ПІДПРИЄМСТВО, ЗАТРАТИ І РЕЗУЛЬТАТИ ЙОГО ДІЯЛЬНОСТІ

План

1	Підприємство, його суть, головні ознаки і особливості в умовах ринкової економіки. Умови виникнення і діяльності підприємств. Форми підприємств та види в системі охорони здоров’я.
2	Акредитація лікувально-профілактичних закладів України.
3	Госпрозрахунковий (комерційний) тип організації діяльності підприємства та його основні принципи.
4	Затрати виробництва і підприємства. Собівартість продукції та шляхи її зниження.
5	Прибуток і рентабельність. Розподіл прибутку. Ефективність роботи підприємства і шляхи її підвищення.

 

 

1. Підприємство, його суть, головні ознаки і особливості в умовах ринкової економіки. Умови виникнення і діяльності підприємств. Форми підприємств та види в системі охорони здоров’я.

 

Підприємство – це основна організаційна ланка народного господарства України. Діяльність підприємств в Україні регламентує Господарський кодекс України (зі змінами №245-VII (245-18) від 16.05.2013), що встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності, яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності. 

Цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. 

Підприємство – 

це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої,науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому чинним законодавством.

 

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності. 

Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту або модельного статуту. Підприємства незалежно від форми власності, організаційно-правової форми, а також установчих документів, на основі яких вони створені та діють, мають рівні права та обов'язки. Воно є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб. 

Підприємство працює на основі свого статуту і здійснює будь-яку господарську діяльність, не заборонену законодавством України.

Підприємство створюється згідно рішення власника майна. Шляхи створення підприємства можуть бути найрізноманітніші і оговорені чинним законодавством, зокрема, функції власника можуть виконувати уповноважені ним органи чи підприємства засновники, чи окремі організації тощо.

У деяких випадках створення підприємства погоджується із Антимонопольним комітетом.

 

Схема 8.1. Характерні ознаки підприємства

 

Створеним вважається підприємство тоді, коли воно отримує державну реєстрацію і з цього ж дня набуває прав юридичної особи. Реєстрація в Україні регламентується Законом України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 31-32, ст.263 ). Гарантією реєстрації виступає свідоцтво про державну реєстрацію.

Свідоцтво про державну реєстрацію – 

документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи - підприємця;

Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Єдиний державний реєстр 

створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

З огляду на те, що значній частині сьогоднішніх студентів доведеться займатися приватною підприємницькою діяльністю, робимо акцент саме на такій формі організації підприємства. Тому наводимо дані, які більше цікавлять не юридичних, а саме фізичних осіб.

В Єдиному державному реєстрі повинні міститися такі відомості щодо фізичної особи - підприємця:

ü   ім'я фізичної особи;

ü   ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків;

ü   місце проживання;

ü   основні види діяльності;

ü   дата та номер запису про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, дати та номери записів про внесення змін до нього;

ü   підстави для відмови у проведенні державної реєстрації;

ü   серія та номер свідоцтва про державну реєстрацію, дата видачі або заміни свідоцтва про державну реєстрацію;

ü   підстави для відмови у проведенні державної реєстрації змін до відомостей про фізичну особу - підприємця;

ü   дані про дату постановки на облік та дату зняття з обліку в органах статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування;

ü   дані про перебування фізичної особи - підприємця в процесі припинення підприємницької діяльності;

ü   дата та номер запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем, а також підстава для його внесення;

ü   дата та номер запису про відміну державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем, а також підстава для його внесення;

ü   місце проведення державної реєстрації, а також місце проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом;

ü   місцезнаходження реєстраційної справи;

ü   прізвище, ім'я та по батькові посадової особи, що внесла до Єдиного державного реєстру запис про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, внесла зміни до цього запису або внесла запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем;

ü   дата передачі реєстраційної справи до державної архівної установи, адреса її знаходження.

Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців включає, зокрема:

-  перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці;

-  перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації;

-  внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу - підприємця до Єдиного державного реєстру;

-  оформлення і видачу свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру.

Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи - підприємця.

За проведення державної реєстрації справляється реєстраційний збір у такому розмірі:

-    десять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - за проведення державної реєстрації юридичної особи;

-    два неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - за проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця.

Установчими документами суб'єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб'єкта господарювання. 

В установчих документах повинні бути зазначені найменування суб'єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом.

У засновницькому договорі засновники зобов'язуються утворити суб'єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення,умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб'єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб'єкта господарювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону. 

Статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного капіталу та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству. 

Положенням визначається господарська компетенція органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи інших суб'єктів у випадках, визначених законом.

Етапи створення суб’єкта підприємницької діяльності

1.     Аналіз ситуації на ринку

2.     Вибір організаційно-правової форми підприємства

3.     Розробка бізнес-плану майбутньої діяльності

4.     Затвердження назви підприємства у Реєстраційній палаті

5.     Розробка статуту та інших установчих документів

6.     Нотаріальне засвідчення підписів на установчих документах

7.     Відкриття тимчасового рахунку в банку і внесення 50% статфонду

8.     Оплата збору за держреєстрацію підприємства

9.     Здача документів в органи державної реєстрації

10.                       Отримання протягом 5-ти днів свідоцтва про державну реєстрацію та статут підприємства

11.                       Отримання в статуправління присвоєного коду ЄДРПОУ

12.                       Нотаріальне завірення копій установчих документів та свідоцтва про реєстрацію підприємства

13.                       Виготовлення печатки та штампу у спеціалізованих фірмах

14.                       Постановка на обліку Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд зайнятості,Державну податкову адміністрацію.

15.                        Відкриття розрахункового рахунку в банку

16.                       За необхідності отримання спеціальних дозволів – ліцензій на право зайняття окремим видом діяльності.

Державна реєстрація фізичної особи, яка має намір стати підприємцем проводиться за певним алгоритмом.

Для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи:

ü  заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи – підприємця;

ü  копію довідки про включення заявника до Державного реєстру  фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів;

ü     документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за  проведення державної реєстрації фізичної особи – підприємця.

ü     якщо документи для проведення державної реєстрації  подаються заявником особисто, державному реєстратору додатково пред’являється паспорт.

Документи, які подаються для проведення державної реєстрації фізичної особи – підприємця, приймаються за описом, копія якого в день надходження документів видається (надсилається рекомендованим листом) заявнику з відміткою про дату надходження документів, яка вноситься до журналу обліку реєстраційних дій.

Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи – підприємця є датою державної реєстрації фізичної особи – підприємця. Строк державної реєстрації фізичної особи – підприємця не повинен перевищувати два робочих дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації фізичної особи – підприємця.

Свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи – підприємця повинно бути оформлено державним реєстратором і видано (надіслано рекомендованим листом) заявнику не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації фізичної особи – підприємця.

Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації фізичної особи – підприємця зобов’язаний передати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про проведення державної реєстрації фізичної особи – підприємця із зазначенням номера і дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру та відомості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи – підприємця для взяття фізичної особи – підприємця на облік.

Підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо). 

Функції, права та обов'язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами. 

Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. 

Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону.

Діяльність розташованих на території України відокремлених підрозділів підприємств, що знаходяться за її межами, регулюється цим Кодексом та іншими законами. 

Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів: 

ü  приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи); 

ü  підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності); 

ü  комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади; 

ü  державне підприємство, що діє на основі державної власності; 

ü  підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності). 

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні. 

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, неподілений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством інформує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника. 

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб. 

Поділ підприємств за обсягом господарського обороту та чисельністю працюючих:

Суб’єктами мікро підприємництва є:

Фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи - підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України; юридичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України. 

В системі охорони здоров’я чисельність працюючих у малому підприємстві не може перевищувати 25 чоловік. У сфері науки та науковому обслуговуванні – 100 чоловік.

Суб’єктами малого підприємництва є: фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи - підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України; юридичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро,визначену за середньорічним курсом Національного банку України. 

Суб’єктами великого підприємництва є юридичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) перевищує 250 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності перевищує суму, еквівалентну 50 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України. 

 Поділ підприємств за формами власності на засоби виробництва:

Приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи. У системі охорони здоров’я – це приватні лікарські кабінети чи приватні аптеки.

Колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу.

Господарське товариство, засноване на власності об’єднання громадян.

Комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади, наприклад, станції швидкої та невідкладної допомоги.

Державне підприємство, засноване на власності держави.

можуть бути створені на основі оренди майна виробництва, цехів, відділень чи інших підрозділів державного підприємства.

Орендне підприємство діє на підставі статуту, що затверджується загальними зборами (конференцією) його трудового колективу. За ним може бути збережена назва підприємства, взятого ним в оренду за рішенням відповідних державних органів.

 Поділ підприємств за способом об’єднання:

Асоціації –

це об’єднання організацій чи осіб для досягнення конкретних цілей.

Слід відмітити, що асоціація – це добровільне об’єднання підприємств, об’єднань, установ, громадян тощо і створюються за рішенням засновницького з’їзду. Асоціація зберігає самостійність кожного її члена, не обмежує ініціативу у комерційній та іншій діяльності і водночас допомагає об’єднати зусилля всіх для вирішення поставленої мети.

Яскравим прикладом такого об’єднання є Всеукраїнська громадська організація «Фармацевтична Асоціація «ФАРМУКРАЇНА», яка є добровільною Всеукраїнською громадською організацією, створеною на основі єдності інтересів для спільної реалізації прав і свобод фахівців системи охорони здоров’я, зайнятих науково-дослідницькою і практичною роботою у фармацевтичному секторі галузі охорони здоров’я та суміжних дисциплін, з метою об’єднання зусиль працівників фармації, науковців, представників засобів масової інформації, установ охорони здоров’я України, інших зацікавлених осіб та установ охорони здоров’я України для сприяння науковим розробкам з питань теорії і практики охорони здоров’я в галузі фармації та суміжних дисциплін, задоволення та захисту спільних інтересів членів Асоціації.

Концерни

утворюються на основі добровільного об’єднання та договірних відносин економічно відокремлених підприємств та організацій незалежно від форм власності з метою об’єднання зусиль для розширення виробництва, успішного функціонування в умовах ринкових відносин, забезпечення соціального розвитку колективів та захисту їх інтересів.

Підприємства та організації, які увійшли в концерн, вибувають із підпорядкування міністерств і стають організаційно єдиними і самостійними у своїй господарській діяльності.

Найбільший хіміко-фармацевтичний концерн – Bayer, який займає ключові світові позиції в таких галузях як охорона здоров’я, захист рослин і виробництво високотехнологічних матеріалів.

Bayer AG визначає мету і стратегію для всієї Групи Bayer. Три субконцерни і три сервісні компанії, що входять в концерн, є самостійними організаціями, які працюють під керівництвом керуючої холдингової компанії. Корпоративний центр підтримує ініціативи Ради Директорів концерну Bayer, спрямовані на досягнення стратегічних цілей компанії.

Місія компанії ґрунтується на слогані: Science For A Better Life (Наука для кращого життя) і підкреслює прагнення Bayer до створення нових технологій, які сприяють розвитку людства і поліпшення якості життя.

Група Bayer дотримується принципів сталого розвитку, визнає і приймає свою роль соціально і етично відповідального «корпоративного громадянина». Економіка, екологія та соціальна відповідальність є рівнозначними цілями корпоративної політики.

Bayer ConsumerCare – це підрозділ безрецептурних препаратів у складі Bayer HealthCare, який є одним з найбільших в світі виробників безрецептурних препаратів і біологічно активних добавок. На даний момент компанія Bayer займає третє місце на ринку препаратів, що відпускаються без рецептів.

ТОВ «Байєр» в Україні є частиною глобального концерну Bayer AG зі штаб-квартирою в Леверкузені, Німеччина. В Україну компанія Bayer веде бізнес з 1992 року.

ТОВ «Байєр» в Україні представляє на сьогодні такі напрямки діяльності як: Bayer HealthCare, Bayer CropScіence, Bayer MaterіalScіence, забезпечуючи своїх споживачів широким спектром продуктів.

Спільні підприємства –

форма міжнародного співробітництва. В основному спільні товариства створюються під майбутні інвестиції.

Для прикладу такого утворення можна взяти компанію СП «Технології та інвестиційний консалтинг» (СП “ТИКОН”). Компанія спеціалізується в сфері інвестиційного консалтингу та навчання. Основний проект – впровадження в Україні інформаційної технології планування та аналізу ефективності інвестицій Project Expert (партнер – фірма “ЕКСПЕРТ СИСТЕМ” (Група компаній ПРО-ІНВЕСТ).

Консорціум

створюється підприємствами будь-якої форми власності та банками як тимчасове об’єднання для вирішення конкретних завдань – реалізації конкретних цільових програм і проектів, в тому числі науково-технічних, будівельних, природоохоронних та інших. Після виконання свого завдання консорціум припиняє свою діяльність.

Прикладом такого утворення в системі охорони здоров’я може слугувати Створений Тернопільським державним медичним університетом «Міжнародний науково-освітній інноваційно-технологічний консорціум медичних ВНЗ і ВНЗ фізичного виховання і спорту».  Основною метою діяльності Консорціуму є формування сучасної ефективної корпоративної системи підготовки кваліфікованих професійних фахівців і наукових кадрів нового рівня в сферах охорони здоров’я, фізичного виховання і спорту (зокрема здоров’я людини, фізичної реабілітації, фітнесу та рекреації), а також створення ефективної інноваційної системи сфери медичної освіти та науки фізичного виховання і спорту, реалізація інноваційних проектів на основі інтеграції наукового, освітнього, лікувально-профілактичного, інноваційного та технологічного потенціалу організацій – членів Консорціуму, впровадження результатів інноваційної діяльності Консорціуму в області медичної освіти, фізичного виховання і спорту, пов’язаних з ними сфер діяльності.

Селянське (фермерське) господарство –

створене з метою виробництва товарної сільськогосподарської продукції і засноване переважно на особистій праці громадянина і праці членів його сім’ї.

Паралельно із власним виробництвом вони можуть розвивати й інші промисли, створювати малі підприємства тощо. У діяльності агрофірм на договірних засадах можуть брати участь інші підприємства та організації.

Агрофірми –

це об’єднання сільськогосподарських структур, які згуртовують виробництво, збереження, переробку і реалізацію продукції, виготовленої із власної та заготовленої сільськогосподарської сировини.

Кооперативи – це об’єднання громадян (не менше 3 чоловік) для виробничої, торгівельної чи іншої діяльності. Кооператив працює на основі статуту, затвердженого колективом.

Обслуговуючий кооператив «Академмістечко». Кооператив «Народне здоров’я» має з а мету моральне оздоровлення суспільства, виховання в суспільстві дбайливого ставлення до Природи, фізичне оздоровлення суспільства, підготовка управлінських кадрів – універсальних фахівців з кооперативної економіки, забезпечення продовольчої безпеки громадян, розвиток ідей моральної економіки здорового глузду, плекання в суспільстві культури мислення, підтримка процесу формування моделі общинного укладу життя людей з власними освітніми та моральними стандартами, підтримка процесу формування нового укладу аграрних поселень, консолідація тверезих сил суспільства.

 Поділ підприємств за формою відповідальності:

це товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність у межах їх вкладів

це товариство, статутний фонд якого поділений на частки і їх розмір визначений установчими документами, як і в товариства з обмеженою відповідальністю. Але учасники такого товариства несуть відповідальність не лише в межах їх вкладів у статутний фонд, а й належним їм майном в кратності до розміру вкладу.

це товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном

В установчому договорі повного товариства визначається розмір частки кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення вкладів, форму їх участі в справах товариства. Ведення справ товариства може здійснюватися всіма учасниками, або одним чи кількома, які виступають від імені товариства і здійснюєть діяльність за загальною згодою всіх учасників. Обсяг повноважень у такому випадку визначається дорученням, яке має бути підписано рештою учасників товариства.

Щодо назви повного товариства, то вона складається з імені чи назви його учасників і вказанням «повне товариство». Коли ж використовуються ім’я лише одного учасника, то додається вказівка «і компанія», наприклад, «Козаченко і Ко».

Перевагою повного господарчого товариства в системі охорони здоров’я є те, що кожен учасник займається медичною практикою від імені товариства і несе відповідальність за зобов’язаннями товариства, що створює достатньо привабливе поле для інвесторів, високу відповідальність учасників і призводить до швидкого накопичення коштів. Солідарна відповідальність учасників породжує як високу відповідальність так і високі ризики, бо за невдачі одного учасника нестимуть збитки всі решта члени товариства.

Акціонерним називається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості і несе відповідальність по зобов’язаннях тільки майном товариства

Акціонерні товариства – це організації, створені за угодою юридичними особами і громадянами шляхом об’єднання їх вкладів з метою здійснення господарської діяльності. Акціонерні товариства можуть бути відкритими, коли їх акції можуть розповсюджуватись шляхом відкритих торгів та закритими, коли їх акції розповсюджуються лише серед засновників.

Заклади охорони здоров’я, які діють у формі акціонерних товариств мають певні переваги в необмежені можливості формування фінансових ресурсів шляхом емісії акцій і облігацій. Це дає їм можливості певного розвитку, досить високу конкурентоздатність та можливість швидкого переливу капіталу з однієї сфери діяльності в іншу за рахунок відчуження і придбання акцій. З іншого боку форма акціонерного товариства не дозволяє оперативно реагувати на зміну ситуації в зовнішньому середовищі медичного бізнесу через широкий масштаб діяльності, відкритість інформації про результати діяльності може бути використана конкурентами для псування “іміджу” закладу або використання його позитивного досвіду у власних цілях тощо. Також існують певні обмеження, порівняно з державними закладами, як певні види експертизи, використання наркотичних та сильнодіючих медикаментів, обмеження у певних видах діяльності, про що йшлося вище.

Командитне товариство –

це товариство, яке включає поряд з одним або більшістю учасників, які несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном, також одного або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства.

Кожна організаційно-правова форма підприємницької діяльності має свої переваги та недоліки у питаннях відповідальності, оподаткування, розмірах стартового капіталу, оптимальності управління, нюансах ліквідації тощо, які слід враховувати на стадії формування підприємства.

Суб’єктами підприємництва в системі охорони здоров’я є заклади охорони здоров’я. Визначення закладу охорони здоров’я дає стаття 3 “Основ законодавства України про охорону здоров’я” від 19 листопада 1992 року № 2801-ХІІ:

Заклади охорони здоров’я –

підприємства, установи та організації, завданням яких є забезпечення різноманітних потреб населення в галузі охорони здоров’я шляхом подання медико-санітарної допомоги, включаючи широкий спектр профілактичних і лікувальних заходів або послуг медичного характеру, а також виконання інших функцій на основі професійної діяльності медичних працівників.

Схема8. 2 Структура типової центральної районної лікарні

 

Перелік лікувально-профілактичних закладів, які надають первинну, вторинну та третинну допомогу, затверджений відповідним наказом МОЗ України від 28.10.2002  N 385 “Про затвердження переліків закладів охорони здоров’я, лікарських, провізорських посад та посад молодших спеціалістіві з фармацевтичною освітою у закладах охорони здоров’я.” із змінами внесеними Наказом МОЗ України N 1036 від 10.12.2012.

У даному наказі перелік лікувальних закладів не розбитий на заклади первинної, вторинної та третинної медико-санітарної допомоги, а диференціюється на лікувально-профілактичні (лікарняні, амбулаторно-поліклінічні, санаторно-курортні заклади, заклади переливання крові, швидкої та екстреної медичної допомоги), санітарно-профілактичні заклади (санітарно-епідеміологічні та заклади санітарної просвіти), фармацевтичні (аптечні) заклади (аптека, аптечна база, база – склад медичної техніки, база спецмедпостачу, контролльно-аналітична лабораторія, лабораторія з аналізу якості лікарських засобів, магазин медичної техніки, медичної оптики), заклади медико-соціального захисту (будинок дитини, обласний центр (бюро) медико-соціальної експертизи), інші заклади (бюро судово-медичної експертизи, Головне бюро судово-медичної експертизи України, інформаційно-аналітичний центр медичної статистики, молочна кухня, центр медичної статистики МОЗ України).

Згідно з вищезгаданим наказом МОЗ подаємо визначення деяким лікувально-профілактичним закладам.

Заклад, що надає медичну допомогу хворим з однієї або декількох основних спеціальностей, є амбулаторією, а з багатьох спеціальностей – поліклінікою. Амбулаторія і поліклініка можуть надавати медичну допомогу і вдома.

Амбулаторія загальної практики – сімейної медицини – лікувально-профілактичний заклад, який в межах своєї діяльності забезпечує проведення комплексу профілактичних заходів з попередження і зниження захворюваності, інвалідності і смертності, раннього виявлення захворювань, надає прикріпленому за сімейно-територіальним принципом населенню кваліфіковану первинну лікувально-профілактичну допомогу, здійснює його диспансеризацію та моніторинг за станом здоров’я.

Лікарня –

лікувально-профілактичний заклад, призначений для надання стаціонарної медичної допомоги хворим. Лікарня, де надається допомога з однієї лікарської допомоги, називається спеціалізованою, а з багатьох спеціальностей – багатопрофільною.

Однопрофільні лікарняні заклади створюються для надання медичної допомоги населенню певної території (міста чи району), спеціалізовані – для надання спеціалізованої медичної допомоги населенню регіону (республіки, області, міста в містах Києві, Севастополі). У своєму складі лікарня може мати поліклініку чи амбулаторію.

Центральна районна лікарня –

це лікарня, на яку покладені функції управління охороною здоров’я місцевого органу державної виконавчої влади району або одночасно функції управління охороною здоров’я місцевого органу державної виконавчої влади сільського району і управління охороною здоров’я місцевого органу державної виконавчої влади міста ( у містах республіканського підпорядкування, які не мають районних управлінь охорони здоров’я).

Центрами є лікувальні заклади або їх структурні підрозділи, диспансери, пологові будинки та інші, які виконують функцію головного закладу з організації і надання медичної і медикаментозної допомоги закріпленому населенню. Заклад, який виконує функцію центру, як правило, зберігає свою назву згідно з переліком.

Територіальне медичне об’єднання – це комплекс лікувально-профілактичних та інших закладів, функціонально і організаційно пов’язаних між собою з метою інтеграції і ефективного використання трудових і матеріальних ресурсів для досягнення найкращих кінцевих результатів у наданні медичної допомоги населенню.

Медико-санітарна частина –

це міська поліклініка або міська лікарня з поліклінікою, призначені виключно для надання медичної допомоги робітникам промислових підприємств, будівельних організацій, підприємств транспорту.

До складу медико-санітарної частини можуть входити й інші заклади охорони здоров’я.

Клінічні лікувально-профілактичні заклади –

це заклади, на базі яких розташовані структури вищих медичних закладів, медичних науково-дослідних інститутів і спільно з ними ведеться робота із забезпечення лікувально-діагностичного процесу, підготовки і перепідготовки медичних кадрів та проведення медичних наукових досліджень в обсязі хоча б 50%.

Клінічним є лікувально-профілактичний заклад охорони здоров’я, який не менше ніж на 50 відсотків використовується для розташування структурних наукових і навчальних підрозділів (кафедри, лабораторії та ін.) вищих медичних навчальних закладів III, IV рівнів акредитації, закладів післядипломної освіти, науково-дослідних інститутів і спільної роботи із забезпечення лікувально-діагностичного процесу, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації медичних кадрів та проведення і впровадження в практику медичних наукових досліджень.

Лікувально-профілактичні заклади (лікарні, пологові будинки та інші), що входять до складу медичних науково-дослідних закладів або підпорядковані медичним науково-дослідним закладам, називаються клініками.

Міська лікарня швидкої медичної допомоги –

це міська лікарня, де надається виключно екстрена стаціонарна допомога.

Назва “міська лікарня швидкої медичної допомоги” присвоюється тільки міській лікарні, яка використовується виключно для надання екстреної стаціонарної допомоги.

Диспансери – лікувально-профілактичні заклади, що надають медичну допомогу населенню з певних груп захворювань та забезпечують диспансеризацію населення. Диспансери можуть мати у своєму складі стаціонар. Диспансери з чисельністю лікарів амбулаторного приймання менше 5 створюватись та функціонувати не можуть.

 організовуються на вокзалах, пристанях, станціях на залізничному, водному, повітряному і автомобільному транспорті і входять до складу відповідних закладів охорони здоров’я.

Фельдшерські, фельдшерсько-акушерські пункти, сільські лікарські амбулаторії та дільничні лікарні організовуються в сільських населених пунктах, об’єктах будівництва за межами населених пунктів. 

Лікарня “Хоспіс” –

лікувально-профілактичний заклад для надання медичної допомоги невиліковним хворим, що функціонує за рахунок місцевого бюджету, додаткового фінансування підприємствами, спонсорами, добродійних пожертвувань організацій, фізичних та юридичних осіб.

 

Самостійні молочні кухні можуть організовуватись при обсязі роботи понад 12 тис. порцій молока і молочних сумішей на день.

Аптека –

заклад охорони здоров’я, основним завданням якого є забезпечення населення, закладів охорони здоров’я, підприємств, установ і організацій лікарськими засобами і виробами медичного призначення.

Аптека, на яку покладено організаційно-методичне керівництво аптеками району (міста), називається центральною районною (міською) аптекою. Аптека, яка призначена для переважного забезпечення однієї або декількох лікарень, інших закладів охорони здоров’я, а також населення медикаментами і предметами медичного призначення, називається відповідно лікарняною або міжлікарняною аптекою.

Мережа й організаційна структура державної санітарно-епідеміологічної служби центрального органу виконавчої влади в галузі охорони здоров’я встановлюються головним державним санітарним лікарем України, інших державних органів – головними державними санітарними лікарями відповідних державних органів за погодженням з головним державним санітарним лікарем України.

 

2. Акредитація лікувально-профілактичних закладів України

 

Удосконалення системи підвищення якості та безпечності послуг, які надають медичні заклади гарантує акредитація лікувально-профілактичного закладу.

Нею офіційно визнається, що заклад охорони здоров’я має умови для медичної допомоги, медичні працівники відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам.

Сьогодні, згідно з діючими нормами, проходження акредитації – обов’язкова вимога Ліцензійних умов для усіх закладів охорони здоров’я та фармацевтичних (аптечних) установ.

Постанова КМ України від 15 липня 1997 р. № 765«Про затвердження Порядку акредитації закладу охорони здоров’я» із змінами затвердженими Постановою КМ України від 17 грудня 2012 р. № 1216 декларує, що акредитації підлягають всі заклади охорони здоров’я незалежно від форми власності. Перша акредитація закладу проводиться через два роки від початку провадження діяльності. Наступні акредитації проводяться кожні три роки.

Акредитацію закладів, крім фармацевтичних (аптечних) закладів, проводить Головна акредитаційна комісія, а акредитацію фармацевтичних (аптечних) закладів – Головна комісія з акредитації фармацевтичних (аптечних) закладів, що утворюються при МОЗ, та акредитаційні комісії, що утворюються при Міністерстві охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, структурних підрозділах охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

Для проходження акредитації заклад подає заяву про проведення акредитації та документи згідно з переліком обов’язкових документів, що додаються до заяви про проведення акредитації.

 Відповідна головна акредитаційна або акредитаційна комісія у двомісячний строк з дня подання закладом заяви про проведення акредитації здійснює розгляд поданих закладом документів на предмет їх відповідності переліку, визначеному цим Порядком, та формує експертні групи для проведення оцінки відповідності закладу стандартам акредитації (далі – експертна оцінка).

Перелік обов’язкових документів, що додаються до заяви про проведення акредитації закладу охорони здоров’я

ü Копія положення (статуту) закладу, засвідчена в установленому законодавством порядку

ü Копія ліцензії (копії ліцензій за наявності) на провадження господарської діяльності з медичної практики, виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами

ü Копії документів, що підтверджують право користування приміщенням та обладнанням, необхідним для надання медичної допомоги, засвідчені в установленому законодавством порядку

ü Затверджена структура закладу

ü Звіт про медичні кадри (за формою, затвердженою МОЗ)

ü Висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи, виданий за місцем провадження діяльності, про відповідність закладу, крім фармацевтичних (аптечних) закладів, вимогам санітарних норм і правил

ü Звіт закладу про лікувальну роботу та/або фармацевтичну діяльність, проведену за останні три роки, а у разі першої акредитації – за останні два роки (за формою, затвердженою МОЗ, відповідно до типу закладу)

ü Аналіз діяльності закладу щодо якості медичної допомоги та/або фармацевтичної діяльності та критерії її оцінки

ü Копія свідоцтва про атестацію клініко-діагностичної та/або контрольно-аналітичних та інших вимірювальних лабораторій (у разі їх наявності у структурі закладу)

ü Копії раніше виданих акредитаційних сертифікатів, якщо такі видавалися

 Розроблена система акредитації полягає в тому, що пропонується перелік стандартів структури, діяльності, організації та якості, яким повинен відповідати ЛПЗ, що претендує на статус акредитованого і на практиці, гарантує високий рівень своєї діяльності.

Акредитація (від лат. accredo –довіряю) –

це оцінка діяльності ЛПЗ згідно з вимогами стандартів, які характеризують структуру, процес та кінцеві результати роботи установи.

Акредитація проводиться в інтересах ЛПЗ після значної підготовчої роботи, бо наявність сертифіката має вплив на престиж, конкурентноздатність і фінансову стабільність. Наявність акредитаційного сертифікату визначає професійний рівень ЛПЗ і свідчить про його громадське визнання.

Принциповим елементом успіху всієї процедури акредитації є стандартизація методологічних підходів до оцінки різних ЛПЗ, для чого зацікавлені сторони сприяють розробці загальних, уніфікованих стандартів та критеріїв діяльності, що гарантують високу якість медичної допомоги.

В основі даних стандартів акредитації закладені ті комплексні показники, які, на думку спеціалістів, можуть відобразити якість та ефективність функціонування ЛПЗ як єдиного механізму.

Запропонований комплекс стандартів містить широкий набір сучасних професійних досягнень та критеріїв, що відносяться до всіх сфер діяльності закладів.

 

Основна ідея, закладена в систему акредитації, –

це віра в те, що керівництво і працівники ЛПЗ бажають надавати лікувально-профілактичну допомогу найвищої якості, але їм необхідні рекомендації в тому, як досягнути цього в умовах обмежених ресурсів і можливостей їх використання.

Стандарти у всіх розділах адаптовані для різних типів ЛПЗ, згруповані за схемою служб та направленістю дії, включаючи структуру закладу, управління, організацію роботи, адміністрацію, кадри, економічні та фінансові аспекти діяльності, метрологічне забезпечення, санітарно-епідеміологічне благополуччя тощо, що є необхідним для отримання узагальненої цілісної картини функціонування закладу, моніторинг якої проводиться згідно із загальноприйнятою схемою, що включає збір інформації про обслуговування пацієнтів, періодичну оцінку цієї інформації з метою висвітлення важливих проблем в якості обслуговування, після виявлення останніх – розробка та виконання відповідних заходів коротко – і довготермінового характеру, оцінка їх ефективності і регулярне інформування про результати проведених заходів.

Порядок державної акредитації закладу охорони здоров’я регламентований Постановою Кабінету Міністрів № 765 від 15.07. 1997 року.

Акредитація ЛПЗ проводиться спеціальними акредитаційними комісіями за схемою, приведеною на Схема8.2.

Перед процедурою акредитації кожному ЛПЗ пропонується подати до акредитаційної комісії результати проведеної самооцінки (самоакредитація проводиться адміністрацією ЛПЗ самостійно) з метою самоаналізу і полегшення діяльності експертів акредитаційних комісій.

Однією з основ акредитаційної експертизи є оцінка відповідності ЛПЗ певному виду лікувально-профілактичної допомоги, яка в ньому надається (первинна, вторинна, третинна).

Акредитація проводиться на основі відповідності закладу певним групам стандартів. Окремо виділена група стандартів для оцінки санаторно-курортних закладів.

Схема8.4 Схема акредитації закладу охорони здоров’я

 

Стандарти акредитації лікувальлно-профілактичних закладів –

це вимоги до процесу, умов, результатів медико-санітарної допомоги в лікувально-профілактичному закладі

Стандарти розроблені на основі аналізу існуючої нормативної бази системи охорони здоров’я України, досвіду провідних спеціалістів галузі, а також результатів експерименту по акредитації у різних лікувально-профілактичних закладах України.

         Процес акредитації полягає у визначенні стандартів, їх оцінці, аналізу та присудженню закладу відповідної акредитаційної категорії (див. Схема)

	Схема8.5 Схема процесу акредитації ЛПЗ

 

 

Результати проведеної експертної оцінки вносяться до експертного висновку про відповідність закладу стандартам акредитації, в якому зазначаються пропозиції щодо акредитації закладу та присвоєння останньому на підставі затверджених МОЗ критеріїв акредитації відповідної акредитаційної категорії (друга, перша, вища) або відмови в акредитації.

На підставі розгляду поданих закладом документів, експертних висновків відповідна головна акредитаційна або акредитаційна комісія у місячний строк приймає рішення або про акредитацію закладу та присвоєння закладу певної акредитаційної категорії (друга, перша, вища), або про відмову в акредитації, або про необхідність проведення у місячний строк повторної експертної оцінки.

Відповідна головна акредитаційна або акредитаційна комісія протягом 10 робочих днів інформує заклад про прийняте рішення.

Стандарти державної акредитації лікувально-профілактичних закладів затверджені Наказом МОЗ України 14.03.2011 N 142

Акредитаційні стандарти зведені в кілька основних окремих груп, кожна з яких складається із кількох десятків детальних стандартів. Наведемо деякий розподіл стандартів акредитації згідно видів лікувально-профілактичної допомоги для багатопрофільних лікувально-профілактичних закладів.

Критерій –

це показник, який встановлює відсоткове співвідношення набраної медичним закладом суми балів відносно максимально можливої суми балів при оцінці досягнень стандартів.

Критерії встановлюють показники досягнення медичним закладом стандартів акредитації при проведенні експертизи його відповідності до вказаних стандартів з метою подальшого визначення акредитаційної категорії чи відмови в державній акредитації медичному закладу.

Оскільки різні види лікувально-профілактичної допомоги з врахуванням її специфіки вимагають різної структурно-функціональної організації ЛПЗ, у стандартах, окрім оцінки ступеня відповідності, передбачена оцінка відповідності виду лікувально-профілактичної допомоги (первинна, вторинна, третинна). Кожен стандарт оцінюється за бальною шкалою:

невідповідність – 0 балів,

мінімальна відповідність – 1 бал,

часткова відповідність – 2 бали,

повна відповідність – 3 бали

 

За сумою набраних балів проводиться градація на категорії акредитації:

вища категорія – сума набраних ЛПЗ балів становить 92% і вище від максимально можливої;

1 категорія – сума набраних ЛПЗ балів становить не нижче 81% від максимально можливої;

2 категорія – сума набраних ЛПЗ балів становить не нижче 75% від максимально можливої.

 

         Якщо лікувально-профілактичний заклад у процесі акредитації набрав суму балів нижче 75% від максимально можливої, акредитаційний сертифікат не видається, а акредитаційна комісія дає пропозиції відповідним органам охорони здоров’я, які виносять рішення щодо подальшої діяльності такого закладу на основі наказу МОЗ України №287 від 29 вересня 1997 року “Про акредитацію закладів охорони здоров’я”.

УВАГА! Після вступу в силу останніх змін до Ліцензійних умов здійснення медичної практики (наказ МОЗ України від 30.11.2012 р. № 981) МОЗ України та органами прокуратури посилено увагу до медичних закладів, які ухиляються від проходження акредитації. Виявлення відсутності акредитаційного сертифікату після 2-х років функціонування медичного закладу при перевірці ліцензійних умов комісією МОЗ України може призвести до негативних юридичних наслідків, у т.ч. анульовання ліцензії.

 

3. Госпрозрахунковий (комерційний) тип організації діяльності підприємства та його основні принципи

 

Госпрозрахунок запроваджувався з метою максимізації самостійності та ефективності виробництва та підвищення якості продукції в період, коли в соціалістичній економіці колишнього Радянського Союзу почали назрівати прояви занепаду. Було розроблено дві моделі госпрозрахунку.

Базою діяльності госпрозрахункових господарських одиниць була їх максимальна самостійність визначення діяльності та відповідальність за результати, звідки і витікали основні принципи їх діяльності. Основним інструментом горизонтальних взаємовідносин між окремими господарськими одиницями була угода. В основі управління цими структурами лежали економічні важелі впливу, які виступали стимулюючим чи каральним чинником у всіх ланках діяльності в досягненні мети кожної господарської одиниці – досягнення максимального прибутку за мінімальних затрат при максимальній орієнтації на споживачів.

Основним принципом діяльності госпрозрахункової структури є організаційна і господарська самостійність, що полягає у самотійному визначенні стратегії господарства, самостійній організації своєї діяльності для досягнення визначеної мети і самостійному розпорядженні продуктивними силами (предметами праці, засобами виробництва та робочою силою).

Іншим важливим і визначальним принципом діяльності є матеріальна зацікавленість трудового колективу у позитивних результатах їх діяльності. Чим вища і об’єктивна ця зацікавленість, тим вищі результати діяльності.

Третім визначним принципом діяльності госпрозрахункової структури є самоокупність. Саме рентабельність підприємства є гарантом його успішної діяльності – витрати однозначно повинні перекриватись доходами такою мірою, щоб забезпечувалось розширене відтворення підприємства. В противному випадку госпрозрахункова структура ризикує працювати за принципом: “Тату, закінчуйте продавати, вже немає чим здачу давати!”.

І останній, найважливіший принцип діяльності госпрозрахункової структури – це принцип відповідальності за свою діяльність. У даному випадку ця відповідальність базується в основному на матеріальній відповідальності. Стосовно працюючих цей принцип тісно пов’язаний із матеріальною зацікавленістю, а щодо підприємства – то відповідальність за порушення чи недопрацювання загрожує штрафними санкціями, збитками, банкрутством і навіть конфіскацією майна.

Для запровадження та удосконалення госпрозрахункового механізму в системі охорони здоров’я було розроблене спеціальне “Положення про новий господарський механізм у системі охорони здоров’я”, яке затвердила Комісія по удосконаленню госпрозрахункового механізму при Раді Міністрів СРСР 23 червня 1989 року.

Новий господарський механізм у системі охорони здоров’я передбачав

широке впровадження економічних методів управління, перехід від галузевого до територіального принципу управління в охороні здоров’я. Планувалось, що основна частина коштів та ресурсів, необхідних для комплексного і пропорційного розвитку системи охорони здоров’я буде знаходитись у розпорядженні місцевих рад народних депутатів.

Найголовнішою метою Нового господарського механізму в системі охорони здоров’я було забезпечення якості медичної допомоги, значне піднесення зацікавленості медичних працівників у результатах їхньої праці, а пацієнтів – у збереженні їх здоров’я.

Для реалізації цієї мети було заплановано заходи, які наближено можна подати у такій редакції:

–       дозволити закладам охорони здоров’я надавати платні медичні послуги;

–       кошти на медичну допомогу виділяти не по окремих статтях кошторису, зокрема, на кількість ліжок, а з розрахунку на душу населення,враховуючи вік, стать, екологічні умови тощо;

–       кошти на медичну допомогу виділяти не на стаціонари, а на поліклінічні заклади, а останні відшкодовуватимуть стаціонарам проліковування хворих;

–       невикористані кошти лікувально-профілактичними закладами не повертатимуться, а використовуватимуться на потреби власного розвитку за рішенням трудового колективу;

–       оплату праці медичних працівників проводити за кінцевими результатами діяльності;

–       широко запроваджувати використання матеріального стимулювання.

Такі економічні важелі повинні були стимулювати в першу чергу лікарів лікувати хворих швидко і надзвичайно якісно, з високим ступенем ефективності. Інакше кажучи, хворого треба було вилікувати якнайдешевше, якнайшвидше і на якомога довший період часу, а ще краще, зробити так, щоб вони зовсім не хворіли. Лише при виконанні таких умовах у медичних працівників залишалось найбільше коштів для власного використання.

На жаль, Новий господарський механізм у системі охорони здоров’я через політичні реформи не був запроваджений. Але деякі елементи, зокрема фінансування охорони здоров’я із розрахунку на душу населення, впроваджені сьогодні в систему охорони здоров’я України. Вирваний із контексту цілісної системи епізод, звичайно не може призвести до позитивних наслідків, а про проблеми, породжені таким підходом, говориться в розділі “Фінансування охорони здоров’я”

 

 

4. Затрати виробництва і підприємства. Собівартість продукції та шляхи її зниження

 

Будь-яке виробництво неможливе без попередніх базових затрат. Лише Бог був творцем у тому розумінні, що з нічого створив світ – людина може лише перетворювати. Щоб перетворити щось у певний продукт – це щось треба мати, отже, початкові затрати у будь-якому виробництві будуть завжди, і вони представляють собою минулу уречевлену та живу працю людей. Або можна сказати, що цими початковими затратами будуть затрати на предмети праці, засоби праці та вартість затраченої праці.

Затрати можна розглядати як у речовій формі, так і у вартісній. У вартісній вони в основному виступають як економічні витрати.

Економічні витрати –

це ті платежі, які повинен зробити виробник за всі використовувані ресурси.

Економічні витрати складаються із двох частин: явних витрат та неявних витрат. Явні витрати ще називають розрахунковими або бухгалтерськими, або грошовими витратами. Це платежі за ресурси: електроенергію, паливо, сировину, працю тощо. Неявні витрати – це ті, за які підприємство явно не платить, бо ці ресурси є його власність, наприклад, управлінські навики власника, частина капіталовкладень тощо. Неявні витрати ще називають безповоротними витратами, оскільки вони вже зроблені (куплений будинок або обладнання) і їх неможливо повернути назад, тому вони не повинні впливати на прийняття економічного рішення.

 

Валові витрати закладів охорони здоров’я діляться на прямі та непрямі.

До прямих витрат відносяться витрати, які можна обрахувати прямими розрахунками. Це витрати на:

 – оплату праці;

 – відрахування на соціальне страхування та до цільових фондів;

 – харчування хворих;

 – придбання медикаментів, перев’язувальних і дезінфікуючих засобів та інших матеріалів;

 – амортизація медичного чи іншого обладнання, що використовується для надання послуги;

 – придбання м’якого інвентарю;

 – інші витрати.

Витрати на оплату праці обраховуються на підставі чинних розмірів посадових окладів та інших умов оплати праці, передбачених чинним законодавством. Інші прямі витрати визначаються застосуванням відповідних норм та нормативів за статтями матеріальних витрат. При відсутності затверджених у встановленому порядку норм чи нормативів для визначення витрат застосовуються розрахункові показники, які можуть об’єктивно обгрунтувати потребу в коштах (середній розмір витрат у порівняльних умовах за ряд попередніх років, повний перелік матеріалів, товарів чи видів послуг та ціни і розцінки на них тощо).

  Непрямі витрати – це витрати, що пов’язані з діяльністю закладу в цілому і не можуть бути обраховані прямими обрахунками. До непрямих витрат відносяться:

 – канцелярські, господарські витрати;

 – відрядження та службові роз’їзди;

 – амортизація основних фондів, крім медичного та іншого

обладнання, що враховано в прямих витратах;

– інші непрямі витрати.

Розрахунки непрямих витрат здійснюються з урахуванням конкретних умов функціонування закладу в цілому та структурних підрозділів, що надають екстрену медичну допомогу іноземним громадянам. Їх сума визначається, як правило, у відсотках від загальної суми витрат закладу за тими чи іншими статтями витрат або елементами витрат пропорційно до площі чи кубатури займаних приміщень (витрати на опалення, освітлення, поточний та капітальний ремонт), кількості хворих, що проходять лікування, чи кількості працівників (витрати на холодне і гаряче водопостачання) і т.д.

Слід звернути увагу, що підприємство не несе матеріальних затрат на створення додаткового продукту, який створюється виключно робочою силою. Лише цей додатковий продукт і дає можливість підприємству отримувати прибуток. Величина цього прибутку залежить від багатьох чинників і пов’язаний він із суспільними затратами. Порівняння власних затрат із суспільними і дає можливість визначити собівартість власної продукції.

Собівартість–

це грошовий вираз затрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції

У собівартість входять виробничі і позавиробничі витрати. До виробничих відносять амортизаційні відрахування і ресурси, а до позавиробничих – затрати на реалізацію продукції, її рекламу, підготовку кадрів, а також наукові розробки, пов’язані із виробництвом та реалізацією даного продукту. Собівартість можна визначати як для всієї виготовленої продукції, так і для окремого виду продукту. Можна також визначати собівартість продукції окремого підприємства так і цілої галузі.

Головним і найдієвішим чинником, що змушує зменшувати собівартість, є конкуренція. Шляхами зниження собівартості є здешевлення сировини, зростання продуктивності праці, масимально ефективне використання наявного обладнання тощо.

Собівартість медичної послуги–

це грошовий вираз поточних витрат лікувального закладу, зумовлених наданням діагностичних, лікувальних, реабілітаційних, профілактичних та інших послуг населенню.

Основою для розрахунку всіх показників собівартості лікувального закладу виступає розрахунок собівартості медичної процедури. Тому саме медичну процедуру можна вважати основною одиницею калькулювання. Собівартість медичної процедури складається з калькулювання поточних витрат закладу, згрупованих відповідно до статтей кошторису. До поточних витрат належать витрати основного структурного підрозділу, а також витрати параклінічних та допоміжних служб задіяних у виконанні даної процедури. Таким чином, медична процедура є основною одиницею обліку, планування та нормування витрат, є об’єктом організації робочого місця і основним елементом формування технологічної схеми лікування та діагностики.

 

5. Прибуток і рентабельність. Розподіл прибутку. Ефективність роботи підприємства і шляхи її підвищення

 

Собівартість є головним індикатором прибутковості або збитковості підприємства. Зниження собівартості є головним засобом зростання прибутку підприємства. Адже саме прибуток є головною метою діяльності комерційного підприємництва.

В системі охорони здоров’я діяльність комерційних закладів пов’язана з стоматологічними, косметичними, гінекологічними, ортопедичними послугами та функціональною та лабораторною діагностикою, послугами в сфері нетрадиційної медицини тощо.

Кінцевим результатом діяльності таких закладів охорони здоров’я є надання медичних послуг за ринковими цінами з метою отримання прибутку.

Отримання прибутку нероздільно пов’язане з отриманням валового доходу – виторгу від реалізації медичної послуги з відрахуванням матеріальних витрат. В умовах ринку комерційна організація намагається максимізувати прибуток й таким чином забезпечити собі динамічний розвиток. Прибуток–

це різниця між продажною ціною товару і витратами на його виробництво.

Прибуток (збитки) від реалізації медичних послуг являє собою фінансовий результат, отриманий від основної діяльності закладу охорони здоров’я, що відображено в його статуті.

це гроші або матеріальні цінності, одержувані державою, юридичною та фізичною особою внаслідок якої-небудь діяльності (виробничої, комерційної, посередницької і т. ін. найчастіше внаслідок продажу товарів і послуг

Прибуток у процесі виробництва створюється у формі додаткового продукту і теоретично дорівнює його вартості, але на практиці, залежно від ситуації на ринку та місця продукту на ньому, ціна на даний товар може бути різною, і в такому випадку прибуток буде більшим або меншим від додаткового продукту.

Частина прибутку йде на виплату податків, сплату процентів за кредит, виплату дивідендів тощо. Часто прибуток є основною метою діяльності підприємства, тоді вся величина прибутку використовується власниками підприємства. За величиною прибутку можна з впевненістю говорити про ефективність підприємницької діяльності.

Способи розподілу прибутку найрізноманітніші, але основні напрямки використання прибутку такі:

 

Тісно пов’язаним із прибутком є показник рентабельності.

Рентабельність від нім. Rentabel –

дохідність, прибутковість – це показник ефективності виробництва на підприємстві, визначається відношенням прибутку до затрат.

Рентабельність (Рс) можна визначати двома шляхами. Ефективність поточних виробничих витрат можна визначати шляхом співвідношення прибутку (П) до собівартості (Сб).

 

 

 

Бачимо, що показник рентабельності залежить від величини прибутку і собівартості, чим більший прибуток і менша собівартість, тим вища рентабельність підприємства. Оптимальний варіант для споживачів, коли прибуток фірми помірний, а собівартість максимально низька, тоді і ціна на дану продукцію знижується, і добробут споживачів зростає.

Але рентабельність можна нарощувати штучно, просто виправдано і невиправдано піднімаючи ціну на продукцію. Тоді навіть при збільшенні собівартості продукції підприємство отримує чималі прибутки. Був період у 90-х роках, коли в Україні рентабельність деяких підприємств при реалізації окремих медикаментозних засобів сягала 800%. Така ситуація спричинила введення в державі обмеження на рентабельність у реалізації та випуску медикаментів до 30-50%.

Ефективність використання виробничих фондів підприємства дозволяє визначити інша модель розрахунку рентабельності (Рф).

 

Рф = П / (Оф + Оз) х 100%

 

Як бачимо, тут відношення прибутку (П) до суми основних виробничих фондів (Оф) та оборотних засобів (Оз) характеризує ефективність використання виробничих фондів або їх окупність. Але враховуючи, що середня вартість основних виробничих фондів і оборотних засобів значно вища за величиною від собівартості, то Рф< Рс .