ЦІНОУТВОРЕННЯ І ЦІНИ В УМОВАХ РИНКУ.

ЦІНОУТВОРЕННЯ В СИСТЕМІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

СУТЬ, ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ І МЕХАНІЗМ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

План

1.     Ціни в умовах ринку

Основні засади цінової політики і регулювання відносин, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування цін, а також здійснення державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення регулює Закон України «Про ціни і ціноутворення» від 21 червня 2012 року  №5007-VI.

Щоб говорити про ціни та ціноутворення взагалі і в умовах ринку зокрема, необхідно спочатку визначитися, що ж таке ціна.

Ця економічна категорія характеризує економічні відносини між продавцями і покупцями з приводу купівлі-продажу будь-яких товарів, в тому числі товарів медичного призначення і медичних послуг. Ціна в основному прямо пропорційна вартості даного товару і обернено пропорційна ціні золота.

На ринках різні фірми можуть встановлювати різні ціни на однаковий товар. Така позиція має багато причин, починаючи від попиту на певний товар і закінчуючи сервісом і вибором покупцем тому чи іншому продавця.

На ринках ціни значною мірою залежать від попиту. При підвищенні попиту ціни будуть зростати і навпаки. Залежність однієї величини від іншої в економіці називається еластичністю.

Позначивши кількість товару літерою К, а ціну літерою Ц, можемо побудувати таку математичну модель еластичності попиту за ціною (Ец):

% ΔК – процентна зміна в кількості товару

% ΔЦ – процентна зміна в ціні

Еластичність попиту за ціною в більшості випадків є від’ємним числом. Якщо коефіцієнт еластичності менший від одиниці, то є привід говорити, що попит нееластичний за ціною. Коли коефіцієнт еластичності більший від одиниці, то попит еластичний, тому що процентний спад попиту більший від процентного зростання ціни.

Для визначення ціни продавцю необхідно орієнтуватися, наскільки чутливий попит до зміни ціни, тобто в еластичності попиту від ціни. Коли збільшення ціни на незначну величину веде до незначного падіння попиту, як на рис.9.1, то попит нееластичний. Це трапляється при дефіциті даного виду товару чи при відсутності конкурентів, коли покупці не зразу помічають зміну цін, коли споживачі вважають, що ціни підвищені за рахунок підвищення якості товару і коли, нарешті, споживачі важко міняють свої звички та прив’язаності через ряд причин і через те не міняють дані товари на дешевші.

Рис. 9.1 Криві еластичності попиту

Якщо попит еластичний, зрозуміло, що продавцям це не на руку, і їм слід шукати шляхи зниження ціни. Загальний дохід збільшуватиметься за рахунок обсягу продаж до тих пір, поки витрати по збуту не перевищуватимуть витрат на виробництво. У такому випадку в народі кажуть: «Не виплатиться шкірка за виправку»

2. Функції ринкової ціни

Для ціни характерні певні функції, які вона виконує стосовно до товарів чи послуг, та з допомогою яких впливає на процес обміну. Ціна виконує вимірювальну, співрозмірну, облікову, регулюючу, стимулюючу та перерозподільчу функції, кожна з яких має певні особливості.

Вимірювальна функція ціни полягає в тому, що ціна виступає як сума грошей, яку платить покупець і отримує виробник за конкретну послугу чи товар.

Співрозмірна функція ціни відбиває мінову вартість або корисність товару чи послуги і суспільні затрати на її виготовлення;

Облікова функція перетворює у грошову форму матеріальні товари і послуги.

Рис. 9.2 Функції ціни

Регулююча функція встановлює баланс між попитом та пропозицією за допомогою ціни. Свідченням такої функції є те, що стоматологічні послуги в Україні, за однакової якості та затратних матеріалів, дешевші, ніж у сусідніх європейських країнах.

Стимулююча функція полягає в тому, що рівень ціни служить стимулом до застосування найбільш економічних методів виробництва послуг. В системі охорони здоров’я ця позиція проявилася в тому, що почали набувати широкого застосування види медичного втручання, які за собівартістю не затратні, а маркетингові системи дозволяють значно піднімати ціну. До таких належить ряд косметичних процедур, пластичної хірургії, корекції ваги тощо.

Перерозподільна функція ціни забезпечує співвідношення цін на різні види товарів і веде до перерозподілу доходів між галузями економіки, окремими ланками всередині галузі, групами споживачів тощо. Вища вартість послуг вузьких спеціалістів в охороні здоров’я призвела до кращого їх матеріального становища, а відтак і перекосі фахової структури із загальної медичної практики до вузької спеціалізації.

3. Види цін, їх роль в  економічному механізмі ринку

Ціни на товари, які призначені для реалізації на внутрішньому ринку України, установлюються відповідно до Закону України «Про ціни та ціноутворення», виключно у валюті України, якщо інше не передбачено міжнародними угодами, ратифікованими Україною, та постановами Кабінету Міністрів України.

На деякі товари, які мають життєво необхідне або стратегічне значення (їх перелік визначається Кабінетом Міністрів України), ціни регулюються державою. В системі охорони здоров’я це ціни на деякі лікарські препарати.

Залежно від державного регулювання ціни бувають:

–         регульовані

–         вільні

Вільні ціни встановлюються суб’єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін

До вільних цін відносяться: ціна виробника, ціна попиту, ціна пропозиції.

Ціна виробника формується на основі витрат виробництва, включаючи прибуток на всі використовувані ресурси. Тут слід враховувати, які ресурси й у якій кількості використовуватимуться для виробництва даного товару чи послуги. Ціна виробника включає його прибуток, витрати, в т.ч. на рекламу, кон’юнктуру ринку тощо.

Ціна попиту формується на основі платоспроможного попиту та пропозицій споживача. Це гранично максимальна ціна, за якої споживачі чи пацієнти ще можуть придбати товар чи отримати послугу. На ціну попиту впливає також кон’юнктура ринку, значною мірою якість даної продукції, також реклама, але не як витрати, а як вербальна дія, компетенція самого споживача тощо.

Ціна пропозиції або вона ще називається роздрібною ціною, оголошена в офіційній пропозиції продавця. Найнижча ціна пропозиції – це гранично мінімальна ціна, за якою виробники ще можуть виробляти даний товар чи послугу. За цінами пропозиції чи роздрібними цінами споживачі купують товари. Ці ціни тісно пов’язані з іншими видами цін і на їх рівень впливає споживчий попит, мода, інфляція чи дефляція, традиції, сезонність тощо. Вони можуть відрізнятися територіально, бути постійними, тимчасовими, сезонними тощо.

Державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб’єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку.

Державні регульовані ціни можуть запроваджуватися на товари суб’єктів господарювання, які порушують вимоги законодавства про захист економічної конкуренції.

Державні регульовані ціни повинні бути економічно обґрунтованими (забезпечувати відповідність ціни на товар витратам на його виробництво, продаж (реалізацію) та прибуток від його продажу (реалізації).

Державне регулювання цін здійснюється Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень шляхом:

–     установлення обов’язкових для застосування суб’єктами господарювання:

–     фіксованих цін;

–     граничних цін;

–     граничних рівнів торговельної надбавки (націнки) та постачальницько-збутової надбавки (постачальницької винагороди);

–     граничних нормативів рентабельності;

–     розміру постачальницької винагороди;

–     розміру доплат, знижок (знижувальних коефіцієнтів);

За способом фіксації регульовані ціни поділяються на:

– тверді ціни – встановлені на момент підписання угоди і не міняються протягом усього терміну його дії;

– рухливі ціни – ціни, у відношенні яких договором передбачаються правила зміни спочатку фіксованої ціни (наприклад, при значному відхиленні ринкових цін від контрактних);

– змінні ціни – ціни, що визначаються після виконання договору на основі перегляду базисної ціни з урахуванням змін у витратах.

За розмахом регульовані ціни поділяються на:

– граничні ціни, вище яких виробники не можуть установлювати ціну своїх послуг;

– фіксовані ціни, установлювані на визначеному рівні. Фіксовані ціни встановлюються або в результаті проведення переговорів усіх зацікавлених сторін (виробника, споживача, покупця), або адміністративним рішенням органа виконавчої влади (наприклад, тарифи на медичні послуги).

За ступенем уніфікації ціни поділяються на:

– єдині, встановлені для всіх структур, які беруть участь у реалізації даного товару чи послуги;

– групові, встановлюються для однотипних виробників, які виробляють однакового призначення товар, мають подібні виробничі характеристики і види діяльності;

– індивідуальні для конкретної організації, яка виробляє товари чи надає послуги, які не мають аналогів.

За способом отримання інформації про ціни:

– опубліковані, інформація про які публікується у спеціальних джерелах (прайс-листах, довідниках, каталогах тощо);

– розрахунків, які визначаються для окремих видів замовлень згідно угод, контрактів тощо.

Гранична ціна — 

максимально або мінімально допустимий рівень ціни, який може застосовуватися суб'єктом господарювання.

У системі охорони здоров’я використовуються здебільшого регульовані ціни, що обумовлені основним принципом медичної допомоги – доступністю. Найбільш характерними для систем охорони здоров’я є такі види регульованих цін, як “бюджетні оцінки”, державні ціни у вигляді прейскурантів та тарифи.

“Бюджетні оцінки” використовуються для здійснення взаємних розрахунків між лікувально-профілактичними закладами (ЛПЗ) однієї чи кількох територій або між окремими відділеннями однієї установи. Величина бюджетних оцінок не залежить від величини реальних витрат ЛПЗ. Розраховуються вони за принципом “від загального до конкретного”, тобто загальний обсяг обмежених фінансових засобів розподіляється між ЛПЗ за принципом, скільки можна їм дати, а не скільки їм потрібно для господарської діяльності. Бюджетні ціни не розпадаються на собівартість і прибуток. Вони визначаються із принципу можливого.

Державні ціни на платні послуги у виді прейскурантів включають фактичні витрати на медичні роботи з обліком трудових і матеріальних норм і нормативів, а також включають прибуток у розмірі від 15 до 30% від собівартості. Слід звернути увагу на те, що рентабельність медичних установ обмежується законодавством, тому прибуток у них не може перевищувати 30%. Розробка і затвердження державних цін на платні медичні послуги здійснюються за єдиними правилами. Це уніфіковані (єдині) ціни для різних виконавців на різних територіях.

У системі охорони здоров’я сьогодні спостерігаються два основні методичні підходи до визначення вартості і ціни медичної допомоги – це визначення ціни окремої медичної послуги чи маніпуляції і другий шлях визначення вартості і ціни кожного окремого випадку медичної допомоги, тобто пролікованого окремого пацієнта.

У системі охорони здоров’я тарифи використовують в основному у системі обов’язкового медичного страхування (ОМС), там під тарифами розуміють грошові суми, що визначають склад і рівень компенсації витрат медичних установ на виконання програм ОМС.

Особливості тарифів у системі охорони здоров’я є те, що вони установлюються тільки на ті види медичної допомоги, які включаються до програми ОМС. Розраховується на кожний з використовуваних об’ємних показників: річна програма амбулаторного ведення пацієнта, пролікований хворий у стаціонарі, консультація спеціаліста, операція, діагностична маніпуляція тощо. До складу тарифу входять поточні витрати та засоби на розвиток медичної установи.

Договірні ціни на медичні послуги за замовленнями організацій і підприємств. Ці ціни затверджуються прямими договорами між медичними закладами та організаціями-замовниками робіт. Ці ціни включають повні витрати на медичні послуги, а також прибуток у розмірі, що відповідає інтересам сторін договору. До складу витрат входять не обмежений, як у прейскурантних цінах, а розгорнутий набір витрат, у т.ч. сервісні послуги, послуги посередників, рекламні, представницькі витрати тощо. Договірна розцінка враховує при оплаті праці складність робіт, ризик, запровадження дозволених нових ефективних методик, терміновість обслуговування, психоемоційне навантаження виконавців і інше.

До суб’єктів господарювання, що порушують вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін, згідно Закону України «Про ціни та ціноутворення», застосовуються адміністративно – господарські санкції — вилучення необґрунтовано одержаної виручки, що становить позитивну різницю між фактичною виручкою від продажу (реалізації) товару та виручкою за цінами, сформованими відповідно до запровадженого способу регулювання (крім тих, що на постійній основі надають житлово-комунальні послуги або мають адресного споживача), та штраф у розмірі 100 відсотків необґрунтовано одержаної виручки.

4. Ціноутворення в умовах ринку

Відомо, що ринок – це сфера обміну, де зустрічаються продавці і покупці з метою задовольнити свої потреби в обміні: продавці хочуть обміняти товар на гроші, а покупці обміняти гроші на товар – питання полягає у розмірі еквіваленту, або визначенні вартості кожного товару. Механізм ціноутворення є досить складним і динамічним процесом, який залежить від багатьох чинників інтравиробничого і екстравиробничого плану.

Політика визначення ціни залежить в першу чергу від типу ринку, на якому реалізовуватиметься даний товар. Сьогодні виділяють чотири основні типи ринку, кожен із яких диктує свої умови до визначення ціни і реалізації товару.

Рис. 9.3  Формування цін залежно від типу ринку

Граничний норматив рентабельності є його максимально допустимим рівнем, який повинен враховуватися суб’єктом господарювання під час встановлення ціни товару;

Гранична торговельна надбавка (націнка) є її максимально допустимим рівнем, який повинен враховуватися суб’єктом господарювання під час реалізації товару в роздрібній торгівлі;

Враховуючи вищевикладене, продавці повинні мати універсальну методику визначення початкової ціни на свої товари. Ф. Котлер пропонує шестиетапну методику визначення початкової ціни. На першому етапі слід визначитися із метою реалізації товару і завданнями ціноутворення, на другому – необхідно вивчити попит на даний товар, далі необхідно провести оцінку затрат виробництва, тоді слід проаналізувати ціни і товари конкурентів. Наступним етапом є вибір методу ціноутворення і аж тоді встановлюється кінцева ціна.

За допомогою ціноутворення вирішуються такі завдання:

·           розширення ринку збуту послуг ЗО;

·           збільшення маси прибутку ЛПУ;

·           забезпечення балансу попиту та пропозиції на медичні послуги;

·           створення умов оптимальної пропорційності споживання і нагромадження.

Механізм формування цін полягає у процесі аналізу суб’єктами, що господарюють, економічної ситуації і розробки на цій основі цінової політики.

5. Ціноутворення в системі охорони здоров’я

Ціноутворення в системі охорони здоров’я має ряд особливостей. По-перше, з точки зору оцінки затрат. Затрати на діагностику та лікування різні, так само як і різні затрати в поліклініці та стаціонарі, також різні затрати в стаціонарах різних лікувально-профілактичних закладів тощо. Обладнання, яке виконує одні і ті ж функції має вартість, що різниться у кілька порядків, наприклад, вартість апарата УЗД становить від 10 до 200 тис.доларів, отже, амортизаційні відрахування за проведення УЗД на різних апаратах теж буде відрізнятися у кілька порядків..

 Друге, є певні проблеми з оцінкою інтелектуальної праці лікарів. Сьогодні практикується платити лікарю визначену ставку і його робочий час обліковувати певною кількістю годин. При такій системі винагороди лікар мало зацікавлений у результатах своєї роботи. Проводити оплату за складність випадків чи кількість пролікованих або вилікуваних хворих теж не вихід, оскільки результати роботи лікаря не завжди залежать від його вмінь та кваліфікації. В системі охорони здоров’я складним є сама кількісна оцінка роботи лікаря, як зрештою і всього іншого медичного персоналу.

Третє, складність полягає в оцінюванні ризику роботи медичного персоналу. Не дивлячись на засоби індивідуального захисту, професійний ризик для медичного персоналу є у всіх країнах, незважаючи на ступінь їхнього розвитку. Інше питання, що ступінь цього ризику різний. В умовах ринкової економіки лікарі мають певні страховки. У нас обов’язковому страхуванню від нещасних випадків застраховані лікарі швидкої допомоги і від ВІЛ-інфекції – деяка категорія лікарів. Чи потрібно враховувати такий ризик при оплаті праці медичного персоналу? Безперечно, що так, а чи відіб’ється це на вартості надання медичної допомоги – також так. Отже ціни на медичні послуги зростатимуть залежно від ступеня небезпечності захворювання.

І четверте, індивідуальність пацієнта і змінність його стану як предмета праці. Динамічність поведінки організму кожного пацієнта практично не дає можливості точно визначити затрати, які необхідні будуть для його лікування. Калькуляцію (термін калькуляція – означає підраховування) можна буде провести лише після завершення його лікування. Такий підхід також містить значну долю ризику для повноти оплати послуги. Зрозуміло, що санкції до неплатників вживати в системі охорони здоров’я є нереальним.

Таким чином, процес ціноутворення в системі охорони здоров’я відбувається в стані суцільної невизначеності, що зумовлює певні труднощі і вимагає єдиного методологічного підходу.

В різних країнах по-різному підходять до ціноутворення на медичні послуги.

У Німеччині добре налагоджена система ціноутворення на медичні послуги, де за одиницю ціноутворення прийняли так званий  «пункт». Число «пунктів» пропорційне складності послуги, ціни в «пунктах» подаються в довідниках, вони стабільні і відомі всім учасникам медичного обслуговування і страхування. Ціна «пункту» переглядається відповідно до змін рівня цін і конкретних умов медичного обслуговування в країні щорічно, а за необхідності – і частіше. Ця система ціноутворення дозволяє оперативно, без великого обсягу роботи змінювати ціни відповідно до економічних умов.

Кожній окремій послузі (групі послуг) присвоюється своя кількість «пунктів». На регіональному (земельному) рівні кожний «пункт» має вартісну оцінку. Сукупність послуг, наданих хворому, яка виражається конкретною кількістю «пунктів» і помножена на їх вартість, визначає ціну роботи лікаря. «Пунктова» і вартісна оцінка послуг фіксуються в карті хворого, з якою він приходить на прийом. Для запобігання зниження якості лікування лікарняна каса регулює прибуток лікаря шляхом обмеження його практики. Якщо прибуток лікаря перевищує встановлену верхню межу, то лікарняна каса зменшує йому кількість пацієнтів.

Вартість лікарського обслуговування, за винятком послуг дантистів, визначається безпосередньо після надання медичної допомоги. Для одержання оплати праці кожний лікар 4 рази за рік здає карти своїх хворих до професійного об’єднання лікарів, а воно в свою чергу — до лікарняної каси, яка перераховує гроші за медичні послуги на розрахунковий рахунок об’єднання лікарів, а вже воно видає заробітну плату лікарю. 

При наданні послуг з протезування зубів встановлено інший порядок їх оплати. Лікар попередньо визначає обсяг і вартість робіт, що фіксується в спеціальній карті. Рахунок перевіряється лікарняною касою, а потім оплачується застрахованим. При цьому для малозабез­печених верств населення лікарняною касою оплачуються 100%, а для більш забезпечених — 60% вартості робіт по протезуванню зубів.

У Франції інший порядок ціноутворення. Багато приватних клінік не приймуть хворого, не переконавшись в його платоспроможності, інші вимагають гарантійний лист. Виклик пожежних і швидкої допомоги безкоштовні, але за візит лікаря належно від його кваліфікації та часу виклику треба платити від 150 до 350 франків.

Пацієнт самостійно платить лікарю за візит і за всі види медичних послуг: аналізи, консультації, ліки, перебування в лікарні. Потім лікар або лікарня заповнює спеціальний лист, за яким пацієнт отримує в касі страхування через хворобу повну чи часткову компенсацію. Так, наприклад, консультація лікаря вартує 90 франків. За вищевказаною угодою відвідувач сплачує цю суму, «Секюріте сосьаль» відшкодовує йому тільки 75% обов’язкового страхування, тобто 25% складає «тіке модератер».

В Японії перше звернення до лікаря — платне (200 ієн). У національній системі страхування здоров’я пільги при оплаті всіх видів медичної допомоги главі сім’ї і його утриманцям складають 70% її вартості, для пенсіонерів — 80%, а для членів сімей — 80% амбулаторної і 70% стаціонарної допомоги.

За рахунок пацієнта повністю сплачуються медикаменти, послу­ги приватної медичної сестри, перебування в окремій палаті. Оплата медичної допомоги проводиться за рахунками медичних закладів щомісячно. Попередньо ці рахунки перевіряють консультанти-медики для встановлення раціональності наданих послуг. Розрахунок проводиться за тарифами на медичні послуги і лікарські засоби, які затверджені Міністерством охорони здоров’я і соціального забезпечення.

Отже у системі медичної допомоги до визначення ціни можна підходити двома шляхами: визначення ціни кожної окремої послуги або кожної окремої процедури і тоді вартість послуги складатиметься із суми вартостей окремих процедур .

Звичайно, що більш точно відображатиме затрати системи другий метод, але, з позицій маркетингу, такий підхід не є виправданим, бо застосовується постфактум. Хоч у ряді країн, де запроваджена система медичного страхування, цей метод використовується дуже широко, бо платіжні ризики бере на себе страхова компанія.

Для планового господарства зручніший перший метод, де наперед відома вартість лікування кожного випадку окремого захворювання, що дає можливість прорахувати затрати системи наперед за даними середньостатистичної захворюваності, де можна будувати фінансові прогнози, розраховувати і планувати витрати, керувати ними тощо.

Рис. 9.4. Шляхи визначення ціни в системі охорони здоров’я

Для визначення вартості медичної допомоги в Україні в умовах госпрозрахункової діяльності була розроблена система кошторисних затрат, де постатейно визначались витрати. Так, стаття 1 кошторису називалась “Заробітна плата”, стаття 2 «Нарахування на заробітну плату», стаття 3 -«Господарські витрати»,  «Придбання м’якого інвентаря», «Харчування», «Капітальний ремонт» та інші. Сумарні витрати визначались шляхом врахування вартості одного ліжко-дня чи одного випадку поліклінічного відвідування на середню тривалість лікування даного захворювання.

При визначенні вартості медичної послуги, як одиниці продукції, враховують постійні і змінні, а також прямі і непрямі витрати.

Постійні витрати – це такі витрати, які не змінюються при змінах обсягу випуску продукції чи надання послуг.

Змінні витрати змінюються при змінах обсягу випуску продукції чи надання послуг. При збільшенні кількості послуг вони зростають і навпаки.

Сума постійних та змінних витрат називається загальними витратами.

Рис.9.5. Структура витрат

До постійних витрат відносяться витрати на утримання приміщення, господарські витрати, вартість обладнання тощо. Слід розуміти, що величина постійних витрат формує початковий рентабельний розмір підприємства. Так, наприклад, лікарня менша, ніж на 40 ліжок, є нерентабельною

До змінних витрат належать в першу чергу витрати на купівлю робочої сили (заробітна плата), витрати на матеріали, які зараз споживаються при виробленні даного продукту чи послуги. Наприклад, при наданні послуг з косметології змінними витратами будуть разові серветки, дезинфікуючі та медикаментозні засоби, разовий інструментарій, заробітна плата обслуговуючого персоналу тощо.

Змінні витрати поділяються на прямі і непрямі. Прямі витрати безпосередньо пов’язані із об’єктом витрат і носять очний, об’єктивний характер. Непрямі витрати розраховуються на об’єкт витрат, але носять завуальований характер, тому їх ще називають накладними витратами, бо вони не на пряму пов’язані із об’єктом витрат. На прикладі із косметичною послугою до непрямих чи накладних витрат відноситимуться витрати на заробітну плату не лише безпосередньо обслуговуючого персоналу, а й адміністрації, витрати на електроенергію тощо. В умовах госпрозрахунку величину накладних витрат нараховували у розмірі 75% до вартості послуги. Склад витрат визначається законодавчими і нормативними документами.

Ще в системі охорони здоров’я використовуються показники середніх, граничних та альтернативних витрат.

Середні витрати – це загальні витрати, розділені на обсяг наданої допомоги, або кількість наданих послуг. Вони показують, скільки затрачає лікувально-профілактичний заклад на виробництво однієї медичної послуги.

Граничні витрати – це витрати на надання однієї додаткової одиниці допомоги. Їх застосовують для оцінки зміни витрат, пов’язаних із збільшенням чи зменшенням числа послуг, що надаються.

Альтернативні витрати, або їх ще називають витратами втрачених можливостей – це додаткові витрати, які компенсують проблемні місця організації. Наприклад, на підприємстві виражена плинність кадрів – альтернативними виплатами буде збільшена заробітна плата працюючих.

Для системи медичної допомоги найважливішим елементом ціни є собівартість, що фактично є грошовим виразом виробничих витрат.

Собівартість і прибуток формують фінансові засоби організації.

Собівартість визначає ті виробничі витрати, без яких неможливий сам процес виробництва і його відтворення.

Прибуток використовується на покриття тих видів витрат, які необхідні для розширеного відтворення виробництва і обкладається 30% податком.

Структура ціни на медичні послуги має такі ж елементи, як і на будь-які інші товари.

Рис. 9.6 Структура ціни

Загалом ціноутворення в системі охорони здоров’я, як, зрештою і в інших галузях, складається із п’яти послідовних етапів, які пов’язані між собою логікою маркетингових процесів.

Рис. 9.7 Етапи ціноутворення в системі охорони здоров’я

Забезпечення виживання, коли знижені ціни покривають лише собівартість, а комерційна діяльність продовжується – виробництво працює за схемою простого відтворення. За таким принципом визначалась ціна в системі державного фінансування охорони здоров’я в Україні.

Отримання максимального прибутку, коли встановлюється така ціна, яка забезпечує значне перевищення собівартості, чим досягається значний прибуток. Виробництво працює за схемою розширеного відтворення.

Завоювання ринку, коли максимально знижується ціна для того, щоб завоювати ринок і вижити конкурентів. Виробництво працює за схемою звуженого відтворення і якщо така політика триватиме довго, підприємство може збанкрутувати.

З позицій ринкового попиту слід оцінювати:

–          корисність медичної послуги;

–          можливість її заміни;

–          платоспроможність споживача;

–          психологія споживача.

З позицій ринкової пропозиції оцінюємо:

–          вивчення видів ринку;

–          поведінка конкурентів;

–          прогноз можливої зміни цін.

Витрати визначають собівартість послуги і, відповідно, ціну. Попит диктуватиме можливість визначення розміру прибутку, залежно від ринкових середніх цін.

Аналіз діяльності конкурентів на ринку дає можливість визначити можливість розміщення продукції за прийнятними цінами або знайти можливість відкоректувати характеристики продукції з метою знаходження для неї ринкової ніші.

Зупинимось детальніше на окремих видах ціноутворення.

Розрахунок ціни на основі беззбитковості – метод, заснований на врахуванні витрат підприємства, маркетингових заходів, витрат з реалізації даного товару чи послуги і плюс отримання бажаного прибутку. Так сьогодні визначають ціну більшість стоматологічних приватних фірм.

Розрахунок ціни за методом прямих витрат плюс прибуток – цей метод визначення ціни базується на величині собівартості плюс стандартна націнка. Такий метод використовували в системі охорони здоров’я України при госпрозрахунковій діяльності. Виробника більше цікавлять його витрати, ніж попит. Така позиція на ринку є небезпечна для виробника, якщо тільки він не монополіст.

Визначення ціни на основі закритих торгів. Ця ціна визначається не на основі витрат чи попиту, а виходячи із очікуваних цінових пропозицій конкурентів. Застосовується у випадках боротьби за підряд у процесі торгів. У системі охорони здоров’я такий метод має місце під час проведення тендерних торгів.

Визначення ціни на основі відчутної цінності товару чи послуги, коли ціна залежить не від затрат виробника, а від відчуття потрібності даного товару чи послуги самим покупцем. Чим більше вартує в уяві споживача даний товар, тим вища його ціна. Дані відчуття виробник успішно формує з допомогою реклами, створюючи ауру необхідності даного виду послуг чи товару, формуючи своєрідну моду на нього. Такі заходи ми можемо спостерігати в Україні щоденно в засобах масової інформації або рекламних листках, які приносять нам додому чи роздають на вулиці. Такий підхід забезпечує найбільший прибуток, хоч сама послуга може стати доступною лише для високоплатоспроможного прошарку населення.

Визначення ціни на основі рівня існуючих цін. В основі цього методу лежать не власні витрати, а ціни конкурентів, які можемо спостерігати в окремих стоматологічних кабінетах України.

Визначення ціни на основі цільового прибутку, коли медичний заклад призначає таку ціну на медичну послугу, яка забезпечить йому бажаний обсяг прибутку. Для ринку така позиція є безпечною лише в умовах чистої монополії.

6. Політика цін при переході до ринку. Вільні ціни

Відносини, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування цін Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та суб’єктами господарювання, які провадять діяльність на території України, а також здійснення державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення регламентуються Законом України «Про ціни та ціноутворення».

Державна цінова політика є складовою частиною державної економічної та соціальної політики і спрямована на забезпечення:

1) розвитку національної економіки та підприємницької діяльності;

2) протидії зловживанню монопольним (домінуючим) становищем у сфері ціноутворення;

3) розширення сфери застосування вільних цін;

4) збалансованості ринку товарів та підвищення їх якості;

5) соціальних гарантій населенню в разі зростання цін;

6) необхідних економічних гарантій для виробників;

7) орієнтації цін внутрішнього ринку товарів на рівень цін світового ринку

Реалізація державної цінової політики, проведення економічного аналізу рівня та динаміки цін, розроблення та внесення пропозицій щодо формування та реалізації державної цінової політики здійснюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну цінову політику.

Рис. 9.8 Повноваження органів державної влади у питаннях ціноутворення

Ціни в умовах ринку залежать від багатьох чинників, найважливіші з яких: попит, пропозиція і конкуренція.

Попит – це потреба, підтверджена купівельною спроможністю покупця.

Попит залежить не лише від ціни, а також від нецінових факторів, зокрема, рівня доходів населення (прямо пропорційна залежність), кількості населення в країні (прямо пропорційна залежність), структури населення (діти та люди похилого віку потребують значно більше медичних послуг), зміни смаку пацієнтів та реклами, збільшення попиту на медичні послуги за рахунок діагнозів лікарів.

Ринкова ціна не може перевищувати ціну попиту, тому що пацієнти будуть нездатні заплатити за ці послуги.

Пропозиція – це кількість медичних послуг, які лікарі можуть надати пацієнтам за визначений час.

Пропозиція прямо пропорційна до ціни, тобто чим вища ціна на медичну послугу, тим більше послуг надають медичні працівники.

Ринкова ціна не може бути меншою, ніж ціна пропозиції, бо праця медичних працівників стає неефективною.

Ціна пропозиції на медичні послуги включає витрати на їх здійснення та прибуток.

При взаємодії попиту та пропозиції встановлюється ринкова ціна.

Ціна прагне до такого рівня, коли попит дорівнює пропозиції. Якщо під дією нецінових факторів збільшується попит при незмінній пропозиції чи зменшується пропозиція при незмінному попиті, то ціна на медичні послуги зростатиме. Якщо при незмінній пропозиції попит знижується чи при незмінному попиті збільшується пропозиція, то ціна на медичні послуги зменшуватиметься.

Про вільні ціни уже говорилось, вони орієнтовані на зацікавленість виробника у розширенні асортименту продукції чи послуг, запобіганні ажіотажного попиту чи спекуляцій. З розвитком ринкових механізмів зростає частка вільних цін на ринку. Вільні ціни дають можливість виробникам самостійно регулювати свої витрати і прибутки, вирішувати питання розширення чи згортання виробництва.

З метою захисту малозабезпечених членів суспільства, задля виконання окремих державних програм, для стримування інфляції використовують державне регулювання цін.

Види регулювання цін:

–       саморегулювання – це механізм вільної дії ринкових структур (попиту та пропозиції);

–       регулювання на рівні фірми – включає угоди про розподіл ринків і рівень цін.

–       державне регулювання здійснюється:

ü прямим впливом, коли держава сама формує рівень, склад і структуру цін:

1.     фіксовані ціни,

2.     зниження цін,

3.     антимонопольне законодавство;

ü непрямим впливом держави посередництвом:

1.     пільгового оподатковування,

2.     пільгового кредитування,

3.     субсидування

4.     введення в дію спеціальних державних програм.

Методи регулювання ринку послуг охорони здоров’я:

ü за рахунок формування та використання бюджетних коштів;

ü організаційно-економічні:

ü створення державних відомчих служб (військова медицина, медицина річкового та морського транспортів тощо);

ü правові:

розробка та реалізація законів; нормативних документів, які регламентують економічну діяльність у охороні здоров’я.

На сьогодні для України є актуальною тема правової основи платних медичних послуг.

Стаття 49 Конституції України гарантує усім безоплатну медичну допомогу в закладах державної і комунальної форм власності. Однак поряд з такою соціальною гарантією існує добровільне медичне страхування, де можливе вільне встановлення ціни за узгодженням зі страховою компанією. Існують також договірні ціни, які за своїм характером найбільш вільні на сьогоднішній день.

Завжди існувала платна медична допомога у формі так званих госпрозрахункових медичних закладів, де ціни були регульовані з боку держави.

Документа, який би офіційно проголосив, що ціни на платні медичні послуги повинні бути регульовані, немає.

Щодо питання про платні медичні послуги в Україні, то воно останні 10 років визначається по-різному. У 1996 році Кабінет Міністрів України виніс Постанову №1138 від 17 вересня “Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров’я та вищих медичних закладах освіти”, а у 1997 році Постанову №449 про внесення змін і доповнень до неї. На основі цих постанов в Україні набуло широкої практики запровадження найрізноманітніших платних послуг у системі охорони здоров’я. Фактична ідентифікація понять “медична допомога” і “медична послуга” призвели до того, що майже весь обсяг лікувальної та профілактичної допомоги населенню потрапив під критерій медичної послуги. Таким чином, в Україні згідно Конституції, ст49. медична допомога була безоплатною, а згідно постанов Кабміну – належала до платних послуг. Тому у 1998 році Конституційний Суд України виніс рішення  № 15 – рн/98 від 25 листопада  про скасування дії вищеназваних Положень і підтвердив чинність дії 49 статті Конституції України щодо безоплатного надання медичної допомоги у державних та комунальних закладах охорони здоров’я.

Неоднозначною ситуація все-таки продовжувала залишатись через те, що на той час існувало ще  16 законодавчих актів, крім Постанов КМ України, які дозволяли і передбачали надання державним і комунальним закладам охорони здоров’я платних послуг.

Однак Конституційним Судом України було дозволено приймати від хворих плату за надані їм медичні послуги як внесення добровільної компенсації. “Порядок отримання благодійних (добровільних) внесків і пожертв від юридичних та фізичних осіб бюджетними установами і закладами освіти, охорони здоров’я, культури, науки, спорту та фізичного виховання для потреб їх фінансування” затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 4 серпня 2000 року № 1222. Загальні засади благодійництва та правове регулювання цих відносин у суспільстві визначає Закон України “Про благодійництво та благодійні організації” від 16 вересня 1997 року №531/97-ВР.

Найчутливішим сектором з питань ціноутворення в системі охорони здоров’я є сфера придбання ліків.

Стосовно міжнародного досвіду ціноутворення, то ціни на ліки є предметом контролю та регулювання в усіх країнах Європи. У 24 із 27 країн ЄС регулювання відбувається на рівні виробників. У 14 країнах регулюються ціни на лікарські засоби, вартість яких підлягає відшкодуванню в рамках діючих систем медичного страхування чи соціального забезпечення, у 3 країнах регулюванню підлягають лише ціни на рецептурні препарати.

На сьогодні в Україні робиться спроба запровадження референтного ціноутворення на ліки. Так, 25 квітня 2012 року Кабінетом Міністрів України була прийнята Постанова №340 «Про реалізацію пілотного проекту щодо запровадження державного регулювання цін на лікарські засоби для лікування осіб з гіпертонічною хворобою.

Виходячи з положень цієї Постанови №340, за пропозицією Міністерства охорони здоров`я України в період з 1 червня 2012 року в Україні розпочалася реалізація пілотного проекту, який передбачає запровадження державного регулювання цін на лікарські засоби для лікування осіб з гіпертонічною хворобою шляхом встановлення граничного рівня оптово-відпускних цін на такі засоби з використанням механізму визначення порівняльних (референтних) цін. «Гіпертонічні» лікарські засоби зможуть реалізовуватися на ринку України виключно за оптово-відпускними цінами, які не перевищують встановлений Міністерством охорони здоров’я їх граничний рівень, та лише після проведення державної реєстрації таких цін у встановленому законодавством порядку.

При цьому різниця між ціною лікарського засобу і ціною реімбурсації сплачується пацієнтом.

Референтне ціноутворення не є механізмом прямого регулювання ціни, хоча серйозно впливає на рівень цін.

Метою референтного ціноутворення є:

Зменшити витрати третьої сторони (держави чи страхові компанії), при цьому забезпечуючи належну якість препаратів;

Посилити конкуренцію на ринку через чутливість споживача до ціни.

В окремих країнах міжнародне референтне ціноутворення використовується як основний механізм визначення ціни відшкодування (напр. Австрія, Словаччина, Чехія), у інших країнах міжнародне референтне ціноутворення використовується як допоміжний механізм (напр. Португалія, Італія)

Граничний рівень оптово-відпускних цін на лікарські засоби для лікування осіб з гіпертонічною хворобою в Україні розраховується на основі встановленої добової дози їх споживання, рекомендованої Всесвітньою організацією охорони здоров’я, та порівняльних (референтних) цін на такі засоби, встановлених у Болгарії, Молдові, Польщі, Словаччині та Чехії. У разі, коли відповідний лікарський засіб не представлений на ринку в таких державах, порівняльна (референтна) ціна формується з урахуванням цін на зазначені засоби, що застосовуються в Латвії, Угорщині та Сербії, з урахуванням оптово-відпускних цін, які склалися в Україні.

Процес здійснення реімбурсації в Україні має ряд проблемних питань. Перша з них це – нечітко врегульований порядок такої реімбурсації. Загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування в Україні ще не діє, а брак бюджетних коштів – звичне явище. Також існує реальний ризик настання дефіциту лікарських засобів, на які розповсюджується дія проекту, через нерентабельність постачання їх у продаж виробниками за зниженими цінами без жодної реімбурсації. Таким чином, при існуючому проекті формування референтних цін в Україні весь тягар негативних наслідків референтного ціноутворення лягає на виробників лікарських засобів, чиї інтереси та потреби держава не враховує при впровадженні референтного ціноутворення.

І, наостанок, референтного ціноутворення на лікарські засоби від гіпертонічної хвороби орієнтовані на чисті препарати, в той час, коли хворі на гіпертонічну хворобу вживають у переважній більшості комбіновані препарати.

Тому ще раз слід наголосити на тому, що державне регулювання цін не має обмежувати пацієнта і лікаря у виборі необхідної схеми лікування.

ВИСНОВКИ: 

1.     Ціна як економічна категорія характеризує економічні відносини між продавцями і покупцями з приводу купівлі-продажу будь-яких товарів, в тому числі товарів медичного призначення і медичних послуг

2.     Коли збільшення ціни на незначну величину веде до незначного падіння попиту, то попит нееластичний і навпаки. Якщо попит еластичний, то продавцям слід шукати шляхи зниження ціни.

3.     Ціна виконує вимірювальну, співрозмірну, облікову, регулюючу, стимулюючу та перерозподільну функції, кожна з яких має певні особливості.

4.     Залежно від державного регулювання ціни бувають регульовані і вільні.

5.     Ціни поділяються за способом фіксації, за розмахом, за ступенем уніфікації, за способом отримання інформації тощо.

6.     У системі охорони здоров’я сьогодні спостерігається два основні методичні підходи до визначення вартості і ціни медичної допомоги – це визначення ціни окремої медичної послуги чи маніпуляції і другий шлях визначення вартості і ціни кожного окремого випадку медичної допомоги, тобто пролікованого окремого пацієнта.

7.      Механізм ціноутворення є досить складним і динамічним процесом, який залежить від багатьох чинників інтра – виробничого і екстра -виробничого плану і є процесом формування цін, визначення їх рівня і пошук їхнього оптимального сполучення. Політика визначення ціни залежить в першу чергу від типу ринку, на якому реалізовуватиметься даний товар.

8.     Процес ціноутворення в системі охорони здоров’я відбувається в стані суцільної невизначеності, що зумовлює певні труднощі і вимагає єдиного методологічного підходу.

9.     При визначенні вартості медичної послуги як одиниці продукції враховують постійні і змінні, а також прямі і непрямі витрати.

10.           Ринкова ціна не може перевищувати ціну попиту, тому що пацієнти будуть нездатні заплатити за ці послуги. Ринкова ціна не може бути меншою, ніж ціна пропозиції, бо праця медичних працівників стає неефективною.

11.           З метою захисту малозабезпечених членів суспільства, задля виконання окремих державних програм, для стримування інфляції використовують державне регулювання цін.

12.           Стаття 49 Конституції України гарантує усім безоплатну медичну допомогу в закладах державної і комунальної форм власності. Однак поряд з такою соціальною гарантією існує добровільне медичне страхування, де можливе вільне встановлення ціни за узгодженням зі страховою компанією.

 КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1.     Дайте визначення, що таке ціна.

2.     Дайте характеристику еластичності попиту.

3.     Охарактеризуйте функції ринкової ціни.

4.     Які Вам відомі види цін і їх роль в економічному механізмі ринку?

5.     Що таке тариф як вид ціни в системі охорони здоров’я?

6.     Розкрийте механізм ціноутворення в умовах ринку.

7.     Покажіть особливості ціноутворення в ринках різного типу.

8.     Особливості ціноутворення в системі охорони здоров’я.

9.     Охарактеризуйте два основні шляхи визначення ціни в системі охорони здоров’я.

10.           Які види витрат враховуються при визначенні ціни.

11.           Яка структура ціни медичної послуги?

12.           Охарактеризуйте етапи ціноутворення в системі охорони здоров’я.

13.           Дайте характеристику основних видів ціноутворення.

14.           Як поводить себе ціна в умовах ринку.

15.           Поясніть, що представляють собою референтні ціни.

16.           В чому полягає суть реімбурсації?

17.           Система регулювання цін і її значення в системі охорони здоров’я.

18.           Які правові основи платних медичних послуг в Україні?

Основні визначення

Альтернативні витрати або їх ще називають витратами втрачених можливостей – це додаткові витрати, які компенсують проблемні місця організації.

Вільні ціни – це ціни, які встановлюються самим виробником на основі обліку попиту та пропозиції.

Гранична ціна — максимально або мінімально допустимий рівень ціни, який може застосовуватися суб’єктом господарювання.

Граничні витрати – це витрати на надання однієї додаткової одиниці допомоги.

Договірні ціни на медичні послуги це ціни, які затверджуються прямими договорами між медичними закладами та організаціями-замовниками робіт і включають повні витрати на медичні послуги, а також прибуток у розмірі, що відповідає інтересам сторін договору

Еластичність попиту – це процентна зміна попиту на товари в результаті зміни ціни на цей товар на 1 %.

Змінні витрати змінюються при змінах обсягу випуску продукції чи надання послуг

Міжнародне референтне ціноутворення – це механізм стримування державних витрат, згідно з яким уряд визначає ціну відшкодування на лікарські препарати у власній країні, беручи до уваги ціни на препарати в інших країнах

Норматив рентабельності — рівень прибутковості, що визначається суб’єктом господарювання під час формування ціни

Попит – це потреба, підтверджена купівельною спроможністю покупця.

Постійні витрати – це такі витрати, які не змінюються при змінах обсягу випуску продукції чи надання послуг.

Пропозиція – це кількість медичних послуг, які лікарі можуть надати пацієнтам за визначений час.

Регулювання цін – це система заходів, направлена на впорядкування взаємодії всіх елементів господарювання.

Регульовані ціни – це ціни, встановлені органами виконавчої влади, чи ціни, у відношенні яких установлюються певні обмеження.

Реімбурсація – (англ. reimbursement — виплата компенсацій) — загальноприйнята назва в міжнародній практиці охорони здоров’я процесу, за допомогою якого система охорони здоров’я впливає на доступність лікарських препаратів та медичних послуг для населення.

Референтне ціноутворення – фінансовий механізм, при якому третя сторона встановлює максимальну ціну (референтну ціну), яка відшкодовується або реімбурсується за даний препарат.

Ринкова ціна – це ціна, яка склалася на ринку в результаті взаємодії попиту і пропозиції під впливом конкуренції.

Середні витрати – це загальні витрати, розділені на обсяг наданої допомоги, або кількість наданих послуг.

Тариф – від італ. tariffa – система ставок, за якими оплачують виробничі й невиробничі послуги

Торговельна надбавка (націнка) — сума витрат суб’єкта господарювання, що пов’язані з обігом товару та здійснюються в процесі його продажу (реалізації) у роздрібній торгівлі, та прибутку

Фіксована ціна — обов’язкова для застосування суб’єктами господарювання ціна, встановлена Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Ціна – це грошовий вираз вартості товарів і послуг.

Ціна попиту – це максимальна ціна, за яку пацієнти згодні отримувати послуги.

Ціна пропозиції – це мінімальна ціна, за якою медичні працівники ще надають медичні послуги. Ринкова ціна не може бути меншою, ніж ціна пропозиції, бо праця медичних працівників стає неефективною.

Ціноутворення – це процес формування цін, визначення їх рівня і пошук їхнього оптимального сполучення.

СУТЬ, ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ І МЕХАНІЗМ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

План

1.     Поняття ринку. Передумови його виникнення. Ринок як економічна категорія і форма організації суспільного виробництва. Моделі ринкової економіки

На всіх етапах розвитку людської цивілізації людство використовувало ринкові механізми. Незважаючи на форми суспільно-економічної формації, ринкові механізми діяли. Однак прояв цієї дії значною мірою залежить від політичного устрою держави. Ринок – це передусім сфера обміну, але така, яка базується на засадах товарного виробництва та обігу. Тому визначення ринку не обмежується лише обміном між покупцями та продавцями.

Передумовами виникнення ринку був суспільний поділ праці та економічна незалежність виробників. Первинна незалежність базувалась на приватній власності. Згодом, з появою колективної, а потім і державної форм власності, міняється і поділ праці, що, безперечно, відбивається і на ринкових стосунках. Виникає така категорія, як регуляція ринкових стосунків, позаринкова регуляція господарства тощо. Так поступово ми підходимо до поняття такої структури суспільного господарства, як ринкова економіка.

Основними елементами будь-якої економічної системи є соціально-економічні форми господарської діяльності, спосіб її регулювання, економічні зв’язки між господарськими суб’єктами. Ця сукупність взаємопов’язаних економічних елементів утворює цілісну, дуже складну, відкриту і характерну для кожного суспільства економічну систему, яка в кінцевому результаті забезпечує благополуччя або неблагополуччя громадян даної суспільно – економічної формації.

З точки зору економіки людство у своєму розвитку пройшло три економічні системи суспільного виробництва. З виникненням людського суспільства в його первісному вигляді виникла економічна система натурального виробництва. В її основі лежала особиста праця виробників, які і були власниками засобів виробництва і результатів своєї праці – продуктів виробництва. Вони ж були і їх споживачами. Таке виробництво розвивалось аж до виникнення феодальної грошової ренти, після чого почало занепадати, а його місце аж до XVI ст. зайняло просте товарне виробництво. Після нього почало розвиватись загальне товарне виробництво.

Загальне товарне виробництво – це економічна система господарювання, при якій усі блага і послуги виробляються як товари для обміну на основі купівлі-продажу робочої сили і найманої праці. Остання утворює суспільну форму власності – капітал.

В умовах загального товарного виробництва ринок має певні особливості. Перш за все він носить загальний, необмежений характер. Всі продукти виробництва, всі цінності, всі результати будь-якої людської діяльності, всі послуги проходять через ринковий обмін, через купівлю-продаж. Обмін окремих форм цінностей утворив спеціалізовані ринки. Система охорони здоров’я належить саме до такого спеціалізованого і специфічного ринку.

Не дивлячись на корінні відмінності простого і загального товарного виробництва, вони мають спільний елемент свого існування – ринок. Лише ринок лежить в основі нової форми економічної системи – ринкової економіки. Про характерні елементи ринкової економіки поговоримо нижче, а зараз спробуємо дати визначення, що ж таке ринкова економіка.

Щоб зрозуміти, як функціонує ринкова економіка, необхідно спочатку розглянути три фундаментальні питання, на які кожна економічна система повинна знайти свою відповідь: що виробляти, як виробляти і для кого виробляти?

У ринкових умовах кожний підприємець відокремлено вирішує питання що?, як? і для кого? виробляти. Відповідь на них пов’язана з альтернативою вибору на користь випуску одних благ і відмову від інших, не менш необхідних людям. Такий вибір називається альтернативним вибором.

Як же вирішує проблему альтернативних затрат ринкова система? Вибір альтернатив “що?”, “як?” і “для кого?” в ринковій системі перекладається на приватне підприємство. В такому випадку “ціною” ризику за здійснений вибір виступає або прибуток, або втрати. По суті вони виступають підприємницькою оплатою використання частини обмежених ресурсів суспільства для виробництва і пропозиції різноманітних благ.

У ринковій економіці підприємницький ризик виступає своєрідним стабілізатором проб і помилок, способом послідовного наближення до рівноваги цін і вибору того “Що?”, “Як?” і “Для кого?” необхідно виготовляти, а також проїзним квитком до процвітання або краху підприємства.

Розглянемо питання “Що виробляти?” Окрема людина може себе забезпечити потрібними товарами різноманітними шляхами: виготовляти їх самостійно або ж обміняти на інші блага чи отримати їх як подарунок. Але перед суспільством в цілому стоїть завдання, який набір товарів чи послуг найбільш повно відповідає матеріальним потребам суспільства. В якій пропорції їх виробляти? Образно кажучи, суспільству необхідні масло і гармати або ж суспільству необхідне тільки масло, або ж тільки гармати. На ці питання можуть відповісти лише споживачі фактом оплати власними грошима виготовлених товарів. Загальновідома істина – “Попит породжує пропозицію”. Оплативши ціну випущених товарів, споживачі повертають затрати ресурсів і “підтверджують” доцільність такого виробництва. Таким чином, споживачі, купуючи товари, фактично “доларовими” голосами декларують, що повинен виробляти підприємець.

У системі охорони здоров’я, на ринку медичних послуг ситуація виглядає дещо по-іншому. Споживач не завжди самостійно може вирішувати, які саме послуги йому потрібні. Лікар, як виробник, пропонує саму послугу, але, маючи відповідну інформацію, якою не завжди володіє пацієнт, водночас впливає на думку останнього. Таким чином маємо парадоксальну ринкову ситуацію, коли виробник часто одноосібно вирішує обидва питання: і як виробляти, і що виробляти.

Як виробляти? Існують різні варіанти виробництва всього набору благ, а також кожного блага окремо. Із яких ресурсів, як повинно бути організоване виробництво, з допомогою якої технології їх виробляти, які фірми повинні здійснювати виробництво тощо. Ці питання вирішуються шляхом ризику і підприємницького вибору. Закон вартості змушує недбалих підприємців підвищувати продуктивність праці, поновлювати технології, тобто робити все, аби зменшити собівартість товару і довести її рівень до середньої чи нижчої, або “зійти з дистанції”. А особливо успішних цей же закон стимулює додатковими доходами, але не застраховує від конкуренції. Конкуренція виробників диктує їм необхідність забезпечити: масовість випуску, мінімізацію ресурсів, тобто затрат на одиницю продукції, ефективність технологій (якість праці і техніки), вдосконалення споживацьких властивостей випущеної продукції тощо. Витримати цінову конкуренцію і отримати прибуток можна, лише зменшуючи затрати на виробництво при збереженні високих стандартів якості і ефективності виробництва.

Для кого виробляти? Оскільки кількість ресурсів, а звідси і кількість вироблених товарів і послуг обмежена, то виникає проблема розподілу останніх. Хто повинен користуватися цими продуктами виробництва, хто матиме від них найбільшу користь? Чи всі члени суспільства повинні отримувати однакову частку, чи повинні бути багаті і бідні, якою повинна бути частка тих і інших?

Вирішення цих проблем визначає мету суспільства, стимули його розвитку. У кожному суспільстві по-своєму вирішуються ці три головні питання організації економіки. Хоч не слід забувати і про те, що останнім часом спостерігається виражена тенденція до глобалізації політичних та економічних процесів, стираються виражені розбіжності у технологіях, інформація поширюється миттєво, традиції перемішуються, людство однозначно прямує до т.з. геоетносу. В системі охорони здоров’я сьогодні з’являється таке поняття, як “медичний туризм” – пацієнти обирають країну, де медичні послуги дешевші, доступніші і якісніші, ніж у їхній країні, і за час свого туристичного турне отримують бажану медичну допомогу.

Адам Сміт говорив, що ринок спрямований на те, щоб через егоїстичні інтереси кожного служити задоволенню інтересів усіх, що лежить в основі закону попиту і пропозиції. Прийняття рішень в умовах ринку проводиться децентралізовано, оперативно і саме там, де виникають проблеми. Тому відповідь на питання “для кого виробляти?” залежить від платоспроможності споживачів. Остання залежить від багатьох чинників і, на жаль, не завжди економічних, які визначаються доходами від праці, інтелектуальної власності, власності на землю, нерухомості, капіталу, цінних паперів, грошових вкладів, трансфертних і інших виплат держави.

Рис. 10.1 Основні ринкові закони товарного виробництва

Закон вартості, коли товари продаються на ринку за середньою вартістю, забезпечує виконання ринковим механізмом функції оздоровлення економіки через очищення її від слабких, нежиттєвих, збиткових господарств, дає простір для більш ефективних та перспективних. Центральною ланкою ринкового механізму регулювання є конкуренція. Термін “конкуренція” походить від слова “конкурро” – зіштовхую – сила, що змушує виробників підвищувати продуктивність праці, розширювати виробництво, знижувати ціну. Отож, є три основні ринкові закони, які регулюють товарне виробництво, – це закон збалансування попиту і пропозиції, закон вартості і закон конкуренції. На ринку діють і інші закони, а саме: закон прибутку, закон грошового обігу тощо, однак їх роль менша, ніж трьох попередніх.

Які ж основні економічні системи в своєму розвитку виробило людство на сьогоднішній день? Основні з них:

традиційні системи – вони характерні для малорозвинених країн, базуються на традиціях і звичаях. Традиції передаються із покоління в покоління, цим самим визначають, які товари і послуги і для кого виробляти. Економічні потреби індивідуумів визначаються спадковістю і кастовою приналежністю;

командна економіка – всі рішення основних економічних проблем приймає держава. Централізоване економічне планування охоплює всі рівні – від домашнього до державного господарства;

ринкова економіка, як уже говорилось, це не застигле, раз і назавжди дане явище, а процес еволюції економічних відносин людей з приводу виробництва, обміну, розподілу і споживання продуктів праці і ресурсів, які поступають в індивідуальне і виробниче споживання.

Обмінюючи одні продукти на інші, люди найбільш повно задовольняють свої різноманітні потреби. В цьому розумінні ринок не є результатом чиєїсь особливої мудрості: він виникає, як процес обміну продуктами праці людей, оскільки кожна людина здатна виготовляти не так вже й багато..

Ринковий обмін – це процес зацікавленого співвідношення затрат праці, втіленої в товарі, оцінка її кількості і якості, визнання затрат корисними і потрібними, взаємовигідними і еквівалентними. Як говорив А.Сміт, принцип і зміст ринкового обміну виглядає приблизно так: “дай мені те, що мені потрібно, і ти отримаєш те, що тобі необхідно”. Бажаного результату учасники ринкової угоди досягають зовсім не тому, що добре відносяться один до одного, а тому, що мають свою зацікавленість і визнають право на винагороду праці інших учасників обміну. В ринковій системі прийнято опиратися не на почуття, а на їх раціональність. І говорять у ринковій системі не про власні проблеми, а лише про вигоду чи ні, тобто чи є в цьому зацікавленість. Такий принцип ринкових взаємозв’язків, або як назвав його А. Сміт, “принцип невидимої руки”, а саме: виробник “невидимою рукою” спрямовується до мети, яка зовсім не входила до його намірів. Переслідуючи власні інтереси і створюючи товари для покупців, підприємець прислуговує кінець кінцем суспільній вигоді.

Еволюція всіх відомих людині економічних систем виникає як наслідок пошуку способів вирішення вічної дилеми: “ресурси обмежені – потреби безмежні”. Обмеженість ресурсів не дозволяє виготовляти всі види споживчих благ, які необхідні людям. Із однієї і тієї ж сировини може бути виготовлений тільки якийсь один різновид економічного блага, а не два чи три, хоча потреба в цьому існує.

Хто ж керує ринком? Хто відповідає за стан ринкової економіки? Створюють фон фірми-монополісти, держава чи хтось інший? Чи самі споживачі незалежні у своєму виборі? Якщо уважно вивчити структуру ринкової економіки, то можна побачити, що ринком керує два монархи-споживачі і технологія. Споживачі, як уже зазначалось, керують ринком через свої вроджені або набуті смаки, що виявляються при їх голосуванні “доларовими голосами”.

У той же час наявні ресурси накладають на споживачів фундаментальні обмеження. Економіка не може вийти за межі виробничих можливостей. Ви можете здійснити рейс до Нью-Йорка, але немає рейсів на Венеру. Ресурси економіки разом з науковими і технологічними можливостями обмежують сфери, куди споживачі можуть направити свої “грошові голоси”. Точно так же, як брокер допомагає підібрати покупців і продавців, так і ринки діють, як посередники, які узгоджують смаки споживачів з технологічними обмеженнями.

Таким чином, ринкова економіка – це така система господарювання, в якій кожний окремий споживач взаємодіє через ринки з виробниками (фірмами), щоб розв’язати три основні питання організації економічного виробництва: “Що?”, “Як?” і “Для кого?”. Щоб механізм ринку діяв, необхідно дотримуватися певних принципів ринкової економіки. До характерних принципів ринкової економіки відносяться:

–              свобода економічної діяльності;

–              ринкове ціноутворення;

–              верховенство споживача;

–              відкритість економіки;

–              договірні (контрактні) відносини;

–              конкуренція виробників;

–              державне регулювання ринкових відносин

Чистої ринкової економіки як такої немає в жодній державі світу. Ринкова економіка в основному проявляє себе на мікрорівні відносин, тоді як у державному масштабі вона виступає як змішана ринкова економіка.

Є окремі типи змішаної економіки або ж моделі ринкової економіки. Найбільш поширеними є: швецька, японська і американська.

Швецька модель або сьогодні її називають Скандинавською, бо поширена вона не лише в Швеції, а й в Норвегії та Фінляндії характеризується енергійним втручанням держави в забезпечення економічної стабільності і перерозподілу доходів. Механізм даної моделі в кінцевому варіанті підпорядковується вирішенню соціальних питань, тому її характеризують як колективістсько-універсалістську модель соціально-економічного розвитку. Вона забезпечує загальну доступність до соціальних програм і захищеність громадян: найменша гострота проблеми – безробіття, мала диференціація особистих доходів, гарантії соціального страхування, доступність різноманітних видів медичного обслуговування й освіти. Таким чином, центральною ланкою такої моделі є соціальна спрямованість. Основним позитивним моментом швецької моделі економіки є те, що вона об’єднує відносно високі темпи економічного зростання з високим рівнем зайнятості та благоустроєм населення.

Доходи розподіляються на користь малозабезпечених громадян і розповсюджених різноманітних «вільних асоціацій». Така позиція не є стимулом для розвитку виробництва, тому вже з половини 80-х років у цих країнах стала розпадатися централізована система колективно-договірного регулювання, а, відповідно, до мінімуму зменшився вплив держави в царині формування заробітної плати і темпи економічного зростання стали падати.

Японська модель відрізняється високим ступенем розвитку планування і координації діяльності уряду і приватного сектора економіки. Економічне планування держави носить індикативний, тобто рекомендований характер. Плани являють собою державні програми. Для японської економіки характерне збереження національних традицій при широкому використанні досвіду інших країн і того, що необхідне для розвитку власної економіки (наприклад, у свій час закупівля патентів і ліцензій у США). На відміну від швецької японська модель має символом – перш за все високі темпи економічного зростання.

З кінця 1990-х років в Японії частіше почали виникати кризові ситуації. На лібералізацію японської економіки все більше впливає США, падає рівень внутрішньо корпоративного духу і Японія, за рівнем життя людей наближається до найбільш розвинених країн Європи.

Американська модель – це така, в якій держава відіграє важливу роль лише в розробці і підтримці правил економічної гри, вона всебічно підтримує вільне підприємництво, а також розвиток освіти і культури. Особливе місце займає державна підтримка науково-дослідницьких і конструкторських розробок (НДКДР). Це особлива сфера досліджень, яка знаходиться на стику прикладних наук і практики. Мета прикладних наук-використати фундаментальні дослідження для вирішення не тільки пізнавальних, але й практичних проблем. НДКДР використовують наукові дослідження для створення нових технологічних процесів, конструкцій, нових матеріалів (пов’язано в першу чергу з освоєнням космосу, військові програми тощо).

Слов’янська модель економічного розвитку характерна в більшості випадків для України, Росії та Білорусії.

Характерними рисами цієї моделі є те, що малий і середній приватний бізнесу дає порівняно невеликий вклад в економіку. Тривалий час зберігається тісний зв’язок політичної влади і власності. А як наслідок, проходить постійний перерозподіл прав власності без участі економічних чинників і важелів.

Фінансовий капітал має виражену перевагу над промисловим. Перехід до ринкових відносин в різних галузях економіки проходить нерівномірно. Якщо грошово-кредитна сфера розвивається в напрямку розвинених ринкових країн, то в сільському господарстві, в основному, зберігаються колишні, застарілі форми організації виробництва.

Для сьогоднішньої слов’янської моделі характерний високий рівень криміналізації економічного життя, корумпованості, неповага до закону і недовіра населення до будь-якої влади. Значна частина суспільства орієнтована на державний патерналізм (визнання значної ролі держави в перерозподілі доходів населення) і суспільних форм привласнення, як безкоштовна освіта, медична допомога, комунальне забезпечення тощо.

Патерналізм найбільш оправданий в системі охорони здоров’я, коли медичний персонал проявляє таке піклування в інтересах хворого. Причому, слід відмітити, що такі дії можуть здійснюватися медичним персоналом без згоди самого хворого, або навіть всупереч його бажанням чи запитам з метою принести користь або, щонайменше, запобігти заподіяння йому шкоди. Безумовно, що милосердний мотив у цьому випадку є вирішальним.

2.     Ринок, його функція і структура

Петер Друкер сказав, що основна ідея ринку полягає в тому, щоб зробити зусилля для збуту товарів непотрібними. Виробник повинен настільки пізнати і зрозуміти клієнта, щоб вироблений ними товар чи послуга підходили останньому так добре, щоб продавали себе самі. Звідси і твердження, що функції будь-якого об’єкта завжди залежать від мети його існування. То ж яка мета ринку? На це питання відомий маркетолог Ф.Котлер дає чотири відповіді.

Рис. 10.2 Мета ринку за Ф.Котлером

Ринкова структура – складне поняття, яке має багато аспектів. Вона може визначатися характером об’єктів ринкових угод, функцій, територій тощо.

Так, з точки зору територіальних меж ринок може бути:

–       місцевий

–       регіональний

–       національний (внутрішній)

–       світовий (зовнішній).

З точки зору функцій, якщо розглядати ринок як сферу обміну, в якій здійснюється товарно-грошовий обіг, структура ринку наступна:

–       ринок товарів

–       ринок капіталів

–       ринок цінних паперів

–       ринок робочої сили

–       ринок послуг (в т.ч. медичних)

Ринок товарів  – це сфера обміну матеріального товару, основним інструментарієм якого є торгівля. Торгівля – це господарська діяльність, пов’язана із купівлею і продажем. Розрізняють гуртову (оптову) і роздрібну торгівлю. Гуртова торгівля – це посередницька торгівля між промисловцями і торговцями через ярмарки, аукціони, товарні біржі, де реалізовуються однорідні товари (бавовна, зерно, нафта, хутро тощо). Роздрібна торгівля – продаж відбувається безпосередньо споживачам поштучно через сітку магазинів, кіосків, підприємств харчування, посилкову торгівлю тощо.

Ринок капіталів – це ще один важливий ринок, який задовольняє людські потреби, даючи можливість позичати, накопичувати гроші, гарантувати їх збережність. Капітал – це вартість, яка приносить прибуток (додаткову вартість). Інструментом ринку капіталу є банк. Банки працюють з метою перетворення грошових засобів у капітал, посередництва в кредитах та платежах.

Ринок цінних паперів – це сфера обміну правом володіння певною вартістю. Цінні папери самі по собі ніякої вартості не мають, тому є фіктивним капіталом. Вони лише засвідчують право володіння певною вартістю, завдяки чому і приносять прибуток. До цінних паперів належать акції, облігації, сертифікати, векселі, чеки, закладні тощо.

Валютний ринок – або грошовий ринок, де проводиться обмін державної національної валюти на різні  валюти інших держав. Найпоширеніша форм валютного ринку – це обмін валют за їх обмінним курсом. Валютні ринки є вільні і обмежені. Якщо держава монополізує обмін валют – виникає “чорний” валютний ринок.

Ринок золота виконує роль механізму розподілу і перерозподілу цього металу у загальному товарному виробництві. Дія цього ринку базується виключно на попиті і пропозиції золота. Сьогодні є міжнародні, регіональні і внутрішні ринки золота. Найбільші ринки золота розміщуються в Лондоні та Цюріху. На міжнародних і регіональних ринках цей метал продається злитками по12,5 кг (999-995проби).

Ринок робочої сили – група людей, які хочуть свою робочу силу запропонувати в обмін на заробітну плату чи товари. Для оптимізації функціонування цього ринку навколо нього формуються такі структури, як консультаційні фірми, бюро, контори з працевлаштування тощо.

Ринок послуг – це сукупність соціально-економічних відносин у сфері нематеріального виробництва. Слід відмітити специфічний характер послуги як товару (невідчутність, незбережність, непостійну якість і невіддільність від надавача), про що йшлося у попередніх розділах, який накладає особливі маркетингові умови її виробництва та обміну.

Ринок приватних медичних послуг, з одного боку, це бізнес­ринок, головна мета якого – збагачення, а з іншого – об’єктом збагачення є найдорожче – здоров’я та життя. Саме в цій галузі гроші впритул стикаються з етикою, з проблемою вартості життя і потребою чітко визначити його матеріальний еквівалент.

Що ж до медичних послуг, то тут є ще додаткові особливості. З одного боку прагнення людей до здоров’я забезпечує постійний попит на даний вид послуг, з іншого – специфіка даних послуг породжує негативний попит (щеплення, хірургічні процедури, стоматологічні маніпуляції тощо). Маркетинг медичних послуг мусить враховувати обернену залежність якості і попиту, яку породжують дані послуги: чим вища якість медичної послуги, тим менший попит на неї в кінцевому результаті. Слід враховувати, що охорона здоров’я не є суцільним товаром, а складається із численних самостійних і різноманітних компонентів, врешті, як і кожна окрема медична послуга. Причому ці компоненти можуть бути строго специфічні для одних і тих самих послуг, наприклад, перев’язки у різних відділеннях лікувально-профілактичного закладу. Суттєвою особливістю є і те, що як виробник (лікар), так і споживач (пацієнт) можуть самі безпосередньо впливати на природу цього товару чи предмета споживання.

Попит на охорону здоров’я включає у себе таку невизначеність як інформація про стан здоров’я, і аж потім окремі способи лікування чи профілактики. У такій ситуації лікар виступатиме не лише як безпосередній виробник послуги, а й як агент, що захищає інтереси свого клієнта, ще до того бере на себе тягар відповідальності за прийняте рішення.

Тому на відміну від традиційної неокласичної економіки, цілковита незалежність споживача і виробника в реальній дійсності ринку медичних послуг є дуже відносною.

Останнім часом зростання ринку медичних послуг було настільки стрімким, що навіть криза і щорічне відкриття на території України кількох тисяч приватних медичних закладів не спричинювали відчутної конкуренції між гравцями ринку.

Медичний бізнес обслуговує базові потреби людини і, не дивлячись на поки що недостатньо розвинений ринок приватних медичних послуг в України, ємкість його експерти оцінюють щонайменше у 3 млрд дол.

Отож, незважаючи на недосконалість нормативної бази, застарілі вимоги та протиріччя законодавства, складності входження в бізнес не лякають охочих розпочати власну справу. Приватна медицина повільно, але впевнено зміцнює свої позиції на ринку надання медичних послуг. Перші приватники підкорили ті сегменти, де завжди була слабко розвинена державна медицина та водночас зберігався стійкий попит: стоматологію, гінекологію, косметологію тощо. Тому левова частка суб’єктів ринку – вузькопрофільні клініки локального масштабу. Слід відмітити, що сегментація ринку приватних медичних послуг виражено тяжіє до вузької спеціалізації, тоді, як реформа державної охорони здоров’я орієнтується на сімейну медицину. За статистикою, майже кожний українець хоч раз у житті звертався до приватного медичного закладу. Складність потрапляння до вузького фахівця в державному секторі сприятиме ще більшому розвитку вузькоспеціалізованої приватної медичної практики.

Клієнти готові платити за відчуття комфорту і приватність. Саме на це зробили основну маркетингову ставку приватні заклади. Багато приватних клінік за інтер’єром скоріше нагадують готель з комфортабельними номерами, аніж лікарню. Крім того, адміністрація закладу забезпечує режим конфіденційності та систему підвищеної особистої безпеки клієнтів. Зручність місцерозташування – теж неабияка конкурентна перевага невеликих приватних закладів.

Приватні клініки зорієнтовані на потреби клієнта. Проте, в приватному секторі пацієнт часто стає джерелом збагачення для клініки, коли йому призначають зайві дорогі обстеження чи малоефективне, але дороге та престижне лікування. Істотно ускладнює роботу приватних клінік відсутність чіткої регламентації обстеження та лікування у вигляді затверджених стандартів і протоколів. Водночас у всьому цивілізованому світі лікар не зробить зайвого кроку без стандартів, у яких чітко прописано, що саме клініка чи конкретний лікар має робити за умови того чи іншого діагнозу, як лікувати, які маніпуляції виконувати. Відсутність законодавчого регламентування діяльності приватної клініки породжує спокусу для лікарів збільшити проблеми пацієнта і призначити зайві процедури.

Хоча гроші, зароблені на завищенні вартості послуг, не компенсують власникові бізнесу втрату репутації, необхідна таки протидія цьому це – якісне управління закладом і постійний контроль якості та вартості послуг з боку держави, громадських організацій чи асоціації лікарів.

Комерційні заклади більш мобільні, вони швидше засвоюють нові методики діагностики і лікування, які щодня з’являються на ринку. Вони по іншому ставляться до пацієнта. Українські лікарі мають більше шансів розкритися як фахівці в умовах організаційної та фінансової підтримки з боку приватної клініки.

У приватних клініках персоналізується відповідальність, адже люди голосують гаманцями. Окрім того, сьогодні широко використовується інтернет мережа для обміну інформацією серед населення щодо вражень від відвідування того чи іншого закладу. І це принципово відрізняє приватні медичні заклади від державних, коли відповідальність системна перетворюється на системну безвідповідальність.

Чи потрібні великі кошти для розгортання власного приватного бізнесу в Україні? Вартість входження у медичний бізнес значно варіюється залежно від регіону, типу закладу, рівня фахівців, виду обладнання тощо. В поліклініку площею 250–350 м2 необхідно вкласти від $300 до $450 тис. залежно від стану будівлі, обладнання, регіону. Якщо ж приміщення під клініку викупити у приватну власність, тоді, зрозуміло, потрібно додати до витрат вартість його купівлі. А інвестиції у стаціонари можуть сягати мільйонів доларів.

Аби відшкодувати вкладені кошти, власнику необхідно формувати відповідну цінову політику. Саме тому вартість послуг у великих приватних клініках доволі висока, а розташовані вони в основному у містах-мільйонниках: Києві, Донецьку, Дніпропетровську, Львові, Одесі й місцях елітного відпочинку (Крим, Прикарпаття).

Якісне обладнання та висококласні фахівці можуть гарантувати клієнтові якісне обслуговування. Все це потребує значних сум і тому суттєво впливає на реальну вартість послуг.

Консультація фахівця елітної клініки обійдеться від 200 до 2500 грн. Виклик «швидкої» – щонайменше 800–900 грн, одноденне перебування у стаціонарі (без оперативного лікування) – від 1 до 4 тис. грн. Вартість комплексного лабораторного обстеження у приватній клініці сягне близько 15 тис. грн.

Загалом гравці ринку приватних медичних послуг зізнаються: що вища вартість послуги, то нижча її рентабельність. Ось чому повернення вкладених коштів у невеликий приватний медичний кабінет (приміром, стоматологічний чи косметологічний) досить швидке – 2–3 роки. Зовсім інша справа, коли на повернення капіталовкладень доведеться чекати 8–12 років. Інвесторів, готових витрачати кошти за таких умов, знайти досить складно.

У США з 10 найприбутковіших бізнесів 7 належить до медичної сфери. Це найнадійніша галузь для вкладання капіталу, оскільки попит на медичні послуги є основною потребою життя людини і залишається задіяним за будь-яких обставин. Тож потенційні інвестори чекають від України лише певної правової стабільності, реформи охорони здоров’я та податкового законодавства та правового захисту інвестора і приватна медична допомога матиме шанс на неабиякий розквіт.

І приватна медицина буде конкурентоздатною порівняно з державним сектором, адже багато приватних клінік за останні роки навчилися надавати доступну якісну допомогу з високим рівнем сервісу, а зарплата лікаря залежить від його фаховості й популярності серед пацієнтів.

Крім заможних людей, які оплачують лікування зі своєї кишені, до користувачів послуг брендових приватних клінік належать і клієнти страхових компаній.

У рамках свого соціального пакета, наданого роботодавцем, застраховані працівники одержують можливість лікуватися у приватних клініках. Фізичних осіб, які купують поліс добровільного медичного страхування, значно менше, адже, щоб страховка покривала обслуговування в клініках високого класу, за неї доведеться викласти щонайменше 5–7 тис. грн. Тому, якщо серйозних проблем зі здоров’ям немає, дешевше все таки платити медичному закладу безпосередньо.

3.     Механізм функціонування ринку

Щоб зрозуміти, як працює ринковий механізм, необхідно проникнути в його суть, у відносини його суб’єктів. Суть будь-якого процесу розкривається через логічні поняття. Основними логічними поняттями, або економічними категоріями ринку, є перш за все поняття товару, споживчої та мінової вартості, попиту і пропозиції, ціни, грошей.

Товар – це продукт виробництва чи діяльності людини, створений для задоволення потреб споживачів через обмін.

Виробництво послуг може бути і не пов’язане з товаром в його матеріальному вигляді, однак, економічна корисність робить послугу предметом торгівлі, а послугу – товаром.

Споживча вартість – це здатність товару задовольняти ті чи інші потреби людей, іншими словами – це корисність даного товару.

Собівартість (власна вартість) – це кількісна міра товару, яка відбиває затрати природних, трудових та інших ресурсів на виготовлення даного товару.

Мінова вартість – це пропорція або співвідношення, у якому один товар міняється на інший. Мінова вартість відбиває власну вартість (собівартість) товару.

Попит – це потреба, підтверджена купівельною спроможністю. Як відомо, попит показує потребу споживачів у даному товарі, яка забезпечена грошима. Попит виражається тією кількістю товару певного виду, яку споживачі хочуть придбати за даними цінами. Кількість куплених товарів залежить від їх цін. Чим вищі ціни, тим меншу кількість певного товару купують. І навпаки, чим нижча ринкова ціна, тим більше товару буде продано. Хоч, як уже говорилось, це мало стосується медичних послуг, оскільки потреба в медичних послугах в більшості випадків задовольняється споживачем незалежно від його купівельної спроможності.. Іншими словами, людина віддає останнє задля вилікування своєї хвороби.

У певному проміжку часу існує певне співвідношення між ринковою ціною і попитом на нього. Цей зв’язок між ціною і попитом графічно відображається кривою попиту. Попит, виражений у вигляді графіка, показує кількість продукту, який споживачі готові і спроможні купити за деякою ціною із можливих цін протягом певного періоду часу. Знову візьмемо для ілюстрації цього твердження гіпотетичний приклад.

Таблиця10.1

Характеристика попиту на разові шприци у гіпотетичній аптеці

У таблиці подані цифрові дані, що показують взаємозв’язок попиту і ціни. При ціні 5 грн за шприц попит усіх споживачів буде становити на ринку 90 шприців на місяць. При нижчій ціні – 4 грн за шт – кількість куплених шприців зросте до 100 шт. Ще при нижчій ціні, скажімо, 3 грн, місячний продаж досягне 120 шт. Це інтерпретуємо графічно.

Рис.10.2  Крива залежності попиту від ціни

Ця схема попиту відображає зв’язок між ціною шприца та їх кількістю, яку наш міфічний покупець бажає і може купити за даними цінами. Тут дуже важливо прийняти до уваги, що ми говоримо “бажає” і “може”, так як одного бажання на ринку недостатньо. Хтось може захотіти купити “Хонду”, але якщо це бажання не підкріплюється тугим гаманцем, то бажання не може бути реалізоване, а отож не відображається на ринку.

На графіку крива попиту іде вниз, оскільки між ціною і величиною попиту існує обернено пропорційна залежність. При цьому, за законом попиту, споживачі купують більшу кількість продукції, коли ціна на нього падає.

Які причини дії закону поступового падіння попиту?

Перша причина, що є очевидною, – дія даного закону виходить з того, що нижчі ціни розширюють коло покупців. Наприклад, якщо яловичина дуже дорога, то її будуть купувати лише багаті люди. При зниженні ціни цей товар купуватиме більше людей.

Друга причина, не така очевидна, але дуже важлива: кожне зменшення ціни на певний товар може дати можливість купити побільше цього товару традиційними споживачами, а зростаючі ціни навпаки стримують традиційне споживання покупців. Підвищення ціни на певний товар означає, що споживач стає ніби біднішим, ніж раніше. Він повинен зменшити споживання товару. Коли ж ціна падає, то все відбувається навпаки – споживач при своєму сталому доході може купити більше даного товару.

Але не лише ціни визначають кількість куплених товарів. Крім ціни товару, існують ще чотири фактори кривої попиту. По-перше, середній дохід покупців – це головний фактор. Процвітаючі народи і сім’ї потребують майже всього більше, ніж бідні народи і сім’ї – машин, пшениці, масла. По-друге, розміри ринку чи кількість домашніх господарств. Подвоєння числа споживачів подвоює і величину попиту. Крім цих об’єктивних факторів, існують і суб’єктивні смаки і переваги. На попит конкретних товарів впливають і конкретні чинники. Так, кількість опадів у даному регіоні спричинить попит на парасольки, товщина снігового покриву – на лижі, жаркий клімат на кондиціонери і т.п.

Крива попиту час від часу переміщується. Причина такого переміщення – нецінові фактори. Наприклад, значне зрушення попиту відбулося в 1950-1990 роках на автомобілі у розвинених країнах. Які причини? По-перше, зростання доходу. Середній дохід у США і Канаді подвоївся. В ряді країн (Японія, Італія, Німеччина) він зріс у 3-5 разів. Вищі доходи спричинили і більший попит на автомобілі. По-друге, збільшилась кількість підлітків, що розширили число потенційних водіїв. По-третє, відбулося загальне зниження доступності альтернативних видів транспорту. Кінцевий результат всіх цих змін у нецінових факторах повинен був перемістити криву попиту на автомобілі далеко вправо.

Слід відзначити, що попит залежить від багатьох чинників, поводиться по – різному і є дуже різнобічним.

Негативний попит – коли ринок відкидає певний товар чи послугу через негативне ставлення споживачів до даного товару (щеплення, деякі хірургічні обстеження і маніпуляції, пломбування зубів, небажання роботодавців брати на роботу алкоголіків або багатодітних матерів тощо)

Відсутність попиту – коли споживачі байдужі до даного товару чи послуги (космічне таксі, використані поліетиленові пакети чи пляшки, сміття  тощо)

Прихований попит – коли попит є, але немає товару чи послуги, яка була б здатна задовольнити цей попит (нешкідливі сигарети, екологічно чисті житлові райони, дешеві квартири)

Падаючий попит спостерігається при перенасиченні ринку даними товарами, старінні товару, зміні моди тощо.

Нерегулярний попит – стрибаючий попит залежно від сезону, часу доби, моди (транспорт у час пік, значне зниження госпіталізації в період свят, попит на чоботи взимку, і т.д.).

Повноцінний попит – коли обсяг продаж і стійкість попиту задовольняють виробника.

Надмірний попит – попит вищий, ніж пропозиція (потреба у стоматологічних послугах у державних лікувальних заклад ряду країн, отримання державного житла, молодіжний кредит на житло тощо).

Нераціональний попит – попит на шкідливі товари та послуги (наркотики, алкоголь, сигарети тощо)

Для врегулювання даних видів попиту і досягнення ринкової рівноваги необхідно буде вживати ряд маркетингових заходів.

Наступна важлива економічна категорія – це пропозиція, яку можна виразити як шкалу, яка показує різні кількості продукції, яку виробник бажає і може виробити і запропонувати на ринку за певною конкретною ціною.

Пропозиція відбиває інтереси виробників, а попит – інтереси споживачів. Ці дві парні категорії є нічим іншим, як єдністю протилежностей, взаємозалежні і взаємопов’язані між собою третьою категорією – ціною.

Ціна як грошова форма вартості товару, його цінності залежить від попиту і водночас формує цей же попит і пропозицію. Все залежить від того, що є первинним, а що вторинним. Якщо первинна пропозиція, то при її зростанні – ціна падатиме і навпаки. А якщо первинна ціна, то при зростанні ціни – пропозиція теж зростатиме і навпаки. Така ж залежність буде спостерігатися, якщо ми розглядатимемо зв’язки попит-ціна або ціна – попит.

Знову ж розглянемо це з допомогою гіпотетичного прикладу.

Таблиця 10.2

Характеристика пропозицій разових шприців

Таблиця показує прямий зв’язок між ціною і кількістю запланованої продукції. З підвищенням ціни відповідно зростає і кількість запропонованих шприців. І навпаки, із зниженням ціни скорочується також пропозиція. Цей специфічний зв’язок називається законом пропозиції. Він просто показує, що виробники хочуть виготовити і запропонувати споживачам більшу кількість своєї продукції за високою ціною, ніж вони хотіли б це зробити за низькою ціною. Чому так? Це в основному диктується здоровим глуздом. Який же вигляд графічно має крива пропозиції.

Рис. 10.3 Крива залежності ціни від пропозиції

На відміну від падаючої кривої попиту, крива пропозиції піднімається вгору. Які ж фактори впливають на криву пропозиції? Головний фактор-це витрати виробництва, від яких залежить величина прибутку. Зменшити витрати і перемістити криву пропозиції може технічний прогрес. Наприклад, нові вихідні матеріали, ефективніші фактори, досконаліша технологія і т.п. дозволять виробникам зменшити витрати виробництва і збільшити пропозицію шприців. Таким чином, збільшення пропозиції переміщує криву пропозиції вправо, а зменшення пропозиції переміщує криву вліво. А зміна кількості запропонованого продукту викликає – в результаті зміни ціни, пересування на незмінній кривій від однієї точки до другої.

Щоб зрозуміти, як формується конкурентна ринкова ціна, потрібно поєднати аналіз попиту і пропозиції, тобто вияснити рівновагу попиту і пропозиції або ціну рівноваги. Іншими словами, нам потрібно вияснити, як взаємодія рішень домогосподарств про покупку продукту і рішення виробників продукції про продаж її визначають ціну і кількість, яка реально купується і продається на ринку.

Рівновага ринкових цін встановлюється при таких цінах і кількостях товарів, при яких відбувається збалансування сил, що діють на ринку. Тобто, кількість товару, яку покупці хочуть купити, відповідає тій кількості, яку продавці хочуть продати.

Таблиця 10.3

Ринкова пропозиція і попит на шприци (гіпотетичні дані)

Ситуація “А” довго тривати не може. При ціні 5 грн. за шт виробники поставлятимуть на ринок 180 шт шприців щомісяця. Проте попит на неї становитиме всього 90 шт. Величина пропозиції при такій ціні перевищує величину попиту. Оскільки запаси шприціві зростатимуть, конкурентні продавці трохи будуть знижувати ціну. І так всі ситуації.

Ціна рівноваги встановлюється на рівні, при якому величина пропозиції дорівнює величині попиту. На конкурентному ринку ціна рівноваги перебуває в точці перетину кривих попиту і пропозиції, але сам стан такої рівноваги триває лічені хвилини і майже ніколи не фіксується ні виробниками, ні споживачами через короткочасність ситуації.

Графічно криву залежності попиту, пропозиції і ціни в сукупності можна зобразити в одній системі координат, тоді ми спостерігатимемо модель рівноваги попиту і пропозиції в точці перетину однойменних кривих.

Рис. 10.4   Крива залежності попиту і пропозиції від ціни

Точка перетину кривої попиту, яка йде вниз, і кривої пропозиції, яка йде вверх, показує ціну рівноваги і кількість продукції, в даному випадку 3 грн. і при поставці 120 шт шприців за місяць. Дефіцит, який би виникнув при ціні нижче ціни рівноваги, підштовхнув би ціну вверх. Надлишок шприців вище ціни рівноваги став би посувати ціну вниз, підштовхуючи попит, скорочуючи пропозицію до тих пір, поки не буде досягнута рівновага.

Як же може переміщуватися крива пропозиції? Коли поставки погані, то ціни на товар зростають, коли ж поставки хороші—знижуються. Погана технологія зменшить обсяг виробництва, що постачатимуть виробники за будь-якими цінами. Це перемістить криву пропозиції вліво.

Переміщення попиту. Припустимо, що відбулося різке збільшення захворюваності і кожна сім’я хоче купити більше ліків. Шприців не вистачатиме, а ціна на них почне зростати. При вищій ціні попит скоротиться, буде досягнута нова рівновага попиту і пропозиції.

Так, ринковий механізм розв’язує проблему Що?, Як? і Для кого?  Взаємозалежність цін рівноваги і кількості товару є загальною рівновагою ринків, яка визначається попитом і пропозицією.

4.     Конкуренція

Термін конкуренція походить від лат. сoncurere – зіштовхую. Конкуренція є головним механізмом стихійного регулювання пропорцій суспільного виробництва.

Конкуренція – це об’єктивний економічний закон, який примушує виробників до підвищення продуктивності праці, зменшення собівартості продукції, підвищення якості продукції тощо.

До 60-х років ХІХ століття панувала вільна конкуренція між власниками невеликих підприємств. Вона зумовила розвиток концентрації та централізації виробництва і капіталу, що з часом привело до виникнення монополій.

Сьогодні конкуренція ведеться між гігантськими монополістичними об’єднаннями, між підприємствами немонополізованого сектора. Особливістю сьогоднішньої конкуренції є те, що вона ведеться з втручанням держави і міждержавних структур і регулюється антимонопольним законодавством.

Сьогоднішня конкуренція все більше переміщується із сфери обігу у сферу виробництва, з галузевого – на міжгалузевий, з національного – на міжнаціональний рівні.

В системі охорони здоров’я України конкуренція спостерігається між державним та приватним сектором вузькоспеціалізованої допомоги. У дороговартісних видах медичної допомоги все більшої переваги набуває приватний бізнес через можливість укомплектування новітнім обладананням та вищим сервісом послуг.

Внутрішньогалузева конкуренція – це боротьба між виробниками однієї галузі (сфери) виробництва. Така конкуренція сприяє зниженню витрат виробництва, зростанню продуктивності праці, впровадженню досягнень НТП.

Міжгалузева конкуренція – це боротьба між виробниками різних галузей економіки в основному за оволодіння капіталом. Під час такої боротьби капітал переходить від менш прибуткових до більш прибуткових галузей.

Структура ринку, з точки зору характеру конкурентних відносин, базується на визначенні кількості продавців і природи продуктів.

Таблиця 10.4

Класифікація ринкових конкурентних структур

Таким чином, виходячи із цих пропозицій, виділяється чиста конкуренція, монополістична конкуренція і олігополія. Що це таке?

При чистій конкуренції жодна з фірм не може впливати на ринкову ціну. З точки зору суспільства, досконала конкуренція є стандартом, за яким оцінюється ефективність реальної економіки.

Досконала або чиста конкуренція характеризується наявністю багатьох продавців, які продають однорідні стандартні продукти. Число фірм-продавців настільки велике, а частка кожної на ринку настільки мала, що жодна із них не здатна вплинути на ціни шляхом зміни обсягу виробництва. Ціни нав’язуються фірмі-виробнику ринком. Вхід у галузь для нових фірм широко відкритий.

Протилежністю чистої конкуренції виступає чиста монополія (від грецького “монополія” – один продавець). Продукт створюється єдиною фірмою, вступ в галузь нових виробників виключається через бар’єри, які неможливо перебороти. Таким чином, фірма – виробник повністю контролює виробництво і ринок. Однак чиста монополія в реальному житті зустрічається досить рідко.

Структури досконалої конкуренції і монополії достатньо умовні і однобокі. В реальному житті ці механізми переплітаються і взаємодіють. Реальні ринкові структури знаходяться десь між цими двома крайніми варіантами.

Теорія монополістичної конкуренції базується на трьох припущеннях: а) диференціації продукту; б) великої кількості продавців; в) вільного входу і виходу фірм. Виробники прагнуть зробити свої продукти відмінними від інших, щоб привернути увагу покупців. Останні згідні платити вищу ціну за продукт, який відрізняється від інших. Аспірин є класичним прикладом диференціювання продуктів. Всі види аспірину не відрізняються один від одного за хімічними складниками, але ціна на аспірин різна. Аспірин фірми “Байєр” продається в декілька разів дорожче, ніж такі самі препарати, але інших виробників. Значною мірою диференціація цього продукту зобов’язана рекламі. “Байєр” зумів запевнити споживачів, що його аспірин найефективніший. Але справа не лише в рекламі. Якоюсь мірою різні види аспіринів відрізняються один від одного за чистотою, протипоказаннями для дітей, упаковками і т.п.

Монополістична конкуренція має загальні риси з досконалою (чистою) конкуренцією: як та, так і інша характеризуються значною кількістю фірм, вільним входом і виходом із галузі. Основне в тому, що на ринку досконалої конкуренції фірми можуть впливати на ціну. На відміну від досконалої конкуренції монополістична конкурентна структура має справу з диференційованими продуктами. Звідси виникає монополістичний елемент. Оскільки ні жодна фірма не продає точно такий же продукт, то вона має певну владу над ціною.

В той же час наявність на ринку близьких за характером замінників обмежує можливості фірми підвищувати ціни. При наявності на ринку продуктів споживачі швидко реагують на їх ціни.

Олігополія. Це така ринкова структура, в якій діє небагато продавців. Досить суттєві бар’єри є перешкодою проникнення в галузь нових фірм. На ринку реалізуються як стандартизовані, так і диференційовані продукти.

Для олігополістичної фірми характерні такі риси: високий рівень концентрації капіталу і виробництва, здатність впливати на обсяг виробництва і рівень цін у галузі. Відносини між олігополістичними фірмами характеризуються як взаємозалежні. Фірми, які знають, що їх дії зачеплять інтереси конкурентів у галузі, приймають рішення тільки після того, коли вони з’ясують характер реакції суперника.

Олігополістичні фірми користуються в основному методом нецінової конкуренції. Існують докази, що в багатьох олігополістичних галузях ціни залишалися стабільними протягом досить тривалого часу.

Надзвичайно важливим аспектом є питання лідерства в цінах. Фірми, які діють в рамках олігополістичної структури ринку, прагнуть до створення системи зв’язків, які дозволили б координувати поведінку в спільних інтересах. Однією із форм такої координації є так зване лідерство в цінах. Воно зводиться до того, що зміни в довідкових цінах здійснюються певною фірмою, яка призначається лідером серед інших. Інші йдуть слідом за нею в ціновій політиці.

Розрізняють три типи цінового лідерства: лідерство домінуючої фірми, таємна домовленість про лідерство і барометричне лідерство.

Лідерство домінуючої фірми – ситуація на ринку, коли одна фірма контролює не менше половини виробництва, а інші фірми досить малі, щоб суттєво вплинути на ціни шляхом індивідуальних цінових рішень.

Таємна домовленість передбачає колективне лідерство декількох досить значних фірм даної галузі, які враховують інтереси один одного. Цінові лідери при цьому повинні вирішувати питання, оголошувати зміни в цінах, які прийнятні тільки для них, чи встановлювати такий рівень цін, який би ліквідував суперечності між усіма фірмами галузі.

Барометричне лідерство, на відміну від попереднього типу цінового лідерства – більш аморфна і невизначена структура; вона часто не забезпечує високого рівня цін. Нерідко відбувається зміна лідера. За ним не завжди йдуть через його неспроможність заставити інших учасників діяти за їх наказом. Часто такі лідери тільки де-юре, а де-факто ціни можуть встановлювати інші фірми, і вони відрізняються від оголошених.

Всі фірми використовують однакову формулу ціноутворення: ціна=затрати+прибуток

“Джерел моторс” довгий час виходила в ціноутворенні із необхідності отримання 15% прибутку на вкладений капітал після виплати податків. При калькуляції затрат фірма враховувала стандартний обсяг виробництва, тобто завантаження виробничих потужностей на 80%. Стандартна ціна нараховувалась шляхом додавання до затрат прибутку, який достатній, щоб забезпечити заплановану норму прибутку. В результаті використання однакових методик ціноутворення поведінка конкурентів стає все більш передбачуваною.

Ще важливо відмітити один аспект в умовах олігополістичного ціноутворення. Покупці можуть потерпати від єдиних цін, які встановлюються олігополістами. В той же час продавці можуть призначити різні ціни для тієї чи іншої групи покупців, таким чином може здійснюватися цінова дискримінація. В цьому плані відрізняють особисту, групову і продуктову дискримінацію.

Більш багаті люди можуть заплатити більш високу ціну, так як їх попит нееластичний. Продавець таємно робить скидку для покупця, який може піти від нього до конкурента.

При такому підході ціна включає однакові транспортні затрати незалежно від місцезнаходження покупця. Таке явище сьогодні в Україні можна спостерігати у сфері стоматології.

Фірми розповсюджують фізично однорідні продукти під різними торговими марками, призначаючи більш високі ціни за добре відомі торгові марки (“заставити платити за етикетку”). Така форма дискримінації найпоширеніша у фармації.

Американський економіст Едвардс приводить яскравий приклад цінової дискримінації. Фірма “РООМ енд ХААЗ І К^о “ продавала пластик метилметалкрилату, який використовувався дантистами для пломбування зубів, по 45 доларів за фунт. Для промислових фірм ціна призначена 0,85 дол. за фунт. Дантисти, дізнавшись про це, почали закуповувати цей пластик у промислових фірм. Щоб зберегти сегментацію ринку, фірма, яка продавала пластик, вирішила добавити отруту в промисловий пластик. Але все закінчилося тим, що компанія вирішила не отруювати свій продукт, але розповсюдила чутки, що промисловий пластик не придатний для лікування зубів.

Теорія олігополістичного ціноутворення показує, що фірми прагнуть запобігти ціновій конкуренції в боротьбі за ринки. Підвищуючи ціну, виробник втрачає частину ринку на користь суперника. Понижуючи ціну, він викликає контрдії і знову нічого не виграє. Тому олігополіст використовує такі методи, які суперники не здатні відтворити швидко і повно. Доля фірми на ринку значною мірою визначається неціновою конкуренцією. Це забезпечується підвищенням якості товарів, їх диференціацією, використанням реклами, покращанням обслуговування після продажу продукту, наданням кредитів. Модель конкуренції ускладнюється, а її методи стають все більш різноманітними.

5.     Групування фірм, сучасні форми конкуренції

Групування фірм у високорозвиненій ринковій економіці буває двох видів:

а) групування великих фірм-олігополістів;

б) групування малих і середніх фірм навколо однієї великої фірми.

Що таке підприємницькі групи? Вони становлять сітку майнових і контрактних відносин між великою фірмою олігополістичного типу, малими і середніми компаніями. Інтеграція підприємств у рамках такого утворення – переважно вертикальна (йде “зверзу донизу” контроль за діяльністю учасників угрупування).

Основою для створення підприємницьких груп є прагнення ефективно впливати на ринок через контроль над виробничо-розподільним циклом із одного центру. Прикладом може бути “Тойота”. Окрім виготовлення різноманітних компонентів до автомобілів, вона охоплює виробництво сталі, автоматичних ткацьких верстатів, текстилю, споживчих товарів, зводить будівельні споруди. В групі 15 підконтрольних компаній, які займаються виробництвом кузовів для автомобілів, готової продукції – важкотонажних вантажівок і автобусів (“ХИНО моторз”), займається фундаментальними науковими дослідженнями. “Тойота” володіє пакетом акцій у кожній із підконтрольних компаній – від 22% акцій “АУТО стіл Уоркс” до 40% в “Тойота ауто боді”. Окрім того, “Тойота” отримує запчастини і компоненти від двох асоціацій – “Кехокай”, яка включає 231 компанію, і “Ехокай”, до якої входить 77 компаній. Зв’язки в них розвиваються на основі контрактних відносин.

Утворення підприємницьких груп відбувається різними шляхами.

Перший – фірма може розділитися на декілька самостійних кампаній.  Наприклад, італійський “Фіат” у 80-ті роки розділився на декілька самостійних компаній для того, щоб кожній із них був забезпечений доступ на ринок капіталів.

Другий можливий шлях – відокремлення якого – небудь підрозділу від материнської компанії. Це робиться, як правило, для того, щоб запобігти появі негативних моментів, які характерні для великої компанії (організаційне розбухання тощо).

Третій шлях – об’єднання і поглинання компаній. Головна компанія захоплює контрольний пакет акцій іншої компанії. Четвертий – групування шляхом опори на банки, які фінансують діяльність компанії. І на кінець, п’ятий шлях – фірми підписують контракти про управління, трансферт технологій, довгострокові закупівлі товарів та інше.

Об’єднання великих фірм олігополістичного типу характерне тим, що між ними розвиваються відносини економічного і фінансового взаємозв’язку. “Тойота” входить у групу МІЦУЇ, яка в свою чергу об’єднує 24 великих компаній. Ця група охоплює мало не всі сфери народного господарства Японії: добувну промисловість, хімічну, електроенергетику, автомобілебудування, фінанси і торгівлю. Такого типу об’єднання виключають можливість централізованого регулювання. Учасники групи узгоджують і координують дії. Там ніхто нікого не примушує. Міжфірмові об’єднання ставлять своєю метою обмеження конкуренції, вдосконалення руху грошового капіталу, забезпечення надійності поставок і збуту, об’єднання ресурсів і взаємодопомога.

Регулювання діяльності в таких групах може приймати різні форми. Перша-координація діяльності учасників через холдінгові компанії. Прикладом може бути концерн Фліка. До його складу входять такі компанії-гіганти: “Динаміт Нобель”, “Будерус”. “Фельмюле” і “Краус Мафей”. Друга форма це тоді, коли роль координатора можуть виконувати траст-фонди і банк (це, наприклад, група Рокфеллера). Третя форма – це така, де єдність учасників групи забезпечується через взаємне володіння акціями. Ця форма поширена в Японії. Органом координації може бути рада президентів фірм.

Групування великих компаній економічно обґрунтоване: таке об’єднання забезпечує його членам більш легкий доступ до фінансових ресурсів і операцій з цінними паперами, контроль над використанням цих ресурсів, краще знання економічної кон’юнктури, координацію, об’єднання ресурсів, допомога фірмам, які потрапили в скрутне становище і т.п.

До числа факторів, які визначають ринкову владу фірми, належать концентрація виробництва і централізація капіталу (концентрація –  збільшення масштабів фірми за рахунок накопичення, а централізація – збільшення шляхом поглинання і об’єднання з іншими фірмами.

Зміна масштабів виробництва відбувається в декількох формах: інтеграція, диверсифікація і конгломерація. Інтеграція – це об’єднання технологічно однорідних виробництв (горизонтальна інтеграція) або виробництв, які утворюють єдиний технологічний ланцюг, починаючи з видобутку сировини і закінчуючи виробництвом готової продукції (вертикальна інтеграція). Диверсифікація – це об’єднання технологічно неспоріднених підприємств, хоча вони можуть відноситись до родинних, споріднених галузей. Диверсифіковані фірми-це багатогалузеві підприємства. Найбільш диверсифікованою компанією світу є компанія “Дженерел електрік”. Крім основної діяльності (виробництво, передача, розподіл і використання електроенергії), вона постачає широкий асортимент електротоварів масового споживання, моторів, електродвигунів, локомотивів, медичних діагностичних апаратів, здійснює фінансові послуги та ін.

Багатогалузева компанія отримує ефект від внутрішньої кооперації. Він називається ефектом “2+2=5”. Суть цього феномену зводиться до того, що об’єднані дії складових частин повинні дати більший результат, ніж проста сума дій окремих підприємств. Цей ефект створюється при допомозі змінних: збільшений обсяг прибутку, зменшення затрат, скорочення потреб у капіталовкладеннях.

Конгломерація означає об’єднання під єдиним фінансовим керівництвом фірм, які не мають виробничих зв’язків і які відносяться не тільки  до різних видів виробництва, але й до різних сфер економіки. Класичним прикладом є конгломерат “Текстрон” в США (виробництво блискавок, фрезерних верстатів, оптичних товарів, ділових формулярів і багато іншого). А почав свою діяльність з невеликої фірми з виробництва парашутів під час Другої світової війни.

Метою створення конгломератів є отримання великих прибутків за рахунок маніпуляції цінними паперами: випуск акцій і облігацій, їх обмін. Керівники конгломератів отримують величезні засновницькі прибутки з цих операцій. І те й інше здатні забезпечити лише банки і фінансові компанії. Для чого це робиться? Справа в тому, що придбання пакету акцій обходиться дешевше, ніж створення нового підприємства за рахунок внутрішніх капіталовкладень. Як додаток до виробничих потужностей конгломерат отримує торгівельні зв’язки, торговельну марку, технічні знання. Якби все починати з нуля, то довелось би потратити набагато більше. А так ці потужності можуть бути отримані шляхом обміну на акції або ж боргові зобов’язання (векселі) без затрат готівкою.

Тенденція до конгломерації залишається на сьогодні актуальною. Все більше фірм займаються не тільки виробництвом, але й наданням послуг (наприклад, фінансові операції).

ВИСНОВКИ: 

Таким чином, вивчивши основи ринкової економіки, ви засвоїли, що ринок – це передусім сфера обміну, але така, яка базується на засадах товарного виробництва та обігу. Основними законами, які керують ринком, є закон вартості, конкуренції та балансу між попитом та пропозицією. Ви засвоїли, що попитом в основному керують споживачі, а пропозицією – виробники. Ви розумієте, що велика частка невизначеності в системі охорони здоров’я робить медичну послугу особливим товаром з особливими характеристиками, які відрізняють її поведінку на ринку від поведінки інших товарів. Засвоївши основні механізми функціонування ринкової економіки, Ви здатні відповісти на питання від кого залежать три основні питання суспільного виробництва: що виробляти, як виробляти і для кого виробляти.

 КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1.     Що таке ринок?

2.     Які передумови виникнення ринку?

3.     Назвіть основні елементи будь-якої економічної системи

4.     Які економічні системи пройшло у своєму розвитку людство і чим вони характеризуються?

5.     Охарактеризуйте поняття ринкової економіки та дайте основні принципи її існування.

6.     Дайте характеристику основних ринкових законів товарного виробництва

7.     Яка мета існування ринку у формулюванні Ф. Котлера?

8.     Які Вам відомі ринки, охарактеризуйте особливості кожного з них.

9.     Наведіть основні економічні категорії ринку та дайте їм характеристику.

10.                       Охарактеризуйте модель кривої попиту.

11.                       Які причини дії закону поступового падіння попиту?

12.                       Які види попиту Вам відомі, охарактеризуйте кожен з них.

13.                       Охарактеризуйте модель кривої пропозиції.

14.                       Дайте характеристику моделі рівноваги попиту і пропозиції.

15.                       Які причини виникнення конкуренції?

16.                       Які види конкуренції Вам відомі?

17.                       Що таке монополістична конкуренція?

18.                       Що таке олігополія?

19.                       Які види цінової дискримінації Вам відомі?

20.                       У яких формах відбувається зміна масштабів виробництва?

Основні визначення

Валютний ринок, або грошовий ринок, де проводиться обмін державної національної валюти на різні  валюти інших держав.

Відсутність попиту – коли споживачі байдужі до даного товару чи послуги.

Внутрішньогалузева конкуренція – це боротьба між виробниками однієї галузі (сфери) виробництва.

Групова дискримінація – ціни систематично знижуються тільки на ринку, який обслуговується конкурентом (“вбий конкурента”).

Змішана економіка  – це сучасна ринкова економіка, яка є поєднанням форм підприємництва та державного втручання.

Конкуренція – це боротьба між товаровиробниками за вигідніші умови виробництва і збуту товарів та послуг, за привласнення найбільших прибутків.

Конкуренція недосконала – це економічне суперництво між монополіями (в т.ч. олігополіями), а також між монополістичними утвореннями і підприємствами середнього і дрібного бізнесу.

Міжгалузева конкуренція – це боротьба між виробниками різних галузей економіки в основному за оволодіння капіталом.

Мінова вартість – це пропорція або співвідношення, у якому один товар обмінюється на інший. Мінова вартість відбиває власну вартість (собівартість) товару.

Надмірний попит – попит вище, ніж пропозиція.

Негативний попит – коли ринок відкидає певний товар чи послугу через негативне відношення споживачів до нього.

Нераціональний попит – попит на шкідливі товари та послуги.

Нерегулярний попит – стрибаючий попит залежно від сезону, часу доби, моди.

Олігопо́лія (англ. Oligopoly) — структура ринку, при якій в одній галузі домінує невелика кількість конкуруючих фірм, при цьому хоча б одна або дві з них, виробляють значну долю продукції даної галузі, а поява нових продавців ускладнена чи неможлива

Особиста дискримінація – ціни призначаються залежно від рівня доходів покупців.

Падаючий попит спостерігається при перенасиченні ринку даними товарами, старінні товару, зміні моди тощо.

Патерналізм – походить від латинського слова “pater” – батько. Означає управління або здійснення контролю над іншими методами, що нагадують батьківську опіку.

Повноцінний попит – коли обсяг продажу і стійкість попиту задовольняють виробника.

Попит – це потреба, підтверджена купівельною спроможністю.

Прихований попит – коли попит є, але немає товару чи послуги, яка була б здатна задовольнити цей попит.

Продуктова дискримінація – різниця в ціні перевищує різницю в затратах через різницю в якості товару (книги в твердій обкладинці і в м’якій).

Пропозиція – це продукція, яку виробник бажає і може виробити, запропонувавши на ринку за певною конкретною ціною.

Ринкова економіка  – це сфера прояву та відтворення товарного виробництва, яка грунтується на балансі попиту та пропозиції.

Ринок – це сфера взаємовідносин та зв’язків всіх елементів товарного виробництва.

Ринок золота виконує роль механізму розподілу і перерозподілу цього металу у загальному товарному виробництві.

Ринок капіталів – це ще один важливий ринок, який задовольняє людські потреби, даючи можливість позичати, накопичувати гроші, гарантувати їх збережність.

Ринок медичних послуг – це сукупність соціально-економічних відносин у сфері охорони здоров’я.

Ринок послуг – це сукупність соціально-економічних відносин у сфері нематеріального виробництва.

Ринок робочої сили – це група людей, які хочуть свою робочу силу запропонувати в обмін на заробітну плату чи товари.

Ринок товарів  – це сфера обміну матеріального товару, основним інструментарієм якого є торгівля.

Ринок цінних паперів – це сфера обміну правом володіння певною вартістю.

Собівартість (власна вартість) – це кількісна міра товару, яка відбиває затрати природних, трудових та інших ресурсів на виготовлення даного товару.

Споживча вартість – це здатність товару задовольняти ті чи інші потреби людей, іншими словами – це корисність даного товару.

Товар – це продукт виробництва чи діяльності людини, створений для задоволення потреб споживачів через обмін.

Ціна – це грошова форма вартості товару, його цінності і залежить від попиту і водночас формує цей же попит і пропозицію.

Чиста конкуренція (досконала) – це економічне суперництво між великою кількістю дрібних та середніх підприємств, які виробляють однорідну продукцію, мають рівний доступ до інформації, абсолютну мобільність матеріальних, трудових та фінансових ресурсів