МАТЕРІАЛИ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ № 3.

“МЕДИЧНЕ ПОСТАЧАННЯ. ПЛАНУВАННЯ МЕДИКО-САНІТАРНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ”

Тема1: Медичне постачання

Тема2: Поняття про планування медико-санітарного забезпечення населення в надзвичайних ситуаціях

Тема 3. Завдання на планування медико-санітарного забезпечення населення в надзвичайних ситуаціях

Тема 4. Структура і зміст плану медико-санітарного забезпечення населення в надзвичайних ситуаціях

 

1. Медичне постачання

Поняття про медичне постачання. Організація і керівництво.

Медичне постачання – це комплекс заходів, які виконуються медичною службою, спрямованих на своєчасне, оперативне, безперебійне, повне забезпечення медичним майном лікувально-профілактичних установ, формувань служб екстреної медичної допомоги і населення. Оперативне, повне і своєчасне постачання медичним майном є одним із визначальних умов при ліквідації медичних наслідків аварій, катастроф, стихійних і екологічних лих.

Організацію і керівництво медичним постачанням лікувально-профілактичних установ, а також створених на їхній базі формувань по наданню екстреної медичної допомоги населенню, що постраждало внаслідок надзвичайних ситуацій, здійснюють органи управління. Саме від органів управління, їхньої компетентності, практичного досвіду в питаннях медичного постачання, оперативності і злагодженості в роботі багато в чому буде залежати своєчасність, повнота і якість медичного постачання, а в результаті успіх виконання всіх лікувальних та евакуаційних заходів.

До органів управління медичним постачанням відносять виробничі об’єднання «Фармація», відділення «Медтехніка», фармацевтичні управління, створені в обласних центрах, а також органи управління фармацевтичних структур і формувань недержавної форми власності.

У містах обласного підпорядкування, міських і сільських районах функції органів управління покладені на завідувачів міськими (районними) аптеками.

У лікувально-профілактичних установах і формуваннях екстреної медичної допомоги – це начальники аптек, а у формуваннях, де за штатом начальник аптеки не передбачений – посадова особа, призначена наказом начальника установи. У розпорядженні цих органів є бази, склади, аптеки, аптечні кіоски, магазини, установи й організації медичного постачання.

У міських і сільських районах областей органами управління й одночасно установами медичного постачання є міські районні аптеки (МРА), центральні районні аптеки (ЦРА).

Завдання органів управління медичним постачанням

Основними завданнями органів управління є:

·     прогнозування, вивчення обстановки, планування постачання лікувально-профілактичних установ і створених на їхній базі формувань екстреної медичної допомоги (санітарних дружин, бригад, загонів) медичним, санітарно-господарським і майном спеціального призначення; визначення потреби в медичному, санітарно-господарсько-му, майні спеціального призначення, необхідному для проведення установами і формуваннями охорони здоров’я лікувально-евакуаційних, лікувально-профілактичних, санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів;

·     накопичення, збереження, поновлення запасів майна, необхідного для оснащення медичних установ і формувань охорони здоров’я, своєчасне його поповнення при наданні медичної допомоги постраждалим у ході ліквідації медичних наслідків аварій, катастроф, стихійних лих;

·     організація і здійснення заготівлі і закупівлі майна, всебічне використання місцевих ресурсів (кисень медичний, вода очищена, засоби для проведення дегазації, дезактивації, дезинфекції, перев’язувальні матеріали й ін.);

·     керівництво медичним постачанням лікувально-профілактичних установ, формувань охорони здоров’я і населення у ході виконання заходів щодо ліквідації медичних наслідків аварій, стихійних і екологічних лих;

·     здійснення контролю за ощадливою, дбайливою, раціональною витратою медичного майна в медичних установах і формуваннях екстреної медичної допомоги;

·     ведення оперативного обліку медичного майна (у тому числі на складах, у медичних установах охорони здоров’я), що надходить за фондами від промисловості, і того, що заготовляється з місцевих ресурсів;

·     планування, організація і здійснення заходів щодо захисту медичного майна від впливу шкідливих чинників навколишнього середовища;

·     навчання фармацевтичних кадрів, підготовка персоналу аптечних установ до роботи в екстремальних умовах ;

·     вивчення й узагальнення досвіду медичного постачання установ охорони здоров’я, формувань екстреної медичної допомоги і населення в складних умовах надзвичайних ситуацій.

 

Класифікація майна для оснащення медичних установ і формувань ДСМК і джерела його постачання

Лікувально-профілактичні установи і створені на їх базі формування для роботи в умовах надзвичайних ситуацій використовують різноманітне майно.

Кількість його визначена нормами постачання, які встановлюються нормативними документами з медичного постачання.

Умовно його можна розділити на три групи: медичне, спеціальне, санітарно-господарське.

У залежності від групи майна, яким забезпечуються заклади охорони здоров’я і створені на їхній базі медичні формування, плануються різноманітні джерела постачання для роботи в умовах надзвичайних ситуацій. Джерелами постачання медичним майном є:

·     запаси майна оперативно-стратегічного резерву за планами територіальних органів охорони здоров’я, які зберігаються на складах і призначаються для розгортання і постачання лікувально-профілактичних установ і формувань служби екстреної медичної допомоги;

·     запаси майна оперативно-тактичного резерву, які накопичуються установами охорони здоров’я для оснащення створених при них формувань служби екстреної медичної допомоги, а також перепрофільовані ліжка з урахуванням завдань для виконання заходів щодо ліквідації медичних наслідків надзвичайних ситуацій;

·     недоторкані запаси медичного майна в лікувально-профілактичних установах і формуваннях екстреної медичної допомоги за встановленою номенклатурою;

·     майно поточного постачання, що зберігається в лікувально-профілактичних установах системи охорони здоров’я, у т.ч. і аптечній мережі;

·     майно, що заготовляється з місцевих ресурсів об’єктів народного господарства.

Це майно повинно утримуватися в постійній готовності до використання за прямим призначенням при першій необхідності. Номенклатура і кількість майна визначається табелями і нормами постачання з урахуванням роботи установ і формувань по 12 годин  на добу. У недоторканих запасах для потреб медичних установ і формувань по наданню постраждалим екстреної медичної допомоги повинно утримуватися не менше 50% табельної потреби медичного майна, порядку 25% санітарно-господарського майна.

Джерелами постачання санітарно-господарським майном установ охорони здоров’я і формувань екстреної медичної допомоги є майно, яке приписане до установ і формувань служби ЕМД за рішенням органів місцевої влади від організацій і установ інших міністерств і відомств.

Надходження спеціального майна планується зі складів ЦЗ.

Номенклатура медичного майна, яке використовується для постачання медичних установ  і формувань охорони здоров’я при наданні допомоги постраждалим у результаті аварій, катастроф, стихійних лих велика і різноманітна. Вона постійно змінюється. З неї вилучаються застарілі засоби, включаються більш ефективні препарати і медичні предмети як вітчизняного так і закордонного виробництва, що виправдали себе в ході медичного забезпечення НС.

Медичне майно, його характеристика

Медичне майно – це спеціальні матеріальні засоби, призначені для надання допомоги і лікування уражених, поранених і хворих, а також для проведення профілактичних, санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів.

До медичного майна відносять:

·     лікарські засоби; кров і кровозамінники;

·     перев’язувальні і шовні матеріали;

·     медичні інструменти, апарати і прилади;

·     аптечне, зуболікарське і зуботехнічне майно й устаткування;

·     предмети догляду за хворими;

·     дезінфекційна апаратура і техніка;

·     засоби для дезинфекції, дератизації, дезактивації;

·     лабораторні предмети, устаткування і прилади;

·     книги і бланки медичного обліку і звітності.

До медичного майна відносять також інше майно, предмети й устаткування, усього до 30 видів.

Для зручності планування, визначення потреби і забезпеченості, організації зберігання, полегшення обліку, звітності і списання медичне майно, що є на постачанні, класифікується за різноманітними ознаками. За обліковою ознакою і порядком списання медичне майно ділиться на витратне й інвентарне.

Витратне медичне майно – це предмети одноразового користування, що витрачаються одномоментно і безповоротно, а також ті предмети, які стають непридатними  після їх короткочасного застосування (використання).

До витратного майна відносять медикаменти, перев’язувальний матеріал, рукавички анатомічні, хірургічні, системи для переливання крові, шовний матеріал, рентгенівську плівку, реактиви, бори зубні, пробірки і т.д.

Інвентарне медичне майно – це предмети, які швидко амортизуються (грілки, пузирі для льоду й ін.), а також предмети тривалого користування, що мають установлені терміни експлуатації (інструменти, прилади, апарати, медична, санітарна техніка й ін.).

За якісним станом і ступенем придатності до експлуатації витратне медичне майно діляться на дві категорії – придатне і не придатне до використання, а інвентарне медичне майно ділиться на 4 категорії.

До 1-ї категорії відноситься медичне майно нове, що не було в експлуатації,  відповідає вимогам технічних умов, справне і придатне для використання за прямим призначенням.

До 2-ї категорії відноситься медичне майно, яке було  або  знаходиться в експлуатації, відповідає вимогам Держстандарту, або іншої нормативно-технічної документації, потребуюче поточного ремонту, а також майно після середнього і капітального ремонту.

До 3-ї категорії відноситься інвентарне медичне майно, що потребує ремонту в майстерних «Медтехніка», на заводах – виготовлювачах або в інших спеціалізованих майстернях.

До 4-ї категорії відноситься медичне майно, не придатне   до експлуатації, не підлягаюче ремонту або ремонт якого недоцільний з економічних або експлуатаційних розумінь і підлягаюче списанню у встановленому порядку.

 

Спеціальне майно

Спеціальне майно – це майно, що має вузькопрофільне, цільове призначення, використовується для роботи в екстремальних ситуаціях. До нього відносять:

·     аптечки індивідуальні (АІ); пакети перев’язувальні індивідуальні (ППІ);

·     індивідуальні протихімічні пакети (ІПП-8, ІПП-10);

·     прилади радіаційної, хімічної, бактеріологічної розвідки, прилади для відбору проб повітря, води, продовольства й ін.;

·     зйомне устаткування для розміщення нош санітарних на транспортних засобах;

·     засоби зв’язку й оповіщення (радіостанції, мегафони);

·     електроосвітлювальні установки, джерела постійного току для електроживлення приладів і ін.

Воно зберігається на складах ЦО які розміщуються на території кожної області.

Індивідуальні засоби медичного захисту населення АІ і ППІ – у недоторканих запасах зберігання у кількості – 110%, ІПП-8 і таблетки для знезаражування води – 120% від кількості населення області. Кількість іншого майна спеціального призначення розраховується на 1000 населення.

 

Санітарно-господарське майно.

У непорушних запасах санітарно-господарське майно зберігається у кількості 25% від табельної потреби, недостаюча його кількість приписується до установ і формувань служби ЕМД за рішеннями органів місцевої влади від підприємств інших міністерств і відомств (готелів, дитячих і шкільних закладів, клубів, баз відпочинку).

До нього відноситься:

·     лікарняні і господарські меблі;

·     спеціальний одяг і взуття;

·     постільна і натільна білизна;

·     виробниче і кухонне устаткування;

·     інвентар, столовий посуд і ін.

Потреба в медичному й іншому майні для роботи закладів охорони здоров’я і формувань ЕМД визначається планами медичного постачання з урахуванням можливої кількості санітарних втрат, кількості утворюваних медичних формувань і закладів, їхніх табелів оснащення.      

 

Табель оснащення. Операції по прийому і відпуску майна

Табель оснащення – це перелік майна, призначеного для оснащення того або іншого формування (закладу), що забезпечує його роботу протягом  визначеного часу або надання медичної допомоги визначеному числу постраждалих (уражених) у визначеному обсязі.

Кожний табель оснащення включає номенклатуру майна (найменування предметів) і його кількість.

Все майно (медичне, спеціальне, санітарно-господарське) відпускається формуванням екстреної медичної допомоги без оплати. Облік майна ведеться в натуральних одиницях, тобто облік кількісний. Обліку підлягають усі матеріально-технічні засоби незалежно від джерел надходження.

Операції по прийому і відпуску майна повинні бути підтверджені первинними прибутковими або видатковими (витратними) документами, правильно оформлені і підписані посадовими особами. Первинні документи – це документи, призначені для оформлення операцій, пов’язаних із транспортуванням або зміною якісного стану майна. Вони є підставою для внесення записів облікових даних у книги і картки обліку.

До видаткових (витратних) первинних документів відносяться рецепти, вимоги, накладні, акти на списання майна.

До прибуткових первинних документів відносяться накладні,  рахунки-фактури, акти прийому майна.

Відпуск витратного медичного майна функціональним підрозділам з аптеки проводиться за їх вимогами. Вимоги виписуються в двох примірниках, один із яких залишається в аптеці. На бланку однієї вимоги дозволяється виписувати декілька ліків. На одержання з аптеки ліків, що містять наркотичні, психотропні й отруйні лікарські засоби, а також спирт етиловий виписуються окремі вимоги.

Списання витратного медичного майна, виданого з аптеки у функціональні відділення лікувального закладу або формування ЕМД проводиться на підставі акту за фактичною витратою, який повинен бути підтверджений рецептами, вимогами й іншими первинними витратними документами.

Відпуск (видача) інвентарного медичного майна функціональним відділенням лікувального закладу або формуванням ЕМД проводиться за накладними. При цьому, видане майно перекладається з обліку аптеки на облік функціонального відділення, куди воно видано. Отримане в такий спосіб інвентарне медичне майно повинно бути закріплене за матеріально-відповідальною особою і поставлено на облік у книзі обліку майна відділення.

Списання інвентарного медичного майна, що вислужило встановлені терміни експлуатації, якщо воно за своїм якісним станом не може бути відремонтоване і використане за прямим призначенням, проводиться комісією з складанням акту технічного стану. У своїй роботі комісії керуються Держстандартами, ТУ, паспортами, термінами експлуатації, іншими документами, що регламентують вимоги до якісного (технічного) стану майна, яке списується.

Заклади охорони здоров’я і їх формування, призначені для надання допомоги і лікування постраждалих, поранених і хворих будуть працювати в умовах надзвичайних ситуацій, а, отже, значно зростає можливість псування, ушкодження або знищення майна. Таким чином, виникає необхідність списання інвентарного медичного майна раніше встановлених термінів. У цих випадках списання інвентарного медичного майна буде проводитися не за актом технічного стану, а за інспекторським свідченням. При цьому обов’язково проводиться адміністративне розслідування, за допомогою якого встановлюється причина псування або  знищення майна. Якщо майно набуло непридатного стану в результаті дії уражуючих факторів надзвичайної ситуації, то воно списується за рахунок держави, а якщо до псування майна причетні матеріально-відповідальні особи – за рахунок винних матеріально відповідальних осіб з урахуванням амортизації.         

 

Організація постачання медичним майном установ і формувань служби екстреної медичної допомоги.

Відповідальність за створення недоторканих запасів майна для закладів охорони здоров’я і створених на їхній базі медичних формувань (санітарних дружин, бригад, загонів і т.д.) покладена на керівників цих установ. Вони несуть пряму відповідальність за своєчасне і повне забезпечення установ і формувань медичним майном; здійснюють контроль за роботою підпорядкованих їм працівників медичного постачання; відповідають за своєчасне витребування, отримання і доставку майна за затвердженими рознарядками. Вони повинні мати дані про загальні і конкретні завдання медичної служби в різноманітних умовах, а також про сили і засоби, що знаходяться в розпорядженні начальника служби ЕМД; знати про наявність медичного майна на складах у медичних установах охорони здоров’я, а також того медичного майна, яке надходить за фондами від промисловості, можливостях його заготівлі з місцевих ресурсів.

Питання організації медичного постачання знаходять відображення в планах медичного забезпечення населення при надзвичайних ситуаціях. Плани розробляються органами охорони здоров’я в масштабі районів, міст, областей. У планах, якими користується керівний склад органів охорони здоров’я, в окремих розділах вказуються джерела медичного постачання установ і формувань, терміни забезпечення їх майном, можливості по наданню медичної допомоги і лікуванню постраждалого населення, порядок поповнення майна, що було витрачено. У додатках до планів медичного забезпечення населення повинні бути необхідні розрахунки розподілу майна по функціональних відділеннях установ охорони здоров’я, а в масштабах районів і міст – розрахунки по закріпленню установ за органами медичного постачання, показана дислокація установ охорони здоров’я і установ медичного постачання.

При плануванні медичного постачання установ охорони здоров’я і створених медичних формувань керуються отриманими завданнями і прогнозованою можливою обстановкою, що може виникнути при надзвичайній ситуації. При цьому враховуються багато чинників і особливості конкретного регіону, що можуть істотно впливати на організацію медичного забезпечення населення і постачання постраждалих медичним майном. Необхідно мати достовірні дані про кількість населення, його розподіл за групами і віковими категоріями, розміщення на територіях, які можуть бути піддані впливу уражуючих факторів при надзвичайних ситуаціях. Раціональне медичне постачання неможливо без знання організаційної структури закладів охорони здоров’я і тих завдань, які на них покладені при виникненні надзвичайних ситуацій, наявних у них недоторканих запасах майна.

Вихідними даними для планування медичного постачання є характеристика установ, кадрового складу, укомплектованості персоналом, оснащеності і можливостях роботи в екстремальних ситуаціях.

Попередньо повинні бути вивчені місцеві ресурси, які можна залучити для оснащення закладів охорони здоров’я, а також природно-географічні й інші особливості регіону. Окремі предмети медичного майна, такі, як спирт етиловий, розчин аміаку 10%, кисень, кисневі балони, вода очищена, натрій двовуглецевокислий, дезинфікуючі засоби, хлорне вапно, вата, тканина бавовняна й інші можуть бути придбані на місці, заготовлені з місцевих джерел.

Для забезпечення лікувально-профілактичних закладів і формувань буде потрібна велика кількість води очищеної. Планова її кількість, яка буде отримана із наявних дистиляторів, буде явно недостатнюю. Тому вкрай необхідно планувати одержання необхідної кількості води очищеної за рахунок місцевих ресурсів (електростанцій, цукрових заводів, заводів по виробництву спирту, інших підприємств). Таке ж положення і з медичним киснем. Кількість кисню, призначеного за табелями оснащення не забезпечує потреби установ охорони здоров’я і формувань у повному обсязі. А, отже, при упорядкуванні планів медичного постачання необхідно запланувати одержання кисню і кисневих балонів із підприємств народного господарства.

Потреба в майні при ліквідації наслідків надзвичайної ситуації складається з потреби в медичному майні, необхідному для надання постраждалим першої медичної допомоги в порядку само- і взаємодопомоги, долікарської, першої лікарської медичної допомоги, а також кваліфікованої та спеціалізованої  допомоги постраждалим . Потреба обчислюється виходячи із передбачуваної кількості санітарних втрат, кількості лікувально-профілактичних установ і необхідності створення визначених резервів. Номенклатура і кількість медичного майна визначається табелями оснащення установ і формувань та нормами витрати.

 

Поняття про план медичного постачання

План медичного постачання структурно складається з 2-х частин: текстової і графічної, що включає додатки до текстової частини плану у виді схем, таблиць і розрахунків.

У текстовій частині коротко відображаються висновки по прогнозованій обстановці в регіоні і конкретні завдання для даного регіону по медичному постачанню установ і формувань охорони здоров’я. Розробляється план-схема (карта) із можливою обстановкою, наносяться хімічно небезпечні й інші об’єкти, зони катастрофічного затоплення, інші дані. Показується дислокація закладів охорони здоров’я і установ медичного постачання.

Окремим пунктом повинні бути відображені сили і засоби медичного постачання (заклади постачання, запаси медичного майна з урахуванням усіх джерел постачання), розрахунок розподілу майна між установами охорони здоров’я, укомплектованість кадрами.

У наступних пунктах відображаються: організація медичного постачання при ліквідації медичних наслідків аварій, катастроф, кількість створених аптечних летючок і їхній розподіл, організація оповіщення, зв’язку і управління закладами медичного постачання. Як додаток розробляється схема оповіщення і збору керівного складу і персоналу установ медичного постачання в робочий і неробочий час.

План медичного постачання погоджується з органами охорони здоров’я, підписується і затверджується відповідними керівниками.

Для організації і здійснення планування медичного постачання на випадок виникнення екстремальних ситуацій у лікувально-профілактичних установах і формуваннях ЕМД, установам охорони здоров’я видаються плани-завдання на їх підготовку до роботи в надзвичайних ситуаціях і створення відповідних медичних формувань із указанням  завдань та термінів їх готовності до роботи. Отримавши завдання, керівники установ (а вони наділені правом розпоряджатися грошовими і матеріальними засобами, які виділяються бюджетом) своїми наказами визначають шляхи реалізації завдання, порядок і терміни накопичення недоторканих запасів медичного і інших видів майна, призначають виконавців, відповідальних за упорядкування заявок, одержання, збереження й освіження майна.

 Початкове забезпечення необхідним майном при створенні установ і формувань проводиться відповідно до існуючих норм і табелів оснащення. Майно, не включене в табелі оснащення, але необхідне для роботи установ і формувань, передбачається в планах їх створення і розгортання з указівкою джерел постачання, часу і місця одержання.

Відповідно до норм і табелів оснащення видача майна проводиться в комплектах (укладках) або попредметно.

 

Вимоги до медичного майна, призначеного для надання екстреної медичної допомоги

До медичного майна, призначеного для надання екстреної медичної допомоги висовуються такі вимоги:

·     комплектність, тобто майно повинне бути згруповане за видами медичної допомоги і розкладено за функціональними підрозділами;

·     портативність, тобто укладки або окремі предмети не повинні бути громіздкими, повинні бути зручні для навантаження, розвантаження, перевезення і роботи з ними;

·     надійність – майно повинно витримувати кількаразове навантаження і розвантаження, тривалі перевезення і бути безвідмовним у роботі;

·     стійкість до впливів високих і низьких температур;

·     герметичність – упаковка майна повинна мати захисні властивості, бути непроникною для РР, ОР і БЗ, пило- і вологонепроникною, давати можливість проводити дегазацію, дезактивацію, дезинфекцію.

 

Зберігання і поновлення медичного майна

Зберігання майна у відділеннях лікувально-профілактичних установ і медичних формувань організується з урахуванням можливості його швидкого одержання і приведення в робочий стан у терміни готовності установ і формувань до роботи. Не припускається зберігання медичного й іншого майна недоторканих запасів не матеріально-відповідальними особами. Обов’язковим є дотримання вимог зберігання лікарських засобів за групами з урахуванням фізико-хімічних і фармакологічних властивостей.

Поновлення медичного майна недоторканих запасів покладається на матеріально-відповідальних осіб медичних складів, завідуючих аптеками лікувальних установ, а де їх немає – на головних медичних сестер.

Заявки на майно недоторканих запасів на кожне відділення і формування готуються, опрацьовуються завідуючими аптек лікувальних установ (або іншими, призначеними наказами особами), підписуються головними лікарями, бухгалтерами і рекомендуються  вищим органам управління. Заміна табельних найменувань майна припускається тільки за узгодженням із заявником і за умови, якщо це не веде до зниження можливостей і ефективності надання медичної допомоги і лікування уражених (постраждалих) і хворих в умовах екстремальної обстановки.

Видача майна недоторканих запасів проводиться відповідно до розпорядження про приведення в готовність медичних установ і формувань у терміни, передбачені планами для кожного закладу, формування. Відпуск майна оформляється документально. Для видачі його на складах завчасно оформляються доручення (без заповнення прізвища можливого одержувача) і накладні, оформлені в 2-х примірниках: перший – для одержувача, другий – як підстава для відпуску майна.

Для видачі майна розробляється графік і передбачається суворо обмежений час на його оформлення, видачу і навантажувальні роботи.

Майно недоторканих запасів, що зберігається в установах охорони здоров’я, відділеннях і формуваннях видається за заздалегідь відпрацьованими документами, підписаними керівниками установ. Одержують це майно матеріально-відповідальні особи, віддані наказом по медичному закладу.

Прилади і апарати, що видаються з недоторканих запасів, повинні мати технічні паспорти, інструкції про правила користування, бути перевіреними на комплектність і працездатність. Отримане майно підлягає розконсервації і приведенню в готовність до використання. При виїздах медичних установ і формувань служби ЕМД в осередки стихійних лих і катастроф особлива увага звертається на умови транспортування окремих видів майна (лікарських засобів, препаратів крові, наркотичних і психотропних ліків і ін.).

З метою ощадливої і раціональної витрати медичного майна та не допущення випадків його розкрадання і витрати не по призначенню, організується облік і звітність медичного майна. При цьому витратне медичне майно списується з книг обліку після його видачі у функціональні відділення і формування за умовами планової кількості постраждалих (уражених) і хворих. При неповному обсязі робіт відділень, облік майна (видача і списання) здійснюється виходячи з фактично проведених заходів. Невикористане майно перевіряється і передається для подальшого зберігання.

Інвентарне медичне майно, отримане в користування при приведенні в готовність медичних установ і формувань ЕМД у надзвичайних ситуаціях по завершенню робіт піддається перевірці спеціалістами на комплектність і придатність до використання за призначенням. При необхідності спеціально створеною комісією змінюється його якісна категорія. Прилади й апарати консервуються і закладаються на зберігання. Якщо в результаті використання вони прийшли в непридатний стан, то списуються з обліку у встановленому порядку.

Поповнення запасів медичного майна лікувально-профілактичних установ і формувань ЕМД при ліквідації медичних наслідків аварій, катастроф, стихійних лих здійснюють медичні склади, бази, аптеки переважно за принципом «від себе». Для транспортування майна використовуються автофургони, аптечні летючки, вантажний і пристосований транспорт. Відповідальність за поповнення медичним майном санітарних дружин, бригад, загонів, що працюють в осередку масового ураження покладається на відповідних начальників.

Заготівля крові, забезпечення консервованою кров’ю і кровозамінниками установ і формувань служби ЕМД здійснюється станціями переливання крові.

Формування інфекційного профілю забезпечуються бактеріальними препаратами з місцевих СЕС (СЕЗ) або інших установ, на базі яких вони сформовані.

Забезпечення засобами індивідуального медичного захисту населення, яке  евакуюється здійснюється зі складів ЦО, а також з аптек, що знаходяться на маршрутах евакуації і місць тимчасового розселення. При їхній відсутності використовуються аптечні летючки й автофургони.

 

Визначення потреби у медичному майні

Медичне постачання населення та лікувально-профілактичних закладів при організації медичного забезпечення ліквідації наслідків стихійного лиха здійснюється на основі аналізу захворюваності населення та прогнозу виникнення і розвитку характерного для певного регіону стихійного лиха.

Потреба в медичному, санітарно-господарчому та спеціальному майні визначається, насамперед, планом проведення лікувально-профілактичних, санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів і залежить від кількості і структури очікуваних санітарних втрат, числа і профілю медичних формувань та ліжкової мережі.

Медичне постачання головним чином здійснюється за рахунок структур органів і закладів медичного постачання, існуючих в системі охорони здоров`я (аптечні склади, бази, аптеки тощо). Їх завдання полягає в забезпеченні медичних формувань та лікувальних закладів необхідним майном для роботи в районах стихійних лих, проведенні ефективних заходів щодо захисту медичного майна від впливу негативних факторів стихійного лиха, організації контролю за витратами і доцільністю його використання та поповнення в процесі роботи.

Враховуючи те, що запаси витратного медичного майна для формувань і лікувальних закладів обмежені і вимагають постійного поповнення, система постачання передбачає використання, в першу чергу, ресурсів аптечних закладів, розташованих поблизу, а вже потім – термінового підвозу медичного майна з інших баз постачання.

Для своєчасного забезпечення медичних формувань і лікувальних закладів необхідним майном разом з використанням транспорту аптечних закладів часто використовуються зворотні рейси санітарного транспорту.

Поповнення медичним майном формувань, працюючих безпосередньо в осередку стихійного лиха, здійснюється «аптечними летючками», які створюються за допомогою сил і засобів відповідних органів постачання.

При виникненні значного за масштабами осередку стихійного лиха в організації медичного постачання використовуються матеріальні резерви інших адміністративних районів, областей, а в деяких випадках і державний резерв. В таких випадках необхідно здійснювати маневр ресурсами майна з максимальним використанням усіх джерел постачання даного району і тільки потім використовувати міжобласну або державну допомогу.

Забезпечення ліками евакуйованого населення здійснюється через існуючу аптечну мережу. Всі питання, пов`язані з медичним постачанням у разі виникнення стихійного лиха, розробляються завчасно і відображаються в плані медичного забезпечення населення.

 

Заходи захисту медичного майна за умов надзвичайного стану

Основним заходом захисту медичного майна від уражуючих факторів надзвичайної ситуації є його розосередження. Тому усі запаси медичного майна (медичні склади) розосередженні на території країни, в областях на території області.

Важливим питанням у період загальної готовності (особливо при значному відриві джерела постачання від осередків аварій, катастроф) є створення додаткових баз медичного постачання, що працюють за тим або іншим напрямком. Такі бази можуть бути створені за рахунок аптечних складів, міжобласних або міжрайонних баз постачання, за рахунок районних або міських аптек, аптек у сільській місцевості. Створивши в такий спосіб додаткові бази постачання за напрямками використання основних сил і засобів, можна значно приблизити джерела медичного постачання до лікувальних установ і зробити медичне забезпечення більш стійким, більш ефективним і якісним.

При деяких екстремальних ситуаціях (аварії на АЕС, повені, викиди СДОР і ін.) медичне майно може піддаватися впливу РР, ОР, БЗ, СДОР, високої або низької температур, забруднення землею і ін. З метою захисту медичного майна застосовується ряд заходів, що дозволяють зберегти майно або послабити вплив несприятливих факторів. З них варто назвати такі, як завчасне розосередження складів із медичним майном по території потенційно небезпечного регіону, інженерне обладнання приміщень складів, їхню герметизацію, забезпечення можливостей швидкої евакуації.

Для зберігання медичного майна безпосередньо в районі катастрофи найважливіше значення має характер його упакування (тари). У герметично закупореній тарі (скляні ампули і склянками з притертими пробками, металеві банки і контейнери) медикаменти й інші препарати цілком захищені від  скресання або руйнування. Засоби, які утримуються в такій упаковці можна використовувати після спеціальної обробки тари (дезактивації, дегазації, промивання водою при забрудненні землею, пилом й ін.).

Інші види упаковки (ящики з дерева і картону, мішки з поліетилену, паперу, бавовняної тканини) недостатньо захищають від попадання усередину РР, СДОР і води. У випадку зараження медичного майна згаданими речовинами проводиться відбір проб і здійснюється дозиметричний (хімічний) контроль безпосередньо на місці й у відповідних лабораторіях СЕС (СЕЗ). При підтвердженні забруднення РР або СДОР проводять дезактивацію (дегазацію) забрудненого майна. Забруднені СДОР медикаменти, вітаміни, бакпрепарати непридатні для використання і підлягають знищенню. При забрудненні радіонуклідами такі препарати здають на медичні склади для дезактивації або знищення.

Забруднені СДОР або РР хірургічний інструментарій, металеві лікарські й аптечні предмети, а також предмети зі скла, порцеляну, пластмаси дегазують (дезактивують) шляхом промивання миючими засобами або протирання органічними розчинниками (спиртом, бензином) із наступним промиванням у воді й обтиранням насухо ватними тампонами. Таким же способом обробляють прилади й установки.

Перев’язувальний матеріал зберігається в упаковці з прорезиненої тканини або вощеного паперу, парами СДОР і радіонуклідами безпосередньо не забруднюється і тому після видалення упаковки може бути використаний у звичайному порядку. Перев’язувальний матеріал, вироби з бавовняної тканини і брезенту, забруднені радіонуклідами, підлягають пранню з застосуванням миючих (дезактивуючих) засобів і наступному дозиметричному контролю. При забрудненні таких виробів рідкими СДОР явно забруднені частини їх використовуються після дегазації або знищуються. Забруднені радіонуклідами гумові вироби – хірургічні рукавички, дренажні трубки, катетери – обробляють дезактивуючими розчинами,  а забруднені СДОР – обробляють водою з милом, розчинами миючих засобів або знищують. Дезактивація ношей проводиться в такий спосіб: дерев’яні і металеві частини обробляють водою з милом або розчинами миючих засобів із наступним промиванням їх водою. Полотнища нош піддають пранню.

Санітарно-господарське майно (намети, халати, простирадла, ковдри, натільна білизна) дезактивують (дегазують) засобами, прийнятими при обробці речового майна. При наявності часу й умов таке майно здають на склади, де його провітрюють, піддають пранню і контролюють його забруднення. Лікарські засоби, що піддались впливу високих або низьких температур, підлягають повторному фармакологічному контролю. Медичне майно, що не піддається дезактивації, дегазації, дезинфекції, підлягає знищенню. Рішення на знищення або використання медикаментів, перев’язувальних засобів і іншого майна в кожному окремому випадку приймає начальник служби ЕМД області на підставі відповідних висновків, а за майном запасів, що знаходиться на складах, за представленням  начальника складу і помічника по медичному постачанню.

Приклади медичного майна для оснащення

швидкої медичної допомоги

1. Імобілізаційне обладнання.

                              Каталка-кушетка                           Крісло для іммобілізації і транспортування

 

Жорсткий щит

М’які ноші

 

 

Ноші каркасні

         Шийні комірці                     Грудний іммобілізуючий жилет            Вакуумні шини

  

Шини Крамера

Еластичні шини типу Sam Splint

 

2. Дихальне і наркозне устаткування.  

 

Дихальний мішок АМБУ з маскю, повітряпроводами,шлангом для подачі кисню

Портативний апарат ШВЛ з балоном кисню

Набір для конікопункції

Комбінована трубка для інтубації, ларингоскоп з насадками різного розміру

Ручний і ножний відсмоктувачі

Електровідсмоктувач

 

3. Устаткування для діагностики і легенево-серцевої  реанімації.

Електрокардіограф, кардіоскоп, дефібрилятор, кардіостимулятор, пульсоксиметр,

Пульоксиметр, розташований на пальці пацієнта

Торба лікарська для перенесення медичного майна і медикаментів

Чемобан лікарський для перенесення медичного майна і медикаментів

Комплект для породіллі і новонародженого

Джгут для забезпечення внутрішньовенних ін’єкцій і приклад його застосування

Внутрішньо кістковий ін’єктор

Фолія для забезпечення зігрівання постраждалого

Пристрій з клапаном для застосування при відкритому пневмотораксі

Пристрій для створення підвищеного тиску для пластикових флаконів з кровозамінниками

 

З А К О Н   У К Р А Ї Н И 
  
  

        Про захист населення і територій від надзвичайних 
            ситуацій техногенного та природного характеру 
  
  

  { У тексті Закону слова "спеціально уповноважений центральний 
      орган  виконавчої  влади,  до  компетенції  якого віднесено 
      питання  захисту  населення і  територій  від  надзвичайних 
      ситуацій  техногенного  та  природного  характеру"  в  усіх 
      відмінках  замінено  словами "центральний  орган виконавчої 
      влади, що забезпечує формування  державної політики у сфері 
      цивільного  захисту"  у  відповідному  відмінку  згідно  із 
      Законом N 5459-VI ( 5459-17 ) від 16.10.2012 } 
   
  
  

     Цей Закон визначає організаційні та  правові  основи  захисту 
  громадян   України,   іноземців  та  осіб  без  громадянства,  які 
  перебувають на території України,  захисту об'єктів виробничого  і 
  соціального   призначення,   довкілля  від  надзвичайних  ситуацій 
  техногенного та природного характеру. 
  
  

                          Р о з д і л  I 
  
  

                        ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ 
  
  

     Стаття 1. Визначення термінів 
  
  

     У цьому Законі наведені нижче  терміни  вживаються  у  такому 
  значенні: 
  
  

     надзвичайна ситуація  техногенного  та природного характеру - 
  порушення нормальних умов життя  і  діяльності  людей  на  окремій 
  території  чи  об'єкті  на ній або на водному об'єкті,  спричинене 
  аварією,  катастрофою,  стихійним  лихом  або  іншою   небезпечною 
  подією,  в тому числі епідемією, епізоотією, епіфітотією, пожежею, 
  яке призвело (може призвести) до неможливості проживання населення 
  на  території  чи  об'єкті,  ведення там господарської діяльності, 
  загибелі людей та/або значних матеріальних втрат; 
  
  

     зона надзвичайної ситуації - окрема  територія,  де  склалася 
  надзвичайна ситуація техногенного та природного характеру; 
  
  

     аварія -   небезпечна   подія   техногенного   характеру,  що 
  спричинила загибель  людей  або  створює  на  об'єкті  чи  окремій 
  території   загрозу  життю  та  здоров'ю  людей  і  призводить  до 
  руйнування будівель,  споруд,  обладнання і транспортних  засобів, 
  порушення  виробничого  або  транспортного процесу чи завдає шкоди 
  довкіллю; 
  
  

     катастрофа - велика за масштабами аварія чи  інша  подія,  що 
  призводить до тяжких наслідків; 
  
  

     об'єкт підвищеної  небезпеки - об'єкт,  який згідно з законом 
  вважається таким,  на якому є реальна  загроза  виникнення  аварії 
  та/або надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру; 
  
  

     потенційно  небезпечні  заходи  -  заходи (покази озброєння і 
  військової техніки, паради, тренування, навчання), які проводяться 
  в  умовах  присутності  цивільного  населення  за участю особового 
  складу   Збройних  Сил  України,  інших  військових  формувань  та 
  правоохоронних  органів  з  використанням  озброєння  і військової 
  техніки,   що  можуть  створити  загрозу  виникнення  надзвичайних 
  ситуацій   техногенного   та  природного  характеру;  (  Статтю  1 
  доповнено  абзацом  сьомим згідно із Законом N 1419-IV ( 1419-15 ) 
  від 03.02.2004 ) 
  
  

     захист населення   і   територій  від  надзвичайних  ситуацій 
  техногенного та природного  характеру  -  система  організаційних, 
  технічних,   медико-біологічних,  фінансово-економічних  та  інших 
  заходів щодо запобігання та  реагування  на  надзвичайні  ситуації 
  техногенного та природного характеру і ліквідації їх наслідків, що 
  реалізуються центральними і місцевими органами  виконавчої  влади, 
  органами місцевого самоврядування, відповідними силами та засобами 
  підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності і 
  господарювання,  добровільними формуваннями і спрямовані на захист 
  населення і територій, а також матеріальних і культурних цінностей 
  та довкілля; 
  
  

     запобігання виникненню  надзвичайних ситуацій техногенного та 
  природного характеру - підготовка і реалізація комплексу правових, 
  соціально-економічних,     політичних,    організаційно-технічних, 
  санітарно-гігієнічних та інших заходів, спрямованих на регулювання 
  техногенної та природної безпеки, проведення оцінки рівнів ризику, 
  завчасне реагування на загрозу  виникнення  надзвичайної  ситуації 
  техногенного  та природного характеру на основі даних моніторингу, 
  експертизи,  досліджень та прогнозів щодо можливого перебігу подій 
  з   метою  недопущення  їх  переростання  у  надзвичайну  ситуацію 
  техногенного та природного характеру або пом'якшення  її  можливих 
  наслідків; 
  
  

     ліквідація надзвичайних  ситуацій  техногенного та природного 
  характеру  -   проведення   комплексу   заходів,   які   включають 
  аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи,  що здійснюються у 
  разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного  та  природного 
  характеру  і  спрямовані  на  припинення дії небезпечних факторів, 
  рятування  життя  та  збереження  здоров'я  людей,  а   також   на 
  локалізацію  зон  надзвичайних ситуацій техногенного та природного 
  характеру; 
  
  

     реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного 
  характеру - скоординовані дії підрозділів єдиної державної системи 
  щодо  реалізації   планів   локалізації   та   ліквідації   аварії 
  (катастрофи),   уточнених  в  умовах  конкретного  виду  та  рівня 
  надзвичайної ситуації  техногенного  та  природного  характеру,  з 
  метою  надання невідкладної допомоги потерпілим,  усунення загрози 
  життю  та  здоров'ю  людей,   а   також   рятувальникам   у   разі 
  необхідності; 
  
  

     зона можливого ураження - окрема територія, на якій внаслідок 
  виникнення  надзвичайної  ситуації  техногенного   та   природного 
  характеру  виникає  загроза життю або здоров'ю людей та заподіяння 
  матеріальних втрат; 
  
  

     оповіщення -  доведення  сигналів   і   повідомлень   органів 
  управління   про   загрозу  та  виникнення  надзвичайних  ситуацій 
  техногенного та природного характеру, аварій, катастроф, епідемій, 
  пожеж  тощо  до  центральних  і місцевих органів виконавчої влади, 
  підприємств, установ, організацій і населення; 
  
  

     система оповіщення   -    комплекс    організаційно-технічних 
  заходів,  апаратури  і  технічних  засобів оповіщення,  апаратури, 
  засобів та каналів зв'язку,  призначених для своєчасного доведення 
  сигналів   та  інформації  про  виникнення  надзвичайних  ситуацій 
  техногенного та природного характеру  до  центральних  і  місцевих 
  органів  виконавчої  влади,  підприємств,  установ,  організацій і 
  населення; 
  
  

     класифікація надзвичайних ситуацій техногенного та природного 
  характеру   -   система,   згідно   з  якою  надзвичайні  ситуації 
  техногенного  та  природного  характеру  поділяються  на  класи  і 
  підкласи залежно від їх характеру; 
  
  

     класифікаційна ознака  надзвичайних  ситуацій техногенного та 
  природного характеру - технічна або інша характеристика аварії або 
  катастрофи,  що  дає  змогу  віднести  її до надзвичайної ситуації 
  техногенного та природного характеру; 
  
  

     аварійно-рятувальна служба   -    сукупність    організаційно 
  об'єднаних  органів  управління,  сил та засобів,  призначених для 
  вирішення  завдань  щодо  запобігання  і  ліквідації  надзвичайних 
  ситуацій   техногенного  та  природного  характеру  й  окремих  їх 
  наслідків,  проведення пошукових,  аварійно-рятувальних  та  інших 
  невідкладних робіт; 
  
  

     медико-психологічна       реабілітація       -       комплекс 
  лікувально-профілактичних,  реабілітаційних та оздоровчих заходів, 
  спрямованих на відновлення психофізіологічних функцій, оптимальної 
  працездатності,      соціальної      активності      рятувальників 
  аварійно-рятувальних   служб   (формувань),   осіб,  залучених  до 
  виконання аварійно-рятувальних робіт при  виникненні  надзвичайної 
  ситуації   техногенного   та   природного   характеру,   а   також 
  постраждалих  внаслідок  такої  надзвичайної  ситуації,  передусім 
  неповнолітніх  осіб;  {  Статтю  1 доповнено абзацом вісімнадцятим 
  згідно із Законом N 587-VI ( 587-17 ) від 24.09.2008 } 
  
  

     дорожньо-транспортна пригода - подія, що сталася під час руху 
  дорожнього  транспортного  засобу,  внаслідок  якої  загинули  або 
  зазнали   травм   люди   чи  завдані  матеріальні  збитки.  Рівень 
  надзвичайної   ситуації    при    дорожньо-транспортній    пригоді 
  визначається   відповідно  до  порядку  класифікації  надзвичайних 
  ситуацій техногенного та природного характеру ( 368-2004-п ), який 
  затверджується  Кабінетом  Міністрів України; { Статтю 1 доповнено 
  абзацом  дев'ятнадцятим  згідно із Законом N 587-VI ( 587-17 ) від 
  24.09.2008 } 
  
  

     постраждалі внаслідок  надзвичайної ситуації техногенного або 
  природного характеру (далі - постраждалі) - особи,  здоров'ю  яких 
  заподіяна  шкода  внаслідок надзвичайної ситуації техногенного або 
  природного  характеру.  {  Статтю  1  доповнено  абзацом двадцятим 
  згідно із Законом N 587-VI ( 587-17 ) від 24.09.2008 } 
   
  
  

     Стаття 2. Законодавство України у сфері захисту населення і 
                 територій від надзвичайних ситуацій техногенного та 
                 природного характеру 
  
  

     Законодавство України  у  сфері захисту населення і територій 
  від надзвичайних ситуацій  техногенного  та  природного  характеру 
  базується на  Конституції  України ( 254к/96-ВР ) та складається з 
  цього Закону,  Закону України "Про  правовий  режим  надзвичайного 
  стану" ( 1550-14 ) і інших нормативно-правових актів. 
  
  

     Стаття 3. Основні завдання у сфері захисту населення і 
                 територій від надзвичайних ситуацій техногенного та 
                 природного характеру 
  
  

     Основними завданнями  у  сфері  захисту населення і територій 
  від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру є: 
  
  

     здійснення комплексу заходів щодо запобігання  та  реагування 
  на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру; 
  
  

     забезпечення готовності  та  контролю за станом готовності до 
  дій і взаємодії органів управління у цій сфері,  сил  та  засобів, 
  призначених для запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та 
  природного характеру і реагування на них. 
  
  

     Стаття 4. Основні принципи  у  сфері  захисту  населення  і 
                 територій від надзвичайних ситуацій техногенного та 
                 природного характеру 
  
  

     Захист населення  і  територій  від   надзвичайних   ситуацій 
  техногенного та природного характеру здійснюється на принципах: 
  
  

     пріоритетності завдань,  спрямованих  на  рятування  життя та 
  збереження здоров'я людей і довкілля; 
  
  

     безумовного надання  переваги  раціональній  та  превентивній 
  безпеці; 
  
  

     вільного доступу   населення   до   інформації  щодо  захисту 
  населення і територій від надзвичайних  ситуацій  техногенного  та 
  природного характеру; 
  
  

     особистої відповідальності  і  піклування громадян про власну 
  безпеку,  неухильного дотримання ними правил поведінки  та  дій  у 
  надзвичайних ситуаціях техногенного та природного характеру; 
  
  

     відповідальності у  межах своїх повноважень посадових осіб за 
  дотримання вимог цього Закону; 
  
  

     обов'язковості завчасної реалізації заходів,  спрямованих  на 
  запобігання   виникненню  надзвичайних  ситуацій  техногенного  та 
  природного характеру та мінімізацію їх негативних  психосоціальних 
  наслідків; 
  
  

     урахування економічних,   природних   та  інших  особливостей 
  територій і ступеня  реальної  небезпеки  виникнення  надзвичайних 
  ситуацій техногенного та природного характеру; 
  
  

     максимально можливого,     ефективного     і     комплексного 
  використання наявних сил і засобів, які призначені для запобігання 
  надзвичайним  ситуаціям  техногенного  та  природного  характеру і 
  реагування на них. 
  
  

     Стаття 5. Права громадян України у сфері захисту населення і 
                 територій від надзвичайних ситуацій техногенного та 
                 природного характеру 
  
  

     Громадяни України у сфері захисту населення і  територій  від 
  надзвичайних  ситуацій  техногенного та природного характеру мають 
  право на: 
  
  

     отримання інформації про надзвичайні ситуації техногенного та 
  природного  характеру,  що  виникли  або можуть виникнути,  та про 
  заходи необхідної безпеки; 
  
  

     забезпечення та   використання   засобів    колективного    і 
  індивідуального захисту,  які призначені для захисту населення від 
  надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру у  разі 
  їх виникнення; 
  
  

     звернення до  місцевих  органів  виконавчої  влади та органів 
  місцевого  самоврядування  з  питань  захисту   від   надзвичайних 
  ситуацій техногенного та природного характеру; 
  
  

     відшкодування згідно із законом шкоди, заподіяної їх здоров'ю 
  та  майну  внаслідок   надзвичайних   ситуацій   техногенного   та 
  природного характеру; 
  
  

     компенсацію за   роботу   у   зонах   надзвичайних   ситуацій 
  техногенного та природного характеру; 
  
  

     соціально-психологічну підтримку та медичну допомогу,  в тому 
  числі  за  висновками  Державної  служби медицини катастроф та/або 
  лікарсько-трудової комісії, на медико-реабілітаційне відновлення у 
  разі отримання важких фізичних та психологічних травм; 
  
  

     інші права   у   сфері  захисту  населення  і  територій  від 
  надзвичайних  ситуацій  техногенного   та   природного   характеру 
  відповідно до законів України. 
  
  

     Стаття 6. Права та обов'язки іноземців та осіб без 
                 громадянства у разі виникнення надзвичайних 
                 ситуацій техногенного та природного характеру 
  
  

     Іноземці та особи без громадянства,  що перебувають в Україні 
  на законних підставах,  у разі  виникнення  надзвичайних  ситуацій 
  техногенного  та  природного  характеру,  користуються тими самими 
  правами,  а також несуть  такі  самі  обов'язки,  як  і  громадяни 
  України,  за  винятками,  встановленими Конституцією,  законами чи 
  міжнародними договорами України. 
  
  

     Стаття 7. Види, рівні та критерії класифікації надзвичайних 
                 ситуацій техногенного та природного характеру 
  
  

     Надзвичайні ситуації  техногенного  та  природного  характеру 
  класифікуються  за  характером  походження,  ступенем   поширення, 
  розміром людських втрат та матеріальних збитків. 
  
  

     Залежно від  характеру  походження подій,  що можуть зумовити 
  виникнення  надзвичайних  ситуацій  техногенного   та   природного 
  характеру   на   території   України,   визначаються   такі   види 
  надзвичайних ситуацій: 
  
  

     техногенного характеру; 
  
  

     природного характеру. 
  
  

     Залежно від   обсягів   заподіяних   надзвичайною   ситуацією 
  техногенного та природного характеру наслідків,  обсягів технічних 
  і матеріальних ресурсів,  необхідних для ліквідації її  наслідків, 
  визначаються  такі  рівні  надзвичайних  ситуацій  техногенного та 
  природного характеру: 
  
  

     державний; 
  
  

     регіональний; 
  
  

     місцевий; 
  
  

     об'єктовий. 
  
  

     Особливості оцінки  та  реагування  на  надзвичайні  ситуації 
  воєнного характеру визначаються окремим законом. 
  
  

     Критерії класифікації  надзвичайних  ситуацій техногенного та 
  природного характеру встановлюються Кабінетом Міністрів України на 
  основі аналізу інформації про техногенну та екологічну обстановку, 
  загрози існуючих і ймовірних техногенних та  природних  катастроф, 
  досвіду   ліквідації   надзвичайних   ситуацій   техногенного   та 
  природного характеру. 
  
  

                          Р о з д і л  II 
  
  

            ОСНОВНІ ЗАХОДИ У СФЕРІ ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ І 
           ТЕРИТОРІЙ ВІД НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ ТЕХНОГЕННОГО 
                       ТА ПРИРОДНОГО ХАРАКТЕРУ 
  
  

     Стаття 8. Інформування та оповіщення 
  
  

     Інформування та  оповіщення  у  сфері  захисту  населення   і 
  територій  від  надзвичайних  ситуацій  техногенного та природного 
  характеру є основним принципом та головним і невід'ємним елементом 
  усієї системи заходів такого захисту. 
  
  

     Інформацію у   сфері   захисту   населення  і  територій  від 
  надзвичайних  ситуацій  техногенного   та   природного   характеру 
  становлять  відомості  про  надзвичайні  ситуації  техногенного та 
  природного характеру,  що прогнозуються або виникли, з визначенням 
  їх  класифікації,  меж  поширення і наслідків,  а також способи та 
  методи реагування на них. 
  
  

     Інформація у  сфері  захисту  населення   і   територій   від 
  надзвичайних   ситуацій   техногенного  та  природного  характеру, 
  діяльність  центральних  та  місцевих  органів  виконавчої  влади, 
  виконавчих   органів  місцевих  рад  у  цій  сфері  є  гласними  і 
  відкритими, якщо інше не передбачено законом.

{  Частина  третя статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом 
  N 5459-VI ( 5459-17 ) від 16.10.2012 } 
  
  

     Центральні та  місцеві  органи  виконавчої  влади,  виконавчі 
  органи  місцевих  рад  зобов'язані надавати населенню через засоби 
  масової  інформації  оперативну  і  достовірну інформацію про стан 
  захисту   населення   і   територій   від   надзвичайних  ситуацій 
  техногенного  та природного характеру, про виникнення надзвичайних 
  ситуацій  техногенного  та природного характеру, методи та способи 
  їх захисту, вжиття заходів щодо забезпечення безпеки.

{  Частина  четверта  статті  8  із  змінами,  внесеними згідно із 
  Законом N 5459-VI ( 5459-17 ) від 16.10.2012 } 
  
  

     Оповіщення про  загрозу  виникнення   надзвичайних   ситуацій 
  техногенного  та  природного  характеру  і  постійне  інформування 
  населення про них забезпечуються шляхом: 
  
  

     завчасного створення  і  підтримки  в  постійній   готовності 
  загальнодержавної    і   територіальних   автоматизованих   систем 
  централізованого оповіщення населення; 
  
  

     організаційно-технічного з'єднання   територіальних    систем 
  централізованого   оповіщення  і  систем  оповіщення  на  об'єктах 
  господарювання; 
  
  

     завчасного створення та організаційно-технічного з'єднання  з 
  системами  спостереження  і  контролю  постійно  діючих  локальних 
  систем оповіщення та  інформування  населення  в  зонах  можливого 
  катастрофічного   затоплення,  районах  розміщення  радіаційних  і 
  хімічних підприємств, інших об'єктів підвищеної небезпеки; 
  
  

     централізованого використання загальнодержавних  і  галузевих 
  систем   зв'язку,   радіопровідного,   телевізійного   оповіщення, 
  радіотрансляційних мереж та інших  технічних  засобів  передавання 
  інформації. 
  
  

     Стаття 9. Спостереження 
  
  

     З метою   своєчасного   захисту  населення  і  територій  від 
  надзвичайних  ситуацій  техногенного  та   природного   характеру, 
  запобігання  та  реагування  на  них  відповідними центральними та 
  місцевими органами виконавчої влади здійснюються: 
  
  

     створення і    підтримання     в     постійній     готовності 
  загальнодержавної і територіальних систем спостереження і контролю 
  з включенням до них існуючих сил та засобів контролю; 
  
  

     організація збирання,  опрацювання і  передавання  інформації 
  про  стан довкілля,  забруднення харчових продуктів,  продовольчої 
  сировини,  фуражу,  води  радіоактивними,  хімічними   речовинами, 
  мікроорганізмами та іншими біологічними агентами. 
  
  

     Стаття 10. Укриття в захисних спорудах 
  
  

     Укриттю в  захисних спорудах,  у разі необхідності,  підлягає 
  населення відповідно до його належності до груп  (працююча  зміна, 
  населення, яке проживає в небезпечних зонах). 
  
  

     Створення фонду захисних споруд забезпечується шляхом: 
  
  

     комплексного освоєння  підземного  простору  міст і населених 
  пунктів  для  взаємопогодженого  розміщення  в  ньому   споруд   і 
  приміщень   соціально-побутового,   виробничого  і  господарського 
  призначення   з   урахуванням   необхідності    пристосування    і 
  використання  частини  приміщень  для  укриття  населення  в  разі 
  виникнення  надзвичайних  ситуацій  техногенного   та   природного 
  характеру; 
  
  

     обстеження і взяття на облік підземних і наземних будівель та 
  споруд,  що  відповідають  вимогам  захисту,   споруд   підземного 
  простору міст, гірничих виробок і природних порожнин; 
  
  

     дообладнання з  урахуванням реальної обстановки підвальних та 
  інших заглиблених приміщень; 
  
  

     будівництва заглиблених споруд,  які окремо  розташовані  від 
  об'єктів виробничого призначення та пристосовані для захисту; 
  
  

     масового будівництва,    в    період    загрози    виникнення 
  надзвичайних  ситуацій  техногенного  та   природного   характеру, 
  найпростіших сховищ та укриттів; 
  
  

     будівництва окремих сховищ та протирадіаційних укриттів. 
  
  

     Перелік  таких сховищ, укриттів та інших захисних споруд, які 
  необхідно   будувати,  щорічно  визначається  центральним  органом 
  виконавчої  влади,  що  забезпечує формування державної політики у 
  сфері  цивільного  захисту,  і  затверджується Кабінетом Міністрів 
  України. 
  
  

     Наявний фонд    захисних    споруд    використовується    для 
  господарських,   культурних   і   побутових   потреб   у   порядку 
  (  253-2009-п  ), який визначається центральним органом виконавчої 
  влади,   що  забезпечує  формування  державної  політики  у  сфері 
  цивільного захисту, і затверджується Кабінетом Міністрів України. 
  {  Частина  четверта  статті  10  із  змінами, внесеними згідно із 
  Законом N 5459-VI ( 5459-17 ) від 16.10.2012 } 
  
  

     Стаття 11. Евакуаційні заходи 
  
  

     В умовах неповного забезпечення захисними спорудами в  містах 
  та інших населених пунктах, що мають об'єкти підвищеної небезпеки, 
  основним засобом захисту населення є евакуація і розміщення його у 
  зонах, які є безпечними для проживання людей і тварин. 
  
  

     Евакуації підлягає   населення,   яке  проживає  в  населених 
  пунктах,  що  знаходяться  у   зонах   можливого   катастрофічного 
  затоплення,  можливого  небезпечного  радіоактивного  забруднення, 
  хімічного ураження, в районах виникнення стихійного лиха, аварій і 
  катастроф  (якщо  виникає  безпосередня  загроза життю та здоров'ю 
  людей). 
  
  

     Залежно від обстановки,  яка  склалася  на  час  надзвичайної 
  ситуації техногенного та природного характеру, може бути проведено 
  загальну  або  часткову  евакуацію   населення   тимчасового   або 
  безповоротного характеру. 
  
  

     Загальна евакуація проводиться за рішенням Кабінету Міністрів 
  України для всіх категорій населення і планується на випадок: 
  
  

     можливого небезпечного радіоактивного  забруднення  територій 
  навколо  атомних електростанцій (якщо виникає безпосередня загроза 
  життю та здоров'ю людей, які проживають в зоні ураження); 
  
  

     виникнення загрози катастрофічного  затоплення  місцевості  з 
  чотиригодинним добіганням проривної хвилі. 
  
  

     Часткова евакуація проводиться за рішенням Кабінету Міністрів 
  України  у  разі  загрози  або  виникнення  надзвичайної  ситуації 
  техногенного та природного характеру. 
  
  

     Евакуаційні заходи  здійснюються  Радою  міністрів Автономної 
  Республіки Крим,  місцевими органами  виконавчої  влади,  органами 
  місцевого самоврядування. 
  
  

     Під час проведення часткової евакуації завчасно вивозиться не 
  зайняте у сферах виробництва та  обслуговування  населення:  діти, 
  учні  навчальних  закладів,  вихованці  дитячих будинків,  разом з 
  викладачами та вихователями, студенти, пенсіонери та інваліди, які 
  утримуються   у   будинках   для   осіб  похилого  віку,  разом  з 
  обслуговуючим персоналом і членами їх сімей. 
  
  

     У сфері  захисту  населення  і  територій  від   надзвичайних 
  ситуацій  техногенного та природного характеру евакуація населення 
  планується на випадок: 
  
  

     аварії на  атомній  електростанції  з  можливим  забрудненням 
  території; 
  
  

     усіх видів аварій з викидом сильнодіючих отруйних речовин; 
  
  

     загрози катастрофічного затоплення місцевості; 
  
  

     лісових   і   торф'яних  пожеж,  землетрусів,  зсувів,  інших 
  геофізичних  і  гідрометеорологічних явищ з тяжкими наслідками, що 
  загрожують населеним пунктам. 
  
  

     Проведення організованої   евакуації,   запобігання   проявам 
  паніки і недопущення загибелі людей забезпечується шляхом: 
  
  

     планування евакуації населення; 
  
  

     визначення зон,  придатних  для  розміщення  евакуйованих   з 
  потенційно небезпечних зон; 
  
  

     організації оповіщення керівників підприємств і населення про 
  початок евакуації; 
  
  

     організації управління евакуацією; 
  
  

     всебічного життєзабезпечення в місцях  безпечного  розселення 
  евакуйованого населення; 
  
  

     навчання населення діям під час проведення евакуації. 
  
  

     Евакуація населення  проводиться  способом,  який  передбачає 
  вивезення основної частини населення із зон надзвичайних  ситуацій 
  техногенного   та   природного  характеру  усіма  видами  наявного 
  транспорту,  а в разі його відсутності чи недостатності, а також у 
  випадку  руйнування  транспортних  шляхів - організоване виведення 
  населення пішим ходом по заздалегідь розроблених маршрутах. 
  
  

     Стаття 12. Інженерний захист 
  
  

     Під час проектування і експлуатації споруд та інших  об'єктів 
  господарювання,  наслідки діяльності яких можуть шкідливо вплинути 
  на безпеку населення  та  довкілля,  обов'язково  розробляються  і 
  здійснюються   заходи  інженерного  захисту  з  метою  запобігання 
  виникненню  надзвичайної  ситуації  техногенного   та   природного 
  характеру. 
  
  

     Заходи інженерного  захисту  населення  і  території  повинні 
  передбачати: 
  
  

     врахування  під  час  розроблення генеральних планів забудови 
  населених  пунктів  і  ведення  містобудування  можливих проявів у 
  окремих   регіонах   та   на   окремих  територіях  небезпечних  і 
  катастрофічних явищ; 
  
  

     раціональне розміщення   об'єктів   підвищеної   небезпеки  з 
  урахуванням можливих наслідків їх  діяльності  у  разі  виникнення 
  аварій для безпеки населення і довкілля; 
  
  

     спорудження будинків,  будівель,  споруд,  інженерних мереж і 
  транспортних  комунікацій   із   заданими   рівнями   безпеки   та 
  надійності; 
  
  

     розроблення і здійснення заходів безаварійного функціонування 
  об'єктів підвищеної небезпеки; 
  
  

     створення комплексної  схеми  захисту  населених  пунктів  та 
  об'єктів господарювання від небезпечних природних процесів; 
  
  

     розроблення і  здійснення  регіональних  та  місцевих  планів 
  запобігання   і   ліквідації   наслідків   надзвичайних   ситуацій 
  техногенного та природного характеру; 
  
  

     організацію будівництва     протизсувних,     протиповеневих, 
  протиселевих,  протилавинних,  протиерозійних та інших  інженерних 
  споруд спеціального призначення; 
  
  

     реалізацію заходів санітарної охорони території. 
  
  

     Стаття 13. Медичний захист 
  
  

     Заходи запобігання  або  зменшення  ступеня  ураження  людей, 
  своєчасного  надання  медичної   допомоги   постраждалим   та   їх 
  лікування,   забезпечення   епідемічного   благополуччя   в  зонах 
  надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру повинні 
  передбачати: 
  
  

     планування і  використання  існуючих  сил та засобів закладів 
  охорони здоров'я незалежно від форм власності і господарювання; 
  
  

     введення в дію  Національного  плану  соціально-психологічних 
  заходів   при   виникненні  та  ліквідації  надзвичайних  ситуацій 
  техногенного та природного характеру; 
  
  

     розгортання в умовах надзвичайної  ситуації  техногенного  та 
  природного характеру необхідної кількості лікувальних закладів; 
  
  

     завчасне застосування  профілактичних  медичних препаратів та 
  санітарно-епідеміологічних заходів; 
  
  

     контроль за  якістю   харчових   продуктів   і   продовольчої 
  сировини, питної води і джерелами водопостачання; 
  
  

     контроль за станом атмосферного повітря та опадів; 
  
  

     завчасне створення    і   підготовку   спеціальних   медичних 
  формувань; 
  
  

     накопичення медичних   засобів    захисту,    медичного    та 
  спеціального майна і техніки; 
  
  

     контроль за   станом   довкілля,   санітарно-гігієнічною   та 
  епідемічною ситуацією; 
  
  

     підготовку медичного персоналу та  загальне  медико-санітарне 
  навчання населення. 
  
  

     Для   забезпечення  своєчасного  надання  екстреної  медичної 
  допомоги  постраждалим  від  надзвичайних ситуацій техногенного та 
  природного  характеру  громадянам,  рятувальникам  та  особам, які 
  беруть  участь  у ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та 
  природного  характеру,  в  Автономній  Республіці  Крим, областях, 
  містах  Києві та Севастополі створюються центри екстреної медичної 
  допомоги  та  медицини  катастроф,  у  складі  яких  діють  служби 
  медицини  катастроф  як  особливий вид аварійно-рятувальних служб. 
  Координацію  діяльності  центрів  екстреної  медичної  допомоги та 
  медицини  катастроф  на випадок надзвичайних ситуацій техногенного 
  та    природного    характеру    здійснюють   спеціальні   комісії 
  загальнодержавного  (регіонального, місцевого, об'єктового) рівня, 
  що  утворюються  згідно  із  цим  Законом. Організаційно-методичне 
  забезпечення  діяльності  центрів  екстреної  медичної допомоги та 
  медицини  катастроф  здійснюється  центральним  органом виконавчої 
  влади,  що  забезпечує  формування та реалізує державну політику у 
  сфері охорони здоров'я.

{  Частина друга статті 13 із змінами, внесеними згідно із Законом 
  N  5459-VI ( 5459-17 ) від 16.10.2012; в редакції Закону N 5081-VI 
  ( 5081-17 ) від 05.07.2012 } 
  
  

     Типове  положення  про  центр  екстреної медичної допомоги та 
  медицини катастроф затверджується Кабінетом Міністрів України.

{  Частина третя статті 13 із змінами, внесеними згідно із Законом 
  N  5459-VI ( 5459-17 ) від 16.10.2012; в редакції Закону N 5081-VI 
  ( 5081-17 ) від 05.07.2012 } 
  
  

     Постраждале  населення,  а також особи, залучені до виконання 
  аварійно-рятувальних  робіт  при  виникненні надзвичайної ситуації 
  техногенного та природного характеру,  і рятувальники за висновком 
  центру  екстреної  медичної  допомоги та медицини катастроф та/або 
  медико-соціальної  експертної  комісії  гарантовано забезпечуються 
  відповідним    лікуванням    та   психологічним   відновленням   у 
  санаторно-курортних    закладах,    при   яких   створено   центри 
  медико-психологічної   реабілітації.   Неповнолітні   особи,   які 
  постраждали  у  надзвичайній  ситуації  (у  тому числі спричиненій 
  дорожньо-транспортною   пригодою),   а   також  у  яких  внаслідок 
  надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру (у тому 
  числі  спричиненої дорожньо-транспортною пригодою) загинув один із 
  батьків  або  обоє батьків, гарантовано забезпечуються відповідним 
  лікуванням  та  психологічним  відновленням  у санаторно-курортних 
  закладах,    при   яких   створено   центри   медико-психологічної 
  реабілітації.

{ Частина четверта статті 13 в редакції Закону N 587-VI ( 587-17 ) 
  від  24.09.2008, із змінами, внесеними згідно із Законом N 5081-VI 
  ( 5081-17 ) від 05.07.2012 } 
  
  

     Центри медико-психологічної  реабілітації   створюються   при 
  санаторно-курортних  закладах  незалежно  від  форми  власності  і 
  підпорядкування.  Перелік санаторно-курортних закладів,  при  яких 
  створюються  центри медико-психологічної реабілітації,  а також їх 
  відповідність вимогам медико-психологічної реабілітації кожні  два 
  роки   визначаються   в  порядку  (  859-2009-п  ),  встановленому 
  Кабінетом  Міністрів  України.  Зазначений  перелік затверджується 
  центральним  органом  виконавчої  влади,  що забезпечує формування 
  державної  політики  у  сфері  охорони  здоров'я,  та  центральним 
  органом  виконавчої  влади,  що  забезпечує  формування  державної 
  політики у сфері цивільного захисту.

{  Частина  п'ята  статті 13 в редакції Закону N 587-VI ( 587-17 ) 
  від  24.09.2008; із змінами, внесеними згідно із Законом N 5459-VI 
  ( 5459-17 ) від 16.10.2012 } 
  
  

     Медико-психологічна     реабілітація     рятувальників     та 
  постраждалих  у  не  визначених  і  не  затверджених відповідно до 
  частини  п'ятої  цієї статті санаторно-курортних та інших закладах 
  забороняється.  {  Статтю  13  доповнено частиною шостою згідно із 
  Законом N 587-VI ( 587-17 ) від 24.09.2008 } 
  
  

     Стаття 14. Біологічний захист 
  
  

     Захист від біологічних  засобів  ураження  включає  своєчасне 
  виявлення  чинників біологічного зараження,  залежно від їх виду і 
  ступеня          ураження,          проведення           комплексу 
  адміністративно-господарських, режимно-обмежувальних і спеціальних 
  протиепідемічних та медичних заходів. 
  
  

     Біологічний захист передбачає: 
  
  

     своєчасне використання колективних та індивідуальних  засобів 
  захисту; 
  
  

     запровадження режимів карантину та обсервації; 
  
  

     знезаражування осередку ураження; 
  
  

     необхідне знезаражування людей, тварин тощо; 
  
  

     своєчасну локалізацію зони біологічного ураження; 
  
  

     проведення екстреної та специфічної профілактики; 
  
  

     додержання протиепідемічного      режиму      підприємствами, 
  установами  та  організаціями  незалежно  від  форм  власності   і 
  господарювання та населенням. 
  
  

     Стаття 15. Радіаційний і хімічний захист 
  
  

     Радіаційний і  хімічний  захист включає заходи щодо виявлення 
  та  оцінки  радіаційної  і  хімічної  обстановки,  організацію  та 
  здійснення   дозиметричного   і  хімічного  контролю,  розроблення 
  типових  режимів  радіаційного  захисту,   забезпечення   засобами 
  індивідуального та колективного захисту, організацію та проведення 
  спеціальної обробки. 
  
  

     Виконання вимог    радіаційного    і    хімічного     захисту 
  забезпечується шляхом: 
  
  

     завчасного накопичення   і  підтримки  в  готовності  засобів 
  індивідуального захисту  і  приладів  дозиметричного  і  хімічного 
  контролю,  обсяги  і місця зберігання яких визначаються відповідно 
  до встановлених зон небезпеки,  забезпечення зазначеними  засобами 
  насамперед   особового  складу  формувань,  які  беруть  участь  у 
  проведенні аварійно-рятувальних  та  інших  невідкладних  робіт  в 
  осередках   ураження,  а  також  персоналу  радіаційно  і  хімічно 
  небезпечних об'єктів господарювання і населення,  яке  проживає  в 
  зонах небезпечного зараження та навколо них; 
  
  

     своєчасного впровадження    засобів,   способів   і   методів 
  виявлення та оцінки масштабів і наслідків аварій на радіаційно  та 
  хімічно небезпечних об'єктах господарювання; 
  
  

     створення уніфікованих засобів захисту, приладів і комплектів 
  дозиметричного та хімічного контролю; 
  
  

     надання населенню  можливостей  придбавати  в   установленому 
  порядку  в особисте користування засобів індивідуального захисту і 
  дозиметрів; 
  
  

     завчасного пристосування об'єктів побутового обслуговування і 
  транспортних  підприємств  для проведення санітарної обробки людей 
  та спеціальної обробки одягу, майна і транспорту; 
  
  

     розроблення загальних   критеріїв,   методів    та    методик 
  спостережень щодо оцінки радіаційної і хімічної обстановки; 
  
  

     завчасного створення  та  використання  засобів  колективного 
  захисту населення від радіаційної та хімічної небезпеки; 
  
  

     пристосування наявних засобів колективного захисту від  інших 
  видів загрози для захисту від радіаційної та хімічної небезпеки. 
  
  

     Стаття 16. Державна стандартизація з питань безпеки у 
                  надзвичайних ситуаціях техногенного та природного 
                  характеру 
  
  

     Державна стандартизація   з  питань  безпеки  у  надзвичайних 
  ситуаціях  техногенного  та  природного  характеру  спрямована  на 
  забезпечення: 
  
  

     безпеки продукції  (робіт,  послуг) та матеріалів для життя і 
  здоров'я людей та довкілля; 
  
  

     якості продукції (робіт,  послуг) та матеріалів відповідно до 
  рівня розвитку науки, техніки і технологій; 
  
  

     єдності принципів вимірювання; 
  
  

     безпеки об'єктів    господарювання   з   урахуванням   ризику 
  виникнення техногенних катастроф та  інших  надзвичайних  ситуацій 
  техногенного та природного характеру. 
  
  

     Стаття 17. Державна експертиза у сфері захисту населення і 
                  територій від надзвичайних ситуацій техногенного 
                  та природного характеру 
  
  

     Державна експертиза  проектів  і  рішень стосовно техногенної 
  безпеки об'єктів виробничого та соціального призначення, що можуть 
  спричинити   надзвичайні   ситуації   техногенного  та  природного 
  характеру і вплинути на стан захисту населення і територій від  їх 
  наслідків, організовується і проводиться відповідно до закону. 
  
  

     Стаття 18. Державний нагляд і контроль у сфері захисту 
                  населення і територій від надзвичайних ситуацій 
                  техногенного та природного характеру 
  
  

     Державний нагляд  і  контроль  у  сфері  захисту  населення і 
  територій від надзвичайних  ситуацій  техногенного  та  природного 
  характеру  організовуються центральними органами виконавчої влади, 
  що  реалізують  державну  політику  у  сферах  цивільного захисту, 
  нагляду  і  контролю  за станом захисту територій від надзвичайних 
  ситуацій    природного    та    техногенного   характеру,   іншими 
  уповноваженими на це центральними органами виконавчої влади.

{  Стаття  18  із  змінами,  внесеними згідно із Законом N 5459-VI 
  ( 5459-17 ) від 16.10.2012 } 
  
  

     Стаття 19. Декларування безпеки об'єктів підвищеної 
                  небезпеки 
  
  

     Декларування безпеки    об'єктів     підвищеної     небезпеки 
  здійснюється    з   метою   запобігання   надзвичайним   ситуаціям 
  техногенного  та  природного  характеру,  а   також   забезпечення 
  готовності   до   локалізації,  ліквідації  надзвичайних  ситуацій 
  техногенного та природного характеру та їх наслідків. 
  
  

     Порядок розроблення декларації  безпеки  об'єктів  підвищеної 
  небезпеки,  її зміст,  методика визначення ризиків та їх прийнятні 
  рівні встановлюються Кабінетом Міністрів України. 
  
  

                         Р о з д і л  III 
  
  

            ЄДИНА ДЕРЖАВНА СИСТЕМА ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ 
              ВЛАДИ З ПИТАНЬ ЗАПОБІГАННЯ І РЕАГУВАННЯ НА 
                  НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ ТЕХНОГЕННОГО 
                       ТА ПРИРОДНОГО ХАРАКТЕРУ 
  
  

     Стаття 20. Єдина державна система органів виконавчої влади з 
                  питань запобігання і реагування на надзвичайні 
                  ситуації техногенного та природного характеру 
  
  

     З метою  забезпечення  реалізації  державної політики у сфері 
  захисту  населення   і   територій   від   надзвичайних   ситуацій 
  створюється  єдина  державна  система  органів  виконавчої влади з 
  питань  запобігання   і   реагування   на   надзвичайні   ситуації 
  техногенного  та  природного  характеру  (далі  -  єдина  державна 
  система),  яка  складається  з  територіальних  і   функціональних 
  підсистем. 
  
  

     Положення про єдину державну систему затверджується Кабінетом 
  Міністрів України. 
  
  

     Стаття 21. Функціонування єдиної державної системи 
  
  

     Захист населення і територій у разі  виникнення  надзвичайних 
  ситуацій   техногенного  та  природного  характеру  забезпечується 
  шляхом координації функціонування постійно  діючих  функціональних 
  та територіальних підсистем єдиної державної системи. 
  
  

     Функціональні підсистеми  створюються  центральними  органами 
  виконавчої   влади   для   організації   роботи,   пов'язаної   із 
  запобіганням  надзвичайним  ситуаціям  техногенного  та природного 
  характеру та захистом населення і територій у разі їх виникнення. 
  
  

     Завдання, організація,   склад   сил   і   засобів,   порядок 
  функціонування   функціональних   підсистем  захисту  населення  і 
  територій   визначаються   положеннями    про    ці    підсистеми, 
  затвердженими  відповідними  міністерствами,  іншими  центральними 
  органами  виконавчої  влади  за погодженням із центральним органом 
  виконавчої  влади,  що  забезпечує формування державної політики у 
  сфері цивільного захисту. 
  
  

     Територіальні підсистеми  створюються в Автономній Республіці 
  Крим,  областях,  містах Києві та Севастополі  для  запобігання  і 
  ліквідації   наслідків   надзвичайних   ситуацій  техногенного  та 
  природного характеру в межах їх територій. 
  
  

     Завдання, організація,  склад   сил   та   засобів,   порядок 
  функціонування   територіальних   підсистем  захисту  населення  і 
  територій   визначаються   положеннями    про    ці    підсистеми, 
  затвердженими   Радою   міністрів   Автономної   Республіки  Крим, 
  обласними,  Київською  та  Севастопольською  міськими   державними 
  адміністраціями  за  погодженням із центральним органом виконавчої 
  влади,   що  забезпечує  формування  державної  політики  у  сфері 
  цивільного захисту. 
  
  

     Стаття 22. Режим функціонування єдиної державної системи 
  
  

     Залежно від обстановки,  ступеня поширення прогнозованої  або 
  такої,   що   виникла,   надзвичайної   ситуації  техногенного  та 
  природного характеру за  рішенням  відповідно  Кабінету  Міністрів 
  України,  Ради  міністрів  Автономної  Республіки Крим,  обласних, 
  Київської та Севастопольської міських  державних  адміністрацій  в 
  межах  конкретної  території  встановлюється  один з таких режимів 
  функціонування системи захисту населення і територій: 
  
  

     режим повсякденного  функціонування  -  за  умов   нормальної 
  виробничо-промислової,    радіаційної,    хімічної,    біологічної 
  (бактеріологічної),      сейсмічної,      гідрогеологічної       і 
  гідрометеорологічної    обстановки,   за   відсутності   епідемій, 
  епізоотій, епіфітотій тощо; 
  
  

     режим підвищеної готовності -  у  разі  істотного  погіршення 
  виробничо-промислової,    радіаційної,    хімічної,    біологічної 
  (бактеріологічної),      сейсмічної,      гідрогеологічної       і 
  гідрометеорологічної    обстановки,    за   наявності   можливості 
  виникнення  надзвичайної  ситуації  техногенного   та   природного 
  характеру; 
  
  

     режим надзвичайної  ситуації  -  у  разі виникнення і під час 
  ліквідації  наслідків  надзвичайної   ситуації   техногенного   та 
  природного характеру. 
  
  

     Режим надзвичайного   стану   запроваджується  відповідно  до 
  законів України. 
  
  

                          Р о з д і л  IV 
  
  

                СИЛИ ТА ЗАСОБИ ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ І 
         ТЕРИТОРІЙ ВІД НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ ТЕХНОГЕННОГО ТА 
                         ПРИРОДНОГО ХАРАКТЕРУ 
  
  

     Стаття 23. Склад сил та засобів захисту населення і 
                  територій від надзвичайних ситуацій техногенного 
                  та природного характеру 
  
  

     До складу сил та засобів захисту населення  і  територій  від 
  надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру входять 
  відповідні  сили  та  засоби  центральних   і   місцевих   органів 
  виконавчої  влади,  підприємств,  установ та організацій незалежно 
  від форм власності і господарювання,  єдина  державна  система,  а 
  також   добровільні   рятувальні  формування,  що  залучаються  до 
  проведення відповідних робіт. 
  
  

     Професійні аварійно-рятувальні    служби     і     спеціальні 
  (воєнізовані)   аварійно-рятувальні  служби,  з  яких  складаються 
  зазначені  сили  та  засоби,   укомплектовуються   з   урахуванням 
  необхідності  проведення  роботи  в автономному режимі протягом не 
  менше ніж трьох діб і перебувають у стані постійної готовності. 
  
  

     У разі  виникнення  надзвичайної  ситуації  техногенного   та 
  природного  характеру  сили  постійної  готовності залучаються для 
  термінового реагування. 
  
  

     Стаття 24. Залучення частин  та  підрозділів  Збройних  Сил 
                  України, інших військових формувань, утворених 
                  відповідно до законів України, для ліквідації 
                  наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та 
                  природного характеру 
  
  

     Для ліквідації наслідків надзвичайних  ситуацій  техногенного 
  та  природного  характеру  відповідно  до закону можуть залучатися 
  частини та  підрозділи  Збройних  Сил  України,  інших  військових 
  формувань, утворених відповідно до законів України. 
  
  

     Умови залучення  частин  та підрозділів Збройних Сил України, 
  інших  військових  формувань,  утворених  відповідно  до   законів 
  України,    до    ліквідації   наслідків   надзвичайних   ситуацій 
  техногенного  та  природного  характеру  визначаються  Президентом 
  України відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ),  законів 
  України "Про правовий режим надзвичайного стану" (  1550-14  )  та 
  "Про Збройні Сили України" ( 1934-12 ). 
  
  

     Стаття 25. Діяльність підприємств, установ та організацій у 
                  сфері захисту населення і територій від 
                  надзвичайних ситуацій техногенного та природного 
                  характеру 
  
  

     Підприємства, установи  та  організації  незалежно  від  форм 
  власності і господарювання у сфері захисту населення  і  територій 
  від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру: 
  
  

     планують і  здійснюють  необхідні  заходи  для  захисту своїх 
  працівників,  об'єктів господарювання та довкілля від надзвичайних 
  ситуацій техногенного та природного характеру; 
  
  

     розробляють плани локалізації і ліквідації аварій (катастроф) 
  з подальшим погодженням із центральними органами виконавчої влади, 
  що  забезпечують  формування  та  реалізують  державну  політику у 
  сферах цивільного захисту, пожежної і техногенної безпеки; { Абзац 
  третій статті 25 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5459-VI 
  ( 5459-17 ) від 16.10.2012 } 
  
  

     підтримують у  готовності  до  застосування  сили і засоби із 
  запобігання  виникненню  та  ліквідації   наслідків   надзвичайних 
  ситуацій техногенного та природного характеру; 
  
  

     створюють та підтримують матеріальні резерви для попередження 
  та ліквідації надзвичайних  ситуацій  техногенного  та  природного 
  характеру; 
  
  

     забезпечують своєчасне   оповіщення   своїх  працівників  про 
  загрозу  виникнення  або  про  виникнення  надзвичайної   ситуації 
  техногенного та природного характеру. 
  
  

     Стаття 26. Участь об'єднань громадян у ліквідації наслідків 
                  надзвичайних ситуацій техногенного та природного 
                  характеру 
  
  

     Об'єднання громадян   можуть  брати  участь  у  заходах  щодо 
  ліквідації  наслідків  надзвичайних   ситуацій   техногенного   та 
  природного  характеру відповідно до цього Закону та Закону України 
  "Про аварійно-рятувальні служби". 
  
  

                          Р о з д і л  V 
  
  

               ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ЗАХИСТУ 
           НАСЕЛЕННЯ І ТЕРИТОРІЙ ВІД НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ 
                 ТЕХНОГЕННОГО ТА ПРИРОДНОГО ХАРАКТЕРУ 
  
  

     Стаття 27. Державні органи управління у сфері захисту 
                  населення і територій від надзвичайних ситуацій 
                  техногенного та природного характеру 
  
  

     Державними органами управління у сфері  захисту  населення  і 
  територій  від  надзвичайних  ситуацій  техногенного та природного 
  характеру є: 
  
  

     Кабінет Міністрів України; 
  
  

     центральні   органи   виконавчої   влади,   що   забезпечують 
  формування  та  реалізують  державну  політику  у сфері цивільного 
  захисту;  {  Абзац  третій  статті  27 в редакції Закону N 5459-VI 
  ( 5459-17 ) від 16.10.2012 } 

 

2. Поняття про планування медико-санітарного забезпечення населення в надзвичайних ситуаціях.

 

Завдання планування медичного забезпечення населення при надзвичайних ситуаціях

Пунктом 8 Положення про державну службу медицини катастроф, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.97 р. №343, передбачено, що служба медицини катастроф проводить свою діяльність відповідно до планів медико-санітарного забезпечення на випадок виникнення екстремальних ситуацій. Ці плани на державному рівні розробляються МОЗ України, а на територіальному – органами управління охороною здоров`я адміністративних територій. Вони розглядаються і узгоджуються на засіданнях координаційних комісій і затверджуються органами виконавчої  влади відповідно державного або територіального  рівнів.

Основним принципом планування заходів щодо попередження та ліквідації медико-санітарних наслідків НС повинно стати максимальне урахування і використання медичних сил і засобів, які має конкретна адміністративна територія після мобілізації всіх ресурсів системи охорони здоров`я.

Основними задачами планування є:

·     підвищення готовності органів управління, сил і засобів системи охорони здоров`я до дій за умов НС;

·     забезпечення сталості управління силами і засобами у період підготовки та під час ліквідації медико-санітарних наслідків природних і техногенних катастроф;

·     забезпечення доцільного використання медичних сил і засобів, їх  маневру у швидкоплинних ситуаціях, що можуть виникнути у осередку катастрофи, а також санітарно-протиепідемічних заходів у осередку катастрофи, на шляхах медичної евакуації і у місцях розселення евакуйованих;

·     обґрунтування створення запасів майна для оснащення медичних формувань і закладів територіальної системи охорони здоров`я, в першу чергу тих, що входять до складу державної служби медицини катастроф; забезпечення його організованої видачі у короткий термін;

·     забезпечення підготовки кадрового складу охорони здоров`я до роботи за умов НС.

 

Рівні планування заходів медичного забезпечення населення за умов НС

Планування заходів медичного забезпечення населення за умов НС проводиться на таких 5 рівнях:

1-й – медичний заклад;

2-й адміністративний район, місто без районного поділу;

3-й – місто з районним поділом;

4-й – Автономна Республіка Крим, області, міста Київ і Севастополь;

5-й – загальнодержавний.

Плани першого рівня розробляються фахівцями медичного закладу, узгоджуються з органом управління охороною здоров`я, якому він підпорядковується, і затверджується керівником медичного закладу.

Плани другого і третього рівнів розробляються органом управління охороною здоров`я цього рівня, узгоджуються з відповідним органом управління вищого рівня (МОЗ Автономної Республіки Крим, обласні управління охорони здоров`я) і затверджуються начальником управління (відділу) охорони здоров`я адміністративного району або міста. Примірник затвердженого плану подається у вищий територіальний орган управління охороною здоров`я.

Плани четвертого рівня  складаються МОЗ Автономної Республіки Крим, обласними управліннями охорони здоров`я та Київським і Севастопольським міськими управліннями охорони здоров`я і затверджуються їх керівниками після  розгляду і узгодження на засіданні територіальної координаційної комісії державної служби медицини катастроф. Примірник затвердженого плану передається у МОЗ України.    

План п`ятого рівня розробляється МОЗ України, узгоджується на засіданні Центральної координаційної комісії державної служби медицини катастроф і затверджується МОЗ України.

 

Загальна структура і зміст плану медико-санітарного забезпечення

План медичного забезпечення населення за умов НС повинен включати такі основні розділи:

Розділ 1. Коротка характеристика сил і засобів системи охорони здоров`я (об`єкт, адміністративна територія).

Розділ 2. Прогноз медико-санітарної обстановки на території забезпечення при виникненні НС.

Розділ 3. Заходи щодо ліквідації медико-санітарних наслідків НС.

3.1. Організація медичної розвідки.

3.2. Організація лікувально-евакуаційних заходів.

3.3. Організація санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів.

3.4. Організація матеріально-технічного забезпечення.

Розділ 4. Організація управління, зв`язку і оповіщення за умов НС.

Додатки.

У першому розділі плану подається характеристика мережі медичних закладів на відповідній адміністративній території, кількість лікарів (загальна і за окремими спеціальностями), кількість середнього медичного персоналу і структура його спеціалізації, загальна кількість і профільний розподіл ліжкофонду.

Окремим підрозділом подається характеристика сил, засобів, формувань та медичних закладів, що входять до складу державної служби медицини катастроф державного і територіального рівнів, можливість розгортання додаткового ліжкофонду і його профілізація в залежності від медико-санітарної обстановки.

Другий розділ плану присвячений прогнозу медико-санітарної обстановки, що може виникнути при найбільш імовірних на даній адміністративній території катастрофах природного і техногенного характеру.

Він повинен включати ретроспективний аналіз стихійних лих та техногенних катастроф, що сталися на даній адміністративній території та їх медико-санітарних наслідків, перелік потенційно небезпечних об`єктів, які можуть викликати різке погіршення санітарно-епідемічної обстановки, із  зазначенням уражуючих факторів, фізико-географічних особливостей тощо. Одне з основних місць цього розділу повинен займати прогноз медико-санітарних наслідків природних і техногенних катастроф з розрахунками величини і структури санітарних втрат серед населення. Окремо визначається можливість попадання у осередок катастрофи медичних закладів та прогнозування відповідних наслідків. Детальні розрахунки до цього розділу можна виносити у додатки до плану.

Третій розділ плану є логічним продовженням попередніх двох. У цьому розділі висвітлюється хто, якими силами і де проводить медичну розвідку (в тому числі санітарно-епідеміологічну) осередку катастрофи, куди передається отримана інформація і з якою періодичністю, наводиться перелік оснащення розвідувальних груп із зазначенням системи захисту їх особового складу від уражаючих  факторів, що діють у осередку катастрофи.

Визначається порядок організації і проведення заходів щодо захисту особового складу медичних закладів і формувань, які згідно прогнозу, потрапляють до вогнища природної або техногенної катастрофи.

Основою для планування лікувально-евакуаційного забезпечення є величина і структура санітарних втрат, яка в свою чергу визначається:

·     характером уражаючих факторів;

·     наявністю і можливістю використання засобів індивідуального і колективного медичного захисту;

·     своєчасністю оповіщення населення про характер НС;

·     оперативністю і адекватністю реагування аварійно-рятувальних служб, що забезпечується довготривалим процесом їх підготовки;

·     своєчасністю і ефективністю реалізації лікувально-евакуаційних і санітарно-протиепідемічних заходів.

Усі ці моменти повинні враховуватись при прогнозуванні санітарних втрат у кожній конкретній НС.

Суть планування лікувально-евакуаційного забезпечення постраждалих полягає в розробці організації своєчасних, адекватних і послідовних заходів для надання медичної допомоги постраждалим на етапах медичної евакуації з обов`язковим  їх транспортуванням  з осередку у лікувальні заклади в залежності від медичних показань. При цьому  під етапом медичної евакуації розуміються медичні формування і заклади, що розгортаються на шляхах евакуації потерпілих і забезпечують їх прийом, медичне сортування, надання певного обсягу медичної допомоги, лікування і підготовку до подальшої евакуації.

До цього підрозділу плану необхідно включити відомості про сили і засоби, призначені для надання першої медичної, долікарської, першої лікарської, кваліфікованої і спеціалізованої медичної допомоги. В залежності від ситуації деякі види медичної допомоги можуть не включатися, проте обов`язковою є організація надання першої медичної допомоги з подальшою евакуацією з осередку катастрофи на другий етап медичної евакуації (кваліфікована і спеціалізована медична допомога).

 

 

 

Поняття про медико-санітарного забезпечення населення і його заходи

Медико-санітарне забезпечення населення за умов НС: це сукупність заходів, що виконує державна служба медицини катастроф (ДСМК) при ліквідації медико-санітарних наслідків НС:

– надання екстреної медичної допомоги постраждалим і хворим в зоні НС

– медична евакуація

– медичне забезпечення населення

– підтримка санітарно-епідемічного благополуччя в зонах НС, на маршрутах і етапах евакуації і в лікувальних закладах

 Медико-санітарне забезпечення населення включає лікувально-евакуаційні, санітарно-гігієнічні і протиепідемічні заходи, які має  проводити ДСМК при ліквідації медико-санітарних наслідків НС, заходи з медичного захисту населення та постачання медичного майна.

Лікувально-евакуаційні заходи. У системі лікувально-евакуаційних заходів передбачається надання екстреної медичної допомоги ураженим і хворим, їх евакуація і подальше лікування. При цьому визначають такі види медичної допомоги:

•       перша  медична,

•        долікарська,

•        перша лікарська,

•        кваліфікована медична допомога,

•        спеціалізована медична допомога.

Санітарно-гігієнічні заходи: проводяться разом з санепідслужбами у зоні НС, на шляхах і етапах медичної евакуації уражених і хворих, у районах розселення населення, що евакуюється з осередків катастроф. Вони повинні забезпечувати належний санітарно-гігієнічний стан в місцях організації харчування, водопостачання, розміщення, праці і відпочинку персоналу, зайнятого на рятувальних роботах при ліквідації наслідків НС, а також населення, уражених і хворих.

Протиепідемічні заходи: проводяться з метою попередження виникнення епідемічних осередків, а при їхньому виникненні – локалізації і ліквідації осередків інфекційних захворювань.

Плани медико-санітарного забезпечення населення в екстремальних ситуаціях на державному рівні розробляються МОЗ України, попередньо розглядаються Центральною координаційною комісією і затверджуються Кабінетом Міністрів України.

План медико-санітарного забезпечення населення в екстремальних ситуаціях на територіальному рівні розробляється МОЗ Автономної Республіки Крим, управліннями охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації, попередньо   розглядаються   територіальними   координаційними комісіями і затверджуються відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Висновок: План медико-санітарного забезпечення населення адміністративної території (Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя) за умов НС відображає зміст й обсяг заходів щодо мінімізації і ліквідації медико-санітарних наслідків прогнозованих НС у масштабі всієї території, окремих міст і районів і є вихідним документом  для  визначення  потреб  фінансування,  медичного постачання, матеріально-технічного і транспортного забезпечення планованих заходів.

 

Мета планування медико-санітарного забезпечення населення в НС

         1. Проаналізувати реальний стан всіх ланок системи охорони здоров’я адміністративної території та їх готовності до функціонування за умов НС:

•         стан забезпечення та рівень підготовки медичних кадрів і можливості його залучення до роботи в зоні НС і на етапах медичної евакуації;

•         стан ліжкофонду медичних закладів і можливість його перепрофілювання та розгортання додаткового ліжкофонду;

•         стан матеріально-технічного забезпечення медичних закладів, створених на їх базі мобільних медичних формувань;

•         наявність резервів санітарно-гігієнічного, медичного та спеціального майна на випадок  НС; 

•         наявність  і  стан  санітарного та допоміжного автотранспорту для розгортання сил ДСМК та евакуації постраждалих, населення і медичних закладів,

•         стан системи оперативного зв’язку і можливість обладнання сучасним зв’язком формувань ДСМК.

2. Розрахунки можливих санітарних втрат серед населення, виходу ладу медичних закладів та медичного персоналу при НС.

3. Розрахунки необхідної кількості медичних формувань, медичних кадрів,  додаткового ліжкофонду, запасів санітарно-гігієнічного, медичного та спеціального майна, транспорту та інших матеріально-технічних засобів для ліквідації медико-санітарних наслідків НС.

         4. На підставі порівняння потенціалу системи охорони здоров’я та розрахованих потреб визначення кількості формувань, медичних кадрів, матеріально-технічних засобів, санітарно-гігієнічного, медичного та спеціального майна, що необхідно залучити до ДСМК при НС від інших відомств, підприємств різної форми власності, громадських організацій.

5. Планування накопичення та підтримки в готовності оперативних резервів формувань і закладів ДСМК.

6. Планування підготовки кадрів та формувань до участі в ліквідації медико-санітарних наслідків НС, їх сертифікації та ліцензування.

 

Завдання на планування медико-санітарного забезпечення населення в надзвичайних ситуаціях

Це нормативний документ, який визначає мінімум вимог, обов’язкових для виконання при плануванні, а саме:

•         прогноз медико-тактичної обстановки в межах адміністративної території;

•         основні задачі медико-санітарного забезпечення населення, що витікають з прогнозованої обстановки при можливих НС;

•         склад (профіль) і чисельність медичних формувань ДСМК державного та територіального рівня ;

•           кількість і профіль ліжок у лікувально-профілактичних закладах, призначених для прийому уражених і хворих при ліквідації наслідків НС;

•         терміни приведення у готовність медичних формувань і ліжкової мережі до прийому уражених і хворих;

•         порядок  постачання  медичним,  санітарно-господарським і спеціальним майном утворюваних медичних формувань і ліжок, призначених для приймання уражених і хворих;

•         порядок матеріально-технічного і транспортного забезпечення формувань і закладів ДСМК;

•           склад, терміни приведення їх у готовність і призначення сил і засобів, що виділяються в порядку взаємодії різними відомствами, приватними підприємствами та громадськими організаціями, які беруть участь у ліквідації медико-санітарних наслідків;

•         розташування пунктів управління ліквідацією медико-санітарних наслідків НС і порядок подання повідомлень.

 

Структура і зміст плану медико-санітарного забезпечення населення в надзвичайних ситуаціях:

 

План

медико-санітарного

забезпечення

 

      

 

На карті наноситься:

– Адміністративні межі території та назви адміністративних територій, що до неї прилягають

– Назви населених пунктів, дислокація найбільш важливих потенційно-небезпечних об’єктів економіки

– Основні автомобільні і залізничні магістралі  із зазначенням прийнятої  їхньої нумерації, вузлові станції

– Зони можливого зараження в  результаті  аварій на радіаційно- і хімічнонебезпечних

 об’єктах

– Зони можливого затоплення, сейсмонебезпечні зони із вказанням останнього року їх активності і потужності тощо

– Дислокація природно-осередкових інфекцій  із вказанням останнього дня реєстрації інфекції і кількості випадків захворювання

– Дислокація формувань ДСМК

– Дислокація закладів держсанепіднагляду, служби крові, фармації і т.п.

– Дислокація закладів охорони здоров’я із зазначенням їх ліжкофонду, в т.ч. тої, що перепрофілізується для прийолму уражених і хворих при НС

– Дислокація пунктів управління  і засобів зв’язку

У пояснювальній записці відображаються:

– висновки з прогнозованої медико-тактичної обстановки, можливі санітарні втрати населення, їх структуру, вихід з ладу медичних закладів, втрати медичного персоналу, вплив наслідків НС на організацію медико-санітарного забезпечення населення;

– стисла характеристика органів і закладів охорони здоров’я територіального і відомчого підпорядкування, що є базою утворення служби медицини катастроф;

– завдання ДСМК територіального рівня з урахуванням прогнозованої обстановки і наявних можливостей щодо створення її сил і засобів;

– сили (формування, заклади, підрозділи) ДСМК територіальних органів охорони здоров’я, відомчого підпорядкування, приватної та громадської форм власності з зазначенням термінів приведення їх у готовність до роботи при НС;

– організація постачання створених формувань і медичних закладів (ліжкової мережі) медичним, санітарно-господарським і спеціальним майном, кров’ю і її препаратами;

– організація транспортного забезпечення формувань і закладів ДСМК, відповідно з проведеними службою заходами;

– організація захисту персоналу служби медицини катастроф від впливу уражаючих чинників при виникненні НС;

– організація матеріально-технічного, продовольчого постачання формувань і закладів ДСМК при ліквідації медико-санітарних наслідків НС (в тому числі порядок технічного обслуговування транспорту, забезпечення паливо-мастильними матеріалами, продовольчими товарами і водою, засобами зв’язку, речовим та іншим майном);

– організація і зміст заходів з введенням режимів підвищеної готовності та надзвичайної ситуації з урахуванням прогнозованої медико-тактичної обстановки і особливостей територіальної і відомчої системи охорони здоров’я.

 

Елементи пояснювальної записки плану медико-санітарного забезпечення Тернопільської області

Аварія на Хмельницькій АЕС (100 кілометрова зона):

– 201 населений пункт,

– територія 10 тис кв. км,

– населення 782 тис. чол.

 

Хімічно-небезпечні об’єкти ІІІ  категорії небезпеки:

22 об’єкти, які вміщують:

•                     аміак – 150,8 т,

•                     соляна кислота – 214 т,

•                     хлор – 35,3 т,

•                     сірчана кислота – 60 т.

 

Залізницею щодоби транспортується 10 вагонів СДОР.

В зону аварії на Калуському концерні “Оріана” може потрапити  139 тис. мешканців області.

Підтопленими можуть бути 1058 дворів, в яких мешкає 3694 чол.

 

 

Характеристика сил і засобів медичної служби Тернопільської області

м. Тернопіль:

11 лікувально-профілактчиних закладів;

1 ЦРЛ;

1 станція переливання крові;

2 станції ШМД

Тернопільська область

16 ЦРЛ;

12 номерних районних лікарень;

25 сільських дільничих лікарень;

97 сільських лікарських амбулаторій;

827 ФАПів;

1 станція переливання крові;

21 відділення швидкої допомоги

Медичні формування ДСМК області

 

 

Календарний план-графік основних заходів за умов режимів готовності ДСМК Тернопільської області

 

Організація взаємодії сил і засобів міністерств і відомств при ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій природного і техногенного  походження

До ліквідації наслідків природних лих і техногенних катастроф залучаються сили і засоби різних міністерств і відомств державного і територіального рівнів. Виходячи з багатоплановості і різноплановості дій учасників робіт, актуальною є проблема їх координації і концентрації зусиль на найважливіших напрямках діяльності у кожному певному випадку і проміжку часу.

Відношення цих питань в системі державної служби медицини катастроф покладено на центральну і територіальні координаційні комісії. До складу комісії входять повноважні представники управлінь охорони здоров`я відповідних рівнів, сили і засоби яких залучають для ліквідації медико-санітарних наслідків природних і техногенних катастроф.

У «Положенні про координаційні комісії державної служби медицини катастроф» передбачено, що основна їх діяльність припадає на період планування медичних сил і заходів для забезпечення населення при ліквідації наслідків катастроф.

У період виникнення НС при органі управління охороною здоров`я створюється оперативний штаб, завданням якого є  розробка і забезпечення виконання заходів щодо ліквідації медико-санітарних наслідків за конкретних умов з урахуванням факторів, що викликали цю подію. Крім цього, на оперативні штаби покладаються завдання забезпечення взаємодії не лише медичних сил, що входять складовими частинами до державної служби медицини катастроф, але й органів управління інших галузей, задіяних у ліквідації наслідків катастрофи. Базою розгортання оперативних штабів є центри екстреної медичної допомоги та  медицини катастроф. До складу оперативних штабів, крім представників органу управління охорони здоров`я відповідної адміністративної території, можуть входити і члени координаційної комісії тих міністерств і відомств, медичні сили і засоби яких залучаються до роботи у даному випадку.

При великомасштабних катастрофах територія, на якій виникла НС, поділяється на оперативні зони, які в свою чергу можуть поділятися на сектори. Такий розподіл дозволяє оперативно реагувати на швидкоплинні зміни на окремих ділянках роботи, раціонально використовувати людський і матеріально-технічний потенціал, забезпечити скорочення часу виконання необхідних заходів через швидке прийняття і реалізацію управлінських рішень.

Для забезпечення управління та координації дій між медичними силами, що беруть участь у ліквідації наслідків катастроф у відповідній зоні, територіальні органи управління охороною здоров`я можуть створювати оперативні групи, що вирішують питання медичної розвідки, визначають необхідну кількість і структуру медичних сил і засобів, шляхи і порядок евакуації постраждалих. Особливо важливою є робота цих груп у районах зі складною невизначеною обстановкою або на адміністративних територіях, значно віддалених від обласного центру. Крім того, завданнями оперативних груп є забезпечення зв`язку між зоною катастрофи і оперативним штабом, а також координація рішень з місцевими органами виконавчої влади, органами і закладами інших міністерств і відомств для забезпечення узгоджених дій усіх учасників ліквідації наслідків катастрофи.

До складу оперативної групи територіального органу управління охороною здоров`я можуть входити:

·     заступник начальника територіального органу управління охороною здоров`я;

·     заступник головного лікаря обласної санепідемстанції;

·     головний спеціаліст територіального органу управління здоров`я (в залежності від характеру катастрофи визначається потреба у кожному спеціалісті);

·     заступник директора чи представник територіального центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф;

·     спеціаліст, що забезпечує систему зв`язку;

·     водій.

Відповідно до конкретної обстановки склад оперативної групи може змінюватись і доповнюватися необхідними спеціалістами.

Оперативна група забезпечується спеціально оснащеним автотранспортом підвищеної прохідності, обладнаним системою телекомунікації. Її керівник може приймати управлінські рішення у межах наданих йому повноважень, реалізувати рішення вищих управлінських інстанцій та контролювати хід виконання заходів з медичного забезпечення населення у зоні відповідальності.

Для координації дій медичних сил і засобів у НС в масштабах країни створюється оперативна група МОЗ України, яку очолює заступник міністра. До її складу входять начальники або заступники начальників профільних управлінь, спеціалісти, залучення яких визначається характером катастрофи, представник Українського науково-практичного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. Оперативна група МОЗ працює, як правило, на базі управління охороною здоров`я на тій адміністративній території, де виникла НС. Представники оперативної групи забезпечуються автотранспортом або іншим видом транспорту (мотодрезини, геліокоптери), обладнаними телекомунікаційними системами. Оперативна група керує усіма силами і засобами служби медицини катастроф державного рівня, що залучаються до роботи, визначає потребу у силах і засобах посилення і спеціалізації, координує дії територіальної системи охорони здоров`я силами і засобами інших міністерств і відомств центрального підпорядкування, що працюють у осередку катастрофи, реалізує управлінські рішення МОЗ України, контролює хід їх виконання, постійно інформує керівництво міністерства про медико-санітарну обстановку у зоні НС і хід ліквідації наслідків катастрофи.

Для забезпечення ефективної роботи оперативних груп МОЗ України важливою є попередня підготовка їх членів до роботи за умов НС через залучення до підготовки планів медичного забезпечення, участі у командно-штабних та інших видах навчань, розробки формалізованих документів збору і передачі інформації, відпрацювання систем оповіщення і зв`язку.

Основним органом, що забезпечує загальне керівництво і координацію усіх видів робіт з ліквідації наслідків катастроф на адміністративній території являється Комісія, робочим органом якої є на державному рівні – Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, а на територіальному – штаби ЦО і НС.

Взаємодія органів управління охороною здоров`я з органами управління інших галузей здійснюється:

·     участю представників охорони здоров`я  у роботі відповідної комісії з ліквідації наслідків катастроф;

·     розмежуванням функцій та визначенням порядку дії і взаємодопомоги аварійно-рятувальних формувань;

·     визначенням характеру, обсягу і періодичності подання необхідної інформації як формуваннями і закладами державної служби медицини катастроф, так і органами управління інших міністерств і відомств;

·     визначенням характеру взаємодії на рівні формувань, оперативних груп, органів управління і штабів ЦО і НС;

·     організацією взаємного оповіщення;

·     визначенням складу медичних сил швидкого реагування;

·     визначенням місць, ділянок або напрямків діяльності медичних сил швидкого реагування;

·     визначенням місць санітарної обробки постраждалих і контролю за її якістю;

·     визначенням мережі закладів, на які покладаються відповідні функції у ліквідації наслідків катастроф;

·     визначенням сил і засобів для медичної евакуації населення з вогнища катастрофи;

·     визначенням порядку медичного та інших видів забезпечення формувань, що беруть участь у ліквідації наслідків катастроф;

·     визначенням сил і засобів, необхідних для забезпечення громадського порядку і охорони небезпечних об`єктів, житлової зони, медичних закладів тощо.

Таким чином, слід відзначити, що у системі заходів, спрямованих на подолання наслідків стихійних лих і техногенних  катастроф, пріоритетними є заходи щодо ліквідації їх медико-санітарних втрат. Дії аварійно-рятувальних і медичних формувань та закладів у районі НС перш за все спрямовані на пошук і надання необхідної медичної допомоги постраждалим у осередку катастрофи, захист населення від дій вторинних уражаючих факторів, забезпечення своєчасної медичної евакуації і за потреби, евакуації населення з осередку катастрофи, організацію медичного забезпечення етапів евакуації і місць розселення евакуйованих, надання у необхідному обсязі своєчасної допомоги постраждалим, організацію і проведення санітарно-протиепідемічних заходів з метою захисту життя і здоров`я людей.

Завдання органів управління й усієї системи охорони здоров`я України, перш за все її підсистеми – державної служби медицини катастроф, полягає у максимальному забезпеченні постійної готовності їх сил і засобів для реалізації заходів щодо медичного забезпечення населення країни за умов НС незалежно від факторів, що її спричинили.