Науково-технічний прогрес і становлення нового типу економічного зростання

 

План.

1	Технологічні способи виробництва
2	Еволюційні і революційні форми науково-технічного прогресу
3	Відтворення та теорія економічного зростання. Типи економічного зростання. Сучасний тип економічного зростання та його нова якість.
4	Темпи економічного зростання, їх проблема. Фактори економічного зростання
5	Поняття економічної циклічності
6	Модель міжгалузевого балансу В. Леонтьєва і її практичне значення
7	Проблеми інтенсифікації економіки.
8	Екологічні проблеми і шляхи їх подолання

 

1.     Технологічні способи виробництва

 

Розвиток людства постійно супроводжувався вдосконаленням матеріального виробництва. Взаємовідносини всіх елементів продуктивних сил характеризувалися безперервним розвитком як організації самого виробництва, так і його технологій. Основою технологій є стан засобів праці.

Відповідно до природи матеріалів, з яких виготовляли засоби виробництва, первинні періоди людського розвитку поділялися на: кам’яний, бронзовий та залізний вік.

Розвиток виробництва, безперечно, тягне за собою розвиток суспільства: первіснообщинний лад із його простим товарним виробництвом змінюється рабовласницьким із вираженим поділом праці, який переходить у феодальний, де науково-технічний розвиток призводить до появи машин, а це в свою чергу спричиняє загальне товарне виробництво і перехід до капіталізму із вираженою ринковою економікою.

Як в первіснообщинному так і в феодальному періоді переважав екстенсивний шлях розвитку суспільства, а в капіталістичному – інтенсивний. Техніка була ручною і досить примітивною. Результати праці, особливо аграрного сектора визначались часто природними силами, дуже сильно залежали від погоди, природних катаклізмів тощо. Потреби суспільства зростали, і праця ставала дедалі виснажливішою.

Така невідповідність потреб і можливостей довго тривати не могла. Всезростаючі потреби суспільства, поява класу капіталістів з їх жадобою до наживи, конкуренції та збагачення створювали підґрунтя для появи нових технологій, нових форм організації праці, виробництва, підприємництва. Виникло крупне машинне виробництво, яке зумовило значне підвищення продуктивності праці і підняло на вищий щабель розвиток продуктивних сил.

Розвиток системи охорони здоров’я проходив аналогічно. Тенденція розвитку на всіх його етапах вкладається в загальновідоме твердження щодо лікування: «спочатку слово, тоді рослина і аж потім ніж». Причому слід звернути увагу на те, що даний алгоритм спіралеподібно повторюється на всіх етапах розвитку системи. Окремий, і часто досить стрімкий, розвиток проходить кожна складова.

«Спочатку було слово!». Слово лікаря виступало як заспокійлива і обнадійлива складова. Згодом слово використовували як програмну дію, що лягло в основу психотерапії, потім лінгвістики. Сьогодні високі технології використовують різночастотне випромінювання з метою впливу на молекулярний, атомний рівень.

Використання рослини також зазнавало змін. Якщо на початках рослини використовували як відвари та настої, то згодом навчилися робити з них витяжки, екстракти, сьогодні ми вміємо використовувати ферментні та гормональні складові рослин, не кажучи про можливості генної інженерії.

Щодо застосування «ножа» як технічного втручання в організм, то зміни відбуваються в тісному сплетінні з техногенним розвитком суспільства. Від звичайного односплавного скальпеля до малоінвазивної хірургії, а далі до гамма – ножа. Високотехнологічне обладнання сьогодення в більшості орієнтоване на діагностику і аналогів в минулому немає. Відповідно, що таке «отехногенення» неминуче призведе до зміни системи виробничих відносин і системі охорони здоров’я.

 

Основними формами капіталістичного виробництва були: проста кооперація, поділ праці і мануфактура та власне крупне машинне виробництво.

Проста кооперація – це така форма праці, де група осіб сумісно бере участь у виробничому процесі або в різних, але пов’язаних між собою ланках виробництва.

Мануфактура – це кооперація, заснована на поділі праці. Походить від латинського manufactura, від manus – рука і factura – обробіток, виготовлення. Така форма діяльності існувала у двох видах: органічна мануфактура, коли робітники об’єднувалися для вироблення одного товару, але поділ праці був за принципом окремих операцій. І друга форма – це гетерогенна мануфактура, коли робітники розподілили працю не за операціями, а за деталями (виготовлення карет, годинників). Мануфактура була передднем великого машинного виробництва. Вона підготувала робітника, створила матеріальні передумови для появи машин і розчленила роботу на окремі складові, що дало можливість запровадити в майбутньому механізацію операцій.

Власне велике машинне виробництво – це був промисловий переворот. Використання машин зняло обмеженість людських можливостей. Стало можливим виконувати те, що людині було не під силу. З’явилась нова форма виробництва – фабрика, де ручна праця все інтенсивніше витіснялась машинами. Згодом т.з. індустріалізація охопила і важку промисловість – з’явились заводи. Усуспільнення праці призвело до створення таких нових організаційних виробничих структур як концерни, комбінати, корпорації, як у межах однієї держави, так і на міждержавному рівні.

Створення машинної індустрії запустило маховик виробництва та інформатизації суспільства з велетенською швидкістю. За останні 200 років розвитку людство перегнало за темпами прискорення розвитку всі попередні віки свого існування. Потік інформації щороку подвоюється – такий шквал навантаження не може не призвести до перенапруження людських ресурсів, що ми і спостерігаємо сьогодні. Не дивлячись на досить широкий спектр адаптаційних та пристосувальницьких можливостей, людина ХХІ ст. живе у щоденному стресовому середовищі, що призводить до появи нових, не добре вивчених захворювань та до зміни протікання захворювань відомих.

Розвиток інформаційних технологій поставив виробництво на абсолютно новий щабель розвитку. Верстати із числовим управлінням – вже вчорашній день, повністю автоматизовані, комп’ютеризовані заводи здатні випускати продукцію, залучаючи мінімум живої робочої сили. Використання космічних технологій дозволяє створювати матеріали з унікальними характеристиками, які неможливо створити в умовах Землі.

Інформаційні технології в системі охорони здоров’я сьогодні є вельми актуальними: електронні журнали, електронна медична бібліотека, портали головних спеціалістів, соціальної мережі медпрацівників, експертні системи, автоматизовані бази даних, бази даних, бази знань, телемедичних мереж, окремі добірки інформації, що існують виключно в електронній формі та розповсюджуються по каналах INTERNET та електронної пошти. Телемедицина – це той напрям інформаційних технологій, який наблизить надання медичної допомоги впритул до пацієнта посередництвом телемедичних консультацій, теленавчання, проведення телемедичних лекцій, відеосемінарів, конференцій, отримають розвиток мобільні телемедичні комплекси (переносні, на базі реанімобіля і т.д.) для роботи на місцях аварій, розвиваються телемедичні системи динамічного спостереження тощо.

Слід наголосити на етичних моментах запровадження високих технологій в сферу медицини. Сьогодні можливі поєднання живих і технічних систем. Нікого вже не можна здивувати ні штучними клапанами серця, ні штучними суглобами, ні вживленими чіпами. Поступово імплантація і синергізм живого і неживого, так звана денатуралізація людського організму, набиратиме все більших обертів і функції лікаря все більше будуть зміщуватися в сторону етичних сфер.

Освоєння і використання атомної енергії зробило людину незрівнянно могутнішою як у створенні, так і в руйнації.

Розвиток науки, вивчення атомної енергії дали людям не тільки дешеву електрику, але і смертоносна зброя у вигляді атомної бомби. Вперше люди випробували на собі всю руйнівну потужність цієї зброї. 6 серпня 1945р. її скинули на жителів Японського міста Хіросіма, загинуло 140 тис. осіб, а 9 серпня на місто Нагасакі, загинуло 75 тис. осіб.

1) Після закінчення Другої Світової Війни весь світ розділився на два ворожих табори: соціалістичний на чолі ( СРСР) і капіталістичний на чолі ( США ). Починається протистояння двох сил з накопиченням зброї масового знищення так звана « гонка озброєння». Кращі вчені планети працюють над тим, що б створити ще смертельнішою зброю, здатну знищити весь світ. Так з’являється ядерне, нейтронне, водневе, зброю. Розробляються нові види хімічної і бактеріологічної зброї. Нависає загроза розв’язання третин Світової Війни. На території США і колишнього СРСР у середині 1995 року налічувалося близько 25 тис. ядерних боєголовок. Правда, після розпаду соц. табору та СРСР, в тому числі, довгих і багаторазових переговорів, загроза ядерної війни знизилася до самої нижчої позначки за останні 50 років.

 2 ) 26 квітня 1986 сталася аварія на чорнобильській АЕС. На свободу вирвалися цезій, стронцій, плутоній – радіоактивні елементи, які неможливо знешкодити ніякими способами. Переносяться вітром і дощами вони покрили територію площею більше 100 тисяч кв. кілометрів з населенням не менше 800 тисяч осіб. Наслідок цієї аварії позначаються і по сьогоднішній день. Так це тільки одна з екологічних катастроф. А вони відбуваються постійно, правда меншого масштабу.

 3 ) З приходом НТР людина почала споживати все більше і більше природних ресурсів. Почали інтенсивно вирубувати ліси, що призводить до знищення тваринного світу. Людина витісняє тварин зі своїх місць проживання, все більше і більше потрапляє їх у «червону книгу». Збільшується видобуток нафти, природного газу, залізної руди, кам’яного вугілля, що призводить до виснаження природних ресурсів на землі. Так при видобутку нафти відбуваються витоку, які згубно позначаються на флору і фауну, а із за пустот, які утворюються при видобутку, відбувається рух земної кори, в слідстві чого відбуваються землетруси.

 З кожним роком на наших дорогах з’являється все більше автотранспорту, який забруднює наше повітря, над великими містами вранці стоїть смог. Заводи, металургійні та хімічні комбінати також завдають величезних збитків навколишньому середовищу.

 4 ) Людина – цар природи. Це «мудре » вислів призвело до осушенню Аралу і наступу пустель. У 1950-2000 роках людство втратить 1/5 родючого шару землі. Наступ пустелі призвело до появи мільйонів екологічних біженців, а всього від цього процесу постраждала 1 мільярд осіб.

 Але причини рукотворних катастроф не тільки в невмілому управлінні природою. У Японії за 10 років сто чоловік було вбито роботами. У 1984 році у Франції комп’ютер, встановлений на греблі водосховища в долині річки Тарі, самовільно дав команду відкрити шлюзи. Водосховище скинуло 2,5 млн. кубометрів води, заподіявши великої шкоди жителям долини.

 У грудні 1985 року в індійському місті Бхопал сталася катастрофа, яка за кількістю безпосередньо загиблих вважається найбільшою в історії промисловості. В результаті технічного збою з резервуарів заводу в повітря було викинуто шкідливих хімічних речовин, викликає задуху і втрату зору. Тільки за 3 дні після катастрофи загинуло від задухи 2 тисячі осіб.

 Причиною цих катастроф з’явилася створена людиною штучне середовище проживання. Машини, в силу їх складності, не в змозі не ламатися. Здавалося б, це поодинокі випадки, але збій в мережі комп’ютерів компанії АТ & Т в 1990 році, коли мільйони людей чули в телефонній трубці сигнал «зайнято », показав, що машини можуть « зійти з розуму» відразу у всьому світі. За підрахунками фахівців в техногенних катастрофах і аваріях гине більше людей, ніж у всіх стихійних лихах разом узятих.

 5 ) Розвиток техніки деколи породжує ситуацію абсурду. Так, наприклад, стрімкий розвиток комунікаційних мереж (телефон, радіотелефон, комп’ютерні мережі ) випереджають можливість їх значущого та відповідального наповнення. Багато технічні інновації (винаходи, конструкторські розробки ) часом випереджають час, стають економічно невигідні. Масове кількість технічних пристосувань, їх впровадження у виробництво та побут випереджають інтелектуальний і особливо моральний рівень масової свідомості. Виникає необхідність включення в технічні системи того, що англійці називають fool proof (захист від дурня ). Затурканість технікою усього потоку життя примножує катастрофи, аварії, трагічні події.

Біотехнології зробили абсурдним змагання людини із машиною – миттєві обчислення, мільярдні обчислювальні операції, багатоцільовий системний аналітичний прогноз тих чи інших процесів чи подій, миттєва обробка гігантських масивів інформації – сьогодні це вже не прерогатива людини. На даному етапі люди працюють над проблемою з’єднання людського розуму із комп’ютерним чіпом. Перші вдалі спроби вживити в головний мозок людини інформаційні чіпи на кремнієвих кристалах уже проведено.

Людина впритул підійшла до вирішення проблеми трансплантації. Розшифрування генотипу людини не що інше, як основа абсолютно нового напрямку розвитку медицини та біології.

Нанотехнології називають малим світом великих можливостей. Нановакцини, які сьогодні виготовляють дозволяють значно знизити рівні захворюваності при певних патологіях, брахітерапія дозволяє доставляти радіоактивні джерела безпосередньо в клітину.

Генна інженерія – новий напрям розвитку науки, який має як опосередковане так і безпосереднє відношення до системи охорони здоров’я.

 

 

Можливостями генної інженерії можна буде позбутися практично всієї патології. Закладеної на генетичному рівні. З допомогою цієї науки можливо буде вирішити питання старіння, довголіття, а то і безсмертя. Розшифрування генотипу людини не що інше, як основа абсолютно нового напрямку розвитку медицини та біології. Людина впритул підійшла до вирішення проблеми трансплантації шляхом вирощування із стовбурових клітин практично всіх тканин людського організму.

Освоєння і використання атомної енергії зробило людину незрівнянно могутнішою як у створенні, так і в руйнації. Діагностика і лікування онкологічних, гематологічних захворювань сьогодні в основному базується на використанні атомної енергії. Мутаційний вплив її на генетичний апарат людини сьогодні колосальний як у найперспективніших напрямках так і найруйнівніших.

Ми живемо в епоху науково технічної революції. Цим поняттям, підкреслюється величезне значення науки і техніки в нашому житті. Але так було не завжди. Зачатки науки і техніки зародилися в давнину, але розвивалися вони відособлено один від одного. Стародавні греки, наприклад, створивши одну з кращих культур, намагалися пізнати природу, але всю важку роботу у них виконували раби, а не створені на основі наукового прогресу машини. Тільки в новий час «ставлення людини до природи перетворюються з споглядального в практичне » Тепер цікавилися не природою як вона є, а задавалися питаннями, що з нею можна зробити? «Природознавство перетворилося на техніку, точніше ; воно з’єдналося з технікою в єдине ціле» ( В.Гейзенберг ). 2 ) Техніка – це сукупність зусиль, спрямованих на те, щоб впоратися з природою, а також з антропогенною перетвореної середовищем. Техніка – не просто машини, а систематичний, упорядкований підхід до об’єктів із застосуванням математичного апарату і різних експериментальних процедур.

Сьогодні ми усвідомили, що людина не могла стати мислителем, якби не була, в цей час діяльною. Людина створила знаряддя, але знаряддя створили людини. Тісний зв’язок між наукою і технікою відображаються в самому терміні « науково технічна революція – НТР ». Як зазначив Б. Рассел « Техніка виходить з науки, а остання керується технікою ». Цей зв’язок між наукою і технікою, привела в середині XX століття до створення якісно нової системи, яка породила принципово нову ситуацію на всій нашій планеті. 3 ) Сучасна наука має дві основні функції: пізнавальну і практичну. Пізнавальна функція дозволяє задовольнити потреби в пізнанні існуючих зв’язків навколишнього світу. Наука перетворюється на безпосередню продуктивну силу, тісно переплітається з технікою і виробництвом (тому і називається науково – технічна революція) і це змінює весь вигляд суспільного виробництва, умови, характер і змісту праці, структуру виробничих сил, робить впливу на всі сторони життя. 4 ) У підготовці НТР, яка стала закономірним наслідком науково -технічного прогресу останніх століть, велике значення мало відкриття складної структури атома, явища радіоактивності, створення теорії відносності квантової механіки, генетікі1, кібернетікі2, широке застосування електрики, розщеплення атомного ядра створення реактивної техніки, механізації та автоматизації виробництва. Багато чого з того, що зараз для нас зазвичай – автомобіль, літак, радіо, телебачення, все це продукт науково – технічного прогресу, який підготував у першій половині XX століття сучасну науково – технічну революцію. Досягнення науково – технічної революції вражаючі. Вона вивела людини в космос, дала йому нове джерело енергії – атомну, принципово нові речовини і технічні засоби (лазер ), нові засоби масової коммунікаціі3 та інформації і т.д., і т.п. 5 ) В авангарді науки йдуть фундаментальні дослідження. Увага влади до них різко зросла після того, як Альберт Ейнштейн повідомив у 1939 році президентові США Рузвельту про те, що фізиками виявлено нове джерело енергії, який дозволяє створити небачене досі зброю масового знищення. Над процесом поділу ядра урану також працювали і німецькі фізики О. Ганом, Ф. Штрассман. І невідомо, як склалася б історія людства якби атомна бомба з’явилася у гітлерівської Німеччини на початок Другої Світової Війни і які були б наслідки. Друга Світова Війна і так була самою руйнівною в історії людства і забрала за різними оцінками від 55до 75мілліонов осіб. У СРСР роботи над атомною зброєю були розпочаті в 1943 році у зв’язку з побоюваннями, що така зброя створює гітлерівська Німеччина. Після ядерних вибухів у Хіросімі і Нагасакі, закінчення Другої Світової Війни і початку війни «холодної» стало очевидним, що наявність монополії на атомну зброю у одного держави – ​​США є чинником, що загрожує миру і міжнародної стабільності. Радянський Союз у другій половині 40- х років зробив безпрецедентні зусилля для створення власної атомної бомби. Вклад вітчизняних вчених у вирішення проблем атомної фізики виявився досить вагомим. Не випадково СРСР став « піонером » в освоєнні «мирного атома » (перша в світі атомна електростанція була пущена в 1954 році в місті Обнінську ). Дослідження по створенню атомних реакторів і атомної бомби вперше змусили капіталістичні держави організувати в рамках великого національного науково – технічного проекту узгоджена взаємодія науки і промисловості. Це послужило школою для здійснення подальших загальнонаціональних науково – технічних дослідницьких програм. Але, можливо, ще більше значення мав психологічний ефект використання атомної енергії – людство переконалося в колосальних перетворюючих можливостях науки і її практичного застосування. Почалося різке зростання асигнувань на науку, числа дослідницьких установ. Наукова діяльність стала масовою професією. У 2-й половині 50-х рр.. під впливом успіхів СРСР у вивченні космосу і радянського досвіду організації і планування науки в більшості країн почалося створення загальнодержавних органів планування та управління науковою діяльністю. 6 ) Посилилися безпосередні зв’язки між науковими і технічними розробками, прискорилося використання наукових досягнень у виробництві. У 50-ті рр.. створюються і отримують широке застосування в наукових дослідженнях, виробництві, а потім і управлінні електронно – обчислювальні машини (ЕОМ ), які стали символом НТР. Їх поява знаменує початок поступової передачі машині виконання логічних функцій людини, а в перспективі – перехід до комплексної автоматизації виробництва і управління. ЕОМ – принципово новий вид техніки, що змінює положення і роль людини в процесі виробництва. У 40- 50-і рр.. під впливом найбільших наукових і технічних відкриттів відбуваються корінні зрушення в структурі більшості наук і науковій діяльності; зростає взаємодія науки з технікою і виробництвом. Так, в 40 -50- егг. людина вступає в період НТР. 7 ) XX століття в цілому і його друга половина, яка характеризує НТР, принесли величезні досягнення в галузі молекулярної біології. Якщо в першій половині XX століття прогрес в галузі вивчення макромолекул був ще порівняно повільним, то в другій половині XX століття, тобто в епоху НТР, ці дослідження істотно прискорилися, завдяки техніці фізичних методів аналізу. Розкриття в середині XX століття структури ДНК4 (1953р американським біохіміком Джеймсом Уотсоном і англійським фізиком Ф. Криком ) послужило початком інтенсивних досліджень в хімії та біології. Було з’ясовано, що нуклеїнові кислоти, що є носієм і передавачем спадкових якостей і які відіграють основну роль у синтезі клітинних білків, утворюють групи речовин, важливість яких важко переоцінити. До початку 60 – х років у вчених – біологів вже склалося чітке розуміння основних процесів передачі інформації в клітині при синтезі білка. 8 ) У 40- х і 50- х роках йшло активне винахід нових лікарських препаратів ( наприклад, в їх числі клас препаратів – антибіотиків ), що було успіхом цілого спектру наук, починаючи від біології і кінчаючи хімією. Приблизно в той же час були запропоновані нові способи промислового виробництва вакцин і ліків, що зробило багато ліків дешевими і доступними. Завдяки цим успіхам НТР в області медицини відступили такі страшні хвороби як правець, поліомієліт і сибірська виразка, значно скоротилася захворюваність на туберкульоз і проказу. Після другої світової війни в багатьох країнах Азії і Африки молоді незалежні держави почали впроваджувати медичне обслуговування. Масові дешеві щеплення і введення елементарних правил гігієни призвели до різкого зростання середньої тривалості життя і скорочення смертності. 9 ) В результаті НТР за оцінками експертів у США до 68 % зростання ВНП5. в 1945-1970 роках пояснюється продуктивності праці і лише 32% зростанням трудовитрат. Наслідком цього стало підвищення темпів економічного зростання. Багато в чому саме завдяки цьому фактору на заході змогли побудувати так звана держава благоденства, коли при збереженні демократичних прав і свобод та ринкової економіки громадянам гарантується певний рівень соціального забезпечення і добробуту. У багатьох капіталістичних країнах світу це призвело до зростання ролі держави, яка, на думку сформованому в суспільстві після війни, має взяти турботу про своїх нужденних громадян на себе. Великомасштабні компанії боротьби з бідністю, будівництво дешевого житла, допомоги по безробіттю важким тягарем лягали на держбюджет, але саме завдяки їм помітно підвищилася якість життя пересічних громадян. НТР призвела розвинені країни до епохи масового споживання. 

10 ) Поняття « науково – технічна революція » включає в себе революцію в підготовці кадрів по всій системі освіти. Нова техніка і технологія вимагають нового працівника – більше культурного й освіченого, гнучко пристосовується до технічних нововведень, високо дисциплінованого, що має до того ж навички колективної праці, що є характерною рисою нових технічних систем. Різко зросли вимоги до рівня освіти, кваліфікації та організованості працівників. Про це свідчать такі факти: чисельність науковців у світі подвоюється кожні 10-15 років і до 2000 року досягне 10 мільйонів чоловік; в даний час в вузах навчається 70 мільйонів студентів. Інформаційний динамізм сьогоднішнього світу призвів до регулярного старіння знань, що породило нову освітню концепцію, відому як безперервна освіта. Також тенденцією в галузі освіти стає його гуманізація6. Це багато в чому викликано заміною людини машиною в монотонному процесі промислового виробництва та його переорієнтуванням на більш творчі види діяльності. 11 ) У середині ХХ століття починається освоєння космосу. У 1957р. з космодрому Байконур піднявся перший штучний супутник Землі, а в 1961р. відбувся перший політ людини в космос, він тривав 1год 48мінут. З цього починається ера космонавтики. 12 ) Важливою характеристикою етапу НТР стали нові технології, яких не було в середині XX століття. До них відносяться лазерна технологія, біотехнологія, мікроелектроніка, створення « штучного інтелекту», волоконно – оптичний зв’язок, генна інженерія, дослідження космосу та ін

Важливою характеристикою НТР стала небачена раніше інформатизація суспільства на основі персональних комп’ютерів ( що з’явилися наприкінці 70- х років ) та Всесвітньої системи загальнодоступних електронних мереж ( «Інтернет »). У результаті людина, по-перше, отримав доступ до обсягів інформації значно більшим, ніж коли б то не було; а по-друге, з’явився новий спосіб спілкування, який можна назвати горизонтальним. До його появи спілкування та поширення інформації було в основному вертикальним. Автор випускає книгу – читачі читають, по радіо і телебаченню щось передають – люди слухають це чи дивляться. Зворотний зв’язок раніше майже був відсутній, хоча потреба в ньому була дуже велика. Інтернет забезпечує поширення інформації для практично необмеженого кола споживачів, причому вони без жодних зусиль можуть спілкуватися один з одним.

Таким чином, НТР спричинила перебудову всього технічного базису, технологічного способу виробництва. Разом з тим вона викликала серйозні зміни в світобаченні. Останнє знайшло втілення в принципово нових, синергічних уявленнях про об’єктивну реальність. На сучасному етапі пізнання матеріального світу надзвичайно важливу роль відіграє парадигма самоорганізації, яка служить природною основою філософської категорії розвитку. ХХ століття обумовлений безліччю відкриттів і винаходів, які якісно поліпшили життя і побут людини, змінило його світогляд, почалося освоєння космосу, збільшилася середня тривалість життя, і т.д. Але разом з НТР прийшли нові проблеми і негативні наслідки.

 

2. Еволюційні і революційні форми науково-технічного прогресу

Вдосконалення засобів праці впродовж віків відбувалось разом із набуттям людиною знань та вмінь, що забезпечувало розвиток науки та техніки.

 

Іншими словами можна сказати, що наука – це розумова людська діяльність, спрямована на здобуття нових знань про дійсність. Наука – це духовний продукт загального людського розвитку, суспільний інтелект. Кожна окрема людина знає мізер, а людство знає все.

Сьогодні наука є окремою продуктивною силою, яка має певні особливості:

–         на першому місці опинились теоретичні знання;

–         у більшості галузей наука є початковою стадією виробництва;

–         безперервний процес наукового перетворення виробництва;

–         розвиток науки є основою переходу до інтенсифікації виробництва;

–         наука забезпечує безперервне оновлення технологій.

Завдяки науці сьогодні з’являються принципово нові технології, які породжують принципово нові товари, що здатні задовольнити всезростаюче населення Землі у продуктах харчування, предметах широкого вжитку, засобах зв’язку та пересування. Досягнення фундаментальної науки дозволили створити матеріали із властивостями, які не притаманні ні одному виду живої природи та які в стані значно ефективніше замінити природні речовини тощо.

Сам термін техніка походить з грецького τεχνικός – вправний досвідчений, від τεχνη – майстерність, мистецтво. Нові знання породжують нові види засобів праці, задовольняючи певні потреби і водночас із цим виникають нові, задоволення яких знову вимагає нових знань і нових засобів і т. д.

Цей процес безперервний і невпинний, бо людство знаходиться у постійному пошуку і розвитку від початку свого існування.

Об’єднання науки і техніки відбулося лише на початку ХІХ століття, коли завершилась перша промислова революція і крупне машинне виробництво з’явилось завдяки науковим розробкам. Саме завдяки науці Бенджамін Франклін у 1760 році запропонував громовідвід, Іван Ползунов у 1765 році зробив першу парову машину, Роберт Фултон у 1803 році збудував підводний човен, Луї – Жак Дагер у 1839році зробив фотоапарат, першу обчислювальну машину з програмним керуванням створив Чарльз Беббедж у 1833, Микола Кибальчич у 1881році запропонував креслення космічної ракети, у 1895 році Олександр Попов подарував нам радіо, брати Уїлбер та Орвілл Райт у 1903 році створили перший літак, а в 1910 – Гліб Котельников – перший шовковий парашут. Можна було б і далі перелічувати ці чудові винаходи, але і з цих декількох зрозуміло, який великий стрибок людства вперед напередодні третього тисячоліття започаткували в минулих двох століттях.

Науково-технічний розвиток відбувається у двох формах- еволюційній–науково-технічний прогрес(НТП) і революційній–науково-технічна революція (НТР).

Науково-технічний прогрес супроводжує всю історію розвитку людства. Вдосконалення засобів виробництва, ускладнення технологій, підвищення продуктивності праці – все це результати науково-технічного прогресу.

Взявши за вихідну позицію вищенаведені винаходи, бачимо, що менш, ніж через два століття розвиток цих ідей сягнув на неймовірну висоту. Від першого польоту братів Райт до першого польоту Юрія Гагаріна пройшло трохи більше як пів століття – фантастично короткий час у шкалі історії людства.

Основними рисами НТР є:

–         випереджаюче зростання науки у системі “наука-техніка-виробництво”;

–         фундаментальні зміни у техніці – штучно створених засобах праці, які посідають проміжне місце у взаємодії людини і природи;

–         докорінні перетворення головної продуктивної сили – працівника;

–         докорінне перетворення предметів праці, поява нових видів матеріалів з наперед заданими властивостями;

–         виникнення принципово нових технологій;

–         революція щодо використання людьми сил природи;

–         початок інформаційної революції.

Однією з перших НТР в системі охорони здоров’я було винайдення антибіотиків. У 20-их роках в Лондоні бактеріолог Флеммінг ставив досліди з колоніями стрептококів на спеціальному середовищі. Він звернув увагу, що середовище забруднила цвіль, яка розчинила культуру стрептококів. Із цвілі дослідник здобув антибактеріальний фермент лізоцим. Продовжуючи досліди, Флемінг помітив, що зелена цвіль виділяє антибактеріальну речовину, яка пригнічує ріст багатьох бактерій. Цю речовину він назвав пеніцилін.

Саме в ХІХ столітті були зроблені три великих відкриття, в результаті яких основні процеси природи були пояснені і зведені до природних причин. Першим з таких відкриттів було вчення про клітинну структуру організмів, що стало результатом колективної роботи багатьох учених різних країн, зокрема німецького ботаніка Маттіаса Якоба Шлейдена (1804-1881) та німецького біолога Теодора Шванна (1810-1882). В результаті цього вперше було сформульоване положення про клітину як основний структурний елемент рослин і тварин.

Другим з трьох великих відкриттів ХІХ століття в галузі природничих наук, що мають вирішальне значення, було обґрунтування закону збереження і перетворення енергії, що сприяло розвитку біології та медицини в розробці питань обміну речовин у тваринному організмі.

Еволюційне вчення Дарвіна було третім великим відкриттям і дало відповідь на питання про походження органічного світу, що здавна займав людські думки. В основі цієї теорії лежать поняття про природний відбір та боротьба за існування, завдяки яким стало можливим пояснення різних етапів розвитку людини, починаючи від простих, безструктурних, але що відчувають подразнення протоплазми нижчих організмів і закінчуючи мозком людини.

 

3. Відтворення та теорія економічного зростання. Типи економічного зростання. Сучасний тип економічного зростання та його нова якість

 

Виробництво матеріальних і духовних благ є незамінною умовою існування суспільства, тому питання рівня і якості життя цікавить населення будь-якої країни. Поняття рівня і якості життя охоплює всі види людських потреб: і матеріальні, і духовні, і соціальні. На першому місці стоїть, звичайно, задоволення матеріальних потреб – це продукти харчування, одяг, житло, умови праці та ін. Рівень культурного розвитку людини залежить від ступеня задоволення духовних потреб: отримання освіти, медичного обслуговування, вивчення мистецтва, морального вдосконалення. І на кінець, прогрес цивілізації виражається в розширенні соціальних потреб. Це може забезпечити лише процес безперервного виробництва – відтворення розглядається не як окремий акт, а як постійне повторення процесу виробництва.

Типологія відтворення є досить різноманітною і багатокритеріальною. Найвживаніші два критерії:

1) характер використання ресурсів отриманих доходів;

2) якісна характеристика факторів виробництва.

Відповідно до першого розрізняють три види відтворення просте, розширене та звужене.

Відповідно до зміни сукупності демографічних показників прийнято виділяти три основних історичних типу відтворення населення: “архетип”, “традиційний”, або “патріархальний” та “сучасний” або “раціональний”.

Просте відтворення – це повторення процесу виробництва в попередніх масштабах, тому що весь отриманий дохід спрямовується на кінцеве споживання.

Якщо розглядати даний процес через призму відтворення населення, то лікарів більше цікавить стабільність чисельності населення. Вважається, що для збереження простого відтворення населення необхідно, щоб на 100 подружніх пар доводилося 258 дітей.

Враховувати треба бути такі чинники як безплідність деяких пар, не вступання у шлюб певної кількості осіб, і не доживання якоїсь кількості до фертильного віку.

Рис. 3.1 Просте відтворення

 

Розширене відтворення – це повторення процесу виробництва в більших масштабах, так як частина отриманого доходу використовується для придбання додаткових ресурсів, за рахунок яких виробництво відновлюється в більших розмірах.

Рис. 3.2 Розширене відтворення

У демографії розширене відтворення населення спостерігається з початку нашої ери. За даними статистики за дві тисячі років населення землі виросло від 200 млн до 7 млрд осіб, тобто у 3,5тисячі разів. Особливо стрімкий ріст населення відбувся паралельно з періодом зростання науково-технічного прогресу приблизно з 1800 року, коли чисельність населення зросла до 950 мільйонів, а вже через 100 років воно перевалило за півтора мільярда. Подальшу динаміку чисельності населення дивись рис.3.3

Рис. 3.3 Динаміка чисельності населення Землі від початку нашої ери.

 

Звужене відтворення – це повторення процесу виробництва в зменшених масштабах, тому що отриманий дохід використовується не за призначенням або його взагалі немає.

Рис. 3.4  Звужене відтворення

 

Рис. 3.5 Динаміка чисельності населення України

 

Ці критерії дають кількісну характеристику відтворення. Але суспільство розвивається не лише кількісно, а й якісно, і відповідно соціально-економічні явища ніколи не відтворюються у незмінному вигляді, що є великим щастям суспільства і гарантією його розвитку.

У кожному історичному періоді при уважному вивченні виявляються нові елементи, які зароджуються, розвиваються і досягають таких значних розмірів, що тим самим міняють економічні обриси самого суспільства. Тому просте відтворення в практиці є швидше абстрактним, аніж реальним. Зміни в суспільстві можуть накопичуватись дуже повільно і непомітно, що характеризуватиметься як застій. В окремі періоди кризових змін в суспільстві можливе звужене виробництво, що сьогодні спостерігається в Україні. В цей період одні виробники збагачуються, інші банкротують, суспільство ділиться на багатих та бідних.

Таблиця 3.1

Динаміка індексів продукції промисловості в Україні за окремими галузями в період 1985 – 2013рр. (у відсотках).

 

Індекс продукції промисловості – це показник, який обчислюється на підставі даних підприємств про вартість даної продукції у порівняльних цінах. Індекси промислової продукції за тривалі періоди обчислюються ланцюговим методом, тобто шляхом перемноження між собою індексів до попереднього року за необхідний період.

Однак в історії людства все-таки переважає розширене відтворення. В результаті його передусім збільшується реальний ВНП, національний дохід і підвищується продуктивність праці. Таким чином, ми підійшли до поняття “економічне зростання”. Кінцевою метою економічного зростання є споживання, підвищення рівня життя.

Економічне зростання відображає збільшення кількості створених за певний проміжок часу товарів і послуг.

 

 

Існує три типи економічного зростання: екстенсивний, інтенсивний та змішаний. При екстенсивному типі економічного зростання відбувається ріст національного продукту за рахунок кількісного приросту всіх елементів продуктивних сил при незмінному рівні технічної основи виробництва.

При інтенсивному типі економічного зростання збільшення маcштабів випуску продукції досягається якісним вдосконаленням продуктивних сил, а саме – використанням більш вдосконалених факторів виробництва і технологій. Основою інтенсифікації завжди є науково-технічний прогрес. Результатом інтенсифікації є не тільки збільшення обсягу виробництва продукції, але і її якості.

Сьогодні чистий тип економічного росту зустрічається досить рідко, в основній масі галузей відбувається змішаний тип економічного зростання, коли успіхи досягаються не лише за рахунок збільшення кількості використаних факторів виробництва, а також за рахунок удосконалення техніки і технологій.

В системі охорони здоров’я України до теперішнього часу переважав екстенсивний шлях розвитку. Що призвело до створення велетенської матеріальної бази, яка стала неймовірно матеріалоємкою. При загальному фінансуванні галузі у 2012 році понад 53 млрд грн, що становило 14,2% бюджету галузь опинилась у фінансовому цейтноті тому, що 80% даних коштів було витрачено тільки на заробітну плату.

Таблиця 3.2

Динаміка бюджетних витрат на охорону здоров’я в Україні за період 2009-2013 рр. (млрд грн)

 

Зрозуміло, що більшими витрати з бюджету на одну галузь бути не можуть. Тому, очевидно, що для збереження обсягів поставлених завдань слід реформувати галузь, що власне, сьогодні і відбувається. Водночас слід звернути увагу, що очевидний і найпростіший шлях вирішення питання це скорочення системи, в даному випадку, є неприйнятним. Тому, в основу сучасного нагального реформування охорони здоров’я слід покласти переважаючий інтенсивний шлях розвиток системи. Удосконалення продуктивних сил, раціональне використання наявних ресурсів, застосування нових технологій, широке запровадження досягнень науково-технічного прогресу – це ті шляхи, які можуть вивести систему охорони здоров’я на шлях розвитку і процвітання.

Практика не знає чистого екстенсивного чи інтенсивного шляху. Завжди має місце переважно той чи інший тип економічного зростання. Щоб визначитись, який саме тип економічного зростання в даний момент переважає, необхідно вияснити, за рахунок яких факторів збільшується обсяг національного виробництва. Так, наприклад, в розвинених капіталістичних країнах НД зростав за рахунок інтенсивних факторів, в то й же час в СРСР в 70-80-ті роки таке зростання лише на 20-30 % забезпечувалося інтенсивними факторами. Відповідно цей показник для розвинених країн становив 50%.

 

Таблиця3.2

Характеристика типів економічного зростання

Чому економічне зростання само по собі розглядається як важлива економічна мета? Відповідь зрозуміла. Збільшення суспільного продукту на душу населення означає підвищення рівня життя. Зростаюча економіка має більшу здатність задовольняти все нові потреби і вирішувати соціально-економічні проблеми як всередині країни, так і за її межами. Економічне зростання полегшує вирішення проблеми обмежених ресурсів. Економіка, яка розвивається, на відміну від статичної, дозволяє, фігурально виражаючись, “мати пиріг і його їсти”.

 

4. Темпи економічного зростання їх проблема. Фактори економічного зростання

Економічне зростання прийнято вимірювати в процентному відношенні або в абсолютних величинах. Економічне зростання в більшості випадків вимірюється двома методами: шляхом порівняння реального ВНП і ЧНП за певний період часу (1); або як збільшення національного доходу на душу населення (2). Використовують і той і інший метод. В залежності від того, що необхідно вияснити: або ж абсолютне зростання, або ж якісні зміни. Якщо, наприклад, важливо визначити рівень військово-промислового потенціалу, то таку картину дає перший показник. Якщо ж важливо вияснити питання відносно росту життєвого рівня населення, то доцільніше брати другий показник. Так, наприклад, ВНП Індії на 70% переважає ВНП Швейцарії. Проте рівень життя населення Індії значно відстає від рівня життя швейцарів. Так дохід на душу населення в Швейцарії переважає такий показник в Індії в 60 раз.

Проте, коли говорять про економічне зростання, то, як правило, мають на увазі зростання річних темпів у %. Вони розраховуються так: якщо ВВП становив в Україні у 2000 році, наприклад, 170 млрд. грн, а в 2001 році – 202 млрд. грн, то темпи економічного зростання будуть становити:

     202 – 170

А = –––––––––––х 100 = 18%

 170

Але в будь-якому випадку кінцевою метою економічного зростання повинно бути споживання, зростання благоустрою населення.

Яку картину змальовують цифри економічного зростання? У економістів, як правило, виникає бурхлива реакція, коли має місце навіть незначна різниця в темпах економічного зростання. З точки зору звичайної людини незрозуміло, чому необхідно так турбуватися, якщо темпи економічного зростання знизились з 4 до 3 %. Справа в тому, що хоча б для США при ВНП 4000 млрд доларів різниця в 1 % становить приблизно 40 млрд. доларів. А для бідної країни це може бути просто катастрофою.

Економісти використовують так зване “правило величини 70”, з допомогою якого підраховується кількість років, які необхідні для подвоєння обсягу виробництва. Наприклад, в одній країні темпи економічного зростання становлять 4 %, а в іншій – 2 %. Якщо вони такими і зостануться, то подвоєння ВНП у відповідності до “правила 70” відбудеться в першій країні через 18 років (70:4), а в другій – через 35 років (70:2). Таким чином, більш високі темпи економічного зростання бажані.

У зв’язку з розглянутим, можна поставити таке запитання: які темпи більш бажані? Здавалось би завжди краще мати дуже високі темпи. В цьому випадку суспільство отримає продукції більше, значить у нього буде більше можливостей краще задовольняти свої потреби. Але при відповіді на це запитання слід врахувати такі два моменти: 1) яка саме продукція вироблена (можна було дати багато низькоякісної продукції – в свій час в СРСР таким шляхом вирішили проблему житла, будуючи т.з.”хрущовки”); 2) дуже важлива ще структура виробництва. Якщо питома вага товарів і послуг для населення незначна, то таке збільшення обсягу виробництва, а значить темпів економічного зростання, мало що доброго дасть народу. Наприклад, може бути дуже великим приріст військового виробництва. При такому зростанні обсягу виробництва рівень життя населення може навіть понизитися.

Розглянемо ще варіант нульових темпів економічного зростання. Така ситуація на відносно невеликому відрізку часу не загрожує великими неприємностями. Щодо від’ємних темпів зростання, то вони, як правило, пов’язані з кризовими явищами в економіці. При переході країни до нормального розвитку завжди бажані оптимальні темпи зростання. Вони не можуть бути надто високими, так як надто високі темпи, як доказує макроекономіка, як правило, приводять до інфляції.

Для оцінки економічного зростання, його динаміки, темпів і т. п. показників у всьому світі використовується затверджена органами ООН система національних рахунків, з якими ми вже познайомилися в попередній лекції. Для оцінки економічного зростання все більшого значення набувають такі показники, як тривалість життя, величина вільного часу і т. п.

Якщо поняття “економічне зростання” широко використовується для характеристики розвитку національної економіки, то важливе значення має вивчення факторів, які впливають на економічне зростання. Виділяють фактори пропозиції, фактори попиту і фактори розподілу. Фактори пропозиції, які мають чотири складники, завжди пов’язані з фізичними можливостями економіки до зростання:

1) кількість і якість природних ресурсів;

2) кількість і якість трудових ресурсів;

3) обсяг основного капіталу;

4) технологія.

Фактори пропозиції говорять про здатність до економічного зростання. Однак необхідно відрізняти здатність до економічного зростання і реальне зростання. Але реальне економічне зростання якраз залежить від наявності факторів попиту. Для реалізації зростаючого потенціалу економіка країни повинна забезпечити повне використання збільшеного обсягу виробництва. Однак і цього недостатньо. Не тільки необхідно пред’явити попит, але й забезпечити найбільш ефективне використання й утилізацію цього збільшеного виробничого потенціалу. Тобто на економічне зростання суттєво впливають також фактори розподілу. Здатність до нарощування виробництва недостатня для розширення загального випуску продукції.

Загальне уявлення про взаємодію всіх цих факторів може дати крива виробничих можливостей. Ця крива найкраще відображає максимальну кількість варіантів різноманітної продукції, яка може бути виготовлена при даній кількості і якості природних ресурсів, трудових ресурсів і основного капіталу на основі даного технологічного потенціалу.

Рис. 3.4  Крива виробничих можливостей

 

Економічне зростання визначається переміщенням кривої виробничих можливостей направо, тобто від АВ до СD. Збільшення кількості і якості ресурсів, вдосконалення технологій забезпечують можливість цього переміщення. Таким чином, ріст виробничого потенціалу реалізується тільки тоді, коли (1) сукупні затрати збільшуються такою мірою, яка достатня для забезпечення повної зайнятості і (2) якщо додаткові ресурси ефективно використовуються для максимального випуску продукції.

Приклад: нехай чистий приріст робочої сили становить 2 млн чол. в рік. Сам по собі цей приріст збільшує потенціал економіки. Але для того, щоб це збільшення потенціалу знайшло відображення в прирості виробництва, необхідно знайти роботу цим 2 млн робітників. Більш того, в тих галузях і на тих підприємствах, де найбільше реалізуються їх здібності. Суспільству не потрібні нові безробітні чи педіатри, які торгують на базарі.

Висновок – збільшення реального виробництва можна здійснити двома основними способами: 1) шляхом прилучення більшої кількості ресурсів або   2) шляхом більш продуктивного їх використання. Можна так сказати, що реальний ВНП визначається як трудозатрати (людино-год), помножені на продуктивність праці (реальна кількість випущеної продукції на одного зайнятого в одиницю часу).

ВНП = число відпрацьованих людино-год х продуктивність праці.

Приклад: нехай у господарстві зайнято 10 чол., кожний із яких краще відпрацьовує 2 тис год за рік (50 тиж.*40 год. за тиждень). Загальна кількість відпрацьованих людино-год становить 20 тис. Якщо пересічно виробляється за людино-год 5 у.г.о., то реальний ВНП = 20 тис х 5 у.г.о. = 100 тис у.г.о.

Схематично так можна узагальнити фактори, які визначають динаміку реального продукту:

 

Рис. 3.5. Динаміка реального продукту

Що ж визначає кількість відпрацьованих годин? І ще більш важливо, від чого залежить продуктивність праці. На ці питання можна відповісти так: величина трудозатрат залежить від кількості зайнятих і тривалості робочого тижня. В свою чергу кількість зайнятих залежить від кількості населення в працездатному віці і рівня включення робочої сили в виробництво, а тривалість робочого тижня визначається правовими чинниками даної країни.

Продуктивність праці знаходиться під впливом таких факторів, як технічний прогрес, фондоозброєність, якість робочої сили, ефективність її розподілу, управління різними ресурсами. Іншими словами, продуктивність праці збільшується в міру покращення здоров’я нації, професійної підготовки, освіти і підвищення зацікавленості, в міру забезпеченості механізмами, природними ресурсами, при кращій організації праці й управління.                     

Підвищення продуктивності є найбільш суттєвим фактором, який забезпечує економічне зростання. Із світового досвіду розвитку провідних країн Заходу відомо, що приблизно на 2/3 збільшення обсягу національного виробництва забезпечується ростом продуктивності праці. А інші 1/3 реального росту ВНП – за рахунок трудозатрат. Це бажане співвідношення будь-якої країни, яка хоче прогресивно розвиватися.

Дамо характеристику цим факторам. І так – фактор трудозатрат. Трудозатрати будуть зменшуватися, якщо буде скорочуватися робочий тиждень. В такому ж напрямку іде і падіння народжуваності. Є різні можливості зменшення негативного впливу цього фактора. Наприклад, зменшення народжуваності в західних країнах компенсувалося якоюсь мірою включенням у процес виробництва жінок.

Технічний прогрес. За визначенням, технічний прогрес включає в себе відкриття нових знань і використання їх на практиці, удосконалення нових методів виробництва, нових форм управління. В реальному житті технічний прогрес і інвестиції тісно пов’язані. Технічний прогрес вимагає нових інвестицій в нові машини і механізми, обладнання.

Але це не обов’язково пов’язано з дорогим обладнанням. Коли втілюються досягнення науково-технічного прогресу, дуже велика відповідальність лягає на винахідників. Факт наукових досягнень сам по собі ще не означає благо. Чи готові люди в своїй масі сприйняти досягнення технічного прогресу?

Затрати капіталу. В розвинених капіталістичних країнах приблизно 1/5 реального приросту національного доходу відбувається за рахунок збільшення капіталовкладень (інвестицій). Яким чином можна збільшити інвестиційні товари в країні? Одним із шляхів накопичення капіталу є процес збільшення заощаджень (кейнсіанська теорія).

Освіта і професійна підготовка. Захід добре засвоїв одну дуже важливу істину – інвестиції в людину завжди окуповуються. Це один із найважливіших елементів росту продуктивності праці. За даними статистики США тільки покращення якості робочої сили з 1952 по 1984 р. призвело до росту реального національного доходу на 14 %. Найпростішим показником якості робочої сили є рівень освіти. Зараз не менше 4/5 американської робочої сили мають освіту не нижче середньої школи. Спостерігається тенденція росту частки працівників з вищою і середньою спеціальною освітою.

До 1991 року українська наука була також на передових рівнях світової науки. Наукова продукція України у 1990 році становила 30% від усієї наукової продукції СРСР. У цей час бюджетні видатки на науку становили 5% державного бюджету. У 2003 році в бюджеті України на науку заплановано 0,3% видатків. Закономірно, що сьогодні науковий потенціал держави наближається до нуля. Незважаючи на те, що за останні десять років в Україні кілька тисяч науковців захистили кандидатські дисертації, кількість активно працюючих у країні кандидатів наук зменшилась на п’ять з половиною тисяч. Допоміжний науковий персонал за час реформи зменшився майже вдвоє: з 62,8 до 33,8 тисяч.

Рис. 3. 6  Динаміка чисельності кандидатів наук в Україні, які виконували науково-технічні роботи

 

У зв’язку з від’їздом за кордон значної кількості молодих науковців, держава зіткнулася з проблемою швидкого старіння власних наукових кадрів – кількість кандидатів наук похилого віку (понад 60років) зросла удвічі.

Таким чином, можемо зробити висновок, що наука в світі безперервно прогресує і удосконалюється, виходить на передові рубежі виробництва, чого, на жаль, не можна сказати про сьогоднішню Україну.

Розподіл ресурсів. Покращення розподілу ресурсів означає, що робоча сила перерозподіляється із відносно низькопродуктивних галузей у більш продуктивні. Наприклад, перерозподіл робочої сили із сільського господарства в промисловість. В сільському господарстві продуктивність значно нижча (фондоозброєність у промисловості в декілька разів вища). В результаті переміщення загальний показник продуктивності праці в цілому народному господарстві зростає.

Декілька слів необхідно сказати про фактори, які сповільнюють економічне зростання. До них відносяться закони про охорону праці, охорону довкілля. З точки зору соціальної – це засоби, які направлені на збереження здоров’я людей. Хоча з точки зору потреб бізнесу ці затрати зменшують інвестиції. Соціально направлена держава, безумовно, буде приймати закони, які в даному випадку будуть стримувати темпи економічного зростання. Адже це принесе більше користі людині, ніж певна кількість додаткових матеріальних благ.

Серед інших факторів, які негативно впливають на економічне зростання, можна назвати такі, як недобросовісне ставлення до праці, господарські злочини, страйки, несприятливі погодні умови, політична нестабільність, а також бідність природних ресурсів. Хоча досвід Японії засвідчує, що останнє можна компенсувати іншими факторами.

 

5.     Поняття економічної циклічності

 

Поняття економічного розвитку країн ринкової економіки говорить, що не завжди і не при будь-яких умовах економіка може зростати. Періоди зростання, як правило, змінюються періодами застою і кризовими явищами. Це пояснюється циклічним характером розвитку ринкової економіки.

Циклічність виражає нерівномірність функціонування різних елементів національного господарства, зміну революційних і еволюційних стадій його розвитку. Зрозуміло, циклічність – важливий фактор макроекономічної рівноваги. Найбільш характерна риса циклічності – рух, який проходить колом, а по спіралі. Тому циклічність – форма прогресивного розвитку. Кожний цикл має свої фази, свою протяжність. Характеристики циклу неповторні. У конкретного циклу або фази нема двійника. Вони оригінальні як в історичному, так і в регіональному аспектах.

Типи циклів. Відомо декілька типів циклів, які інколи називають хвилями. Але межі між ними різні. Так звані довгі хвилі (цикли) мають протяжність 40-60 років. Розробка теорії довгих хвиль була почата в 1847 році англійським економістом Х.Кларком. Він звернув увагу на розрив між кризами 1793 і 1847 рр. (54 р.) і зауважив, що це не випадково, що цей розрив був об’єктивно обумовлений. Значний внесок у теорію циклів вніс К.Маркс, який всю увагу переніс на вивчення коротких хвиль, які в економічній літературі отримали назву періодичних криз або промислових циклів, які охоплюють період від однієї кризи до іншої. Ця проблема вивчалась нашим співвітчизником М.Туган-Барановським (“Промислові цикли в сучасній Англії, їх вплив на народне життя”, 1884).

Як же характеризується промисловий цикл? Він складається з чотирьох фаз: кризи, депресії (застою), пожвавлення і піднесення (пік).

 

 

Рис.3.7 Схема промислового циклу

 

Криза – це основна фаза промислового циклу, вона завершує попередній цикл і є початком наступного. Під час кризи встановлюється порушена рівновага між основними пропорціями економіки.

Депресія – це застій виробництва. На цій фазі виробництво не розширюється, але й не падає. Стабілізується рівень безробіття, хоча залишається високим. На цій фазі поступово виникають умови для пожвавлення виробництва.

Пожвавлення – зростання обсягів виробництва, скорочення безробіття, створюються передумови для попиту на нові інвестиції, що веде до оновлення основного капіталу. І коли обсяг виробництва досягає докризового рівня, тоді економіка переходить до фази піднесення.

Піднесення – невпинно зростають темпи виробництва, значно зростають інвестиції, економіка наближається до стану повної зайнятості (3 – 5% безробітних), починається економічний бум, що підготовляє наступну фазу – кризу.

Економічний цикл або короткі хвилі є об’єктивним механізмом становлення макроекономічної рівноваги, хоча носить досить болісний характер.

Не буде перебільшенням стверджувати, що особливе місце в розробці теорії циклічності належить М.Р.Кондратьєву (дослідження довгих хвиль). Визначенням його заслуг у цій галузі служить те, що багато зарубіжних вчених називають довгі хвилі його іменем. Ще в 20-х роках (випускник Петербурзького університету) він відкрив широку дискусію з проблем довгих хвиль. Кондратьєв досліджував розвиток країн Європи за 100-150 років. У результаті досліджень Кондратьєв виділив наступні великі цикли:

 

Довгі хвилі в економіці

Найбільшою заслугою Кондратьєва є те, що він здійснив спробу сконструювати теоретичну соціально-економічну систему, яка сама може генерувати довгі коливання.

 

Рис. Хвилі Кондратьєва

 

У другій половині ХХ століття вивченням довгих хвиль займалися такі вчені, як Й.Шумпетер, С.Кузнець, П.Боккара і ін. Теорія довгих хвиль виходить з того, що економічна система знаходиться постійно в стані відхилення від макроекономічної рівноваги. Що це за відхилення?

1) Це відхилення попиту від пропозиції і навпаки на довгих проміжках часу;

2) Це відхилення пов’язані зі зміною попиту на обладнання, будівлі, будівельні матеріали і т.п. Ці відхилення переборюються в рамках промислових циклів середньої тривалості;

3) Це довгі відхилення від рівноваги, тривалість яких становить 40-60 років. Вони мають місце на ринках промислових будівель, споруд інфраструктури і робочої сили. Перший і другий типи відхилень мають місце в рамках одного і того ж технологічного способу виробництва. В цей же проміжок часу відбувається зміна ряду поколінь техніки і технології. Після того, як можливість підвищення ефективності науково-технічних принципів, які використовуються, вичерпані, відбувається перехід до використання нових науково-технічних принципів, перехід до нового технологічного способу виробництва. Цей період дає початок новій довгій хвилі, що і відбувається зараз у всіх розвинених країнах. Але не кожна система взмозі забезпечити такий перехід (доказ цього відставання від провідних країн Заходу у сфері НТП колишнього СРСР в 70-90-ті роки). Ринкова система має властивість постійно стимулювати НТП.

Таким чином, циклічний розвиток – це прояв самої суті розвитку виробництва, його природної властивості, спосіб прогресивного розвитку.

6. Модель міжгалузевого балансу В. Леонтьєва і її практичне значення

Дослідження економічного зростання призвело до створення універсальних моделей, які можуть послужити надійною основою управління економікою. За основу таких моделей, які охоплюють всі сторони економічного розвитку, можна було покласти лише систему вартісних і натуральних потоків, які виступають як витрати і результати виробництва товарів і послуг. Це надзвичайно складне математичне і економічне завдання.

Вперше так проблему поставив Ф.Кене. Але таблиця Кене, як відомо, практичного значення не мала. Це була лише перша спроба теоретичної постановки проблеми. Наступний крок – це таблиці відтворення К.Маркса. Але й вони практичного значення також не мали, оскільки Маркс розглядав цю проблему надзвичайно узагальнено.

Рішучий крок у створенні моделей такого типу (таблиця “затрати – випуск”) здійснив Леонтьєв, професор із Гарварда. Він побудував в формі так званої шахової таблиці основні матеріальні і вартісні потоки національного господарства. Міжгалузевий баланс (МГБ) виробництва і розподілу суспільного продукту з розбивкою на декілька сот галузей складається у багатьох країнах світу. Він дозволяє оцінити пройдений економікою шлях і спрогнозувати її розвиток. За цю роботу В.Леонтьєв був удостоєний звання лауреата Нобелівської премії в галузі економіки в 1973 році. Це було перше найбільше практичне використання економічної теорії.

Принципова схема МГБ представлена у вигляді таблиці. Її пояснення: МГБ складається з чотирьох квадрантів: І – показники матеріальних затрат на виробництво продукції; ІІ – показники кінцевої продукції, яка використовується на виробниче споживання, накопичення і експорт; ІІІ – показники чистої продукції (оплата праці, прибуток, податки); ІV – перерозподіл чистої продукції.

По вертикалі МГБ дається формування затрат ВНП, а по горизонталі – розподіл цієї продукції. Використовуючи цю таблицю, просто розрахувати частку галузі. Так, поділивши величину затрат електроенергії на обсяг продукції машинобудування, отримаємо частку електроспоживання машинобудівного виробництва.

Проблеми інтенсифікації економіки

Інтенсивний шлях розвитку економіки може відбуватися численними шляхами. Найуживаніші такі форми економічного розвитку:

Ресурсномістка (фондомістка) –коли підвищення продуктивності праці досягається шляхом збільшення витрат на одиницю продукції;

Ресурсозберігаюча (фондозберігаюча) – супроводжується економією ресурсів на одиницю продукції;

Нейтральна – передбачає, що хоча підвищення результативності праці досягається за рахунок додаткових затрат суспільної праці, економія останньої компенсує ці затрати, і виробничі ресурси зростають такими ж темпами як і сукупний суспільний продукт чи національних дохід.

У вузькому розумінні інтенсифікація представляє собою процес активного розвитку власне виробництва за рахунок впровадження нової техніки, технології, кращого використання природних ресурсів тощо.

Інтенсивний тип суспільного відтворення у своєму розвитку проходить два етапи: часткова та загальна інтенсифікація. Часткова – пов’язана із тотальним витісненням ручної праці і заміною її машинною. На цьому етапі інтенсифікація відбувається переважно лише за рахунок одного чинника – робочої сили. Загальна інтенсифікація пов’язана із ростом продуктивності праці за рахунок економії всіх чинників виробництва, абсолютного скорочення затрат у розрахунку на одиницю ефекту.

Щоб забезпечити інтенсивний шлях розвитку виробництва необхідно забезпечити ряд умов, зокрема,

поновлення техніки та модернізація виробництва;

оптимальне використання всіх ресурсів;

прогресивні зрушення в галузевій структурі виробництва;

економія матеріальних ресурсів;

підвищення кваліфікації кадрів;

зміцнення трудової дисципліни;

посилення мотивації до праці;

природоохоронні заходи;

удосконалення управління;

раціоналізація зовнішньоекономічних зв’язків.

Про високу інтенсифікацію суспільного виробництва свідчить той факт, що всі результати людської діяльності подвоюються кожні 40 років, наука за цей період розвивається у 4 рази швидше, а інформаційні потоки, як уже відмічалось, подвоюються щорічно. Більша половина всіх вагомих відкриттів відбулась після 60-х років ХХ століття. Якщо людство продовжуватиме розвиватись такими ж темпами, то дуже в недалекому (протягом життя, можливо, навіть одного покоління) майбутньому життя на Землі набере абсолютно нових суспільно-економічних форм.

7. Проблеми інтенсифікації економіки

Інтенсифікація, як термін походить від франц. intensification – посилення, збільшення напруженості – це соціально-економічний процес, спрямований на збільшення виробництва продукції, підвищення її якості й зниження собівартості на основі запровадження нових технологій та засобів виробництва, нових форм організації праці, підвищення кваліфікації кадрів та широким запровадженням досягнень науково-технічного прогресу.

Інтенсивний шлях розвитку економіки може відбуватися численними шляхами. Найуживаніші такі форми економічного розвитку:

Ресурсномістка (фондомістка) –коли підвищення продуктивності праці досягається шляхом збільшення витрат на одиницю продукції;

Ресурсозберігаюча (фондозберігаюча) – супроводжується економією ресурсів на одиницю продукції;

Нейтральна – передбачає, що хоча підвищення результативності праці досягається за рахунок додаткових затрат суспільної праці, економія останньої компенсує ці затрати, і виробничі ресурси зростають такими ж темпами як і сукупний суспільний продукт чи національних дохід.

 

У вузькому розумінні інтенсифікація представляє собою процес активного розвитку власне виробництва за рахунок впровадження нової техніки, технології, кращого використання природних ресурсів тощо.

Інтенсивний тип суспільного відтворення у своєму розвитку проходить два етапи: часткова та загальна інтенсифікація. Часткова – пов’язана із тотальним витісненням ручної праці і заміною її машинною. На цьому етапі інтенсифікація відбувається переважно лише за рахунок одного чинника – робочої сили. Загальна інтенсифікація пов’язана із ростом продуктивності праці за рахунок економії всіх чинників виробництва, абсолютного скорочення затрат у розрахунку на одиницю ефекту.

Щоб забезпечити інтенсивний шлях розвитку виробництва необхідно забезпечити ряд умов, зокрема,

–       поновлення техніки та модернізація виробництва;

–       оптимальне використання всіх ресурсів;

–       прогресивні зрушення в галузевій структурі виробництва;

–       економія матеріальних ресурсів;

–       підвищення кваліфікації кадрів;

–       зміцнення трудової дисципліни;

–       посилення мотивації до праці;

–       природоохоронні заходи;

–       удосконалення управління;

–       раціоналізація зовнішньоекономічних зв’язків.

 

 

Про високу інтенсифікацію суспільного виробництва свідчить той факт, що всі результати людської діяльності подвоюються кожні 40 років, наука за цей період розвивається у 4 рази швидше, а інформаційні потоки, як уже відмічалось, подвоюються щорічно. Більша половина всіх вагомих відкриттів відбулась після 60-х років ХХ століття. Якщо людство продовжуватиме розвиватись такими ж темпами, то дуже у недалекому (протягом життя, можливо, навіть одного покоління) майбутньому життя на Землі набере абсолютно нових суспільно-економічних форм.

Якщо цю ситуацію розглянути через призму охорони здоров’я, то прийдемо до парадоксу сьогоднішнього стану системи. З одного боку нинішня реформа орієнтована на розширення первинної ланки медичної допомоги, тобто акцент зроблений на сімейному лікареві і скороченні або оптимізації вузькоспеціалізованої допомоги. Така позиція обумовлюється потребою доступності до медичної допомоги і є цілком обґрунтованою. З другого боку, необхідність засвоєння лавинозростаючого обсягу інформації в сфері медицини межує з людськими можливостями. Іншими словами, лікар стає перед фактом вибіркового засвоєння даної інформації – а це прямий шлях до диференціації лікарів на фахівців вузького профілю. Воістину, стаємо пере вирішенням споконвічного філософського закону про єдність і боротьбу протилежностей.

 

8.    Екологічні проблеми і шляхи їх подолання

Суспільне виробництво абсолютно залежне від стану та впливу зовнішнього середовища, також результати суспільного виробництва однозначно впливають на зовнішнє середовище або екологію. За останні сто років ми значно збагатилися знаннями про природу еволюційного процесу, екологічні принципи взаємозалежності та природний розвиток людства. Нові знання мають змінити наше розуміння ролі та статусу Людини розумної в біосфері. Результати розвитку суспільного виробництва відокремили людину від інших біологічних видів, піднесли її до вершин панування на Землі, і вони ж поставили її перед загрозою залишитися без дому.

Останнім часом баланс між споживанням зовнішнього середовища і його відтворенням помітно порушився не на користь людини За останні 100 років людина спалила більше кисню, ніж за всі попередні роки існування людства. Надмірне споживання людством енергетичних ресурсів призвело до суттєвих зрушень екологічної системи на планеті. Враховуючи, що енергоресурси не відновлюються, а рівень сучасних технологій недостатній для їх заміни, нас чекають великі неприємності.

Рис. 3.8 Вплив на екологію Людини “розумної”

 

Якщо руйнування озонового шару призведе до підвищення рівня ультрафіолетової радіації, інфекційні хвороби почнуть розповсюджуватись через зміни клімату, виникатиме дефіцит постачання екологічно чистих продуктів харчування через втрату родючих ґрунтів, зростатиме ступінь забруднення повітря, води, земель відходами людської діяльності (органічні та неорганічні забрудники), соціальний устрій буде порушений через несприятливу демографічну ситуацію, економічну нестабільність чи боротьбу за оволодіння обмеженими ресурсами. Тоді здоров’я людства, як і всього живого на Землі, буде у вираженій небезпеці.

 

Рис. 3.9  Вплив екології на Людину “розумну”

Для прийняття рішень щодо покращання і оздоровлення ситуації необхідна інформація, яка б характеризувала існуючий стан середовища. Найповнішою оцінкою, яка характеризує ступінь небезпечності є кількісна оцінка ризику впливу факторів на здоров’я і проводиться в чотири етапи:

1.     ідентифікація шкідливого впливу на здоров’я;

2.     оцінка поширення фактора ризику в певній популяції;

3.     визначення, оцінювання взаємозв’язку “доза-відповідь” залежно від концентрації (ступеня інтенсивності) забрудника (фактора ризику);

4.     оцінка сукупного впливу на популяційне здоров’я, типи забруднювачів.

Управління даними ризиками лежить в площині соціально-політичних процесів суспільства. Процес прийняття рішень у даній сфері повинен бути прозорим і враховувати думку суспільства. Вирішення проблем довкілля можливе лише при забезпеченні загальної соціальної згоди громадськості щодо впорядкування власного стилю життя. Наукове вирішення проблеми стосується лише техногенного рівня.

Масштабні питання деградації суспільства (а вони сьогодні є саме такими) вимагають прийняття принципово нових рішень на рівні національних та міждержавних відносин. Прикладом таких домовленостей може бути гранично допустимий рівень викидів (ГДВ) шкідливих речовин в атмосферу, який доводиться до кожної держави. На жаль, навіть таке обмеження людство умудрилось використовувати з метою наживи: країни, де сума викидів перевищує допустимий рівень, викуповують право у тих країн, які мають т.з. резервні можливості.

Чи може порозумнішати суспільство і зупинити існуюче безумство самознищення? Суспільство зупинитись не зможе ніколи, призупинитись – можливо… Можливо, людство могло б зупинитись на якомусь сталому розвитку, зберегти т.з. status quo.

Чи може порозумнішати суспільство і зупинити існуюче безумство самознищення? Суспільство зупинитись не зможе ніколи, призупинитись – можливо… Можливо, людство могло б зупинитись на якомусь сталому розвитку, зберегти т.з. status quo.

Для характеристики сталого розвитку необхідно враховувати три типи взаємозв’язків:

1.     здоров’я та довкілля;

2.     здоров’я та економіка;

3.     економіка та довкілля.

Рис. 3.10 Вплив на здоров’я взаємозв’язку довкілля, економіки та людини.

 

Як бачимо, всі ці складові благополуччя людини тісно переплетені і взаємовпливаючі. Здавалося б очевидним, що знищення хоч однієї складової розвалює систему. Однак слід звернути увагу, що дві складові знаходяться на фоні третьої – довкілля. Звідси випливає, що знищивши довкілля ми не розвалимо, а знищимо систему, тоді, коли зруйновані дві останні створять умови для відродження першої. Ця версія переконливо ілюстрована у науково-популярномі фільмі «Життя після людей» знятому у 2008 році для каналу History Channel.

Лише пріоритет здоров’я дасть можливість людині врятуватися. Для забезпечення балансу між усіма елементами системи: “здоров’я – середовище – економіка”  може давати потенційний прогноз відносного благополуччя. Забезпечення такого балансу можливе лише через ведення раціональної економіки, фундаментальні питання якої потребують невідкладного вирішення.

Здавалось би, все просто, але чому людство не переконують тисячі доказів наближення катастрофи? Вся проблема у слабкій об’єктивізації ситуації. За аналогію, можна взяти простий хімічний експеримент, коли одна речовина перетворюється в іншу: отримана чиста рідина (екосистема) може включати сотні крапель нової речовини, але при цьому видимих змін системи не наступає. Але, коли система досягає певної рівноваги (наступає критична маса), єдина крапля робить прозору і чисту рідину кольоровою, внаслідок чого вся система істотно і безповоротно змінена, тобто утворена нова система з новими властивостями і характеристиками.

Японська компанія Shimizu презентувала проект міста майбутнього. Його дизайн дуже нагадує водяні лілії. До того ж, згідно із задумом розробників, такі міста дрейфуватимуть світовим океаном. Одна така комірка, або «зелений поплавок», діаметром 3 км лежатиме на ґратчастій 7-тонній основі, що плаває, побудованій із сот. У центрі – хмарочос-тичинка, висотою 700-1000 метрів. Жити можна буде в зоні на самому верху, а в «стовпі» буде розташовувано завод, який вироблятиме всі життєво необхідні продукти. Також нагорі – ближче до сонця – планують розмістити оранжереї. Головним будівельним матеріалом будуть сплави магнію, який видобуватимуть з морської води. У кожній «лілії» зможе мешкати від 10 000 до 50 000 осіб. Жити можна буде і внизу: наприклад, у зоні, названій «наземним лісом» – це суміш поля, пасовища, лісу, резервуарів для води й водних артерій для невеликих катерів. Буде й «морський ліс» – мілина на околицях осередку, яка забезпечить місто рибою, водоростями й іншими дарами моря. Кожна комірка зможе з’єднуватися з іншими, утворюючи модулі-мегаполіси з населенням до 100 000 і навіть незалежні держави з населенням у мільйон. Автори проекту стверджують, що нові міста стануть цілком безвідходними: не викидатимуть в атмосферу парникові гази, а все сміття перероблятимуть для отримання енергії. Планують, що дрейфувати «поплавки» будуть уздовж екватора, оскільки там багато сонця і низька ймовірність появи тайфунів. Відповідно, там буде стабільний клімат. Скажімо, в небесному місті не буде сильного вітру і цілик рік буде температура 26-28 градусів. Першу коміру компанія планує побудувати до 2025 року, і зараз її зусилля зосереджено на розвитку необхідних для цього технологій.

ВИСНОВКИ. 

1.                 Розвиток людства постійно супроводжувався розвитком виробництва.

2.           Прості інформаційні та біотехнології є основними технологічними способами виробництва.

Науково-технічний розвиток відбувається у двох формах – еволюційній – НТП та революційній – НТР.

Сучасний тип економічного зростання є змішаним типом інтенсивного та екстенсивного відтворення.

Тільки наявність більшої кількості і кращої якості ресурсів, включно з технологічним потенціалом, дозволяє збільшити виробництво реального ВНП.

Економічний цикл є об’єктивним механізмом становлення макроекономічної рівноваги.

За високу інтенсифікацію виробництва свідчать темпи розвитку інформаційних потоків, які подвоюються щороку, розвиток науки та результатів діяльності суспільства.

Баланс між споживанням зовнішнього середовища та його відтворенням порушився не на користь людини.

Руйнування озонового шару призведе до знищення життя на Землі.

Лише раціональна економіка може призупинити руйнівні процеси в біосфері і дати час на адаптацію і відтворення.

Основні визначення

Проста кооперація – це така форма праці, де група осіб сумісно бере участь у виробничому процесі або в різних, але пов’язаних між собою ланках виробництва.

Мануфактура – це кооперація, заснована на поділі праці. Походить від латинського manufactura, від manus – рука і factura – обробіток, виготовлення. Органічна мануфактура – коли робітники об’єднувалися для вироблення одного товару, але поділ праці був за принципом окремих операцій.

Гетерогенна мануфактура – коли робітники розподілили працю не за операціями, а за деталями (виготовлення карет, годинників).

Наука – це сфера розумової людської діяльності, спрямована на вироблення і теоретичну систематизацію об’єктивних знань про дійсність.

Техніка – це сукупність засобів праці, які використовують для дії на предмети праці у виробництві матеріальних благ і знаходяться між робітником і предметом праці.

Науково-технічний прогрес (НТП) – це поступальний розвиток і удосконалення вже існуючих технологій і техніки, які вже використовуються у виробництві.

Науково-технічна революція (НТР) – це якісно новий стрибок у розвитку технологій і техніки, які ще могли не використовуватися у виробництві.

Просте відтворення виробництва – це повторення процесу виробництва в попередніх масштабах, тому що весь отриманий дохід направляється на кінцеве споживання.

Розширене відтворення виробництва – це повторення процесу виробництва в більших масштабах, так як частина отриманого доходу використовується для придбання додаткових ресурсів, за рахунок яких виробництво відновлюється в більших розмірах.

Звужене відтворення виробництва – це повторення процесу виробництва в зменшених масштабах, тому що отриманий дохід використовується не за призначенням або його взагалі немає.

Економічне зростання – це розширення виробничого потенціалу країни, процес, який акумулює динамічну результативність господарської діяльності людей.

Економічна циклічність – це загальна форма руху раціональних економік і світового господарства як єдиного цілого.

Економічна криза – це основна фаза промислового циклу, вона завершує попередній цикл і є початком наступного. Під час кризи встановлюється порушена рівновага між основними пропорціями економіки.

Економічна депресія – це застій виробництва. На цій фазі виробництво не розширюється, але й не падає. Стабілізується рівень безробіття, хоча залишається високим. На цій фазі поступово виникають умови для пожвавлення виробництва.

Економічне пожвавлення – зростання обсягів виробництва, скорочення безробіття, створюються передумови для попиту на нові інвестиції, що веде до оновлення основного капіталу. І коли обсяг виробництва досягає докризового рівня, тоді економіка переходить до фази піднесення.

Економічне піднесення – невпинно зростають темпи виробництва, значно зростають інвестиції, економіка наближається до стану повної зайнятості (3 – 5% безробітних), починається економічний бум, що підготовляє наступну фазу – кризу.

Інтенсифікація – це процес активного розвитку всіх фаз суспільного виробництва, а також управління, науки, техніки, інфраструктури, тобто всіх галузей народного господарства.

 

 

Ціноутворення і ціни в умовах ринку ЦІНОУТВОРЕННЯ В СИСТЕМІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

 

План

1	Ціноутворення і ціни в умовах ринку.
2	Функції ринкової ціни.
3	Види цін, їх роль в  економічному механізмі ринку.
4	Ціноутворення в умовах ринку.
5	Ціноутворення в системі охорони здоров’я
6	Політика цін при переході до ринку. Вільні ціни.

 

1. Ціноутворення і ціни в умовах ринку

Щоб говорити про ціноутворення взагалі і в умовах ринку зокрема, необхідно спочатку визначитися, що ж таке ціна.

Ця економічна категорія характеризує економічні відносини між продавцями і покупцями з приводу купівлі-продажу будь-яких товарів, в тому числі товарів медичного призначення і медичних послуг. Ціна в основному прямо пропорційна вартості даного товару і обернено пропорційна ціні золота.

На ринках різні фірми можуть встановлювати різні ціни на однаковий товар. Така позиція має багато причин, починаючи від попиту на певну марку товару і закінчуючи сервісом і перевагою  покупців тому чи іншому продавцеві.

На ринках ціни значною мірою залежать від попиту. При підвищенні попиту ціни будуть зростати і навпаки. Залежність однієї величини від іншої в економіці називається еластичністю.

Еластичність попиту – це процентна зміна попиту на товари в результаті зміни ціни на цей товар на 1 %. Позначивши кількість товару літерою К, а ціну літерою Ц, можемо побудувати таку математичну модель еластичності попиту за ціною (Ец):

 

Ец = (% ΔК) / (% ΔЦ), де

 

% ΔК – процентна зміна в кількості товару

% ΔЦ – процентна зміна в ціні

Еластичність попиту за ціною в більшості випадків є від’ємним числом. Якщо коефіцієнт еластичності менший від одиниці, то є привід говорити, що попит нееластичний за ціною. Коли коефіцієнт еластичності більший від одиниці, то попит еластичний, тому що процентний спад попиту більший від процентного зростання ціни.

Для визначення ціни продавцю необхідно орієнтуватися, наскільки чутливій попит до зміни ціни, тобто в елестичності попиту від ціни. Коли збільшення ціни на незначну величину веде до незначного падіння попиту, як на рис.9.1, то попит нееластичний. Це трапляється при дефіциті даного виду товару чи при відсутності конкурентів, коли покупці не зразу помічають зміну цін, коли споживачі вважають, що ціни підвищені за рахунок підвищення якості товару і коли, нарешті, споживачі важко міняють свої звички та прив’язаності в силу ряду причин і через те не міняють дані товари на дешевші.

Рис.  9.1 Криві еластичності попиту

 

Якщо попит еластичний, зрозуміло, що продавцям це не на руку, і їм слід шукати шляхи зниження ціни. Загальний дохід збільшуватиметься за рахунок обсягу продаж до тих пір, поки витрати по збуту не перевищуватимуть витрат на виробництво.

 

2. Функції ринкової ціни

Для ціни характерні певні функції, які вона виконує стосовно до товарів чи послуг, та з допомогою яких впливає на процес обміну. Ціна виконує вимірювальну, співрозмірну, облікову, регулюючу, стимулюючу та перерозподільчу функції, кожна з яких має певні особливості.

Вимірювальна функція ціни полягає в тому, що ціна виступає як сума грошей, яку платить покупець і отримує виробник за конкретну послугу чи товар.

Рис. 9.2 Функції ціни

Співрозмірна функція ціни відбиває мінову вартість або корисність товару чи послуги і суспільні затрати на її виготовлення;

Облікова функція перетворює у грошову форму матеріальні товари і послуги.

Регулююча функція встановлює баланс між попитом та пропозицією за допомогою ціни.

Стимулююча функція полягає в тому, що рівень ціни служить стимулом до застосування найбільш економічних методів виробництва послуг.

Перерозподільна функція ціни забезпечує співвідношення цін на різні види товарів і веде до перерозподілу доходів між галузями економіки, окремими ланками всередині галузі, групами споживачів тощо.

 

3. Види цін, їх роль в  економічному механізмі ринку

Залежно від державного регулювання ціни бувають:

–        
регульовані

–         вільні

 

До вільних цін відносяться: ціна виробника, ціна попиту, ціна пропозиції.

Ціна виробника формується на основі витрат виробництва, включаючи прибуток на всі використовувані ресурси. Тут слід враховувати, які ресурси й у якій кількості використовуватимуться для виробництва даного товару чи послуги. Ціна виробника включає його прибуток, витрати, в т.ч. на рекламу, кон’юнктуру ринку тощо.

Ціна попиту формується на основі платоспроможного попиту та пропозицій споживача. Це гранично максимальна ціна, за якої споживачі чи пацієнти ще можуть придбати товар чи отримати послугу. На ціну попиту впливає також кон’юнктура ринку, значною мірою якість даної продукції, також реклама, але не як витрати, а як вербальна дія, компетенція самого споживача тощо.

Ціна пропозиції або вона ще називається роздрібною ціною, оголошена в офіційній пропозиції продавця. Найнижча ціна пропозиції – це гранично мінімальна ціна, за якою виробники ще можуть виробляти даний товар чи послугу. За цінами пропозиції чи роздрібними цінами споживачі купують товари. Ці ціни тісно пов’язані з іншими видами цін і на їх рівень впливає споживчий попит, мода, інфляція чи дефляція, традиції, сезонність тощо. Вони можуть відрізнятися територіально, бути постійними, тимчасовими, сезонними тощо.

За способом фіксації регульовані ціни поділяються на:

– тверді ціни – встановлені на момент підписання угоди і не міняються протягом усього терміну його дії;

– рухливі ціни – ціни, у відношенні яких договором передбачаються правила зміни спочатку фіксованої ціни (наприклад, при значному відхиленні ринкових цін від контрактних);

– змінні ціни – ціни, що визначаються після виконання договору на основі перегляду базисної ціни з урахуванням змін у витратах.

За розмахом регульовані ціни поділяються на:

– граничні ціни, вище яких виробники не можуть установлювати ціну своїх послуг;

– фіксовані ціни, установлювані на визначеному рівні. Фіксовані ціни встановлюються або в результаті проведення переговорів усіх зацікавлених сторін (виробника, споживача, покупця), або адміністративним рішенням органа виконавчої влади (наприклад, тарифи на медичні послуги).

За ступенем уніфікації ціни поділяються на:

– єдині, встановлені для всіх структур, які беруть участь у реалізації даного товару чи послуги;

– групові, встановлюються для однотипних виробників, які виробляють однакового призначення товар, мають подібні виробничі характеристики і види діяльності;

– індивідуальні для конкретної організації, яка виробляє товари чи надає послуги, які не мають аналогів.

За способом отримання інформації про ціни:

– опубліковані, інформація про які публікується у спеціальних джерелах (прайс-листах, довідниках, каталогах тощо);

– розрахунків, які визначаються для окремих видів замовлень згідно угод, контрактів тощо.

У системі охорони здоров’я використовуються здебільшого регульовані ціни, що обумовлені основним принципом медичної допомоги – доступністю. Найбільш характерними для систем охорони здоров’я є такі види регульованих цін, як “бюджетні оцінки”, державні ціни у вигляді прейскурантів та тарифи.

“Бюджетні оцінки” використовуються для здійснення взаємних розрахунків між лікувально-профілактичними закладами (ЛПЗ) однієї чи кількох територій або між окремими відділеннями однієї установи. Величина бюджетних оцінок не залежить від величини реальних витрат ЛПЗ. Розраховуються вони за принципом “від загального до конкретного”, тобто загальний обсяг обмежених фінансових засобів розподіляється між ЛПЗ за принципом, скільки можна їм дати, а не скільки їм потрібно для господарської діяльності. Бюджетні ціни не розпадаються на собівартість і прибуток. Вони визначаються із принципу можливого.

Державні ціни на платні послуги у виді прейскурантів включають фактичні витрати на медичні роботи з обліком трудових і матеріальних норм і нормативів, а також включають прибуток у розмірі від 15 до 30% від собівартості. Слід звернути увагу на те, що рентабельність медичних установ обмежується законодавством, тому прибуток у них не може перевищувати 30%. Розробка і затвердження державних цін на платні медичні послуги здійснюються за єдиними правилами. Це уніфіковані (єдині) ціни для різних виконавців на різних територіях.

У системі охорони здоров’я сьогодні спостерігаються два основні методичні підходи до визначення вартості і ціни медичної допомоги – це визначення ціни окремої медичної послуги чи маніпуляції і другий шлях визначення вартості і ціни кожного окремого випадку медичної допомоги, тобто пролікованого окремого пацієнта.

У системі охорони здоров’я тарифи використовують в основному у системі обов’язкового медичного страхування (ОМС), там під тарифами розуміють грошові суми, що визначають склад і рівень компенсації витрат медичних установ на виконання програм ОМС.

Особливості тарифів у системі охорони здоров’я є те, що вони установлюються тільки на ті види медичної допомоги, які включаються до програми ОМС. Розраховується на кожний з використовуваних об’ємних показників: річна програма амбулаторного ведення пацієнта, пролікований хворий у стаціонарі, консультація спеціаліста, операція, діагностична маніпуляція тощо. До складу тарифу входять поточні витрати та засоби на розвиток медичної установи.

Договірні ціни на медичні послуги за замовленнями організацій і підприємств. Ці ціни затверджуються прямими договорами між медичними закладами та організаціями-замовниками робіт. Ці ціни включають повні витрати на медичні послуги, а також прибуток у розмірі, що відповідає інтересам сторін договору. До складу витрат входять не обмежений, як у прейскурантних цінах, а розгорнутий набір витрат, у т.ч. сервісні послуги, послуги посередників, рекламні, представницькі витрати тощо. Договірна розцінка враховує при оплаті праці складність робіт, ризик, запровадження дозволених нових ефективних методик, терміновість обслуговування, психоемоційне навантаження виконавців і інше.

 

4. Ціноутворення в умовах ринку

Механізм ціноутворення є досить складним і динамічним процесом, який залежить від багатьох чинників інтравиробничого і екстравиробничого плану.

Політика визначення ціни залежить в першу чергу від типу ринку, на якому реалізовуватиметься даний товар. Сьогодні виділяють чотири основні типи ринку, кожен із яких диктує свої умови до визначення ціни і реалізації товару.

 

Рис. 9.3  Формування цін залежно від типу ринку

Враховуючи вищевикладене, продавці повинні мати універсальну методику визначення початкової ціни на свої товари. Ф. Котлер пропонує шестиетапну методику визначення початкової ціни. На першому етапі слід визначитися із метою реалізації товару і завданнями ціноутворення, на другому – необхідно вивчити попит на даний товар, далі необхідно провести оцінку затрат виробництва, тоді слід проаналізувати ціни і товари конкурентів. Наступним етапом є вибір методу ціноутворення і аж тоді встановлюється кінцева ціна.

За допомогою ціноутворення вирішуються такі завдання:

·           розширення ринку збуту послуг ЗО;

·           збільшення маси прибутку ЛПУ;

·           забезпечення балансу попиту та пропозиції на медичні послуги;

·           створення умов оптимальної пропорційності споживання і нагромадження.

Механізм формування цін полягає у процесі аналізу суб’єктами, що господарюють, економічної ситуації і розробки на цій основі цінової політики.

 

5. Ціноутворення в системі охорони здоров’я

 

Ціноутворення в системі охорони здоров’я має ряд особливостей. По-перше, з точки зору оцінки затрат. Затрати на діагностику та лікування різні, так само як і різні затрати в поліклініці та стаціонарі, також різні затрати в стаціонарах різних лікувально-профілактичних закладів тощо. Обладнання, яке виконує одні і ті ж функції має вартість, що різниться у кілька порядків, наприклад, вартість апарата УЗД становить від 10 до 200 тис.доларів, отже, амортизаційні відрахування за проведення УЗД на різних апаратах теж буде відрізнятися у кілька порядків..

 Друге, є певні проблеми з оцінкою інтелектуальної праці лікарів. Сьогодні практикується платити лікарю визначену ставку і його робочий час обліковувати певною кількістю годин. При такій системі винагороди лікар мало зацікавлений у результатах своєї роботи. Проводити оплату за складність випадків чи кількість пролікованих або вилікуваних хворих теж не вихід, оскільки результати роботи лікаря не завжди залежать від його вмінь та кваліфікації. В системі охорони здоров’я складним є сама кількісна оцінка роботи лікаря, як зрештою і всього іншого медичного персоналу.

 Третє, складність полягає в оцінюванні ризику роботи медичного персоналу. Не дивлячись на засоби індивідуального захисту, професійний ризик для медичного персоналу є у всіх країнах, незважаючи на ступінь їхнього розвитку. Інше питання, що ступінь цього ризику різний. В умовах ринкової економіки лікарі мають певні страховки. У нас обов’язковому страхуванню від нещасних випадків застраховані лікарі швидкої допомоги і від ВІЛ-інфекції – деяка категорія лікарів. Чи потрібно враховувати такий ризик при оплаті праці медичного персоналу? Безперечно, що так, а чи відіб’ється це на вартості надання медичної допомоги – також так. Отже ціни на медичні послуги зростатимуть залежно від ступеня небезпечності захворювання.

 І четверте, індивідуальність пацієнта і змінність його стану як предмета праці. Динамічність поведінки організму кожного пацієнта практично не дає можливості точно визначити затрати, які необхідні будуть для його лікування. Калькуляцію (термін калькуляція – означає підраховування) можна буде провести лише після завершення його лікування. Такий підхід також містить значну долю ризику для повноти оплати послуги. Зрозуміло, що санкції до неплатників вживати в системі охорони здоров’я є нереальним.

Таким чином, процес ціноутворення в системі охорони здоров’я відбувається в стані суцільної невизначеності, що зумовлює певні труднощі і вимагає єдиного методологічного підходу.

В різних країнах по-різному підходять до ціноутворення на медичні послуги.

У Німеччині добре налагоджена система ціноутворення на медичні послуги, де за одиницю ціноутворення прийняли так званий  «пункт». Число «пунктів» пропорційне складності послуги, ціни в «пунктах» подаються в довідниках, вони стабільні і відомі всім учасникам медичного обслуговування і страхування. Ціна «пункту» переглядається відповідно до змін рівня цін і конкретних умов медичного обслуговування в країні щорічно, а за необхідності – і частіше. Ця система ціноутворення дозволяє оперативно, без великого обсягу роботи змінювати ціни відповідно до економічних умов.

Кожній окремій послузі (групі послуг) присвоюється своя кількість «пунктів». На регіональному (земельному) рівні кожний «пункт» має вартісну оцінку. Сукупність послуг, наданих хворому, яка виражається конкретною кількістю «пунктів» і помножена на їх вартість, визначає ціну роботи лікаря. «Пунктова» і вартісна оцінка послуг фіксуються в карті хворого, з якою він приходить на прийом. Для запобігання зниження якості лікування лікарняна каса регулює прибуток лікаря шляхом обмеження його практики. Якщо прибуток лікаря перевищує встановлену верхню межу, то лікарняна каса зменшує йому кількість пацієнтів.

Вартість лікарського обслуговування, за винятком послуг дантистів, визначається безпосередньо після надання медичної допомоги. Для одержання оплати праці кожний лікар 4 рази за рік здає карти своїх хворих до професійного об’єднання лікарів, а воно в свою чергу — до лікарняної каси, яка перераховує гроші за медичні послуги на розрахунковий рахунок об’єднання лікарів, а вже воно видає заробітну плату лікарю. 

При наданні послуг з протезування зубів встановлено інший порядок їх оплати. Лікар попередньо визначає обсяг і вартість робіт, що фіксується в спеціальній карті. Рахунок перевіряється лікарняною касою, а потім оплачується застрахованим. При цьому для малозабезпечених верств населення лікарняною касою оплачуються 100%, а для більш забезпечених — 60% вартості робіт по протезуванню зубів.

У Франції інший порядок ціноутворення. Багато приватних клінік не приймуть хворого, не переконавшись в його платоспроможності, інші вимагають гарантійний лист. Виклик пожежних і швидкої допомоги безкоштовні, але за візит лікаря належно від його кваліфікації та часу виклику треба платити від 150 до 350 франків.

Пацієнт самостійно платить лікарю за візит і за всі види медичних послуг: аналізи, консультації, ліки, перебування в лікарні. Потім лікар або лікарня заповнює спеціальний лист, за яким пацієнт отримує в касі страхування через хворобу повну чи часткову компенсацію. Так, наприк­лад, консультація лікаря вартує 90 франків. За вищевказаною угодою відвідувач сплачує цю суму, «Секюріте сосьаль» відшкодовує йому тільки 75% обов’язкового страхування, тобто 25% складає «тіке модератер».

В Японії перше звернення до лікаря — платне (200 ієн). У національній системі страхування здоров’я пільги при оплаті всіх видів медичної допомоги главі сім’ї і його утриманцям складають 70% її вартості, для пенсіонерів — 80%, а для членів сімей — 80% амбулаторної і 70% стаціонарної допомоги.

За рахунок пацієнта повністю сплачуються медикаменти, послу­ги приватної медичної сестри, перебування в окремій палаті. Оплата медичної допомоги проводиться за рахунками медичних закладів щомісячно. Попередньо ці рахунки перевіряють консультанти-медики для встановлення раціональності наданих послуг. Розрахунок проводиться за тарифами на медичні послуги і лікарські засоби, які затверджені Міністерством охорони здоров’я і соціального забезпечення.

Отже у системі медичної допомоги до визначення ціни можна підходити двома шляхами: визначення ціни кожної окремої послуги або кожної окремої процедури і тоді вартість послуги складатиметься із суми вартостей окремих процедур.

 

Рис. 9.4. Шляхи визначення ціни в системі охорони здоров’я

 

Звичайно, що більш точно відображатиме затрати системи другий метод, але, з позицій маркетингу, такий підхід не є виправданим, бо застосовується постфактум. Хоч у ряді країн, де запроваджена система медичного страхування, цей метод використовується дуже широко, бо платіжні ризики бере на себе страхова компанія.

Для планового господарства зручніший перший метод, де наперед відома вартість лікування кожного випадку окремого захворювання, що дає можливість прорахувати затрати системи наперед за даними середньостатистичної захворюваності, де можна будувати фінансові прогнози, розраховувати і планувати витрати, керувати ними тощо.

Для визначення вартості медичної допомоги в Україні в умовах госпрозрахункової діяльності була розроблена система кошторисних затрат, де постатейно визначались витрати. Так, стаття 1 кошторису називалась “Заробітна плата”, стаття 2 «Нарахування на заробітну плату», стаття 3 -«Господарські витрати»,  «Придбання м’якого інвентаря», «Харчування», «Капітальний ремонт» та інші. Сумарні витрати визначались шляхом врахування вартості одного ліжко-дня чи одного випадку поліклінічного відвідування на середню тривалість лікування даного захворювання.

При визначенні вартості медичної послуги, як одиниці продукції, враховують постійні і змінні, а також прямі і непрямі витрати.

Постійні витрати – це такі витрати, які не змінюються при змінах обсягу випуску продукції чи надання послуг.

Змінні витрати змінюються при змінах обсягу випуску продукції чи надання послуг. При збільшенні кількості послуг вони зростають і навпаки.

Сума постійних та змінних витрат називається загальними витратами.

 

Рис.9.5. Структура витрат

 

До постійних витрат відносяться витрати на утримання приміщення, господарські витрати, вартість обладнання тощо. Слід розуміти, що величина постійних витрат формує початковий рентабельний розмір підприємства. Так, наприклад, лікарня менша, ніж на 40 ліжок, є нерентабельною

До змінних витрат належать в першу чергу витрати на купівлю робочої сили (заробітна плата), витрати на матеріали, які зараз споживаються при виробленні даного продукту чи послуги. Наприклад, при наданні послуг з косметології змінними витратами будуть разові серветки, дезинфікуючі та медикаментозні засоби, разовий інструментарій, заробітна плата обслуговуючого персоналу тощо.

Змінні витрати поділяються на прямі і непрямі. Прямі витрати безпосередньо пов’язані із об’єктом витрат і носять очний, об’єктивний характер. Непрямі витрати розраховуються на об’єкт витрат, але носять завуальований характер, тому їх ще називають накладними витратами, бо вони не на пряму пов’язані із об’єктом витрат. На прикладі із косметичною послугою до непрямих чи накладних витрат відноситимуться витрати на заробітну плату не лише безпосередньо обслуговуючого персоналу, а й адміністрації, витрати на електроенергію тощо. В умовах госпрозрахунку величину накладних витрат нараховували у розмірі 75% до вартості послуги. Склад витрат визначається законодавчими і нормативними документами.

Ще в системі охорони здоров’я використовуються показники середніх, граничних та альтернативних витрат.

Середні витрати – це загальні витрати, розділені на обсяг наданої допомоги, або кількість наданих послуг. Вони показують, скільки затрачає лікувально-профілактичний заклад на виробництво однієї медичної послуги.

Граничні витрати – це витрати на надання однієї додаткової одиниці допомоги. Їх застосовують для оцінки зміни витрат, пов’язаних із збільшенням чи зменшенням числа послуг, що надаються.

Альтернативні витрати, або їх ще називають витратами втрачених можливостей – це додаткові витрати, які компенсують проблемні місця організації. Наприклад, на підприємстві виражена плинність кадрів – альтернативними виплатами буде збільшена заробітна плата працюючих.

Для системи медичної допомоги найважливішим елементом ціни є собівартість, що фактично є грошовим виразом виробничих витрат.

Собівартість і прибуток формують фінансові засоби організації.

Собівартість визначає ті виробничі витрати, без яких неможливий сам процес виробництва і його відтворення.

Прибуток використовується на покриття тих видів витрат, які необхідні для розширеного відтворення виробництва і обкладається 30% податком.

Структура ціни на медичні послуги має такі ж елементи, як і на будь-які інші товари.

Рис. 9.6 Структура ціни

Загалом ціноутворення в системі охорони здоров’я, як, зрештою і в інших галузях, складається із п’яти послідовних етапів, які пов’язані між собою логікою маркетингових процесів. Забезпечення виживання, коли знижені ціни покривають лише собівартість, а комерційна діяльність продовжується – виробництво працює за схемою простого відтворення. За таким принципом визначалась ціна в системі державного фінансування охорони здоров’я в Україні.

 

Отримання максимального прибутку, коли встановлюється така ціна, яка забезпечує значне перевищення собівартості, чим досягається значний прибуток. Виробництво працює за схемою розширеного відтворення.

Завоювання ринку, коли максимально знижується ціна для того, щоб завоювати ринок і вижити конкурентів. Виробництво працює за схемою звуженого відтворення і якщо така політика триватиме довго, підприємство може збанкрутувати.

З позицій ринкового попиту слід оцінювати:

–             корисність медичної послуги;

–             можливість її заміни;

–             платоспроможність споживача;

–             психологія споживача.

З позицій ринкової пропозиції оцінюємо:

–             вивчення видів ринку;

–             поведінка конкурентів;

–              прогноз можливої зміни цін.

 

 

Витрати визначають собівартість послуги і, відповідно, ціну. Попит диктуватиме можливість визначення розміру прибутку, залежно від ринкових середніх цін.

 

Аналіз діяльності конкурентів на ринку дає можливість визначити можливість розміщення продукції за прийнятними цінами або знайти можливість відкоректувати характеристики продукції з метою знаходження для неї ринкової ніші.

Зупинимось детальніше на окремих видах ціноутворення.

Розрахунок ціни на основі беззбитковості – метод, заснований на врахуванні витрат підприємства, маркетингових заходів, витрат з реалізації даного товару чи послуги і плюс отримання бажаного прибутку. Так сьогодні визначають ціну більшість стоматологічних приватних фірм.

Розрахунок ціни за методом прямих витрат плюс прибуток – цей метод визначення ціни базується на величині собівартості плюс стандартна націнка. Такий метод використовували в системі охорони здоров’я України при госпрозрахунковій діяльності. Виробника більше цікавлять його витрати, ніж попит. Така позиція на ринку є небезпечна для виробника, якщо тільки він не монополіст.

Визначення ціни на основі закритих торгів. Ця ціна визначається не на основі витрат чи попиту, а виходячи із очікуваних цінових пропозицій конкурентів. Застосовується у випадках боротьби за підряд у процесі торгів. У системі охорони здоров’я такий метод має місце під час проведення тендерних торгів.

Визначення ціни на основі відчутної цінності товару чи послуги, коли ціна залежить не від затрат виробника, а від відчуття потрібності даного товару чи послуги самим покупцем. Чим більше вартує в уяві споживача даний товар, тим вища його ціна. Дані відчуття виробник успішно формує з допомогою реклами, створюючи ауру необхідності даного виду послуг чи товару, формуючи своєрідну моду на нього. Такі заходи ми можемо спостерігати в Україні щоденно в засобах масової інформації або рекламних листках, які приносять нам додому чи роздають на вулиці. Такий підхід забезпечує найбільший прибуток, хоч сама послуга може стати доступною лише для високоплатоспроможного прошарку населення.

Визначення ціни на основі рівня існуючих цін. В основі цього методу лежать не власні витрати, а ціни конкурентів, які можемо спостерігати в окремих стоматологічних кабінетах України.

Визначення ціни на основі цільового прибутку, коли медичний заклад призначає таку ціну на медичну послугу, яка забезпечить йому бажаний обсяг прибутку. Для ринку така позиція є безпечною лише в умовах чистої монополії.

 

6. Політика цін при переході до ринку. Вільні ціни

Ціни в умовах ринку залежать від багатьох чинників, найважливіші з яких: попит, пропозиція і конкуренція.

Попит – це потреба, підтверджена купівельною спроможністю покупця.

Попит залежить не лише від ціни, а також від нецінових факторів, зокрема, рівня доходів населення (прямо пропорційна залежність), кількості населення в країні (прямо пропорційна залежність), структури населення (діти та люди похилого віку потребують значно більше медичних послуг), зміни смаку пацієнтів та реклами, збільшення попиту на медичні послуги за рахунок діагнозів лікарів.

Ринкова ціна не може перевищувати ціну попиту, тому що пацієнти будуть нездатні заплатити за ці послуги.

Пропозиція – це кількість медичних послуг, які лікарі можуть надати пацієнтам за визначений час.

Пропозиція прямо пропорційна до ціни, тобто чим вища ціна на медичну послугу, тим більше послуг надають медичні працівники.

 

Ринкова ціна не може бути меншою, ніж ціна пропозиції, бо праця медичних працівників стає неефективною.

Ціна пропозиції на медичні послуги включає витрати на їх здійснення та прибуток.

При взаємодії попиту та пропозиції встановлюється ринкова ціна.

 

Ціна прагне до такого рівня, коли попит дорівнює пропозиції. Якщо під дією нецінових факторів збільшується попит при незмінній пропозиції чи зменшується пропозиція при незмінному попиті, то ціна на медичні послуги зростатиме. Якщо при незмінній пропозиції попит знижується чи при незмінному попиті збільшується пропозиція, то ціна на медичні послуги зменшуватиметься.

Про вільні ціни уже говорилось, вони орієнтовані на зацікавленість виробника у розширенні асортименту продукції чи послуг, запобіганні ажіотажного попиту чи спекуляцій. З розвитком ринкових механізмів зростає частка вільних цін на ринку. Вільні ціни дають можливість виробникам самостійно регулювати свої витрати і прибутки, вирішувати питання розширення чи згортання виробництва.

З метою захисту малозабезпечених членів суспільства, задля виконання окремих державних програм, для стримування інфляції використовують державне регулювання цін.

 

Види регулювання цін:

–       саморегулювання – це механізм вільної дії ринкових структур (попиту та пропозиції);

–       регулювання на рівні фірми – включає угоди про розподіл ринків і рівень цін.

–       державне регулювання здійснюється:

ü прямим впливом, коли держава сама формує рівень, склад і структуру цін:

1.     фіксовані ціни,

2.     зниження цін,

3.     антимонопольне законодавство;

a.     непрямим впливом держави посередництвом:

1.     пільгового оподатковування,

2.     пільгового кредитування,

3.     субсидування

4.     введення в дію спеціальних державних програм.

 

Методи регулювання ринку послуг охорони здоров’я:

·       за рахунок формування та використання бюджетних коштів;

·       організаційно-економічні:

створення державних відомчих служб (військова медицина, медицина річкового та морського транспортів тощо);

·       правові:

розробка та реалізація законів; нормативних документів, які регламентують економічну діяльність у охороні здоров’я.

Насьогодні для України є актуальною тема правової основи платних медичних послуг.

Стаття 49 Конституції України гарантує усім безоплатну медичну допомогу в закладах державної і комунальної форм власності. Однак поряд з такою соціальною гарантією існує добровільне медичне страхування, де можливе вільне встановлення ціни за узгодженням зі страховою компанією. Існують також договірні ціни, які за своїм характером найбільш вільні на сьогоднішній день.

Завжди існувала платна медична допомога у формі так званих госпрозрахункових медичних закладів, де ціни були регульовані з боку держави.

Документа, який би офіційно проголосив, що ціни на платні медичні послуги повинні бути регульовані, немає.

Щодо питання про платні медичні послуги в Україні, то воно останні 10 років визначається по-різному. У 1996 році Кабінет Міністрів України виніс Постанову №1138 від 17 вересня “Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров’я та вищих медичних закладах освіти”, а у 1997 році Постанову №449 про внесення змін і доповнень до неї. На основі цих постанов в Україні набуло широкої практики запровадження найрізноманітніших платних послуг у системі охорони здоров’я. Фактична ідентифікація понять “медична допомога” і “медична послуга” призвели до того, що майже весь обсяг лікувальної та профілактичної допомоги населенню потрапив під критерій медичної послуги. Таким чином, в Україні згідно Конституції, ст49. медична допомога була безоплатною, а згідно постанов Кабміну – належала до платних послуг. Тому у 1998 році Конституційний Суд України виніс рішення  № 15 – рн/98 від 25 листопада  про скасування дії вищеназваних Положень і підтвердив чинність дії 49 статті Конституції України щодо безоплатного надання медичної допомоги у державних та комунальних закладах охорони здоров’я.

Неоднозначною ситуація все-таки продовжувала залишатись через те, що на той час існувало ще  16 законодавчих актів, крім Постанов КМ України, які дозволяли і передбачали надання державним і комунальним закладам охорони здоров’я платних послуг.

Однак Конституційним Судом України було дозволено приймати від хворих плату за надані їм медичні послуги як внесення добровільної компенсації. “Порядок отримання благодійних (добровільних) внесків і пожертв від юридичних та фізичних осіб бюджетними установами і закладами освіти, охорони здоров’я, культури, науки, спорту та фізичного виховання для потреб їх фінансування” затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 4 серпня 2000 року № 1222.  Загальні засади благодійництва та правове регулювання цих відносин у суспільстві визначає Закон України “Про благодійництво та благодійні організації”  від 16 вересня 1997 року №531/97-ВР.

ВИСНОВКИ 

1.     Ціна як економічна категорія характеризує економічні відносини між продавцями і покупцями з приводу купівлі-продажу будь-яких товарів, в тому числі товарів медичного призначення і медичних послуг

2.     Коли збільшення ціни на незначну величину веде до незначного падіння попиту, то попит нееластичний і навпаки. Якщо попит еластичний, то продавцям слід шукати шляхи зниження ціни.

3.     Ціна виконує вимірювальну, співрозмірну, облікову, регулюючу, стимулюючу та перерозподільну функції, кожна з яких має певні особливості.

4.     Залежно від державного регулювання ціни бувають регульовані і вільні.

5.     Ціни поділяються за способом фіксації, за розмахом, за ступенем уніфікації, за способом отримання інформації тощо.

6.     У системі охорони здоров’я сьогодні спостерігається два основні методичні підходи до визначення вартості і ціни медичної допомоги – це визначення ціни окремої медичної послуги чи маніпуляції і другий шлях визначення вартості і ціни кожного окремого випадку медичної допомоги, тобто пролікованого окремого пацієнта.

7.      Механізм ціноутворення є досить складним і динамічним процесом, який залежить від багатьох чинників інтравиробничого і екстравиробничого плану і є процесом формування цін, визначення їх рівня і пошук їхнього оптимального сполучення. Політика визначення ціни залежить в першу чергу від типу ринку, на якому реалізовуватиметься даний товар.

8.     Процес ціноутворення в системі охорони здоров’я відбувається в стані суцільної невизначеності, що зумовлює певні труднощі і вимагає єдиного методологічного підходу.

9.     При визначенні вартості медичної послуги як одиниці продукції враховують постійні і змінні, а також прямі і непрямі витрати.

10.            Ринкова ціна не може перевищувати ціну попиту, тому що пацієнти будуть нездатні заплатити за ці послуги. Ринкова ціна не може бути меншою, ніж ціна пропозиції, бо праця медичних працівників стає неефективною.

11.            З метою захисту малозабезпечених членів суспільства, задля виконання окремих державних програм, для стримування інфляції використовують державне регулювання цін.

12.            Стаття 49 Конституції України гарантує усім безоплатну медичну допомогу в закладах державної і комунальної форм власності. Однак поряд з такою соціальною гарантією існує добровільне медичне страхування, де можливе вільне встановлення ціни за узгодженням зі страховою компанією.

Основні визначення

Ціна – це грошовий вираз вартості товарів і послуг.

Еластичність попиту – це процентна зміна попиту на товари в результаті зміни ціни на цей товар на 1 %.

Вільні ціни – це ціни, які встановлюються самим виробником на основі обліку попиту та пропозиції.

Регульовані ціни – це ціни, встановлені органами виконавчої влади, чи ціни, у відношенні яких установлюються певні обмеження.

Тариф – від італ. tariffa – система ставок, за якими оплачують виробничі й невиробничі послуги

Ціноутворення – це процес формування цін, визначення їх рівня і пошук їхнього оптимального сполучення.

Постійні витрати – це такі витрати, які не змінюються при змінах обсягу випуску продукції чи надання послуг.

Змінні витрати змінюються при змінах обсягу випуску продукції чи надання послуг

Середні витрати – це загальні витрати, розділені на обсяг наданої допомоги, або кількість наданих послуг.

Граничні витрати – це витрати на надання однієї додаткової одиниці допомоги.

Альтернативні витрати або їх ще називають витратами втрачених можливостей – це додаткові витрати, які компенсують проблемні місця організації.

Попит – це потреба, підтверджена купівельною спроможністю покупця.

Ціна попиту – це максимальна ціна, за яку пацієнти згодні отримувати послуги.

Пропозиція – це кількість медичних послуг, які лікарі можуть надати пацієнтам за визначений час.

Ціна пропозиції – це мінімальна ціна, за якою медичні працівники ще надають медичні послуги. Ринкова ціна не може бути меншою, ніж ціна пропозиції, бо праця медичних працівників стає неефективною.

Ринкова ціна – це ціна, яка склалася на ринку в результаті взаємодії попиту і пропозиції під впливом конкуренції.

Регулюваня цін – це система заходів, направлена на впорядкування взаємодії всіх елементів господарювання.