ЗАНЯТТЯ №2

ЗАНЯТТЯ №2

Тема: ЦІНА, ЦІНОУТВОРЕННЯ НА ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ.

1. Роль i значення ціноутворення в фармацевтичному маркетингу.

Ціна як один з складових елементів комплексу фармацевтичного маркетингу вико­нує важливі функції, які полягають не лише в отриманні доходу від реалізації, але й у інформуванні виробника про реальний обсяг попиту на лікарський засіб, а споживача про можливість задоволення потреби. Від ціни в кінцевому результаті залежать досяг­нуті комерційні результати, а раціонально обрана цінова стратегія впливає на підвищення конкурентоспроможності та ефективності виробничо-збутової діяльності фармацевтич­ної фірми.

Ціна відноситься до категорії контрольованих факторів маркетингу. Тому детальна розробка цінової політики є надзвичайно важливим завданням фармацевтичного підприємства.

Ціни класифікують за різними принципами:

За характером обслуговування обігу:

• оптові ціни покупки й продажу;

• біржові роздрібні ціни.

Залежно від державного впливу, регулювання, ступеня конкуренції:

• вільні ціни (ціна попиту, ціна пропозиції);

• регульовані ціни (граничні, фіксовані).

За способом фіксації:

• тверді;

• рухомі (ціни, зафіксовані на дату підписання контракту);

• ковзаючі (ціна може бути переглянута з урахуванням змін у витратах виробництва).

Залежності від виду ринку:

• ціна товарних аукціонів;

• біржові котирування;

• ціна торгів.

2. Етапи ціноутворення на лікарські засоби:

Цiлi  цінової політики i фактори, що на неї впливають;

Процес ціноутворення складається з декількох етапів, які подані на рис. 1.1. 

Усі фактори ціноутворення поділяються на дві групи: внутрішні та зовнішні.

До внутрішніх факторів відносять: цілі ціноутворення, витрати на виробниц­тво і реалізацію та етап життєвого циклу лікарського засобу.

До зовнішніх – рівень попиту, стан конкурентного середовища, учасників продуктового руху, державне регу­лювання ціноутворення на лікарський засіб тощо.

Залежно від цілей, які переслідує фармацевтичне підприємство, визначають цілі ціноутворення на лікарський засіб. Найбільш поширені з них:

•    Максимізація поточного прибутку. Оцінюють попит на лікарський засіб і ви­трати стосовно різних рівнів цін і відповідних обсягів збуту та обирають ціну, яка за­безпечує максимальний поточний прибуток. У такому разі підприємство орієнтується на сьогодення і менше уваги приділяє перспективі.

•    Збільшення частки ринку. Виробниче підприємство знижує ціни і сподівається, що зростання обсягу збуту поліпшить її становище на ринку і призведе до збільшення прибутків у майбутньому.

•    Завоювання лідерства за якістю лікарського засобу. Фармацевтичне підприєм­ство прагне запропонувати ринку найкращий лікарський засіб за високою ціною, яка повинна покрити витрати на науково-дослідні розробки і виробництво препарату висо­кої якості. Незважаючи на високу ціну, лікарський засіб знаходить своїх споживачів. Ця ціль найчастіше встановлюється для інноваційних лікарських засобів.

 

Рис. 1.1. Основні етапи ціноутворення на лікарські засоби.

 

• Забезпечення виживання фірми-виробника у складній ринковій ситуації. Труд­нощі можуть виникнути внаслідок надлишкових потужностей, інтенсивної конкуренції чи змін в уподобаннях споживачів. Щоб забезпечити роботу підприємства і збут лікарського засобу, ціни знижують. У такій ситуації виживання важливіше за прибут­ковість. Доти, доки знижені ціни ще покривають витрати, фірма може деякий час існу­вати. Але зрозуміло, що така ціль може бути лише тимчасовою.

Аналіз ситуаційних факторів

Цей етап процесу ціноутворення доволі трудомісткий. Від того, наскільки ретельно виконано аналіз, значною мірою залежить обгрунтованість стратегічних і тактичних рішень щодо цін.

Формування ціни фармацевтичних товарів здійснюється з ураху­ванням позиціонування товару та аналізу ситуаційних факторів, так званих факторів ціноутворення.

Фактори, що впливають на формування ціни лікарського засобу, поділяються на три основні групи:

•  фактори попиту;

•  фактори пропозиції;

•  фактори зовнішнього середовища.

До факторів попиту належать:

–    властивості лікарського засобу (ефективність, наявність побічної дії тощо);

–    терапевтичні властивості лікарського препарату стосовно до інших лікарських засобів;

категорії лікарів, які можуть виписувати рецепти на даний лікарський засіб;

–    добова доза, періодичність вживання лікарського засобу, тривалість курсу лікування;

–    характеристика і величина сегмента можливих споживачів (вікова група, рівень доходів тощо);

–    можлива тривалість життєвого циклу лікарського засобу тощо.

Фактори пропозиції:

–   кількість аналогів лікарського засобу;

–   кількість фармацевтичних фірм на ринку;

–   патентний захист лікарського препарату;

–   можливість модифікації лікарського засобу (після закінчення терміну патентного захисту на активну речовину);

–   урядові процедури щодо реєстрації лікарських засобів;

–   контролювання якості і контролювання виробничого процесу;

–   тривалість терміну придатності лікарського засобу;

–   джерело сировини (субстанції) для виробництва лікарських засобів;

–   розміщення виробництва і складів;

–   затрати на наукові дослідження і розробки;

–   розвиток каналів розподілу лікарських засобів;

–   розроблення конкурентами перспективних лікарських препаратів

для лікування тієї самої хвороби або тих же симптомів тощо.

Фактори    зовнішнього середовища:

–   величина валового внутрішнього продукту і темпи його зростання;

–   валовий внутрішній продукт (ВВП) на душу населення; витрати на охорону здоров’я у відсотках від ВВП  (характер розподілу ВВП);

витрати на лікарські засоби у відсотках від витрат на охорону здоров’я;

– витрати на лікарські засоби на душу населення;

життєвий рівень населення (середня заробітна платня тощо);

– характер споживання лікарських засобів;

– політична та економічна стабільність (політичні, економічні, кредитні ризики тощо);

–   роль уряду в оплаті витрат на охорону здоров’я;

–   державне регулювання цін на лікарські засоби;

–   регулювання експорту, імпорту лікарських засобів та інші.

3.     Визначення цінової політики фармацевтичної фірми.

Одним із найважливіших внутрішніх факторів, що визначає нижню межу ціни, є витрати.

Фармацевтичне підприємство завжди прагне встановити на лікарський засіб ціну, яка повністю покриває усі його витрати на виробництво і збут, а також дає можливість отримати певну норму прибутку. Коли ж ці витрати не покриваються, подальша ко­мерційна діяльність втрачає сенс.

Для обґрунтованого визначення рівня ціни на лікарський засіб доцільно проаналізу­вати, як змінюються витрати залежно від обсягу його виробництва.

Важливе значення при проведенні аналізу витрат має їх поділ на постійні і змінні.

Постійні витрати фармацевтичного підприємства за певний період (рік, квартал, місяць) при даних виробничих потужностях не змінюються із збільшенням обсягів виробництва і збуту лікарського засобу. Це орендна плата, відсотки за кредит, плата за опалення, оплата праці адміністративного (управлінського) персоналу.

Змінні витрати, навпаки, – безпосередньо залежать від обсягів виробництва. До них належать, зокрема, витрати на сировину і матеріали, заробітна платня працівників тощо. Але на одиницю лікарського засобу ці витрати, як правило, залишаються не­змінними.

Постійні ж витрати на одиницю упаковки можуть суттєво коливатися залежно від обсягів виробництва і збуту, що видно з формули собівартості одиниці продукції:

де    V– змінні витрати на одиницю продукції;

F– постійні витрати за певний період часу;

V– обсяг виробництва (збуту) продукції за цей період.

Сума постійних і змінних витрат на виробництво і збут лікарського засобу визначає нижню межу ціни на нього.

Також дуже важливим є те, на якому етапі життєвого циклу перебуває лікарський засіб. Будь-який препарат протягом життєвого циклу зазнає значних змін, що істотно впливає на проведення цінової політики. В залежності від стану життєвого циклу лікарсь­кого засобу фірми здійснюють різноманітні заходи, щоб продовжити термін його перебу­вання на ринку саме за рахунок гнучкої політики ціноутворення.

4.     Аналіз цінової еластичності попиту на товар.

При визначенні вихідної ціни на лікарський засіб дуже важливо встановити взає­мозв’язок між ціною і попитом на нього (обсягом його збуту) та визначити цінову еластичність попиту.

Попит — це потреба в певному товарі, яка забезпечується грошима. Потреба в товарі, яка не забезпечується платоспроможністю, не є попитом і не впливає на ринкову ситуацію. Розрізняють попит на окремі товари і сукупний попит. З іншого боку, попит не слід змішувати з обсягом закупок. Обсяг попиту часто буває більшим, ніж обсяг закупок. Бо якщо на ринку нема відповідної кількості та відповідного асортименту товарів, то попит задовольнятиметься не повністю.

Виділяють ціну попиту і ціну пропозиції. Ціна попиту — це максимальна ціна, яку споживачі готові запропонувати за певний товар. Зниження ціни веде до відповідного збільшення попиту (за інших незмінних умов). Отже, між ціною товару та обсягом попиту на нього існує обернений зв’язок. Його називають законом попиту. Він полягає в тому, що чим нижча ціна товару, тим більший обсяг його може бути реалізований на ринку, і навпаки, чим вищою буде ціна, тим меншу кількість його можна буде продати.

Розглядаючи закон попиту, необхідно відзначити, що в окремих випадках він не діє. По-перше, він не діє при ажіотажному попиті на товари, коли відбувається масове скуповування товарів, викликане очікуванням підвищення цін, інфляції, конфіскаційної грошової реформи. По-друге, зміна цін, як правило, не діє на ринку дорогих і рідкісних товарів

Основними факторами, що впливають на попит, є:

1) ціни на товари та послуги;

2) доходи споживачів;

3) ціни на товари-субститути (замінники).

Поряд із цим на попит роблять вплив деякі нецінові фактори. До них належать:

1) зміни смаків споживачів;

2) кількість споживачів;

3) очікування споживачів,

4) зміна потреб і моди;

5) реклама.

Рис. Чинники, що впливають на попит

Пропозиція — це сукупність товарів, які представлені на ринку. Розрізняють пропозицію окремих товарів, певної групи товарів і сукупну пропозицію. Зауважимо, що не можна ототожнювати обсяг пропозиції та обсяг продажу. Продано може бути менше товарів, ніж представлено на ринку. Причинами цього можуть бути недостатній попит, невідповідність асортименту та інші.

Між ціною товару та обсягом його пропозиції існує пряма залежність. Чим вищою є ціна на товар, тим більшу кількість його готові запропонувати постачальники. Від цього залежить їхній прибуток. Цю взаємозалежність ціни і пропозиції називають законом пропозиції. Суть його в тому, що зростання цін зумовлює збільшення пропозиції товарів і, навпаки, зниження цін на товари веде до зменшення їх пропозиції.

На пропозицію також впливає ряд факторів, які значною мірою визначають обсяг пропозиції (рис. 3.3). До них належать:

1) ціни на ресурси;

2) технології виробництва;

3) податки і дотації;

4) ціни на товари-субститути;

5) кількість покупців;

6) очікування зміни цін.

Рис. Чинники, що впливають на пропозицію

На обсяг пропозиції можуть впливати і деякі інші фактори, наприклад, зміни погоди, кліматичних умов, стихійні лиха.

3.1.4. Взаємозв’язок попиту, пропозиції і ціни. Ринковий механізм регулювання економічних відносин

Ринковий механізм є основним регулятором ринкової економіки. Він поєднує попит, пропозицію, ціну і конкуренцію.

Розрізняють ринкову ціну і ціну рівноваги. Ринкова ціна — це ціна, яка встановлюється на ринку. Ціна рівноваги — це ціна, що встановлюється при урівноваженні попиту і пропозиції. Попит, пропозиція, ціни і конкуренція у взаємодії становлять ринковий механізм. Покажемо коротко його дію.

Чим нижча ціна, тим менше товарів надходить для продажу. Це зумовлено тим, що в багатьох виробників витрати на виробництво товарів будуть більшими, ніж ринкова ціна, а це робить збитковим їх виробництво. І навпаки, з підвищенням ціни пропозиція товарів збільшується. За допомогою ціни врівноважуються попит і пропозиція товарів. Унаслідок зміни (коливання) попиту і пропозиції в певний момент вони збігаються. Це можна зобразити графічно (рис. 3.4).

У певному місці криві попиту і пропозиції перетнуться. Точка перетину є ціною рівноваги. Стан рівноваги задовольняє продавців і покупців. Але ринкову рівновагу не можна зафіксувати на тривалий час, бо чинники, які на неї впливають, досить рухомі. Вони весь час змінюються.

Унаслідок динамічності ціни в кожний момент на ринку досягається рівновага. Вона нестійка. Якщо попит зросте, то це призведе до підвищення ціни і до встановлення нової вищої ціни попиту. Нова вища ціна стимулюватиме зростання виробництва і збільшення пропозиції товарів.

У результаті збільшення виробництва зростає пропозиція. Вона поступово зрівнюється з попитом і встановлюється нова ринкова рівновага. Таким чином ринковий механізм, реагуючи на попит, через зміну цін забезпечує відповідну реакцію виробництва, зумовлює відновлення рівноваги.

Отже, попит і пропозиція — це дві протилежні сили, які викликають зростання і спад цін. А зміна цін у кожен момент урівноважує попит і пропозицію. Таким чином ринковий механізм регулює попит, виробництво і пропозицію товарів. Рийок координує дії економічних суб’єктів.

Існує обернено – пропорційний зв’язок між ціною і величиною попиту, тобто знижен­ня ціни (при незмінності інших параметрів) призводить до зростання величини попиту. І навпаки, підвищення ціни призводить до відповідного зниження величини попиту.

Закони попиту і пропозиції прийнято представляти кривими попиту і пропозиції, які будуються для аналізу, наглядності та простоти сприйняття. На рис. 1.2 представлені нелінійні криві попиту і пропозиції.

Аналіз представлених кривих дозволяє встановити наступне:

•    рівноважну ціну Ц_о – ціну ринкового клірингу);

•    оптимальний обсяг збуту препарату (N_о) за рівноважною ціною;

•    формалізоване значення взаємозв’язку динаміки попиту (пропозиції) та ціни на лікарський засіб, як кут нахилу представлених кривих, який виражає в даному випадку еластичність попиту (пропозиції) залежно від ціни.

 

Рис. 1.2. Криві попиту і пропозиції.

 

Для визначення ступеня чутливості попиту на лікарський засіб до змін ціни використо­вують таке поняття, як еластичність попиту по відношенню до ціни. Вона визначається співвідношенням зміни величини попиту (у відсотках) до величини змін ціни (у відсотках).

Еластичним називають попит, при якому відсоткове зниження ціни викликає таке ж відсоткове підвищення обсягів продажу лікарських засобів.

Якщо ж відсоткове зниження ціни співпадає з відсотковим ростом обсягів продажу лікарських засобів, тоді ринок продажу перебуває у стані одиничної еластичності.

Якщо ж зниження ціни викликає незначний ріст обсягів продажу або зниження об­сягів продажу, тоді прийнято розглядати цю ситуацію як стан нееластичного попиту.

Цінова еластичність (Е_пц) визначається відношенням зміни величини попиту до зміни цін (у відсотках).

де   Ц₁ – фактична ціна збуту;

Ц₂ – прогнозована знижена ціна збуту;

N₁ – фактичний обсяг збуту;

N₂ – очікуваний обсяг збуту за умови зниження ціни.

Цінова еластичність відображає відсоткову зміну у величині попиту на кожний відсо­ток зміни у ціні.

Еластичним вважають попит, при якому Е_пц > 1, тобто у тих випадках, коли зміни у цінах призводять до помітного зростання кількісного обсягу продажу (попит зростає або знижується скоріше, ніж ціна) (рис. 1.3, а). Прибуток збільшується, якщо ціни знижуються.

Нееластичний попит спостерігаємо тоді, коли Е_пц < 1, тобто коли зміни в ціні не викликають різких коливань обсягів збуту лікарського засобу (попит зростає або знижується по­вільніше, ніж ціна) (рис. 1.3, б).

а) еластичний попит          б) нееластичний попит

Рис. 1.3. Цінова еластичність попиту.

 

При нееластичності попиту помічено тенденцію, що обсяги продажу можуть у незначній мірі збільшуватись або зменшуватись при збільшенні ціни.

Оскільки попит, як правило, зменшується при зростанні ціни, еластичність вимі­рюється від’ємними величинами. Однак для спрощення розрахунків її часто беруть за модулем і виражають додатнім числом.

В залежності від цінової еластичності виділяють: цілковито еластичний (І), еластич­ний (II), унітарний (III), нееластичний (IV), цілковито нееластичний (V) види попиту, які представлені на рис. 1.4 у вигляді лінійної залежності.

Рис. 1.4. Види кривих попиту.

 

На цінову еластичність попиту лікарського засобу впливають такі фактори:

•   взаємозамінність препарату – чим більше лікарських засобів-аналогів на ринку, тим вища еластичність попиту на нього (один лікарський препарат-генерик можна замінити іншим з такою ж активною речовиною);

•    важливість ліків для споживача (якими можуть стати інноваційні лікарські препарати) – попит найчастіше є нееластичним;

•    питома вага лікарського засобу в доході споживача – чим більше місце зай­мають лікарські засоби у бюджеті споживача, тим вищою буде цінова еластичність попиту на нього;

•    фактор часу – чим довший період для прийняття рішення, тим еластичніший по­пит на лікарський засіб. Це пов’язано з тим, що багато споживачів після підвищення ціни на препарат може споживати його за звичкою.

Попит стає нееластичним за таких обставин:

•    препарат не має або майже не має замінників;

•    препарат має унікальні або виняткові властивості;

•    сформувалася стійка прихильність значної частини ринку до певної товарної марки;

•    споживачі вважають, що підвищення ціни пов’язане з поліпшенням якості лікарсь­кого засобу або з інфляційними процесами в економіці;

•    відсутні конкуренти.

З огляду на невисоку платоспроможність більшості населення України попит на лікарські засоби, як правило, еластичний, причому чим більше аналогів і синонімів має лікарський засіб, тим вища еластичність попиту на нього за ціною. Вона також зрос­тає при збільшенні витрат споживача на придбання лікарських засобів.

Споживачі менш чутливі до ціни, коли загальні витрати на лікарський засіб майже не впливають на бюджет і коли затрати покриває третя сторона. Низька еластичність по­питу характерна для інноваційних лікарських засобів, активна речовина яких перебуває під патентним захистом.

Результати аналізу еластичності попиту дуже важливі для формування цінової по­літики підприємства, визначення стратегії маркетингу. Так, якщо попит еластичний, доцільно використовувати методи цінової конкуренції, оскільки зниження ціни при­веде до збільшення обсягу продажу лікарських засобів і загального доходу фармацев­тичного підприємства.

При нееластичному попиті ефективнішими виявляються методи нецінової конкуренції, до яких належать поліпшення якості препарату, рівня сервісу, інтенсифікація рекламної діяльності тощо. Під впливом нецінових факторів відбу­вається зсув кривої попиту, а не зміна її форми (рис. 1.5). Зміщення положення кривої називається зміною в попиті: збільшення попиту зсуває криву вправо, а змен­шення-вліво.

При формуванні вихідної ціни слід пам’ятати, що попит визначає верхню межу ціни лікарського засобу.

Конкуренція теж відноситься до зовнішніх факторів процесу ціноутворення на лікарські засоби. Тому фармацевтичне підприємство повинно бути добре обізнане з цінами і якістю лікарських засобів конкурентів. Для того можна вивчати їх каталоги і цінники, опитувати споживачів, виконувати порівняльні закупівлі, щоб співстави­ти ціни і самі препарати між собою.

Рис. 1.5. Зсув кривої попиту під впливом методів нецінової конкуренції.

Якщо лікарський засіб фірми є аналогом до препарату основного конкурента, вона буде змушена визначити ціну, близьку до його ціни. Якщо якість її лікарського засобу нижча, ніж у конкурента, то ціна має бути нижча, і навпаки. Прикладом може бути ціна на препарати виробництва фармацевтичних фірм Індії порівняно з цінами на аналогічні лікарські засоби європейських чи американських фірм-виробників.

Отже, фірма фактично користується ціною для позиціонування свого лікарського засобу стосовно лікарських засобів конкурента.

Урахування факторів, що впливають на ціноутворення, можна комплексно відобразити в понятті “можлива ціна”, зображеному графічно на рис. 1.6.

 

До зовнішніх факторів ціноутворення відносять також учасників продуктового руху: аптечні склади, аптеки, систему товаропросування, які також здатні впливати на ціни і контролювати механізм ціноутворення на лікарські засоби.

З боку держави за допомогою законодавчих органів теж здійснюється вплив на ціноутворення лікарських засобів та розробляються державні цінові обме­ження.

Держава може здійснювати регулювання цін на лікарські засоби шляхом фіксуван­ня цін на лікарські засоби підприємств-монополістів або введенням граничних торгівельних надбавок. Так, наприклад, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів Украї­ни від 16 листопада 2001 року № 1499 на понад тисячу назв лікарських засобів і ви­робів медичного призначення введено граничні торгівельні надбавки при роздрібному ціноутворенні для ліків, які реалізуються населенню, на рівні не вище 35 % оптової ціни виробника (митної вартості), а для тих, що закуповуються державними та комуналь­ними закладами охорони здоров’я за бюджетні кошти, – на рівні не вище 10 % оптової ціни виробника (митної вартості).

Після завершення аналізу факторів, що впливають на цінову політику, можна пере­ходити до подальшого етапу процесу визначення вихідної ціни на лікарський засіб – вибору цінової стратегії.

5. Основні стратегії ціноутворення на лікарські засоби:

Стратегія ціноутворення – це вибір можливої динаміки зміни вихідної ціни лікарсь­кого засобу в умовах ринку, що відповідає цілям фармацевтичної фірми.

Добре відомими і найбільш розповсюдженими стратегіями ціноутворення сто­совно фармацевтичного ринку (рис. 1.7) є:

•    стратегія “проникнення” у ринок;

•    стратегія цінового лідера;

•    стратегія щодо показників “ціна-ефективність”;

•    стратегія “асоційованого” ринку.

Вибір стратегії залежить від характеристики лікарського засобу або виробу ме­дичного призначення, насамперед їх новизни, умов конкуренції, особливостей ринку і збуту, витрат виробництва, іміджу виробника тощо.

Вибираючи відповідну стратегію, ураховують цілі цінової політики фірми, а також психологію ціносприйняття.

5.1 стратегія „проникнення” у ринок;

Для вітчизняного ринку лікарських засобів, який перебуває у стадії формування, розповсюдженою є стратегія „проникнення” у ринок. Ця стратегія характерна для виробників, які тільки починають свою діяльність або освоюють новий сегмент ринку. Встановлюючи на свої лікарські засоби доволі низькі ціни, виробники споді­ваються у такий спосіб залучити велику кількість споживачів та захопити значну частку

Рис. 1.7. Класифікація цінових стратегій.

ринку. Стратегію „ проникнення ” використовують виробники лікарських засобів, які не мають патентного захисту і торгової марки, тобто препаратів-генериків. Встановленню ціни проникнення сприяють такі умови:

•    ринок характеризується високою ціновою еластичністю попиту;

•    збільшення обсягів збуту сприяє зниженню витрат на виробництво і реалізацію
лікарських засобів;

•    виробник має великосерійне виробництво препаратів широкого спектру дії;

•    низька ціна не приваблює можливих конкурентів.

5.2. Стратегія цінового лідера;

Стратегія цінового лідера є актуальною для великих фармацевтичних фірм. Вона передбачає виробництво і реалізацію високоякісних конкурентоспроможних лікарсь­ких засобів.

Розрізняють два види цінового лідерства: домінуюче і барометричне.

При домінуючому лідерстві галузевим лідером є велике і потужне фармацевтич­не підприємство, яке діє як ціновий регулятор на фармацевтичному ринку.

Барометричне лідерство за цінами спостерігається на ринку у тому випадку, коли фармацевтичні фірми-конкуренти є відносно рівними. У цьому випадку з-поміж них висувається один лідер, який найуспішніше здійснює маркетингову діяльність.

Барометричне лідерство є характерним для фармацевтичних оптових фірм, які змушені на рівні регіону виробляти єдину цінову політику і висувати одного лідера, який встановлює рівень цін, прийнятний для всіх.

Фармацевтичні підприємства, які дотримуються стратегії цінового лідера, розроб­ляють такі цінові стратегії.

Стратегія “зняття вершків “, при використанні якої фармацевтична фірма на оригінальні препарати, що не мають аналогів, спочатку встановлює високі пре­стижні ціни, які роблять їх досяжними лише для споживачів із високим рівнем до­статку. Головним фактором здійснення такої стратегії є високий рівень попиту з боку споживачів. Після уповільнення першої хвилі збуту ціни поетапно знижують, що дає змогу поступово залучати до купівлі лікарського засобу дедалі більшу кількість ринкових сегментів.

Використання стратегії „зняття вершків” зумовлюють такі фактори:

•    вона допомагає компенсувати значні витрати на науково-дослідне розроблення принципово нових („піонерних”) лікарських засобів і впровадження їх у виробництво, а також витрати на рекламу при виведенні новинок на ринок;

•    перша група споживачів нового препарату (сегмент із високим рівнем доходів) менш чутлива до високої ціни, ніж подальші сегменти;

•    висока початкова ціна створює образ високої якості ліків;

•    збільшення початкової ціни найчастіше викликає опір ринку, тоді як поступове зниження ціни сприймається доброзичливо.

Стратегія „престижних ” цін – високі ціни асоціюються у споживачів із високою якістю та ефективністю лікарського засобу. їх встановлюють фірми, що мають висо­кий імідж на фармацевтичному ринку. Споживачі сприймають високу ціну як гарантію від підробок, що особливо важливо для лікарських засобів. На фармацевтичному рин­ку ця стратегія застосовується досить рідко.

Стратегія дискримінаційних цін застосовується, якщо фірма при незмінних ви­тратах продає лікарські засоби за двома чи більше різними цінами. Наприклад, фірма продає за нижчою ціною ліки тим споживачам, в яких вона особливо зацікавлена (це може бути предметом комерційної таємниці).

У деяких випадках застосування дискримінаційних цін може забороняти законо­давство. В інших, навпаки, – такі ціни вводяться за пропозицією чи схвалюються дер­жавою і мають характер пільгових для деяких сегментів ринку.

5.3 цінові стратегії щодо показників „ціна – ефективність”;

Стосовно цін на нові препарати, аналоги яких уже існують на ринку, можуть бути використані різні стратегії відносно показників „ціна-ефективність” з урахуванням кон’ю­нктури конкретного ринку (рис. 1.8). У такій ситуації ціна слугує засобом позиціонування даного препарату серед лікарських засобів конкурентів.

 

Рис. 1.8. Стратегії вибору комбінацій показників “ціна-ефективність” лікарського засобу.

 

Цінові стратегії 1, 5 і 9 можна водночас використовувати на одному й тому самому ринку. Вони ілюструють диференціацію ціни залежно від рівня якості: фірма пропонує лікарський засіб високої ефективності за найвищою ціною; лікарський засіб середньої ефективності – за середньою ціною і, нарешті, лікарський засіб низької ефективності – за найнижчою ціною. Умовою одночасного використання даних цінових стратегій є лише наявність відповідних сегментів ринку, які виявляють попит на різні за ефективністю і ціною лікарські засоби.

 Позиції 2, 3 і 6 являють собою різні варіанти цінової стратегії, націленої на витіснення конкурента з позицій 1, 5, 9. Це стратегії створення ціновій переваг. їх представники можуть рекламувати себе так: „Ми пропонуємо лікарські за­соби тієї самої ефективності, але за прийнятнішими цінами!”

Стратегії 4, 7, 8 ілюструють завищення цін відносно корисного ефекту лікарського засобу. Якщо фірма використає такі стратегії в умовах розвинуто­го ринку, її споживачі відчують себе введеними в оману, що зашкодить репутації фірми.

5.4 стратегії „асоційованого” ринку.

Велика група стратегій “асоційованого” ринку пояснюється створенням пред­ставлення про співрозмірність характеристик лікарських засобів з аналогічним препа­ратом конкурентів.

До вказаної групи стратегій “асоційованого” ринку відносяться такі цінові стратегії:

•    стратегія пільгових цін (є актуальною на лікарські засоби, що характеризу­ються сезонним попитом, а також у випадку загрози закінчення терміну придатності лікарського засобу);

•    стратегія гнучких або еластичних цін, рівень яких залежить від величини партії лікарських засобів, умов оплати (передоплата, за фактом поставки, під реалізацію на певну кількість банківських днів) тощо. Найчастіше їх використовують при укладанні індивідуальних угод між оптовими фірмами й аптеками, а також виробниками і оптови­ми фірмами;

•    стратегія єдиних цін передбачає, що фармацевтична фірма встановлює одна­кову націнку для усіх споживачів, які хотіли б придбати лікарський засіб за аналогічних умов. Націнка може змінюватися залежно від рівня сервісу, кількості придбаних ліків чи надання кредиту, але вона єдина для усіх споживачів.

стратегію нестабільних цін, перемінних цін застосовує значна кількість як фірм-виробників, так і посередницьких фармацевтичних підприємств. Ціни змінюють­ся залежно від рівня витрат виробництва, ринкової кон’юнктури тощо;

Ще одним різновидом стратегії перемінних цін є ціни, встановлені за географічним принципом, їх використовують у разі суттєвих коливань транспортних витрат залежно від розміщення споживачів. Це можуть бути зональні ціни, коли виділяють декілька територіальних зон, у межах кожної з яких ціна залежить від середніх транспортних витрат у цій зоні.

Дуже поширеною у світовій практиці є система франкування цін, яка охоплює різні варіанти зарахування транспортних витрат до ціни товару.

„Франко” — умова продажу, згідно з якою продавець зобов’язується доставити товар у відповідне місце за свій рахунок і на свій ризик, причому до ціни, крім транспортних, можуть входити і страхові витрати, а інколи й митні (якщо товар експортують). Ось деякі з умов франкування:

•    ціна „франко-завод” – це фактично відпускна ціна виробника; покупець сам оплачує усі витрати, пов’язані з доставкою;

•    ціна „франко-перевізник” (місце зазначене) означає, що зобов’язання продавця щодо доставки вважається виконаним після передання товару під відповідальність перевізника,  названого покупцем,  у погодженому місці;

•    ціна  „франко-кордон”  містить у собі всі витрати,  пов’язані з доставкою товару до кордону між державами, якщо товар експортують;

•    ціна „франко-склад споживача” означає максимальні зобов’язання продавця і до неї входять усі витрати,  пов’язані з доставкою, страхові збори і мито (при експорті товару).

•    стратегія конкурентних цін характеризує агресивну цінову політику фірм-конкурентів;

•    стратегія не заокруглених цін передбачає ціни, які на декілька одиниць нижчі від подальшого круглого числа. Такі ціни сприймаються спожива­чами як ретельно розраховані і створюють враження трохи нижчого рівня ціни, ніж насправді.

•    стратегія масових закупок, при якій споживачу (оптовій фірмі, аптеці) надається скидка залежно від кількості куплених лікарських засобів, а також пільги постійним покупцям.

6.     Базові моделі ціноутворення на лікарські засоби.

Метою встановлення ціни на лікарський засіб є максимальне задоволення запитів та бажань споживачів при оптимальному використанні ринкового цінового механізму. З одного боку, ціна повинна створити прибуток, з іншого боку, занадто висока ціна може негативно вплинути на попит та обсяг виторгу від реалізації лікарських засобів.

Головними чинниками, під впливом яких формується ціна, є:

•    собівартість лікарського засобу, яка визначає мінімальну ціну на нього і не забез­печує отримання прибутку;

•    виняткові якості та відмінні особливості лікарського засобу, аналогів якого на ринку немає;

•    ринкова ситуація з реалізації аналогічних препаратів фірм-конкурентів;

•    зовнішні фактори маркетингового середовища, в якому функціонує фармацев­тичне підприємство.

Відповідно до чинників, що визначають цінову політику фармацевтичного підприєм­ства, різноманітні методи визначення вихідної ціни на лікарські засоби можна об’єдна­ти у три базові моделі (рис. 1.9):

•    модель ціноутворення, що ґрунтується на витратах виробництва;

•    модель ціноутворення, що ґрунтується на ринковому попиті;

•    модель ціноутворення, що ґрунтується на конкуренції.

 

Рис. 1.9. Моделі та методи ціноутворення на лікарські засоби.

7. Методи ціноутворення на ЛЗ, які відносяться до витратної моделі ціноутворення.

·        Метод надбавок

Цей найпоширеніший метод ціноутворення належить до витратної моделі. Згідно з цим методом ціну лікарського засобу визначають додаванням до витрат на його виробництво і збут певної надбавки.

Існує два способи визначення цієї надбавки і внесення її у ціну препарату.

1)  Розрахунок здійснюють, виходячи із собівартості ліків:

де  S  – собівартість ліків;

H_S – надбавка у відсотках до собівартості.

2)  Розрахунок роблять, виходячи з бажаного доходу з обороту (ціни продажу):

де   H_цп  – надбавка у відсотках до ціни продажу.

Загалом надбавки вищі для лікарських засобів із великими витратами на складу­вання та зберігання і уповільненим обігом.

При використанні даного методу ціноутворення не враховують поточні зміни попиту й конкурентне оточення. Це означає, що використання твердих надбавок досить часто веде до неоптимальних цінових рішень.

І все ж даний метод дуже популярний з огляду на декілька причин:

•    по-перше, він простий у використанні, адже фірма значно більше знає про власні витрати, ніж про ринковий попит;

•    по-друге, якщо всі виробники галузі застосовують саме цей метод, то ціни на їх лікарські засоби будуть близькі, і цінова конкуренція не набуде жорстких форм;

•    по-третє, багато виробників і споживачів вважає, що метод середніх надбавок найбільш коректний і не дає можливості кожній із сторін збагачуватися за рахунок іншої.

·        Метод забезпечення цільового прибутку на інвестований капітал

Він також належить до витратної моделі ціноутворення. Фармацевтична фірма прагне встановити таку ціну, яка дасть їй змогу покрити всі витрати й отримати заплановану норму прибутку на інвестований капітал.

Ціну розраховують за формулою:

де    S – собівартість одиниці продукції;

Н_пр – запланована норма прибутку на інвестований капітал у відсотках;

К_інв – величина інвестованого капіталу;

N_пл – запланований обсяг виробництва і збуту ліків.

Однак, використовуючи цей метод, слід пам’ятати, що значні відхилення фактич­них обсягів збуту від запланованих суттєво вплинуть на величину норми прибутку на капітал.

8. Методи ціноутворення на ЛЗ, які ґрунтуються на попиті.

·        Метод максимізації поточного прибутку

Належить він до другої моделі ціноутворення – моделі, що ґрунтується на ринко­вому попиті на лікарський засіб.

Оскільки згідно із законом попиту зниження ціни на лікарські засоби збільшує попит на них (обсяг їх збуту) і навпаки, фірма хоче знайти таку точку ціни на кривій попиту, яка забезпечить максимальний прибуток у найближчій перспективі.

Даний метод доцільно використовувати для лікарських засобів із досить високою еластичністю попиту щодо ціни. Математично модель цієї задачі має вигляд:

де   П– прибуток фірми;

Ц – ціна лікарського засобу;

N – обсяг його збуту;

N – постійні витрати фірми за певний період;

V— змінні витрати на одиницю лікарського засобу.

Найскладнішим при використанні даного методу є встановлення залежності між ціною лікарського засобу і попитом на нього (обсягом його збуту).

Для отримання необхідних даних можна практикувати ринкове тестування препа­рату, в ході якого ціну декілька разів знижують і фіксують кількість лікарського засобу, реалізованого при кожному значенні ціни. Результати дослідження обробляють із ви­користанням прийомів кореляційно-регресійного аналізу й отримують рівняння регресії:

N=b₀+b₁Ц

Оскільки взаємозв’язок між ціною і попитом, як правило, обернено пропорційний, коефіцієнт регресії b₁ має від’ємне значення.

Після визначення взаємозв’язку між Ц і N функцію прибутку максимізують із вико­ристанням першої похідної dП/dЦ.

В результаті знаходять оптимальну ціну, використання якої забезпечує фірмі макси­мальний прибуток протягом певного періоду. Якщо надалі ситуація зміниться, ціну слід скорегувати.

·        Метод встановлення ціни на підставі „відчутної” цінності лікарського засобу

Даний метод зорієнтований на споживачів, їх купівельне сприйняття, що є дуже важливим для соціально важливих продуктів, до яких належать лікарські засоби. Для формування у свідомості споживачів уявлень про цінність фармацевтичної продукції фірми повинні використовувати нецінові прийоми впливу.

Наприклад, фармацевтична фірма, використовуючи метод на підставі “відчутної” цінності лікарського засобу, встановлює певну ціну за одну упаковку препарату. При цьому аналогічний лікарський засіб фірми-конкурента може коштувати вдвічі дешев­ше. Фармацевтична фірма повинна переконати споживачів, що більш висока ціна ліків – реальна ціна, бо вона містить надбавку за зручний режим дозування, націнку за більшу безпечність, вища ефективність препарату, швидше настання фармако­логічного ефекту, нижча вартість повного курсу лікування, більший термін зберігання, зручніша і безпечніша упаковка (має захист від дітей) тощо. Купуючи такий лікарсь­кий засіб, споживач економить кошти, оскільки додаткові вигоди від придбання такого препарату (зручність, безпечність, ефективність) виправдовують його високу вартість.

·        Методи встановлення договірних цін на лікарські засоби в умовах інфляції

Вказані методи стосуються виробництва та оптової реалізації ліків.

У найпростішому варіанті ціна узгоджується у момент укладання угоди і не підлягає перегляду протягом її виконання ні за яких обставин – це тверда, або фіксована ціна. Метод дійовий при незначній різниці в часі між укладанням угоди і оплатою або опла­тою і поставкою медикаментів при незначних темпах інфляції.

В умовах інфляції вигідніше користуватися ціною, яка зафіксована на певну дату (а), або її розраховують за наперед узгодженою формулою (б), або встановлю­ють в еквіваленті до твердої валюти (в):

а) Метод полягає у встановленні ціни не на момент укладання угоди, а на дату, на яку буде визначена ціна (день поставки (відвантаження) або її оплати тощо); в угоді неодмінно вказують джерело інформації про ціни (приміром, цінник);

б) Метод передбачає встановлення в угоді базової ціни, тобто ціни, прийнятної для обох сторін на момент її коригування із вказанням джерела інформації для його здійснення – наприклад, індекса інфляції, індекса цін на групу лікарських засобів, які надані органами статистики й офіційно опубліковані).

Розрахунок проводять за формулою:

де   Ц_д — ціна договірна, грн;

      Ц_б – ціна базова, грн;

П_р – приріст індексу інфляції цін лікарських засобів групи або іншого аналогічно­го показника за період виконання угоди, %;

К_д – договірний коефіцієнт, %.

Договірний коефіцієнт (коефіцієнт „гальмування”) застосовують тоді, коли покупця не задовольняє, що в договірній ціні завдяки множенню на індекс інфляції закладено повний захист продавця від інфляції. У міру зменшення коефіцієнта зменшується за­хист продавця від інфляції, але зменшуються і втрати покупця від інфляції. Метод не є достатньо ефективний, коли інфляція і зміна курсу національної валюти мають різні темпи;

в) Метод передбачає установлення ціни в еквіваленті до твердої валюти. Він розповсюджений, і його часто застосовують не лише в зовнішньоекономічних, а й у внутрішніх угодах.

9. Методи ціноутворення на ЛЗ, що належать до конкурентної моделі ціноутворення.

·        Метод ціноутворення на основі рівня поточних цін

Цей метод належить до конкурентної моделі ціноутворення. У такій ситуації фірми орієнтуються передусім не на власні витрати чи попит, а на ціни конкурентів.

Поведінка фірм адекватна їх становищу на ринку. Дрібні фірми „прямують за ліде­ром”, змінюючи власні ціни лише в разі відповідних дій ринкового лідера. Іноді вони дозволяють собі маленькі знижки чи надбавки.

Використовуючи цей метод, роблять порівняння цін лікарського препарату з препаратом-аналогом конкурентів: за упаковку, одноразову дозу, добову дозу, вартість курсу лікування тощо. На підставі того формується ціна за упаковку лікарського засобу.

·        Метод визначення ціни за рівнем конкурентоспроможності лікарського засобу

Цей метод також належить до конкурентної моделі ціноутворення.

Якщо фірма розробила новий лікарський засіб із певними параметрами, кращими чи гіршими за аналогічні параметри свого основного ринкового конкурента, то вона може встановлювати ціну з урахуванням інтегрального показника конкурентоспроможності:

де   Ц_б – ціна базового лікарського засобу конкурента;

к- інтегральний показник конкурентоспроможності лікарського засобу.

де   I_фп – індекс функціональних параметрів (індекс якості);

   I_еп – індекс економічних параметрів (індекс ціни споживання).

Визначену за цим методом ціну доцільно проаналізувати з огляду витрат на вироб­ництво і збут лікарського засобу, а також ринковий попит.

·        Метод встановлення ціни на підставі торгів (тендерне ціноутворення)

Це ще один своєрідний метод конкурентного ціноутворення. Покупець (замов­ник) оголошує конкурс на поставку фармацевтичної продукції.

Одержавши і порівнявши пропозиції, замовник підписує контракт із виробником, який пропонує найвигідніші умови.

Для організації торгів замовник створює тендерний комітет, який готує докумен­тацію, проводить торги, аналізує і оцінює пропозиції – оферти, надані учасниками торгів.

Торги можуть бути відкриті або закриті. Відкриті торги проводять, як правило, для порівняно нескладних проектів, у здійсненні яких захоче взяти участь багато фірм. Умо­ви проведення конкурсів публікують у пресі.

До участі в закритих торгах залучають обмежену кількість фірм із високою репу­тацією. Оголошення про проведення таких торгів не публікують, запрошення надсила­ють індивідуально.

У ході торгів кожна фірма-конкурсант призначає свою ціну пропозиції. Чим вища ціна, тим менша ймовірність отримання замовлення, і навпаки. Множачи прибуток, закладений у тому чи іншому варіанті ціни, на ймовірність отримання за такою ціною замовлення, можна одержати так звану оцінку очікування прибутку. Згідно з теорією рішень треба запропонувати ту ціну, яка веде до найбільшого очікуваного прибутку.

Законодавча база в Україні передбачає проведення торгів при закупівлі лікарських засобів на суму понад 10 тис. грн бюджетних та позабюджетних засобів. Метод одер­жав поширення на поставках специфічних груп лікарських засобів, насамперед життє­во важливих (інсулінів та інших протидіабетних препаратів).

10. Аналіз беззбиткової роботи підприємства.

Після визначення вихідної ціни на лікарський засіб на основі обраного методу ціноутворення фармацевтичній фірмі доцільно провести аналіз беззбиткової роботи при даному рівні ціни. Такий аналіз пов’язує будь-який застосований метод із витратною моделлю ціноутворення.

Він спирається на вивчення постійних, змінних і загальних (валових) витрат по­рівняно з валовим доходом, отриманим від різного рівня продаж.

Аналіз дасть змогу визначити критичний обсяг збуту (N_кр, за якого фарма­цевтична фірма ще не матиме збитків (при даному рівні вихідної ціни), а також обсяг збуту, за якого забезпечено чистий прибуток на рівні ставки плати за кредит заданої рентабельності (N_реп).

Графічну інтерпретацію аналізу беззбитковості і точку нормальної рентабельності показано на рис. 1.10.

Рис. 1.10. Графік беззбитковості і нормальної рентабельності

(при даному рівні вихідної ціни).

 

Вказані точки є межами трьох інтервалів товарообігу.

Перший – включає об­сяги оплаченої реалізації до точки беззбитковості. Тривала робота в ньому при­зводить до банкрутства, оскільки підприємство поступово втрачає вкладений основ­ний капітал. Крім того, фармацевтична фірма змушена шукати готівку для покриття часткової втрати обігових коштів.

Другий інтервал охоплює обсяги оплаченої реалізації від точки ринкової рівно­ваги (точки беззбитковості) до точки нормальної рентабельності. У таких умо­вах фармацевтичне підприємство отримує прибуток від поточної діяльності. Проте тривала робота в цьому інтервалі економічно неефективна, оскільки з меншими зусил­лями можна отримати рівноцінний прибуток, зберігаючи інвестиційні суми на бан­ківському рахунку.

Третій інтервал охоплює обсяги реалізації більші, ніж у точці нормальної рен­табельності. При обсязі товарообігу цього інтервалу фармацевтичному підприєм­ству забезпечений економічний прибуток.

Якщо обсяг збуту буде менший, ніж N_кр, то фірма матиме збитки, а якщо більші прибутки. Обсяг збуту в критичних точках можна визначити аналітично за формулами:

 

де 

F – постійні витрати фірми за певний період часу;

П – нормальний балансовий прибуток;

Ц – вихідна ціна на лікарський засіб;

V – змінні витрати на одиницю ліків.

Незалежно від обсягу продажу постійні витрати залишаються незмінними. Валові (загальні) витрати (сума постійних і змінних витрат) зростають одночасно із зростанням обсягу реалізації. Пряма валового доходу починається з 0 і піднімається догори в міру збільшення кількості проданих одиниць лікарського засобу. Кут нахилу прямої валового доходу залежить від ціни ліків. Для забезпечення беззбитковості (самоокуп­ності), тобто для покриття загальних витрат валовими доходами, фірма повинна про­дати певну кількість одиниць лікарського засобу.

Якщо ціну підвищити (при тих же самих витратах), точка самоокупності і точка нор­мальної рентабельності зміститься на графіку ліворуч, оскільки лінія валового доходу від реалізації підніметься під більшим кутом. Аналогічно при зниженні ціни вказані точ­ки змістяться праворуч.

Тобто, якщо фірма продаватиме свій лікарський засіб за високою ціною, то для одержання прибутку вона може продавати меншу його кількість, і навпаки.

Пристосування ціни

Після того, як цінова стратегія починає втілюватися у життя, вона потребує постійного коригування для урахування змін у витратах, конкуренції, попиті, умовах придбання товарів тощо. Ціни можна пристосовувати, використовуючи поправки (знижки, надбавки), а також зарахування.

Важливо, щоб ціну використовували як адаптивний механізм. Розглянемо найпоширеніші види поправок до ціни.

Поправки на умови платежів (отримання авансу, надання кредиту, прискорення платежів, розрахунки готівкою):

•    оскільки при авансі  (часткова попередня оплата замовлення) покупець кредитує постачальника та вилучає зі свого обороту часом значну суму коштів, продавець найчастіше встановлює йому знижку. У фармацевтичному бізнесі буває передоплата замовленого аптекою у гуртової фірми товару, при тому рівень націнки на ціну виробника (митну) є найнижчий;

•    у разі надання кредиту навпаки  – продавець кредитує покупця, тому ціна має бути підвищена;

•    під знижкою за прискорення платежів та розрахунки готівкою („сконто”) розуміють зниження ціни для покупців, які оперативно оплачують рахунки. Типовим прикладом є умова „2/10, нетто 30″. Це означає, що платіж має бути здійснений протягом 30 днів, але покупець може відняти від суми платежу 2%, якщо розрахується упродовж   10 днів.  Такі  знижки допомагають  поліпшити стан ліквідності продавця.  Аптеки часто практикують оплату по факту поставки товару, рівень націнки на товар при тому такий самий, як і при передоплаті замовлення.

Знижки за кількість товару, який купують

Ці знижки стимулюють придбання товарів у великій кількості, що веде до економії витрат на зберігання, транспортування і реалізацію товарів, а також прискорює швидкість обороту капіталу фірми-виробника або гуртової фірми. Це дає їй змогу отримувати додаткові прибутки.

Функціональні знижки

Це знижки для сфери гуртової торгівлі. Виробники пропонують їх фірмам, які спеціалізуються на організації товарного руху і збуту товарів, їх різновид – ділерські знижки, які дають можливість ділерам покрити витрати на реалізацію товарів і надання сервісу, а також забезпечують їм зумовлений прибуток.

Бонусні знижки

Надають їх постійним споживачам, якщо вони за певний період придбали зумовлену кількість товару. Найчастіше під кількісним бонусом розуміють знижку з річного обороту.

Сезонні знижки

Надають їх споживачам, які здійснюють позасєзонні покупки товарів чи послуг. Ці знижки дають можливість виробникові (продавцеві) підтримувати стабільніший рівень виробництва і збуту впродовж року.

Спеціальні знижки

Це знижки для тих споживачів, в яких продавець найбільш зацікавлений, а також для постійних споживачів (привілейовані).

Пристосування ціни передбачає також урахування змін у мікро- і макросередовищі маркетингу, за якими керівництво фірми повинно ретельно стежити і шукати відповіді на багато запитань:

•      Чи змінюють ціни конкуренти?

•      Чи може це суттєво вплинути на обсяги збуту продукції фірми?

•      Як фірмі слід реагувати на ініціативні зміни цін конкурентами?

•      Чому падає попит на товар?

•      Чи зможе деяке зниження ціни виправити становище?

•      Як урахувати в ціновій політиці вплив інфляційних процесів,
особливо при укладанні довготермінових угод на поставки?

•      Які зміни відбулися у державній політиці регулювання цін?

Постійна адаптація ціни до змін ринкового середовища є важливим чинником комерційного успіху підприємства.

11. Аналіз цінової кон’юнктури фармацевтичного ринку.

До показників, які характеризують кон’юнктуру ринку, зокрема пропозиції, відносяться асортимент лікарських засобів та динаміка цін.

Для детального аналізу цінової кон’юнктури можна використати такі показники, як коефіцієнт ліквідності ціни (К_liq) та коефіцієнт адекватності платоспромож­ності (K_a.s.).

Коефіцієнт ліквідності ціни (К_liq) розраховують за формулою:

де Ц_max  – найвища ціна препарату на ринку;

     Ц_min  – найнижча ціна препарату.

Вказаний коефіцієнт показує співвідношення між максимальною і мінімальною ціною конкретного лікарського засобу в певний період часу і на конкретному ринку. Коефіцієнт ліквідності ціни може знаходитися в межах від 0,1 до 1,0 і вище. Якщо даний коефіцієнт складає від 0,5 і вище, це означає, що коливання цін складає від 50% і вище. Коли коефіцієнт ліквідності перевищує 1,0, це означає, що розмах цін на даний лікарський засіб характеризується більш ніж стовідсотковою різницею.

Виходячи з концепції соціально-етичного маркетингу, суть якого – у вивченні потреб споживачів та їх задоволенні більш ефективно, ніж конкуренти, і з урахуванням зростан­ня добробуту всіх членів суспільства, коефіцієнт ліквідності ціни на оптовому сегменті внутрішнього фармацевтичного ринку від 0,16 до 0,5, а тим більше від 1,0 є далеко не коректним і не етичним, оскільки в кінцевому результаті це відбивається на хворому.

Величина коефіцієнту ліквідності в першу чергу залежить від протяжності каналу розподілу. Збут вітчизняних препаратів відбувається в основному одно-, дворівневим або нульовим маркетинговим каналом, тому коефіцієнт ліквідності для них не перевищує число 0,15-0,5. Просування лікарських засобів іно­земного виробництва характеризується багаторівневими каналами розподілу. При цьо­му вітчизняні фірми-імпортери закуповують препарати не завжди у виробника, а поде­коли в іноземного посередника. Усе це в кінцевому результаті зумовлює значну варіа­бельність ціни на певний лікарський засіб на оптовому ринку. При цьому коливання цін не залежить від географічних особливостей і попиту.

Загальновідомо, що ринок не реагує на потреби, не забезпечені платоспроможні­стю споживача (хворого, його родини, лікувально-профілактичної установи). Основни­ми факторами, що впливають на величину попиту на лікарські засоби, є:

•    рівень захворюваності населення;

•    потреба хворого у конкретному препараті, що виходить з певної нозологічної форми хвороби і визначається лікарем;

•    вартість лікарського засобу;

•    ціна препаратів-аналогів;

•    купівельна спроможність хворого, яка визначається його доходом або доходом його сім’ї.

Для оцінки впливу на величину попиту в лікарських засобах купівельної спромож­ності хворого доцільно розраховувати такий показник, як коефіцієнт адекватності платоспроможності. Цей показник представляє собою відношення розмаху ціни на препарат за відповідний місяць до середньомісячної заробітної плати у відсотках, а саме:

де   К_a.s.   – коефіцієнт адекватності платоспроможності;

      Ц_тах – максимальна ціна препарату;

      Ц_тin – мінімальна ціна препарату;

      W_a.w. — середньомісячна заробітна плата.

Низький показник коефіцієнта адекватності платоспроможності забезпечує дос­тупність препарату та гарантує в умовах низького платоспроможного попиту населен­ня продаж даного препарату. Таким чином, між коефіцієнтом адекватності платоспро­можності та поняттям доступності за цінами існує обернено пропорційний зв’язок.

Цінову кон’юнктуру ринку можна аналізувати і за таким показником, як коефіцієнт доступності (К_д), який розраховують за формулою:

де   Ц.р.. – середня роздрібна ціна препарату за певний період, грн;

     З.п. – середня заробітна плата за певний період, грн.

Модуль зазначеного коефіцієнта показує доступність препарату. Чим більше значення коефіцієнта, тим доступнішим для споживача є препарат на ринку.

В якості показника доступності лікарських засобів для споживача вважається також кількість стандартних упаковок препарату, яку можна купити на вільні грошові засоби що визначаються як різниця між рівнем доходів і прожитковим мінімумом на душу населення, тобто за формулою:

де    Д— показник доступності препарату;

Р_д – середньомісячний рівень доходів на душу населення, грн;

П_м – прожитковий мінімум, грн;

Ц_м – ціна лікарського засобу, грн.

Якщо прожитковий мінімум перевищує середній рівень доходу на душу населення, то показник доступності (Д) дорівнює:

де   I_з – індекс середньої заробітної плати за певний період;

I_ц– індивідуальний або груповий індекс цін на лікарські засоби за той же період часу.

Проте грошові доходи у більшій мірі відображають купівельну спроможність споживачів, у яких із віком зростає потреба у лікарському забезпеченні внаслідок зростання захворюваності, характерною ознакою якої є поліморбідність, а множинність патрологій викликає необхідність призначення значної кількості медикаментів. Тому частина грошових доходів пересічного громадянина, яка необхідна для придбання однієї упаковки лікарського засобу, буде визначати можливість придбання цього препарату (у відсотках). Формалізуючи цей вислів, його можна подати у такому вигляді:

де    М- показник можливості придбання препарату, який відображає купівельну

спроможність грошового доходу споживачів на певний період часу;

Ц_м – середня ціна стандартної упаковки лікарського засобу на цей же період, грн;

Р_д – середньомісячний грошовий дохід у розрахунку на душу населення у відпо­відному періоді, грн.

До середньомісячного грошового доходу, згідно з методологією статистики, нале­жить оплата праці, виручка від реалізації сільського господарства, пенсії та допомоги, стипендії, надходження з фінансової системи та інші доходи.

Для порівняння можливості придбання препарату або групи лікарських засобів у динаміці варто використати коефіцієнт випередження (запізнення) росту ціни кон­кретного препарату стосовно грошового доходу (К_м):

де: М₀ та М_i – показники можливості придбання за базовий і досліджуваний період. Високе значення коефіцієнта К_м  характеризує зниження можливості придбання лікарських засобів за певний період.

12. Державна реєстрація цін на основні лікарські засоби.

Державна реєстрація цін на основні лікарські засоби (ОЛЗ) повинна враховувати стан сучасного розвитку фармацевтичного ринку, а також наявні системи медичного страху­вання і відшкодування населенню вартості лікарських засобів. Механізм проведення дер­жавної реєстрації цін повинен сприяти вітчизняному виробництву та імпорту основних лікарських засобів за цінами, що погоджені з державними органами.

Реєстрація цін на лікарські засоби як метод державного регулювання передбачає обмеження їх граничного рівня.

Державній реєстрації підлягають оптові ціни виробника (митна вартість) на всі лікарські засоби вітчизняного та іноземного виробництва, що включені в Національ­ний перелік основних лікарських засобів. Ціни реєструються на кожен препарат з ура­хуванням лікарської форми, дозування, кількості в споживчій упаковці.

Основними завданнями державної реєстрації цін на основні лікарські засоби є про­ведення експертизи і визначення обґрунтованості ціни, заявленої виробником чи по­стачальником, на підставі реальної вартості і прозорого методу розрахунків, а також створення бази даних світових цін на основні лікарські засоби.

Ціни на основні лікарські засоби повинні покривати витрати, пов’язані з їх вироб­ництвом, а також приносити прибуток, достатній для ефективного розвитку виробниц­тва, створення на вітчизняних підприємствах умов переходу на стандарти GМР, про­ведення наукових досліджень, спрямованих на розробку нових лікарських препаратів, що забезпечить підтримку високого рівня системи охорони здоров’я в країні. Для імпорт­них лікарських засобів необхідно також забезпечити умови, що дозволять імпортерам відшкодовувати витрати, пов’язані з операціями по імпорту.

13. Основні принципи проведення експертизи і реєстрації цін на основні лікарські засоби.

Основними напрямками проведення експертизи цін і визначення їх обґрунтованого рівня є:

•    аналіз світових цін на основні лікарські засоби;

•    аналіз цін на основні лікарські засоби на вітчизняному ринку;

•    аналіз динаміки цін на основні лікарські засоби з урахуванням результатів моні­торингу системи цін;

•    аналіз складу і структури ціни Заявника (як додатковий напрямок експертизи у випадку виникнення значних розбіжностей).

Згідно з заявами на реєстрацію цін на основні лікарські засоби уповноважені органи повинні проводити експертизу ціни. Процедуру експертизи ціни основних лікарських засобів доцільно проводити поетапно. Блок-схема експертизи та реєстрації цін на основні лікарські засоби вітчизняного і закордонного виробництва наведена на рис.1.11.

На першому етапі визначають групу препаратів порівняння залежно від ступеня інновації, удосконалення і рівня терапевтичної ефективності.

До першої категорії лікарських засобів відносяться:

•  препарати нової фармакотерапевтичної групи лікарських засобів;

•  препарати нового покоління, які мають подібний, але більш виражений терапевтичний ефект.

До другої категорії лікарських засобів відносяться:

•    комбіновані препарати, виготовлені на основі відомих субстанцій, завдяки чому підсилюється їх терапевтична ефективність;

•    лікарські форми, що поліпшують фармакокінетичні властивості субстанцій (нові лікарські форми на основі відомих субстанцій, пролонговані лікарські форми тощо).

До третьої категорії лікарських засобів відносяться:

•    відтворені препарати, на основі субстанції, яка вийшла з-під патентного захисту;

•    препарати, які традиційно (тривалий час) використовувалися в медичній практиці.

У залежності від того, до якої категорії відноситься лікарський засіб, визначається група препаратів порівняння.

 

Рис. 1.11. Блок-схема експертизи та реєстрації цін на основні лікарські засоби (ОЛЗ).

 

На другому етапі проведення експертизи цін аналізують світові ціни на ідентичні або подібні лікарські засоби. На підставі аналізу цін як у країнах походження препара­ту, так і в інших країнах, де він зареєстрований, визначається мінімальна ціна і встановлюється співвідношення між ціною Заявника основних лікарських засобів і мінімаль­ною світовою ціною на ідентичний лікарський засіб.

Третій етап експертизи передбачає аналіз цін за групою препаратів порівняння на національному фармацевтичному ринку. Серед вітчизняних препаратів визначають співвідношення між собівартістю й отриманим прибутком. Щодо розрахунку митної вартості імпортного основного лікарського засобу, то вона включає процес декларації контрактної ціни підприємства-виробника на умовах «постачання без оплати мита» і витрат, пов’язаних з митним очищенням вантажу.

На четвертому етапі експертизи досліджується цінова кон’юнк­тура лікарських препаратів за останній рік або півріччя. Визначають індивідуальний та груповий індекси цін за певний період.

Розраховані індивідуальні та групові індекси цін на основні лікарські засоби вітчиз­няного і закордонного виробництва не повинні перевищувати індекс споживчих цін (індекс інфляції) за відповідний період.

Згідно з методикою, розробленою в Національному фармацевтичному універси­теті, критерієм гарантованого обсягу лікарського забезпечення населення доцільно вважати показник доступності основних лікарських засобів (Д), який розраховують за формулою:

де   І_з –  індекс зміни середньої заробітної плати за визначений період;

I_зв – зведений індекс цін на основні лікарські засоби за той же період часу;

З.п._min – мінімальна заробітна плата в країні;

В_к – вартість споживчого кошика в досліджуваний період.

Зведений індекс оптових цін виробників на основні лікарські засоби розраховується як середньозважений з групових індексів цін, де за вагу приймається обсяг реалізації визначеної групи ліків у загальному обсязі реалізації основних лікарських засобів на вітчизняному фармацевтичному ринку.

де  I_зв – зведений індекс оптових цін виробників основних лікарських засобів;

      I_гр – груповий індекс оптових цін виробників основних лікарських засобів;

      П.в. – питома вага обсягу реалізації групи препаратів у загальному обсязі реа­лізації основних лікарських засобів.

Для досягнення гарантованої державою доступності основних лікарських засобів показник доступності повинен бути більшим або дорівнювати одиниці (Д  1).

Як індикатор доцільно використовувати норматив доступності (показник доступності ОЛЗ базисного року – року введення державної реєстрації цін). Таким чином, показник доступності всіх наступних років повинен бути більшим, ніж у базисному році, тобто:

де   Д_зв – показник доступності звітного періоду;

Д_б – показник доступності базисного періоду (норматив доступності).

На п’ятому етапі експертизи у випадку виникнення розбіжностей (значної варіації цін, необґрунтованого рівня динаміки) проводять аналіз складу і структури ціни Заяв­ника. При цьому аналізують собівартість лікарського препарату, визначають питому вагу основних статей собівартості стосовно ціни.

Заключним – шостим етапом у проведенні експертизи є узгодження ціни на ос­новний лікарський засіб з урахуванням рівня світових цін і динаміки цін за групою препаратів порівняння або рекомендації щодо зниження ціни.

У Державному реєстрі вказується оптова ціна виробника (митна вартість) основ­них лікарських засобів як у національній, так і в іноземній валюті.

14. Створення бази даних світових цін на основні лікарські засоби. Інформаційне забезпечення проведення експертизи цін на основні лікарські засоби.

Для проведення експертизи цін на основні лікарські засоби створюється і постійно ведеться база даних світових цін на основні лікарські засоби.

Структура бази даних світових цін на основні лікарські засоби повинна включати наступну інформацію: торгову назву лікарського препарату, міжнародну непатентовану назву терапевтично активної речовини, підгрупу і код відповідно до АТХ-класифікації, країну і назву виробника, лікарську форму, дозування, споживчу упаковку, номер і дату реєстрації в Державному реєстрі лікарських засобів України, світові ціни на міжнародному ринку за визначений період, регульовані державою ціни на основні лікарські засоби в Україні, відповідні індекси інфляції та зміни валютних котирувань, інші статистичні дані (рис. 1.12).

Інформаційне забезпечення проведення експертизи цін на основні лікарські засоби

При проведенні експертизи цін на вітчизняні й імпортні лікарські засоби використо­вується інформація, яка наведена в офіційних вітчизняних і закордонних виданнях, спе­ціалізованих базах даних, Інтернеті, каталогах і цінниках фірм, державних цінниках та інших офіційних джерелах інформації.

При проведенні експертизи цін на імпортні лікарські засоби необхідно перевіряти рівень цін у країнах походження й в інших країнах, де вони зареєстровані.

Рис. 1.12 Блок-схема бази даних на основні лікарські засоби.

 

Пошук інформації стосовно цін поряд з офіційними виданнями можна проводити за базами даних Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) та її регіональних відділень, виданнях інформаційних служб при ВООЗ про ціни на готові лікарські засо­би в державах – членах ВООЗ, у тому числі на лікарські препарати, що підлягають відшкодуванню.

Забезпечення належного доступу населення до медичних препаратів є однією з функцій сучасної правової демократичної держави та важливим елементом соціальної політики. Одним із методів полегшення доступу до лікарських засобів є зменшення ціни на них, надання пільг, часткове чи повне фінансування державою, особливо це необхідно у випадку життєво важливих ліків.

Останніми роками багато розвинених країн здійснюють реформи у сфері охорони здоров’я з метою розширення забезпечення медичними послугами усіх категорій населення, зокрема найвідоміша та найбільш обговорювана з них – реформа Барака Обами, що стартувала ще у 2010 році. В Україні питання реформування медичної галузі також актуалізуються, запроваджуються пілотні проекти, обговорюються їх результати. У зв’язку з цим наразі дуже важливо вивчити міжнародний досвід функціонування та реформування систем охорони здоров’я, щоб ефективно використати його у вітчизняній практиці, в тому числі й у контексті регулювання цін на лікарські засоби. Аналіз такого досвіду і є метою даної статті.

Питання регулювання цін на лікарські засоби в Україні та за кордоном вивчали Пашков В.М., Шведова Н.А., Нємова Л.А., Півень О., Снєгирьов Ф., Галій Л. В., Нестеренко Л., Журавель В., Некрот О.

Загалом у світі набула поширення практика змішаного ціноутворення на лікарські засоби (далі – ЛЗ): не існує країн з повністю вільними чи повністю регульованими цінами. Більшою чи меншою мірою ціни на ліки регулюються практично всіма державами. У таких країнах, як США, Німеччина, Великобританія, Швеція, Данія провідну роль займає вільне ціноутворення, коли ціна визначається співвідношенням попиту та пропозиції. У Франції ж, Іспанії, Бельгії, Японії, Китаї та Індії існує більш жорстке державне регламентування та контроль за цінами.

У країнах з переважно вільним ціноутворенням, деякі сегменти ринку чи аспекти торгівлі регулюються державою. Наприклад, у Німеччині регулювання відбувається в основному в сфері оптово-роздрібної торгівлі, у Великобританії – у сфері патентування препаратів (регламентується рівень доходів компаній, які їх виробляють), у США регулювання здійснюється стосовно державних соціальних програм Medicare, FSSР (Federal Supply Schedule of Prices) та Medicaid, які забезпечують пільги у сфері медицини для малозабезпечених верств американського суспільства, безробітних, пенсіонерів, інвалідів, тобто для тих, хто найбільше потребує допомоги. У Канаді держава регулює ціни на запатентовані препарати та на рецептурний чітко визначений перелік лікарських засобів.

 У країнах з провідною роллю державного регулювання фармацевтичного ринку вільне ціноутворення існує на препарати, які не підпадають під державні соціальні програми та не передбачають особливих пільг чи відшкодування.

У всіх країнах регулюються ціни на лікарські засоби (далі – ЛЗ), вартість яких підлягає компенсації за рахунок бюджетних коштів чи /або з фондів медичного страхування (рецептурні ліки). В той же час, ціни на ЛЗ, які не підлягають відшкодуванню через систему соціального страхування (безрецептурні препарати), не регламентуються державою.

Крім зазначеного, виділяють так звані позитивні та негативні списки ЛЗ. Препарати, які входять до позитивних списків, підлягають пільговому чи безкоштовному відпуску за рахунок компенсації, а ті, що належать до негативних списків, продаються за ринковою ціною. Найбільш поширеною є практика позитивних списків (наприклад, у Франції, Бельгії, Швеції, Італії, Данії та ін.). ЛЗ, включені до позитивних списків, повинні відповідати міжнародним стандартам ефективності та безпеки та бути призначеними для лікування найпоширеніших хвороб. Наприклад, у Франції ліки, за якими отримується компенсація, мають бути включені у позитивний список, що складається з близько 4500 найменувань ЛЗ (близько 90% ринку французької фармації). Для того, щоб входити до позитивного списку, ліки мають отримати рекомендації Комісії з прозорості та Економічного комітету медичних продуктів – CEPS. Комісія з прозорості здійснює фармацевтичну оцінку препаратів та надає рекомендації щодо того, які ліки повинні бути включені до позитивного переліку та за якими препаратами має надаватися компенсація.

 Особливості ціноутворення на ЛЗ в різних країнах наведені в табл.1.

Загалом можна виділити прямі та непрямі методи регулювання цін на ліки. До прямих методів належать: законодавче регламентування ціни, нормативи, накази, розпорядження, квоти, ліцензії, тендери, державні замовлення, ліміти. Непрямі методи передбачають застосування інструментів фіскальної, бюджетної, грошово-кредитної, інвестиційної, амортизаційної, інноваційної та інших політик з метою створення певного економічного середовища, яке змушує діяти економічних суб’єктів у потрібному державі напрямку.

Таблиця 1. Системи ціноутворення на лікарські засоби в різних країнах

 Джерело:Півень О.,Снєгирьов Ф. Мировой опыт ценообразования на лекарственные средства [Електронний ресурс] – Режим доступу:http://www.apteka.ua/article/13798

 

Інструментами прямого регулювання цін на ЛЗ є тимчасове «заморожування» цін, застосування граничних цін чи граничних коефіцієнтів їх підвищення, граничних рівнів торговельних надбавок, граничних нормативів, або запровадження обов’язкового декларування зміни цін. Введення граничних нормативів рентабельності, дотування виробників соціально важливих ЛЗ чи вітчизняних виробників, надання цільових компенсацій споживачам, пільгове оподаткування, диференціювання рівня ставок товарних податків, зміна ставок ввізного мита на імпортну сировину, підвищення ставок непрямих податків – інструменти непрямої політики регулювання цін на лікарські засоби.

Серед методів цінового регулювання найпопулярнішими є реєстрація цін (Японія, Франція, Іспанія, Швеція, Бельгія, Індія) та еталонне ціноутворення (Німеччина, Данія, Норвегія, Нідерланди). Вони належать до прямих методів.

Реєстрація цін – встановлення максимальної ціни на препарат на певний термін, коли ціна встановлюється на рівні закупівельних, роздрібних чи на рівні цін виробників з урахуванням порівняння цін на аналогічні вітчизняні чи імпортні ЛЗ. Наприклад, у Китаї при встановленні цін на імпортні ліки для порівняння використовують вітчизняні аналоги чи ціни тих країн, які знаходяться приблизно на такому ж рівні економічного розвитку. У деяких країнах при реєстрації цін враховується об’єм продажів, структура витрат та прибуток (Бельгія, Індія, Швеція, Китай).[4]

Еталонне ціноутворення – встановлення ціни, яка визначає верхню межу компенсації вартості препарату системою медичного страхування. Якщо застрахована ціна перевищує еталонну, то різницю доплачує пацієнт. Таке ціноутворення вигідне як споживачам (дозволяє мінімізувати витрати на ліки), так і виробникам (забезпечує достатній рівень попиту на продукцію). При визначенні еталонних цін враховують, як і при реєстрації цін, вартість аналогів на внутрішньому та зовнішньому фармацевтичному ринку. Так, у Швеції, ціна встановлюється на рівні ціни найдешевшого дженерика плюс 10% і переглядається 4 рази на рік.

Ще одним поширеним методом регулювання ціноутворення на ЛЗ є встановлення граничних торговельних надбавок. У країнах Західної Європи граничні торговельні надбавки (оптові та роздрібні) встановлюються на рівні не більше 8% та 25% відповідно. У Східній та Центральній Європі рівень надбавок трохи вищий. Наприклад, у Чехії гранична надбавка оптової торгівлі складає 9-12%, роздрібної 24-26%. У Болгарії розмір граничної оптової надбавки дорівнює 18%, а роздрібної – 28% від оптової ціни.

У країнах Центральної та Східної Європи існують свої особливості регулювання цін на лікарські засоби. Загалом застосовується змішана система ціноутворення, однак у Чехії, Словаччині та Словенії державне регулювання є більш жорстким, ніж у решті країн. [4] Специфічні риси систем ціноутворення на ЛЗ в різних країнах Центральної та Східної Європи можна побачити в таблиці 2.

В цілому, державне регулювання цін у країнах Центральної та Східної Європи ґрунтується, як правило, на застосуванні системи реєстрації цін, якій зазвичай підлягають максимальні ціни виробників і ціни на препарати зарубіжного виробництва. Застосовується також перереєстрація цін, що дозволяє враховувати рівень інфляції та коливання валютного курсу. У більшості країн регулювання цін шляхом їх реєстрації поширюється лише на ЛЗ, вартість яких підлягає відшкодуванню, з метою обмеження витрат на лікування. До препаратів, які не охоплені системою відшкодування за рахунок страхових або бюджетних організацій, застосовується вільне ціноутворення. Варто зазначити, що процес реєстрації максимальних цін на препарати, вартість яких підлягає відшкодуванню, в більшості випадків здійснюється в поєднанні з еталонним ціноутворенням. Також поширеною є практика протекціонізму на ринках фармацевтичної продукції цих країн, спрямована на зниження витрат на ЛЗ та на підтримку вітчизняного виробництва.

З 1 червня 2012  до 31 грудня 2013 року в Україні діятиме пілотний проект щодо запровадження державного регулювання цін на лікарські засоби для лікування осіб з гіпертонічною хворобою, метою якого є підвищення доступності даних ліків для хворих, особливо з категорії соціально незахищених. Регулювання здійснюється шляхом встановлення референтних  цін, а також часткової компенсації громадянам вартості ліків за рахунок державного та місцевих бюджетів. Проект уже приніс позитивний результат. Тільки за 7 місяців (з червня по грудень 2012 року) середня вартість 1 упаковки знизилась на 12%, а також розширилось коло споживачів препарату. Хворі на гіпертонічну хворобу стали на 12% частіше звертатися до лікаря, попит на ліки від цієї хвороби зріс на 12-18%. У результаті комплексних заходів регулярне лікування почали 2,35 млн. чоловік, у яких була виявлена гіпертонічна хвороба. У 2013 році планується прширити даний проект на інші соціально важливі ліки, зокрема від цукрового діабету.^[1]

Таким чином, Україна перебуває на шляху докорінного реформування медичної галузі, наближення її стандартів до Європейських. Зарубіжний досвід регулювання цін на ліки може бути корисним у зв’язку з необхідністю забезпечення доступу до медичних препаратів всіх верств населення, здешевлення вартості ліків (адже в Україні вона є невиправдано високою). Цікавим є досвід використання методів реєстрації цін, еталонного ціноутворення, компенсації вартості ЛЗ за рахунок бюджетів. Вони забезпечують не лише зниження цін та полегшення доступу населення до медичних препаратів, а й зростання доходів бюджету, виробників і продавців.

 

Таблиця 2. Аналіз систем ціноутворення на ЛЗ у деяких країнах Центральної та Східної Європи

Джерело: Півень о., Нестеренко Л.,Журавель В..  Центральна та Східна Європа: основні принципи ціноутворення на готові лікарські засоби. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.apteka.ua/article/13814

 

Джерела інформації:

 А – Основні:

1.     1.Громовик Б.П., Гасюк Г.Д., Левицька О. Р. Фармацевтичний маркетинг: теоретичні та прикладні засади. – Вінниця, НОВА КНИГА, 2004р.- 464с., табл., іл.

2.     Мнушко З.М., Діхтярьова Н.М. Менеджмент та маркетинг у фармації ч.1, ІІ. Маркетинг у фармації. Підручник для фарм. вузів і факультетів / за ред. З.М. Мнушко. – Харків „Основа” вид-во УкрФА. – 288 с.

3.     Громовик Б.П., Гасюк Г.Д., Мороз Л.А., Чухрай Н.І. Фармацевтичний маркетинг: Навчальний посібник; збірник вправ/ за ред. Л.А.Мороз. – Львів, Наутілус, 2000.- 320 с.

4.      Лекційний матеріал.

В – Додаткові:

1. Краснокутський А.Б., Лагунова А.А. Фармакоекономіка. Т.1 Системний аналіз світового фармацевтичного ринку. Наук. Ред. Падалкин В.Н.-М.: Класик. – Коталтинг, 1998. – 344.

2. Котлер Ф. Основи маркетингу. – Новосибірськ: Наука. 1992. 736 с.

3. Мороз Л.А., Чухрай Н.І.. Маркетинг: підручник/ за ред. А.А. Мороз – 2-е вид. – Львів: Національний університет „Львівська політехніка”.

4. Галій Л. В. Наукове обґрунтування та розробка методичних підходів до регулювання цін на лікарські засоби: дис. доктора фармацевтичних наук: 15.00.01 / Галій Лариса Віталіївна. – Х., 2004. – 153 с.

5. Некрот О. Медична реформа в Україні чи повзуча прихватизація системи охорони здоров’я?[Електронний ресурс] – Режим доступу:http://ua-ekonomist.com/149-medychna-reforma-v-ukrayini-chy-povzucha-prihvatizaciya-sistemy-ohorony-zdorovya.html

6. Пашков В.М. Реєстрація цін на фармпродукцію: порядок її відпуску. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.apteka.ua/article/138981

7. Півень О.,Снєгирьов Ф. Мировой опыт ценообразования на лекарственные средства [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.apteka.ua/article/13798

8. Півень О., Нестеренко Л., Журавель В.. Центральна та Східна Європа: основні принципи ціноутворення на готові лікарські засоби. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.apteka.ua/article/13814

9. Шведова Н.А. Актуальность реформы американского здравоохранения. // США и Канада. – №3. – 2010. – С.3-21

10. European experiences with prescription drug pricing. France, Norway and the United Kingdom. October 2006 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://assets.aarp.org/www.aarp.org_/cs/gap/ldrstudy_prescdrugs.pdf

11. сайт газети «Аптека»[Електронний ресурс] – Режим доступу:http://www.apteka.ua

12. сайт Міністерства Охорони здоров’я України [Електронний ресурс] – Режим доступу:http://www.moz.gov.ua