Вікові анатомо-фізіологічні особливості системи травлення у дітей

Вікові анатомо-фізіологічні особливості системи травлення у дітей. Семіотика уражень органів травлення та основних захворювань (гастрит, виразкова хвороба, холецистит, дискінезія жовчних шляхів та ін.)у дітей. Синдром «гострого живота». 

 

План лекції

1.     Анатомо-фізіологічні особливості ротової порожнини у новонароджених дітей.

2.     Особливості гортані у дітей.

3.     Стравохід: особливості будови і функціонування.

4.     Характеристика морфологічних та фізіологічних особливостей шлунка в дитячому віці.

5.     Анатомо-фізіологічні особливості кишківника у дітей.

6.     Представники і значення нормальної мікрофлори кишківника.

7.     Анатомо-фізіологічні особливості печінки та жовчовивідних шляхів у дітей.

8.     Семіотика  уражень органів травлення та  основних  захворювань (гастрит, виразкова хвороба, холецистит, дискінезія жовчних шляхів та ін.) у дітей.

9.     Синдром «гострого живота». 

 

Велика поширеність захворювань органів травлення серед дітей потребує вдосконалення шляхів попередження їх виникнення. Знання анатомо-фізіологічних особливостей травної системи дають можливість організувати раціональний харчовий режим та догляд за дитиною. Розпізнавання основних симптомів ураження забезпечує ранню діагностику патології травного каналу та дозволяє вибрати оптимальний діагностичний алгоритм.

Захворювання органів травлення найбільш часто діагностуються у дітей дошкільного і шкільного віку. У 70 % дітей 7-14 років з хронічним гастритом і гастродуоденітом захворювання починається в дошкільному віці, але діагностується пізніше. При цьому захворювання набувають рецидивуючого перебігу, ускладнюються станами, що загрожують здоров’ю.

   Ротова порожнина. Слизова оболонка рота відносно суха, так як у новонароджених спостерігається незначне виділення слини, багата на кровоносні судини. Епітелій слизової оболонки дуже ніжний, тому слизова досить уразлива і легко травмується. Реакція слини новонароджених слабокисла, тому зрозуміле легке інфікування слизової ротової порожинини Candida albicans з розвитком пліснявки, та часте виникнення стоматиту. Слинні залози до моменту народження не зовсім розвинуті і слабо функціонують, хоча в слині міститься достатня кількість птиаліну (звичайно на рідку їжу слина не утворюється, але на молоко виділяється). Весь комплекс слини направлений на зменшення поверхневого натягу молока, тому навіть невелика її кількість сприяє швидкому перетравленню. В 4-6 місяців у дітей грудного віку відмічається посилення слинотечі, що може пояснюватись декількома причинами:

–                     подразнення трійчастого нерву зубами, що починають прорізуватися;

–                     введення до раціону прикормів;

–                     нездатність дітей ковтати слину.

У плода смоктальний рефлекс формується рано, його ознаки відмічаються у плода 13 тижнів. До 21-24 тижня смоктальний рефлекс набуває характер цілісної скоординованої реакції. Ковтальний рефлекс у плода розвивається пізніше. Тільки до 7 місяця гестації він формується повністю. У глибоконедоношених дітей немає ковтального і смоктального рефлексів, особливо у дітей, що народилися до 34 тижнів вагітності. Фактори, що сприяють акту смоктання у новонароджених, наступні:

–                     ротова порожнина відносно мала;

–                     піднебіння сплощене;

–                     широкий язик, який має відносно більші, ніж у дорослих, розміри;

–                     жувальні м’язи і м’язи губ гарно розвинуті;

–                     жирові грудочки Біша, які складаються з твердих жирних кислот – пальмітинової і стеаринової, що надають щокам пружності навіть при сильному виснаженні дитини;

–                     дублікатура слизової оболонки на яснах;

–                     видима частина слизової губ має поперечну складчастість у вигляді маленьких подушок, що розташовані поперечно до довжини губ.

Стравохід

До народження стравохід в основному сформований. Довжина стравоходу у новонароджених приблизно 10-12 см. Топографічно він починається на 2 тіла хребців вище, ніж у дорослих (новонароджені – на рівні ІІІ-IV шийних хребців, до 2-х років – IV-V, в 12 років – VI-VII шийні хребці). Це забезпечує умови майже для одночасного ковтання і дихання.

Слизова оболонка суха і ніжна, залози майже не функціонують. Еластичні волокна і м’язовий шар розвинені слабо. Слизова оболонка має гарно виражену складчатість, що приводить до повного змикання його стінок в стані спокою. Поза актом ковтання перехід глотки в стравохід закритий.

Інервація стравоходу відбувається нервовими утворами, які знаходяться на ранній стадії розвитку. Перистальтика стравоходу не сформована, він може пропускати лише рідку їжу (молоко). Відсутність щільного охоплення стравоходу ніжками діафрагми як у доношених, так і у недоношених дітей сприяє частим зригуванням.

Шлунок

У дітей раннього віку шлунок не має певної форми. Вона змінюється залежно від наповнення і характеру харчування. Тіло шлунка розвинене слабко, воно становить 1/4  його довжини, тоді як у дорослих – 2/3. Протягом 1-го року життя відбувається інтенсивний ріст тіла і пілоричного відділу шлунка. Розташований більш горизонтально, ніж у дорослих (в лівому підребер’ї, його кардіальна частина фіксована зліва від Х грудного хребця, пілорична – приблизно посередині відстані між пупком і мечовидним відростком десь на рівні XII грудного хребця). Тільки наприкінці 1-го року життя він набуває вертикального положення.

Моторна діяльність шлунка новонароджених відрізняється низьким ритмом і швидкістю хвиль скорочень. Перистальтика в’яла, швидкість скорочень перистальтики 2-4 в 1 хв. Моторна періодика шлунку у новонароджених натще відсутня. Спостерігаються лише слабкі безперервні скорочення шлунку. У дітей грудного віку можливе підвищення тонусу мускулатури шлунка в пілоричному відділі, максимальним проявом якого є пілороспазм. При грудному вигодовуванні шлунок звільняється від їжі через 2-3 години, при харчуванні коров’ячим молоком – через 3-4 години. М’язова оболонка розвинена слабо і нерівномірно. Значно слабше розвинута в кардіальному відділі, сильніше – в пілоричному. Еластична тканина шлунка у грудних дітей також виражена недостатньо. Слизова товста, має багату васкуляризацію, але кількість келихоподібних (“пепсиногенних”) клітин на одиницю поверхні у дітей до 2-х років значно менша, ніж у дітей старшого віку і дорослих. Не повністю диференційовані інші клітини (головні, обкладні, додаткові) слизової оболонки. Вважають, що гістологічна диференціація шлунка триває до кінця 2-го року.

Розрізняють анатомічну і фізіологічну ємкість шлунка. При визначенні фізіологічної ємкості дитину зважують до і після їжі, анатомічної ємкості – при безпосередніх вимірюваннях у випадку видалення шлунку або на секції.

 

Вік	Анатомічна ємкість шлунка	Фізіологічна ємкість шлунка
Новонароджені 2 тижні 1 рік 3 роки	30 – 35 мл 90 мл 250 – 300 мл 575 – 680 мл	7 мл 80 мл 250 мл 400 – 600 мл

 

Схильність до зригувань – одна із характерних рис новонароджених і дітей перших місяців життя. Це обумовлено певними особливостями будови верхніх відділів травного тракту у цьому віці:

–                     стравохід не охоплюється щільно ніжками діафрагми;

–                     слабість кардіального сфінктеру при гарно розвиненому пілоричному;

–                     горизонтальне розташування шлунка і форма його у вигляді “мішка”;

–                     високий тиск в черевній порожині;

–                     горизонтальне положення дитини;

–                     великий об’єм харчування (добовий об’єм їжі складає 1/5 від маси тіла дитини).

У  здорових новонароджених зригування може виникнути внаслідок 2 причин: перегодовування та аерофагії.

Ферментний склад шлункового соку не відрізняється від такого у дорослих. Але на 1-му році життя протеолітична активність шлункового соку низька. Активність пепсину на 30-50 % нижче, ніж у дорослих: новонароджені – 2-16 од, старший вік – 16-32 од. Причина цього – мала кількість клітин, що виробляють пепсин та лужна реакція шлункового соку. Протягом 1-го року життя протеолітична активність шлункового соку зростає в 3 рази, а у дорослих вона в 2 рази вища, ніж у дітей 2-го року життя.

Загальна кислотність на 1-му році життя в 2,5-3 рази нижче, ніж у дорослих і дорівнює 20-40. Вільна соляна кислота визначається при природному вигодовуванні через 1-1,5 години, при штучному – через 2,5-3 години після годування, тобто кислотність шлунка залежить від характеру і режиму вигодовування.

Шлункова секреція

 

Вік	Загальна кислотність, титр. од.	Вільна кислотність, титр. од.
1-2 місяці 12 місяців 4 – 7 роки 8 – 12 років	3,6 – 10 12 – 21 30-36 40-60	0,8-4,5 6-10 10-15 15-20

 

Підшлункова залоза

У доношених новонароджених маса підшлункової залози 2-4 г, у недоношених – 1 – 1,5 г. Вона розташована глибоко в черевній порожині на рівні Х грудного хребця, довжина її 5-6 см. Найбільш інтенсивно залоза росте в перші 3 роки і в пубертатному періоді. Дольки залози гарно розвинуті, між ними видно розвинуті острівці Лангерганса.

       У новонароджених знижена активність гранулоцитів ацинусів підшлункової залози до стимуляторів секреції. В перший день після народження секреція амілази і ліпази майже не збільшується, дещо зростає секреція трипсиногену.

                                                                                            Печінка

Печінка із системою протоків і жовчний міхур розвиваються на 4-му тижні внутрішньоутробного розвитку. До народження печінка є одним із найбільших органів. Її маса складає 4,38 % від маси тіла. Ліва доля при народженні більша, що пояснюється особливістю її кровопостачання. В постнатальному періоді печінка продовжує рости, але швидкість збільшення її маси відстає від маси тіла. Печінка плода і новонародженого є активним кровотворним і імунним органом, про що свідчить дуже високий вміст гематопоетичних клітин – попередників, але після народження вони швидко зникають. При патологічних станах (важкі інфекції, анемії) відновлюються екстрамедулярні вогнища кровотворення в печінці.

Паренхіма печінки малодиференційована, дольчаста будова виявляється лише до кінця 1-го року. Печінка повнокровна, швидко збільшується при інфекціях, легко перероджується під дією неблагоприємних факторів.

Жовчний міхур у новонароджених, як правило, схований під печінкою, що утруднює його пальпацію. Він має різноманітну форму: циліндричну, грушевидну, веретеноподібну, S – подібну. Остання пов’язана, в основному, із незвичним положенням печінкової артерії. Розміри – варіабельні. Дно жовчного міхура покрите з усіх сторін очеревиною, а тіло і шийка – лише з 3-х сторін (з боків і знизу).

Жовчовиділення відмічається вже в 3 – місячного плода, але жовчоутворення в ранньому віці ще недосконале. Жовч відносно мало містить жовчних кислот. Характерною особливістю жовчі дитини є переважання таурохолевої кислоти над глікохолевою, так як таурохолева кислота посилює бактерицидний ефект жовчі і прискорює виділення панкреатичного соку. В перший тиждень життя новонародженого спостерігається транзиторна жовтяниця, причиною якої є ферментативна недостатність печінки (глюкоронілтрансферази).

Кишківник

Дванадцятипала кишка: розташована на рівні І поперекового хребця і має округлу форму. До 12 років вона знаходиться на рівні ІІІ-IV поперекових хребців. У дітей раннього віку вона досить рухома, але до 7 років навколо неї з’являється жирова тканина, яка фіксує кишку.

Тонкий кишківник: має непостійне розташування, яке залежить від ступеня його наповнення, положення тіла, тонусу кишок і м’язів черевної стінки. В порівнянні з дорослими він має відносно більшу довжину, а петлі його лежать більш компактно за рахунок відносно великої печінки і недорозвитку малого тазу. Після 1-го року життя по мірі розвитку малого тазу розташування петель тонкого кишківника стає більш постійним. В тонокому кишківнику грудної дитини міститься відносно багато газів, кількість яких поступово зменшується і вони зникають до 7 років (у дорослих в нормі газів в тонкому кишківнику немає). М’язовий шар пухко зв’язаний із підслизовим, що в поєднанні з вираженою перистальтикою кишківника може зумовити інвагінацію. 

Тонкий кишківник лежить інтраперитонеально, слабо фіксується довгою брижею до задньої стінки черевної порожнини. Спереду тонка кишка покрита великим сальником. Мускулатура кишківника розвинута слабо, особливо у недоношених дітей, тому при метеоризмі він легко “роздувається”. Кишківник у дітей відносно довше, ніж у дорослих. Абсолютна довжина коливається в широких індивідуальних межах. Слизова оболонка має високу проникність, вона тонка і ніжна, ворсинок менше (7-12 на 1 мм), ніж у дорослих. На дні крипт в більшій кількості, ніж у дорослих, зустрічаються ентероцити, що виділяють травні ферменти. Ферментативна здатність тонкої кишки висока.

До інших особливостей  тонкого кишківника у дітей грудного і раннього віку відносяться:

–                     значна проникність кишкового епітелію;

–                     слабкий розвиток м’язового шару та еластичних волокон кишкової стінки;

–                     ніжність слизової оболонки і великий вміст в ній кровоносних судин (об’єм крові в мезентеріальному ложі приблизно 10-30% від усього об’єму);

–                     гарний розвиток ворсинок і складок слизової оболонки;

–                     брижа у новонароджених довга, тонка і значно збільшується в довжину на 1-му році життя;

–                     лімфа, що відходить від тонкої кишки, не проходить через печінку, тому продукти всмоктування разом з лімфою через грудний протік попадають безпосередньо в циркулюючу кров.

У недоношених:

–                     знижена перистальтика, що легко приводить до вздуття і перерозтягнення кишківника;

–                     зниження активності лактази (транзиторний стан, так як з початком ентерального годування відбувається її підвищення);

–                     низьке всмоктування жирів через знижену продукцію жовчних кислот і емульгування;

–                     оскільки перистальтика кишківника більш слабка і в’яла, то відмічається схильність до закрепів.

Товстий кишківник у новонароджених варіабельний за формою, розмірами і положенням. Найбільш розвинутим відділом є сигмовидна кишка, яка характеризується великою довжиною, звивистістю і вираженою рухомістю через довгу очеревину. Апендикс іноді є безпосереднім продовженням сліпої кишки, так як має достатньо широкий вхід, що сприяє гарній евакуації його вмісту.

Клубова кишка закінчується ілеоцекальним клапаном. У дітей раннього віку відмічається відносна його слабкість, у зв’язку з чим вміст сліпої кишки, найбільш багатий бактеріальною флорою, може закидатися в клубову кишку. У дітей старшого віку такий стан рахується патологічним.

Сліпа кишка розташована тим вище, чим молодша дитина. У новонароджених вона знаходиться безпосередньо під печінкою. У новонароджених немає сальникових відростків, tenia ободової кишки ледь помітні, гаустри відсутні до 6-місячного віку. Анатомічна будова товстої кишки після 3-4-річного віку така ж, як у дорослих.

 Пряма кишка відносно довга і при наповненні може займати малий таз. У новонароджених ампула прямої кишки не сформована, жирова клітковина не розвинута, внаслідок чого ампула погано фіксована. Через гарно розвинений підслизовий шар та слабку фіксацію слизового може у дітей раннього віку спостерігатися випадіння слизової прямої кишки.

Меконій – густа в’язка маса темно-зеленого кольору, виділяється в перші 1-2 дні життя. Він складається з жовчі, епітеліальних клітин, слизу, ферментів, навколоплідних вод.

Далі випорожнення стають більш частими, негомогенними як по консистенції (грудочки, слиз, рідка частина), так і по забарвленню (ділянки темно-зеленого кольору чергуються з зеленкуватими, жовтими, білими), більш водянистими. При мікроскопії виявляють слиз, лейкоцити (20-30 в полі зору), жирні кислоти. Такий стілець називають перехідним, він спостерігається з 3-4 до 7-8 дня.

Нормальна мікрофлора товстого кишківника

Мікрофлора травного тракту виконує важливі фізіологічні та імунологічні функції в організмі. Її склад регулюється антимікробними чинниками, взаємовідносинами окремих видів мікроорганізмів, будовою відділів травного каналу та їх слизової оболонки, наявністю поживних речовин, об’ємом та рН травних секретів, перистальтикою. Певний вплив на склад флори справляє вік, харчування дитини, пора року, емоційний стан. В нормі на 200 м² міститься 10 бактеріальних клітин, серед яких розрізняють анаеробні і факультативно анаеробні мікроорганізми. Основною функцією нормальної мікрофлори кишківника є перешкоджання розмноженню патогенної, гнильної і газоутворюючої флори. Крім того, вони сприяють ферментативному перетравленню   харчових інгредієнтів,  стимулюють перистальтику кишківника, стимулюють евакуацію кишкового вмісту,  впливають на всмоктування води, сприяють розщепленню целюлози, трансформації білірубіну в стеркобілін і уробілін, виконують вітаміноутворюючу функцію.

 

Склад мікрофлори товстого кишківника

 

Назва мікроорганізму	Вік і вид вигодовування
	1-9 міс., природнє	1-9 міс., змішане	1-18 міс., штучне	Старші 18 міс. і дорослі
Біфідобактерії	10	10	10	10 – 10
Е.coli	10 – 10	10 – 10	10	10 – 10
Ентеробактер лактозонегативний	0	1,3 – 2,0 · 10	6,0 – 6,5 · 10	До 10
Ентерококи	4 – 4,6 · 10	2 · 10	6 · 10	До 10
Стафілококи	3 · 10³	2 · 10	5 · 10	До 10
Протеї	60 – 70 в г	2 · 10	3 · 10	До 10
Гриби роду Candida	1 – 2 · 10	4 – 5 · 10²	4 – 5 · 10³	До 10

 

У разі порушення сталості нормального біоценозу в здоровому організмі відбувається швидке її відновлення шляхом саморегуляції.

 

Обстеження органів травлення

Обстеження починають зі збору скарг у дитини чи її батьків, або ж  особи, яка доглядає за дитиною, з уточненням часу їх виникнення, послідовності, динаміки розвитку та тривалості. Збирають харчовий анамнез, анамнез захворювання, життя, спадковий.

Огляд здійснюють в положенні дитини стоячи або лежачи. При огляді визначають:

·        Положення дитини (активне, пасивне при профузних кровотечах,  вимушене при гострому апендициті, гострому панкреатиті, перфоративній виразці шлунка)

·        Стан шкіри: сухість, блідість (геморагічний гастрит, перитоніт), жовтушність (вірусний гепатит, атрезія жовчних шляхів), ушкодження, телеангіоектазії.

·        Стан язика: білі нашарування при пліснявці, жовтуваті – при захворюваннях печінки та жовчовивідних шляхів, наявність відбитків зубів на бокових поверхнях, атрофії сосочків язика при В12-авітамінозі.

·        Форму живота  в горизонтальному й вертикальному положеннях. Збільшення розмірів вказує на наявність гепатоспленомегалії, асциту, метеоризму, хвороби Гіршпрунга, пухлини, кісти черевної порожнини. Запалий живіт характерний для дизентерії, пілоростенозу, профузних проносів, може вказувати на голодування дитини.

·        Портальна гіпертензія проявляється розширенням венозної сітки на передній черевній стінці

·        Участь м’язів передньої черевної стінки в акті дихання не прослідковується за умови розвитку перитоніту.

·        Симетричність живота може порушуватись при збільшенні печінки, селезінки, пухлинному процесі.

·        Стан анального отвору, який зіяє при дизентерії.

·        Огляд калу спрямований на виявлення змін консистенції, кількості, кольору, запаху,  домі шків слизу і крові.

 Під час пальпації живота визначають

·        болючість різної локалізації. Так, при хворобах шлунка і дванадцятипалої кишки болючість визначається в епігастрії, підшлункової залози –в лівому підребер’ї. Виявлення болючості в правому підребер’ї свідчить про патологію печінки та жовчних шляхів, навколо пупка-у дітей дошкільного віку при будь-якій патології, а правій здухвинній ділянці-при апендициті та гінекологічній патології у дівчаток, в лівій здухвинній ділянці та внизу живота – ознака ураження сечо-статевої системи.

·        Напруження м’язів передньої черевної стінки буває розлитого характеру при перитоніті, локального – при перфоративній виразці шлунка, гострому апендициті.

·        Збільшення розмірів та зміна консистенції печінки вказує на патологію гепато-біліарної зони (гепатит, цироз, пухлини) та інших систем, які супроводжуються застоєм у великому колі кровообігу (сепсис, лейкоз, серцева недостатність, цукровий діабет).

·        Збільшення розмірів селезінки визначається при патології травної системи (гепатит, цироз, портальна гіпертензія) та захворюваннях системи крові (гемолітичній анемії, лейкозах).

Перкуторно над всією поверхнею живота у здорових дітей визначається тимпанічний відтінок звуку, однак підвищена його вираженість вказує на наявність метеоризму. Тупість над боковими поверхнями живота при перкусії в горизонтальному положенні виникає при асциті, в ілеоцекальній ділянці – при збільшенні мезентеріальних лімфовузлів.

Аускультація поверхні живота у здорових дітей виявляє «кишкові шуми». Вони посилюються при гострому запаленні слизових оболонок кишківника (ентерит, коліт), при інвагінації. Зникнення шумів над всією поверхнею живота вказує на атонію кишківника при його парезі, перитоніті.

Лабораторні та інструментальні методи дослідження

1.     Біохімічний аналіз крові виявляє патологію гепатобіліарної зони. При цьому розрізняють наступні біохімічні синдроми при хронічних захворюваннях печінки (А.С.Логінов, Ю.Е.Блок, 1987)

 

Синдром

Зміни біохімічних показників сироватки крові

Цитоліз     Холестаз     Поліклональна гамапатія   Білково-синтетична недостатність   Печінкова гіперазотемія

Підвищуються рівень АсТ, АлАТ, ГДГ, заліза, ЛДГ, вітаміну В12 (гепатит).   Зростає рівень кон’югованого білірубіну, ЛФ, холестерину, лейцинамінопептидази, 5-нуклеотидази (холецистохолангіт)   Зростає рівень загального білка, глобулінів, Іg A, IgG, осадкові колоїдні проби позитивні   Знижується рівень альбумінів, протромбінового індексу, холінестерази, холестерину (гепатит, цироз).     Підвищення рівня аміаку, загального амінного азоту, фенолів, індикану, ароматичних амінокислот (фенілаланіну тирозину, триптофану)

 

2.     Копрограма  характеризує стан ферментної системи певних відділів ШКТ.

Копрологічні синдроми:

 

1.     Оральний (неперетравлені залишки їжі).

Причини: непережована їжа, прискорене проходження через кишечник.

2.     Гастрогенний (неперетравлені м’язові волокна, сполучна тканина).

Причини: секреторна недостатність шлунка і підшлункової залози.

3.     Пілородуоденальний (незмінені м’язові волокна, сполучна тканина, рослинна клітковина).

Причини: виражена функціональна недостатність шлунка, підшлункової залози.

4.     Секреторна недостатність підшлункової залози (випорожнення рідкі, об’ємні, жовто-сірого кольору, мазеподібні, є нейтральні жири, м’язові волокна.

5.     Недостатність жовчовиділення (сірого кольору, багато жирних кислот, від’ємна реакція на стеркобілін).

Причини: холецистохолангіт, аномалії розвитку ШКТ.

 6. Ентеральний (рідкий, гомогенний, жовтого кольору, лейкоцити, епітеліальні клітини, кристали жирних кислот, розчинні білки).

Причини: ентерит.

7.     Ілеоцекальний (зі слизом, пінисті, кислий запах, неперетравлена целюлоза, крохмальні зерна, йодофільна флора).

Причини: ентероколіт.

8.     Колітний (зі слизом, іноді щільної консистенції („овечий кал”), є лейкоцити, кров, епітеліальні клітини).

Причини: коліт.  

 

3.     Аналіз калу на приховану кров позитивний при виразковій хворобі шлунка, дванадцятипалої кишки, при геморагічному діатезі, ентероколіті.

4.     Бактеріологічне дослідження калу проводять з метою ідентифікації збудника та визначення чутливості його до антимікробних засобів.

5.     Аналіз калу на дисбактеріоз дозволяє визначити глибину дисбактеріозу та переважання певних представників флори.

6.     Аналіз калу на яйця глистів визначає вид гельмінтів.

7.     рН-метрія шлункового вмісту дозволяє вивчити кислотоутворюючу функцію шлунка.

8.     Визначення діастази сечі, амілази в крові проводять з метою встановлення секреторної активності підшлункової залози. Підвищення цих показників спостерігається при диспанкреатизмі, зниження –при хронічному панкреатиті, нефриті.

9.     Визначення уробіліну в сечі має діагностичне значення при патології печінки: цироз, продромальний період гапатиту, з’являється при сепсисі, атрезії жовчних шляхів.

10.     Ультразвукове дослідження органів черевної порожнини допомагає візуалізувати зміни їх структури при запальних процесах (ехогенність печінки, підшлункової залози) деформації жовчного міхура, розширення жовчних ходів при холециститі, холангіті.

11.     За допомогою фіброезофагогастродуоденоскопії (ФЕГДС) визначають глибину запального процесу слизових оболонок, наявність вроджених чи набутих вад, рефлексів, новоутворень, сторонніх тіл.

12.     Колоноскопія допомагає виявити ступінь ураження слизових оболонок товстого кишківника, новоутвори.

13.     Рентгенологічне дослідження ШКТ у дітей проводять рідко, однак за допомогою цього методу виявляють сторонні тіла, стеноз, стравоходу, виразки шлунка і дванадцятипалої кишки, кишкову непрохідність.

 

Основні синдроми при захворюваннях травної системи

1.     Диспепсичний: нудота, зригування, блювання, відрижка, печія, здуття живота, пронос, закреп.

2.     Синдром ендогенної інтоксикації: зниження апетиту, субфебрильна температура тіла, головний біль, головокружіння, слабкість, біль в ділянці серця.

3.     Больовий синдром: «нічний», «голодний» біль спостерігається при виразковій хворобі шлунка, різкий кинджальний біль характерний для перфоративної виразки шлунка, біль після фізичного навантаження вказує на ураження гепатобіліарної зони, біль при дефекації –  ознака патології прямої кишки.

    Синдром «гострого живота» у дітей.  Загальний термін «гострий живіт» відомий давно, але стосовно патології дитячого віку був вперше використаний Fevre (1933). Гострий живіт є синдромом, а не нозологічним діагнозом. Це комплекс взаємопов’язаних і взаємообумовлених симптомів, які свідчать про гострі процеси, що відбуваються в черевній порожнині. Провідним симптомом є біль у животі, тактику лікування визначає хірург, на відміну від абдомінального синдрому, де тактику визначає педіатр (сімейний лікар).  Синдром «гострого живота» вимагає швидкого вирішення: дитина потребує оперативного втручання чи ні, тобто,   потребує невідкладної операції. Гострий живіт – це синдромальний діагноз. Як попередній діагноз його може встановлювати педіатр, а не хірург; останній зобов’язаний визначити більш точний діагноз: гострий апендицит, кишкова непрохідність тощо.

Головними клінічними симптомами гострого живота є наступні:  біль у животі (самостійний і провокований); блювання (виникає після болів); порушення випорожнення та відходження газів;  defense musculaire (напруження м’язової стінки живота); симптоми подразнення очеревини; перистальтика кишечника, що визначається оком; рідина у спадистих місцях черевної порожнини.

    Вважається, що якщо у дитини є біль у животі й хоча б один з вищезазначених симптомів, то огляд хірурга обов’язковий, бо тільки останній може адекватно вирішити питання про подальшу тактику.

     Усі патологічні процеси, які об’єднуються поняттям «гострий живіт», можна згрупувати у три блоки:

A. Гостре запалення одного або декількох органів черевної порожнини (за частотою виявлення у дітей гострий апенди цит, апендикулярний перитоніт, первинний перитоніт, мезаденіт, дивертикуліт тощо).

Б. Непрохідність шлунково-кишкового тракту (обтурація, странгуляція, інвагінація).

B. Кровотеча у черевну порожнину або у просвіт шлунково–кишкового тракту (розрив паренхіматозних органів, виразкова хвороба тощо).

    Таким чином, обсяг патології, яка обумовлює гострий живіт, досить широкий, але, як писав великий хірург Франції Mondor, «… лікар, який їде до дитини з «гострим животом», у дітей до 1 року повинен думати, перш за все, про інвагінацію, у старших дітей про апендицит, бо ці захворювання трапляються у дітей найбільш часто і найчастіше у дітей указаного віку».

                   Особливості догляду за дітьми із захворюваннями органів травлення

     При захворюваннях шлунка та дванадцятипалої кишки особливості догляду полягають у:

·        дотриманні оберігаючого режиму: нормалізація відпочинку, денний сон;

·        дієтичного харчування: хімічно-, термічно-, механічно щадна дієта, страви готуються на парі, кратність вживання їжі – 5-6 разів на добу;

·        дотримання правил особистої гігієни дитини;

·        контроль за характером випорожнень;

·        допомога при блюванні з метою запобігання аспірації в дихальні шляхи.

У догляді за дітьми із захворюваннями органів гепатобіліарної зони важливим є дотримання

·        лікувального режиму: обмеження фізичного навантаження;

·        дієтичного харчування з вилученням смажених, гострих страв, екстрактивних речовин, бульйонів, шоколаду, кави, жирних сортів м’яса, при 5- разовому вживанні їжі;

·        дотримання правил особистої гігієни дитини;

·        проведення сліпих зондувань;

·        контроль за характером випорожнень.

При захворюваннях кишківника

·        в харчуванні обмежують жири, вуглеводи, вилучають речовини, що посилюють секрецію травних соків та процеси гниття і бродіння. Готують їжу на парі, перетирають, дають їсти дитині  5-6 разів на добу;

·        контролюють об’єми вжитої їжі та випитої рідини;

·        здійснюють догляд за шкірою і слизовими оболонками, після кожного акту дефекації дитину підмивати;

·        контролюють характер калових мас, частоту випорожнень, наявність патологічних домішок;

·        проводять очисні та лікувальні клізми.

 

Література:

 1. Пропедевтична педіатрія : підручник для студ. вищ.мед.навч.закладів  /В.Г.Майданник, О.З.Гнатейко  та ін.; за ред.. проф.. В.Г.Майданника.-Вінниця: Нова Книга, 2012.-С. 285-294, 495-514.

 2. Педіатрія : підручник для студ. вищ.мед.навч.закладів  ІV рівня акредитації /  За ред.проф. О.В.Тяжкої / Видання друге.-  Вінниця: Нова Книга, 2008.-С.134-142, 568-653.

 3. Особливості і семіотика захворювань дитячого віку : навчально-методичний посібник для студентів вищ.мед.навч.закладів / За ред. І.С.Сміяна, В.Г.Майданника.-Тернопіль-Київ, 1999.-С.79-86. 

 4. Белоусов Ю.В. Гастроентерология детского возраста. – Харьков: Консум, 2000.–528 с.

 5. Майданник В.Г. Основи клінічної діагностики в педіатрії. – Київ: Супрамед, 1998. – С. 51-73.

 6. Клінічне обстеження органів та систем у дітей / В.Г. Майданник, В.Д. Чеботарева, М.А. Дадакіна та ін. – К.: Супрамед, 1993. – С. 107-138.

7. Еренков В.А. Клиническое исследование ребенка. – К.: Здоров¢я, 1984. – С. 74-115.

8. Мазурин А.В., Воронцов И.М. Пропедевтика детских болезней.- С.Пб.: ООО «Фолиант», 2001. 928 с.

9. Сміян І.С. Педіатрія (цикл лекцій). – Тернопіль: Укрмедкнига, 1999. – 712с.

10. Медицина дитинства. / Акопян Г.Р., Антипкін Ю.Г., Берзінь В.І. та ін. / За ред. П.С. Мощича; Навч. посібник: У 4-х т. – К.: Здоров¢я 1994. Т.1. – С. 217-221.