        Грязелікування. В санаторних умовах може застосовуватись торфоболото, мулове та сапропелеве болото у вигляді:

а) грязевих аплікацій на ділянку уражених суглобів

б) гальваноболота на ділянку хворих суглобів.

Грязелікування проводиться у дні вільні від прийому ванн.

·        Масаж суглобів (ручний і підводний).

·        Голкорефлексотерапія, або пунктурна фізіотерапія.

·        Лазеротерапія.

·        Електролікування:

а) електрофорез з різними лікарськими препаратами на ділянку уражених суглобів (новокаїн, анальгін, скловидне тіло, бутадіон, еуфілін і ін.);

Апарат для електрофорезу «Поток-1»

б) ультразвук, фонофорез з протизапальними, знеболюючими мазями (індометацинова, бутадіонова, гідрокортизонова і ін.);

в) ДДТ, ампліпульстерапія;

г) Індуктотермія (кабелем, диском):

д) Інтерференцтерапія;

е) УВЧ, НВЧ, КВЧ терапія;

ж) магнітотерапія.

Апарат для магнітотерапії «Градієнт»

·        Електросонтерапія – центральна електроаналгезія апаратом “ЛЭНАР”, електросон за седативною методикою (для покращення загального самопочуття, сну, зменшення больового синдрому).

·        Раціональне адекватне харчування, збагачене солями калію, мікроелементами, вітамінами, із зниженим вмістом жирів тваринного походження, обмеженим вживанням солі.

·        Медикаментозна терапія призначається індивідуально при загостренні захворювання.

 

Ефективність лікування оцінюється за позитивною динамікою клінічних, лабораторних, функціональних та рентгенологічних показників.

На основі цих показників аналізується лікувальний вплив, а також назначається план подальших лікувальних та оздоровчих заходів.

 

Ревматоїдний артрит (інфекційний неспецифічний поліартрит). Відноситься до групи захворювань із системним ураженням злучної тканини (коллагонозів).

відеоролік

Ревматоїдний артрит – це хронічне захворювання внутрішньої оболонки суглобів на зразок прогресуючого ерозивного артриту або поліартриту. Широко розповсюджене захворювання, не має собі рівних серед інших захворювань по втраті працездатності й інвалідності. Етіологія невідома, є зв’язок з алергійним фактором, ендокринними й інфекційними захворюваннями, переохолодженням. Аутоімунний характер процесу пов’язаний з виробленням плазматичними клітинами синовіальної оболонки змінених гамма-глобулінів, що утворюють імунні комплекси, у процесі фагоцитозу яких звільняються лізосомальні ферменти, що викликають запальний процес.

Рання ознака захворювання – ранкова скутість суглобів; характерним є симетричність ураження дрібних проксимальних суглобів кистей і ступнів (крім дистальних міжфлангових суглобів). Зранку відзначаються особливо сильні болі. Спочатку може бути ураження тільки одного суглоба – моноартрит, або олігоартрит – декількох суглобів з одного боку, потім розвиваються зміни в суглобах і периартикулярних тканинах, контрактури, підвивихи, гіпотрофія м’язів, що призводить до стійкої деформації суглобів і зменшення їхньої рухливості аж до повної втрати (анкілоз).

Клінічні варіанти:

1.     Суглобна форма – 80%:

·        А) поліартрит,

·        Б) олігоартрит,

·        В) моноартрит.

2.     Суглобово-вісцеральна форма – 12-15%.

3.     Комбінована форма.

4.     Ювенільний артрит.

Перебіг: 1) повільнопрогресуючий; 2) швидкопрогресуючий; 3) доброякісний.

Ступінь акивності: 1) ремісія; 2) мінімальна; 3) середня; 4) висока.

Порушення функції:

·        І ступінь – професійна працездатність збережена,

·        ІІ ступінь – втрачена професійна працездатність,

·        ІІІ супінь – втрачена професійна працездатність; є потреба в сторонній допомозі.

У санаторії проводиться ретельне опитування та фізикальне обстеження пацієнтів.

Діагностика захворювання проводиться на підставі:

·        Клінічних даних;

·        Лабораторних (загальний аналіз крові – прискорення ШОЕ, підвищення альфа-2-глобуліну, зниження альбуміно-глобулінового коефіцієнта, підвищення вмісту серомукоїдів, фібриногену, імуноглобулінів, наявність ревматоїдного фактора в крові;

·        Рентгенологічних.

На санаторно-курортне лікування направляють хворих ревматоїдним артритом у стадії ремісії при мінімальному та середньому ступені активності, без вираженого ураження внутрішніх органів, при можливості самостійного пересування та самообслуговування (НФ І-ІІ ступеня).

Весь обсяг терапевтичних впливів стосовно пацієнтів з ревматоїдним артритом на курорті зводиться, в основному, до вторинної профілактики захворювання, при якій виконуються наступні завдання:

·        Не допустити прогресування патологічного процесу;

·        Збільшити обсяг рухів уражених суглобів;

·        Підвищити силу та тонус м’язів, поліпшити мікроциркуляцію;

·        Вплинути на фактори ризику захворювання, з метою їхнього усунення;

·        Підвищити адаптацію організму до кліматичних факторів, фізичного навантаження.

Методи лікування, реабілітації та вторинної профілактики.

Використовується великий арсенал терапевтичних впливів: природні та преформовані фізичні фактори, бальнеотерапія, апаратна фізіотерапія, ЛФК, раціональне харчування, грязелікування, масаж, голкорефлексотерапія, медикаментозне лікування. Пацієнти отримують раціональне адекватне харчування, збагачене солями Са, Мg, вітамінами, зі зниженням споживання насичених жирів і холестерину, приймають ванни (сірководневі загальні або сидячі), при наявності протипоказів – мінеральні (йодобромні) хвойні, (вихрові, перлинні ванни), гідромасаж, масаж, грязелікування. Пацієнти виявляють високу активність у фізкультурно-оздоровчих заходах: ранкова гімнастика, лікувальна фізкультура, заняття на тренажерах, купання та плавання, теренкур, спортивно-оздоровчі ігри.

З метою оптимізації терапії в умовах санаторію застосовується клініко-функціональна класифікація з розподілом хворих з ревматоїдним артритом на медичні групи, яким передбачаються відповідні режими фізичних впливів малого, помірного і великого навантаження.

Результативність і ефективність курортної терапії оцінюють шляхом порівняння суб’єктивних і об’єктивних показників до і після перебування в санаторії. Позитивні зміни : збільшується об’єм рухів у суглобах, сила, тонус м’язів, зникає больовий синдром, зменшується ранкова скутість, тугорухливість суглобів, відзначається позитивна динаміка лабораторних і функціональних показників (поліпшується мікроциркуляція), рентгенологічної динаміки.  Підвищується адаптація до кліматичних факторів, зростає толерантність до фізичного навантаження.

Профілактика загострень – здоровий спосіб життя! Диспансерне спостереження в кардіоревматологічному кабінеті, контроль прийому лікарських препаратів, санація вогнищ інфекції.

 

відеоролік

Проблема остеохондрозу є досить молодою, їй менше ста років. Вертеброгенні захворювання – одні з найпоширеніших і страждають ними, в основному, працездані люди.

Остеохондроз – це дегенеравне ураження хреба, що виникає внаслідок дистрофічних змін в міжхребцевих дисках. Розрізняють дві форми остеохондрозу:

І.   Остеохондроз у вузькому значенні (протрузія) – первинне ураження м¢якотного ядра диску з наступним його вибуханням.

ІІ.  Грижа диску – проривання мякотного ядра через фіброзне кільце. Остеохондроз частіше спостерігається в нижньошийному та нижньопоперековому відділах, тобто в найбільш перевантажених сегментах хребта.

До лікаря пацієнт звертається, в основному, з м’язовими ускладненнями: «тягне» шию, біль у сідничному м’язі, в литковому м’язі й ін.

Остеохондроз хребта характеризується наступними ознаками:

1.     сплющенням шийного чи поперекового лордозу;

2.     зменшенням висоти дисків;

3.     сплющенням змикальних пластинок;

4.     крайовими розростаннями;

5.     зрушеннями сусідніх хребців при обмеженні рухливості в зоні суміжних хребців (відзначається на рентгенівських знімках, при функціональних пробах).

У клініці розрізняють 5 симптомокомплексів: вертебральний, м’язевотонічний, нейродистрофічний, нейросудинний, невральний.

Вертебральний симптомокомплекс характеризується – болем в ураженому відділі хребта, хворобливістю структури ураженого хребтово-рухового сегменту (ХРС); деформацією (у сагітальній площині – кіфотична, лордотична деформація; у фронтальній площині – сколіотична деформація); міофіксацією (локальною, обмеженою, розповсюдженою); обмеженням рухливості; змінами на рентгенівських знімках.

Варіантами вертебрального синдрому є: 1) механічно-компресійний (кила диску); 2) асептико-запальний; 3) дисгемічний; 4) дисфіксальний.

М’язевотонічний симптомокомплекс (синдром) характеризується виникненням в уражених м’язах напруги. У верхньошийному відділі будуть страждати м’язи краніоцервікальної ділянки, у середньошийному відділі спостерігаються синдром краніобрахіальний, переднього сходового м’язу, у нижньошийному відділі – пекталгічний  і тунельний синдроми (тунельна плексопатія), синдром плечелопаткового періартрозу; у верхньогрудному відділі – частіше зусрічається пектаглічний синдром, може бути синдром плечелопаткового періартрозу, синдром Тіцца, синдром «прилиплої» лопатки (лопатко-реберний); вертебровісцеральні синдроми (кардіалгія); у нижньогрудному відділі – абдоміколсічний синдром, біль може ірадіювати у праве та ліве підребер’я, може симулювати патологію органів черевної порожнини..

Нейродистрофічний симтомокомплекс – виникає локальна хворобливість у ділянках ураження, іноді в цих зонах з’являються ущільнення різних розмірів і консистенції.

Нейросудинний симптомокомплекс супроводжується вазопастичними або вазоділяторними реакціями в зоні уражених судин.

Невральний симптомокомплекс включає корінцеві ураження сплетень і окремих нервів.

Остеохондроз відносять до групи хронічних системних захворювань зі спадкоємною схильністю.

Класифікація остеохондрозу за синдромами:

1.     Із рефлекторними синдромами.

2.     Із корінцевими синдромами.

3.     Із спінальними синдромами (компресія спинного мозку, кила диску, остеофіти).

4.     Із судинно корінцево-спінальними синдромами (нейроваскулярні):

·        Радикулоішемія,

·        Радикуло-мієлоішемія,

·        Мієлоішемія:

За перебігом розрізняють остеохондроз прогресуючий, стаціонарний, рецидивуючий, що регресує. У стадіях: загострення, регресу, ремісії. За вираженістю больового синдрому: із слабко-, помірно-, вираженими та різко-вираженими больовими відчуттями.

Основними принципами терапії остеохондрозу хреба є:

·        Спокій на перших етапах (хвороби) загострення – виключення несприятливих статуко-динамічних навантажень.

·        Стимуляція активності м’язового корсета та фізичної витривалості, що, поряд з імобілізацією ураженого ХДС, сприяє його активному захисту.

·        Комплексність і фазовість впливу на вертебральні та соматичні процеси,  патологічні вогнища пропріо-, інтеро- та екстероцептивної імпульсації, що беруть участь в формуванні клінічної картини.

В умовах роботи санаторію, як правило, маємо справу з пацієнтами, що знаходяться в стадії регресу захворювання (повної ремісії) з аномаліями розвитку хребта, з початковими проявами його деформації, з особами, які перенесли травми хребта, але, на момент обстеження, не мають скарг.

Мета та завдання лікаря – виявити категорію цих пацієнтів і провести профілактичні, загальнооздоровчі заходи. До них відносяться:

·        Гармонійний фізичний розвиток;

·        Формування міцного м’язевого корсета;

·        Тренування необхідних для побуту, праці, спорту стереотипів;

·        Тренування спритності;

·        Зведення до мінімуму монотонних видів праці, одноманітних поз;

·        Бесіди та рекомендації з поліпшення умов праці, побуту та спорту;

·        Бесіди про організацію праці – великий ризик створюють раптові переходи від стану розслабленості м’язів до високої активності, незбалансовані м’язові скорочення під час ривкових рухів, стрибків, ігор.

Особливу обережність повинні мати особи сидячих професій, для яких існує небезпека дискоординації в ХДС у момент переходу від стану відносної гіподинамії до рухової активності.

До основних інструкцій профілактики відносяться:

1.     не нахиляти тулуб без опори на руку; піднімати предмет з підлоги не в позі «піднімального крана», а зігнувши ноги в колінах;

2.     часто змінювати положення тіла, не стояти і не сидіти занадто довго;

3.     працювати біля кухонного або робочого столу, не нахиляючись вперед, а зберігаючи вертикальне положення тулуба, для чого одну ногу, напівзігнуту в колінному суглобі, поставити перед іншою;

4.     остерігатися порад про виконання різних гімнастичних «комплексів», вправ йоги, аеробіки й інших видів гімнастики, якщо вони не адаптовані до стану хворого згідно рекомендацій фахівця з вертеброневрології;

5.     остерігатися місцевого перегріву, особливо в гарячій ванні: розслаблення м’язів хребта позбавляє на 2 години іммобілізуючого захисту м’язового корсету;

6.     остерігатися протягів і переохолодження;

7.     по можливості частіше виконувати силові вправи для рук і ніг в положенні на спині, або комплекси, рекомендовані лікарем-вертеброневрологом;

8.     лікувати екстравертебральні (вісцеральні) захворювання, або хвороби опорно-рухового апарату – вони сприяють формуванню рефлекторних синдромів остеохондрозу.

 

відеофільм

В арсенал методів санаторно-курортного лікування входять:

·        бальнеолікування (сірководневі, родонові, йодобромні ванни);

·        грязелікування у вигляді грязьових аплікацій або гальваногрязей,

·        ручний або підводний масаж;

·        апаратна фізіотерапія (ДДТ, магнітотерапія, електрофорез, фонофорез з медикаментами), лазеролікування;

·        голкорефлексотерапія;

·        мануальна терапія, ЛФК, заняття в тренажерному залі з досвідченим інструктором, плавання в морі, басейні.

При загостренні остеохондрозу комплексна терапія дає можливість протягом декількох днів перейти до нормального режиму перебування в санаторії.

відеофільм дошка Євмінова

 

   Подагра – хронічне рецидивуюче захворювання, яке характеризується підвищеним рівнем сечової кислоти в крові та тканинах, періодичними раптовими нападами сильного болю в суглобах, що супроводиться припухлістю останніх, почервонінням шкіри над ними та загальною температурною реакцією.

   У виникненні захворювання має значення спадкова схильність, надлишкове вживання харчових продуктів багатих пуриновими основами (м’ясо, риба, жири), зловживання алкогольними напоями, малорухомий спосіб життя. Чоловіки хворіють в 7-8 разів частіше. Частіше зустрічається первинна подагра, в основі якої лежить порушення обміну пуринів, надлишковий ендогенний синтез сечової кислоти та зниження виділення її нирками. Ці порушення обміну можуть бути пов’язані з ензиматичною недостатністю глютамінази, трансформуючої глютамін в, глютамінову кислоту та аміак, зниженням активності аденіл-трансферази та інших ферментів.

   Вторинна (симптоматична) подагра. На фоні основного захворювання вторинно розвивається підвищення рівня сечової кислоти в організмі. Спостегірається при мієлопроліферативних захворюваннях, хронічній гемолітичній анемії, псоріазі, хворобі Педжета, нирковій недостатності, гепаторенальному глікогенезі, діабетичному кетоацидозі, гіпотиреозі, гіперпаратиреозі, при деяких інтоксикаціях, частіше свинцевій. Рівень сечової кислоти в організмі може підвищуватися після лікування деякими лікарськими препаратами, наприклад  саліцилатами, етамбутолом, кортикостероїдами.

   Клініка первинної подагри характеризується двома основними ознаками: підвищеним рівнем сечової кислоти в крові і тканинах (більше 6 мг%) і відкладенням її у вигляді кристалів уратів; гострими приступами артриту, різної інтенсивності. Подагричний напад триває недовго, виникає раптово, частіше вночі, іноді йому передують диспептичні розлади і легка втома. Виникає дуже сильний біль в суглобі, припухання та почервоніння покриваючої його шкіри. Захворювання починається з фалангового суглобу великого пальця. Друга атака може виникати через деякий час, від 1 року до 20 років і більше. При наступних атаках час ремісії скорочується, в процес втягується більшість суглобів, в них спостегіраються стійкі зміни, які характерні для деформуючого остеоартрозу. Поряд з тим вражаються сухожилля (часто ахілові), навколосуглобові сумки, великий ліктьовий відросток, розвивається тромбофлебіт. Відкладення солей сечової кислоти у вигляді подагричних вузликів, які неболючі і найчастіше знаходяться у вушних раковинах, крилах носа, склерах, бронхах, клапанах серця, міокарді,  аорті, крайній плоті . Часто при подагрі пошкоджуються нирки (сечокам’яна хвороба, склероз нирок).

   Лікування:

Дієта №6 (виключаються продукти багаті пуринами: нирки, печінка, мозок, ікра; обмежується м’ясо, риба, бобові, солі, перевагу віддається молочно-рослинним продуктам.

   З лікарських речовин приймають піразолонові, урикозуричні (етамід), та урикодепресивні препарати (алопуринол).

Під час гострого нападу проводять лікування:

·        УВЧ на ділянку уражених суглобів, з поперечним розміщенням конденсаторних пластинок в слаботепловій дозі 10-15 хв., 8-10 процедур.

·        Мікрохвильову терапію: апарат  ЛУЧ-58, слаботеплова доза (40 Вт) 15 хв., кожен день, 10 процедур.

·        Індуктотермія на пошкоджені суглоби в третій дозі, експозиція 20-30 хв., кожен день 10 процедур.

·        Електрофорез з новокаїном, (повздовжнє розміщення електродів, щільність струму 0,03-0,06 мА/см², 20 хв, кожен день, до 12 процедур).

·        “Солюкс”, або світлотеплові ванни на ділянку суглобів 15 хв., 2 рази в день.

   Хронічна стадія:

·        електрофорез з літієм за методикою Вермеля, 20-30 хв. на ділянку суглобів 15 процедур.

·        “Електросон” (частота струму 180 Гц, від 20-60 хв. (збільшувати на 10 хв., через 1-2 процедури)).

·        Ультразвукова терапія на ділянку суглобів і сегментарні зони, 0,4-0,6 Вт/см² по 5 хв., кожен день, 12-14 процедур.

·        Бальнеотерапія (сульфідні ванни з концентрацією сірководню 50-150 мг/л, 8-15 хв., при температурі води 34-35^оС, через день, на курс 10-12 ванн).

·        Йодобромні ванни з температурою 35-37^оС, 10-15 хв. через день, на курс 12-14 процедур.

·        Шалфейні ванни з температурою35-37^оС, 8-15 хв., через день, на курс 12-14 процедур.

·        Хлоридно-натрієві ванни концентрації 20-30 г/л, з температурою 35-37^оС, 8-15 хв., на курс 14-16 процедур.

·        Підводно-кишкові промивання 2 рази в тиждень, на курс 4-6 процедур.

·        Грязелікування (аплікації, температура грязі 40-42^оС, 15-20 хв. через день, чергувати з ваннами, на курс 10-12 процедур). Показано грязеіндуктотермія, парафінові, озокеритові аплікації температури 50-55^оС,20-30 хв., на курс 12-14 процедур. Позитивні результати відмічаються при нафталанотерапії.

·        Загальне УФ-опромінення за основною схемою, лікувальна фізкультура, масаж.

   Санаторно-курортне лікування в хронічній стадії подагри показано на бальнеогрязевих, кліматичних курортах (Одеса, Саки, Євпаторія, Сочі). На курортах, поряд з грязебальнеотерапією, широко використовуються кліматотерапія з аеротерапією і, особливо, талассотерапією. Благоприємний ефект зумовлюється тим, що вони сприяють нормалізації пуринового обміну та посиленому виділенню сечової кислоти з організму.

   Показано пиття маломінералізованих лужних гідрокарбонатно-натрієвих вод, які сприяють олужненю сечі. Застосовуються води типу Боржомі, Трускавецька.